ann_yutchenko

Сторінки (1/2):  « 1»

- а знаєш я все частіше бачу її

‒  а  знаєш  я  все  частіше  бачу  її  
все  частіше  впізнаю  себе  
у  гостроті  її  ліктів  
у  прозорості  її  шкіри  та  тонкості  долонь  
в  її  безіменності  та  безслідності  зникнення  

все  частіше  бачу  
як  її  коси  повільно  вростають  у  воду
як  їхньою  міцністю  і  довжиною  обіп’яло  поверхню

і  якби  не  та  невимовна  легкість  
і  якби  не  та  наповненість  світлом  
що  не  занурює  в  глибину  а  тримає  ззовні  
і  якби  не  той  що  приходить  зі  сходу  
і  приносить  у  руці  сонце  –  розпечене  яблуко  

тіло  б  її  теж  врешті  вросло  б  у  водневу  поверхню  

‒  а  я  знаєш  все  частіше  бачу  його  
все  частіше  впізнаю  сліди  
що  лишає  уздовж  річкового  берега
лишає  голоси  тихі  і  густі  дзвінкі  і  гучні  
лишає  ті  якими  мовчав  і  кричав  
лишає  свої  і  чужі  
лишає  розбиті  човни  
лишає  тумани  крізь  які  не  пройшли  ми  
лишає  проміння  і  відображення  

‒  а  знаєш  тепер  я  все  рідше  бачу
зір  з  роками  слабшає  
а  втома  зміщує  сприйняття  часу
і  якби  не  та  чиї  коси  
розпливлись  по  поверхні  хвилями

і  якби  не  той  що  приходить  зі  сходу  
щоб  попри  біль  та  опіки  
тримати  вгорі  сонце  –  розпечене  яблуко  

і  якби  не  ці  тумани  
і  якби  не  розбиті  через  них  човни
і  якби  не  випадковість  
і  якби  не  схожість  моя  з  нею  
і  не  схожість  моя  з  ним

чи  залишилось  би  хоч  щось
опісля  цього  всього?  

напевно  що  ні
напевно  що  
ні  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595332
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.07.2015


вічнотривання (любов)

бо  є  ніч  що  впадає  в  місто  
як  в  око  піщина  
і  темно  і  дико  і  сліпнеш  
а  тіні  ростуть  і  ростуть  
між  пальцями  квітнуть
а  скільки  тривати  
скільки  нам  ще  тривати  
як  вітер  у  високих  травах  
(де  не  проступитись)  
як  темінь  між  густим  корінням
(куди  не  влізти)

бо  є  ніч  що  впадає  в  місто  
як  стигма  
і  млосно  і  тихо  і  холоне  шкіра  
а  нам  ще  тривати  як  кровотечі  
тривати  як  ріки  впадати  в  іншого  
більшати  
у  горлі  тривати  задовго  до  слова
за  мить  до  любові
коли  тривання  в  солоному  лоні  
витворює  друге  тіло  

бо  є  і  ми  
що  падаємо  в  ніч  як  камінь  у  воду
як  гора  в  ранкові  тумани  
без  бризку  

бо  є  тіла  
у  які  впадаємо  задовго  до  смерті
за  мить  до  світла
і  триваємо  вічно  
хоча  не  повинні

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595330
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.07.2015