| Сторінки (4/389): | « | 1 2 3 4 | » |
...трамвайное
Утро вползает в город.
Город вообще не против)
Сонное воскресенье... Венские вензеля
узких трамвайных улиц...
Окон во тьме - напротив.
Дворник берет "инстРУмент"...
Дворник выходит зря:
столько сорвалось листьев
с мокрых усталых веток,
словно надежд напрасных...
(Дворник включает "Сплин" )
Утро бежит по венам.
Утро глядит бесстрастно.
Листьев - намного больше.
Дворник - совсем один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696469
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.10.2016
...если когда-нибудь боль моя вскрикнет птицей,
я искрошу ей в ладони немного сердца.
Ешь,безутешная, - пусть тебе сон приснится,
что ты - огромная белая птица-Радость...
Что среди моря, чей голос на твой похожий,
где-то остался - размером с ладошку- остров,
где-то осталось - размером с мгновение - время,
небо осталось - где сможешь расправить - крылья.
ну а пока... Это сердце - ломоть да крошки.
Ну а пока... Эта птица - сгоревший Феникс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696048
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.10.2016
...білі птаХИ тебе не любили,
на плечі тобі сідали - чорні...
І розправляли, як НОчі, крила -
наче посланці самого ЧОрта.
в сірих очах ще горіло сонце,
чорні птаХИ так дивились заздро -
їм би таких діамантів у гнізда -
так: забавлятися час від часу...
Білих птахів перебили люди.
Чорним птахам - лаштували гнізда.
Вчора в очах ще горіло сонце.
Зараз - вже пізно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2016
Человек, который сидел на стуле,
так отчаянно душу свою сутуля,
с головой, как огромный сожженный улей -
дотлевающий, взорванный, не смешной -
был спокоен, как стол, как квадрат -
недвижим...
И бессмысленность кошкой - облезлой, рыжей-
норовила на стол, чтоб к душе поближе,
и к бутылке - с невыпитой тишиной.
Кто-то умный внутри говорил: мол, лечит
время, сон, кислород, колбаса и встречи.
Улыбайся почаще, считай овечек.
И на речи - ага, Человек кивал.
Улететь бы. Уйти. Не искать причину.
Не пытаться понять. И не горбить спину.
Оттолкнуться от точки, где свет - да клином...
И клинок глубоко. И окончен бал.
Призывал безотчетно Отца и Сына.
Призывал бесполезно Отца и Сына.
( Хоть до этого Их никогда не звал).
И Господь так заливисто хохотал...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695202
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.10.2016
А я рахую осені прикмети:
гіркі горіхи, Огріхи, гріхи,
слова, вітри, плащі, дощі, дахи,
і яблука - мов крихітні планети,
і мокрий - день, і кашель - що сухий.
Достиглих груш жовтіючі церковці,
що на базарах - вроздріб і гуртом.
І дядько, що кудись біжить з торТОМ,
вірніше - з ТОРтом - у самій футболці
в шалений дощ. І сонячний фантом
що виглядає злякано і блідо,
бо літу - край, каюк, кранти, that's all...
І надпис під пологовим:
" My soul!
Я ДЯКУЮ ТОБІ ЗА СИНА, ЛІДО!!!
а трохи нижче "МОЖНА НА ФУТБОЛ?"
І листя, що кружляє, лине, плине,
спалахує, мов лисячі хвости,
від холоду зіщулені мости,
трамваї і трамваїв жовті спини...
І тут би щось трагічне - про "НЕ ТИ..."
про "...я давно забути Вас повинна..."
Та в серці - тихо. ПОрожньо.
І синьо.
Прости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694081
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2016
Ранок видався холодним,хоча сонце вперто лізло в шпару між сірими шторами вікна. Але найгіршим було не сонце. Найгіршим було мокре ліжко...Навіть не так саме мокре ліжко, як лемент,який зчиняла щоразу тітка Свєта- нічна нянька, піднімаючи Петрика з ліжка. З мокрого ліжка... Ну облюрився. Ну і чорт з ним... Навіщо так кричати?
Мокрі труси можна було заховати кудись... А от з матрасом важко...
Треба швидко,поки Свєта не прийшла будити єдину дитину в корпусі для наймолодших, заправити мокрий матрас. Всіх забрали які-не-які батьки чи родичі на Різдво - тільки малий, сцикливий і косоокий Петрик залишився на місці. Втім, як і завжди. Забирати Петрика було нікому.
...Петрик натягнув колготки на мокрі труси, а зверху - джинси,засунув ноги в смішні капці з МіккіМаусами і тихенько шмигонув у коридор.
Коридор був залитий світлом, порожній, вікна, розмальовані морозом,
спалахували сотнями іскор...Знадвору було чути бамкання дзвонів.
А з дитячого корпусу - крик тітки Свєти. Знайшла... Матрас... Одразу відчув на собі мокрі труси. Щось закрутило в носі, защипало в очах...
Петрик швидко крутанувся на п'ятках - цьому мистецтву його довго і боляче навчав восьмикласник Щибань - і побіг в напрямку великого загального коридору, де вже вочевидь займалися важливими дорослими справами Петрикові товариші по нещастю - здоровань Щибань, високий і худий шестикласник Рачок і дев'ятикласниця Лана. Їх також ніхто не забирав.Ніколи.
Вся компанія була в сборі, вони сиділи на відкидних, як у кінотеатрі, кріселках, і рахували гроші.
- Рачок, давай ще дві монети! Ти маєш, я бачила! - дзвінко гукнула чорнява,як циганка, Лана. Лана була красива і подобалася Петрику.Інколи вона допомагала йому зав'язувати шнурівки, інколи могла дати відкусити пів-яблука, а то і погодувати з ложки у їдальні... Навіть коли Лана зв'язала останнього разу Петрикові шнурівки разом і він боляче гепнувся лобом об цементну підлогу, навіть тоді вона не переставала подобатись... Всі реготали, на лобі у Петрика росла з космічною швидкістю синя гуля, вихователь Микол-Федорович вхопив Петрика за руку і поволік в медпункт до медсестри Оксанки мазати голову зеленкою - навіть тоді Лана не переставала подобатись...
А зараз вони - Щибань,Рачок і Лана потайки скаладали свої копійки,щоб купити пачку сигарет. Петрик був "у курсі дєла", тому на нього ніхто особливо уваги не звернув. Аж поки Щибань не зморщив раптом широкого кирпатого носа:
- Йо,що то смердить так? Ужжжас!
Рачок почав принюхуватись також...
-Петрик, ану йди сюди!
Мокрі труси холодили шкіру. Йти ближче до Щибаня не хотілося... Аж тут відчинилися вхідні дівері і до коридору зайшла новенька вихователька ЯкЇЇТамЗвати - ніхто не пам"ятав - з двома огрядними жіночками у волохатих шубах.
- А ось і Петрик - сказала вихователька, кивнувши на нього. -А це до тебе гості... З опікунської ради. А ну припини гойдатися!
Огрядні жіночки підійшли до Петрика і почали широко посміхатися.
Петрикове серце здивовано забилося і від хвилювання він запитав, заїкаючись і гойдаючись,перекочуючись з ноги на ногу
- Ви принесли цукерки?
- Ми прнесли тобі ось... Одна з жіночок витягла звідкілясь - з кишені мабуть - якийсь пакет і почала його відкривати.
- Якийсь тут запах у вас дивний... - сказала тим часом друга
-Та це Петрик всцявся! - прогиготів Щибань, бовтаючи ногами
Петрикове серце стислося,мокрі труси прилипли холодно до тіла і він раптом крикнув голосно - аж луна покотилася коридором
- Це не я!
З пакета тим часом були витягнуті на світ божий шапка, нові рукавиці і ЦЕ... ЦЕ було в красивій рожевій шурхітливій упаковці, на якій намальована була суниця - якось одного літа Петрикові та іншим дітям дали таке після обіду у інтернатівській їдальні - цукерки.Але ті були маленькі і круглі,а тут... Петрикове серце тьохнуло з радості - невже така велетенська цукерка?!!
-Що за сморід! - тим часом і собі пробурмотіла новенька вихователька,постукуючи каблучком модного чобітка... як раптом до коридора влетіла тітка Свєта і, вхопивши Петрика за худе плече, оглядаючись на гостей,тому спокійно - а від цього ще більш страшно - сказала:
- Петрику, знову, заразо? а шмаття твоє брудне хто мені поможе повиносити?!! - і стисла кістлявою рукою його перелякані кісточки під тонкою футболкою
- Це не я! - верескнув Петрик і коли голос його урвавася, стало чути як знову десь далеко у морозному сонячному дні забамкали дзвони...
Петрик вихопив з руки огрядної жінки рожевий ароматний предмет з намальованою суницею і рвонув до свого корпусу, з усіх своїх 6-річних сил і капців з МіккіМаусами.
- Я зловлю його! - крикнув Щибень, зриваючись на рівні і стискаючи кулаки.
- Не треба,Толику, я сама розберуся! - сказала новенька вихователька і задріботіла цокаючи каблучками коридором за Петриком.
- Помийте його там заодно - воно ж встало , свиня така, навіть не заходило до умивальника! Сцикун! - заверещала Свєта...
Ось і корпус наймолодшої групи. Петрик кинувся до свого ліжка, але матрас був піднятий вертикально коло стіни і величезна темна мокра пляма нагадувала силует дивовижної квітки на фоні давніх підсохлих плям. Петрик кинувся до умивальників, забіг у душову кабінку і зачинив за собою тонкі дверцята на гачок. Тремтячими руками почав здирати з велетенської суничної цукерки шурхотливий блискучий папір... Запах суниць був густий і рожевий, тільки папір не хотів рватися...
- Петре, відчини! - забарабанив у двері голос новенької виховательки.
- Петре! Кому я сказала! Негайно! Тебе гості чекають!
- Я не хочу... Я миюся! - додумався Петрик і відкрутив кран. Зверху полилася вода - спочатку холодна...Бррр ! І джинси, і колготки, а що вже й про нарешті підсохлі труси казати - усе намокало. Петрик трусився і тремтячими пальцями колупав обгортку своєї цукерки,стоячи під струменями води. Новенька вихователька лупила в двері кулаками, шарпала їх... Вода лилася і поволі починала теплішати, витікаючи крізь широку щілину між дверима та підлогою просто у спеціальну дірку водозливу на підлозі посередині кімнати.
Раптом новенька вихователька так шарпнула двері, що гачок не витримав - двері відчинилися.Вихователька вхопила Петрика за мокру футболку і потягла з-під уже гарячої води. Петрик пручався і вив... Найгірше - вона забрала з його рук слизький рожевий суничний предмет - його цукерку! Петриковий подих перехопило від люті - він викрутився і штовхнув цю гидку новеньку виховательку ЯкЇЇтамЗвати з недитячою ненавистю.
На підлозі було повно води. Вихователька не втримала рівноваги на своїх модних високих каблучках і впала просто на отвір водозливу, затуливши його собою, лупнулася головою об білий кафель підлоги -як Петрик колись -якось дивно сіпнулася і завмерла. Стало тихо. Тільки вода шуміла, поливаючи вже порожнє місце в душовій кабінці дефіцитною гарячою водою, тільки десь далеко знову бамкали дзвони і хтось весело сміявся на вулиці... Петрик підійшов до виховательки, що лежала нерухомо на мокрій підлозі посеред великої калюжі, яка все прибувала... Від голови виховательки - з відкритими очима - розповзалася велика червона пляма.
Петрик витягнув суничну цукерку з її теплої долоні. Замерзаючи, забіг до спальні і заліз під своє ліжко.Там нарешті здер обгортку зубами... Цукерка була прекрасна - величезна і рожева. Петрик лизнув.
В роті зробилося гірко і гидко.
...в душовій текла вода, бамкали дзвони, десь знадвору лунало " Христос народився!"
Петрик лизнув ще раз.
І заплакав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2016
Зозулька хворіла.
-Розкажи казку-у... - просила вона, тримаючись за закапане вушко і виглядаючи з вікна у сірий осінній вечір...
Колись, дуже-дуже давно, однієї зимової ночі, котилася світом така сильна віхола,
що вітер розгойдав небо. І з неба впала на землю крихітна зернинка. А що була вона ще дуже маленька, то найбільше їй подобалося спати - адже ти знаєш,що маленькі діти найшвидше ростуть уві сні?
Сталося так,що впала вона на грядку у великому білому саду, провалилася у сніг, як у теплу білу постіль і їй снилися дивовижні сни - синє небо, рожеве небо, небо барви золота... Сон її був міцним. Адже була вона ще й змучена довгим польотом-падінням - це не жарти здолати таку далеку дорогу! Тому й проспала Зернинка усю весну і початок літа. А коли нарешті прокинулася і несміливо проросла зеленим паростком,Сад уже буяв у цвіту.
- Ой, що це? Хто це? - почула вона раптом дзвінкий невдоволений голос, - Знову бур'яни лізуть! - це обурювалася висока пишна квітка, яка мала дивовоижний рожевий колір і ніжний аромат.
- Не смій тут проростати, а то я вколю тебе своїми колючками! - це була Троянда,яку в саду вважали королевою. - Гей, божі корівки, лінивиці ви такі, несіть мені негайно краплину заспокійливої роси з макової грядки! Миттю! А де мій улюблений танцюрист Капустіан Віяло?! Сюди, негайно! Королеві погано!!!
В цю мить звідкілясь вилетів великий білий метелик і закружляв у танці над Трояндою, обдмухуючи її своїми крилами, як віялом. Але проросла зернинка розгледіла, що мав він надмірну вагу і потайки - так, щоб ніхто не помітив - щось дожовував...
- Бережіть свої нерви, о прекрасно Трояндо! - улесливо мовив хтось з іншого боку від Зернинки-паростка. Цей "хтось" мав п'ять червоних пелюсток, а ще - міцне зелене стебло з видовженими листками. А корінчиком у нього була цибулина, що Тюльпан - бо це був тюльпан - старанно приховував. Він боявся, як би його не вигнали з квітника на цибулеву грядку... Тому намагався бути приємним і корисним
королеві завжди. За що і був назначений Радником Королеви.
- Ох, Пан-Тюльпан, як я змучилась! За мною так недбало доглядають... Чому, ну чому я змушена терпіти поряд оцю незрозумілу істоту з таким різким і тривожним запахом?
- Давайте задіємо загін Кровожерливої Тлі - порадив Тюльпан.
- А, можливо, це якась нова квітка, яку пересадили з лісу? - несміливо прошепотіли невеличкі і невисокі, в скромних сукеночках і на тонесеньких стебельцях, фіолетові квіточки - Фіалки. Потайки вони співчували молоденькій Зернинці, що проросла, адже їх самих нещодавно пересадили у садок
із лісу.
- Треба запитати у Генерала Джмеля - він усюди літає - повільно і дуже поважно
промовив високий пан, вкритий цілою гірляндою персикових суцвіть. Він чувся дуже впевнено, бо вірив: ім'я його - Гладіолус - носить сліди прадавньої мови латини. Про це він почув від професора Кактуса,який стояв відлюдьком на підвіконні і, коли вікно залишалося відчиненим наніч, Гладіолус і Кактус вели довгі вчені бесіди, шукаючи відповіді на складні запитання... Наприклад: що важливіше - квітка чи корінчик? Чи можливо проштрикнути небо,якщо довго і вперто рости?
Люди - це зіпсовані вкрай квіти,чи Квіти - це люди,які зуміли подолати себе і
стати тим, ким задумала їх колись Жовта Праматір Небесна Квітка?
- Так,так, пане Гладіолусе, ви маєте рацію - строго промовила руда, схожа на великий дзвоник, квітка. Її пелюстки були вкриті вишуканими темними плямами - не дарма вона носила назву Тигрова Лілія і в глибині душі була ображена, що королевою квітів вважали Троянду, а не її... Адже плями на її пелюстках свідчили про її належність до царського роду - до великих і могутніх тигрів! Куди там якісь троянді... Окрім того недаремно Кіт Мурчик Смугастий - справді смугастий і нахабний - забігши у сад, понюхав саме її - Тигрову Лілію? А він не будь-хто - він двоюрідний брат отих велетенських королівських Тигрів... Хіба це не доказ її особливого становища?
Аж тут прилетів і Джміль. Усі квіти захитали голівками, вказуючи йому на нову мешканку квітника.
- З-ззз-з-жжжж-ззз-звідки зззз-зззавітала? Хто ти? - запитав Джміль,оглядаючи
небесну Зернинку, що проросла, на стебельці якої - поки квіти розмовляли - уже з'явився крихітний пуп'янок.
- Я не знаю... - відповіла небесна мандрівниця.
- Ти, мабуть, якась інопланетна істота,яка хоче захопити Сад - висловив припущення товстий, як сарделька, Кактус, якого саме зараз виставили на підвіконня відчиненого в сад вікна. Він весь був всипаний голками, що свідчило -на його думку - про неабиякої гостроти розум. Кактус жив у кімнаті, тому часто дивився і слухав телевізор, знався на комп'ютері і чув усі новини світу.
- Ох! Космічна інопланетна істота!!! Захопити Сад... Я не витримаю... Який жах! Тлю сюди! Заспокійливої роси!!! Капустіан, негайно зроби вітерець!... З самого космосу!
- А що таке - космос? - запитала Зернинка-паросток.
-Це - ТАМ! - усе, що змогли відповісти квіти, показуючи пелюстками догори.
Зернинка підняла личко-пуп'янок догори, але нічого ,крім крон дерев, крізь які пробивалося сонячне проміння, не побачила.
Так минуло літо. Повітря ставало усе холоднішим.Багато квітів поволі сивіли, губили пелюстки... Губи їхні тремтіли од холоду, а стебла згиналися і темнішали...
Поволі, уже не приходячи до тями, вони поринали у одвічний зимовий сон, вигойдавши у своїх тілах крихітні зернятка, що потягнуться до світла і тепла колись потім - наступної весни...
Тільки маленька Зернинка, що проросла, ставала усе вищою, сильнішою, її пуп'янок врешті розкрився, демонструючи світу кольорові пелюстки промінчики.
Одного дня з дерев почало опадати листя. А наступної ночі небесна мандрівниця на стулила очей,адже усе листя з дерев попадало додолу і вона побачила те, що мріяла побачити давно: безкрає темно-синє небо, на якому сяяли тисячі зірок, схожих як сестри, на саму Зернинку,що вже стала Квіткою.
Зірки теж побачили маленьку яскраву зірочку на високій стеблинці далеко-далеко внизу на Землі і лагідно гладили її своїми золотими промінчиками.
- Тепер я знаю, хто я . Я - зірка. Айстра...
Всеньку осінь Айстра цвіла у саду, де вона тепер була єдиною окрасою - всі квіти давно проросли у потойбічному далекому саду, куди потрапити живим - зась...
Але Айстрі не було самотньо - щоночі вона милувалася зірками в небі. Сестрички-Зірки ж в свою чергу надсилали їі свої привіти у вигляді крихітних льодяних зірочок - перших несміливих сніжинок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684158
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2016
Ні, не шукаю. Не вдарю об палець - палець.
Слів на піску не читатиму, що писав.
ЛІТО - невдячний хлопчик... Злодюжка... Заєць...
Що у траві мого серця згубив окраєць,
селфі зробив на прощання і... П'ятами накивав.
Ніч наливає по вінця сливову тьму.
Ні, не сумую.
Як я за ним суму...
You...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2016
У присмерку зеленоі габи,
в густій траві смарагдового літа,
у піжмурки ховаються - гриби...
І - діти...)
А квіти жовто бамкають у дзвін,
у брязкальця калатають тоненько,
Бо вистрибнули й зникли у траві
Ой леле! - Карамельки... М'ятні... Дві...
З малоі поцукрованоі жменьки...
Гай-гай,Князівно... Плакати - дарма!
Лиш уяви: в Мурашковім Палаці
( далеко у колисці спить - Зима...)
ті карамельки принесуть на таці
Веселому рудому Королю
і Королеві - на бучнім весіллі!
І буде карамельковим "Люблю..."
І м'ятним- те мурашкове застілля
в таку ясну осінню синю днину
Де ми з тобою,Серце, - на гостину!
А поки Сонце - Літа Генерал-
заплакане твоє цілує личко,
Гайда зі мною! - міряти - на бал! -
Зозулині - твій розмір) - черевички...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2016
- Здрастуйте,пане Лікарю. Так, я - тут...
Та, що сміялась у вічі і промовляла:
- Стріли у серці? ...надій кровоспинний джгут?
- Що Ви, отямтесь! У мене - чіткий маршрут.
Тими дурницями я вже "відхорувала"...
Виросла, вистигла, вийшла на рівний шлях:
а) ніжних амурчиків - кинувши на поталу;
б) квіти лишивши незірваними - в полях;
в) всіх соловейків неслуханими - в садах...
В мене - холодний меч і міцне забрало...
В мене - дракони, безодні, палітри, сни...
я НЕ ЧЕКАЛА ні зустрічі, ні - Весни.
...тільки все стало-
ся
і...
Мене - не стало.
- Знаєте, Лікарю, хворість приходить як?-
довго ЙОГО не чуєш і - все не так,
літо стає, наче осінь - терпке на смак,
сам із собою до бою ідеш уперто
...і...
Падають вежі, ламаються вщент мечі...
На голуБІВ обертаються всі сичі,
і відлітають - до Нього... бо уночі
раптом - до смерті- почути б...
нечутне
- Де ти?
...й звісно - безсоння,слова, лихоманка, пульс...
І колективна втрата рівня IQ - у муз...
...Різні мурахи
у МОЗКУ дають концерти.
З тими мурахами, Лікарю, геть біда -
в них там - мости Мірабо, рятівна вода,
плачуть на сцені Офелії і Джульєтти...
Цілодобово - аптеки, кіно, таксі...
І безупинно повторюють геть усі
ставши у храмах мурашкових
на коліна
Лихо!- неначе молитву- його ІМ'Я
те ,що забути я легко й давно повинна.
бо - не зі мною...
Не мій.
Не для мене...
І я - не я...
Слухав байдуже усміхнений ЛІКАР ЧАС.
вправно вистукував пальцями "Венский вальс"...
чухав борідку... мугикав під ніс ледь чутно...
( Знехотя серце моє на шматочки рвав
і молодому хорту під столом кидав.)
- ось,що Вам можу сказати я - Лікар Час -
Вашу хворобу лікують не ліки - ЧАС...
Щоб віднайти вам загублену Вас - для Вас
тричі на день по крупинці - у чай... У квас...
й - жодних віршів.
ну... Бувайте.
-Агов... Наступна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2016
...так швидко тане на губах
цукерка ягідного літа...
Втрачають глузд і спокій - квіти,
вдягнувши сукні оксамитові
в залитих сяєвом садах
де Сонце - бог, лакей і пан,
зрадливий жадібний коханець
цілує губ вологий глянець
І цій... І тій... І тут... І там...
І - божеволіють вуста!
І зріють ревнощі і вишні...
Де чути "твій!" і " не залиш мене..."
Коханки ,втім, стають "колишніми",
забуті легко... Та... І та...
Бо помережить осінь мить
одквітлим спогадом про літо -
замерзнуть босо сухоцвітами
в обіймах вічноі зими...
А поки... Сонце золоте
гультяєм котиться по небу...
Мені б не думати - про тебе.
Мені б - не відати про те.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2016
Мій малесенький білий і сонячний "Port Lligat",
де рибальських човнів ще блукають солоні душі.
Де кімнати здаються за безцінь... З усіх принад
Не Wi-Fi, казино, ресторани, несправжні сУші,
А блаженна самотність. І голос - у кожній мушлі.
І примарні фрегати. Далеко... Далеко... Над...
Що над ними не владні ні спомин, ні біль, ні час,
ні піски золоті, ні примхливе зелене море.
Обивателі цідять із пластика теплий квас
і фіксують на гаджети літа палкий анфас.
І уперто лунає стареньке терпке Amore...
Не про нас.
Втім... У тому напевно і є золотий резон -
позбуватись Піщаних Замків в жаркий сезон,
там, де відчай у губи цілує безкрайнє море...
І містечко, забуте богами - примара, сон -
безнадійно - вже вічність - чекає
на Сальвадора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2016
Забуто кОмпаси і глобуси -
Lovestory кришене бізе,
де літо рейсовим автобусом
кудись печаль мою везе.
А ще - везе мого наплічника
і напідпитку фраєрка.
А ще - руду кирпату дівчинку
й " Така як ти" Вакарчука.
Ще трійко краль - у них з Мальдівами
на майках зроблено принти.
І стріне море... Несподівано...
І поцілує...
Так, як Ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2016
Трамваї порозвозили блондинок,
відсаксофонив вечір саксофон.
Чудова ніч... Мене на поєдинок
не викличе ні вірш, ні лист, ні сон,
ні вчасно "відфутболений" ромео,
ні звично відкоркована печаль.
Травненва ніч. Порожнє місто левове.
Не я... Не ти... Не ми... Не тут...
А жаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668415
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2016
У Англії зранку діти їдять - вівсянку...
Із рису в Китаї корисні млинці ковтають...
Як сонце у Індії встане - порядні мами
маленьких індусів годують смачним бананом...
І навіть на дуже далекім-далекім острові
туземці жують хробачка - з молоком(!) кокосовим...
І тільки у Львові - в будинку сто двадцять восьмому-
дівча за столом чебиряє ногами босими...
-Я КАШУ НЕ БУДУ!!! Несіть мені лимонаду!
І десять сосисок, посипаних шоколадом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2016
Солодкий травень. Соло солов'я.
Солом'яного кольору перини
пливуть собі по небу... Жаль - не я
над цим бузком, трамваєм, містом лину...
Де пахне вечір спокоєм і сном.
В пісках пісочниць - голі купідони.
І курять крізь відчинене вікно
неголені сусідські аполлони
подейкуючи мляво про футбол,
війну,"бабів", повістки, ціни, пиво...
На лавочках сідничок юних Лол
торкають однокласники цнотливо.
І світ такий одвічний - до прозрінь,
де гасне вечір - синьо... Синьо... Синьо...
Де женщіни з обличчями богинь
медитативно лускають насіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2016
Мальчик, который меня никогда не любил,
с бледным от ярости, но симпатичным лицом,
с темными звездами карих сияющих глаз...
Как же красиво взлетали твои кулаки!
Был в их движении - ветер! ...размах! ...волшебство!
Воля к победе! ...Извечная сила самца!
Жаль,что был прерван сей яркий отважный полет
жалкой преградой - моим беззащитным лицом
что напухая немедля... синея... садня -
нет,чтобы очень - но все ж отвлекало меня
от наблюдения,так озарившего мозг,
словно горящими титрами - темный экран:
именно так долгожданное сладкое "МУЖ" -
слово, ласкавшее губы вчерашних невест,
вдруг безвозвратно меняет значение, смысл,
курс... перспективу ...пропорции... планы... маршрут...
Время - на бремя, любовь - на опухшую бровь,
юркнув сквозь зубы созвучным трехбуквенным "Х..й."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665844
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.05.2016
...Чи стане знов обвуглена трава
ПШЕНИЧНИМ полем, а не полем БОЮ?
Слова... Слова... Безпомічні слова...
Мурашко, ти залишилась жива
в долоні юнака, що в ці "жнива"
упав в траву в солдатськім однострої?
А скільки їх ще в землю упаде?
Гамселять війни у кривавий бубон.
Мечі... "Катюші" ..."Гради"... Чи зійде
мурашкове - нечутне і просте:
-Коли ви вже награєтеся, Люди?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2016
...ми з Тобою - вигнанці з раю.
Перед нами - чужа земля...
Десь у хмарах, мов сон, зникає
шлях у райські святі поля...
Так беззахисно кличе небо
ця приреченість кволих тіл...
І на плечі спішать до тебе
мої руки - без сліз, без сил...
Зупинись і відчуй космічність
нових вимірів... Кораблю -
океани... Не відчай - вічність...
Перший День. І моє "люблю"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2016
...А... може... нумо - партію у шахи?
...І, знаєш... В мене є Вино і Хліб...
Змивай свій грим, що наганяє страху...
..а я зніму - намуляв трохи - німб...
Ти - чорними? Як завше? Не набридло
завжди лишатись Абсолютним Злом?
- Без Темряви - не буде видно Світла.
Добро без Тіні - буде чи Добром?
- Та досить філософій, краще ділом
творити ВОЛЮ Світла... Диво з Див!
Я нині сотню душ наповнив - ВІРОЮ!..
- Я нині сотню душ - занапастив...
...Пекельний... Чи колись інакше зможеш?..
Нехай - хоч в шахи! - а здолаю - знай!
- Були ті душі крихітні й порожні,
убогі і жорстокі через край...
За що їм - Світло? І за що їм - рай?
...І відповідь втекла у Небо - птахом,
байдужа до поразок й перемог,
де в білій залі двоє грали в шахи...
Один з них був - диявол.
Другий - Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2016
Як ти пестиш мої пелюстки,
безжальна панно!...
Вже вуста,мов гарячі згустки,
повзуть униз...
Ти - із тих орхідей,що лишають
незгойні рани,
а на персах солодких -
перлини раптових сліз...
І фортеці мої ти так легко
здолаєш -знаю...
Твої пальчики білі торкнуться
самого дна,
а стебло язика-раптом стане
ключем від раю,
де мене на світанку чекає-
стрибок з вікна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2016
Пальцям покірні гудзики на сорочці.
Я відмикаю вустами твої вуста.
Тіла мого планета - гаряча точка,
де карамель поцілунків, як ніч густа...
Ти мене згубиш, як тільки торкнешся-знаю.
Ти ж порятуєш - ця казка, як світ, проста.
Тож...
Я розщіпаю гудзики на сорочці
і - так безстрашно - вустами твої вуста...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2016
...будь спокоен и светел, Господи.
Как-то поздно меня спасать.
Ты такую придумал пропасть мне,
что мне вечность в нее сползать
упираясь то лбом, то пятками,
грустью, содранной до кости...
И "уйти" рифмовать - несладко так -
с неуклюжейшими "Прости..."
Ты ж, кормя своих райских курочек,
глянув мельком с небес в просвет,
молви :- Надо же... В этой дурочке
был какой-то намек на Свет...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658739
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.04.2016
не-переклад
"No Enemies" by Charles Mackay
You have no enemies, you say?
Alas! my friend, the boast is poor;
He who has mingled in the fray
Of duty, that the brave endure,
Must have made foes! If you have none,
Small is the work that you have done.
You've hit no traitor on the hip,
You've dashed no cup from perjured lip,
You've never turned the wrong to right,
You've been a coward in the fight.
Той, хто хоч раз горою став за честь,
Чий меч в бою за правду не спочив,
Хто в боротьбі цій вистояв, не щез,
Той неодмінно має ворогів.
Ти гордо кажеш:" Жодного нема!"
Ця слава - наймізерніша із слав...
Не став ти світлом, де була - пітьма,
Де зло гніздилось - очі закривав.
В болоті ти своє життя прожив,
у власній, у нікчемності, загруз...
Ти кажеш, що не маєш ворогів?
Мій друже, ти всього лиш боягуз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2016
...прошу вибачення у авторів, які професійно займаються перекладами.
В моєму випадку це - не переклад... Навіть не переспів:).. передзвін і
відлуння - щось таке.
Колись.................
Дороге,як пам\'ять:)
To A False Friend (Thomas Hood )
Our hands have met, but not our hearts;
Our hands will never meet again.
Friends, if we have ever been,
Friends we cannot now remain:
I only know I loved you once,
I only know I loved in vain;
Our hands have met, but not our hearts;
Our hands will never meet again!
Наші руки зустрілись, серця розминулись в дорозі.
І ніколи уже не зігріти долоні долоню.
Ми не зможемо жити на світі під іменем \"друзі\" -
наша зірка повільно в печальному небі холоне...
Не потрібні душі цих фальшивих чуттів діаманти.
Тільки плаче душа, їх несправжність забути не в змозі...
Я любив Вас колись... Та любив безнадійно і марно.
Бо долоні зустрілись. Серця ж - розминулись в дорозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2016
Ну що ж, Джульєто, життя - вже проза.
Тушкуй котлети. Суши мімози.
Чекати досить Коня і Принца.
Знімай пуанти. Тобі за тридцять.
Звикай, Джульєто, до перших тріщин
в ранковім люстрі - нестерпно віщім.
Нестерпно чеснім. Чужім - нестерпно...
Де мерзнуть ноги. Чи - крила терпнуть?
І терпне спогад - вуста гарячі...
Солодкі. Вперше. П"янкі. Незрячі.
Ванільний опік. Кордони стерто.
Пульсують крила.
Горять котлети.
І п"є тихенько коньяк - Джульєта...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2016
...додавай до своєї печалі і нот, і вина.
( Не кохання, не міст Мірабо, не твоя, не весна... )
І не варто ось так зловживати упертими "не"...
Соломоне, давай... ти ж умієш...Усе промине...
Все мине, промайне, хоч ця чаша мене - не мине:
Забуваю вуста, що колись так жадали мене...
І тримаю дурненьких пташаток за срібні хвости
бо так прагнуть зухвало крізь ребра мої утекти
полетіти, зомліти, упасти Тобі на плече...
Розказати, як крихітний опік пульсує й пече...
Як приходить печаль... Вимикає і сонце,і сон...
Тільки перстень шепоче: -Усе промине... Соломон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2016
Звикаю до Тебе - чужого... Поволі - звикаю.
Звикаю незвично спокійно дивитися сни.
( ...Там досі пливуть кораблі до далекого краю)
Я звикну... я - зникну... Твоєї не рушу весни.
Обіцяю.
Звикаю звикати. На речі дивитись простіше.
Слова і зізнання губити в байдужій юрбі.
Крізь мене - пробач - ще ростуть ненаписані вірші.
...бо Ти мені снишся.
Хоч я вже не снюся - Тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2016
Небо сегодня не выспалось-
бледное-бледное...
Видно Горошина-Солнце
мешала уснуть.
Утро фарфоровой куколкой
медленно-медленно
станет кружиться -лишь
ключик рискну повернуть.
Синие птицы слетятся
за сонными крошками,
черная птица от стаи
отстанет - схитрит:
выудит клювом
из белой перины Горошину,
но -
...выронит в небо
и,каркая,прочь улетит...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653163
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.03.2016
Мій любий Вінсенте, тут знову весна...
Поглянь! Послухай!
Покинь свої лезо, утому, стакан вина
і приречене вухо...
Бо...
В полях -
палітра така мелодійна, дзвінка, ясна,
печалі - ні сном,ні духом...
І жменями кидає вкотре зерно Зерна
у землю - пухом
Одвічний Сіяч.
Пухнасті, гривасті - вчвал,
вскач! -
- білило і кОбальт - біжать
вітриська - шалені коні...
В безодні з абсентом, Вінсенте,
тепла нема - лиш корч агоній.
А тут - лиш поглянь! Послухай!-
така весна!
І крізь бірюзове плетиво
полотна
уже пророста
замість сонця -
гарячий Сонях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2016
А тобі в обличчя зарегоче правда,
випотрошить душу, наче гострий ніж...
Є закон незмінний навіть в грі без правил:
заварила кашу? Пригощайся... Їж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2016
...в ТоБІ моя печаль... Мій сон, мій сум...
мій найніжніший біль... Що - не минути.
...а я ...а я - одна з тоненьких струн,
під пальцями умілими. Нехай...
...і рада б утекти - не перейти
палаючих мостів... і - не забути...
Кружляє білий цвіт ...кружляє сніг...
і засипає - Вигаданий Рай...
а я не можу мовити
-Прощай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2016
Ти стояв. І я стояла. Ми стояли зовсім поряд...
Хтось гукав приємним басом: - Передайте! За проїзд!
Ти мовчав. І я мовчала. Лиш стрибав стрибучий погляд.
І вдихав мої парфуми елегантний мужній ніс.
Вібрували дах і вікна. Вібрували телефони.
Хтось бубнів смішним фальцетом: - Я купив кефір, My Love.
Як же солодко торкнувся вказівним моєї скроні!
Пульсував гарячий палець. І не-палець - пульсував...
І дзвенів трамвай весняний, і скрипів на поворотах.
Хтось волав гучним сопрано: - Що? Кінцева - не вокзал?!
Аж раптово Ти промовив фантастично гарним ротом:
- Ви... на Мег... На Райян схожі... Вам ніхто ще не казав?
Був Ти надто нереальним для трамвая-дива-чуда
і не раз, мабуть, наснишся поцілованій - мені.
О спасибі, Меггі Райан! Слава, слава Голівуду!
Ти поцупив із кишені лиш частину зарплатні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2016
Мамо,я хочу додому.
Сонцем попалено шкіру.
В травах смарагдових - змії...
Темрява влізла у мозок -
щастя крихке розтоптала.
Тиша... Тумани... І спомин.
Мамо,я хочу додому...
Гори,як велетні вбиті
в полі - хребтами до сонця -
сильні розкинули руки...
Їм воскресіння "не світить"
Тиша... Тумани... І спомин.
Мамо,я хочу додому...
Ти є остання надія -
мій Всепрощаючий Скульптор.
Хай до безформної маси
тепла рука доторкнеться
й виліпить нову - Мене
десь по закінченню літа...
Мамо,так хочеться жити...
...звиняйте,текст - дуже давній... Юний зовсім:)
але... знову хочеться додому
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650906
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2016
...подарите мне велосипед-
обещаю - я от вас уеду,
может - не сегодня...Точно - в среду-
мой вдали растает вело-след.
Подарите мне велосипед!
...подарите мне велосипед -
я ведь откровенно Вам мешаю:
выпиваю слишком много чаю,
часто ем... не экономлю свет...
Подарите мне велосипед!
... и не надо врать мне,мол- come back!...,
из окна задумчиво взирая,
как крутя педали и петляя,
между ног сиденье зажимая,
исчезает грустный человек,
избегая встречного трамвая...
лимузина,всадника,джедая,
проскочив -да-да! - на красный свет...
из-под самосвала вылезая...
я любил вас...честно....Отвечаю!
А теперь - люблю велосипед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650119
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.03.2016
...и Море отказалось от меня
отхлынув так спокойно и красиво.
И был четверг. И небо цвета сливы...
И полночь...И пустая болтовня
в таком веселом радиоэфире,
где о кефире,гире и сортире.
...и не было пустынней места в мире,
где Море отказалось от меня.
Ведь Море - отказалось от меня.
И задыхались Синие Киты
на берегах - трагично и статично...
И шел трамвай- трамвайно так звеня...
И говорил кондуктор " Неприлично
бледны Вы... Но - сезон... Симптоматично..."
И жалкое "Спасибо.Все отлично!"-
конечностями резво семеня
срывалось с губ...
...до боли непривычно
вдруг понимать,что Морю - безразлично.
Ведь Море - отказалось от меня.
И Нежный Друг,порвав от страсти лиф
и теребя упрямые застежки,
расстроен был и удивлен немножко,
(- он раньше думал,что русалки - миф)
вдруг обнаружив под красивой тканью
не пары ног хмельное трепетание,
не жажду ласк ...касанья...и пронзания...
а -очень стройный,но...- русалий хвост...
и ,избегая потерять сознание,
присвистнув тихо,молвив "Западня...",
ушел в окошко,"дернув" "на коня"...
а я в песках раздетая осталась.
я от тоски в русалку превращалась...
Ведь Море отказалось от меня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649846
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.03.2016
( ...в общем-то ЭТО - поверьте- увы к стихам
ну никакого - помилуйте!:)) - отношения:
просто ритмичное просто нагромождение
слов, потерявших и совесть, и стыд, и срам...
где очень хочется - знаете ль? - просто так -
( ...вру ведь конечно! )- без боли, без дна, без цели,
рифмы - как кукол - вытаскивать из постелек,
и в тишине их раскладывать, как дурак,
или точнее - как дура, что впрочем здесь
сути - по сути - ни капельки не меняет... )
Знаешь, весна ведь... И все потихоньку тает...
и убегает сквозь пальцы... и зайцы вес-
ною такою вроде меняют шубку... Зайцы
при чем здесь? ..Да, в общем-то, ни при чем...
Я наберу...Он - увы:) - не поднимет трубку...
Я зарекусь набирать... И чужим ключом
стану пытаться открыть потайную дверцу.
(...множество ключиков разных переломав,
и окончательно скважину истерзав -
выброшу сердце.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649845
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.03.2016
...Эй!... ну пожалуйста!... кто-нибудь!...Кто-нибудь...кто...
Я надеваю улыбку,очки,пальто.
Я покидаю пижаму,рекламу,дом.
Я выхожу из подъезда...Где рыхлым ртом,
влажно ворочая серым массивом губ,
Небо,что проткнуто копьями дымных труб,
нервно пытается булькнуть... слепить...связать...
-Что тебе,девонька?...Нечего осязать?
Беса какого ты мечешься и скулишь?
Вот пред тобою - наешься,как хлеба!-жизнь:
звон колокольный- да под поросячий визг,
Город,как молот,что слишком хрустальных- вдрызг!
сцены бесценны и драмы за пол-цены,
вот- лимузины...последние вот-штаны,
трагикомедий шикарнейший прейскурант-
толстый полковник и мертвый худой сержант...
а у тебя
слышать и видеть какой-ни-какой талант,
краски,пельмени,колени,супруг и Кант,
утро,работа,зарплата,весна,война,
ноги и руки... Какого еще рожна?
че не хватает в пейзаже?!...ну?!...назови!
громче...еще раз...послышалось?..что?
Любви?
...и в тишине,что настанет,как в горле ком,
надо ж!- столкнуться с взъерошенным мужиком,
что подворотней изгаженною дыша,
жадно ширинку сминая и потроша
так кареглазо сподобится промычать
-мне б поеб.ть!...
P.S ужаскакойпростите
...просто закрила російськомовну сторінку... Вірш - звідтіля
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649553
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.03.2016
...ко мне приходила расстеленная Кровать
и мне предлагала чудесный здоровый сон...
И так рассудительно - "завтра чуть свет - вставать..."-
мне кто-то шептал на ухо... И был резон
простой и понятный - в кровати/подушке/сне/
не-выпитом кофе/оставленном бутерброде/
рассыпанных звездах/янтарной большой луне/
Полночном Олене - точнее,пардон,Коне -
что сном златогривым в плечо мне уткнулся мордой...
...ко мне обращался печальный кухонный Стол,
поскрипывал тихо,что ножки его - устали...
пытался старательно сбросить -да-да! - на пол
букет/пистолет/сковородку и корвалол/
вазон/телефон/три конфеты/рецепт,где плов/
обрывки какой-то обертки c каким-то love/
и тридцать восьмого размера мои сандалии...
(присутствие их на столе - возмущало Стол,
и в скрипе все явственней слышалось,что - "достали!")
...ко мне б - с разговором...Но нынче-как раз молчал.
Сидел у себя - в своих райских зеленых кущах,
на Землю смотрел и,позевывая,скучал,
и так - между делом... скорей -
для поддержки формы -стихи писал,
внимая молитвам на сон и не-сон грядущий
заблудших/прозревших/зависимых и непьющих/
не-ждущих-давно и упорно чего-то-ждущих/
идущих-на-смерть и на модный показ - идущих/
на суше...на море,где штормом - девятый вал...
И,вообщем-то,был НИГДЕ,хоть и - Вездесущий...
и so - на "входящие" - просто не отвечал.
А тот,Кто-Был-Нужен - был нужен...Но где-то спал.
И руки,что крюки - отбившись совсем от рук,
чертили на сонном окне письмена и знаки:
-Привет:)Напиши.Даже если ты вдруг - Не-Друг.
Мне просто х...ево.И хочется очень плакать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649551
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.03.2016
...Не парься,не ври,прогони муравьишек с кожи...
Не жди до рассвета,не падай... Уже? ...Вставай!
Не будь идиоткой - печальной и тонкокожей,
а главное - больше,пожалуйста, - не мечтай...
Мечту-отпусти.Хоть я знаю- так слаб и жалок
Под ребрами кто-то ноет,а ты- молчи:)
...растает зима и волнительно желтый шарик
ладонями с неба протянет к тебе - лучи...
И брызнет весна в твое сердце волшебным соком...
Пока же задача простая - идти вперед.
И ,знаешь,наверное, лучше уйти до срока-
уйти от Того,без кого тебе - одиноко,
и кто тебя больше -увы- ни фига не ждет...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649283
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.03.2016
Я коньяк умножила на виски,
а потом на "Мэри-мордой-в кровь".
Уходила молча - по-английски,
мука, что по паспорту -"Любовь"
драматично комкая платочек.
(Нервничал горячий пистолет).
Было мало слов, но много - точек.
Безнадежно близился рассвет.
И уже - увы - предельно ясно
умереть хотелось, не уснуть.
Был у той Любви поддельный паспорт
и не мной целованная грудь.
So... Когда Любовь хлебнула виски,
процедив "Пойду...Прости...Дела."
Я рассвет умножила на выстрел
и, под стол сползая, умерла.
А часок спустя, почистив зубы,
вымыв пол, бутылки, стол, паркет,
синие накрасив красным губы,
нацепив пальто-чулки-берет,
всем вокруг угодную беспечность,
провалилась в день, как в белый мел...
В жернова убогих человечьих
странных, никому не нужных дел.
И шагая бодро, улыбаясь,
сквозь толпу таких же мертвецов,
так напрасно - видимо - старалась
позабыть? Запомнить ли? Прощаясь
той предавшей
преданной
лицо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649281
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.03.2016
А у меня к Твоим словам - Нежность...
К Твоим пустыням да пескам - влажность...
и океаны- слышишь?- строк между...
Что-Было-Важно,потеряв важность
стоит,бессильно опустив руки...
Мечи отбросив... Не стерев грима.
Ты остаешься. Не мечтой... Мукой -
не прозвучавшим никогда звуком -
неумолимо проходя - мимо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649045
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.03.2016
...Столько серых оттенков,что хочется брызнуть кровью.
Столько белого снега,что впору - сойти с ума...
и глупей не придумаешь - "кровь" рифмовать с "любовью":)
(...есть достаточно вариантов...допустим - с "ролью\
канифолью\морковью\метелью\ фольгой\фасолью\
тихо в шубе толстеющей молью\фантомной болью\
карамелью\постелью\пастелью" )... рассвет...Зима...
В моем Городе - Снег.
Обнимаю.
Конец письма.
...Столько солнечных бликов на дне черепной коробки...
среди черных чертенков,чертящих чужой чертеж.
и глупей не придумаешь - глупо...глупее пробки:)-
так отчаянно\влажно\отважно\напрасно\робко
до отвертки в мозгах,до сгоревшей во тьме проводки,
понимая обратное,ждать - что Ты тоже - ждешь...
В моем Городе - Снег.
И не скоро -Весна.
и - Дождь
что мою тишину продырявит волшебным звуком...
А пока - только снег ...только снег...только снег опять.
(...мне ,наверно, придется по горло отрезать руки,
чтоб Тебе - менябольшенеждущему - не писать.)
...просто закрила російськомовну сторінку. Вірш - звідтіля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649044
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.03.2016
Красная Шапочка в странной зеленой шапке,
что приуныла? Не хочется в темный лес?
Ты все мечтала - в Принцессы? Хотя б - в
Русалки...
В Маши... В Мальвины...
да даже- в гардемарины...
Только не вышло.И Волк тебя все же - съест.
...точит он,видишь, за елкой картонной зубы...
Волку обещан завтрак...Урчит живот...
Ярко горят софиты...Играют трубы...
Зря ты покрасила шапку...Ты б лучше -
губы...
Пусть тебя-ОЧЕНЬ КРАСИВУЮ!- Волк сожрет.
...Пусть ты умеешь прицельно метать
корзинку,
учишь английский и можешь слагать стихи,
кто-то в Лесу для тебя - протоптал
тропинку...
-Красная Шапка,твой выход! Ровнее спинку!
И никаких "Не надо...","пиз...ец","хи-хи"...
Бо РЕЖИССЕРУ -виднее... И под сурдинку
жадно шевелятся елки...
И лопухи....
...просто закрила російськомовну сторінку. Вірш - звідтіля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648801
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.03.2016
...мне хорошо на дне моей реки.
Мне кислород уже и -ах!- не нужен.
Не нужен завтрак.И обед - не нужен.
Тем более - такси/свиданье/ужин/
дежурный трах... И даже плавники
здесь не нужней,чем хобот - попугаю,
спине -асфальт,а паруса - трамваю...
Мне хорошо на дне моей реки.
...и не пытайтесь,глядя в глубину,
взывать надрывно к совести утопшей -
и топать нервно ножкою продрогшей,
бубнить чего-то ...(что-то - про весну)
и палкой бить прибрежную волну...
простите мне мой рыхлый вид намокший
( но как прекрасны -эти пузырьки!...)
Мне хорошо на дне моей реки.
...поверьте- мне ни капельки не жаль
остаться здесь в компании предметов,
когда-то утонувших: пистолетов,
свершивших преступления...коньков
ржавеющих на ступнях конькобежца...
пустых бутылок...рваных кошельков...
дырявых разноплановых носков...
и ключиков от сломанного сердца/
машины/сейфа/дома/гаража...
под печень залезавшего ножа...
изрезанных кусков какой-то ткани
и мячика,ушедшего - от Тани...
...мы все лежим,болтая и шутя,
на дне в небытие переходя,
подвержены метаморфозе дивной...
не мучают ни сплин,ни каблуки...
мне хорошо на дне моей реки!
А вам пора - у Вас поет мобильный.
* ...просто закрила російськомовну сторінку. Вірш - звідтіля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648800
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.03.2016
на кой?
...и подумал Господь,создавая и множа
миры:
-не нарушить ли правила поднадоевшей
игры?..
и бродя по садам,бубенцами лениво звеня,
Он,наверно...от скуки?... на кой Он придумал
меня?
я обычная курица - только с "дырой" в
голове -
неспособностью к главному - поиску пищи в
траве
а с наклонностью к глупостям- то бишь -
художество...стих...
что никак не меняет питательных и вкусовых
отличительных качеств бульона,где курицы
труп
атрибут обязательный так же, как в челюсти
- зуб...
и средь куриц счастливых,несущих то
чушь,то - яйцо
мне все время мерещится Господа - где Ты?-
лицо
что с довольной улыбкой - то с неба,а то -
сквозь забор,
с интересом внимает,как тюкает шеи -
топор...
и дымится кастрюля... и чистятся лук и
морковь...
а в моей голове все толкутся стихи - про
любовь
неизбежность\напрасность\надежду
\кастрюлю\покой...
только клюв Вам - не рот... и в "ко-ко" кто
услышит "на кой?"
тюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648667
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.03.2016
сундук
\"...Жил на свете разумный супруг,
Запиравший супругу в сундук.
На её возражения
Мягко, без раздражения,
Говорил он: «Пожалте в сундук!»...\"
Эдвард Лир, лимерики
Был прекрасен сундук.
Был уютен и очень понятен.
И на дне сундука было много
полезных вещей:
табакерка...утюг...выводитель
сомнительных пятен...
и в бумажной обертке-
огрызок каких-то мощей...
...И во тьме сундука
было очень и очень приятно
находиться, мечтать и
писать на ладонях стихи...
Кисло таял во рту выводитель
сомнительных пятен...
Никому не мешало утробно-
сундучное ХИ...
Но однажды...однажды
однажды... однажды...
однажды...
Так жестоко..жестоко...
...и так неожиданно вдруг
в уголке сундука ,где
утюг и пакетик бумажный,
мною был обнаружен
огромный мохнатый паук...
Он смотрел на меня, улыбаясь
и сладко, и - страшно...
Он эффектно водил в ритме
танго паучьим бедром...
И шесть пар его глаз так
сверкали волнительно влажно
из-под маленькой шляпы
с красивым лебяжьим пером...
Я боюсь сундука... Я - Настасья
Гавриловна Муха...
В шесть пятнадцать с работы
супруг возвращается зол...
Был прекрасен сундук!
...а теперь он - не радость,а мука...
Там -огромный паук...
И закончился весь валидол...
...просто закрила російськомовну сторінку. Вірші - звідтіля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648666
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.03.2016
Твір написаний у співавторстві з поетом Сергієм Сокольником
Самотній Лялькарю, ти- тут? Ти- там?
Ти вигадав День і створив ляльок...
Електросигнали- ген по дротах-
Біжать безупинно... Амінь!... Все ок!
Та тільки глянь!.. Щось пішло не так-
Світ прагне змін, а не коректив.
Списом Лонгіна нагрудний знак
Від них отримав, як сам хотів.
Ти множив хліби, ти по морю йшов,
Ти ніжно з хреста поглядав - униз,
(...бо кодове слово в цій грі - ЛЮБОВ,
Яким запускається механізм...)
І після того покинув все-
Творіння, творчість, весь задум свій
На плечі тих, хто найвищий сенс
Лише у догмі відчув твоїй.
Та тільки озвись!.. Щось пішло не так-
Зміліли моря у якийсь момент.
І догма твоя- лиш Формальний знак...
Аншлюзи... Аншлаг ...Аплодисменти!
І невмолимо усе не так...
І знову з ран цебеніє кров...
Десь вже будують новенький танк
З фальшиво- Єлейних молитов...
Безумні ж ляльки підпалили світ.
Всміхайсь, ЛялькАрю! Знімаєм: чі-із!
І куриться ладан... Смердить карбід...
Ти став ще самотнішим, ніж колись.
І навіть сам вже не скажеш ти
Нащо творити, що ти створив.
То пояснив би хоча б мотив...
Чи ти заснув? То спокійних снів...
...Забутий
Лялькарю,
Ти - там?
Ти -тут?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2016
Коли у принцеси немає дракона..
ну...тобто принцеса така... БЕЗДРАКОННА,
не тішить принцесу ні торт,ні корона,
ні сукня новенька,ні плюшевий слон...
Бо сняться принцесі бали і турніри,
де принци відважні,де принци сміливі
рятують із вежі принцесу вродливу...
То ж СПРАВЖНІЙ принцесі ПОТРІБЕН ДРАКОН!
Він дуже Величності кожній згодиться-
лякати несправжніх ПІДРОБЛЕНИХ принців.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2016
О хлопчику смішний, озброєний так юно
примарними словами "Назавжди" і "Моя"...
Нескорена встає Любовна Джомолунгма.
І Хлопчик прагне звершень.
Так відчайдушно. Вперше.
І як йому сказати? - Хай буду це не я.
Бо він - дзвінка струна. А я - вже відлунала.
Чи ж варто дисонансом рубати світ? Тому
"...плесните колдовства в хрустальный мрак бокала..."
й миніть.
Не зазирнувши в мою порожню тьму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2015
Вірш створено у співавторстві з поетом Серго Сокольником
...я бував в Антарктиді... Я у джунглях бував...
На диванній подушці я Гольфстрім пропливав...
Переходив я Альпи... Еверест підкоряв...
В водоспад Ніагарський з табурету стрибав...
Всі здолав я маршрути... Під столом... На стіні...
Хай нарешті підкориться й космос мені!
.................................................................
А у космосі страшно... А у космосі темно...
В кораблі я космічнім лечу недаремно...
Як не Місяць, то- Марс... Долечу й до Урана...
На посадку команду давати ще рано...
Мабуть- сів... У щілину повітря вдихаю...
Пахне милом чомусь... Хочу пить... -Мамо, чаю!
Он рудий марсіанин глядить просто в очі...
Я- для нього прибулець... Дружити не хочеш?
Очі в нього зелені горять... Чую- НЯВ!!!
Чи на запах варення прийшло кошеня?
Ой! Обличчя знайоме! І в ілюмінаторі
Бачу руку із чайною чашкою матері.
-Синку, треба давно мені пральна машина!
Долетів? То вилазь. Обережніше, сину,
Бо стрічають тебе незнайомі світи-
Де,пробач, прочухана отримаєш ти.
Бо в інструкції сказано - чемно і гречно-
Що у пральній машині не зовсім безпечно
Вирушати у мандри з земної орбіти...
Що?... Застрягла нога? Обережніше!.. Квіти!..
Випий чаю, і гратись іди з кошеням!
Ох! Скафандри перу чи не кожного дня!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2015
Вірш створено у співавторстві з поетом Серго Сокольником
...Неймовірно...нереально!.. несподівано!.. і -факт!
Загубив СЛОНА у спальні мій забудькуватий брат...
Це жахливо! Неможливо! Загубився - ну хоч плач!-
Це ж не кісточка від сливи... Гудзик... Пензлик... Жуйка... Мяч...
Цвяшок...корок... чи монета... Зник безслідно,наче сон
Не батончик...не котлета... не дрібничка - сірий СЛОН!
Ось чому з самого ранку ми із братом - я та Гриць-
В славнозвісні слонознавці - детективи подались...
Гриць шукав на підвіконні... На полиці... На столі...
На балконі... У вазоні... Та під ліжком на землі...
Може СЛОН заліз у тумбу? За диван в щілину впав?
Повзав Гриць... Жував я гумку... Міркував і керував...
Тут прийшла сестричка Настя: Я - майбутній детектив!
Я зніму відбитки пальців у того, хто це зробив.
Ще й пройдете тест розумний на детекторі брехні!
(Щось від цього трохи сумно стало й брату, і мені...)
Детективів забагато, а злодюжка- чи не ти?
Хтось же мав слона з кімнати... хоч у штанях пронести?
Нумо- виверніть кишені! Все складаєм на столі!
Гляньте, що це??? Величезна... сіра грудка... пластилін!..
Ось де зник ваш слон, \"забудьки\"! Розчавили? Та дарма...
Виліпіть нового хутко! Складу злочину нема.
А у мене, детектива, ще багато нині справ-
Там на кухні хтось сметану і кота Степана вкрав...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622763
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.11.2015
В цім листоПАді я скочуюсь з розуму тихо -
листя повільно падає... Щільно вкриває стелю...
Голубоокий Жадан пташку годує крихтами,
а з монітора в кімнату повзе пустеля.
І засипає пісками згорілий хмиз,
тліючу стелю, минулорічні крила...
Десь у пустелі марно блукає Лис -
з тих, кого так ніколи й не приручили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2015
Благенький Вірш давився рафінадом
і не зважав на карієсний зуб.
Вчорашній слід бузкової помади
відтворював на шиї контур губ
якоїсь переперченої Музи,
забутої на клітці сходовій...
Невдало імітуючи Карузо
Благенький Вірш співав мені:Раді-і-ій!
я тут, Мала! Мене ж бо на Парнасі
упізнає й цінує кожен пес!
Я не якийсь Грицько або Тарасій,
я - Дактиль Амфібрахій Анапест!
І бовтав рими злякані у склянці,
що намагались вилізти й втекти.
Був аркуш в комі, стіл - у екзальтації...
В нічному парку нявкали коти.
Дуби скидали жолуді у лісі,
Благенький Вірш ридав, сміявся, пив...
Як раптом о четвертій сорок вісім
хтось впевнено у двері подзвонив.
І Пані у заквітчанім картузі
сказала строго з-під фальшивих вій:
- Зламався ліфт... Собача ніч! Я - Муза.
Ти все... того? Римуєш? В тебе - мій?
І упіймавши Дактиля за крила
( хоч той пручався, борсався й шипів )
благально на порозі попросила:
-Ти СПИ вночі... Здоров"я, знаєш, сила!
Ну не складай ні ВІршів, ні вірШІВ!
Займався день. Трамвай дзеленькав звично.
Злітали в небо срібні літаки.
І сипалися - так не поетично -
в майбутній борщ натерті буряки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2015
В соавторстве с автором Сергеем Сокольником
Кто влажных губ ее
Коснется на рассвете?..
И с кем она
Глотками будет пить
Минуты эти?...
Бокал вина
Прольется, словно
Время убегая,
Да на подол...
Тот, кто коснется-
Пей, не проливая!-
Твой час пришел!
Ты губ ее коснешься
На рассвете...
С тобой - ОНА...
И будет миг так
Сладостен и светел...
Тобой пьяна
Она напомнит
Дней забытых трепет...
А в них - ВЕСНА...
...и скажет Грусть
Мне очень тихо :
Детка,
Не ты...
... ОНА...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613279
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.10.2015
...у мене було вільних дві години. З усіх розваг - українсько-англійський словник - 45 тисяч мовних одиниць з іншої планети...
Автовокзал у сутінках трохи нагадував велетенський скляний акваріум,а в ньому - повне відро риби. Різної... Живої,хижої...
...на словнику концентруватися не вдавалось - іншомовні слова були гарні,але порожні,як обгортки від цукерок.І невмолимо чужі.
Раз у раз голосом господнім над автостанцією лунало "...з 6-ї платформи відправляється... " або "...рейс номер такий-то відмінено... Прохання повернути придбані квитки..."
..на сусідній з моєю лавці сиділа бабусечка.З тих,у кого - "збій в системі","криша поїхала","не всі вдома"... Вона була у великій хустці- зеленій з квітами- і грубих чоловічих черевиках. Брудних і скособочених.
У неї були світлі голубі очі,якими вона дивилася кудись крізь молекули і атоми цього світу і розмовляла з видимим тільки їй співрозмовником - здається то був Янгол -так лагідно щось пояснювала,благально дивлячись крізь мене,стискаючи у вузлуватих руках край хустки.
... пасажири виходили і заходили
... голос господній лунав під стелею залу
... двоє за столиками їли холодні чебуреки,просякнуті пересмаженою олією
- прости-сохрани божечку мій ясний як то йти дорогою гріха а ковбаса
так пахне милом,господоньку ясний, врік-ся ми а-яаа...."
... occur (e/ke: )-траплятися.спадати на думку
... 17.23
... пасажири виходили і заходили...
... голос господній лунав під стелею залу...
... над порожніми столиками коло буфету гойдався липий запах пересмажених чебуреків
... - що ти дивишся на мене крила свої розправ,чубатенький,бо хижо хожу а-яа ніц ти не можеш господоньку ясний хіба дим оно не бачиш...
...intangible ( in/teandjebl )- невідчутний,невловимий
...17.29
...пасажири виходили і заходили
...голос господній лунав під стелею залу
...муха,яка невідомо звідкіля вилетіла - товста і "ділова"- пробіглась по столу,під"їдаючи крихти і масні сліди на білому пластику стільниці...
...біжу -м біжи -и-ишшшшш тьху-тьху -тьху вчепилися -м в крила білі
господоньку реп"яшків налипло та ж не одвертай лиця,поможи бо на карку зілля ми росте і болить аж пече господоньку
...intend (in/tend) - мати намір, мати на увазі
...17.41
..пасажири виходили і заходили... різні,похмурі,сірі,з валізами і без...
...голос господній - спотворений ледь динаміками - лунав під стелею залу
- муха гуляла шибою,по якій з другого боку стали повільно сповзати
змійками потьоки води - почався дощ
- ой кажу ж тобі почуй яка мені тут історія приключилась.бо каже вона що я народжу пса,а якого пса не каже - каже Господоньку мій що свічку треба в головах поставити...
...quis (kwiz) - жарт,містифікація...
...18.03
вибух пролунав несподівано
....потім.................................стало.....................................темно.............................. і.... тихо....................жжжжж....жжжжжжжжжжжжжжжжжж....
я сижу в щілині між пластиковою рамою вікна.Мені страшно.Здається - усі шість лапок цілі. Хоботок трішки судомить,бо вдарила об краєчок перевернутої склянки,коли раптом повітря струсонуло і підкинуло.
..треба почекати,доки всі заспокояться - жжжжганяють бігають туди-сюди...і вляжеться цей порохі дим... болять вусики..тільки не забути.де лежить шматок чебурека.. Пахне чимось таким... Новим...
Це оті пахнуть- захляпані, облиті червоним соком,мов тріснуті помідори... Метушня...
Тільки бабка - ота сидить незорушно на лавці і далі тримає за руку Білокрилого.
Обличчя її незмінно світле,а губи ворушаться,а Отой - Білокрилий - слухає уважно і посміхається...
... -господоньку мій чи то мені голова трісла йой-ми знову треба лице вмити -свяченою водою така дівочка і три хлопчика он лежать як тото крізь них уже галуззя росте господоньку мій аж до небця твого.... світ падає чи ж не бачиш?
жжжжж...
...jjjjjjjjjjj.....
18.46
..автовокзал
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612755
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2015
Над полем, над полем, над болем вібрує небо,
вібрує під небом зерном золотим - земля...
Ти знаєш, самотність - вона проника між ребер -
малює дорогу - й дорога веде в поля
такі золоЧЕні, аж їм ні кінця, ні краю!
А ти поміж ними - Творця недолугий клон.
І все що лишається - випустити цю зграю
крізь отвір у серці - цю зграю гірких ворон,
які вже чекають на постріл. Пора. Ворони.
Ше подих. Ше помах. Ще пензля один мазок...
Ти знаєш, самотність - це те, що невиліковно.
Ти знаєш, самотність - це те,що невиліковно.
Ти знаєш, самотність - це те,що невиліковно.
(Вінсент посміхнувся. Вінсент натиснув гачок.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2015
Стихотворение написано в соавторстве с поэтом Серго Сокольником
Как таинственен глас
Колокольного звона...
Это плачет о нас
В духе буквы закона
Предначертанность дней,
Предназначенность связей...
И от Рая ключей,
Даже падая наземь,
У Петра не спросить,
Книгу судеб листая.
Он не будет спешить
С презентацией Рая.
Нам еще визави
Созерцать катастрофы,
И писать на крови
Разведенные строфы...
Но- пустынен собор,
Не достроенный Светом...
И печаль, словно Вор,
Словно Ночь пред рассветом,
Заползает, сломав
Все замки и преграды...
За ненужностью слов -
Обреченностью правды
В этот призрачный сад,
Напоенный дурманом...
В этот Раистый Ад
Со включенным экраном,
Где за миг до любви
И за шаг до Голгофы
Запоют на крови
Разведенные строфы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608227
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.09.2015
...розкажи мені казку... просила щовечора одна маленька дівчинка
- ну ...давай про трьох поросят?
- ні!
- про Кота- в Чоботях?
- ні! придумай! ...про мене!
...Сьогодні ця дівчинка вже вміє читати і сама складає казки. А тоді,особливо коли дівчинка хворіла, доводилось вигадувати і фантазувати:) ось одна з тих фантазій - безцінна, як один із спогадів...
...Одного осіннього дня Женя прокинулася дуже рано.За вікном усе плавало в білому,як молоко, тумані... Під ковдрою з фіолетовими сніговиками було тепло і затишно. Ранковий ( здається,двадцять восьмий...) сон усе ще тримав за крихітного хвостика недорахованого ввечері десятого слона...
-Ще подрімаю... - подумала Женя.Аж раптом помітила коло стільця приготовані звечора нові червоні гумові чобітки!
...За мить Женя у нових червоних гумових чобітках з кошиком у руці стояла на кухні.Тато і мама про щось тихенько розмовляли.Бабуся готувала "правильні" бутерброди ( дідусь поряд старанно слідкував за ПРАВИЛЬНОЮ товщиною кружалець ковбаси,які бабуся нарізала,щоб приготувати "правильні" бутерброди...)
-Я ГОТОВА!!! - урочисто і дзвінко промовила Женя.
-Ти підеш до лісу у піжамі?-поцікавився Тато.
Довелося зробити купу нудних речей - вмитись,почистит зуби,зняти піжаму,вдягнути светрика і штани,з"їсти кашу... Усі ходили по квартирі,носили туди-сюди кошики,одягалися,пили чай... Поки батьки та дідусь з бабусею про щось сперечалися за сніданком,Женя ще раз уважно переглянула картинки,які учора фломастером намалював їй дідусь.Так-так... Грибок у червоному капелюшку з білими крапками класти у кошик - не можна.Симпатичний грибок у білій спідничці класти у кошик - не можна.Навіть понюхати чи лизнути - не можна... Навіть близько підходити - не можна...
А ось ці руденькі цвяшки,що ростуть усі разом укупочці на пеньку,-можна... Пеньок брати не треба...
-А якщо ти побачиш ще якогось грибка,просто поклич мене,-сказав дідусь,у якого раптом чомусь перестав писати фломастер. (Зате почався футбольний матч по телевізору...)
Це було вчора. А сьогодні...
-Це нестерпно! Як довго вони збираються!-сердилась подумки Женя. Адже цього ранку- вперше у житті!- вона вирушала у ліс ЗБИРАТИ ГРИБИ...
Нарешті усі були готові до подорожі.Женіне сердечко радісно стукало і підскакувало! Їй подобалось усе,що відбувалось - і шум вокзалу,і возал,і переповнений вагон електропоїзда... І запах чогось такого незвично нового... І навіть хлопчик на лавочці навпроти,який щоразу показував Жені язика,як тільки вона дивилася на нього...
За вагонним склом швиденько пробігли високі будинки,за ними - будиночки,за ними - великі жовто-зелені поля з плямкаючими коровами...Нарешті десь на краєчку світу замерехтів кольоровим листом осінній ліс.
Женя міцно тримала маму за руку,коли вони вийшли на крихітній станції.Тут замість вокзалу стояла невеличка хатинка із зачиненим віконцем із надписом КАСА...
-Тут живе ХАБА-ЯБА?- запитала Женя,яка єдина на світі знала справжнє ім"я Баби-Яги.
-Ні,донечко,тут продають квитки.
Нарешті стежина привела мандрівників у справжній ліс.Бабуся вдягнула окуляри.Дідусь і Тато озброїлись палицями і почали уважно оглядати кущі і траву,щоразу звертаючи вбік від стежки.
-Є! Перший! - радісно крикнув Дідусь.
Незабаром і в Мами, і в Тата ,і навіть у Бабусі в кошиках були гриби.Тільки Женін маленький кошик залишався досі порожнім...
Це було сумно... Ні,це було дуже навіть образливо... Адже Женя старанно заглядала під дерева,розгортала траву... Грибів не було...
Хотілося плакати.
- Не журись,мала! Гриби вміють гарно ховатися... Давай пошукаємо разом?
-Ні! Я хочу САМА- відповіла Женя і подумала:" Ну ось я вам покажу! - звертаючись до грибів,які так вправно поховалися від неї.
Вона підхопила свого досі порожнього новенького кошика і рішуче
зробила крок в сторону хащів. Бо де ж їще,як не там - у сутінках темного лісу - могли вони поховатись ?
- Донечко,не йди далеко! - Давай покладемо в твій кошик ось цього симпатичного пана?- гукнула мама,тримаючи в руках ще одного грибка в червоній шапці.
...але Женя вже твердо вирішила знайти гриба самостійно!...і без грибка не повертатися.
Було трішки лячно,але зовсім недалеко чулися голоси батьків,та
дідуся і бабусі. Раз по раз хтось із них радісно повідомляв
- Ще один! або - Женя,агов!
Женя дзвінко відповідала "Агов" і старанно розгортала траву під кущами...
Нарешті! Нарешті вона САМА ЗНАЙШЛА першого гриба! ВІн був маленький,з гарнюсінькою коричневою шапочкою та ще й з листочком на ній.Женіне серце закалатало з радості! Вона обережно - як вчив Дідусь - дістала грибочка і опустила його в кошик. На душі було радісно! Женя вже зібралася бігти до мами,щоб похвалитися знахідкою.. Аж раптом побачила неподалік ще одного грибка - він був трошки більший. Коли і другий гриб опинився в кошику,Женя помітила й третього... Він був під великою старою похмурою ялиною зовсім недалеко - великий,міцний,з великою рудою шапкою набакир.
Женя захоплено кинулась до нього...
Наступного гриба Женя вже запихала до повнісінького кошика...
Але що це - он там... Між отими трьома високими смереками? Невже...
Гриб був просто велетенський - з добряче відро! Женя витрусила безжально усі малесенькі грибочки з кошика і опустила туди велетня...
Коли вона, наспівуючи з радості та уявляючи,як здивуються усі,нарешті вирішила бігти назад, до батьків, погляд її вихопив з темряви хащів щось цілком неймовірне!... Жені перехопило подих... Гриб був майже у Женін зріст! Женя підійшла до нього близенько,зачудовано обійшла навколо... А тоді... Тоді обійняла руками товсту білотілу ніжку гриба,намагаючись відірвати його від всіяної голками ялин та смерек землі...
Сталось неймовірне!!! ...Женя відчула як Гриб також обхопив її міцними грибячими руками... Хвилинку Женя і Гриб стояли,обійнявшись,мов після довгої розлуки родичі.Женя усе ще намагалася висмикнути Гриба,та сили виявились нерівними - Гриб схопив Женю і...кудись поніс. Жені хотілося кричати,але від страху її голос кудись зник...
Женя намагалася вщипнути Гриба за білий пружний бік,але той не звертав на дівчинку жодної уваги,а тільки швидко біг лісом. Довкола шурхотіли загрозливо гілки високих смерек і ялин,та хтось моторошно пугикав ...Стало страшно! І тільки-но Женя прийняла непросте рішення вкусити Гриба за бік,до якого був притиснутий її ніс, як раптом рух припинився.
...Женя опинилася посередині великої галявини, де колом стояли велетенські Гриби. Женя перелякано розглядала усю цю компанію,притискаючи до себе свого порожнього маленького кошика.
Гриби не менш прискіпливо розглядали Женю. Їй чомусь дуже захотілося до мами і тата.
...Десь у верховітті дерев навколо галявини зашумів холодний вітер,сіра хмара,що висіла високо вгорі,спустилася вниз і майже торкалася вершечків гриб"ячих капелюхів. Гриби,немов по сигналу,почали наспівувати якусь повільну одноманітну пісню,а з хмари дрібненько посіявся колючий дощ... Тоді сталося дивне - земля неподалік Женіних ніг немов провалилась у вир, відкрився підземний хід, деЖеня встигла помітити покриті мохом сходи. По сходах на галявину вийшов молодий і стрункий Гриб. Його вродливе обличчя було стурбоване, а на голові сяяв великий золотий капелюх. Дощ вмить припинився, гриби замовкли.
Гриб в золотому капелюхові кілька секунд розглядав Женю.
- Хочеться грибочків назбирати, правда ? - запитав він несподівано тоненьким голоском.
- Хочеться! - чесно призналася Женя.
- Я - Король Грибів. Козарик Осяйний Перший. А ти - саме та дівчинка у червоних чоботах,яка знає справжнє ім"я Баби Яги і таємне закляття проти нашого давнього ворога?...
- Я - Женя. Я не знаю заклять. Я додому хочу...Можна,я піду?
Мене мама чекає!
Тут Король-гриб хитнув головою і гігантські гриби стали довкола галявини суцільною стіною. Тоді він махнув тоненькою тендітною рукою і звідкілясь з-під землі вискочив невеличкий - розміром з дитяче відерце - Мухомор. В його руках Женя побачила рудий згорток.
Мухомор розгорнув згорток, зроблений з сухого осіннього листу і дзвінким голосом прочитав:
- Літопис Грибів. ... і з"явиться голодний Равликус Драконус на рід гриб"ячий, і подірявить він капелюхів достойних числом великим. Аж постане на галявині смуток і розбрат,чий капелюх кращий...
І буде так, допоки в дні правління короля Козарика Осяйного не з"явиться на галявині дівчинка, що матиме червоні ноги та знатиме справжнє ім"я Хаби-Яби. І проспіває у темряві закляття і піде з галявини голодний равликус Драконус ще до світанку у землі далекі, незвідані..."
- ось так! - сказав Король Козарик осяйний,намагаючись прилаштувати на свого капелюха клапоть фіолетового моху - у тому місці ,де сяяла велика діра.
- Готуйся! Сьогодні у тебе двобій з Равликом! - сказав нарешті Корольі... провалився крізь землю.
Двоє великих білих грибів одягнули на Женіну голову шолом,зроблений з шишок,на грудях та спині у неї були лати з твердих дубових листків.
- Пам"ятай: основна твоя зброя - ЗАКЛЯТТЯ! - сказав Мухомор, усе ж простягаючи Жені тонку і довгу палицю з гострим кінцем.
- Я не знаю жодних заклять! - захвилювалася дівчинка.
- Знаєш,так написано у літописі - відповів Мухомор уже звідкілясь із темряви під деревами на краю галявини.
Над лісом зійшов тоненький,мов скибочка,місяць.Женя дрімала,сидячи на великому старому пні,спершись на паличку... Адже усі її спроби втекти з галявини виявилися марними - щойно вона наближалася до краєчку,перед нею виростав гігантський гриб...
Ніч котилася небом - темна і тиха. Вітер десь міцно спав у дуплі старого дуба.
Аж раптом у тиші хруснула гілка і зашурхотіла трава. Хвиля туману повільно накочувалася на галявину... Женя розплющила очі і розгледіла ...обриси великого Равлика. Вн справді був велетенським. Велика мушля світилася примарним фіолетовим світлом, а напівпрозоре тіло зблискувало у світлі місяця жовтими іскорками. Равлик неквапливо почав оглядати галявину.
Равлик був уже зовсім близько... Женя міцніше вхопила свою паличку обома руками,хоча битися з Равликом їй зовсім не хотілося - він був такий красивий!
" Основна твоя зброя - закляття!..."- пригадала вона слова Мухомора,але нічого навіть близько схожого на закляття в голові під шоломом з шишок не спостерігалося. Равлик зупинився просто перед Женьою... Витягнув свої довгі тонкі ріжки-ниточки... І раптом Женя сама не помітила,як почала наспівувати дитячу пісеньку,яку вони нещодавно вивчили з мамою,знайшовши її - пісеньку- в одній з новеньких Женіних книжок.
Равлику- Равелику,
дам тобі киселику,
пиріжечка трішки,
стрічечку на ріжки...
Спочатку вона співала тихенько, тремтячим голоском... А коли помітила,що Равлик почав погойдуватися в такт, все голосніше...
А що діялося з Равликом! Він вихилявся у всі боки,ріжки його гойдалися вліво-вправо,закручувалися спіральками... Мушля мерехтіла іскрами усіх кольорів веселки. Коли Женя вшосте почала спочатку співати пісеньку,то почула,що хтось їй тихенько підспівує тонесеньким,як ниточка,голосочком. То співав Равлик,намагаючись якомога ширше відкривати беззубу щілинку свого рота...
Це виглядало так кумедно,що дівчинка зайшлася від сміху! Вона відкинула гостру палицю вбік і дзвінко хихотіла,аж луна котилася галявиною. Разом з нею тонесенько сміявся і Равлик.
- Я ще ніколи не чув такої Чудової Пісні! - сказав Равлик,коли вони з Женьою нарешті перестали сміятися.
- Назви мені своє ім"я,о чудовий співаючий грибочок!
- Я не грибочок,я Женя.
- Гм.. Женя... Чи ти,бува,не родичка отієї лихої Хаби Яби,що живе за сорок вісім сосон та вісімдесят сім дубів звідсіля у маленькій хатинці з надписом "Каса"?
- Ні-ні! Равлику,що ти! Я родичка своїх тата і мами,дідуся та бабусі... І я втекла від них ...по гриби... Як вони там без мене тепер?...
- Не журись! Давй ми будемо друзями і Ти навчиш мене співати свою пісеньку? Співатимемо разом - почують твої ...і знайдуться!
- Давай!
- ну ...Тоді нам треба підкріпитися. Знаєш,набридли мені оті гриб"ячі шапки, хочеться чогось такого... такого... І Равлик хитро підморгнув Жені одним оком.
- Якого?
- Ну якого-якого! Ти ж сама щойно обіцяла - пиріжечка... Киселику...
- А їх тут немає, усе це там... - зітхнула Женя.
- Де?
- Там... В дідуся, в наплічнику залишились - і киселик,і пиріжок... і навіть три цукерки " Корівка-а-а-ааа..." - несподівано для самої себе зарюмсала Женя .
- Ну-ну ... Годі.. Женя,де він - твій дідусь?
- Я не знаю... Я - по гриби... Один,другий... А третій... І - ось... - ридьма ридала
дівчинка.
- Знаєш що? Залазь мені на спину, я повезу тебе лісом... Може нам якраз і вдасться знайти твого дідуся,наплічник,киселик,пиріжечок і три цукерки "Корівка"
Женя вилізла зверху на Равликову мушлю. Мушля була ледь тепла і гладенька. Равлик поволі поповз до краю галявини. Женю легенько і приємно гойдало... Очі її злипалися.
Над лісом несміливо сірів осінній світанок і туман скочувався хмарками у яри та ями. Між дерев по густому килиму жовтого листу,голок та пожовклої трави повз великий Равлик, а на його фіолетовій мушлі,як на даху автобуса, міцно спала- скрутившись калачиком- заплакана дівчинка .
- Ось... Ось!... Ось вона! Ну нарешті!!! Дитино моя,де ж ти була? Люба,йди сюди! Я знайшов Женю! Це ж треба! Так нас налякати! Ми вже цілісіньку годину шукаємо тебе! - строгим голосом,проте радісно мругаючи очима, вигукував тато.
- Доню,ми ж домовлялися,що ти не підеш далеко і гукатимеш "Агов! "...
-Мамо! Тато! - радісно зіскочила з широкого старого пня Женя і перевернула ногою порожнього кошика. Лише один грибок лежав на денці його... Зате на коричневому капелюшку сидів крихітний равлик з фіолетовою мушлею..
- Погляньте! Моя онука таки знайшла гриба! Вся в мене вдалася! - гордо посміхнувся дідусь до бабусі,яка все ще трималася за серце.
- Ну що ж... Гриби в кошиках, Женя знайшлася!... Пора на станцію,бо прогавимо потяг! - стурбовано промовив тато,глянувши на годинника.
- Стривайте! - вигукнула Женя, - Дайте -но мені киселику і пиріжечка!
- Ой,лишенько! Зголодніла дитина - шепотіла бабуся,дістаючи з наплічника наїдки...Та може краще "правильний" бутерброд спочатку?
Але Женя вже відламала шматок пиріжка,поклала його на пеньок. Тоді поряд налила невеличку калюжку з киселика. Потім - обережно-обережно - зняла з гриб"ячого капелюшка маленького равлика і посадила на пеньок також... Тоді подумала і ...намірилася відкусити шматок цукерки " Корівка",але за хвильку передумала і поклала поряд з равликом - цілу...
Потяг рушив. Вагон рівномірно погойдувався. Женя дивилася у вікно і думала:
- А мені сподобалося збирати гриби... :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607952
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.09.2015
Витирати пам"ять похвилинно -
є чудова кнопка"делете".
Крихітко з розбитими колінами,
Ну, давай! Зроби ці вікна стінами -
хай ні друг, ні ворог не пройде.
Не пролізе спогад, не проклюнеться,
не пропхає голови тарган.
А оці Печаль, Надію, Вулицю,
Осінь з епізодами Кустуріци,
наливай у душу і стакан.
Бо прощатись - не навчитись,серденько.
(...Де ти... Де ти... Де ти... Де ле те...)
Закопай в саду свого ведмедика -
мо" колись ведмедем проросте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607543
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2015
І небом - отим високим,
і небом - аго-о-о-в! - бездонним,
опівдні пливла поволі
така велетенська риба,
що навіть всерйоз голодним,
голодним - авжеж - нівроку -
хотілося накришити
тій рибі у небі хліба.
Шматочок якоїсь булки
в глибоку небесну прірву,
або велетенську вудку
закинути так - найвище...
Даремно писать про муку
звичайний "любовний лівер",
ним напхані всі ефіри,
тому я пишу - про рибу.
Мовчу- і пишу про рибу
що небом отим - бездонним,
що небом - таким глибоким
опівдні пливла поволі.
А ти був десь так далеко.
А ти був десь так далеко.
А ти - БУВ.
Десь. Так далеко.
Мене проковтнула
риба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601283
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2015
Ні подиху, ні вітру, ані грому.
Був день жарким,як лава. Дім мовчав.
Ти так давно втекла із цього дому,
що дім тебе тепер не впізнавав.
Звикав.
Вдивлявся в Тебе знічено й тривожно
(...а втім,налив,як гостеві,вина...)
І шепотіли стіни заворожено:
- Невже ВОНА?
Невже - ОТА, що марила світами
вершинами, дорогами, людьми,
двобоями - як Дон Кіхот млинами -
якій такі тісненькі БУли - ми?
І плямкали старечими губами,
і дихали стречими грудьми
пригадуючи те "не повернуся!"
й з картону крила... До зірок-лети!
Лиш Батько із портрета посміхнувся:
- Нарешті - ТИ...
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599601
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2015
ну ...це такий спільний з співавтором Сергієм Сокольником жартівливий жарт...
Ховайся!!!
Наче сонячний день...
Що ж на серце насунули хмари?..
Я присяду в тіньку.
Тінь- це добре. І з неї видніш...
Напівсон надійде...
А у нім поетичні примари
За совочок в піску
Чублять патли... Щось бачив дурніш?
Щось не в руку той сон.
Хтось плісняву цукерку оближе...
Ці цукерки гіркі,
Бо дурнею гірчить блекота.
Краще буду... Та он-
Напишу- хто так пише?- ПРО ЇЖУ!
Як на цвинтарі в ніч
Відьми зілля варили... з кота.
.......... .......... ..........
...додавали чабрець, куркуму
І часник з майонезом...
Напівсвіжий кажан...
Ще сухенькі якісь спориші...
(...тільки як не цукруй,
Не вимішуй старанно протезом,
Якщо ти - графоман,
Щось НЕ ДУЖЕ виходять вірші...)
О! З чого б це- вірші?...
Може, звариться з зілля котлета...
Чи якесь дюпоне...
Колобка "зафугуєм" у піч...
Краще- дмухай мерщій!
Бо- гаряче! Згубити Поета
Тим своїм "праліне"
Позбиралися Відьми у ніч.
Запах вару міцний...
Щось одразу натхнення пропало...
Чи то битися, чи
Танцювати Лезгінку й Тустеп?..
І по... плитах... вони
Мов скажені півночі гасали.
Про Поета забули,
Й пішло все "не в той трохи степ"...
Раптом сторож прибіг
На цей гвалт. По-єсенінськи п"яний.
Відьом віником всіх,
Брудно лаючись, порозганяв (няв-няв!!!)
Залишився лиш чан...
А у ньому чарівная страва...
Сторож чарочку- сьорб!...
І заїсти до чану припав...
Закусив...Витер вуса...
Навіщось поправив чуприну...
Раптом щоки щось зблідли...
Прискорився зляканий пульс...
І полізли із вух
Дієслівні ( та іншії ) рими...
І до ранку ввижалися
ГОленькі литочки муз...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2015
Потяги-станції-рейки - у крадене літо.
В щастя печальне. Тривалістю - сорок годин.
В сонця - підозра на осінь. І танець святого Вітта
в мокрих дерев... А на груші медовій син
цями на тілі - жовті сліди падіння.
Грушопадіння... Дощопадіння... Грім...
Пахнуть вокзали розлуками - так осінньо.
Синьо - печаллю. І грушами ще окрім.
Гріхопадіння.
Крадене літо.
Грушу солодку їм...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2015
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590109
спасибо автору:)
...Рапана очнулась... Рассол проглотила.
Сползла со штыря...И чуть-чуть пригубила
текилы, ползя к офигевшему мачо...
к тому...ну который - во ластах ...ныряльщик...
За жадную руку его ухватила...
За ногу мохнатую - тоже схватила.
...схватила за...Вообщем...Надежно схватила :)
И в море, и в море его утащила!
Так ласково плещется синее море...
В нем дремлет Рапана, не ведая горя...
На яркой, луной освещенной террасе -
поэт за столом... На столе - ананасы
в ризотто,конешно... Птифур с дерунами,
кокотт,\"Коктебель\",консоме с каплунами
компот,брамбулет в питиаровом масле,
халва,холодец-де-гляССЕ...или ГЛЯссе?...
Тетрадка...Луна...Вдохновение... Фломастер...
на пляже пустынном - ныряльщика ласты...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590569
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.06.2015
Що ж...
Ось атрибути Літа Моєї Печалі:
ніч за вікном. І кружка з холодним чаєм.
Повна відсутність "вхідних". Острови. І липи.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо.
Де
кількість трикрапок росте аномально швидко.
Втім, як і кількість словес - мабуть зайвих. Чітко -
лінія вуст, вже торкнутись яких - не сміти.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо.
Бо...
Це незворотньо - закінчення Всіх Історій.
Тихо в мій сон на прощання вповзає - море...
Море цілує - і сіль вже з цих вуст не змити.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо
( Тихо сказати " не йди "
і затим -
відпустити )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2015
...Віра Василівна лежала на пляжі і слухала плюскіт хвиль. Вони - хвилі - набігали,накочувалися одна на одну,викидаючи на берег медуз і різнокольорові камінчики... Пляж був майже порожній,адже сезон відпочинку щойно розпочався.
Усе сталось саме так,як мріялось Вірі Василівні довгими роками сірого існування... Мрія була яскрава і красива,як святкова сукня,схована у шафі до вкрай рідкісного урочистого моменту свята - поїхати до моря і лежати,немов кінозірка з відомого серіалу,на гарячому піску... і ловити на собі захоплені погляди оточуючих... і не думати про сіро-біле офісне приміщення на 15-му сіро-білому поверсі сірого,як асфальт, 70-ти поверхового офісного центру,де у секторі 15-285В знаходився робочий стіл Віри Василівни... За яким спливли за марудною сірою роботою її найсвітліші думки,зносилися її наймодніші туфельки,забулися її найсолодші бажання і мрії... Залишилася тільки ось ця - поїхати влітку до моря.
...Віра Василівна насолоджувалася своєю мрією,яка збувалася - без думок і жадібно - адже сонце поволі золотило її бліду шкіру,сонце цілувало її так ,як ніхто і ніколи досі... Вона відчувала себе такою привабливою,ще зовсім юною... Серце завмирало в очікуванні якогось дива... Воно - диво! - мало статися обов"язково,неодмінно! Уся її істота тремтіла і насолоджувалася цим чеканням-бажанням...
Аж раптом до неї долинули звуки,які вносили дисонанс у це сонячне блаженство. Дзвінкий голос сміявся,розсипався на тисячі бризк - так уміла сміятися і Віра Василівна двадцять років тому...
На піску посеред порожнього пляжу сплелись у обіймах двоє. Руде патлате дівчисько реготало ,насмішкувато ухиляючись від поцілунків засмаглого юнака. Але її тендітні руки обіймали його так ніжно, її сині очі світились таким дивним світлом, що одразу ставало зрозуміло - ось воно, щастя! - таке невловиме, таке швидкоплинне ... і таке справжнє - море, сонце, Він і Вона.
Віра Василівна зачаровано спостерігала, немов дослухаючись до веселих привітів, що посилала їй власна юність з далекого минулого. Дивна печаль стискала її серце.
Та коли губи юнака безсоромно ковзнули по дівочому тілу, досліджуючи гаряче його солодкий рельєф, а нетерплячі пальці його рук почали звільняти цю мерехтливу усміхнену красу від пут бірюзового купальника, Віру Василівну охопила лють. Вона сама не знала чому, але відчула у собі раптом щось темне і хиже - і до цього моря, яке обіцяло так багато, і до цього сонця... і до цих двох.
- Мерзотники! Геть звідсіля! Сором який !Не заважайте відпочивати людям! Ненавиджу!
...Вона й не помітила, як вже стояла на ногах, жбурляючи жмені мокрого
піску в безсоромну пару.А ті здивовано дивились на літню огрядну жіночку в старомодних темних окулярах, яка чудернацько підстрибувала, аж її окуляри скоро опинилися на піску під ногами... Потім встали обійнявшись, і , сміючись пішли вздовж пляжу по мокрій косі...
- Стара Дурепа ... - донеслось до вух Віри Василівни.
Стара дурепа... Стара дурепа ... Стара...
Віра Василівна раптом побачила свої товсті, побиті безжальним целюлітом ноги, шрам від невдалої операції на животі... А в скельцях окулярів,за якими вона нахилилась - своє перекошене ненавистю бліде обличчя, помережане плетивом уже добряче помітних зморщок...
Гаряча ніч південного літа вирувала мелодіями та жонглювала вогнями на набережній... Небо величезною зоряною банею перекинулося над порожнім пляжем. П"яна Віра Василівна впустила на пісок порожню зелену пляшку від вина і почала з насолодою і пританцьовуючи роздягятися. Коли на драглистому тілі не залишилось й нитки, повільно увійшла в тихе темне нічне море,що ледь гойдалося і мерехтіло відображеннями зірок... На глибині, де вже зникало дно, ногу Віри Василівни раптом зсудомило і вона, борсаючись, зникла під водою - щаслива і радісна. Адже збувалась її давня і найзаповітніша мрія - поїхати до літнього моря, де нарешті з нею - Вірою Василівною, помічником помічника заступника керівника в офісі 70-ти поверхового центру у секторі 15-285В - станеться якесь ДИВО...
Станеться обов"язково і неодмінно.
* твір уже був опублікований під іншим псевдонімом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2015
....МАЛИЙ був слухняним хлопчиком. Він узагалі був із тієї зручної породи сором"язливих мовчазних дітей, які рідко про щось просять, рідко голосно сміються ,а якщо плачуть, то достатньо відвести їх за руку в крихітну кімнатку на другому поверсі, дати ляпаса, зачинити на ключ і спокійно займатися своїми справами. Соплі і шмарклі дитячі дратують,знаєте... МАЛИЙ не завдавав клопоту.
Тому коли Тітка одного вересневого сірого дня наказала йому згребти докупи і спалити осіннє листя в саду, він без жодних заперечень відклав убік стареньку пожежну машину без одного колеса, вдягнув свою червону дівчачу - та яка різниця? головне, що голова захищена - шапку і пішов у холодний сад.
Сад був величезний. Старі яблуні, горіхи, вишні, кілька кленів і навіть один каштан - усі, немов діти, що похворіли, жовтіли, блідли, губили барви... І всипали землю листям...Листя тихо старіло на вологій землі - без свідомості, без сил.Тільки холодний вітер раз-у-раз ворушив його і марно намагався погратися.
...МАЛИЙ узяв старі граблі і почав згрібати непритомне листя на купку... Його було так багато,що купка утворилася чимала. Серед листя МАЛОМУ інколи траплялися й дивні предмети - зубці грабель зачепили якось щось мереживне - якийсь посірілий від бруду й туманів предмет жіночої білизни... А ще через кілька метрів - обгорілу пластмасову руку якоїсь ляльки. А потім металеві іржаві зубці грабель дзвякнули об щось маленьке і також металеве - то був ключ! Ключ, загублений Тіткою ще влітку - тоді МАЛИЙ шукав його три дні....МАЛИЙ підняв ключ і заховав до кишені, продовжуючи згрібати листя і усякий мотлох на купу.Він гріб і гріб,гріб і гріб... Найгіршим було те, що на місце старих листків з похмурих дерев осипалися все нові й нові...
...День добігав кінця.Ось уже прочвалав попри паркан Тітчиного саду Дядько, повертаючись з роботи - він був аптекарем єдиної у містечку аптеки. Не звертаючи жодгої уваги на МАЛОГО, він піднявся східцями на поріг і зник за дверима. Звідти смачно запахло...
.. Ось уже й сонце почало повільно опадати, як сухий листок, за будинок. А робота МАЛОГО тривала.
Коли сутінки почали перетворюватись поволі на темну осінню ніч, МАЛИЙ втратив надію зібрати усе листя. Він поправив червону дівчачу шапку,що з"їхала на чоло, дістав сірники і підпалив величезну купу осіннього листя, старанно підгорнувши спочатку - щоб не розвалювалася - її до стіни Тітчиного будинка. Листя не дуже хотіло горіти.. Тліло, скручувалося ,чорніло... Гіркий ядучий дим різав ніс та очі... Це було нестерпно. Поволі дим розповзався садом... У МАЛОГО щось запульсувало у скронях...Не дай Боже Тітка або - що ще гірше Дядько - вийдуть надвір... Тоді... Тоді...
МАЛИЙ дістав з кишені знайденого ключа, підійшов до вхідних дверей і ...замкнув двері. На всякий випадок. Щоб Тітка з Дядьком не постраждали від цього отруйного жахливого диму... Та й врешті,треба нормально роздмухати вогонь - листя потрібно спалити - так просила Тітка.
Кашляючи МАЛИЙ підійшов до старого похиленого паркана і виламав кілька дощок. Прилаштував їх до величезної купи тліючого листя і ,задихаючись, спробував підпалити дошки. Полум"я весело зайнялось. Веселі іскри злітали догори. Темна ніч навколо потемніла ще більше... Стало спекотно і МАЛИЙ зняв червону дівчачу шапку. Полум"я гуділо,а вітер роздмухував його ще більше... Незабаром почали горіти стіна і дах. Звідкілясь - здається з будинку - доносились якісь верески... Але МАЛИЙ не зважав - Тітка попросила його згребти і спалити осіннє листя в саду... А МАЛИЙ був дуже старанним, слухняним хлопчиком і рідко створював проблеми.
* твір уже був опублікований під іншим псевдонімом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2015
... Він прокинувся з дивним відчуттям.
О четвертій ранку за вікном вже
сіріло... Птахи горолопанили радісно і завзято,очікуючи щоденного дива - появи сонячного кола з-за сірих багатоповерхових будівель...
Дивним було відчуття присутності чогось...чи когось? ...незнайомого у кімнаті. Цей хтось - чи щось?... швидше - хтось, але - саме ВОНО - було малесеньке і крихітне... Сиділо просто на недбало розкиданих по підлозі речах і зосереджено длубалося у чорних кігтиках крихітних пальчиків,не звертаючи жодної уваги на Нього.
-Хто Ти ? -запитав здивовано Він чудернацького гостя.
ВОНО підняло голівку,вишкірило гострі зубки і сказало:
-Я хто? Я - твоя Журба. Твоя віднині невиліковна ЖУРБА і незмінна подруга... - і захихотіло тихесенько,почухуючи волохатий животик..
...Він зістрибнув з ліжка і...відчув раптом як заболіла неприємно стопа - наступив на крихітний предмет,що також лежав на підлозі. Це була сережка Марти. Маленька біла перлинка. Гладенька і блискуча. Одразу пригадалися Мартині красиві рожеві вуха. З отими перлинками вони нагадували справжні морські коштовні мушлі... Тільки на відміну від мушель, були теплі і м"які...І їх хотілось цілувати...
... і... ціле відро холодних спогадів про вчорашній вечір раптом примусило здригнутись - Марти більше немає тут. І не буде вже... Вчора вона пішла... Пішла! Пішла,бо ...
...Пуста шафка її стояла з відчиненими дверцятами,у ванній кімнаті усе ще зберігався запах її парфумів...Він щосили заплющив очі, відчайдушно намагаючись відкинути нову реальність... і на мить йому навіть здалося, що він вловив аромат ранкової кави, яку щоранку варила Марта для нього... Але гострий біль раптом примусив його скрикнути і розплющити очі: ВОНО, одягнуте у білу лікарняну шапочку і поплямлений рудими запраними плямами білий лікарський халат,міцно трималося за край його розпанаханої грудної клітки. В одній лапці ВОНО тримало старе іржаве лезо, зрізало з його пульсуючого серця тонесенькі пластерочки і з"їдало їх, товстішаючи на очах!
- Геть! - скрикнув Він перелякано з наростаючою огидою, намагаючись скинути це створіння на підлогу. ВОНО не втрималось і важко гепнулось додолу...Заскавуліло...А потім тихим і ніжним голосом Марти сказало
-Любий...навіщо ти так?
Його обдало морозом... Не довго думаючи Він схопив пакет для сміття, запхав туди створіння, натягнув перший-ліпший одяг і побіг сходами на вулицю... Перестрибуючи через три сходинки, вискочив надвір попри лавку з сусідками до найближчого сміттєвого баку.
...ВОНО вело себе жахливо в пакеті - вовтузилось... потім почало стогнати Мартиним голосом... нарешті з пакету почала крапати червона рідина, схожа на кров...
Сусідки підозріло зашепотілись на лавці. Найгіршим було те, що пакет для сміття раптом луснув у кількох місцях і ... крізь один з отворів ясно проглядалося ніжне жіноче вухо, я якому - о лихо! - яскраво сяяла сережка-перлинка...
Він схолов від жаху і, не довго думаючи, рвонув назад додому, так і не вкинувши пакет до смітника...
- Маячня! - переконував сам себе, не наважуючись, проте, заглянути в пакет...
- Маячня, Марто! - продовжував бурмотіти, наливаючи тремтячими руками у брудний стакан велику порцію дорогого коньяку, подарованого
їм з Мартою в щасливий день одруження.
- Маячня - тихо плямкав губами, уже провалюючись у важкий липкий хмільний сон...
Порожня пляшка скотилася з колін.
... А наступного ранку він не прокинувся.
Журба відгризла йому голову.
...Він так і пішов на роботу -не прокидаючись і без голови... але зі стійким запахом вчорашнього коньяку. В кишені його куртки лежала Мартина сережка.
* твір уже був опублікований під іншим псевдонімом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2015
Це мереживо тіней на білих полотнах стіни,
на причалах колін,що прибоєм цілунків умиті...
Тут птахами стають безнадій затонулі човни
і зникають на дні відголоски вини... І війни...
Де на мить... Аж на мить... Лиш на мить
зупиняється - Літо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2015
А хочеться - про серйозне,
і - щоб неодмінно - вічне.
Щоб знаком таким - окличним!
Стрілою, як Робін - в ціль.
Голодному щоб - амброзія.
Гіпнозом - для істеричних.
Для надто вже драматичних -
рятунком від божевіль.
Слова розпирають мозок,
вдягають вінки і тоги,
Зазубрюють монологи
між піній, руїн і туй.
Як раптом печальним зором
таким патетичним, строгим,
спіткнешся, немов об ногу,
об слово простеньке "Х..Й"
що хтось написав на стінці,
порепаного будинку...
І силою впливу стінка
вражає , як постріл, враз.
Бо ВІрші - то клей і мило.
ТРИ ж БУКВИ вмістить зуміли
катарсис, мімезис, відчай,
агонію і екстаз.
І сняться тобі до ранку
білил непочата банка.
Світанок. Туман. Серпанки.
І довга якась стіна....
Де блазень з лицем трагічним
малює на стінці вічне,
по справжньому драматичне:
Пішло... та ПІШЛО ВСЕ НА
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2015
* Вірш створений у співавторстві з поетом Сергієм Сокольником...
Облудами біле, облудами
Оплутане тіло, оплутане.
Неначе налякана горлиця
Тремтливо пручається- горнеться...
Воно восьмилапо-залапає-
Не лізь із казенною лапою!..
Як солодко гинути кволою!
Прижмуся до тебе я голою...
Як крівця сиропом стіка
З розбещених вуст... павука
Як солодко тану,як солодко,
Цукеркою... медом ...чи солодом...
І знаю я... марю я з трепетом-
Уже не дзижчать над котлетами...
Мене восьмилапо заплутає
Тенетами сЕрденько ...Путами...
Так спрагло цілуючи ...Милая,
Забудь що у тебе ці крила є...
Забудь про котлети з тефтельками...
І пальці липкі з карамельками...
Тому що настала хвилина
Кохання... Двобій... Павутина...
Ти пульс мій збентежений слухай!
Моя!... Найвродливіша!... Муха...
А може, це тільки ввижається Вам,
Мадам?
І дихати Вам заважають тенета...
Корсету?
А може, бажання проникненням в тіло-
Грішило?
І стрази так сяють із-під ``балаклави``
Уяви...
...так ніжно вслухався в дзижчання останнього звук
Павук ...
І МУСІ поблідлій...німій ...бездиханній
В екстазі кохання,
Захоплено шепотів:
-Любив!....
І кров,як отруту,допив...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2015
Хоч матросом,а хоч мічманом:
недосяжними - береги...
Ну за що Ти мені - відчаєм?
За які за такі гріхи?
Астролябії. Руль. Компаси.
Вал дев"ятий. За ним - штиль...
Ну за що ти мені - Островом,
до якого - мільйон миль?
До якого пливти = згинути.
Й неможливо вже - не пливти.
Замовкають святі й "зігмунди"...
Ну за що мені ти - ТИ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2015
Панове, тут віолончель!
Піджак, парфум, букет, квиток...
Відро. Наплічник. Пес. Портфель.
Вчорашній сон. "Вхідний" дзвінок...
За безквитковий - леле! - штраф.
Раптовий дощ. Потоки. Скло.
В пів-вуха - зміст "Планети Мавп".
-Сусідко, ви куди?
- В село.
- Взяла "на пробу" кілограм.
- По чому?
- Ціни - хай їм грець!
- Телефонуй пізніше, мам.
Чужа рука. Мій гаманець.
Чужий каблук. Чиясь печаль.
Монетка згублена - в кутку.
Куплю баян... Продам рояль...
Анфас... Айфон... Цвірінь... Ку-ку...
- Яка-то нині "молодьож"!
- Ти стер паролі? Молодець!
- Хвилин за десять... Скрегіт. Дощ.
- Моліться! Світові кінець!
- Сховайте, пане, свій плавник!
І хвіст намоклий приберіть!
Халепа! Німб безслідно зник!
На нім он панцир Ваш лежить!
- Не треба клацать! О герой!
- Не пріть - зламаєте крило!
Дарма Ви жАло... Лихо! Ой!
Очного дна - розбите скло...
Зі стелі крапає смола.
Водій з лицем Едгара По
співа бельканто:
- Гей,мала-а-а
- Кінце-ева! Пе-е-екло.
- Ми - в депо.
...громадяночко,прокиньтесь! На лінії
контроль. За безквитковий проїзд - штраф.
Незакомпостований квиток - недійсний.
Ну що ж. Будемо виписувать квитанцію?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2015
Ну що ж ти завмер, мій Збентежений Сонячний Зайцю?
Біжи - не спиняйся! - крізь цю запізнілу весну.
Так ніжно торкається губ бірюзовими пальцями
некошене небо, мене позбавляючи сну.
І з розуму зводить кульбаб, наближаючи літо.
Відчинених вікон медові тремтять вітражі.
І падають зорі - у чашку із надписом "Lipton".
Й даремно з екранів чужі виглядають ЧУЖІ.
І місто не місто - зелене розгойдане море,
де сонце спікає бруківки гарячі коржі.
А світ - такий справжній, неначе народжений вчора...
Лиш ми - міражі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578254
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2015
В цей світлий день, що
щебетом - по вінця.
В цей світлий сон, що
сонцем - через край
прийди востаннє -
казкою з"явися...
І цілу мить - руки не відпускай...
Прощай, НеМій!
І - спасибі за кожний день,
що звучав, наче сто пісень
був безмежним, як світ!
Тепер - йдучи - я благаю
не промовчи
Озирнись і прошепочи:
-Ти... тримайся.
Привіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2015
...на острові далекому,
на острові незнаному,
між пальмами й бананами
росте собі тюльпан...
Він - вигляду величного
і кольору незвичного.
А в тім тюльпані мешкає
КАРЛІТА АФРИКАН...
З розпущеними косами
п"є молоко кокосове,
танцює румбу босою
і стукає в там-там,
де юний і забрьоханий,
стотонний і закоханий,
захоплено порохкує
сеньйор Гіпопотам ...
танцює тарарамисто,
жирафо-зебро-плямисто
бо в світі найвродливіша -
КАРЛІТА АФРИКАН !
...тому пробачте,Наточка,
двійнята - Галя й Гапочка
і дитсадочка "Ясочка"
веселий колектив...
Так долею судилося -
щоніч КАРЛІТА снилася,
коли я - весь у крапочку -
вітрянкою хворів...
І так мені невесело...
Бо тут би -яхту з веслами...
( не коника з колесами...
...не в смужечку - диван...)
Десь там - за океанами
чека мене з бананами
в помешканні тюльпановім
КАРЛІТА АФРИКАН !
чека мене...чека мене
з солодкими бананами
найкраща в світі мавпочка -
КАРЛІТА АФРИКАН !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575179
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2015
Дозвольте на вухо...
Лиш вам... По секрету...
Ви тільки нікому про це не кажіть!
нехай пропонують корону, карету,
хоч пів-королівства - будь-ласка, мовчіть!
І навіть якщо вам
підсунуть принцесу
у сукні, панчохах і білій фаті,
і песика в стадії сильного стресу,
бо вставили зубки йому золоті
Коня у попоні,
слона на газоні,
і білий, немов молоко, лімузин...
Дозвольте на вухо... Лиш так,
щоб нікому...
Ніде - нічичирк... Щоб ніхто... Ні один!
Мовчіть, наче риба
в льодах Антарктиди!
нікому... Лиш Вам... Щоб хто інший
не взнав,
що я закохався
без тями у Ліду
і вже на асфальті про це
написав.
А щоб здогадалась,
кого їй шукати,
під білими буквами "Ліда,ай лав!"
адресу, мобільний,
і розмір зарплати
червоною фарбою
чітко додав!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2015
І проїхався небом
на сірому віслюкові
перемерзлий, намоклий,
застуджений Сірий День
понад містом, де тісно
сплелися вірШІ і колії.
І так хрипко заводила
втома своїх пісень
за копійку... За гривеньку
в мокрому капелюсі
серед сірих калюж,
що не мають ніколи
дна...
Де простим олівцем -
на коробці з якогось пупса -
розмокав під дощем
телефонного номер пульса
і чиєсь "Подзвони...
Замерзаю...Твоя Весна."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2015
Седой рассвет над сонною столицей...
Клубится зыбким облаком туман...
Я изогнулся странной ржавой птицей,
подобно цапле... Я - Подъемный Кран
как великан,потерянный в тумане,
с одной ногой.Стою - совсем один.
Над стройплощадкой,как над полем брани,
кружится ворон - в черном господин.
Когда проснется понемногу Город -
полезут крысы из щелей и дыр...
...Ведь было время - я,подобно Богу,
мечтал построить безупречный мир!
Я грезил о чудесном Светлом Граде...
Я был наивен! Ведь как страшный сон
мы строим мир,что стал подобен жабе,
с распухшим от обжорства животом
что жрет "бабло",стекло,бетон и гравий,
надежды... время...километры труб...
...где здания и души - все дырявей,
где каждый третий - жлоб и полутруп...
Но вот рассвет... Над мокрою столицей
весенний воздух странно свеж... И- пьян
мой крановщик. А мне бы в Небо - птицей!
Но - не судьба. Ведь я - ПОДЪЕМНЫЙ КРАН,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570250
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.03.2015
Корній Веснянкович весняно
мугикав пісню за столом.
Стіл удавав фортепіано.
У м"ятнім чаї танув ром.
Глафіра Бруньківна завзято
до вух тулила капелюх.
І вчила радісно літати,
вино із глека попивати
п"ять молоденьких сонних мух...
Антін Фіалкович зухвало
тиснув на гудзичок дзвінка
дверей помешкання, де спала
Орися Сонцівна Струнка.
А у мені брекет із льодом
ніяк розтанути не міг.
І сипав всупереч погодам
зі стелі білий-білий сніг,
як хтось даремно і невміло
зламати пробував замок...
Я білі двері відчинила,
пістоль картонний ухопила
і...
Натиснула на гачок!
Корній Веснянкович, прощайте!
Глафіра Бруньківна, простіть!
Антін Фіалкович, втікайте -
Струнку Орисю прихопіть
фортепіано, стіл і крила,
поглохлих мух і глек вина...
Коли в мені розтане брила-
мабуть
тоді
прийде Весна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2015
- НУ ЗДРАСТУЙ!
(не те, щоб - лист...
Не смуток, не ніч, не кава...
Не заєць, не хитрий лис...
Не пара. Не не-цікаво.
Не холодно. І не так
критично, щоб аж - не спати)
-ТУТ - ВЕЧІР!
(окличний знак...
Не впасти, бо й - не літати)
- НУ ЯК ТИ?
(не те, щоб не
моглося тебе забути)
- ПРИВІТ!
(не згуби мене,
повітря, що - не ковтнути)
- ВСЕ ДОБРЕ!
(не сум, не біль...
Лиш відстані, що - між нами,
пульсують у глибині
як Ти не мене - ЇЇ -
торкаєшся десь
губами)
P.S. Приходь.
Хоч - снами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2015
Люлі, Зернятко, Киця Капризівна,
ніч над провулками темними, сонними...
Що тут поробиш - душа як валіза -
порожня й бездонна.
Спи, Люленятко... За ніч -потеплішає.
Десь океани дрімають-гойдаються.
Вибач, казКИ - не човнами, а МИшами -
в шпарки ховаються...
Очі заплющуй, Горішку Мудрований,
коники - білі. На них - королевичі...
А на плащах - чи дракони з коронами?
Леви чи?
Баю, Зозулько, допоки так солодко
в снах золотих всі з війни - повертаються
й грають весільні муЗИки... не -МОроки...
Жаль - не збуваються.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2015
Передмова. Вірш народжений та виконаний у творчому дуеті з поетом Сергієм Сокольником
Блідне смарагдова Тиша. Ховається ніч
Попід предметами сонними. Синіми снами
Риби впливають у царство
Примарного краю заплющених віч.
Сплетених рук... І впокорених
Ніжних цунамі.
Де я знаходжу себе у тобі
І щоразу - втрачаю.
Знаю
цих вуст золотих
Недопиті меди.
Перса немов
заборонені небом
плоди...
А між них -
стежка.
Стежка
до
Раю.
.......... ......... .........
Тиша сховалась у віти верби понад берегом сонним.
Дивиться з крони, із захватом щирим дитини,
Як мОго моря припливом солона вода прибуває...
Море моє вже чекає великої риби,
Тої, якої у пружності рівних немає,
Тої, що води мої переповнить ікрою.
Мушля прекрасна собою,
Та тілу моєму в ній тісно.
Може на згин, та я вийду із неї- бери!
По-над водою
Стежина із місяця світла
Тріпотна на дотик...
Лінія біла
Від підребер"я до лона
Вказує шлях...
Я не можу чекать...
Увійди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2015
Догорають вогні на примарних мостах Мірабо
і виходять з води гостродзьобі химернії риби -
виглядають з вологих лускатих сріблястих авто,
в декольтованих сукнях...Боа... Діамантах... Жабо...
У дірявих губах - риболовні гачечки із хлібом.
І читають з афіш. І сідають на березі, бо
у програмі сьогодні - печальний добродій Сла Бо.
У програмі "Увага! - стрибає добродій Сла Бо!"
(він вже - бачте - дозрів, його серце повнісіньке криги)
просто в темряву річки - з перилець моста Мірабо...
Я зніму свій плавник, я покину свій офіс і Дно...
(бо Директору Дна теж кортить і видовищ, і хліба)
Ген - добродій Сла Бо допиває прощальне вино.
Нетерпляче ведуть плавниками фарбовані риби.
І лунає із натовпу:
- Ну ж бо! Давай-но! СлаБО? -
бо добродій завмер на перильцях моста Мірабо...
Він кохає... Кохав... Та кохання - минуло давно.
Його очі - сумні. Його серце - повнісіньке криги...
Хлюп!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2015
Многорука. Многолика. Божевіллям осіянна,
де з екранів - лики, пики, перемовини, осанна.
Де нерони піють ласо, б'ють царьки копитом в груди.
Мамо... Марно... Маски... Каски... Недозвірі... Псевдолюди...
Перестрілки. Перев'язки. Труни. Трупи.
Далі буде?
Небо синьо червоніє. Із чола сочиться зрада.
Чорно білий день чорніє. Світлий Град рівняють "градом".
І земля ковтає справно кулі, людоньки, гранати.
Тут колись "ку-ку" - зозулі. Тут тепер - частіше матом.
І Петро в руках старечих вже дарма ключі стискає,
бо ідуть щодень, щовечір душі... Душі - небокраєм
крізь прострелені ворота замінованого раю.
Бог оглух. Війна.
Триває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2015
Адольфиком екрани мерехтять -
новини в закривавленому "хакі"...
Ідуть Котигорошки й Кожум"яки,
біда - не в казку Змія воювать...
Бо світ - не Світ - адольфиковий сон
над люди... Люди... Трупи лю... Тут л-ююю-д-ииии!
Вогненний град та єрихонські труби...
(Адольфик піджима тоненькі губи
і хреститься картинно до ікон. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555554
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2015
...был красным кафель,белым - потолок.
За окнами скучал Господь.И бледен
был странный день,где снегом между строк
кружилось Время... Кто-то больно бредил
за белой дверью...Бездною пропах
усталый воздух в гулких коридорах.
И Богоматерь тихо на руках
несла Младенца - под сирены "скорых"
под скрип ворот,под лай больничных псов,
под "Отче наш..."и "Абонент не может..."
под бесполезность запоздалых слов,
где физраствор - не кровь- под тонкой
кожей...
где Мальчиком- испуганным... босым...
душа стояла у больного тела...
...и Ангел все крутил по кругу фильм,
где я сказать о главном - не успела-
...о том,как мы отправимся еще
к тем берегам,где раньше не бывали...
...как босоного-солнечно-свежо
горят надежд предутренние дали...
...о том,как ярок- свет,как нежен-шелк,
как в океан звезда с небес упала...
...о том,что я люблю Его...и что
таких,как Он, на свете - очень мало...
-Вы... Кем ему? ( качнулся красный пол)
не выдержало сердце - Он ушел.
...в 13.30 - биться перестало...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551423
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.01.2015
Місто вогнисте - Драконе-о-Трьох Головах,
в нетрях твоїх кав"ярень Кривава Мері
п"яно кружляє на глиняних, на ногах -
і для Везунчиків долі, і для Невдах,
тим, хто не нюхав пороху,
і тим, хто вже ним пропах -
щедро! - так щедро
усі відчиняє
двері...
Місто іскристе - Драконе-о-Трьох Головах -
з"їж, заховай, задурмань, закружляй, не слухай!
Дай загубитися в звуках... Руках... Губах...
Скрипках... Новинах... Блакитних чужих очах...
В сяючій скрині, де чути невчасне:
- Ах! Я Вас, Мадам, все життя...
І чи - жарт, чи жах:
в пляшці з абсентом -
плаває дохла
муха.
Місто вогнисте! Дракон. Декольте. Зима...
Вдарте, оркестри! Під ребрами вперто тліє,
лізе на стінку, мовчить, посилає "на"
вперта, живуча, даремна така надія -
ТЕ, чому назви не дам ані я сама
ні
той, хто у мене цілився жартома -
бо не збирався вцілити...
Але - вцілив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545278
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014
Поглянь, це - Зима...
В неї місяця срібне око.
І Сонце - не Сонце. І сон цей,на жаль,- не сон.
Печально бреде вже дві тисячі-надцять років
вздовж лінії моря Овідій, який - Назон
де вітер чужинський здіймає буремні хвилі...
Схололі амури - пожива для хижих риб.
Назоне, забудь, що колись ти бував щасливим.
Прозрій: це - зима. І - самотності сірий хліб.
Втопи свою пам"ять, що вперто танцює - ладна-
на вулицях міста, де твій золотився чуб.
І пісні твоєї - впокорена і підвладна-
світилася сонцем смарагдова, виноградна
п"янка намистина між теплих жаданих губ
на вулицях міста, яке не минає жодна
дорога... Триклята пам"ять... Солодкий дим...
Повір, це -Зима. Ти ж - забутий примхливим богом
(щасливі богам наступають - авжеж - на ноги)
і шлях твій, Назоне, віднині куди завгодно:
у відчай. У вічність.
та більше ніколи -
в Рим...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2014
Знаєш, сьогодні сталося так багато -
смутки злетілись на мрій солоденьку вату,
як заїжджало у мозок ЧУЖИНСЬКЕ ВІЙСЬКО
СЛІВ... На верблюдах... Слонах... У човнах... В колисках...
Лицарі, смерди, співці в чудернацьких строях
приступом брали мою Черепну Коробку -
shoot shot shot - палили з пістолів герої,
drink drank drunk - вуста червоніли вогко...
Голосно - hit hit hit ! - вицокували копита,
burn burnt burnt - горіли - авжеж- пожежі...
Їсти хотіли слони, а верблюди просили пити.
Барди співали, стріляли... Тремтіли серця і вежі...
Тільки буЛО байДУже тріснутим білим стінам.
Хочу до Тебе... Дуже...
Де ти? Forgive.
Forbidden...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2014
...вот потолок,окно,балкон,
цветок,паркет,наличник,дверь...
...вот стул,диван,опять окно...
За ним - дорога,дождь,трамвай...
В трамвае - едет контролер,
но заяц - спрятался под стул...
...Вот стул,вот дом и свет,вот - я...
Вот я - скучаю по Тебе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538275
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.11.2014
І прийде Ніч.
І я скажу їй дуже просто:
-Здрастуй, Ніч.
-Ти вчасно, Ніч,
бо за столом уже зібрались
Тиша й Самота.
З усіх картин,
з усіх прозрінь-проваль-доріг-
сердець-облич
я, мабуть, та,
що більше всіх тебе чекала.
Саме та.
Тому...Даруй
мені розсипаний пісок
хвилин, зірок!
Хай пропливуть
в моїй уяві вкотре білі
кораблі...
На них - юрба
смішних ілюзій свій завер-
шує танок...
Цим морякам
вже не дістатися
землі.
Не квапся, Ніч.
Нехай чорти мої і ангели
поснуть.
А ти - побудь...
Прошу - мені нічого лиш
не говори.
А на зорі,
як ліхтарів бліді обличчя
одцвітуть,
в далекий край
мене з собою
забери.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538274
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2014
Мои стихи кому-то не по нраву -
в них слишком много фальши,говорят:
бумажные цветы в картонных травах...
Пластмассовых березок - скучный ряд...
Китайское дешевенькое сердце,
на "черном" рынке купленное "с рук",
так оскорбило слух неровным "скерцо"
наигранно - наивных " тук-тук-тук"...
Я принимаю Ваши обвинения
во всех грехах...Ужжжасные грехи!!!
Не стоит впредь являть такое рвение -
"читать" мои печали..И -стихи.
Вы ж разгадали суть манипуляций
игры нечестной в чистоту души -
Животное желание оваций!
( А кто из смертных этим не грешил?
Быть может,ВЫ? )
Финал простой: увидите Ульяну
в строке событий с новым лже-стихом-
нажмите крестик в уголке экрана
( он цвета - как наклеенная рана )
Божественным,Карающим перстом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535985
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.11.2014
І мірою мого відчаю
стане твоє мовчання.
Ну здрастуй, Вселенська Тишо.
Я знала, що ти прийдеш.
І будеш спостерігати
майстерне балансування
на зломаній табуретці,
на фоні вікна, де - беж...
Де золото і тумани,
де їдуть кудись трамваї,
де хтось продає картоплю,
а хтось - перепустки в Рай.
І наче на дні глибокім
чи пляшки, чи океану,
в пеРЕтинках барабанних
втрачається сенс - і край.
Бо лишиться тільки тиша -
глибока і невмолима,
холодна, в"язка, мов глина
та біла, неначе сніг.
Що стане чудовим фоном -
авжеж - ідеальним фоном -
для слова-по-телефону,
що виб"є стільця...
Банкетку... о,вибачте -
табуретку
з-під
ніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2014
...Вот я люблю и пишу Вам стишок-
может не в рифму,зато от души:
стих этот искренне Вам я пишу,
стих написать ВАМ я очень спешу
чтоб не подумали ВЫ,будто я
стих не умею придумать совсем...
Я ведь умею - поверьте,не вру! -
вот я беру и пишу... и беру
Снова пишу ВАМ чудесный экспромт
я - как давно под-исчезнувший Дронт:)
Этот вот точно писать не умел,
(подозреваю,что - и не любил)
так,как умею лишь я написать
стих про любовь... Вот пишу ВАМ опять
Что я люблю и пишу ВАМ стишок,
может не в рифму,зато -от души...
и сначала :):):)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535255
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.11.2014
Я уже не лечу - падаю...
Порятуй мене - не впіймай!
Бо під сонцем - чужим, краденим -
де КазКИ не стають правдами,
і не пахнуть вуста ладаном,
знаю: пеклом згорить - рай...
Бо печалі згірчать римами
пересічними, як гріхи...
Застрибають слова мімами,
там, де мрії стають мінами,
не-можливості - невмолимими
і тісненькими - береги...
І хоч ти мені - сон сонячний
І хоч ти - мій землі край -
Не впіймай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2014
...Когда я - с Вами... Вы - со мною...
так замирает странно - мир...
Стихают звуки за стеною...
и дремлет в ДУше Мойдодыр...
...и МИР мой внутренний ,стесняясь,
так робко открывает дверь...
а Гениальность,оголяясь,
тихонько крякает: -ТЕПЕРЬ!
...и что-то странное творится:
я не могу - НЕ ОБНИМАТЬ...
и подо мной юлой кружиться
совсем квадратная кровать ...
...и кто-то - злой и одинокий-
вдруг улыбается во мне...
и ХОМЯЧКИ ( совсем не волки ... )
кан-кан танцуют при луне...
...и так безумно пахнет липой!
и так нежна - Твоя Рука...
и дивной музыкою - скрипы...
( кровать -не сломана... пока )
..и губы ищут... ищут - губы...
как будто все - в последний раз...
...мне больно жить на свете будет,
где ВЫ - один... И я - без Вас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534785
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.11.2014
-ПЕРСЕН ЗАСПОКОЇТЬ.- лунав мені Голос Нізвідки...
-ПРОХОДИМ,ПАНОВЕ :) - мій Блазень в мені реготав...
-ВИ ЧУЛИ ПРО БОГА? - питали усміхнено Свідки...
І Вуличний Кіт замість мене їм нявкнув,що - "...НЯВ!"
В порожнім трамваї Особа-у-В"язаній-Шапці
так строго крізь зуби мені процідила :"КВИТОК ?!!"
(...зомлілий Квиток - прослизнув крізь налякані пальці...)
Невчасне чужинське блукало під черепом "GRACIE !"
і тихо сповзало по стінці - УСЕБУДЕОК...
УСЕБУДЕОК... чи усе буде - ОКО-за-ОКО...
-БЕЗСОВІСНА ХВОЙДА!"-печальний сказав Пасажир...
і рушив Трамвай собі далі- далеко й високо...
а я залишилась..."МАНЮНЯ,МО вип"ємо...СОКУ?"-
узявся нізвідки Вусатий -із-Кепкою- Тхір...
І Сутінки містом брели ,мов Нічні Санітари...
мигтіла реклама ПРОЩАЙ НАЗАВЖДИ,ЦЕЛЮЛІТ...
-ВИ ЧУЛИ ПРО БОГА? -хтось п"яно співав під гітару
де Дама-в Подертім-Жупані збирала склотару...
ПРИЙМАЙТЕ ПЕРСЕН...Я-додому...А вірш- в "неліквід"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2014
...Десь на Сьомому Небі
Господь запивав валер"янку...
Сонце мовчки скотилося в темряву,
сльози - у чай...
Хтось - давився омаром,
Хтось - криком в підбитому танку...
Хтось тихенько співав "Алілуя",
а Хтось відчайдушно - "Стріляй!"
Хтось так солодко хляпав
медами... Хтось кров"ю вмивався...
Хтось ефектно жбурляв
срібняками новітніх Голгоф...
І Господь уві сні шепотів: "...я - награвся!
....награвся..."
і нервово намацував кнопку
із надписом "Off"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532340
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2014