Володимир Верста

Божественна отрута (у співавторстві з Лілією Ніколаєнко)

***
Ти  сотворила  сни  п'янких  ілюзій,
До  них  манила  солодом  весни.
З  росинок  ранніх,  зібраних  у  лузі,
Дала  напій...  —  Ну  а  тепер  засни!..  —

Мовляєш  тихо,  о  незрима  музо.
Твій  силует  згасає  уві  сні.
Холодний  погляд,  наче  у  Медузи  —
Я  кам'янію.  Ти  зникаєш  в  тінь.

Я  знову  плину  дальніми  морями,
Навколо  води,  хвилі  та  печаль.
Нас  розділили  вічними  вітрами,
Слова,  що  залишили  тільки  жаль.

Супутниця  моя  тепер  —  розлука.
Любов  злетіла  високо  до  зір.
Кохання  музи  —  це  безжальна  мука.
Лишився,  музо,  лиш  пустий  папір.

***
О,  музо!  Ти  –  божественна  отрута!
Вросли  у  сни  хмільні  пісні  Сирен.
Блукає  в  морі  вічної  спокути
Душа,  мов  недописаний  катрен.

Печаль  і  долю  розчиню  у  віршах…
Кохання  лине  музикою  рим,
Що  муку  віддзеркалюють  у  тиші.
Розлука  рани  полином  ятрить.

Кому,  богине,  присвятити  відчай?
Любові  сповідь  розлилась,  мов  ртуть.
Слова  її,  трагічні  та  величні
Вітри  зрадливі  у  пісок  зітруть.

Сягнуло  серце  зоряних  ілюзій,
Розтерзане,  майнуло  у  світи.
Згубило  щастя  у  оманах  музи.
Свобода  –  то  ж  в’язниця  самоти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2022

Передмова

Нестримним  темпом  крізь  зірок  узори
По  рейках  лине  місячний  експрес
Прямує  в  далі  де  палають  зорі
Величним  сяйвом  манять  до  небес...

Вітаю  Мандрівник!  Тобі  історій
Я  розкажу  багато  і  чудес...
Побачиш  космос,  таємниці  моря
І  магію  що  в'ється  між  словес.

Сплелися  почуття  двох  силуетів.
Можливо  це  ілюзія  казок?..
Хтозна...  Секрети  муз  і  п'єс  сюжетів

Я  не  розкрию!  Ні!..  Веду  мазок...
Останній  штрих...  Колекцію  сонетів
Зібрав  для  тебе  в  зоряний  вінок.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  15.11.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021

Післямова

Симфонія  затихла...  Стихли  ноти
Мелодії,  та  музи  ніжний  спів
Виставу  завершив.  І  сяйний  дотик
Забрав  тебе  з  мережаних  світів.

Яскрава  колісниця  до  польоту
Готова!..    Час  прощання,  друже...  Слів
Достатньо  я  сказав.  Зірки-пілоти
Доставлять  до  землі.  Я  розповім

Багато  ще  колись  палких  сонетів.
А  поки  що  до  зустрічі!  Бувай...
...Цвітуть  сади  словами  та  букети

Дарую  всім  –  нехай  будують  рай.
Спасибі,  що  читав  ти  ці  куплети.
І  за  візит  у  мій  магічний  край.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  21.12.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021

Завершена вистава

Ну  ось  і  все,  завершена  вистава,
Дві  долі  розійшлися,  як  і  роль
Мого  кохання  зіграна.  Востаннє
Цілую  на  прощання  –  «твій  герой»

Не  нашого  роману...  На  світанні
Згадай  про  мене...  Вкаже  шлях  перо,
Мені  крізь  терни  та  річки  туманні,
Де  гаснуть  сни,  де  мрії,  наче  кров,

Бурлять  по  венах  пристрастю.  Балетом
Дві  маски  піднімаються  у  ввись,
Кружляють  в  ураганному  сюжеті

І  опадають  зорями,  дивись
Як  лине  ця  історія  сонетом
Поміж  сузір'я…  Душами  сплелись.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  12.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021

Фінальна крапка

Жорстоке  і  палке,  таке  фатальне
Твоє  кохання,  наче  вампіризм,
Осушує  емоції...  Бажання
Давно  зітліли.  Бачу  егоїзм,

Лишень  його  в  обличчі  театральнім...
На  жаль,  зламався  справний  механізм
Відносин  наших,  і  тепер  прощальне,
Останнє  слово,  та  не  варте  сліз...

І  слів  почутих,  сказаних  багато...
Нікому  не  потрібних...  Нам  лише
Здалося  міражем  оце  «кохати»,

А  потім  враз  розбилося  ущент...
Спинися!  Досить  нам  уже  страждати,
Над  «і»  крапки  розставлені  й  усе!..

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  01.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021

Шах і мат

Любові  нерозкрита  таємниця...
І  що  ховає  під  собою  грим?
Скажи  мені,  моя  імператрице,
Навіщо  кличеш  до  нової  гри?..

Не  бачу  я  нічого  у  зіницях,
Омана  в  них  і  непроглядний  дим...
Початок  гри...  А  ми  на  шахівниці.
Чий  перший  хід?  Потрібен  він?  Зажди!..

Завжди  ми  повертаємось  в  початок...
Хто  ворог  і  для  кого?  А  хто  друг?..
Коханці?  Ні?!  І  не  кохані...  Гратись

Достатньо  нам...  Це  шах  і  мат!  Зітру
Фігури  з  дошки...  Наші  спільні  втрати
Відчуємо  торканням  інших  рук.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  09.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2021

Самотній птах

На  кіноплівці  вицвіли  фрагменти,
Стирає  час  життя  пройдешній  фільм.
Лише  поодинокі  десь  моменти
Ти  записати  встиг,  а  інші  –  ні...

З  роками  розвалились  монументи
Із  вірних  друзів  і  коханих  дів.
Ось  повні  зали,  ось  аплодисменти,
А  в  серці  ти  давно  уже  згорів...

Зітліли  й  почуття,  а  тлінні  мрії
Перегоріли...  Пустища  і  прах...
Пустеля  спрагла...  Промені  не  гріють...

Курличе  в  небесах  самотній  птах,
Якому  час  поринути  у  вирій,
Забути  все...  І  відшукати  шлях.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  16.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2021

Місячне танго

Чаклунка  ніч...  Кружляємо  у  танго...
Затягує  в  тенета  маскарад.
Моя  красуне  і  небесний  янгол,
Люблю!  Мій  найкоштовніший  смарагд  –

Це…  ти  та  зорі...  Місяць,  наче  манго,
Стікає  з  неба  в  кислий  лимонад,
П'ємо  коктейль  кохання  бездоганний,
Спиваємо  до  дна...  А  зорепад

Нам  все  розкаже...  Зорі  це  забудуть.
Танцюємо  під  зоряним  дощем,
Я  відчуваю  серце,  що  у  грудях

Шаленим  розривається  вогнем,
Твоє  зігріє  і  жагу  розбудить...
...Розтаємо  в  сузір'ї  міражем.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  20.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2021

Вишня

Солодкі  губи,  соковита  cherry,
Я  п'ю  її,  немов  п'янкий  коктейль,
До  дна  ковтаю  кислий  і  вишневий
Пахучий  ароматний  спілий  ель...

Приймаю  нагороди  королеви,
Для  неї  я  –  магічний  менестрель,
Малюю  пензлем  ноти  кришталеві,
Що  плинуть  ямбом  непокірних  хвиль

По  океану  тіла.  І  спокуси
Підхоплюють.  Кружляє  між  штормів
Два  серця.  Відбивають  в  ритмі  пульси

Повільно,  наче  звуки  цвіркунів...
…Зливаємося  з  Вишнею  і  вальсом
У  насолоді  тонемо  між  слів...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  12.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2021

Потаємний рай

Блукав  землею  усіма  забутий...
В  садах  Семіраміди  я  зустрів
Тебе  і  закохався  незабутню,
Під  сяйвом  світанкової  зорі

Розтанув  лід  і  я  зумів  відчути  –
Іще  живий...  Ще  полум'я  із  мрій
Не  згасло...  В  серці  можу  осягнути
Любові  нерозгаданий  сувій,

В  якому  таємниці...  І  темниці
Ховають  у  собі  священний  рай...
Повідай  же  мені,  моя  царице,

Жаги  та  почуттів  блаженну  грань!
Усе,  що  назбирав,  святу  скарбницю
Даю  тобі!..  Наш  потаємний  край...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  05.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2021

Шепіт вітру

Осінні  ночі...  Вітру  шепотіння...
Кружляє  листя  одинокий  вальс.
Я  обіймаю...  Наших  рук  сплетіння…
Зігрію  ніжно...  Мій  вогонь  не  згас...

...Тепло  лишилось...  Музики  веління
Народжує  мелодію  для  нас,
Як  в  перший  раз...  Несуть  на  крилах  зміни
Птахи  у  вирій...  Зоряний  романс

Іще  звучить,  та  образи  містичні
Ведуть  до  світла  –  там  горить  ліхтар,
І  мерехтить  у  снах  твоє  обличчя.

Ми  разом  тут...  Літаємо  між  хмар...
Не  відпущу  тебе!  Ніколи!  Таємнича,
Моя  принцесо...  Ось...  Прийми  мій  дар!

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  15.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2021

Сльози янголів

Розбиті  мрії...  Стіни  кровоточать,
Віршами  омивається  печаль.
Любов  жива?..  Повільно  камінь  точить
Сльоза  по  серці,  де  її  причал?..

Мов  факели,  палають  карі  очі,
Я  не  забуду  їх...  Молю,  причаль!
Малюю  руни,  місяць  все  шепоче:
Забудь  її  та  вічну  цю  печать,

Словами  заховай.  Нехай  не  бачать
Між  рим  глибоко,  де  сіяє  грань
Метафор,  що  сплелися  в  сотні  значень

І  нездійсненних  мертвих  сподівань...
Літають  одиноко,  тихо  плачуть
Два  янголи  нездійснених  бажань...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  10.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021

Пташина в клітці

Кохання,  наче  полум'ям  дракона,
Огорне  тіло,  в  попіл  спопелить,
Та  не  зігріє  пристрастю  ніколи,
Хоч  час  від  часу  щирістю  п'янить.

Та  ні!..  Омана...  Знову  у  неволі
Пташина  помирає  і  тремтить
Від  холоду...  Буває  мимоволі
Щебече  пісню  та  у  снах  летить...

Сама  ж  у  клітці  згублені  перлини
Плекає  в  самоті...  Любові  дар
Черствий,  гіркотний...  І  коли  прилине

Яскравий,  сонцесяйний  і  тягар
Розсіє  поміж  зір,  усе  пролине...
Чекає  в  клітці,  мріючи  між  хмар.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  09.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2021

Книга «Наношок».

Дорогі  друзі  та  читачі!  Ось  і  побачила  світ  моя  друга  книга  «Наношок».  Літературне  редагування  Тетяни  Кривов'яз,  художнє  оформлення  Наталії  Лехман.
Дизайнери  обкладинки  Наталія  Лехман  і  Євген  Гулий.
Видало  книгу,  видавництво  «Час  Змін  Інформ»,  м.  Біла  Церква.

Анотація
«Наношок»  —  друга  книжка  українського  письменника  Володимира  Версти,  яка  вмістила  дев’ять  новел,  написаних  у  2018–2019-х  роках.  Новели,  представлені  у  збірці,  поділені  на  три  цикли  й  дуже  різноманітні:  це  і  «Джефферсон-Сіті»  –  історія  про  незвичайну  подорож  головного  героя  та  очікування,  і  «Казка  про  принца  в  масці»  —  розповідь  про  принца,  який  мав  таємничу  маску,  і  «Натхнення»  —  новела  про  зустріч  із  натхненням  на  березі  моря,  і  «Сумнів»  —  історія  про  дивного  гостя,  що  завітав  до  головного  героя  одного  дощового  вечора  та  багато  інших.
Основною  й  об’єднувальною  для  книжки  виступає  новела  «Наношок»  —  історія  про  детектива  Алекса  Міллера  та  його  напарницю-стажерку.  «Наношок»  занурить  вас  у  світ  новітніх  технологій  і  кіберпанку.  Перед  героями  постає  загадкова  справа,  а  радше  низка  справ,  що  пов’язані  одна  з  одною  неочевидним  чином.  Чи  зможуть  персонажі  їх  розкрити,  та  чи  переможе  головний  герой  кібердемонів,  які  його  переслідують,  і  залишиться  живим?

З  деякими  новелами,  що  увійшли  до  книги,  можна  ознайомитись  на  моїй  сторінці  Клубу  у  розділі  новели.
Я  у  соціальній  мережі  «Facebook»  –  https://www.facebook.com/VolVrs
Тверда  обкладинка
Кількість  сторінок:  164
Вартість  книги  -  100  грн.
З  питань  замовлення  книги  писати  на  електронну  адресу:  volvrs@ukr.net

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895043
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2020

Світанкова зоря

Люби  мене  душею...  І  цілунком
По  тілу  ніжно  пристрасть  пробуди.
Мій  текст  і  рими  стануть  подарунком,
Для  тебе  шлях  освітять  назавжди.

Кохай  мене  сердечком...  Порятунком,
Можливо,  стану,  або  підожди,
Я  пропаду...  Залишусь  візерунком,
У  пам'яті  посіявши  сади...

А  поки  насолоджуючись  мною,
Струною,  що  бринить  на  частоті
Лише  тобі...  Туманною  весною

Зустрінемось  у  світлій  чистоті
Зорею  світанковою...  Росою
Я  опаду  для  тебе  з  висоти.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  22.08.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2020

Зів’ялий сад

Кохали?  Ні!  Ми  просто  грали  ролі...
Вистава  завершилась...  Пишний  сад
Троянд  зів'яв  не  миттю,  а  поволі.
Панує  тут  велично  листопад.

А  де  ж  весна?..  Іде  зима...  По  колу
Дороги  замела  усі  назад...
Там  міст  горить  із  поржавілих  колій,
Два  поїзди  по  них  спішать...  Сльоза  –

Те  все,  що  залишилось  нам  з  тобою...
Вперед  шляху  нема  і  не  було.
Бринить  надія  рваною  струною.

...І  мріємо,  щоб  знову  зацвіло?..
Оте  бажання...  Так!..  Лети  стрілою!
В  мої  обійми  у  палкий  полон.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  24.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020

Кінець гри

Остання  гра  вже  програна  і  знову
В  рулетці  випадає  тут  зеро…
Крутити?  Ні!..  Дослухатися  зову,
Прийняти  цю  поразку  і  зерно

Печалі,  безнадії  поступово
Розсіяти  у  небі  між  зірок...
Зробити  крок,  дістати  світанкову
Негаснучу  зорю  і  це  ярмо

Зірвати  назавжди  й  спопелити
Яскравістю  і  світочем  усе...
Її  у  груди  вкласти  та  любити,

Освітить  серце  в  темряві  осель
І  зможе  під  час  відчаю  спинити...
У  прірву  не  упасти  з  гострих  скель.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  18.08.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2020

Механізм

Ти  просто  робот,  чергова  система
Без  почуттів,  бажань,  лише  фрагмент
Отих  емоцій...  Справжніх?..  Теорема
Невірна...  Розв'язати!..  Елемент

Шукаю  поміж  кабелів,  а  схема
Давно  перегоріла...  І  момент
Уже  не  повернути,  бо  програма
Зламалася  назавжди...  Асцендент!

Зніми  її!  Відкинь  усе  несправжнє
Не  можеш?  Я  не  вірю!..  Лиш  тобі
Під  силу,  не  кажи,  що  неспроможна

Зламати  механізми...  І  політ
Відчути  зможеш...  Те,  що  вже  порожнє
Наповнити...  Злетіти  до  орбіт.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  25.08.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892072
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2020

Катана

Катана  гостра...  Ні!  Не  харакірі,
Лише  момент  відчути,  що  живий,
На  мить  секунду  лезами  по  шкірі,
Прийняти  завершальний  цей  двобій.

І  все  забути...  На  небесній  лірі
Зіграти  ніжно...  Тихо  обійми
Мене  за  плечі,  вічносте,  ефіром...
Так  болісно,  хоч  вовком  тут  завий,

Та  не  почують...  Чую  лиш  акорди,
Які  на  рани  падають,  мов  сіль...
Життя,  немов  заплутані  кросворди,  –

Питань  багато,  відповіді  всі
Невірні!  Непотрібні...  Лиш  свобода
Важлива  над  усе  у  цім  житті.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  23.08.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2020

Любов музи

Люби  слова,  кохайся  між  рядками
І  солод  відпивай  п’янючих  рим
Моїх  віршів.  Квітучими  стежками
Іди  край  берегів,  де  ніч  горить.

Малюю  там  я  різними  мазками,
Фарбую  зорі,  сходи  догори,
Якими  піднімаєшся  ночами,
І  серце  в  насолоді  тріпотить...

...Мене  не  варто  –  я  лише  художник,
Один  із  тих,  що  душу  проміняв
На  радість  музи  згубну  і  тривожну,

Її  любов.  Чим  сповнена  вона?..
Дарами...  Болем...  Чимось  недосяжним...
Натхненням  вічним  що  немає  дна.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  10.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020

Ржавий стилет

Я  манускрипти  всі  спалив,  і  темінь
Накрила  місто  мертвих  почуттів,
І  все  шукаю  я  нові  ще  теми,
Та  мовити  не  можу,  що  хотів...

Стилет  в  отруті  ржавий,  що  з  едему,
З  емоцій  чорних  в  серце  прилетів  –
Ні  витягти,  ані  добити...  Демон
Жорстоко  душу  мучить  в  самоті...

І  кожне  слово  не  спроможне  знову
Вернути,  воскресити  ні  на  мить
Усе,  що  зігрівало.  Світанкову

Зорю  не  запалити...  Хоч  зорить
Велично...  Неосяжне  вічне  слово,
Що  я  промовив,  у  тобі  горить...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  21.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

Струни ночі

Ти  сон?  О  ні!  Ти  справжня!  Хоч  і  диву
Повірити  не  можу  в  цю  я  мить...
Чарівна  музо,  ти  така  зваблива,
Люблю  тебе...  Послухай,  як  звучить

Симфонія  сонетів  особлива,
Зринає  в  небеса,  палахкотить
У  відблисках  зірок  і  неквапливо
Додолу  осипається,  бринить...

На  струнах  ночі  сяйвом  колихає
Самотній  місяць  сни  твої.  Пряду
Із  нот  сузір'я.  Очі  засинають.

І  ти  вже  бачиш  уві  сні  –  іду
До  тебе,  лину,  простір  розтинаю...
І  серед  снів  блукаю…  Чи  знайду?..

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  16.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2020

Скрипалька

Цикл  «Вона»

Сплітались  ноти  у  дзвінкі  мотиви,
На  промінцях  зірок  лунав  смичок.
Сріблясті  струни,  мов  тонкі  тятиви,
Бриніли  милозвучно  між  свічок.

Застиглий  час  —  немов  під  об'єктивом.
…І  музика.  Вона.  І  світлячок.
Навколо  все  наповнилося  дивом,
А  потім  враз  затихло  у  мовчок.

Грайлива  пісня.  Знову  плаче  скрипка,
І  ніч  малює  фарбами  панно…
Вона  розкрила  за  спиною  крила
І  полетіла  з  вітром  в  унісон…

…А  ніч  ще  танцювала.  Довго,  довго,
Осяюючи  зорями  дорогу.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  23.09.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2020

Тривоги ночі

Згубилися  бажання…  Ніч  тривожить...
Свідомість  відлітає...  А  рядки
Пливуть  в  листах  замучені,  їх  множить
Перо  стареньке  дотиком  руки...

Тріщить  камін,  щось  вогником  ворожить,
А  за  вікном  виблискують  зірки...
Скажи,  о  музо,  це  кохання?  Може,
Даремно  я  плету  оці  вінки?

Для  тебе  у  самотності  збираю
Тюльпани  та  троянди...  Дивний  цвіт
Букетів  у  волосся  я  вплітаю...

А  ти  мене  ведеш  у  милий  світ
Мелодії  та  музики...  Гортаю
Нову  сторінку...  Залишаю  слід...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  31.08.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020

Піаністка

Цикл  «Вона»

Зливаються  в  симфонію  єдину
Сріблясті  зорі,  місяць  і  рояль…
Вона  малює  пальцями  картину,
По  клавішах  танцює,  наче  лань.

Звиваються  у  танці  серпантином
Шалені  ноти,  відлітають  вдаль.
У  сяйві  зір  виблискують  ясмином,
І  їх  вкриває  місячна  вуаль…

Збираються  загублені  мотиви
У  славлення  кохання  та  життя.
Серцебиття  лунає  лейтмотивом,
Щось  наостанок  шепотять  уста…

Мелодія  затихла,  крізь  тумани
Являється  посріблений  світанок.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  22.09.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2020

Літературний герой

Усе,  що  не  сказав...  Скажи,  ти  віриш?..
Я  заховав  в  заплутані  рядки
Метафори  та  образи,  у  вірші
Це  вилилося  все...  Ну  ось  такий...

Такий  я  є...  Й  таким  лишуся...  Іншим
Не  стану  я  ніколи...  У  листки
Новий  відправлю  зореліт,  що  в  тиші
Блукатиме  у  космосі  віки...

А  що  там  я?..  Художник...  Голос  пензля,
Приречений  нести  у  світ  дари...
Приймуть  чи  ні?..  Та  на  Парнасі  в'язнем

Для  муз  я  буду  сіяти  плоди...
Нехай  вважають  інші  дурнем,  блазнем,
Що  волю  проміняв  на  блиск  іскри.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  04.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879856
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2020

Ліричний герой

Старі  слова,  нова  сторінка  казки.
Прошу,  не  варто!  Не  шукай  в  рядках
Моїх  гріхів,  зривати  мої  маски
З  лиця  не  треба,  не  блукай  в  слідах…

Я  можу  бути  як  отруйний  аспид,
Літати  в  небесах,  мов  сизий  птах.
Я    —  поцілунок.  Я  —  жагуча  ласка,
Герой  книжок,  застиглий  на  вустах.

Міраж?  Чи  справжній?  Тексти-горокракси.
Розбиту  душу  заховав  у  вірш.
І  діаманти-вірші  —  це  прикраси,
Водночас  —  і  прокляття…  Хочеш  —  вір…

А  хочеш  —  ні.  Мені  яка  різниця…
…Запряг  Пегаса  ввись  у  колісницю.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  03.05.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2020

I Am Here

Прем'єра  кліпу!🎬🌴❤️

https://www.youtube.com/watch?v=6XSJGm961t0

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877689
рубрика: Музика, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2020

Тюльпан

Бринить  струна  і  рветься  на  частинки.
Оте  кохання,  згублене  між  зір,
Що  я  леліяв  і  збирав  іскринки,
Щоб  запалити  вогнищем  папір...

...Тепер  горить?...Та  ні!  Лише  жаринки
Повільно  тліють...  Все  наперекір...
У  дзеркалі  погасли  дві  вуглинки,
Що  окриляли  океани  синіх  прірв.

Палали  ліхтарями  невгамовно,
Лилися  сяйвом,  наче  діамант...
І  я  на  олтарі  оцім  жертовнім

Пишу  для  тебе  мовчки  фоліант...
Невже  дарма?  Рядки  ці  молитовні
Богиня  не  почує...  Шлю  тюльпан.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  13.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020

Зоряний замок. Темрява — Світло

Темрява

Я  не  знаю,  як  тут  опинився.  Не  знаю,  скільки  часу  тут  перебуваю:  інколи  здається,  що  минула  вже  вічність,  а  інколи  —  що  лише  декілька  хвилин.  Тут  нікого  немає,  хоча,  можливо,  це  я  просто  нікого  не  зустрічав.  Лише  довгі  коридори…  Широкі  зали…  І  багато  дверей  —  у  кожному  коридорі  та  залі.  Вони  тягнуться  до  безкінечності…  Спочатку  я  просто  йшов,  не  відчиняючи  їх.  Не  знаю,  чи  це  був  страх,  чи  просто  мене  не  цікавило,  що  за  ними,  лише  хотілося  простувати  вперед  довжелезними  коридорами.
Та  виходу  не  було  видно,  лише  місяць  заглядав  усередину  через  високі  вікна,  які  теж  чергувались  одне  за  одним.  Завжди  був  лише  місяць,  і  виникало  таке  відчуття,  що  він  кудись  мене  веде,  та  шлях  був  нескінченний.
Якось  я  спробував  відчинити  одні  із  численних  дверей,  моя  рука  тремтіла,  втім,  я  схопив  ручку  і  повернув  її  —  нічого  складного.  Я  ще  постояв  деякий  час,  думаючи,  чи  варто  їх  відчиняти,  бо  треба  було  йти  вперед,  і  чи  варто  відволікатись  на  те,  що  там  за  ними.  Все  ж  я  наважився,  однак  побачити,  що  в  кімнаті  за  ними,  не  міг,  бо  треба  було  пройти  крізь  темряву.  Я  зайшов…  Й  одразу  після  того,  розчинившись  у  темряві,  я  вийшов  із  сусідніх  дверей,  у  яких  вхід  також  перегороджувала  темрява.  Я  не  міг  зрозуміти,  навіщо  всі  ці  двері,  якщо  вони  однаково  ведуть  назад  у  коридор.  Насмілившись,  я  спробував  зайти  ще  в  декілька  дверей,  можливо,  у  десяток,  а  може,  і  в  сотню,  та  знову  й  знову  опинявся  в  коридорі,  розуміючи,  що  лише  згаяв  час.
Я  починав  себе  ненавидіти:  можливо,  я  б  уже  дійшов  до  виходу,  а  так  я  й  надалі  залишався  в  коридорі.  Згодом  я  облишив  це  і  просто  йшов  уперед,  не  відволікаючись,  та  коридору  не  було  кінця,  і  з  кожним  кроком  дедалі  більше  розпалювалася  цікавість,  а  в  голові  звучали  німі  запитання:  «А  якщо  це  не  ті  двері?»,  «А  якщо  саме  ось  за  цими  дверима  вихід?..»  Ненависть  до  себе  замість  того,  щоб  розвіюватись,  зростала  дедалі  більше  —  тепер  уже  через  те,  що  я  йшов  повз  усі  двері  й  не  відчиняв  їх…
Але  й  відчиняти  їх  я  теж  не  бачив  сенсу  —  знову  втратити  час  і  опинитись  назад  у  коридорі…  Час,  якого,  здається,  тут  і  так  немає,  чи,  можливо,  його  так  багато,  що  я  не  можу  осягнути…
Я  далі  йшов,  світло  місяця  яскраво  розливалося  залами,  осяюючи  шлях  уперед,  та  виходу  навіть  не  було  видно.  Я  зупинився,  просто  стояв  на  місці,  і  тут  я  усвідомив,  що  до  цього  навіть  жодного  разу  не  зупинявся,  постійно  йшов  уперед…  Я  визирнув  у  високе  вікно  і  поглянув  на  місяць  —  ми  довго  дивилися  один  на  одного.
Аж  раптом  я  помітив,  що  світло  від  нього  падає  на  двері  неподалік  від  мене.  Я  підійшов  до  дверей  і  потягнувся  до  ручки.  У  голові  знову  зазвучали  німі  запитання:  «Невже  це  вихід?»,  «Можливо,  це  знову  двері,  які  заведуть  у  нікуди?..»
Я  відчинив  двері,  але  замість  темряви,  яку  я  бачив  раніше  в  інших  дверях,  тут  я  побачив  світло…

Світло

Переді  мною  сяяло  яскраве  світло.  Я  пройшов  крізь  нього  й  опинився  в  кімнаті.  Світлом  була  залита  вся  кімната,  і  мені  здавалося,  що  воно  ніжно  торкається  моєї  шкіри.  У  голові  звучали  німі  запитання:  «Невже  це  вихід?»,  «Можливо,  це  те,  що  я  так  довго  шукав,  блукаючи  по  цьому  замку?..»
Сяйво  не  було  хаотичним,  воно  мало  джерело:  посередині  кімнати  воно  здавалося  набагато  яскравішим.  Я  довго  все  розглядав  і  милувався  й  уперше  відчув  час:  здавалось,  у  мене  його  дуже  мало…
Я  насолоджувався  кожною  секундою,  проведеною  в  кімнаті,  ловлячи  кожен  момент.
Я  вирішив  наблизитись  до  епіцентру  світла.  Кожен  крок  я  робив  обережно,  бо  боявся,  що,  якщо  я  надто  наближусь,  воно  або  згасне,  або  обпече  мене.
Раптом  світло  в  центрі  теж  почало  пересуватись  —  воно  прямувало  до  мене.
Я  далі  йшов  йому  назустріч,  секунди  здавалися  вічністю,  водночас  дуже  швидко  збігаючи.
Увесь  шлях,  який  я  пройшов  до  цього,  втратив  сенс,  як  і  ненависть  до  себе.  Все  тонуло  в  минулому.
Єдине,  що  мало  сенс,  —  світло  переді  мною  і  саме  цей  момент.
Ми  наблизились  одне  до  одного.  Тепер  воно  сяяло  ще  яскравіше  і  не  обпікало,  тільки  ніжно  зігрівало.
Я  промовив:
—  Хто  ти,  Світло?
—  Я  думала,  це  ти  —  Світло!

«Зоряний  замок.  Темрява  —  Світло»
©  Володимир  Верста
З  книги  «Наношок».
Дата  написання:  17.03.20
Ілюстрація  Наталії  Лехман

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876112
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020

Альбом «Tropical Drive»

Прем'єра  альбому!⭐️🌴❤️

«Tropical  Drive»  доступний  на  всіх  цифрових  платформах.

Детальніше  про  альбом:  https://www.mriu.pro/tropical-drive/

Слухати/Купити:  https://ffm.to/volvrs

produced  by  Volodymyr  Versta

released  April  30,  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2020

Корона Мельпомени

Зламай  перо,  і  колесо  сансари
Замкнеться,  і  замре  одвічна  вісь,
Що  тягне  струни  вірної  гітари
І  ноти  піднімає  вгору,  ввись,

Де  відблиски  звабливої  тіари
Окрилюють  надії,  біль  увесь
Зникає,  догорає,  мов  сигара,
І  гасне  назавжди  далеко  десь.

Твою  корону  на  прощання,  музо,
Гарячими  вустами  я  тепер
Цілую  ніжно.  Непосильним  грузом

Для  мене  це  натхнення  дивних  сфер.
У  серці,  Мельпомено,  лине  блюзом.
Чорнила  виливаю.  Револьвер...

Мельпоме́на  —  одна  з  9  дочок  Зевса  і  Мнемосіни,  муза  трагедії,  мати  сирен.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  05.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2020

Цілунок Ерато

Ця  ніч  самотня,  виплакана  жалем
І  болем,  що  тобі  я  все  віддав,
Моя  Ерато,  в  серце  ніби  жалом
Цілуєш  і  натхнення,  що  бажав,

Даруєш.  І  нехай  їх  є  чимало,
Хто  дар  твій  загубив  чи  проміняв
На  славу  і  софіти.  Ідеали
Свої  не  зраджу,  договір  уклав

З  тобою  і  до  смерті...  Нагороди  -
Це  тільки  пил,  омана,  тлінний  дим.
Хай  ідоли  вважають  це  за  подвиг,

Будуючи  довершений  свій  Рим...
Мені  достатньо  відчувати  подих
Твого  цілунку.  Бути  ще  живим!

Ерато́  —  одна  з  9  муз,  була,  як  і  її  сестри,  дочкою  Зевса  та  Мнемосіни,  уособлювала  любовну  (еротичну)  поезію.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  07.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873216
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 24.04.2020

Місто мертвих поетів

Примарне  місто...  Скрізь  блукають  тіні
Ні  мертві,  ні  живі  від  стін  до  стін,
Замучені  обличчя,  кроки  тлінні,
Нема  бажань  і  мрій  немає.  Синь

Небес  покрита  чадом,  а  проміння
Розтанули  між  хмарами  вершин
Багатоповерхівок...  Павутиння
Доріг  сплелося  вулицями...  Плин

Тут  часу  непомітний...  Лине  пісня
З  гарячих  вуст,  поміж  людей  іде
Поет  самотній,  а  опале  листя

Здіймається  під  ним...  Усе  цвіте...
Ніхто  не  бачить...  Він  фантом  сріблистий...
Мереживо  із  музики  пряде...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  08.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872841
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 21.04.2020

Між троянд

Пробач,  що  закохався...  Ненароком...
В  тобі  я  віднайшов  чого  нема,
Чого  не  відав  з  кожним  тлінним  роком,
Прожитим  на  землі.  Прощай,  весна...

Вона  не  повернеться...  Чутно  кроки…
Зима  іде!  Холодна,  затяжна,
Лише  тривогу  і  несе  неспокій,
Самітником  веде  куди?  Хтозна...

Прохаю,  вибач!  Ти  усе  забудеш...
Я  вирву  почуття,  мов  той  бур'ян,
Бо  ж  квіти  окриляють  і  не  згублять,

А  це  вбиває...  В  лузі  між  троянд
Свою  любов  зустрінеш  і  полюбиш...
Моє  кохання  заховає  ямб...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  24.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871503
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 10.04.2020

Примарний рай

Не  знаю  я  навіщо  повертаюсь
До  сповідань  і  віршів  заклинань...
Поміж  рядків  пташиною  здіймаюсь,
Щоби  злетіти  задля  милувань?..

У  римах  щастя  трепетно  торкаюсь
І  відчуваю  неосяжну  грань
Небес,  землі,  та  все  ще  сподіваюсь
Я  відшукати  недосяжний  рай

Такий  примарний...  Зацвіла  байдужість
В  моїх  садах  не  зрошених.  Вогнем
Згоріло  все  –  лишилась  тільки  повість,

В  котрій  герої  мертві...  І  мене
Не  покидає  лишень  квола  совість...
…А  серце  заховав  я  у  сонет.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  18.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868961
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 22.03.2020

Сумніви

Він  знову  тут...  Він  знову  повернувся...
Я  озираюсь...  Ні!  Ступай  же  геть!
Крокуючи  повільно...  Я  жахнувся.
Все  ближче  підступає  і  шумить

Своїм  брудним  взуттям...  Плечей  торкнувся
Моїх  мовляє...  у  думках  гримить:
«Тобі  потрібно  це?»  ...Я  відсахнувся,
Та  відійти  не  можу...  Миготить

Холодна  тінь  із  диму  за  плечима.
У  ступорі  стою  і  віч-на-віч
Ми  залишились  з  ним...  Нові  причини,

Щоби  втекти,  щоби  забути...  Ніч
Ця  безкінечна  не  дає  спочину.
...А  сумніви  стояли  обабіч...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  28.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868316
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 17.03.2020

Крізь терни

Луна  застигла  в  мареві  космічнім...
Ти  так  бажав  зірок,  а  що  тепер?..
Там  холодно  і  пусто...  Тягне  вічність
В  п'янкі  тенета,  де  простяг  Етер

Важкі  обійми...  Без  кінця  циклічність.
І  мертві  тіні  в  образах  химер
Блукають  без  мети  та  цілей,  вічі
Їх  повні  самоти  та  сяйва  сфер...

Ось  цього  ти  бажав?  Зізнайся,  друже?..
Висот  сповитих  темрявою  зір...
Прошу  спинися!  Я  благаю!  Ну  ж  бо,

Іще  не  пізно...  Зіркою  до  гір
Лети  високих  і  усе,  що  тужить,
Звільни  на  полі  між  троянд  в  папір!..

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  29.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867968
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 14.03.2020

Келихи бажання

Розбите  серце...  Золотом  покрию
І  залікую  ним  я  кожен  шрам,
А  образ  закарбований  я  змию
Потоком  сліз...  Богине,  як  і  шарм,

Забуду  твій.  У  келихи  розсиплю
Нові  бажання  і  накину  шарф,
Піду  слідами  осені.  Відкрию
Живі  надії...  А  мерзенний  шар

Емоцій  чорних  вкрию  листопадом...
І  під  дощем  жовтневим  зрину  в  синь
Поміж  краплин  густого  водоспаду...

Кружлятиму  кометою...  Ліси
Я  пролечу  усі...  І  зорепаду
Схоплю  я  мить  чарівної  краси...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  21.08.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867510
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 10.03.2020

Гілка сакури

Зламалась  гілка  сакури...  Відносин
Зітліла  до  підсвічника  свіча...
Усе  пройшло,  зате  вернулась  осінь
В  шовковому  плащі...  Даю  свій  час

Тобі,  моя  Принцесо...  В  жовті  коси
Вплітаю  з  найкоштовніших  прикрас
Свою  найкращу,  в  ній  збирали  роси
Чарівні  музи  на  горі  Парнас...

Звучить  сопілка  сакури...  Стосунки
Згоряють  у  каміні  між  листів...
А  я  малюю  руни  візерунки,

Для  осені  продовжують  цвісти…
На  сторінках  лежать  мої  дарунки,
Візьми  їх!  Осінь...  і  спали  мости.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  02.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867007
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.03.2020

Чаша натхнення

Я  відпиваю  цю  священну  чашу
Твого  натхнення,  музо,  хоча  сил
Немає  більше...  І  того  екстазу
Уже  не  відчуваю.  Попіл  крил

Розвіяли  вітри...  На  серці  засув
Закрив!  І  не  відкрию  для  світил
Його  ніколи.  Линуть  ноти  джазу,
І  в  них  я  розчиняюсь...  Між  чорнил

Я  знов  тону  чи  знову  намагаюсь
Пливти?  Не  знаю!  Вкрила  все  імла…
За  скелі  мертві  поспіхом  хапаюсь

Та  падаю...  Горить  усе  дотла,
Всі  демони  та  янголи...  Я  каюсь,
Що  згас  вогонь...  Нема  уже  тепла...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  10.08.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865986
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 25.02.2020

Сакура

Тріпоче  гіллям  сакура  самотня.
Сніги...  Сліди...  Засипало  усі...
І  ми  удвох  весною,  мов  сьогодні,
Стояли  біля  неї  у  росі.

Змінились  пори,  заховався  промінь,
Палкого  літа,  осені  просив,
Щоби  вернула  наш  магічний  спомин,
Частиночку  незримої  краси.

...Прийшла  зима,  відрізавши  дороги,
Нові  натомість  в  сад  мій  провела.
Куди  ж  ведуть  епічні  епілоги?..

Світи  незнані...  Візерунок  скла
Укаже  шлях...  Весна  тепло  народить  –
Заквітне  все...  І  сакура  сумна...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  30.12.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865766
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 23.02.2020

Кабукі

Вистава.  Сцена.  Тінь  і  я.  Кабукі  –
Ми  в  ньому  лиш  актори.  А  партер
Вже  повний  глядачами.  Твої  руки
Я  досі  відчуваю  їх  тепер,

Як  і  тоді  у  перший  раз...  Розлука
Ця  роль  нова.  Зіграємо?..  Простер
Обійми  я  для  тебе  і  цілунків,
Але  немає  музики,  завмер

В  очікуванні  –  де  ж  моя  Селена?..
І  тисячі  очей,  що  на  мені
Тримають  погляд...  Я  кричу:  «О  Мена!»

До  Місяця  летять  мої  пісні...
«Люблю  тебе...»  На  стінах  гобелени
Ховають  таємниці...  Сипле  сніг.

Кабукі  —  один  з  видів  традиційного  театру  Японії.  Становить  синтез  співу,  музики,  танцю  і  драми.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  02.10.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865575
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 21.02.2020

Екстракт

Змішалась  панацея  та  отрута.
В  рядках  тече...  Відпий  усе  до  дна!..
Рікою  струменить  моя  спокута,
Ковтай  і  насолоджуйся  сповна...

Можливо,  ти  віднайдеш,  де  закута
Душа  струною  ліри?...  Мовчазна
Вона  стоїть  і,  наче  змії,  пута
Охоплюють  її  у  мертвих  снах.

Вбивають,  роздирають  в  безнадії
Примари  із  минулого,  і  дим
Свідомість  огортає...  Гаснуть  мрії...

...У  келихи  налив  екстракт  із  рим  –
Врятує  чи  уб'є?...  Вже  сутеніє...
В  садах  рясніють  зоряні  плоди...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  03.09.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865299
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 19.02.2020

Відродження

Відродженням  цвіте  любов  померла...
Відчуй  мене!  О  ні,  серед  рядків
Почуй  вогнем,  як  постать,  що  завмерла,
Знов  оживає.  Лине  втіхи  спів...

Мелодія  збирає  сяйні  перли
Краплинками  зажурених  дощів,
Що  освіжають  намертво  заперті
Емоції  убиті...  Серед  слів

Я  намагаюсь  віднайти  потрібні,
Та  пил  я  бачу...  І  пустелю  сліз...
І  скільки  не  шукаю  необхідні  –

Одні  примари  в  місці  цьому  скрізь...
Я  озираюсь,  де,  любове  рідна,
Тебе  знайти?...  Лечу  зорею  ввись...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  15.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865028
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 16.02.2020

Аліса

Я  все  віддав  тобі,  моя  Алісо,
Усю  любов,  ненависть  також  всю,
Тепер  самотньо  чай  п'ю  із  меліси,
Та  не  лікує  зовсім...  Вознесу

Для  тебе  ноти  серед  поля  лісу...
В  країну  снів  я  трепетно  несу
Ці  чудеса,  де  зоряні  завіси
Вкривають  все...  І  лиш  твою  красу

Я  бачу  в  задзеркаллі...  Ні,  не  вірю
Своїм  очам  та  навіть  і  чужим
Я  не  повірю,  хоч  і  досить  віри

Я  назбирав  у  серці...  Бо  уже
Ми  більше  не  зустрінемось...  У  вирій
Летять  птахи...  Твій  образ  бережу!..

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  20.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864906
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 15.02.2020

Сингл «I Don't Love You»

Прем'єра  синглу!🌴❤️🎧

https://www.youtube.com/watch?v=E_Cs6NXcxY4&list=LLpiVPcOE9SjOjCGykFBoqyw&index=2

Трек  доступний  на  всіх  цифрових  платформах.

https://www.mriu.pro/volodymyr-versta-i-d-l-y/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2019

Стихія тиші (у співавторстві з Лілією Ніколаєнко)

***
Мовчу.  Ім’я  моєї  музи  –  Тиша.
Пекуча  і  гучна  лавина  мрій
Пустелю  ночі  у  душі  залишить.
В  чорнилі  оніміє  гріх  і  грім.

Мовчи.  Хай  душу  до  кінця  розчинить
Вино  ілюзій  та  нектар  зі  сліз.
Розсій  по  небу  золоті  перлини.
Думками  не  торкнися  до  землі.

Мовчання  нас  погубить  і  врятує.
Віддам  я  вітру  безсловесний  лист.
Не  промовляй  ім’я  любові  всує…
Хай  вічно  в  тиші  мріє  і  болить.

***
Моє  мовчання  і  твоя  байдужість
Змикаються  в  обіймах  самоти.
Я  замерзаю  у  пекельній  стужі
Між  мертвих  фраз,  які  тепер  нести.

Несказані  мотиви,  як  і  вірші,
Давно  розтали,  наче  перший  сніг,
І  ми  удвох  серед  німої  тиші
Героями  зробились  інших  книг.

Я  залишаю  ці  блокноти  датам  —
Нехай  розкинуть  вірші  в  календар.
Я  зачиняюсь  у  пустій  кімнаті
З  тобою,  музо...  Вип’ємо  нектар?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2019

Синиці й журавлі

Вітри  надій  шепочуть:  «Не  спиняйся!
Пливи  крізь  океани  до  зірок!»
Як  мрії  розбиваються?..  Чіпляйся
За  хвіст  комети  в  зоряний  струмок,

Греби  по  водоспаду,  не  здавайся!
Увись  плети  дорогу  до  казок
Та  мріям  ти  увесь  не  віддавайся,
Бо  спопелять  промінням  у  пісок...

Ці  промені  бажання  і  спокуси
Приреченням  освітять  довгий  шлях,
Який  поблякне  в  розпачі  дискусій

Між  «я»  і  «Я»  –  синиці  й  журавля...
Пташину  зберігай  в  живому  руслі,
Щоби  жила!  Кружляла  у  полях...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  12.08.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857897
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 14.12.2019

Рандеву

Не  згаснуть  почуття,  як  ті  перлини,
Що  я  збирав  і  сіяв  поміж  зір
Холодними  ночами.  І  до  згину
Нестиму  я  дари  твої,  повір,

Моя  Евтерпо,  збережу  зернини.
А  чи  немарний  буде  мій  посів?..
...І  виростуть  посеред  трясовини
Мелодії  співзвучні  сотні  лір.

Нектар  любові  біль  дарує  всоте,
І  ним  я  до  сьогодні  ще  живу.
Для  інших  насолода  –  не  скорбота,

Що  в  небо  окриляє  наяву.
Мандруємо  садами  разом  потай,
Самотнє  наше,  музо,  рандеву.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  09.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857259
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.12.2019

Світила

Коли  зійдуться  всі  земні  світила,
В  симфонії  звучатимуть  світи...
Я  пригадаю,  як  мені  світила,
І  попрошу:  ще  трішечки  світи!

Моя  зоря,  що  дарувала  крила,
Погасла...  Але  променем  летить
Її  любов.  Назавжди  оповила
Вона  мене  від  горя  самоти...

Хоч  сяйва  тут  не  видно...  Аквареллю
Малюю  на  мольберті  ноти  смуг,
І  звуками  дорогу  в  небо  стелять

Магічні  вірші,  сяючи  довкруг.
Кометами  спускаючись  у  темінь,
Як  неземний  і  вічносяйний  дух.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  14.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856896
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.12.2019

Зимовий бриз

Цикл  «Бриз»

Згасають  дні  та  холод  огортає,
Печалями  мороз  нас  обвінчав.
Усе  повільно  ззовні  завмирає...
В  кімнаті  догораюча  свіча

Бентежить  над  каміном,  забавляє,
Веде  свідомість  у  краї,  де  час,
Мов  корабель,  відправлення  чекає,
Але  завмер...  Легкий  магічний  вальс

Сніжинок  в  серці,  ніби  самоцвіти,
Що  манять  сяйвом,  тягнучи  фрегат
Між  спогадів  далеких  квітів,  цвіту,

Де  пахне  літо...  Поки  що  імла
Мереживом  вкриває  голі  віти.
Я  зустрічаю  бриз...  Моя  зима...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  07.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856509
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 01.12.2019

Останній курс

Змінити  курс!  Спинити  неможливо...
Приречений  скитатися  повік
Фрегат  чекає  свіжого  припливу...
Та  мокрі  сльози  капають  з  повік,

Селена  плаче...  Омивають  зливи
Самотню  душу  моряка.  Потік
Несе  у  далі  корабель  бурхливо
У  нескінченний  і  стрімкий  протік...

Збирає  сліз  епічні  монологи
І  якорем  відловлює  моряк,
Щоб  віднайти  до  місяця  дорогу,

З'єднатися  з  богинею...  Маяк
Горить  далеко...  Хвилями  тривоги
Пливе  він...  Добереться?  Аніяк!..

Селе́на,  Ме́на  —  у  давньогрецькій  міфології  —  богиня  Місяця.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  17.08.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856228
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 28.11.2019

Сувій бажань

Текла  ріка  наповнена  зірками,
В  ній  кожен  міг  дістати  жменю  мрій...
Хоч  часто  омивалася  сльозами
Розчарування  інколи  надій.

Всі  прагнули  щось  більше  і  руками
Тягнулися  все  глибше...  У  воді
Захований  століттями,  віками
Його  ніхто  не  брав  –  це  був  сувій.

Папір  таїв  великі  таємниці...
Проте  не  знали  люди  що  у  нім.
І  оминали  сяючі  зіниці

Мандрівників,  що  марили  в  пітьмі...
...Було  там  слово,  досі  людям  сниться  –
«Кохання».  Ще  лежить  сувій  на  дні...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  30.12.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855958
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 26.11.2019

Місячний художник

Розлиті  зорі  —  фарби.  Я  художник!..
Творю  картину  з  назвою  «Любов».
Мій  пензель  у  руках  горить  тривожно,
Неначе  Місяць  повний  вмить  зійшов

На  полотно…  і  помах.  Зірка  кожна
Мигає,  розливаючись,  немов
Озерце,  в  невагомості  порожній
До  океану  проз,  німих  розмов.

Я  розповім,  а  краще  намалюю.
Ти  слухай!.  Ні,  а  краще  споглядай!
Мовчи!  Кажи!  Я  на  листах  існую.
На  небесах  малюю  дивокрай.

Окраєць  раю  заховаю  в  серце.
Півмісяць  украду.  І  зійде  Cонце…

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  01.09.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853734
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.11.2019

Crescent

Прем'єра  кліпу!🎬🌙🎃

https://www.youtube.com/watch?v=Vvt_sObohGw

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853201
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2019

Альбом «Crescent»

Прем'єра  альбому!⭐️🌙❤️

«Crescent»  доступний  на  всіх  цифрових  платформах.

Детальніше  про  альбом:  https://www.mriu.pro/volodymyr-versta-crescent/

Слухати/Купити:  https://ffm.to/volvrs

produced  by  Volodymyr  Versta

released  October  25,  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852615
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2019

Чаклунка осінь (у співавторстві з Кароліною Дар)

***
Жовтаве  листя,  навкруги  імлисто,
Фарбує  осінь  пензлями  сади
У  золотавий  колір  та  сріблистий.
Гілки  впускають  втомлені  плоди.

Тумани  покривають  простирадлом
Самотні,  куряві,  густі  міста.
Холодна  осінь  заправляє  балом.
Шумить  гроза,  вітри  несуть  листа,

Там  трішечки  тепла  для  тебе,  осінь,
Зібрало  літо  у  палкий  мотив.
Умиють  землю  світанкові  роси
Від  справ  буденних  і  від  суєти.

Засяє  сонце  неясним  промінням,
Огорне  переливом  горизонт.
Накине  ковдру  осінь  повелінням  —
Весь  світ  порине  у  магічний  сон.

***
Чаклунка  -  ніч  навшпиньки  ввійде  в  місто,
Сховає  свято  від  людських  очей.
Запрошує  усіх  на  славне  дійство
Дрібненький  дощик  -  осені  трофей.

Закрутить  листя  знову  хороводи
В  м'якому  світлі  дужих  ліхтарів.
Холодний  вітер  вправно  пише  оди,
Збирає  сірі  клапті  з  димарів.

Озветься  гучно  клекіт  журавлиний,
У  літо  вже  немає  вороття.
Хитаються  у  темряві  жоржини,
Тримаються  ще  трішки  за  життя.

Та  осінь  тягне  прохолодні  руки,
Сміється  громом  поміж  сірих  хмар.
З  дерев  спадають  залишки  перуки,
Свою  приносять  жертву  на  вівтар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850912
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.10.2019

Момідзі

Тут  вічна  осінь  відблисками  листя
Тривожить  царство  літніх  сновидінь,
Плете  вона  рубінове  намисто.
І  рік  глибоких  неосяжна  синь

Вселяє  в  пам'ять  образи  імлисті,
Що  канули  з  роками,  наче  тінь,
У  темряві  ці  спогади  зористі
Згасають  в  лабіринтах  мерехтінь.

Куди  я  так  пришвидшено  крокую?!
Між  тіней  загубився...  Зупинись!..
На  лінії  рядка  думки  римую

По  струнах  арфи.  Музо,  веселись!
Це  наша  осінь!  Ні  я  не  сумую…
В  жовтаві  шати  ямби  одяглись…

Осінь.  Естетика  розпаду  і  час  споглядання  багряного  листя  кленів  момідзі.  Момідзі  –  не  просто  назва  виду  рослин,  а  камертон  настрою  пори  року.  Японська  осінь  приходить  як  нагадування  старих  мелодій,  і  ми  їх  уважно  слухаємо.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  24.06.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849890
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 30.09.2019

Питання вічності

Правила  всі  завжди  міняються  на  інші.
Та  одне  питання  залишається  навічно:
Бути  чи  не  бути?  Чи  можливо  все  забути?
Чи  мистецтво  в  одній  миті?  Вічність  не  збагнути…

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  16.09.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848381
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.09.2019

Enjoy Love

Прем'єра  кліпу!🎬🔥❤️

https://www.youtube.com/watch?v=scPg-Kbl0Uk

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2019

Ясні промінці

Усе  пройшло  і  тільки  залишилась
У  пам'яті,  тривожно  мерехтить,
Мов  зірка,  одинока  засвітилась
Та  наша  незабутня  моря  мить…

Уже  згасає...  П'єса  завершилась,
І  на  душі  лиш  ураган  штормить,
А  наша  мрія  так  і  не  здійснилась...
Дощем  опала  і  тепер  шумить.

Скажи,  чому  мене  ти  полонила?
За  що  будую  замки  я  оці?
У  венах  кров  змінилась  на  чорнила,

І  заточивши  гостро  олівці,
Я  піднімаю  зоряні  вітрила,
І  линуть  пісні  –  ясні  промінці.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  17.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845024
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 14.08.2019

Альбом «Somewhere in Paradise»

Прем'єра  альбому!⭐️

«Somewhere  in  Paradise»  доступний  на  всіх  цифрових  платформах.

Детальніше  про  альбом:  https://www.mriu.pro/volodymyr-versta/

Слухати/Купити:  https://ffm.to/volvrs

produced  by  Volodymyr  Versta

released  August  8,  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844451
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2019

Куроко

Тут  всі  актори!  Супровід  куроко...
Сплітаються  дві  тіні...  Дивна  роль
Нам  випала  з  тобою...  Наші  кроки
Такі  повільні,  наче  в  slow-mo.

І  не  дійти  до  тебе,  всі  дороги
Змішалися  у  часі.  Ремесло
Моє  кінцугі,  власні  епілоги
Повинен  я  з'єднати  у  те  скло,

Що  істину  осяє.  Для  театру
Фантомами  залишимося  ми...
І  після  нас  жагуча  сяйна  ватра

У  факелах  палатиме  віки...
Скажи,  о  музо!  Що  готує  завтра?..
...Нашіптують  щось  Місяцю  зірки.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  02.10.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836903
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 29.05.2019

Суцвіття калини

В  саду  суцвіттям  зацвіла  калина,
Вдягнулася  в  яскраво-білий  цвіт.
Весна  зв’язала  сукню  з  павутини:
Мереживо  звисає  з  голих  віт.

Цвіркун.  Вистава.  Зоряні  сюїти…
Дерева  оживають  навкруги.
Виблискують,  мов  сяючі  софіти,
Зірки  на  небі  в  дзеркалі  ріки.

А  над  горою  лине  спів  зозулі.
Вона  уважно  слухає  з  вікна
Та  й  згадує  його  і  те  минуле…
Мелодія  проноситься  сумна.

І  оживають  спогади:  він  поряд,
Цілує  в  губи,  ніжно  обійняв…
Застиг  перед  очима  милий  погляд
І  вмить  згубився  в  шелестінні  трав…

«О  де  ж  ти,  милий?..»  —  покотились  сльози.
Не  покидають  думи.  Пишний  сад
Цвіте  самотньо,  поливають  грози.
Хоча  б  на  мить  вернули  небеса,

Та  не  вернуть.  Не  повернути  часу…
Співає  соловей  самотній  блюз.
Мелодія  являє  знову  ясно
Його  в  думках,  пришвидшуючи  пульс.

«Не  плач,  кохана,  відпусти,  благаю,
Мене  до  Раю.  Разом  там  удвох
Зустрінемося  ми,  я  обіцяю!
А  поки  ти  живи  за  нас  обох.

Я  знаю,  ти  сумуєш.  Та  не  варто!
Зітри  сльозинки  і  поглянь  до  зір.
Я  тут,  у  серці,  де  палає  ватра
Твоєї  віри  і  кохання.  Вір!

Мені  повір!  Але  живи  ти.  Смуток…
Забудь!  Не  варто!  Серце  хай  живе.
Звільни  печаль  —  вона  їдка  отрута.
Лише  вбиває!  Стукіт  оживе…

Прощай,  кохана!  Поцілунок-промінь
Від  мене  передасть  для  тебе  синь.
Залиш  про  нас  один-єдиний  спомин  —
Найкращий,  той,  щоб  пам’ять  не  згасив…

Я  буду  поряд!..  Янгол-охоронець
Тебе  оберігатиме  завжди…
Своє  життя  віддав  для  охорони
Твого  я  від  запеклої  орди.»

…Цвіте  калина  у  саду  самотньо,
На  небі  зорі  сяють  де-не-де.
Зозуля,  соловей  співають  ноти.
Життя  не  зупиняється,  а  йде!..
 
©  Володимир  Верста
Дата  написання:  06.05.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835604
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2019

Джефферсон-сіті

Глава  1.  Понеділок.
…Я  прокинувся  від  голосу  стюардеси.  До  посадки  залишались  лічені  хвилини.  У  навушниках  звучала  аудіокнига  Джеймса  Гедлі  Чейза  «Мертві  не  кусаються».
А  я  мимохіть  згадував,  як  давно  тут  був.  Насправді  в  Сент-Луїсі  я  так  ніколи  й  не  зупинявся,  тому  думав  про  Джефферсон-сіті,  куди,  власне,  і  прямував.
Чесно  кажучи,  я  не  мав  жодного  бажання  сюди  повертатись,  проте  в  друга  вийшла  перша  книжка,  і  він  запросив  мене  на  презентацію.  Такого  я  пропустити  не  міг,  та  й  давно  вже  не  бачились  як-не-як:  майже  чотири  роки  минуло  від  нашої  останньої  зустрічі,  хоча  весь  цей  час  ми  були  на  зв’язку.
Та  в  душі  я  ще  хотів  тут  побувати,  побачити  річку  Міссурі  й  Ал…
Літак  приземлився.
Я  повільно  вийшов.  Погода  була  дощова.  Марк  і  його  928  «Порш»  77-року  вже  мене  очікували.  У  світі  все  мінялось.  У  Марка  все  мінялось.  Проте  машина  його  не  мінялась:  вона  виглядала,  як  і  чотири  роки  тому,  навіть  здавалось,  що  стала  кращою.
Ми  обійнялись  і  швидко  сіли  в  машину.  Настрій  у  мене  покращав:  усе-таки  побачити  давнього  друга  було  приємно,  і  на  душі  стало  якось  тепліше.

—  Як  долетів?
—  Не  знаю,  весь  політ  проспав,  —  відповів  я.
—  Ну,  як  завжди,  —  посміхнувся  Марк.
—  Що,  може,  заскочимо  в  забігайлівку,  перш  ніж  їхати  в  Джефферсон-сіті?..
—  А  давай!

Ми  вирушили  в  дорогу,  розмовляючи  про  різне…

—  Ну  от,  давай  тут!  —  махнув  рукою  Марк.

Марк  припаркувався,  і  ми  пішли  в  кафе.  Перекусивши,  вирушили  знов  у  дорогу.  Їхати  нам  залишалось  ще  близько  двох  годин.
Ми  обговорювали  його  книжку.  Хоч  вона  тільки-но  пішла  в  друк,  я  вже  її  разів  зо  два  прочитав,  допомагаючи  Марку  в  редагуванні.  Це  був  трилер,  і  він  був  чудовий.
Проте  мене  турбувала  одна  думка,  і  що  ближче  ми  під’їжджали  до  Джефферсон-сіті,  то  більше  вона  мене  пригнічувала.  Про  Ал…
—  У  четвер.
—  Що?  —  виходячи  з  трансу,  перепитав  я.
—  У  четвер  презентація,  кажу,  тож  у  нас  ще  три  дні.  Що  робитимемо?
—  Ти  ж  казав,  що  в  середу.
—  Та  байдуже.  Ти  ж  у  п’ятницю  летиш.  До  речі,  коли  рейс?  Я  тебе  підвезу.
—  Дев’ятнадцята  тридцять.  О,  я  тобі  сувенір  привіз,  —  згадав  я,  копирсаючись  в  рюкзаку.  —  Дивись.
—  О  Боже…  Ти  запам’ятав!  —  Марк  з’їхав  на  узбіччя  й  зупинив  машину  від  радості.
Це  була  вишиванка.  Марк  і  тут  міг  її  купити,  але  хотів,  щоб  я  особисто  йому  привіз,  ручної  роботи.
—  Чекай,  я  швидко  приміряю.
—  Ти  що?  Тут?  Може,  доїдемо  спочатку?
Марк  надягнув  її  й  споглядав  себе  хвилину  у  вікнах  машини.
—  Ну  що,  мені  пасує?  —  запитав  він,  усміхаючись.
—  Аякже.  Їдьмо  вже!..  Бо  ж  до  вечора  не  доїдемо.
Марк  перевдягнувся,  і  ми  попрямували  далі.
До  кінця  поїздки  з  його  обличчя  не  сходила  радісна  усмішка.
—  Джефферсон-сіті!  —  гордо  промовив  Марк.
Ми  їхали.  Я  милувався  містом…  Воно  було  прекрасне.
—  Ти  питав  про  плани.  Гайнімо  завтра  на  річку  Міссурі,  на  шашлики…
—  Я  веган,  —  мовив  Марк.
—  Кому  ти  це  кажеш?  Ти  веган  лише  тоді,  коли  з  тобою  твоя  дівчина.  До  речі,  як  у  неї  справи?  Познайомиш  нас?
—  Та  чудово!  На  презентації  хіба.  Вона  зараз  у  Канзас-сіті  у  від’їзді,  приїде  на  презентацію…
…
—  Хотів  спитати  про  Ал…
—  Що?  —  перепитав  Марк,  перемикаючи  треки  в  магнітолі.
—  Що  будемо  сьогодні  робити,  кажу?..
—  Кулі  ганяти!..  —  посміхнувся  Марк.
—  Що?
—  Боулінг,  потім  більярд,  пива  вип’ємо.
Так  і  провели  решту  дня.
Повернулись  у  дім  Марка.  І  я  заснув…

Глава  2.  Вівторок.
Першу  половину  дня  ми  провели,  граючи  на  РS.
—  Ну  все!  Час  збиратись  на  річку,  —  бадьоро  сказав  я.
—  Рано  ще,  —  відрізав  Марк.
—  Не  рано.  Я  не  хочу  до  ночі  там  сидіти…
—  Окей…
Годину  ми  збирались.
Вирушили  в  дорогу.  Я  далі  милувався  містом  і  думав  про  Ал…
Марк  розумів,  що  мене  пригнічувало,  але  першим  зачіпати  цю  тему  не  хотів.
Прибули…
Говорили  про  різне.  Їли  шашлики.  Споглядали  чарівні  краєвиди  річки.
—  Ти  був  у  Аліси?  —  запитав  раптово  я.
—  Так.  Я..  в  неї  був  декілька  разів  за  останні  роки.
—  Шкода,  що…  все  так  закінчилось.  
—  Ти  хотів  би  її  провідати?  —  запитав  Марк.
—  Я…  Я  не  знаю…  Я  не  знаю,  де  вона  похована…  Ти  покажеш  мені?
—  Так,  звичайно.  Хочеш  сьогодні  піти?
—  Ні,  давай  за…  Давай  у  п’ятницю  зранку.
Ми  з  ним  за  чотири  роки  так  і  майже  не  говорили  про  неї.  Лише  один  раз,  коли  він  сповістив  про  її  смерть.  А  так  більше  цю  тему  й  не  зачіпали.
…
—  Доїдаємо  шашлики  й  будемо  повертатися,  вже  смеркає,  —  тихо  мовив  я.
Ми  повернулись.  Я  заснув…

Глава  3.  Середа.
—  Обійми  мене!  Скажи,  коли  ти  повернешся.  Я  люблю  тебе!..  —  сон  закінчився.
…
—  Вставай  уже!  У  нас  сьогодні  великі  плани,  —  крикнув  Марк.
—  Які…  Які  ще  плани?..  —  прокидаючись,  сонно  пробурмотів  я.
—  Побачиш!
Це  був  човен.  Ми  весь  день  плавали  по  Міссурі.
Був  чудовий  день,  і  я  навіть  забув  про  сон,  про  Алісу.
Ми  повернулись  пізно  ввечері.
—  Дякую  тобі.  Ти  організував  класний  день,  а  я  так  і  не  сказав,  що  дуже  радий  тебе  бачити…
—  Я  тебе  теж,  друже!..  Завтра  я  їду  зранку  в  Канзас,  заберу  дівчину,  тож  зустрінемось  уже  на  презентації.  Ось  адреса…  Ти  там  завтра  не  сумуй  без  мене,  —  усміхнувся  Марк.
Він  дістав  блокнот,  щось  написав,  вирвав  аркуш  і  дав  мені,  побажав  гарної  ночі  й  пішов.
Я  теж  пішов  у  свою  кімнату.  Заснув.

Глава  4.  Четвер.
—  Я  люблю  тебе!  Ти  чуєш?  Не  залишай  мене.  Хочеш,  я  поїду  з  тобою?!
Вона  міцно  обійняла  й  поцілувала  мене.
—  Я…  не  можу  все  так  залишити,  Алісо.  Я  пове…  —  сон  закінчився.

Я  прокинувся  нажаханий  і  спітнілий.  Потім  холодний  душ.
Вирішив  погуляти  містом.  Декілька  годин  навмання  блукав  вуличками,  час  від  часу  заходив  у  кафе  випити  кави  й  перепочити.  До  обіду  повернувся  й  решту  дня  провів  у  будинку,  граючи  у  PS.
Увечері  зібрався  й  пішов  на  презентацію.
—  Скоро  будемо  розпочинати.
Мене  зустрів  Марк.
—  Знайомся,  кохана.  Це  мій  друг,  про  якого  я  тобі  розпові…
—  Рада  познайомитись  нарешті!  —  обірвала  вона.
—  Також  приємно,  —  відповів  я.
—  Ну  все,  сідайте!  Починаємо,  —  розхвильовано  мовив  Марк.
Наступну  годину  мені  було  нудно,  тому  що  я  все  це  вже  чув.  Однак  демонстрував  усіма  силами,  що  мені  неабияк  цікаво…
Фух…  закінчилось.  Ми  сіли  втрьох  у  машину  і  поїхали  до  Марка  додому.
Приїхали.  Я  пішов  у  свою  кімнату  й  заснув…

Глава  5.  П’ятниця.
…Карусель  крутилась…
—  Поцілуй  мене!  Я  не  зможу  жити  без  тебе,  ти  моє  все!
—  Алісо,  досить!  Я  сказав,  що  повернусь.
—  Ти  так  кажеш.  Коли?  Коли  ти  повернешся?  Через  місяць?  Півроку?..  Рік…  —  сумно  мовила  вона.
—  Ми  будемо  на  зв’язку.  Люди  так  живуть.  Ми  зможемо  розмовляти  щодня.  Все  буде…  добре!  —  я  її  обійняв  і  поцілував…  Сон  закінчився.

Я  прокинувся  знову  мокрим  від  холодного  поту.  Душ.
Марк  уже  снідав.  Ми  перекинулись  декількома  словами  про  вчорашню  презентацію.  Він  не  змовкав  і  ділився  враженнями,  а  я  снідав  і  думав  про  сон…
—  Ну  що,  коли  їдемо  до  Аліси?  Чи  ти  не…
—  Давай  за  півгодини,  —  відказав  я.

Ми  зібрались  і  поїхали.  Всю  дорогу  мовчали.  Прийшли  на  кладовище.  Марк  через  кілька  хвилин  залишив  мене  і  сказав,  що  чекатиме  в  машині.

Я  стояв.  І  не  знав,  що  сказати…
…Нас  познайомив  Марк,  ще  коли  я  востаннє  приїздив  до  нього  гостювати.  Більше  двох  місяців  ми  були  разом.  А  потім…  я  полетів.  Минуло  півроку,  і  вона  померла…
—  Я  кохаю  тебе,  Алісо!  Прощавай!  Сподіваюсь,  ти  зараз  у  Дивокраї.  Ти  любила  цю  казку,  —  єдине,  що  зміг  сказати  крізь  сльози.
Я  поклав  на  могилу  червону  троянду.
Ще  раз  поглянувши  на  могилу,  розвернувся  й  повільно  пішов  до  машини.
Дорогою  назад  ми  мовчали.
Повернувшись  додому,  я  зібрав  речі,  і  ми  поїхали  в  Сент-Луїс,  в  аеропорт.  Я  думав  про  Джефферсон-сіті,  про  те,  чи  побуваю  тут  іще  колись,  про  Ал…
Ми  приїхали…
—  Бувай,  друже!  Сумуватиму  за  тобою.  До  зустрічі!
—  Я  теж,  —  замислено  мовив  я.
Ми  обійнялись  на  прощання.  Я  сів  на  літак…
Літак  злетів.  Я  заснув…

…Задзвенів  будильник.  Аліса  прокинулась,  з  очей  покотились  сльози.  Їй  снився  він  і  те,  що  вона  знову  померла.  Вона  вже  й  сама  не  знала,  чи  жива,  чи  мертва.  Ці  сни…  її  вбивали.  Й  очікування…  Вона  чекала  на  нього…

«Джефферсон-сіті»
©  Володимир  Верста
З  книги  «Наношок».
Дата  написання:  01.05.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835345
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2019

Казка про принца в масці

—  …Добраніч,  Алісо!
—  Мамо,  але  ти  обіцяла  розказати  мені  казочку!  Ну  будь  ласка.
—  Звісно,  я  пам’ятаю.  Тоді  зручно  лягай,  заплющуй  очі  й  уважно  слухай.  Сьогодні  я  розповім  незвичайну  історію…
—  Про  чарівну  фею  і  Попелюшку?..
—  Ні,  не  зовсім.  Слухай!..

«Казка  про  принца  в  масці»

Багато  років  тому  у  великому  королівстві…  Ну…



Багато  років  тому  жив  принц.  І  було  в  принца  велике  і  гарне  королівство,  засіяне  квітами  й  високими  деревами  на  березі  моря.  Це  королівство  він  цінував,  як  своє  життя.
Але  було  в  нього  дещо  більше  за  королівство  й  палац.  Точніше  дехто.  Це  була  його  принцеса.  Вона…
—  А  яка  вона  була?
—  Дай  згадати!  Ну…  вона  була  неземної  вроди,  мала  шовкове  волосся…
—  Мамо,  а  я  теж  принцеса?..
—  Поки  що  ні,  але  коли  виростеш,  то  обов’язково  нею  станеш!
Вона  дуже  любила  принца  і  королівство…
Принц  закохався  в  неї,  тільки-но  побачив,  і  довгий  час  домагався  її  руки.  Завоювавши  її  серце,  він  одружився  з  нею,  і  жили  вони  довго  і…
—  І  що,  це  все?..
—  Ще  ні,  Алісо,  слухай  далі…
Але  принц  мав  одну  таємницю:  це  була  його  маска,  яку  він  постійно  носив  і  ніколи  не  знімав.  Якось  у  минулому  він  прокинувся,  поглянув  у  дзеркало  і  побачив  її  у  віддзеркаленні.  З  вигляду  він  нічим  не  відрізнявся  від  інших  людей.  Принц  не  знав,  звідки  маска  з’явилась  і  чому,  але  боявся  її  зняти  —  не  тому,  що  побачить  сам,  а  тому,  що  побачать  оточуючі.  Він  здогадувався,  що  ховається  за  нею,  а  може,  і  знав  напевно…
—  І  хто  ж  під  нею  ховався?
—  Слухай  далі…
Принц  дуже  любив  свою  принцесу  і  хотів,  щоб  вона  побачила  його  справжнього,  того,  хто  був  за  маскою.  Він  не  один  день  наважувався,  щоб  їй  відкритися,  і  от  одного  разу  запросив  її  в  трояндовий  сад  на  краю  скелі  біля  моря  і…  зірвав  із  себе  маску.
Вона  вжахнулася,  побачивши  в  його  обличчі  невимовну  печаль,  смуток  і…  смерть.  Її  очі  наповнились  сльозами,  вона  почала  відходити  подалі  від  нього  із  жалем  на  обличчі,  що  поступово  змінювався  на  жах…  Навкруги  всі  троянди  із  червоних  вмить  обернулись  на  чорні  й  одразу  ж  зів’яли…
Усвідомивши,  що  накоїв,  принц,  не  озираючись,  утік,  покинув  королівство  під  покровом  ночі,  картаючи  себе  за  свій  вчинок.
Довгі  блукання  виснажили  принца.  Одного  дня  він  вирішив  подивитись  на  себе  в  дзеркало,  щоби  збожеволіти  і  все  забути…
—  І?  І  що  він  там  побачив?..  Що?..
Тільки-но  він  глянув  у  дзеркало,  як  воно  тріснуло  і  розсипалось  на  тисячі  уламків,  не  витримавши  віддзеркалення.
—  А  потім?  Що  було  потім?..
Потім…  він  дістав  свою  маску,  надягнув  її  і  знову  став  красивим  принцом.
Він  зустрів  іншу  принцесу,  і  жили  вони  довго  й  щасливо.  Але  більше  зняти  маску  він  не  наважився…
—  А  що  було  з  першою  принцесою?
Гм…  Хтозна…  Дехто  каже,  що  від  побаченого  вона  перетворилась  на  кам’яну  статую  і  навічно  залишилась  у  тім  саду.  Інші  ж  стверджують,  що  вона  все  забула,  зустріла  іншого  принца,  і  жили  вони  довго  й  щасливо.
Кінець.
—  Усе  закінчилось  добре.
—  Усе  завжди  закінчується  добре,  Алісо.
Хоча  я  сама  не  певна,  як  усе  закінчилось…
—  Ну  все,  час  спати,  заплющуй  очі!  А  завтра  я  розповім  тобі  казочку  про  Алісу  у  Дивокраї.



Двері  дитячої  зачинились.  З  кухні  доходив  тихий  сердитий  голос…
—  Знову  ти  їй  цю  маячню  розповідала?
—  Яку  маячню?
—  Про  великі  замки,  дерева  і  квіти…  Ми  туди  не  повернемось,  і  не  варто  їй  давати  пусті  надії.  Ще  не  вистачало,  щоб  вона,  як  і  її  божевільна  мати,  зірвалась  зі  скелі  в  море.
—  Ти  ж  її  кохав.  Навіщо  ти  так  кажеш?..
—  Кохав?  Хтозна.  Це  було  багато  років  тому.  Я  нічого  не  відчуваю  і  не…  пам’ятаю.
—  Я  їй  про  тебе  розпові…
—  Я  чув.  Ти  ж  знаєш,  що  все  було  не  так,  зовсім  не  так…

«Казка  про  принца  в  масці»
©  Володимир  Верста
З  книги  «Наношок».
Дата  написання:  02.05.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835234
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2019

Цвіте бузок

Цвіте  бузок,  рожевим  цвітом  пінить
Сади,  лани,  травнева  заметіль
Вкриває  села  і  міста  осінить,
Барвистий  запах  лине  звідусіль.

Співають  солов’ї,  суцвіття  бозу
Зачарували  їх.  П’янкий  розмай.
Весна  мережить  цвітом  верболозу,
Заполонивши  весь  зелений  гай.

Метелики  бузок  грайливо  пестять,
Фарбуючи  довкола  пишний  сад,
Немов  актори  грають  ніжно  в  п’єсі.
На  квітку  приземлився  шовкопряд  —

Він  головний  актор  у  цій  виставі.
Плете  свої  тенета  між  гілок…
Проміння  ніжить  сяйвом  золотаво
Кущі,  що  розцвіли.  Цвіте  бузок.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  07.05.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835077
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.05.2019

Червоні маки

Під  темним  небом  від  грози  на  лузі
Пелюстя  розпустив  червоний  мак,
А  небеса  похмурі  лляють  сльози
За  тими,  хто  пішов…  Кого  нема…

Не  повернути…  Зберігати  пам’ять!
«Ніколи  знов»  щоб  цього  не  було.
Буяють  маки,  ніжно  серце  ранять,
Водночас  наповняючи  теплом.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  08.05.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834930
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.05.2019

Зірвана маска

Відкрив  себе.  Зірвав  з  обличчя  маску.
Вжахнулася  вона,  узрівши  смерть,
Печаль…  і  жаль  в  очах  її.  Поразка.
Зів’яла  роза.  Він  забрався  геть.

Прийшов  до  тями  та  побачив  казку,
Міраж,  що  знищив  сам,  неначе  смерч.
Ховаючи  обличчя  з  жахом,  важко
Картав  себе,  втікаючи  у  смерк.

Поглянув  на  свій  обрис  у  свічадо,
Щоб  розум  загубити  в  пустоті.
Умить  розбилось  дзеркало  від  граду,
Жахіть,  що  зберігав…  і  самоти.

Вдягає  маску  «як  і  всі»  на  фоні,
Міняючи  «його»  на  спільнім  троні.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  23.04.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834348
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 03.05.2019

Чайна церемонія (у співавторстві з Лілією Ніколаєнко)

***
Співають  солов'ї.  Весна.  Тяні́ва…
Дозвольте  запросити  вас  на  чай?
О  ні!..  Мовчіть!  Прислухайтесь  до  співу
Птахів,  що  прилетіли  в  красен  гай.

Прошу  за  мною,  подруго,  по  ро́дзі
До  чайного  будиночка  ходім.
Ми  в  тіні  заховаємося  Фудзі,
Це  наша  таємниця,  це  едем.

Лишіть  думок  розарій  за  порогом
І  серце  ви  звільніть  від  тягарів,
Спиніться  на  хвилину  від  дороги,
Погляньте  ось  на  зорі  там  вгорі.

Про  що  мовчать,  цікаво…  Втім…  Готова
Заварка.  Переходьмо  до  садо́.
Тява́н  наповнив.  Ваша  чашка  повна.
Прошу,  тримайте  і  спустоште  дно…

…І  говорили  тихим,  теплим  тоном
Про  різне  друзі.  «Вибачте  мені!»
Хазяїн  вийшов,  а  за  ним  додому
Пішла  і  гостя.  Згадував  той  день…

***
Цвітіння  сакур.  Пелюскові  хмари.
В  повітрі  гусне  аромат  Сен-Ча.
Дозвольте  запросити  на  ханамі.
Квітуча  вічність  зупиняє  час.

Не  буде  зайвих  слів,  бо  тільки  серце
Співає,  мов  натхненний  соловей.
Душа  погляне  в  душу,  як  в  люстерце,
В  блаженній  тиші  весняних  алей.

Ласкаве  сонце  миготить  грайливо,
Промінням  огортає  чайний  сад.
Ви  –  поруч  нині.  Ну  хіба  ж  не  диво?
Буяє  чиста  і  палка  краса.

Дивлюсь  у  даль,  де  сизі  хмари  линуть.
Впадає  в  забуття  ріка  небес.
Думки  потонуть  у  рожевій  піні  –
То  море  сакур,  океан  чудес!

Допийте  чай.  Не  говоріть  нічого.
Все  сказано  й  прочитано  в  очах.
Пливе  в  пелюстках  мрія,  ніби  човен.
Як  буде  сумно  –  запросіть  на  чай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833978
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2019

Роза вітрів (у співавторстві з Лілією Ніколаєнко)

***
Самотній  місяць.  Води  Атлантиди.
Краї  незнані.  Далі  неземні.
За  поглядом  дивлюсь  каріатиди
Вперед.  Зима…  Хоч  серцем  у  весні,

Де  сакура  суцвіттями  мережить
Твій  ніжний  образ,  музо…  Я  згубив
І  карту,  й  компас.  Ти  на  узбережжі
Мене  чекаєш…  Я  не  розлюбив…

Крізь  хвилі  непокірні  я  везу  мій
Дарунок,  що  для  тебе  приберіг,  —
Кохання…  Серце,  мов  палкий  Везувій,
Горить,  пульсує  лавою.  А  сніг

Вкриває  горизонти  пеленою.
Прошу,  чекай!  Я  повернуся  в  сни,
І  пролунає  музика  луною...
Весною  припливу  у  рай  земний.

***
Спивай  мене,  мов  мед  хмільної  ночі.
Співай  мене,  як  оду  божеству.  
Хай  море  мрій  в  душі  вогнем  хлюпоче.
В  рядках  буремних  знов  я  оживу.

Спиняй  мене,  мов  мить  п’янкого  щастя.
Спитай  мене  про  сенс  блаженних  мук.
Хай  стане  грішний  хміль  святим  причастям.
Іди  за  мною  у  густу  пітьму.

Пірнай  у  рими,  ніби  дощ  у  тишу.
Шукай  в  словах  магічний  горицвіт.
Ми  –  музика,  в  якій  печаль  і  ніжність
Сплітаються  в  єдину  срібну  нить.

Розтануть  у  тумані  слізні  ноти,
На  мить  тебе  побачу.  Не  торкнусь…
Мій  подих  украдуть  вітри  свободи.
Чекатиму  на  сон…  і  на  весну…

Друга  частина:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804954

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2019

Зоряний романс

Вінок  сонетів

Глава  І
Загублений  лист

Холодний  поцілунок  і  прощання...
Танцює  місяць  одинокий  вальс,
На  вістрі  леза,  тихого  світання
Я  починаю  зоряний  романс.

Вітрилами  казкового  звучання
Пливтиме  корабель  мій  у  Парнас,
Де  хвилями  магічного  снування
Лунатиме  феєрія  для  нас...

Мереживо  із  нот  та  акварелі
Біжить  до  океану,  мов  струмок.
Кружляють  в  стрімголовій  каруселі

Емоції,  заходячи  в  танок.
Та  все  ж  мене  чекає  ця  пустеля  –
Темниця  слів,  кайдани  із  думок...

Глава  ІІ
Донжон

Темниця  слів,  кайдани  із  думок...
І  до  основи  випалене  місто,
В  якому  я  блукаю  між  пасток.
Загублених  тобою  дивних  іскор

Я  не  знайду!  Лише  один  пісок
Крізь  пальці  осипається  огнисто,
Та  знову  загоряється  листок,
Для  тебе  я  збираю  це  намисто.

Проміння  днів  давно  забутих  меж
Виблискує  руїнами  печалі.
Будуємо  тепер  ми  сотні  веж,

Аби  душа  не  мучилась  ночами.
Мені  вони  лишаються,  та  все  ж
Хвилини  смутку,  трепету  мовчання...

Глава  ІІІ
Примарна  площа

Хвилини  смутку,  трепету  мовчання...
Самотнє  танго  з  тінню.  Я  один
Кружляю  лабіринтами.  Скитання…
Мої  давно  у  пошуках  твердинь

Розвалених  ілюзій...  І  збирання
Розбитих  та  понищених  вітрин
Не  повернути,  тільки  чергування
Давно  уже  неправильних  стежин,

Якими  не  пройти  та  не  вернутись.
Горять  мости  та  котиться  клубок,
Де  Аріадна  йде  не  озирнувшись...

Сплелись  шляхи  незвіданих  ниток,
Тримаючи  ключі  та  все  забувши.
Я  знову  закриваю  на  замок.

Глава  IV
Фінальний  танець

Я  знову  закриваю  на  замок,
Колодками  міцними  замикаю,
Шукаю  між  потертих  сторінок,
Закляття  з  гримуару  закликаю.

Вогнями  спопелю  сліди  стежок,
У  димі  розчинившись  я  зникаю,
Та  важко  розірвати  цей  зв'язок,
Пергамент  у  руках  усе  стискаю.

Вона  все  тягне,  кличе,  хоч  і  сил
Немає,  залишаються  благання.
Та  не  відпустить,  тільки  небосхил

Розділить  біль  зі  мною,  ці  страждання...
Осяють  темні  промені  світил
Фортецю  почуттів,  душі  блукання...

Глава  V
Діалог  з  ̶т̶е̶м̶р̶я̶в̶о̶ю̶̶  нею

Фортецю  почуттів,  душі  блукання...
Я  проклинаю!  Темрява  одна
У  факелах  згоряє  без  вагання...
Ну  а  світанок?  Тут  його  нема!

І  не  було!  Пусте  лише  спливання
Хвилин  забутих.  Тільки  письмена
Лишилися  на  стінах  лікуванням,
Але  їх  також  вразила  пітьма.

Не  розібрати!  Справді  так  потрібно
Знайти  новий,  довершений  виток?
Дороги  тут  сплелися  непокірно,

Вузлами  зав'язались  в  ланцюжок.
Я  знову  опиняюся  ймовірно
У  лабіринтах  вічних  помилок.

Глава  VІ
Галерея  «Лицемір’я»

У  лабіринтах  вічних  помилок
Блукаю  галереями  розлуки,
Ось  там  вітрини,  я  ступаю  крок,
Вдивляючись  в  картини  та  у  звуки…

Вслухаюся.  Я  бачу  там  садок,
Тоді  ще  не  було  вогнів  розрухи,
І  зацвітали  тисячі  квіток...
Змінилось  все  і  замінили  муки.

Картинами  для  них  вже  стали  ми...
Наповнені  пустого  фальшування,
Всі  їх  слова,  хоч  і  стоять  грудьми.

Несуть  в  серця  жорстоке  руйнування...
В  обійми  відправляюся  пітьми.
Вже  не  знайти  надії  та  кохання.

Глава  VІІ
Останній  політ

Вже  не  знайти  надії  та  кохання...
Космічний  пил  зі  спалених  планет
Осяде  на  старі  мої  писання,
А  поряд  з  ними  твій  висить  портрет...

Супутники  очікують  завдання
У  проблисках  заплутаних  тенет,
Хоча  б  ще  раз  злетіти  у  востаннє,
Та  не  змінити  темряви  сюжет…

Вона  розбила  сяючі  скрижалі  –
Цей  біль  –  відчутний  зламаних  кісток,
Свідомість  утікає  в  задзеркалля,

Та  шлях  не  відшукати  до  казок.
І  я  злітаю,  тут  лише  провалля...
Кометою  літати  між  зірок...

Глава  VIII
Марево  субстанцій

Кометою  літати  між  зірок,
Вдивляючись  в  незвідані  палаци,
Що  тягнуться  до  сонячних  річок,
Сплітаючи  небесних  тіл  вібрацій.

Торкнутися  згасаючих  свічок,
Які  застигли  в  мареві  субстанцій,
І  чорних  дір  закручених  стрічок
Нікому  невідомих  ілюстрацій.

Я  зупинився,  мить  краси  оця
Наповнила  яскрава  ейфорія.
Раніше  невідоме,  інше  «я»

Пізнало  таємниці  фантазійні.
Хоча  не  розгадати  до  кінця
Фінали  драм,  написаних  сузір’ям.

Глава  IX
Пов'ялі  квіти

Фінали  драм,  написаних  сузір'ям,
Горять  в  камінах,  гаснучи  в  очах.
Слова,  що  я  беріг  і  так  леліяв,
Згубилися  в  далеких  вже  світах.

Знайти?  Не  варто!  Вітер  їх  розвіяв,
Пилюкою  літають  в  небесах.
І  те,  що  у  фортеці  я  насіяв,
Засохло,  розсипаючись  у  прах...

І  тліють  недописані  сувої,
Полиці  з  ними  вічність  стереже.
Чекають  ролі  згублені  герої

На  те,  що  автор  їх  ще  збереже.
Історії  цієї  неземної
Написане  не  викреслити  вже.

Глава  X
Обійми  темрями

Написане  не  викреслити  вже,
І  Мойри  перекроїти  не  зможуть.
Виблискують  на  стелях  вітражем,
Малюнки  траєкторії  укажуть.

Магічність  застелила,  хоча  день  –
Не  видно!  Загадковістю  проляжуть
Дороги,  простягнулися  в  едем....
І  таїни  ніколи  не  розкажуть

Зірки  на  небі,  як  її  кохав,
Та  я  шукав  шляхи  у  безнадії…
Фрагменти  ночі,  довго  їх  вивчав,

Аби  знайти  її,  де  сніг  завіяв...
Я  темряві  себе  подарував!
Віддавши  долю  сяючим  стихіям...

Глава  XI
Знайдений  лист

Віддавши  долю  сяючим  стихіям...
Я  кинув  погляд  на  далекий  диск,
Хоча  він  серце  більше  не  зігріє,
Я  зустрічаю  радо  його  блиск,

Як  і  фортеця,  що  тепер  пустіє...
Лише  вона,  читаючи  мій  лист,
Бажає  помсти,  ненависть  жаріє,
Я  відчуваю  в  грудях  її  спис…

Примарно...  Все!  Бажає  відібрати,
Свій  дар  із  мертвих,  чорних  хризантем,
Які  прийняв  я  вічно  зігрівати

І  захищати  з  піднятим  мечем.
Немає  сенсу  вже  кудись  тікати.
Сховатися  під  зоряним  плащем.

Глава  XII
Подарований  талісман

Сховатися  під  зоряним  плащем,
А  хризантеми  вічно  зберігати
І  поміж  тисяч  сонячних  систем
Нести  їх  і  на  узбіч  не  звертати.

Шляхами  невідомих  теорем
Координати  краю  відшукати,
Де  перестануть  бути  тягарем
І  відродитись  й  зможуть  зацвітати...

Тримаю  у  руках  я  талісман,
У  ньому  легке  сяйво  струменіє,
Що  вкаже  путь  крізь  сірості  туман,

Вбере  вуаль.  Грайливо  там  синіє
Величний,  неосяжний  океан.
В  космічних  далях,  де  є  тільки  мрії.

Глава  XIII
Елізіум  –  загублений  рай

В  космічних  далях,  де  є  тільки  мрії,
Потрапив  я  до  неземних  красот,
Від  див  тропічних  тіло  цепеніє,
І  я  п'янію  від  отих  широт.

Портал  замкнувся,  небо  пломеніє...
Це  найдорожче  всіх  земних  висот...
І  хризантеми  пахнучи  біліють...
Завершений  останній  епізод...

Та  не  фінал!  Історія  триває,
Закручено  кидає  між  поем,
Весна  їх  під  імлою  заховає,

Пізніше  опадуть  вони  дощем...
Знамена  піднімаю,  обираю
Де-факто  залишитись  міражем.

Глава  ХIV
Останній  лист

Де-факто  залишитись  міражем,
Сторінку,  що  у  часі  прогортають,
Де-юре  на  папері  ліхтарем,
Яку  не  раз  іще  перечитають.

Та  завжди  йтиму  зі  своїм  вогнем.
Ці  квіти  у  садах  лиш  розцвітають.
Життя  мистецтву  на  вівтар  кладем,
І  вірші-журавлі  до  нас  вертають...

Синиці?  Журавлі?  Не  в  тому  суть!
Весною  поміж  снігом  все  розтане...
Сонети  кораблями  відпливуть

У  небо  метушливе  і  безкрайнє.
Синиці  нам  три  слова  принесуть:
Холодний  поцілунок  і  прощання...

Магістрал
Фортеця  падаючих  зір

Холодний  поцілунок  і  прощання...
Темниця  слів,  кайдани  із  думок...
Хвилини  смутку,  трепету  мовчання…
Я  знову  закриваю  на  замок

Фортецю  почуттів,  душі  блукання
У  лабіринтах  вічних  помилок,
Вже  не  знайти  надії  та  кохання.
Кометою  літати  між  зірок...

Фінали  драм,  написаних  сузір'ям,
Написане  не  викреслити  вже.
Віддавши  долю  сяючим  стихіям...

Сховатися  під  зоряним  плащем,
В  космічних  далях,  де  є  тільки  мрії,
Де-факто  залишитись  міражем.

Елі́сій,  Елі́зій,  Елі́зіум,  Єлисе́йські  поля́    —  в  античній  міфології  частина  потойбічного  світу,  де  перебувають  душі  блаженних  і  праведників;  чудесна  країна  вічної  весни  на  крайньому  заході  землі,  де  немає  хвороб,  страждань,  де  панує  вічний  мир.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  січень  -  березень  2018
Зі  збірки  «Кінцугі».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831674
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.04.2019

Annette

Вінок  сонетів

І
Магічні  квіти  у  саду  розквітли.
Тюльпани  та  троянди,  хризантем
Червоних,  білих  так  багато.  Віти
Дерев  їх  заховали  де-не-де...

Блаженний  сад  богині  Афродіти.
На  арфах  музи  грають  день-у-день
Мелодію  кохання.  Дивоцвіти
Осяюють  божественний  едем.

Ліхтариком  запалює  лампади
Геката,  враз  зникаючи.  Паркет
Освітлений  з'явився  зорепадом...

Розпочалося  шоу…  Пірует...
По  небу  розлилася  серенада.
Танцюють  зорі  з  місяцем  балет.

ІІ
Танцюють  зорі  з  місяцем  балет.
В  німому  танці  плинуть  хороводи
Ритмічних  і  пульсуючих  планет,
Являючи  красу  твою  і  вроду.

Довершений  із  марева  портрет
Застиг  в  очах...  П'янкої  насолоди
Торкаюсь  ніжно...  Тане  силует,
І  пролітають  миттю  епізоди

Палкого  серпантину  мимохіть
Повз  відблиски  сузір'я  непомітно.
Які  секрети  музика  таїть?..

Душі  твоєї  ноти  я  помітив…
Послухайте  також!..  Прошу,  мовчіть!..
Нехай  кружляє  місячна  палітра.

ІІІ
Нехай  кружляє  місячна  палітра.
В  космічному  коктейлі  мерехтить
Прекрасний  образ,  швидкістю  боліда
Мені  у  серце  світочем  летить,

Запалює  мелодію...  Горіти
Сильніше  починає  кожну  мить,
У  грудях  поміж  ребрами  зігрітий
Полярним  сяйвом...  Ніжністю  бринить

Довкола  арфи  пісня  милозвучна,
Нестримним  ритмом  до  душі  торкне.
Затихне...  Слухай!..  Музика  співзвучна

Проллється  в  тишині  та  промигне
Повз  Місяць,  Сонце.  На  частотах  гучно
Звучить  для  тебе  зоряний  сонет...

IV
Звучить  для  тебе  зоряний  сонет,
О,  королево  зір!  Полярне  сяйво
Твоїх  очей  поглинуло  мене,
І  я  тону  у  ньому...  Та  стривай-но!

Не  покидай!  Залишся!  Де  білет
Дістати  до  зірок  величносяйних?
Координати  втрачені,  але
Я  знаю,  що  знайду  твою  осяйну

Усмішку  сонцесяйну  і  палку,
Яку  узрів  в  космічному  графіті,
Змальовану  богами,  а  цвіркун

Оспівував  її  в  нічних  сюїтах...
Прислухайся!  Ти  чуєш  шепіт  струн?...
Твій  погляд  я  шукаю  серед  вітру...

V
Твій  погляд  я  шукаю  серед  вітру,
В  зіницях  найчарівніших  принцес,
Та  кращої  за  тебе  в  цьому  світі
Я  не  зустрів...  Направив  до  небес

Свій  зореліт  крізь  терни  до  орбіти,
Щоб  встигнути  на  місячний  експрес
І  віднайти  богів  скляну  обитель.
Можливо,  там...  зустріну  між  чудес!..

Я  не  зречуся!  Ні!..  Хоча  безкрилий,
Та  крила  –  це  кохання!  Ось  мій  злет!
Небесні  ліхтарі  німі  світила

Укажуть  шлях...  А  місяць  тет-а-тет
Мені  розкаже,  де  ти!?..  Заблудив  я
У  мерехтінні  тисячі  комет...

VІ
У  мерехтінні  тисячі  комет
Шукав  тебе...  Натомість  себе  втратив.
Заплутався  самотньо  між  тенет...
Рахую  зорі...  Ні!  Це  тільки  втрати...

Усе,  що  залишилося  тепер
За  ними  вічно,  стиха  наглядати...
Свої  обійми  розпростер  Етер,
Я  засинаю  в  них...  Палає  ватра

Мого  кохання  в  серці...  Ні!..  Зажди!
Виблискують,  неначе  малахіти,
Магічні  зачаровані  сади

Прекрасних  почуттів...  Пора  прозріти!..
Відкину  таємниці  назавжди!
Секрети  зайві...  Ти  для  мене  –  світло!..

VII
Секрети  зайві...  Ти  для  мене  –  світло!..
Ти  –  промінь  сонцесяйної  зорі.
Жагою  вабиш...  В  пристрасті  летіти
До  тебе  я  продовжую...  Зорить

Мій  погляд  вдалечінь...  Тебе  зустріти
Бажаю  над  усе...  Там  майорить
Далеко  неосяжне  тепле  літо
І  неба  зафарбована  блакить.

Стоїть  серед  садів  і  трав  у  лузі
Прекрасна  постать.  Я  несу  букет!..
Сонату  грають  чарівливі  музи.

Помалу  наближаюся  вперед,
Вже  поряд  промовляю  ніжно  фразу:
«Люблю  тебе!  О  mon  amour  Annette!..»

VIII
«Люблю  тебе!  О  mon  amour  Annette!..»
Та  це  слова,  слуга  я  їх  одвічний.
І  ними  найвеличніший  поет
Не  зміг  би  передати  те,  що  вічне  –

Моє  кохання,  почуття...  Секрет
Таїться  у  мовчанні,  глянь  у  вічі  –
Розкажуть  вони  те,  чого  сюжет
Ніколи  не  покаже...  Гаснуть  свічі...

Зникає  тінь...  Злітають  пелюстки
Моїх  бажань...  Міраж  її  розтанув.
Фарбує  осінь  у  садах  листки...

Примарою  блукаю  між  туману.
Для  тебе  назбирав  я  намистин,
Та  Мойри  нитку  тягнуть  невблаганно.

IX
Та  Мойри  нитку  тягнуть  невблаганно,
І  наші  долі  знову  розійшлись...
Жовтава  осінь  залікує  рани,
І  зрину  я  пташиною  увись.

Уже  не  до  зірок  –  вони  примарні,
Але  промінням  сяють,  мов  колись.
Осяюють  надії  зблідлі,  тьмяні,
Які  пожовкли  з  часом,  наче  лист...

Не  здамся  я!  Допоки  ще  надія
Жива,  та  у  саду  цвіте  бутон
Троянди,  що  і  досі  мене  гріє,

Веде  до  тебе  через  рубікон...
Я  йтиму  дальше!..  Хоча  гаснуть  мрії…
Стікає  час  водою  між  долонь…

X
Стікає  час  водою  між  долонь,
До  океану  рине  водоспадом.
Нестримно  поспішає  галеон,
Кружляючи  між  хвилями  каскадом.

Розбитий  компас...  Млистий  горизонт
Розлився  вдалечінь  палким  смарагдом.
Малюють  зорі  обрис  твій,  мусон
Розвіює  шаленим  снігопадом.

Самотню  пісню  ллють  уста  наяд.
Не  зачарують  серце.  Ні!  Кохана,
Воно  –  твоє,  і  сяйвом  ліхтаря

Горітиме  тобою  ненастанно.
Та  поки  я  блукаю  по  морях  –
Сирени  манять  душу  до  омани.

XI
Сирени  манять  душу  до  омани,
Мов  якір  тягне  чарівливий  спів
До  дна  фрегат  солодкими  устами,
Між  хвилями  тону  я...  Сипле  сніг.

Зима...  Вкриває  крига  океани.
Пройшов  крізь  осінь.  Я  так  і  не  зміг
Знайти  тебе...  Бушують  урагани
І  чутно  вдалині  зловіщий  сміх.

Та  раптом  небо,  мов  з  гори  лавина,
Посипалося  цвітом,  і  циклон
Утихнув  миттю...  А  на  полонини

Спустилася  весна  у  срібний  трон...
Земля...  Ось  берег!..  Зіроньки-перлини
Нашіптують  мені  прекрасний  сон...

XII
Нашіптують  мені  прекрасний  сон  –
Твої  уста  малинові,  сяйливі...
Та  це  міраж...  Ілюзій  бастіон
Простягся  пеленою,  наче  диво.

Але...  Момент.  Виблискує  фотон.
І  з  нього  тінь  іскринками  грайливо
Ступає  крок...  Це  ти?..  І  до  квіток
Зринає  постать  пристрасно  вродлива.

Злітаю...  Крила  –  це  любов!  Я  –  птах!
Лечу  за  нею...  Вслід  кричу:  «Осанна»!
Розтанула  росинкою  в  очах,

У  пам'яті  пролинула  дурманом
І  зникла...  Я  прокинувся...  В  степах
Світанок  ніжно  грає  на  піано...

XIII
Світанок  ніжно  грає  на  піано
Мелодію  кохання...  Перелив
Звучання  розливається  спонтанно
Між  горами,  левадами  садиб.

І  променями  зіткане  світання
Сплітає  образ  твій...  Не  розлюбив!
Хоча  блукав  між  зорями  скитання,
Тягнулися  у  вічність...  Я  любив

Тебе  завжди!..  Зустрілися  нарешті.
І  серця  два  зринають  в  унісон,
Між  хмарами  кружляючи...  Уперше

Відчув  тебе.  Стріляє  Купідон...
Летить  стріла  і  потрапляє  в  серце,
За  обрієм  народжує  вогонь.

XIV
За  обрієм  народжує  вогонь  –
Сяйливий  відблиск  нашого  кохання...
І  полум'я,  неначе  дме  дракон,
Два  тіла  огортає  у  бажаннях...

Незримий  сад,  спокуса,  павільйон.
І  ми  удвох  без  слів,  лише  мовчання...
Підхоплює  нас  зоряний  полон,
Несе  у  далі...  Що  ж,  пора  прощання...

...Чаклує  між  деревами  весна,
Суцвіття  починають  рожевіти.
І  пісенька  проноситься  лісна

Та  лине  блискавично  до  зеніту...
А  на  лани  простерлася  краса.
Магічні  квіти  у  саду  розквітли.

Магістрал

Магічні  квіти  у  саду  розквітли,
Танцюють  зорі  з  місяцем  балет.
Нехай  кружляє  місячна  палітра,
Звучить  для  тебе  зоряний  сонет...

Твій  погляд  я  шукаю  серед  вітру
У  мерехтінні  тисячі  комет...
Секрети  зайві...  Ти  для  мене  світло...
Люблю  тебе!  О  mon  amour  Annette!..

Та  Мойри  нитку  тягнуть  невблаганно,
Стікає  час  водою  між  долонь…
Сирени  манять  душу  до  омани,

Нашіптують  мені  прекрасний  сон:
«…Світанок  ніжно  грає  на  піано,
За  обрієм  народжує  вогонь...»

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  жовтень  2018
Зі  збірки  «Кінцугі».
Ілюстрація  Наталії  Лехман

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831054
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 30.03.2019

L'amour

Цілунок  ніжний...  Серця  повеління
Я  відчуваю...  Ти  –  п'янке  вино,
Моя  спокуса!  П'ю  я  і  п'янію...
Солодкі  губи...  Ніч  у  slow-mo...

Це  –  наша  вічність!..  Хоч  пора  осіння
Прокралась  непомітно  за  вікном,
І  ти  зникаєш  в  зорях  мерехтінням.
Засяяв  переливом  горизонт...

Та  в  пам'яті  не  згасне  мить  любові.
Чекатиму  на  тебе...  Mon  amour...
Я  знаю,  повернешся  ти  в  казкові

Мої  світи...  Наповнює  Амур
Тут  почуттями  душі  –  рве  окови.
Запалює  вогонь  в  очах  –  l'amour.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  30.12.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825506
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 15.02.2019

Збірка сонетів «Кінцугі».

Дорогі  друзі  та  читачі!  Нарешті  побачила  світ  моя  дебютна  збірка  сонетів  «Кінцугі».  Літературний  редактор  Марина  Мартич,  художнє  оформлення  Наталії  Лехман.
Видало  збірку,  видавництво  «Терен»,  у  Луцьку.

Анотація
«Кінцугі»  –  перша  поетична  збірка  Володимира  Версти,  в  яку
увійшли  сонети,  написані  з  2017  по  2018  роки.  Поезія,  представлена  у  збірці,  дуже  різноманітна,  вражає  своєю  чистотою,  щирістю  і  відвертістю.  Кінцугі  або  кінцукурой  –  японське  мистецтво
реставрації  керамічних  виробів  за  допомогою  лаку,  отриманого
з  соку  дерева  уруша,  змішаного  з  золотим,  срібним  або  платиновим  порошком.
Філософська  думка  полягає  насамперед  у  тому,  що  уламки  та
тріщини  невіддільні  від  історії  об’єкта,  і  тому  не  заслуговують
забуття  і  маскування  тому  кожну  з  них  особливо  підкреслюють.
Ось  ти  стоїш  на  скелі  та  вітер  рве  на  тобі  плащ,  а  ще  хвилина
і  тебе  підхоплює  Пегас.  Ось  ти  вже  хрустиш  по  битому  склі  важкими  кроками.  Ось  ти  пливеш  на  кораблі,  а  тебе  цілує  прекрасна
богиня.
«Кінцугі»  –  занурить  вас  у  світ  кохання.  У  світ  краси  та  музики.  У  світ  печалі,  намагаючись  звернути  її  на  краще,  не  маскуючи  при  цьому…

З  деякими  віршами,  що  увійшли  до  збірки,  можна  ознайомитись  на  моїй  сторінці  Клубу  у  розділах  сонети.
Я  у  соціальній  мережі  «Facebook»  –  https://www.facebook.com/VolVrs
М'яка  обкладинка
Кількість  сторінок:  112
Вартість  збірки  -  60  грн.
З  питань  замовлення  збірки  писати  на  електронну  адресу:  volvrs@ukr.net

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823829
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2019

Зоряний художник

Не  знайдеш!  Ні!  Мене  у  цьому  світі
Давно  уже  немає,  тільки  тінь
Обривисто  блукає  на  зеніті
Поміж  далеко  сяйних  мерехтінь.

Я  там,  де  вітер  обіймає  віти,
Де  хвилі  відбивають  моря  синь,
Там  я  малюю  зоряні  графіті,
Пізніше  бачиш  ти  це  уві  сні…

Знайди  мене!  О  ні!  Не  серед  лану
І  в  горах  не  шукай,  та  у  лісах
Між  хвилями  широкого  лиману

І  не  віднайдеш  там,  де  лине  птах.
Я  тут!  Дивись!  У  серці!  Не  омана!
А  вже  тепер  і  на  твоїх  вустах.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  19.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822020
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 20.01.2019

Імпульс

Безлюдний  берег...  Заграва  північна
Вкриває  горизонти  звідусіль.
Лише  піски...  Мов  маяки  космічні,
Виблискують  зірки  у  всій  красі.

Спинився  час,  проте  поняття  «вічно»
Немає  тут...  Як  і  нема  мостів
Назад,  вперед.  Все,  ніби  механічне,
По  колу  і  циклічно.  Між  листів

Згубилась  осінь,  і  зима-принцеса
Розтала,  мов  сніжинка  навесні.
...Не  б'ється  серце  втомлене...  Процеси
По  циклу  знов...  Летять  примарно  дні...

…Новий  прибій  і  ніжний  запах  моря.
Усе  проходить  –  радість  так  і  горе.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  01.12.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815871
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 01.12.2018

Відплата зла

[quote]Епіграф:
Раніше  вірили,  що  коли  людина  помирає,  ворон  відносить  її  душу  в  інший  світ,  але  деколи  відбувається  щось  настільки  жахливе,  що  душа  несе  в  собі  велику  печаль  і  не  може  відшукати  спокій  та  інколи,  дуже  рідко  ворон  може  повернути  душу  назад…  Щоби  здійснити  зло…[/quote]

І

Сліпуче  сяйво...  Ворона  кружляння,
І  тріск  плити  могильної...  Ліхтар...
Клекоче  ворон...  Рій  думок...  Страждання
Впиваються  у  розум,  наче  жар...

Куди  іти?  За  вороном?  Мовчання...
Веде  мене  дорогою...  Бульвар
Один,  там  інший  змінюють  блукання...
Я  згадую  землистий  тротуар...

Ось  дім...  І  Шеллі...  Смерть  моя...  Насилля
Над  нею...  Розпач,  сльози,  та  вона
Також  стікає  кров'ю  у  безсиллі

І  тягнеться  до  мене,  помира...
...А  за  вікном  дощить,  і  повен  сили
Я  повернувся  вбити  їх...  Імла...

ІІ

Імла  спадає...  Помста  наповняє...
Ця  ніч  розплати  стане  їх  кінцем.
Насилля  згине...  Грім  усе  згадає,
Зірвавши  небеса...  І  я  свинцем

У  три  мішені  вбивць  уже  стріляю,
Останній  ужахнувся  від  лиця...
Страждання  Шеллі  темною  стрілою
Пролинуть  через  їхні  злі  серця...

Звершилася  розплата...  Смерті  дотик...
Та  ран  не  залікує  це  моїх,
Хоча  би  дощ  закінчився  скорботний,

Не  може  бути  вічним  дощ...  Я  зміг!..
Знайти  спочинок...  Реквієму  ноти...
Злітаю  Шеллі!..  Я  убив  усіх...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  26.08.18

За  мотивами  коміксу  «Ворон»  Джеймса  О'Барра

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812066
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 31.10.2018

Тінь музи (у співавторстві з Лілією Ніколаєнко)

***
Це  місто  снів  загублене...  В  нестямі
Блукаю  тротуарами...  Імла
Сліди  стирає,  змінює  місцями
Бульвари  та  будинки...  Замела

Зима  снігами?  Осінь  листопадом?
Засипала  до  тебе  всі  шляхи!...
Вже  ось  весна!...  Чи  літо?  І  до  саду
Ведеш  мене  платити  за  гріхи…

Ти  тінь  моя?  Чи  музи  тихий  поступ,
Яка  шепоче  ноти  за  плечем?
Зникає  міражем  дощем  із  воску,
Ураз  по  тілу  спрагою  тече

І  гасне  ця  свіча...  Свій  час  я  втратив...
Можливо,  ми  зустрінемось  колись...
Зізнайся,  хто  ти?  Я  рахую  втрати...
Ти  муза?!..  Ні?  Прошу  тебе,  вернись!..


***
Я  –  тінь  бажання…  Я  –  туман  ілюзій.
Фантом  із  найчарівнішого  сну.
Реальною  не  може  стати  муза.
Я  відчаєм  кохання  огорну.

Шукай  тепер  мій  образ  поміж  літер,
У  нотах  неприборканих  стихій.
Цілунок  передасть  від  мене  вітер.
До  серця  підповзе  лукавий  змій.

Тікай!  Та  ні…  Спинися  на  хвилину!
Шепну  тобі  трагічну  таїну.
Любитимеш  мене  одну  до  згину.
Являтися  у  снах  я  присягну.

Допий  пітьму  омани…  Царство  ночі
Затягне  у  тенета  самоти.
Зникаю…  та  в  імлі  тобі  шепочу:
«В  моїй  душі  буремній  –  тільки  ти…»

Частина  перша:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777407

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2018

Крізь терни – до зір

Багато  є  віршів,  пісень,  книжок,  фільмів  про  шлях  до  зірок,  але  насправді  там  самотньо,  і  якщо  навіть  туди  доберешся,  то  побачиш  зранені  та  покалічені  душі,  які  майже  мертві,  які  нічого  не  відчувають  і  їм  нічого  вже  не  потрібно,  вони  просто  кружляють...  І  коли  озирнешся,  то  побачиш,  що  ти  такий  самий  –  самотній  посеред  вічно  сяйних  зір…  Холодних  і  дуже  яскравих,  але  які  не  можуть  зігріти  й  подарувати  хоча  б  трішечки  тепла.  Більшість  думає,  що  вони  гарячі,  якщо  так  яскраво  виблискують,  споглядаючи  їх,  оцінюють,  наче  коштовні  діаманти  та  бажають  їх  дістати,  роблять  їх  метою  усього  життя…  Захоплюються  ними  майже  всі  люди  на  світі,  напевне,  кожен,  хто  дивився  вночі  на  небо,  хотів  хоча  б  на  секунду  потримати  цю  зірку,  яка  так  вабить  кожну  ніч  перед  сном,  це  бажання  не  пропадає  і  в  останні  секунди  життя,  я  думаю…  Але  люди  бояться  злетіти…  Та  що  там  говорити,  більшість  навіть  не  може  простягнути  руку  в  небо  до  них!  (А  ви  виходили  вночі  на  вулицю  й  намагалися  рукою  дістати  зорі?..)  Лиш  одиниці  починають  політ,  вони  кидають  погляд  на  зорі  й  прямують  до  них  ні  нащо  не  відволікаючись,  комусь  це  вдається  легко,  ті,  хто  дуже  швидко  злітають,  зазвичай  за  рік  чи  два  просто  сліпнуть  від  сяйва  зір  і  падають  вниз  розбиваючись.  Дехто  летить  усе  життя  й,  опинившись  там,  бачить  ці  зорі  та  розуміє,  що  це  не  те,  що  він  хотів,  і  самовільно  падає  розбиваючись,  також  не  отримавши  задоволення  від  них.  Трапляються  такі,  хто  злітає  в  парі,  долетівши,  вони  можуть  розділити  цю  вічну  самотність  і  одне  одним  закриватися  від  сліпучих  променів,  аби  не  осліпнути,  але  зорі  спокушають,  і  навіть  вони  падають,  промінявши  одне  одного  на  виблискування  зір.
Так  що,  невже  це  все  омана?  І  кожен  політ  приречений  на  крах?
Хтозна…  Але  летіти  завжди  треба…  Інакше  навіщо  це  все?..
…Дехто,  захопившись  красою  невимовних  зір,  починає  свій  політ,  але  не  прямує  зразу  до  них  увись,  а  кружляє  над  широкими  лісами  й  лугами,  злітає  у  високі  гори  над  річками  та  океанами,  які  розливаються  по  усій  земній  кулі…
Об’єднавшись  із  вітром,  здіймається  між  хмар  (здається,  вже  ось-ось,  долетівши  до  зір,  варто  лише  простягнути  руку,  й  будеш  там),  миттєво  міняє  курс  до  Місяця,  а  потім  до  Сонця,  торкнувшись  легко  промінців,  стрімко  летить  у  квітучі  сади  поміж  столітніми  дубами  й  лугами  пахучих  квітів.  Пролітає  над  дощовими  містами,  зловивши  кожен  колір  веселки…  І  з  часом  забуває  про  зорі,  лиш  пам’ятає,  що  вони  були  тим,  заради  чого  він  починав  політ.  Їх  сяйво,  як  і  раніше,  зачаровує  свідомість,  але  не  манить  уже,  достатньо  того,  що  можна  просто  лежати  на  трояндовому  полі,  спостерігати  за  їхніми  мерехтіннями  й  падіннями…

«Крізь  терни  –  до  зір»
©  Володимир  Верста
З  книги  «Наношок».
Дата  написання:  20.08.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804073
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2018

Натхнення

Хтось  думає  що  його  треба  шукати,  інші  вважають,  що  воно  саме  приходить…

…Я  ж  прокинувся  цього  ранку  о  п’ятій  чи  то  від  безсоння,  що  мучило  останні  кілька  тижнів,  можливо,  зміна  часових  поясів.  Хтозна…
Знаючи,  що  подальші  спроби  заснути  обвінчаються  крахом,  я  вирішив  сходити  на  море.  Швидко  поснідав,  узяв  гітару  й  блокнот  у  надії,  що  все-таки  зможу  щось  нашкрябати.  Зачинив  номер  і  вирушив  на  берег,  він  був  зовсім  неподалік.  Віяв  теплий  ранковий  вітерець,  а  в  повітрі  висів  запах  моря  і  квітів,  повз  які  я  проходив,  відчувалася  легкість.
Ось  і  море!..  Вмостившись  зручно  на  пісок,  я  деякий  час  споглядав,  як  танцюють  хвилі,  і  бриньчав  щось  мимоволі  на  гітарі…
Взявши  блокнот,  я  почав  думати,  щоб  таке  написати…
Кохання?..  Кохання,  яке  змогло  воскресити  на  кілька  місяців,  а  потім…
(Хоча  ні!  Не  кохання!  Закоханість?  Не  знаю…  Але  я  не  відчував  цього  почуття  дуже  давно,  воно  здавалось…  справжнім?..)
…А  потім  отруйним  стилетом  засісти  глибоко  в  серці  й  ржавіючи  повільно  вбивати.  І  кожна  спроба  щось  написати  –  це  спроба  дістати  ось  цей  кинджал,  але  проблема  в  тому,  що  його  неможливо  витягти  й  наступні  лише  намагання  утворюють  ще  більшу  рану…  І  кров,  що  стікає  у  вигляді  чорних  емоцій…
Та  й  кому?...  Навряд  чи  адресату  це  потрібно…
Інші  теми  здавались…  банальними?..
Писати  бажання  не  було.
Відкинувши  блокнот,  я  приліг  на  пісок  і  дивився  на  синє  і  безкрає  небо,  слухаючи  шелест  листя  дерев  і  хлюпотіння  припливів,  намагаючись  ні  про  що  не  думати…
Раптово  спалахнуло  небо,  неначе  змінився  день  на  ніч,  тоді  все  знову  повернулося  назад,  але  з  неба  спускалося  щось  довершене,  яке  сліпило  і  навіювало  страх,  та  водночас  манило  до  себе.
Я  не  міг  нічого  зрозуміти,  рука  сама  тягнулася  туди,  та  дістати  ніяк  не  виходило.  Уже  ось  впіймав,  але  ні,  знову  воно  далеко,  а  потім  уже  майже  торкається  пальців.  І  так  постійно…  А  потім  враз  усе  зникло…
І  тут  я  розплющив  очі.  Виявилося,  що  я  просто  задрімав.
Але  те,  що  я  побачив  здавалося  таким  реальним!..
І  тут  у  голові  на  мить  пробігла  думка  –  я  взяв  блокнот  і  почав  писати…

…Його  називають  по-різному…  Що  ж  це  було?..
Хтозна…  Хтось  його  шукає,  а  хтось  його  чекає…

«Натхнення»
©  Володимир  Верста
З  книги  «Наношок».
Дата  написання:  21.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802492
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2018

Сезон дощів

Сумно  вулиці  плачуть  дощем,
Одиноко  кружляє  він  з  вітром,
Нахиляючи  втомлені  віти.
Заховалась  душа  під  плащем...

Зігрівають  в  блокноті  рядки
Теплотою  надій,  і  в  кімнаті
Олівцем  я  ловлю  ці  думки
І  малюю  букети  крилаті

Тобі,  музо,  о  мила  моя.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  03.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2018

Сумнів

Він  завжди  приходить  без  запрошення  і  попередження  (Не  думаю,  що  його  хтось  би  й  запросив,  і  навряд  чи  можливо  приготуватися  до  його  візиту  або  якось  уникнути).
...Власне  в  цю  дощову  і  доволі  спекотну  літню  ніч  він  завітав  і  до  мене,  хоча  зізнаюся,  у  своїх  снах  останні  дні  часто  бачив  його  тінь  і  важкі  кроки…  І  зараз,  сидячи  за  письмовим  столом  опівночі,  я  чув  ці  ж  самі  тяженні  кроки,  які  відбивалися  по  сходах…  Я  слухав,  як  він  тупотить  і,  здавалося,  промайнула  вічність,  поки  він  піднімався.
…І  ось  він  у  кімнаті  відчиняє  повільно  двері.  Перше,  на  що  я  звернув  увагу  –  це  його  взуття,  все  вкрите  брудом,  який  стікав  плавно,  розтікаючись  по  підлозі…
Ступивши  кілька  кроків  до  мене,  він  опустився  в  крісло,  а  мій  погляд  так  і  був  прикутий  до  його  черевиків  і  слідів,  що  залишилися  на  шляху  сюди.
Мовчання…  Він  дивився  мені  в  очі,  а  я  тримав  погляд  на  грязі,  що  всмоктувалася  між  щілинами  паркету.  Я  не  міг  сказати  ані  слова  і  поворухнутись…
…Діставши  сигару,  неспішно  запалив  її.  Уже  через  мить,  видихнувши  дим  мені  в  обличчя,  дихати  стало  неприємно...  Густий  і  їдкий  дим  поступово  розносився  повсюди,  його  образ  втрачався  між  клубків  курива.  Дихати  ставало  все  важче  і  важче,  а  очі  пекли…
І  тут,  піднявши  руку,  вказівним  пальцем  він  показав  на  стіну,  яка  знаходилася  позаду  мене.  Можливо,  це  був  міраж  від  кіптю,  але  там  я  бачив  картини  минулого  злети,  падіння,  перемоги  й  поразки.  Його  вказівка  зациклена  на  тій  частині,  де  знаходилися  лише  падіння  і  поразки,  і  як  я  не  хотів  дивитися  туди,  погляд  відвести  було  неможливо…
Секунда  мовчання…  Здавалося,  пройшли  дні,  а  то  й  тижні.
Він  почав  кашляти  глухо  й  дуже  грубо,  неначе  задихався,  і  тут  промовив:
–  Тобі  це  потрібно?  –  його  голос  звучав  холодно.
Ще  кілька  хвилин  мовчання  і  погляду  віч-на-віч.
Він  піднявся  і  неспішно  покинув  кімнату…
Стіни  стали  жовті  від  диму,  що  залишила  сигарета,  ніби  він  викурив  їх  тисячі,  а  запах  ставав  ще  важчим  і  гидотнішим.  Підлога  втягнула  в  себе  весь  бруд  і,  здавалося,  починала  вже  гнити.  Хотілося  вибігти  під  дощ  і  просто  все  це  змити  з  себе,  тільки  не  залишатись  тут,  але,  як  і  раніше,  поворухнутися  було  неможливо…
Я  не  думав  який  сенс  його  візиту  і  хто  це  (хоча  десь  усередині  знав,  що  його  ім’я  –  Сумнів).  Єдине,  про  що  я  міг  думати,  –  це  стіна,  на  яку  він  мені  вказав  і  ці  три  слова…

«Сумнів»
©  Володимир  Верста
З  книги  «Наношок».
Дата  написання:  17.07.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800782
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2018

Кінцугі

Розбиту  чашу,  амфору,  посуду
Ще  можна  відновити!...  Серце?  Ні!
Зібрати  по  частинках,  що  повсюди
Розкидані  уламки  кам'яні...

І  швами  золотими,  щоби  люди
Узріти  не  змогли  у  далині
Ці  тріщини,  заховані  у  грудях,
І  шрами,  що  присипав  білий  сніг...

Так  ніжно,  пензлем,  барвами  уру́сі
З'єднати  скалки  жовтим  порошком.
Відкинути  світ  внутрішніх  дискусій.

Довершеним,  ридаючим  мазком  
Закінчити  роботу  у  спокусі...
І  серце  залишити  між  рядком...

Кінцугі  або  кінцукурой  -  японське  мистецтво  реставрації  керамічних  виробів  за  допомогою  лаку,  отриманого  з  соку  дерева  Уруша,  змішаного  з  золотим,  срібним  або  платиновим  порошком.
Філософська  основа  мистецтва  кінцугі  полягає  насамперед  у  тому,  що  поломки  і  тріщини  невід'ємні  від  історії  об'єкта,  і  тому  не  заслуговують  забуття  і  маскування.

Урусі  —  лак  на  основі  живиці  з  вмістом  урусіолу,  що  добувається  з  смоли  японського  лакового  дерева  родини  сумахових.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  18.06.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796139
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 18.06.2018

*** (у співавторстві з Марґо Ґейко)

У  співавторстві  з  Марґо  Ґейко

***

Янтарний  захід...  Палуба...  Я  досі
Шукаю  у  зірках,  мов  Пуассон,
Координати,  формулу,  лиш  очі
У  мареві  виблискують  –  це  сон?..

Міраж!..  По  хвилях  запахом  жасмину
Її  чарівний,  загадковий  спів.
Це  насолода  з  присмаком  полину,
Із  келиха  відпив  п'янкий  напій  –

Оману  цю...  Приймаю  нагороди
Жагу  і  гріховоду,  звуки  ті
Ведуть  фрегат.  І  линуть  дивні  оди,
Свободи  обіцяючи.  У  млі

Я  нею  зачарований.  Маестро
Нас  вітер  одинокий  в  унісон
Вінчає,  линуть  зоряні  оркестри,
В  тумані  розчинившись,  мов  фотон...

На  скелі  корабель...  Співають  чайки...
Фінал...  Стікаю...  Я  у  крові  весь...
Кінець  трагічний  для  цієї  байки.
Едем  стрічає  –  піднімаюсь  ввись...

***

Віщунки  хвилі  відзвуками  раю  
Нашіптують  пророцтва  гостям  скель.
А  я  на  арфі  райдуг  оди  граю
І  зброджую  у  піні  темний  ель.

Несеться  легковійним  хмелем  пісня,
У  засвіти  заманює  фрегат.
Я  снюсь  вам,  друже!  Не  згадаєш  після.
Де  ваша  дисципліна,  віра,  гарт?

Тримай  штурвал,  вже  близько  гострі  скелі!
Готує  парастас  похмурий  Рейн,
Із  темних  гротів  мов  чернечих  келій
Кадилом  віє  вітер-ієрей.

Було  це  нині,  буде  мабуть  прісно.
Злетілись  чайки,  схожі  на  прочан.
Вжахнувся  він,  утім,  тепер  запізно:
Вуста  наяд  -  загуба,  не  причал.

Хапає  капітан  міцне  каміння,
Що  миттю  обертається  на  глей.
І  „Нині  отпущаєши  …  Амінь“.  Я  –
Тиша,  що  співає.  
Л  о  р  е  л  е  й!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2018

Silence!

Люблю!..  Люблю!..  Яке  дзеркальне  слово...
Фатальне...  Унікальне...  Ні!  Мовчу.
Замовкну  назавжди...  І  не  промовлю
Його  ніколи!..  Голосно  кричу

Тобі  це  слово  постаттю  німою!..
Дзеркал  кривих  уже  і  не  злічу
І  образів,  образ...  І  знов  розмови,
Подібні  на  згасаючу  свічу,

Що  догоряє  в  мареві  субстанцій,
Ілюзій,  лабіринтів  самоти,
Нікому  непотрібних  ілюстрацій,
Написаних  на  стінах  без  мети...

І  що  тут  залишилося  в  нас  зараз?..
Одне  це  слово  неосяжне  –  silence!

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  05.06.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794523
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.06.2018

Незримі океани

Глибокі  океани,  що  без  міри
Тягнули  у  тенета  синіх  вод.
Тонули  кораблі  до  сяйва  прірви
Твоїх  очей  незримих  насолод...

Я  бачу  в  них  спасіння...  Звуки  ліри
Завершують  штормами  епізод.
На  олтарі  приношу  я  офіри!..
Дари  мої  бажань  і  всіх  свобод…

Навіщо  воля?..  І  безсмертя  вічне?..
Скитатися  «Голландцем»  по  морях
Втомилася  команда...  Серце  грішне
У  скриню  віддаю  тобі...  Моя!...

Чи  приймеш  ти?...  І  Фулу  відшукаю...
У  штормі,  поки  я  тебе...  Чекаю...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  02.06.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794122
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 02.06.2018

Літній бриз

Цикл  «Бриз»

Суцвіття  квітів  тануть...  На  долоні
Буяють  ноти  пізньої  весни,
Що  розтягнулись,  мов  густі  колони,
До  пантеону  літа,  і  сліди

Лишає  травень.  Червень  вже  на  троні
Вінчає  ці  прикрашені  сади...
Ну  а  свідомість  знову  у  полоні
Грайливої,  безмежної  краси...

Під  пеленою  виграє  на  флейті
Самотній  місяць  для  палких  троянд,
Пускає  в  море  зоряні  сонети.

І  літній  бриз  доноситься...  «Хто  я?..»  –
Запитую  себе...  І  ці  куплети
По  хвилях  линуть  співом  солов'я...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  31.05.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793892
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 31.05.2018

Вільні кораблі

Пелюстя  сяйва  темряву  освітить,
І  я  знайду  тебе  посеред  снів,
Загублених  Морфеєм.  Цього  світу  –
Мені  замало  й  тисячі  світів...

Не  вистачить...  Я  знаю!...  Хоча  світло  –
Дарую,  ці  букети  ясних  слів.
Пізніше  віддаю  все  інше  вітру,
Що  віднесе  до  вільних  кораблів,

Де  всі  шляхи  змішались  воєдино,
Проте  координати  все  ще  є!
Чи  приведуть  вони  крізь  хуртовини?

За  пагорбом  лиш  айсберг  постає...
Не  знаю!  Та  пливу,  бо  ти  єдина
Зігрієш  серце  в  холоді  моє.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  26.05.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793296
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 26.05.2018

Троянда

Заплутані  дилеми...  Гострі  леза
На  скрипці  виграють  сумний  мотив.
І  знову  постає  одвічна  теза,
Захована  у  тінях  самоти...

Така  велична,  мов  багатство  Креза,
Виблискує  посеред  темноти...
Пурпурна  і  захоплююча  роза,
Являючи  собою  лейтмотив...

У  такт  хвилини  стукають  повільно,
Ловлю  момент  секунди...  Осяйну
Троянду  цю  довершену  і  вільну

Крізь  хвилі  океанів  і  вогню
Несу  тобі,  хоч  урагани  сильні
Штурмують  корабель...  Не  зупиню!

Крез    —  цар  Лідії.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  23.05.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792932
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 23.05.2018

Зоряна нитка

Палкі  дари  незримої  богині  –
Омріяне  кохання...  А  Фенрір
Шукає  серце  в  темряві,  бо  згине  –
Не  знайде  він!...  Утримує  Ґлейпнір

В  тенетах  ночі,  пута  ці  не  скине  –
Закований!...  Один  лише  ефір
Оточує  свідомість.  А  на  згині
Тече  ріка,  наповнена  зневір...

У  прірву  приведе?  Чи  до  едему?
За  місяцем  слідкуючи  іде...
І  тінню  відбивається  дилема.

Куди  ж  таки  це  сяйво  заведе?
Незвідана  богами  теорема...
Селена  нитку  зоряну  пряде.

Фенрір  —  міфічний  вовк  у  скандинаво-германській  міфології.
Ґлейпнір  —  в  скандинавськії  міфології,  чарівний  ланцюг,  яким  аси  скували  міфічного  вовка  Фенріра.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  16.05.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791956
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 16.05.2018

Мелодія моря

Немов  жагуче  полум'я  драконів,
Пекельні  леза  гострих  алебард.
Я  знову  бачу  на  побляклім  фоні
І  відчуваю  пісню,  але  бард

Її  ще  не  співав,  а  втім  циклонів,
Що  тягнуть  ноти,  мов  стрімкий  фрегат
Достатньо.  Серце  вже  тріщить  від  О́ні,
Підходить  до  фіналу  їхній  акт...

Закінчено!  Тепер  уже  напевне
Симфонія  лунає  в  унісон.
І  блиск...  Бурлеск?  Захоплює  душевно

Ця  музика  сердець...  Неначе  сон.
Мелодія  кохання...  Недаремно
Ми  довго  так  ішли  крізь  рубікон...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  13.05.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791541
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 13.05.2018

Місячний етюд

Холодна  північ...  Вітру  поцілунок
Гартує  серце  вихором  штормів.
Несу  крізь  урагани  я  дарунок,
Тобі,  моя  Селено,  моря  спів...

І  не  благаю  милості  Фортуни!..
Згубив  координати  пелюстків  –
Насіяних  тобою  квітів.  Струни
Лунають  ніжно  краплями  дощів.

А  море!  Amor!  Ти  знаєш,  не  забуду
Я  синь  твоїх  чаруючих  зіниць.
Немає  карти,  компас  у  нікуди

Веде  по  хвилях  гострих  колісниць.
Ловлю  за  нитку  місячні  етюди...
А  шлях  покаже  сяйво  зоряниць.

Селе́на,  Ме́на  —  у  давньогрецькій  міфології  —  богиня  Місяця
Форту́на  —  римська  богиня  щастя,  долі,  добробуту,  успіху.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  09.05.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791058
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 09.05.2018

Одинокий маяк

Самотній  айсберг,  хвилі  непокірні,
Тонули  кораблі...  До  берегів
Так  не  дійшовши...  Вітер  непомірний
І  ночі  –  плата  відданих  боргів...  

Тобі!  О  море!..  Тихе  і  безмірне,
Що  душу  захопило,  –  вічний  спів
Сирен?  Чи,  може,  це  –  палке,  ефірне,
Величне  сяйво  променистих  снів?..

Так  згубно  тягнеш,  знову  забуваю...
Чому  пливу?  Куди  тримаю  курс?...
На  дно...  На  дно...  Усе  я  проклинаю!

Хоча...  Там  вдалині  мигає  пірс,
Маяк...  Далекий...  Вірно  так  чекає...
На  те,  щоб  серце  я  йому  приніс...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  04.05.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790350
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.05.2018

Кадуцей

Горизонту  нав'язлива  тінь
Обіймала  свідомість  холодними  пальцями  днів
Поміж  сотень  морозних  сплетінь,
Що  в'їдалися  гостро  зубами  кинджалами  слів.

Я  блукав...  Озираючись,  стій!...
Зупинись!  Це  міраж!...  Що  пустелею  тягне  до  снів.
Лабіринти  розтерзаних  мрій
Розбивались  ущент  і  додолу  із  неба,  мов  сніг,

Мимовільно,  так  легко  в  напій…
Панацея?  Чи  їдь?  Вдалині  догорали  вогні
Хаотичних  і  мертвих  надій...
Відпиваю  фіал...  Кадуцей  мерехтить  уві  сні...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  30.04.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2018

Самотня сакура

Опала  сакура  і  маятник  застиг...
Годинник  зламаний,  хвилини  зупинились,
А  механізми  поіржавілі  втомились,
Магнітна  стрілка  не  добігла  до  шести...

Без  адресата,  пелюстки,  мов  ті  листи
Пов'ялі,  падають,  та  зовсім  не  змінились,
Хоча  з  роками  так  багато  розгубилось
У  часі  пилу,  неосяжної  весни!...

А  цвіт  секундами  по  пам'яті  скрегоче,
Щось  тихо-тихо  так  на  відстані  шепоче...
Про  те,  що  втратили,  про  те,  що  віднайшли...

Так  сипле  сакура  забуто  без  вагання...
Шляхами  різними  давно  б  уже  пішли,
Дві  стрілки  в  мареві  плекають  сподівання...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  26.04.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789115
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 26.04.2018

Маска

Це  все  міраж!  Ілюзія!  Вустами
Торкаюся  твоїх  я  ніжно  пліч
Холодних.  Дні  заплутані  листами.
І  дзеркало,  в  нім  тисячі  облич...

О  музо,  тягнеш  довгими  мостами
Розбиту  душу  вічних  протиріч.
На  страту  проведеш  чи  п'єдестали?
Мовчиш?  Ну  що  ж...  Я  слухаю  твій  клич!

Блукаємо  з  тобою  ефемерно,
Даруючи  частиночки  тепла...
Хоча  весь  світ  давно  уже  химерний,
І  мало  залишилося  добра!...

Театру  ролі  добре  нам  відомі!
Крокуємо  у  масках  в  невідоме...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  15.04.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787522
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 15.04.2018

Selene

О  mon  amour,  Selene,  o  mon  cher.
Серця  палають  нотами...  Ножем
Не  ріж,  благаю,  violon  прошу!
Я  знаю  âme  чує  тільки  шум...

О  mon  amour,  Selene,  o  mon  cher.
Горю  тобою,  знаєш  це  лише!
Je  t'aime  –  величністю  лунають  скрипалі!
І  вічністю  блукаю  по  землі...

О  mon  amour,  Selene,  o  mon  cher.
Я  знаю,  не  знайду  тебе  уже...
La  lune  вкриє  ніжна  пелена!
І  майже  розірвалася  струна...

О  mon  amour,  Selene,  o  mon  cher.
Ці  ноти  не  проб'ють  броню?  Невже?
Le  secret  пронесеться  на  зорі.
І  сіроманці  chantent  на  горі.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  13.04.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2018

Весняний бриз

Цикл  «Бриз»

Холодні  дні  змінились  на  весняні,
Погасли  свічі  довгої  зими.
А  ліхтарі  горять  немов  востаннє,
Освічують  шляхи  серед  пітьми.

В  побитій  часом  пам'яті  вустами
Вона  торкнеться  ніжно  і  крильми  –
Огорне  серце,  знову  все  розтане,
Відчую  стукіт  десь  поміж  грудьми.

Вона  гаптує  цю  забуту  повість.
Сторінку  пише  із  чорнильних  сліз.
І  ось  глава  –  неписана  можливість.

Весни  дарунок...  Черговий  каприз...
А  поки  просипається  свідомість,
В  обличчя  б'є  уже  весняний  бриз.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  08.04.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786600
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.04.2018