Сторінки (1/62): | « | 1 | » |
Озвалися... Коли вже припекло.
Де ж ви були, поборники завзяті,
Коли несите вдосвіта мурло
Полізло нас від нас же «визволяти»?
Хороші наче. Тільки чорт вам рад,
Бо пхаються «свої» з «чужими» вкупу.
Хто скнирив про «блокадний Ленінград»,
Зробили нам кривавий Маріуполь.
Чернігів стародавній – у тріски.
Порила рюзьґа віспа Волноваху...
На кожне з-за поребрика «прасті»
Одне лиш на язиці висить: «На ***!»
Не треба нам слізливого «ля-ля».
Тоді, як розгребете всі руїни
Й відновите – з підмурка й до шпиля, –
Вас, може, ще й почує Україна.
Допоки ж Край плюндрують раті «цьми»,
І над малям надсадно мати плаче, –
Не чульте нас нещирими слізьми.
Розстріляний світанок – не пробачити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2022
Чого тобі бракує, Україно?
Земель родючих? Роботящих рук?
За що тепер не поступ, а руїна,
І влади найжахливіша з розрух?
Природа в нас не гірша, ніж в Європі,
Творіння зодчих - не згуби очей...
Чому ж це люди чуються, як в "опі",
І дим війни за очі аж пече?
Дивуємося ладу за кордоном,
Поводимося й ходимо як слід...
А тільки-но зачуємо, що вдома, -
Лишаєм по собі паскудний слід!!!
Над нами й ними таке саме небо,
І в голові так само сім дірок...
Чи зможе кожен розпочати з себе
Давно потрібний всій країні крок?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2020
А час іде. А цвинтарі ростуть.
Що не село - малесенька Голгота.
Сліпі незрячих юрбами ведуть
На заклання у славу Сабаота.
Чиї думки, чиєї голови
Тепер постали непреложним правом,
Задля якого чубляться уми,
Бо владу й славу віддано лукавим?
А щирий люд і тужиться, й везе
Свої дари в спожиток гонористим,
У кого під чуприною - музей
Давно від віку зашкарублих істин,
Хто про захмарне мимрить без кінця,
Не гребуючи тлінне захопити...
Чи ми раби чийогось Пан-Отця,
Чи врешті-решт - Дажбожі славні діти?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2020
[b](Ніби казка)[/b]
Коли дуб родив кислиці
Й тхір курчат водив,
На галяві, серед лісу,
Заєць хатку звів
(До теслярства його хистом
Не зобидив Бог):
Дві світлиці, піч вариста,
Хижка, сіни й льох.
Біля хати теж не пустка –
Чималий город:
Морква, ріпа і капуста –
Мав що класти в рот.
Раптом звідкись там з’явилась
Норовиста, зла,
Вередлива і брехлива
Дідова Коза –
Бік обдертий, синя пика
І надбитий ріг:
Перепало на горіхи
За минулий гріх.
Завалилася у сіни
Й бека цілу ніч:
„Відчини мерщій, Зайчино,
І пусти на піч!
Безперечне маю право
Стати до тепла:
Я ж колись на цій галяві
Теж траву скубла!”
Задрижала з переляку
Заяча душа:
„Тьху на тебе, харцизяко!
Грійся. Тільки – ша!”
Щойно гостя біля печі
Відігріла бік,
Як зненацька межи плечі
Зайця рогом – штрик!
Сторопів аж косоокий:
От гостям і вір!..
Тут Коза його під боки
Й випхала надвір.
Зачинила хутко двері –
Й Заячі обід,
Полуденок і вечерю
Впорала як слід.
І, напхавши смачно боки,
Тішилася тим,
Як ломитись косоокий
Став у свій же дім.
Далі стала глузувати:
„Схаменись, дурко!
Не дає дверей ламати
Лісовий закон.
Хоч ломися, хоч штовхайся –
Хата вже моя.
Й хоч до Лева позивайся –
буду чиста я!
Можеш далі гуркотіти
Хоч на цілий ліс!”
Вчули Заячий гармидер
Пес, Ведмідь і Лис.
На галяві біля хати
Всілися ладком,
Стали по рядках читати
Лісовий закон.
І до того дочитались
(Що вже тут казать!)
Що правий, можливо, Заєць,
Та права й Коза…
Доки стали розбиратись –
Нагодився Джміль
І, що сталося з вухатим,
Миттю зрозумів.
Покружлявши біля хати,
Крізь вікно проник
І прояву злу рогату –
Шпиґ у драний бік!
І прожогом, об дверцята
Роз’юшивши ніс,
Лихо вискочило з хати
Й дременуло в ліс.
---------
До цієї ось пригоди
Силу дам таку.
Коли маємо закони,
Як в отім ліску,
Що за ними є дві правди –
Радість крутія, –
В кожній справі треба брати
Приклад із Джмеля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701005
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 17.11.2016
Ніби вчора земля лікувалась від зла,
як люта війна відгула,
від якої й понині знаходять "плоди",
що коять чимало біди...
А вже знову згоряють Вкраїни сини
в пекельнім горнилі війни...
Будь же проклят, хто сіє нам розбрат і лжу,
зазіхнувши на землю чужу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527285
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.10.2014
Ні Архімед, ні Галілей,
Повір, не бачили такого.
Дали нам Волю… так, нічого.
Всяк думав: житимем не вбого…
А Воля – драла від людей.
Вже не парламент, а базар –
Горла безладно в мікрофони,
І недопеченим законом
Розпалює горнило чвар.
До толку люд не доведуть:
Товчуть, як звикли, в ступі воду,
І не питаючися броду
На інші береги бредуть.
Самі бредуть, і Край туди ж…
Туди, куди не раз ходили
І тисячі лобів розбили!
Ще мало, знацця, йде в могили!!!
Так око зирить на Париж…
А ми йдемо – до нього задом.
Такі ми раді нашим «ладом»,
Що ладні в ложці потопить,
Щоб марно Бога не гнівить.
Немов оновлена земля…
Та достобіса супостатів,
А гине син і гине мати
Від справ хохла і москаля.
17.03.1994
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527281
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.10.2014
О мій «друже» з Москви!
Що ж чинити ти будеш,
І які ще коти на душі зашкребуть,
Як до тебе в помешкання «ввічливі люди»,
Не питаючи дозволу, «чемно» зайдуть?
І промовлять:
«Будь ласка, збирай своє шмаття,
Прихопи всі «шкуринки» і геть заберись,
Бо домівку оцю з перепою наш тато
В подарунок твоїм відписали колись.
По цимбалах нам те, що у вас півгороду –
Щонайкращу землицю – за те відтяли,
Що цей дім провели ви і світло, і воду,
І городу солоному раду дали.
Твій найменший сюди погукав нас урвитель –
Він давно тебе батьком уже не вважа…»
О мій «брате» з Москви!
Що ти станеш чинити?
Чи ж не всадиш між ребра цим «чемним» ножа?!
2 вересня 2014,
Купчинці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521090
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.09.2014
Не вірю в те, що вовк вівцею став
І перейшов зі свіжини на пашу,
Ще й задля того ікла заховав,
Прикрасивши різцями вовчу пащу.
Хоч сірий – добре блеяти мастак
І признаватись вівцям у любові
(Мовляв, обороню вас від собак) –
Лиха утроба прагне тільки крові.
Різці він лиш на час припасував:
Зарветься між отару – миттю вирве…
Про що б цей сіроманець не співав,
У жодне вовче бекання – не вірю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487112
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.03.2014
С тобой не раз мы хлеб и соль делили,
Тебе отдать последнее был рад,
И вместе не одну мы чарку осушили…
Сегодня ты явился – не как брат.
Сегодня ты, в «защитке», в новых берцах,
Меня берёшь на крестик роковой…
Какая ложь твоё затмила сердце,
Наполнив неуёмною злоб́о́́й?!
Ужель мечтал за карлу-сумасброда
Ты на Бельбеке землю обагрить?!
Да вспомни: ты, солдат, – слуга Народа,
И лишь Ему обязан ты служить!
«Медведей» ваших заячьи душонки,
Поверь, на поле брани не пойдут,
Ведь им дороже мошны и мошонки…
«А те холопы пусть друг друга бьют».
Им ты и я, поверь, по барабану!
И даже приютившийся беглец,
Что мнит себя и до сих пор паханом, –
В глазах двух карл уж точно не жилец.
Они тобой бесстыже прикрывают
Свой подлый план побольше куш сорвать!
Златые нынче горы обещают,
А завтра на тебя им – наплевать.
Ты вспомни прозябание «афганцев»
С навеки искорёженной судьбой…
Не будь рабом ополоумевших засранцев.
Будь умным. Поворачивай – домой!
04.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483474
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 04.03.2014
Я – улич. Син простого хлібороба.
Не княжич, не боярин – селянин.
Я сію жито в полі понад Собом,
Щоб мати свій ужинок восени.
Я – улич. Довго я не спочиваю:
Волами орю – й сам як віл роблю.
Я – улич. На чуже не зазіхаю,
Та на своєму кривдника згублю.
Я – улич. І тому не покорюся
Тим, хто князям прислужує чужим.
З-за рала вийду – і за спис візьмуся,
Щоб мій народ достойно й вільно жив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483335
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.03.2014
Отака вона, братця, братерська рука!
Отака вона - дружня і щира підмога!
Топче кримську землицю берц вояка,
В триколорах "сусіда" - дахи і дороги.
Рве асфальт і скрегоче надсадно метал...
Щось про "захист" белькочуть "знедолених"... Де там!
Невидющому видна чекіста мета!
Наче бачимо Крим... А на згадці - Судети.
Послідовники Геббельса гидять в ефір -
Травлять люд із Донбасу на хлопців зі Львова, -
А в Ростові смердить переляканий тхір,
І чека, що поверне на трон його Вова.
І назовні тепер вся підступність "вождів",
Що Кремлю всі ці роки лизали патинки
І проциндрили міць... Не благайте Судді:
Не замолять вам гріх цей ні діти, ні жінка.
03.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483333
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.03.2014
І звереснула дико туга,
Похололо в мільйонах серць:
Батька... брата... сусіда... друга...
Вмить пожер цей безглуздий герць.
Кораблі крізь тужливе море
Відпливають - навіки - в сон...
І чоло переоре горе
Лютим пострілам в унісон.
Це вже потім - зірки Героїв,
Це вже потім - потоки слів...
Зараз - зек молодою кров'ю
Хижу пику нахабно вмив.
Батька... друга... сусіда... брата...
І в кривавих сльозах Дніпро...
І голосить небесна варта:
Українонько, вдерж добро!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482064
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.02.2014
Ви не беркути… чорні ви круки,
Знавіснілі раби брехуна.
Ви претеся з лихої принуки,
Лихо й смерть засіваючи нам.
За кривавицю, вкрадену в люду,
Вас послали вбивати цей люд –
Захищати від влади облуду,
Зграю вбивць, лиходіїв, паскуд.
Ви не беркути. Ви – янучари,
Люті найманці хижих заброд.
І по мордах провісником кари
Вам бруківкою плюнув народ.
Захищайте ручного шакала,
Бороніть золотий унітаз!
Не мине справедливої кари
Ані він, ані кожен із вас.
19.02.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480617
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2014
Сплять у шафі кожушок,
Шапочка й пальчата:
Забарився ще сніжок,
Білий та лапатий.
Сниться крига ковзанам,
А санчатам – гірка:
Забарилася зима,
Красна білозірка.
Подарунки Рік Новий
Нам везе на возі,
Бо саньми Мороз старий
Десь застряг в дорозі.
Тільки в новорічний час
Хочеться не дуже,
Щоб Снігуронька до нас
Міряла калюжі,
Бо якщо буде зима
Мокра і погана,
По дорозі Дід Туман
Із Мороза стане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468601
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 26.12.2013
Ні, це не той, ні, це не той Майдан!
Хоч як тоді – піднесено-тривожний,
Хоч як тоді – нуртує молода
Привітна й щира міць непереможна.
Ні, це не той, ні, це не той Майдан!
Тут не вождеві слава суголосна,
А – брат за брата! І – життя б віддав,
Бо нині Волю втримати непросто:
Зек – не Рудий. Відчула банда міць,
А хижа птиця скуштувала крові…
Хто бити звик – не в силі зрозуміть
Цю мову згоди щирої й любові.
Ізнов вони, лютіше аніж звір,
Цькують на лева гірника з забою,
Жахаючи, що жити стане гірш,
Лякаючи «содомською юрбою»,
Волають про «сплюндрований майдан»,
Про «братню Русь» і «щупальця Європи»…
Не до смаку їм воля молода,
Яка збагнула: ми не є холопи!
А волі дух братерський ширить міць,
І справжній – не святково-шароварний.
І віриться: скуємо пута тьмі,
Прорвала камінь памолодь – немарно!
18.12.2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466977
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2013
Я – проросток. Я щойно розправив
Сім'ядоль два зелених крила
І ловлю ними сонце ласкаве,
І в мені дух землі ожива.
Хоч трима стебелина тендітна –
Все одно я лечу до небес.
Мати-земле, яка ти привітна!
Світе ясний, ти чудо з чудес!
Онде хмара вже сонце закрила,
Чорна й темна, як мати-земля, –
Лопотять крапелинки на крила,
Сік земний у мені веселять.
Я – проросток, маленька рослина,
Та росту я до сонця з землі.
Не стопчи, босоногий хлопчино!
Ми з тобою оба – ще малі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2013
Дожилися ми, брате. Вже скрізь і повсюди – «братки».
Божевільна сім’я. Розповзлись, захопили Країну
І по-хамськи деруть пирога найласіші шматки,
Залишаючи людові дно – пригорілу скорину.
Дожилися ми, брате. Самі пропустили це зло:
Тим довірили скарб, кому в руцях не стачило моці.
У непевних руках, як воно споконвіку було,
І маленький пірнач – навіть кумові скалка ув оці.
Дожилися ми, брате. Нас доля чека – нелегка.
Чи ховатись по шпарах, чи мовчки терпіти руїну?
Ба, не видно в новітніх холопах свого Спартака,
Все чекаєм когось, хто покличе – за волю Країни!
Дожидаємось дива, а хтось – за хрусткий папірець
Власноруч ставить хрест на своїй та онуковій долі…
Дожилися ми, брате! Та треба скувати кінець
Божевільній сім’ї, край покласти цій дикій сваволі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440792
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.08.2013
Не співав вечорами тобі під гітару,
Не вимучував вірша в безсонні ночей…
Просто аж поринав, ніби в озеро, в пару
Дивовижно-небесних, ледь сірих, очей.
Шаленіючи ти на вустах тріпотіла –
Забивало аж дух, так бентежно п’янка, –
А душа аж летіла… Й до ніжного тіла
Пустотливо й жагуче тягнулась рука.
Та хіба ж тут до рим, та хіба ж тут до віршів,
Коли словом: «Люби!» – захлинається ніч,
Коли місяць-лукавець промінчиком пише,
Підглядаючи в шибочку, щось на стіні?
…Я від тебе ішов у рожевий серпанок,
Соромливо шарілося небо услід…
І здалося мені: це не просто світанок –
Це прокинувся цілий закоханий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435731
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.07.2013
До тебе, до тебе, до тебе, до тебе, до тебе
Вистукує серце надсадно і рветься настріч –
До віч, мов ранкове серпанком затягнуте небо,
До кожної риси єдиного з тисяч облич.
До тебе, до тебе, до тебе, до тебе, зваблива,
Карбуючи кроки крізь поле іду навпростець –
За покликом двох неповторних світань зашарілих,
За постуком кожним єдиного з тисяч сердець.
До тебе, до тебе, до тебе, до тебе, до тебе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2013
По всій окрузі півдрімоту й сни
Розбурхав дзвонів тризвук малиновий:
Великдень! Свято Сонця і Весни.
Вже ожива й пробуджується знову.
Все воскреса з надією в життя,
До сонця простяга тендітні вильця...
Скажіте, чи не в цьому сенс Буття,
Щоби завмерти й заново розвиться?
Чи не тому вже вкотре крізь віки
Народ у Воскресіння вірить свято
І відкида неправедні думки?
Тому й Великдень – найсвітліше свято!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2013
Вона приходить – тихо й непомітно,
Неначе легіт бавиться між віт, –
Така тремка, сяйлива і тендітна,
Немовби зайчик – сонячний привіт.
Вона приходить. Стиха щось шепоче,
Кладе долоню теплу на чоло –
І гріє словом. Тільки серце хоче,
Щоб рідне це тепло твоїм було.
Вона приходить – звечора чи зрання –
Й то суму нажене, то звеселя,
І повнить серце чарами кохання...
Та це – не ти. Це – тільки тінь твоя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2013
Йду конем. Крізь шерегу юрби – уперед!
Бо набридло топтатись на місці.
Несподіваним гостем – на званий бенкет
У напівнезнайомому місті.
Напіврадий і напіврозгніваний люд.
Цілковито всіх сповнює – подив:
В зал, де в келих шампан тільки обраним ллють,
Так ніколи й ніхто не заходив!
Крок туди, де зненацька затих саксофон,
Щоб, з-за вуха діставши сопілку,
Розтрусити химерний людський напівсон
І в цім залі утнути – [b]гагілку[/b]!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013
Благослови, ненько,
Устати раненько,
Удосвіта вийти
І лан засівать,
Щоб поле родило,
Колоссям шуміло,
Щоб сонячним літом
Гаразд жнивувать.
Благослови, мамо,
Будитися рано,
Щоб світ попід ноги
Стеливсь рушником,
Щоб стихнули грози,
Не лилися сльози,
А сміх біг сріблястим
Грайливим струмком.
Благослови, мати,
До сонця вставати,
Старатись і дбати –
Й талан не проспать,
Знайти свою Долю
На щедрому полі
Й під руку із нею
У світ простувать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
Я займаюсь умить від зірниць твоїх віч –
І вогненне єство рветься ввись, на свободу,
Щоб сліпучим стовпом досягти небозводу
І в собі розчинити довколишню ніч.
Я крізь товщу пітьми рвуся в небо вогнем,
Щоб з далекими зорями гратись промінням.
І нехай навіть потім розвіється тління –
Я палаю в цю мить, чорну ніч роблю днем.
Тане товща невдач і туман суєти.
Шаленіє вогонь – вічна сутність первинна.
Я згораю на попіл – є тільки жарина
Там, де в серці моїм поселилася ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2013
Під стоголосся ранішніх синиць
Безмежним льоном розцвілося небо…
Ходімо в сад! Там віття яблуневе
В сто язичків зелених гомонить,
І сонце крізь мереживо гілля
Лоскоче трави – торсає за шильця…
Оце й на весну вже –
БЛАГОВІСТИЛОСЯ,
І славить Матір Божу вся земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416385
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.04.2013
Спасибі, доле, що новий засяяв день,
Хліба ростуть, дорослішають діти.
Спасибі, доле, за усіх близьких людей,
Що є зі мною у величнім світі.
Спасибі, доле, що відлунює в мені
Цей щедрий вік то радістю, то болем,
За шир твоїх доріг, за тяготи земні,
Які здолавши лиш, стаєш собою.
Приспів:
За те, що ти - ріка без берегів,
За світлу весну і сувору зиму,
За щирих друзів, та й за ворогів -
Спасибі, доле. За усе спасибі!
За сльози і за щастя не вві сні,
За те, що ти мене не шкодувала,
За кожен подих дякую тобі,
Лиш на півслові щоб не обірвала.
Спасибі, доле, що я винен ще тобі,
І за минулу, й за прийдешню силу.
За все, що зможу я, за все, що переміг,
Спасибі, доле, істинно спасибі!
Приспів:
За те, що ти - ріка без берегів,
За світлу весну і сувору зиму,
За щирих друзів, та й за ворогів -
Спасибі, доле. За усе спасибі!
За сльози і за щастя не вві сні,
За те, що ти мене не шкодувала,
За кожен подих дякую тобі,
Лиш на півслові щоб не обірвала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416233
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.04.2013
Маестро, вдарте туш!
Гучніш, гучніш, фанфари!
Вітайте! Знову йдуть
Звитяжці Днів Нових
На ще один двобій
За Правду, Честь і Славу.
Тримайтеся міцніш,
Свободи Вартові!
Горлає вістовий:
Ось-ось – і гонг ударить;
На стартовий рубіж
Вже супротивник став...
Та що ж це? Подивись:
Незгода, гамір, чвари
У наших у борців
Закралися до лав!!!
Стривай! Стривай! Стривай!
Кого лупцюєш, брате?
На що марнуєш міць?
Не бачиш: то ж бо свій?!
Суперник почина
Спогорда посміхатись,
Неначе виграє
Цей вирішальний бій!!!
Отямтеся, брати, –
Забудьте давні чвари –
Притримайте удар
До бою з чужаком!!!
...Маестро, шкварте туш!
Гучніш, гучніш, фанфари!!!
...Змовкає вістовий,
І б’ють на старт у гонг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415999
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.04.2013
Ізнов зима з весною гризуться між собою,
Немов на бочку пива заклались: хто кого?
А сіверко гуляє, хуртечу піднімає,
Захочеш руки гріти – мерщій пали вогонь.
Та що та бочка пива – народу інше диво:
До крашанок ідеться, погода ж – до куті.
Теплом ледь-ледь пустило, весь люд заморочило,
А зараз – потрусися. Ач, жару захотів!
На полі трактор зранку потрушує сівалку,
А вітер дме у губи, морозить сівача.
Сівач нап'яв ще зранку пальчата і вушанку,
І ще не поспішає знімать кожух з плеча.
Зима тікать не хоче, морозами морочить,
А сіверко гуляє, і свище, й завива…
Йому недовго вити, ліси й лани студити:
Іде сівач по полю – і сіє, і співа.
07.04.1997
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415657
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.04.2013
Ні, недарма камінне ймення [b][i]Дашів[/i][/b]
З минулих літ лунає в майбуття:
Твердинею стоїть містечко наше
Попри незгоди й злигодні життя.
Козацька честь і партизанська слава…
Та шани більш достойна – не війна,
Бо майстер тут – співець своєї справи:
Чи камінь то, а чи деревина.
Про них і досі мовлять веселково
Потоцьких замок, п'ятиглавий храм.
А назва кожна – мов із пісні слово:
Одна [b][i]Зарічка[/i][/b] що промовить нам!
[b][i]Гора[/i][/b], [i][b]Завалля[/b][/i], [b][i]Польове[/i][/b] і [b][i]Липки[/i][/b]…
А [b][i]Набережна[/i][/b] – слово, як вогонь! –
В нім чую голос дідової скрипки
І Віри Дубченко акордеон.
Ні, недарма камінне ймення [b][i]Дашів[/i][/b]
З минулих літ лунає в майбуття:
Твердинею стоїть містечко наше
Попри незгоди й злигодні життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2013
Розворушу знемогу,
Вийду в серпневий сад –
Знову я маю змогу
Бачити зорепад.
Зоряно-тихо плачуть
Синії небеса…
Чом же в цім люди бачать
Диво і чудеса?
...Кажуть, коли ще вчились
Люди земні ходить,
Вже був давно обжитий
Далі від Сонця світ.
Знали там люди атом,
Всю таїну тяжінь,
Навіть могли літати
Променем в далечінь.
Та не змогли здолати
Ниці людські чуття –
Цілій планеті атом
Укоротив життя.
Досі камінні сльози
Ллє Фаетон* у світ –
Через віки нас просить
Землю не загубить...
...Тихі серпневі ночі.
Падають зорі в ніч.
Щастям зоріють очі
Біля коханих віч.
Він їй вуста цілує
В шалі юнацьких літ,
Мертву зорю дарує –
Чийсь недожитий світ.
Падають зорі тихо,
Падають із небес,
Але у тім, на лихо,
Зовсім нема чудес:
В небі нічному й досі
Плаче загиблий світ –
Через віки нас просить
Землю не загубить.
[i]* планета, що давно загинула.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415337
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.04.2013
Спирає дух, як у скаженій гонці,
Шалений пульс – зашкалює за сто –
Лише при згадці «либідського» сонця,
Що зараз ген на відстані верстов.
Хапливо в будці цифри набираю,
Щосили в провід шлю своє «алло»
І чую голос – серце завмирає,
Й одразу сотень верст як не було!
І хочеться крутнути сонце в танці,
А потім – тихий закуток знайти
І цілувати кіс протуберанці,
Не боячися губи обпекти.
Та знавісніло час летить довкола –
Сплива остання хвилька для розмов.
Прощатись мушу – мовою швидкою,
З надією – що стрінемося знов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2013
Приходиш –
нечутно, мов легіт, що ластиться подихом теплим
до гілки кленової, бавлячись листям тендітним;
приходиш –
і чутно на вічах заплющених теплі долоні
та подих, що вітром ласкавим куйовдить чуприну;
приходиш –
відлунює дзвін кришталевий, і кожна клітина
танцює-танцює у ритмі биття твого серця...
І підводжусь я, струсивши дивну млість,
Пригортаючи тебе за плечі, –
І світанок, що зі щік твоїх розливсь,
Струменить негадано крізь вечір.
Що за трунок маєш ти в своїх устах?
Спрагло п’ю – і все не напиваюсь,
І по жилах аж вирує кров густа...
Дика сила – й невимовна радість:
Ти – моя!.. До потаємності – близька!..
Тепла, як вечірнє літнє сонце, –
Й кожен порух саму душу дотика...
Аж не знати: справді це – чи сон це?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414813
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.04.2013
Мені ти знов наснилась серед ночі:
Сяйливі очі, злотоспад на плечі, –
Аж не хотів розплющувати очі,
Щоб не відчути в серці порожнечі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2013
Вони відпливали – два кораблі.
Ми плакали. Плакало небо,
І віття ридало золотом сліз:
Так треба…
У парі – крізь море рідних сердець –
Востаннє – Микола та Віра.
Усе. Доспівали. Згасли. Кінець.
Не вірю!
Зійтись, пом’янути – давній закон.
Дві чарки, накриті окрайцями.
І тужить сирітка-акордеон
За пальцями…
…Знов бабине літо світом літа.
По Набережній – ходить осінь.
Уже відболіло. Стерлось: літа.
Так просто…
Вони відгоріли? – Ні, не вони.
Вдивляйтеся: зорями зблиснуть,
Коли переллється подих весни
У пісню.
22.10.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2013
Почув мотив мелодії одної –
І знов за душу взяв знайомий щем:
Ту пісню вдвох співали ми з тобою,
Коли разом стояли під дощем...
...Зненацька чисте небо засіріло,
Гіллям награвся вітер і притих.
По листі пісні в лад залопотіли
Веселі краплі теплої води.
Краплистий, літній, струменів грайливо.
І як узявся раптом – так і вщух.
А ми стояли – мокрі і щасливі –
Й доспівували музику дощу...
Давно нас розвели роки і люди –
Вже не одна весна перецвіла....
А мокра пісня й досі в серці будить
Дзвінкі потоки літнього тепла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2013
Хазяйка пужнула з комори Щурів,
Дбайливо все їхнє паскудство прибрала
Й на варту поставила друзів-Котів...
Та вийшло – ну зовсім не так, як гадалось:
Найстарший Мурко все про дружбу – мур-мур! –
Щурів із Котами грайливо говорить,
Й жирує без кари вгодований Щур –
Дорвався-таки до знадної комори!
І ситі й Щурята, бо друзі-Коти
Не ловлять хвостатих – самі цуплять сало,
І сплять на печі, підібгавши хвости,
І смачно паскудять на кого попало.
І кожен отримав усе, що хотів...
--------------
Яка ж у цій байці, спитаєте, сила?
Та годі чекати від «жирних Котів»,
Щоб ті навіть мишу шкодливу зловили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414045
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 30.03.2013
Прикликав Музу вдень. Аж наніч прилетіла!
Прости мені, перо! Не брав тебе давно,
Бо вже зо троє літ під жайворона співи
З продовженням роман пишу: я ж агроном.
Перо моє – сівник. Блокнот – ріллі гектари.
А літери й слова… за кілька днів зійдуть.
Тоді – радій, плекай, підживлюй – щоб зростали,
Від шкоди захищай зелених слів могуть.
А з липня – наслухай мелодію комбайна,
Під музику читай, що написав за рік,
Як плине з рукава ріка золотосяйна!..
А далі що? – вставай до сонця, до зорі,
І знову – сій, плекай, вимолюй дощ піснями,
Від лиха захищай!.. І в цьому – суть Буття.
Пишу на чорнім тлі зеленими рядками
З продовженням роман про волю до життя.
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413509
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013
Чом це ми страждаємо,
І за що бідуємо? –
Солов’їну маємо,
А самі шпакуємо.
За грошвою, долею,
Мовою й естрадою
До сусіда ходимо –
Це не звемо зрадою.
В недоносках західних,
В «ширнетребі» східному –
«Не пристало лагідно
Розмовлять по-рідному».
За гарапник боремось,
Усім панам служимо,
Чужим богам молимось,
А свого паплюжимо…
А не всяк час вадилось!
Бо ж була віддушина,
Та як завше зрадами
Й «жабою» задушена.
Поступились долею
За папір з лелекою*,
Знехтували волею –
Стрілися з халепою.
За чужим зітхаємо,
А своє марнуємо…
Ось чому страждаємо,
Ось за що бідуємо.
[i]*200-гривнева банкнота[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413506
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.03.2013
[i] «Ігроманам» на горіхи
[/i]
Щойно прийду я зі школи –
Скину ранець у куток,
Завантажу склянку коли
Й бутербродик-малючок,
Без уваги просканую
Все, що задано мені,
Зручно в крісло інсталююсь –
І прощай реальний світ!
Розморгався одноокий
І стоклавішненький брат:
Кличе в інший світ широкий
«Дота»… «контра»… чи «воркрафт»…
Б’ю без промаху, безжально
Невідомих ворогів,
Чи Шевченком – віртуальним –
Забиваю сто голів,
Чи долає карколомні
Віражі новий болід…
Не спиняюсь на одному:
Електронний манить світ.
Ворушись, оптична мишко,
Білі вушка, сірий хвіст!
Що футбол той! Що та книжка!
Що ті гори! Що той ліс!
Що ті танці! Що ті співи!
Ти-но спробуй, поборись,
Вийди на… двадцятий рівень
Супер-гіпер-пупер-гри!
Тут ви всі – мені не рівня!
Тільки, дятле, не кажи,
Що я в іншому – на рівні
Пітекантропа лишивсь,
Що я зайвим стану в світі!..
Є у мене кращий світ!
Хай живуть великий «інтел»,
«Альт», «контрол» та ще «деліт»!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413083
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 27.03.2013
Ще з порога поринув у зелен-розмай –
Різнотрав’я подільського краю.
Наливай, чарівнице, гостям наливай
Життєдайного кварточку чаю!
Солоди його сміхом, і жартом приправ,
Хай душа стрепенеться і лине,
І щоб – де б я не був – я тебе пригадав,
О Марічко, о феє з «Перлини».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413082
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.03.2013
Раз привіз був батько звідкілясь
Яблуньку додому невеличку.
Посадив. Доглянув. Прижилась.
Я, малий, спитав його: «Це дичка?»
«Синку, – він відказує на те, –
Вивчишся і виростеш великим –
Деревце, що з бубочки зросте,
Ти не поспішай назвати [i]диким[/i].
Посади – й закохано плекай,
Часом не зважаючи й на втому…
І пізнаєш: для садівника
Наймиліше те, що невідоме.
А себе ця [i]дичка[/i], – він додав, –
Ще покаже, хай-но візьме силу…»
Плоду з неї батько не діждав:
Рано невблаганниця скосила…
Пригадав я віщі ці слова
Лиш тоді, коли на схилі літа
З яблуньки тієї смакував
Сонечком – хрумким і соковитим.
…Дощиком і сонцем не одне
В нашу землю літо перелито…
Батько спить. А яблуня – росте!
І гойдає сонечка на вітах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412842
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2013
Весніє. Синиці аж зайшлися, вицінькуючи своє «покинь сани, бери віз». Рілля вже сірооко підморгує, а на вітах уже висунулися цікаві зелені носики. І вже батька до хати хіба сон зажене або – коли зголодніє. Щойно «одинадцятим трамваєм» дістанеться додому – перевзується, перекусить – і на город чи до винограднику.
– Годі вже! Навідпочивався за зиму. Пора вже й за роботу: весна не жде.
Виріс же у двох стареньких, що були йому за батька-матір, і від них засвоїв: поклонися не «бугаєві», що за лискучим столом, а святій земельці: вона краще дякувати вміє.
А як випаде у вихідні «кльовий день» – аби ноги не підвели. Ще звечора накопає черв’яків, намісить наживок – і, ще й не засіріє, батько вже з вудками «на чатах» (звик ще Костиком).
– Це ж і терплячка гартується, і змагаєшся з рибою: хто кого перемудрує, – казав він після вдалої риболовлі. Та й поганий кльов теж не смутив: «то не рибак, якщо з першого разу прийде з уловом». А от мисливства – не признавав.
– Скільки ще тій людині крові треба? Хай уже – вбивати ту живність, яку на це годуєш. А ту, що сама собі харчі дбає?.. Та й підранків скільки після тієї «забави» по лісі доздихує… Е ні, мисливство як необхідність давно віджило.
А вечорами, після денних турбот, було візьме баяна і заграє – то «Полонез», то веселої втне. Ще змалку-бо прилучився до світу музики: дід був знаним на округу скрипалем; жодне весілля не гуляли без Базькових (так звали діда в містечку) музик, і на посиденьках вигравала його скрипка. Ось тільки… «казав старий, що пальці в мене не скрипальські», то й опанував Костик – баян.
То й не дивина, що до всього цього ще й розвилося прагнення оспівати віршем усе, чим душа жива. А життя ж було…
З пуп’янка не був батько пестунчиком долі. Народився у війну (в той день Вінницю визволили). Дволітнім «присусідила» його мати до двох стареньких (у яких майже всі діти повмирали голодного 33-го,а найстарший син поліг під Ленінградом) і подалася зі старшеньким шукати кращої долі до Дрогобича. Дідусь Базько і баба Віра вклали в малого і душу, і селянську мудрість; коли ж мати приїхала до сина, вони навіть словом про це йому не обмовилися: боялися, що Костик їх покине.
У школі не лінькував, особливо тягнувся до хімії та історії – навіть ходив на розкопки зі студентами. На шкільній лаві і захопився Костик Нудний (прізвище його рідного батька) віршуванням. У гайсинській «Трибуні праці» побачила світ перша його поезія «Мечта зовёт» – ще як був старшокласником.
Після двох безуспішних спроб до педвишу (за другою – не змовчав, коли екзаменатор брав від вступника «на лапу») працював піонервожатим в інтернаті. Згодом – комсомольська путівка до Кривого Рогу. Діяльна вдача відразу стає примітною: Кость безперечно стає лідером у бригаді. Розквітлий у ту пору КВК, молодечий запал, та й – звісно – кохання... Все це не давало авторучці заіржавіти.
Далі – Немирів. Опанувавши фах майстра-будівельника, Костянтин зводить швейний цех у рідному селищі. Перший шлюб (хотілось бути спокійнішим за батьків, які все частіше нездужали) не приніс ані спокою – старі дочасно пішли з життя, – ані щастя. Зрада «благовірної» поклала цьому край; болючою була розлука з сином…
І ось – радість! Просте вітання від «очкастого Галчонка», палкого юнацького кохання. Листи… Новоріччя-73 в Кишиневі… За кілька днів – уже разом, рука в руці – аж до скону. Кохана дружина, троє дітей (я в сім’ї середульший)… і – «любий хист», слово не дає спокою.
Згадую: бувало, заграємось малі – гамору повен двір, а ще сусідські надбіжать… Ускакуємо до хати – і за нами впурхне сміх і галас. А мама ще з порогу:
– Цс-с-с!.. Батько пише…
А за якусь годину, розминаючи правицю, він виходить посміхаючись:
– Послухайте-но свіженьке…
(Чи не оте, мало не побожне мамине «цс-с-с» і мене подвигало ступити на цю ж стежину?)
Доля ж відміряла батькові не надто довгий вік: лишень п’ятдесят чотири «з хвостиком»... І жодної збірки за життя. А сказати хотів людям дуже-дуже багато…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412467
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.03.2013
Самотня ніч. Незатишна і темна.
Це б зараз, зоре, променів твоїх!
Тебе ж, напевне, на десятім небі
Гойдає сон у хмарах пухових.
Гойдає сон… Що він тобі шепоче,
В які веде незвідані світи?
До тебе – на десяте небо – ХОЧУ!
Пірнути в хмари теплі, віднайти
Кубельце – й до нестями цілувати
Волосся, очі, плечі та вуста,
І палко притискати й попускати
Такий тремкий, жаданий, теплий стан…
І ринути разом у хвилю щастя –
У первісну гармонію Буття,
Аби на світ – таке, як ти, прекрасне –
З’явилося іще одне життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013
На горі будеш ти – я, повір, не залишуся долі:
Вп’явшись пальцями в скелю, повзтиму увись, аж на ґрунь,
Й від натуги з рамен виростатимуть крила поволі –
Й розпросторяться, й злину, й під небо тебе заберу.
Попливеш ти у даль, розтинаючи хвилі завзято, –
Я, налігши на весла, свій човен пущу навздогін,
Щоб тебе ні штормам, ні високим валам не віддати,
Щоб з тобою пліч-о-пліч сягнути незнаних країн.
А – крий Боже! – ти зіб’єшся в хащах правічних з дороги –
Я, твій поклик учувши, вогненним стовпом спалахну
І палатиму, доки не вщухне на серці тривога...
А тоді, щоб зігріти тебе, чимміцніш пригорну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2013
У світлиці знову пахне святом:
Паляниця щоки надима,
А в макітрі місяці щербаті
Поринають у масний туман.
Огірочки – хрустики веселі...
Смачно шинка роззявля роти...
І несеться півень... на тарелі –
Спечений, рум’яно-золотий.
З голубцями ринка дженджуриста
Так пахтить – аж подих забива;
І чарчина в трьох разках намиста
Так до рук і проситься сама.
Сяє мати... Є чому радіти,
Хоч усе аж валиться вже з рук:
На гостину з’їхалися діти
Після довгих-довгих літ розлук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013
Кум в політиці – премудра
голова.
Знає партії усі – як два
по два,
А під чарку він би й тиждень
бубонів,
Хто і з ким би коаліцію
створив.
Якось ми взяли півлітра
перваку,
Щоб своєму був дохід
виробнику,
Смиконули – і балачка
понеслась
Про сімейно-політичний
дисонанс.
«Я, – кум каже, – демократ давно
в душі,
А моя – немов воскрес
туркменбаші:
Понад волю, демократію
й закон
Ставить стиль авторитарний –
макогон!»
Міг лишень поспівчувати
куму я,
Бо така ж тоталітарна
і моя:
Раз були моїй саддамі
донесли,
Що ми з кумом по чарчині
узяли,
То качалкою під бік
як садоне –
І на тиждень перехнябило
мене…
В кума ж клепка політична –
хоч куди.
«Чуєш? – каже. – Нам імпічмент
аж смердить.
Час створити коаліцію,
аби
Не позбавили мандатів нас
баби!
А щоб ширша коаліція
була,
То до неї ще запросимо
Павла»,
Запросили. Все погодили.
Й зійшлись
Ми на свій коаліційний
перший з’їзд.
Щоб усе це по закону
змудрувать,
Прихопили ми угоду –
літрів п’ять;
Кум, мудрак, на цих угодах
зуби з’їв –
Ще й закуски… ой! – поправок
прихопив.
А в угоді що не слово –
то алмаз.
Постатейно смакували –
раз-у-раз.
І такого ми консенсусу
дійшли –
Майже всю і без поправок…
прийняли.
Залишилося… схвалити…
три… рядки,
Раптом суне опозиція –
жінки,
А в руках у них – залізний
аргумент.
Став Павло позафракційним
у момент.
«Ви як хочете, – сказав він, –
а мені
Аргументом бути битим –
ані-ні».
Словом, з нього нікудишній
депутат.
Стали сили – 50
на 50.
Опозиція отут
і розійшлась:
Аргументом по угоді
зразу – хрясь!
…І лишились від угоди
черепки
І в синцях у нас із кумом
всі боки.
І з усього ми засвоїли
урок:
У політиці важливий
кожен крок.
Щоб міцною коаліція
була,
Підбирай товаришів
не для числа,
Бо не втримає угода
й на момент
Тих, кому страшний залізний
аргумент.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411822
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 23.03.2013
«Який там голод? Вигадки, казки
І побрехеньки Сему на догоду,
Що сила тоді вимерла народу,
Що «йшла мінять за пару бурячків
Святешну хустку ледь жива матуся,
Аби малечі юшечку зварить»…
Скрутненько трохи й справді було жить.
Але щоб голод?.. Вигадки куркульські!» –
Ви кажете… А в пам’яті зрина
Один бабусин спогад знову й знову.
…Жив козарлюга у селі – Маньковський.
Він голіруч підкови розгинав,
Міг сам на хату викинути балку,
А камінь пронести – не покотить.
Та з’їсти, аби силу поновить,
Мисяру добру мав він до сніданку.
О, скільки б ще Божиківцям змогли
Добра зробити ці сталеві плечі!..
Та в тридцять третім через голоднечу
Не дотягнув він і до кропиви…
У той же рік бабусина сестричка
Ледь-ледь жива з’явилася на світ…
Як жити немовляткові, скажіть,
Коли порожня материна цицька?
Та дожили дівчатка до весни:
Був татко їхній майстром дуже вмілим.
Відтоді аж до самої могили
Не раз їм голод бачився вві сні…
Та ви на це відказуєте: «Байка!»
Пригадуючи іншим лютий час,
Ви молитеся: «Сталіна б на вас –
Отой би закрутив повсюди гайку!»
Гай-гай! Забув… Ви ж дочки і сини
Ні тих Маньковських, ні майстрів умілих,
Ні тих, що дітям лободу варили, –
Отих, що вивертали казани,
Що звалися «червоною мітлою»,
Бо все до бубки вимітали з хат!
Вам справді годі було горе знать,
Бо запихались ви – не лободою!
Ви не чекали тата кілька днів
За бурячком чи пригорщею сої!
Не глумтеся ж із пам’яті людської
І марно не моліться на катів:
Вони за все свою вже кару мають.
Коли ж скінчаться ваші дні земні,
Дітей голодних душі на Суді
Від вас, неситих, Господа сховають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411202
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.03.2013
Знала я що ніч мина
Як займуться вогні ранньої пори
Тільки в чому дивина
Без пломеню мої самотні вечори
Тиха доля як погідний океан
Але втрапила неждано в ураган
Я в твого кохання штормі шале мій
Тільки втримати зумій вихор у моєму серці
Я в кохання штормі день і ніч
І у сяйві твоїх віч даленіють навіть небеса
Вирушати вже пора
По кожну мить добра що йде й не верта
У незвідані моря
У світ де жде мене з тобою майбуття
Тиху гавань залишаю без жалю
Обіймай мене я так тебе люблю
Я в твого кохання штормі шале мій
Тільки втримати зумій вихор у моєму серці
Я в кохання штормі день і ніч
І у сяйві твоїх віч даленіють навіть небеса
Разом з тобою нас поєднала любов
В твоїх долонях від жаги займаюся я знов
Я в твого кохання штормі
Я в кохання штормі (шале мій)
Тільки втримати зумій вихор у моєму серці
Я в кохання штормі день і ніч
І у сяйві твоїх віч даленіють навіть небеса
(Я в кохання штормі)
Я в твого кохання штормі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411199
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.03.2013
Я в матері. Звалилося на плечі
Турбот - здалося, мов за кілька літ.
Незчулася - а вже весняний вечір
Лоскоче тишу леготом між віт.
Я від утоми трішечки дрімнула.
Аж раптом пісня увірвала сон.
Фіранку відхилила - і збагнула:
[i]Він[/i] знову ходить під моїм вікном.
Чи мо' не [i]він[/i]? Мабуть, я помилилась...
Йому вже досі, певно, тридцять п'ять -
Повинна бути і дружина мила,
І діточок зо двоє забавлять.
Згадалося чомусь: він любить поле.
І в цім себе повинен віднайти...
Але ж це [i]він[/i]! Його натхненний голос
Виводить призабутий вже мотив.
Мо' відчинити - хай зайде до хати,
Кохатиме під трелі солов'їв?..
Та ні, ба ні! Дослухаю - і спати,
Бо завтра знову - клопотів рої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2013
Зачула жінка в собі життя.
І щоб здоровим зросло дитя,
Аби без лиха, хвороб і бід
Її кровина прийшла у світ, -
Зайшла у двері, де лікар є,
Який здоров’я жінкам дає.
А лікар спершу не те спитав,
Який там тиждень маля зроста,
Ані про втому, ані про млість,
Ані – що мама майбутня їсть…
Наставив схода широку длань:
Віддай, матусе, належну дань!
Віддай за ліки, віддай за вхід,
За рукавички, за вату й бинт,
За те, що візьмуть із пальця кров,
За те, що лікар щось там знайшов,
Дай акушерці, дай медсестрі,
Дай ще й на того, що нагорі…
Бо знають, шельми, що за маля
Матусі сума йде чимала;
Бо знають, шельми: як є дитя –
Тобі живеться, знать, до пуття,
І вдома рохка в хліві свиня,
І татка вдома нема щодня
(Десь у столиці півроку він
Для депутата мурує дім)…
Малечу носиш – життя мов рай!
Зайшла в лікарню – дай-дай-дай-дай!
…А десь в столиці мужі-тузи
З трибуни плачуть у півсльози,
Що мало в селах діток росте,
Що в Україні життя не те… –
А в Конча-Заспі свій зводять рай,
Якого стіни – із того ж «дай!».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407596
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 09.03.2013
Не губи мене, мамо. Я в тебе того не просила,
Щоб пускала ти в себе жагучу розпалену плоть.
Ти ж була в ту хвилину по-своєму дико щаслива,
Бо зненацька забило у лоні твоїм джерело.
Не губи мене, мамо. Тоді, ув екстазі хмільному,
Він пролився в тобі невгамовним струмочком добра -
І вселилось життя. Що змінилося, рідна, по тому?
Через що нависа наді мною смертельна мара?!
Не губи мене, мамо! Я хочу побачити небо,
Хочу сонячних зайчиків з рідних і лагідних віч,
Простягать рученята... і міцно горнутись до тебе,
Коли щось налякає або наповзатиме ніч.
Не губи мене, мамо, не дай, щоб холодною сталлю
Виривали мене по шматочку - скривавлену плоть...
Ти не вір, що тобі принесу в долю тільки печалі!
Вір: без мене і щастя у тебе в житті не було б.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406046
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.03.2013
Звеселіло все довкола,
Заясніло в високості -
Розвеснилося.
Семидзвонна світанкова
Пісня знов до мене в гості
Напросилася.
І пташиним передзвоном,
Що вітає поступ сонця
Променистого,
Невгамовно й безборонно
Ллється в душу крізь віконце
Голосистая.
Словом щирим мов рукою
Струни-промені торкає -
Ноти сіються.
Пісня кличе за собою
В край, де сонечко гуляє
Голосіївське.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2013
В стократ за сонце є зорі більші,
Та всі далекі, холодні всі.
А сонце – ближче і найтепліше,
Світ зігріває й красу ростить.
Багато в світі красунь знайдеться,
Та холод віє від їх краси.
А ти - як сонце! – зігрієш серце –
І світ любити стачає сил.
І все довкола стобарвно квітне,
І взимку навіть – весна п’янка!
Бо ти – як сонце! Так будь довіку
Сяйна і тепла - й така близька!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2013
Ще сплять на лапах під перинами вруна,
Ще вітер нахабно щипа за носи,
А пташка-синичка дзвенить срібнострунно –
Маленький провісник п'янкої весни.
Влетіла у сад, сповитий серпанком,
І спів відлунився в кришталь на гіллі –
Дарма, що мороз ще розрипує ранки
І рій білих мух ще дріма на землі.
А вітер ще хльоскає лиця і личка
І снігом хурделить. - Та це все дарма!
Якщо вже отак заспівала синичка,
Ще день, а чи два - і заплаче зима!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404571
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.02.2013
Погожая днина. В дорозі я знову.
Асфальт під колеса грайливо біжить
Попереду – гамір, весела розмова:
Студентська «капела» додому спішить.
А ось прихиливсь ветеран сивовусий:
Чи не в соцзабез він іще раз ходив?
Про щось гомонять через ряд дві бабусі,
А обіч них - сон молодят ізморив.
Я знову в дорозі, в дорозі додому –
До краю, якого миліше нема.
А поруч сидить чарівна незнайомка –
На неї звертаю свій зір крадькома.
Знов погляди стрілись, розбіглися знову.
От гарна ж русявка! Спитати б, звідкіль?
Та ніби на гріх, відібрало геть мову…
Ех, чом занімів ти, козаче Василь?!
І хоч не судилось, і марні надії
Зустрітися ще раз нам двом на путі, –
Всією душею за світ порадію:
За те, що такі є дівчата в житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404257
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013
Навкруги розгулялась хурделиця,
Завиває й гуде за вікном.
А дорога до обрію стелеться
Нескінченним м'яким рушником.
Позираю в вікно із тривогою
На сріблясте лапаття з небес:
Так боюсь захопитись дорогою,
Так боюся проґавить тебе.
А на серці так весело робиться,
Потихеньку хвилини лічу:
Ось зійду на зупинці автобуса
І до тебе чимдуж полечу.
Не свари, що до тебе забрьоханий
Я прийду з білотканих доріг:
На мені пасажиром непроханим
Примостився натомлено сніг...
...Навкруги розгулялась хурделиця,
Завиває й гуде за вікном.
А дорога до обрію стелеться
Нескінченним м'яким рушником.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013
Я в матері. Звалилося на плечі
Турбот - здалося, мов за кілька літ.
Незчулася - а вже весняний вечір
Лоскоче тишу леготом між віт.
Я від утоми трішечки дрімнула.
Аж раптом пісня увірвала сон.
Фіранку відхилила - і збагнула:
Він знову ходить під моїм вікном.
Чи мо' не він? Мабуть, я помилилась...
Йому вже досі, певно, тридцять п'ять -
Повинна бути і дружина мила,
І діточок зо двоє забавлять.
Згадалося чомусь: він любить поле.
І в цім себе повинен віднайти...
Але ж це він! Його натхненний голос
Виводить призабутий вже мотив.
Мо' відчинити - хай зайде до хати,
Кохатиме під трелі солов'їв?..
Та ні, ба ні! Дослухаю - і спати,
Бо завтра знову - клопотів рої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013
Ще дмухає лютий цукровою пудрою,
Та щойно лиш сонце промінням заластиться –
І тануть льодяники ночі. І чути, як
Насуплена стріха питає про ластівку.
Байдуже, що запах осінньої прілості
Крізь мокру підпушку слабенько доноситься…
А вже на осонні горобчики гріються,
А вже на свободу всі просяться проліски!
Хай стелиться лан ще цукровою ватою –
Невдовзі снагою він буде напоєний!
Такою порою – душею багатими
І сонячно щирими люди народжені!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403706
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013
В однім краю жила старенька мати
В старенькій хаті на краю села.
Зросли у неї три сини – близнята,
Й красуня–доня – радістю була.
Спитаєте: чому самотня мати?
А тато де? – А вже й не вікував:
Ще молодим пішов козакувати
І головою за свій край наклав…
Від горя аж насупилася стріха
(До інших же вернулися батьки...)
Лишились діти - материна втіха,
В житті опора і помічники.
Один кував - від сажі й гару чорний,
А другий сіяв - чорний від землі.
А третій був човняр - рибак моторний,
Мав на руках від весел мозолі.
Красуня-доня вся вдалася в матір:
Сяйна, мов фея із казкових снів, –
Удатна прясти, ткати й вишивати,
По дому дбати й на веселий спів.
Так і жили. Аж якось до хатини
Із двох доріг чужинці надійшли:
Один мовляв до хлібодара-сина,
Із другим - двоє мову завели.
Сказав той перший: «Я із того краю,
Куди пливли у пошуках добра,
Де двісті років князя обирає
Усякий люд з усякого двора.
Прийшлась мені до серця ваша мати,
Сподобалася - слова не знайти.
Я так хотів би буть тобі за тата,
Якби-то тільки не твої брати.»
А другий ковалеві й рибакові
В другім кутку поважно говорив:
«Ми з вами давні родичі по крові,
Й одної віри з давньої пори.
І ще, скажу по правді: я ваш дядько,
Я від схід сонця, з іншого села.
І дуже радий бути вам за батька,
Аби лиш мати проти не була.
Та, бачте, брат ваш з іншим накладає -
Його собі бажає у батьки.
А той, з-за моря, - я це добре знаю, -
Злом дише, як усякі чужаки!»
Той перший сипав злото хлібодару,
А другий - то вугілля для горна.
А мати все дивилась, мов на кару,
Зненацька уготовану синам.
Кричала мати: «Діти! Чи забули,
Що мати є і ваша є сестра?!»
Кричала мати, та сини не чули,
Допавшись до «халявного» добра.
І брат на брата зирив наче вовком,
І мало не хапались за ножі...
Кричала мати. Й від натуги вмовкла:
Сини хоч рідні, але вже чужі...
...Сумує мати - розлетілись діти:
Сіяч гарує на чужій землі,
А поле й кузню нікому глядіти:
Два інших - труть у дядька мозолі.
Красуня-доня пурхає по селах -
Руками й «сподом» заробля «гроши».
Й без того ветха, хата невесела,
А в мами туга й смуток на душі.
А східний дядько й бахур із-за моря
На ветхий дім з погордою плюють...
А верби стиха з кленами говорять:
«Коли ж скінчиться вся ця каламуть?
Коли брати забудуть власні чвари,
До дому прийдуть, повернуть сестру?
А мати радо всім борщу наварить.
І маку радо до куті натруть?
Коли ж сівач зростить налитий колос?
Коли ж коваль роздмухає вогонь?
Коли ж рибалка човен свій посмолить.
Коли ж сестра краса знайде СВОГО?»
Брати-соколи! Не шукайте «тата»:
Самі вже доросли хазяйнувать.
Не чубтесь і не лайтесь брат на брата,
Щоб в чужині більш щастя не шукать!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403411
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2013
А хлопців з Польового вабить поле –
І як рілля задихає теплом,
І як гойдає вітер стиглий колос,
І як озиме пророста зело.
А хлопців з Польового вабить поле:
Зелені вруна, соняхів сонця…
Вросли хліба і радістю, і болем
У їхні незамулені серця.
Два сіячі, плугатарі – від роду:
Чепіг не відцуралися брати.
За труд, за біль – їм літо в нагороду
Золотоспадом щедрим шелестить.
А хлопців з Польового вабить поле…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403406
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2013
А зими ще, певно, три чисниці.
Хоч дошкульний вранці морозець,
Та вже – бач! – мов дженджик, чепуриться
На осонні жвавий горобець:
То пірнає дзьобом попід крильця,
То брунатний розкуйовдить хвіст…
А тоді – диви-но! – вже пташинці
З-між гілля, лукавець, свище твіст.
Аж зайшовся джиґунець від шалу:
«Жив-жив-жив! Чирли! Чирли! Чирли!» –
Й горобличку підманув помалу…
Аж хмарки цікаві напливли.
А з-між них – веселе яснолице
Висува грайливо промінець…
Ат! Зимі лишилось – три чисниці:
Горобличку звабив горобець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401770
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.02.2013
Жахливий тулумбас під супровід дощу,
Здичавілий неон шаленої напруги…
Та все ж – виходжу в ніч, і душу полощу,
Звільняючи єство від мулу смутку й туги.
Сховався розсип зір за курявою хмар,
Що мчаться лоб у лоб і крешуть блискавиці –
І ллють, і ллють, і ллють, і гасять денний жар.
Знемога по єству аж проситься розлиться,
Але – встаю, встаю! І в грізну ніч – сміюсь!!!
Заглушуючи грім, надривно, аж до кольки.
І свіжим трунком ллю озон нічний до вуст,
І, впившися як чіп, з дощем виводжу польку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401769
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.02.2013