| Сторінки (1/56): | « | 1 | » |
Гіпнотичний субтон саксофона
І на стінках загусло вино.
Ми від співу цього безборонні,
Ми від млості усі – заодно.
Дружній вечір у літньому сквері,
Підслуховують нас ліхтарі.
Все це тут, а не десь на папері.
Все це – вірші живі і нові.
Спраглі всі ми до дійства театру,
До величної сили картин.
Хай так буде сьогодні і завтра,
І не треба для цього причин.
Смерть!
Л*йно.
Гнилі тіла і лють!
Замість правди – каламуть,
яку всі п'ють!
Зі всіх сторін...
Людина – це чиє ім'я
Меж канібалів 21-го сторіччя?
24.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2022
У чому, у кому дух лісу живе?
В причинних печерах жуків під корою.
У вальсі, коли легковій із собою
Над озером панночку – листя веде.
Коли сам у лісі, все наче твоє.
Немовби людина у нім не ступала.
І щось (може, все це) бере за живе.
Ця легкість і ця прохолода тривала.
Тут кніксен для сосен – іще етикет.
І зрідка шпаки променадять у фраках.
От, наче, все тихо, насправді – бенкет,
В численних граційних утаєний знаках.
У ніжній симфонії літнього дня,
І в зливі осінній, що котиться грізно.
Дух лісу – природи строкате життя
Відізветься давнім і свіжим первісним.
16.01.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861632
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.01.2020
Обшарпаний, занедбаний бедлам.
У нім якась брудна чіпка принадність.
Ці речі не належать стелажам.
Вже знята з виробництва це реальність.
Позиркує з платівки Джо Дассен,
Старі книжки вмостились на валізі,
А людське море щось несе й несе,
Ті речі, мов тюлені, скрізь налізли.
Це їхній куренівський острівець,
Де гріє пузо чорний двокасетник,
Де гола діва – кітчевий взірець,
Картина, що утратила підрамник.
Розібрана Склотарного труба:
Усе, як завжди, не стоїть на місці.
Як скло, завод розсипався, нема...
Пейзаж тепер – коробки гонористі.
Гарячий шар з-за них і до зеніту
Все котиться зі станції «Зеніт».
А однойменній камері дзвеніти
Ще спалахами хочеться сто літ.
Але лежить «Зеніт» собі без діла,
Він теж тюлень, він теж уже бедлам.
А Куренівка в куряві кипіла,
Чекала петрикору тут і там.
13–20 вересня 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848843
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 20.09.2019
Іде життя, сміються діти,
І сонце високо стоїть.
Йому аби нас обігріти,
А нам аби ловити мить.
Ростуть будинки над містами,
Усе цвіте, гуде, дзвенить.
Колись цього всього не стане,
У комусь це та й заболить.
В корі земній лежить шарами
Хто знає скільки, як давно...
Чи це усе було із нами,
Чи це узагалі було?
22-ге липня 2019-го
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846693
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.08.2019
Площа святого Марка – наша. Пряникові будиночки Амстердама – наші. Колізей – наш. Щойно ми побачили якесь місце наживо, утілили свою присутність на ньому, – це місце стає невід’ємною частиною нас. Жодним світлинам чи відео не під силу подарувати відчуття цієї присутності. Кадри, які ти підготував уласноруч, лише можуть відтворити дрібку цієї присутності постфактум. Ось чому ми уявляємо собі Венецію, Париж, Прагу й інші міста одними, а після особистої зустрічі з ними вони виявляються іншими. Іноді кращими, іноді гіршими, але завжди не такими, якими ми їх собі змальовували. Певно, це й є найвища сутність і цінність мандрівок.
2 травня 2019-го
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834222
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.05.2019
Як мало нам відведено на все.
Ну що тієї сотні з лишком років?
Життя – це кенгуру, що нас несе
У сумці через буші преширокі,
Де час і простір створюють есе.
Як мало нам відведено на все.
Наскільки з вами ми глибокоокі,
Щоб випити по порції глясе
Й пізнати сповна нице і високе?
Устигнути достигнути та знов:
Прийняти цю одну з незмінних істин:
Чимало чув і виказав промов,
А не на все вдається відповісти.
Пручаєшся, шукаєш власний шлях,
Позиркуєш на свій біогодинник.
І наче досягнув чогось, осяг,
Та вкотре знак питання хитрий виник.
Існує міф про слово «кенгуру»:
Абориген його промовив Куку,
Щоб заявити: «Вас я не збагну».
Те саме про життя скажу науку.
27–28 квітня 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834218
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.05.2019
За межі поля зору
Викочуються люди –
Барвисті та прозорі
Опуки – хто куди.
Уже немає двору...
На нім нові споруди
Ще поки без історій:
Заметені сліди.
І номер телефону
Так щемко охолонув.
Неначе натякає:
«Ти спробуй їх знайди».
Окрайцю давній дому,
Це місце – невідоме.
А ти візьми, будь ласка,
І спогадом зійди.
20 – 22 квітня 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833738
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.04.2019
Тепер ми незнайомі, колишні ми – не ми.
Як стався цей надлам? Невмисно чи на зло?
На теплім лоні літа, чи в кігтиках зими?
Ці душі, далебі, поодаль віднесло.
Тепер ми незнайомі, колишні ми – не ми.
Як стався цей надлам? Поволі чи притьма?
У супроводі флейти, валторни чи сурми,
Коли рядився день, або повзла пітьма?
Твій погляд, наче кіт, тікає крадькома.
(Коли вдають усі, то, ніби, так і є).
Ось те і те було, та сцена вже німа,
Лише розмитий слід у пам’яті снує.
Снує туди-сюди, теж хоче утекти,
Бо спільного у нас нічого вже нема.
Розрізнені світи, повалені мости,
Обірвана струна залишена сама.
Побіжний погляд цей... не відвертай очей.
Можливо, спільне щось у нас і збереглось.
Як ні, чому тоді, щось рветься до грудей?
Пульсує в глибині. Мабуть, лише здалось...
2-ге грудня 2018-го
[i][b]Прим. автора:[/b] на перший погляд здається,
що цей вірш – тільки про колишніх закоханих.
А насправді він як про закоханих, так і про родичів
і друзів, котрі з різних причин стали одне для одного
далекими.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2018
Були часи: у київському лісі
Строкаті рисі бавили росу.
Кудись пішли, навшпиньки понеслися,
Свою плямисту вивели красу.
Колись Дніпро, юнак глибокоокий,
Роди рибин під сонцем колисав.
Прогресу людства вдячний він, бо поки
Як Либідь ще в бетоні не сконав.
Яка краса: каштани повелися
Білилом-цвітом там і там, і там –
Це деякі світлини їхні риси
На мрійну згадку зберегли птахам.
Ніде немає пластику та гуми,
Гнітючий сморід не снує ніде:
Ліси та ріки, хмари не забули,
Часи життя подалі від людей.
Вересень 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2018
Так приємно згадати минуле,
Ним добряче себе ущипнути.
Щоб у пам’яті знову знайшлися загублені люди.
Відродити розталий будинок
І зигзаги трамвайних зупинок
В намаганні фантоми колишнього ще раз відчути.
Час від часу ми всі мазохісти:
Нам аби в себе глибше залізти –
Роз’ятрити давно загрубілий, здавалося, нерв.
Все несказане вирине різне,
Совість вкотре заграє первісно,
Не було наче після подій тих тривалих перерв.
Ну а потім душа схаменеться.
Може, просто урветься терпець їй:
Замість болю їй хочеться моря, сонця, дерев.
20.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807564
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.09.2018
Сонце – художник,
Планета – мольберт,
Квіти і трави – полотна.
Дотиком сонця
наповнена вщерть
Грива дерев благородна.
19.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807166
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.09.2018
Дерева струшують краплини, мов собаки.
Листки загублені підхоплюють струмки.
Старезний ліс пробуджує подяку
За спогади далекі та думки.
Так тішить те, що ліс цей не змінився,
Лише розтанули в піску пеньки.
А після зливи взяв – і оновився,
І усміхнувся на усі бруньки.
Тут вогкими вигулюють стежками
Шляхетні сосни мох і чагарі.
Щось просте і глибинне поміж нами,
Здіймає ліс о дощовій порі.
Чи сонний запах. Може, флейти вітру.
Факсиміле звіриної ходи.
Він глибшає і глибшає направду
Фрагментами живильної води.
2-га половина серпня – 2 вересня 2018-го
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2018
Людина, наче пляшка в океані,
Послання, що згубилося між хвиль.
Чи буде це прочитаним послання,
Коли воно мине мільйони миль?
Не зникне в товщі-пащі – у безодні,
Що в мороку розжовує віки?
Чому блукає пляшка так самотньо?
Їй маряться далекі береги.
Буває хтось а візьме й прочитає –
Послання сиве вже й утратить сенс…
Проте людина пише і не знає.
Мета тут важить менше за процес.
А острів не безлюдний – повно люду.
Послання-люди суєтно снують.
Так склалося: у кожного народу
Помітний хтось. Когось не впізнають.
Помітний хтось, але не так важливий.
Важливий хтось – за межами орбіт.
Чомусь не тих, буває, обирає
До гайпу звиклий дивний людський рід.
Людина, наче пляшка в океані,
Послання, що згубилося між хвиль.
Написане уперше і востаннє,
І витрачених коштує зусиль.
31 серпня 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805490
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.09.2018
Запам'ятали світлини
Те, як були ми малими.
Курява спогадів з ними знову злетить.
Де б це набратися сили
Знімки розкрити із тими,
Хто так щемливо відчалив у море століть?
Вірні хранителі часу
Корчать кумедну гримасу
З ними забуте набуде ліній чітких.
Наче на схилах Провансу
Зріють ці грона в багрянці.
З грон цих добротні настояться вина-роки.
19.07.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800178
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2018
У людства є затія – дивитись у вікно.
Хтось дивиться уважно, хтось дивиться знічев'я.
Це просто літній вітер цілує у чоло,
Приліплюють до себе в оселях підвіконня.
Малеча верещить – потрапила під дощ.
Від нього дремене швидкий електропотяг.
Лише скульптура-клен, а ще – розлогий плющ,
Змочити залюбки готові пишний одяг.
21.07.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800175
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.07.2018
Терра інкогніта чи ойкумена?
Хто ти – не знає ніхто достеменно.
Ти в тім числі. Ця затія даремна.
Ясністю здимлена темрява денна.
Може, ця ширма – це просто прикраса?
Так, ненавмисне пречисте лукавство.
«Не як у шахах, цілком ненавмисно!» –
Все запевняєш... Забула ти, звісно...
Точно забула, бо все «ненавмисне»
Добре продумати завжди корисно.
Не доплела ти рясного намиста:
Нитка заплуталася та провисла.
Втім, ти не хнюпся, бо ти ж не машина.
В тебе ім'я на планеті – Людина.
27.06.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798562
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.07.2018
Не шкилюй. Краще ти намалюй надвечір’я троянди.
Хтось наносить на небі троянди плавким електродом.
Придивись: може, знов пташеня до твоєї веранди
Прикипіло. Його перетвориш на слово ти згодом.
Не шкилюй. Не шкилюй. Що за звичка в людей шкилювати?
Мо’, знічев’я стрибає з голів ця неголена вдача?
Тільки чесно скажи: найдорожчі ті згадки маляти
Чи зуміє душа передати, вражатись ледача?
Не шкилюй із людей, хоч вони насміхатися ласі.
Це, здається, так важко. Насправді – це скинута брила.
Ми усі перехожі на швидкісній совісті трасі,
Та людина усміхнена знає, де ліпша стежина.
26.06.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797117
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.06.2018
Червневий дощ блука по Львівській площі.
Він заглядає в закутки й шибки,
Картузики світильникам полоще –
Із цедри апельсинів острівки.
Все мружить вікна олень там зі сталі,
Що сонною дорогою бреде.
І блимати вітрини перестали:
Пливе асфальтом сяйво у ніде.
Цей запах зливи легко розпізнати –
В задусі літа прохолодь сама.
Червневий дощ задумав променади
Для свіжості, а це вже недарма.
14–18 червня 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2018
Не терпить слово нетерпіння,
На штучне влучно реагує.
Пропагандистського сопіння
Йому нехай повік бракує.
Поета душе, лагодь струни:
Душа читацька з камертоном.
Най дисонанси людства зсуне
Високим сяйвом обертону.
І злі обернуться на добрих,
Щоб добрих не робити злими.
Зігріє неба теплий подих
Геть і холодні пальці зливи.
І будуть зміни, зміни, зміни,
Яких давно, давно чекали.
А дещо лишиться незмінним,
Торкає вічності причали.
11 травня 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789421
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.04.2018
[i]«Усі скаржаться на свою пам’ять, але ніхто не скаржиться на свій розум».
© Франсуа де Ларошфуко[/i]
Якби ж то все просто настільки було
Сказати: «Мене не торкає
Ні слово бридке, ані підлість, ні зло,
Що декого геть розпирає.
Натомість несеш у собі ті думки
І силуєш серце пробачить.
А людство гортають, гортають віки,
Либонь, це нічого не значить.
І скільки ще треба тих самих грабель?
Природа стомилась кричати:
«Плюндруєте затишок власних осель.
Людоньки, я ж – ваша мати!»
Скільки потрібно, щоб все це пройшло?
Вік не примножує зрілості.
Знову по колу, по колу... і що?
Втрачені знову можливості?
23 квітня 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789413
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.04.2018
У світі ми всі подорожні:
Зустрінувся хтось – і відбув.
Трапляються душі порожні,
А ще – ті, що ледь осягнув.
Ми наче човни загадкові,
Відчалити кличе нас даль.
Бузкові крайнеба обнови
Видніють за морем проваль.
В проваллях прощань, самоти
Ростуть сталагміти років.
Так невідворотно сліди
Час пам’ять змивати навчив.
Та поки пливеться – пливем,
Життя – противага журбі.
Ідуть зі старим кораблем
Старіші й нові кораблі.
25.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789012
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.04.2018
Місто – це рефлексія того, хто в нім живе
У пошуках тепла, у пошуку поживи.
Калюжа, може, люстро, обличчя все жене.
Розбовтують обличчя ці лише шалені зливи.
А душі наші схожі на вуличні стовпи.
На них – нашарування потертих оголошень.
Хтось,
десь,
колись,
для когось.
А тут є тільки ми:
На вхід у людське серце замало всім запрошень.
І шепотом шипшин обмовилася осінь:
У вулику машин їй легше німувати.
Багряним пір’ям кленів і полум’ям дубів
У парку досхочу вона вже буде грати.
-----
Старий дім на Подолі спогади вивітрює.
Які такі там ролі були в його господарів?
Бубнявіють, наповнюють, пробуджують палітрами
Желейні лампи – вивіски. Це край сонливих обріїв.
21.10.2016 – 22.10.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788136
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.04.2018
Земля оголилась від снігу,
Позвала осінню весну.
Тут сосни відлущують шкіру:
У лісі тепер не до сну.
Земля оживає потрохи,
На місяць бо квітень спізнивсь.
Сюди наближаються кроки
Із сонячнооких обійсть.
Місця злиті з нотами птаства,
Дерева – це їхні пюпітри.
Можливо, хоч трохи удасться
У вірші позичити вітру.
Собі загорнути на пам’ять
Шматочок зела розпахкого.
Дерева ці ваблять і ваблять
У передчутті весняного.
12-13.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2018
Летять роки. І з віком швидший лет.
От що вони колись про нас розкажуть?
Чи будуть це ясні хвости комет,
Чи рік і рік, що грам не переважать?
Летять роки. І з віком швидший лет.
Все котяться хвилини до безодні.
На звалищі розтрощених клепсидр
Піски часів пролежують самотні.
Що з того, що відведено ліміт?
Для когось це, можливо, тривіально.
Поодаль – берег, роки шлють привіт...
Настане час – пісок перевертаймо.
11.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2018
Незрушні крихти-очі
Ці надвечір’я зодчі
Позиркують на нас, а ми – на їх.
Вже дні настали довші,
Тому небесні товщі
Яскравіші, п’янкіші,
І вітер геть притих.
Насупились дощами
Пухнасті теплі хмари
Заллють зело у залах
Із вулиць і дахів.
І триптихом постали
З рожево-сизим станом
Каштанів сад і сонце,
Чуттєвий зливи спів.
07.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786495
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.04.2018
Ці сонячні дні такі чарівні.
Пристрасне сяйво запліднює землю.
Чорноземів сік пробудив у гіллі
Зелень сліпучу – краси породіллю.
Ці сонячні дні такі чарівні.
А там ось – безглуздя: клекочуть гармати,
І мінне насіння зійшло на війні,
І кров’ю та гниллю наллються гранати.
Ці сонячні дні такі чарівні.
Природа вирує в гріха круговерті.
Пташина складає пістряві пісні,
А квіти оголюють барви відверті.
Природа жила, і природа живе,
Бо їй по цимбалах елегії смерті.
Ці сонячні дні такі чарівні.
Сплелися хвилини у трепетнім танго,
І стрілка годинника гоночним стягом
Розбурхує хвилі повітря німі.
Ми, може, ще тут, а, можливо, вже й ні.
Бо ми у краси глядачі не єдині:
Краса може бути і на самотині.
Людино, живи! І ці сонячні дні
Дозволь пізнавати ще й іншій людині.
09.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784219
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.03.2018
По планеті гуляє час.
Де ступає його нога –
Там і попіл росте в стогах,
І лунає нетлінний вальс.
Вельми пильний це спостерігач
І за бабченням наших батьків,
І за тим, як на зріст малюків
Сипле роки клепсидри рогач.
Ох, як швидко ж вони ростуть...
А як речі втрачають тон...
Це усе – гутаперчива ртуть,
Із епох, що течуть в унісон.
Де бодай би найменша річ,
Що у прадідів грілась руках?
Розчинилась у плині сторіч.
І забула сказати: «Ах...»
Чи, можливо, таки збереглась?
Прикрашає родинний музей.
Що̀ сіянню фамільних прикрас
До снаги донести до дітей?
Ми ж самі – насіння прабатьків,
Прабатьків, що аморфні для нас.
Ми є доказом руху віків,
І вагомий ще доказ – парнас.
22 березня 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783850
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.03.2018
Крокуси здатні на фокуси:
Змінюють зим килими,
Ліловим озвалися голосом
Із біленої далини.
Ці жовтогарячі цяточки,
Неначе малі світляки,
У чашах осіли, і панночку,
Приваблюють, як маяки.
Ту панночку звуть Весною.
Вона їх торкає – і враз
Зима вже озветься луною
Своїх льодових прикрас.
11.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783802
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.03.2018
Моро́зно крихітнім дрозду,
Наїжив пір’я він пухнасто.
А вітер знову все роздув:
Для нього іграшки пернасті.
І сіре тло яскравий плід
Посеред міста розбавляє.
Червоних плям казковий слід:
Шипшина до весни – гербарій.
А дрізд в кущі. З ним горобець –
Такі безмовні подорожні.
Не заспівають нанівець:
За них метіль свистить сутужно.
Та дрізд маленький не тіка.
І дивиться на тебе зблизька.
Пташина – для шипшин щока,
А птаху треба ягід низка.
На гілку ту ще снігурі
Торік вервечками злетіли.
Кудись подівся їхній рій
На гребнях диво-заметілі.
20.02.2018, 3.03.3018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780051
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.03.2018
На тілах перегнилих думок
Проростуть свіжі пагони знань.
Ще учора казали: «Це – ок»,
А сьогодні ті погляди – твань.
І комусь навіть соромно вже
Пригадати колишній колапс.
Тож лунає із вуст: «Та невже?
Запис є той у вас про запас?»
Те залишиться, те – зігниє,
Гумка часу чатує на нас.
Але є такі погляди, є,
Із якими не справиться час.
23 квітня 2017 – 7 травня 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779795
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.03.2018
Закутаний лісом ліс,
У нім глибочать дерева,
Заплів у смарагди кіс
Він ягід яскраве мрево.
Мовчазно, бодай би чичирк.
Повзе заскорубле коріння.
І лине лише тихий крик
Совиного говоріння.
Зненацька от, де-не-де
Зайча у кущі забреде.
Помацає тихо лис
Хрусткий, бо посохлий хмиз.
Прислухайся і придивись –
З гущавини вирине казка.
То білка крадеться у вись,
То озером бігає ряска.
А пахне як!.. просто прянить
Листям зопрілим, водою.
І сонцем струмок дорожить:
Все ловить проміння собою.
Ще мить, іще мить і... щемить
За межами лона природи.
Нелегко людині, скажіть,
Без лісу винагороди?
5 травня 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2018
Чим далі, чим далі тим неоднозначніше,
Неоднозначніше все це стає.
Було б, далебі, непогано обачніше
Слово пекуче пускати своє.
Воно гарячіше за чашу зі сплавом
І опіком сірим у серці росте.
Чим далі, чим далі берешся за справу,
Тим більше це діло тобі непросте.
А хтось не простить – ноша зайва для тебе.
Любов і прощення – рясна благодать.
Та є в нас така непотрібна потреба –
Бува, мимохіть нехороше казать.
У світі ж немає то майже нічого,
Про що можна твердити: «Це тільки так!»
Ми судимо-судимо знову і знову,
А потім все змінює крихітний знак.
І сипляться попелом ситі ситеми
Зникає адже з них живильний нектар.
А люди розгублені кажуть: «А де ми?»
Теорій фонтан – бутафорний кошмар.
А де ж ті покривджені, зопалу суджені
В’язні сумління та жертви систем?
Навіщо в землі десь вони всі остуджені?
Нині жили би собі без проблем.
01.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779721
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.03.2018
Сніжні дерева ці, сніжні дерева ці, ніжні
Безмежні та мовчазні, ніби збавили звук.
Вилиті велети вічного лісу опішні
Себе дозволяють торкати літеплом рук.
Закутані сніжними чалмами та рушниками,
Вийшли із лазень розтоплених криг і джерел,
І крила заласні розправили понад ярами
Ці диригенти мінливих пташиних капел.
Ти лиш ходи в тому царстві, страннику, тихо:
Не наполохай сонливі обличчя озер.
Най тільки вітер стріху
Струшує соснам на втіху
Гупає жмутками снігу,
Щоб той не надто завмер.
23.12.2017 – 27.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779330
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.02.2018
Усе мине. Перечекай.
Не варто так себе картати.
Тобі так зле, але нехай:
Життя грайливе і лапате.
Одним скидається на Калі,
Багаторуке божество.
І ми йому – лише скрижалі:
На нас писати – торжество.
Але не Калі в цьому ралі
Тримає нас в сильці моралі.
І геть не Калі в тім вина,
Що вибір твій – твоя стіна.
Усе мине. Перечекай.
Не варто так себе картати.
Бо відчай це – з отрути чай,
Його нам ліпше не вживати.
Усе мине. Перечекай.
Не варто так себе картати.
Життя кричить: «Не зволікай,
Не встигнеш ти убрати лати!»
Та глянеш згодом – не біда.
Було навіщо хвилюватись?
Дракон – це дерево й слюда,
Не здатен полум’ям плюватись.
Усе мине. Перечекай.
Не варто так себе картати.
Якого б не дісталось ката,
Втекти ти звідси не спіши...
Не завжди треба поспішати,
А поготів – коли сліди
Тобі потрібно залишати.
Бо ще життя – розкішні шати.
П’янке, рясне і заразом
Лише живому зрозуміло,
Що значить «сповнений теплом».
Запам’ятай: розкішні шати.
П’янке, рясне і повне рим:
Лише живому зрозуміло,
Що значить – чутися живим!
20.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778024
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2018
Сіла пані на пні, і, немов у вікні,
Все розхристалося перед нею.
І сніги затяжні – марципанові дні,
І заснуле коріння лілеї.
Причаїлося все, наче жде, наче жде,
Доки піде кудись дивна пані.
До весни донесе в піні днів пані все,
Донесе у своєму жупані.
16.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766273
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.12.2017
Дерева ці – це мовчазні гіганти.
Вдивляються у нас із висоти.
Дуби, хоч мускулисті, та от завжди
вони, мов діти. Ці ж – батьки-сповпи!
Стовпи, що підпирають небеса,
До того, як з’являється роса.
Кора у них – це кам’яна луска,
Грубезна кам’яна луска, направду.
І виструнчились пані на пуантах –
Берізки – балерини дрімоти.
Їх виглядають сестри десь у Штатах,
І сестри старші. Чом, спитаєш ти?
Бо ніжним юнкам в чорно-білих шатах
Тих дам поважних не перерости...
Лічба для них інакше вже ведеться.
Не час для них – швидка хода доби.
Сни тисяч літ секвоям лиш, здається,
Злітають до густої голови.
15.12.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766270
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.12.2017
Тиша-тиша. Чуєш? Тиша...
Завітала тишком-нишком.
На полиці, там де книжка
Замовчала геть із лишком.
Рівно котиться проміння:
Лампа наче сонна лапа,
Що до столу причепилась,
І вдивляється на мапу.
Мапу вкрили континенти,
Будуть зайві сентименти.
Тут потрібні криголами
І кают апартаменти.
Розрізає пружні хвилі
Пілігрим солоних прерій.
Там – китів, нарвалів сила,
Патагоній низка серій.
За хвилину – теплі води
І широти широченні
На планеті стільки вроди!
Набирай у повні жмені.
І неси у власнім серці,
Все спіймати хоче пам’ять.
Море вкрили сяйні скельця
Погляд ваблять, погляд ваблять.
Шкіра вловлює тепло це
Суєту всю нівелює.
Правда, лампа, а не сонце,
Все в уяві це малює.
21 лютого 2017
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735339
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.05.2017
Виткана нитками сонця,
Зрощена теплими зливами.
Тобі на дитячій долоньці
Лежати б пахучими сливами.
Виткана нитками сонця,
Зрощена теплими зливами.
Просочена глибоко стронцієм
Вкрита бетонними брилами.
Із крихтами америцію
Земля не бажає миритися.
Скелети машин мають крицею.
Тріщить, а вони тільки шкіряться.
Дозиметр наче будильник,
Що будить заброд необачних.
Плутоній – підступний насильник
Дражнити його непробачно.
Полеглих від «мирного» атома
Сліди вітер часу стиратиме.
Уран же на тисячі років
Мороком буде пророків.
Виткана нитками сонця,
Зрощена теплими зливами.
Тобі на дитячій долоньці
Лежати б пахучими сливами.
Виткана нитками сонця,
Зрощена теплими зливами.
Просочена глибоко стронцієм
Вкрита бетонними брилами.
26 березня 2017
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2017
Залишена людом збезчещена річка,
Вицвілі вікна епохи забутої:
Кадрами квітня нагадує стрічка
Місто, де цезар Цезій орудує.
Ліс цей Рудим нарекли. Він повіки
Заплющив плющем. Далебі, так здавалося,
Цілі віки простоїть аж допоки
Вибачить те, як із нього знущалися.
Хто б міг подумати, стронцій – це ліки.
Хоч і гіркі, і з побічними діями:
Знову заселені рибою ріки,
Коні розчесані там суховіями...
Шлях відшукали заблукані рисі,
До того їх тут сивочолі лиш бачили.
І, наче що загубили у хмизі,
Свині в гущавині так зацікавлені.
Ліс не рудий. А рудий тільки лис.
«Я тут господар, – каже, – Заброди!
Ач ви які, спокушати взялись?
Мені несете ви свої бутерброди».
Так за розрухою лине відновлення
Дбає природа про вигляд прикрасами.
Перепочине засмучена, зломлена,
Втішиться: свині тут інші не лазили.
Хто б міг подумати, стронцій – це ліки.
Хоч і гіркі, і з побічними діями:
Знову заселені рибою ріки,
Коні розчесані там суховіями...
20 березня 2017
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725559
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.03.2017
Словам напечу я рими.
Аби не були сирими.
Хоча поетичне печиво
Недобре, коли й перепечене.
Надумаю – вироблю торти
З густої емоцій когорти.
Захочу – поволі до печі
Калач покладу для малечі.
Їдців я запрошую простих.
Тримайте куверти, лорди.
Якщо вас не спинить острах,
Частуйтесь і ви, держиморди.
Всілякі є вірші: присвяти,
Оди є різні, огуди.
Вірші дарують розраду,
Вірші збивають полуду.
І в кожнім рецепті порада:
Так завжди було й усюди:
Віршам потрібна правда,
І люди, щоб їх почути.
2 червня 2016
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670125
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.06.2016
На галяві пам’яті – квіти соковиті.
Це – яскраві враження, неповторні миті.
Спогадам-метеликам там аби пірнати,
Квіти ті тендітно цілувати.
Зачерпну я звідти оберемок літа –
Лілії, троянди – сонячні сліди.
А твоя усмішка вирішить зронити:
«Хочеш знову це розповісти?»
Справді, позабув я. Вкотре, сам не знаю
Згадки ті тобі я розгортаю.
Та такі рефрени будуть нам не зайві.
З ними розуміння радо розквітає:
Значить, так і є все, значить, це – насправді:
Я в тобі на себе натрапляю.
А хіба не це любити значить?
Ці уважні руки відженуть застуду.
А хіба не це любити значить?
Це важливе слово запада у груди.
А хіба не це любити значить?
Ці палкі обійми після криги сварки.
А хіба не це любити значить?
Спільні млосні ночі та стрімкі світанки.
А хіба не це любити значить?
28.04.2016
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2016
Будинки заснули віч-на-віч.
Мов кішка, прокралася ніч.
Вулицю вкрили обабіч
Німби електросвіч.
Залазять на стелі фари.
На лавках цілуються пари.
Пильнують дерева та хмари
За усміхом їхніх облич.
18 травня 2016
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669855
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.06.2016
[b]Час пити мате,
Брате, й забути
Про перипетії усі.
Гітара і море, пісок і багаття –
Найліпше на всій Землі.[/b]
Птахи прилітають на місця, де розтануть
Серця і глибокі гріхи.
Вода змиє нафту, а бомби іржаві
Розтануть в обіймах трави.
І лине у простір із диким вітром
Дзвінка мелодія струн.
Дерева укриті квітковим намистом
Шепочуть до теплих лагун.
Най пісня лунає, транкіла триває
І сонце так ясно світи.
А жербу в поронго вода огортає,
Як море вмиває сліди.
[b]Час пити мате,
Брате, й забути
Про перипетії усі.
Гітара і море, пісок і багаття –
Найліпше на всій Землі.[/b]
https://soundcloud.com/88dnomaid/chas-pyty-mate
24-25 січня 2015 року
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669690
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.06.2016
Світ наповнить любов,
Всі забудуть про гріх,
Вже червоная кров
Не кропитиме сніг.
Стануть вільні серця
Від образливих слів
І планета уся –
від кордонів країв.
[b]Він іде уперед
Геть долаючи зло,
І лихе все мине,
Запанує добро.[/b]
І вовки будуть бавить ягнят,
А пантера лежати з козлям,
І теля заживе з левеням,
Поведе разом їх немовля.
А корова й ведмідь на лану
Будуть поряд собі пастись,
Зажує лев солому й траву,
Зможуть діти до змій простягтись.
[b]Він іде уперед
Геть долаючи зло,
І лихе все мине,
Запанує добро.[/b]
https://soundcloud.com/88dnomaid/diamond88-spasytel-demo
15 листопада 2015
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669685
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.06.2016
Тут і там, тут і там – лунає тамтам:
Злива стукає стакато зачарованим дахам.
Краплі кидає вниз цей із неба сюрприз,
Я пригадую все, що було вже колись.
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669336
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.05.2016
Садисти помітні з дитинства.
Ну звідки те зло в рученятах?
Пасе власне стадо нечистий,
Черствіють серця у малятах.
Не встигли прорізатись зуби,
А вже ладні вглиб різонути.
Жаріє початок погуби –
Малі, а жорстокі. І люто.
Здіймуться які з того люди?
Чи будуть насправді то люди?
Замінять наплічники й парти
На шкури-плащі та кокарди.
Зазвичай пригадані кадри
Чомусь дуже ласі до влади
Із них доведе хтось до ладу,
Як прийде, і кривду, й неправду.
Залишивши в долях рани
Із часом розтануть тирани.
Вестимуть вже їх, шолудивих,
Робити останній видих.
Коли їх так само грішно
Повалять у мряці поспішно,
Розбухлі на вкраденій крові
Вони стануть негонорові.
Де ділась жага до насилля?
Згадали повбиваних корчі?
Нехай це – садисти свавільні,
Та жити так само хочуть.
6 травня 2016
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669334
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.05.2016
На світі стільки всякої зарази:
Слова пекучі та дошкульні фрази.
Від неї важко лікувати груди.
Якби всі люди, бажано одразу,
Забули, як плодить образи,
Згадали, як їм жити разом,
тоді були б це щасливіші люди.
18 травня 2016
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668396
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2016
Життя – рапани черепашка.
З малої цятки в'ється в даль.
На траекторії кривої
Буває радість і печаль.
Та равлик зник і що тоді?
Відполіровані морями,
Лежать надламані рапани.
Та серед них є і такі,
Чиї спіралі – над віками.
7 травня 2016
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664541
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.05.2016
На вулиці класика давнього
Творить класика сьогоденності.
Стільки вигадок, стільки зайвого
Їй приписують до нестерпності.
Так буває, бо постать тайною
Оперезана. І невловимістю.
Утішається, видко, кавою,
Поки інші марять можливістю.
Дехто просто воліє побачити,
Хтось – оздобити підписом книги.
Бо чи зможуть собі пробачити,
Що вона тут була, а не встигли?..
Може видатись геть не такою
Як здається, читаючи вірші.
Та комусь, а напише рукою,
То невже чимось інші гірші?
Забагнеться чимало спитати,
Все пізнати вичерпно й доволі.
А втім, годі у хмарах витати,
Запитання ректи, мабуть, кволі.
Поетесі, либонь, нецікаво
Вкотре слухати квестії чувані.
Залишається крикнути «браво!»
В сонмі плескоту люду розчуленім.
Все вона необхідне розкаже.
Знає тему направду важливу.
Перед нами словами зав’яже,
Наодинці, напевно, чутлива.
Та все це, може, буде потому.
Як же з нею спочатку зустрітись?
Хоч бери та чекай біля дому,
Головне тут – чекати навчитись.
Дехто просто воліє побачити,
Хтось – оздобити підписом книги.
Бо чи зможуть собі пробачити,
Що вона тут була, а не встигли...
30 березня – 4 квітня 2016
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2016
Ніч оновлює місто тишею,
Рівним сяйвом струнких ліхтарів.
Сніг сліди зберігає залишені
Поміж довгих трамвайних шляхів.
Світло тане в кленовій гущавині,
На гілках задубілих дубів.
З настом вулиці ген-ген віддалені
Розмовляють без слів.
Скоро шоста, засвітяться вікна.
Місто вмиється і зашумить.
Та нехай потрива непомітна
Ця безмовно-промовиста мить.
4-9 грудня 2014
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2014
Поглянь, як дика пташка
Б’ється в клітці,
Дивись, як бідна риба
Заплуталася в сітці.
Лисиця збожеволіла заперта в неволі,
Леви в зоопарку стали кволі.
Й ти почуваєшся ніби в полоні,
Та гальма твої всередині, не ззовні.
Аж раптом ти чуєш: блукає вітер,
І рвучко виринаєш із ясиру літер.
[b]Вирвись на волю від забобонів,
Позбудься баласту стереотипів.
Відкрий свій розум, розкрий долоні,
І ти відчуєш всередині силу![/b]
Расизм, ксенофобія, безглузді упередження,
Ніхто не реагує на останні попередження.
Заковує війна народжених вільними.
Злоба не робить нікого всесильними.
Вже наче геть утрачена віра,
І не назбирати довіри на міру.
Дивляться в очі тобі очі звіра.
А на тім боці насправді – людина.
[b]Вирвись на волю від забобонів,
Позбудься баласту стереотипів.
Відкрий свій розум, розкрий долоні,
І ти відчуєш всередині силу![/b]
Наповнює вітер вільні вітрила
Підносить у вись бадьорі крила.
Стерно піддається просто, грайливо.
Куйовдить волосся бриз голубливо.
Падолист, 2014
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2014
Ось тихі подихи осінньої розмови:
Шепоче кошлата трава,
І сосни високі скриплять у мінорі,
В задумі дуби постава.
Над золотими шатами листків
Зіп'ялися гриби сонливі.
Напилися, зросли, порум'яніли
Опісля ранкової зливи.
Небесний чарує танок журавлів,
Що вже відлітають у вирій.
Печально дарують "кру-кру" вони
Своїй землі милій.
І холод вкриває усе навкруги,
Пахнуть парфуми лісу.
І гуси уже полишили ставки,
Осінь сповнена змістом.
© Дмитро Сич
Написаний ще в шкільні роки (2004 чи 2005 рік) і дотепер вельми тішить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445054
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.08.2013
От прожив собі – йди з Богом
в невідоме, чи до Бога.
Нащо знати це живим?
Підеш ти у лаврах слави,
Чи то підеш непомітно,
Позабудуть, мабуть, справи
Що найбільше імовірно –
Не відчує світ утрати.
А чи треба відчувати?
Відгомін вчорашніх днів
Оселився там, де жив.
А тепер тебе нема.
Залишив свої сліди,
Ось лише де ще є ти.
Та кому вони потрібні.
Ти живий – вони розквітлі.
Ну по тім немає змін,
Закінчився для них плин…
Так, пробудиш ти серця:
Вірш, мелодія, картина,
Та це тільки почуття, що в собі знайшла людина
інша. В неї вже своє життя,
Мрії власні, серця болі,
Повороти они долі.
І щораз новий клубок,
Висотає власну нитку,
І щораз новий клубок…
Розімкне дитина очі.
Свіжих вуст тепло цілунку
Знову вип'є чашу трунку.
Молодість знов постаріє,
Фотографія зітліє,
Місце всім є тільки раз.
Старість змусить нагадати,
Як життя потерло п’яти.
Все було блискучу мить.
Уявилося старому,
І тече сльоза по ньому,
Зморшками – борознами років.
2005 р.
© Дмитро Сич
Цікаво, що роздуми на вічні теми, які перетворилися на цей вірш, точилися в моїй сімнадцятирічній голові. Після дрібних виправлень вирішив, що не варто соромитися цієї ранньої поезії та доречно поділитися нею з вами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2013
Від морозу німими руками
Він рядки окрикав на папір.
Ґрати різали світло ножами –
Перехрестями замкнутих дір.
Стіни карцеру тисли на скроні
В них зібгалися щільно думки.
Відбував він свій термін на зоні,
Де слова одягали в замки.
Та чому засудили людину?
За який неспокутний гріх?
Завинив, бо любив Україну.
Не любити Її не міг.
……………………………………………
Вистраждав, домучився і доніс тягар,
Проростився спиною у незрушний хрест.
І своєю жертвою викупив нам дар
Не дивитись боязко на тиранів перст.
Щоби не скрадалися, безкарно любили
Батьківщину, ту що він не долюбив.
Замовчав навіки… ні, не мовчать могили
З кілками-дев’ятками у тюрмі в Пермі.
……………………………………………
А він підглядав у вічко,
Шурхав радісно засув дверей.
Не таку тільки виробив звичку
Той невтомний партійний лакей.
Таборові дроти день і ніч
Все стеріг од зухвалих думок –
Заповзято кидав у піч
Свіжописані стоси книжок.
Скільки руки його до стіни
Завели-загубили душ?
Нині, певно, живе між людьми –
Криє плями кривавих калюж.
Морок змерк, та мовчить архів –
Заховались кати від помсти.
А от вірші пали-не-пали –
Рукописне не знищить короста.
21 грудня 2011 року
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444662
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.08.2013
Заходжу у хвіртку: подвір'я нестямно це рідне.
Озирнуся довкола – й до болю воно вже чуже.
Галасливе дитинство тут в хованки грало наївне,
Та сховалося так,
що ніде і ніяк
вже його не знайти.
Не біжить із порожньої буди
Превеселий замурзаний пес.
І корова з хліва вже не тягне пахучої морди.
Всюди висять колодки...
І тільки далеко в пам'яті десь
Я їх зможу відкрити, коли пригадати, якщо не забути.
Заходжу до хати: сумні та самотні кімнати
Вдивляються в тебе очима стареньких речей.
Світлини на стінах, мов ноти німої кантати,
Бринять силуетами вицвілих давніх людей.
А колись тут бриніло життя,
Пам'ятаю бабуся
Витягала із печі пекучі пахкі пиріжки;
Дідусеві клонилися синьо-зелені покоси,
І на пагорбі наздоганяли
Діда стежки.
Осідає, потріскує, кришиться замкнута хата,
Відчайдушно шукає господарів крізь бур’яни.
Та не скрипне дверима задумана тиха веранда,
Не узуються більше й не вийдуть із неї вони.
© Дмитро Сич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444483
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2013
Десь на півдорозі припинилися морози
І весна відчула, хто її хотів.
В лісі на порозі всюди звуки стоголосі
Охопили простір теплих вечорів.
В парку все, як треба: каганцями неба
Втішені цілунки ще вчора дітлахів.
Кохання підліткове нагадує про себе
Як музика принадна та знайомий спів.
[b]Незабутні хвилини божественного часопростору
Позаймають місця десь у скринях глибокої пам’яті.
Неповторні події, на жаль, відлітають без опору...
Линуть у давнину, залишають сліди світлі радості.[/b]
Яблуні та груші, черешні й вишні
Заходилися п’янкими ароматами розкішні.
В цю пору їх пробуджує долонями Всевишній,
І праведності прагне навіть грішний.
Загублять дерева недовговічні квіти
Покинуті устелять все вони в саду собою.
Ех, миті швидкоплинні не стримати тенетами.
Вони озвуться тільки далекою луною.
[b]Незабутні хвилини божественного часопростору
Позаймають місця десь у скринях глибокої пам’яті.
Неповторні події, на жаль, відлітають без опору...
Линуть у давнину, залишають сліди світлі радості.[/b]
Кетяги пахучі одчепляться додолу.
Їм на прощання віятимуть зеленаві віти.
Журитися не варто бо кожну гілку голу
За мить уже підмінить новою бростю квітень.
Він сотні років ходить сади перевіряти
І добре знає, що каштани люблять довше спати.
За ними прокидаються липи та акації
І гіпнотичним запахом здіймають овації.
[b]Незабутні хвилини божественного часопростору
Позаймають місця десь у скринях глибокої пам’яті.
Неповторні події, на жаль, відлітають без опору...
Линуть у давнину, залишають сліди світлі радості.[/b]
Довершений танок – мета життя квіток.
І кожен їхній танець єдиний, винятковий.
Тим більше це стосується днів наших сторінок:
Молодість не пише заново історій.
Вона гукає нам щосили: «carpe diem.
Ви народилися давати волю мріям!
Не для борні та злості, а для кохання й млості
Для радості і дяки за Богом подароване життя».
2012
© Дмитро Сич
Цей вірш народився піснею, з уривком котрої ви можете ознайомитися тут:
http://www.youtube.com/watch?v=J4zKx8h3JNU
"Мармур" - мій альтернативно-хіп-хоповий гурт, в якому я вокаліст.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444482
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2013