Вова Федорук

Сторінки (1/11):  « 1»

Чисте сяйво казки, що хоче стати реальністю










-  Хто  захоче  застрягнути  у  сні  на  10  років?  
-  Залежить  від  сну.  

к/ф  "Початок"  (Inception)


 Мене  збудили  промені  ранішнього  сонця.  Вони  творили  пензликом  фото-картини  на  полотні  моєї  щоки.  Це  було  приємно,  доки  я  не  побачив,  що  вони  не  оминули  й  фунта  твого  тіла.  Світло  уникало  закони  фізики  й  пробиралось  прямо  під  ковдру  аби  полоскотати  твої  ніжки,  аби  поцілувати  твій  животик.  Це  порівнювалось  до  злочину  залишити  тебе  на  самоті  з  грайливими  барвами  прийдешнього  дня,  що  бавилися  твоїм  волоссям.  Я  поцілував  тебе  у  скроні  й  відчув,  як  животворна  рідина  огортає  мої  губи,  ніби  надаючи  їм  рис  твого  магічного  сяйва.  
 Пройшовши  повз  декілька  кімнат,  я  відкрив  двері  й  вийшов  назовні.  Щоразу  як  я  вибирався  з  нашої  барлоги,    мене  постійно  огортало  відчуття  подиву.  Пейзажі,  що  оточували  мене  уже  не  один  рік  ніколи  не  набридали,  навпаки,  відкривали  у  собі  щось  нове,  невідоме  ще  вчора.  Наш  будинок  стояв  навшпиньки  біля  гори,  що  вкрилась  безкрайніми  ялицями,  які  наповнювали  цей  край  усюди.  З  іншої  сторони  будинку  прокладала  свій  шлях  річка.  Вона  була  спокійна  й  буйна  водночас.    Її  води  були  не  надто  швидкими,  та  її  голос  вказував  на  гонористий  характер  великої  ріки,  яка  не  покаже  вам  справжнє  диво,  якщо  ви  не  готові  ризикнути  своїм  життям.  Саме  тому  цю  ріку  прозвали  Фурією.  Позаду  неї  проходила  залізна  дорога.  Це  нагадувало  казку,  що  хоче  стати  реальністю.  На-пів  повні  вагони  ,  що  забрались  так  далеко  від  міста  гримотіли  своїми  скованими  маневрами  пробуджуючи  усе  живе,  нагадували,    що  за  межами  цього  раю  є  міста,  легені  просякнуті  курявою,  що  спішать  заполонити  і  цей  клаптик  землі  аби  забрати      тишу,  що  літає  в  повітрі  з  ароматом  ялиці  й  гірської  свіжості.
 Я  підійшов  до  причалу,  поклав  вудку  й  рибальські  снасті  у  човен.  У  наш  човен  на  ім'я  "Монтеган"  в  честь  персонажа  улюбленої  книги  "451  градус  за  Фаренгейтом".  Вмостившись  на  лаві  я  вирушив  углиб  до  ріки.  Смішно,  але  я  не  любив  коли  на  крячок  попадалась  риба,  я  вподобав  сам  процес,  коли  ти  стрічаєш  ранок  посеред  найгарнішого  куточка  землі,  де  людина  і  природа  в  сукупності  поєднані  так  естетично  й  невимушено  і  ти  позираєш  у  воду,    а  потім  милуєшся  будиночком  ,  смакуючи  його  тепло  й    безпеку.  Все  ж  таки  вловивши  2-4  ,  середніх  марлінів,  стиха  пливеш  до  берега,  насолоджуючись,  як  легко  вода  піддається  твоїй  волі,  як  ніжно  відбиває  цей  неймовірний  світ.  
 Сонце  піднялось  відносно  високо.  Тиша  ,  не  забарившись,  йде  геть  аби  повернутись  завтра,  о  тій  же  годині.  Знявши  черевики  й  повісивши  легку  темно-синю  куртку  в  шафі  я  пішов  до  вітальні.  Ти  вже  чекала  на  мене  з  гарячим  шоколадом,  який  став  мені  непотрібним,  відтоді,  як  я  почав  бачити  твої  сонні  очі  щоранку,  твою  терпку  ,  як  червоне  вино  усмішку  й  ходу,  що  змушувала  мою  шкіру  здригатись  від  приємностей.  Ти  смакуєш  краще  за  усі  різновиди  нектару.  Я  ніколи  не  говорив  тобі  компліментів.  Лише  крихітну  часточку  правди,    бо  справжню  силу  моєї  любові,  я  не  зміг  би  передати  ніякими  вербальними  жестами.  Це  щось  вище  від  звукової  хвилі,  чи  нервового  імпульсу  -  це  тепло  ,  що  переповнює  груди  і  наливає  очі  сльозами  в  атомах  яких  я  вміщаю  ,дійсно,  щире  почуття  безмежного  добра,  яким    хочу  осипати  твою  душу.  Декотрі  думають,  що  таке  кохання  ,  це  симбіоз  фанатизму  й  закоханості.  Та  це  не  так.  Це  безцінний  дар  Творця,  який  не  вимагає  зиску.  Хіба  для  того  щоб  закохатись  потрібно  створювати  ореол  ідеалу,  чи  збиратись  у  пошуки,  чи  може  творити  вибір.  Ні,  кохання  приходить  так  несподівано,  що  ти  й  сам  не  розумієш,  коли  й  звідки  усе  це  почалося.  Ти  можеш  знати  дату  вашої  першої  зустрічі,  але  будеш  думати,  що  твоя  любов  існує  поза  часом  і  не  було  й  дня  ,  коли  ти  не  бажав  своїй  коханій  небесного  сну  і  не  існуватиме  й  днини  коли  ти  пошепки  не  промовиш  :  "Доброго  ранку  моя  неосяжна  орлиця".  
 І  ось  ти  стоїш  поряд  та  дивишся  мені  у  вічі.  Замріяний  я  лиш  підходжу  до  тебе  ближче,  беру  тебе  за  талію  й  наближаюсь  спочатку  носом  ,  а  потім  вустами  до  твоєї  шиї.  Запах  твого  тіла.  Ти  ніколи  не  зрозумієш,  що  це  для  мене.  Все  завмирає,  лишаються  миті,  які  побратались  із  вічністю  і  я  лише  іскорка  у  цій  субстанції  всесвіту,  яка  боїться  погаснути  назавжди.
     У  нашому  домі  не  було  телевізору  ,  чи  хоча  би  радіо.  Замість  усього  цього  мотлоху  ми  дивились  на  зображення  наших  облич  й  слухали  новини  наших  сердець.  І  так  тривало  завжди.  Ми  помітили,  як  довго  минали  дні,  та  нам  було  мало.  Зазвичай  усе  хороше  тікає  так  швидко  й  без  будь-якого  попередження,  та  не  тут.  Ми  жили  у  справді  магічному  місці,  де  могли  насолоджуватись  нами  і  нашими  плодами.  У  нас  був  власний  ліс.Особливими  були  два  баобаби,  які  ми  посадили  поруч  один  біля  одного.    Насправді,    ми  їх  не  замовляли,  та  на  фірмі  зробили  якусь  помилку  і  нам  прийшли  два  саджанці.  Без  будь-якої  віри  у  їхнє  майбутнє  ми  посадили  їх  поруч  аби  вони  гріли  один  одного,  завжди,  навіть  приречені  на  загибель.  Та  трапилось  диво  і  вони  прижились.  Баобаби  пустили  коріння  в  субарктичному  поясі.  Це  був  надзвичайний  феномен,  якому  не  було  пояснення.
 Будніми  ми  працювали  у  власному  стоматологічному  кабінеті.    У  нашій  місцевості  проживало  відносно  небагато  людей,  та  хороших  дантистів  там  було  ще  менше,  тож  до  нас  завжди  приходили  люди.  Робота  ,яку  ти  любиш,  людина,  яку  ти  кохаєш  і  легкі  гроші,  що  допомагали  нам  у  здійснені  наших  мрій.
Ми  обидва  любили  літо,  та  оселились  в  одному  з  найхолодніших  куточків.  Тут  було  мало  снігу,  та  повітря  було  досить  холодне.  Щомісяця  ми  мандрували  світом,  відвідуючи  його  найпотаємніші  куточки.  Ми  хотіли  обійти  його  повністю  ,  а  потім  назавжди  залишитись  вдома  і  ніколи  не  покидати  його  межі.  Та  це  мало  статися  значно  пізніше,  коли  руки    утратили  б  еластичність,  а  кістки  міцність.
 А  цим  часом,    ми  смажили  рибу,  що  мені  вдалося  спіймати.  Я  більше  заважав  тобі  ніж  допомагав  на  кухні,  та  ми  перетворювали  буденне  куховаріння  в  бадьору  гру.  Розводячи  купу  бруду,    ми  швидко  прибирали  стіни  й  підлогу  від  усього  того,  що  потрапляло  до  наших  рук.
Я  не  міг,  не  можу  й  не  зможу  насититись  тобою.  Бо  таке  буває  вкрай  рідко,  коли  так  хочеш  торкатися  душі,  коли  так  хочеш  зробити  когось  щасливим.  Я  хочу  зробити  тебе,  Юля.  
 Почувся  голос  з  дитячої  кімнати,  як  я  прокинувся  далеко  від  нашого  місця.    Холодна,    голодна  ніч  зустріла  мене  і  мій  розпач.  І  я  не  знав,  що  мені  робити,  знову  пірнути  у  сон,  чи  може  прокинутись…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508236
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.06.2014


Поза межами зору



\"Тільки  випадковий  погляд  здатний  вловити  щось.\"

Франсуаза  Саган

           Ніхто  й  ніколи  не  задумувався  над  тим,  що  ховають  від  нас  барви  земного  світла.  Ми  звикли  бачити  світ  таким,  яким  він  постає  перед  очима.  Та  насправді,  ми  сліпці.
 Правду  тобі  кажу!  Щоранку,  перед  тим  як  ти  відкриєш  свої  чарівні  очі,  десь  серед  незліченних  кімнат  твого  мозку,  знаходиться  одна,  воістину  особлива.  Ти  ще  літаєш  у  снах,  коли  маленька  таємнича  дівчинка  з  ,  квітучою  ,як  сама  весна,  усмішкою  готує  16-мм  кінопроектор  “Bill  &  Howell”.  Блукаючи  райським  садом  не  чуєш,  як  вмикається  ця  чудернацька  машина,  що  нагадує  кремезного  чоловіка,  який  впевнено  й  невідступно  кує  тенета  реальності  .  В  цей  момент  твої  нектарні  очні  яблука  наповнюються  яскравим  світлом.  Плівка  рухається  так  швидко  ,  що  ти  цього  не  бачиш,  лише  чітке  відображення  уявної  дійсності.
 Згортається  ширма.  Дівчинка  чує  як  з  інших  кімнат  виходять  тисячі  ,  сотні  тисяч  проекцій  ,їхня  зміна  скінчилась  і  вони  прагнуть  відпочинку  чи  то  від  роботи,  чи  то  від  свого  існування.  І  поки  твій  день  відтворюється  у  мільйонах  піксельних  барв,  вони  блукають  коридорами,  будинками,  палацами,  площами,  музеями  та  галереями  твого    безмежно  широкого  внутрішнього  світу.Інколи,  найсміливіших    можна  зустріти  в  кінотеатрі,  де  немає  величезного  екрану,  чи  найсучаснішої  стерео  системи,  там  не  видають  3D  окуляри  і  навіть  не  торгують  попкорном.  Фрагменти  твого  життя,  не  ділять  на  комедії  чи  трагедії,  не  перетворюють  у  драму,  не  химеризують  жахами  і  не  рекламують  трилером,  лиш    показують  усе  те,  що  бачиш  й  відчуваєш  ти.    Побачене  впливає  на  них  так  глибоко,    що    укорінює    сценарій  власної  долі.  Позитивні  фрагменти    -  сяйво  твоєї  усмішки  чи  найменші  краплинки    щастя,  викликають  неочікуваний  ефект,  масово    плескаючи  в  долоні,  скачучи  і  обіймаючи  один  одного,  вони  божеволіють  від  ейфорії,  твої  позитивні  емоції  стають  їхньою  метою  і  все  їх  існування  наповнюється  сенсом.  Проспектами  наповнюються  сутності  невимушеної  радості,  площі  стають  центрами  шумних  карнавалів,  де  не  зустрінеш  вуличного  криміналу,  бо  усе  просочене  стовідсотковою  есенцією  доброти.  Іншим,  щастить  менше.  Ті  ж  ,хто  застали  тебе  поглинутою  у  депресії,  засмученою  та  нещасною,  втрачають  будь-яке  почуття  радості  та  віри  у  свою  працю.  Вони  мовчки  покидають  зал,  ніби  напівмертві  та  ошукані  розходяться  хто  куди  і  рідко  коли,  їх  можна  застати  живими  до  ранку.  Жахливі  самогубства  наповнюють  закутки  твого  розуму.  Як  наслідок  світ  втрачає  невідтворні  покоління  дендритів  та  аксонів,  нервова  система  кришиться  та  обвалюється,  як  фасад  будинку,      стіни  якого  просякнуті  грибком.  І  так  щодня,  у  цих  арт-хаусних  закладах,  вершаться  життя  цих  невідомих  й  невидимих  нам  персонажів,    без  імені  й  прізвища,  минулого  й  майбутнього,  лиш  відблиски  чар  ,неосяжного  теперішнього  з  ароматами  піску,  що  складає  симфонії  часу.  І  так  це  вертиться,  і  так  це  крутиться.  
Тим  часом  набуває  своєї  надзвичайно  тендітної  форми  ,думка.  Одна  маленька  асоціація,  що  вбирає  у  себе  молекули  вагомості,  розписує  у  собі  характеристику  значущості,    ділиться  і  множиться,  породивши  дивну  й  багатогранну  ідею.  Ту  ,  що  захоплює  тебе  повністю  і  без  осаду,вона  надходить  до  кожної  живої  клітини,  змінюючи  тебе,  метаморфує    у  свою  сутність,  породжує  склепіння  думок,  величних  і  неосяжних.  Часом,  трапляється,  одна  ідеє  конкурує  з  іншою  ,  полярно  негативною  за  своєю  будовою  породжуючи  нестійку  сполуку,  когнітивний  дисонанс,  що  роз\'їдає  тебе  зсередини,  немов  сірчана  кислота,  спустошує  й  карамелізує  своїми  токсичними  парами.  І  мирні  часи  закінчуються.  Міста  вкриваються  лініями  барикад,  структурні  одиниці  твоє  підсвідомості,  одягають  сталеві  каски,  беруть  у  руки  зброю,  наповнюють  свій  погляд  вином  фанатичної  ненависті.  Лунають  битви,  жорстокі  та  нещадні  і  ти  відчуваєш,  кожну  мертву  проекцію,  кожну  ампутовану  кінцівку,  кожну  втрачену  мрію.  А  коли  все  закінчиться,    твій  вибір,  що  знайшов  себе  у  кривавих  бійнях,  горітиме  для  тебе  важким  пекучим  тягарем.  Ідея,  яка  колись  зародилась,  вдихнула  у  тебе  натхнення,  прагнення  торкнутись  чогось  високо,  чогось  дотепер  невідомого,  перевтілюється  в    дрібничку,  мертву,  сіру,  буденну  й  невиправдану.  Та  смуток  за  втраченим,  затримується  ненадовго,  подібно  подорожньому,  що  ось-ось  сяде  в  комфортабельну  кабіну  надшвидкого  потягу,  осяде  у  вагоні,  котрий  виносив  у  собі  безліч  індивідів  та  утілень  найрізноманітніших  світоглядів,  він  вирушить  далі,  невідомо  куди  і  не  знати  навіщо,  просто  так,  бо  це  принесе  очікуване  полегшення.  І  тоді,  засвітає  промінь  надії,  небесний  та  досконалий,  що  змусить  твої  вуста  вимальовувати  найрізноманітніші  контурні  лінії,  які  згодом  сплетуться  воєдино  ,  дивуючи  своєю  незвичною  архітектурою.  Цей  витвір  безкорисного  мистецтва,  подекуди  божевільного,  стоятиме  доти  ,  доки  лункі  хвилі  буття  не  принесуть  нову,  ще  більш  потужну  хвилю  даремних  страждань,  яка  зруйнує  все,  щоб  збудувати  більше.  Наш  мозок,  це  унікальний  тип  м\'язів,  для  того  щоб  розширити  його  кодомінантні  кордони,  необхідно  зламати  їх  ,перейти  межу.Така  ціна  за  болісну  експансію  всередині  себе  ,  яка  по  суті  не  дає  нічого,    окрім  зайвого  жмутку  сивих  кутикул.  
Вечоріє.  Твій  день  закінчується.    І  ти  вкриваєшся  нічними  вогниками,  тими  що  надають  місту  магічного  відтінку,    коли  сонце  спускається  за  обрій  .  З\'являються  зірки,  далекі  світила  ночі,  чарівні  та  прекрасні.  Це  пробуджує  спогади,  кладовище  долі  на  якому  знайшли  свій  притулок  втрачені  й  втрачене  -  миті  -  що  вказували  на  дорогу  аби  ти  не  заблудилась  у  власній  наївності  ,  вмикаючи  креативна  функція,    ти  доповнюєш  дрібними  елементами    іскорки    пам\'яті,    збираючи  їх  у  мозаїку  ,  складаєш  картину  втраченого  раю,  Твориш  ілюзії,  що  викликають  ешелони  сліз,  які  наповнюють  безмежні  лабіринти  уяви.  Без  залишку  кисню,  без  надії,  дихаєш...  Забув  сказати,  ти  вже  спиш…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508218
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2014


I'll make you a star in my universe

Як  жити  у  цьому  світі?
Нормальної  долі  немає!
Когось  ми  завжди  знаходимо,
є  й  ті  що  знаходять  нас.
Ми  залюбки  з  ними  проходимо,
той  ,  дивно  таємний  проміжок,
ім'я  йому  дано  "час".
Йдемо  доки  Богу  ,хочеться,
і  будемо  разом  йти,
допоки  ,ми  не  розлучимось  ,
не  підем  у  різні  світи.  
Я  можу  нестерпно  заплакати,
впиваючись  чашою  зла,
а  можу  злетіти  я  птахою,
пірнути  в  небесні  дива.
Я  згоден  тебе  почекати,
ще  з  тисячу  двадцять  літ...
Цим  часом  почну  я  писати,
як  сильно  на  серці  болить.
Ми  мріяли  разом  зі-старитись,
ростити  наших  дітей.
Хотів  би,  щоб  так  усе  сталося,
бо  тонну  я  маю  ідей.
Ми  мріяли  вічно  кохати,
і  жити  в  квартирі  тісній,
де  міф  ,це  рутина  пихата
бо  істина  прагне  любить,
торкатися  зранку  стопами,
твоїх  ,бездоганних  ніг.
Щоразу  казати  "Кохана,
відчуй  цю  солодку  мить".
Й  по-тиху  стрічатись  очима,
єднатись  з  твоїми  губами,
вдихати  природній  запах,
м'яких  та  тендітних  рук.
А  вушка  твої  -  мої  круасани,
я  кусатиму  їх  ,не  лишаючи  рани,
бо  люблю,  тебе  зірка  моя,  до  нестями!
Ти  не  можеш  собі  уявить,
як  самотньо  ,мені  ,вечорами...

Дуже  важко  ,на  цьому  світі,
за  обох  це  життя  пройти...
I'll  make  you  a  star  in  my  universe.
це  поможе  мені  дійти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462000
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2013


Чекай на мене

Несказанні  слова
одурманюють  мову  твою.
Недочитаний  вірш
опоганює  душу  мою.
Недобачені  сни
написали  сюжет  наяву.
Недоспіваний  гімн
поховає  країну  свою.
Я  рабом  твоїм  став
добровільним  кріпацтвом  зайнявся,
ти  померла  в  житті
та  не  згинеш  у  серці  моїм
у  душі  твій  відбиток
на  віки  зі  мною  зостався.

І  немає  у  нім  
ані  граму  черствого  коріння
ти  та  квітка  яку  я  люблю  ,без  сумління
Як  там?
за  тією  межею  живеться?
сподіваюсь  щасливо  ступаєш  по  сходинках  хмар
і  постійно  смієшся
легку  сукня  твою
піднімають  повітряні  води
а  я  досі  не  можу  забути
ту  вроду  твоєї  природи
В  незбагненно  глибоких  очах
я  довів  аксіому
промінь  дійсно  немає  кінця
бо  зіниця  твоя  є  бездонна  

ти  на  Небі  ,  а  я  на  Землі
нас  єднають  тенета  кохання
дай  упевненість  в  завтрашнім  дні
що  побачу  тебе  післязавтра.
Як  настане  кінець,
згаснуть  зорі  ясні,
а  земля  вся  укриється  прахом.
Як  замовкнуть  навіки  живі...
і  закінчаться  всі  прорікання.
Ми  зустрінемось  знову  ,усі!
та  з  тобою  ми  підемо  далі

Та  прошу  тебе  Люба  ,зажди!
І  продовжуй  чекати  надалі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2013


Я - це ти

Він  був  з  тих  хто  чекав
позабувши  про  все
оминаючи  цінники  часу
наче  квітка  красива
мовчки  цвів  на  столі
хоч  води  не  було  вже  у  вазі
Тихо  річка  текла
Цюю  квітку  несла
По  каналам  зацвівших  травою
вітер  сильно  буяв  
й  гучно  басом  співав
під  шалені  заспіви  гобою
Він  продовжував  жить
і  вловляв  кожну  мить
він  гравець  в  боротьбі  із  собою
якби  низько  не  впав
як  високе  не  встав
ми  учасники  цього  двобою
він  -  це  ти,  ти  -це  я....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453991
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.10.2013


Лаванда

щодня  у  ранці  просинаюсь
встаю  і  мовчки  одягаюсь
з  ріднею    починаються  розмови
від  них  до  мене    линуть  настанови
Я  одягаю  куртку  та  іду  у  люди
сідаю  у  маршрутку  де  одні  приблуди
у  сіру  масу  що  таранить  груди
Перетворивши  мої  ребра  в  купу  бруду...
В  моєму  тілі  починаються  метаморфози
у  кращих  звичаях  нової  прози
Та  всеж  таки  нема  ніякої  загрози
я  недоторканий  до  епідемії  неврозу
Я  світлячок  що  не  боїться  холоду  й  морозу
мов  книжка  в  якій  безліч  епізодів
мені  не  треба  дорогих  айподів
я  обійдусь  лавандою  в  руках
із  мене  годі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453989
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.10.2013


Твій диявол


Твій  диявол,  завжди  йде  з  тобою
чекаючи  як  ти  впадеш
як  ляжеш  ти  на  купу  гною  
своїх  проблем  і  там  помреш

Твій  диявол,  це  твоє  прокляття
він  спокушає  нас  удень  й  вночі
шукаючи  нові  дірки(ходи)  у  захисній  стіні
щоб  захопить  величні  зали  нашої  душі

Твій  диявол,  це  злоякісна  пухлина
що  прагне  захопити  все  живе
Експансію  на  південь  він  веде
як  пілігрім  який  у  Плімуті  живе

Твій  диявол,  то  усі  твої  гріхи
коли  пролив  ти  вперше  людську  кров
коли  блудив,  гуляв  і  розважався
То  гордий  вчитель  лиш  стояв  і  посміхався

Твій  диявол,  завжди  йде  з  тобою
чекаючи  як  ти  впадеш
та  ти  не  падай,  а  як  впав  то  підіймайся
повір  в  любов  ,  твори  добро  ,  іди  і  посміхайся

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452297
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.10.2013


Поблизу площі Данте

Поблизу  площі  Данте  
я  чекав  на  тебе
сидів  у  себе  вдома
й  спогляда  на  небо

Я  тут  і  там  
ми  так  далеко
але  у  нас  є  спільне  небо
ми  дуже  близько  й  так  далеко

Я  бачу  як  ворушаться  твої  вуста
коли  ти  пишеш  повідомлення  "ВКонтакті"
Я  чую  стукіт  серця
як  говорим  в  "Скайпі"

Ми  дуже  близько  й  так  далеко
летиш  в  повітрі  як  лелека
родилась  осінь,  вмерла  спека
і  ти  литиш  ,  кудись  далеко

А  у  природі  все  вмирає
вогонь  любові  затухає
те  дерево  кохання  що  садили
ми  влітку  у  кострі  цьому  спалили

Нема  того  що  вже  було
та  я  не  вірю  у  поразку
кохання  це  життя  ,  життя  триває  
ну  а  кохання  справжнє  не  згасає

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2013


Стокгольм


У  мене  в  серці  горить  мрія
поїхать  в  місто  славних  од
в  яких  оспівують  постійно
незлічене  число  пригод

Історії  про  місто  славне
що  в  серці  Швеції  лежить
"Стокгольм"  прозвали  його  люди
бо  міцно  на  на  ногах  стоїть

В  нім  вікінги  віками  прокидались
та  з  рання  у  морські  походи  подавались
роками  мореплавити  могли
і  мужньо  підкоряли  береги

Щороку  тут  збираються  найвидатніші  розуми
та  не  по  премію  приїхали  вони
не  фізики,  не  літератори  й  не  миротворці
а  просто  люди,  примусові  добровольці  

Це  місто  де  трапляються  дива
тут  люди  які  створені  з  добра
наповнюють  вузенькі  вулички  
де  вітер  теплий  навіть  в  -32

Його  так  важко  описати
багато  треба  ще  сказати
та  я  у  ньому  небува
тому  цей  вірш  лише  слова

Чому  у  світі  є  кордони?
які  як  древні  забобони
обмежують  нас  в  часі  і  грошах
а  час  іде  і  ми  йдемо  з  ним  поруч

Пройде  ще  роки  два
й  Стокгольмом  стане  місто      
де  завжди  зима
ну  а    тепла  того  уже  нема


                                                                                                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452065
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2013


Чому?



Чому  втрачаєм  тих  кого  ми  любим?
Чому  вони  постійно  від  нас  йдуть?
Чи  то  посваримось  через  якусь  дрібницю,
чи  скажемо  якусь  дурницю,
проколем  душу  пікою  своїх  думок.

Ми  робим  щось  у  віроломнім  гніві,
а  потім  ждем  прощення  у  надії,
що  зрозуміють  нас  ,  пробачать  й  обнімуть,
що  зроблять  те  чого  ми  не  зробили,
коли  нам  було  байдуже  на  них.

Чому  втрачаєм  тих  кого  ми  любим?
Чому  вони  постійно  від  нас  йдуть?
За  їх  усмішку  вбити  ми  готові,
ну  а  вони  кидають  нас  поволі  ,
за  нашу  доброту,  клянуть  і  б'ють.

А  б'ють  туди  ,  де  ран  не  видно,
де  біль  стискає  так  тендітно,
що  ми  лягаєм  не  в  лікарню,
а  в  тепле  ліжечко  у  спальні,
щоб  бурю  втихомирить,у  самім  собі.

Чому  втрачаєм  тих  кого  ми  любим?
Чому  вони  постійно  від  нас  йдуть?
Коли  ми  любим  їх  ,  й  вони  нас  люблять,
коли  кохають,  пригортають,  бережуть,
ми  відправляєм  їх  в  останню  путь

Вони  вмирають,  нас  лишають
і  пустоту  нам  в  дар  заповідають
Чому  у  світі  ще  немає  ліків  від  пухлин?
які  коханих  наших  забирають
у  зовсім  інший  світ,  де  нас  не  має

Чому  кидаєм  виклик  тим  кого  ми  любим?
Чому  вони  кидають  виклик  нам?
Чому  вони  ідуть  від  нас  подалі?
Чому  це  схоже  на  розлуку  у  вокзалі?
Чому,  чому,  чому?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451845
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.09.2013


Квінтесенція

Осіннє  сонце  особливе,
щодня  стає  надмірно  сиве,
від  цього  воно  більш  красиве,
дивлюсь  на  нього  як  на  диво.
Реакції  у  мозку  маршем  йдуть,
абстракції  в  уяві  пропливають,
і  я  ,студент  із  факультету  навігації,
жадаю  корабля  модернізацію,
щоб  пережить  цунамі  циркуляцію,
що  призведе  до  смерті  нації,
мені  потрібна  медитація,
або  пройде  в  мені  руйнація,
в  душі  шкідлива  радіація,
нас  познайомить  із  мутацієй,  
тоді  переживу  реінкарнацію  ,  
або  загину  в  інформації,
не  допоможе  серце  стимуляція,
засну  в  легких  галюцинаціях,
де  вигадка,  закони  гравітації
і  полечу  в  столицю  Франції.
Тут  в  кожному  кутку  ,  урбанізація,
уже  не  помічаю  я  дистанцію,
я  в  світі,  де  нема  фальсифікації,
де  люди  не  поділені  на  фракції,
немає  тут  дискримінації,
та  це  всього  лиш  імітація,
я  знов  поглянув  на  осіннє  сонце,
яке  постукалось  в  моє  віконце,
що  породило  не  просту  есенцію,
яка  становить  принцип  квінтесенції.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451843
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2013