| Сторінки (1/28): | « | 1 | » |
Всі вірші давно спалені,
зошитів немає на столі
лиш шматки недопалків
і терпкі сльози стікають по щоці.
Не писатиму я більше!
Не моє це. Не моя душа.
Хтось пише тепліше,
ніж пером мої вуста.
Попіл на снігу майоріє,
тепло від вогню мені.
хай моє слово більше не зігріє,
бо усі вірші були не тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2013
десь серце розривається на частини,
хтось стукає об крижані батареї.
а на небі немає жодної хмарини,
бо він більше не думає про неї.
вона сидить у кімнаті біля вікна,
її нові друзі- біль, сум і книги.
знає, що без нього назавжди сама,
і сльози на серці утворюють нові криги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462900
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2013
Люблю його солодкаву усмішку, його алкогольно п'янкі очі, коли він так лагідно стискаэ мою руку у своїй долоні. Коли він усміхаэться весь світ стаэ не таким важливим і доречним, бо поряд він, той хто своэю присутністю замінюэ усе, навіть дихати стаэ простіше і не відчуваэться цей нудотний запах бензину який заполонив світ. Він очима пронизуэ тіло і порпаэться в серці. Хазяйновито перебираэ там усі речі, усіх людей і всі мої терпкі спогади, які пилюкою опали на поверхні пустих поличок, де колись лежатимуть нові накопичені речі чи люди. Викидуэ біль і смуток за межі серця. Витираэ пил. Він хороший господар.
З ним ти потрапляэш у всесвіт де тільки ви двоэ саме важливе, а інше -пусте. Життя за ним - пуста трата часу.
Я обожнюю коли він хапаэ мене за руку як малу дитину і не відпускаэ її доти доки не буде бачити, що я у безпеці. Він як вірний і заклопотаний татусь, але який завжди знайде час на своэ маля.
Його поцілунки надовго залишаються спогадом, як книги. Вони солодкі наче карамель і такі потрібні, коли по душі карапкаються ті спогади які він викинув із серця.
Поряд з ним не страшні будь-які негоди. Він завжди поряд якщо не тілесно, то хоч думками і серцем. Це даэ змогу любити його не за матеріальні чесноти, а за любов яку він випромінюэ своїм тілом, усмішкою і поцілунками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458609
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.11.2013
життя так дивно розгортається
і серце наче кам*яне стає
і той хто вчасно не покається
завжди у грі з життям дуель програє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2013
Буду падати як веселка на його долоні,
як зірки падають з небес.
він тихо цілуватиме мої сиві скроні,
а я благатиму, щоб він Воскрес.
Життя й кохання в старості можливе.
Коли не вік вимірюєм губами.
Мені його хрипке серцебиття важливе,
коли торкаюсь я його руками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451420
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2013
я не шукала тихих поривів вітру,
і не дарувала тепло бездомним котикам.
я ніколи не вірила, шо піддамся легким наркотикам.
і що з його карти бажань я себе зітру.
я блукала по світі автостопами.
мене ніхто не знав і не потребував,
а час тихо на сонці пісню мені співав,
а я все старіла з цими шаленими роками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2013
я чомусь не пам'ятаю скільки кроків до неба
не знаю, де цвіте людське щастя,
але я пам'ятаю як в дитинстві порізала зап'ястя,
бо один хлопчик сказав, що так треба.
я волала від болю, коли мене везли в лікарню.
терпіла, коли мені ламали крила сусідські хлопчурі,
але серце ще билось легко, так легко, що відчутно в голові
я тепер знаю, що щастя не повезеш в міську друкарню.
мене топтали сотні чи навіть тисячі босих ніг,
вони добивали в мені хорошу людину,
а я пробачала їм кожну їхню провину.
і лагідно кричала кожному мужчині: "Як ти міг...?"
я знайшла дорогу до неба. Так, саме до неба!
я бігла туди, я втікала від цих живих монстрів
і на прощання кожному кричала: " а щоб ти згорів!"
мені це виривалось із серця, це була його остання потреба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2013
Сьогодні осінь поводиться з нами дуже грубо:
кутає нас по горлянки в кусючі, нестерпні светри,
морозить наші оголені тіла ночами, зтягуючи з нас ковдри,
заставляє ходити у не дуже зручному для нас взутті,
витягує зранку за вуха з наших сновидінь.
Ця безжальна осінь прийшла занадто швидко, не дала людям попрощатись з літом..
Не дала додивитись ці казкові сни, де усі були щасливими, де було сонячно і терпко пахло теплом, де був легкий одяг і легеньке взуття, де раділи усі: від найстарішого до наймолодшого, але ж літо повернеться, не зовсім скоро, але воно обов*язково до нас прийде і як завжди з запізненням, але із стуком у наші залізні дверцятка..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448767
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.09.2013
самотньо, навіть чай не допомагає
в самотності є свої плюси і мінуси
самотність все про тебе знає
але ти вставай і шукай свої полюси.
вона дорога нам споконвіку
ми її як зіницю ока бережем
і не пройде багато ліку
як ми саму її із серця прожинем.
самотність з часом набридає
вона безжалісно сковує наші руки
але тільки вона нас справжніх знає
і дає з легкістю пройти усі розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2013
а я обожнюю осінь,
так, саме ОБОЖНЮЮ.
Обожнюю ці хронічні застуди,
ці божевільні температури,
хаосно розкидані по світі листочки з такою милою окрасою(жовто-оранжевою чи навіть багряною).
Обожнюю шум дощу по шибці, через який важко заснути, але під який так мило думається.
Обожнюю ці грайливі прохолодні ночі,
обожнюю все до дрібниць, бо саме це і є елементами такої казкової осені, яка приносить мрії на майбутнє, спогади про минуле і думки про теперішнє, яким воно ніколи не стане...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447319
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.09.2013
Сьогодні осінь поводиться з нами дуже грубо:
кутає нас по горлянки в кусючі, нестерпні светри,
морозить наші оголені тіла ночами, зтягуючи з нас ковдри,
заставляє ходити у не дуже зручному для нас взутті,
витягує зранку за вуха з наших сновидінь.
Ця безжальна осінь прийшла занадто швидко, не дала людям попрощатись з літом..
Не дала додивитись ці казкові сни, де усі були щасливими, де було сонячно і терпко пахло теплом, де був легкий одяг і легеньке взуття, де раділи усі: від найстарішого до наймолодшого, але ж літо повернеться, не зовсім скоро, але воно обов*язково до нас прийде і як завжди з запізненням, але із стуком у наші залізні дверцятка..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447318
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.09.2013
Тьм'яніє на твоїх губах помада.
Ця терпка мить твого життя,
ця незрозуміла, ніжна зрада,
така пекуча, така п'янка.
Тьм'яніє, та не засихає.
Не котиться в пекуче небуття.
Одна любов про все прекрасне знає,
та й її тут більш нема.
Лиш крихти хліба на устах,
і щастя присмаку нема.
Лиш терпкі сльози на очах,
і замість весни прийшла зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2013
Лежу і плачу тобі в долоні,
а хтось так лагідно пестить мої скроні
ти терпиш усі мої спроби піти
легко й не вимушено повторюєш:"тобі нікуди іти"
а я навмання кидаю речі у рюкзак
кричу у слід, що все не так.
Береш на руки і заносиш до хати
мене переповнює відчай і хочеться все порвати.
Я ніколи не любила цю будівлю
ніколи не називала її рідною
і ці дивакуваті малюнки на стінах
все..все.. в моїх руїнах
годинник дивно позирає на мене оченятками
а на столі кава з розбитими горнятками
кімната закидана стільцями
а ми більше не будем перекидатись слівцями..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2013
Хочеш вишию сорочку?
Льяними нитками на склі.
Посередині букет з бузочку,
пов'язка з ромашок на чолі.
Ти будеш самим красивим нареченим,
ідеальним батьком наших дітей.
Ми пов'яжем життя вузлом священним,
у нас на святі не буде гостей.
Все має бути так, як ми бажаєм.
Бо тільки наше кохання справжнє
і ми про це добре знаєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438222
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2013
Малими кроками до мене
ти йшов не оглядаючись назад
так ніжно, наче із поеми
перебирав в руках зів'ялий виноград.
Була весна, цвірінькали пташки
любов горіла в тендітних, молодих серцях
душа торохкотіла під ніжні пісеньки
випромінюючи щастя в дорогих очах.
Розсипаючи виноград навколо дому
минав людей, минав стежки
ти відчував мою чарівну вроду
розсуваючи по кишенях сумні думки.
Гордість твій смуток ховала
боявся зізнатись в цьому ти мені
вона одна про все таємне знала
і терпко плакала увісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2013
Вона сиділа на своїй п'ятиповерхівці,
рахувала людей,
скидала каміння на тротуар.
Вона бажала спокою,
вона бажала чогось з рідним запахом його парфумів,
але він пішов залишивши лиш великий спогад на все життя,
він пішов як всі не задумуючись про її хворе серце,
про те як їй буде важко пережити це.
Але його тепер чекала інша,
чекала і любила.
Можливо так як і вона.
А що їй тепер було робити?
Вона любила цю будівлю,
вона практично жила там.
Їй там було затишно.
Вона спілкувалась з вітром і він її розумів.
Але одного дня хтось познущався над нею. Вони закрили вхід на дах і вона там померла від голоду і холоду..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438021
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.07.2013
Не воруши моєї тиші.
Тільки правда і кілька нот.
Нехай стоять біля мене нищі,
А не ті, що досягли висот.
Я в них не жбурлятиму комет.
Вони не винні, що убогі.
Підкину в розум декілька монет,
Щоб знайшли собі шляхи розлогі.
Нехай покине їх журба,
Нехай розвіють все вітри,
Бо виходу іншого нема.
Тільки розлогі білі городи.
Не говори що ти вищий,
Не говори цього нікому.
Ти завжди будеш нищий
Від того, чиї руки відчувають втому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2013
Шукати в старих простирадлах його барвисту тінь. З трепетом на душі засинати кожної ночі вдивляючись у візерунки на простині. Згадувати, як на один з країв ліжка він розлив свою каву, тоді він обпік мене не тільки нею, а й поглядом, він у нього був незвичайним, наче хотів підхопити очима мене до стелі, чи це він так дарував мені крила, чи просто бажав якнайшвидше роздягти. Я цього погляду так і не зрозуміла, хоч і вивчала його цілих три палких роки. Що сталось після цього? А нічого особливого. Він пішов, як всі: голосно грюкнувши дверцятами мого серця, в цю ж мить там із звичного порядку зробився такий незвичний для мене безлад. Більше мені не повернути все на свої звичні місця: його- в серце, мої речі- на свої місця. А я й ненамагаюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437899
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.07.2013
Я вже не пам'ятаю скільки лежу в цьому холодному ліжку: день? Два? Рік? Мене не цікавлять яскраві барви життя, вони остогидли мені, як молоко дитині. Мене вже не гріє жодна хороша подія з мого життя, різко ополонив моє тіло холод. Я, наче, льодовик в Антарктиді. Об мене стукнешся- поранишся.
Минув рік з того часу, коли моя душа оселилась десь в осередку мого шлунку. Саме так, минуву рік, відколи я стала схожою на дівчину яка хворіє анорексією. Мою тінь тепер важко побачити у відображенні мокрого асвальту чи у дзеркалі..Перехожі крутять пальцем біля виска, мовляв, «як ти до такого дійшла?» Чорне, густе волосся досягає землі. Давно не відвідувала перукаря, стала схожою на відьму з казок, які розповідають своїм дітям їхні батьки, щоб налякати, через це всі дітлахи побачивши мене ховаються за тонкі сукні своїх матусь. Мене перестали навідувати розумні думки, друзі і батьки. В холодильнику тепер пусто, давно думала його викинути, але моєї сили для цього бракує. Сніданком, обідом і вечерею слугує чай, мій улюблений чорний чай. Бабусі які постійно сидять біля під’їзду думають, що я померла, вони декілька раз викликали міліцію і переконувались, що я ще жива, але тоді в мене тижнями, а то й місяцями були вибиті двері і починаючи з котів і закінчуючи простими бродягами, в мене жили(існували) ці дивні створіння, вони приймали мене за свою, а я не хотіла переконувати їх в протилежному. Я вже звикла до цього, але ніхто з них надовго не затримувався, бо в мене не було їжі і вони просто помирали з голоду в моїй квартирі. З кожним днем мені було все важче підійматись на свій 4-й поверх, інколи я просто падала, тоді сусіди думали, що я напилась і ніхто не спромігся мене підійняти. Так я й жила, влучніше було б сказати-виживала(доживала).
Раз я таки напилась. Це була осінь, на душі кішки витесували своїми довгими кігтями якісь незрозумілі слова і відразу ж зализували їх, це був нестерпний біль від якого паморочилось в голові і хотілось пити. Пішовши на кухню помітила, що мій улюблений чай закінчився, в мене не було бажання виходити з квартири, бо знала, що можу назад не потрапити, я повернулась до кімнати, відкрила свій невеличкий бар і знайшла там коньяк «Sоnremo», пляшка була ще невідкоркована, не пригадую звідки вона у мене, здається, що хтось мені її подарував.. Відкоркувавши її я залпом випила пів пляшки, тепер біль не було відчутно, але кортіло спати. Вмостившись на кріслі як кішка я заснула…заснула назавжди, але мене ніхто не знайде і не похоронить, бо мою квартиру вважають проклятою..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437629
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.07.2013
Тут головне не бити посуд
не вдавати шалених істерик
а давати іншим на осуд
карту своїх давніх Америк.
Частіше відправляти листи рідним
слухати серця перехожих
допомагати знедоленим і бідним
і не губитись в очах до болю схожих.
Зачекають літаки й пароплави
заблудяться думки мої в степах
я не полечу до Варшави
буду блукати по пустинних лугах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437627
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2013
Коли ти будеш сидіти і писати свій черговий геніальний твір
я буду ходити на курси французької, і, знаєш, я таки вивчу її
а ти й надалі писатимеш, писатимеш, писатимеш,
потім тобі це набридне і ти розірвеш ці ганебні листки паперу
ніхто не дізнається про що ти писав, чи, можливо, про кого
всі ці дрібні літери викарбуються у тебе на серці гнійними рубцями
ти розказуватимеш мені кожного вечора частинками цей роздертий твір,
а я засинатиму під звуки твого голосу нічого не запам’ятавши,
і ніколи не дізнаюсь, що так терпко тебе болить у душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437424
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.07.2013
самотньо, навіть чай не допомагає
в самотності є свої плюси і мінуси
самотність все про тебе знає
але ти вставай і шукай свої полюси.
вона дорога нам споконвіку
ми її як зіницю ока бережем
і не пройде багато ліку
як ми саму її із серця прожинем.
самотність з часом набридає
вона безжалісно сковує наші руки
але тільки вона нас справжніх знає
і дає з легкістю пройти усі розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437422
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2013
у когось є розум,
у когось слава,
а у мене суцільний шум
і зранку кава.
когось пригортає совість,
а мене тепла душа
хтось зараз пише повість,
а я пишу Тобі вірша.
всі мої вірші до/для Тебе
інколи без римування,
інколи без потреби
але завжди з побажанням.
ти не читаєш їх ніколи
не знаєш, що я з Тобою
а я не ставлю коми
прикриваючись журбою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2013
годинник бігає вперед-назад
як поїзда гомінкий вагон
він відправляє мене в Багдад
зібрати скарби життя в бутон.
крізь стіни пробивається холод
заглядає в мою замкнену душу
а там вирує сильний голод
через який пройти себе змушу.
Тихо спала пустинна вулиця
не чекала нових тіней
пробігала нею старезна мучениця
в пошуку своїх молодих дітей.
Як сніг на голову, на неї випав смуток
руки свої опустила вона
в руці хустинки жмуток
і обдерта церковна ікона.
ця зустріч була жаданна
я тихо крокувала до неї
цю жінку було звати Ганна
вона бачила все, навіть колізеї.
Я їй допомагала на ноги встати
шукала дітей, ховала смуток
не хотілось бідну жінку кидати
ми чекали якихось звісток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437195
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 14.07.2013
мої грішні думки лягали римами на папері.
вогонь зігрівав мої замерзлі, тримтячі руки
а я пошепки молила тебе хоч про одну зраду.
я палала, як те вогнище, я спалювала усе.
ти виливав на мене тонами бруд, гасив моє тепло,
а я все більше спалахувала від цієї підживи.
мої слова, вчинки, думки, спроби - не зупинити,
я одна така як усі, я в жодному разі не інша.
це ти золотий, святий, безгрішний - ти інший!
твоя пара блукає по небесах, вона чарівна,
як квітка весною яка розцвітає, як місяць в ночі.
я буду поряд словами, думками, римами,
але не поряд з тобою, мій милий-сизокрилий птах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436996
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 13.07.2013
А знаєте, бувають такі письменники які захоплюють чи закохують в свою творчість лише якимось шаленими і знайомими до болю в грудях словами( реченнями), а бувають й такі, що закохують у твори загалом, тобі просто кожне слово з цього твору до душі, яким би не був цей твір жахливим для інших читачів, а для тебе він завжди буде одним з найкращих. Можна прочитати безкінечно багато творів різноманітних письменників, а перечитувати в сотий раз лише одного. Хоча, ти вже до самої маленької детальки вивчив цей твір, але перечитуєш декілька раз в рік. Це теж саме, що слухати стару пісню: інколи ти на місяць чи рік забуваєш про неї, а інколи як згадаєш так і не хочеться її губити знову. Книги схожі на наше життя завжди дуже вражають нас, і нас цікавить як герой чи героїня вчинили в такій ж ситуації як у нас. Ми просто шукаємо відповіді на свої запитання. Книги навчають нас правильно розуміти світ, хоча, ні, не книги, а письменники. Вони ж вкладають у книги свої думки, знання і багатогранний досвід. Так виникає запитання: Чому зараз у світі так мало залишилось поціновувачів прекрасного, тобто-книг? Чому молодь шукає відповіді на свої запитання в гуглі чи яндексі, якщо можна сісти і прочитати це все у книзі? А це все тому, що люди стали залежні від інтернету, від людей і від чужої думки. Інтернет-це той же самий наркотик, але від нього можна швидко відвикнути, хоча шкоду теж приносить чималу. Люди, задумайтесь, яким буде наше покоління і чи ми хочемо прекрасного майбутнього для себе і для інших.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436994
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.07.2013
Життя в цьому серці стало нестерпним. Тут дуже тісно, обдерті стіни, все перевернуте, навіть таракани і ті втекли. Від того часу як я тут поселилась це вперше, напевне воно не хоче щоб я тут жила, тому обдумавши все я написала в місцеву газету оголошення. Через декілька годин продзвенів телефон. З трубки лунав грубий чоловічий голос і одразу прозвучало запитання: " Чому Ви продаєте це "помешкання"? У Вас є якісь серйозні причини на це? Якщо це так, то я Вам допоможу, я куплю його. Я прийду до Вас сьогодні, якщо, звісно, ви маєте час!?"
-Так, приходьте. Буду чекати.
Прийшовши він оглядав "помешкання" і кидав здивовані погляди на мене.
-Чому тут такий безлад? Що тут відбувалось?
-Еее, розумієте, воно мене не сприймає. Не думайте, тут так завжди не було, недавно почалось..
Опустила погляд на пошарпану підлогу..
-Знаєте, а воно Вас прийняло, тому вирішуйте..
А в цей час кімната простягнула руки до нього і обійняла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436784
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2013
Я вирішила розпочати своє життя заново, тому відправляюсь у місто з назвою Весна. Надіюсь там віднайти все те, що у моєму місті загубилось.
Зібрала всі речі, вирішила не тягти за собою кота і віддала його якомусь перехожому, він зрадів. Пробормотавши щось собі під ніс попрямувала до вокзалу. По дорозі ловила на собі здивовані погляди людей. В один момент зрозуміла, що добре коли ніхто з рідні не знає де я.
Прийшовши на вокзал відразу ж купила білет і попрямувала на перон. Чекати потрібно було ще 20 хвилин і це мене обурило, я боялась, що хтось мене відмовить від цієї втечі, але зрозуміла, що немає кому цього зробити.
І от уже пройшли ті довгі 20 хвилин, прибув потяг. Я з впевненістю і хвилюванням зайшла у нього. З дитинства не люблю потягів, але потрібно все в житті спробувати. Зі мною їхала молода пара, вони мило говорили про щось, а я мовчала інколи кидала сумні погляди в їхній бік.
Зараз мене не цікавила їхня присутність в цьому вагоні, чи скільки їм років(на вигляд були надто молодими для подружжя), зараз я думала про нове й ще не відоме мені місто.
Приїхавши я зрозуміла, що дихається мені тут дуже легко. Про таке просторе й вільне місто я мріяла давно. Мені все сподобалось: квартира, яку я віднайшла, парк поруч із домом, тут все було ідеальним, навіть сусіди. Я зрозуміла, що хочу тут прожити до кінця життя, байдуже з ким, чи навіть сама.
Облаштувавши двокімнатну квартиру різними дрібничками: посудом, вазонами, диванчиком, саме головне котом і книгами я вирішила, що потрібно знайти бодай якусь роботу. Пошук розпочався відразу ж на другий день після роздумів, до моєї уваги припала кав’ярня, яка була розташована поверхом нище( я жила на другому поверсі, саме над нею), завітавши туди я була приємно здивовано, там панував затишок і всі люди посміхались. Підійшовши до офіціанта і розпитавши про те, як знайти адміністратора я присіла за столик який був біля вікна. А ще мене здивувало те, що на кожному столику стояли живі квіти. Дочекавшись адміністратора і поговоривши з цією привітною пані мене прийняли на роботу. Пані сподобалось те, що я живу так близенько і ще те, що я не лаюсь і не курю.
От і пройшов місяць як я там працюю. Він був не легким, але мені було приємно тут працювати. Всі відвідувачі завжди дякували, а деякі дарували мені квіти за гарну обслугу.
Одного дня я познайомилась з хлопцем. На вигляд він як всі, але якось раз поспілкувавшись із ним я зрозуміла, що він не такий, він зовсім інший, в нього немає статків, немає машини, він простий і щирий. Так і розпочалась наша маленька дружба, а згодом це переросло в кохання. Він завжди дарував мені мої улюблені квіти, сидів зі мною до закриття кав’ярні, оберігав, але одного разу по дорозі до кав’ярні його збила машина, я плакала біля нього в лікарні, допомагала йому після операцій. В нього, звісно, були родичі, але вони не цінували його і не хотіли знати. Після лікарні він жив у мене. Я доглядала його, але знаєте, буває так лікуєш пташку, яка зламала крило, а вона одужавши летить від тебе, от так і сталось. Після одужання через декілька місяців він пішов від мене назавжди. Я не питала куди, просто мовчки зібрала його речі і віддала йому. А через тиждень я дізналась про цю особу, і саме головне те, що вона багата, модна панянка. В цей момент я зрозуміла, що зовсім не розбираюсь в людях…
Я розчарувалась в цьому місті, моє перше бачення було хибне і я вирішила не зволікати, а забиратись звідси, але мені не було куди їхати, і я вирішила просто змінити житло і роботу. Після цього я перебралась до іншої квартири, яка знаходилась в іншому кінці міста, але роботу не знайшла.
В цьому місті як і в попередньому життя йшло шкереберть, але я вирішила не втікати нікуди і жити як є…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436782
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2013