| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Вулиці втікають
Артеріями-венами
Великого живого
міста-звіра,
Що гуде, бо
Судини закупорюються
Зранку, в обід і
Приблизно о 17 вечора,
Перенасичені металевими капсулами і
Спітнілими дрібними організмами, що
Народжують та руйнують
Великого-живого
Міста-звіра.
Зранку, в обід та
Приблизно о 17 вечора
У його артеріях-венах
Підіймається тиск,
Болить-розривається
Центральна ратуша, а
У барабанних перетинках
Вибухає музика із
Вечірніх кабаре, кафе, пабів та
Ресторацій – це вечір. І
Потік організмів,
Їх метушня та
Шумливий вихід назовні, - то
Початок літньо-місяцевих
Менструацій
Великого живого
Міста-звіра.
Влітку, коли відключають воду, і
Вона не омиває,
Його розлоге тіло наповнюється
Запахами мертвих, живих та
Напівмертвих організмів, їхніми
Відходами та відходами їхніх
Металевих капсул. У
Тому смороді та нечистотах, у
Ранішніх та вечірніх зорях, у
Менструаціях та головних болях, у
Піснях під гітару при вогнищах
Прокуреними голосами натягненими,
Велике живе
Місто-звір,
Заглядаючи у
Небесні проруби,
Чекає віддано більш
Холодної осені прихід.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727810
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2017
Мені болить у грудях
Мабуть розростається серце
Смішним втім напрочуд
Відвертим
Вривається в спалене місто
Не менш знеможений
Серпень
Твої вуста привідкрито
І шепіт заледве чутний
Тебе кохає спека
І пульс проростає ніжний
Твій у моїх передсердях
І правдиво так світять із неба
Білі плями жаркого тління
Відцвітали по весні дерева
Вицвітає сьогодні літо
Кров кип'ячена у венах
Рух міст їх вокзалів і вулиць
Мені не злічити напевно
Ти їх відвідала знову
Перед спекотною смертю
Розплющуючи під вечір
Очі-вогні семафорів
Зустрічає залізниця
Запізнілий за рухом
Потяг
Мені болить у грудях
Мабуть розростається серпень
Твої вуста привідкрито
І більше не чути серця
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727804
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2017
1.
Я люблю покидати це місто:
Чути віддалений присмак
Ранкових перонів.
І свіжість
П’янкої свободи
Там далі, за його межами.
Помічати сонливу втому.
І, розжовуючи цедру лимонну,
Я люблю НЕ відчувати
Гіркоту міської оскоми.
І запізнюючись на поїзд,
Пробігаючи поміж
матюкливих, старих дідів,
Заглядати до вагонів.
А потім, нарешті усівшись,
Видивляти в туманній сірості
Тьмяні вогні семафорів.
Я люблю покидати це місто
Із шаленим разючим тріском
Залишати його закапелки.
Кожен раз, ніби навіки.
2.
Тернопіль-Харків.
Кава - чай.
Затяжка за затяжкою.
Моя маленька дівчинко,
А ти шукаєш щастя?
Купе волає смородом
І затхлими речами
І довгою дорогою,-
Колійними рядами.
Моя маленька дівчинко,
Ще твої сірі очі
Не стомлені тривогами
Не потускнілі баченим.
Ще п’яний гомін в тамбурі
Й твої промерзлі пальці
Вистукують мелодію -
І божевільні танці
Кидають знов у спогади.
Занурені в безсилля,
В купейних авангардах,
Такі ж як ти шукають
Цю втечу від реалій.
Хіба тобі не важко,
Моя маленька пташко?
Так загадково й дивно
Зникають знов за обрієм
Твої дитячі мрії.
Тернопіль-Харків.
Кава – чай.
Затяжка за затяжкою.
Моя маленька дівчинко,
Ти ще шукаєш щастя?
3.
Пам’ятає…
..те, коли була зима,
коли брунатно-
чорного снігу
торкалися підошви
мого взуття?
І коли сіра пелена
затуляла очі потягам,
котрі летіли в ніч.
А мені здавалось:
не протяги із провулків
затягували
у свої чорні легені
людські голоси
й відлуння свята,-
а Ви.
Так рвучко й вільно
дихали.
Знає…
..те, як важко
стояти на пероні
того вокзалу
в тому місті,
де більш ніколи
не з’яви…
..шшшш...
Не з’явитеся Ви?
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727517
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2017
Твоє море солене від сліз,
Хоча, звісно, прекрасне. Я у ньому
Тонутиму сьогодні о пів на п’яту.
Ти прийди на берег подивитись на цю
Драму, а ще викури за мене
Цигарку міцну на причалі.
Я – маяк, що стояв-стояв та врешті
Не встояв. Трохи пізно іду на дно
У твоєму морі – нині штиль. Це ж
Насправді так треба: вистояти
Усі шторми – і упасти в темінь,
Коли море уже збайдужіло?
Я чекаю тебе сьогодні о пів на п’яту.
Подивись, як тону і знічев’я стени плечима.
Пригадай мене востаннє, здійми пам'ять
вітрами. Нехай гордий колись маяк
ще раз в хвилях постане. Коли падатиму –
дивися на мене. Благаю.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727516
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 06.04.2017
Все, що у мене зосталось –
Його вірші. Ніде не залишені
Більше ніким не бачені.
І я зберігаю їх мовчки, завжди.
А ще, крадькома, коли кепсько –
Перечитую.
Їм, наче дитині, пообіцяли прийти:
Забрати із дитсадка, а проте –
Забули. Я – вічна їх стражниця,
Я – їх головний персонаж, я –
Їхня єдина сцена, а з тим –
І могила.
Поет, що так сильно любив,-
Сипав віршами. Із кишень
Дірявих – нові та нові слова.
Вони заповняли паузи, незручні
Моменти, ставали діалогами,
Пам’яттю, врешті – мною.
30.10. 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726905
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 02.04.2017
Як до тебе достукатись?
Що розповІсти? Сьогодні ходила
Сірим знудженим містом. Воно навесну
ЗАвжди таке похмуре. Мабуть, пригадує
Все, що із нами було. Малі та дурні дівчиська
Все ж виростають. І в містах, де їм було тісно раніше -
Сьогодні нормально. Навіть затишно, а ще водночас -
Тривожно. Вони пригадують все. І виглядає усе це хреново.
Всі слова, котрі покидали вуста холодні, -
Не варті ані гроша. Ти й сам знаєш про що я.
Єдине, що було цінним, то, мабуть, - мовчання:
Дівчиська теж так вміють, коли їм нема що сказати.
І жодних загадок, секретів чи таємних знаків.
Дівчиська бувають малі. Їм важко у чомусь зізнатись.
Їм легко ятрити рани, забивати цвяхи. Але їм справді важко потому
Це визнавати.
Це місто навесну завжди болить дощами.
Скресає крига, повертаються люди і птахи.
І все наче добре, все, як і мало би бути, але
Дівчиська виростають і пригадавши все,
Більше не можуть забути.
Тому нехай твої рани гояться та зникають,
Нехай весни не тривожать спогадами, не розривають
Думками. Відпускай цю ношу. Я в тебе її переймаю.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726596
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 31.03.2017
Що ти бачив крім свого моря?
Мабуть,нічого. Очі тонули та
Знову винурювали - сьогодні я та, ким
Ти був роки тому. Мені самотньо.
Це те, що чимось нагадує сповідь.
Виплескуєш себе у рядки, а ті –
В історію, таку ж дешеву, -
Як твоя географія: слони, революціонери,
Портвейн, океани, балтійське море.
І ці романтичні оксюморони завжди цілять влучно.
Скільки разів поспіль я пишу, аби
Просто поговорити. Вибачитись.
Пояснити та знайти в тобі хоч крихту
Того, що дасть надію: у паралельному
Світі ми точно разом. Сидимо на якомусь
Зарослому подвір’ї, дивимось на захід.
Ти тримаєш мене за руку міцно і цитуєш
З ночі написані вірші. І я все чую та
Розумію. А вголос виправляю орфографічні
Помилки.
Вибач. Це знову нещира розмова,
А суцільні наїзди. Я любила твою географію,
Бо вона повертала в дитинство,
Де за назвами міст та гірських масивів
Ховається щось на кшталт нашого подвір’я:
Вигадане, примарне, але таке прекрасне.
Пиши ще, пиши свої вірші. Будь ласка.
12.09.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724070
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 17.03.2017
Я забивала в тебе цвяхи,
Ти - святий. Твої стигмати
Колись зійдуть. Я з віком
Каюсь, бо не знала, що
Творю. В тобі - вино і кров
Гаряча. Слів хлібини ти
ділиш поміж жадібних
Очей. Я ж риба, - мовчазна
Слизька й потворна, на
Глибині спостерігаю за
Петром. Ти вчиш його ходити
По воді і кажеш, що її не слід
боятись. Бо що вона ховає?
Лише дно. - Ступай, Петро.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723644
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.03.2017
Народитися у Східній Європі
Означає завжди жити в смутку.
Це утворювати натовп, забігаючи
У метро вранці, але у своєму вакуумі
бути окремо. Це дихати в телефонну трубку,
Набираючи номер, завчений напам'ять,
мовчати. Це рахувати листя, котре ще
У жовтні залишає дерева голими. В умі
Пам'ятати числа і дати, не обриваючи
Календаря. Це дивитися на сірі тумани,
Котрі ковдрами вкривають брудні блоки
Твого спального району. Це курити і плакати,
І займатись коханням, і вчиняти насильство
Це пити. Врешті слухати гудки залізниці
Та перевіряти поштову скриньку без надії
Угледіти там твого листа. Це безумство
проживати день заново знов і знов.
Жити у Східній Європі означає
Мати сміливість та міцні плечі,
Аби носити цю вічну печаль з собою,
Нікуди не виїжджати та не стомлюватись
Любити.
Усю цю сірість-тугу-голі дерева. Тебе.
26.11.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714018
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 23.01.2017
Ми всі зачинались у поїздах.
Спочатку вистоювали у небесних чергах -
Купували маму. Верхня бокова біля туалету
Була гуляща, та все ж комусь перепадала.
На ній головним було вижити. І народитись
У термін, зазначений у білеті.
Із потягів залізних бездушних тіл
Ми виходили на світ: малі, крикливі
І плакали від різкої свіжості в легенях,
Від кольоровості світу, від бряжчання у вухах.
Ми любили народжуватись із поїздів влітку.
Тоді, виштовхуючись назовні із залізної утроби,
Ми загортались у махровий рушник неба.
І було тепло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2013
бачу зміни у своїх рисах,
ні, не ніс обгорілий,
не вилиці, не татуювання нове
на серці просто не так вільно й
прокурено, швидше віддано,
швидше у одній в\'язці по коліна
в сніг, з чолом ще більш обвітреним,
просто очі, вони посвітлішали.
а потім це все невігластво
викидати на загальний осуд,
викликати жаль, насміх, може,
захоплення. не бути відкриттям
просто бути, кожного ранку,
дивлячись в дзеркало, бачити нові риси
думати-не думати, що можна, власне,
змінити стиль одягу на просто зручний,
аби бігти не швидше, не повільніше
а так, як у в\'язці відданих великому божеству.
людина колись погладить своїх собак. ти
колись звіриш мої риси із тими, що були
до.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401283
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2013