| Сторінки (1/58): | « | 1 | » |
Ти прийшли дощового ранку,
Разом з ним же пішов назавжди,
Не побачиш вже більше світанку,
Ніколи не зникнуть Твої сліди.
Ти з»явився в житті так раптово,
Не прослідкувати звідки прийшов,
В пам»яті закарбоване кожне слово,
Яке в біді для всіх нас у серці знайшов.
Дух Твій, та віра у краще майбуття,
Запалило міліони людських сердець,
Шкода, що Ти так рано пішов із життя,
Чистий душею Наш Герой і борець.
Дякую за мирне небо над головою,
За жертву яку Ти безстрашно віддав
За наше майбутнє поліг на полі бою,
За наших дітей під кулі тіло поклав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481184
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2014
Попробуй меня найти в этой пустоте,
Все стихи посвешала только тебе,
Бродила годами и все в темноте,
Отдала себя в жертву этой мечте.
Не искала изьяна в твоей красоте ,
Слепо летала где то там в высоте
Потом удар, и снова стою на земле,
И все исчезает, как следы на песке
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476409
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2014
Когда в последний раз признавался себе,
Что ты за человек, зачем живеш на земле?
Как далеко готов зайти ты потакая мечте?
И как очутился в который раз в этой петле?
Когда в последний раз ты принял решенье,
Что ты не заслуживаешь на прощенье,
Душу до крайов заполняет сомненье,
Что наша жизнь это одно лиш мгновенье.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2014
Ось і я народився, побачив цей світ,
Я багато чого розумію, хоч мало ще літ,
Я бачу лише доброту, турботу і ласку,
Я знаю, що цей світ не схожий на казку.
Бачу милу усмішку в маминих очах,
І щиру любов у її колискових піснях,
В пам»ять вкарбувався аромат її тіла,
І ті слова, що мені в ночі шепотіла.
Мамусю, розкажи мені казку чарівну́,
Про принца й принцесу, або Бабу Ягу,
Про країну заморську, про її чудеса,
Або ж історію про розмовляючого пса.
Мамусю, чого ж ти мене не помічаєш?
І погляд свій крізь мене пропускаєш?
Мамусю, почуй будь ласка, мої слова,
Обернулася, як завжди така ділова.
Мамусю, чому у сльозах твоє обличчя?
І чому здригається твоє передпліччя?
Чому місця не знаходиш у домі цьому?
Чому, моя найрідніша, відчуваєш втому?
Матуся, я стою за твоєю спиною,
Чому твої очі наповненні журбою???
Мамусю, скажи, що трапилося з тобою?
Чому своє обличчя, омиваєш водою?
Мамуся, я найщасливіша дитина у світі,
Перед нами з тобою всі двері відкритті,
В нас ще все попереду, ти лише посміхнися
Так би й все було, якби я народився…
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466313
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2013
І що ж, та сама ніч, те саме небо над землею,
І вітер огортає крижаною хвилею,
Освітлення не буде, як завжди зазвичай,
Дорога певне в пекло, а може бути й в рай.
Навколо все мовчить, ні слова, а ні звуку
Прислуховуюсь до кроків, і в грудях серця стуку
І час стоїть на місці, годинник зупинився,
А там в далечині густий туман спустився.
Я наче той сліпий, не розберу дороги,
І знаю треба йти, хоч втомлені вже ноги,
І крок за крок не сміло, ступаю по траві,
І рій думок шалений вибухає в голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2013
Знаєш милий, настав нам кінець,
Не повіриш, я рада, усьому є свій вінець,
Крапка поставлена, вже зайві розмови,
Із мене назавжди зняті сталеві окови.
Знаєш , до мене повернулось життя,
І віднайшлася віра у світле майбуття,
Я вільна нарешті, скинуті надягнуті пута,
І кров покидає потрохи триклята отрута.
Знаєш, багато сказати ще мала слів,
До поки жар у серці все таки тлів,
Доки надія була прописана у душі,
А зараз ми просто люди чужі.
Знаєш, як мріяла з тобою зустрітись,
І від тепла твого тіла зігрітись…
Знати що ти тільки мій, що ти поруч…
І ми наше щастя будуєм власноруч.
Знаєш, кохання не приносить страждання,
Заради нього віддається все, без вагання
Кохання підносить до неба, вона окриляє,
А не бездушно, людину об землю жбурляє.
08.10.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2013
Локон волосся падає на грішне тіло,
Руки огортають плечі в котре не сміло,
Руки у темряві в пошуках іншої пари,
Серце вибиває ритмічні глухі удари.
Кімнату заполоняє потрохи темнота,
Твої губи, як завжди у пошуках мого плеча,
Ті поцілунки терпкі та приємні до болю,
Знаєш, добре бути зараз поруч з тобою.
Доки сонце не зійде, десь там, за вікном,
Ми разом боремося з тверезістю й з сном,
Зараз ми разом, не існує більше нічого,
Окрім двох людей, та й поцілунку п’янкого.
Тіла зливаються в чудернацькому танці,
Не існує від тепер жодних дистанцій,
Руки по тілу прокладають маршрут,
Бажання не маємо позбавитись пут.
Все затихає, тріумфу приходить кінець…
Вкотре разом згрішили, хай йому грець…
Засинаємо поруч, випиті вщент до краплини,
Після таких битв, залишаються тільки руїни…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452321
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.10.2013
Дякую за навчання,
Дякую за відмову,
Дякую за повчання,
І безкінечну втому.
Дякую за очі відкриті,
Дякую за розтоптане я,
Дякую за мрії розбиті,
І, що жива біль моя.
Дякую за довгі розмови,
І посмішку на вустах,
Дякую за розбиті окови,
І що розігнав мій страх.
Дякую за нікчемність,
Дякую за ночі безсонні,
Дякую за сіру буденість,
І за почуття не вгамовні.
Дякую, що зник із життя,
І, що не має тебе поруч,
Дякую за митті забуття...
Вже не потрібна твоя поміч
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449006
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.09.2013
Лиш дощ шумить, і вітер колише гілля лози
Так плачуть Боги,проливаючи свої сльози.
Так плачуть Боги,тихо, без зайвих емоцій,
Так плачуть Боги,під звуки шалених овацій.
Так плачуть Боги, споглядаючи з небес,
Так плачуть Боги, попиваючи міцний херес.
Так плачуть Боги, які нікому не були відомі
Так плачуть Боги, у власному райському домі.
Так плачуть Боги, які вже не потрібні нікому
Так плачуть Боги, кряжляючи в танці німому.
Так плачуть Боги, жбурляючи блискавиці вниз,
Так плачуть Боги, такий їхній небесний каприз.
Так плачуть Боги, розмовляючи звуком грому,
Так плачуть Боги, розповідаючи про втому.
Ось небо заплакало тяжкими краплями дощу,
Беру парасолю, на вулицю швиденько спішу,
Виходжу, милуюся, цими небесними сльозами,
І кожна краплинка вмирає десь там, під ногами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446189
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2013
Скільки часу потрібно, що б мені проснутися,
Скільки ще часу треба, що б назад обернутися!......
Скільки ще часу потрібно що б на ноги піднятись,
Гордо підняти голову і майбутнього не боятись.
Скільки часу потрібно? Рік, а може й два?
Обридли знайомі персони, їх брехливі слова,
І усмішки лукаві, на обличчях незнайомців ,
І промови нікому не потрібних вільнодумців.
Обридло все, що колись радувало серце і душу,
Так і живу, цей хрест на собі нести я мушу.
Ніяких приємних несподіванок не принесе життя,
Лиш чути кроки, що відділяються і моє серцебиття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446184
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2013
Мене всі бояться, в праведному страху,
Мій прихід додає до життя ще більшу жагу,
Від мене нікому не вдалося ще сховатись,
Не потрібно, вже пізно життям упиватись.
Навколо лише німа тишина торжествує,
Йдучі по грішній Землі, мене ніщо не дивує,
Пташки замовкають на моєму шляху,
Моя поява збиває з будь якого обличчя пиху.
Мої кроки повільні, без звучні вони,
Не спішно ступаю, тобі не втекти
Я прийду до кожного, як не крути,
Як не ховайся, доля мені тебе знайти.
Не має порятунку від зустрічі зі мною,
Не намагайся втекти, я за твоєю спиною,
Тихій бряскіт металу заповнює тишину,
Один замах коси, надягає на очі твої пелену,
І падає на землю смертне твоє убрання,
Візьми мене за руку, це не є покарання,
Ти отримаєш лише те, на що заслужив,
Не більше, не менше, за те як життя прожив.
А попереду рай або ж пекельна безодня,
Не бійся, це милість або ж кара господня.
Не пропонуй нічого, це так жалюгідно
Окрім душі твоєї мені ніщо не потрібно,
Смерть моє ім»я, і добігає кінця твій час,
Не мрій , ти жив в перший і останій раз
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2013
Знаходжусь між двома світами,
Чую лиш биття крапель дощу у рами,
Мої очі закритті, мені так здається на віки,
В голові блукають і путаються думки.
Не можу поворухнути навіть рукою,
І дивне відчуття не дає мені покою,
Чому я став в»язнем свого бреного тіла,
В ту пору, коли листва на деревах жовтіла.
Пам»ятаю лиш звук гальм автомобілля,
Голова розкололась як від тяжкого похмілля,
Удар, короткий політ, приземлення на дорогу,
Підбігають незнайомці, надаючи допомогу.
Я з боку стою, спостерігаючи за цією сценою,
Наче римський імператор стоючи над ареною.
Бачу світло з гори, яке привертає мою увагу,
Я боюся іти до нього, відчуваю життя жагу.
Та воно притягає мене неначе магніт залізо,
Я пручаюся, але здається, що вже запізно…
Та раптом сильний вітру зірвався порив,
Перевертаючи до гори ногами весь небосхил…
Я прокидаюся, від голосів, що лунаю з гори,
Хтось відчиняє на вікнах закриті штори,
Бачу дружину свою, зі сльозами в зелених очах,
ЇЇ руде волосся, як завжди спадає по плечах.
Я говорю, але не чути жодного слова,
І навколи стоїть лише тишина гробова,
Наманаюся поворухнути хоча б головою,
І страшна думка не дає мені спокою.
Невже я замкнутий в цій земній оболонці,
І сам з собою назавжди я буду на одинці,
Я кричу, проте із уст не виривається ні звуку,
Боже, за що я переживаю цю пекельну муку???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2013
Так часом хочеться забутись,
Забути все, і йти вперед
І зранку просто посміхнутись,
Закутавшийсь у теплий плед.
Так часом хочеться пізнати,
Все потаємні таємниці,
Своє життя з кимось поєднати,
На це спроможні тільки одиниці.
Так часом хочеться почути,
Забутий всіма старий мотив,
З криниці натхнення почерпнути,
В руках старенький детектив.
Так часом хочеться, відчути
Биття в утробі двох сердець,
І про перешкоди всі забути,
В руках хай краще буде горобець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2013
Вечір прийшов у нашу скромну кімнату,
Місяць ховає обличчя в хмаринку кудлату,
Всі зорі на небі, мерехтять як мільони свіч,
Ось так на землю завітала таємнича ніч.
Час пора до ліжечка стрибати швиденько,
Сон вже стукає у вікону раму тихенько,
У ковдру загорнись, що б було так тепленько,
Я казку розповім, для тебе лиш, серденько.
Про чарівну країну, де править суворий король,
Насправді, він дуже добрий, така у нього роль.
Про принца і принцесу, про долю їх щасливу,
А може казку про відьму, стару і жахливу?
Про що ти хочеш почути, кажи не поспішай,
Ще встигнем перенестися в уяві у цей край.
Ось затихло все довкола, прийшла вже та пора,
Коли сон опускається на місто, давно спить дітвора,
Ось очі заплющилися твої, поринь у світ казковий,
Спи серденько моє, твої сон буде чарівний і загадковий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2013
Хочеться петь и летать.
Летать и петь.
И не думать о ваших словах.
Ваших жестоких словах.
Хочется просто дишать.
Вовсю дишать.
И не знать ничего про тебя.
Не знать никого до тебя.
Земфира «Чайка» 2013
Нічого не змінилося, казала я собі… Нічого не змінилося, повторювала твої слова лежачи на ліжку.
Вже 4 цигарка підряд… Ніколи не думала, що це для тебе нічого не означатиме… Мені байдуже, який сьогодні день і яке сьогодні число, який місяць, і взагалі яке століття. Я потрапила в свій власному світ з руїн, який якось дивним чином застряг між простором і часом.
Четвертий день не виходжу на роботу, не маю сили, не маю бажання, не хочу нічого…
Спитаєшся чим займалася? Нічим, правильна відповідь буде… Цілий день валялася на ліжку, курила, пила каву, і плакала. Стримувати себе вже не в силі… Сьогодні четвертий день, як ти дав мені зрозуміти, що я для тебе ніхто…
Чесно кажучи, не очікувала іншого, давно вже втратила віру в щось світле і чисте.
Кажуть, якщо в житті в якійсь сфері не щастить, то в минулому видно Ти дуже напартачив. Цю фразу я почула від своєї подруги, і якщо задуматися, можливо воно є так. Згадуючі останні сім років життя, я розумію скільком людям я зробила боляче, скільком вирвала з грудей серце і викидала його геть. Тепер це усвідомила, і лише після того, як відчула це на власній шкурі….
Телефон мій мовчить… В Контакті жодних повідомлень, хоча в друзях маю 325 людей. Тепер я розумію, що всім байдуже…
Коли в мене все в житті добре, мене оточують люди, і лишень коли в мене починається чорна полоса всі кудись одразу зникають…
Ось четвертий день я на одинці сама зі собою… Більше не існує нікого…
На підлозі валяється вже велика кількість сміття, серед якого перважну більшість займає шматки туалетного паперу, які успішно заміняють мені серветки… Моя кімната в даний момент нагадує мені смітник… в якому я знаходжуся…
- Цікаво це все, життя моє купа сміття в смітнику…,- посміхаюся, промовляючи це в слух.
- Я вже не маю сили – кажу я не відомо до кого… Швидше всього
до себе самої…
Треба лягати спати, вирішую нарешті я,і лягаю на розстелене ліжко, на якому так само, як і на підлозі розкиданий різноманітний мотлох.
«Ось і все,- проноситься думка в мене в голові…
« Боже, дякую тобі за сьогоднішній день, не хай завтрішній день не буде гірший за сьогоднішній… Хоча куди вже гірше… Подбай про мою родину, подбай про друзів… Хоча які друзі в мене… Боже допоможи мені, я дійсно не знаю, що далі робити, як далі бути… Дай мені ще один шанс…Я дуже хочу жити в щасті, але усвідомлюю, що на те не заслуговую…» - ось такі були мої останні слова перед сном.
Прокинувшись відчуваю таку легкість в тілі, моя голова порожня від думок, мій розум чистий і ясний, як ніколи. Посміхаюся, хочу протерти очі рукою, і розумію, що не маю рук… Подумала спочатку що то сон, але… Замість рук в мене білі крила… Хочу закричати, а з уст вириваються якісь дивні звуки, які ні нащо не подібні… Боже що зі мною? Хто чи що я від тепер?
Ні, це швидше всього страшний сон, від якого потрібно негайно прокинутися. Закриваю очі, і кажу собі: « Це все сон і не більше, я прокинуся знову в своїй кімнаті в свому власному тілі»…
Проходять хвилини, але нічого не змінюється… Я відважуюся опустити погляд на тіло, і о Боже… В мене тіло білого птаха… Намагаюся піднятися на ноги, зістрибую із ліжка і падаю пластом вниз… Падіння було досить болісним, відразу занило в моїй шиї і від тепер у моїх крилах. Перші кроки даються з важкістю, не можу знайти центр тяжіння. Ось крок, і я вже на землі носом в підлозі, ой вибач клювом в підлозі. Підводитися на ноги з допомогою крил, дуже тяжко, були б руки, можна б було в них би спертися, а так приходиться зібрати всю свою волю в кулак і мовчки привставати. Наступні кроки вже більш впевненіші. До дзеркала залишається декілька метрів, але так, як я ще не володію своїм новим тілом, для мене це колосальна відстань, на подолання якої витрачаю добрі хвилин двадьцять. Нарешті і ця перешкода зостається позаду. Підходжу до дзеркала і о Боже, я бачу своє відображення… На мене дивиться середнього розміру птах, з біло-сірим оперінням, з чорними мітками на голові та крилах, злегка загнутий на кінці дзьоб і з перетинки на ногах.
Хто я? Чайка???
Мала б злякатися того, ким стала, але зрозуміла, що мої молитви були почутими. Нарешті я отримала допомогу від Всевишнього.
«Дякую» - кричу, але замість слів, виходять не зрозумілі звуки. Проте мене це вже не турбує. Я щаслива і вільна, як в небесах птах.
Всі минулі проблеми зосталися позаду, переді мною нове життя, можливо довго буду звикати до існування в пташиному тілі, але так давно хотіла почати все з початку. Тепер я маю шанс і можливість.
На даний час мене взагалі не цікавили наслідки мого перевтілення, як відреагують батьки, знайомі, мої роботодавці. Мені просто було байдуже, я отримала шанс, на який заслужила, чого прагнула – свободу і спокій. Так як чайки, живуть поблизу моря, я обов»язково полечу до нього і залишуся там на вічно. Оселюся на його берегах, навчуся ловити рибу, і просто літати над безмежними просторами. Купатися в поодиноких променях сонця яке тільки починає підійматися на небосхил. Ловити кожною пір»їною крил подих морсьокого вітру. Таке життя для мене в минулому було утопією, зараз – це моя реальність та моє майбутннє.
В раз я розумію, що моя кімната починає давити на мене, мені мало місця в цих чотирьох стінах. Інстинкти беруть своє, єдине зараз про що можу думати, так це лише про небо. Розправити крила і пірнути на зустріч новому життю.
Добре, що на дворі літо, і балкон був відчинений, так що добратися до волі можна було без перешкод. Це й шлях я вже долала з більшою впевненістю, адже потроху відчувала єдність з своїм новим тілом. Кожен наступний крок давався все легше і легше, так що дошкандибавши до дверей, вже впевнено стояла на своїх перепончастих ногах.
Добрівши до потрібного місця, я нарешті задумалася над тим, як виберуся на вікону раму. Адже ще ніколи не пробувала літати, і тим паче балкон був настільки заповнений різним мотлохом, що навіть знаючи всі ази польоту, б не змогла б навіть розкрити повністю крила не пошкодивши їх. І тут на допомогу мені прийшла драбинка, яка стояла вже декілька тижнів там.
Вже давно я хотіла помити вікна балкону, але все то відкладала на потім. Нарешті моя лінь мені допомогла… Якби не це, застрягла б в цьому місці назавжди без їжі і без ніякої надії на порятунок.
А так, я мала шанс, мала можливість втікти з тієї сірої буденості в якій вже давно існувала.
Не буду тобі детально описувати як подолала сходини драбинки, не хочу згадувати це… А результат був один, я стояла на віконій шибі балкону. Перед мною постав прекрасний краєвид нічного району, чомусь ніколи не звертала на нього уваги, хоча він на це дійсно заслуговував.
Нічні ліхтарі світилися неначе щось потойбічне крізь густий сивий туман, який огорнув порожні безлюдні вулиці холодною, густою та вологою пеленою. Навкруги панували лише тіні, такі примарні, що здавалося що потрапила до потойбіччя.
Піднявши голову в гору, побачила безмежне нічне небо, на якому мерехтіли меріади зірок. Була повня. На небі жодної хмарини, складалося таке враження, що всі вони опустилися на землю у вигляді туману.
Не повіриш, але здавалося, що це все бачу в перший раз. Таке враження, що до сьогоднішнього дня, мої очі були закриті. Яка я була сліпа, не повіриш, нарешті відчула себе живою, усвідомила що щось більше, а ніж просто людина.
Ти як завжди почав би зі мною сперечатися, але сьогодні не все як завжди.
Зараз все змінилося, змінилася я, можливо і змінився ти. А може й бути таке, що це все таки сон. Але від нього прокидатися не хочу. Я знайшла себе, нарешті за стільки часу, знаю що бажаю і чого прагну.
Проте залишилася одна проблема, я не вмію літати. І все моє тіло охопив первісний страх. Боялася поворухнути будь яким м»язом мого маленького тіла. Страх закував мене в свої кайдани, які з кожною секундою все більшим тягарем лягали на мої плечі. Просто боялася поворухнутися… Я думала, що якщо зроблю хоч один рух, зірвуся з рами і впаду до низу, де стану лише мокрою червоною плямою з білим пір»ям на асфальті. З ранку прийде двірник і зішкрибе мене, якимись своїми чудернацькими інстументами…
Так я і стояла, боячись зробити крок в будь який бік. Чесно не скажу тобі, скільки минуло часу, але мені здалося, що пройшла ціла вічність. В житті я ніколи не була сміливою, ти ж знаєш… Так і стояла на пів дороги до волі і свободи…
За той час мільйони думок промайнули в моїй голові, тисячі сценаріїв подій. І вирішила ризикнути… Мені і так не було чого і кого втрачати. Тепер я Чайка, а за птахою ніхто не буде вбиватися і сумувати, так що вирішила собі, що гра вартує свічок.
Розправивши свої крила підняла голову до неба, і звернулася до Всевидячого: «Боже, я вірю, що це зможу зробити, що вже готова до шляху, який ти для мене обрав, на який ти мені вказав».
Закрила очі та зробила крок здавалося, що в безодню…
І як на диво вітер з легкістю підхопив моє тіло. Кожною пір»їною відчувала повітря. Падіння не було, я в перше за своє життя ризикнула і виграла. Парила над своїм будинком, то стрімголов підіймалася до гори, то різко падала до низу. Всім своїм єством я відчувала політ.
Знаєш, це відчуття не з чим не можна порівняти. Ти одночасно розумієш, що вільний та залежний. Знаю, можливо це звучить дуже суперечливо, але це саме так. І залежність є лише від неба.
Ти робишся вільним від усього, маєш сотні тисяч доріг, і лише тобі обирати куди прямувати.
Я зробила свій вибір, я хотіла побачити море, оселитися на його берегах і жити там вічно, або ж стільки часу, скільки мені відведено у цьому смертному тілі.
Вирішила летіти на схід сонця, вже почала набирати швидкість, але одне дивне відчуття, почало мене турбувати. Ніяк не могла зрозуміти, що ще повинна тут зробити. Щось важливе забула, але що саме? І до мене дійшло, я не попрощалася з тобою...
Змінивши напрямок, попрямувала до тебе… Ця дорога зайняла не багато часу. Ось з висоти я бачу твій будинок, і не дивлячись на пізню годинну в твоєму вікні горить світло… Воно стало мені як маяком, для корабля, який протягом довгого часу боровся з морською безоднею… Це світло стало для мене маленьким променем надії, що в останнє побачу тебе…
Я підлетіла до вікна, воно було відчинене, зробила крок на підвіконня та зупинилася. Ти сидів і щось записував на листках, мабуть це були твої нові вірші. Мені так захотілося їх прочитати, адже ти знаєш, як люблю твої рими.
Випадково крилом зачепила горня з чаєм, і любий мій ти обернувся… Я побачила твої зелені очі, твоє обличчя, яке для мене було наймилішим та найріднішим у світі. В середині мене щось тьохнуло, я знала те скільки часу не пройде, але все ж буду душею завжди з тобою, до самого твого спокону.
Ти піднявся з ліжка, в твоїх очах було здивування… Маленькими тихими кроками ти підходив до мене, що б не налякати. В голові в тебе мабуть була думка: « З відки тут чайка?». А в голос ти сказав: « Дуринда, як сюди потрапила? Не бійся, тобі нічого поганого не зроблю»
А я і не боялася, знала, що в твоїх руках буду в безпеці.
Ось ти вже за крок від мене, зупинився і в твому погляді бачу ті грайливі вогники, які так обожнювала, яких мені так буде бракувати… Простягаючи руку до мене, ти ще на пів кроку наблизився.
За весь той час я навіть не поворухнулася, чекала з нетерпінням твого ніжного дотику. І ось ти вже біля мене, легесенько проводиш рукою, по моєму тілі. Моя голова рухається в сторону твоєї руки… як я за цим скучила…
Ти ніяк не можеш оговтатися від здивування, думаєш що це, мабуть, дивовижний сон.
Намагаюся, тобі сказати, що це я, що це остання наша зустріч… Але виривається дивні звуки… Якби ти тільки зміг зрозуміти, що це я, але життя не справедливе…
Ти бережно береш мене на руки, і пригортаєш до себе зі словами: «Дурненька, не бійся». І посмішка осяїла твоє обличчя…
Я потрапила до раю, на ті кілька хвилин, що ти тримав мене на руках. Якби чайки вміли плакати, я б ридала… Скільки всього хотіла тобі ще сказати, але вже пізно, ти все одно не зрозумієш ні слова…
Ставиш мене обережно на підвіконня і відходиш: «Тобі треба летіти…», я й сама це прекрасно розуміла…
Переступивши через вікону раму, в останнє озернулася на тебе, що б зберегти в пам»яті назавжди твій образ.
- Прощай, - сказала я і розкрила крила. Дуже тяжко було тебе покидати,
але повинна це зробити.
Я полетіла в ніч на зустріч сонцю.
Любий мій, ти ніколи не здогадаєшся, що тією чайкою, була я, в минулому людина, яку ти так образив. Але тебе пробачаю, адже від тепер реревтілилася всього лиш в чайку, для якої найголовніше в житт це політ над морем.
Присвячується людині, що повернула мене в реальність, жорстокими, але дієвими методами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428619
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.05.2013
Самотнє сонце вгорі… Досить брехні,
Ти й так вже знаходишся на самому дні…
Приходиш, що б забрати щось із моєї душі,
Слова вже не можу скласти у риму, а її у вірші.
Раніше на світ дивилася невиності очима,
Вірила, що на все повинна бути причина…
Як стають жорстокими, я знаю від тепер,
Позбавилась назавжди хороших манер.
Єдина музика тримає мене у тонусі,
Тяжко так жити, і не піддаватись спокусі,
Вже мабуть ніщо не зверне мене зі шляху,
Не відчуваю нарешті ніякого страху.
Ви знали мене як людину,сповнену почуттями,
А тепер живу лиш розтоптаними ціностями.
Зрозуміла із віком, що все не в порядку,
Що потрібно вирішити наступну загадку,
Що життя з нами грає у безкінечний квест
Що б далі жити нам потрібно пройти оцей тест,
З часом переможці отримають лаврові вінки,
А хто програє... запалять їм за упокій свічки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428371
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2013
Якщо можна було вернути все до початку
І не ставити в кінці оту трекляту крапку,
Взяти і все розпачати із чистого листка,
Можливо, це буде чергова пастка.
Лунає вже незнайомої пісні мотив…
Може залишишся? багато ще є перспектив…
Кажуть любов окриляє простих людей,
В їхньому житті настає черговий апогей…
Мої крила зірвані, розібрані на пір»їни,
Все що залишається – підніматись на руїни,
Або може зависнути у повітрі на залишках крил?
І жити тут вічно, оберігаючи цей небосхил ?
Отримати у подарунок магічний дар,
Та й навіки канути до світу примар?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2013
Шторм по морю розгулявся страшний,
На хвилях корабель пливе бідолашний,
Не видно землі, вода лиш навколо
І піна, що складається у дивне коло.
Капітан корабля стоїть біля штурвалу,
Бореться з підступами невгамовного шквалу,
У зморшках обличчя, густа з сивиною борода
В змагані із морем проявити себе чергова нагода.
Команда в паніці біжить по палубі корабля,
З надією, що на обрії незабаром буде земля…
Та попереду лиш хвилі та простір морський,
В шумі шторму та вітру чути розпач людський.
Люди ламаються, гублячи останню надію,
Втрачають на порятунок будь яку мрію.
Паніка довкола, чути лише молитви до Бога:
« Почуй нас, і врятуй від усього лихого»
Лише один капітан, не боявся нічого,
Стояв на посту, не втрачав розуму ясного.
Він знав, що в його руках усіх порятунок,
Із морем вкотре зводив власний рахунок.
Здавалося захопить корабель безодня морська,
В якій демон живе, і сила його нелюдська…
Та раптом в далині промінь надії у вигляді маяка,
А за ним крик : «Нарешті, панове земля».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427468
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2013
Я сьогодні вирвалася з полону ...
Свого дикого неприборканого кохання ...
Воно вже викликає в мене втому ...
І сказала я - іди, непотрібні всі ці страждання…
Вигнала його серед ночі і помахала рукою ...
Як не дивно, відразу знайшла щастя і спокій ...
Зрозуміла що потрібно жити власною головою ...
А не існувати в примарному світі утопій ...
Зрозуміла що я дуже наївною була
І його навіщось від чужих берегла ...
Повною дурепою взагалом себе я чула…
Хоч давно про все забути могла…
А воно мене змушувало повзати на колінах ...
З середини запплутувало труїло та топило ...
Кожен раз я чолом билася по стінах ...
Хоч воно мені віру в життя відновило..
І жила я як поранена птаха у клітці ...
Вірила, що незабаром настануть зміни ...
Так зараз смішно,адже в моєму віці
Треба сприймати спокійно новини…
Всілякими казками себе я втішала ...
І чекала, що бажання раптом здійсниться ...
Безслівну любов свою сліпо прощала ...
Але ... прийшла вже й пора ... зупиниться ...
Усвідомила я, що не треба чогось чекати ...
Потрібно просто насолоджуватися життям,
І саму себе необхідно любити і поважати!
Все те кохання стало для мене просто сміттям…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423033
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.05.2013
Я зрозуміла для себе не щодавно одну річ,
Не потрібно оминати жодних протирічь
Багато деталей ще досі не розумію…
Та по іншому жити не хочу і не вмію.
Не розумієте мене? Повірте, це ваша біда,
Що повинні були знати, я вам розповіла,
А те, чим Ви слухали мене в даний момент,
Заклав міцний непорозуміння фундамент.
Вважаєте мене досить дивною людиною, нехай
Мої слова не зрозумілі для Вас, тоді начхай,
Не слухайте мене, свій час не витрачай,
А я піду далі по життю, як завжди зазвичай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2013
Тобі вказують, як себе на людях поводити,
Тобі вказують, яких друзів потрібно заводити,
Тобі вказують, в який одяг краще вдягатися,
Та вказують, що потрібно на людях прикидатися.
Вказують, як потрібно гарно по подіуму ходити
Що потрібно на камери, як найменше говорити.
Тобі вказують, коли потрібно щиро посміхатися,
Та вчать, як найкрасивішою жінкою здаватися.
Тобі вказують з ким повинна сьогодні ти спати,
І скільки часу треба понаднормово працювати,
Тебе в котрий раз всього людського позбавляють,
Тебе зробили лялькою, на почуття якої не зважають.
Задумайся хоча б на хвилину власною головою,
Твої очі давно закритті безкінечною пеленою,
Ти відповідаєш: «Звичайно», на всі їхні прохання,
Ти продалась за гріш, вже в котрий раз, без вагання.
Ти стала просто лялькою, яку використовують усі,
Повір на слово, щастя не лише в зовнішній красі…
Час слави швидко мине, пройде рік, а може й два,
І в твоє життя прийде справжнісінька «гроза»…
Згодом ти не потрібна будеш вже просто нікому,
Не буде й куди повертатись, не маєш ти дому.
Зараз боїшся свій власний вибір навіть зробити,
А як наслідок, починаєш в горілці горе топити.
А що тебе далі чекає? Задумайся будь ласка…
Можливо життя твоє зараз і схоже на казку...
Але в них буває щасливий кінець не завжди,
Я тебе прошу, відкрий нарешті очі для правди.
Поки маєш ще можливість своє життя змінити.
Ти не повинна і не будеш все це не терпіти,
Скажи: « Я не маріонетка, все ж я людина!
І вільно хочу жити, підкорятися вам не повинна!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2013
Довколо все незвичне, все навкруги завмерло...
Жодного звуку навколо, все наче вимерло…
Куди далі йти? Цікавить мене це питання…
Лише вогник світла, продовжить моє існування.
Озираюсь довколо, не бачу нічого,
Лише темрява… Поруч не має нікого...
Та раптом відблиск в далині старого ліхтаря,
І десь там далеко за обрієм, чути шум моря.
Набираюсь сміливості вперед роблю крок,
В голові тихо лунає інтуіції дзвінок…
Я зупиняюсь, безшумно на землю сідаю,
Весь простір довкола рукою перевіряю.
Та раптом пальці мої провалля відчули…
Виривається крик, який небеса лиш почули …
Дороги вперед не існує, повертаюсь назад,
Обертаюсь, і впираюсь лобом в кам»яний фасад.
Попереду прірва…Позаду висока стіна…
Навколо нікого не має, лише тиша німа…
Що далі мені робити... Я просто не знала…
Присіла на голу землю і заридала…
30.04.13 13:29
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2013
Хочеться відчути чогось нового,
такого незабутнього й палкого,
Що б серце шалено билося у грудях,
Ходити по вулицям і посміхатися людям.
Мандрувати і знайти веселки кінець,
Висипати все золото собі в гаманець,
А далі, в невідомі краї прямувати,
Туди, де можливо цікавість мою вгамувати.
Куди ногі не суть, навіть не знаю,
Але на пригоди нові дуже чекаю.
Побачити місця де не ступала жодна нога,
А можливо повезе зустріти єдинорога???
Нажаль це лише в моїй уяві мрії,
Або ж початок якоїсь казкової історії…
Та в добрі казки хочеться вірити,
І в світ пригод з головою поринути…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2013
Я знаю, що тяжко так все покидати,
Але нам потрібно далі прямувати…
Ти моя муза, яка дає мені натхнення,
Та тебе не має проруч, таке моє сьогодення.
Бачити тебе сили вже не маю,
Але одному Богові відомо, як цього бажаю…
Та прийшла пора вже зупинитись,
Розплющити очі і вперед дивитись.
Шукати дорогу по якій далі йти,
А по заду розібрати вшент мости,
Але тебе я завжди буду пам»ятати,
Адже ти мене надихаєш вірші писати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421605
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.04.2013
Надія ще ніколи не була така далека,
А попереду одна лиш небезпека.
Що з тобою, чому ти остання помираєш?
Чи може серед нас улюбленця обираєш?
Надія зітліла, ніщо не буде нормально,
Життя твоє закінчиться і як завжди банально.
Останій подих твою грудну клітку підійме,
І серце після останього удару просто завмре…
А надія? На безмежне небесне життя?
Сидіти на хмарах і кидати згори сміття?
Ні, вона цю грішну землю давно покинула,
Стала птахою і у небо поринула …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421603
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2013
Все просто чудово склалося на даний момент,
Між нами стіна, вже й закладений цемент
І цегла за цеглою росте ця перешкода,
Можливо ти не повіриш, але мені вже не шкода.
Не бачу вже кроків, це просто пат,
Перестала боятися вже й просто втрат,
Не має вже віри в твої брехливі слова,
Я все зрозуміла і я все сприйняла!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2013
Як забути в котрий раз обличчя твоє,
Від якого шалено б’ється серце моє?
Як з всіма тими мріями розпрощатися?
І чим тепер мені залишається втішатися?
А я так щиро й сліпо закохалася,
Думала нарешті щастя діждалася,
Повірила знову у свої сили,
Мені здавалося, що час ми зупинили.
Я довірилась повністю тобі…
А що ж отримала в кінці?
Біль, розбите серце і розчарування,
Втратила віру назавжди в кохання.
Тепер намагаюся хоч якось існувати,
Не знаю в якому напрямку і прямувати,
Розгублена, втомлена, але ще жива,
Потроху рана на серці зажила…
27.03.13 01:56
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420120
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2013
Прозора хмаринка на небі жила,
Їй здавалося, що вона така одна,
Одна на тисячі, або ж на міліон,
ЇЇ життя було наче казковий сон.
Та одного разу вона Сонце зустріла,
І дуже подружитися із ним захотіла.
Та воно не помічало нашу Хмаринку,
Цілий день все світило воно без зупинку.
Хмаринка наважилася поблище підлетіти,
Що б своєю тіню Сонце закрити,
Що б увагу його до себе привернути,
Ніжний дотик променів на собі відчути.
Та сили їй не вистачило долетіти,
Не доля їй була Світило зустріти.
І заплакала дощем рясним Хмаринка,
Відчула себе, наче в пустелі піщинка…
Не сила їй Сонця звернути увагу,
Хоча мала вона у собі велику відвагу.
Хто ж наважиться до нього підлетіти?
Мабуть лиш ті, що не бояться згоріти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2013
Час вже прийшов, прощатись пора,
Я знаю, для тебе це також була гра,
Яка розставила все по своїх місцях,
Гра, що залишила шрами у наших серцях.
Приходить новий день і розумію,
Що без тебе жити я не вмію.
Дай же нам Доля ще шанс один,
Хоча б на декілька годин…
Але...Повина з тобою прощатися,
Як же могло таке статися…
Прощай моя люба, навіки прощай,
Перед тобой дорога в казковий край…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418006
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.04.2013
Вірш присвячується всім поетам, які роблять наш світ ще прекраснішим.
Тяжко на світі житеться поету,
Кожного дня складає по сонету,
Руки в чорнилі,на голові бедлан,
В квартирі неначе пройшов ураган.
Листок за листком папір розриває,
Підходящу риму для вірша підбирає.
Шматочки творінь на підлогу летять,
Відблиски свічки в дзеркалі мерехтять.
Місяць заглядає у вікно крізь фіранки,
Недопалок летить через стіл до бляшанки,
Все неначе в казковім тумані навколо,
Поет з пером в чорнилі виконує соло.
Такий дар отримати це щедрість небес,
На кілька хвилин потрапити до країни чудес.
Описати її, що б всі це хоча би відчули на мить,
Яскраві барви і короткий політ у небесну блакить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417162
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013
Так хочеться повернутися в минуле,
Що б всі про існування моє забули.
Пробую робити крок назад,
Та бачу лиш будинку сірий фасад.
Все загорожене забором з колючого дроту,
Не має вже маневрів для повороту,
Дорога назад вже давно мохом поросла,
І тиша німа в повітрі зависла…
Не має дороги, що б в минуле вернутись…
Не має вже й того, кому хотіла всміхнутись…
Сіра буденість… Лише вона мені залишилась…
А пам»ять згадує слова… Я долі скорилась…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417107
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013
Я не вижу лиц людей из толпы,
Хочу убежать от этой земной суеты,
Не могу больше видить разбитые судьбы,
Не хочу уже слушать крики мольбы.
Этот мир для нас уже потеряный давно,
И в нем мы достигли самое дно.
Злость с серидины меня разрывает,
Какое будущее нас ожидает???
Мы не ценим того, что нас окружает,
Наша гордыня давно нас ослепляет.
Войны и голод, это наша современность,
В людских сердцах живет только злость,
Ради чего обьясните, так дальше жить,
Если хочется все это просто забыть.
А если не обращать внимание на все зло
В жизни можна найти и тепло,
В объятиях любимого и в материнских руках,
Искреннюю улыбку в детских глазах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
Приємно відчувати тепло твого тіла,
Вибач мене… я просто щасливою бути хотіла…
Я забула про розум, я забула про час
Сили вже не має, і я кажу пас…
Проте, згадуючи все, що відбувалося,
Я знаю те, що шалено закохалася…
Але нажаль взаємності не відчула
Сама собі зашморг на шиї затягнула…
Але в ті хвилини, що разом ми були,
Коли тіла один одного відчули,
Коли ніщо в світі крім нас не існувало,
Коли нам просто всього бракувало…
Я відчула на собі дотик щастя,
Коли сенсом наповнилося моє життя…
Але все швидкоплине… в світі не вічне ніщо …
Не можу так далі жити і вірить в «якщо».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2013
Люблю по місту нічному гуляти,
В той час мені не хочеться спати,
Коли на небі зірок меріади,
У тіні ховає будинків фасади.
Навколо ні звуку, тиша німа,
Холодний вітер за плечі обніма,
З дерев осипається пожовкла листва,
Не наче сльози невідомого божества.
І старенький ліхтар серед вулиці ніжно
Освітляє твій шлях так обережно,
Що б не заблукав ти у місті нічному,
А згодом відшукав дорогу додому.
На безлюднні вулиці туман опускається,
І білосніжною рікою навкруги розтікається.
Навколо все в сріблястім серпанку,
Нажаль, ця краса зникне до ранку.
06.04.13 3:14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013
Навколо тиша, звуки всі завмерли,
Роса на пелюстках схожа на перли,
Ніч підходить до свого кінця,
Новий день направляє свого гінця.
Ранковий туман від ріки наближається,
І сонце потроху вже прокидається,
Хмари на сході на казку подібні,
Таке враження, що вони ніби срібні.
Квіти голівки свої здіймають,
В саду пісні пташок лунають,
Світило небесне за обрію піднімається,
Ось так світанок троянди починається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415900
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2013
Ти наче закований в залізний ланцюг,
І ти вже не знаєш хто тобі друг
Ти чужим законам підкоряєшся,
Раптом здається, що зараз зламаєшся.
Часом здається, що ти ось-ось наздоженеш,
Але чомусь ти все більше відстаєш.
Ти потрапив в цього світу пастку,
Не очікуєш і натяку на ласку.
Але це не той світ, де ти живеш,
Це не той світ, де шось осягнеш.
Таке життя тебе не влаштовує,
Все твоє бачення воно спотворює.
Завжди є кого звинуватити в своїй біді…
Що б визнати власну вину занадто ми горді,
Ти думаєш, що все іде якось не так,
І причиною цього є інший чувак.
В зовнішньому світі ти такий одинокий,
Тобі здається, що він дуже жорстокий.
І ти, в свій внутрішній всесвіт поринаєш,
Всі перешкоди в житті оминаєш.
Прийшов час щось просто змінити,
Хочеться потяг-життя спинити,
Більше сили не має, біль твою не вгамувати...
Ти зникнеш, ніхто тебе вже не буде шукати.
Тебе вже не спинити, але я повинна сказати:
« Ти вільний, і саме тобі дорогу шукати».
З тобою життя піде… Все потрібно змінити,
Свої почуття для когось просто відкрити.
Ти в котрий раз страждаєш, ти зломлений знову,
Ти просиш про допомогу, а отримав відмову.
Звертаєшся до Бога… (біль твою не вгамувати),
Просиш вірний шлях тобі вказати.
01:31
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415796
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2013
Брехливі всі слова, пусті розмови,
Втрачене вже всі моральні основи,
Загублений світ до свого кінця прямує,
Хто ж тепер всі наші бажання вгамує?
Кого ж звинуватити в бідах усіх?
Хто ж знас візьме на себе цей гріх?
Думаю сміливця серед нас не знайдеться,
Думаємо, а може все це якось минеться?
02.04.13 01:54
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013
На цей вірш надихнула книга Харукі Муракамі
Людина-вівця
Ти в мій мозок легенько проникаєш,
Від твого взору думки не приховаєш,
Ти оселевся назавжди в моїй голові,
Ти той, хто нашіптує думки нові.
Образ твій перед очима бачу знов,
Людина-вівця… Ти навчиш всіх основ.
І ти все звертаєшся до мене:
" Не турбуйся, я буду дбати про тебе.
Я з цілим світом твоє поєднання,
Я вкажу тобі шлях, не потрібні страждання.
Коли руки твої в котрий раз опускаються.
Ти просто танцюй, під музику,яка вчувається.
Ти просто танцюй, не потрібні слова,
По житті так мандруй, хай буде пуста голова,
Прислухайся до рухів свого смертного тіла,
Танцюй, просто танцюй, доки плоть не зітліла."
Рухайся так, наче мить ця остання,
Рухайся швидко, не стримуй бажання.
Що б в житті не трапилося,просто танцюй,
Свободу свою в душі відчуй.
04.04.13 17: 48
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013
Надихнув перегляд мюзиклу Les Misérables. Це не є криком душі, це просто слова які склалися в вірші!
Ну що коханий, це тобі лист від мене…
Дивуєшся, але я все таки і звідси дбаю про тебе.
Ти подумаєш: навіщо я таке собі зробила
Навіщо себе навічно згубила…
Так було потрібно ,забуть, не переймайся
Я прошу одного, будь ласка, як я не здавайся…
Я відчувала, що ми з тобою близькі душею…
Я думала, що буду назавжди твоєю…
Проте… ти цього побачить не зумів,
І мене до кінця не зрозумів.
Я надіюсь, що ти все таки будеш мене пам»ятати…
І не будеш себе ні за що картати.
Я хочу знати, що знайшов ти хоч когось собі
Для тебе б підтримка була в біді.
А що про мене, мені тут дуже тяжко
Я б сказала навіть трішки боязко.
Через сотні тисяч років можливо колись,
Мені Бог простить,будь ласка за мене молись…
Надія ще є, а що зараз залишилось мені
Пектися і грітись у чорній смолі…
Я вже тут потріщки звикаю,
І задоволення отримувати від того починаю
Не повіриш, мене мучить лише одне
Я бачу скрізь лише обличчя твоє…
Я бачу лиш тебе, тебе коханий бачу
І надіюся що ти мене пробачиш…
Я знаю,тяжко, хоча тобі завжди байдже було…
Тебе я пробачила, це просто минуле…
Можливо, ти розчарувався, боявся кохати
І справжні почуття не зміг розпізнати…
Але не про це я хотіла тобі написати,
Думала про пекло тобі розказати…
Та досить слів, закінчується папір…
Будь щасливий, ти в свої сили повір…
Я надіюсь мої молитви полетять в небеса…
На землі мабуть зараз розквітає весна…
26.02.13 22:57
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2013
Я думала, що б написати вірш останій...
І присвятити його лише собі, коханній,
Та егоійсткою ніколи не була,
І ця думка сама собой відпала.
Я хотіла вірш останій написати,
Про те, як мене буде муза покидати,
Та вона відмовилася мене залишити,
І сказала: "Не потрібно нікого смішити"!
Я вірш останій написати хотіла,
Доки свічка на столі мерехтіла,
Зрозуміла лише одну таку річ:
Що буду римувати вірші цілу ніч.
Я вірш останій передумала писати,
Адже лише так я навчилась літати,
Думок забагато в мої голові,
Що складаються у вірші нові!
02.04.13 01:19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2013
Що ж для мене є раєм?
Це місце де ніхто не страждає,
А де ж це місце можна знайти?
Як у серці його віднайти?
Як крокуючи по цій грішній землі,
Не підатися і не скупатись в лайні?
Де залізниця, де потяг до раю,
Як добратись до безхмарного краю,
Де сили взяти на дальню дорогу,
Як заставити себе дійти до порогу?
Як відчути, що сили ще є,
Що в грудях ще б»ється серце моє?
Що я ще жива, хоч замість серця діра…
Відкриваю очі – навколо пітьма…
Де ж знайти стежину до раю,
Місце, де ніхто нікого не втрачає,
Місце, яке ще шанс на майбутнє дає,
І твою особистість не вбиває…
Де ж мені взяти квиточок до раю,
Місце де ніхто не страждає,
Місце, де я зможу бути собою,
Місце, де шукатиму собі спокою…
17.12.12 р 16:27
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2013
Присвячується людині, яка повернула мене з небес на землю.
Це просто злочин чинити так зі мною,
Не хвилюйся, я так само поступлю з тобою
Не хвилюйся, мені вже немає чого втрачати,
Крім здатності дрібниці помічати.
Кожного разу коли я звістку про тебе отримую,
Я всі думки в смітник викидую,
І всі знаки прекрасно я зрозуміла,
Просто з тобою залишитись хотіла...
До того часу, як про все дізнатись,
Я перестала вже просто боятись
Я жива, але можу і просто прикидатися
Що б звичайною дівчинкою здаватися.
Як я можу знову в світ повірити ,
Як можна після цього всього людям вірити
Ти - частина мене, яку я вже не помічаю
І все твоє зло я пробачаю.
Лише смак того, що може ще статися,
Дозволяє мені біля тебе зостатися
На разі, я дуже життям побита,
Бо була для всіх наче книга відкрита.
Про те, затримуєчи подих, можу дихати
І закривши вуха все ж таки слухати.
Просто зникни, але дозволь мені залишитися,
Я трапилася на твому шляху, щоб чогось навчитися.
Це злочин, що ти так зі мною поступаєш,
Але мені це подобається, і ти це знаєш
Адже мені так легко вгодити,
Нехвилюйся забудь, так і треба чинити.
Для мене всі спогади просто залиши,
В своїм блокноті пару слів напиши...
Просто зникни, але дозволь мені залишитися,
Я трапилася на твому шляху, щоб чогось навчитися.
Ти частина мене, яку я вже не помічаю
І все твоє зло я тобі пробачаю.
30.03.13 13:03
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414220
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.03.2013
На плечах у мене живуть дві істоти
Вони позбавляють мене від турботи,
Вони мої порадники і вороги,
Вони то звільняють мене то заковують знов в ланцюги
Я раніше й не здогадувалася про їх існування,
Та одного разу шукаючи відповіді на свої питання,
Почула з лівої сторони шепіт й слова:
"Забуть, про все , це все фігня."
Та раптом такий самий голос з правої сторони:
"Є шлях для порятунку, ти його знайди.
Ти повір у себе, всередині сили віднайди,
І ніколи не здавайся, до світла іди!"
І знову чую голос зліва:
"Віддайся похотті, ти ж сама цього хотіла…"
І я у розпачі, до дзеркала підходжу,
І я лякаюся, бо дві істоти на плечах знаходжу.
Вони нашіптують мені дивні слова,
Від яких в мене кругом іде голова
Я збожеволіла? У себе питаю…
Це все не реально, і очі закриваю.
Відкривши їх, я розумію,
Що все таки я втратила надію,
На те, що все привиділось мені,
Я все таки втрачаю розум, крутилась думка в голові…
Та раптом заспокоїлася і все це за правду прийняла,
Мені ж з ними жити, і від безсилля я заридала...
Ну що ж треба навчитися їх не чути ,
І про існування їх спробувати забути…
Або ж прислухатись до них вони ж про мене дбають,
Від болі і розчарування все таки оберігають,
Хоча нашіптують мені протилежні речі,
Я до них звикаю, вони рятують мене від порожнечі
24.02.13 14:15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013
Ласкаво просимо відвідати пекло,
Де все навкруги просто померкло,
Екскурсія грошей взагалі не вартує,
Не забутні віддчуття вона гарантує.
Не тягніться панове до своїх гаманців,
Отримайте при вході ще й трохи гостинців.
Всі зібралися? До каси підходьте по одному,
Поставте лиш свій підпис на папірці оцьому,
Ні, ні його вам не треба читати,
І не потрібно про його зміст питати...
Окей, всі зібралися, скільки є вас?
Підходьте і ви жіночко, так про запас...
Всі заходимо до цього чарівного бусу,
Не корчіть будь ласка таку гримасу,
Транспорт старий, ще з 20 століття,
Жіночко, ніяке це не жахіття.
Так, всі посідали по своїх місцях!
Розміщуйтесь зручно на ваших стільцях.
Зараз в автобусу двері зачиняємо,
І між собою, панове, не розмовляємо.
Нарешті рушаємо, екскурсія розпочата,
Шановний, не діставайте фотоапарата,
Часу на фото в вас буде багато,
Не дивіться на мене так винувато.
Панове і панянки ми в пекло прямуємо,
Де і цікавість вашу вгамуємо.
Ой, щось автобус наш зупинився,
Вибачайте, маршрут трішки змінився.
В транспорту колесо спустило,
Ой, як же нам не пощастило!
Шановні всі до виходу готуємся,
Поки змінимо шину красою милуємся,
Можете трохи собі погуляти,
Доки автобус будем ремонтувати.
Шофере, всі вийшли? Двері зачиняй,
І швиденько тихо з місця рушай,
Вони не повинні здогадатися,
Що їм звідси ніколи не вибратися.
Яка це партія вже порахунку?
Не знають вони , що їм не має рятунку.
Поїхали нову екскурсію набирати,
Як я не люблю понад нормово працювати!
30.03.13. 02:18
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413914
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013
Присвячений одному знайомому, котрий просто втратив віру...
Крок перший: тобі не хочеш жити,
Тобі набридло людей собою травити,
Та задумайся хоча б на хвилину одну:
Як рідні твої сприймуть таку новину?
Крок другий: ти не бачиш порятунку,
Відкрий очі, і вклади в голову думку:
Є люди, в яких набагато гірше життя,
Дивляться вони з посмішкою у майбуття!!!
Є люди які заради когось життям ризикують
І кожну хвилину в цьому світі смакують.
Крок третій: ти повинен одне зрозуміти,
Що немає такого, чого не в змозі пережити,
Вихід завжди знайдеться, ти тільки повір,
Йди всім проблемам і бідам на перекір.
Крок четвертий: подумай, як пожежник живе,
Він не знає чи до кінця робочого дня доживе,
Він любить життя. Щодня ним ризикуючи,
Він йде у вогонь, ні про що не шкодуючи.
Подумай, як молодий солдат на війні живе,
Він просто не знає, чи цей день переживе,
Але в руки беручи ненависний йому автомат,
З думкою, що може попасти під вогонь гармат
Він стоїть до кінця, захищає рідний свій дім,
Не має ні краплини сумніву в обличчі блідім.
Можна ще про мільйони сиріт згадати,
Про яких не має навіть кому подбати,
Які жодної підтримки в цьому світі не мають,
А віри в щасливе майбутннє не втрачають.
Останніми безхатьків потрібно згадати,
Вони не знають де прийдеться їм ночувати,
Вони не впевнені, що до ранку доживуть,
І чи наступну холодну зиму переживуть.
Крок п’ятий, нарешті остання сходина:
Ти просто найщасливіша у світі людина.
07.03.13 00:35
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413587
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.03.2013
На лице Маска натягнута знов ,
Вона приросла як друга шкіра немов,
Це стане тепер обличчям моїм,
І не хай, якщо брешу, ударить грім.
Ця Маска не раз мене рятувала,
І моїми всіма вчинками керувала,
Допомогла пережити розпачі мить,
Тепер мене ніщо не зможе зломить.
Цю Маску давно вже ношу,
ЇЇ мабуть назавжди залишу,
І народилася знову, ось я нова
Продовжувати не буду, зайві слова…
28.03.13 2:08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013
Весь из метала, на солнце блестит
Робот на краю обрыва стоит,
Он смотрит на море, как волны бегут
Нет ему здесь места, утратил уют.
Он смотрел как солнце садится за воду,
Он искал и обрел теперь свободу
Он понимал, что лишь кусок метала
Так ему девушка сказала…
Он вспоминал ее лицо и карие глаза,
Улыбку ,и все ее слова:
«Улови наконец то ту нить –
Ты робот, ты не можешь любить…
Так однажды она ему сказала,
И будто сердце из груди вырывала
Но он машина, он не может грустить
Роботы ведь не могут любить.
Он слушал все ее слова,
Но понимал ее едва,
Он робот без сердца и без души,
Которого покинули в глуши…
А он любил, и жизнь готов отдать,
Что б повернуть все время вспять
Что б вновь та дева ожила
Что б вновь сказала те слова:
«Ты робот милый, ты машина,
И никакой ты не мужчина,
Ты кусок метала и проводки
Не посмотрят на тебя никакие красотки…
Ты это пойми, ты есть одинок,
Нет других как ты, запомни мой урок,
Пожалуйста не пытайся меня удивить –
Ты робот, ты не умеешь любить…
Он ей отвечал: Ты не права,
Я хочу что б ты со мною была…
А девушка засмеялась в ответ:
Конечно я тебе говорю нет.
И он подавшись на два шага,
Хотел обнять ее, бедняга…
И силы он не рассчитал,
Девушка упала в провал…
Он здесь стоял и вспоминал ее глаза,
Улыбку ,и все ее слова..
Но он машина, он не может грустить
Роботы ведь не могут любить
24.01.13 20:41
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013
Я люблю це небо за сміливість
Бути яскравим крізь сірість.
Я люблю його за небесну блакить,
Глянеш у гору, все око милить.
Я люблю небо за зорі вечерні,
Вони наче примари ефірні,
Я люблю небо під час сходу,
Неперевершену холодну вроду.
Дивлюся як птаха в небі кружляє,
Як крила в польоті свої розправляє.
Я люблю небо за веселку яскраву,
За безтілесну небесну переправу.
Я люблю коли хмаринки кружляють,
Коли сонце в літку вони затуляють,
Я люблю коли з неба дощ накрапає,
І початок грози вже мене не лякає.
Я люблю коли по небу літак летить,
Коли повітря від його взльоту тремтить,
Я люблю просто на небо дивитись,
І в його безкрайності просто загубитися.
27.03.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413182
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013
Остання краплина терпіння зникає,
Остання, цеглина на стіну лягає,
Останній кусень смачного пирога,
Остання жменя, а в ній земля.
Останній крок, що б досягнути ціль.
Останній погляд вже не приноситиме біль.
Остання партія програна в шахи,
Останні думки розсіюють страхи.
Остання вечеря до початку страти,
Останній оберт ключа закриватиме грати.
Останній погляд в небесну блакить,
Останній подих вже ніщо не болить,
Останній в домовину забитий цвях,
Остання усмішка на блідих устах….
23.03.13 13:35
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2013
В голові бедлам, а серце холодне,
І знову життя стало просто складне,
Що до рук не беру, все одразу ламаю,
І місце своє під весняним сонцем шукаю.
Сісти писати сенсу не має,
Адже вірші кожен другий складає,
Малюванням зайнятись? Уяви бракує,
Поет за звичай картини в уяві малює.
Чим в вечір весняний зайнятись?
Може на двір піти потинятись?
Або ж знайти закуток, в якому сховатись,
Що б самотністю своєю упиватись,
Але сніжно довкола, такого місця нема,
На дворі лютує холодна рання весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412890
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2013
Не сумуйте за мною, мене вже нема,
Не лежу в домовині у саванні я,
Це не я, це лиш тіло моє з давна,
А я повернуся у променях дня.
Повернуся листочком зеленої гілки,
Повернуся звуком сумної сопілки,
Повернуся в яскравих променях дня,
Не сумуйте за мною, мене вже нема.
Повернуся пташиной з зеленого гаю,
Не плачте за мною, прошу благаю.
Я день у день біля вас буду жити,
Витріть сльози не треба тужити.
Я з небес за вами буду наглядати,
І сни ваші охороняти
Мій час прийшов пора вже у дорогу,
Й закінчення вже мого монологу.
Пам’ятайте мене з посмішкою на устах,
І ось я вже білий у небі птах.
Присвячений моїй бабусі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412175
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.03.2013
Стільки часу відповідей чекала,
Скільки надій на когось плекала,
Забагато думок, зайві вже слова,
Йди геть від мене постать чужа.
Мрії втрачені, і розбитті бажання,
В світі вже платне стало кохання,
Монету золотеньку за нього закинь,
І в світ похоті своєї поринь.
Розбитті сім’ї, розбитті життя,
Рівень громадян в країні близько нуля,
Допомоги ні звідки не варто чекати,
Сидіть люди в дома, вже час помирати.
На хліба кусок грошей бракує,
А влада такі гарні перспективи малює,
Що ми йдемо у світле майбуття,
Що в нас найкраще у світі життя.
Можливо «нас» це всі депутати,
Які вміють лише казки складати,
Що б ми їх ще раз обирали,
Бо вони ще в нас не все відібрали.
Та я вірю, що все ще можна змінити,
Для нашого страху всі шляхи перекрити…
Д́опомоги ні звідки не варто чекати,
Ми можем і самі своє життя будувати.
25.03.13 00:08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412171
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.03.2013
Хто я?
Третя чашка кави протягом тяжкого дня,
Мене вже дістала пуста біготня,
Шукаю в уламках брехні шматки правди,
Залишуся в цих пошуках назавжди.
Шукаю відповіді на не потрібні питання,
Пригнічую в собі тварині бажання,
Пригнічую гординю, пригнічую зневагу
Шукаю з цим світом хоч якусь рівновагу.
Хто я? Можливо я є мізантроп?
Влаштувала б для людства всесвітній потоп.
Хто я? Можливо шизофренією хворію,
І вилікуватися вже навіть не мрію.
Хто я? Істота чи може просто людина,
Чи можливо на тілі суспільства пухлина?
Хто я? Можливо страшна потвора?
До себе як завжди занадто сувора…
09.03.13 01:37
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411977
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013
Шлях вже давно забутий до раю,
Ніхто не потрапить до небесного краю,
Забутті люди на цій грішній землі,
Блукають в своїй уявній пустелі…
Ходять кругами по червоних пісках,
З страшними оскалом на їхніх устах,
Вони нічого перед собою не бачать,
Лиш ноги беззвучно волочать.
Богами забуті, блукають в пітьмі
Залишені назавжди у власній тюрмі,
І шляху до відступу назад не мають,
А своєї безвихідності вони не помічають.
Не бачать нічого, в пустоту прямують,
Дивні суспільства навіщось формують,
Не бачать, що майбутнього в них вже нема,
Попереду лиш пустелі і тиша німа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411971
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013
Щось добре хочеться в світі зробити,
Щоб всім тут захотілося жити…
Навіть не знаю з чого б почати,
Для початку треба цей світ нам пізнати.
Вам хочеться всього: грошей і кохання,
Що б здійснювались всі потаємні бажання,
А що для цього ви зробили?
Навіть душу для добра не відкрили.
Забули навіть про допомогу нужденним,
Лише марите краєм південним…
Вам хочеться всього й одразу –
Обдумайте вище сказану фразу.
Забули, що за добро добром треба платити,
Рівновагу з природою відновити,
Ви псуєте довкілля, тварин убиваєте.
Царями світу себе називаєте.
Нищете ліс, природу і воду,
Обиваєте з гір для будинків породу,
Викачуєте все із надр землі…
А що нащадкам залишите по собі?
Продаєте людей, як худобу;
Знищуючи їх душевну свободу.
З людських ембріонів кремами користуєтесь
Про свою тимчасову молодість турбуєтесь.
Намагаєтесь за життя нажити багатство,
Кожен входить в якесь сумнівне братство.
Зраджуєте другій своїй половині…
Моральні цінності розтоптані віднині…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013
Моя муза
Була вже ніч, мабуть десь вже за північ, якщо мене не зраджує мій внутрішній годинник. Я дуже полюбляє цей час доби, коли навколо життя наче завмирає, і таке враження, що ти єдина жива людина в світі. Коли вікна в стінах багатоповерхівок гаснуть один за одним. Дивлюся в вікно, і бачу, що в сусідньому будинку погас останній вогник. А це знак того що настав мій час… Коли все місто опускається в м’які обійми Морфею, я сідаю за свої рукописи… Але знову нічого не виходить. Думки в хаотичному танці кружляють в мене в голові, так, що за жодну вхопитися не сила…
Ця ніч ні чим не відрізнялася від інших. Все було як завжди: напівпорожня чашка вже прохолодної кави, почата пачка цигарок, повна попільничка, плеєр з музикою і мої невід’ємні друзі ручка і блокнот. Я якраз прикурила цигарку, затягнулася і випустила з уст кільця диму. Все було як завжди, крім одного, я почула дивний звук, який віддалено нагадував мені сміх. І вартувало згадати ще й те, що я його почула не зважаючи на музику, яка лунала в моїх вухах на повну гучність. Спершу я не звернула увагу на нього, подумала, що це звукові ефекти, які використовувалися в піснях гурту Unkle. Уявіть моє здивування, що цей дивний звук я почула і в наступному треці.
«Мабуть хтось з сусідок» - подумала я і розслабилася. Та раптом згадала одну річ, від якої в мене кров відразу ж охолола в жилах: сьогодні ж субота, і всі дівчата пороз’їжалися на вихідні додому.
Признаюся чесно, я була налякана. Вже сподівалася побачити чи то злодія чи то ман’яка, а може і привида. Але ніяк не була готова побачити таке . В лівому кутку кімнати майже під самою стелею щось літало. Це щось мало форму швидше всього нагадувало метелика. Але я ніколи не чула що б метелики сміялися, бо цей дивний звук знову повторився. Витягнувши з вух навушники, ретельно придивилася,і о Боги, я побачила що цей "метелик" має щось подібне на людське тіло, тільки дуже мініатюрне. Я аж присіла на підлогу і схопилася за голову.
« Боже, невже збожеволіла? - вилітає з моїх вуст – в мене зорові і слухові галюцинації. Все, дівчинка, догралася!». У відповідь істота ( інакше я її не могла назвати) просто розсміялася у відповідь. Цей сміх нагадував одночасно звук дзвіночків і чомусь звук бензопили «Дружба». Хоча дзенькіт останньої ніколи в житті не чула, але чомусь була впевнена, що коли її ввімкнути вона саме так і зазвучить.
Страх вже пройшов, а натомість з’явилося таке необережне відчуття як цікавість. І не обдумаючи, що б таке розумне сказати випалюю в голос: « Хто ти?» І у відповідь знов той самий сміх.
Та раптом, вона ( не знаю чому,але була впевнена, що це створіння саме жіночої статі) підлітає до мене і сідає на розкритий блокнот. Тепер я мала можливість ретельніше її роздивитися. Ось як вона виглядала: за вишки до 7 см,
зовні нагадувала Барбі чи похідні від неї. За спиною в цієї ляльки було щось, що віддалено нагадувало крила метелика. За візерунком та забарвленням швидше всього нагадували крила метелика – монарха. Уважно придивившись я побачила, що в цієї істоти, до волі миле обличчя, з величезними блакитними очима, в яких можна було побачити безхмарне небо. ЇЇ чорне, наче шматок вугілля, волосся було заплетене в дві коси. Господи, так що воно ж таке?
Вона зручно вмостилася на моєму блокноті, і уважно вивчала мене, так само як і я її.
Помітивши моє здивування вона щиро посміхається і заходиться від сміху. Це й її регіт триває до 5 хвилин, і помічаю, що на її небесного кольору очах виступають краплинки сліз. Вона дістає з карману білосніжної сукні носовичок, і витирає ним сльози ні на секунду не припиняючи сміятися.
Я знову задаю вже в котрий раз питання: « Хто ти?». Відповіді почути вже й не мріяла, а ж раптом її уста відкрилися і пролунав тихий дзвінкий голос:
- А ти як думаєш? – і знову вона сміється.
- Ти можеш хоч на хвильку перестати? – кажу я її нервово. – Поясни будь ласка хто ти, і як ти потрапила в мою оселю? Добре, давай так, мене звати…
Вона мене перебиває махаючи головою зі сторони в сторону. На хвильку мені здається, що вона скорчила гримасу, яка виражала: яка ж ти тупа!
І нарешті чую довгоочікувану відповідь:
- Мене звати Ерато, а як звати тебе я прекрасно знаю, так як спостерігала за тобою поспіль не один рік.
Я розгубилася від почутого, а в голос сказала:
- Спостерігала? А чому я тебе ніколи не помічала до сьогоднішнього дня?
- Просто ще був не час. Ти не була готова до цієї зустрічі. – сказала вона мені посміхаючись.
Я дивилася на неї, і не знала, що їй відповісти на таке.
- Не дивуйся, що ти ніколи мене не бачила. Мене можна побачити лише тоді, коли сама того захочу. Ось тепер і настав час нашого знайомства. Ти так і не відповіла на моє питання: хто я?
- Мабуть фея або ж щось подібне, - відповідаю їй, - але швидше всього ти плід моєї уяви або ж просто галюцинація.
На устах в мене з’являється іронічна посмішка. І знову вона сміється,- та скільки вже можна,- думаю. – Це вже починає мене дратувати.
- Як вже казала мене звати Ерато, я муза. І в основному все що ти писала протягом життя це саме моя заслуга..
Вона не встигає договорити, як її перебиваю:
- Хто, хто? Щось не віриться. – тихо промовила я. – Муз не існує в природі, це все міфи стародавніх греків і римлян.
- Міфи? Ти сказала міфи? – і на її обличчі я помічаю злість та тривогу.
- Добре, - кажу я,- припустимо, що ти муза, а чому ти завітала саме до мене? В мене здається в тебе повинно бути десятки тисяч підлеглих по всій планеті.
- Я твоя муза, В кожного письменника або ж поета є власна муза, в кожного своя. Зрозуміла?
Я махаю їй головою, думаючи, все таки це сон. А вона не дивлячись ні на що продовжує:
- Це не сон, просто ми постаємо перед очима людей тоді, коли наші підопічні починають лінитися і перестають творити. Тепер ти зрозуміла, що я тут роблю. – каже вона це і оглядаючись довкола продовжує, - А ти погана господиня, скільки часу вже розмовляємо, а мені нічого не запропоновано…
Я собі думаю, оце наглість, але вголос кажу: - А що музи полюбляють? Нектар і амброзію? – саркастично в себе в голові добавляю.
- Не смішно, - каже вона, - я вмію читати думки. А на рахунок вище перечисленого, це дійсно міф. Можеш запропонувати мені варення, і бажано малинове.
- Музи їдять малинове варення,- сміюся я, - тобі дійсно поталанило в мене воно лише і є.
Підіймаючись з підлоги прямую в напрямку кухні. Думаю: « Невже це відбувається зі мною? А якщо це реальність?» Підходжу до шафи відчиняю її і витягую банку з варенням. Дивлюся на столові прибори, що ж взяти, навіть чайна ложка для Ерати буде по вазі як для мене 100 кілограмова штанга. Так, мабуть нічого не беру, нічого підходящого не має.
З банкою варення в руках прямую назад до кімнати і кажу:
- Малинове, саме як і хотіли Ви.
- Хватить блазнювати тут мені!
Ставлю перед нею банку, дуже хочеться побачити, як вона його буде їсти. І вона мене дивує в котрий раз: дістаючи з іншої кишені сукні стару брудну дерев’яну ложку. Оглядаючись на мене, чи за нею спостерігаю, заспокоюється, бачучи, що дивлюся в іншу сторону, витирає її в свою сукню.
- Давай плодовжимо нашу лозмову,- каже вона з повним ротом варення,- я плилетіла до тебе, тому фо плишла пола тобі внову поцати тволити. Про що ти хочеш писати? – говорить вона вже проковтнувши варення. Які в тебе задуми?
- Чесно кажучи ніяких, - відповідаю їй. – Ти ж муза, а не я, так що допомагай мені.
За кілька хвилин банка варення стає на половину пустою, а з Ератою починає, щось дивне творитися. Вона піднімається на ноги, похитуючись, як останній п’яничка. Ложка падає з її рук і вона намагається її підняти, але замість того сама падає на стіл і зразу в кімнаті звучить храп.
Я намагаюся музу розтормошити, але вона лише прицмокує і махає рукою зі словами: «Відчепіться, дайте порядній дівчині поспати».
« Знайшлась мені порядна…Ось і знов, моє везіння, з всіх муз, які є на світі мене надихає муза-п’яничка. І хто ж міг знати, що на неї так впливає варення?»
Я обережно беру її в руку і акуратно перекладаю на подушку, накриваю шматочком тканини, виходить імпровізована ковдра.
Тепер все стає на свої місця, з такими краплями натхненням, що надає мені п’яничка Ерата, і не дивно, що я толком нічого і не можу створити путнього.
Думаю лягати спати, а ж раптом в голову приходить думка: « Можна ж написати історію про зустріч з музою, але не буду згадувати мабуть про варення. Просто опишу нашу зустріч і діалог. Закінчу мабуть тим як вона мене надихнула, як вона сиділа в мене на плечі і як потрібні слова нашіптувала на вухо. Історії повинні ж добре завершуватися, кому буде цікаво читати про музу, яка страждає алкогольною залежністю від варення?
Я посміхаюся, беру ручку до руки, відкриваю блокнот і починаю писати забуваючи про все на світі.
Я навіть не помічаю, як моя муза відкриває одне око, і спостерігає за моєю роботою. Тихенько піднімаючись з подушки вона поглядає на мене і під ніс тихенько собі говорить: - Все вийшло, як і я собі запланувала. ЇЇ обличчя осяяла широка щира посмішка. Ерата беззвучно клацнула пальцями і зробилася враз прозорою. Також і зник шматочок тканини, який заміняв їй ковдру. Змахнула своїми крилами, які так подібні на крила метелика-монарха, і піднялася в повітря. Підлетіла до мого чола і поцілувала мене в нього зі словами: - Твори. – і вилетіла з кімнати в відчинене вікно.
Я навіть якби хотіла не змогла б відчути, а ні побачила цього. Я творила, можливо найгеніальніший твір свого життя, або ж один з багатьох творів, які мені судилося ще написати. Я водила і водила ручкою по рядкам блокнота, слова та речення водоспадом лилися з мене на папір. Довго ще так сиділа, проходили години, вже цигарки в пачці закінчувалися. А я все писала… Так мабуть і заснула.
Наступного ранку прокидаючись, зразу ж оглянула подушку в пошуках музи, проте жодного сліду Ерати не було. Я подумала оце так сон. Присняться ж такі дурниці, про музу яка п’яніє від малинового варення. Та раптом за вікном чую сміх, який так мене вчора дратував і слова: «До наступних зустрічей».
Я підбігаю до вікна, а за ним нікого не має… Невже це все правда, невже мене дійсно сьогодні вночі відвідала справжнісінька муза? Я посміхаюся і кажу: « До зустрічі, дякую що надихнула». Вона знову голосно розсміялася і її сміх все лунав і лунав.
Більше я Ерати не бачила, але відчувала її присутність кожен раз коли беру до рук ручку.
Ось так хочете вірте, а хочете ні, але саме так я віднайшла свою Музу.
15.03.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411537
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.03.2013
Я не письменник, і не поет,
І не вимагаю золотих монет…
Мабуть просто творча людина,
Що випадково талант в собі відкрила???
Кожного дня пишу по віршу,
І з кожним рядком минуле ворошу,
Кожне слово тяжко дається,
Хто почитає, в спину сміється…
Для кого я пишу? Мабуть для себе,
Вам не подобається,кого то гребе…
Вірші які ніхто не побачить,
Вірші над рядками яких не заплачуть
Вірші, які вириваються з недр голови
Вірші котрі зникнуть зі мной назавжди.
Всі мої твори до папки збираю,
А можливо їх ще хтось колись почитає?
Можливо оцінять, надрукують в газету
Виділять кошти з міського бюджету?
І люди почитавши їх захочуть знати
Де автора цього шедевру шукати…
Та це лише мрії, надій вже не маю,
На те, що ці вірші хоч хтось прочитає…
Треба всі свої рукописи мабуть спалити,
І музу мою до когось іншого переселити.
Та як сказав письменник один:
«Рукописи не горять!» ну фіг ним…
Та хіба себе можу на Булгакова рівняти?
Та він перевертається в гробу від такої цитати…
Добре, порву їх, плагіату не буде
Тільки в кімнаті сміття прибуде…
То нічого, віника у дома маю,
І весь мотлох цей в смітник викидаю.
28.02.13 21:39
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2013
Так навколо тихо, чути лиш звуки води,
Я не знаю як сюди потрапила, і куди мені далі йти.
Боюся відкрити очі, повітря вдихнути…
Де я знаходжуся? треба розплющити їх і ризикнути
Потрохи повіки свої розкриваю,
І бачи лиш воду, їй ні початку ні краю не має,
І сижу я на піщаному дні посеред океану
Здається протягну руку і морську зірку дістану
Озираюсь довкола, піднімаюсь на ноги,
Намагаюся знайти підводні дороги,
КУди мандрувати , в який бік піти,
Що б зрозуміти куди потрапив ти?
Роблячи крок я розумію,
Що під водою дихати не вмію.
Я задихаюсь, відчуваю що повітря бракує у грудях,
Відчуваю биття серця у скронях.
Останні бульбашки повітря із уст вириваються,
Таке зрадливе биття серця спиняється,
Легені заповнює прозора холодна вода…
Я думаю це все… Та раптом прокидаюся я.
23.02.13 2:24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2013