| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Повітря зі знаком мінус
повільно холодить бронхи.
в легені, поглибше вірус
крадеться, неначе злодій.
Та вірус не той, що вдома
лікуєм малиновим чаєм,
як гнати його - невідомо,
бо іншу властивість має...
Ти знаєш, він навіть в морозі,
коли опускається градус,
у серця твого на порозі
ще далі розширить радіус.
Це вірус потреби в долонях,
потреби в теплі і надійності,
потреби тонути в обіймах,
в цілунках у лоба з ніжністю.
І в кимось коханого серця
імунна система міцніша,
а те, що самотньо б\"ється,
боротися буде складніше.
Давай-но, спробуй же дотиком
врятуй від недуги зими
зіллям, антибіотиком
для мене від неї будь ти..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2014
Із кожним днем поволі входить в звичку
Спостерігати душ дешевий фальш.
Вже б викладали свою сутність на поличку,
Бо кривизну цю видно раз по раз.
І як-не-як, сказати правду мушу:
Не збудувати світ цей на довірі.
І має кожен з нас шалаву-душу,
Яку показує у більшій-меншій мірі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471298
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.01.2014
Безжально зрада пронизала груди.
І у душі засіла комом вмить.
Як такий біль завдати можуть люди?
І як їм за цей вчинок не болить?
Це ж ті, хто серцю і думкам важливі,
Це ж ті, кому повірить не боюсь,
Це ж ті, з якими впевнана й щаслива,
Це ж ті, за кого пошепки молюсь.
Тепер це ті, хто підло поштовх в спину,
Поранили щось глибоко в душі,
А серце калатає без упину
від болю, мов від тисячі ножів.
Не бійтесь ворогів, а друзів бійтесь,
Як зрадять просто гордо відступіть.
Забудьте про пощаду, а чи милість.
В життя своє нізащо не впустіть!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416169
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.04.2013
Будні. Натовп. Дорога. сіре.
Линуть думки у глибінь,
А в когось в душі вже чорне, не біле.
І смуток іде наобгін.
Хтось очі підніме, та сонце засліпить.
Опустить і далі іде.
А з поглядом тим, що тікає від світла
Остання надія помре.
А є́ той, хто сіро жити не вміє.
Щасливу кує собі долю.
І просто сміється, кохає і мріє,
Живе і вдихає наповну.
Душею літа і надію плекає:
Печаль і байдужість хай зникнуть.
Одного у неба постійно благає:
Про сенс у житті, про добро і про світло.
І кожен свій день, годину і мить
Уміє недарма прожити,
Бо прагне на світі свій слід залишить,
За втраченим сльози не лити.
Та більшість із поглядом в землю ідуть,
Хоронять надію і віру,
Бо вперто у чорній душі бережуть
Будні, натовп, дорогу, сіре...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013