Сашко Ткаченко

давно нас розділяють милі

давно  нас  розділяють  милі
і  сотні-тисячі  зірок
здолати  їх  не  в  нашій  силі
не  роблячи  на  зустріч  крок

боролися  зі  своїм  егом
два  полум’я  що  ти  що  я  
тепер  живем  за  різним  тегом
у  кожного  своя  сім’я

так  проведем  віки  в  бездії  
і  не  озвешся  ні  слівцем
другий  вбере  в  наряди  білі
свою  ж  любов  у  гріб  знесем

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2015

Я чоловік! Та не цураюсь своїх сліз

Я  чоловік!  Та  не  цураюсь  своїх  сліз;
І  почуття  мої,  нестримні  ешелони,
Найдуть  зненацька,  як  весняний  бриз,
Лишивши  по  собі  пусті  перони.

Та  все  частіше  стримую  себе.
У  нашим  світі  важко  бути  щирим.
Повз  мене  новий  потяг  пронесе,
А  я  собі  тихенько  йду  із  миром.

Сьогодні  ж  я  піддавсь  на  свій  каприз.
Мене  понесло  потягом  нестримним.
Я  чоловік.  Та  не  цураюсь  своїх  сліз.
У  нашім  світі  краще  бути  дивним.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605496
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 09.09.2015

Смарагд

В  полоні  пишних  лат
Ховаю  свою  душу.
Мов  рідкісний  смарагд,
Що  виліз  з  надер  ґрунту.
Він  блискає  у  світ
Зеленими  очима.
Шукає  свій  політ
Та  плаче  за  дверима.
Збивається  у  кут
Перед  лицем  тривоги.
Зривається  із  пут
Й  шукає  допомоги.
Та  де  її  зшукати
Серед  пустих  кімнат.
Тож,  краще  заховати
Смарагд  до  пишних  лат.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535991
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2014

Ти та, що обернулася мені

Ти  та,  що  обернулася  мені,
Коли  тебе  очима  проводжав.
Вже  ж  другий  місяць,  ночі-дні,
З  тобою  прокидався  й  засинав.

І  кожен  ранок,  чекаючи  трамвай,
Збирався  з  духом,  щоб  сказать  «Привіт».
Та  ти  сказала  перша:  -  Прощавай…
За  океан  далекий  тебе  чекав  політ.

Все  розвалилось!  Плани  на  життя,
Що  я  у  снах  щоночі  споглядав.
Наше  кохання  –  ненароджене  дитя.
Сам  винен  –  довго  зволікав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535409
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2014

Всі кажуть

Щоночі  прогулянки  парком
В  обіймах  каштанів  старих.
Всі  кажуть:  Ви  схибнуті  дахом.
А  нам  –  нема  діла  до  них.

Ми  пристрасть  з  любов’ю  мішали,
Впускаючи  в  вени  дурман.
Ви  з  різних  планет,  -  всі  казали.
Нам  пісень  співав  Чіо  Сан.

Здіймався  щоночі  наш  градус,
До  точки  кипіння  дійшов.
Всі  кажуть:  В  житті  вашім  хаос.
А  я  своє  щастя  знайшов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2014

Щоденник

Страшно,  коли  Сартра  розумієш;
Коли,  мов  Біблію,  читаєш  “Тошноту”.
І  з  цим,  нажаль,  нічого  вже  не  вдієш,
Тому  ти  свій  щоденник  пишеш  находу.

І  перший  запис:  Я  з  розуму  зійшов!
Дістало  все!  Найбільше  –  люди.
Як  можна  говорити  про  любов
І  в  той  же  час  стріляти  в  чисті  груди?!
(Та  добре,  якщо  в  груди)
Частіш  стріляють  в  спину.
Ховають  під  «ідею»  зачистку  вільних  душ.
Готові  здати  брата  за  «липову  малину»,
Продавшись,  як  повія,  агентам  чорних  служб.

І  зразу  ж  другий  запис:  чому  ти  раб  ще  досі?  
Ти  що,  всі  двадцять  років  проспав  у  бур’янах?
Вставай  з  колін,  бродяга,  ступай  же  по  дорозі
Й  буди  отих  нещасних,  що  п’яні  по  дворах.
Та  п’яні  не  від  водки,  не  від  вина  сухого  –  
Позаливала  душі  їм  ненависть  до  всіх.
Тепер,  сліпці,  не  знають  ні  свого-чужого.
Стріляють  побратима,  а  думають  –  що  злих.

І  напишу  я  третє:  про  Бога  ми  забули.
Точніше  пам’ятаєм  лиш  в  час,  коли  болить.
Він  нас  створив  для  миру.  (Ми  так  і  не  збагнули.)
Ми  ж  в  вічнім  Колізеї:  суперник  –  значить  вбить!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2014

Вежа

Ось  ти.  Ось  я.  Ось  наша  лава,
Де  споглядали  дивний  сон.
Та  вже  погасла  наша  слава.
Упала  в  ніч,  як  Вавилон.

Ми  дерлися  до  краю  вежі,
Все  підіймались  до  небес.
Звільняли  душу  від  одежі.
Любові  запах  з  нею  щез.

Оголені,  Адам  і  Єва,
Все  упивались  в  почуттях.
Та  ця  система  не  дієва,
Тому  нам  в  Рай  закрито  шлях.

Ми  будували  власну  вічність
Із  спогадів  приємних-злих.
Ти  все  хотіла  бути  «Лічность!»,
А  я  хотів  пісень  нових.

Я  все  хотів  кохатись  знову,
Впивав  тваринні  почуття.
Ти,  не  промовивши  ні  слова,
Мені  віддала  своє  Я.

Блукали  довго  вічним  садом,
Допоки  Змій  нас  не  знайшов.
Із  радістю,  обвиті  гадом,
Звільнились  від  кохань  оков.

І  рухнула  славетна  вежа,
В  пустелі  канула  німій.
До  нас  вернулася  одежа;
Й  за  рогом  жде  наступний  змій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526197
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2014

Біда покаже хто наш брат

Біда  покаже  хто  наш  брат,
А  хто  вважає  за  холопа.
Із  неба  падав  «  русский  град»;
Аплодувала  їм  Європа.

В  землі  лежали  сотні  душ
За  право  жити  без  імперій.
Сповна  наїлись  «русских  груш»;
Тепер  шукаєм  інші  двері.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2014

Бабуїни

Говоримо  про  мир  під  дулом  автомату,
Ретельно  добираєм  Їм!  правильні  слова.
Горланим  про  свободу  чіпляючись  за  ґрати.
За  що  вас  ув’язнили?  –  За  праведні  діла.

Вже  ж  грішних  не  саджають  –  то  норма  України  –
Їх  хвалять  та  підносять  до  Ради,  до  небес.
І  там  їх  враз  міняє  –  стають  як  бабуїни,
Що  до  життя  людського  втрачають  інтерес.

Сидять  на  баобабах,  вирішують  питання:
Що  де  лежить  погано  і  що  брехать  в  народ?
А  як  день  не  брехати  –  у  них  недомагання;
Але  то  фантастичний,  незнаний  епізод.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2014

Бульйон

Пропав  наш  світ.  Із  ніг  на  голову  крутнувся.
Змішалось  все  в  один  м’ясний  бульйон.  
І  той,  хто  раз  у  ньому  окунувся,
Живе  в  бульйоні,  як  велить  йому  закон.

Кохання  –  дурь;  його  змінили  сексом.
За  гуму  тонкую  сховали  почуття.
Кохання  –  дурь;  стоїть  все  за  рефлексом.
Сердечні  муки  відійшли  у  небуття.

Дружби  нема,  лиш  вигідні  умови:
Украв  побільше  і  ховати  під  матрас.
Руки  за  спину  –  у  грошові  окови.
Залежне  щастя  від  цін  на  нафту-газ.

Не  знаєм  правди  –  її  ж  підрихтували
Оті  отці,  що  варять  наш  бульйон.
В  казан  кидають  всілякії  приправи.
Помреш  в  бульйоні,  як  велить  тобі  закон.

Не  випливай.  Не  борсайся.  Не  треба.
Змирись  зі  всім  і  камнем  йди  на  дно.
Як  лишній  груз  відсохне  твоя  кеба.
Тобі  вона  не  треба  все  одно.

За  тебе  думають  верховні  Кеби;
А  ти  лиш  м’ясо  –  продажне  за  десерт.
У  них  глазур,  на  лобі  світить  лейба;
А  ти  лиш  м’ясо  –  продажне  за  концерт.

Приїде  хор  «  народних  проституток»,  
Затягнуть  пісню,  для  Кеби,  за  доляр.
Ще  й  однодумців  зженуть  пару  маршруток,
А  ти  їм  віриш  заривши  окуляр.

Кипить  бульйон,  вже  в  попу  припікає,
А  голова  забита  вщент  брехней.
Про  неї  і  малий,  і  дурень  знає.
Та  ми  залежні  –  брехні  нам  треба  клей.

Пакет  наділи,  вдихнули  повні  груди
І  в  раз  по  венах  се  щастя  потекло.
Ми  звикли.  Ми  залежні  люди.
І  щастя  бачимо  крізь  побите  скло.

Пропав  наш  світ.  Із  ніг  на  голову  крутнувся.
Людина  ж  не  творець,  а  раб  гнилий  в  ярмі.
У  позі  завмирає  –  раком  вже  нагнувся.
У  своїх  бідах  винні  ми  самі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503959
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2014

Прощай. Я повернусь осінньою грозою

Прощай.  Я  повернусь  осінньою  грозою,
Опалим  листям  й  холодом  вночі.
Пробач.  Не  заберу  тебе  з  собою  –  
І  відлітаю,  як  цвіт  із  аличі.

Сховайсь.  Під  ковдру  теплу,  коли  сніг
Всю  ніч  не  спав  –  кришталь  по  світу  сіяв.
Відкрий.  Коли  паду  до  твоїх  ніг.
Сто  тисяч  миль  про  тебе  тільки  мріяв.

Пройди.  Зі  мной  зроби  останній  крок:
Може  в  біду;  та  вірю  я  –  до  щастя.
Не  бійсь.  Я  взяв  з  минулого  урок.
Останній  крок  –  він  легко  нам  удасться.

Прощай.  Я  повернусь  з  осіннім  потеплінням,
Що  літо  бабине  подасть  нам  на  десерт.
Дивись.  Проріс  наш  сад,  що  був  колись  насінням.
Зберем  врожай  і  підемо  разом  уперед.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2014

Немного жаль прощальных слов

Немного  жаль  прощальных  слов
Среди  тепла  апрельской  ночи.
Уйти  балетно  в  глубь  веков
Без  лишних  слов  нам  станет  мощи.  

Без  криков  лишних,  сожалений,
Без  пафосных:  Люблю  на  веки!
Я  забывал  о  днях  рожденья,
Твою  ж  печаль  смывали  реки.

Ты  всё  прощала  без  излишка
И  не  боясь  зашла  в  пучину.
А  я…  еще  совсем  мальчишка:
Играю  в  мяч,  люблю  малину.

Не  прижилась  во  мне  серьёзность.
Наверно,  шут  был  в  прошлой  жизни.
А  вот  тебе  мешала  скромность  –  
Так  и  не  вышла  из-за  призмы.  

И  вот  финал!  Мы  отыграли…
Три  года  пробыли  на  сцене.
В  оклунки  вещи  собирали,
Так  не  сознавшись  об  измене.

Мы  хороши,  ну  что  тут  скажешь.
Двойная  жизнь  была  лихая.
Уже  другому  шарфик  вяжешь,
И  подомной  лежит  другая.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500958
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.05.2014

Продовження козацької тематики…

Так  у  червневий  ранок  із  військом  многоликим:
З  братами  козами  й  татарською  ордой  –
Вступав  Виговський  в  різань  із  московитом  диким,
Щоб  шаблею  своєю  послать  їх  в  мезозой.

Забув,  московський  ірод,  що  обіцяв  Богдану
І  в  темную  Руїну  зайшов,  щоб  додавить.
А  Русь  усе  боролась  за  волю  ту  жадану
І  зараз,  перед  царством,  не  може  відступить.

На  Конотоп  зіхнули  роти  упиті  кров’ю
Та  Гуляницький  сміло  його  не  віддавав.
Два  місяці  хранили  і  з  щирою  любов’ю
Полковник  з  козаками  на  смерть  стіной  стояв.

Чекали  й  дочекались  гетьмана  із  братами.
Виговський,  ясний  сокіл,  прийшов  на  судний  бій.
Богун  стояв  із  ліва,  із  права  –  військо  хана
І  табором  осіли  по  річці  голубій.

Та  не  втекли  від  бою  московськії  загони;
Були,  як  завжди,  певні,  що  переб’ють  усіх.
Але  ж  не  знали,  бідні  –  гетьман  не  за  погони,
А  обраний  за  вдачу,  бив  москалів  мов  бліх.

Сперш  грався  з  ворогами,  колов  їх  потихеньку:
То  нападуть  із  лісу,  то  вийдуть  з  темноти.
Виговський,  геній  бою,  у  Соснівку  маленьку
Манив  чужу  кінноту,  щоб  там  їх  погребти.

Та  впевнений  Пожарський  надіявся  на  вдачу.
Хотів  здобути  славу  розбивши  козаків.
Тепер  по  воєводі  вдова  його  поплаче  –  
Пожарський  і  кіннота  упали  без  голів.

А  Трубецький  злякався  –  Пожарського  розбили!
Тікаймо  із  Вкраїни,  в  московію  скоріш!
Та  козаки,  все  щедрі,  без  ран  не  відпустили.
Побачив  цар  московський,  що  військо  в  нього  гріш.

Тряслися  у  палатах,  боялись  покарання  –
А  раптом  «вольний  збрід»  на  нас  війной  піде?!
Та  ваших  нам  не  треба,  у  нас  своє  є  вбрання.
Воно  у  нас  барвисте,  а  ваше  –  геть  бліде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2014

Вона (І. П. )

Піщинки  щастя  з  твоїх  вій
Осипались,  мов  дощ  із  неба.
Не  треба  ні  палац  із  мрій,
Ні  туфельок  царициних  не  треба.

Тобі  лиш  рок-н-рольні  ночі
І  постіль  з  плямами  кохання.
На  ранок  –  чай  зелений  хочеш;
На  вечір  –  у  Дніпрі  купання.

Весь  глянець,  всю  палітру  жовтих  ЗМІ
Жбурнеш  в  камін  –  горить  красиво.
І  знову  правда  у  вині;  
і  знову  буржуазне  чтиво.

Знов  під  дощем  нічні  гуляння
Без  парасолі,  просто  в  хмари.
Коли  весела  –  обіймання;
Коли  не  дуже  –  будуть  чвари.

Ось  так  живу  в  твоєму  світі:
Ношу  даремно  парасолю.
Тобі  нарву  у  жменю  квітів,
А  ти  для  мене  зірвеш  волю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495921
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2014

Вопросы

Горят  мосты,  клубится  дым,  бегут  куда-то  люди.
Зовет  отца  маленький  сын:  Папа,  а  жить  то  будем?

Сколько  нам  еще  сидеть  на  прогнившей  трубе?!
Сколько  братьев  падет  на  этой  ненужной  войне?!
Когда  же  мы  будем  не  чужими  на  собственной  земле?
И  когда  мы  начнем  гордиться  рождением  в  этой  стране?

Много  лет  мы  боролись  за  то,  что  бы  жить  иначе  –  
А  цари,  смеясь,  желали  нам  удачи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495708
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.04.2014

З глибини століть

З  глибини  століть  доносились  роками
Ті  спогади,  про  славетних  мужів,
Що  не  склоняли,  не  тряслись  пред  ворогами;
Все  гнали  гада  від  своїх  дворів.

Боролись  із  чужими  все  шаблею  та  кров’ю;
Та  в  час,  коли  без  зброї  залишились  вони,
Як  ціп  сплітали  руки  й  єдиною  стіною
Стояли,  непохитні,  від  літа  до  зими.

Їх  катам  віддавали,  тягли  щоразу  вени,
Залазили  під  ребра  –  та  душу  не  знайшли.
До  пекла  відправляли  продажні  ігумени;
Та  наші  козаченьки  до  Раю  увійшли.

І  скільки  вас  зосталось  із  тисячі  свободних,
Залишилась  хоч  жменя  своєй  землі  синів?
Бо  ж  наплодило  царство  пророків  інородних  ,
А  ті  будують  «правду»  з  відрубаних  голів.

Ще  б  пару  характерних,  ще  б  пару  вільних  духом
І  все  б  червоним  півнем  засяяли  царі.
Дістали  рідні  шаблі  і  блискавичним  рухом
Очистили  бур’ян  із  втомлеой  землі.

Зійшов  Богун  на  попіл,  Сірко  десь  в  полі  скаче,
А  москалі  розбиті  Виговського  клянуть.
В  вишневому  садочку  соловей  заплаче
І  на  Вкраїні  милій  героїв  пом’януть.

А  як  забули,  браття,  ви  заповіти  вірні;
А  як  забули,  браття,  синів  своєй  землі  –
Тікайте  до  чужбини,  в  общини  іновірні
І  там  моліться  богу,  що  осіда  в  Кремлі.

Хто  ж  зрадив  свою  віру,  хто  зрадив  своїх  предків,
Той  у  Долині  Чорній  кінець  свій  віднайде.
Ще  мало  по  Вкраїні  свободи  осередків,
Але  Бог  своїм  взором  і  їх  не  обійде.

Я  вірю,  що  ми  встанем;  я  вірю  –  схаменемось.
І  батько  Хмель  збереться  країной  погулять.
Коли  із  майбуття  в  сьогодні  обернемось  –  
Із  гордістю  за  себе  се  будем  споминать.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494618
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2014

Людина приречена на волю!

Людина  приречена  на  волю!
Приречена  сконати  вік  з  душою,
Що  в  небо  відлітає  назавжди.
Чиста,  як  краплина  той  води,
Що  скелю  горду  розсікає.
По  секунді  вік  збігає
І  нам  відведене  життя.
Забудьте  про  мольби  і  каяття.
В  своїх  руках  тримайте  долю.
У  серці  бережіть  же  волю
І  вам  у  Рай  дорогу  встелять.
Чорні  ж  млини  не  перемелять
Той  діамант,  що  є  свобода.
Така  ж  то  наша  ся  природа,
Ми  відчуваєм  Бога  в  полі.
В  неволі  ся  душа  сконає.
Як  вид  людина  вимирає,
А  серце  тягнеться  до  волі.
І  не  біда,  що  босі-голі;
І  не  біда,  що  ми  під  катом.
Легенько  перехрестим  матом
І  далі  свою  путь  вести  
До  Бога,  не  до  темноти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494593
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2014

Ця любов…

Ця  любов  не  перша  й  не  остання;
і  фінал  не  такий,  як  ти  думаєш.
За  вікном  вже  квітневі  смеркання  –
почуття  через  засоби  гумові.

Як  татарська  орда  ти  пройшла  по  мені:
все  зі  свистом,  із  гиком,  без  пам’яті.
Обтрушуся  від  пилу,  здіймусь  від  землі,
але  ти  на  цей  вечір  вже  зайнята.  

Ця  любов,  як  клубок  голих  нервів,
потріпала  що  душу,  що  плоть.
Ми  лежали  в  постелі  завмерлі,
молячИсь,  щоб  не  бачив  Господь.

Ця  любов,  як  щось  збуджено-дике,
заставала  самих  нас  от-там.
Забирали  безсовісні  ріки,
вкравши  те,  що  було  нам  життям.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014

Твори добро

Твори  добро  й  добром  і  отзоветься,
Все  в  десятину  більше  тобі  прийде.
Якщо  ти  -  зло,  так  просто  не  минеться.
Воно  ж  своє  сторицею  візьме.  

Не  ний,  не  плач,  не  нарікай  на  Бога.
Ти  ж  свій  врожай  збираєш  по  житті.
З  добром  трояндами  вросте  дорога,
А  зло  назавжди  втопить  у  багні.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2014

Я тільки вітру розповім

Я  тільки  вітру  розповім,  
що  почуття  до  тебе  маю,
Що  від  очей  твоїх  ховаю  свої  думки,
Бо  ти  ж  пізнаєш  душі  моєї  тайну.
Тоді  ж  відкритий  пред  тобою,  
Мов  перед  сотнею  стволів,
Я  не  зійду  із  поля  бою.
Скажу  тобі  лиш  пару  слів:
Ти  як  ікона  в  Божім  храмі,
До  тебе  падаю  й  молюсь.
Твоїм  стопам  все  поклонюсь
І  відійду,  щоб  споглядати.
Все  далі  в  світ,  щоб  не  злякати.
І  знов  собі  буду  ховати  ті  почуття,
Що  живуть  в  мені.
Ти  ж  все  літай…
Я  –  на  землі.

Літай  голубко  моя  мила,
А  я  кохати  тебе  буду.
Де  б  не  схилила  свої  крила  –
І  в  той  же  час  і  я  там  буду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491337
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2014

Так, наша кава вже не та

Так,  наша  кава  вже  не  та,
Хоча  кав’ярня  не  змінилась,
Але  ж  смаки  кудись  поділись
І  лиш  гірчить  на  язиці.
Колись  купались  в  молоці,
Тепер  я  сам  у  ванні  з  хвої.
Її  осипалось  з  сухої  ялинки,
Що  зі  свят  стояла.
А  ти  ж  пішла  і  не  прибрала.
І  я  боявсь  її  торкатись;  
Боявсь  собі  чесно  зізнатись,
Що  більш  не  буде  казки  цьої.
Та  розламав  усе  ковток  кави  гіркої.

Так,  наша  кава  вже  не  та.
Я  зрозумів  це  надто  пізно
І  правда  увірвалась  ніжно
У  мою  душу,  в  серце  моє…
І  здався  я  зовсім  без  бою.
Тепер  в  полоні  я  сиджу.
Та  тільки  спогад  через  сльозу,
Як  ми  кохались  чисті,  голі…
В  квартирці,  що  ховалась  на  Подолі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2014

Ти не гравець, не воїн, не козак

Ти  не  гравець,  не  воїн,  не  козак.
Ти  білий  лист  чорнилом  ледь  облитий.
Ти  симулякра  –  це  поганий  знак.
Як  індивід  в  суспільстві  ти  убитий.

Ти  не  читаєш  Блока  чи  Камю,
А  Сухомлинський  для  тебе  ліси  темні.
Свою  печать  здаєш  ти  по  рублю
І,  як  той  жид,  гребеш  у  повні  жмені.

Та  ні,  не  жид.  В  жида  є  ідеали.
Ти  ж  просто  жлоб  без  імені  й  чеснот.
Ти  радий  яду,  що  пани  тобі  подали.
Не  маєш  знань,  той  суєш  усе  в  рот.

І  ти  вмираєш  сам  на  сам  з  рублями,
Бо  ти  не  воїн,  не  гравець  і  не  козак.
В  тебе  немає  України,  нашой  мами;
Нема  рідні…  а  лиш  гріхів  повний  рюкзак.

Й  пани  не  плачуть,  а  ти  очікував  на  інше?
Таких,  як  ти,  орда  мала  стоїть.
За  НАШИХ  же  помоляться  безгрішні
Й  герої  наші  будуть  вічно  жить!

А  ви  вмирайте,  раз  продалися  за  злато.
Й  не  скотиться  сльоза  з  очей  моїх.
Я  не  один!  Таких  дуже  багато!
І  разом  ми  не  зігнем  більше  ніг!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2014

Тобі здається…

Тобі  здається,  я  не  плачу.
Можливо,  дощ  упав  на  щоки.
Чи  то  мені  згадались  роки,
Як  ми  літали  в  небесах.
Руками  все  в  твоїх  косах
Я  путався,  як  вперше  грався.
І  тій  весні  я  весь  віддався
І  покружило,  понесло…
З  тобою  в  танці  ми  єднались.
До  неба  свого  підіймались
І  не  боялись  падать  вниз.
Спрагу  вталяв  травневий  бриз.
Нам  було  всього  для  кохання.
Тепер  я  сам.  І  в  чом  питання?
Хто  винен?  Де  шукати  правди?
То  все  не  те.  Мені  би  фарби…
Я  замалюю  сірі  хмари,
А  дощ  веселкою  зроблю,
Але  ти  барви  мої  вкрала…
А  я  то  все  тебе  люблю.

Тобі  здається,  я  не  плачу.
То  почуття  мої  виходять.
Вони  собі  покій  знаходять
Серед  садів,  що  на  землі.
Мені  ж  лишаються  нові.
Та  почуття  старі  не  ймуться.
Най  всі  підуть,  але  ж  знайдуться
Піщинки  із  твоїм  лицем.
Хоч  кулю  в  лою…  і  без  проблем.
Тай  тут  одна  проблема  є  –
Життя  кохаю  я  своє.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2014

За що брати такі у нас

За  що  брати  такі  у  нас,
Що  й  ворогів  нам  вже  не  треба?
Чи  може  в  них  чума  чи  сказ?
Чи  думають,  що  вищі  неба?

За  що  так  вз’їлися  на  нас,
Забули,  що  одної  крові?
Тепер  я  бачу  –  різний  клас:
Нам  щастя;  вам  же  –  ріки  крові.

І  най  воздасться  вам  за  горе,
Що  сієте  в  наших  серцях.
Вас  змиє  в  пекло  боже  море.
Тоді  ж  в  очах  заграє  страх.

Тоді  ж  згадаєте  про  кривду
Та  живота  в  нас  не  просіть.
Можливо,  виграли  ви  битву
Та  у  війні  вам  доля  згнить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2014

І п’яні знов регочуть…

І  п’яні  знов  регочуть…
Над  лохом  типу  «Дон  Кіхот».
Чого  вони  від  нього  хочуть,
Він  же  герой!  Чи  ідіот?    
І  все  воює  за  своє:
Піщинки  радості  збирає,
Поклони  до  п’янюг  не  б’є  –  
Він  їх  із  миром  відпускає.
Бо  ж  не  цікава  тая  п’янка,
Що  про  чуже  вони  тріпочуть.
Для  лоха  важливіш  коханка.
І  п’яні  знов  над  ним  регочуть.                                      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2014

Не залишай мене

Коли  час  слави  вже  мине,
Коли  зігнусь  я  під  дугою  років  –  
Не  залишай  мене.
Не  залишай  мене.  
Пройдем  разом  ще  пару  кроків.

Коли,  мов  вітром,  друзів  всіх  зжене,
Коли  залишусь  сам  на  сам  з  собою  –  
Не  залишай  мене.
Не  залишай  мене.
Подай  останню  склянку  із  водою.

Якщо  ж  мене  хвороба  прокляне
Й  не  бачить  мені  більше  днину  –  
Не  залишай  мене.
Не  залишай  мене.
Ти  залишись,  до  поки  в  небо  я  полину.

Коли  до  себе  Бог  мене  візьме,
А  тіло  кане  до  землі  святої  –
Не  забувай  мене.
Не  забувай  мене.
До  неба  підійми  оченята  свої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2014

Обернись!

Обернись!  
Залиш  мені  хоч  погляд.
Я  знаю,  ти  тікаєш  назавжди,
Але  прошу,  залиш  мені  свій  погляд.
Для  мене  то  ковток  живой  води.
Лиш  обернись!  Молю  тебе,  благаю!
Врятуй  мене  від  полум’я  печей.
Та  що  мені  ті  печі,  я  ж  то  знаю  –
Сильніш  горить  вогонь  твоїх  очей.

Не  обернулася…
Відійшла  у  вічність.
І  там  тепер  гуляєш  між  садів.
Я  на  коліна…  і  в  дружини  бідність.
Свій  прихисток  знайду  серед  рабів.
Ти  ж  закувала  не  мене  одного.
Таких,  як  я,  на  світі  сотень  з  п’ять.
Ми  всі  твої  раби  від  стара  до  малого.
Та  очі  твої  одинаково  мовчать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2014

Рождение и Смерть.

Рождение  и  Смерть.
Яд  или  Пуля.
Алкоголь.  Сигареты.
В  кармане  дуля.
Он  и  Она.
Просто  секс.
Мир  и  Война.
В  театре  нет  мест.
Жирный  чиновник
Берет  проститутку.
Она  продается  на  час,
А  может  на  сутки.
Рожденье  и  Смерть
Преследуют  нас.
Кого-то  в  фавориты.
Кого-то  в  запас.
Мир  и  Война.
Тонкая  грань.
Царю  бьем  челом.
Платим  дань.
Яд  или  Пуля.
Решение  проблем.
В  кармане  не  дуля,
А  пачка  LM.
Вопросы.  Ответы.
И  вечные  дилеммы.
В  конце  только  смерть
Решит  все  проблемы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481577
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.02.2014

Ми на коліна не стаєм!

Ми  на  коліна  не  стаєм!
Лиш  падаєм  від  кулі  в  серце,
Але  ж  з  собою  заберем
Віру  в  своє.  І  не  здригнеться
Душа  вільна,  не  закричить  від  болю.
І  не  забудуться  герої,
Що  полягли  за  Волю!
Тай  не  забудуться  кати,
Що  вийшли  з  рідного  двора.
Були  колись  прості  «мєнти».
Тепер  –  криваві  мусора.

Ми  на  коліна  не  стаєм!
Не  ті  часи  тепер,  громадо.
Все  тіло-душу  віддаєм,
Щоб  жити  стало  радо.
Щоб  солов’їна  заспівала.
Текла  все  чистою  рікою.
І  щоб  чума  собі  забрала
Всіх  ворогів  рукою  злою.
І  не  забудуться  в  віках
Герої  вільної  країни.
І  не  зійдуть  сльози  в  очах,
Що  омивають  всі  родини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2014

Безликі люди

Ми  сотні  масок  приміряєм,
А  почуття  –  у  сейф  ховаем.
Ніхто  не  зна  єства  мого,
Тай  не  показує  свого.
То  лиш  міраж,  секундна  тінь.
Щодень  з  тобою  сотні  змін.
Для  кожного  ти  різний,  брате,
Але  ж  собі  нащо  брехати?
Чому,  коли  один  лишився,
На  себе  ти  не  подивився?
Бо  ж  не  побачиш  ти  взірець.
Розчарування.  Все,  кінець.
Ілюзія  уся  пропала,    
коли  ж  єство  на  верх  прорвало,
ти  хвацько  заховав  під  маску,
а  від  думок  надінеш  каску.
І  вихід  в  світ,  а  там  усюди  –  
Безликі  люди.

Та  півбіди  що  без  лиця,
Так  ще  ж  хова  в  собі  творця.
Його  в  стандарти  закриває.
За  рамки  зась,  там  не  літає.
Душа  і  просить,  і  шкребеться,
А  він,  балда,  й  не  отзоветься.
Турботи  лиш  земні  покрили,
А  до  душі  –  немає  діла.
Вона  не  вигідний  товар.
Хіба  з  душі  буде  навар?
Хіба  на  ній  грошей  заробиш?
Чи  вигідну  кар’єру  зробиш?
Із  нею  стидно  вийти  в  люди,
Тому  бездушні  ходять  всюди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2014

Буває

Буває  в  камінні  життя  більше,  ніж  в  людині.
Й  на  дні  бокала  правди  більше,  ніж  в  житті.
В  очах  буває  світла  більше,  ніж  в  ясній  днині.
Тай  день  наш  тоне  в  «потрібному»  смітті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2014

Тіло. Душа

Тіло  оголяй  лиш  з  тим,  із  ким  душа.
Душу  ж  розкривати  не  спіши.
Якщо  все,  що  треба  –  це  твоя  краса,
Ти  його  подалі  від  себе  відішли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2014

Деградація

Курити  й  пити  зараз  модно  -  
Так  з  молоду  вмирає  наша  нація.
Послати  можеш  ти  кого  завгодно!
Що  ж  поробиш,  хвороба  –  деградація.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478641
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2014

Ти ж без зброї

В  твоїх  очах  я  бачу  зорі
І  ти  здалася  вся  мені
Без  бою.  Ти  ж  без  зброї,
Але  чомусь  горю  в  огні.
Твої  же  щічки  розцвіли,
Як  маки  в  полі  на  весні.
Твої  же  брови  чорноземні
Покриті  вродою  земною.
Тебе  ж  природа  в  світ  явила
І  ти  цвітеш  щодень  весною.
Твої  уста,  то  чистий  мед,
Але  ж  бувають  як  калина.
У  коси  вкуталась,  як  в  плед.
Душею  чиста  ти  дитина.
Ти  промінь  Божий,  подих  неба.
І  я  лечу,  хоча  й  не  треба
Мені  до  тебе  наближатись.
З  землі  же  буду  любуватись
Твоїм  у  небі  віддзеркаллям.
Тебе  ж  порівнюю  з  Граалем.
Душа  ж,  проклята,  все  палає.
До  тебе  кожну  днину  рветься
І  серце  в  небо  вільне  б’ється,
А  розум  пристрасть  зупиняє.
У  ньому  страх  -  не  кохання  ллється.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2014

Зерно

Мы  пропадаем  по  контактах,
Читаем  книги,  пьем  вино.
Играем  в  жизнь,  в  любовь  в  антрактах.
Нас  травят,  а  мы  прорастаем,  как  зерно.
Зальем  все  беды  и  проблемы,
Рванем  оковы,  их  сожжем  дотла.
Но  как  на  грабли  попадаем  на  дилеммы:
Быть  по  уши  в  добре  или  по  локти  зла?

Они  все  в  кольцах  и  цепях  -  
Великие,  большие  короли.
Сидят  на  троне  и  внушают  страх
Всем  тем,  кто  доживает  на  мели.

В  разваленных  домах  без  окон  и  дверей
Мы  пьем  вино,  пытаемся  дожить  наш  день,
Но  он  уходит.  Наступает  ночь…
И  Бог  не  в  силах  нам  помочь
Срывает  гнев  свой  на  верхах.
Рубает,  жжет  их  в  пух  и  прах.
Так  ночь  проходит  и  проходит  гнев.
Так  мель  встает.  Так  идет  народ  прозрев.
А  власть  уходит  в  глубину,
Спасая  душу  от  бесов,
Но  кто  у  дьявола  в  плену
Не  разорвет  вовек  оков.

Огонь  свободы  все  бушует,
А  мы  как  прежде  пьем  вино.
И  ветер  перемен  подует,
Дождем  прольется  небо…
И  взойдет  наше  зерно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475765
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.01.2014

Не плачь

Не  плачь…
Прошу  тебя  не  плачь.
Все  беды,  все  страданья,  
Что  пришли…
Весь  этот  список  неудач
Сожги  тихонько  ты  в  печи.
Сожги.  Забудь.  Вперед  иди.
Туда,  где  не  идут  дожди.
Туда,  где  солнце  светит  ясно,
А  жизнь  легка  и  так  прекрасна.
Но  лишь  не  плачь.

Прошу  тебя  не  плачь.
Ты  так  прекрасна  в  этом  свете
И  в  этих  красках  от  весны.
Ты  лучик  счастья  на  планете.
Лишь  ты  спасаешь  мои  сны.
Ведь  ты  спасала  мою  жизнь.
Зачем  же  плачешь  надо  мною?
Мне  так  приятно,  я  не  скрою,
Но  я  в  Раю,  ты  на  земле.
Прошу  не  думать  обо  мне.

Живи  счастливо  и  не  плачь.
Но  если  будет  тебе  трудно,
Я  подниму  тебя  на  руки.
Перенесу  всю  боль,  все  муки.
Разрушу  стены  на  пути,
Лишь  только  горе  отвести,
Но  только  милая  не  плачь.
Прошу  тебя  не  плачь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475115
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.01.2014

Мест нет

Мест  нет…
Во  тьме  раздастся  глас  угрюмый
И  лихо  дёрнув  лошадей,
Из  криком  поводырь  сутулый
Погонит  сани  в  плен  ночей.
Быстрей,  всё  дали  на  опушку,
Где  шабаш  ведьм  сто  лет  идёт,
Примчались  гости  и  в  избушку,
А  там  их  пир  вселенский  ждёт.
Всё  за  окном  метель  играет
И  песенки  свои  поёт.
В  избе  же  к  столу  накрывают.
Хозяйка  кушанье  даёт.
Гуся  смачного,  пироги.
Под  шубой  рыбу,  две  ноги.
Салаты,  мёд…  ну  и  компот.
Вот  только  подставляй  свой  рот.

Свеча  уж  плачет  на  столе
И  Ведьма  тихо  на  метле
Присела  и  готова  пить.
-  Эгей,  бокал  скорей  налить!
В  бокалы  всем  с  кувшинов  льют,
Но  не  вино,  а  кровь  здесь  пьют.
Но  вскоре  сильно  перебрав,
Мадама  требует  забав.
-  И  в  оргию,  и  в  пляс  пойти,  
Но  только  б  не  сойти  с  пути.
Что  ведь  по  пьяни  я  могу
Спалить  нечаянно  тайгу.
Тут  Леший,  старый  донжуан,
Схватил  её  и  марш  в  канкан.
И  так,  и  сяк  они  крутились.
Всё  ножками  об  ножки  бились.
И  в  Лешем  заиграл  мужик.
Рука  под  юбку.  Страшный  крик.
-  Ах,  ты  нахал!  Ах,  ты  подлец!
Ведь  я  невинна,  как  дитя,
Пусть  скажут  все  мои  мужья
И  пять  моих  прекрасных  дочек.
И  что  скажу  тебе,  короче,
Не  так  пьяна  я,  что  б  с  тобой
Предаться  страсти,  дорогой!
Пощечину  ему  влепила
И  плавно  к  бару  покатила.
-  Ещё  бокал  и  я  поду,
А  Лешему  скажи:  «Я  жду».

Проходят  дни,  проходят  ночи,
А  Ведьма  всё  сидит  одна.
Мужик  ей  нужен,  очень  срочно,
Но  на  пути  стоит  стена.
Все  мысли,  пошлые  желанья,
В  вине  ответов  изысканья
Достало  Ведьму  до  придела,
А  ведь  ни  этого  хотела.
Но  не  сложилось,  не  судьба.
Вся  жизнь  пустая,  как  труба.
Любви  хотелось,  просто  счастья,
Но  нет  у  Ведьмы  этой  власти.
И  в  сердце  пустота  сто  лет…
Мест  нет!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473833
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.01.2014

Закон один для всіх

Закон  один  для  всіх,
але  ж  нас  не  чують;
не  бачать  із  своїх  палат.
Коли  ж  за  Волю  мітингують  -
Її  вбивають,  кидаючи  до  ґрат.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2014

Я лиш актор

Здається,  граєш  ти  не  чесно,
Заманюєш  мене  до  своїх  лав.
Хоча,  мені  до  біса  лесно,
Але  б  цього  ніколи  не  признав.

Я  б  не  сказав,  що  дихати  все  важче
І  пред  тобою  серце  б’ється,  що  кінець.
Мені,  мабуть,  у  тайні  жити  краще.
Що  Данте,  що  Петрарка  для  мене  не  взірець.

Вони  ж  співали  в  люди  свої  вірші-сонети,
Й  безжально  віддавали  себе  в  вогонь,  до  тла.
Я  лиш  актор,  вони  ж  були  поети,
Тому  на  вічну  гру  мене  ти  прирекла.

Без  гриму,  без  фанфарів  виходжу  я  на  сцену
І  під  акорд  останній  скажу  свої  слова.
Ти  ж  продала  мені  свою  любов  шалену,
А  платою  за  неї  –  моя  є  голова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2013

Народ встає

Народ  встає!
В  руках  ся  правда.
Пани,  виходьте  на  дуель!
Втомилась  чесная  громада,
Що  вся  країна,  як  бордель.
Ми  хочем  дім  свій,  не  готель.

І  ви  у  домі  чужі  гості.
Ми  збережемо  для  дітей
Країну,  а  для  вас  же  кості,
Ви  ж,  як  собаки,  тож  гризіть.
Боюсь  я,  погризете  глотки.
Вам  тут  не  раді,  тож  ідіть.
Сідайте  у  диряві  лодки,
Подалі  від  землі  пливіть,
А  як  біда,  то  ви  тоніть.
На  дні  вам  точно  будуть  раді.
У  пеклі,  як  у  вашій  Раді,
Мудрують  пакость  для  людей.
Купують  душі,  а  на  нас  -  
Уже  не  діє  злата  клей.

Народ  встає!  Ви  ж  на  коліна
Ставайте  і  просіть  прощень.
Вам  не  зламать  батька  та  сина.
Для  вас  же  не  настане  день.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466260
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2013

Лінь

І  замість  крові  розтікає  лінь…

Все  тіло  ніжно  обвиває,
Мене  до  ліжка  притискає
І  не  пускає  до  небес.
Так  день  у  ніч  безславно  щез.
Аби  ж  то  день;  так  все  життя
Проводиш  в  ліні.  Забуття
Всього  святого  і  кінець.
Я  її  раб,  я  її  жрець.
І  все  життя  моє  в  бездії.
Із  лінню  вени,  як  ті  змії,
Все  обвивають,  немає  змін.

І  замість  думок  гуляє  лінь…

Ніщо  не  сміє  перервати,
А  як  зайде,  то  їх  за  ґрати.
Лиш  лінь  цариця  над  умом.
І  не  тиняється  зі  злом,
Але  й  добро  не  признає.
Мені  всю  ласку  віддає
Тай  сковує  у  ланцюги.
Лінь  від  очей  аж  до  ноги.
Вципилась  у  моє  зап’ястя
І  з  нею  не  побачу  щастя,
Тож  відійду  собі  у  тінь.

І  замість  щастя  співає  лінь…
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2013

Жлобізм

Так  що  ж  людину  відрізняє  від  жлоба?
Чи  в  нього  є  якісь  фізичні  риси,
Чи  може  в  нього  лиса  голова,
Чи  ж  підла  морда,  як  у  криси?

І  ніби  жлоб  така  ж  людина,
От  тільки  інший  погляд  в  нього:
Буває,  що  нап’ється,  як  скотина;
Буває,  що  візьме  до  рук  чужого.

Жлоб  живе  в  трикутнику  своїм:
Супермаркет,  телевізор  та  робота.
Щось  інше,  то  для  нього  грім.
Він  же  не  козак,  а  лиш  голота.

Коли  наш  жлоб  в  жлобиху  закохався
І  їх  піймало  у  кохання  грати,
Інстинкт  природній  вверх  піднявся
І  в  них  з’явились  жлобинята.

Й  прийшла  у  світ  нова  людина,
Ще  без  жлобства  в  крові  своїй.
Але  ж  суспільна  павутина
Обвила  їх,  як  хижий  змій.

Жлоба  виховують  всім  світом:
Батьки,  суспільство,  партія  і  преса.
В  кінці  малий  ламається  під  гнітом
І  в  нього  лиш  жлобовські  інтереси.

І  через  слово  мат  лунає,
Й  окурок  кине  на  дорозі.
Та  про  людське  він  ніби  знає,
Але  ж  жлобізм  трима  в  облозі.

Лиш  грань  тоненька  розділяє
Й  на  шлях  жлобства  легко  ступити.
І  хто  в  собі  жлобізм  пізнає  –  
Не  має  серед  нього  жити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2013

Ангел

Устал  ходить  я  с  печальным  взглядом
И  думать  постоянно  лишь  о  ней.
Только  её  я  вижу  рядом,
И  тут  же  мысленный  злодей
Прокрался  в  ум  мой,  как  волна,
Украв  все  чувства  для  людей.
Теперь  со  мною    не  она.
Остаться  в  бедности  не  решилась,
Хоть  и  была  вовлечена.
И  все  давно  уже  забылось  -  
Любовью  болен  я,  Она  больна.
Все,  что  имела,  уж  лишилась.
Осталась  только  смерть  одна,
Но  этого  судьба  не  предвещает.
Пробудилась  принцесса  ото  сна:
Глаза  легонько  раскрывает
И  попадает  в  мир  чудес,
Где  зла  и  крови  не  бывает.
А  я,  как  призрак,  уж  исчез,
Испуганный  внезапным  пробужденьем.
Ведь  она  ангел,  а  не  бес.
Все  в  мире  напиталось  напряженьем.
Мир  злых  царей.  Покорных  слуг.
Глаза  скрываем  за  движеньем.
Не  слышим  даже  Божий  звук,
Находим  в  водке  утешенье,
Тонем  в  наркоте.  И  вдруг,
Как  с  небес  упало  провиденье.
Все  те,  кто  заняты  собой,
Услышали  ангельское  пенье.
Вдруг  женщина  взошла  передо  мной.
Я  к  призраку  её  стремился.
Она  мне  послана  судьбой.
Я  как  из  пепла  возродился  -  
Унылый,  бедный  человек,
И  в  глазах  её  утопился,
Забыв  про  этот  страшный  век,
В  котором  день  бежит  как  час.
Я  участи  своей  избег.
И  чей-то  звучный  глас
Призвал  меня  своим  веленьем.
И  я  пошел.  В  тот  же  раз
Пробрало  тело  утешеньем
И  я  глаза  свои  закрыл.
Она  предстала  пред  моим  зреньем.
Луч  света  всех  людей  слепил,
Когда  на  нее  они  обращали
Свои  глаза.  Но  тут  я  заговорил,
И  что  сказать  вначале?
«О  Ангел,  разреши  мне  прикоснутся…»
Но  тут  умолк,  не  зная,  что  сказать  мне  далее.
Пусть  все  ангелами  нарекутся,
Не  смогут  свет  из  себя  извлечь!
И  звезды  в  небе  не  зажгутся,
А  мы  обязаны  её  беречь!
Ведь  вся  она  покрыта  тайной  -  
Её  глаза,  волосы,  нежная  речь…
Она  была  любовью  изначальной.
И,  наверное,  в  итоге,
Была  она  искрой  случайной.
Её  целовать  хотел  я  ноги,
Что  были  от  меня  вдали.
Они  прошли  все  дороги,
На  вершины  все  они  взошли,
Но,  как  не  было  бы  досадно,
Ушли  от  нас,  как  в  море  корабли.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464433
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.12.2013

Жадність

У  серце  закрадається  гнилая  думка
і  битись  не  дає  у  такт  йому.
Вона,  то,  як  в  руках,  з  камінням  сумка,
що  босим  ти  несеш  через  зиму.

Що  врізається  все  лезом  в  руки,
що  заливає  очі  -  й  темнота.
І  в  день,  і  в  ніч  впиваєш  муки
й  стає  все  глибшою  духовна  біднота.

Вже  ж  сумки  повні  й  рветься  днище,
але  ж  все  більше  ти  гребеш.
Із  кожним  днем  до  смерті  ближче.
І  кожен  день  ти  більше  п'єш  і  жреш.  

З  собою  не  візьмеш  на  небо
й  у  пекло  те  добро  не  забереш.
Ти  раб  бажань  і  все,  що  треба,
коритись  -  і  як  віл  ти  преш.

І  човен  твій  не  в  твоїй  власті  -  
гнила  ж  ріка  сама  тебе  несе.
На  цукор  й  сіль  відкрили  пасті.
У  бідності  ти  хоч  багато...
                                             ...у  жадності  -  усе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464423
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2013

Страх

Страх  -  так  часто  він  стає  серед  дороги
і  не  пускає  нас  на  шлях  бажань.
Страх,  як  для  струмка  тяжкі  пороги,
які  переліта  легка  вода.
Вона  ж  собі  тече  та  не  звертає.
У  неї  по  життю  свої  шляхи.
Людина  ж,  як  каміння,  завмирає,
коли  стіной  стають  її  страхи.
Ховається  у  дім  та  закриває  очі.
Під  ковдрою  збирає  сили  та  свій  дух.
І  ніби  вже  герой,  і  ніби  хоче
піднятися  й  продовжить  далі  рух.
Але  ж  так  важко  крок  отой  зробити.
Він  наче  в  прірву  чорную  скачок.
Та  все  ж  до  бою  з  ним  треба  вступити,
щоб  винести  на  волю  свій  урок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2013

Свиня

Свиня  свиней  на  вік  лишиться!
І  хоч  у  Рай  її  пусти,
вона  і  там  свинарник  зробить,
і  по  свинячому  себе  вести.

І  не  поможуть  тут  молебні,
і  чесні  викрики  людей.
Свідомих  лиш  маленька  купка,
що  проводить  дні  серед  свиней.

Але  й  в  свинячій  тій  голівці
на  щастя  вогник  все  жавріє
Вона  ж  кричить  в  своїм  хліву,
а  як  до  дій  -  вона  не  сміє.

Свиня  свиней  на  вік  лишиться,
бо  то  її  найвищий  рівень.
І  той  же  «беркут»  хоче  в  вись,
хоча  він  просто  драний  півень.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463703
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 02.12.2013

Сложите сабли, господа

Сложите  сабли,  господа,
В  войну  чуток  мы  заигрались.
Реками  льется  кровь,  
Как  вода,  течет.
Братья  уж  давно  подрались.
Забыта  честь,  убита  совесть,
Продались  все  за  злато.
Уж  завершилась  ваша  повесть,
Осталась  лишь  расплата.
Сложите  сабли,  господа,
Они  же  вас  погубят.
Склоните  головы  свои,
Или  их  отрубят.
Уж  буря  близится,  конец  грядет.
Иль  вы  хотели  жить  здесь  вечно?
Но  тот,  кто  под  себя  гребет,
Будет  дьяволом  отмечен.
Сложите  сабли,  господа,
И  может  вы  спасетесь.
Вас  позабудут  за  года,
В  конце  и  вы  прогнетесь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463336
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.11.2013

ЗЕЛЕНИЙ ЗМІЙ

Кажись,  мене  понесло.  Ось  пишу  я  зараз  ці  рядки,  слухаю  «The  Beatls»  і  п'ю  апельсиновий  сік,  а  в  цей  же  момент  хтось  бухає.  Прикро.  Прикро  не  за  себе,  а  за  них.  Замість  того  щоб  жити,  насолоджуватися  літнім  сонцем,  цілувати  кохану  (або  коханого,  дівчата  ж  теж  п'ють!,  на  жаль),  вони  самі  себе  знищують.  Товариство  «Зеленого  Змія»  з  кожним  роком,  з  кожним  місяцем,  з  кожним  днем  стає  все  більше  і  більше.  Нові  члени  з  гордістю  вступають  до  його  лав,  приймаючи  нові  дози  алкоголю,  тим  самим  віддають  себе  в  братство-рабство.  І  ні  що  в  цьому  світі  не  зупинить  парад  алкоголю.  От  є  ж  вже  гей-паради  по  всьому  світу.  За  їх  прикладом,  зовсім  скоро,  алкоголіки  усього  світу  будуть  збиратися  групами,  проводити  паради,  і  гордо  заявляти:    
Ми  алкоголіки!
…  або  навіть  так:
Алкаш  –  звучить  авторитетно!
Алкоголь  -  володіє  цим  світом.  Він  всюдисущий.  Алкоголізм  -  релігія  21  століття.  Замість  Бога  -  Спирт,  Горілка  -  дочка  Божа,  а  замість  хрестика  -  чарка  в  руці  і  пляшка  на  столі.  Так,  звичайно,  не  можна  забувати  і  про  наркотики,  але  їх  важче  дістати,  ніж  пляшечку  пивка  або  горілочки.  Наркоту,  поки  що,  в  кожному  магазині  не  продають,  але  дивлячись  на  всі  напівфабрикати-чіпси-колбаси-соки-води,  починаєш  сумніватися.
А  може  це  військовий  план  захоплення  світу?  Все  сходиться.  Нас  поступово  знищують.  Ми  навіть  не  розуміємо  цього.  Щодня  від  алкоголю  помирають  сотні  людей,  а  всім  на  це  плювати.  І  винних  немає.  І  не  буде.  Нас  вже  поневолили.  Ми  залежимо  від  спиртного.  Навіть  лікарі,  які  повинні  рятувати  нас,  кажуть,  що  алкоголь  в  «розумних  дозах»  корисний.  А  хтось  знає  цю  «розумну  дозу»?  Як  її  можна  визначити?  Немає  на  світі  такого  свята  чи  горя,  на  якому  не  присутній  Алкоголь.  Може,  це  від  нашого  бажання  мати  більше,  ніж  уже  є.  Тобі  добре  -  випий  пляшку  пивка  і  буде  ще  краще.  Тобі  погано  -  випий  пару  пляшечок  і  буде  ще  гірше.  В  нас  вже  все  направлено  на  випивку.  Хочеш  випити  за  упокой  –  подивись  новини,  що  не  випуск,  то  хтось  когось  убив,  чи  то  теракт,  чи  ураган.  Вганяють  в  інформаційну  дипресуху,  з  якої  ми,  за  звичкою,  виходимо  за  допомогою  алкоголю.
 Гаразд,  дорослі,  нехай  собі  бухають,  може  їм  так  жити  легше,  дай  історично  вже  так  склалося,  хоча  горілка  з’явилась  на  наших  землях  доволі  недавно,  але  ж  навіщо  знищувати  молодь?  Навіщо  в  руку  дванадцятирічному  пацану  вкладати  пляшку  пива?  Нехай  ще  в  танчики  із  солдатиками  погуляє.  Батьки,  бережіть  своїх  чад!  Культ  випивки  так  сильно  вплели  в  нашу  культуру,  що  ми  й  самі  повірили  в  те,  що  предки  наші  пили,  як  свині,  а  ще  ж  в  17  столітті  велика  імперія  була  на  передостанньому  місці  по  вживанню  алкоголю  в  світі.  Менше  нас  пили  тільки  в  Норвегії,  а  зараз…
 Мене  найбільш  добивають  ці  геніальні  фрази  «дорослих»:
-  Нехай  краще  при  мені  п'є,  ніж  десь  у  підворітті.
-  На,  спробуй,  вже  дорослий.
-  Хай  з  малку  звикає.
І  ви  ще  мрієте  про  прекрасне  майбутнє  ваших  дітей?  Воно  вже  визначено.  І  повірте  мені,  вам  воно  не  сподобається.
Але  як  же  боротися  проти  цього  противника?  Ніяк!  Немає  способу  назавжди  винищити  алкоголь  з  цього  світу.  Він  тут  прописався  назавжди.  І  не  потрібно  виходити  з  плакатами  на  вулиці,  не  потрібно  страйкувати-голодувати,  не  потрібно  знищувати  винно-горілчані  заводи  -  це  все  марно.  Страйки  -  розжене  міліція,  заводи  -  відбудують.  Хочеш  боротися  проти  пияцтва?  Почни  з  себе.  Перестань  пити.  Я  впевнений  твоєму  прикладу  послідують  багато  з  твого  оточення,  коли  побачать,  як  на  очах  твоє  життя  змінюється  на  краще.  І  може  колись,  у  майбутньому,  на  святах  будуть  піднімати  келихи  з  соком  або  водою,  а  не  з  горілкою.
Ось  за  це  я  і  вип'ю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459659
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.11.2013

Сад

В  собі  зрощуй  ясний  сад,
Щоб  цвітом  він  укутав  душу.
Ховай  його  від  підлих  зрад.
Зрощуй  вишні,  яблуні  і  груші…

В  собі  виховуй  стійку  волю,
Щоб  стержень  твій  незламним  був.
І  не  кажи  на  злую  долю,
Бо  ти  творець,  чи  вже  забув?

Свій  сад  не  засоряй  камінням,
Не  перекривай  волі  струмок.
Стели  його  ясним  насінням.

Зірвеш  тоді  плід  із  гілок,
А  буде  він  гіркий,  солодкий  –  
Залежить  від  твоїх  думок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2013

Дороги многії по світу

Дороги  многії  по  світу
Несуть  у  далі  всих  людей.
Спішать  вперед  усі,  як  діти,
Від  поглядів  чужих  очей.

У  стінах  кам’яних  ночуєм,
А  в  день  –  На  старт-Увага-Руш!
І  Божих  слів,  глухі,  не  чуєм.
Забули  про  спасіння  душ.

Забули  про  завіти  старі
І  нам  плювати  хто  правий.
З  природою  чомусь  недбалі.
«Чєловєк»  з  середини  гнилий!

Дороги  многії  по  світу
І  кожен  йде  куди  взбреде.
Перший  крок  робили  діти,
А  смерть  до  старого  прийде.

І  може  тобі  страшно  буде,
А  може  –  ти  заснеш,  і  все.
Коли  ж  спитаєш:  Хто  винен,  люди?!
Побачиш  лиш  своє  лице.

І  ти  зі  страхом  віджахнешся,
Побачиш  правду  у  очах.
Коли  то,  може,  схаменешся,
Піде  за  вітром  тільки  прах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2013

Ти тайною була моєю

Ти  тайною  була  моєю,
Яку  так  пізно  я  пізнав.
Коли  ж  зірвав  свою  лілею,
Тебе  в  обіймах  світ  сховав
За  віковічними  замками,
За  скелями,  що  сонця  ждуть.
Зібрав  добро  своє  руками
Й  подався  я  в  далеку  путь.

В  чужих  країнах  католицьких,
Серед  чужих  думок  та  слів
Зустрів  жінок  красой  величних,
Але  тебе  я  не  зустрів.
Все  через  терни  пробивався,
Від  ран  лишився  тільки  шов.
Коли  то  сам  з  душой  зостався,
У  серці  я  тебе  знайшов.

Ти  тайною  була  моєю,
Яку  у  серці  я  сховав.
Закутав  ніжно  в  орхідею;
Тебе  лиш  на  віку  кохав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2013

Хочется

Хочется  просто  взять  и  уснуть.
Тихо-нежно-спокойно  провалится,
Упасть  в  ночи  на  твою  грудь.
В  вещих  снах  увидеть  суть,
В  кошмарах  со  змеем  сразится.

Хочется  просто  шарики  надуть
И  играть  весь  день  со  щенком.
Пройти  до  конца  свой  путь.
Прочитать:  Хочешь  быть  счастливым  –  будь!
Спрятаться  от  дождя  под  козырьком.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452573
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.10.2013

Ти тут ніхто…

Ти  тут  ніхто
І  звуть  тебе  ніяк.
В  країні,  де  підвісили  на  гак
Тебе  фальшиві  королі.
Втоптали  ближче  до  землі,
Щоб  ти  звикав  до  свого  місця.

Ти  тут  ніхто
І  звуть  тебе  ніяк.
Та  хоч  би  з  неба  тобі  знак
Подав  би  Бог,  але  ж  мовчить.
Мабуть  він  спить  собі  тихенько.
Втомився  від  мольби,  бідненький.

Ти  тут  ніхто
І  звуть  тебе  ніяк.
Червона,  як  варений  рак,
Земля  від  крові  захлинулась.
Душа  у  тебе  схаменулась,  на  мить…
Тай  відійшла  у  тінь.

Ти  тут  ніхто
Й  не  зробиш  змін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451459
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2013

Нічого конкретного (роздуми під наглядом ночі)

- Подивись  як  ти  живеш.  Постійно  за  чимось  женешся.
- А  що  в  цьому  поганого?  Всі  так  живуть.
- А  може  вони  живуть  не  правильно?
- Всі  не  можуть  жити  не  правильно,  а  я  не  гірше  них,  ось  і  живу,  як  всі.  Я  не  хочу  виділятись,  бути  «білою  вороною».  
- А  ти  не  думав,  що  бути  «білою  вороною»  дуже  круто?
- Чому  це?  Як  це?
- Ну  ось  дивись,  наприклад,  в  моду  ввійшов  зелений  колір  і  всі,  як  один,  обтягнулися  зеленими  футболками,  шортами,  куртками.  Може,  їм  це  і  не  подобається,  але  ж  вони  в  стаді,  а  стадо  вимагає  покори.  Далі  починаються  перегони  типу  «в  кого  більше  зеленого  лахміття»,  хтось  фарбує  нігті  в  зелений,  а  хтось  і  волосся.  Страх.  А  ти,  біла  ворона,  вдягнув  те,  що  тобі  подобається,  в  чому  тобі  комфортно  і  плювати  на  моду.  Ти  ж  ворона,  та  ще  й  біла,  тобі  дозволено  все.  До  речі,  тобі  не  потрібно  ні  з  ким  змагатися,  адже  в  твоєму  біло-воронячому  світі  живеш  тільки  ти.  Ти  найкращий,  ти  король,  ти  геній,  а  хочеш  і  Папа  Римський.  
- Але  ж  я  буду  самотнім!
- Ні,  ти  що,  таких  цяточок  «ідіотизму»  як  ти  дуже  багато,  просто  на  загально-стадному  фоні  їх  погано  видно,  вони  більш  глибше,  а  все  не  потрібне  на  горі.  Що  там  в  нас  на  горі  плаває?  Так  що  один  ти  точно  не  будеш,  хіба  що  «правильні»  люди  будуть  дивитись  на  вас  з  коса.  
- А  як  же  гроші?  Всі  в  постійній  погоні  за  грошима.  Як  тут  бути,  я  також  хочу  мати  гроші.
- Ну  і  май  собі  на  здоров’я.  скільки  хочеш  і  як  хочеш,  але  тільки  не  роби  гроші  ціллю  свого  життя.  В  кінці-кінців  це  всього  лише  папір  і  щастя  від  нього  мало.  А  хіба  сенс  нашого  життя  не  в  щасті?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2013

Літай…

Літай.  В  вісні  над  нічним  Вавилоном.
Мрій.  Хоч  це  ще  дозволено  законом.
Кохай.  Всю  душу  вилий  до  краплини.
Радій.  Згадай  щирий  сміх  малой  дитини.

Твори.  Частинка  Бога  в  кожному  блукає.
Скажи.  Або  ж  вона  про  тебе  не  пізнає.
Обійми.  До  серця  стисни  се  дівча.
Живи.  Поки  ж  горить  твоя  свіча.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451021
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2013

О мой не признанный герой

О  мой  не  признанный  герой,
Ты  не  жалей  себя,  не  надо.
С  тобой  всегда  я  буду  рядом,
Лишь  душу  для  меня  открой.

Ты  мой  ранимый  гений  слова,
Пиши  как  прежде,  не  грусти.
Тебя  смогу  всегда  спасти.
Поднять  наверх  Олимпа  снова.

Ты  мой  любовник  безутешный,
Не  оголяй  же  свою  душу.
Волною  бросило  на  сушу
И  в  этот  мир  упал  ты  грешный.

О  мой  не  признанный  герой,
Брось  же  на  землю  пистолеты.
Не  бойся,  скоро  придет  лето,
Тебя  отпустит  зимний  зной.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451020
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.09.2013

Присвята телебаченню

Весь  світ  вмістився  на  канапі.
Маленький  пульт  у  моїй  лапі,
І  я  ним  бавлюсь,  як  дитя.
Тікаю  далі  від  життя,
Від  днів  протухлих  зачиняюсь,
Екран  дивлюся  та  все  же  лаюсь,
На  тих,  хто  розлива  багнюку.
Хоть  потішають  мою  скуку,
Але  ж  і  знищує  мене.
Маленький  пульт  до  рабства  гне,
І  я  склоняюсь  пред  малим.
Що  день  стаю  рабом  я  злим,
Залежним  від  новин  страшних
Та  від  чужих  смертельних  лих.
І  так  я  дні  свої  проводжу,
Із  глузду  по  тихеньку  сходжу.
Усівшись  вдома  на  канапі
Забув,  що  світ  ще  є  на  мапі,
Бо  ж  є  у  мене  світ  новий.
Він  не  для  волі.  Він  –  гнилий!
У  ньому  тільки  плакать  можеш.
В  плачу  своїм  ти  й  душу  зложиш
І  погребуть  тебе  з  пультом…
Зламав  тебе  медійний  лом.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449021
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2013

Ми не продажний сорт.

Чи  то  туман  закутав  поле,
Що  не  узріти  ніч  чи  день?
Чи  то  ж  все  дим  стежками  броде,
За  ним  підходить  злий  вогень.

Палає  вільная  оселя,
Тікають  люди  хто  куди.
І  є  те  небо  –  наша  стеля,
Що  прийме  у  свої  ряди.

Але  ж  до  неба  нам  ще  рано.
Ми  не  злягли  від  їхніх  чар.
Коли  ж  то  тяжко-мертво  стане,
Згадаємо  про  волі  дар,

Що  подарив  нам  Батько  з  неба,
Що  не  забрати  вам,  панам.
І  злато  вашеє  не  треба,
Воно  в  крові  омитий  хлам.

А  що  ви  рідні  не  веселі,
Чому  похмурились,  пани?
Ви  ж  взяли  нашії  оселі.
Культуру  –  взяли  з  сторони.

Лягли  під  неї,  тай  живете
В  чужих  ідеях  та  ділах.
І  наше  стадо  в  ярма  шлете,
Поставивши  до  влади  страх.

Але  ж  для  нас  то  не  блокада!
Не  боїмося  ваших  морд!  
Не  входимо  до  золотого  складу.
Ми  ж  не  гнилий  продажний  сорт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440914
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2013

Сповідь

Я  бачив  чорні  душі  в  пеклі
І  був  із  різними  жінками.
Бродив  самотньо  я  роками
Шукав  любов,  але  навіщо  вона  мені,
Бо  я  ж  в  вогні  пекельному  палаю.
Продав  же  душу  і  не  знаю
Чого  я  хочу  від  життя.
Прокинулось  оте  дитя,
Що  ще  живе  в  мені,
Десь  глибоко,  отам  на  дні.
Гризе  мене  за  все  і  вся.
Ходив  у  пекло,  не  боявся.
На  чорні  душі  оглядався.
На  мене  оглядалися  вони.
«Прийду  я  ще  наступної  зими!
Чекайте  ж  грішні  мене  в  гості.
Готуйте  червонеє  вино  та  кості.
Гульнемо  ж  славно  ми  ще  раз,
Так  щоб  небесний  вищий  клас
Кусав  свої  хмаринки  білі,
А  ми  ж  підсмажимо  на  грилі
Усю  любов  і  землю  всю!»
До  пекла  я  усіх  просю!
Грішіть  земляни.
Вбивайте  та  крадіть.
В  пекло  вічнеє  ідіть.
Тут  вічне  свято.
Вина  багато  і  вірні  друзі  за  столом.
Хоч  на  столі  давно  розлом,
Але  ж  сидять  усі,  не  встануть.
Лиш  чорним  оком  в  очі  глянуть
І  далі  в  пеклі  бушувать…

Ось  так  живе  у  Раді  знать,
Яку  обрали  ми  самі.
По  лікті  руки  у  крові,
Але  ж  гріхи  їм  всі  простили.
Вони  ж  по  «таксі»  заплатили.
Вони  безгрішні  в  яснім  пеклі.
То  ми  придумали  собі,
Що  вони  собаки  злі.
Вони  ж  за  нас  все  думають  та  плачуть.
Болить  за  все  у  них  душа.
Прикрили  сльози  і  не  бачать,
Як  чорт  їм  руки  прикраша
В  своє  намисто.
Беруть  вони  те  не  навмисно.
Гребуть  в  мішки  собі  те  злато.
«В  народу  ж  ще  його  багато!
А  нам  ще  ж  жити,  як  в  Раю.
А  що  народ?..  На  них  плюю!
Я  вже  продав  душу  свою,
Тому  роблю  те  що  захочу!»
А  чорт  тихенько  сам  хихоче.
Все  більше  люду  в  нього  є.
Він  все  що  хочуть  їм  дає.
В  замін  же  просить  тую  річ,
Що  в  вічність  вириває  клич.
Без  неї  людям  не  болить,
А  чорт  собі  тихенько  спить
В  обіймах  душ  своїх  чисельних.
Співа  пісень  йому  пекельних.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2013

Я її не знаю

Тепер  у  всих  шукаю  я  тебе.
Шукаю  образ  твій  серед  людей.
Ох,  як  позбутись  цих  очей,
Що  скрізь  лиш  бачать  слід  прекрасний.
Чому?  Чому  я  згадую  тебе
В  своїх  думках,  чи  я  в  неволі?
А  ти  позбулася  мене,
І  навіть  в  милій  тій  розмові
Ти  слова  лишнього  не  мовиш.
Від  себе  далі  мене  гониш.
Смієшся  тихо  за  стіною,
Мене  покрила  же  винною,
Мов  винен  я,  що  ми  не  разом.
І  не  болять  мені  образи.
Мені  плювати  же  на  них.
Ти  не  цариця  слів  тих  злих.
Ти  ж  білий  янгол.  Ти  весна.
Чому  ж  приходиш  тільки  в  снах?
В  житті  ж  реальному  не  бачу…
Я  ж  чоловік,  а  ми  не  плачем,
Хоч  душу  розрива  мечем.
Ми  ж  від  усіх  собі  втечем.
Сховаємо  в  бокалі  сльози.
Мої  думки  –  весняні  грози.
Розріже  небо  блискавиця.
Тепер  в  вині  буду  топиться.
Тебе  ж  я  більше  не  шукаю,
А  як  спитають?..
«Ні,  я  її  не  знаю».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434954
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2013

Ніхто не наллє тобі вина

Ніхто  не  наллє  тобі  вина.
Ніхто  не  витягне  із  ями.
Життя  та  смерть  –  твоя  винна.
Блукаєш  в  темряві  поміж  вовками.

Один  не  воїн,  ти  це  знаєш,
Але  ж  думки  женуть  вперед.
Нові  ти  двері  відкриваєш.
В  сотий  раз  створюєш  велосипед.

Летить  планета,  час  усе  міняє.
В  кінці-кінців  і  ти  до  фінішу  прийдеш.
Де  знайдеш  Грааль  ніхто  не  знає,
А  може  як  собака  ти  помреш.

Шляху  назад  в  тебе  немає.
Вперед  біжиш  ти,  як  дитя.
Щаслива  доля  тебе  відшукає.
І  подарує  нові  відкриття.  

Частинка  Бога  в  кожному  блукає.
Вона  десь  на  початку,  де  кінець.
І  лиш  той,  хто  її  відшукає
Той  великий,  той  Творець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430305
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2013

Мовчання

Мовчання,  то  ще  не  бажання  тиші,
Коли  нема  з  ким  говорити
І  ти  з  думками  сам  на  сам.
Чи  в  день,  чи  в  ніч  кого  молити?
Тобі  б  уваги  хоч  би  грам.
Але  листи  все  не  приходять
І  друзі  в  гості  не  заходять…
Мовчання,  то  є  не  безслів’я.
Думки  слова  чарівні  родять,
Але  не  чує  білий  світ.
Забули  де  до  тебе  вхід,
Тому  мовчиш  у  тиші  в  гостях.
Все  копиш  ненависть  та  злості
Й  думки  щодень  стають  чорніші.
Твої  ж  слова  за  все  тихіші…
Мовчання,  то  ще  не  бажання  тиші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430084
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2013

Мой милый друг

Мой  милый  друг,  что  безутешно
сидишь  ты  в  комнате  пустой?
Пойдем  со  мной  –  скажу  я  нежно.
Мой  милый  друг,  ты  же  живой!
Живой  не  должен  замыкаться
в  своих  проблемах  ото  всех.
Живой  не  должен  пресмыкаться.
Живи  не  для  себя,  живи  для  всех.
Когда  то  жили  наши  предки
в  ладу  с  природой  и  с  собой.
Так  и  ты,  мой  друг,
Живи  пока  живой.
Ты  глянь  на  небо  над  тобою.
Услышь,  как  птицы  запоют.
Смотри,  как  солнце  золотое
бежит  за  горизонт,  в  свой  приют.
Жизнь  пролетает,  как  мгновенье,
и  лишь  успеешь  откусить
кусочек  счастья,  вдохновения,
как  нужно  огонек  гасить.
Мой  милый  друг,  живи  сегодня.
Назло  всем  бедам  и  врагам.
Мой  милый  друг  иди  легко,
и  жизнь  падет  к  твоим  ногам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429815
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.06.2013

Время

О  время  стресса  и  страстей.
Время  продажных  новостей.
Ничтожных  зарплат,  дешевых  слов.
Время  кривды  и  воров.
Время  пустое,  как  труба.
Время  уходит,  как  вода.
Время  моды,  время  стиля.
Время  некрытого  насилия.  
Время  без  целей  и  идей.
Время  стресса  и  страстей.
Время  надежды  и  мечтаний.
Время  каторжных  страданий.
Понтов  вместо  души.
Макияжа  вместо  красоты.
Время  без  тоннеля  и  без  света.
Время  любви?
Нет!  Время  минета.

Время  царей  и  рабов.
Время  адских  оков.
«Проффесоров»  и  зэков  время.
Время  донецкого  племя.
Время  не  повернешь  назад.
Выбираешь  сам  Рай  или  Ад.
Настоящее,  будущее,  прошлое.
Время  грязное  и  пошлое.
Время  стресса  и  страстей.
Время  продажных  новостей.
Продажных  шлюх,  дешевых  слуг.
Время  кабелей  и  время  сук.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429811
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.06.2013

Душі меланхолія

Пролог

Усе  ж  ці  дні  летять  у  ночі.
Біжить  земля  на  зустріч  небу.
Я  розказати  зараз  хочу
Свою  солодкую  поему.
Про  що  у  ній,  я  ще  не  знаю,
Казати  буду,  тай  чи  треба.
Можливо  долю  оспіваю,
А  може  гряну  раз  у  небо.
Мені  ж  то  важко  жить  в  низинах,
Моя  ж  душа  у  вись  же  рветься,
А  люди,  сховані  в  хатинах,
На  клич  ніхто  не  одзоветься.
Усілись  добре  на  печах
І  пісня  їхняя  не  ллється,
А  тільки  бісики  в  очах…
Ох,  звідки  то  цей  сум  береться?
Чому  ж  мене  се  покриває?
Чому  ж  припав  йому  до  ока,
А  як  про  мене  біль  не  знає,
Розкаже  добрая  сорока.
Своїм  гостреньким  язичком
Вона  се  ріже,  як  мечем.
Ся  голова  пала  вогнем
Від  дум.  Собі  вони  зібрались,
У  мене  жити  прописались
І  жизнь  свою  ведуть  сумну.
Під  ранок,  коли  я  засну,
Вони  все  більш  собі  гудять.
Прокляті.  Чом  би  їм  не  спать!
То  як  же  бути  се  мені?
Не  потоплю  я  все  в  вині,
Бо  ж  не  втішає  мене  п’янка
І  навіть  з  Азії  коханка
Мою  журбу  не  прожене…
То  може  голови  позбутись?
Узяти  шаблю.  Раз!  І  в  пекло.
Але  мені  там  не  сміється.
Моя  ж  душа  до  неба  ллється.
Вона  ж  то  балувана  киця,
Їй  би  в  Раю  тіки  любиться.

І.  Самотність

Узріть  же  в  ніч  тую  чудову,
Що  шлях  комети  я  проспав,
Все  ринув  в  ту  розмову,
Сам  із  собою  ж  то  почав
В  думках  своїх  я  говорити.
Зшукати  правди  чи  біди,
Але  чужих  я  звик  винити,
Тому  сховавсь  до  самоти.
Вона  мене  завжди  пригріє,
Своїм  укутає  теплом.
Вона  ж  то,  сука,  славно  вміє
Мене  споїти  за  столом.
Її  обійми,  поцілунки…
На  все  іде  аби  корився.
На  ній  із  льону  обладунки
І  я  ж  красой  її  упився,
Тай  впав  до  рук  чужих
Всим  тілом,  і  душу  потягнув  униз.
Не  треба  же  мені  других.
Вона  ж  мене  звела  на  мис
Й  штовхнула  в  прірву  до  собак.
І  я  упав  в  пекельну  темінь.
Прокинувся  одвічний  страх.
Я  бив  все  дужче  й  дужче  в  кремінь,
Але  іскра  не  випливала,
Мабуть  боялась  темноти.
Душа  же  на  коліна  впала,
Просила  волі  в  Самоти,
Але  вона  все  непорушно
Дивилась  зверху  і  сіялась.
Без  волі  то  ставало  душно.
В  думках  надія  обірвалась
І  впавши  розлетілась  в  тріски.
Тепер  сиджу  у  темноті,
Пишу  оці  дурні  записки,
Як  завжди  в  щирій  самоті.

ІІІ.  Вино

Дурман  червоний  все  стікає,
У  градус  тіло  облітає
І  думки  же  летять  у  Рай.
Наллю  іще  один  за  край.
Нехай  уп’юся  ним  з  повна,
То  ж  буде  лиш  моя  винна,
Якщо  всі  дінуться  від  мене,
А  я  ж  все  п’ю;  мені  не  треба
Повчання  ваші  про  життя.
Тож  не  маленьке  вже  дитя,
Щоб  ви  мені  урок  читали.
Моє  ви  щастя  не  пізнали,
Той  упивайтеся  своїм.
Воно  мені,  як  з  неба  грім,
То  тільки  уші  забиває.
Вночі  же  пісню  не  заграє
І  з  ним  я  в  горі  не  засну.
Мені  ж  бо  чарочку  міцну,
Вина  червоного  бокал,
А  після  нього  же  на  бал
І  танцювати  до  світанку.
Упити  вільную  коханку.
Її  все  пестити,  любити,
Але  ж  на  ніч  не  залишити…
І  лиш  вино,  червоний  диявол,
Мене  все  буде  ніжно  бити.

V.  Джаз

Мотиви  вічні  колихають,
Щодень  мені  покій  несуть.
І  прямо  в  ціль  же  відчувають,
Мої  бажання  чого  ждуть.
Мені  на  вечір  призначають
Побачення,  там  між  свічами.
По  нотах  вільно  пробігають
І  вже  вогонь  в  моїх  очах.
Горить  все  дужче,  не  зупиниш.
Та  ти,  мій  Джаз,  в  віках  не  згинеш,
Бо  вічний  знак  твій  на  землі.
Голублять  слух  думки  твої.
Моя  ж  душа  з  тобой  сплелася.
Тобі  піддалась  і  здалася.
Без  бою  впала  на  коліна.
Твоя  безкрайняя  долина
Все  відкриває  стради  нові.
З  тобою  чистої  любові
Пізнав  я  досхочу,  упився.
Тай  після  того  залишився
Я  вірний  серцем  лиш  тобі.

Всього  сім  нот,  а  скільки  щастя
Ти  залишаєш  у  піснях.
І  розбиваєш  вічний  страх
На  сотні,  тисячі  частин.
І  лиш  у  тиші  я  один.
Душа  боїться,  се  закрилась.
Попід  забором  все  полин,
Життя  у  бур’янах  втопилось,
Але  ж  все  рветься  до  небес.
Можливо,  щось  таки  змінилось…

VІІ.  Кава

Ранкова  пісня  славно  ллється.
І  сонце  Божеє  встає.
Моя  ж  душа  не  схаменеться,
Вона  все  думає  своє:
Чого  ж  на  ранок  заманеться?
Вночі,  то  зрозуміла  справа,
Вино  та  джаз  найкращі  друзі,
Але  ж  на  ранок  тільки  кава
Мене  підніме.  Sorry.  Scusi.
Але  писати  більш  не  можу,
Тай  голова  моя  не  варить,
А  там,  на  кухні,  каву  варить
Моя  кохана  Самота.
Вона  ж  то  знає,  золота,
Що  ранок  кава  відкриває,
А  як  не  знає?  
Як  не  знає,  то  хай  тікає  
Подалі  від  моїх  очей.
І  не  чіпа  моїх  ночей.
Навіщо  ти  мені  такая.
Мені  потрібная  другая,
Що  каву  вміє  заварити.
Ото  її  буду  любити,
До  поки  все  буде  робити,
Як  я  захочу.

Епілог

Шановні  люди.  Читачі.
Та  випадкові  слухачі,
Простіть  мої  слова  чудні.
Можливо,  вам  вони  дурні,
То  то  нічого,  так  буває.
Чи  правда  це,  ніхто  не  знає,
А  як  хто  знає  хай  мовчить.
Чого  людей  ото  морочить  .
Народ  і  так  в  мороках  тоне.
Від  щастя  славного  все  стоне  
І  до  землі  все  більше  гнеться.
А  дай  же  скоро  схаменеться.
Згадає  про  свою  природу,
Про  право  вільного  народу
У  мирі  жити  та  любові.
Не  проливати  тонни  крові
І  не  боятись  вільно  жити.
Люди,  досить  говорити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429371
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2013

Один у полі воїн

Стомився  кожен  за  своє.
У  всих  болять  свої  проблеми,
Але  піднятись  за  чуже,
То  не  для  нас.  Пекучі  клеми
Вципили  в  руки  нам  й  катують.
Пускають  вітер  по  словам.
Кодують.  У  голови  сують  ту  кашу,
Тай  голова  чомусь  не  наша,
Хоча  й  на  наших  же  плечах.
Засів  в  душі  колючий  страх,
Що  вже  ж  ті  зміни  не  існують.
Навколо  нас  стіни  будують.
Ховають  у  сучасне  гетто.
Всохає  в  корінь  наше  лібрето.
Встають  лиш  одиниці,
Але  ж  по  одному  переб’ють.
До  купи  ж  люди  то  не  йдуть.
І  в  полі  одинокії  могили,
Що  чорнотой  царі  покрили.
Описали  їх  гріхи.
Освятили  ж  свої  успіхи.
Тож  тепер  герої  в  зраді,
А  бандити  всіли  в  Раді
І  керують  нашим  світом.
Не  буяє  сад  же  цвітом.
Всохли  вишні  та  весна
Не  така  ж  уже  красна…

Починати  треба  з  себе,
Якщо  хочеш  щось  змінити.
Хоч  би  щось  почать  робити,
Щоб  сіяти,  як  зоря.
І  не  слухай  злого  світу,
Не  пускай  до  серця  гніту,
Бо  кому  до  тебе  діло…

Один  у  полі  воїн,
Якщо  поле  вже  дозріло!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429260
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2013

Люди

Люди.
Не  забувайте,  що  ви  люди.
І  що  живите  ви,  як  Божі  діти,
А  не  паскуди.
Тож  цвітіть,  як  квіти,
Кохайте  своє  літо.
Спішіть  же  зараз  жить.
Дітей  своїх  любіть.
Плекайте  всей  душою.
Повазі  їх  учіть.
І  тільки  ж  не  мовчіть,
Коли  вас  б’ють  рукою.

Люди.
Не  забувайте  Бога.
До  Раю  ж,  а  не  в  пекло,
Се  ваша  є  дорога.
Хоч  і  до  пекла  легко,
Але  ж  в  Раю,  як  вдома.
І  на  плечах  не  втома,
А  Божая  рука,
Все  силой  того  грому
Веде  нас  та  плека.

Люди.
Ви  тільки  не  зігніться.
Не  станьте  же  рабами.
За  волю  ту  ж  боріться,
Що  здобував  роками
Великий  наш  народ
Своїми  же  руками.
Не  забувайте  маму
І  батька  поважайте.

Люди.
Подібних  не  вбивайте.
Не  йдіть  проти  природи,
Що  вас  на  світ  явила.
І  не  копіть  ту  злобу,
Що  у  душі  все  гнила.
Не  забувайте  люди,
Що  ви  всі  діти  Божі.
Не  будьте,  як  паскуди.
На  Батька  будьте  схожі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2013

Помилка

Сьогодні  ж  вечір  без  вина
Я  проведу,  а  тільки  сльози
Вип’ю  їх  усі  до  дна,
Що  принесли  весняні  грози.

Я  ж  дурманом  їх  обвитий,
Так  провожу  дні  і  ночі.
Запахом  твоїм  покритий.
Не  забути  карі  очі,

Що  вривались  в  мою  душу.
Покою  від  них  шукаю.
Вже  без  тебе  жити  мушу,
Хоч  і  як  не  знаю.

Все  ж  гризуть  мої  помилки,
Коли  я  на  самоті.
Також  ти  була  помилкой,
Але  ж  найкращою  в  житті.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428916
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2013

Хтось на хресті за нас помер

Хтось  на  хресті  за  нас  помер.
Когось  убили  у  бою.
Хто  в  таборах  життя  провів
чи  на  чужих  кострах  згорів,
за  правду  помирав  свою
наш  люд.  З  покон  віків  боровся,
стояв  стіною  на  відбій.
Режиму  тому  не  корився,
хоч  і  з  гори  на  нас  дивився
червоний,  гострозубий  змій.  

Тепер  зміюка  біло-синя
стискає  горло  нам  сильніш.
Не  вистача  людям  терпіння,
тай  пророста  волі  насіння
під  тиском  змія  все  бистріш.
Ще  геть  недавно  гуділи  бджоли,
тепер  ґвалтують  нашу  мову.
Забравши  всі  наші  свободи.
Свобода  слова,  свобода  жити,
свобода  вмерти  та  любити.
Вони  сидять  в  своїх  хоромах,
А  ми  гуляєм  по  калюжах.
Навчилися  усім  коритись.
Та  схід  і  захід  не  можуть  вжитись
в  одній  країні,  на  одній  землі.
Бо  ж  розділили  на  «пророки»
по  різним  мовним  таборам.
Поклали  зброю  нам  у  руки,
а  землю  здали  ворогам.

Хтось  на  хресті  за  нас  помер.
Когось  убили  у  бою.
Хтось  в  таборах  життя  провів
чи  на  чужих  кострах  згорів.
Продали  волю  ми  свою!
Здали  без  бою,  тай  забули
що  були  вільні  ми  колись.
Сьогодні  зрадили  своє  минуле.
Майбутнє  в  грязі  утонуло.

Тепер  у  полі  лиш  молись!
За  те,  щоб  вижити  в  державі.
За  те,  щоб  встали  із  колін.
Щоб  не  померла  пам'ять  славі,
дійшла  до  нових  поколінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428731
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2013

Сон

Вночі,  коли  горять  самотні  зорі,
коли  весь  люд  віл  праці  спочива,
наснився  сон  мені  чудовий,
тай  показав  дивні  дива.
Наснилась  мені  земля  моя.
Квітуча,  вільна  та  жива.
Поля  жовтіють,  синє  небо,
вишневий  сад  цвітом  буя.
Дніпро  тече  в  далеке  море.
Пороги-кручі  оббива.
Дай  же  ш  мені  моя  доле
В  житті  побачить  ці  дива.
В  вінках  дівчата  пісню  заспівають.
Солов’їна  землю  обліта.
Та  ті  ж  слова  всім  душу  зігрівають.
Стара  бабуся  молодість  згада.
Нема  брехні.
Вона  ж  не  приживеться  
в  країні,  де  живуть  чесні  царі.
Народ  простий  на  пана  обернеться.
Нащо  брехня  на  праведній  землі?

Але  розбився  дивний  сон
об  лай  дурной  собаки.
Відкрив  я  очі.  Де  я  є?
Не  можу  зрозуміть.
Скрізь  брехня!
А  де  ж  то  моя  правда?
За  правду  в  нас  можуть  убить.
А  де  поля,  що  під  сонцем  розквітають?
Де  земля  моя,  що  вільна  та  жива?
І  де  весь  люд?  А-а-а…нового  пана  обирають.
На  пагорбах  Дніпра  посохла  вся  трава.
Солов’їну  вже  стоптали  із  землею,
але  й  земля  чужа.  Чужі  і  ми  на  ній.
Залишився  я  в  полі  з  волею  своєю,
обвився  нам  за  горло  злючий,  жирний  змій.

Приляжу  я  на  полі.
Скручуся,  як  дитя.  
Заснути  хочу  міцно  на  ціле  я  життя.
І  не  виртатись  більше  в  цей  світ
журби  й  сміття.
Заснути  сном  чудесним.
Бути  там  завжди.
Коли  ж  Дніпро  могучий
проллє  тонни  води.
І  змиє  всю  падлюку.
Змите  журби  сліди.
Приб’є  вода  пилюку.
Народ  встане  з  колін.
Забудуть  ції  муки
й  поставлять  фундамент  щастя
для  нових  поколінь.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428722
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2013

Високо на небі

Високо  на  небі,
Де  до  Бога  близько,
Часто  буває  дуже  слизько,
Але  ж  всі  хочуть  до  Олімпу,
А  мені  б  знайти  ту  німфу,
Що  по  ночам  мені  співає.
Душа  моя  її  шукає
І  так  же  ж  хочеться  знайти.
Її  до  долонь  сховати  і  втекти,
Все  далі  й  далі  від  людей.
Та  на  шляху  сотні  дверей.
І  коли  сам  ти  воїн  в  полі
Лиш  правда  й  віра  твоя  зброя,
Й  кохання,  що  серцю  сил  дає.
Тебе  ж  Олімп  не  зіпсує.
Знаю  твій  образ,  як  раніше.
Обійму  як  завжди,  та  ні,  сильніше.
Візьму  із  собою  та  Рай  подарую,
Але  ж  поки  я  твою  тінь  лиш  цілую.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2013

Дві Планети

Одного  разу,
В  літню  днину,
Планета  Планету  зустріла
І  про  життя  її  спросила:
-Твої  справи  як  рідненька?
Що  нового,  що  старого?
-Та  нічого,  все  чудово,
Тільки  от,  що  є  нового.
Болячки  то  десь  взялись.
В  мене  люди  завелись.
-Ох,  ти  не  бійся.
Не  журися…
В  мене  теж  таке  було.
Воно,  як  малі  болячки,
Саме  по  собі  пройшло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2013

До Раю вже квитків немає

До  Раю  вже  квитків  немає.
Каси  пусті…
Пани  скупили  всі  місця.
Про  всі  гріхи  їх  піп  подбає,
земне  життя  зрівняє  з  Раєм,
завалить  златом  по  вінця.
Купити  можна  все.
Тай  душу  вже  продають
за  шмат  землі.
Здають  себе,  здають  ту  волю
що  не  раз  омили  у  крові.
Коли  ж  то  думи  ці  покинуть
мене  нещасного?  Біда.
Приходить  завжди  не  одна.
Наносить  слід  свій  незабутній.
Слід  від  лихого  батога.

До  Раю  вже  квитків  немає.
Тай  нащо  Рай  нам,  є  ж  земля!
Бог  нас  до  себе  не  пускає.
Сміється  в  бороду  й  не  знає,
як  нам  живеться  на  землі.
А  Він  на  небі…
Він  на  небі  в  шахи  грає.
Із  дияволом  сидять  удвох,
хто  ж  люду  більше  назбирає.
Хтось  від  руки  помре.
Хтось  як  собака  здох.

Бог  тільки  вільних  обирає!
Рабів  пускають  прямо  в  пекло.
Тай  в  пеклі  тім  доволі  легко,
після  життя  на  цій  землі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2013

Страшно жити…

Червона  кров  на  білих  рушниках.
Чорна  земля  на  твоїх  ногах.
Білий  сніг  не  пускає  весну.
Темна  ніч,  я  без  тебе  не  засну.

Солодке  болото  в  наших  тарілках.
Від  президентської  брехні  поїхав  дах.
На  ціни  в  магазинах  зла  не  вистачає.
Про  деградацію  народу  держава  подбає.

Померти  дорожче  чим  живти.
Серед  мільйонів  страждаєш  від  самоти.
Свобода  є,  але  ж  можуть  убити.
Померти  не  страшно,  а  страшно  жити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2013

Мечта

Киев.  Теплый  вечер.  Метро.
Серые  люди  возвращаются  домой,  кто  куда,  кто  откуда.  Кто-то  читает,  кто-то  спит,  кого-то  забрали  мечты…  
Она  разбудила  его.
-  Просыпайся,  уже  Левобережная.  Вставай.
-  Да?  Как  то  быстро  мы  сегодня  –  сказал  он,  не  открывая  глаз.
-  А  мне  как  обычно.
-  А  давай  поедем  на  Лесную?!  Мы  ведь  там  никогда  не  были.
-  Ты  что,  какая  Лесная.  Завтра  на  работу  рано  вставать,  а  если  просплю,  и  вон  у  тебя  пятно  на  рубашке,  нужно  постирать.
-  К  черту  работу.  Проспишь  –  ну  и  что,  а  можешь  вообще  не  просыпаться,  так  целый  день  и  лежать  в  постели.  Давай  поедем.  Мы  же  еще  молодые.  А  так  жизнь  пройдет,  а  там  в  старости  и  рассказать  не  чего.  Поехали.  Пожалуйста.
-  Ну  милый,  давай  не  сегодня.  Вот  в  следующий  раз  обязательно.  Договоримся,  все  обдумаем  и  поедем,  честно.  А  хочешь,  поедем  дальше,  в  Бровары?  Только  не  сегодня.
-  А  там,  говорят,  лес  есть  и  звезды  видно  как  нигде.  Звезды  с  окна  метро…  я  и  ты.  Ну  что,  едем?
-  Звезды?  А  ведь  я  люблю  звезды.  Ну  хорошо,  поехали…
В  этот  момент  телефонный,  рыхлящий  мужской  голос  оборвал  тишину:  
«Лівобережна.  Поїзд  далі  не  їде.  Звільніть  будь-ласка  вагони».
Все  оборвалось.  Они  вышли  из  вагона,  и  пошли  на  автобусную  остановку.
-  Ну  в  следующий  раз  точно  поедем  –  сказала  она,  утешая  своего  героя.
-  Да,  точно  поедем.  А  ведь  завтра  рано  вставать,  да  и  рубашка  грязная,  нужно  постирать…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428109
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 29.05.2013

Игра во тьме

И  почему  
Среди  прекрасных  дам,
Ты  выбираешь  её  снова?
Почему  же  после  сотни  ран
Бежишь  в  лавину  из-под  крова?
И  почему
Среди  ночи  неясной,
Ты  вновь  срываешься  на  встречу?
Ты  называл  её  прекрасной,
И  подарить  готов  был  вечность.
Все  злато,  серебро,  алмазы…
Всю  душу  ей  хотел  отдать.
Ты  исполнял  её  приказы
И  мать  готов  ты  был  продать.
Несчастный  пленник.
Раб  желаний.
Ты  ею  хочешь  обладать.
Ты  все  попробовал.
Без  смысла.
Осталось  Дьявола  позвать.

Приди  ко  мне,  Правитель  темный!
Приди,  Владыка  злых  теней.
Возьми  подарок  этот  скромный
И  помоги  мне  Всемогущий  Змей!
Возьми  в  подарок  мою  душу,
А  хочешь,  тело  забери.
Взойди  огнем  своим  на  сушу
И  девушку  мою  верни!

Зачем  она  тебе,  несчастный?
Ведь,  к  любви  она  глуха!
Роман  ваш  будет  для  тебя  опасный,
Ведь  она  моя  слуга!
За  красоту  свою  продалась.
За  молодость  свою  сдалась.
Лишь  тело  у  нее  осталось.
Душа  –  в  руках  моих  сплелась.
Ты  позабудь  о  ней  на  веки.
Убей  все  чувства,  что  живут.
Иди  в  тот  край,  где  льются  реки.
Где  отдыхает  ясный  прут.
Не  заслужил  ты  быть  со  мною.
Всю  жизнь  служил  ты  лишь  Ему.
За  жизнь  создал  ты  Рай  земной,
Но  жить  придется  одному.

И  все  блуждает  по  земле
Несчастный  пленник.
Раб  желаний.
Его  душа  горит  в  огне,
А  тело  исполнено  страданий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428071
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.05.2013

Подих останній

Перший  подих…
Повітря  увірвалось  
до  тебе  у  груди.
І  світло  із  неба,  
і  люди  усюди.
Попереду  роки,  
життя  все  солодке.
Воно  хоч  і  довге,
 а  часом  коротке.
Неначе  ще  вчора  
ти  бігав  у  м’яч,
Сьогодні  ж  ти  бачиш  
дорослий  той  плач.
Гіркі,  тяжкі  сльози  
і  ночі  в  дурмані.
Для  когось  ці  ночі  
же  будуть  останні.
Проблеми  всесвітні,
Відпустки  же  літні
І  все,  знов  по  колу,
Біжить  до  кінця.
Але  ж  твоя  доля
Все  буде  з  тобою
І  чашу  все  златом  
Заллє  по  вінця.
Ти  сядеш  у  полі,
Згадаєш  минулого.
Дитинство  своє
Се  краще  чужого.
І  перше  кохання…
Десь  ойкне  у  серці.
Згадаєш  від  хати
Старі  тії  дверці,
Що  були,  як  скеля.
Від  бід  же  ховали.
За  ними,  в  дитинстві,
Ми  горя  не  знали.
А  зараз  дорослі,
Потопли  в  печалі.
Всим  тілом  у  златі,
До  душ  же  недбалі.
Всю  щирість  дитинства
Ми  вигнали  з  двору.
Тепер  же,  дорослі,
Все  гинем  від  мору.
Своїх  убиваєм…
Тож  норма  для  світу.
За  смерть  заробляєм,
А  як  же  ж  то  діти?!
Хто  їх  же  навчить
Добро  в  світ  творити,
Забути  про  кривду,
Все  в  благості  жити…

Але  ж  то  розбиті
Майданчики  гральні.
Не  забудьте  зробити
Подих  останній…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2013

До щастя смак

В  молебнях  я  то  збив  коліна.
У  землю  чорну  припадав.
Чи  ніч  на  дворі,  чи  ся  днина,
Усе  ж  я  відповідь  шукав:
Чому  же  славная  родина
Позбулася  на  волю  прав?
Чи  може  я  біди  не  знав,
Тому  й  у  небі  все  літаю,
По  хвилям  щастя  все  блукаю,
Але  ж  то  сам  я  се  обрав.
Мабуть  і  люд  же  обирає
Для  себе  долю,  хто  яку.
Чи  до  безтями  він  кохає,
Чи  топить  день  свій  у  шинку.
Мені  скажіть,  на  правду,  люди,
До  щастя  смак  у  вас  який?
Ви  біль  свій  заховали  в  груди,
Але  ж  той  присмак  все  гіркий
Обкутав  вас  у  сивий  дим,
А  я  ж,  дурак,  люблю  солодке,
Тому  не  п’юся  більше  злим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2013

Моя Богиня

Приветствую  тебя
моя  Богиня.  Твой  лик
прекрасен,  как  всегда.
Тобой  я  пораженный  и
отныне  мое  сердце  не
покинешь  никогда.  
Конечно,  близь  тебя  большие
лорды  и  статус  их  
богатый  и  высок.
Но  посмотрю  на  их  
тупые  морды  и  сердце
просит  яду,  хоть  глоток.
Мы  все  рабы  желаний  и
я  желаю.  Тобою  овладеть
хочу  на  миг.  Бокал  с  
холодным  виски  отставляю
и  издаю  с  горла  ужасный  крик.
Любовь  моя,  куда  же  ты  
уходишь!?  К  нему  в  постель?  
Да  ты  глупа.  За  деньги  с  ним
всю  ночь  проводишь,  а  днем
просишь  прощенья  у  попа.
Он  все  простит  тебе
уставший  ангел.  Ведь  ты  
и  с  ним  была  не  раз.
Но  почему  то  когда  я  
с  тобою,  в  ответ  звучит
мне  лишь  отказ.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427711
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.05.2013

Навіщо ви мене родили…

«Навіщо  ви  мене  родили,
Якщо  тепер  я  вам  не  та?
Навіщо  уночі  убили?
Була  ж  я  дівчина  свята.
Свята,  що  тілом,  що  душею.
Тепер  із  злобою  своєю
Ходжу  ночами  по  хатах.
Лякаю  люд  хрестний  у  снах.
Але  ж  на  вас  я  зла  не  маю,
Бо  ви  ж  мій  тато  і  я  знаю,
Що  согрішили  ви  в  вині.
Упились  ним  і  все  в  огні.
Палали  очі  ваші  страшно.
Рука  ж  була  як  камінь  той.
Душа  ж  у  пеклі  вже  горить
І  ви  готові  те  убить  дитя,
Що  породили.
І  тіло  моє  не  закрили».

Від  сну  страшного  схаменувся
Мужик,  що  п’яним  спав  в  хліву.
В  відро  з  водою  окунувся,
Тоді  ж  бо  тихо  обернувся
Й  побрів  десь  далі  по  селу.
Вже  ж  рік  пройшов  із  тої  ночі,
Коли  напився  він  вини.
Забрав  тоді  життя  дівоче.
Хоч  згадувать  оте  не  хоче,
Але  ж  все  бачать  його  сни.
Убив  ножем  свою  дитину.
За  п’янкою  убив  себе.
Прокляв  тоді  він  тую  днину.
Розбив  навік  свою  родину,
Але  ж  ніяк  він  не  візьме  
Себе  до  рук.
Приніс  в  життя  ж  то  скіки  мук.
Кохана  жінка,  що  клялась
Його  любити  все  життя,
Таке  стерпіти  не  змогла  
І  подалась  у  каяття.  
До  Бога  бити  молитов,
Щоб  якось  змити  тую  кров,
Що  окропила  всих  і  вся.
Втопилось  у  крові  життя.

Сховали  доньку  й  розійшлись;
Вона  у  храм,  а  він  все  пити.
Життя  ж  не  в  змозі  научити
Цей  світ  за  все  у  ньом  любити.
Любить  на  світлу,  трезву  думку
Чомусь  не  можем  ми.  Дурні.
Шукаєм  щастя  у  вині.
Ми  ж  знаєм  міру.
Ми  смішні!
Тонем  в  вині.  Горим  в  огні.
І  міра  ллється  вже  за  край.
Невинну  душу  прямо  в  Рай,
А  вам,  убивці,  ложа  в  пеклі.
Там  вас  чекають  вже  давненько.
Наллють  по  повній  й  помаленьку  
В  п’яний  екстаз  разом  падуть,
Але  ж  чомусь  невинні  мруть.
А  ви  живете,  як  жили.
П’єте  усе,  як  і  пили.
І  вам  плювать  на  рідних  всих.
Не  ви  ж  виновник  їхніх  лих.

Мужик  по  ночі  все  блукає.
Прощення  навіть  не  шукає.
Гірку  тихенько  ллє  до  рота.
«Ото  ж  п’янючая  сволота!»  -
Сказала  бабця  біля  двору.
«Мовчи  стара.  Не  здохла  з  мору,
Так  я  до  землі  тебе  привалю.
Тобі  то  яке  діло.  Хочу  їм,
А  хочу  –  п’ю!»  
Так  і  піде  далі  по  селу.
Лиш  біля  хати  схаменеться.
Згадає  дівчинку  малу.
Сльозьми  він  повний  набереться,
Але  ж  не  пустить  їм  іти.
Втіче  в  шинок  від  самоти
І  там  як  треба  вже  нап’ється.
Забути  хоче,  та  не  в  змозі.
Щоночі,  в  снах,  стоїть  він  на  порозі
У  ту  страшну  осінню  ніч.
І  бачить  все  що  натворив.
І  бачить,  як  її  убив.
Вона  кривава  вся  встає.
Іде  до  нього,  обіймає,
Сідає  близько  тай  питає:
«Навіщо  ви  мене  родили,
Якщо  тепер  я  вам  не  та?
Навіщо  уночі  убили?
Була  ж  я  дівчина  свята…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427603
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2013

Самотнє коло

Коли  ж  сиджу  в  самотнім  колі,
Лиш  соловей  картає  душу,
Мої  помилки  –  струни  голі,
Я  куштувати  щодень  мушу.

Коли  ж  сиджу  й  пишу  поеми,
Я  оживляю  світ  дзеркальний.
Ключі  знаходжу  на  дилеми.
В  них  не  живе  кінець  фатальний.

Коли  ж  сиджу  в  думках  літаю,
Я  біля  неї,  дихаю  у  спину.
В  її  коси  душу  обплітаю.
У  льон  вдягну  свою  Афіну.

Коли  ж  сиджу  в  самотнім  колі
І  оплески  утопли  в  тиші.
В  кінці  залишиться  нас  двоє.
На  сотні  миль  ми  станем  ближчі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427561
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2013

На світ з’явився чоловік

На  світ  з’явився  чоловік.
То  перша  же  людина,
Що  проведе  свій  довгий  вік
На  цій  землі.  Хвилина
Летить  все  в  даль,  не  зупинити,
А  чоловік  же  буде  жити
Самим  самий  на  цій  землі.
На  світ  з’явилась  цяя  жінка,
Його  та  друга  половинка,
Що  з  ним  усе  життя  була.
Його  навчала  і  вела,
Хоч  і  була  неначе  друга,
Але  ж  все  перша  ця  подруга.
І  так,  і  сяк  ним  вірно  крутить,
А  він  все  робить,  він  закутий
В  її  ті  чари  золоті.
Серцем  же  чує,  що  в  біді,
Але  ж  пручатися  не  може
І  навіть  Бог  не  допоможе.
Він  дав  їм  все,  чого  ж  іще,
Собі  щасливо  ви  живіть,
Тільки  ж  із  дерева  святого
Плоди,  будь-ласочка,  не  рвіть.
Але  ж  жіноча  та  натура
Не  може  стримати  себе.
Її  до  яблуні  веде,  зриває  плід.
Пройде  ж  бажання.
Вона,  вся  сповнена  кохання,
Летить  до  свого  молодого.
Бере.  Кусає.  Ай  дурак!
Чи  ти  забув  про  Божий  знак?
Тепер  із  наготой  своєю
Ховайся  від  очей  страшних.
Так,  піддалась  нещасна  змію,
А  ти  її  не  уберіг.
Сховали  ви  під  листя  душу.
Від  Бога  думали  втекти.
«Прогнати  вас  із  Рая  мушу!
Тепер  вам  по  землі  іти».
Так  залишилася  в  Рай  дорога,
Вони  ж  скитались  по  землі.
Багато  після  того  плоду
Упало  душ  святих  в  крові.
Багато  нагрішили  люди.
Все  далі  й  далі  від  воріт.
Тоді  ж  бо,  за  гріхи  із  всюду,
Помер  син  столяра  за  рід.
Людський  той  рід
Потоп  в  грязюці.
Потоп  в  ненависті,  в  гріхах.
Вам  подали  ж  усе  на  блюдці,
А  ви  з  землі  зробили  жах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427559
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2013

Когда-то…

Когда-то,  не  так  уж  и  давно,
Когда  земля  была  зелёной,
Когда  леса  были  богаты,
Все  люди  были  за  одно.
Были  цари,  были  солдаты.
Про  болезни,  голод,  про  войну,
Никто  не  знал,  никто  не  думал.
Никто  их  дух  бы  не  сломал.
В  ночи  гуляли  все  как  днем,
Наслаждались  водою  и  огнем.
Пили  вино.  Бросали  шутки.
Всем  было  весело  кругом.
Но  вот  однажды,  ранним  утром,
Кокой-то  дурень  или  ведьма,
Решили  все  здесь  поменять.
Царей  свалить.  Людей  пленить.
И  власть  к  своим  рукам  прибрать.
И  так,  и  сяк  они  крутились,
Пытались  дух  людской  сломать.
Поссорить  всех  царей  хотели,
Но  сделать  это  не  успели,
Пришлось  беднягам  убегать.
Те  времена  давно  ушли.
Вместо  царя  на  троне  дурень.
Вместо  лесов  –  поля  в  крови.
Людей  сажают,  но  не  судят.
И  всем  плевать  на  наш  народ,
А  «рідна  мова»  как  урод.
Что  не  закон,  то  зуб  в  носу.
Кого-то  садят  за  косу.
Бандитов  посадить  нельзя,
Ведь  все  они  теперь  князья.
Сидят  в  огромных  кабинетах,
В  ночи  мечтают  о  минетах.
В  народа  денюшки  крадут,
А  люди  тысячами  мрут…

И  как  мы  к  этому  пришли?
Как  позабыли  все  людское?
Нас  не  спасут  уже  врачи.
И  хоть  кричи,  хоть  не  кричи,
В  стране  своей  мы  как  изгои.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427246
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.05.2013

Я по тебе скучаю

Теперь,  конечно,  все  забылось
И  думать  о  былом  не  смысла.
Вся  та  любовь  что  нам  приснилась  
В  петле  на  дереве  повисла.

Мы  заигрались  до  предела.
Придумали  утопию  свою.
Ты  лишь  быть  счастливой  хотела,
А  я  болтался  на  краю.

Все  так  же  ездит  наш  трамвайчик  
И  чай  зеленый  на  столе.
Я  как  и  прежде  нежный  мальчик
С  огромной  дыркой  в  голове.

Мы  были  молоды,  любили.
Планета  вся  была  для  нас.
И  лишь  о  времени  забыли.
Пора  заканчивать  рассказ.

Мы  встретимся  с  тобой,  я  знаю.
Обнимешь  нежно  ты  меня.
Как  прежде  по  тебе  скучаю.
Все  тлеют  искры  от  огня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427245
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.05.2013

Viva la libertà!

Viva  la  libertà.
Вже  много  літ  одне  ми  робим:
Шукаєм  волю  на  землі.
Шукаєм  правди  і  свободи
В  той  час,  як  наші  королі
Ґвалтують  нас.
Їхні  ж  турботи  погрузли  
В  златі  та  вині.
Чи  то  цікаво  лиш  мені
Чому  величний  наш  народ
Живе  як  вигнаний  урод.
Давно  ж  нас  відчаєм  накрило.
Копаємо  свою  могилу
І  хочем  жити,  як  ті  люди.
Ах,  не  дають  оті  паскуди
Вхопить  повітря  хоч  ковток,
Робим  вперед  один  ми  крок,
Назад  кидають  нас  на  три.
Летим  у  низ  ми,  як  з  гори,
В  могилу,  що  копаєм  самі.
Вже  й  ворон  той  літа  над  нами.
Чекає  плоті  та  розваг.
На  нас  чекає  тільки  крах,
Якщо  і  далі  так  робити.
Повинні  ми  почати  жити.
Боротись  за  поля  свої.
Згадати  пращурів.
В  крові  вони  знайшли  свободу,
На  благо  нашого  народу.
Встаньте  брати.
Вдарте  в  гармати.
Про  нас  повинні  вони  знати.
Що  ми  ще  можем  постояти
За  себе  та  за  честь  свою.
Наша  ж  ціна  не  по  рублю.
Вони  вже  звикли,
Що  купують  усе  що  хочуть,
Але  нас,  не  купиш,
Біло-синій  сказ.
Вдавіться  золотом  своїм.
Продали  душі,  тож  моліться.
Із  вами  можна  лиш  сказиться.
Ваша  ж  свобода  нам  не  та…
Viva  la  libertà!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427084
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2013

Проблема наша не в панах

Проблема  наша  не  в  панах
Та  вікових  тяжких  стражданнях.
Проблема  наша  в  головах
Та  в  жадно  зібраних  бажаннях.
Чекання  щастя,  що  прийде  на  чужих  ногах
Та  й  звичка  бачити  у  всьому  крах.

Нас  вистачає  тільки  на  слова.
Щоденні  нарікання  на  верхи.
І  навіть  не  встаєм  із-за  стола,
Перебираєм  їхні  ті  гріхи,
В  яких  і  самі  потопаєм,
Але  ж  за  все  ми  їх  караєм!
Бо  ми  чистенькі.
Руки  в  пір’ї.
І  у  всьому  винні  оті  звірі,
Що  на  верху  собі  сидять
Тай  по  ночам  спокійно  сплять.
А  ми  давно  уже  не  спим.
Бо  ж  національна  є  забава
Скинути  панів  язиком  своїм,
Ударить  їх  словечком  злим.
В  словах  гуляє  наша  слава!
В  ділах  же  наших  чистий  лист,
Бо  ж  лінь  жере  все,  як  той  глист!

До  дій  нажаль  ми  не  готові.
Отой  говорим  за  столом.
Хоч  будем  сидіть  по  горло  в  крові,
Їх  винити  в  страшній  змові,
Порівнюючи  із  вселенським  злом.
У  наших  бідах  винні  лиш  вони.
І  ми  не  в  змозі  це  змінити.  
Нас  просто  втоптують  в  низи,
А  ми  все  будем  говорити…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427083
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2013

Іван Москаль й Іван Хохол

Замість  пролога

Сижу  собі  тихенько
і  тільки  свічка  мерехтить.
Пишу  рядки  ці  помаленьку,
хоч  голова  моя  болить  
від  всіх  думок,  що  поселились
в  мені  без  дозволу.  Сидять,
мені  вночі  за  все  болять.
І  те,  і  се  мені  цікавить,
не  можу  крапку  я  поставить.
Отой  сижу  собі  тихенько
пишу  вночі.  Уже  давненько
я  не  писав  під  сонцем  ясним,
таким  грайливим  та  прекрасним.
Бо  зараз,  ще  нажаль  ідуть  дощі
своїм  нестримним  маршем.
Сховали  душі  під  плащі
всі  люди  городські.  Смішні  вони,
коли  ховають  сльози,  
свої  невдачі  та  печаль.
Забули  вже  вони  нажаль,  
що  всі  ми  люди.  А  тепер
хохли,  жиди  та  москалі
сидять  по  всюди,  та  все  плачуть
на  чужих  своїх,  що  посварили  нас  усіх.
Були  ж  брати  колись  ми  з  вами.
Тепер  зовемся  ворогами.
Плюєм  в  лице.
Брат  брата  проклинає,
а  причину  всьому  цьому
вже  й  ніхто  не  знає.

Ох,  пишу  я  геть  не  те.
Дай  це  ж  всього  пролог  нещасний.
У  ньому  кажуть  про  просте,
отож  почну  писать  більш  ясно.
Давно  було  це,  чи  не  правда…

Два  Івана.

Давно  було  це,  чи  не  правда,
чи  може  це  все  дивний  сон,
жили  в  країні  два  рідних  брата
Іван  Москаль  й  Іван  Хохол.
Жили  собі,  не  нудьгували.
В  Бога  вірили  одного.
Та  брат  за  брата  стіной  стояли.
Добра  та  щастя  наживали,
Не  забуваючи  старого.
Життя  все  йшло,  весна  буяла.
Текла  вода  в  дальні  моря.
На  дворі  пізня  ніч  стояла
коли  зоря  із  неба  впала.
Розбила  ніч  світла  струя.
Брати  побачили  це  диво.
Ускочили  на  ноги  криво.
Побігли  зорю  ту  шукать,
щоб  чудо  з  неба  їм  пізнать.
Бігти  не  довго  довелося.
Зоря  поміж  дворами  впала,
там  де  колись  верба  стояла
тепер  стоїть  залізний  тин.
Поставив  Москалевий  син
іще  минулою  весною,
коли  убив  траву  косою,
сокирою  вербу  зрубав.
Брата  від  брата  від’єднав.

Брати  дивились  на  небесну  гостю
тай  думали  собі  удвох,
що  робити  з  нею  їм.
Коли  ж  сини  набрались  злостю
і  грянув  в  небі  гучний  грім!  

Із  тих  же  днів  брати  змінились,
забувши  про  усе  святе.
Під  нуль  обоє  поголились,
змінили  мову,  їжу,  стиль…
собі  усе,  а  брату  гниль.
Москаль  прийняв  усьо  крутоє.
Зємєль  кусочок  для  життя.
І  небо  синє…  ах  нєт  –  голубоє!
Тай  так  почав  своє  буття
на  самоті.  Уже  ж  без  брата.
Його  прогнав  він  за  врата.
Іван  Хохол,  сільський  хлопчина,
до  себе  взяв  простих  речей.
Кусочок  сала  для  почину,
горілки  трошечки,  пару  свиней.
І  ще  салка,  раптом  дівчина
проведе  з  ним  пару  ночей.
Прийняв  у  двір  простих  людей,
таких  вусатих  та  чубатих.
Дівок  же  він  безвусих  взяв.
Тай  пораться  пішов  по  хаті,
бо  хоч  були  хохли  багаті
та  все  ж  було  ті  дві  біди:
ніби  й  розумні  –  та  дурні,
ніби  з  дорогами  –  та  голі,
шляхи  стоять  тяжкої  долі.
Залишивсь  кожен  при  своєму.
У  кожного  своє  «ага».
З  ліва  горілка,  а  с  права  водка.
З  ліва  човен,  а  с  права  лодка.
Та  лівий  правому  слуга.

І  так  бігли  собі  неділі.
Лютий,  березень,  апрєль  і  май…
Брати  по  хотам  своїм  сиділи.
Звісно  що  не  говорили.
Всім  спробам  Божим
прийшов  тут  край.
Він  так  хотів  їх  помирити,
до  купи  знову  їх  звалить,
але  не  в  змозі  це  зробити
пішов  собі  за  небокрай.

Одного  разу,  десь  під  вечір,
коли  вже  сон  сіда  на  плечі,
застряв  гарненький,  жирний  свин
прям  на  межі,  де  був  той  тин,
що  ще  синок  колись  зробив.
Так  між  братами  кіл  забив.
Іван  Москаль  услишал  крик  свинячий,
Прибіг  одразу  до  тинка.
Вхопивсь  за  хвостик  поросячий,
Але  почув  голос  Хохла.

- Куди  ж  це  ти  бандюк  собачий
тягнеш  маленьке  порося?
Чи  ти  настільки  вже  ледачий,
що  очі  не  можеш  відкрить
щоб  жовто-синій  хвіст  побачить.
Свинюка  явно  не  твоя!
Тож  забери  свої  ти  лапи
і  топай  до  своєї  хати.

- А  ти  Хохол,  козацька  рожа,
не  відіш  бєло-сіній  п’ятачок?
І  єта  чістєнькая  кожа,
может  подаріть  тобі  пару  очок?
Свиня  моя,  і  єто  ясно
усім  січас,  як  білий  день.
Вона  до  мене  рветься  страсно
подалі  від  твоїх  же  жмень.        
   
Вхопивсь  Хохол  за  задні  лапи.
Москаль  передні  в  руки  взяв.
Тягли  свиню  вони  нещасну,
коли  ж  то  Бог  по  лобі  клацнув.
Москаль  додолу  вже  упав.
Хохол  під  дрова  закотився,
чуток  бідненький  не  убився.
Брати  лежали  ще  не  довго
коли  ж  то  Бог  їх  розбудив
тай  біля  себе  посадив
дурних  братів.
Усівсь  сам  гордо
тай  строгим  взором  поглядів.

- Ну  що  голубчики,  достали,
скажу  вам  чесно  ви  мене.
Були  брати,  а  ворогами  стали.
Замість  мозгів  –  яйце  гниле.
Чи  то  вам  важко  разом  жити,
бо  вас  не  можу  помирити
уже  чуть  більше  трьох  століть.
А  може  краще  вас  прибить?
Не  знаю.  Горе  мені  з  вами.
Піду  далеко  я  від  вас.
Живіть  тепер  собі  як  хочте.
І  не  кричіть.  І  не  моліться.
На  вас  не  хочу  я  дивиться,
бо  ж  з  вами  можу  я  сказиться,
а  в  мене  світ  ще  на  руках!
Скажу  я  вам  іще  одне:
Брата  без  Брата  чекає  крах!

Пішов  же  Бог  тепер  назавжди
із  їхньої  святой  землі.
Пройшли  роки.  Шукають  правди
в  чужих  судах  рідні  брати.
Так  і  усілись  за  забором.
З  ліва  один,  а  с  права  другий.
Обліплені  всесвітнім  горем.
Гуляє  вітер  їхнім  полем.
Брату  брат  чужим  чужий.

Епілог.

Чому  так  сталося  ніхто  не  знає.
Можливо  тріснула  земля.
Хохол  лиш  сало  своє  кохає.
Москаль  коха  только  сєбя.
Отак  сижу  собі  тихенько,
Пишу  оцю  чудну  дурню.
Вже  сходить  сонечко  ясненьке,
таке  кохане  і  рідненьке…
Сидить  в  темниці  леді  Ю.
Москаль  тепер  якийсь  маленький,
хоч  і  служив  у  КГБ.
Такий  крутий,  хоча  й  дурненький.
Вважає  він  царьом  себе.
Хохол  же  став  інтелігентом.
Проффесором  відомим  став.
Поставив  на  коліна  люд,
бандюг  зібрав  із  всяких  всюд,
і  навіть  сало  в  них  забрав.

Ну  буду  я  на  цім  кінчати,
бо  хочу  трішечки  поспати.
У  снах  ми  можем  все  зробити.
Братів  же  знову  помирити.
Побачити  чудовий  світ,
в  якому  Бог  захоче  жити.
Братів  не  зможуть  посварити
ні  які  біди,  ні  війна,
ні  навіть  зіронька  ясна.

Добраніч  всим
Чи  добрий  ранок,
настане  скоро  наш  світанок.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426787
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2013

Чи то наснилося мені?

А  може  так,а  може  й  ні,
чи  то  це  все  наснилося?
Як  ми  палали  у  вогні.
Дивився  в  очі  ті  ясні
і  бачив  я,  кохання  народилося.
Воно  буяло  як  калина,
червоним  та  гірким  вогнем.
До  тебе  зоре  моя  лину,
для  тебе  все  добро  покину
тай  залишусть  твоїм  рабом,
що  вірой  служить  та  добром.
Ночами  про  хвилину  мрію,
коли  зі  мною  будеш  ти.
Тебе  ніколи  не  покину.
Душой  закрию  від  біди.

Чи  то  наснилося  мені?
Чи  то  палав  вогонь  кохання?
Не  пам’ятаю,  хоч  убий,
не  пам’ятаю  я  останнє
те  слово,  що  сказала  ти  
мені  в  кав’ярні,  на  прощання.
Тоді  ж  ти  встала  тай  пішла,
відкинувши  мене  назад.
Зі  мной  тепер  моя  душа
піде  в  таємний,  дивний  сад.
Сховаємось  удвох  ми  з  нею
тай  будем  жити  там  літа.  
Дивитись  на  світанках  в  небо,
як  журавель  до  сонця  відліта.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426785
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2013

Дзвони

Б’ють  в  дзвони,
Але  ж  спить  народ.
Заснули  сном  же  не  просвітним.
Тепер  же  словом  не  привітним,
А  все  лихим,  нас  покривають.
Вже  ж  люди,  як  собаки  лають
Один  на  одного.  Дурні.
Горять  в  пекельному  вогні,
Хоч  на  землі  сидять  в  роботі,
Для  когось  спини  гнуть.
Покірно  в  кайданах  же  йдуть
Куди  пошлють…

Закрили  уші  нам  брехнею,
Щоб  ми  не  чули  той  же  дзвін.
Розлився  він  давно  землею,
Все  закликаючи  до  змін,
А  ми  ж  все  далі  на  колінах.
Рахуєм  щастя  по  хвилинах.
Життя  ж  ще  днів  зо  п’ять  лишилось.
Дитя  на  груди  похилилось,
Заснуло  сном  своїм  ясним.
Заснув  народ  же  вільний  з  ним
І  не  пробитися  до  нього.
Забули  про  героя  свого,
Що  захищав  правду  та  волю.
Продали  ви  же  свою  долю.
І  що  вам  легко  в  рабстві  жить?
Дітей  народжувать,  любить?
Ви  ж  прирекли  себе  на  страту.
Чекайте  на  свою  зарплату,
Що  вам  дадуть  пани  величні.
Вони  усі  такі  окличні.
Вони  у  золоті  та  сріблі,
А  ви…
А  ви  на  клоунів  подібні.
Скакаєте,  щоб  прислужитись.
А  якщо  скажуть  вам  убитись,
Ви  побіжіть  і  пригніть  з  скелі!
Чому  ж  часи  такі  веселі,
Що  більше  плачем  ніж  сміємось.
Самі  з  собою  тільки  б’ємось,
А  проти  них  ми  боїмось.
Вони  ж  підуть,  мабуть,  ось-ось…
І  заживем  тоді,  як  люди.
Дурні  ви!
Тож  закрийте  груди.
Нема  чого  рубахи  рвати,
Якщо  лиш  на  словах  казати,
То  ви  герої,  молодці,
А  як  до  діла  –  не  бійці.
Вам  краще  у  надіях  жити.
Думки  ж  про  сьогодні
Нам  лишити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426537
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2013

Благодать

Сміється  сонце.
Благодать  .
Весело  розливається.
Йому  аби  усе  сіять.
До  люду  ж  посміхається.
Та  все  ж  так  лагідно  пригріє,
Теплом  Божественним  укриє.
Вночі  же  буде  спочивать.
Сміється  сонце.
Благодать.

Гуляє  вітер.
Благодать.
Все  ж  хвилі  поганяє.
Йому  аби  усе  літать.
Про  волю  добре  знає.
Задує  сильно,  побіжить.
Йому  у  полі  чистім  жить,
Бо  ж  волю  він  кохає.
Соловей  співає.
Благодать.
Щебече.  Заливається.
Йому  усе  співать,  літать.
У  гаю  він  ховається,
Лиш  спів  доноситься  до  нас.
Співає,  як  в  останній  раз.
Для  кого  ж  то  старається?
Вже  й  день  міняється.
Благодать.
Вступає  ніч  до  влади.
Запрошує  весь  люд  поспать,
Думки  зібрать  до  ладу.
Щоб  тілом  відпочить,
Тай  душу  відмолить
І  зранку  чистим  встать.
Сміється  сонце.
Благодать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426536
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2013

Дощ

Заливає  день  холодний  дощ,
Безжально  закриваючи  нас  вдома.
І  навіть  сила  того  грому
Не  виведе  мене  із  коми
В  яку  упав  я  на  весні.
Тепер  живу  немов  в  вісні.
Бачу  та  чую  всі  слова,
Але  ж  на  них  мені  плювати.
Лиш  бідна  моя  голова
Про  життя  все  хоче  знати,
Але  ж  нема  в  кого  спитати.
В  думках  своїх  буду  літати
У  пошуках  дверей  відкритих,
Із  щирості  й  кохання  литих,
Але  ж  вони  всі  під  замками.
Ударить  дощ.  Та  все  громами
Кричить  же  небо  се  до  нас,
А  нам  лиш  грошей,  голий  сказ…

Закриті  очі  не  можуть  бачить.
Закриті  уші  не  почують.
Слова  ж  твої  нічого  не  значать.
В  душі  вже  демони  ночують.

Закрились  ми  від  світу  вдома.
Себе  боїмось  та  того  грому.
Сльози  ховаєм  під  вуаль.
Серця  –  каміння.  Та  нажаль
З  камінням  довго  ми  живемо,
А  дощ  все  падає  у  небо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2013

Радісно мені…

Радісно  мені…

Соловейко  ніжно  заспіва.
Журбу  мою  перелива  за  край.
Душа  біжить  все  далі  в  Рай,
А  тіло  тліє  на  землі.

Радісно  мені…

Дівчина  плаче.  Затужила.
Вона  ж  його  як  день  любила,
Від  серця  ключик  берегла,
А  він  сконав  в  чужій  війні.

Радісно  мені….

Моя  земля  стала  чужею,
А  я  ж  вважав  її  своєю.
Сиджу  в  печалі  за  стіною,
Тай  дощ  у  мене  на  вікні.

Радісно  мені…

Брати,  сміюся  я  в  лиху  годину.
Мати  плека  свою  дитину.
Блукає  смерть  по  світу  навкруги,
А  на  душі…

Радісно  мені…

Що  я,  брати  на  чужині,
а  Ви  в  раю,  в  країні  милій;
так  серцю  милій  Україні.
Радійте  й  Ви,  бо  радісно  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2013

Правдошукач

Хтось  проведе  життя  все
В  пошуках  кохання.
Хтось  буде  бачить  гроші
Найбільше  надбання.
Когось  в  питання  віри
Займе  його  буття.
Так  я  на  пошук  правди
Складу  своє  життя.
Знайду  я  правди  тої,
Чи  доброї,  чи  злої.
Аби  ж  то  тільки  правда  
була,  а  не  брехня.
Але  ж  хто  мені  скаже
Правдивії  слова
У  світі  під  брехнею,
Де  пінне  море  зла.
Нема  кому  підтримань  мене
В  моїх  шуканнях,
Але  ж  почну  свій  шлях
Не  в  горевих  зітханнях.
Із  вірою  у  серці.
З  надією  в  душі.
З  вселенською  любов’ю  
Почну  свій  пошук  я.
Тай  віднайду  те  місце,
Де  правда  є  моя.

Щоб  не  іти  далеко
Спитався  я  у  Дуба.
«Скажи,  могучій  друже,
Де  правда  на  землі?
Де  ж  не  брехливі  свині,
А  мудрі  королі?»
Дуб  розгорнувся  гордо,
Вдихнув  на  повну  він.
Сказав  же  слово  своє,
Немов  із  неба  грім.
«У  цьому  дивнім  світі
Живу  я  дуже  довго.
Я  бачив  щире  щастя
І  бачив  щирі  сльози.
Але  де  ваша  правда
Не  знаю  бідні  люди.
Моя  же  правда  то  є
Стоять  і  бачить  всюди.
Такую  дивну  штуку
Шукай  ти  десь  подалі,
Але  на  свою  муку
Знайдеш  ти  лиш  печалі».
Тай  дуб  собі  укрився
Під  листям  молодим,
А  я,  правдошукач,  
Пішов  собі  одним.

Так  день  пройшов  в  дорозі
І  вечір  наступив.
Приляг  я  в  чистім  лузі.
Поспати  ж  я  любив.
Але  ж  тут  заспівала
Пташина  польова.
Тай  пробудилась  з  дріму
Моя  ж  та  голова.
«Пташино  ти  дзвінкая,
Ти  скрізь  собі  літаєш,
Скажи  де  моя  правда.
Скажи,  якщо  ти  знаєш.
Де  ж  її  відшукати?
Де  її  віднайти?
Скажи  куди  податись.
Куди  мені  піти».
Пташина  підлетіла
Тай  всілась  близь  мене.
Тихенько  засвистіла
Вона  все  про  своє:
«Літала  я  по  світу
І  бачила  таких.
Ви  всі  же  Божі  діти,
Чому  ж  таких  дурних
Створив  вас  батько  ваший,
Не  знаю  я  цього.
Мені  до  вас  немає  діла,
А  є  ж  то  до  мого.
Мені  аби  співати,
По  світу  все  літати,
А  де  є  правда  ваша
Не  можу  я  пізнати».
І  в  раз  вона  злетіла
Тай  пісню  залила,
А  я,  правдошукач,
Пішов  же  до  села.

Вже  ж  вечір  золотистий
Гуляє  по  селу.
Хлопчина  починає
Пісеньку  веселу.
Тож  всі  на  вечорниці,
А  я  біля  криниці
Напився  той  води,
Що  із  земель  далеких
Тече  собі  сюди.
«Джерельна  ти  цариця,
Холодная  водиця,
Скажи  мені  хоч  ти.
Де  в  світі  цьому  злому
Правди  віднайти?»
Вода  та  пролилася
Легенько  по  землі,
Тай  почала  казати
Мені  слова  свої:
«Я  протікаю  всюди
І  бачу  я  усе.
Мене  ж  то  люблять  люди
І  все,  що  є  живе.
Зі  мною  краще  жити,
Хоч  важко  вберегти.
Але  людської  правди
Не  в  змозі  я  знайти.
В  глибинних  підземеллях  
Я  бачила  чорта,
То  він,  мабуть,  сховав
Її  в  свої  пута».
Тай  вся  пішла  у  землю.
Тече  вона  собі,
А  я,  правдошукач,
Пішов  собі  в  журбі.

До  чорта,  то  далеко.
Тай  нащо  він  мені.
Чорта,  як  кажуть  люди,
Несем  ми  на  спині.
І  тіки  то  подумав,
Як  я  почув  слова:
«Тобі  і  справді,  друже,
Та  правда  дорога?
То  може  ми  зійдемось
На  вигідній  ціні?
Тобі  віддам  я  правду,
А  ти  –  душу  мені.
Чого  тут  можна  думать,  
Умови  золоті.
А  тільки  зробим  справу,
Омиєм  то  в  вині».
Вертаюсь  я  спиною
Й  бачу  диво  се.
Свинячі  ніжки,  ріжки,
Свиняче  все  лице.
Притрушене  все  сажой,
Тай  чорне,  як  та  ніч.
«Тебе,  мабуть,  чортяка,
Погнали  палкой  в  піч.
Дивися  ти  на  себе,
Не  чорт,  а  як  чума.
Іди  собі  рогатий.
Я  й  так  зійду  з  ума».
Чортяка  просльозився,
Червоним  став,  як  кров.
А  я,  правдошукач,
До  Бога  же  пішов.

До  Бога  ся  дорога
Була  така  не  довга.
Знайшов  Він  сам  мене,
Коли  то  я  блукав
Поміж  нічних  полів.
Зі  мной  тоді  ж  бо  сів,
Почухав  бороду  свою
Й  почав:
«Ту  правду,  що  ти
Скрізь  шукав,  Я  заховав
Під  самим  носом.
І  де  вас  всих  тільки  не  носе.
Й  туди,  й  сюди
Вас  всих  кида.
Ніхто  про  правду  не  пита.
Тому  її  тут  і  нема».
«Але  ж  скажи  мені,  мій  батько,
Як  проживу  без  правди  я?
Це  ж  все  мій  світ,  моя  земля…»
Бог  обійняв  мене  тихенько,
Всміхнувсь  так  мило  і  сказав:
«Ти  лиш  у  світі  її  шукав.
Шукати  правди  в  світі,
То  можуть  лиш  дурні.
А  ти,  моя  дитино,
Шукай  її  в  собі!»
І  так  на  небо  Він  пішов,
А  я,  правдошукач,
В  собі  її  тіки  знайшов.            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2013

Зозуля

Зозуля  з  ранку  закувала,
Мої  роки  все  рахувала
Прожиті  в  щасті  та  журбі.
Ті  дні  проведені  в  мольбі  до  Бога
На  краще  життя.
За  всі  гріхи  ті  каяття.
Ах  натворив  я  їх  не  мало.
Під  ранок  встану  я  бувало,
Піду  омиюся  в  воді,
Пройдусь  ногами  по  росі
Й  тоді  стаю  вже  до  роботи,
Забувши  про  усі  турботи,
Що  день  та  ніч  мене  клюють.

Дощі  вже  за  віконцем  ллють.
Осінь  буя,  вступає  в  силу.
А  літом  де  мене  носило.
Гуляв  я  ніч  по  між  гаями.
Думав  слова  моєї  мами
Про  мою  долю,  про  життя,
Яке  чекає  майбуття.
В  годину  вільную  й  хвилину
До  тих  же  слів  я  завжди  лину.
Вони  мені  як  оберіг  
Від  тяжких  днів.
Від  темних  лих.

Зозуля  ввечері  кує,
Мені  покою  не  дає
Скажи  мені  моя  пташина
Чи  вже  ж  прийшла  тая  година
Коли  весь  люд  підніметься  на  бій,
Коли  поляже  злючий  змій.
Впаде  без  голови  своєї.
Піде  журба  з  душі  моєї.
Але  зозуля  все  «ку-ку».
Може  знайшов  її  глуху.
Чи  може  їй  воно  не  треба.
У  неї  є  те  вільне  небо.
І  що  земля  їй…
Їй  би  воля!
Земля  –  так  то  є  наша  доля.
І  обирати  тільки  нам
Чи  на  землі,  чи  вже  в  землі
Самі  ми  будем  королі.

Зозуля  нам  не  допоможе.
Вона  «ку-ку»  своє  лиш  може.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2013

Навіщо мені мої очі?

Навіщо  мені  мої  очі?
Я  ними  бачу  лиш  лихе.
Заснуть  не  можу  серед  ночі.
Все  бачать,  бачать  мої  очі
життя  нещасне  та  пусте.
Навіщо  ж  мені  руки  мої,
якщо  зробить  не  можу  я
нічого  ними  для  життя.
І  мої  руки  через  муки,
через  страждання,  холод,  біль,
линуть  до  роботи,
щоб  не  пустити  голод.  Сіль
сиплять  нам  на  рани.
Ті  рани  глибиной  з  життя.
Навіщо  ж  мені  це  життя?
Воно  і  так  давно  протухло.
Засохло.  Серце  вирвали  з  грудей.
Будують  тюрми  для  людей.
Тюрма  в  душі  і  в  голові.
Навіщо  ж  мені  голова,
якщо  в  кінці  одна  тюрма.

Безликі  стяги  нам  доводиться  нести.
Не  знаючи  мети  тримаємо  в  руках.
Навіщо  руки  без  мети,  
якщо  в  кінці  чекає  крах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2013

Сховаюсь я вночі від Бога

Сховаюсь  я  вночі  від  Бога
під  теплу  ковдру,  тай  засну.

У  сни  дорога  моя  довга
веде  до  нової  весни.
З  її  долонь  виходять  в  поле
стрункі  та  вільнії  сини.
Скажи,  на  правду,  моє  доле,
чому  ж  у  снах  так  любо  жить?
Чому  ж  не  можу  я  любить
дівчину  вірную  мою,
хоч  на  колінах  я  стою
перед  її  величним  взором.
Тай  пробирає  мене  сором
за  те,  що  я  живу  у  снах.
 В  житті  я  бачив  тільки  крах.
Бездарно  прожиті  роки.
Солодкий  яд  з  чужой  руки.
Велич  панів  та  бідний  люд,
що  гнів  ввібрав  в  себе  із  смут.

Сховаюсь  я  вночі  від  Бога,
що  показав  мені  свій  лик.

Закутаюсь  тихенько  в  ковдру.
І  знову  в  снах  своїх  я  зник.
Тепер  звучить  тут  сильний  крик.
По  всій  країні  люди  гинуть,
до  неба  їхні  душі  линуть.
Тіла  ж  зосталися  горіть.
Тай  будуть  помаленьку  тліть.
Застелить  чисту  землю  попіл.
Зав’яне  листя  на  вербі.
Лежали  трупи  ваші  довкіл.
У  лісі,  серед  сотні  вовків,
залишились  ми  геть  самі.

Чому  я  в  снах  завжди  літаю?
Прокинутись  бажаю  я.
Шалену  хвилю  відчуваю.
Вогня  свободи.  Волі  вогня.

Сховаюсь  я  вночі  від  Бога,
але  ж  від  Нього  не  втекти.

На  небо  нам  усім  дорога,
а  хочеш  –  в  низ  можеш  піти.
Сховаюсь  я  вночі  від  Бога
під  теплу  ковдру,  тай  засну.
У  сни  дорога  моя  довга…
Чекаю  на  нову  весну.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2013

З вечора до ранку

З  вечора  до  ранку
все  йде,  все  минає.
Згадаю  свою  коханку,
серце  заспіває.
Заспіває  тай  заграє
знайомий  мотив.
Згадає  душа,  
як  кохання  пропив.
Упився,  втопився  
у  ньому  до  дна.
Пішов  я  на  ліво.
На  право  вона.
Розбіглись  по  світу,
тай  оба  страждаєм.
Сховались  як  діти.
Як  дорослі  кохаєм.

Що  знають  дорослі  
про  вічну  любов?
Їм  би  злата  побільше
й  пустить  комусь  кров.
Ховають  під  лахміття
свої  бажання,  почуття…
В  домах  збирають  кучу  сміття.
Жаліють  вічно  на  життя.

З  вечора  до  ранку
все  йде,  все  минає.
Сяду  тихо  я  на  ґанку.
Соловей  співа.
Заливає  свою  пісню.
Душу  зігріва.
Я  йому  тихенько  свисну,
він  гучніше  загра.
«Соловейко,  рідний  брате,
ти  літаєш  навкруги.
Де  мені  її  шукати,
ти  мені  скажи.
Якщо  бачив  її  очі,
її  чорні  брови,
її  чари  ті  дівочі?
Вони  як  окови,
що  стискають  твоє  тіло,
полоняють  душу.
Брате,  вірний,  не  мовчи!
Її  знати  мушу».
Соловей  не  відповів.
Лиш  крилом  змахнув.
Він  у  вись  свою  злетів
і  мене  не  чув.
Я  кричав  до  нього  в  небо,
а  він  все  летів.
Чи  то  він  тікав  від  мене,
чи  то  не  хотів
Він  казать  де  є  вона,
де  моя  Афіна.
Ах,  він  теж  її  коха.
Покорила  серце  бідне
солов’їне.  Він  літає
біля  неї.  Все  кружля,  щебече,
а  вона  йому  в  гайочку
так  тихенько  шепче:
«Соловейко,  брат  рідненький,
ти  літаєш  в  небі.
Підкажи  де  мій  миленький?
Хочу  ще  хоч  раз  до  себе
притиснути  його.
Він,  мабуть,  стражда  саменький.
Понеси  йому  частинку  голосу  мого,
хай  зігріє  душу.
Соловейко,  підкажи!
Його  знати  мушу».
Соловей  зірвався  в  вись.
Полетів  далеко.
Потім  грянув  каменем  в  низ.
Все  сильніше  в  пекло.
Там  навіки  він  і  згинув,
не  в  змозі  терпіти.
Небо  своє  він  покинув,
бо  ж  не  міг  любити.

З  вечора  до  ранку
все  йде,  все  минає.
Соловей  в  гаю  співає.
Серце  розриває.
Розливає  тую  пісню,
як  загинув  брат  його.
Я  згадаю  соловейка,
тай  піду  собі
Бити  ноги  у  журбі,
у  своїх  стражданнях.
Проведу  життя  своє
у  нічних  зітханнях.

Вона  мій  вогонь.
Вона  моя  вода.
Вона  як  той  Рай.
Вона  моя  журба.
Її  відшукаю,
а  може  й  впаду
Я  в  вічність  безкраю,
там  і  помру.
Спущуся  до  пекла.
Знайду  солов’я.
Ти  та  я,  ми  з  тобою
рідная  сім’я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2013

Спитайте молодого хлопця

Спитайте  молодого  хлопця
чи  він  знайшов  свою  любов.
Спитайте  молодого  хлопця
чи  пам’ята  пролиту  кров
в  боях,  за  рідну  Україну,
за  волю,  від  панських  оков.

Спитайте  у  старого  діда
як  він  боровся  за  життя.
Спитайте  в  нього  і  він  скаже,
як  вбили  на  руках  дитя.
Як  заморили  пів  країни,
а  інших  вигнали  в  Кавказ.
Залишились  одні  руїни.
Маршем  пройшов  червоний  сказ.
Дід  лиш  згадає  на  хвилину
і  сльози  потечуть  з  очей.
І  він  згада  оту  дівчину,
Яку  ховав  в  обіймах  від  очей.
Кохання  їхнє  не  убили
ні  ланцюги,  ні  табори.
Коли  його  палками  били,
плакала  вона  біля  верби.
З  очей  її  текли  ті  сльози
довгі  літа…  і  ночі  й  дні.
Коли  ж  з’явивсь  він  на  порозі
Вона  лежала  вже  в  землі.
Не  витримало  серце  муки,
вона  й  злягла  біля  верби.
А  після  тяжкої  розлуки  
Йому  життя,  як  табори.
Там  де  лилися  її  сльози
Тепер  ріка  тече  стрімка.
Прибились  до  неї  притоки
за  ті  тяжкі  та  довгі  роки
що  люд  від  мору  помира.
 Біля  верби  старий  прожив
своє  життя  на  самоті,
але  за  роки  він  забути  не  зміг
ночі  ті,  ясні,  коли  тримав  її  за  руки,
до  серця  свого  притискав.
Її  ховав  від  всього  світу,
від  нього  ж  Бог  її  сховав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2013

Світає… Он за горизонтом

Світає…
Он  за  горизонтом  промінчик
сонечка  блукає,  
тай  виходу  собі  шукає
на  вільну  землю,  де  життя.
Таке  ж  у  нього  се  буття:
світить  з  рання,  ховатись  в  ночі.
Зогріти  голови  дівочі.
Себе  віддати  всим  живим.
Щоб  прокидались  люди  з  ним.
Тай  спочивать  лягали  разом,
під  місячним  ясним  наказом.

Світає…
День  новий  рождається.
Люд  від  сону  пробуджається.
Тай  встає  до  праці.
Все  лиш  починається.
У  новому  дні  нові  діла,
нові  пісні.
Удачі  і  невдачі  нові.
Комусь  –  малі,  
комусь  –  здорові.
Когось  кохання  обійме,
тай  враз  до  неба  підійме.
Розправить  крила  вільний  птах.
Люд  вже  розбрівся  по  ділах.
Із  сонцем  все  стає  живе.
Вбира  тепло  собі  земля,
жовтіють  дальнії  поля,
сади  буяють  рясним  цвітом.
Новий  же  день  керує  світом.

От  полудень  пройшов,  як  мить.
Хтось  до  обіду  вже  збирався,
а  хтось  ще  тільки  прокидався.
Ледачі  свині  із  печі
полізли  по  чужі  харчі.
Бо  ж  заробить  самі  не  можуть.
Вони  ж,  ви  бачите,  пани,
позапливали  всі  в  жири.
Жеруть  як  свині,
п’ють  три  бочки.
Та  ще  й  подайте  їм  грибочки.
Під  водочку  вони  махнуть,
тай  знову  на  печі  заснуть.

Мужик  приходить  із  роботи,
болять  йому  усі  турботи,
а  жінка  їсти  подає,
та  все  щебече  про  своє.
То  бачила  якусь  хустинку,
то  сапоги  нові  знайшла.
І  побілить  треба  хатинку.
А  в  чому  сусідочка  пішла
сьогодні,  з  ранку,  на  базар?
І  за  який  такий  товар
вона  сім  злотих  віддала?
Сорока  все  вже  рознесла.
Про  всіх  всі  знають  вся  і  все…
«Ну  от,  нарешті  борщ  несе.
Проклята  баба.  Скільки  ж
можна  чесати  язиком  своїм.
Замовкни,  поки  я  поїм!»  -  
і  гепнув  кулаком,  як  грім.
Мужик  накинувся  на  їжу,
а  жінка  ся  пішла  до  хати,
бо  треба  ж  в  хаті  прибирати.
Помить  поли,  змінити  постіль…
«Ах,  ввечері  ще  прийдуть  гості,  
а  в  мене  фартушок  брудний.
Треба  ж  приміряти  новий».
І  почекає  хай  весь  світ.
Мужик  давно  доїсть  обід,
а  наша  краля  все  обирає,
надіти  що  вона  не  знає.
І  те  не  так,  і  те  не  то…
Тай  хочеться  нове  пальто.
І  нову  блузку  й  черевички.
Й  на  зиму  нові  рукавички.
Так  час  до  вечора  біжить.
Жінка  біля  дзеркала  стоїть.
Уся  нарядна,  як  з  картинки.
Тай  прибрано  усе  в  хатинці.
Столи  ломилися  від  блюд  
і  гості  йшли  із  всяких  всюд.

Вечір.
Тихо  опустивсь  на  плечі.
Тай  обкутав  все  в  інтим.
Покотивсь  по  небу  дим
від  багаття,  що  палили
хлопці  із  дівчатами.
Про  кохання  говорили,
бігали  між  хатами.
Цілувалися  тихенько,
щоб  ніхто  не  бачив.
Ах,  вже  кличе  її  ненька.
«Не  сумуй  моя  рідненька,
тай  іди  додому.
Я  ж  прийду  до  тебе  завтра
із  сватами.  Принесу  всього  добра.
тільки  ж  ти,  моя  миленька,
не  дай  гарбуза».

Вечір  закотився  в  ніч.
Місяць  по  небу  гуляє.
Хлопець  пісеньку  співає.
І  лишень  у  тому  річ,
що  її  кохає.
Тую  ніжную  дівчину,
серце  полонила.
Полонила  всі  думки.
Розпустила  крила.
Він  злетить  же,
як  той  птах,
все  високо  в  небо.
«Дівчино,  любов  моя,
лину  я  до  тебе!»
Тай  провалиться  у  сон,
а  думки  лиш  з  нею.
Полетів  він  в  Вавилон
по  свою  орхідею.

Світає…
День  новий  рождається.
Наш  хлопчина  до  дівчини
любої  збирається.
І  омився  й  нарядився.
Весь  як  пан  багатий.
Підібрав  сватів  з  собою,
тай  пішли  до  хати,
де  чека  його  миленька,
де  чекає  мати.
Вже  ж  тіка  її  маленька
донечка  із  хати  рідної,
своєї  та  іде  в  чужую…

Написав  я  то,  що  думав.
Тепер  і  заночую.
І  насниться  мені  свято,
їхнєє  весілля.
Будуть  жить  вони  багато,
попивать  чар-зілля.
Це  кінець,  бо  вже  ж  світає.
Хтось  із  сну  свого  встає,
а  хтось  лиш  лягає.

Світає…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425607
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2013

Розбрелись по світу

Розсипались.  Роз’їхались.
Розбрелись  по  світу!
Брати,  сестри  та  діди
сховалися  до  літа.
Сховалися  від  смути,
від  палкого  гніту.
Не  в  силах  це  забути
розбрелись  по  світу.
Хоч  і  болить  у  них  у  грудях
і  думка  лине  на  Вкраїну,
вони  б  стіною  стали  за  державу,
як  мати  за  дитину.
Та  тая  мати  на  колінах.
Дітей  по  світу  розкидало.
Кривава  пляма  скрізь  на  стінах.
Ворогів  як  зілля,
а  рідних  мало!
Вона  ледь-ледь  тихенько  дише,
здіймає  в  небо  руки.
Невпевнено,  з  помилками
історію  власну  пише,
але  ж  в  кінці,  воздасться
їй  за  муки.

Розсипались.  Роз’їхались.
Розбрелись  по  світу!
Брати,  сестри  та  діди
чекають  цього  літа.
Чекаючи  все  мріють
про  козацьку  славу.
Про  вільну,  сильну  Україну!
Про  злотоверху  Лавру!
В  каштанах  квітне  Київ.
Хмельницький  величавий.
Брати,  сестри  та  діди
дождуться  волі  слави.
Тай  стануть  на  майдані.
Ударять  кличем  в  небо.
Сьогодні,  як  в  останнє,
постоїм  ми  за  себе!
За  себе  та  за  волю.
За  «Заповіт»  Тарасів.
За  всих  героїв  в  полі,
що  не  далися  долі,
що  не  зігнули  спину.
Стіной  стояли  кволі,
як  мати  за  дитину.
Не  продавали  віру.
Не  продавали  волю.
Дивились  в  очі  звіру.
Кропили  землю  кров’ю…

Та  через  роки,  через  сотні…
Роз’їхались.  Розсипались.
Продались  за  кайдани  модні,
від  крові  той  омились.
Тай  стали  жити  як  раби!
Тепер  ми  й  бидло  і  козли.
Забули  «Кобзаря»  рядки.
Продали  волю  за  папір,
пустивши  звіра  в  рідний  двір.
Забули  все!
Отой  втекли.
Розбрелись  по  світу.
Брати,  сестри  та  діди
сховалися  до  літа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425601
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 17.05.2013