| Сторінки (4/366): | « | 1 2 3 4 | » |
[i] [b] [color="#ff0000"] Студентський Майдан...
Трагічна ніч розгону...
Роковини...Зараз...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#111136"]Каса пуста… Мо Європу наївну
Кинути нам,- мов малих кошенят?...
Не піддалась… Ми,- тираду їм гнівну,-
Та й до Москви, не жаліючи п’ят…
Та щось не те,- піднялась Могилянка,
Корпус червоний, розлючений Львів…
Вже сам прем’єр опускає фіранку,-
Бо це вже стрес,- молодіжний той гнів…
Ну та нічого,- вгамуєм до ранку…
Мирні?.. То й що?.. З миром підуть до хат…
Ми ж оплатили розплат забаганку,-
Гази… Кийки… Ті ж шоломи… Той мат…
В темряві ночі,- команди, прокльони…
Гази… Носаччя… Гуляють кийки…
Ранок… Майдан… Вже дорослі загони
Стали на герць… Проковтнув матюки
Хвалений БЕРКУТ… Подибав з Майдану…
День розцвіта півмільоном голів…[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761559
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2017
[i] [b] [color="#ff0000"]Переклад з С. Єсєніна…[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#0c590c"]Подай на щастя лапу мені, Джім,
Я лап таких не бачив іще зроду.
Давай в садок, під місяць побіжим,-
Обгавкаємо тиху цю погоду.
Подай на щастя лапу мені Джім…
Та не лижись!.. Дорослий, не дитя,
Тобі б просте ще треба зрозуміти,-
Не знаєш ще ти, що таке життя,
І як приємно цим життям пожити.
Хазяїн твій в мистецьтві,- із голів,
Гостей у нього,- аж на княжу свиту.
Щоб догодити – кожний би волів
Погладити цю спинку з оксамиту.
Подякуй матері, що вивела таким,
Та й батько був один - не ціла тічка...
Красунчик… Не порадившись ні з ким,-
Ти цілуватись лізеш, мов п’яничка.
Джім… Милий - до хазяйського вікна
Птахів - гостей зліталося немало,-
А та, що всіх тихіша та сумна
Сюди, згадай, іще не прилітала?..
А прилетить, даю тобі поруку,-
Ти їй у очі пильно загляни…
А ще,- лизни їй ніжно – ніжно руку
За всі провини, болі без вини…
[/color][/b][/i]
Оригінал.
[i] [b] [color="#401440"] «Собаке Качалова»
Сергей Есенин
Дай, Джим, на счастье лапу мне,
Такую лапу не видал я сроду.
Давай с тобой полаем при луне
На тихую, бесшумную погоду.
Дай, Джим, на счастье лапу мне.
Пожалуйста, голубчик, не лижись.
Пойми со мной хоть самое простое.
Ведь ты не знаешь, что такое жизнь,
Не знаешь ты, что жить на свете стоит.
Хозяин твой и мил и знаменит,
И у него гостей бывает в доме много,
И каждый, улыбаясь, норовит
Тебя по шерсти бархатной потрогать.
Ты по-собачьи дьявольски красив,
С такою милою доверчивой приятцей.
И, никого ни капли не спросив,
Как пьяный друг, ты лезешь целоваться.
Мой милый Джим, среди твоих гостей
Так много всяких и невсяких было.
Но та, что всех безмолвней и грустней,
Сюда случайно вдруг не заходила?
Она придет, даю тебе поруку.
И без меня, в ее уставясь взгляд,
Ты за меня лизни ей нежно руку
За все, в чем был и не был виноват[/b].[/colo[/i]r]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Слова песни изменились…
Жаль,- не слышит их автор,-
Было б стыдно ему,-
Е. Долматовскому за страну… [/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#0f0f4a"]Степь… Гром… Тоска…ГРАДОВ-река,-
Но лежит у меня на ладони
Огрубевшая в бойне рука…
Я лишь солдат- чем виноват,
Я любил Вас,- люблю и поныне,
Но я враг Ваш отныне,- не брат…
Долго й нежно был с Вами знаком,
И родным для Вас стал бы мой дом,-
Я стреляю по дому- для Вас вечно родному,
Не стрелять бы по нем,- танцевать здесь вдвоем,-
Так скажите хоть слово,- сам не знаю о чем!..
Как же нам жить…С кем же нам быть…
Раньше я на Россию молился,-
За Страну твою буду молить!..
Утро зовет… Снова в поход…
Покидая разбитый Ваш город,-
Свершу в жизни крутой поворот!!.
Долго й нежно был с Вами знаком,
И родным для Вас стал бы мой дом,-
Я стреляю по дому- для Вас вечно родному,
Не стрелять бы по нем,- танцевать здесь вдвоем,-
Так скажите хоть слово,- сам не знаю о чем!..
Долго й нежно был с Вами знаком,
И родным для Вас стал бы мой дом,-
Я стреляю по дому- для Вас вечно родному,
Не стрелять бы по нем,- танцевать здесь вдвоем,-
Так скажите хоть слово,- сам не знаю о чем!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761144
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.11.2017
[i][b] [color="#ff0000"] Ми нє сеем і нє пашем,
А валяєм дурака…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#121270"]Давненько не був я в Донбасі,-
Я його зміняв на Кузбас…
Збирався не раз- не на часі
Було все,- чи буде той час?..
Давно вже,- в тридцяті жорстокі
З - під Пскова в голодний Донбас
Нас везли… Ці давні уроки
Теплушок прижились у нас…
Жили …Та горілка чи злоба,
Чи зверхність, а мо нелюбов
До краю цього,- вся утроба
Тремтіла, хвилюючи кров…
З такими думками – на палю,-
Я з’їхав в свою благодать…
Покинув Донбас,- з ним і Галю,-
Красива була,- й не сказать…
Нарешті я в Галі,- в Донбасі,-
Тут був її дім, палісад…
Війна тут гуляє на часі,-
Поглянь,- наїжачений ГРАД…
Де Галя?.. Де діти?.. Де внуки,-
Нема в кого навіть спитать…
В містечку лиш найманці – круки,-
Я чую лиш,- мать – перемать!..
Валєра!..Какімі судьбамі?..
Ти с намі?.. Іль ти протів нас?..
Сєдой… Что то сдал ти с годамі,-
В Чечні ми < давалі с нім класс>…
Гдє Галя?.. Накріло фугасом…
Всю уліцу,- нєт там жівих…
Я знаю,- отямлюся з часом,
Та мук не знавав я таких…
Живі лиш одні терикони…
Луганськ у руїнах… Донецьк
Вивчає російські закони,-
Вони де,- живому капець!..
Росіє… Росіє… Росіє,-
Що робиш з своїми дітьми!..
Сніжить… Треба йти…Бовваніє
Щось грізне,- повзе із пітьми…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760846
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден гуж всі тягнуть…
/ І. Мазепа /[/color][/i]
[/b]
[i][b] [color="#732525"] В ці трагічні дні листопада, коли був
знищений град Батурин,- я опублікую
вірш БАТУРИН та кілька сторінок книги
про ці страшні події...Сторінку можно
копіювати та збільшити для зручності
її читання... / Автор /[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#3d1111"]Сохне глечик на кілочку,
Мирно гудуть бджоли, -
Немов Петра та Івана
Й не було ніколи…
Цитадель під сонцем мліє, -
Час сховав наругу,-
Мов би вийшов вірний Чечель
Десь на хвильку – другу.
Немов села й не палали
Білоруські й наші,-
Щоби Карлу бракувало
Сіна, м’яса й каші.
По дорозі… Браво Йване, -
Тут ти взрів руїну, -
Дві держави затоптали б
Нашу Батьківщину.
Цар не дав тобі підмоги,-
Шведів - чути кроки...
І пішли ваші дороги
З Петром в різні боки...
В Батурині заревіли
Козацькі гармати,
Та…Троянського Іуду
Десь зростила мати…
Полилася кров до Сейму,
Запалали храми…
Ось такий він, Переяслав,
Не прийдеш до тями!..
Сохне глечик на кілочку,
Мирно гудуть бджоли..
Немов Петра - кровопивці
Й не було ніколи…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760429
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.11.2017
[i][b][color="#bf2424"]Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден гуж всі тягнуть…
/ І. Мазепа /[/color][/b][/i]
[i][b][color="#691920"]В пам'ять про знищений в ці трагічні
дні листопада град Батурин на моїй
сторінці будуть публікуватись вісім
розворотів книги про ці події та вірш
БАТУРИН... Це потрібно знати всім...
Хоча б у такому укороченому виді...
Для зручності читання:1).Збережіть
всі фото розворотів книги,
вибравши "СОХРАНИТЬ КАК";
2).Всі вони збережуться в файлі
Downloads в "Ваші документи" ;
3).Там їх можно збільшувати колі-
щатком мишки, перетягувати в потрібне
положення, держачи курсор на тексті..
4).ЧИТАЙТЕ ЗІ ЗРУЧНОСТЯМИ...
/ Автор /[/color]
[/b][/i]
[i] [b][color="#172263"] Батурин.
Сохне глечик на кілочку,
Мирно гудуть бджоли, -
Немов Петра та Івана
Й не було ніколи…
Цитадель під сонцем мліє, -
Час сховав наругу,-
Мов би вийшов вірний Чечель
Десь на хвильку – другу.
Немов села й не палали
Білоруські й наші,-
Щоби Карлу бракувало
Сіна, м’яса й каші.
По дорозі… Браво Йване, -
Тут ти взрів руїну, -
Дві держави затоптали б
Нашу Батьківщину.
Цар не дав тобі підмоги,-
Шведів - чути кроки...
І пішли ваші дороги
З Петром в різні боки...
В Батурині заревіли
Козацькі гармати,
Та…Троянського Іуду
Десь зростила мати…
Полилася кров до Сейму,
Запалали храми…
Ось такий він, Переяслав,
Не прийдеш до тями!..
Сохне глечик на кілочку,
Мирно гудуть бджоли..
Немов Петра - кровопивці
Й не було ніколи…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759970
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.11.2017
[i][b] [color="#bd2626"] Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден гуж всі тягнуть…
/ І. Мазепа /[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759966
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.11.2017
[b] [color="#bf2020"]Всі покою щиро прагнуть,
[i] Та не в єден гуж всі тягнуть…
/ І. Мазепа /[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759802
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.11.2017
[i] [b][color="#d41a1a"]Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден гуж всі тягнуть…
/ І. Мазепа /[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759801
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.11.2017
Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден гуж всі тягнуть…
/ І. Мазепа /
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759634
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.11.2017
Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден гуж всі тягнуть…
/ І. Мазепа /
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759632
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.11.2017
Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден гуж всі тягнуть…
/ І. Мазепа /
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759515
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.11.2017
Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден гуж всі тягнуть…
/ І. Мазепа /
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759514
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.11.2017
[i] [b] [color="#ff0000"]/ C. О. Єсєнiн/
Переклад I. М. Радохлiба.[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#176b17"]Ти ще тупаєш, моя старенька?
Я - також. Привiт тобi, привiт!
Хай продовжить Бог для тебе, ненько,
Тихий шелест невблаганних лiт.
Менi пишуть, мамо, що в тривозi
Ти сумуєш, плачеш по менi.
Що стоїш ти часто при дорозi,-
Очi ж там- в московськiй сторонi.
В твоїх снах старечих серед ночi
Бачиш всю в корчмах стару Москву,
Де твiй син, вином заливши очi,
Вiд ножа звалився на траву.
Кров хлюпоче...Прокидайсь швиденько,
Не тривож ти душу задарма,-
Менi нiжнi руки твої, ненько,
Дорогi, а зовсiм не корчма.
Я в думках цiлую твої очi,-
Це чомусь простiш, нiж наяву,-
В рiдний дiм приїду я охоче,
Бо лиш ним я зараз i живу.
Лиш садок розквiтне перед ганком
Та пiднiме птаство шум i гам,-
Я приїду, тiльки бiлим ранком
Не буди мене- я краще встану сам.
Бо розбудиш тi зів’ялі мрiї,
Що колись вели мене в життя.
Я стомився, та й вони не в дiї,-
Юностi немає вороття.
До молитви також я вставати
Бiльш не буду - вiра вже не та.
Лиш один у мене Бог - це мати,
Рiдна, несказанна, золота.
Так чому ж, старенька, ти в тривозi,
Все сумуєш, плачеш по менi,
На рязанськiй все стоїш дорозi,-
Очi ж там, в московськiй сторонi?
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#4f194f"]Письмо матери.
Ты жива еще, моя старушка?
Жив и я. Привет тебе, привет!
Пусть струится над твоей избушкой
Тот вечерний несказанный свет.
Пишут мне, что ты, тая тревогу,
Загрустила шибко обо мне,
Что ты часто xодишь на дорогу
В старомодном ветxом шушуне.
И тебе в вечернем синем мраке
Часто видится одно и то ж:
Будто кто-то мне в кабацкой драке
Саданул под сердце финский нож.
Ничего, родная! Успокойся.
Это только тягостная бредь.
Не такой уж горький я пропойца,
Чтоб, тебя не видя, умереть.
я по-прежнему такой же нежный
И мечтаю только лишь о том,
Чтоб скорее от тоски мятежной
Воротиться в низенький наш дом.
я вернусь, когда раскинет ветви
По-весеннему наш белый сад.
Только ты меня уж на рассвете
Не буди, как восемь лет назад.
Не буди того, что отмечалось,
Не волнуй того, что не сбылось,-
Слишком раннюю утрату и усталость
Испытать мне в жизни привелось.
И молиться не учи меня. Не надо!
К старому возврата больше нет.
Ты одна мне помощь и отрада,
Ты одна мне несказанный свет.
Так забудь же про свою тревогу,
Не грусти так шибко обо мне.
Не xоди так часто на дорогу
В старомодном ветxом шушуне. [/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2017
[i] [b][color="#ff0000"] Осінь...Чуття...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#23237a"]Нависло...Дощ... Останні квіти зрізав...
Нещасні... Мокрі... Опустів балкон...
В цвітінні їх - остання вже реприза,-
А за вікном все поринає в сон...
Цвітуть... Голівки тягнуться до світла,-
Мов у той дім сполохані думки...
Де - не реприза,- там чуття розквітли,
Горять нетлінні ніжні маяки...
Що непідвладні холоду та сльоті...
Вони горять...Хвилюють...Гріють кров...
Підносять ввись,- мов крила у польоті...
Їх ні мороз, ні вітер не зборов!!.
Нависло...Дощ... Останні квіти зрізав...
Нещасні... Мокрі... Опустів балкон...
В цвітінні їх - остання вже реприза,-
А за вікном все поринає в сон...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Дивлячись на тих
двох... На узліссі...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0d610d"]Сонячне узлісся... Вітами - руками
Молоду берізку захища від бід...
Клен широколистий...Одинак роками,-
Він і не помітив - звідки взявся плід...
Прилетів...Улігся під куму - Калину,-
В захисті...Приємно...Випустив Росток...
Роки...В вічний вирій...У весняну днину
Вперше Клен поглянув в тихий той куток...
Молода Берізка витягнулась в небо ...
Шелестіла листям...від неясних мук...
Стан стрункий тулила,- сніжно - біла Геба-
До його могуття... До жилавих рук...
Цього року вперше Вітродуй - гуляка
Пружний стан до Клена вперше прихилив...
Ніжно притулились...Радість і подяка!..
Визріло кохання...Казка...Диво з див!..
Сонячне узлісся... Вітами - руками
Молоду Берізку захища від бід...
Клен широколистий...Одинак роками,-
Він від щастя мліє...Засмутився...Глід!!.
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757756
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.10.2017
[i] [b][color="#ff0000"]Вірш із циклу „Весна надії”…
Іду містом мимо свого ПТУ…
На низенькій горожі сидить
молодь…На тій,- що й ми
колись… Як і ми колись…
Фото: Скубач, Трофимець,
Калишенко Коля (наш поет)...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#127a10"]ПТУ...На горожi
Як на дротi птахи
На нас, давнiх тих, схожi
Юнаки - дiтлахи.
Тi ж апломбу потоки,
Таке ж збите взуття,
А пройшло ж стільки рокiв -
Майже цiле життя!..
Бачу й себе тим птахом,
(Мабуть нас так вело) -
Сiльський хлопець - невдаха,
Що покинув село...
Вибрав iнший я побут,
Пiрнув в працi вали -
Але рiс не добробут,
Лиш мозолi росли.
Мав завжди тiльки їжу
Та єдинi штани.
Правда, й совiсть мав свiжу,
Не таку, як вони -
Нашi надто цнотливi
Рiзних рангiв ,,вождi''.
Пливуть днi неквапливi
Мов круги на водi...
ПТУ...На горожi
Як на дротi птахи
На нас давнiх - не схожi
Юнаки - дiтлахи...
Бо не ті в них розмови,
Не той помислів крам ...
Хиба що...чорноброві-
Такі ж милі як нам!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757410
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 27.10.2017
[i][b] [color="#ff0000"]Наше сьогодення…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#201b6b"]Древня чайко білокрила,
Україно – мамо,-
Чом ти діток народила
З чорними крилами.
Чорні думи, чорні крила,
Помисли теж чорні,-
По життю - чорні вітрила
Та руки проворні.
Хап та хап в свою кишеню,
До казни ж,- три гроші.
Посполитим – дулю в жмені-
І без них хороші…
А сусідська ж наша поросль,-
Ще й на нас оружно!..
Та в Кремля є своя користь-
Шоб не жили дружно
З усім світом,- тільки з ними,-
Злиднями одвіку.
Чорнота - «неістребіма»,
Вороння,- без ліку.
Древня чайко білокрила-
Україно – мамо,-
Чом ти діток народила
З чорними крилами.
Чом під серцем іх носила,
Дітьми не приспала,-
Гнітять тебе чорні крила,
Бо роди проспала!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756406
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.10.2017
[i][b][color="#b03131"] Маленьке українське село...Привітні люди...
На околиці,- поле золотого вівса... В ньому
похилена сіра оселя з березою на причілку...
З хвилюванням заходжу всередину... Тиша...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#2e9c43"]Непогодою вимита стеля,
Над гніздом в хаті в'ється оса...
Світить ребрами сіра оселя
Поміж хвиль золотавих вівса.
Лиш береза жива ще і досі,
Що причілок колись берегла.
Євдоким би зрубав - та Явдосі
Ця береза сестрою була.
Бо росла і сама білокора,
Світла в помислах, ніжна як цвіт.
Усміхнулась Йому серед двору
Вся в обіймах березових віт...
Відшуміли літа...Євдокима
Проковтнув отой СМЕРШівський рік...
А Вона переплакала зиму
І злягла. В домовину... Навік...
Їх оселя - вона без людини
Є лиш пустка - сліпа і глуха.
Її щастя тривало хвилини,
А ось горе - й тепер не стиха.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756283
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.10.2017
[i] [b] [color="#b52222"]1917 -1918 роки…Становлення УНР…
Безмежна довіра до братньої Росії…
Армія ліквідується… Лиш одиниці,-
за її збереження… Та у далеких
кремлівських мрійників,- зовсім не
братерські замашки… Навпаки!... [/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#1a237d"]Стою під кленом...Біле павутиння
Пливе в блакиті неба, золотить
Розлогу крону сонячне проміння.
Блакитне й жовте...Символічна мить...
Блакитне й жовте...Слово б’є в літаври...
Будь насторожі, милий краю мій...
Блакитне й жовте... Хижі динозаври
З гнилої Лопані* ідуть на бій..
Питання руба,- чи довічно бути
Країні жовто – синьою,чи ні!..
Та сил нема… Лиш цвіт оббили Крути…
Впав Київ… Все в імперському вогні…
Червоним загасили жовто-синє
Червоні душі, пики, прапори...
Брехня та кривда ще живі й понині,
Бо майже вік лились на нас згори.
А зараз осінь. Світлочубі клени
Купають в сині листя золоте,
Та жовте й синє - це ж і є зелене,-
Живе, безсмертне, бо воно - росте.
Десятиліття канули " у лету!
І знов війна,- підступна, "втихаря"...
Інша душа...Із того ж кабінету
На Півдні й Сході безлад витворя...
Та люд не той!.. Піднявся,сіромаха...
Весь Світ підняв... За нас - діла й слова!!.
Не заржавіла в піхвах зла ,,домаха",-
Козацьким корнем нація жива...
*PS. Лопань - річка у Харкові.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755665
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 16.10.2017
[i][b][color="#ff0000"]Осінь... [/color][/b][/i]
[i][b][color="#1c1c78"]Синє небо...
Кофтинка...
Мох...
Твої очі...
Жаринки...
Вдвох...
Птах цікавий...
Крутнувся...
В путь...
Дві ласкаві
Руки
Снують...
Вушка...Шепіт...
Клекоче
Кров...
Спротив гине...
Безволля...
Зов...
Руки...Ніжки...
Як треба...
Рух...
Зустрічає...
Щоб він
Не тух...
Нігті...Спина...
Чуттєвий
Слід...
Обвилася...
Гарячий
Лід...
Трепет... Миті...
Медовий
крик...
Щастя...Часу
Згубили
лік...
Паутинки....
Ми вище...
вдвох...
Немов килим,
Вологий
Мох...
Синє небо...
Кофтинка...
Мох...
Твої очі...
Жаринки...
Вдвох...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2017
[i][b] [color="#bd2020"] Две девченки танцуют,
танцуют на палубе,-
и любуется ими тайга...
(Я,- з цієї ж когорти)...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#0f1566"]Годы мчатся неистово,
Серебрятся виски...
Нищеты тучи мглистые
Стали зримо близки.
А давно ль, окрылённые,
Брали в жизни разбег,
Дивногорски студёные
Властно звали к себе.
Увозили мечтателей
В дальний путь поезда -
Коммунизма ваятелей
И полпредов труда.
Там бетоны не меряны,
Там ладони грубы...
Точковщицей* проверены
Новой жизни кубы.
Там мечталось и верилось -
Эта жизнь - так близка.
Замело, заметелилось -
И осталась...тоска.
Годы мчатся неистово,
Серебрятся виски,-
Снова парни речистые,-
Лихих лет маяки…
Только жизнь на исходе,
Да и вера не та…
Точковщицы не в моде…
Воровство… Суета…
Луч надежды имеется,
Но создаст антилуч-
Мне б хотелось надеяться,-
Не настолько могуч,
Чтобы вектор желания
Вновь исчез между туч
Легионов обиженных...
Он на Запад,- наш лучь...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#383c63"]*,,точковщица''- женщина,отмечающая
в журнале (точками) количество ходок
бетоновоза с грузом бетона.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755173
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.10.2017
[i][b] [color="#d41717"]Листопад…
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1d1d78"]Листя п’ятипале
З Клена полетіло,
Тихо вниз упало
На осіннє Тіло…
Голе тіло Мами-
Думало зігріти,-
Та замало Краму
Дарували Діти…
Мама спільну мову
З Жовтнем уже має,-
Осінь про Обнову
Весняну подбає...
Розповість як жити,
Як Весни діждатись…
Діток народити...
В пишне Зело вбратись!..
Листя п’ятипале
З Клена полетіло,
Тихо вниз упало
Землю не зігріло…
[/color]
[/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754851
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2017
[i] [b][color="#c42020"] Канув в "лєту" Союз...Колгоспи...
Оглоблі держави вже,- на Захід...
Жити б людським новим життям,-
Та " клопи" доморощені не дають... [/color][/b][/i]
[i][b][color="#155454"]Худа, надломлена, змарнiла,
Ти мов би вишня, що зросла
Десь пiд балконом, не до дiла,
Котру обскубла дiтвора.
А скiльки ж скубли! Боже, Боже!
На фермi...В полi...В бурсi - те ж...
В цеху... Хоч там життя не схоже
На той колгоспний глум без меж.
I ти все зносила, небого,
Вчепившись в заводський димар.
Де тiльки взявся вiн, у Бога,
Перебудовчий рев фанфар?
Фанфарам що - вони не люди,
Одежа, їжа - їм пусте.
А Вас, таких, скiлькох не буде,
Поки той ринок пiдросте?
Ще й Маркса внуки нехорошi
Лиш словом бережуть вiд бiд...
Вже й дiда продали за грошi,
Бо... з бронзи був вiдлитий дiд.
Пройшли роки...Десятиліття,-
На Захід воза!.. Здвиги є!!.
Та всі збісились!.. Це ж страхіття,-
Тягнути все, що не твоє...
Загал працює... Гнуться спини...
Державній касі б вже тріщать!!.
Та "клопи" смокчуть...Без упину...
З глибинки грізне,- "Бога мать"!!.
Худа, надломлена, змарнiла,
Ти мов би вишня, що зросла
Десь пiд балконом, не до дiла,
Котру обскубла дiтвора.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754530
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.10.2017
[i] [b][color="#c91a1a"] Ніхто б так не об'єднав Україну на
шляху до Європи, як сама Москва...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#131559"]Софія… Бруківка… Це сниться мені..?
Спантеличений… В повній прострації..!
Богдана нема… Там «ВВ» на коні..!
Злотом напис,- « Об’єднувач нації»!!.
Той же кінь… Та ж натруджена в герці рука,-
З булавою ж – якась несуразиця,-
Бо на Захід розвернута длань сідока,
Мов кепкує із вершника, дразниться!!.
Де ж Гетьман?..На підніжжі… І дума тяжка
Бронзу тіла на руку схилила…
Не послухав колись він поради Сірка,
Митроносні благання Могили…
А благали ж, просили,- Богдане, забудь
Візантійських сватів, вже бездомних,-
Пошукай більш безпечний, надійніший путь,
Не знайти в світі більш віроломних!..
Щоб татари тебе не "продали" в боях,-
Знайди шлях до могутньої Порти...
Бог ще є,- в нас Ісус, а у Порті - Аллах,
Та Аллах - не з Монголів когорти...
Польщі сила підірвана герцем "панів",
І твій край вже знесилений в битвах...
Та й полковники носять на тебе вже гнів,-
І у кожного - власна молитва...
Ти програв, бо народ об'єднати не зміг,-
"ВВ" - зміг… Хоч не свій!.. Де це бачено!!.
Ех, життя!.. Відпочину!.. На лаву приліг...
Україна в путі!..Не все втрачено!!.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754040
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 06.10.2017
[i] [b] [color="#000000"] Це було... Рукотворне
страхіття...[/color][/b]
[i][b][color="#120d59"]Ти - живий із АТО!!!.Одні ми в тривожному Світі,-
В своїй ночі,- отій, на яку ми чекали...сто літ...
Все було...Обнялись...Ти,- бур - бур...Руки... Шепіт...І миті,
Ті, яких ми бажали, настроюють душу в політ...
На лиці вже печать відчуття!..Вибух!.. Другий!!. І грім!!!.
Перша думка,- діждались!..Сокира зірвалась...Летить...
Дзенькіт шибок... Салют... Безголів'ю...Роззявам тупим!!!.
На ногах!!. Вже печатка жаху на обличчі!!.За мить
День Помпеї настав...Гул моторів...Удар!!! Крик жіночий
Розтинає розплавлену тьму...Всі біжать хто куди...
Горять хмари вогнем...Роблять пекло із темені ночі...
Летять хвилі стрімкі замітаючи втечі сліди...
Завмерши від бід - дві доби у гарячці й тривозі,
Бо ж сокира і далі висітиме на волоску...
Туга душу гризе на тій чорній зворотній дорозі.-
Безголові й роззяви - спокійно ж лежать на боку...
Діждались...Нарешті одні ми - тривогою вкриті...
Лежимо...Очі в стелю... Не милий КалИновий світ...
Громом стомлені вщент...Чорним щемом життя оповиті,-
В своїй ночі,- отій, на яку ми чекали...сто літ!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753292
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.10.2017
[i][b][color="#c91a1a"] Новгород - Сіверський...
Древність...Слово о полку...
Князі...Гетьмани...Царі...Генсеки...
Президенти... Злі очі...Війна...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#126e13"]Дорога вниз та вниз...Туди, де брама
Монастиря, що мохом був поріс...
Десь там, за ним - ріка. Ген - ген синіє ліс.
Вертаю часу плин - від Кучми до Адама.
Глянь в цей розлом. Чи то застигла кров,
Чи струхлий шолом в глині червоніє...
Пройшли віки...Не справдились надії
На людський розум. Рвали знов і знов
Слов'янську Землю на шматки княжата,
Котили на сусідів гніву брилу.
Коли ж самим було це не під силу -
Вели ,,поганих'' добивати брата...
Тепер - добили...Давні гречкосії,
Котрі могли і плуг і меч скувати,
Не можуть вже Землі тій раду дати
І туляться... до мачухи - Росії.
Тулились би і далі - та Росія
Подумавши - покинула Союз...
Свій шлях... Та - хижа давня шия!..
Воєнщина... Зелені...Сльози муз...
Стою... Дивлюсь... Родимичі... Древляне...
Що їм було ділити - спільну долю?
Щоб потім в Переяславську неволю
Побігти разом..? Тяжко...Серце в'яне...[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752782
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.09.2017
[i][b] [color="#c21919"]Душі люстерка -
Очі людини...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#1c1f78"]Маестро Очі...Ви перші в дУші
З зіниць в пів-неба несете рай...
Іще життєві в вухах біруші,-
А Ви вже хором,- гляди - розмай!..
Вже оцінили ЇЇ чи Його,
Красивий!.. Ставна...Даєм сигнал!..
Це твій!..Твоя йде!..Та, недотрога!!.
Це буде казка, а не загал!..
Колінце...Гудзик відкрив ложбинку,-
В жазі Ви перші...Лиш потім Я...
Торшер...Подушка..Кохана жінка...
Тут Ви....та Руки,- одна сім'я!..
Отут - до біса оті біруші,-
Тут - Очі в Очі...Шепіт...Язик...
Той шепіт жаром спалює душі,
Пальчики...Трепет...Багаття...Крик...
І зліт у небо... Крила медові...
Ніжки обвили...Тремтить усе!..
Останні ноти...Спина - до крові...
Очі закриті... Ніжне есе!!.
Маестро Очі...Ви перші в дУші
З зіниць в пів-неба несете рай...
Іще життєві в вухах біруші,-
А Ви вже хором,- гляди - розмай!.. [/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752094
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.09.2017
[i][b][color="#d41b1b"] Давненько я це написав...
Кравчучки уже зникли...
А горе?.. Поруч!.. Та розум
Потихеньку вже жевріє!....
Віра вмирає останньою...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#691569"]Розквiтнув буйно ранок пурпуровий -
Ще один день ввiйшов в моє життя.
Що принесе вiн, день прийдешнiй, новий,
Перш нiж погасне, щезне в небуття.
,,Нiчого - скаже хтось менi похмуро -
Окрiм кравчучок, глуму i тривог.
Ще - мiтингiв - така вже в нас натура.
Про нас, мабуть, забув уже i Бог.''
Бог не забув - та заповiдi Божi
Нам всiм чомусь зовсiм не до душi -
Ми крадем, п'єм, сирiтськi долi множим,
Iз слiз i кровi чавим баришi.
Нас би спалить, як Вiн спалив Гоморру,
Потопом змить брехнi та кривди бруд -
Та Бог лиш розум людський у комору
Сховав, на тому завершивши Суд.
Без розуму ж - сюди! -туди! - нiкуди!
А час iде...А їсти хочуть всi...
Ми в гнiвi. Ми б'ємо себе у груди -
О, Боже! Чи ти є на небесi?
Ніхто не вкаже пальчиком на себе,-
Це й я злодюгу Дона взяв в вожді!..
Всім, як один, розумно жити б треба,
Не будем одностайні,- буть біді!..
Розквiтне новий ранок пурпурово,
Ще один день у праці промайне.
Й не будемо,- хто- в лiс, а хто - по дрова,
Країна свою долю дожене...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751776
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.09.2017
[i][b][color="#bd2222"]Осінь...Золота...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#141d85"]Вже вересень… Похолодніли ночі…
Поріг цілує осінь золота…
Та знаю – квітнуть полудневі очі
Та вереснем ціловані уста…
Від тебе линуть SMS осінні,-
Від мене,- цвіт конвалії в листах…
У вересні злітає в небо синє
Травневої любові білий птах…
Він ніжить душу... Він бере на крила
І підійма до жайвора висот...
Несе кудись... Співає всеньке тіло...
Твоє також... Чуття медових сот...
Йому б годилось в вересні - у вирій,-
Бо гнітом літ притомлені серця,-
Та почуття й літа,- чомусь у мирі,-
Цей симбіоз їм, певно, до лиця…
Зелена крапка... Фейс нам,- рідна хата...
Пульсує знак набору хвилювань...
До зір підноситься душа крилата,-
В ефір пливе сніп казок - сподівань...
Бо ніжні перса мліють у хвилини,
Ранкових мрій та вечорових тем…
А вправні руки бачать ту стежину,
Котра веде ....до дрейфу у Едем…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2017
[i][b] [color="#0c4040"]Донбас... Посіяв вітер...
Тепер пожинає бурю...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#a60f0f"]Розсипались… Вже вільна Україна…
Росія перша кинула Союз…
Була хвилина і була надія,
Що нас вестиме не валет, а туз
В життя нове.Не вийшло.Раз…І вдруге…
Багатії плодяться мов щури…
Народ бідує… Не стерпів наруги,-
Бо ж і терпіти можно до пори…
За третім разом,- демократ при владі…
Оранжево… В Європу б нам іти -
Ще більша демократка на заваді,-
Не відшукали спільної мети…
Без армії… Нейтральні… Не в Європі…
Без НАТО,- про це страшно й говорить!..
Не Україна,- муха у окропі,-
Куди податись?.. З ким же їй дружить…
Спасибі,- є Московський ‚‚собіратєль
Зємєль ісконних”… Радісно пожав
Те, що не сіяв,- Крим… З якої статі?..
Привів у дію міну, що заклав
Ще Джугашвілі хитрий… Кров рікою…
Та встав народ!..Це дружба?..Це - розбій!..
Донбас,- ти наш!..З сусідкою такою -
Ми груддю встали,- доленосний бій!..
Ми вдячні, Кремль.Тепер ми знаєм ціну
Твоїм ділам… Весь світ тепер за нас!
Ми до Європи!.. В НАТО!.. Тільки б міну
Оту знешкодить… Прийде такий час!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750468
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.09.2017
[i][b] [color="#d41b1b"] Без цього людині-
Життя,- не життя...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#165757"]Я поряд... Ніч... Подушка...І флюїди
Чогось забутого...Знедоленого нами...
Єдиний подих...Відлетіли біди...
Слова незграбні...Вимучені драми...
Уста зімкнулись...Як цього бажали!..
Як довго брали ці плацдарми ніжні
У мріях ночі...Слухали хорали
Сердець самотніх...Роки, а не тижні...
Плацдарми взяті... Шепіт...Очі в очі...
Блакитна жилка... І жаринки хтиві...
Осяйні дні...Казкові ніжні ночі...
Рясні дощі на доленосній ниві...
Я поряд... Ніч... Подушка...і флюїди
Чогось такого, що давно між нами...
Єдиний подих...Всі забулись біди...
Слова незграбні...Вимучені драми...[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2017
[i][b] [color="#c91818"]Сніжить… Мій
герой,-
не в мінорі...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#181b8c"]Пізній квітень... Надворі сніжить,-
Мов Сумщина – то Північ глибока,-
Не проник мінор в серце й на мить,
Бо у серці ота, ніжноока...
Моє сонце… І місяць… Зоря
Чарівна на моїм видноколі…
Моя радість…Пройди всі моря,-
Не зустрінеш таку, як у полі
Я її повстрічав за селом...
Я щасливий що нас звела доля,-
Молодий,- я пішов напролом,
У жита... У волошки край поля…
Перепілки... Жита... Голубінь...
Вітерець..Стара груша... І,- очі!!.
По травиці повзе тепла тінь...
Тихий вечір...Зірки... Стогін ночі...
Для мене ненаглядна вона
Була завжди, і нині, і буде…
Сніжить квітень,- сміється весна
І чекають розмаю вже люди…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750047
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2017
[i] [b][color="#cf1414"]Про головне...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#121263"]Ще темно...Селена в вікні
зацікавлено дише...
Два подихи...Спокій...
Рука, іще з ночі забута,-
На ній...Усе спить...
Подих свіжий фіранку колише...
Дві жаринки...В напрузі...
Співає в цвіту зелен - рута...
Пригорнулась...За руку...
Тихенько цілує її...
Оксамитом пропахла
та мужня і вміла рука...
Ще тісніше...Йому
мабуть сняться ті перші гаї...
Килим моху... І трепет...
І пестощів ніжних ріка...
Відкрив очі... Обняв...
Шепнув в вушко ті милі слова...
Запалив хтиві мочки..
Жар - дотики...Губи... Доріжка...
Лід гарячий внизу...
Іде кругом з того голова....
Як тоді... На моху...
Ростуть крила медові у ліжка...[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749054
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.09.2017
[i][b] [color="#ff0000"] Дві долі...
Це,- життя...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#106b10"]Вірний мОбіл шепнув,- приїжджай,-
Твій цілунок забути не в змозі…
Знай,- кохання у вересні,- рай,-
Це не те, що тоді,- на морозі…
Все кепкуєш… По вулиці йду,
Мимо парку, де вперше зустрілись…
Було зимно тоді на біду,-
Та нічого,- коханням зігрілись…
Зараз вересень… Шедрі дари
Дарить гостю південна природа,-
Руки – крила… Летить із гори
Літнім сонцем напоєна врода…
Прилетіла... Дихнула теплом...
Притулилась всім радісним тілом...
Очі сяють... Сидим за столом,-
Не надивиться поглядом милим...
…Ти ще спала - а я вийшов у сад,
Звідтіля - в виноградника хащі…
З куща, звісно, смачний виноград,
Але цей ось,- підв'ялений,- кращий…
Як в людей,- молодим все кислить,-
Мед кохання,- він стигне роками…
Щоб акорд почуттів обновить,-
Треба грати лиш визрівші гами…
Рання осінь… Кохання вино
Мрійно гріє засніжені скроні…
Вересневе казкове панно...
Міцно з'єднані в злеті долоні...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2017
[i] [b] [color="#c91e1e"] 4 травня 1958 року… Потяг…
У вагоні,- розмови, жарти, сміх.
На першу велику будову!!.
Життя вже позаду,-
Але це не забулось… Ні…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#39963c"]Бiлим пiвнем весна кукарiка..
Скiльки видно- Полтава в цвiту...
Не забути нiколи, довiку
Тую юнiсть мою золоту.
Рейок блиск, переводiв сплетiння,
Позолота квiтучих кульбаб...
Ту- ту -ту i колiс стукотiння
Чергувались iз кумканням жаб.
Молодi всi були i зеленi,
Ще своїх не звели ми споруд,-
Пурпуровi путiвки в кишенi
I десь там - голубий Кремгесбуд.
Загадковий, незнаний, далекий
I жаданий,- бо наше життя
Починалось пiд клекiт лелеки,
Матюки...I колгоспне буття.
Двадцять шість нас… Амбітні, чубаті,-
Ми стрибнули за рабську цю грань…
На полицях - скарби небагаті,-
В основному - із світлих бажань…
Це тепер Кремгесбуди урочi
Вже не збуджують зайвих надiй.
Та ще й зараз зволожують очi
Тi вокзали обманутих мрiй.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748029
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.08.2017
[i] [b][color="#cf1717"] Портрет в поезії?..
Не може бути!..[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1d277d"]Овал лиця...Волосся пишна злива...
Шампунь...Старання...Хист перукаря...
Високий чистий лоб...І справжне диво
В розлеті брів... Помітні ще здаля
Вони - мов крила птаха у польоті,
Котрий привільно в просторі летить,-
Та носик здержує...В казковій цноті
Він щічки пестить...Ще приємна мить,-
Ціловані не раз вже милим очі,-
Чуттів безодня...Пломінь і жага...
Тріпочуть вії - лоскотунки ночі,-
Коли кохання крутиться дзига...
Далі,- воно...Жадане...Пишне...Ніжне..
Солодке вкрай...Цілунковий розмай!..
Той ротик... Він пробудить...Прийме...Вижне...
Прошепче "Мій"!.. Заведе душу в рай...
Посли любові... Пасмом вкриті вушка...
Шовкові мочки...Музика п'янка...
Гарячий шепіт...Зім'ята подушка...
Нестерпний шал зубів і язичка!!.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747821
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 26.08.2017
[i][b] [color="#ff0000"] Рослини... Люди...
Паралелі... [/color][/b][/i]
[i][b][color="#0e4509"]Жила собі вільно в лузі
І цвіла Калина...
Кращих не було в окрузі...
Далі ж - біля млину
Здавна глоду кущ прижився,
Ткав рожеві квіти...
Над річкою запах лився,
Слав палкі привіти
Вільним вітром...Та - безкрила,-
Віти простягала...
Своїм цвітом полонила...
Оленку послала
Цілувати ті суцвіття,
Приймочки ті пестить...
Цілувать колюче віття
Та сюди принести
Пилку ніжного з тичинок,
Котрі медом пахнуть...
Калиновий світлий вчинок,-
Чуття не зачахнуть...
Живе собі вільно в лузі
І цвіте Калина...
Пливуть пахощі в окрузі,
Щастям - біля млину!..[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2017
[i] [b] [color="#181340"] Майдани... Зійшлись Правда
і Кривда... Там все ясно,-
по той бік ВОНИ, по цей бік,-
МИ... А як поза Майданами?...
Буває як тут... А ми ж,- люди!..[/color][/b][/i]
[i][b][color="#a3102d"]Гримнув вибух... Роз'їхались стіни...
Рами - в друзки, посипалось скло....
Це було вже ніщо для людини,
Бо людини - уже не було...
Було рване, спотворене тіло,
Була швидко густіюча кров,
Було серце, котре ще тремтіло,-
Його перший удар не зборов...
Було серце, котре ще тремтіло,
Живий мозок ще правди шукав...
- Він не наш!.. І загинув по ділу,-
Хтів в судах добиватися прав!..
Скасував всі борги оцей гуркіт,
Вгамував комусь Каїнів зуд,
Але з Божим судом грає в жмурки
Цей страшний і неправедний суд.
Закурликала мідь сумовито,
На труну перша глина лягла...
Слідство...Пошуки...Справу закрито,-
Певно, є більш важливі діла...[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746682
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.08.2017
[i][b] [color="#ff0000"] Тирло: 1. Місце для відпочинку
худоби...
2. Вибите, витолочене
кимось місце…
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#141459"]Жаркий полудень...Череду тихо
Пастухи вниз до річки ведуть,-
Там місцина, котра знає лихо,-
Тирлом табір скотини зовуть...
Корівки йдуть туди подрімати,-
Котрась стоячки жуйку жує,
Інша вже уляглася поспати,-
Мале тулиться - спать не дає...
Ні травинки на тирлі, ні квітки,
Сліди ратиць, засохлі коржі,
Кущі стоптані,- нічії дітки,
Що живуть на останній межі…
Це в селі,- в місті тирла немає,
Заявляє сліпий оптиміст,-
В місті тирло в віках процвітає
На задвірках та вулицях міст…
Пастухом тут є кожний “водило”,
А худобою – його авто…
Не коржі тут- Чорнобиль із пилу
Заглядає у кожний куток…
Бо двори та газони,- куди там
Тому тирлу,- це вже танкодром…
Онкології платим ми мито,
Та все ж топчем,- бездум’я синдром…
Топчем квітку… Травинку… Дитину,-
Плід безжальних та диких створінь,-
І свою… І чужу… Ми людину
Вже спотворили,- ряд поколінь…
Що ж держава?.. Мовчить сіромаха…
Танкодроми?.. Створили,- й живіть…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746524
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.08.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Кохання…Що
тут казати...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1b941f"]Нарешті…Торшер... І ми - двоє
Серцями зв’язались... Весна
Посіяла в душах кохання,-
Дозріле, ніжніше вина.
Він плечі мої обнімає
Цілунками палить, снує
Руками те плетиво ніжне,
Котре слово НІ не дає
Сказати..Щось котить донизу,
У повені тоне душа..
Я тану. А він лише хмизу
Підкидує.. Волі лиша...
Весняний посів... Дружні сходи...
Ці руки...І губи...Цей зов!..
Жар дотиків...Пестощів коди...
У скронях - розбурхана кров!..
Нарешті…Збулося... Одні ми...
Серцями зв’язались... Весна...
Чуттями поєднані тими,
Котрим ні кінця, а ні дна!!.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745378
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.08.2017
[i] [b][color="#ff0000"]Молодість... Мрії...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0d660d"]Десь у небі височенько
Жайворон співає,
Край дороги козаченько
Думає, гадає…
Поглянь, пташко, з небокраю-
Де там моя мила…
Жаль, що крилець я не маю,-
Мав би я ті крила!..
Полетів би… Приземлився,
Взяв її в обійми…
В милі очі задивився,-
Цілуй!.. Серце вийми!!.
Серце вийми – та до свого
Притули,- хай мліє!..
В козаченька край дороги-
Очі в небі… Мріє!!.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2017
[i][b] [color="#bd1e1e"]Сліди Столипінських хуторів...
Потім - Совіти... Сльози...Розор...
Дивлюсь... Мораторій на землю...
Що буде з вишневими селами?..[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#17821d"]Попiд лicом клаптi поля,
Сурiпкою вкритi,
Трохи далi - на роздоллi -
Волошки у житi.
На узлiссi - кущ кропиви,
Здичавiлi рожi -
Там, де яблука та сливи
Зрiли в загорожi.
Там, де дiм стояв та клуня
Галушки Свирида, -
Ще Столипiнське вiдлуння,
Справа його дiда.
Як там збiжжя наливалось,
Пахли гречка й динi!
А в невiсток появлялось
Щорiк по дитинi...
Та прийшли в шкiрянках люди,
З мiста, знать, привiтнi,
В хатi нишпорять повсюди,
Риються в дровiтнi.
Пiдрубали рiд Галушки -
Працював не в мiру -
Посадовили в теплушки
Й гайда до Сибiру...
Попiд лiсом клаптi поля,
Потом не политi,
Де кляне сирiтську долю
Перепел у житi... [/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744044
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.07.2017
[i][b] [color="#b81a1a"] Життя… Людина…[/color][/b][/i]
[b][b][color="#1a2382"]Два подихи,- в один!.. І дотики набуті…
Палкі…Тепла роса…Ти шепчеш ті слова…
Довіку б бути в цій хвилюючій покуті…
А ти - все далі йдеш …Піднята голова -
І жилочка тремтить…Прозора ніч - чаклунка!..
Цілунки!.. Лід вогню…Оті!!! Твої…І сил
Немає вже нести шал вогняного трунку!..
Вже вітерець…Від них…Чуттєвих наших крил…
Чумацький віз пливе… На голі плечі - зорі…
Селена промінь ллє…Шаліють цвіркуни…
А двох уже несе палке солодке море…
Десь є щасливіші?.. Та звісно!..Це – вони!!.
[/color][/b][i][/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Про вічне...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#16821b"]Зустрілись.. Заглянув у очі..
В них ніч..Таємниця.. Та я
Відчув,- душа ніжності хоче,-
Її,- та давно вже й моя!..
Торкнулися руки,- здригнулась,
Сполохано руки сплела..
В очах іскра щастя метнулась,-
І погляду не відвела...
Ці очі!.. Душа - у безодні..
Ці губи!. Душа ледь жива..
Цілунки.. Не ті, великодні,-
З цих - кругом іде голова!..
Притислись.. Серця б'ють у скроні,
Вологий язик нігу п'є...
Цілую ці ніжні долоні,
Жаринки ці,- щастя моє!..
Тремтить.. Я від пестощів тану!..
Здригнулася... Стогін!.. У рай!!.
Кровиночко!.. Ніжна!.. Жадана!..
Щаслива!..Кохання... Розмай!!.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2017
[i] [b] [color="#ba1e1e"] Ніч... Село... Я...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#08450b"]Чарівна ніч... Стожари... Пахнуть зорі,-
Бо липи ллють в довкілля цвіту шал,
Пливе мов човен у небеснім морі
Пахучий місяць... Цвіркунів хорал...
Так хороше!.. Іду селом я в силі,-
Зоставив там десь прожиті літа
І спогади... Тяжкі... Звичайні...Милі...
Зі мною поруч,- юність золота...
У роздумах... У прагненнях...У волі,-
Налите тіло трепетом звитяг...
Цілунки... Тут.. У батьківській стодолі,
На свіжім сіні... Та злітає птах
В світи широкі,- працею налиті,-
Прощай село... І шепіт... І цей шал
Чарівний ночі... Липи...І стодоля...
Я до Дніпра... А ти,- аж за Урал...
Мозолі... Праця... Звершення... Цілунки...
Усе спливло... Життя іде на спад...
Та не забути липові ті трунки,
Тебе... Стодолю...Юний зорепад...
Так хороше!.. Іду селом я в силі,-
Зоставив там десь прожиті літа
І спогади... Тяжкі... Тривожні...Милі...
Зі мною поруч,- юність золота...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2017
[i] [b] [color="#992323"] Тиша… Ніч… Вона…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0f6666"]Хтось колись був
щасли́віший,
ніж я,
Пірнаючи
у очі
неземні,-
І подих
зупиняється
в мені,
І губи шепчуть
дороге
Ім’я…
Ніхто не був!..[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2017
[i][b] [color="#ff0000"] Бриг… Бригантина…
Красиві обоє як Боги…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1c1cad"]Спитайте Ви менЕ,- чому я в мажорі,
І усмішку щастя ховаю в рукав…
Тому, шо в складному бурхливому морі
Я гавань знайшов, яку довго шукав…
Сказати,що тиху – ніяк не посмію,
Шумить Бригантина, потроху штормить…
Чи Бриг - старожил на мить згасить надію-
Прилине у гавань... Безрадісна мить…
Коли ж все до ладу - ця гавань – подія,-
Тихесенька хвиля колише менЕ…
Мені довподоби це,- в щасті я млію,-
Підношений Бриг… Мрія нас не мине…
Одне до одного стаємо бортами,-
Й чуттям віддаємось,- показую все…
Вже повна довіра гуля поміж нами,-
Вже можем творити ніжнючі есе!...
На майна вітрила… Вже спільна машина…
Вже поршень з ціліндром говорять про суть…
Для Брига все це - найщасливіша днина,
Бо всі ці події до щастя ведуть…
Спитайте менЕ ви,- чому я в мажорі,
І усмішку щастя ховаю в рукав…
Тому, шо в складному бурхливому морі
Я гавань знайшов, яку довго шукав…[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739996
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 30.06.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Я писав нещодавно,-
Бідність...Заробітчанство...
Яхти... Майбахи... Гроші...
Два світи,- дві долі...?
Чи буде хоча б Божа кара?..
Настала... Не Божа,- людська..[/color].[/i]
[/b]
[i][b][color="#211896"]Б’ється об дорогу сива чайка-мати,-
Як же тепер жити, що тепер діЯти?
Сина молодого, рідную кровину,
Заробітки кляті звели в домовину…
Підневільні гроші у чужій столиці,-
Вік би вас не знати…Зуби на полиці
Щось шептали сину, не давали спати,
На чужину гнали з батьківської хати.
Повернувся раз він…Повернувся вдруге…
По ночах кричав син, плакав від наруги…
Щось в тобі зламалось, Україно-мати,-
Всі молодші діти йдуть жебракувати.
Старші ж, - як раніше, - там, де сало в бодні…
Ліктями працюють…Ситі…Безпородні…
Цих усюди чути…А з малих хтось цвенька,-
Їх впритул не чує Україна-ненька.
В клітці їх зростила…Якось доглядала…
Клітка ж розвалилась,- мачухою стала…
А все ці, при бодні…Плаче сива мати,-
Як же тепер жити, що тепер діЯти?
Знаєм що діЯти!.. Взнали що робити!..
У сім'ю Європи!!. Ситих давно діти
Там,- як в себе вдома!.. Нам же Україну
Слід робити домом...Побороть руїну!!.
В тюрми за побори... Заповідь Господня,-
Не кради - задіє,- спорожніє бодня!..
Тяжко це?.. Так, тяжко,- так жили віками!!.
Та робити треба... І не ким, як нами!!.
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738345
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.06.2017
[i][b] [color="#d61717"]Стіл…Чарчина…
Дрімота… Сон…[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#0b0c47"]Софія… Бруківка… Це сниться мені..?
Спантеличений… В повній прострації..!
Богдана нема… Там «ВВ» на коні..!
Злотом напис,- « Об’єднувач нації»!!.
Той же кінь… Та ж натруджена в герці рука,-
З булавою ж – якась несуразиця,-
Бо на Захід розвернута длань сідока,
Мов кепкує із вершника, дразниться!!.
Де ж Гетьман?..На підніжжі… І дума тяжка
Бронзу тіла на руку схилила…
Не послухав колись він поради Сірка,
Митроносні благання Могили…
Головне ж,- він народ свій з’єднати не зміг,-
А цей зміг… Хоч не свій!.. Де це бачено!!.
Ех, життя!.. Відпочину!.. На лаву приліг...
Україна в путі!..Не все втрачено!!.
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737617
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 13.06.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Вже Петра немає, - пішов за межу життя...
А розмова така була,- нелегка розмова...
Скільки таких,- обездолених червоними...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#161670"]Пiд вагонами гальма нагрiлись,
Шум колiс поступово стиха.
У одному з вагонiв зустрiлись
Односельцi Скаба і Блоха.
Це не прiзвища. Це так прозвали
Предкiв наших за їхнi дiла.
,,Псевдонiми'' й до нас би пристали,
Та обидва втiкли iз села.
Працювали, учились, радiли,
Матюкались, дiтей пiдняли.
Спершу вiн, потiм я постарiли,
Та розмов про життя не вели.
А ось тут, в примiському вагонi
Ми життя прокрутили назад -
Дiд...Бабуся...Земля...Збiжжя...Конi...
Батько...Мати...Замрiяний сад...
Прапор...Мiтинги...Бiлi...Червонi...
Банди...Кров...Теплий подих рiллi...
Кулi...Праця...Земля...Знову конi...
Збори...Сльози...Колгосп...Куркулi...
Спiврозмовник замовк. Видно, лихо
Знов привидiлось в темнiм вiкнi...
,,Ти простив їх?"-спитав його тихо -
I земляк тихо видихнув: ,,Ні!...''[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736856
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.06.2017
[i] [b] [color="#c72525"] Літа...Літа... Літа...
Немов птахи у вирій...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#1b1b80"]Час стрімкий,- уже виросли діти,-
Але що нам роки, не журись,-
Бо ми знову коханням зігріті
Як колись… Як колись… Як колись…
Це кохання,- не штурм і навала
Це кохання,- як пляшка вина,
Що в Масандрі душі дозрівала,-
Ніжна, тепла, солодка вона…
Хоч і є ще в відносинах проза,-
Все ж пробоїна в дні не зія.
В серці тягне теплом, не морозом,-
Буде… Буде ця скрипка моя…
Ми зіграєм мелодію ніжну
Двох сердець, що злилися в одне,-
В тепле літо,зиму білосніжну
Ця мелодія нас не мине…
Ми зомлієм від пестощів тіла,
Та замремо від співу душі…
Я б хотів, щоб ти вже затремтіла,
Та ти скажеш,- ні,ні!.. Не спіши…
Час стрімкий - місяці немов миті,-
Але що нам роки, не журись,-
Бо ми знову коханням зігріті
Як колись… Як колись… Як колись…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2017
[i] [b] [color="#c41818"] Стара пісня на новий лад...
Не наша в цьому вина!!!!!!!![/color][/b][/i]
[i][b][color="#094747"]Степь… Гром… Тоска…ГРАДОВ-река,-
Но лежит у меня на ладони
Огрубевшая в бойне рука…
Я лишь солдат- чем виноват,
Я любил Вас,- люблю и поныне,
Но я враг Ваш отныне,- не брат…
Долго й нежно был с Вами знаком,
И родным для Вас стал бы мой дом,-
Я стреляю по дому- для Вас вечно родному,
Не стрелять бы по нем,- танцевать здесь вдвоем,-
Так скажите хоть слово,- сам не знаю о чем!..
Как же нам жить…С кем же нам быть…
Раньше я на Россию молился,-
За Страну твою буду молить!..
Утро зовет… Снова в поход…
Покидая разбитый Ваш город,-
Свершу в жизни крутой поворот!!.
Долго й нежно был с Вами знаком,
И родным для Вас стал бы мой дом,-
Я стреляю по дому- для Вас вечно родному,
Не стрелять бы по нем,- танцевать здесь вдвоем,-
Так скажите хоть слово,- сам не знаю о чем!..
[/color]
Долго й нежно был с Вами знаком,
И родным для Вас стал бы мой дом,-
Я стреляю по дому- для Вас вечно родному,
Не стрелять бы по нем,- танцевать здесь вдвоем,-
Так скажите хоть слово,- сам не знаю о чем!..[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735964
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.06.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Діти,- квіти життя…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#178a17"]Побачило квітуючу кульбабу
В житті уперше радісне дитя
В дворі батьків,- і вмить відчуло звабу,-
Рука маленька перше почуття
Віддала сонечку,- дитині Сонця,
Того що в небі… Дотик…Радість…Сміх…
Щось рикнуло…Запахло під віконцем
Чимось негідним...Ржавий ВАЗ затих…
Був би один,- мо й горя було б мало,-
Одному можно дати укорот,-
Їх легіони… Совість задрімала…
А щось там скажеш,- чути-мама… рот…
Немає вже кульбабочки під Сонцем,
Кущів немає і травички теж...
Є ОНКО від пилюки під віконцем,
Невігластво, розвинене без меж…
Вже не побачить сонячну кульбабу
Як диво з див те радісне дитя,-
Батьків дикунство - всенького масштабу-
Роками топче перші почуття...
[/color]
[/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735513
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.05.2017
[i] [b] [color="#c71c1c"] Вільний переклад вальсу з російської
світлої пам’яті першої моєї вчительки
Насті Опанасівни Жолудь присв’ячую: [/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#1e9422"]Давно, немов би з долею, прощались ми зі школою
Та щось зове нас знову в рідний клас,
У той садок із кленами й берізками зеленими
І вальс шкільний в душі звучить для нас.
Дівчатками, хлоп'ятами, малими гороб'ятами
Ми в клас зайшли - це в пам'яті живе,-
Там стали пізнавати ми і літери і атоми,
Бо кожний рік приносив щось нове…
Летять роки, клубочуться, про щось забути хочеться,
Та перший Вчитель – не для забуття,-
І на дорогах зоряних і на полях розораних
Ті учні, котрих Ти вела в життя.
І де б не побували ми,- про Тебе пам'ятали ми,-
Так незабутня Матінка дітьми,-
Була,поза програмою,крім Вчительки ще й Мамою,
Робила все, щоб стали ми людьми.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734938
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2017
[i][b][color="#cf1414"] Із М. Ю. Лермонтова...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#213494"]В туманно - синім водограї
Вітрило мріє в далині!..
Що жде його в чужому краї,
Що згасло в рідній стороні?..
Вітрець повіє - хвиля грає,
І щогла хилиться гнучка…
Воно не долі там шукає
І не від радості втіка!..
А поряд - струмінь із блакиті,
Хмаринка промінь сонця п’є…
Вітрило ж бурю зве щомиті,
Немов би буря щось дає!..[/color][/i]
*[/b]
* *
[b] [color="#6b196b"] Парус
[i]Белеет парус одинокой
В тумане моря голубом!..
Что ищет он в стране далекой?
Что кинул он в краю родном?..
Играют волны - ветер свищет,
И мачта гнется и скрыпит...
Увы! он счастия не ищет
И не от счастия бежит!
Под ним струя светлей лазури,
Над ним луч солнца золотой...
А он, мятежный, просит бури,
Как будто в бурях есть покой!
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Мы не сеем и не пашем,
А валяем дурака...
С террикона...флагом машем,-
Разгоняем облака...
( Шахтёрская шутка)...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#19145e"]Жуть,- курганы темные, ГРАДами сожженные
И конвои (!) русские ходят чередой...
Привезли ребятушки,- возрастом зеленые,-
Все,что делу надобно, чтоб вершить разбой...
Кровушка то русская, с задумкою посланных,
Тех шахтерских рыцарей,- помним времена...
-А земля богатая у хохлов "нечесаных",-
Хорошо,- к Росии бы отошла она!..
- Люди так не делают,- сами убираются
В земли Богом данные?.. - Это не для нас...
И напрасно киборги нас изгнать стараются,-
Крепко нам понравился РУССКИЙ наш Донбасс!..
Подмогнет братишка нам силами несметными,-
Прирастет украденным русская земля…
Но увял единственный,- очень уж заметными
Стали его промахи,- видно лез зазря…
Все законы попраны... Договоры скомканы...
Мир грозится пальчиком...И не только...- Нет!!.
Не обласкан, думаю, будет он потомками,-
Вытянул стране своей сложный он билет...
Дни работы жаркие, на бои похожие,-
Вы надолго станете болью и мечтой...
Ведь от братской помощи лишь места отхожие
Целыми останутся... Тишина... Покой... [/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733274
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.05.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Кохання…Що
тут казати...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#610b61"]Конвалій засилля… Ми двоє.
Серцями зв’язались. Весна
Посіяла в душах кохання,-
Солодке, ніжніше вина.
Він плечі мої обіймає
Цілунками палить, снує
Руками те плетиво ніжне,
Котре слово НІ не дає
Сказати..Щось котить донизу,
У повені тоне душа..
Я тану. А він лише хмизу
Підкидує.. Волі лиша...
Ті руки... Замріяне чудо,-
Немов із полів вітерець...
Не думала я , що так буде,-
Уже не розняти сердець!..
Я вперше зомліла...О, Боже,-
Пів - неба у тебе беру
На мить неймовірно щасливу...
Цілуй же...Цілуй!.. Бо помру!!.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730812
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.04.2017
[i] [b][color="#ff0000"] Ну й знайшов тему для вірша,-
скаже мій сьогоднішній читач…
Та повірте.- в юності це була
проблема із проблем - знайти
себе в тому непростому житті...
Отакому, як отой посередині!..[/color][/b][/i]
[i][b][color="#13136b"]Не любив я вас, тонкі й тендітні,
Кволі руки. В снах, мов наяву,
Мої руки - сильні та амбітні -
Одягали м'язів тетиву.
І життя вказало путь - дорогу
У найкращий тренажерний зал -
На будову... Так хотілось Богу,
Хоч і палить сором за провал
В інституті...Вправа перша - кайло,
Переміна - заступ, труби, лом.
Перший тренер - наш сільський Михайло
Із Сумщини. Б'ю йому чолом.
Другий тренер - Трєшин з Балаково,
Третій - родом з Нижнього - Павло.
Кожний мав свою методу й слово,
Котре б завтра ділом проросло.
І воно із часом проростало,-
У поставі, у знанні вершин.
Селюка забитого не стало,
Життя міряв на новий аршин.
Вечорами ж - принцип Лопіталя*
Підіймав ,,cпортсмена'' до небес.
Ніч - для сну, - та чорноока Галя
Часто мала інший інтерес.
Над Дніпром збігали тихо роки,
В Світловодська висіявся вус...
Балаково ж, під недремним оком,
Гнало хвилю геть на весь Союз.
Що ж мав я з того переполоху,
Сильних рук, закінчених робіт?
Труд...Освіту...Грошеняток трохи,
Та...десяток незабутніх літ.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] ЕДЕМ,- рай небесний…
КОХАННЯ,- світле почуття...
ВІЙНА,- мерзенна темінь…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#171170"]Усміхнулася доля… Покрівля одна...
Одно бра на НАС двох... Одні мрії…
Щоку пестить волосся розпущений дим,
Зачаровує, вабить і гріє…
ТИ вдивляєшся в очі,- дивись, не дивись,-
Там крім щастя,- нічого немає…
Язик шовк ТВОЇХ вух вже вогнем запалив,
Шепіт вабить та душу виймає…
Б’ється жилка блакитна на шийці, тремтить
В унісон зі схвильваним серцем …
Як приємно та радісно - хороше їй,-
Вік жила б у цілунковім герці…
Ті цілунки з вершини дійшли до грудей,-
Вони збуджують, звуть до звитяги…
Ніжні руки не сплять,- вони знають своє,-
Бо...тут все потребує уваги!..
Вони мліють, колишуться, хіттю пливуть,
Запаливши дві зірочки згоди…
Соромливі,- для НЬОГО ви завше були
Неземної, небесної вроди…
Вже у повінь злилися чуттєві струмки,
Почуття розгоряються хмизом…
Щось велике і бажане зріє в душі…
Заполонює… Котиться низом…
Тихий стогін, сплетіння запалених тіл,-
Бра язик прикусило цнотливий…
Ніжний трепет,- обоє злітають в Едем,-
Дочекалися ніжності зливи…
Дім заснув… Вже погасли останні вогні,-
Щастям світять лише ЇХНІ очі…
А на Сході,- війна… Крівця ллється за мир…
Гримнув постріл у темені ночі…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2017
[i] [b] [color="#c21818"] Розмова...1967 рік...
Саратовська ГЕС....
Він бувший пілот...
Вчив німців літати...
Потім цей 1943 рік....[/color][/b][/i]
[i][b][color="#11157a"]Динаміка бою, де кожної миті
Звитяга чи смерть,- як кому повезло…
Ці russisch - Івани хлоп’ята вже биті,-
Дивись, як ширяють з крила на крило.
Та й ми чогось варті,- учились літати
У їхніх же асів та вести бої.
Пізніш перевділися в Герінга шати
Та з битвами йдем в ці безмежні краї.
Один задимівся… А цього… О, Боже!
Маневр,- і він в мене висить на хвості!
Гашетка… Приціл…Та радіти не гоже,-
Скінчились набої. Тут дії прості…
Маневр… Доганяю…Чомусь захотілось
Завзятому асу поглянуть в лице.
Genosse Andrej?- мимовіль прохопилось-
Бо ж думав давно наодинці про це…
Про річку та ліс, про військове містечко,
Усміхнених русів, своїх вчителів.
Про Галю чарівну,- жила недалечко,-
Та шеф мій Андрій це забути велів…
В непевні часи звела доля примхлива
„Івана” та „Фриця”, в дражливі часи.
Та ми були мудрі… А потім, на диво,
Сплелися в двобої, мов загнані пси.
Тут „Messer” зітхнув перегрітим мотором
Та в хмару пірнув, помахавши крилом.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728216
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.04.2017
[i] [b][color="#e61515"] Сніжить... Мій герой
не в мінорі...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0a450e"]Пізній квітень... Надворі ж сніжить,-
Мов Сумщина – то Північ глибока...
Не проник мінор в серце й на мить,
Бо у серці ота, кароока...
Моє сонце… І місяць… Зоря
Чарівна на моїм видноколі…
Моя радість…Пройди всі моря,-
Не зустрінеш таку, як у полі
Я її повстрічав за селом...
Я щасливий що нас звела доля,-
Молодий,- я пішов напролом,
У жита... У волошки край поля…
Хвилі ходять хлібами...Співа
Голосистий співець у блакиті
А у нас з нею ніжні жнива,-
Не забути ті трепетні миті!..
Для мене ненаглядна вона
Була завжди, і нині, і буде…
Сніжить квітень,- сміється весна
І чекають розмаю вже люди…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2017
[i] [b] [color="#ff0000"]Чуття весняні…[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#28801f"]Ллє дощ… Та образ твій
В душі розмаєм квітне...
І спраглі губи - згуби,
Під шелест теплих крапель,
Твоїх шукають калинових губ…
Не знаю,- може й є
Уста, твоїх миліші,-
Та Землю обійти -
Ой, нелегка це справа,-
Немов почути звук небесних труб...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726000
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2017
[i] [b] [color="#bf1f1f"]1918 рік... Нам не страшні
Московські воші...Нам
страшні Українські гниди...
(Симон Петлюра)...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#131f1f"]Шось змінилося за 100 літ?..[/color][/b][/i]
[i][b][color="#131c99"]Життя прожите...Все коротші кроки,
Все довші ночі, у очах - туман.
Усе від Бога, та старечі роки
Страшні, бо знову гамір у слав'ян.
Знов надломилась їх ерзац - держава
Після десятків років боротьби
З царизмом, тифом, НЕПом, смаком кави,
З нуждою, джазом, ворогом... в собі.
Ох, цей надлом! Вкраїна, може, встоїть,
А може й ні, бо хвора вже й сім'я,-
Найменша крихітка юрби людської,-
Та певно знаю, що не встою я.
Усе тяжке, брудне, нежиттєдайне
Судини стисне, здавить серця м'яз...
На громадян з заводу, поля, стайні
,,Князі" все це вантажили не раз.
Бо так і не навчились князювати
Від древніх і до нинішніх часів.
Варягів древні мусили шукати,
Щоб ті престол тримали на Русі…
Петро з трибуни: горе селянину,
З другої: горе, горе шахтарю,-
Все про народ… Все про майбутню днину…
Собі ж ...зліпив добробуту зорю...
Та розібрались,- кинули на смітник,
Електоральне поле підмели...
Внучок Аврори,- мов би рак - самітник,-
Наживши мушлю стихнув... До пори?..
Знайшлися інші... Школярі - трибуни...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725616
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.03.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Буває і так...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0c690c"]Залізничний вокзал… Поруч ,- Він і Вона…
Щось говорять… Він руку тримає,-
Зігріває в долонях… Надворі весна,-
Та тепла все немає й немає…
Лиш у душах тих двох зародилось тепло…
Час прощання… Гудок… Поцілунок…
Відповів…І розмови,- немов не було,-
Лиш в серцях квітне ніжності трунок…
…Як доїхав?.. Як серце,- болить, не болить?...
Та болить… Бо ж чи скоро побачу
Твої очі… А в нас тут “хвилююча” мить,-
Ми з дружиною їдем на дачу…
А у тебе?.. Нічого!.. Алкаш мій притих,-
Дала відсіч… Відчула свободу…
Та в душі поселилось найбільше із лих,-
Бо запала на зрілу я вроду…
Бачу тебе щоночі у снах… Наяву
Поруч ходиш легкою ходою…
Лиш про тебе думки… Лиш тобою живу,-
Немов вік ми знайомі з тобою…
- Поцілунок твій перший цвіте на губах,
Усе стогне бажанням ночами…
- Рідна… Мила… Я тебе теж бачу у снах…
Кинь усе… Бо вже прірва між вами…
Я готовий... Зійдемось,- розмовам на зло…
Заживемо в любовному шалі…
Бо ж у нас не бува,- щоб ніяк не було,-
Не щади лиш мобілу надалі…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2017
[i][b] [color="#ff0000"]Жили як сусіди… Та щось
перемкнулось в імперських
їх кремлівських головах...
Прийшли забирати свій
давній ( 1954рік) ДАР...
Річниця нелюдської дії...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#1414a6"]Дім далеко… Тут,- Я і море…
Я,- і чайок стрімкий політ…
Я і гори… Спокус простори
Та постійний чуттєвий гніт…
ВІН горів… Шаленів щоднини,
Гасив цноту дівочих літ…
Впав останній екран тканини,
І відкрив ЙОМУ… цілий світ…
МИ зомліли,- ВІН,- від бутона,
Я – від страху жіночих бід…
Град цілунків… Зомліло лоно…
Ті цілунки,- гарячий лід…
Загорілись… Хлюпоче море…
Ніжний стогін… Чаїний крик…
Я приїду… Зміняю гори
На лісистий твій материк…
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#ff0000"]І приїхав… Троянди білі…
Батько й мати… Важлива мить…
Та в Криму вже,- кремлівські хвилі,-
Десь стріляють… А десь,- горить…
Прогоріло...Зосталось море,
Гори й чайок стрімкий політ...
Люди в трансі... Для тих двох-горе,
Зайдам,- мрія імперських літ...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2017
[i][b] [color="#b02525"] Писалось іще за Союзу...
На зламі тих ницих років...
Боже!..Що ми за люди,-
І тепер таке бачу часто...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#242e82"]Не гляди на меня ты с мольбою
Кем - то брошенный умница - пёс,-
,,Homo sapiens'' рядом с тобою
У зловоньи терзает свой нос.
На полмира раскинула нивы,
А бурёнок - и счесть не берусь,-
Но от барщины вечной ленивы
Твои пахари, мачеха - Русь.
Руки - ноги, как будто, имеются,
Не лишил нас Господь и ума,-
Лишь не пашется нам и не сеется
На ничейной земле задарма.
,,Дума''- думает, ,,Рада'' - в дебатах,
Вновь от прений устал ,,Cавет'',-
Как при трёх мужиках горбатых
Им зажечь „ новой жизни ” свет.
Не зажечь им,- дряхлеет старуха,-
Подневольная нищая Русь...
На старуху найдется проруха,-
Но что точно - сказать не берусь.
А пока...Не гляди ты с мольбою
На меня сотрапезник - пёс,-
Жизнь собачья у нас с тобою,
Будет лучше ли - вот вопрос.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722827
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.03.2017
[i] [b][color="#c91212"]Волошковi очi,-
ви дарунок долi
за полiт високий
ще юнацьких мрiй.[/color][/b][/i]
[i][b][color="#14751c"]Шурхочуть колеса…Доріжка - лягає…
Поля неозорі…Берізки… Блакить…
Жита ходять морем… Даль хвилями грає…
Та жайвір у сині небесній дзвенить…
Верба при дорозі…Знайома…Дуплиста…
А зовсім недавно ж була молода…
І я був таким же…Та років намисто
Бездумно кудись покотила вода…
Верба при дорозі…Далека пригода…
Несміла розмова… Сполоханий шал
Очей волошкових,- не знаючих броду,
Бо руки зустрілись…І губ карнавал…
Розквітли всі мрії… Високі… Крилаті…
Чуття… Дві хмаринки…Волошки в житах…
Поглянув на ниву,- мов в батьківській хаті…
Ідіть,- з піднебесся наказує птах…
Жита прийняли нас…Блакиттю волошок
Прикрились дівочі волошки з - під вій…
Забутий стоїть із суницями кошик,
Розсипався щедрий волосся завій…
Роки мої,- коні крилаті, небесні
Не даром прожив вас - волошки в цвіту
І зараз… Хоч збігли літа наші й весни,
Та нам не забути вербиченьку ту…
Як вчора було... Нічні співи...Гармошка...
Селена в півнеба... Життєва мета...
Зростали,- цукерками пахли волошки,-
Коханням запахли у юні літа…
[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017
[i][b] [color="#992020"]Березень,- день восьмий…
Двінок… Він буває і таким...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#181d5e"]З того краю, де дощ та тумани
Рідний голос в мобілу дійшов,-
Все… Забудь… Не буди в серці рани,-
Тим чуттям не розквітнути знов…
Вони зраджені, горем побиті…
Не метайся… Вже пізно… Повір,-
Мої очі теж слізьми умиті,
А душа,- як підстрелений звір…
Ти з Росії,- а я ж українка,
Ти любив мене, я тебе - теж...
Твій калаш все згубив,- бо я жінка,-
Чуття правди у мене без меж...
Ваша ж правда,- вона для дебілів,-
Гнів та розбрат твій сіє калаш....
Твої руки мені вже не милі,
І твій подих - мов затхлий Сиваш.
- Может, сладится?..- Під калашами?..
В ГРАДОМ спаленім, мертвім степу?..
- Но ведь столько всего между нами,-
Мы найдём пониманья тропу!..
Голос той доліта мов з безодні,-
В скроні б'ється бунтуюча кров…
Ллють дощі… Безнадійні… Холодні…
Мов оплакують згаслу любов…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721291
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.03.2017
[i] [b] [color="#ff0000"]Стихи 43 года... Прочел...
Согласен с каждым словом.
Чуть подправил акценты...
Добавил один катрен...
Он и я,- однодумцы в горе...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#124352"]Валя, милая, дни коротки
И минуты размеренно - строги.
Здесь война распустила мотки
Перепутанных нитей дороги,
Скоро - скоро помчаться гонцы…
Скоро воин к любимой вернется,
Но пока не отыщем концы,-
Много жизни путей оборвется.
Я не скрою тяжелую грусть:
Мне нередко казалось ночами,
Будто темная древняя Русь,
[s]Испытуя, глядит за плечами.[/s]
[color="#2542ad"]Давним другом стоит за плечами.[/color]
[color="#2542ad"]Будто наша страна - ей сосед,
Договор же о дружбе - алмазом.
Вместе прожито множество лет,-
Не пришлось быть врагами ни разу.[/color]
И когда огневой перехват
Все живое крадет торопливо,-
[s]Мнится – я перед ней виноват
Вот за эти глухие разрывы.[/s]
[color="#2542ad"]Чем же край мой теперь виноват,
За что ГРАДОВ змеиных разрывы.[/color]
За луга, где нет места траве,
За дома, где нет места ребенку…
От того на моей голове
Нити белые легкой плетенкой.
Я не скрою тяжелую грусть,
Счастье в сердце не часто стучится.
Может быть, я к тебе не вернусь,
[s]Может быть… Это может случиться.[/s]
[color="#2542ad"]Может быть…Но мой долг,- защититься!..[/color]
[/b][/i][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719883
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.02.2017
[i] [b] [color="#b51a1a"]В одному з мiських скверiв
вандалами було сплюндровано
погруддя Павла Корчагiна,-
спасителя більшовика Жухрая...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0b4747"]Гранiт зойкнув i впав пiд ноги,
Свiтить цеглою твiй постамент.
Знать, невiрно в часи тривоги
Оцiнив ти, Павлушо, момент.
Скаженiла в боях шаблюка,
По степах сохли кровi коржi,
Сен - Сiмона ж слов'янськi внуки
Пнули груди в державнi мужi.
А допнулись - при владi стали,
Тебе й нас обiбрали вщент...
Йшли роки...Молодi вандали
Зло пошарпали твiй постамент.
Бо побачили,- зла шаблюка
Кров не ту по степах лила,-
Треба б ,,друзів''... Така то штука,
Отакі то, Павлушо, діла...
Довго плити лежать в нарузi,
Тут би ,,друзям'' пiдставить плече,-
Не пiдставлять плече тi друзi,
Їм самим зараз скрiзь пече.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718955
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.02.2017
[i][b] [color="#991111"] Ні про що...
Та про все…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#101b94"]Новий день настає…
Чомусь серце співає,-
Хоч причини для співу
Нема,- як нема…
Чому??.. Ти в мене є
У життєвім розмаї,-
І в далекі краї
Відступає зима…
І не буде її -
Поки будем любити,
Поки бються серця
У обох як одно...
Усміхнуться гаї,
І прошепчуть нам квіти,-
Вам любов - до лиця,-
Ви - митця полотно!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2017
[i][b][color="#c21f1f"] Здається - не новина...
Влада і гроші повинні
Бути розведені... А ми-
На сміх Європи - Раду
нашу повінчали з ними...[/color][/i]
[/b]
[i][b][color="#074242"]Всі веселі йдуть на ринок,
А із ринку смутні,-
Бо жували повним ротом,
А тепер – на кутні…
Клянуть того, клянуть цього,-
Себе ж – не чувати,-
Але ж бігли нога в ногу
ХАМА* вибирати…
То чого ж Вам тепер нити,
Нерозумні діти,-
Він зумів за кілька років
Вас роззуть, роздіти…
Тож платімо по рахунках,
Жуймо лиш на кутні,-
Золотії паляниці
Всі покрали трутні
Й до Росії накивали,-
Далі від параші…
Отакі то, громадяни,
Гіркі справи наші…
Рада наша лиш мішками
З грошима набита...
А ким вибрана?..Та нами-
Та ниця "еліта"...
Багатіють із нічого,-
Заводів не мають,
А ні фабрик - та що з того,-
Присмоктались... Крають...
Всі веселі йдуть на ринок,
А із ринку смутні,-
Бо жували повним ротом,
А тепер – на кутні…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716838
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2017
[i][b] [color="#b31919"] Визвав парторг: пора в Партію...
Рекомендація буде... Треба рости...
-Та я вже й сам думав...І не раз...
Але душею чую,- не дозрів ще...
Хитро дивиться на мене...Усмішка...
-Не дозрів, кажеш?...Іди, дозрівай...
Що було далі,- скаже мій твір...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#0a4a4a"]Письмовий стіл виспівує рулади
Усім своїм розхитаним нутром.
Слабіють ніжки, розповзлись шухляди,
Та він живий ще, як і ,,Будхімпром".
Усе життя служив він інженеру
Та лікті тер йому із року в рік.
Людині ж стіл був схожий на галеру,
Де раб прикутий втратив часу лік.
Плив рік за роком...Не знавав достатку,-
Хтось вниз котився, хтось ішов туди,
Де стіл був вищий на якусь десятку,
Чи дві,- не знав лиш я тої ходи...
А все тому, що був без партбілета,-
Бо душу б муляв той квиток мені,-
Коли наблизилась парткомівська комета-
Її тяжінню твердо мовив-,,Ні".
Таке й тепер відношення до партій...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716223
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.02.2017
[i] [b] [color="#ad2121"] Хотiнь - озеро бiля Десни, - Сіверщина...
Давно не хлюпочуть плоти на Хотіні...
Спочиває вічним сном батенько мій...
Та ніколи не забути мені ці дитячі роки...
Голод 33 року?.. Бог милував,- не застали...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0f4545"]Плоти, плоти хлюпочуть на Хотiнi,
Над ними неба свiтла голубiнь,
Пiд ними глибини зеленi тiнi
Колишуть тихо кiнську волосiнь...
Двоє хлоп'ят в одежi полотнянiй
Очей не зводять з бiлих поплавцiв.
На лоб звисають пасма неслухнянi,
Обличчя свiтять радicтю митцiв.
Ось поплавець здригнувся, тихо рушив
Туди - в зелену таємничу тiнь -
Кивок руки - i забринiли душi -
Щось непокiрне тягне волосiнь.
Борсається сюди - туди, тріпоче...
Ой Мамочко!.. Зірветься чи порве?..
Воно, в воді, теж певно жити хоче,-
Як хоче жити все навкруг живе.
Трiпоче серце, кров у скронi буха,
Пульсує кiнчик вудлища й рука.
А волосiнь же вдвоє...Не послухав
Дядька Микиту, як ї ї сукав.
Тепер он дядько скоса поглядає
Як борються життя i волосiнь.
Тридцятi роки...Ще вiйни немає,
Є лише Сталiн, Гiтлер...I Хотiнь.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715852
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.02.2017
[i] [b] [color="#db1c1c"] 1917 -1918 роки…Становлення УНР…
Безмежна довіра до братньої Росії…
Армія ліквідується… Лиш одиниці,-
за її збереження… Та у далеких
кремлівських мрійників,- зовсім не
братерські замашки… Навпаки!...
Січень... Крути... Звитяга... Кров...
Смерть... Вічна слава ГЕРОЯМ!.[/color].
[/b][/i]
[i][b][color="#0d4d4d"]Стою під кленом...Біле павутиння
Пливе в блакиті неба, золотить
Розлогу крону сонячне проміння.
Блакитне й жовте...Символічна мить...
Блакитне й жовте...Слово б’є в літаври...
Будь насторожі, милий краю мій...
Блакитне й жовте... Хижі динозаври
З гнилої Лопані* ідуть на бій..
Питання руба,- чи довічно бути
Країні жовто – синьою,чи ні!..
Та сил нема… Лиш цвіт оббили Крути…
Впав Київ… Все в імперському вогні…
Червоним загасили жовто-синє
Червоні душі, пики, прапори...
Брехня та кривда ще живі й понині,
Бо майже вік лились на нас згори.
А зараз осінь. Світлочубі клени
Купають в сині листя золоте,
Та жовте й синє - це ж і є зелене,-
Живе, безсмертне, бо воно - росте.
Отак і люд,- жовтіє, сіромаха,
Жде каяття, шепоче злі слова,
Бо заржавіла в піхвах зла ,,домаха",-
Та корінь є - і нація жива...
*PS. Лопань - річка у Харкові.[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715126
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.01.2017
[i] [b] [color="#de1616"] Мла... Машина ледь повзе...
Але їхати треба,- ну край!...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#2222a1"]Завірюха у танці лінивому
Сиві коси спуска до землі,-
В’ялі сполохи білого в сивому
Розчиняються в сірій імлі...
Все притихло,- поля, недорубаний
Лихим людом байрак-вітролом...
Білі хати із темними трубами...
Битий шлях...Три верби за селом...
Ні дороги не видно, ні обрію,
В переметах галявини, ліс...
Де-не-де лиш сосною хороброю
Біле лихо скидається вниз...
Вечоріє… Двигун ниє з таїни,-
Куди гонить водій,- і хто зве…
Та вже світять віконця окраїни,
Де ота чарівниця живе…
А хороша!.. Такі не забудуться…
Обцілує… Зігріє… Позве…
Що задумали,- визріє, збудеться,-
Новий рік,- значить щастя нове…
Тож він серце не сковує кригою,
Синій вечір у сивій імлі,-
Ніжність знову вертається дзигою,
Знову свічка горить на столі...[/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2017
[i][b] [color="#9e0c0f"] Морозить... Завиває... Сніжить...Мете...
А так хочеться тепла...Первоцвіту...Літа...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#178a23"]Вийшов за село я… Широчінь, простори,-
Верби край дороги… Навкруги - поля …
Ліс на видноколі, задесенські гори,-
Юністю синіє батьківська земля.
Жайвір десь у небі долю прославляє,
Аж пашить нагріта ненаглядна синь,
Трепет перепілок… Лиш тебе немає,-
Покажись лебідко, хоч на мить прилинь…
Сестри білокорі,- молоді панянки,-
Ви ще не забули, той юнацький шал,
Ті невмілі руки, шепіт, обіцянки,-
Ті жаринки згоди… Губи… І обвал
У велике, ніжне… Перше… Небувале…
Що ношу й понині у душі своїй…
Як було далеко юним до фіналу!..
Молоді,- не вміли оцінити мрій…
Я у світ подався доленьку шукати,
Ти ж відкрила долю край свого села…
Не зуміли юні душі поєднати,-
Та життя пороша нас не замела…
Жайвір десь у небі долю прославляє,
Аж пашить нагріта літом далечинь,
Трепет перепілок… Лиш тебе немає,-
Покажись лебідко, хоч на мить прилинь…
Ти в хустині білій стала край дороги,-
Мила, ненаглядна,- молодість моя….[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2017
[i][b][color="#bd2222"]Саратов… Он был на защите диплома,-
вечерник - студент и монтажник – высотник
на стройке Саратовской ГЭС в Балаково…
Случилось такое,- скажи,- не поверит никто…[/color][/b][/i]
[i][b][color="#094242"]Ты в раю ли, в аду, - помнишь вечер тот… Точно я знаю!..
Ядовитый, начитанный, мыслящий трезво старик…
Дочь твою волю исполнила споро, с охоткой,-
Из толпы меня выбрала в вузовском нищем буфете,-
И любви обещаньем в бревенчатый дом привела…
Расстелила постель… Мы натешились вволю любовью…
За стол в скатерти сели… Раздался нежданный звонок…
Ты спокойно вошел… Посмотрел без улыбки и строго…
Привела?.. Он - хохол?.. Что спешила!..Я вижу, Валюша!..
Наливай - ка, мой гость... И спокойно уселся за стол…
По второй?.. Не спеши!.. - Говорили с тобой до полночи…
О муроме й веси… Хазарии… Киевских древних князьях…
Сам из Винницы… Выпили… Грозном Иване…
Московитской царице,- невестке украинской бабы…
Твоем зяте – пропойце… Желаньи здоровых внучат…
Еще выпили… Плакал… Просил подсобить генофондом…
Тебя не убудет,- возьми ее… Трижды… Четырежды… Пять…
Буду Бога молить за тебя,- Ведь от зятя лишь будут уроды…
Лишь сосед бы не знал,- передаст… На леченьи алкаш!..
Утер слезы… Налей… Но сегодня ты с ней уж,- ни – ни!...
Встал… Улегся… Курил… Захрапел лишь под утро…
Мы с ней тоже легли,- но исполнил я волю твою…
Мы, старик, говорили всю ночь... Целовались
С твоей дочерью, знавшей лишь пьяный угар…
Через год мы уехали, деда оставив без двойни…
Скоро встретимся где то… Не знаю,- в раю ли, в аду ли,-
Доложу как служаке,- любил ты порядок во всем…
Расскажу как я жил,- не в Саратове, в Глухове древнем…
Как я внуков растил… Как я дочь твою нежно любил...
Что - как внуки?.. А,- понял… Не пьют, не волнуйся...
Один был при нас... А второй - защищает Донбасс...
[/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710537
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.01.2017
[i][b] [color="#ab1616"] Живемо в злиднях
в своїй країні,-
Забрав Бог розум,-
Віддав лиш нині... [/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#085c5c"]Породила мати сина
В сонячнiй країнi, -
Тут любисток i калина,
Тут озера синi.
I грунти тут чорнобровi,
I дощi проходять,
Та безмежнi нашi ниви
Так як слiд не родять.
Тут хлiбам би буть високим -
Це ж не Емiрати -
Зась!.. Бо тут десятки років
Правили...пiрати.
Правда - хлопцi сухопутнi,
Карла Маркса дiти…
По природi вони - трутнi,
Змicтом - пустоцвiти.
Сплюндрувала оця ,,кадра''
Небо, землю, воду,
Людських душ глибиннi надра
I людську породу.
Ось i ходим, як примари,
З пустками у душах,-
Поза серцем - дощик, хмари,
А у серцi - суша.
Є любисток… Є калина…
Є й озера синi?
Породила мати сина,-
Де лиш рабські тіні…
Ось і зараз,- на герць стати
Треба з супостатом,-
Переконують пірати,-
Так не можно...з братом!..
Не ходіте, добрі люди,
Там можуть і вбити...
Певен я,- відплата буде
За такі кульбіти...
Захистімо рідну землю
Від ,,старшого,, брата,-
Не дозволим далі Кре́млю
ЇЇ плюндрувати!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708867
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.12.2016
[i][b][color="#bf1919"] Зараз на цих землях,-
1/3 орних земель району,-
вчить селян працювати
українсько - голандська
компанія (УГАК). Успіхи,-
разючі (дев'яти - польна
система. Врожаї. Надої)...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#111599"]Йду під лісом...Парко...Жнива...
Все йде рiк за роком.
На узлiссi буркун - трава
Розмовляє з дроком.
Щось про глiд та про малину,
Про любов i зраду.
Про рiллю, лани, людину
Та радянську владу.
ПшениЦі тут та ячмені
Брав Кузьма з Федотом.
Зерня кине - вiзьме жменю,
Бо ж земля - пiд потом.
Згодом менше стало поту,
Правда - менше й булок.
Куркулям Кузьмi й Федоту
Винайшли притулок...
Тепер тут найбiльш могутнi
Звуться ,,головами''-
Буркун сплюнув:- Отi трутнi?
Та...ну їх до мами !
Хазяї землі від віку-
Наймитами стали.
Хто не згоден,- тих без ліку
До Сибіру гнали...
Пече сонце. Млiє колос,
Ножами пiдтятий.
Перепiлки чути голос.
...Час уже й до хати.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707781
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 21.12.2016
[i][b][color="#b31919"] 1943 рік… Рання осінь…
Війна…Майор, що в нас,
живе, кудись побіг. Мати на
роботі…Він вдома один…
2016 рік...Він знову один...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#084f4f"]Буває ж таке!.. І машини, і коні
Біжать по дорозі…Солдати ідуть…
А я за столом… Очі ж там,- на іконі,
Де Бога св’яті в домовину кладуть…
Сказали мені,- Бог все бачить та чує,-
І скаже, - коли я кудись там піду…
Тим часом війна вже за річку гарує,-
Піти?.. Ні!.. Бо очі за мною ідуть…
А поряд, в посудині, цукор іскристий
Та печиво жовте…Сховали б кудись!..
Так хочеться взяти!.. Лизнути,- не їсти!!.
Та те,- для майора… Дивись - не дивись…
Майор,- він мов батько,- хоч вийшов в герої,-
Готовий погратись зі мною завжди
За клунею в схованки… Тітка лиш Зоя
Туди б не ходила,- сховаються,- й жди!..
О, знову страшне щось шугнуло з - за лісу…
Майор говорив,- то Катюші так б’ють…
Це радість для мене,- жінок тих - до біса,-
І кожна з них має страшну ту могуть!..
Машина ревнула… Майор забігає…
Зібрав все своє… І пішов до дверей…
Забудько майор,- він усе забуває,-
І краби в бляшанках!.. І цукор оцей!!.
О, знову шугають з-за лісу Катюші…
Розриви!.. Десь дзенькіт!.. Прокинувся я…
Додибав до шибки… Ударило в уші,-
Фонтаном пульсує донецька земля…
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#5e0a5e"]Очень красивые фотографии с выстрелом из БМ-21 Град,- прообразу катюші...( ТАК МОЖЕ ПИСАТИ ТІЛЬКИ БОЖЕВІЛЬНИЙ,- автор)… Этот "внук" Катюши за 20 секунд одним залпом перемешивает с землей все живое и неживое на площади в 20(!) гектаров. [/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706920
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.12.2016
[b][b] [color="#a61515"] С. Єсенін.
Переклад.[/color][/b][/b]
[i][b][color="#1220a3"]Спить берізка біла
Під моїм вікном
Змерзлі віти вкрила
Снігом - серебром.
На пухнастих вітах
Зніжено - гнучких
Віхола пришила
Білі торочки.
І стоїть берізка
У зимовім сні,
Зблискують сніжинок
Золоті вогні.
А зоря ранкова,
Ходячи кругом,
Посипає віти
Ніжним серебром.
[/color][/b][/i]
[i] [b] [color="#991489"] Оригінал.
Берёза.
Белая берёза
Под моим окном
Принакрылась снегом,
Точно серебром.
На пушистых ветках
Снежною каймой
Распустились кисти
Белой бахромой.
И стоит берёза
В сонной тишине,
И горят снежинки
В золотом огне.
А заря, лениво
Обходя кругом,
Обсыпает ветки
Новым серебром.[/color]
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2016
[i][b][color="#b31919"] На Сході країни йде війна...
Проблем не перерахувати...
А партії наші все гризуться...
Чому ж би не заборонити їх
роботу до кінця цієї війни!..[/i]
Як канцлер Німеччини в
перший день війни 1914 року.[/color]..
[/b]
[i][b][color="#149916"]Вербичка в полі...Яр...Навкруг - жита...
Ясна, гаряча полуднева днина...
Метелик над волошками літа,
Десь жайвір славить літо без упину...
Суничний кошик ставлю у тіні,
Лягаю поруч... Нюхаю волошки...
Спокійно так... Мрійливо так мені,-
Проблеми всі усохли враз до мошки...
Хмаринки білі промінь сонця жнуть,
Кудись пливуть у далі неозорі...
Столоначальник втратив всю могуть,
Всі партії - в засіці у коморі...
В небесній,- справедливій, без брехні,-
Зараз війна,- не час ламати списи...
Читав я - німці - люди не дурні-
Їх з ординат....поклали на абсциси,-
Ми,мов, всі німці,- нація одна...
І правильно,- ми нація,- не члени!..
Суниці пахнуть... Краще від вина...
Сон...Житні хвилі світяться зеленим...
[/color]
[/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705662
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2016
[i][b] [color="#b51616"] Давненько це написано...
Чи ж змінилося хоч щось?..
Так...Шлях обрано НАШ...
Не хоче ВВ?.. А нам то що?...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#1216a1"]Знову, синку, iдеш ти iз дому,-
Мою душу журба обiйма...
Та учись ! Не жалiйся на втому,
Тобi розум Бог дав недарма.
Може ти проживеш більш достойне,
Не забите нуждою життя,-
Коли зборем часи непристойні,
Шо звалилися в наше буття.
Мо' розквiтнуть ще розуму стяги,-
Поколошкаєм сiре ,,мурло'',
Що до повного краху й зневаги
Україну й народ довело.
Та знайдемо шляхи доленосні,-
Вони є... Вони поруч...Іди...
Європейці всі нам суголосні,-
Тільки ЦЕЙ все штовха до біди...
Ми пішли...Бо несила так жити,-
У ярмі...У братерській борні,-
Біле ганить, а чорне хвалити,-
І тобі вже несила, й мені...
Ти в Росію нерідну із дому,
А у нас інше лихо,- зима...
ТОЙ,- морозом нас хоче,- у кому,-
Росіянин?..Різниці,- нема!..
[u]Ми усіх захистим від бендерів.-
Кого холодом, кого,- вогнем...
Брехня Геббельса... Рев БТР ів...
Ми примусим до миру!.. Зігнем!..
[/u]
Щось не гнемся!!! Вже ЇМ треба гнутись...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705407
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.12.2016
[i][b] [color="#cc1a1a"]Навічно...Прямо в душу...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0e700f"]На килим трави впала груша достигла в саду,-
Стрепенулась душа від шелесту того падіння…
…У провулку глухім під тином стареньким стою
Семилітнім хлоп’ям,- наді мною похилені віти,
Старий Опанас крутить вуса козацькі свої,
Приглядається він,- чи візьме спокусу хлопчина…
Узяв…Дві чи три.. Чи обоє помітили це,-
Он Вівдя за ним, огірки вибирає в спідницю…
Бери вже, бери,- усміхається в вуса дідусь,-
Бог уродить іще!.. Пролітали роки непомітно…
Та все ж де б я не був,- те падіння в душі я зберіг…
Соковите…М’яке…На літом постелений килим…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705087
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.12.2016
[i][b] [color="#bd2615"] Захід…...Заробітчани…
Безправні…Вразливі…[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#101fa3"]Дикий Захід… Давно загниває,-
А все ж пахне…І вабить комах…
Пара бджіл з жовто - синього краю
Працювали тут…Совість – не страх
Були стимулом доброї праці…
Та ще ЄВРО,- бо гривня пливе
В їхнім краї в багаті палаці,-
А їх Рій,- у хрущобах живе…
То ж бджолині горбатились справно,-
Хоча Трутню це - не до лиця!..
Все робили і швидко і вправно,-
Та все йшло до сумного кінця…
Бо Цариця сім*ї тої ферми
Оком кинула Трутню услід,-
Хоче, бач, жовто - синьої сперми,
Хоче новий, таємний обліт…
Поруч крутиться (знову ці біди!..)
Тремтить крильцями… Посмішки зов…
Сіє поряд кохання флюїди,-
Та не вперше,- не гріється кров…
Все б нічого,- роботи багато,-
Та Цариця - не перша уже…
То ж,- зароблене в руки, й до хати…
Гидко бути таким протеже!..
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704545
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2016
[i] [b][color="#db1b1b"]Життя... Спокій...
Людське щастя...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#400e6b"]Ми поряд…Торшер…М’який промінь…
Тут зачіски світлої дим,-
Там милих очей тихий пломінь,
Та подих, сусідній з моїм…
Ще ближче…Так трепетно…Мило…
Довіку б дивитись на це,-
На брівок розведені крила,
На рідне та ніжне лице…
Хвилююча мочка...Знемога...
Торкаю - палає вогнем!..
Як близько вже нам до порогу,
За котрим лиш пестощів щем!..
Забилася жилка на шиї,-
Цілую її і шепчу,-
Про ніжні стривожені мрії,
Про ту, нашу першу, свічу,-
З якої на плаття упала
Розплавлена крапля чуття…
Притислись…Губами припала
Цілує!..Теж шепче!!. Життя!!!
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703239
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.11.2016
[i] [b][color="#c91a1a"] Чернігівщина,- на кордоні…
Моя Сумщина,- теж там..
Звідти ішли Муравйовим...
Тепер вибрали Схід... [/color][/b][/i]
[i][b][color="#1e8080"]Мій земляк,- казав про ,,БРАТА",
І про Крути… І про НАТО…
Та ми слухали в пів – уха,-
Краще ДОНА Вітю слухать…
Кремль сміявся… А ДОН Вітя
Нагріб доларів, мов сміття…
Нас роздів, розбув, розбестив,-
Бракло сили ДАНЬ цю нести…
Платим кров’ю на Майдані
Щоб позбавитись від ДАНІ!..
Кремль у стресі… Кремль лютує…
Вірим – Бог нас порятує..
Не врятує Бог від БРАТА,
Бо для цього….треба в НАТО…
Ми ж – Вітренко під спідницю,-
Знайшли розуму криницю…
А тепер ось,- очі з лоба,-
Ненаситная утроба!!!
Краще взнали душу БРАТА,-
Був гнобителем – став Катом…
Схід кривавить і руйнує...
Світ,- у спротив,- в ус не дує...
За кільцем Москви - всі босі,-
Не здолали злидні й досі...
А все мало, -воювати,-
Чуже легше відбирати...
А МАЛІ Прибалти,- в НАТО,-
Це для них – і мама й тато…
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702631
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2016
[i][b] [color="#a61e1e"] Було таке? Звісно,- було!...
Місцями й зараз процвітає...
Бо вперед ідемо по Леніну.-
Крок вперед,- два,- назад...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0e5c5c"]Розмаїття в нас на ринку -
Сир, банани, мед,
Апельсини, м'ясо, шинка,
Риба, лiй, щербет.
Купим, Петю,- чиста ж, свiжа-
Два кiло камси.
I дешева буде їжа
Й смачно поїси...
Петро глянув якось гірко,-
Звісно, що бери,-
У бюджеті - вічна дірка,-
Від "елітних" гри...
Та своє щось зауважив
Жiнчин гаманець-
Пiвкiло камси вiдважив
Змерзлий продавець...
Бо платню оту чекати
Хто - зна скiльки дiб,-
Два кiло - це забагато -
Треба ж i на хлiб...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702132
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.11.2016
[i] [b] [color="#bd1818"] Кожен раз після відвідин
сином рідного дому чомусь
стискається болем серце...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#70138f"]Червоний вогник згас удалині,
А ми зостались,- сиві батько й мати,-
В пустій хатині вік свій доживати,-
Пів-серця обірвалося в мені...
Ростили... Обійшли ро́ги шкільні...
Стягнулися на відчайдух - освіту,-
Одержали ж лиш серце у вогні
Та душу щемну, раною сповиту…
І рана ця, - вона не заросте,-
Перекупила мачуха - Росія
Кровинку рідну - молодого сина.
Тут щось не так. Щось діється не те...
Вкраїно – ненько, чом своїх дітей
Бездумно розкидаєш ти по світу
Немов зозуля. Ласки та привіту
Лишаєш їх. Дитя і там зросте,
Бо там в віках не сплять ловці ідей,
На мудрі голови надійні ставлять лови,-
Несуть свій мед у їхні розбудови
Козак, негроїд, німець, іудей.
А з ким тобі іти в державну путь,-
Зостанешся, мов сиві батько й мати,-
Водиці буде нікому подати,
Бо ті, хто обібрав - не подадуть.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701514
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.11.2016
[i] [b] [color="#c21d1d"]Переклад з С. Єсєніна[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#0e148c"]Не жалкую, не боюсь, не плачу,
Пройде все, мов з білих яблунь дим,-
Час гамує, студить кров гарячу,
Я не буду більше молодим…
Серця теж свого я не впізнаю,
Охолоне, хоч його ти ріж,-
Ситець - сніг березового гаю
Не заманить бігать босоніж.
Дух бродяжий - ти полишив мене,-
З уст не пломінь - попіл,- дух згорів,
Зникло десь чуття весни зелене,
Жар очей та повінь почуттів!..
Я тепер став скнарою в бажаннях,
Чи я жив, чи снилось це мені,-
Так, немов дзвінкою весно - ранню
На рожевім промайнув коні…
Ми не вічні,- пам’ятай щоденно,
Тихо ллється з кленів листя мідь…
Хай буде повік благословенно
Те,що відцвіло і не тремтить…
[/color][/b][/i]
[i] [b] [color="#8a118a"] Оригінал.[/color][/b][/i]
*
* *
[i][b][color="#941394"]Не жалею, не зову, не плачу,
Все пройдет, как с белых яблонь дым-
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым.
Ты теперь не так уж будешь биться,
Сердце, тронутое холодком,
И страна березового ситца
Не заманит шляться босиком.
Дух бродяжий! ты все реже, реже
Расшевеливаешь пламень уст.
О моя утраченная свежесть.
Буйство глаз и половодье чувств!
Я теперь скупее стал в желаньях,
Жизнь моя, иль ты приснилась мне?
Словно я весенней гулкой ранью
Проскакал на розовом коне
Все мы, все мы в этом мире тленны,
Тихо льется с кленов листьев медь..
Будь же ты вовек благословенно,
Что пришло процвесть и умереть.
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2016
[i] [b] [color="#cf1717"] Село... Природа... Діти...
Ростуть та й ростуть,-
хай здоровенькі будуть...
Та побільше і красивих...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#2e8c8c"]В дитинстві часто зоставляли батьки одного вдома... Робити нічого,- поїси порічок ще зелених... Залізеш у садок до сусіда,-теж недозріле все... Кисло… Нудно… Жоржик у бабусі за річкою… Петрусь кудись завіявся,- певно біля млина пічкурів
ловить… В такі часи любив спостерігати за всім, що повзає, літає, плаває, десь сидить... Тоді вперше одного літнього дня спостерігав за весіллями метеликів... Якось по іншому не можу це назвати...Апофеоз життя!.. Та особливо мене цікавили жуки.- рогачі...
Старезний в’яз… Там, певно, є вони… Дійсно є… Навіть декілька… Один,- особливо великий… Сильний, чорний, з могутніми рогами... Вона,- значно менша, з маленькими ріжками... Бувають жуки завжди там, де у в'яза чи на стовбурі дуба ( інші дерева вони менше люблять) витікає сік з ранки... Там їх збираються ціла компанія... Ось як сьогодні… Там їх юрба...
Спостерігаю,- два рогачі лякають один одного, зціплюються рогами… Кожний мріє скинути суперника на землю… Поки що,- нічия.... Та боротьба продовжується...Хто,- кого...
Три - жучихи...Одна з них наблизилась до третього, могутнього жука… Потрогала вусиками… Раз… Другий… Третій… Стала осторонь… Нервово здригається... Тепер уже він уже до неї ,- догнав, щироко розставив лапки, осідлав, злегка придержуючи рогами... Ну,- як півень,- подумалось… Це ж треба так!.. Чого йому треба?.. Вона спробувала ворухнутись,- та де там… Володар… Підійшла Таня, сусідня дівчинка... Дивимось удвох...Потім,- Петрусь... Уже трійко....
З кінчика його черевця повільно появилось щось тремтяче, біленьке, якийсь черв'ячок... І, я очам своїм не повірив,- черв'ячок той...загнувся вперед, до кінчика її черевця… ЇЇ кінчик черевця теж нервово рухався, піднімався, трогаючи цю новинку… На кінчику черевця з’явилась маленька крапелька… Потім,- ще… Черевце занервувало ще більше… Про щось подібне мені вже розказувала сусідка Таня… Вона трішки старше мене і теж любить спостерігати, як і я за живою природою…Село!!.
Він рвучко піднявся над нею, широко розвів роги, опустився… І ніжно - ніжно, як говорила Таня, ввів кінчик отого, неприродно загнутого черв'ячка,... в ту її крапельку... І, не поспішаючи, став робити якісь тремтячі рухи, періодично відкидаючи рогами якогось із суперників... Кінчик її черевця трепетав, розкривався, млів від чогось приємного, певне.... Тепер уже і Таня, і я, і Петрик все це бачили своїми очима і, певно, щось розуміли, хоч ще не доросли навіть Лиску пасти...Малі ще,- казали батьки...
Живучі на селі,- ми іноді бачили таку поведінку людей... Чи чули відзвуки цієї поведінки, сидячі тихенько десь під вишками з запашним сіном та із біженкою від війни Асею, яка втікла від тої війни та й поселилась у сусіди Левка, старшого з трьох братів - сиріт... А чи підглядаючи в щілини сусідської клуні... І в тій сцені я вже зовсім непогано розбирався... Діти війни доросліли швидко... Таке життя...
А ті двоє все боролись, періодично наскакуючи на щасливця… Вона ж тим часом віддала перевагу іншому, красивішому, розумнішому, сильнішому (ооо,- сила нами цінилася!)... І , певно, більш бажаному для неї... Закінчилось їхне спілкування взаємним трепетом кінчиків черевця... Він повністю сховав свого черв'ячка в ній,- і завмер... Надовго… Її ж черевце ритмічно все щось там трогало і трогало, періодично здригаючись..… Жук знову не поспішаючи зробив кілька жвавих рухів… Черевце затремтіло і з нього ще показались крапельки…Завмерли обоє…
Згодом він,- високо піднявся на ногах... Красивий... Грізний в своїй могуті... Гордий... Його вибрали!..Він,- перший в гурті!!.
Ну, шкетики,- кіно закінчилось!!. На річку,- кинула клич Таня...І смикнула Петрика за полотняні штанці, бузиною фарбовані, з шлейкою через плече...По дорозі Таня сказала,- що це була пісня…Вічна пісня живої природи...Таке ми спостерігали вперше...
От тобі й РОГАЧІ,- думаю я зараз, вдивляючись в ту сцену через призму прожитого життя і маючи деякий трижди літній досвід...Не кожен із нас, людей, зміг би так... Ніжно... Трепетно... Зі страстю..…Скільки нещасних пар не витримують сірості життя, в'ялого спілкування, недолугої любові,- і розбігаються, шукаючи щось своє, більш яскраве, душевне, ніжне...
Я вдячний тобі, Танюшо, за ті наші дитячі роки...За наші походи в яри за селом... За річку... За гриби та суниці з навколишніх лісів..За тих жуків, за набуті наші перші дитячі знання природи, за твою цікавість до всього живого, атаманшо ти наша далека... В чужі краї тебе закинуло невблаганне жития... Та назавжди зосталася ти в пам'яті нашої першої дитячої компанії, з якої вже дехто і нажився, пішов за межу......Як ти там зараз в тому далекому, непривітному для українки Кемерово?..Чи жива ще?.. Живи!!! Сто років,- і все при здоров'ї!..[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700203
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.11.2016
[i] [b] [color="#c20f1e"] Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден гуж всі тягнуть…
/ І. Мазепа /
Сторінку книги можно копіювати та
збільшити для зручності її читання...
/ Автор[/color]
[i][b][color="#5e141a"]Сохне глечик на кілочку,
Мирно гудуть бджоли, -
Немов Петра та Івана
Й не було ніколи...
Цитадель під сонцем мліє, -
Час сховав наругу,-
Мов би вийшов вірний Чечель
Десь на хвильку – другу.
Немов села й не палали
Білоруські й наші,-
Щоби Карлу бракувало
Сіна, м’яса й каші.
По дорозі… Браво Йване, -
Тут ти взрів руїну, -
Дві держави затоптали б
Нашу Батьківщину.
В Батурині заревіли
Козацькі гармати,
Та…Троянського Іуду
Десь зростила мати…
Полилася кров до Сейму,
Запалали храми…
Ось такий він, Переяслав,
Не прийдеш до тями!..
Сохне глечик на кілочку,
Мирно гудуть бджоли..
Немов Петра - кровопивці
Й не було ніколи…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698334
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.11.2016
[i][b] [color="#a10f0f"]Цівілізація… Прогрес…
К о х а н н я... Д о л я... [/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#0b0b4d"]Пізній вечір… Я тихо по СКАЙПу
Щось нашіптував в вушко тобі…
Ти зомліла…Згадала ту кнайпу…
Той пролог…Те неждане обі*…
Як тоді,- у півтеміні парку,
В місті Лева,- і Левом був я...
Осінь...Пізня...Та нам було жарко,-
Моя горличко, пташко моя...
Ти горіла... Горнулась... Чекала...
З кленів падав підпалений лист...
Очі в очі... Сказали немало...
Пояс... Дотики!.. Руки!!! І - хист...
Ти і я там були лиш гостями,-
Гостювати б отак все життя...
Та роз'їхались - ти,- аж до мами...
Я ж,- у Крим...Це тепер,- в небуття...
Та кохання пробило потічок,
Воно в серці гарячім струмить,-
Ми з'єднаємо води двох річок,
Повернемо ту трепетну мить...
Знову вечір… Я тихо по СКАЙПу
Щось нашіптую в вушко тобі…
Знову млієш…Згадала ту кнайпу…
Отой сквер…Розв’язала обі…
Ми сьогодні відчули обоє,-
Наші долі той пояс зв'язав...
* Обі,- пояс для кімоно...
[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697058
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.10.2016
[i] [b][color="#851d1d"] Реалії життя,-
він ішов з роботи...
Не дійшов... Упав...
Земля йому пухом...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0c3333"]Вмить зчорніла й померкла дорога,
Вогонь вічності серце обпік...
Боже правий! Дійти б до порогу...
Не поповнити б сонму калік...
Пожалів Бог...Згасив твої очі...
Вічний спокій поклав на чоло...
Лиш душа відлітати не хоче,-
Мало радості в неї було.
І тоді, коли був синьоокий,
І тоді, коли вицвіла синь,-
Для душі - лиш безладдя потоки,
Вічна праця, самотності тінь...
Ти туди, ти сюди,- вітер долі
Гнав на рифи фелюгу життя.
Йшли роки. Ти спивався поволі,
Та зберіг всі людські почуття.
Бо ота, котра очі прикрила
В страшну мить, - все здолати змогла,-
Дала сили, зміцнила вітрила,
До людського життя повела...
Не її це вина, що трагічна
Ця дорога вела не з Канар,-
Бо Канари - то мрія одвічна,
Вічна ж праця - державників дар...[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696638
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.10.2016
[i] [b] [color="#b51a1a"] Вірш із циклу „Весна надії”…
Давно писано...Та було видно,-
Русь - тройка лихая
С бубенцами летит в никуда…
Прілєтєлі!..[/color][/b][/i]
[i][b][color="#073d3d"]Отыграли нам юности трубы,
Следом зрелость промчалась в карьер,
Мы теряем надежды и зубы,
Приближается небытие...
Помню школу, ТэУ, направленье,
Котлован и растущую ГЭС...
Для одних- это сердца веленье,
Для других же - иной интерес.
Этим надо бежать из колхоза,
Тем - с,,мокрухою'' скрыться в толпе,
Или стать здесь комсоргом, завхозом,
При деньгах, и т.д. и т.п.
При деньгах...Нам в те годы казалось -
Стоит только на труд приналечь -
Станут ,,бабки'' в обмен на усталость
Из казны государственной течь.
Крепли руки. Сознание - тоже.
Затвердели мозолей бугры,
Но никто из нас так и не пожил
В изобильи советской поры.
С каждым днём мы живём всё богаче -
Нам с трибуны твердил эрудит.
Да, у власти - и вклады и дачи -
Остальные же жили в кредит.
И такое - от края до края -
Тем - обжорство, а этим - нужда.
Стало ясно - Русь - тройка лихая
С бубенцами летит в никуда… [/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689111
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.09.2016
[i] [b][color="#b81b1b"] Є така суто чоловіча професія,-
верхолази... Вони з дитинства
закохані в висоту... Серед них
нема випадкових людей...Нема
в них парашута... Лиш ремінь
безпеки на талії... Та - висота...[/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#24329c"]Ген на верхотурі, де людина в герці,
Де споруда тягне руки до небес,-
У тісній комірці, десь поблизу серця,
Пташкою тріпоче ніжне SMS…
Пташкою тріпоче, дихає любов’ю,
Зігріває душу у зимовий час,
Пробіга по тілу молодою кров’ю
Та адреналіни точить про запас.
Хоча ця сполука є постійно з нами,-
Та напій від НЕЇ - душу веселить...
Не дає забути гулі вечорами,
Смак цілунків ніжних...Ту, єдину мить...
Владко моя мила, зоре з полонини,
Нас місток кохання міцно поєднав,-
Ти прийшла до мене кетягом калини,
Звуками трембіти, пахощами трав…
Там - земля чарівна, місяць - на півнеба,-
Та гніздечко звили ми в Люботині,
Є в нас Україна,- кращої й не треба,
Я - Карпатам милий, а вони - мені.
Десь на верхотурі, де людина в герці,
Де споруда тягне руки до небес,-
В серці верхолаза, люблячому серці,
Пташкою тріпоче ніжне SMS…[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2016
[i] [b][color="#b31717"]На теми сьогодення..[/color].[/b][/i]
[i][b][color="#510e69"]Думав в хаті… Думав в лісі,-
Як про це сказати
І взяв у вірш "кровосісів"
І з лісу і з хати…
Комарики, кліщі, воші,
Блохи, клопи, мошки,-
Всі партії нехороші,-
Хто зовсім, хто трошки…
Усі вони люблять кривцю,-
Свіжу та гарячу,-
Та мерзенніш кліща - вбивці
Партії,- не бачу…
Не нап*ється - та й навтіки,-
Залазить під шкіру,-
Інші роблять заздру пику-
Нам таку б довіру!..
У партії кліща – вбивці
Уже навіть мошки,-
Захотілось попить крівці
Вволю, а не трошки…
Хто з них бідний, хто багатий,-
Хто в якому чОвні?..
Декларацію ,,внедряти’’
Взялись теплокровні…
Отоді ми їх…Хай знають!..
Ось тоді - побачать!..
А ті,- знай собі кусають,
Цмулять кров гарячу…[/color][/b]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687861
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 05.09.2016
[i] [b] [color="#b82525"] Ревність...Була, є і буде...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0b4f4f"]Я все такий же,- і люблю, і ніжний-
Підозрами ти мене не діймай,-
Бо охолодять словеса оближні
Тих, наших вірних, чай-ночей розмай…
Навіть думок не ткали про щось схоже,-
Співала гімн розпущена коса
Коханню двох…І навіть рай не зможе
Більш любим бути…Раптом,- словеса!..
Оті,- смішні… Отруйніші цикути,-
І що ж?.. Зів’яли всі наші мости…
За цим - питання,- бути чи не бути
Тим ніжностям…Чи просто,- відійти…
Та куди йти,- кордон же десь по серцю,-
А поруч серце любляче твоє...
Забудем все... Зійдімося у герці
Цілунків ніжних... Щастя ти моє!..[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2016