| Сторінки (1/83): | « | 1 | » |
[color="#ff0000"][/color][i][/i]
Зі святом вітаю
У щиру годину
Матусю, Бабусю,
Родинну Перлину!
Хай сонце сіяє,
Душа веселіє,
Хай справдиться
Трепетна, зболена
Мрія.
Я щастя бажаю
У кожну хвилину
Єдиній,
що світу
Дарує Людину…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867263
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2020
Дебелий Леонід Семенович
Опубліковано 02.01.2017 / 39302
Незрівнянна наша Льоля,
Стан осиний, очі-зорі,
Що струнка казати годі,
Одяг теж – остання мода.
Чоловік – огрядний Толя,
(Не до пари ладній Льолі),
Каже раз своїй дружині:
«Вигляд мій – зразок Людини!»...
Помічають зміни люди:
(Що ж то далі з Льолі буде?)
Пухне стан, живіт здіймає,
Певно всім: надію має…
Час пройшов, в сім'ї як завжди,
Та живіт – гора вже справжня,
Не живіт у Льолі – диво…
Бо вживала Льоля - пиво!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2017
[b]Я славлю Слово, що дарує майбуття,
Я славлю Весни, що пробуджують життя,
Я славлю Край мій, що встає із небуття,
Безмежно – ЖІНКУ, що несе у світ ДИТЯ!
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2016
Розквітнув ранок, зазорів,
(Земля в серпанку, небо, хмари,)
Зарожевів і заяснів…
Та враз тумани сиві встали.
Все так незвично: світла нить –
Ця Божа благодать у душу…
Та саваном туман знов снить,
В нім знов себе губити мушу.
Туман, туман, густий туман,
Зникай, візьми колишні болі.
Світанок чистий – мій талан,
У ньому символ щастя й волі!
Так довго-довго я вмирав,
Зима і ніч гнітили січнем…
Світанку – я тебе чекав,
В тобі – життя, надія, вічність…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2016
«ІМ’Я СУЩЕСТВИТЕЛЬНОЕ»
Навчивши свого меншого внучка Андрійка в чотири рочки читати за місяць на вільному і милозвучному рівні, грішним ділом подумав, що я в цій галузі схопив Бога за бороду і самовпевнено взявся за навчання племінчатої внучки того ж віку… Після ознайомлення з звуками, які дає кожна буква українського алфавіту справа дійшла до м’якого знаку. Жоден склад з цим знаком Діанка відмовлялась читати.
- Склад «ІНЬ», читай, маленька.
- «ІН» і «ім’я существительное »..
- Ну, яке ж «ім’я существительное ?!» Це ж значок, що пом’якшує звук!!!
- Ні, мама казала «ім’я существительное », а мама не може говорити неправду!!!
Ну, міркую, буду давати цілі слова невеличкі з м’яким знаком, може, хоч це спрацює.
- Оце слово( розкладаю на столі слово «Пень»), будь ласочка, прочитай!
- «Пен» і «ім’я существительное »….
- Та яке ж це «ім’я существительное », це ж звичайнісінький ПЕНЬ, хібі тобі не ясно?!!!
- Ясно... Є там «Пен» і «ім’я существительное »… А Ви самі те слово… і мама так само скаже… (і зайшлася гірким плачем)…
Мій педагогічний запал випарувався, як крапля в пекучій пустелі… Подивився в дзеркало і напруживши звивини, знайшов все-таки відчутну аналогію з тим предметом… і згодився з твердженням дитини…. Та й до того ж треба було підтримувати авторитет мами. А це святе…
P.S. Віддали малу в підготовчу групу. Як вона навчилася читати, не знаю. Мати зв’язок з «Ім’ям существительним» категорично відкидає.. Чи дорожить дитя до цих пір ним?.. Ще не виясняв…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2015
Хлопчик з кварталу на сусідній вулиці. Шестирічний, високий для свого віку, пухкенький, перегодований на ймення Вовочка недавно пішов до першого класу і навчився кататися на двоколісному велосипеді. Літають, як блискавки, по тротуарах навколо кварталу, шуму, вереску, одним словом життя в повному розпалі. Але нещодавно помічаю нове захоплення: почав Вовочка серед однолітків влаштовувати змагання з бігу на дистанції вздовж вулиці. Вишиковуються у одну лінію. «На старт! Увага! Марш!» - чутно Вовочки голос, - і спортсмени зриваються з місця. Вовочка пихтить, пара, як у паровоза – останній…
- Ні, так несправедливо, ви починаєте бігти раніше, ніж я кричу «Марш!», тому давайте я на десять кроків вийду уперед.
- Але ж ми не вискакували перед командою!
- Але я ж то бачив! Побігли іще раз!
І знову «На старт! Увага! Марш!» - Вовочка останній.
- Ні, це неправильно, несправедливо, Ви знову вибігаєте перед командою, давайте я вийду ще наперед кроків на двадцять!
Знову врешті-решт та сама картина – Вовочка останній, бреде похиливши голову, лиш ледь-ледь доноситься голос: «Ні, немає в цьому світі справедливості!...»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2015
Прибігає до мене сусід мій, добрий приятель, другокласник Олексійко. Часто, коли маю час, ведемо ми з ним щирі розмови про життя, про порядки у школі, про родинні стосунки. У вихідні часу у нього аж занадто багато: то багаття палять, гасаючи навколо з вереском і тупотінням, то бігають наввипередки… але серед тижня – все зовсім інакше… Чутно тільки цвірінчання горобців, спурхують з дерев налякані голуби, та походжає по території запеклих перегонів чорне вороння. Так от, дивлюся, що хлопчина, якого я про себе називаю їжачком, аж занадто збуджений, кругле обличчя аж сяє кожною ластовинкою.
- Що, щасливцю, трапилося?
- Я не тільки щасливий, я ще й радісний!
- Ну і яка ж причина?
- Сьогодні одержав ду---же хорошу оцінку з мови.
- Що ж героїчного ти здійснив?
- Прочитав цілого стовпчика з вправи без помилок…
- Правда, щось не віриться мені, ану виймай підручника…
І справді першого стовпчика прочитано бездоганно.
- Читай далі.
- Та я там уже не так знаю, і взагалі, далі я вчора не встиг прочитати…
- А як же тебе не спитали хоч слово іще?
- Вчителька в кінці першого стовпчика сказала «молодець!», а потім я весь час тягнув руку і підскакував…
- З якого дива?!
- Та я знаю, що коли підіймаєш руку, то тебе вже більше одного разу не спитають…
- Отакої! Роздягайся, будемо виправляти становище!
Ластовинки потьмянішали, але діватися нікуди. Сопе мій «їжачок», гризе граніт науки… і раптом: «Щось я устав!»
- Як це ти устав, сидиш, як і раніше сидів?
- Та я, кажу, устав!
- То, може, ти йдеш кудись, що уже устаєш?
- Та ні, я устав!
Невідомо, скільки б тривала наша розмова, якби я непомітно не підсунув йому листочок паперу з написаним словом «втомився». Дивлюся, він почав складати речі і, солодко позіхаючи та лукаво дивлячись на мене, сказав: »А й правда, я, мабуть, втомився…»
- Ну, добре, уставай і йди, бо вже й темніє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2015
Пишу щонайменше, пишу щонайрідше,
І так вже багато… Лишу щонайліпше…
В далеку дорогу усе не захопиш
І зором слабеньким весь світ не охопиш...
А що ж щонайліпше? Звання чи визнання?
Я їх не одержав, та й мучить зізнання:
За жменьку рядків у яких поривання
Відверті й невмілі ?! – то лиш римування…
Я ночі гарячі, читачу, лишаю,
Де думка злітала безмежно, без краю…
У вірші ж зазнач лиш життєвий критерій:
Любов до людей без найменших містерій…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620090
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 11.11.2015
Як відвічний селянин я cівач сезонний,
Перший промінь весняний – резонанс стодзвонний:
З теплих рук зерно мале в захистку лягає,
І з щоденного дбання плід рясний зростає…
А як осінь зашумить під листком багряним,
Щось так душу вередить покликом вогняним:
І тягнуться до пера руки мозолясті,
Час вже сіяти слова, з яких вродить щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2015
Що нас ріднить в життєвім морі,
Дає наснагу на роки,
Що є святинею й сумлінням,
Беззаперечно - це батьки.
Батьки – це мамина рука,
Її ласкавий теплий дотик,
Це перша крапля молока,
Це до життя нестримний поклик.
Батьки – це те, що нас єдна
З дитинства незабутнім щемом,
Пізнання сутності буття,
Єднання плід землі із небом.
Батьки – це те, що не забуть,
Що дане нам в довічну дійсність,
Батьки – натягнута струна,
Яка настроєна на вічність…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2015
Червонобоке яблуко на віддалі віків
Знуртоване зсередини, сильніше всіх вітрів.
Там так вирують пристрасті, що лускає нуклід,
У танці дикім вольницю ледь стримує магніт,
Протуберанці й блискавки метає навкруги,
Все палить, нищить, полум’ям розтоплює сліди…
А я дивлюсь угору-вдаль крізь простори-світи
І, світлом переповнений, молю: «Світи! Світи!»…
…………………………………………………………………………
Чи це закон, чи помилка, не знаю, поясніть,
Чому так відбувається століттями століть:
Що зблизька сіє згубу всім мільйонами жахіть,
Крізь далечі для більшості, як сонячний привіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575448
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2015
Чарлз Лем (англ. Charles Lamb; 10 лютого 1775 — 27 грудня 1834) — англійський поет, публіцист і літературний критик епохи романтизму, один з найбільших майстрів жанру есе в історії англійської літератури.
З книги Blank Verse (1798, »Білий вірш»)
Дитинство
Солодшого у пам'яті знайти,
Коли життя спливе, не зможу я;
Щоб думка ожила і бути знов
Дитям; щоб сісти у хмаринці мрій
На трав’янистий схил, униз дитя
Котитиметься де; зібрати квіт
І сміх утіх і скласти з них букет,
Який метка мала рука удаль
(Дитинство ображається ураз,
Дитинство примиряється ураз)
Метне ген-ген і знову забере,
А потім кине всім вітрам і там
Повсюди на лужку закрутиться
Така грайлива і легка хода,
Що здавлена стокротка ледве чи
Голівку ніжну схилить до землі.
…………………………………………………
Childhood
In my poor mind it is most sweet to muse
Upon the days gone by; to act in thought
Past seasons o’er, and be again a child;
To sit in fancy on the turf-clad slope,
Down which the child would roll; to pluck gay flowers,
Make posies in the sun, which the child’s hand,
(Childhood offended soon, soon reconciled,)
Would throw away, and strait take up again,
Then fling them to the winds, and o’er the lawn
Bound with so playful and so light a foot,
That the press’d daisy scarce declined her head.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2015
Любить Гавчик сік томатний,
Дуже він йому прийнятний.
Інші скільки раз давав...
«Ні, не той! - говорить, - Гав!
Хочу бути я великим,
З лев'ячим потужним риком,
І не знаю кращих страв…
(Ну, хіба що м'ясо)… Гав!»
Сік люблю і я, малята,
Поділюсь, хай небагато…
Гав – великий, коли ситий,
Ні, велично – соковитий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2015
На голому гірському схилі,
Де не прожив би і аскет -
Краплини квітів серцю милі,
Немов розкиданий букет.
В пилу доріг лежать бентежно,
Ледь-ледь живі з гір чудеса...
Збираю їх я обережно
І піднімаю - в небеса
…………………………….
Цветы на голом горном склоне,
Где для цветов и места нет,
Как будто брошенный с балкона
И разлетевшийся букет.
Они лежат в пыли дорожной,
Едва живые чудеса...
Их собираю осторожно
И поднимаю - в небеса
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2015
Правда і брехня
Лагідна правда у гарних убраннях ходила,
І чепурилась для вбогих блаженних калік
Груба брехня оцю правду до себе зманила,
Мов, зоставайся у мене лишень на нічліг.
І легковірно так правда, спокійно заснула,
Слину пустила, всміхнулася долі у сні,
Хитра брехня усю ковдру на себе стягнула,
В правду впʾялася і чула себе на коні.
І піднялася, їй скроїла писок бульдожий,
Жінка, як жінка, чи варто так рака пекти.
Правда й брехня не різняться і дуже вже схожі,
Звісно, якщо водночас іх обох роздягти.
Виплела вправно із кіс золотисті химери
І прихопила всі сукні, не мірявши й раз
Гроші узяла, годинник, та ще і папери,
Сплюнула, брудно лайнулась і геть подалась.
Тільки під ранок побачила правда пропажу
І здивувалась, поглянувши враз у трюмо.
Хтось роздобув вже десь спритно так з мороку сажу,
Вимазав чисту ж бо правду, як те помело.
Правда сміялась, як в неї каміння кидали.
(" Це все брехня, на брехні усі сукні мої". )
Двоє блаженних калік протокол готували
І обзивали гидкими словами її.
Той протокол завершала дошкульна тирада,
(Разом, навішали правді й чужі їй діла.)
Мов, ця мерзота лиш назву несе одну – правда,
Ну, а сама пропилась, проспалась догола.
В щирості правда божилась, клялась і ридала,
Довго страждала, хворіла, купалась в боргах.
Чорна брехня чистокровного огира вкрала
І десь майнула на довгих і тонких ногах.
Хтось такий дивний і нині за правду воює,
Правда, в розмовах та правда - гнила порохня,
Правда із часом без сумніву скрізь запанує,
Та якщо зробить все те, що і явна брехня.
Часто як є по 100 грамів на брата,
Може так статись, що був не нічліг – маячня:
Швидко роздягнуть, це правда, хлопʾята,
Глип, а штани твої носить підступна брехня,
Глип, на годинник твій дивиться підла брехня,
Глип, а конем твоїм править підступна брехня.
………………………………………………………………………….
Правда и ложь
Нежная правда в красивых одеждах ходила,
Принарядившись для сирых блаженных калек,
Грубая ложь эту правду к себе заманила,
Мол,оставайся-ка,ты,у меня на ночлег.
И легковерная правда спокойно уснула,
Слюни пустила и разулыбалась во сне,
Хитрая ложь на себя одеяло стянула,
В правду впилась и осталась довольна вполне.
И поднялась,и скроила ей рожу бульдожью,
Баба,как баба,и что ее ради радеть.
Разницы нет никакой между правдой и ложью,
Если ,конечно,и ту,и другую раздеть.
Выплела ловко из кос золотистые ленто
И прихватила одежды примерив на глаз.
Деньги взяла и часы,и еще документы,
Сплюнула,грязно ругнулась и вон подалась.
Только к утру обнаружила правда пропажу
И подивилась себя оглядев делово.
Кто-то уже раздобыв где-то черную сажу,
Вымазал чистую правду,а так ничего.
Правда смеялась,когда в нее камни бросали.
"Ложь,это все и на лжи одеянье мое."
Двое блаженных калек протокол составляли
И обзывали дурными словами ее.
Тот протокол заключался обидной тирадой,
Кстати,навесили правде чужие дела.
Дескать,какая то мразь называется правдой,
Ну,а сама пропилась,проспалась догола.
Голая правда божилась,клялась и рыдала,
Долго скиталась,болела,нуждалась в деньгах.
Грязная ложь чистокровную лошадь украла
И ускакала на длинных и тонких ногах.
Некий чудак и поныне за правду воюет,
Правда в речах его правды на ломаный грош,
Чистая правда со временем восторжествует,
Если проделает то же,что явная ложь.
Часто разлив по 170 граммов на брата,
Даже не знаешь куда на ночлег попадешь.
Могут раздеть,это чистая правда,ребята,
Глядь,а штаны твои носит коварная ложь,
Глядь,на часы твои смотрит коварная ложь,
Глядь,а конем твоим правит коварная ложь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2015
Чом? Цьом!
Два ахи, один ох –
Готовий про кохання
Вірш. Про трьох.
………………………
Ви – нас,
Ми – вдвічі вас -
Природи диво-викрутас.
Забули? Гірко… В склянках – шал!
Чудово!!! Аж тремтить портал…
………………………………..
Він – вас,
А ми – за вас.
В союзі стишим трубний глас.
Бо знаєм певно, повсякчас:
Ваш льох – дорога на Парнас.
……………………………..
Ні сіло ні впало,
Нарешті примчало
Натхнення до вірша,
Що золотом стало.
Лежить, як каміння,
Ніхто не чіпає,
Знічев'я проходять:
Від вас не чекали.
Та й пилом припало…
……………………..
Що ж коїться справді
На білому світі,
Що він вже не чує
Думок – самоцвітів?
Що погляд спідлоба,
Байдужість - гранітом,
Приховано стали
Вселюдським привітом.
Промови яскраві
І слово ласкаве,
В увагу одіті,
З грудей вилітають,
Де камінь пригріто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567508
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2015
Негарна дівчинка
Межи дітей, що граються в гурті
Вона для всіх як жабка-волоочка.
Заправлена в труси благесенька сорочка
Кучерики кілечками руді
Розсипані, рот довгий, зубки - криво,
Обличчя риси гострі, некрасиві.
Хлопчиськам двом, одноліткам її
Батьки купили по велосипеду.
Сьогодні хлопчики припались, як до меду,
Гасають по дворі, забувши геть її,
Вона ж за ними бігає по сліду.
Чужа утіха, так як і своя
П’янить її, а серце в небо рветься,
І дівчинка у захваті сміється,
Охоплена принадами буття.
Ні тіні заздрості, ні наміру лихого
Іще не знає це дитя святе.
Їй все на світі, як нова дорога,
Таке значне, що для сліпих пусте.
І я не хочу думати-приймати,
Що буде день, коли вона ридати
Почне й побачить, що і поміж всіх подруг
Вона всього лиш бідна погануля!
Не може в серце ж погляд бить, як куля,
Не розірветься зразу ж від напруг!
Так вірить хочеться, що чистий цей жар-пломінь,
Який у глибині її горить,
Весь біль свій сам, один переболить
І перетопить цей найтяжчий спомин!
Хай риси ці далекі від краси
Й немає чим їй полонить уяву,
Зародкова в ній грація душі
Святкує вже, співа свою появу.
Якщо ж це справді так, то що тоді краса,
Чому її сприймають всі, як воду в спеку?
Чи глек вона, де гаснуть небеса,
Чи це вогонь, що мерехтить у глеку?
..........................................
Некрасивая девочка
Среди других играющих детей
Она напоминает лягушонка.
Заправлена в трусы худая рубашонка,
Колечки рыжеватые кудрей
Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,
Черты лица остры и некрасивы.
Двум мальчуганам, сверстникам ее,
Отцы купили по велосипеду.
Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,
Гоняют по двору, забывши про нее,
Она ж за ними бегает по следу.
Чужая радость, так же как своя,
Томит ее и вон из сердца рвется,
И девочка ликует и смеется,
Охваченная счастьем бытия.
Ни тени зависти, ни умысла худого
Ещё не знает это существо.
Ей всё на свете так безмерно ново,
Так живо всё, что для иных мертво!
И не хочу я думать, наблюдая,
Что будет день, когда она, рыдая,
Увидит с ужасом, что посреди подруг
Она всего лишь бедная дурнушка!
Мне верить хочется, что сердце не игрушка,
Сломать его едва ли можно вдруг!
Мне верить хочется, что чистый этот пламень,
Который в глубине её горит,
Всю боль свою один переболит
И перетопит самый тяжкий камень!
И пусть черты её нехороши
И нечем ей прельстить воображенье,-
Младенческая грация души
Уже сквозит в любом её движенье.
А если это так, то что есть красота
И почему её обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?
1955 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566436
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2015
Палав огонь.. і зник… погас…
Замерехтів останній сполох,
Продовжив лік в недобрий час
Безжальний і всесильний молох.
Як міг тримавсь… тепер нема…
А як горів в любові глеку!
Дощі, річки, моря тепла
Близьких купали і далеких.
Маленькі діти і діди,
Багаті, вбогі, перехожі
Під час веселощів, біди
Були для нього - Діти Божі.
Тяглись холодні пальці рук,
Серця стражденні і нужденні,
І вдячності скрізь чувся гук
У дні недільні і буденні.
Він знемагав, та ніс добро,
Тому й піддавсь, на жаль, поталі…
Та ми, живі, його тепло,
Зігріті ним, нестимем далі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2015
Відцвітають і маки останні
Відцвітають і маки останні,
Журавлів тихе чутно «курли!»,
І природа в недужім тумані
Вже не та, як найперші цвіли.
По алеї безлюдній і голій,
Де лиш жовта опала листва,
Чом бредеш ти, як лунь, сивочолий,
Непокрита твоя голова?
У деревах життя зачаїлось
В чудернацьких оцупках гілок.
А з тобою ну що прилучилось,
Чом душа вся - лиш купа скалок?
Як посмів ти цю душу розквітлу,
За усе найдорожчу твою,
Відпустити блукати по світу,
Щоб загинула в дальнім краю?
Хай у стінах домашніх є вади,
Хай дорога у млі і журбі, -
Нема в світі сумнішої зради,
Окрім зради самому собі.
........................................
Облетают последние маки
Облетают последние маки,
Журавли улетают, трубя,
И природа в болезненном мраке
Не похожа сама на себя.
По пустынной и голой аллее,
Шелестя облетевшей листвой,
Отчего ты, себя не жалея,
С непокрытой бредешь головой?
Жизнь растений теперь затаилась
В этих странных обрубках ветвей.
Ну, а что же с тобой приключилось,
Что с душой приключилось твоей?
Как посмел ты красавицу эту,
Драгоценную душу твою,
Отпустить, чтоб скиталась по свету,
Что погибла в далеком краю?
Пусть непрочны домашние стены,
Пусть дорога уводит во тьму, -
Нет на свете печальней измены,
Чем измена себе самому.
1952
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564582
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2015
Відкинув із лоба чуприну,
Похмуро сидить край вікна.
В зелену чарчину дружина
Мікстуру вливає сповна.
Несміло як, ґречно і ніжно
Недужний цей погляд зорить,
Кучерик як мило й утішно
Над вушком чутливим висить.
Ще зранку він пише і пише,
Поринув в незнаний туман.
Вона ж ледве ходить, ледь дише,
Лиш тільки б здоровим був пан.
Не дай Бог, десь скрипне мостина,
Він брови здійме, - і ураз
Не знає де дітись невинна:
Бо ж стала не так, не в той час.
Дістав хіба з неба всі зорі?!
Не знали ні Гете ні Дант
Любові такої в покорі
І віри такої в талант.
Про що ти шкребеш на папері?
І сердишся чом раз у раз?
Шукаєш кого у химері
Своїх недогод і образ?
Турбота ж якщо в стоголоссі
Про щастя, добробут людей,
Як міг ти не бачити досі
Життя свого скарб, цих очей?
1948
.................................................
Откинув со лба шевелюру,
Он хмуро сидит у окна.
В зеленую рюмку микстуру
Ему наливает жена.
Как робко, как пристально-нежно
Болезненный светится взгляд,
Как эти кудряшки потешно
На тощей головке висят.
С утра он все пишет да пишет,
В неведомый труд погружен.
Она еле ходит, чуть дышит,
Лишь только бы здравствовал он.
А скрипнет под ней половица,
Он брови взметнет, - и тотчас
Готова она провалиться
От взгляда пронзительных глаз.
Так кто же ты, гений вселенной?
Подумай: ни Гете ни Дант
Не знали любви столь смиренной,
Столь трепетной веры в талант.
О чем ты скребешь на бумаге?
Зачем ты так вечно сердит?
Что ищешь, копаясь во мраке
Своих неудач и обид?
Но коль ты хлопочешь на деле
О благе, о счастье людей,
Как мог ты не видеть доселе
Сокровища жизни своей?
1948
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2015
Дивлюся, як син мій онуку
Дбайливо так розуму вчить
І раптом згадалось, в науку
Струмочком тихенько звучить:
Юрасю, маленький, сьогодні
Вивчати алфавіт пора.
(А серце, як дзвін великодній,
Бажає удачі й добра.)
Ти «А» ще з колиски засвоїв,
Узнаєш і «У!» поготів,
Візьмемось нарешті з тобою
За ту, що найпершу хотів.
Цю літеру вчи дуже ревно,
Пізнай її зблизька й здаля.
Темніша за ніч і це певно,
Ясніша за день, буде «Я»
Та й тичу собі прямо в груди:
Цю літеру знають, як «Я»,
Без неї не вийдеш у люди,
Не складеш простого слівця…
Ну що це за літера, синку?
Дивися і зразу ж назви,
Дитя не чекало й хвилинку -
Упевнено: “Бука ця – «Ви!»”
Не може так бути, ну досить!,
Це знають усі, буква - «Я»
І знову до себе підношу
Свій палець, показую - «Я!»…
Змалюйте і Ви цю картину:
Застиг у думках, мов теля:
Не можу навчити дитину
Маленької літери «Я».
Зневіра чигає повсюди:
Ну як мудрий ключик знайти?
І зопалу вказую в груди
Його: подивися – це «ТИ!»
Ясніє обличчя в розмаю
Й говорить нарешті дитя
Із радістю: «Я тепер знаю,
Насправді, це літера «Я»»…
……………………………………………………
Згадалось, збудилось, із краю
Туманів злетіло здаля…
На сина дивлюся й бажаю:
Віддай значно більше, ніж я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015
Коли життя без руху -
Одні думки земні,
Душа моя - послухай,
Привиділось мені:
Летиш. Безмежжя. Темінь.
Черкаєшся зірок.
Снопи. Сади. І Пломінь.
Жар іскор-пелюсток.
Гориш. Сліпуча Геба.
Троянди угорі.
(Так, так. До них у небо
Літав Екзюпері).
Промінчик в зваби чарах
Пелюстку обійняв,
Кружляють. Щастя. Пара.
(Таке і я зазнав)…
І раптом смерч глумливий
Із чорних дір приспів -
Лиш трут один зотлілий
Обвуглений чорнів..
Ти ж вирвалася з поля
Чорнішого за жах,
Голубкою в юдолі
Тремтиш, мій синій птах…
Тримаю у долонях,
Тобі сказать спішу:
Будь завжди лиш зі мною,
Не кидай більш, прошу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2015
Два рочки.., а вчитися треба!..
Сусід (не в таких ще літах)
Комп’ютер лікує і в небо
Замріяно каже вже: ”Ах!”
Тож книжку візьму разом з татом,
Огляну хоч царство тварин:
(Такий в цьому світі наш фатум –
Пізнати, сягнути причин...)
А що ж ото чорне й рогате,
В спідниці, що нижче колін?
А очі, напевно, лупаті
Не бачу: з волосся заслін.
До тата голівку: “ Скажіть, як?
Ви знаєте все, в цім мастак,
Як зветься бугай, та пошвидше!»
“Він так називається: Як!”
- Він Так називається, як?
- Він Як називається так!
…………………………………………..
Дивлюся, кручуся, гублюся:
Не так називаю, а як?
До Вас я, читачу, звернуся:
“Ну, як його звати, ну, як???”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2015
Насунули зловіщі хмари
На білі степові Отари,
Громами б'ють у небокраї
Скажено-хижі Вовчі Зграї,
Нуртуються, гарчать у злобі,
Трясуться в маревнім ознобі
Від думки, що в покірнім Стаді
Повстала більшість проти зради,
Що більшість ця - вже не Осли,
не Вівці смирні, не Воли -
Бридкі Пташата, що змогли
Сказати твердо: "Годі! Ми -
Воскреслі Лебеді й Орли!"
Ця байка звісно що про нас:
Народ мій славлю, Дух і Час!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2015
[b]У слові "я" - мелодія моя,
Що народилася із пісні солов`я,
З колиски-хати, де вславлялося Ім`я,
Яку співала з прадіда земля.
У слові "я" - душі моя зоря,
Що не дозволить руху навмання,
Покаже шлях крізь нетрі і моря,
Освітить вчинки зблизька і здаля.
У слові "я" - країна і рідня,
Яких не вибереш, де золото й сміття,
Де хату збудував, де дерево й дитя,
У слові "я" - поезія моя...[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558713
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2015
Поганий ґрунт: надмірно покрутивсь
І дуб оцей, немає і пишноти
В його галуззі. Дрантя, як скорботи,
Стирчить на ньому, сум верхом повивсь.
Та біцепси, як гетьманські булави,
Він так зміцнив, торкнись його сивин -
І залунає він розкотом слави,
Зі стовбура закапає бурштин.
Вдивися в нього: гідний у недолі
Поміж своїх оголених рівнин.
Хто стверджує: не воїн він у полі?
Він в полі воїн, навіть і один.
……………………………………….
Одинокий дуб
Дурная почва: слишком узловат
И этот дуб, и нет великолепья
В его ветвях. Какие-то отрепья
Торчат на нем и глухо шелестят.
Но скрученные намертво суставы
Он так развил, что, кажется, ударь –
И запоет он колоколом славы,
И из ствола закапает янтарь.
Вглядись в него: он важен и спокоен
Среди своих безжизненных равнин.
Кто говорит, что в поле он не воин?
Он воин в поле, даже и один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2015
[b]Я подарую Вам шедевр,
Якого світ іще не бачив,
І крадькома читач схлипне,
А, може, навіть, і заплаче...
Які там будуть почуття!
“Дев’ятий Вал “ – не порівняння!
Високі пристрасті життя
І неземне палке кохання.
(Трістан та Ізольда,
Ромео й Джульєта,
Лаура й Петрарка,
Наталка й Петро
Ще так не кохали,
Такого у творах
Ніде і ніколи
Повік не було.)
Які незвідані шляхи
У нім простеляться під Вами,
А райські зоряні краї
Постануть в захваті садами.
І вирветься з тенет душа,
Литаврами, як грім, заграє,
Ширяння вольниці думок
Давно уже вона чекає.
Ще трохи, любі, потерпіть,
Терпіння гострить силу волі,
Я все життя працюю й жду
Жагуче, спрагло, аж до болю...
У кожного в нас свій шедевр,
Що служить світлою метою…
Його із певністю створю,
Ось тільки вийду із застою...
P.S.
Застій, здається, затягнувсь:
В думках пливе одне лиш сміття…
Та, подарую я!, клянусь!!!...
Ще поживіть хоча б століття![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2015
[b]Ця спрага рідного! Давно
Всіма вже викрита морока!
Однаковісінько одно
Де цілковито одинокій
Буть, по яких горбах самій
Брести із кошиком базарним
В дім, що й не знає, що він мій,
Як лазарет або казарма.
Однаково поміж яких
Лиць їжитися полоненим
Левом, з оточення яких
Людей буть вигнаним – напевно -
До себе, у окрем чуттів.
Ведмедем білим без льодини
Де не ужитись (жаль і слів!),
Приниження – мені єдино.
І мовою не спокушусь
Батьків, слів покликом відвічним.
Якою - байдуже - чомусь
Незрозуміла буду стрічним!
(Цим читачем, газетних тлінь
Споживачем, пліток, як сміття…)
Двадцятого століття - він,
А я – до всякого століття!
Як стовп, завмерши на землі,
Усе – однакові у тиші,
Усе – однаково мені,
А, може, ще однаковіше.
Колишнє – найрідніш всього.
Ознаки з мене всі, всі мітки,
Всі дати – вітром мов, змело:
Душа, що виникла десь звідкись.
Так край мене не уберіг
Мій, що і найзіркіший сокіл
У просторах душі - повік!
Не взріє родимки доокіл!
Всяк дім чужий, всяк храм без душ,
Усе – однаково, єдино.
Допоки по дорозі – кущ
Встає, а надто - горобина…
-------------------------------------------------------------
Тоска по родине! Давно
Разоблаченная морока!
Мне совершенно все равно —
Где совершенно одинокой
Быть, по каким камням домой
Брести с кошелкою базарной
В дом, и не знающий, что — мой,
Как госпиталь или казарма.
Мне все равно, каких среди
Лиц ощетиниваться пленным
Львом, из какой людской среды
Быть вытесненной — непременно —
В себя, в единоличье чувств.
Камчатским медведём без льдины
Где не ужиться (и не тщусь!),
Где унижаться — мне едино.
Не обольщусь и языком
Родным, его призывом млечным.
Мне безразлично — на каком
Непонимаемой быть встречным!
(Читателем, газетных тонн
Глотателем, доильцем сплетен...)
Двадцатого столетья — он,
А я — до всякого столетья!
Остолбеневши, как бревно,
Оставшееся от аллеи,
Мне все — равны, мне всё — равно,
И, может быть, всего равнее —
Роднее бывшее — всего.
Все признаки с меня, все меты,
Все даты — как рукой сняло:
Душа, родившаяся — где-то.
Так край меня не уберег
Мой, что и самый зоркий сыщик
Вдоль всей души, всей — поперек!
Родимого пятна не сыщет!
Всяк дом мне чужд, всяк храм мне пуст,
И все — равно, и все — едино.
Но если по дороге — куст
Встает, особенно — рябина...[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2015
Юнацький ось портрет.
Обнялись край альтанки.
Один із них поет.
Він бачить крізь серпанки.
Другий в житті артист.
Дитя війни і лісу.
Прозаїк-реаліст
Із глузду й зла замісу.
Тепер вже вороги.
Не вірте знімку завше.
Та попри факт таки
Вони сидять, обнявшись!
……………………………………….
Вот фото юных лет.
Они сидят в обнимку.
Один из них поэт.
Он видит мир сквозь дымку.
Другой – в быту артист.
Дитя войны и леса.
Прозаик-реалист,
Он смотрит зло и трезво.
Теперь они враги.
Не верьте фотоснимку.
Но факту вопреки
Они сидят в обнимку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554725
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2015
Слово слизьке
Спричинило відразу
В когось хмільну
Невдержиму відразу.
Подих відрази
Поширився зразу:
Знову відраза -
Відрази відраза
Зліва відраза
І справа відраза.
Всюди відраза -
Вселенська зараза.
В змові відраза -
Спотворена фраза -
Чорну сплітає
Новішу відразу.
Розум дрімає
В червонім тумані,
В дальнім куточку
Піддався омані.
Серце ж страждає,
Серцем тріпає,
Серце болить…
Снить…
Ми…
Ть…Ть…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2015
Задовго спізнюється брат,
Біжу шукати до Дніпра,
Сидить.., ще вітер і верба.
- Додому йди, на хліба шмат.
- Його убили, - брат сказав,
Сльоза тремтить з очей-озер,
Cьогодні в школі він узнав,
Що Лермонтов помер.
.............................................
Из школы брата долго нет,
Бегу его искать к Днепру,
Сидит под ивой на ветру.
- Иди домой, остыл обед.
- Его убили, - брат сказал.
И на щеке слеза дрожит
Он в школе час назад узнал,
Что Лермонтов убит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553326
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2015
[b]За мене менший брат сильніший.
За мене брат мій розумніший,
За мене менший брат добріший,
Рішучіший і сміливіший!
За мене брат мій розумніший:
на світ не зирить остовпівши,
не знає, що існує сум,
міцний, гірких не чує дум.
Не смикав брат дівчачих кісок,
не мучив брат ніколи кішок,
з ним не зрівняюсь я ніяк:
він, чорт, хитріший - холостяк.
Пихатий, злий, мені ж це в смак, -
Те, що мій брат стократ сильніший?
Ні, мій пестунчик, менший брат
Не пише вірші! Він мудріший...
........................................................
Мой младший брат меня сильнее.
Мой младший брат меня умнее,
мой младший брат меня добрее,
решительнее и храбрее!
Мой младший брат меня умнее:
на мир не смотрит столбенея,
не знает, что такое грусть,
и крепок, как осенний груздь.
Мой младший брат не бил окошек,
мой младший брат не мучил кошек,
умом гораздо крепче брат:
он, дьявол, хитрый, – не женат.
Тщеславный, злой, чему ж я рад, –
тому, что брат меня сильнее?
Нет, мой любимый младший брат
стихов не пишет! Он умнее…[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552800
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2015
До дня народження
Сюди, мабуть, плутень вселився
Упевнений я, далебі.
Лічить я роки просто збився,
І щось долучив я собі.
А скільки? А стільки! І тільки!
Лічбу припини цю в житті,
Це часточка, крихточок кілька
Талану, що жде в майбутті.
Попереду що? Та їй-богу,
На вранішній хочу межі
Ступнути ще в далеч дороги,
Що серцю близька і душі.
Лицем повернуся до сходу,
Піду зустрічати міста,
Ще більше любити природу,
Лічити ще менше літа.
А роки? Щось мчаться у простір,
Упевнений я, далебі.
Лічить я роки збився просто,
І щось додалося мені...
......................................
Тут явно напутано что-то,
Я в этом уверен. Вполне.
Я попросту сбился со счета,
И что-то прибавилось мне.
А сколько? А столько! И только!
И тут уж считать погоди,
Да это лишь малая долька
Той доли, что ждет впереди.
А что впереди? Да ей-богу,
Еще я хочу поутру
В далекую выйти дорогу,
Которая мне по нутру.
Лицом повернувшись к восходу,
Пойду я встречать города,
Все больше влюбляясь в природу,
Все меньше считая года.
А годы? Торопятся что-то,
Я в этом уверен. Вполне.
Я попросту сбился со счета,
И что-то прибавилось мне…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551700
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2015
[b]Сію, вію, посіваю,
З Новим роком
Вас вітаю!
Щастя, радості бажаю!
Хай в році Новому,
У вулику-хаті
Всі будуть здорові, веселі
багаті!
Хай жито-пшениця в полях
колоситься,
А збіжжя в коморах -
в багато рядів,
Худоба і птиця хай буде
плодиться.
Та це ще не все, що сказати
хотів:
Господарю-друже,
Віншую Вас щиро,
Родині бажаю гараздів
і Миру,
Хай праведне діло зламає хребтину
Ворожому стану, що гнітить Вкраїну!
А Ви, господине, із доброї ласки,
В щедротах призвольте
кілечком ковбаски.
А можна і шинки, і м’яса,
і сала,
Бо місця у торбі
зосталось
чимало…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2015
[b]Різдвяна зірка
Тривала зима.
Дув вітер із степу.
І холод проймав немовля у вертепі
На схилі горба.
В нім диханням віл зігрівав немовля.
Домашні там звірі
В печері видніли,
Над яслами тепла імла попливла.
Струсивши постільну труху із дохи
І просяне сім’я,
Дивились з узгір’я
Спросоння опівночі вдаль пастухи.
Виднілося поле в снігу і гробки,
Горожі, надгробки,
Голобля, сугорбик,
І небо над цвинтарем – повінь-зірки.
А поруч, незнаним до того вогнем,
Бентежніше плошки
У шибці сторожки
Мигтіла зоря по путі в Віфлєєм.
Вона пломеніла, як стіг, по той бік
Від неба і бога,
Як відблиск розлогий,
Як хутір в огні і вулкану потік.
Вона височіла, палала стогом
Соломи і сіна
У всесвіті цілім,
Стривоженим цим новим сяйва клубком.
Заграва рум′янилась, край пломенів
Що свідчило дещо,
І три звіздарі десь
Спішили на клич небувалих вогнів.
За ними везли на верблюдах дари.
І ослики в збруї, усі малоросліш
дрібного сторожко спускались з гори.
І грізним видінням - прийдешні часи,
Вставало ген-ген що прийшло вже опісля.
Всі думи століть, усі мрії, світи,
Майбутнє усе галерей і музеїв,
Всі витівки фей, всі діла чародіїв,
Ялинки на світі, всі сни дітвори.
Весь трепет свічок, усі болі від цепів,
Усі сухозлотиць пишноти сліпі…
...Все зліш і лютіше дув вітер із степу...
...Всі яблука, кулі усі золоті.
Шмат ставка ховали верхівки вільхи,
Окраїну ж бачили добре всі люди
Крізь гнізда граків і дерев поверхи.
Як йшли вздовж загати осли і верблюди,
Могли роздивитись гаразд пастухи.
- Підемо всі разом, поклонимось чуду, -
Сказали вони, затягли кожухи.
Від човгань по снігу зробилося жарко.
По ясній поляні листами слюди
Вели десь удаль босоногі сліди.
В прим’ятини ці, як на блиск недогарка,
Бурчали вівчарки при світлі зорі.
Скидалася ніч ця морозна на казку,
І хтось із надутої снігом гряди
Постійно незримо ступав в їх ряди.
Собаки брели, озирались в острашці,
Плелись до підпаска, і ждали біди.
По тій же путі, крізь цю саму місцевість
Йшли декілька ангелів в гущі юрби.
Незримі ішли через їх безтілесність,
Та крок залишав скрізь відбиток стопи.
Край каменя стислась орава народу.
Світало. Окреслились кедрів цівки.
- А хто ви такі? - запитала Марія.
- Ми плем'я пастуше і неба посли,
Вдостоїти хочем обох ми хвали.
- Всім разом не можна. Чекайте край входу.
Між стертої в попіл досвітньої мли
Топталися люди пастушого роду,
Сварились із вершниками пішоходи,
Край довбанки - для водопою колоди,
Ревіли верблюди, брикались осли.
Світало. Світань, як пилинки золи,
Останні зірки замітав з небозводу.
І тільки волхвів із без ліку наброду
Впустила Марія ув отвір скали.
Він спав, увесь сяяв у яслах із дуба,
Як місяця промінь в глибинах дупла.
В цю пору Його захищали від згуби
Осла теплі губи і ніздрі вола.
Стояли в тіні, немов в сутінку хліва.
Шепталися, ледь підбирали слова.
Враз хтось у пітьмі, трохи-трохи наліво
Від ясел рукою відсунув волхва,
І той озирнувся: з порога на діву,
Як гостя, дивилася зірка Різдва.
......................................................
Рождественская звезда
Пастернак Борис
Стояла зима.
Дул ветер из степи.
И холодно было младенцу в вертепе
На склоне холма.
Его согревало дыханье вола.
Домашние звери
Стояли в пещере,
Над яслями теплая дымка плыла.
Доху отряхнув от постельной трухи
И зернышко проса,
Смотрели с утеса
Спросонья в полночную даль пастухи.
Вдали было поле в снегу и погост,
Ограды, надгробья,
Оглобля в сугробе,
И небо над кладбищем, полное звезд.
А рядом, неведомая перед тем,
Застенчивей плошки
В оконце сторожки
Мерцала звезда по пути в Вифлеем.
Она пламенела, как стог, в стороне
От неба и бога,
Как отблеск поджога,
Как хутор в огне и пожар на гумне.
Она возвышалась горящей скирдой
Соломы и сена
Средь целой вселенной,
Встревоженной этою новой звездой.
Растущее зарево рдело над ней
И значило что-то,
И три звездочета
Спешили на зов небывалых огней.
За ними везли на верблюдах дары.
И ослики в сбруе, один малорослей
Другого, шажками спускались с горы.
И страшным виденьем грядущей поры
Вставало вдали все пришедшее после.
Все мысли веков, все мечты, все миры,
Всё будущее галерей и музеев,
Все шалости фей, все дела чародеев,
Все елки на свете, все сны детворы.
Весь трепет затепленных свечек, все цепи,
Всё великолепье цветной мишуры...
...Всё злей и свирепей дул ветер из степи...
...Все яблоки, все золотые шары.
Часть пруда скрывали верхушки ольхи,
Но часть было видно отлично отсюда
Сквозь гнезда грачей и деревьев верхи.
Как шли вдоль запруды ослы и верблюды,
Могли хорошо разглядеть пастухи.
- Пойдемте со всеми, поклонимся чуду, -
Сказали они, запахнув кожухи.
От шарканья по снегу сделалось жарко.
По яркой поляне листами слюды
Вели за хибарку босые следы.
На эти следы, как на пламя огарка,
Ворчали овчарки при свете звезды.
Морозная ночь походила на сказку,
И кто-то с навьюженной снежной гряды
Все время незримо входил в их ряды.
Собаки брели, озираясь с опаской,
И жались к подпаску, и ждали беды.
По той же дороге, чрез эту же местность
Шло несколько ангелов в гуще толпы.
Незримыми делала их бестелесность,
Но шаг оставлял отпечаток стопы.
У камня толпилась орава народу.
Светало. Означились кедров стволы.
- А кто вы такие? - спросила Мария.
- Мы племя пастушье и неба послы,
Пришли вознести вам обоим хвалы.
- Всем вместе нельзя. Подождите у входа.
Средь серой, как пепел, предутренней мглы
Топтались погонщики и овцеводы,
Ругались со всадниками пешеходы,
У выдолбленной водопойной колоды,
Ревели верблюды, лягались ослы.
Светало. Рассвет, как пылинки золы
Последние звезды сметал с небосвода.
И только волхвов из несметного сброда
Впустила Мария в отверстье скалы.
Он спал, весь сияющий, в яслях из дуба,
Как месяца луч в углубленье дупла.
Ему заменяли овчинную шубу
Ослинные губы и ноздри вола.
Стояли в тени, словно в сумраке хлева.
Шептались, едва подбирая слова.
Вдруг кто-то в потемках, немного налево
От яслей рукой отодвинул волхва,
И тот оглянулся: с порога на деву,
Как гостья, смотрела звезда рождества.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550554
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2015
Вечорова Свят-Зоря
Вість величну прославля!
Ледь з-за столу всі устануть,
Я вечерю класти стану.
Спершу – хустку на столі
Так, щоб маки зацвіли.
У середину - калач:
Діду й бабі буде харч,
У тарілочку – куті,
Що була на покутті.
Покладу часник і сало,
Щоб добра було немало,
Повний глек горілки й шинки,
Не ходив щоб дід до шинку.
Принесу зимову казку,
Всім Вам бубликів по в’язці,
Віншувань гучний віночок –
Колядових синів й дочок,
Побажань на цілий вік:
Від долівок аж до стріх,
Щастя скрізь щоб панувало,
Горе хату обминало,
Із народженням Христа
Хай надія розквіта,
Що піднімемось на ноги,
Геть відкинемо тривоги,
Заживемо й ми як люди,
В радість труд завжди
Хай буде!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2015
Внук до діда прямо зранку :
«Значить що оте «сюди»?
– Ну, воно, напевно, любий,
Важить проти до «туди».
- Ось вони стоять навпроти
Десь на відстані руки?
- Та, питання це відносне:
Як два береги ріки,
Можуть бути, як в потічка,
А буває – як світи.
- Що ж лежить між ними, діду,
Можна впевнено іти?
- Я б хотів молочні ріки,
Киселеві береги,
Та лягають поміж часто
крижані густі сніги.
- А багато часу треба,
Щоб добратися «туди»?
На ракеті чи на возі
Прокладати вдаль сліди?
- Це для тебе, юний друже, -
З’їсти жменьку черешень.
Між «сюди» й «туди» для мене
Промайне, як хвилька, день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2015
[b]Катерина, Роман – дві краплини
Чарівного народу Карпат…
Розказати про Юність легенду,
Прочитавши її, буду рад…
Молодята жили десь у горах
І в коханні довічнім клялись:
Будем разом у щасті, у горі -
У одне їхні долі сплелись...
Та батьки їм поклали умову:
Разом в парі, допоки до вас
Не прийде зрілість й в щирій розмові
Повідомить: настав уже час…
Як боялися зрілості двоє,
Відкидали і гадку про те,
Що їх щастя тендітні сувої
Врізнобіч по життю розмете…
І прийшли до бабусі старої
Попрохати поради як жить:
Адже юність закінчиться скоро,
А на обрії зрілість бринить.
І бабуся поглянула в очі:
«Довго-довго прийдеться блукать,
Ще пройдуть-пролетять дні і ночі -
Треба Азу вам в горах шукать.
Аза-молодість високо має,
Із джерел весна воду там п′є,
Осінь листя з дерев обриває,
А зима на оленях снує…»
Розізнали закохані скоро:
Це вершина Пікуй угорі,
Там шукати потрібно опору-
Азу – юність в ранковій зорі…
Обливається серце сльозою,
Як ішли молоді на Пікуй,
Та добралися з горем-бідою…
Доле, Азу знайди і пильнуй!
День проходить і другий минає,
Де ж богиня, її все нема,
І Катруся у відчай впадає...
Та з’явилася юна весна.
Попила спрагло воду з джерельця,
Сяйвом очі пройняли із дна:
«Аза тут вже, у тебе у серці,
Подивися пильніш, ось вона!»
І вказала Катрусі на груди,
Усміхнулась, розтанула враз,
Розлилася ж насправді повсюди:
Тут і там назавжди, повсякчас…
Прошептало дівча без вагання:
«Будем вічно ми парою вже,
Наша молодість в душах, в коханні,
Вона в мудрому серці живе»…[color="#db6233"][/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548245
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2015
По вовку куля промахнулась,
Ех! – на бігу вівця спіткнулась,
Та біг не припиняє гурт,
Триває далі прикрий спурт…
Пил став червоним в сонцеспаді,
Там в щільно стиснутому стаді
Додому бігла до кінця,
До ґанку, мертвою вівця.
........................................
По волку пуля промахнулась,
Эх! – на бегу овца споткнулась,
Но стадо продолжает бег
И грустно смотрит человек…
Пыль стала красной на закате,
Там, в плотно сгрудившемся стаде,
Домой, до самого крыльца,
Бежала мертвая овца.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547896
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2015
Не від надміру коньяків,
А від журби чи, може, жалю
Мій боцман, Юрій Корольков,
Зіграть задумав на роялі.
Рояль чорнів, як та скала!
Вузенька крайка лиш біліла
І боцман, глянув очманіло.
Завмер, як праля край стола.
Та все-таки увесь зібрався
І щось то там заполоскав,
Та тут же він перестарався
І палець в клавішах застряв.
Заїло, жаль, не так хотів!
Рукою, з холоду намарно.
Неначе змилок, незугарно
Старався виловить мотив.
Один зіграв, не той, чим снив!
Тяжкі ви творчості розпуки!
Спочатку я зареготав,
Тоді оці побачив руки
І раптом ще смутнішим став.
Так боцман Юрій Корольков,
Дрейфуючи біля столів,
Як між Курильських островів,
Хотів зіграти на роялі
Про світлі радощі землі.
Та пальці в клавішах застряли.
В житті уперше підвели.
.........................................
Не от обилья коньяков,
А от нахлынувшей печали
Мой боцман, Юрий Корольков,
Сыграть задумал на рояле.
Рояль чернел как полынья!
Лишь кромка узкая белела.
И боцман, глянув обалдело.
Застыл, как прачка у белья.
Но всё-таки не растерялся
И что-то там заполоскал,
Но тут же он перестарался
И палец в клавишах застрял.
Заело, боцман, задний ход!
Рукою, красною от стужи.
Как тот обмылок, неуклюже
Пытался выловить аккорд.
Один попался, да не тот!
О эти творческие муки!
Сначала я захохотал,
Потом увидел эти руки
И вдруг ещё печальней стал.
Так боцман Юрий Корольков,
Дрейфуя около столов,
Как меж Курильских островов,
Сыграть хотел нам на рояле
О светлых радостях земли.
Но пальцы в клавишах застряли.
Впервые в жизни подвели.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2014
[b]ТеплО... вже тепло навіть зрання,
Зима ступа, як ступа по дворі,
Діжа, діждались! як востаннє
Покотить сяйво в рідному селі…
Заграє спалах лірою в обійсті,
Заллється півень: "Ку! Ку-ку-рі-ку!"
Аж тут з сараю громом, громовисто
Пропахле молоком звучить:"Му! Му!"
Відчиню хвіртку: "Йди, моє серденько!
Надбай всю розкіш смаку споришу,
Васильків поклик і ведмеже вушко
Хай поцілує губи, я скажу!
На шию впадуть роси аметистом,
Вогнем іскристим - тисячі намист,
Відлунить щастя голосом барвистим
Із хащ неперевершений артист… "
Мале хлопча босоніж по покосах,
Бреде по стернях, в ціпках до колін…
Воно – це я, лиш голова з колосся
До сонця зорить голосом сивин…[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2014
На Півночі Криму в каналі,
Де жовтий намул і вода,
Гармошки тужливо ридали -
Нахлинула прикра біда.
Накрапував дощик сіренький,
Ховаючи біль в глибині,
Бетонник руденький, маленький
Лежав в кумачевій труні.
Вздовж шляху до цвинтаря в полі
В людей посмутнілих юрбі,
Лежав віддалік від юдолі
І в небо дивився собі.
Начальник сказав: «Не зів'януть
Квітки на могилі твоїй,
І дні золоті ще настануть
В степах, де мете суховій.
А мертвий йому посміхався
І в небо, як в долю зорів,
Підтвердити мов намагався
І тільки додати хотів,
Що будуть і дні світлокрилі,
Постануть дива степові,
Та списувать треба прогнилі
Риштовання й ставить нові.
………………………………………………………………..
На Северо-Крымском канале,
Где жёлтая грязь и вода,
Гармоники глухо рыдали -
Случилась большая беда.
Накрапывал серенький дождик,
Скрывая лихую судьбу,
А рыженький мёртвый бетонщик
Лежал в кумачовом гробу.
От СМУ до степного погоста
В толпе провожавших людей
Лежал он спокойно и просто
И в серое небо глядел.
Начальник сказал: «Не увянут
Цветы на могиле твоей,
И дни золотые настанут
Для этих безводных степей.
А мёртвый ему улыбался
И в серое небо глядел,
Как будто со всем соглашался
И только добавить хотел,
Что будут и дни золотые
И всякие там чудеса,
Но списывать надо гнилые
И новые ставить леса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546988
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2014
Стала сохнути в хлопця нога.
Смутно глипа на танці каліка.
Тільки іноді потай згада,
Копнув як він колись чоловіка.
Всі танцюють. Стоїть край вікна
і пониклу гіллячку жаліє.
Серед гілок зелених вона
самотинно скрипить і жовтіє.
Мати в крик: - Що ти мелеш собі?
Та в лікарні говорить каліка,
що нога заболіла тоді,
коли бив на землі чоловіка.
І плете нісенітницю син!
- Може якось я вдарив погано?
Адже бив я його не один.
Чом же іншим минулося, мамо?
................................................................................
Стала сохнуть у парня нога.
Грустно смотрит на танцы калека.
Только вспомнит тайком иногда,
что ударил ногой человека.
Все танцуют. Стоит у окна
и поникшую ветку жалеет.
Среди веток зеленых она
одиноко скрипит и желтеет.
Мать кричит: - Что ты мелешь, балда?
Но врачу отвечает калека,
что нога заболела, когда
он пинал на земле человека.
И несет несуразное сын!
- Может как-то ударил я плохо?
Ведь пинал я его не один.
Почему ж у других не отсохла?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546356
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2014
[color="#1eaec7"][b]
Реве і виє, свище і гуде,
І пригинає долу голе віття
Природа кида снігом і дощем –
Так проводжа Тарасове століття.
Свята ця правда: є за чим жаліть,
Тому й повили смутком небо хмари
І щиро зблискує сльозою став,
Шумлять “Прощай!”свинцевих хвиль отари.
Моя самотня, плачучи верба,
В печалі втрати опустила руки,
В пориві вітру в небо їх здійма,
Благаючи послабити розпуки.
Сумую й я із ними заодно
Бо рік життя іде ген-ген за обрій,
Бо це були одні з найкращих днів,
Вогнем натхнення, творчістю вщерть повні.
Можливо, він приніс багато сліз
І декому здавався, як руїна,
Та це неправда. До святих вершин
Зіп’ялася на п’ядь з пітьми Вкраїна.
І підросли, нарешті!, підросли!
/ Так хочеться, до болю, в це повірить! /
Вкраїнські діти й понесли вперед
ІДЕЮ НАШУ, ГІДНІСТЬ, ПРАВДУ, ВІРУ.
Вони Народ свій не дадуть топтать
І брать на глум прадавню нашу мову,
І про союзи, з’єднання, спілки
З облудними не поведуть розмову.
Прощай же, Роче, йди в глибинну мить,
Ти з нами будеш довго ще напевно,
А ми підем, бо треба
Жить,
Творить,
Зростать
Нестримно,
Безперервно![/b]
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2014
[b] Крізь світло-сірі вікна небо на землю шле потоки світла. Яка ж ти, земле, люба нене, у променях очам привітна! Вбрання твоє – степів роздолля, прямі стрічки дерев круг поля, смарагди трав, розмай пшениці, стрункі тополі, зруб криниці, берізок зграйки, сніг на схилі, вздовж колій у журбі могили, ошатні хатки в щирій тузі дерев безлистих, мла на прузі, гусей крикливих гурт у лузі… І скрізь, усюди дикість!, друзі: на кожнім кроці у похміллі бляшанок більма спорожнілі. Непотріб навіть в верховіттях, повсюдно купи… “Як крутитись? – колеса стогнуть. – Це – страхіття!!! Покрило Україну сміття!!!” [/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544367
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2014
Небо сиве, сиве небо
Треба зараз? Ні, не треба!
Синє небо, небо синє
В зорях хочу, не осіннє!
…………………………………………………
Сніг на поле, поле снігу.
Крига в серце, серце з криги.
Сльози впали, злива слізна,
Крига скресла, не запізно?
…………………………………………………………
Бачу диво, диво бачу,
Плаче серце, серцем плачу.
Діти – диво, диво – діти
Не моїх надій ви квіти…
………………………………………………….
Ранок сяє, сяє ранок,
Світла повен мрій серпанок,
З рос стежини, в косах роси
Світять досі стоголосо…
………………………………………………
Теревені, теревені –
Море слів і смислу жмені.
Скільки ви в вогні турботи
Принесли в цей світ скорботи!
………………………………………………………..
Суму суми, суми суму –
Ріки повні, повінь суму…
Час воєнний, час кривавий
Принеси Героям Славу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543210
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2014
Доні Аллі в День народження
ЯК ДОБРЕ НАСПРАВДІ, ЩО МИ НА ЦІМ СВІТІ
ХОЧ ІНКОЛИ МОЖЕМ ПОБАЧИТИСЬ ТАК
І СІСТИ ВСІ РАЗОМ СІМ’ЄЮ-СУЦВІТТЯМ
НА ВІДСТАНІ СЕРЦЯ, ЩО Б’ЄТЬСЯ У ТАКТ,
ПРИТИСНУТИСЬ БЛИЖЧЕ, ПОКЛАСТИ НА ПЛЕЧІ
ЗНЕМОЖЕНО РУКИ, СКАЗАТИ: « ПРИЙШОВ…
ПРОБРАВСЯ КРІЗЬ ДАЛІ, КРІЗЬ БОЛІ СТАРЕЧІ,
БАГАТО З ТИХ ПІР Я ВЖЕ СТЕР ПІДОШОВ!!!”
І ГЛЯНУТИ В ОЧІ:» ЯК ВИ ТУТ БЕЗ МЕНЕ?
ПРОБАЧТЕ, ЩО Я НЕ ПІДСТАВИВ ПЛЕЧА,
КОЛИ БУЛО ТЯЖКО, І ВІТЕР СТУДЕНИЙ,
І СЛОВО,ЩО РАНИТЬ ПРИКРІШЕ МЕЧА.»
ЯК ДОБРЕ ЗУСТРІТИСЬ, ВІДКИНУТЬ ТРИВОГИ,
ЗІЗНАТИСЬ ОЧИМА: «ЛЮБЛЮ ВАС, ЛЮБЛЮ!!!
Я, ТОЙ, ЩО НІКОЛИ НЕ ВІРИВ У БОГА,
ЩОДЕННО ЗА ВАС ЙОГО ЩИРО МОЛЮ…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543208
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2014
Пурпурний лист на дні басейну
Зорить в воді, і день померк…
Я полюбив благоговійно
Мінливий сум очей-смерек.
Твоя душа таїть печалі
Пурпурних снів, стражденних літ.
Ти відійшла в безмовні далі, -
Уже не йти мені услід.
Не поламаю, не порушу,
Не розімкну умовний круг.
Земним вогням осліплу душу
Не дам на згин для нових мук.
Не дано вимірять, збагнути
Твою тугу, не зраджу ж снам -
І ждатиму, і буду вірить
Твоїм не сказаним словам.
............................................
Пурпурный лист на дне бассейна
Сквозит в воде, и день погас...
Я полюбил благоговейно
Текучий мрак печальных глаз.
Твоя душа таит печали
Пурпурных снов и горьких лет.
Ты отошла в глухие дали,-
Мне не идти тебе вослед.
Не преступлю и не нарушу,
Не разомкну условный круг.
К земным огням слепую душу
Не изведу для новых мук.
Мне не дано понять, измерить
Твоей тоски, но не предам -
И буду ждать, и буду верить
Тобой не сказанным словам.
1910
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2014
Летять роки, як мчать роки!!!
І що не день, то все прудкіший,
Вже край на відстані руки,
Те, що пройшло, усе рідніше.
- Як так? - не мириться душа.-
Я відлітати скоро маю?!
Я ж ще стрімка, як те лоша,
Я не зазнала ще розмаю!
Понуро тіло промовля:
« Не берегла мене та й годі!
Тягне, на жаль, униз земля,
Не зможу стати у пригоді.
Ти ж рвалася уверх, вперед,
Не знала спокою і спину…
Не хоче й вправний ортопед
Дивитися на ноги й спину.
Лети з роками, перейми
Пружне, гнучке, як я колишнє,
А я скажу в повні зими:
Люблю тебе, спаси Всевишній!... »
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2014
[b]ЛАСТІВКА
Гарно ластівка щебече,
Вправно крилами стриже,
Всім вітрам вона перечить,
Але сили береже.
Має зверху, має знизу,
Доганяє комашню
І до ранку під карнизом
Спочиває в тіні сну.
Подивовуюсь звичаю,
Направляюсь у зеніт,
І душа моя в безкраїй,
У далекий світ летить.
Має, плаче ластів’ятком
В зачарованім краю,
Стука дзьобиком біднятко
В душу вбогую твою.
Та душа твоя зотліла,
Корогов окрай воріт.
Догоріла вже олія,
У лампадці згаслий ґніт.
Гірко ластівка ридає,
Від безсилля лине пріч,
З кладовища відлітає
В завороженую ніч.
.........................
ЛАСТОЧКА
Славно ласточка щебечет,
Ловко крыльями стрижет,
Всем ветрам она перечит,
Но и силы бережет.
Реет верхом, реет низом,
Догоняет комара
И в избушке под карнизом
Отдыхает до утра.
Удивлен ее повадкой,
Устремляюсь я в зенит,
И душа моя касаткой
В отдаленный край летит.
Реет, плачет, словно птица,
В заколдованном краю,
Слабым клювиком стучится
В душу бедную твою.
Но душа твоя угасла,
На дверях висит замок.
Догорело в лампе масло,
И не светит фитилек.
Горько ласточка рыдает
И не знает, как помочь,
И с кладбища улетает
В заколдованную ночь
1958
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540138
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2014
[color="#c42b2b"][b]Чи ж поясниш цю росяну зливу,
Звідки дум дивні образи з вуст?
Відверни мою волю від дива,
Приречи на пасивність мій глузд.
Я боюсь, що хвилина настане ,
І, не знаючи шляху до слів,
Думка в муках творіння постане
Й розірве мої груди навпіл.
Поринаєм в мистецтво в цім світі,
Потішаєм осліплі уми,
Як малі нерозсудливі діти,
Веселимся над прірвою ми.
Та як тільки пора наступає,
Крила гублячи, як від меча,
Біля свічки метелик вмирає,
Щоб довічно палала свіча!
.....................................
Разве ты объяснишь мне - откуда
Эти странные образы дум?
Отвлеки мою волю от чуда,
Обреки на бездействие ум.
Я боюсь, что наступит мгновенье,
И, не зная дороги к словам,
Мысль, возникшая в муках творенья,
Разорвет мою грудь пополам.
Промышляя искусством на свете,
Услаждая слепые умы,
Словно малые глупые дети,
Веселимся над пропастью мы.
Но лишь только черед наступает,
Обожженные крылья влача,
Мотылек у свечи умирает,
Чтобы вечно пылала свеча!
1957-1958
[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539271
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2014
[color="#d42222"][b]Болі, болі, у вас у неволі
Я звикати страждати почав
І чекати, чекати сваволі
Попри зайнятість в тисячу справ,
Ненароком ловити на думці,
Що ж то буде, як день промине:
Десь болячки - бездушні безумці
Враз натиснуть – і греблю прорве…
Огортаєшся привидом страху,
Душу рве покотьоло голок,
Голова вниз спадає на плаху,
Болів пал і провалля думок…
Чую голос пташини із неба,
Вітерець будить мозок, чуття:
[color="#2d5fc2"]«Що намарилось – рано, не треба!»…
[color="#268acc"]Я видряпуюсь з дна, до життя…[/b][/color]
[/color][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538920
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2014
[color="#2f76b5"][b]Люблю, горю, караюсь і не каюсь,
Чи є талант чи, може, і нема,
Та день за днем уперто намагаюсь
Створить шедевр, можливо, надарма…
Ось-ось він, поруч, десь тут недалечко,
Як ніжний дотик білого крила,
Ще мить і я знайду тебе, словечко,
В оздобі життєдайного тепла.
Ще мить, мій любий… Добиравсь до тебе
Крізь даль степів, крізь підступи забав,
Та ти хмаринкою губивсь у небі,
І думалось: навічно пропадав...
Люблю, горю, караюсь і не каюсь,
То сплеск жаги, то сполох сум’яття,
Та день за днем постійно сподіваюсь:
Його створю… чи вистачить життя?...[/b] [/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537074
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2014
Робін-Бобін
Робін-Бобін.
Живіт неозорий,
Десяткам людей
Дасть у їжі він фору;
За раз з’їв корову,
Теля немале,
Вола, м’ясника
Геть цілком теж, але,
Ковтнувши дзвіницю,
Повнісінький храм,
Говорить: "У шлунку
є місце ще там!!!"
Robbin the Bobbin
Robin the Bobbin.
the big-bellied Ben,
He ate more meat
than fourscore men;
He ate a cow,
he ate a calf,
He ate a butcher
and a half,
He ate a church,
he ate a steeple,
He ate a priest
and all the people!
A cow and a calf,
An ox and a half,
A church and a steeple,
And all good people,
And yet he complained
that his stomach wasn\'t full.
(A version of this rhyme can be found in A History of Nursery Rhymes (1899) by Percy B. Green.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2014
[color="#993131"][b]Доктор Фостер
Доктор Фостер
Приїхав у Глостер
У розпал дощу, як з відра;
Ступнув у калюжу,
Намок, як чіп, дуже,
І більше він там не бува.
(Вірш може ґрунтуватися на історії англійського короля Едварда І , котрий мандруючи до Глостера впав з коня у калюжу і опісля відмовлявся повертатися до цього міста.)
Doctor Foster
Doctor Foster went to Gloucester
In a shower of rain;
He stepped in a puddle,
Right up to his middle,
And never went there again
(The rhyme may be based on a story of Edward I of England travelling to Gloucester, falling off his horse into a puddle, and refusing to return to the city thereafter.)[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535490
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2014
[b][color="#080012"]Моє життя кружляє падолистом,
Спадає золотом до рідної землі,
Роки в імлі нанизують намистом
Щасливі і сумні минулі ночі й дні.
А лист у купах в мареві згорає,
Зліта то полум’я, то диму пелена.
Сивіє небо обрієм безкраїм.
Життя – лиш ти моя безмежна дивина!
Щасливий я? Так, без умов щасливий.
Щасливий здатністю, що можу на зорі
Вдивлятись в клин, що лине неквапливо,
Надію гріючи на зустріч угорі.
Щасливий тим, що совість і порядність
Плекав, не змінював на зиск і мішуру.
Зима ген йде, та часова всевладність
Безсила загасити Божу цю іскру.[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2014
[color="#382b2b"]Кружечок чорний на землі лежав, пожух навколо буйний вихор трав, подумав: слід минулого підняв, та герб малий з тризубом упізнав... До теплих губ копієчку приклав, дихнув, потер – і образ засіяв…[b][/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2014
[b][color="#5c24d4"]Україно, любима, єдина,
Найдорожча у світі моя,
Ти в мені, в кожній краплі-клітині,
Серця спраглого кожне биття.
Прокидаюсь, лягаю, кохана,
І набатом пульсує, луна:
«Що зробити для тебе, жадана,
Як довкола брехні пелена?»
Як карають тебе, моя люба,
Ні за що, ні про що, лиш за те,
Що душею ти вільна і будеш
Жити й мати майбутнє святе.
І синіють бандити в напрузі:
«Як це так, «брат» людиною стать
Хоче нині, і сонце на прузі
Вже не з півночі буде сіять?!
Як посмів навкруги роздивлятись
І перечить наказам простим:
Біля ніг в мене маєш валятись
І чекати, що скажу затим!»…
Україно, любима, єдина,
Найдорожча у світі земля,
Вірю: близько щаслива година,
Піднімається Наша Зоря![/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2014
[color="#501be0"]
[b]Яка ж підлота!!!
«Рідний брате»,
Чого прийшов вночі до хати,
Кого затявся «визволяти»!?
Того, хто хоче щастя й волі ,
Думок дерзання, мрій роздолля,
Кому неволя гірко мила,
Хто в серці має дужі крила,
Хто вистраждав свою свободу,
Хто вибрався на чисту воду,
Підняв нарешті мрій вітрила.
Та зупиня нечиста сила
І заглядає чорне дуло:
«Ти - бидло! Будь таким, як було!»
Політ до волі під прицілом:
Свої у «брата» «думки» й цілі …
Чого прийшов, живи, як знаєш,
Чого ти знову зазіхаєш
На мирний сон моїх онуків
І засилаєш чорних круків?
«Хто ви, ви що за зграя,
Хто вас послав???»,
«А ми не знаєм!»
Так знаєм ми: ідіть додому,
Без вас збудуємо хороми
Життя свого і панувати
Не будете у Душах наших.
Вже скільки часу нас давили!!!
В нас Вільні Душі!!!
Зрозуміло???[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482909
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2014
[color="#9411eb"]
[b]Які пісні, народе любий,
У дні тривоги, горя, згуби,
У час непевності, рахуби
Тобі співати я б хотів?...
Піднявсь на ноги, вірю, знаю,
Розлилася ріка безкрая,
Та сонця з сходу я чекаю,
А бачу - захід засвітлів…
А південь в мороці блукає,
А страх ознобом в моїм краї,
В нім раб зі схрону визирає
І душить поклик мрій...
Ні, не осуджую нікого,
Прозріння лиш прошу у Бога:
Не можна скніти так убого,
А діти ж як???
Народяться, на світ поглянуть
І у недолі всіх проклянуть:
Де ж ви були, як там вмирали
З майбутнім у очах?
……………………….
Народе, вірю, не зачах,
Жени, тісни, віддай
Катам свій страх!!![/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476321
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2014
[color="#179ae6"][b]Поможіть мені, вірші!
Я такий надбав здобуток:
на душі
пітьма і смуток.
Поможіть мені, вірші.
Гірко чути дум знемогу.
Цими днями, в даний час
я —
не вірує хто в Бога —
помочі прошу у вас.
Поможіть мені,
вірші,
в мить оцю безмежно щиру
витримать,
прогнать зневіру.
Поможіть мені,
вірші.
Не відходьте ні на п′ядь,
Поможіть, я заклинаю!
Чим?
А я і сам не знаю,
чим ви можете
сприять.
Розділіть цей смуток –біль ,
Научіть із ним не жити.
Поможіть
не загубити
первозданний
образ мій.
Звестись.
Стати на межу
знову
з голосом
надії.
Поможіть же...
І тоді я
Сам комусь допоможу.
...................................................................
Помогите мне, стихи!
Так случилось почему-то:
на душе
темно и смутно.
Помогите мне,
стихи.
Слышать больно.
Думать больно.
В этот день и в этот час
я —
не верующий в Бога —
помощи прошу у вас.
Помогите мне,
стихи,
в это самое мгновенье
выдержать,
не впасть в неверье.
Помогите мне,
стихи.
Вы не уходите прочь,
помогите, заклинаю!
Чем?
А я и сам не знаю,
чем вы можете
помочь.
Разделите эту боль,
научите с ней расстаться.
Помогите мне
остаться
до конца
самим собой.
Выплыть.
Встать на берегу,
снова
голос
обретая.
Помогите...
И тогда я
сам
кому-то помогу.[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465359
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2013
[color="#e01b1b"][b]Щезни, ти, крадій огидний,
Що в овечу вбрався шкуру,
Потайки що вклав безстидний
В руки звірів арматуру.
Полилася кров невинна
На асфальт дощем, струмками,
Били! Били! Безупинно!
Молоді тіла кийками,
На землі які лежали,
Голови ввібравши в плечі.
«Це ж за що?!?!?!» - Оранти в далі
Стогони неслись лелечі.
Піднялися сплячі, вбогі,
Непробудні ще учора:
«Щезни! Різні в нас дороги,
Зникни! Геть, чужа потворо!»[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2013
[color="#771cbd"][b]
Я ішов по землі, кожен закуток серця обмерз.
Я тягнув на потомленій спині єдиний свій хрест.
Було холодно так, що змерзалися в роті слова.
І тоді я рішив порубати цей хрест на дрова.
Розпалив я вогонь на снігу.
І стояв.
І зорив,
як мій хрест самотинний спантеличено-тихо горів...
А відтак поспішив знову вдаль серед чорних полів.
Хрест за спиною стлів...
Та без нього
ще тяжче мені.
…………………………………………………
Булату Окуджаве
Я шагал по земле, было зябко в душе и окрест.
Я тащил на усталой спине свой единственный крест.
Было холодно так, что во рту замерзали слова.
И тогда я решил этот крест расколоть на дрова.
И разжег я костер на снегу.
И стоял.
И смотрел,
как мой крест одинокий удивленно и тихо горел...
А потом зашагал я опять среди черных полей.
Нет креста за спиной...
Без него мне
еще тяжелей.[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2013
[color="#2398db"][b]Летять, блищать, мигають миті-шпиці,
Сумую і тремчу,
Та все вперед з прудкої колісниці,
Та все в майбутнє зрю.
Що там в майбутнім? Круча, яр, лавина,
Кривавий блиск зорі…
Якби ж то влада й владний крик Навина:
«Стій, сонце! Стій, замри!»
…………………………………………………
СТОЙ, СОЛНЦЕ!
Летят, блестят мелькающие спицы,
Тоскую и дрожу,
А все вперед с летящей колесницы,
А все вперед гляжу.
Что впереди? Обрыв, провал, пучина,
Кровавый свет зари...
О, если б власть и властный крик Навина:
«Стой, солнце! Стой, замри!»
13 февраля 1916[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2013
[u][/u][color="#1c44e6"][b]Стиха. Тихо…Хвилин Крихти.
Розцвів Квітом. Дрібний. Збитий.
Стулив Вії.. Сипнув Мрії.
Нехай! Буде! Вберіть, Люди!
Святих Прощ. Площ. Дощ…
[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463247
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2013
[b]Золотистого меду із пляшки струминка текла
Так тягуче і довго, що мовить хазяйка поспіла:
Тут, в Тавриді сумній, куди доля всіх нас занесла,
Не нудьгуєм ніяк ми - і через плече подивилась.
Всюди Бахуса служби, неначе на світі одні
Сторожі і собаки, - ідеш, і нікого не бачиш.
Як тяженні вщерть бочки, у спокої котяться дні:
Голоси в курені вдалині — не сприймеш, не зазначиш.
Після чаю ми вийшли в гігантський коричневий сад,
Немов вії, на вікнах опущені чорності штори.
Мимо білих колон подивитись пішли виноград,
Де повітряним склом обливаються заспані гори.
Я сказав: виноград, як прадавності битва, живе,
Кучерявих де вершників бій у виткому порядку:
В кам`янистій Тавриді наука Еллади — і ген
Золотих десятин благородні, коричневі латки.
А в кімнаті побіленій, прядкою тиша німа.
Пахне оцтом і фарбою, свіжим вином ще нестало,
Пам`ятаєш, у грецькому домі: дружина одна,
Не Єлена — а інша — як довго вона вишивала?
Де ти, золото-руно? Проглянь крізь туманне вікно!
Всю дорогу ревли хвилі в морі тяжкі, невгамовні.
І покинув вітрильник, стомив у морях полотно,
Одіссей повернувся привілля і вічності повний.
............................................................................................
Осип Мандельштам
* * *
Золотистого меда струя из бутылки текла
Так тягуче и долго, что молвить хозяйка успела:
Здесь, в печальной Тавриде, куда нас судьба занесла,
Мы совсем не скучаем,— и через плечо поглядела.
Всюду Бахуса службы, как будто на свете одни
Сторожа и собаки,— идешь, никого не заметишь.
Как тяжелые бочки, спокойные катятся дни:
Далеко в шалаше голоса — не поймешь, не ответишь.
После чаю мы вышли в огромный коричневый сад,
Как ресницы, на окнах опущены темные шторы.
Мимо белых колонн мы пошли посмотреть виноград,
Где воздушным стеклом обливаются сонные горы.
Я сказал: виноград, как старинная битва, живет,
Где курчавые всадники бьются в кудрявом порядке:
В каменистой Тавриде наука Эллады — и вот
Золотых десятин благородные, ржавые грядки.
Ну а в комнате белой, как прялка, стоит тишина.
Пахнет уксусом, краской и свежим вином из подвала,
Помнишь, в греческом доме: любимая всеми жена,—
Не Елена — другая — как долго она вышивала?
Золотое руно, где же ты, золотое руно?
Всю дорогу шумели морские тяжелые волны.
И, покинув корабль, натрудивший в морях полотно,
Одиссей возвратился, пространством и временем полный.
1917[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2013
[b]
[color="#277bd6"]Дівчина дивно в церковнім хорі
Про всіх співала в чужім краю,
Про всі кораблі далеко в морі,
Про всіх, забув хто радість свою.
Лунав її голос, злітав під купол,
І промінь тлів на білім плечі,
І кожен із мороку зрів і слухав,
Як сонце голубить струни парчі.
І всім здавалось, що радість буде,
Що в тихій заводі всі кораблі,
Що на чужині натомлені люди
Світле життя собі віднайшли.
І голос був милий, лунав глибинно,
І тільки десь вище, край Царських Врат,
До Тайн причетний, - плакав хлопчина :
Не зможе ніхто вже прийти назад.
....................................................................
Девушка пела в церковном хоре
О всех усталых в чужом краю,
О всех кораблях, ушедших в море,
О всех, забывших радость свою.
Так пел ее голос, летящий в купол,
И луч сиял на белом плече,
И каждый из мрака смотрел и слушал,
Как белое платье пело в луче.
И всем казалось, что радость будет,
Что в тихой заводи все корабли,
Что на чужбине усталые люди
Светлую жизнь себе обрели.
И голос был сладок, и луч был тонок,
И только высоко, у Царских Врат,
Причастный Тайнам,- плакал ребенок
О том, что никто не придет назад.
Август 1905[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462653
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2013
[b]Як обіцяло, не обманювало,
Проникло сонце вранці рано
Скісною дивиною маревною
Від пройми і аж до дивана.
Воно покрило жар-цитринами
Сусідній ліс, будинки селищ,
Подушку мокру з перл краплинами,
Вервечки книг, де слова велич.
Згадав, не припустившись помилки,
Чого сльоза на приголів’ї.
Приснилось, ви сюди на поминки
Ішли під сонцем у верхів’ях.
Ви йшли юрбою, вроздріб, парами,
Враз хтось згадав, що, мов, сьогодні
Вже шосте серпня знов по-старому,
Спас - Перетворення Господнє.
В нім, як звичайно, світла сяяння
Без жару в день оцей з Фавора,
І осінь, ясна, як осяяння,
До себе зваблює сум зору.
І ви пройшли нужденний, траурний,
Безлистий, трепетний вільшаник
В червоно-жовтий праліс цвинтарний,
Що же́врівся, як житній пряник.
З притихлими його вершинами,
Змикались небеса поважно,
І голосами журавлиними
Перекликалась даль протяжно.
У лісі байдуже смуг мірником
Стояла смерть, немов короста,
Вдивлялась в лик із тління вісником,
Щоб рити яму тут по зросту.
Бринів для всіх струмком довірливий,
Спокійний голос чийсь геть поруч.
Колишній голос то прозірливий
Мій чувсь, не стлілий ще на порох:
«Прощай, блаките перетворення,
Бурштин недоторканний Спасу
Розбав жіночих ласк впокоренням
Гірку невідворотність часу.
Прощайте, роки недоречності,
Прощай, дружино, що трагічно
Приниження женеш, неґречності!
Опілля — я твоє у вічності.
Прощайте, розмах крил розпрямлений,
Польоту сил непереборність,
І образ світу, в слові явлений,
І творення, і чудотворність».
..............................................................
Борис Пастернак АВГУСТ
Как обещало, не обманывая,
Проникло солнце утром рано
Косою полосой шафрановою
От занавеси до дивана.
Оно покрыло жаркой охрою
Соседний лес, дома поселка,
Мою постель, подушку мокрую,
И край стены за книжной полкой.
Я вспомнил, по какому поводу
Слегка увлажнена подушка.
Мне снилось, что ко мне на проводы
Шли по лесу вы друг за дружкой.
Вы шли толпою, врозь и парами,
Вдруг кто-то вспомнил, что сегодня
Шестое августа по старому,
Преображение Господне.
Обыкновенно свет без пламени
Исходит в этот день с Фавора,
И осень, ясная, как знаменье,
К себе приковывает взоры.
И вы прошли сквозь мелкий, нищенский,
Нагой, трепещущий ольшаник
В имбирно-красный лес кладбищенский,
Горевший, как печатный пряник.
С притихшими его вершинами
Соседствовало небо важно,
И голосами петушиными
Перекликалась даль протяжно.
В лесу казенной землемершею
Стояла смерть среди погоста,
Смотря в лицо мое умершее,
Чтоб вырыть яму мне по росту.
Был всеми ощутим физически
Спокойный голос чей-то рядом.
То прежний голос мой провидческий
Звучал, не тронутый распадом:
«Прощай, лазурь преображенская
И золото второго Спаса
Смягчи последней лаской женскою
Мне горечь рокового часа.
Прощайте, годы безвременщины,
Простимся, бездне унижений
Бросающая вызов женщина!
Я — поле твоего сражения.
Прощай, размах крыла расправленный,
Полета вольное упорство,
И образ мира, в слове явленный,
И творчество, и чудотворство».
1953 [color="#b52a2a"][/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462516
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2013
[color="#c25318"][b]По вечорах над ресторанами
Повітря дике, тіней рух,
Керує окриками п’яними
Весняний і розтлінний дух.
Ген вдаль над пилом сивим вуличним,
Над нуддю вилощених дач,
Ледь золотиться вензель булочний,
І десь дитячий чутно плач.
І кожен вечір, за шлагбаумами,
Заламуючи котелки,
Серед канав гуляють з дамами
Досвідчені жартівники.
Над озером весла звук стишений
І враз жіночий чутно виск,
А в небі, всім давно утішений,
Бездумно покосився диск.
І кожен вечір друг незраджений
У склянці видивом зорить,
Терпким цим трунком, Вакхом знадженим,
Як я підкорений в цю мить.
А поряд край сусідніх столиків
Лакеї заспані стирчать,
І п`яниці з очима кроликів
«In vino veritas!» кричать.
І кожен вечір, в час призначений
(Чи то лиш сяйво-блиск у сні?),
Дівочий стан, в шовках, небачений,
В туманнім мріється вікні.
І повагом іде між п`яними
Завжди однісінька-одна,
Пливе у пахощах туманами,
Сама сідає край вікна.
І віють давніми повір′ями
Її пружинисті шовки,
Убір із трауру пір`їнами,
І в перснях пальці всі руки.
І дивно близькістю закований,
Дивлюсь за темну я вуаль,
І бачу берег зачарований
І зачарований кришталь.
Глухі секрети мені ввірені,
Чиєсь це сонце у вікно,
І всі душі моєї звивини
Терпке пройняло знов вино.
І пір`я страуса похилене
В моїй спливає голові,
І очі - неба синь окрилена
Цвітуть на дальній стороні.
В моїй душі лежать коштовності,
І ключ належить лиш мені!
Я згоден, п`яне ти страховище!
І знаю: правда у вині.
.......................................................................
По вечерам над ресторанами
Горячий воздух дик и глух,
И правит окриками пьяными
Весенний и тлетворный дух.
Вдали над пылью переулочной,
Над скукой загородных дач,
Чуть золотится крендель булочной,
И раздается детский плач.
И каждый вечер, за шлагбаумами,
Заламывая котелки,
Среди канав гуляют с дамами
Испытанные остряки.
Над озером скрипят уключины
И раздается женский визг,
А в небе, ко всему приученный
Бесмысленно кривится диск.
И каждый вечер друг единственный
В моем стакане отражен
И влагой терпкой и таинственной
Как я, смирен и оглушен.
А рядом у соседних столиков
Лакеи сонные торчат,
И пьяницы с глазами кроликов
«In vino veritas!» кричат.
И каждый вечер, в час назначенный
(Иль это только снится мне?),
Девичий стан, шелками схваченный,
В туманном движется окне.
И медленно, пройдя меж пьяными,
Всегда без спутников, одна
Дыша духами и туманами,
Она садится у окна.
И веют древними поверьями
Ее упругие шелка,
И шляпа с траурными перьями,
И в кольцах узкая рука.
И странной близостью закованный,
Смотрю за темную вуаль,
И вижу берег очарованный
И очарованную даль.
Глухие тайны мне поручены,
Мне чье-то солнце вручено,
И все души моей излучины
Пронзило терпкое вино.
И перья страуса склоненные
В моем качаются мозгу,
И очи синие бездонные
Цветут на дальнем берегу.
В моей душе лежит сокровище,
И ключ поручен только мне!
Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине.
24 апреля 1906, Озерки[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461437
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2013
[b]
Nel mezzo del cammin di nostra vita.
(В середині шляху нашого життя (італ.)
Я, я, я. Що за дикості слово!
Невже справді он той - це є я?
Хіба мама любила такого,
Напівсивого, жовто-блідого
І всезнаючого як змія?
Чи ж хлопчисько, в Останкіні легко
танцював що на дачних балах, -
Це все я, той, хто відгуку злетом
Жовторотим вселяє поетам
Лиш відразу та злобу і страх?
Хіба той, хто в нічні міг дебати
Всю завзятості скликати рать, -
Це все я, той хто, можна сказати,
У трагічності мови набатів
Жартувати навчивсь і мовчать?
Врешті - так і завжди в середині
Неминуче земної путі:
Від нікчемних причин – до причини,
Вже й дивись – заблукав павутинням,
І своїх же слідів не знайти.
Так, мене не примара очима
Під паризькі дахи привела.
І Віргілій десь зник за плечима, -
Тільки є Самотина – в дитинній,
Терпкій правді оправного скла.
................................................................
Владислав Ходасевич
ПЕРЕД ЗЕРКАЛОМ
Nel mezzo del cammin di nostra vita.
(На середине пути нашей жизни (итал.)
Я, я, я. Что за дикое слово!
Неужели вон тот - это я?
Разве мама любила такого,
Желто-серого, полуседого
И всезнающего как змея?
Разве мальчик, в Останкине летом
Танцевавший на дачный балах,-
Это я, тот, кто каждым ответом
Желторотым внушает поэтам
Отвращение, злобу и страх?
Разве тот, кто в полночные споры
Всю мальчишечью вкаладывал прыть,-
Это я, тот же самый, который
На трагические разговоры
Научился молчать и шутить?
Впрочем - так и всегда на средине
Рокового земного пути:
От ничтожной причины - к причине,
А глядишь - заплутался в пустыне,
И своих же следов не найти.
Да, меня не пантера прыжками
На парижский чердак загнала.
И Виргилия нет за плечами,-
Только есть Одиночество - в раме
Говорящего правду стекла.
18-23 июля 1924[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2013
[b]В якусь хвилину невловиму,
незаперечну на роки,
я зрозуміла, що немила
не буду, певно, вже, завжди.
Що був свист пуги, вились сіті
не світлих дат календаря,
та доброта немарна в світі
і співчуття теж недарма.
Життя - не виставка, не сцена,
не безуспішність щедрих трат,
і коли щось і є безцінне -
серця, які за нас болять.
.............................................................
В какой-то миг неуловимый,
неумолимый на года,
я поняла, что нелюбимой
уже не буду никогда.
Что были плети, были сети
не красных дат календаря,
но доброта не зря на свете
и сострадание не зря.
И жизнь - не выставка, не сцена,
не бесполезность щедрых трат,
и если что и впрямь бесценно -
сердца, которые болят.
1978[/b
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460021
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2013
[color="#02000a"][b]Жде далека путь-дорога,
у світанок чи на спад.
Буде давня в ній тривога –
і на картах, і без карт.
Юність, радощів вітрильник,
не проходить до кінця,
то в припливи, то відпливи
тягне зрілості серця.
Ні, не текст – обдарування
у природі, талані, -
цих тривог зачарування,
оп`яніння від борні.
Не оплатиш це жар-небо ,
де – з орлами в унісон –
чуєш, як нервово, грізно
пахне порохом озон…
..........................................
Будет дальняя дорога,
то в рассвет, а то в закат.
Будет давняя тревога -
и по картам, и без карт.
Юность, парусник счастливый,
не простившись до конца,
то в приливы, то в отливы
тянет зрелые сердца.
Нет, не строки - дарованье
и природы, и судьбы,-
этих смут очарованье,
опьянение борьбы.
Не оплатишь это небо,
где - с орлами в унисон -
чувствуешь, как грозно, нервно
пахнет порохом озон...[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2013
[color="#ff5900"][b]Калина червона -
Сльозинками ґрона,
Умилась росою,
Цвіт-веснами сниш,
Милуєш красою,
Див барвами грою,
Мрій маревом – млою
У думах тремтиш
Всміхаюся сонцю
З краплинки - віконця,
Вдивляюся з болем
Пекучим у мить…
Стихає навколо,
Завмерло і слово…
Лиш в гіллі ще воля
Колишня бринить…[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2013
[i]Мій друже, ти запитаєш,
хто наказує, щоб жалилась мова юродивого?[/i]
[b]Давай ронить слова,
Як сад - бурштин і цедру,
Розсіяно і щедро
Ледь-ледь, лиш ледве-ледве.
Тлумачити не варт,
Навіщо церемонно
Мареною й лимоном
Окроплена листва.
Хто голки засльозив
І хлинув через жердки
На ноти, етажерки
Крізь шлюзи жалюзі
Хто килимок дверний
Зсурмив так горобинно,
Рядном крізних, красивих
І трепетних курсивів.
Спитаєш, хто сказав,
Щоб серпень величавсь,
Кому все суть є в часі,
Поринув хто в окрасу
Кленового листка
І з днів Еклезіаста
Не покидав поста
Тесання алебастру?
Спитаєш, хто велить,
Вуста щоб айстр і далій
У вересні страждали?
Дрібний щоб лист рокит
Із тіл каріатид
Злітав на сирість плит
Шпиталів в осінь далі?
Спитаєш, хто велить?
- Всесильний бог деталей,
Любові велет-бог,
Ягайлів і Ядвіг.
Той світ, де все дріма,
Незнаний, думка терпне,
Життя ж, як тиша ця
Осінняя, - вичерпне.
.......................................................................
Борис Пастернак
«Давай ронять слова»
Мой друг, ты спросишь, кто велит,
Чтоб жглась юродивого речь?
Давай ронять слова,
Как сад - янтарь и цедру,
Рассеянно и щедро,
Едва, едва, едва.
Не надо толковать,
Зачем так церемонно
Мареной и лимоном
Обрызнута листва.
Кто иглы заслезил
И хлынул через жерди
На ноты, к этажерке
Сквозь шлюзы жалюзи.
Кто коврик за дверьми
Рябиной иссурьмил,
Рядном сквозных, красивых
Трепещущих курсивов.
Ты спросишь, кто велит,
Чтоб август был велик,
Кому ничто не мелко,
Кто погружен в отделку
Кленового листа
И с дней Экклезиаста
Не покидал поста
За теской алебастра?
Ты спросишь, кто велит,
Чтоб губы астр и далий
Сентябрьские страдали?
Чтоб мелкий лист ракит
С седых кариатид
Слетал на сырость плит
Осенних госпиталей?
Ты спросишь, кто велит?
- Всесильный бог деталей,
Всесильный бог любви,
Ягайлов и Ядвиг.
Не знаю, решена ль
Загадка зги загробной,
Но жизнь, как тишина
Осенняя,- подробна.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2013
[b]
[color="#13094f"]Все розкрадено, продано, зраджено,
Смерті чорне мигтіло крило,
Все нудьгою голодною знаджено,
Чом же в душу закралось тепло?
Вдень вишневими віє повір’ями
Ліс в околицях - з казки воскрес,
Вночі сяє новими сузір′ями
Глиб прозорих липневих небес, -
І так близько мить див нерозвідана
До руйновищ, де бруд і бедлам…
Те – ніким ще, ніким ще незвідане,
Споконвіку так бажане нам.
............................................................
Всё расхищено, предано, продано,
Черной смерти мелькало крыло,
Все голодной тоскою изглодано,
Отчего же нам стало светло?
Днем дыханьями веет вишневыми
Небывалый под городом лес,
Ночью блещет созвездьями новыми
Глубь прозрачных июльских небес,-
И так близко подходит чудесное
К развалившимся грязным домам...
Никому, никому неизвестное,
Но от века желанное нам.[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455896
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2013
[b] Примара
За кордоном і в столиці,
На базарі і в крамниці,
На підлозі й на полиці,
І на річці, і в криниці,
І у житі, і в пшениці,
І у гречці, і в гірчиці
Бачу свого чоловіка,
Мені й сниться його пика.
Три Роми
Вранці Рома йде додому,
Бачить скирточку соломи,
Закортіло спати Ромі,
Тож зарився у соломі.
Чує Рома із соломи
Хтось з-під нього стогне: «Ромо,
Злізеш, може, з мене, Роми,
В роті цілий сніп соломи!!!»
І відчув тоді вже Рома:
Лізе в рот йому солома.
То на Рому у солому
Влігся зверху третій Рома.[color="#c4ff00"][/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455031
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013
А я бажаю всім добра
Невдавано, краплинно щиро:
У кого надталант пала
Чи, (як у мене), просто сірий.
Усіх нас сонце зігріва,
Тепло до серця ллє невпинно,
Все – лиш від нашого єства:
Складуться в вірш з яких слів рими.
Які в нас плавляться слова,
Що до людей іти готові,
Чи там лиш міра числова,
Чи біль і співчуття у мові.
Бажаю щастя і добра
Нетлінного, не на папері,
Цебра по вінця слів тепла
В розчинених до сонця дверях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2013
Т[b]и безгрішна аж така,
Що святою майже стала.
Не загризла й хробачка
І рогами не вбивала.
Двічі в рік тебе стрижуть
До останнього кілечка
І якось (хвилинок суть):
Шкуру начисто здеруть:
Вбогая овечка,
Вбогая овечка!
Народивсь малюк:
за стіл!
І вінчаєш ти шампури,
Вже й прощальний чутно спів –
Залишилась ти без шкури.
Двері перед кунаком –
Жар печей, биття сердечка,
Оцет вкупі з часником,
І запахло шашликом…
Вбогая овечка,
Вбогая овечка!
І дрижиш в одвічнім страху
Руна купою тонкого,
Дивній мужності папахи
Ти даруєш завжди з нього.
Ладен похудіть бурдюк,
Щоб вино лилось словечком.
Знову тут тобі - капут:
Дуже ласий твій курдюк,
Вбогая овечка,
Вбогая овечка!
Ти безвинна і сумирна
І тому, мабуть, не здуру
Для злочинств і бід незмінно
Вовк твою вдягає шкуру.
Істина з роками в лад
В’ється вдаль, немов вервечка.
Інколи в житті, як знак,
Мовлять про людину так:
Вбогая овечка,
Вбогая овечка!
ОВЕЧКА
Ты безгрешна до того,
Что почти святою стала.
Не загрызла никого,
Никого не забодала.
Дважды в год тебя стригут
До последнего колечка.
И однажды в пять минут
Шкуру начисто сдерут,
Бедная овечка,
Бедная овечка!
Человек родился:
пир!
И венчаешь ты шампуры,
Человек покинул мир —
И осталась ты без шкуры.
Настежь дверь пред кунаком —
И дохнула жаром печка.
Уксус смешан с чесноком,
И запахло шашлыком...
Бедная овечка,
Бедная овечка!
Грудой тонкого руна
Ты дрожишь в извечном страхе
И в любые времена
Даришь мужеству папахи.
Похудеть готов бурдюк,
Чтоб вино лилось, как речка.
А тебе опять — каюк:
Слишком лаком твой курдюк,
Бедная овечка,
Бедная овечка!
Ты невинна и кротка,
И поэтому не сдуру
Для злодейств во все века
Волк в твою рядится шкуру.
Слова истинного лад
Не сотрется, как насечка.
И порой всю жизнь подряд
Про кого-то говорят:
Бедная овечка,
Бедная овечка![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2013
Помучив тебе я немало,
Й донині сумління гризе,
За те, що не знало покою,
Прости, моє серце, мене.
Лозиною наче, в нестямі,
Твоє підганяв я биття,
За те, що я був безпощадним,
Прийми ти моє каяття.
Що пройняте часом коханням
Ти вірність в собі берегло,
В журбі червонилося кров’ю,
Ти болем самотнім стекло.
За те, що вважав тебе з криці,
Кривавити вкрай дозволяв
Жорстоким й бездушним потворам
Прости, я ж бо глузду не мав.
За те, що від друзів ти зраду
Пізнало (і долю кляло),
Утіхи й жалі впереміжку,
Прости, не хотів я цього.
Що часом зловтіха кружляє,
Що стійко ти терпиш усе,
За подвиги довготерпіння
Прости, моє серце, мене!
..............................................
Прости меня, сердце моё
Р. Гамзатов
Тебя я помучил немало,
Как вспомню, ни ночи ни дня
Со мной ты покоя не знало,
Прости, моё сердце, меня.
Как плетью, ах будь я неладен,
Твоё подгонял колотьё.
За то, что я был беспощаден,
Прости меня, сердце моё!
За то, что бывало любовью
Прострелено, верность храня,
В тоске обливалося кровью,
Прости, моё сердце, меня.
За то, что железным ты мнилось
И мог подставлять под копьё
Тебя я, безумью на милость,
Прости меня, сердце моё.
За то, что познало измену
Друзей, свою участь кляня,
Отрады и горести смену,
Прости, моё сердце, меня.
Кружит, как над полем сраженья,
Порой над тобой вороньё.
За подвиги долготерпенья
Прости меня, сердце моё.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2013
[color="#141111"][b]З обмерзлих нестям вітер лютістю свище,
Гуде мегаватами в струнах мереж,
Метає стріл розпачу сонми все ближче,
Розбурхує сни упокоєні врешт
До мене ти, осене, йдеш безупинно
Притлумленим болем, безсонням без меж,
Та все ж зупинись, почекай якусь днину,
Проникливим сумом дощів не бентеж[/b][/color]
[b]У серці ж бо літо в трояндах, отавах,
Запал молодечий у вирі думок,
Веселкою сонце у росах-загравах …
В них ще не наслухався юні казок…[color="#db28c0"][/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2013
[color="#0900ff"][b]Стікає у вечір з піль гомін гарячий,
Вертають додому батьки-трударі,
Стрічає їх щебетом щирим, дитячим
Хатинка з веселкою у димарі.
Соломою в дасі кошлатиться стріха,
Розмахує крильми павич на стіні,
А ми всі – до мами – найбільша утіха:
Адже їх побачим крізь сон на зорі…
Під сволоком тихо співає колиска
Тягучі в правічній любові пісні,
На полику покотом срібним намистом,
Пшеничним колоссям голівки малі…
Лишилась уже половина з колосся,
А друга з птахами десь лине вгорі,
Та виявом щастя всміхається й досі
Хатинка з веселкою у димарі.[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2013
[b]Скільки раз, аж корчачись від болю,
Добувавсь додому я повзком,
Та пробитий був не лиш злобою -
Можна зранить навіть пелюстком.
Ранив я і сам - геть мимовільно
Ніжністю недбало на ходу,
А комусь ставало прикро й дивно:
Як іти босоніж по льоду.
Так чому ж іду по попелищах
Найдорожчих, любих, в заметіль,
Я, такий вразливий - пік найвищий,
Той, що інших ранить без зусиль?
Д. Г.
Был я столько раз так больно ранен,
добираясь до дому ползком,
но не только злобой протаранен —
можно ранить даже лепестком.
Ранил я и сам — совсем невольно
нежностью небрежной на ходу,
а кому-то после было больно,
словно босиком ходить по льду.
Почему иду я по руинам
самых моих близких, дорогих,
я, так больно и легко ранимый
и так просто ранящий других?[color="#ff0000"][/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449083
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2013
[b][color="#e61e1e"]Падала бризками зірка як сполох,
Дихала жаром, палала вогнем,
Вершником мчала завзято і охляп
Чи то, як пломінь, гарячим конем.
Ніч споглядала у подиві сяйво,
Не розуміла: навіщо це все -
В небі горіла, сміялася барвно,
Там би і згасла - ніщо ж не спасе...
Зіркою бувши, цього що замало?...
Вічне питання і вічна борня…
Хочеться ще раз, нехай і востаннє
Сили зібрати й згоріти дотла…[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2013