| Сторінки (1/21): | « | 1 | » |
Я тебе ще напевне кохаю.
Десь в глибинах моєї душі.
Може вже й ненавиджу. Не знаю.
Від думок цих аж лячно мені.
Ти напевне щасливий там ходиш
І тримаєш за руку її.
За здоров'я вже іншої молиш
Бога ввечері на самоті.
Будь щасливим, бо ти того вартий.
Я вже якось все переживу.
Ми з тобою, на жаль, не на жарти
Покалічили долю свою.
Я надіюсь дорослі ми згодом
Десь зустрінемось в парку, кафе.
Жартома ми удвох поговорим
Про далеке минуле своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2016
Все менше і менше шансів,
Все менше моїх почуттів.
Розгубилась я в морі нюансів,
Загубила рахунок вже днів.
Білий сум оповив п'яну душу,
Наче снігом засіяв поля.
Ти проси, я подам тобі руку,
Ну а потім знов лишуся одна.
Розумію, у всіх є потреби,
Кожен робить як треба йому.
Так хотіла здійнятись до неба,
Але знов опинилася внизу.
Я закрию всі двері й віконця.
Цього вечора знову сама.
Тіло гріє одне тільки сонце,
Душа ж прагне людського тепла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2016
На втомленому від денної метушні причалі, сиділа звісивши ноги донизу засмучена Нереїда. Напівпрозорий червоний кусень тканини ледь прикривав її мерехтливу бронзову шкіру, а вітер роздував неслухняні темні локони. Вона опустилася на лікті, закинула голову назад. Підставивши під золоте проміння вечірнього сонце свої округлі груди, повільно вдихала насичене йодом повітря.
Повз неї зрідка проходили закохані пари, бажаючи скупатись в останніх променях сонця. Але їй було абсолютно байдуже як вона виглядає саме в цю хвилину, адже люди все рівно ніколи її не помічали. Вона закрила очі і прислухалася: вітер тихо наспівував свою шалено-інтригуючу пісню, десь в далині кричала невдоволена чайка, а море... яку ж чарівну музику виконувало море.. Краса цієї музики, бездоганне поєднання між собою всіх її нот та акордів, могло зрівнятися лише з бездоганністю усмішки Мони Лізи. На дні у своєму замку Нереїда ніколи не чула цієї божественної симфонії. Вона замислилась над тим, яке ж нікчемне в неї життя... вона не чує пісні моря, хоч і живе в ньому. Вона заздрила людям. Любила їх до нестями, але й ненавиділа їх з такою ж силою. А ще більше її зачаровували і дратували оті закохані парочки. Вона завжди була такою самотньою.. У своєму замку вона кожного дня була в оточені Химер та Горгон. Можливо причиною її самотності було те, що вона за багато чого розуміла та аналізувала. Якби вона закривала очі на деякі речі, то й жилося би легше, але це не про неї, вона бачила все. Бачила маски, показові виступи, де гримери вперто приховували всі емоції під товстим шаром флуоресцентних фарб.
"Нехай котяться до дідька всі ти Химери разом із своїми холодними фарфоровими масками!"-подумала Нереїда. Ні з ким воювати вона не збиралася і завойовувати чиюсь повагу тим більше. Вона так сильно втомилася.. від того, що постійно знаходилася в чиїсь тіні, від того, що готова була допомогти всьому світу, а допомоги від кого-небудь так і не дочекалася, втомилася від пустих обіцянок, беззмістовних слів..втомилася до останньої краплі, але зібравши всі свої образи, всю свою біль в одну кучу, змогла викинути її як непотрібне сміття.
Нереїда посміхнулася і, насолоджуючись останнім вечірнім теплом, поринула у божественну симфонію моря.
Вечірня прохолода нагадала їй що настав вже час іти. Зробивши глибокий вдих, вона без роздумів пірнула у свій морський світ, світ прекрасних перлів та рябих коралів, світ підступних Химер та Горгон, від холодного погляду яких аж серце кам'яніє. Та цього разу вона не переймалася, бо була впевнена,що скоро її життя різко зміниться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662738
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2016
А в нашій каві вже давно немає цукру.
Гірка вона неначе плин віків.
Ти не тримай, ти відпусти вже мою руку,
Мене забудеш через кілька днів.
Не повертайся більш. Мені тебе не треба!
Не повертайся ти ні сильним, ні слабким.
Я сонця досхочу напилась з неба
І стала вітром теплим і легким.
Коли тебе кохала я дійшла до краю.
Іди собі, не хочу бачити тебе..
Тобі без мене краще, я це знаю.
Не буду більше вже дурити я себе.
Іди собі. Не повертайся вже ніколи..
Щасливим будь ти наче у раю.
Тебе чекатимуть широкії простори.
Повір, я без сарказму зараз говорю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2016
Привіт, мамо!
Я так сумую за тобою..Ти найкраща людина у світі..ти завжди зрозумієш,а якщо навіть не зрозумієш, то завжди підставиш плече і вислухаєш..Мамо, тільки ти мене любиш такою, якою я є..Тільки ти..любиш мене сильною і слабкою.
А знаєш, мамо, мені вже 21..ДВАДЦЯТЬ ОДИН..а за спиною нічого.. нічого, окрім сумних спогадів і зношених сподівань.. і більше нічого.. ніякої кар\'єри, ніяких перспектив.. нічого!!
А ти вже в моєму віці одружувалася і будувала життя..Ти в мене така шустра))) А я?? а я ще мультфільми дивлюся, хоч давно вже не дитина. Давно вже зрозуміла, що життя не таке вже й прекрасне, що в ньому багато болю, зради, ненависті, розчарування..
Мамо, а знаєш, чогось так паршиво на душі.. Але ти не переживай за мене, я в тебе сильна..так ти мене виховала, правда?) Я беру приклад з тебе.. Хоч в тебе в житті було масу невдач і прірв, ти невтомно з останніх сил продовжувала рухатись вперед.. ти піднімала мене і батька як тільки могла...Ти герой для мене..
Я не розплачуся тепер.. Я все зможу подолати.. і хоч я ще дивлюся мультфільми, але я все розумію..Я все витримаю. Тому, що ти зі мною. І ти ніколи не обдуриш і ніколи не зрадиш.. Ти завжди підтримаєш.. Ти найрідніша!! І я тебе люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661952
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2016
"Чорт, який же собачий холод сьогодні.. І що за дурна привичка вдягатися так легко?" - Подумала вона. Холод колючими голками пронизав кожну клітинку її тіла.
"Даремно так швидко вийшла з дому..до потягу ще 20 хвилин." Вона сповільнила крок, щоб не стояти так довго на холодному пустому пероні. Вона йшла повільно, волокла в замкнутому червоному чемодані свою скалічену душу.
Зима..зазвичай в цю пору вона наче впадала в сплячку: жодних емоцій - ні болю, ні агресії, вона переставала надіятися, тобто три місяці не життя, а просто існування. Але цього разу вона чекала цієї зими наче спасіння, щоб забутися. Але щось пішло не так..
Її заполонили безнадія, пустота і відчай.. Вона відбивалася від них як тільки могла, але врешті решт вони взяли верх..
Вона дійшла до роздоріжжя і не знала куди їй далі йти.. Вона знала, що два шляхи їй завдадуть лише болю, але потрібно було вибрати лише один.. Сумніви, наче слизькі холодні гадюки оповили її.. Вона була спустошена.
Всі почуття спуталися.. Та зараз це не було аж на стільки важливим.. В голові зараз тільки він.. Вона була готова втратити все заради його кохання, та він не підпускав її близько до себе.. Наче між ними були якісь невидимі двері, до яких вона ніяк не могла підібрати ключа.
Що вона робила не так? Всі її старання розбити стіну виявилися марними.. Її серце день за днем скидало надії як пожовкле листя. А що ти зробиш без надії в серці? Безвихідь..
Завжди така самотня, вона навіть не могла поділитися ні з ким своїми переживаннями, бо знала, що у відповідь не почує нічого нового. І врешті решт ці переживання порвали їй крила. А чи далеко полетиш на порваних крилах?
Знайшовши рай в його очах, вона пізнала пекло. Вона не відчувала себе частиною його життя, ніби була якоюсь сторонньою людиною, до якої він просто часто телефонував. Та від дзвінків ближчим не станеш...
Вона не знала що робити далі.. Розум говорив одне, а серце ж зовсім інше. Кажуть, що втративши душу, стаєш розумом, втративши розум, стаєш душею. Напевне вона давно вже втратила розум.. від нього...
Вона не знала що робити їй далі...але вперто поставила собі за мету знайти ключ від тих невидимих дверей.. Тільки б її старання не виявилися знову марними і нікому не потрібними..
Оголосили посадку.. Скам’янілими від холоду пальцями вона дістала білет з кишені, передала його провідниці і поволокла свій червоний чемодан вздовж безлюдного вагону.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661950
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2016
Осінь..розкидала себе між вереснем і листопадом..принесла розпач..безнадію. Кажуть, що щасливим можна бути в будь-яку пору року..Хм..можливо. Але коли холодно в душі, то не зігріє ні плед, ні чашка зеленого чаю з жасмином..
Осінь не приносить нічого, окрім розстріляних надій, омертвілих мрій і затяжних депресій..
Пожовкле листя, люди з парасольками кудись невтомо спішать, кішка перебігла дорогу..цікаво спостерігати.Вона сиділа на підвіконні, обгорнувшись улюбленим блакитним пледом,пила улюблений чай..зелений з жасмином..слухала Один в каноє-Коти..її улюблена пісня коли приходить поганий настрій..і спостерігала за вулицею. Вона не мріяла..вона давно вже розучилася..давно вже зрозуміла, що не варто, оскільки мрії так і залишаються мріями. Вона просто думала..думала про те,коли настане той час, що вона зможе запхнути всі заспокійливі,які все рівно не допомагали їй, куди подальше і відчути себе щасливою.. Їй завжди казали, що вона надто наївна, що вірить даремно в чудо, що вірить словам, що бачить в людях те добро, яке вони самі в собі не бачать.. Та тепер вона зняли свої рожеві окуляри і розбила їх вщент..і зависла..застрягла у своєму світі.. у світі невагомості..у світі розкиданих пазлів і розтерзаних мрій. Вона більше не вірить.. Не вірить словам. Вона з них сміється, сміється так, що аж сльози виступають. Кожне слово для неї було занадто солодким, наче кориця з медом, аж приторно.. Вона хотіла дій..навіть незначних, але таких, щоб показували те. що вона потрібна..
В середині щось робилось. Робилось таке, що аж душило її зсередини.. але вона не плакала.. можливо тому ,що не було аж на стільки боляче, а можливо тому, що почало кам'яніти серце.. Вона ставала цинічною..Набралася злості..була лютою на ввесь світ..В її душі зібралося надто багато жовчі і вона не розуміла звідки. Стільки жовчі, що вона могла вколоти людину одним лиш поглядом.
Вона не знала що їй робити далі.. лише продовжувала спостерігати.. вулиця.. люди одягнуті в маски, при чому кожен в іншу..вона засміялася..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661630
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2016
Одного вечора, вона гуляла на самоті..В її душі було пусто..надто пусто, ніби хтось вичавив з неї всі соки. Вона блукала довго, доки невідома стежина не привела її до океану. Такого темного під покровом ночі, такого глибокого і загадкового.. Від нього віяло теплом, отим літнім теплим бризом. Він притягував її чимось незвіданим. Вона стояла довго на набережній і їй здавалося, що він говорить до неї, розповідає про морські глибини, про перли і про русалок, але найдивніше те, що здавалось- вона його розуміє. Та раптом її почав огортати сон і вона була змушена повернутися додому. Прийшовши, вона довго думала..Вона ще ніколи не бачила океану, не бачила такої величі і неземної краси, не відчувала тепла літнього бризу. Їй стало так тепло на душі, тепло і приємно..вона заснула, щоб наступного дня повернутись до нього..Вона приходила до нього кожного дня, слухала його шепіт, купалася в його теплих водах,але заходила тільки по пояс, за буйки боялася плисти щоб не потонути в його глибинах. Та одного разу сама не стямилася як заплила занадто далеко. Тепер океан став їй постійно снитися, кожної ночі він манив її своїм шепотом, своїми теплими хвилями.. і вона була щасливою.
Але все минуче..літо пройшло, забравши з собою тепло і лагідний бриз..настала осінь, що принесла холод і пожовкле листя. Океан став холодним, від нього більше не віяло теплим бризом, він перестав говорити. А вона продовжувала приходити, але він раз за разом нещадно бив її холодними байдужими хвилями. Вона відчувала себе покинутою, непотрібною, самотньою.. Біль і розпач роз\'їдали її серце наче солена вода. І якось вона прийшла ще раз, на її думку останній.. вона прислухалася, а може раптом почує його шепіт.. та дарма, він більше не розповідав їй своїх таємниць. Вона не стрималася і зі слізьми на очах прокричала: \"Чому ти мовчиш? Поговори зі мною ще хоч раз! Благаю!!\" Та він мовчав, гордо і непорушно.. Вона обернулась і пішла, надіючись, що він поманить її зараз теплим бризом, але цього не сталось.. Холод пробрав її до кісток. Вона могла б піти назавжди і спалити всі мости щоб зігрітись, могла піти швидко і не повернутися більше ніколи, але це було би надто просто..просто піти..від цієї думки її серце ледь не розірвалося.. Вона повернулася лицем до океану, скинула шифонову накидку і з розбігу кинулась в океан..і нехай буде що буде! Він був крижаний,але вона не відчула холоду, оскільки океан став її частинкою..вона пірнула і розтворилася, стала морською піною..
А він стояв..на його поверхні був відбиток неба..він стояв..гордо, непорушно і тихо..лиш іноді було чутно крик чайки в небі..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661628
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2016
Так хочеться назад у рай.
Туди,де ти нікуди не спішишся.
Де п'єш солодкий, теплий чай,
Де час неначе зупинився.
Туди,де вже не треба слів,
Де лише погляд, жест і дотик..
Туди, де наче шовком снів
Так ніжно обіймає спокій.
Туди, де тільки погляд твій,
Де очі - сині океани.
Туди, де відступає гнів,
Де не було слідів омани.
Так хочеться назад у рай.
Так хочеться тебе до себе пригорнути.
І всім своїм проблемам сказати знов "Прощай!"
Так хочеться в обіймах твоїх знов заснути
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2016
Злетіло пожовкле листя,
На вулиці вже потемніло.
У серці твоєму іскра,
Напевне уже відітліла.
У ньому нема мені місця.
Твоєю ніколи не стану.
Ти наче з титану й заліза,
Не знаю такого сплаву.
Чому ти такий зі мною?
Холодний, байдужий, жорстокий.
Для чого, скажи, будь ласка,
Лицарю мій синьоокий.
Для чого мовчав про сонце,
Що мало мене зігріти?
Чому дозволив вогню, що палав,
Так швидко перегоріти?
Ти згадаєш про мене колись.
Як прийдуть холодні зими.
Ти згадаєш про те тепло,
Що сьогодні не вберегли ми.
Коли опустяться віти
Верби, що плаче віками,
Ти згадаєш. Пожовклі квіти-
Кохання, що було між нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2016
Тепер я пропаща жінка.
Я згублена в образі твому.
Я зірвала із неба квіти.
І зайшлась в голосінні німому.
Чому на душі така туга?
Сама ж зробила свій вибір!
Якби знав ти яка це мука,
Коли куля проходить навиліт.
Покохала я вільний вітер.
Окунулась в своє божевілля.
Я пропаща у цьому світі,
І лиш знову на серці каміння.
Розтрощилися мої надії.
Сама себе в рамки загнала,
А крила свої великі,
Чорнилом облила й зірвала.
Я з небом тепер наодинці.
Тепер я сама..Не літаю.
І свого кохання пісню
Нікому вже не заспіваю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2016
Твій голос-шовковий вітер,
Від нього неначе вже п'яна.
В душі зацвіли якісь квіти.
Розноситься запах дурману.
Ти наче весняний подих
Повіяв лиш - все забуяло
І в серці моєму ніби,
Та крига колюча розтала.
Не скажу що я закохалась
У два океани блакитні,
Та з них я води напилась,
Зробила ковтки завеликі.
На серці так тепло і ніжно,
Хоч ти і чужий наче зараз.
Та вірю я щиро і чисто-
Пора моя скоро настане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2016
[i]Маленький хлопчику, благаю, відпусти.
Забудь про те, що нас колись зв'язало.
То не була любов з твоєї сторони,
А лиш захоплення, яке тобі коханням здалось.
Маленький хлопчику,які ж лукаві ті слова,
Що говорив мені ти з ранку аж до ночі.
Скажи мені, благаю, лиш скажи,
Не соромно тепер дивитись мені в очі?
Так солодко і ніжно ти співав мені пісні.
Вони в душі зробили мені рану.
І ті мелодії живуть десь в голові,
Від них йде запах полину і дурноп'яну.
Маленький хлопчику, ти змінишся колись.
Як закохаєшся в чиїсь холодні очі.
Та я тебе прошу лиш не журись,
Як від брехні тебе задушить туга серед ночі.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2015
[i][b][color="#0e4f42"]Ти докурив мене й викинув,
Як сигару,що довго горіла.
Моя віра в кохання твоє,
Давно уже відітліла.
Ти не любиш!Хоча б не дури..
Не мене,а себе самого.
Ми щасливі з тобою були,
Та не буде вже більше цього.
Ти згадаєш про мене колись,
Як прийдуть зимові морози.
Ти загадаєш про мене тоді,
Як невтішними будуть прогнози.
Ти згадаєш..Але не журись!
Я не буду тоді вже страждати.
Просто дякую тобі за все...
Ти навчив,як треба кохати.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2014
Про що ти мовчиш,мій янголе тихий?
Про те,що вмирає кохання твоє?
Про те,що його ніколи й не було,
Чи те,що воно уже й неживе?
Чому зажуривсь,мій янголе тихий?
Печаль твоя сліз не зупинить моїх.
Ти крила порвав мені,сильні й великі,
Ти крила порвав,а зшити не зміг.
Чому ж ти мовчиш,мій янголе тихий?
Не маєш вже слів щоб сказати мені?
Я все віддала-своє серце велике
І душу тендітну віддала тобі.
І ось я лежу нещадно розбита
Об твій егоїзм,жорстокість твою.
Та я піднімусь хоч сильно побита
І теплому сонцю назустріч піду.
А ти залишайся за тою стіною,
Якою себе ти відгородив.
Втомилась я вже від цього двобою.
Здаюся і йду!А ти не кричи..
А ти не кричи,коханий,за мною,
Не бийся,не гупай об стіну німу.
Я цей увесь час хворіла тобою,
А ти зробив з мене пусту й неживу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455674
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2013
Я сильна є.
Мене ти не зламаєш,
Я погляду твого не попрошу.
І хоч тебе без пам"яті кохаю,
Як зробиш боляче,я з гордістю піду.
Я сильна є.
І віру у кохання,
Мою нізащо не похитнеш ти.
Ти кажеш,що не знаєш чи кохаєш,
Але без мене ти замерзнеш в холоди.
Я сильна є.
І хоч гаряче серце співає зараз тугою німою,
Без тебе хоч у темряві й на краю
Ніколи не залишуся самою.
Я сильна є.
І хоч туга пекуча затисла серце у глухий хомут,
Я гордо прийму всі удари і невдачі
І мої сльози не впадуть на грунт.
Я сильна є.
І якщо захочеш,
Тебе я відпущу без болю і туги,
Бо я загадаю все щасливе і прекрасне,
Що було в нас з тобою в ті часи.
Я сильна є.
Якщо ти не кохаєш,
То краще просто зараз це скажи.
Я сильна є,
Мене цим не зламаєш.
Як щось не так,
Прошу,мене прости..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2013
[color="#d1105d"][i]Розвіялись всі мрії,
І снігом замело.
Розламані надії
Десь в море віднесло.
Знов серце відітліло,
В душі вже пустота,
Ще рана не зажила
Від розпачу-ножа.
Та ти холодним вітром
Мій розум остудив.
В бокали аж по вінця
Кохання ти налив.
Ти став моїм спасінням,
Ти вкрав мою весну
І без твоїх обіймів
Тепер я не засну.
Ти та полярна зірка
В небесній висоті,
Що правильну дорогу
Вказуєш мені.
Тепер ти мій єдиний,
Ти янгол в темноті.
Підняв на срібні крила,
Не кинув в пустоті.
Я хочу просинаючись
Бачити тебе,
Відчути те тепло,
Що грієш ти мене.
Дарую тобі серце,
Його не відпускай.
Дивись,тримай міцніше.
Прошу,не розбивай...[/i]
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2013
[i][/i][color="#0a19c4"][i]Тебе придумала зима,
Гуляючи ночами в парку.
Від тебе дує холодом,
Та інколи буває жарко.
То холодом своїм мене ти проймеш,
То жаром мене своїм обпечеш.
Зрозуміти тебе буває вкрай важко,
Тому на душі мені інколи тяжко.
Так високо ти в небесах літаєш,
Не розумію чим так мене притягаєш.
Здається ти поруч,та не дотягнуся,
Та я обцяю:літати навчуся,
І ніжно візьму за руку тебе,
Можливо полюбиш колись ти мене.
Тоді ми з тобою у казку пірнем
І щастя в цю мить своє віднайдем..[/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2013
[color="#102de6"][i]Янгол блукаючий,вічність бездонна,
Подихом вітру воскресла,
Я загубила вийшовши з дому,
Крила свої і пісні.
Я вже забула як я сміялась,
Я вже забула усмішку,
Бути самотньою знов налякалася
І ще раз зробила помилку.
Тепер я боюся людей підпустити,
Тепер я боюся відкритись.
Я знову боюся у низ полетіти
Й жорстоко об скелі розбитись..
З тобою лиш справжня,
Сміюся і плачу.
Душа завмирає
Коли тебе бачу.
Здається,що в небо
Я птахом злітаю,
Боюся сказати тобі що кохаю.
Коли ти далеко тебе відчуваю,
Якщо не зі мною-тихо вмираю.
Як не буду твоєю
Я згасну навіки.
Я спати не можу,
Тяжіють повіки.
Не будеш моїм,я знаю,та мрію,
Що не розіб"єш ти останню надію.
Дозволь хоча б нишком дивитись на тебе.
Які ж в тебе очі,схожі на небо..
Неначе зелені,неначе блакитні,
Які ж вони теплі,такі вже привітні..
Без них сумувати буду напевно,
Про тебе мріяти просто даремно....[/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2013
[color="#e6470e"][i]Твої очі горять,та лиш холод в душі.
Так гірко і сумно на серці мені.
Слова твої,нічого не варті,
Душу мою ними рвеш ти на клапті.
Їх просто бездумно кидаєш на вітер,
А я як та пташка запутуюсь в сітях.
Ти обіцяєш:побачимся знову.
І я знову стою біля твого порогу.
Не буду я більше до тебе дзвонити
І звати не буду,про зустріч просити.
Я просто вже більше не вірю тобі..
Кому треба принца пустого у душі?[/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419589
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2013
[color="#551999"][i]Думала,що ввірвусь
Вітром я в твоє серце,
Та для мене уже
Там закриті всі дверці.
Обірвалося все,
Що було так важливо,
Знову з серця мого
Лине пісня тужлива.
Зараз моя душа,
Мов спустошена чашка.
Я не знаю чому
Так щось дихати тяжко.
Воскресити зумів
Ти розіп"яте серце,
Але ще раз кажу:
Ти закрив усі дверці.
Ти один за роки
Запалав мені душу,
Але цей весь вогонь
Погасити я мушу.
Просто в твому житті
Я лиш друг і товариш
Хоч і сумно мені,
Але що вже тут скажеш?
Коли поруч з тобою-
Дійсно щиро радію.
Хоч і смішно звучить,
Я тобою хворію..
Обіцяю тобі-
Більше не потривожу.
Ми лиш друзі?
Нехай!Інакше бути й не може...
Але щастя тобі
Дійсно щиро бажаю.
Просто знай лиш одне:
Тебе ніжно кохаю.[/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2013