| Сторінки (4/330): | « | 1 2 3 4 | » |
[b][color="#b31681"]Ти пам'ятаєш ту казку
Де все було так чарівно?
Де на маленьку комашку
Перетворилась царівна?
Здавалося те безглуздям:
Що гарного в тій комашині?
А зараз я так жалкую,
Що це не можливо людині.
Тепер ти далеко...Назавжди...
Напевно забув казки ці,
А я забути не можу
Очей твоїх блискавиці.
Згадала: в щасливі хвилини
В очах не згасало сіяння,
І ти своїм сонечком ніжно
Мене називав до остання.
Так «сонечком» ясно-червоним
Хотіла б зненацька я стати,
Щоб полетіти по світу
Коханого відшукати.
Знайшла б тебе, сіла на руку
Теплом твоїм власним зігріта,
А ти би й не знав, що поруч
Царівна з минулого літа.
Жила б на віконці, де квіти,
По хаті б я зранку літала,
Крізь чорнії діри зіничок
У думи твої б проникала.
Здійснилася б мрія давнішня:
Бути завжди з тобою
Мені все одно змією,
Царівною чи ягою,
Чи сонечком ясно-червоним...
Ти тільки коханий послухай,
Бо я тобі не набридатиму,
Не лізтиму в очі, як муха.
Але, якщо знов довірюсь
Теплу твоїх рук, то безжально
Благаю: не роздави мене,
Як наше колись кохання.[/color]
1996[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2013
[color="#8925cc"][i][b]Квітнуть очі мої з кохання,
Серце стомлене б'ється в грудях,
І засіяне зорями вбрання
Подарує мені синій птах.
Я чекала над тисячу років
І діждала своєї зорі:
Моє сонце вже сходить вгорі!
Прощавай же, байдужий мій спокій![/b] [/i]
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2013
[b][color="#c26823"]На дворі осінні сутінки
Уп'ялись у душу та мозок,
Сяють вітрини б́утиків,
З манекенами в різних позах..
Кидають виклик темряві,
Та людській безпритульності..
Соромиться кіт на дереві
піддатись інстинкту згубності…
Не видно на небі місяця,
Зірки заховались з остраху,
Що їх зірвуть зі свого місця,
Шукачі з найвищого поверху.
Гарчать вантажівки з темряви,
Неначе хижі істоти,
Намацуючи дорогу фарами-
Р́оботи своєї роб́оти..
Оголене дерево скаржиться,
На дощі , на тумани та воронів,
Та КРИЧАТИ воно не наважиться,
Бо на раз буде знищене з коренем..
Ми усі загубились в цій осені,
Усі в'язні вологи та прілості,
Ми запалюємо свічки, голі-босії,
Та шукаємо інші цінності..
Ні не треба..тремтіти, боятись,
Уникати якихось обставин,
Стати жертвою намагатись,
Бо для цього немає підвалин…
Завтра ми оживемо наново,
Завтра, то є відносне поняття,
Земля буде в білому савані,
Чи у весільному платті …
Перестане скиглити дерево,
Піде кіт по ділах своїх..
душа оголеним нервом
Не битиме струмом усіх..
Завтра , то є відносне поняття..
А осінь завзята, проклята..
Та не вічна…[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417196
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.04.2013
]Я помню старый дом
На улице сносили
Большой железный лом
Работал что есть силы.
Тряслась вокруг земля,
Стонали стены глухо
И плакала навзрыд
Какая-то старуха.
Людей десятка два
Стояло в отдаленье
И говорили: «Да!
Еще крепко строенье;
А глянешь, так на вид –
Невзрачная избушка,
Жила здесь - говорят,
Столетняя старушка».
Мы – несколько детей
Стояли и молчали,
Ведь очень хорошо
Хозяйку дома знали.
Погибли на войне
И муж её и дети,
Ей выпало пожить
За них на этом свете.
Осталась вдруг она
Одна во всей Вселенной
И все богатство – дом;
Немодный, довоенный.
Узнала здесь она
И горести, и счастье…
И вот теперь пришли…
Разбить его на части.
А дом еще стоял,
Визжал метал от злости,
Пролом в стене зиял
В песок дробились кости.
И вдруг… никто вокруг
Не понял, что случилось,
Метнулось что-то в дом
И враз всё обвалилось…
Я помню как на миг
Толпа оцепенела,
Как после извлекли
Бездыханное тело.
Потом шёл долго дождь
И вздувшиеся реки
Грозили смыть с Земли
Деянья человека…
Прошло так много лет
Но вспоминая детство,
Я вижу этот дом,
Стоявший по соседству.
Так хочется пройтись
По улочкам знакомым,
Хоть нет уже давно
Ни улочек, ни дома.
Сейчас на месте том
Воздвигли монолиты,
Железо и бетон
В единый комплекс слиты.
Посмотришь: до чего ж
Их вид суров и страшен –
Проклятие веков –
Крах вавилонских башен-
Забыт давно людьми.
Сердца в броне, как в танке,
На краюшке земли
Старушкина «землянка».
Она здесь спит и ждёт,
Того, кто всех рассудит,
Того, кто на Земле
Однажды был и БУДЕТ.
Он пересмотрит всё
Разумно, не предвзято…
И сможем ли потом
Мы избежать РАСПЛАТЫ?[/b]
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417195
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 10.04.2013
[b][color="#185aab"]Среди осени тумана и сырости
В эти серые холодные дни
Вдруг посмела в саду моём вырасти
Расцвела роза алой любви.
Что в природе такое случилося,
Или новая тайна земли?
Почему ты посмела вырасти?
Огнекрасная роза любви!
Но она никого не слушает
Распускается людям на зло
И горда, что порядок нарушила
И считает, что ей повезло.
Она знает, что долго не выстоит
Подбирается к стеблю мороз,
Но стоит она юнная, чистая
Не приемля осенних слез.
А её осыпают угрозами
Сумасшедшею кличут, чудной
И кричат: «Почему пахнет розами
Ведь не стала же осень весной?»
А она ещё краше становится
Будто хоче всем нос утереть
Нет, за славой она не гонится
И цветёт, прогоняя смерть.
И нельзя никому дотронуться
Вся в могучих острых шипах
Молчаливая, будто молится
За всех нас, не ведая страх.
Роза алая, я преклоняюсь
Пред победой твоей над людьми
Восхищаюсь тобой, восхищаюсь,
Огнеликая роза любви.
Ты умрешь, но такою же смелою
Лепестками не вляпавшись в грязь
Пеленою укроешься белой,
Даст зима тебе снежную вязь.
И уснёшь ты красивая, чистая
Но любовь лепестками гореть
Будет вечно, как солнце искристое
И не сможет никак умереть…
Лишь замрет она на мгновение,
А весною разбудит снега
И с бурлящим потоком веселия
Переполнит земли берега.
И земля вся заполнится розами
Ароматом людей опьянив,
Загремит любовь первыми грозами
от зимы сонный мир разбудив…
А пока, средь тумана и сырости
Алым цветом мятежно горит
И не просит тепла или милости
И весь сад ароматом пьянит.[/color]
**************************
1992 г[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416987
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 09.04.2013
[color="#1c148c"][b]Далёкая земля мне очень часто снится
Тревожит душу мне, является во сне,
Ведь там цветёт айва, миндаль, гранат родится…
И сердце чуда ждёт, и верует весне.
В том солнечном краю неведомы берёзы
И не видать рябин волшебного огня.
Тут круглый год цветут, благоухая розы,
И шепчется прибой, в морскую даль маня.
Здесь небо, как шатер красавицы Востока,
А солнце в небе – золотой динар.
Над самой головой оно блестит высоко,
Прохладой манит тень от молодых чинар.
Далёкая земля добра, любви и ласки,
Здесь золотой рассвет, из серебра роса,
Забытые давно тут оживают сказки
И можно неспроста поверить в чудеса.
И, видимо, не зря писатели, поэты
Навечно в этот край остались влюблены.
Саади, Низами сказали нам об этом,
Рязанскому певцу здесь снились чудо-сны.
Далёкая земля… Она мне часто снится,
Увижу ли я вновь гранатовый рассвет?
Придется ли судьбе суровой покориться?
Забыть тот край… Забыть?
Возможно ли ? О, нет!
Я не смогу забыть его до самой смерти.
Мне будет сниться рай той сказочной весны.
И кажется земля далёкая, поверьте,
Зовёт меня к себе и дарит эти сны[/b].[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416983
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 09.04.2013
Бисером слез моих
Вышита нежность наша…
Льется из сердца стих..
Чувств бездонная чаша
Наполняется до краёв,
Накрывает вдруг с головою
И уносит в бездну веков,
Разлучая меня с тобою.
Чтоб за толщею древних лет,
Не увидел меня, не встретил
Лишь висел на стене портрет
Незнакомки прошлых столетий.
Протяни мне свою ладонь,
Мы во времени разминулись,
Я иду к тебе сквозь огонь
И безмолвие мрачных улиц.
Слышу голос нежнейший твой,
Что зовет меня неустанно..
Или это морской прибой
Обнажает дно океана?
Или это шутит со мной
Воспаленное воображение?
Как же мне тяжело одной!
Но - ни стона нет, ни сожаления!
Я приду..я дойду сквозь боль,
Я найду во тьме твои руки..
На ресницах – морская соль,
На губах – застывшие звуки..
Бисером слез любви
Сердце твое украшу,
В русле твоей крови
Нежность струится наша.
Нас больше не разделить,
Не разлучить веками,
Как море нельзя испить,
А звезды- сорвать руками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416625
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.04.2013
[b][color="#361616"]Дніпропетровськ – ти серце України,
Твій ритм усіх пробуджує від сну,
У дні святкові, та в буденні днини
Ти сяєш так, немов зустрів весну.
Буваєш різним в кожну пору року,
Зимою сивим, наче мудрий дід,
А влітку ти зелене, ясне око
Дитини, що народжена на світ.
А наш Дніпро - то кров твоїх артерій,
Широкий степ в долоні місто взяв,
Дніпропетровськ – вогні твоїх містерій
Хвилюють серце сотнею уяв.
Вночі на небо зоряне ти схожий,
А вдень – веселка з кольорів та фарб,
Охороняє місто сам дух Божий,
Воно – коштовний та безцінний скарб.
Завжди до тебе вчасно повертаюсь
Із мандрів, із країн чужих та міст,
Чим ближче я до тебе наближаюсь,
Тим твій видніший велетенський зріст.
Ти - батько і творець моєї долі,
І хай багато міст є взагалі,
Лише тобі освідчуюсь в любові,
Вклоняюсь у подяці до землі. [/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416620
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.04.2013
[i][color="#1e8c94"][b]Ты -мое вдохновение,
Ты- бессонная ночь,
Я – твоя от рождения,
Не жена и не дочь!
Ты – безумство весеннее,
Ты – мой Гений, мой друг,
Я – твое озарение,
Осязание, слух.
Наши души встречаются
За пределами снов,
Они в песню сливаются
Без куплетов и слов.
Там они неразлучные
Где-то бродят смеясь,
Наши души.. везучие.
Нацелуются всласть..
А тела спят уставшие
Порознь в разных домах,
Мое счастье пропащее,
В самых тонких мирах..
Разошлись мы во времени,
Редко видимся вскользь.
В каждом новом творении
Ты желанный мой гость.
Хочешь стану я колосом,
С гибким станом тугим
Ты в плети меня полностью
В нежной песни мотив.
Видишь небо расколото
Светом молний грозит,
Я -огонь твой и золото,
Ты - мой сердца магнит.
Я наверно измучила
И тебя, и себя..
Я хотела быть лучшею,
Беззаветно любя.
Слышишь россыпью звездною
Наше небо звенит?
Видишь дали морозные?
Там шатер наш стоит.
Это точка сплетения
Наших чувств и миров,
Ты – мое вдохновение,
Я -твой образ из снов.
Стань моим одеянием
Рук сплетенных и фраз,
Я горячим дыханием
Буду пить твой экстаз…
А потом мы расстанемся
Отпущу навсегда
Ты - источник мой радости
Я - живая вода.
Ничего не изменится
У тебя, у меня
И с трудом будет вериться
В смысл ушедшего дня.
Разлетимся со скоростью
Самых быстрых комет,
Буду слышать я новости
О тебе, мой Поэт.
На большом расстоянии
Друг на друга смотреть-
Это нам наказание,
Это хуже, чем смерть..
Ночью темной, безлунною
Спи, мой милый герой,
И прости ту, безумную,
Из далеких миров.[/b][/color].
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416313
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 07.04.2013
[i][color="#05000f"][color="#6d3cc9"][b]Музыка . ..Она от слова Муза.
Это правда. Это не спроста.
Помню, как от пота липнет блуза -
Я читаю с нотного листа…
Робкие и трепетные звуки
Накрывают зрителей ряды,
Академ-концерт….Взлетают руки,
Отвечают стройные лады..
Музыка – азы твоей науки
Необыкновенно тяжелы..
Правильно садиться, ставить руки,
Не оценки ждать, а похвалы..
А еще сливаться в резонансе
С инструментом..Неделимым стать..
Если это танец, чтоб в том танце
И хромым хотелось танцевать..
А еще..Мы чувствовать учились
Музыку, раскачиваясь в такт,
Вырастали за спиною крылья,
Мы летели звуками в закат..
Мы стремились на ее вершины
Пицекаткой самых нежных нот
И оттуда дивные картины
Нас ввергали в чувств водоворот.
Музыка – высокое искусство,
Вся она – поэзия без слов,
Потому бывает очень грустно
Слышать мне мелодии дворов..
Там она грохочет из колонок,
Но назвать то музыкой нет сил..
Помню, лапу прищемил котенок
И примерно также голосил.
Музой там не пахнет, пахнет пивом
И куском провяленной трески.
Нет ,я не ханжа. Пускай красиво
Назовут подростки этот стиль.
Музыка – не дань дешевой моде,
Истинная будет жить века!
Кто печется о своем народе?
Начинайте с музыки пока.[/b][/color][/color]
фото из интернета
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416309
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 07.04.2013
́Я заплач́у за нашу встречу,
За каждый стон твой или вздох..
Накину небо я на плечи
И выйду смело за порог..
Да, я богата! Ох, богата..
Есть горы разного добра,
Ты хочешь золото заката?
А может ливня серебра?
А душу?
Хочешь?
Нет? Напрасно!
Она умеет говорить,
Слегка наивна и безвластна,́
А иногда еще болит..
Ну что?
Возьмешь?
А вдруг сгодится?
И голос тоже забери..
О, дай тобою насладиться
Пока есть время впереди!..
Сейчас уйдешь..Держать не стану,
И все дары мои – прими..
Поддамся сладкому обману,
Что счастье ждет нас впереди..
А после.. Пусть погаснут свечи
И звезды с неба облетят...
Я заплачу за эту встречу,
Чтоб стал ты сказочно богат!
Зачем душа мне без надежды?
Зачем мне вечер без тебя?
И эти все мои одежды
Из полумрака и дождя?
Потом когда-нибудь несмело
Расскажешь сонной тишине:
-Ах, как любить она умела!
И отдавать могла вдвойне!
(фото из интернета)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416165
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.04.2013
[i][color="#273eb0"]О як же дійти мені згоди між вами?
Російська - то мова і тата, і мами,
Але українська – то мова бабусі,
Відлуння пісень, що забути боюсь я,
Душа тій землі, що мене колисала,
То сон мій ранковий, в якім я літала!
І як же мені дійти згоди між вами:
Дві мови? Але ж не буває дві мами.
Тому я вклонюся двом мовам низенько,
Та виберу ту, що підкаже серденько,
Та виберу ту, що уходить корінням
У світ пра-пра-пра, де мої покоління..
Із вічності погляди пращурів древніх -
Їх мови цуратись, то дуже не чемно.
Російську я теж забувати не стану,
Бо це мова тата, бо це мова мами..
В житті обома користуюсь я вільно,
Комусь заважає цей факт дуже сильно?
Я б радо іще інші мови вивчала:
То часу забракло..То розуму мало..
Тому всім кажу, не дивуйтесь, панове,
Що чуєте скрізь дві споріднених мови.
Чи треба зрікатись назавжди якоїсь?
А може обидві – вивчати на совість?
Щоб ті жаргонізми - не різали вуха,
Щоб суржик – за двері й замкнути наглухо,
Щоб нас іноземці не мали за дурнів,
Слідкуйте, щоб ви розмовляли культурно.[/color]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416160
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.04.2013
Текст читає автор
[i][color="#1720bf"]Без тебе навіть дихати не можу,
Не бачу світла сонця угорі,
Молюсь! Але не чую голос Божий,
Не розрізняю звуки й кольори.
Без тебе взагалі я не існую,
Без голосу твого нема життя,
Своєю кров'ю твій портрет змалюю,
Щоб не пішов твій образ в небуття.
Щоб через п'ять чи десять тисяч років,
Знайшов його допитливий шукач,
Та відтворив детально крок за кроком
В тім полотні - душі моєї плач.
То буде мій останній подарунок,
Останнє у любові зізнання
За знищений тобою мій розсудок,
Коли раптово зник одного дня[/color].[/i]
[/color]
фото із інтернета
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2013
Твои стихи – стихия чувств моих,
Я преклоняю мысленно колени,
Когда читаю каждый новый стих,
Они как в небо звездные ступени!
Поэзия твоя – то мир чудесный
Из тонких нитей соткан в ней узор,
И каждое тут слово полновесно,
А сколько красок! Радуется взор!
Я растворяюсь в магии искусства,
В поэзии твоих волшебных строк,
Взлетаю, чтобы к звездам прикоснуться,
И погружаюсь в океан тревог.
Быть гением не просто в нашем веке,
Ценителей так мало у искусств,
Поизмельчали люди – человеки,
Поизносилось бремя нежных чувств.
Но не сдаваться! Жить, писать и верить,
Пока есть те, кому они нужней :
Поэзия, чью ценность не измерить
И гении – учителя людей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415841
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.04.2013
Астара..
Край солнца и добра,
Мир твоим садам, твоим долинам..
Солнце горы золотит с утра,
И благоухают мандарины..
Несказанна здешняя краса-
Тут писать художникам картины,
А на кронах держат небеса
Древние деревья-исполины...
Астара..
все также детвора
Бегает по улицам знакомым?
А в руках у них шакербура?
Лакомство со вкусом бесподобным..
Вечер.
Солнце прячется в горах,
Во дворах ханум готовят ужин,
Каждая разделит его с мужем
И детьми, что носятся с утра
Бог их знает где..
Но запах вкусный
Лучше мамы в дом их позовет...
Каждая хозяйка здесь искусно
Плов готовит, пахлаву печет..
Ночь раскинет куполом шатер
И луна появится над морем,
Пастухи-мальчишки жгут костер,
Оглашая берег громким спором...
У мужчин свой отдых - чайхана-
Неизменно место этой встречи...
Чем живет и город, и страна
Обсудить приятно в летний вечер.
Звук зурны нарушит тишину,
Навевая трепетные грёзы,
В этих звуках можно утонуть,
Можно вытирать украдкой слёзы..
Стихнут звуки..
Астара уснет,
Поблагодарив за день Аллаха..
Так живет бесхитростный народ-
Талыши, не знающие страха...
Удивляюсь я себе сама,
Что хотя я родом украинка,
Здесь моя осталась половинка..
От тоски порой схожу с ума..
Астара..
Наверное пора
Отложить дела, собрать гостинцы
И приехать с самого утра,
Чтоб сказать:
"Салам, вам, астаринцы!"
*Астара - город на юге Азербайджана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415543
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013
[i]Твоє кохання – з присмаком суниць,
Звів з розуму мене тим ароматом.
Твоя душа – то джерело криниць,
То найдовершеніший атом…
Пройшли роки. Зустрілись раптом знов.
Де аромат, що так бентежив кров?
О, дай напитись з джерела криниць,
Воно блищить у цвяшечках зіниць!..
Продерлась в душу крізь колючий дріт,
А там… провалля чорнеє. І лід.
[color="#187bc7"][/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415537
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013
[color="#440b4d"]Навчи мене, любий, навчи мене, милий,
Кохати без болю - лише напівсили.
Навчи не боятися темряви ночі,
І бачити сни чарівні,не пророчі.
Навчи мене ,голубе,десь не літати,
Ходити ногами, шлях власний топтати.
Навчи, мій хороший, королю мій гарний,
Як ліжко ділити із тим, хто „звичайний”?
Чи наше минуле насправді минуло,
І доля моя десь пішла безпритуло?
Твоя ж – біля тебе в широкій спідниці,
Не дуже розумна, але білолиця.
Що діється з нами, хіба ми каліки?
Зроби тоді щось, щоб забути навіки!
А спогади?
Геть! На смітник мрій розбитих!
А душу?
А на кладовищі зарити!
А тіло?
Продати за міднії гроші!
Чи так мій коханий? Чи так мій хороший?
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415163
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.04.2013
[color="#122391"] Слова - Васильєвої Л.Ю.
Музика - Володимира Ярцева
Ти живеш, як кажуть люди
У зимовій далині,
Я шукав тебе усюди,
Довго снилась ти мені,
Пам'ятаю погляд ніжний,
Смуток дивний у очах,
Та троянди білосніжні,
Що були в твоїх руках,
Зорі сяють як гірлянди
Неземної красоти,
Плачуть снігові троянди,
Пелюстками самоти.
Серед степу, серед лісу,
Та засніжених дібров,
Снігову зірвав завісу,
Щоб знайти свою любов.
Я знайшов тебе, царівно,
У блакитному вбранні
Підійшла ти і чарівно
Посміхнулася мені.
Зорі сяють як гірлянди
Неземної красоти,
Плачуть снігові троянди,
Пелюстками самоти.
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415151
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.04.2013
[color="#c61ce8"][b]Я зустрів учора зятя
Нашого Микити,
Був розлючений хлопчина,
Йшов такий сердитий.
Їм шість місяців, здається,
Не було зарплати…
Із директором сварились,
Вішали плакати,
Страйкували та писали
Скарги свої в Київ,-
Їх почули, і, нарешті,
Каже заплатили.
Він працює на заводі,
Труби ллє з металу…
Так учора їм зробили
Отаку об’яву.
Вийшов уперед директор,
І, надувши губи,
Каже, що грошей немає,
А є тільки труби
У заводу, тож трубою
Видадуть зарплату.
Тут уже підрахували:
Десять труб на брата!
Бідний, що йому робити?
Хто ті труби купить?
І пішов додому хлопець,
А його аж нудить.
Все гадає: як то жінці
Про таке сказати?
Бачить: а назустріч жінка
Вибігла із хати.
Вся в сльозах, червоні очі –
Так понапухали –
Їм сьогодні теж зарплату
Щойно видавали
(Швачкою працює жінка
На міськкомбінаті).
Їм спідними сорочками
Видали зарплату…
Вже сьогодні прибігала
До моєї Ганки,
Щоб продати. А та зроду
Оті мережанки
Не носила. Та до дочки –
Нашої Маруськи:
«На примір!». А дочка каже:
«Я ношу хранцузьке!».
Так і бігає нещасна,
Бо грошей немає
І на хліб. А наша влада
Що собі гадає?
Ну то гарно, як працюєш,
Там, де є продукти:
Й принесеш додому м’ясо,
Масло, хліб і фрукти.
А чим вчительці у школі
Мають заплатити?
Що в платню дають хірургам,
Страшно й уявити…
Наче хтось із нас глузує
Розрахунком новим…
Нещодавно розмовляв я
Із одним військовим.
Їм, здається, через три дні
Видають зарплату,
Каже: є в асортименті
Кулі і гранати,
Міномети, кулемети,
Танки – різна зброя…
От у нього від клієнтів
Вже нема відбою.
Мабуть, теж таки дістану
Гроші, й на останні
Я куплю два кулемети
І собі і Ганні,
Кулі, якщо стане коштів,
Ще куплю й гранату…
Треба ж якось цю проблему
Грошей вирішати.
Ось і підемо по банках,
Там, де капітали
І вони нам все повернуть,
Що заборгували.
[/b]
1994 р.
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414832
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 02.04.2013
[color="#0e5feb"][i]Дощ за вікном серенаду співав,
«Вийди кохано, - мене зазивав.-
В срібло краплин я тебе одягну,
Буду кохати тебе лиш одну».
Вірила я, та й пішла за дощем,
Він обійняв мене мокрим плащем,
І цілував мої очі ясні,
Квіткою звав, що цвіте навесні.
З ранку ж у подорож він поспішив,
Поцілував і навік залишив.
Дощик не взяв мене разом з собою,
Гарні слова розтеклися водою.[/i]
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414823
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2013
[b][i][color="#a624c7"]Я не знаю, що роблю:
То молю, то проклинаю…
Над усе тебе люблю!
Над усе тебе кохаю!
Зникни, щезни, пропади,
Не вертай мені на очі!
Замету й твої сліди,
Знати й думати не хочу!
Але, як болить душа,
Наче бідна відмирає…
«Не пиши йому вірша!»-
каже розум… Та не знаю…
Я не знаю, що роблю:
Серце розуму не чує…
«Над усе тебе люблю!
Над усе!» - воно віщує[/color].[/i]
[i][/b]
картинка із інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2013
[b][color="#23750e"]Закричали в небі журавлі,
Восени покинувши свій дім..
І цей голос рідної землі
Обізвався в серці не однім…
Він долинув дальніх берегів,
І старий прокинувся дідусь
Встав вночі, по хаті походив,
І своє село згадав чомусь…
Те село в далекій стороні,
Де уперше він на землю став..
Ой які ж чудові там пісні,
І дідусик тихо заспівав..
Він співав, і голос молодів,
І назад верталися роки,
Пісня та була про рідний дім,
Проліси,Карпати, і ставки..
Доспівав та чарівний мотив
Старе серце довго хвилював,
Наче дід пробачення просив,
У землі,де він парубкував,
Шкодував, що кинув рідний край,
Що не вів з катами боротьби,
Що шукав за морем інший рай,
У роки пригнічення, ганьби…
Дід сидить і в чорну ніч глядить,
Пильно продивляється до дна…
На тахті онук Ніколас спить,
не Микола..То чия вина?
Закурличуть в небі журавлі,
Ще не раз у вирій відлетять,
Хтось на боці іншому землі
Через них вночі не може спать.[/color].
[/b]
картинка із інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414560
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.04.2013
[b][color="#1e2ed6"]Мій коханий з виду красень,
Та й на зріст високий!
Синьоокий, чорнобровий...
Тож ми того року
Покохались, одружились.
Думалось – навіки.
Та із заздрістю дивились
Інші, як каліки
Заздрять тим, хто здоровіший,
Так жінки погані
Зажадали погубити,
Знищити кохання.
Все ходили біля двору –
Трохи менші віком
Ті жінки – та жартували
з моїм чоловіком...
В мене краялось серденько,
А жінкам - байдуже,
Їм подобався мій красень,
Та стрункий, та дужий!
Серед них сусідка Дуся –
Молода, багата.
Біля нашої стояла
Їх велика хата.
Чоловік у неї часто
Від'їжджав у місто...
Гарно Дуся одягалась,
І завжди намисто
На грудях її високих
Аж блищить та сяє...
Стане поруч з моїм любим,
Та очами грає.
За коханого боролась
Скільки стало сили,
Запевняла саму себе,
Що не зрадить милий...
Якось-то вночі проснулась
Та лежу у ліжку
Із закритими очима
Чую, що хтось нишком
Під вікном моїм крадеться
Я відкрила очі –
Нема поруч чоловіка! –
Як на ноги вскочу
Та бігаю по хатині,
Плачу та молюся...
Пішов, пішов мій поганий
До тієї Дусі.
Зрадив, зрадив, мій коханий
А як присягався!
Все забув, ворожий кате,
Довго не вагався!
Вийшла з дому та побігла
До тієї хати,
Де жила сусідка Дуся,
Змовниця проклята.
Ось їх дворище, сараї,
Ось і вікна хати.
Заглядаю обережно
До її кімнати,
Бачу каганець на лаві,
І постеля вм'ята..
Раптом... входять, обійнявшись,
З іншої кімнати.
Зрадник Дусю обіймає
Міцно та цілує,
А злочинниця сміється...
Боже, Алілуя!
Я зірвалась і побігла,
Вхопила драбину.
Де і сила та взялася,
Що на власній спині
Притягла її, підперла
Величезні двері...
(Я влаштую вам, миленький,
Добрую вечерю).
Та соломою, як порох,
Обтрусила хату,
Сірниками підпалила –
І пішло палати.
Наче полум'я із пекла
Раптом прорвалося.
Так! Гори моє кохання,
Все, що не збулося!
Мабуть, так палало серце
Моє бідолашне...
А вони у двох кричали,
Що ставало страшно.
Я стояла та дивилась
На те божевілля
І пригадувала наше,
Наше з ним весілля.
Отака-то твоя правда
Була, чоловіче,
А тепер там, за дверима,
Жінку знову кличеш?
Ні, не клич! В обіймах Дусі
Мусиш ти згоріти,
Бо ти клявся перед Богом
Лиш мене любити.
Цей вогонь святий кохання
Моє запалило,
Хай горить моє минуле
Із тобою, милий!
Все зжере вогонь. Залишить
Тільки попіл чорний.
Душу наче крізь пекельні
Пропустили жорна...
Мій коханий з виду красень..,
Згинув білолиций...
Згинув зрадник..
Я ж зібралась,
Та пішла в чорниці.[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414254
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 31.03.2013
[b][i][color="#2a701f"]Весна! Наш сад, мов казка:
Кипить на гілках цвіт,
І сонця ніжна ласка
Охоплює весь світ.
Цвірінькають пташата,
Стрибають тут і там,
Їх стало так багато –
Не порахую сам.
Кіт гріється на сонці
І в хату не іде..
А на моїй долоньці
Цікава штука є !
То сонечко,корівка,
То сяде, то злетить.
А де її домівка?
Забулася на мить..
Згадала та злетіла
Десь родичів шукати,
Червоні з чорним крила
Над садом розім‘ яти..
Як гарно, як чудово,
Що справдились дива..
Весна настала знову
Чарівна та жива!
Відразу підкорила
Рослини та тварин!
Така є в неї сила,
Та прагнення до змін![/color][color="#2a701f"][/color][/i][i][color="#2a701f"][/color][/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414217
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.03.2013
[color="#3587b3"][b]Проходило літо.Стояла труна .
Додолу схилялись заплакані квіти...
Троянди, жоржини та айстра одна
Із сумом питали: Як будемо жити?
Хто буде любити нас так, як вона,
Хто нашу красу так старанно догляне,
Журилися квіти. Мовчала труна
І сонце в зениті хиталось як п”яне.
Холодною пусткою хата в дворі
Лишалася ,як сирота при дорозі,
Скавчала собака в своїй конурі
Від того, що з нею проститись невзмозі.
І рухались тіні навколо чужі,
Одягши обличчя у маски скорботи
Діди і бабусі,жінки та мужі –
Як пізно згадали ви ту,що навпроти...
А рік лиш тому - тільки стане у двір
Вона – все зрадіє,біжить ,привічає.
Собака чи півень, людина чи звір
Немає різниці- усіх привітає
Усіх приголубить,що знайде сказать,
А як заспіває чарівної пісні ,
Як навіть не вмієш – захочеш співать.
Все знала на світі . Про трави корисні.
А квіти любила... Весь двір як квітник
Хіба його з іншим двором порівняти?
Бабусю! Бабусю! А твій чоловік
Неначе дитина,що втратила матір.
Як жити без тебе, бабусю моя?
І хто привітає мене у порога?
Навколо мовчання. І сліз течія
Несе твою душу у царство до Бога!
15.05.2000 г[/b].[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414038
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.03.2013
[color="#214866"]Музиканте! Чуєш. Грай!
Хай серденько оживає,
А душа за небокрай
Услід звукам відлітає.
Швидше, ну ж бери смичок…
Водоспад твоїх мелодій
Наче води всіх річок
Збіглись, всупереч природі,
Водограй твоїх пісень
Хай потопить в океані
І думки мої і сльози,
І надію, і бажання.
Хай бентежить, хай зворушить
Скрипка голосом таємним.
Все, що мучить, все що душить,
Хай покажеться мізерним.
Все забуду, все забуду,
Поки граєш, музиканте…
Музика – велике чудо!
Вихід дай цьому таланту!
Ти зіграй щось тихо-тихо,
І сумне, й разом бурхливе,
Виженуть із серця лихо
Скрипки ніжні переливи.
Починай же! Чуєш? Годі!
Бо не витримаю далі…
Без твоїх живих мелодій
Я загину від печалі.
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013
[color="#ff8c00"][b]Мені болить осінній вечір,
Стискає серце тихий щем,
І міцно обіймає плечі
Накидка зіткана дощем…
Я – гість вологих тихих вулиць,
Спостерігач без жодних прав,
Я з іншого часу прибулець,
Даруйте, що не з ваших лав.
Іду без напрямку, без цілі,
Мене бентежить кожний рух,
Гойдають серце долі хвилі,
Як той Ковчег серед наруг…
Думки кружляє вогкий вітер
Разом із листячком рудим,
Лише на клумбі жовті квіти
Осінній розганяють дим..
Квапливо відлітає птаство,
Махають клени їм услід,
Шепочуть : «Повертайтесь вчасно,
Та обминайте хмари бід..»
За містом спить широке поле,
І наче час в скирдах зачах,
Під ковдрою своєї долі
Вмирає день в моїх очах…
За все доводиться платити,
За сонце, радість,літо, день..
Осінній вечір – мудрий вчитель,
Співавтор всіх моїх пісень..
Він відлітає у минуле,
Земне тяжіння поборов,
Він хоче, що і я забула,
Про біль ,і сльози, і любов…
На ранок ця картина зникне -
Природа потребує змін:
Хтось радісно від щастя крикне,
А хтось складе їй ніжний гімн…[i][/i][/b]
[/color]
картинка із інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013
[i] [color="#00d9ff"] [color="#3b2e3d"]Напередодні 21 грудня 2012 р.,
На який був обіцяний «кінець світу»…[/color]
[color="#0033ff"][b]А що, якби і справді це збулось?
Якщо б ми знали все про день останній?
Чи нам спокійно їлось та спалось?
І чи були б в роботі ми старанні?
Залишились би взагалі людьми?
Або перетворились на істоти
Налякані передчуттям зими,
Та чимось невідомим, незворотнім?
Знецінився би раптом весь той крам,
Що нам давав уяву про заможність,
Хтось би побіг молитися у храм,
А хтось поринув з вухами в безбожність.
А як би і насправді це збулось?
Ніхто собі не ставив запитання?
Чи у душі людській би збереглось
Те вічне: віра, щирість та кохання?
Хтось кинувся б шукати бункера,
А дехто хоче й тут сповна нажитись,
Даремно. Гори золота й хутра
Там не потрібні, там не відкупитись.
Замислитись потрібно нам усім
Нехай то буде іспит на чесноти,
Чи гідні ми ходити по Землі,
Доки вона ще робить повороти?.[/b].[/color][/color]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413670
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.03.2013
[i][color="#0022ff"]Там, де із трав духмяних килими,
Любились ми!
Злітали в небо літні явори –
Ген догори!
Шукали душі там, де небокрай,
Свій рай…
І ось знайшли! Навколо все дзвенить
В цю мить!
Лишились ми з тобою віч-на-віч
В цю ніч…
Твій поцілунок на вустах тремтить,
Горить!
Я чую погляд ніжний твій
З під мружих вій…
Мене ти, милий обійняв
І щось сказав…
Крадіжник вітер підхопив, овва,
Твої слова,
І пролунало по землі, по всій;
«Я – твій!»[/color]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413348
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.03.2013
[i]
Велику ніжність і любов
Несу до тебе
В своїх долонях… Тихий дзвін
Лунає з неба.
То янголи у дзвони б’ють
В дзвіницях зрання -
Благословляє сам Господь
Святе кохання.
Благословляє нас Господь,
І сходить сонце…
З ним уривається Весна
До нас в віконце.
Ти почуваєш: раптом щось
Забилось серце?
Через весну, що ллє тепло,
Як із відерця!
Яка краса, яка жага,
І м’яті квіти!..
Я буду все своє життя
Тебе любити,
І душу я тобі віддам,
Моя ти згубо!
Лиш тільки б слухати слова:
«Коханно, люба» -
Із вуст твоїх, і тихо-тихо
Завмирати…
І цілувати безліч раз,
І цілувати…
І серед зоряних ночей
Злітати в небо,
Та бачить посмішку свою
В очах у тебе.
[color="#0091ff"][/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413346
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.03.2013