| Сторінки (1/41): | « | 1 | » |
Далеко так. Порожньо так.
Останні птахи порожніми лунами
і шепіт трави холодними рунами -
із неба води на землю ріки
пливуть тисячолітніми струнами.
Ліси стугонять, до неба кричать,
Стежками біжить опі́внічна рать -
холодні клинки у світлі води
вбивають, калічать і ранять.
Таємні стежки колючками манять.
Принишкли сади, замовкли птахи -
Північні війська наступають -
у лісу пісні серце крають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815091
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2018
Коли останні птахи відлетять у вирій,
тужачи за покинутими гніздами,
замерзлими снами і надтріснутими піснями,
коли сам спомин про них рознесуть скажені вітри,
коли сонце зайде у тумани
і дощ потече із рік у небо,
коли звірі покинуть домівки
у сутінках останнього дня,
сум і відчай зійдуться у танці,
руйнуючи замки і корені гір,
а на їх місці виростуть нові
і сонце поверне птахів,
їх пісні і весняні дощі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2017
Його кості спочили під гладдю води,
міріади рибин
плисти-бігти - куди?
Як кістки сотень-тисяч, до нього, тварин.
страшні, дикі
вовки, ведмеді
Він любив було гратись малим вовченям,
стрибки-скоки
у трави, у води
Він шукав, відчував, полював,
манить запах
на тихих лапах
Він стрічав-провожав легких журавлів,
ліс шепоче
у горлі лоскоче
Завивав до мелодій пахучих вітрів.
сизі хмари
забуті примари
Але потрапив сюди. До глибин.
Кожна повня тривожить пам'яті плин.
Журавлі 'му несуть колискові,
щоб душа відпочила в спокої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718710
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 17.02.2017
Тихо. Ось біжать струмки -
непрошені, злорадісні. Холодні
вісники холодної весни.
І бризки сонця ще холодні.
В гущавинах в'юнкі дрозди
всміхаються до темної безодні,
спіраллю - срібні голоси,
спадають водоспади хвойні.
І там, далеко в вишині,
задивлено у височіні неба
ліси співають молитви.
Струмки вгризаються у кригу й землю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718707
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.02.2017
На білому тлі
чорні дрозди
щебечуть.
Снігом сліди.
Призабуті стежки
не збрешуть.
Глоду плоди,
суворі сніги
манять.
Крики сови.
Лісові сни
полонять.
Древні стежки
серце твоє
чують.
Вже не втекти,
коли чорні дрозди
бенкетують.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2017
Де ж мої крила? Тужила.
Розправити хочу степами,
лісами, горами. Молила
у вітрів про силу. Мовчали.
Розправлені крила ночами -
печалі, скорботи кричали.
Без них, без широких несила.
І вітри, і гори мовчали.
Закутатись в небо, у трави.
Рясними дощами спадати.
Вітри бистрокрилі мовчали -
без крил і мені вік мовчати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2017
Над кручами, морями, бурями,
безоднею, що темряву таїть,
над водами, могутніми, холодними,
владика Донн над берегом стоїть.
Мовчазна постать зневажає вітер,
суворо вдивлена у небокрай.
І до джерел, бува, прямують ріки,
і сильними - несказані слова.
Вітри об берег б'ють шалені хвилі,
мартини біль викрикують, тугу,
до скель суворих тихо линуть
безмовні тіні в пошуках шляху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2017
Минають опівнічні оповідки,
До скель прибились кораблі...
На пагорбах сміються дивні Сіди;
в очах їх - зорі й сховані шляхи.
Їм мудрість кронами схилилась,
їм молодість в весни струмках,
вітри в вершинах їм наснились,
прекрасні землі в тихих снах.
А в давній пам'яті - жорстокі битви,
скривавлені посріблені мечі.
Заплющать очі - бачать болю ріки,
зруйновані міста, печалі, сльози і жалі.
Та ось сміються Сіди віковічні.
Надії перлами розсиплеться журба
і в водах Ночі, Пам'ять-річки,
сяйне і згасне вічності зоря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638662
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 26.01.2016
Мій вітер - бог.
Мій вітер - тишина.
Мій вітер - вільних гір народ.
Мій вітер - спокій й самота.
Мій вітер - пустоші й казки.
Мій вітер - пісня верховіть.
Мій вітер - лісові стежки.
Мій вітер - спомини століть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632155
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2015
Білий в пустелі пісок не загорне у теплу колиску,
не поглине шуму кроку твого,
не пробачить мовчання твого,
не підпустить до жаданого оазису близько.
Білий в пустелі пісок - підступний і хижий.
Він закрутить думки,
запорошить стежки,
каравани розіб'є, неситий.
Білий в пустелі пісок - твій єдиний соратник і Бог.
Не розпитуй майбутнє про вічність.
7.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630743
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 23.12.2015
Тому, хто одного разу наповнив ніч сенсом,
хто приносить тепло у руках,
хто навчив кішку муркотіти.
Ми самі створюємо свої казки.. ніжачись холодного ранку у ліжку, смакуючи фрукти, сидячи на вікні й спостерігаючи за вітром. Ми ловимо ледве відчутний запах, запах, що віщує швидкий прихід весни… і над чорними лісами пролітають зграї птахів.
Ми самі створюємо свої казки.. гуляючи на морозі й ловлячи лапаті сніжинки. Ви посміхаєтесь їм, ніжним? Ми кутаємось у пледи, гріємо замерзлі руки теплими чашками, ваннами, обіймами…
Ми самі створюємо свої казки.. гуляючи босоніж, розхлюпуючи крижану річкову воду, що виграє на сонці, підставляючи обличчя під його промені.
Ми самі створюємо свої казки.. бігаючи, мандруючи, прогулюючись вузькими камінними вуличками Міста й потаємними стежками Лісу. Ми шукаємо, дослухаємось, вивідуємо й знаходимо. Ми тепло муркочемо, сидячи на гілках дерев, шовковій траві, на руках у коханого.
Ми самі створюємо свої казки.. Вони у пилинках, що світяться у променях сонця, вони у співі птахів на світанку, вони у вогниках світлячків при серці дерев, вони у шелесті листя й відльоті останніх чайок, вони у шепоті струмків, коренях гір, у диких хащах, у тихих луках, вони всюди, і вони в тобі, й у мені. Казки – це ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630737
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2015
Руде гайвороння думок
малює дзьобами на склі.
У всіх нас в житті свій урок,
і туги, й скорботи, й жалі.
Печаль не зів'яне в глибинах води,
не вкриє мерзлотою біль,
Не вимете вітер снігів,
Не вивільнить сказаних слів.
У всіх свій відтінок журби:
блакить, колір чорний... Моя
на пагорбах вкрила стежки,
із вітром говорить верес-журба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2015
Дозволь мені стати вітрами,
снігами
холодною пусткою восени.
Дозволь розлітатись стежками,
шляхами
Дозволь нашепчу тобі втрачені сни...
Дозволь мені крила -тумани.
росяні
Дозволь - я все далі у далі, у щем
Дозволь цілуватиму небо птахами,
Дозволь осідати на губи дощем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015
Вона тримала в руках життя.
В кістлявих і чорних - життя, -
тремтливе сяйво в країні зневажень.
Ступала нечутно. Безплідна земля
вдихала останки. Самотня земля
співала Безликій пісні повноважень.
Диханням хотіла зігріти Вона.
Диханням холодним і мертвим. Вона
несла обережно, як немовля мати.
До темного лона тулилась Вона.
Мала перепона в нового життя.
Бо тільки лиш Смерті життя дарувати.
Ілюстрація - Menton J. Matthews
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2014
Мої віти оголені,
корінь холоне вже.
Простягаю до неба розлогі гілки.
В мої думи, десь приспані,
із м'якими колисками
уриваються дикі колючі вітри.
Я стою непоборений,
міцний духом, незломлений.
Я чекаю провісниць палкої весни.
Із чарівними птахами,
голосними й крилатими,
повернуться строкаті натхненні пісні.
Я стою самотиною,
до небес сивих лину я.
А навколо - лиш мертві скрипучі сніги.
Я тепло сонця згадую,
в забуття снігів падаю...
Ну коли вже весна? Ну коли...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2014
Як часто ти усвідомлюєш сни?
Як часто ти ловиш кометам хвости
і птахою линеш у небо?
Чи манять незнані чудесні світи?
Чи в далі безкраї бажаєш піти?
Чи, може, дорога є власна у тебе?
Бери вільний спів,
проміння надій -
дорога чекає на тебе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2014
Безмежний простір сторінок.
Прадавні лики у рядках.
Пісні, убивства, хміль цілунків.
Чи ти вже пив меди із рогу?
Суворі воїни. Жінки,
що тихо плахти долі шиють.
І безтурботні малюки
на кручах промені стрічають.
Чи ти гострив камінні стріли?
Чи танцював на полі бою?
Чи цілував вітри стрімкії?
Чи ти зберіг у серці волю?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510897
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2014
Мої руки плетуть павутиння віків,
Здригаються часом від муки та болю,
Та вільно й невпинно майбутнє плетуть -
Їм доля призначена бути такою.
́
Мої руки - не криця й не сталь, -
Звичайні, шершаві, століттями вкриті.
Від них променить тепла печаль,
У танці плети́ва - буйно-несамовиті.
Мої руки спочинуть на гладі води,
У передсвітанку вкриті росою.
Плестимуть акорди і тишу вони,
Наповнивши світ тремкою журбою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2014
А на вулиці дощ і мокра бруківка,
Симфонія крапель на міста даху.
У нашій historii остання сторінка.
Я краще за тебе уже не знайду.
Розверзлися пащі ка́мінних левів,
скрегочуть трамваїв залізні шляхи,
Розбилось на друзки наше крайнебо -
Ми тепер із тобою - одинаки.
Ти віддав всі цілунки, обійми і ласки,
Ти віддав все, що міг. Я уже не твоя.
Я благаю, прошу: не здавайся, будь ласка.
Я молитиму небо про тебе щодня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014
Первый бард у эльфов я.
Страна моя лежит под светом летних звезд.
Песня Талиесина
***
Коли у просторі струмує тиша й дзвенить мільйонами мелодій, із землі проростають паростки і тягнуться до світла. За одну мить ліси виростають, старіють, вмирають, а за ними підносяться нові. Незбагненно далекий космос пронизує саму сутність Природи й відбивається у очах, сповнених пустоти. Далекий і рідний холод нічного сяйва зір.
***
Чи ти чуєш мене, зерне?
Чи ти чуєш шепіт зір?
По холодному камінню
шелестить води струмінь.
Чи ти бачиш сяйво сонця?
Запашне його тепло?
У моїй малій долонці
вікно неба розсвіло.
Чи легкі вітри, о Дубе?
Повідають лісу сни?
У своїй земній задумі
мріють небом віщуни.
Прикріплене фото: A Delicate Mind on Flickr
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2014
Чи ти в лузі, чи у гаї
Денно й нощно скачеш?
Чи ласкава твоя доля?
Іншої не маєш.
А я вийду в чисте поле,
Розстелю хмарини;
Буйнокрила твоя доля
В рідний край полине.
А я вітри в вітах здійму,
Понесу піснями,
Що тебе з країв далеких
Милая чекає.
Ой вернися козаченьку
Та живий, здоровий;
Обіймеш ти рідну неньку,
Звеселиш діброви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2014
Тихо-тихо день минає,
Дотліває сонячна свіча,
Десь на небо темнокрає
Виплива провісниця-зоря.
Там у сутінках світанки
Розгубили щемний спів,
Там порозбивали дзбанки
Тихим ехом голосів.
8.11.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459340
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2013
Ви знаєте, як помирає листя?
З тихеньким шелестом спустившись вниз,
Воно безсило йде у безвість,
Воно іде в своє "колись".
Ви знаєте, як тихо воно стогне
На персах Матері-Землі?
Ви знаєте, як палко воно прагне
На вітрі колисатись в вишині?
Воно шершавими губами
Шепоче древні молитви
І розтікається сльозами,
Що забирають осені вітри..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428908
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2013
Холодні руки
Порожні звуки
Вчорашня пустота
І заніміли губи...
Десь на осінніх луках
Загинула твоя весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423973
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2013
Поїзди так само линуть у даль
Й за твоїм вікном минає життя;
За кожним склом - історія.
Не твоя.
А ти все так же ж - маленький бог -
Тоненьким вістрям проколюєш серця,
Хвилини смутку ділиш на двох,
А радощам нема числа.
І мчаться каруселі днів:
Світанок-день-ніч-ніч - і день.
Гойдає сонце віти в небесах
Й до тебе йдуть пісні усіх земель
І всіх надій даремних.
Й тільки жаль, і смуток, і печаль
Торкаються твого плеча легенько.
Ти їх, пустельних, покидай
І увійди в мої обійми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2013
Коли на сході тільки ще займається день, а поміж тінями дерев й домів панує ніч;
коли повітря пахне свіжістю, сирістю й новими починаннями, а від землі стелиться легке марево холодного туману;
коли не чути ще ні співу птахів, ні гомону людей, ані шуму машин - усе на світі завмирає.
Такого світанку чудово вирушити до лісу. Насолоджуватися тишею, вологою, що спадає на обличчя, збивати росу із рослин, що зустрічаються на шляху, і мерзнути у пальці. Ступати м'яко й тихо, шануючи святу мить світанку, і мрійливо вдихати запах землі, трав й вітру, який всю ніч заглядав у домівки звірів, риб та птахів, і приніс звідти надзвичайні історії. Слухати їх і пам'ятати про дні минулі, дні нерозривного зв'язку усього живого. З повагою вступити в ліс і привітати його стражів. Цього світанку вони чекають тебе і зустрічають, вони знали, що ти прийдеш, бо ти прийшов додому.
В такі світанки на-межі-усіх-світів чудово привітати духів, чудово привітати предків й продовжити Традицію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422835
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.05.2013
Повітря невагомо тиснуло на землю. Ліс і вся його сутність тихо дослухались до кожного звуку. Нерухомі застиглі велетні-дерева простягали свої руки до висоти небес, а повітря все давило й давило. Час застиг, зупинився у безмежному хаосі зір, що оточують нашу Землю, час застиг, він і не міг рухатись, він просто існував, вічно, як і все у вічних просторах космосу. Я ішла - поміж дерев, кущів, під поглядом міріад розбурханих очей. Усе жило й водночас наповнилось величною симфонією буття. Неподалік з чи не єдиного одягненого ще дерева злетіло листя. Згорнуте і зашкарубле, воно долало невидиму перепону із повітря, безсило вдарялося об чорні ламані гілки й із глухим гулом завмирало на землі. Та листя все падало й падало, воно не могло зупинити свій вічний політ, адже ж ніщо не має кінця і все безконечне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422834
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.05.2013
Я люблю пізньої осені сяйво,
коли голі гілки й безборонні птахи,
і блакитного вечора марево
застилає камінні стежки.
Я люблю тоді сонце призахідне,
його барви минучі й холодне тепло,
і у променях звуки, зникаючи,
розбринять між шибки, що було.
Я люблю шепіт неба осіннього,
холод мурів старих кам'яних,
і, зникаючи в місті вечірньому,
пам'ятатиму завжди про них.
26.11.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422737
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.05.2013
Битву програно й військо розбите,
На землі пошматований стяг,
Лиш гойдаються зламані віти,
Завмирає вічність в очах.
Тут мечі, кимось втоптані в землю,
Тут розрубані браві тіла;
Вояки приходили до смерті в чергу –
На даремне ця битва була.
Не розвіється вже попелище,
Не полинуть їх душі до зір,
Над побоїщем вітер не свище,
Не здіймається стогін людський.
Не залишилось сил закричати,
В голові замовчали думки.
Уже пізно хоч щось рятувати -
Битву програно. Військо – розбите.
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2013
Ось недавно я зустрів пані Копельську,
Властительку мого буйного серця.
В кожного з нас вже були власні герці,
Власне щастя, зіткане з куснів.
Я зустрів її в підворітті
темної ночі, глухої,
Я облизував її тіло старанно
Поглядами, словами, думками,
А їй тоді було ще лячно.
Ми спустились в самотню підземку -
Ліхтарі, неони, рейки, кахель;
Цигарки й дешеве вино із пляшки.
Ми ніколи не знались навзаєм.
Розбігались в канави "мурашки".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2013
На ґанок старого дому вийшла молода дівчина. Вона зупинилась на самому порозі і піднесла обличчя до неба. Пусто. Ні зір, ні місяця. Небо покривала важка пелена хмар. Тоненький ніс у веснянках втягнув прохолодне нічне повітря. Налетів вітер і пробрав всю її наскрізь.
Сьогодні буде вдале полювання.
Дівчина легко збігла східцями і ступила на стежку, що вела кудись поміж трав. Кожен крок, хай і беззвучний, підносив легкий шлейф куряви. Ніч мовчала, вичікувала явно і беззвучно, лише трави та віковічні камені промовляли. Вітер приніс голоси. Її вже чекали.
***
На широкому полі колихались трави, шуміли, дихали, шепотіли. Вони вказували шлях. Той шлях у траві, від голосу до голосу привів її у древнє місце, таке ж древнє як вона сама. Колись вони були одним цілим, колись вона співала разом із цими пагорбами, танцювала із травами та зорями. На тому місці возвеличувався кам’яний круг. Не важливо було, хто його тут поставив, чиї руки пестили ці мегаліти, чиї серця колихали величний задум… Це місце жило своїм життя і вона прийшла, щоб знову стати його частиною.
Дівчина вклонилася каменям і вступила у коло. На якусь мить її поглинула чужа свідомість, а потім її власна викристалізувалась і полинула в незбагненні далі, піднялась у височінь. Вона сіла у центрі кола й піднесла руки до неба. Дівчина співала для цих каменів, для землі, трав, вітру і неба. Вона співала пісню єдності.
Ніч наповнювала її, розпирала груди та примушувала рухатись. Неймовірна сила підняла її із землі, захопила її думки та емоції і потягла у танець. У тому танці, у плавних рухах, із вітром, що грався волоссям, її душа перероджувалась, знаходила себе та свій шлях. Вона пам’ятала усе. Вона була частиною Всесвіту, вічного у своєму русі.
І ніч тривала вічно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418469
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.04.2013
Чи уявляла Афродита,
Зодягнена в морську піну,
Як житимуть її майбутні діти,
Змагаючись за доленьку свою?
Що давні німфи, пустотливі,
Забудуть про веселощів жагу?
Що феї милі, щастекрилі,
Не зможуть бачити у всім красу?
Богині, впевнені й сміливі,
В богів віднімуть влади суть,
І в бій ітимуть щохвилини,
Та лиш неспокій принесуть…
Чи уявляла Афродита,
Що ми забудемо її слова:
«Ви рівні із синами Марса, діти,
Та сила ваша – ніжність і краса».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415289
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.04.2013
Закутана у теплі шкури
Вона сиділа при вогні,
Протягувала білі руки,
Проказувала звуки неземні;
Вона креслила древні знаки
У попелі, в золі,
Й вогонь поглинув їх, безликий,
Звільнивши сили чарівні.
Вогонь палав, і ув очах безумних
Злітали відблиски зорі,
Вогонь згорав, а у нічних провулках
Клубились чари древнії мої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415286
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 03.04.2013
Промені сонця, що вже опускалося за крайобраз, ніжно пестили землю, обмацували її тіло та все, що було на ньому. Таким чином дерева теж потрапляли під сонячні дотики і залишали по цьому довгі химерні тіні. Час від часу на дерева налітав вітер, навалювався на них з усієї сили. Дерева наїжачувалися, намагалися закутатись у сонячне марево, пригортали його до себе незграбними, задубілими від холоду пальцями. Це зле їм вдавалося і вітер заповнював найпотаємніші щілинки їх єства, пробігав лабіринтами, виїденими жучками та іншою комашнею, і, вивільняючись із запилених нетрів тіла дерева, зривав поодинокі листочки, кружляв ними, бив об гілля і вкрай знесиленими опускав на землю. Дивно, але роздягаючи дерева, Вітер зігрівав Землю. Сонце нагрівало вологу, що йшла від ґрунту, і в повітрі розносився запах холодної землі, прілого листя і невловимий аромат Зими, що підходила все ближче.
Парк пустував. Мало було охочих розділити долю дерев та листя. Ніхто не бажав сперечатися із Вітром. Люди надавали перевагу посиденькам за чашкою теплого напою та м'яким пледам на плечах.
Вітер, залишений у власному розпорядженні, насолоджувався пустими безлюдними вулицями та повною свободою дій. Він шаленів, ганяючи котів дахами старого міста, гнучи антени, пробуючи їх на зуб, потім морщився й затихав на мить, щоб зрозуміти, чому ж ці сторожі кам'яних домів не піддаються йому, й кидався на них з новою силою.
Вітер панував у місті та за його межами, співав пісню перемоги, рвав афіші й лякав перехожих. Його силі підкорялося все і лиш Земля виснажено зітхала, віддаючи залишки тепла своїм дітям й чекаючи снігів Зими.
25.11.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414836
рубрика: Проза, Пейзажна лірика
дата поступления 02.04.2013
Сходами майнула швидка тінь. Вище, вище, вище – стрибок за стрибком і цілеспрямований погляд уверх. Там лунав Голос. Різкий поворот вухом, скрип людських кроків, стрибок у тінь проріз стіни. Чекати. Шалений стукіт серця й тремтіння лап. Двері зачинилися. І знову біг наверх старими дерев’яними сходами.
Інколи вона не розуміла для чого це і хто так сумовито її кличе. Думки майоріли в голові, змінялися калейдоскопом, а лапи несли все вперед і вперед.
Вікно на горищі. Внизу залишився сонний дім і його мешканці. Подув вітру змушує примружити очі, а ніс вловлює неповторний аромат пізнього вечору. На шерсті – приємна прохолода.Повільно й обережно, лапа за лапою вона переступає віконну раму, протискається поміж розбите скло – й опиняється сам-на-сам із Нею, тією, що протяжно й сумовито кличе, вливає в душу срібне сяйво, захоплює думки й чуття. На небі – Повня. І віч-на-віч: вона й зелені іскорки очей, що мружаться від вітру й насолоди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414827
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.04.2013
Ллє дощ холодний за вікном,
Стікає з ринв тоненькими струмками –
Здається, небо, перевернуте вверх дном,
Скидає біль, назбираний віками.
Скидає неміч, страх й війни жахіття,
Скидає сум, печаль, ненависть.
Із ними падають всі мрії заповітні
І спогади тривожать сиву старість.
Минуле тихо ріже струни серця,
Уламками кидає помилки.
Душа заплакана вже більше не озветься –
Вона згубила радісні думки.
Їй залишився сизий сум осіннього світанку
Й тумани, згущені молитвами журби.
Ніхто не розведе навислого серпанку,
Ніхто не поверне минуле на віки.
Бо лиш біда завжди вертається бідою,
Знаходить все свого творця,
І біль не буде радістю ніколи,
І вбивця бачитиме очі мертвеця.
Все зле залишиться назавжди з нами,
Згадається колись ще знов,
Коли стікає з ринв тоненькими струмками,
Ллє дощ холодний за вікном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2013
Сплелись мости і ліхтарі
Чудовним стукотом моторів.
Минають дні, минають дні,
А в небесах літак гуторить.
Цвітуть асфальтами шляхи,
Засмучені ржавіють колії.
Минають дні, минають дні
Підземками, рутиною холодною.
Голодні вікна, мов у сні,
Внизу човгають сірі зомбі.
Минають дні, минають дні –
Лишаємось у натовпі самотні.
7.03.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2013
Зима. Сніги. Сплітаються вітри в єдине,
Північний холод здалека несуть,
А за вікном безмежний вечір тихо плине
Й лише в багатті тріскотіння ледве чуть.
Гаряча кружка легко руки обпікає,
Повітря повнить кави аромат;
Ніхто на світі таємниць усіх не знає,
Та хочеться усіх їх розгадать…
Думки гаптують гобелен чудних історій,
Щодуху мчать в незвідані краї,
В часи, окутані прекрасним блиском глорій,
Коли творились казки чарівні,
Коли на небі зорі яскравіш сіяли,
Коли гірські потоки були молоді,
Коли в лісах цвіт папороті ще шукали
І поклонялись силам щедрої землі.
Мрійна задума… поволі кава остигає…
Пухнаста кішка треться до руки…
Під кровом ночі світ весь спочиває,
А за вікном танцюють злі вітри.
13 грудня 2010 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2013
Вологою масною чорною землею біжать холодні ручаї, шепочуть до землі, дражнять коріння, впиваються у чорне тіло. На заході сідає сонце.
Морозний вітер протяжно виє в верховітті, безумно розкида поламане гілля і десь далеко, може, в іншім світі, повільно прокидається Вона.
Весь світ застиг в глухому онімінні. Весь світ завмер й чека. Вона одна у цілім білім світі спускається з підземного коня. Він брат її. Вони із нею пройшли всі землі, всі моря й вали, текли по венах, закрадались у стежки, приховані лісовим зіллям. Вони щодуху мчали, гнали чорні хмари, підземні ріки сповнили буттям, і кожен крок – удари серця, і кожен порух – то життя.
Гриміли битви, за поколінням йшло нове, міста вставали й розвівались прахом… усе ішло у небуття.
Вона жила. Вона – у всьому.
У далині темніє ліс, пуска глибоко в надра чарівні коріння, тягучі соки п’є й по жилах тече прадавня вічна сила, і серце наповня буття. Туманні гори прагнуть в небо. Бездонна прірва. Вода, що манить.
Один прадавній Дух.
Із верховіття сповзають тіні.
Тишина.
Останній блиск проміння.
Вона окутує домівки, пахне димом й терпкими соками землі, Вона мандрує небом й думки заполоня Вона. Вона спокійна і стрімка, могутня й прагне млості, стискається у серці й в одну мить – панує над всім світом й над тобою.
Думки спокійно плинуть із ріками, коріння пророста в землі і темні соки, сильні й чарівні, наповнюють тебе життям. В тобі панує древня сила, задумлива й спокійна, тече у жилах, і очі – то її джерела, що бачать те, що сховане було, і вуха чують те, що іншим слухати несила, і рухи пружні та стрімкі, й скликаючи рідню, святково ти возвеличуєш життя. Усі – одно, усі життя – єдине, і ви у колі шепчете пісні, і десь у надрах лісу чарівного ви наповняєтесь життям.
Вона чарує, манить, застеля вологу землю, сповива усі створіння у цю мить, оповива і мчить, і у стремлінні дикім Вона завжди в тобі була.
28.12.12 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414308
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.03.2013
Десь далеко, на запилених вулицях покинутого міста, жила Дика Кішка. Місто було повністю підвладне їй. Залишене людьми, воно все ж продовжувало жити своїм таємним життям. У будинках з розбитими вікнами та тріснутими рамами назавжди в’їлися дитячий плач, сміх молодої дівчини, гіркі сльози матері, що втратила сина… Сум, печаль, злість, ненависть дивним чином переплелися тут із щастям, спокоєм, домашнім теплом та затишком. Усе це промовляло до неї. Воно потребувало слухача.
Кішка рідко звертала на це увагу. Її життя, хоч і залежне від Міста, йшло своїм власним шляхом. Воно було диким і самодостатнім, як і сама Кішка. Інколи, зовсім рідко, їй ставало сумно. В такі хвилини вона вирушала у гори, полювала там і гралася бризками гірських потоків.
Інколи вона зустрічала інших кішок, але завжди трималася осторонь. Вона спостерігала за ними з майже мисливською цікавістю і ніяк не могла зрозуміти способу їх життя. Вони були іншими.
Інші це помічали. Вони вважали Кішку дивакуватою і, навіть, трішки несповна розуму і, самі не бажаючи того, творили про неї легенди. Кішка знала їх всіх. Їй розповідав ті легенди вітер. Вона хитро посміхалася у свої довгі вуса і, гордо задерши хвоста, поверталася назад в Місто. Його покинули так само, як і її… вони були нерозлучні.
Місто стояло на колись активному шляху, на якому процвітало ремесло і торгівля. А також грабежі. Тепер про цю дорогу пам'ятало зовсім небагато людей. Її остерігалися. Люди боялися невідомої дороги, на якій їх чекали моторошні істоти забутої пам'яті, хижі звірі, покинуте Місто з його привидами і вона, Кішка.
Вона ніколи не нападала на людей. На відміну від своїх родичок, Кішка вважала людей розумними істотами, здатними на великі почуття та власний розвиток. І серед них справді були герої, справжні мандрівники життя. Вони шукали Шлях. Вони майже нічого не знали про нього і йшли за ним, як сліпі кошенята, що йдуть на крик матері. І хоч Шлях часом заводив у нетрі, губився і повертав назад, його подорожні ніколи не зраджували йому.
Кішка знала все це. Вона спостерігала за тими мандрівниками й таємно прямувала за ними в гори. Часто, дуже часто, майже всі вони, сміливці, що ризикнули вирушити у Дорогу, залишалися на спочинок у Місті. Їх думки відлунням відбивалися від покинутих стін. Кожен із них розумів, що відправитись у дорогу означало втратити все, що було до цього. Інші відверталися від них, боялися і ніколи не підпускали своїх дітей, а самі швидко звертали з їх шляху. Кішка вже пройшла крізь це.
Ночами вона сиділа і думала. Вона відчувала зв'язок з людьми. Вона відчувала, що все у світі пов'язане між собою, але кожен продовжує йти своїм Шляхом і шукає своє Місто. Кішка давно знайшла його. Вона була вдома.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413893
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.03.2013
Так тихо порипує сніг. Він зігріває твій внутрішній холод.
Ось уже минули місяці, як вона забралась глибоко у нору. То було пізньої осені. Мокра липка земля ніяк не хотіла піддаватись. Вона борсалась у тій землі, а та все більше налипала на м’яку делікатну шерсть. Лапки замерзли і вже не могли розігнутись. Проте маленький комочок продовжував зосереджено працювати, сопучи собі під ніс. З неба почав лити похмурий осінній дощ. Ліс уже стояв безлистий і ніщо не перешкоджало крижаним краплям голосно падати додолу.
Вона здригалась. Ні, не від неприємної вологи, не від холоду чи втоми. Працювати, більше, ще більше… Її гнав глибоко під землю внутрішній біль. Він болів більше, ніж вся втома, холод чи виснаження.
Старий ворон дивився на неї і сумно похитував головою.
… вони всі йдуть під землю…
Нора була готова, вистелена пахучим листям, засипана землею. Вона не вважала за потрібне повертатись. Вона спала.
Лили дощі, завивали вітри і скрипіли дерева, чиїсь лапи тихо проходили повз, лише зрідка зупиняючись і дослухаючись.
Сипали тихі сніги. Вони принесли забуття. Маленька істота згорнулась у пухнастий клубок, її ж лапи обіймали її, а ніс, її очі та вуха ховались у хвості.
…не бачити, не чути, не знати…
Коріння розповідали, що скоро весна, що ліс прокидається і співають птахи. Вона їх не слухала. Продовжувала обіймати себе і стискати лапки в кулачки. Ліс прокидався, а вона все ще не хотіла повертатись і тулилась до землі, як до найріднішої істоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413888
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.03.2013