| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Самотні будинки, порожні квартири,
Лиш вітер розносить по вулицям пил.
Так швидко в реакторі номер чотири
Відбувся той вибух небачених сил.
Ще увечері в місті стояли будинки,
Там люди в буденності мирно жили,
Як луснула раптом смертельна начинка –
І ядра злетіли із шлейфом золи.
І хмари смолисті піднялися вгору
Й уламки майбутнього чорнобилян.
Залило все місто вщерть ядерне море
І топить будинки з урану туман.
А люди безпечно ідуть з прапорами
На першотравневий безглуздий парад,
Й не знають, що сонце в них над головами
Зірвалося згустком токсичних гранат.
І поки військові долають пожежу
Все людство заклякле про лихо мовчить.
Всі дивляться збоку на згорену вежу,
Набату не чують – Чорнобиль кричить.
Колони спішили покинути місто,
А інші колони у нього ішли –
Прикрили те лихо смертельного змісту,
Рятуючи інших, погибель знайшли.
Ніщо не забуте: ні ймення, ні дата.
Чорнобиль-Горинич стількох в нас забрав.
Видніється в зоні могила горбата –
Урановий квітень нащадків скарав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421124
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.04.2013
Чому себе не поважаєм?
«Себе» кого? Пролетарів
Чи громадян? Чого шукаєм
В той час, коли наш рід змарнів?
Ми хто завгодно: росіяни,
Совіти, царські кріпаки,
Лиш не вкраїнські громадяни,
А хто вкраїнці? – жебраки!
Та краще бути жебраками,
В багнюці жити і в золі,
Ніж стать чиїмось пішаками,
Зате лишатися в теплі.
А ми хворіємо і досі
На вже минулий комунізм.
Ще кволі ми, душевно босі,
Бо не дозрів патріотизм.
Ми досі носимо на собі
Рабів невільницьке клеймо,
Живем в ненависті і злобі,
Як наказали, живемо.
Стоїть і досі скам’яніле
Увіковічення ганьби –
Гранітні лиця скрижанілі,
Немов говорять нам : «Раби!»
Стоять в містах як символ влади
Криваві з каменю вожді –
Оці радянські Торквемади
Завжди тримали нас в узді.
Чому себе не поважаєм
І наш козацький славний рід?
І зараз до ярма звикаєм,
Як до каліцтва інвалід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418931
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.04.2013
Сонце живе у моїх долонях.
Сонце…насправді воно живе.
Світить із неба зелений сонях,
Сиплеться світлом, кудись пливе.
Думка купається у промінні,
Світло торкається до душі.
Кришиться з соняха злото-насіння,
Пересипається у вірші.
Сяє усмішка і сяють очі.
Сонячні нотки в твоїх словах.
Диво-проміння серце лоскоче…
Сонце – воно у моїх руках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418290
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.04.2013
Ти зрікся вкраїнської мови,
Забувся, що ти українець.
Будь-де без вагань готовий
Продати себе за червінець.
Відрікся від рідного слова,
Плював ти на нашу культуру.
Миліша російська мова -
Чужинка без меж і цензури.
Гуманності тишком відрікся,
Став проклятим яничаром.
В потугах багато фікцій,
А в діях – одна почвара.
Історії зрікся своєї,
Не знаєш, що предки боролись
За землю, за волю, ідеї,
Душа твоя розкололась.
Ти зрікся свого народу.
Продав, як торгаш, нашу правду.
Чекаєш винагороду,
«Законних» грошей за зраду.
Ти зрікся своєї Матері,
Нема в тебе Батьківщини.
Живеш ти як в інкубаторі,
Не варт ти звання людини.
Відрікся нації і зрадив,
Бо збаламучена свідомість
Здеформувалась, мов від граду...
В твань закотилась твоя повість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418288
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.04.2013
Навіщо нам та Рада,
Що на людей плює?
Навіщо нам та влада,
Що кров народну п’є?
Коли вже наїстеся
Ви людськими грішми?
Лиш так посмієтеся
Над бідними людьми.
Повід’їдали пики
На кріслах керівних.
Народ – це раб безликий,
Їм байдуже до них.
Все мало вам багатства,
Та совісті нема.
Вельмишановне панство,
Стараєтесь дарма!
Людей не обдурити,
Хоч у вас до цього хист.
Ми будем краще жити,
В майбутнє шлемо лист.
Нетреба тої влади,
Що на людей плює,
Що, як торгаш на ринку,
Свободу продає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418142
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.04.2013
(Присвячується О. В. Дорошу)
Вставай, іди далі, живи – не вмирай,
Борися за краще майбутнє!
Болючу отруйну сльозу витирай
Й забудь про усе незабутнє.
Не будеш лежати один на землі,
Байдуже на всіх дивитись –
Повинен піднятися із колін
Й ніколи журбі не коритись.
Борися за правду, до смерті борись,
Не втрать себе у рутині,
Не бійся, що обпечешся колись
Й залишишся в самотині.
Ти мусиш вставати, хоч як не болить,
Хоч розпач ламає серце,
Боротись за мрії своєї блакить,
Розбити брехні люстерце.
Бо маєш прожити щасливе життя,
Об підлість чужу не вколотись.
За правду, за мрій своїх серцебиття –
За все це ти маєш боротись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418116
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2013
́́Лежить Совість на дорозі
І піднятися не в змозі.
На дорогу вітер дме,
Ніхто Совість не візьме.
Йде повз неї президент,
Тягне свиту, реманент.
Ледь об Совість не спіткнувся,
Аж куди ішов забувся,
Каже:"Совість, ти чия?".
"Вітю, точно не твоя".
Президент махнув рукою:
"Лежи тута, чорт з тобою!"
І пішов собі у Раду,
Все привести там до ладу.
Лежить Совість бідна, плаче,
Тут прем'єр до неї скаче.
Совість:"Я не продаюся
І тебе я не боюся!"
Баче, він не розуміє,
Розмовляти теж не вміє.
"Йді от сюда, кравасіся,
Погуляй собі у лісі!"
Трішки Коля помовчав
І таке її сказав:
"В тобі нєту вже партєби,
В Раді лучче всім без тєбе"
Разок-другий шмарканув,
В Раду стежкою майнув.
Йде позв неї Вася-мент,
Гроші тягне в парламе'нт.
Пузо більше за мішок.
Совість баче - в неї шок!
"Нащо, Васю, ти накрав
Й у мішок усе поклав?
Знаєш - гроші не твої,
Крадуть в люду шахраї!"
Він на Совість подивився,
Сів, бо трохи заморився
Й каже: "Цур, та замовчи!
Ти міліцію не вчи!
Де ж інакше грошей взяти?"
"Можна чесно працювати!"
Вася так зареготав,
Ледь на пузо не упав:
"Жартувати вже навчись!"
Й пішов далі, сміючись.
Лежить Совість на дорозі
І піднятися не в змозі.
Якщо Совість ви знайдете,
То собі її візьмете?
© Наталя Тризуб
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2013