kostyanika

Ідуть роки…

Ідуть  роки,
Їх  не  сповільниш  крок,
Чи  всупереч,  чи  завдяки,
Рушаєм  до  зірок,
Туди,  де  мрій
Шалений  зорепад,
Де  радість,  сміх,
І  щастя,  -  все  підряд!
Де  вся  родина  
Разом  за  столом,
Де  кожна  днина
Сповнена  добром,
Де  всі  кохані
Разом  назавжди,
Де  мирне  небо
І  нема  війни...
Ідуть  роки,
Та  в  серці  і  душі
Завжди  нам  ...цять,  -  
Ось,  пишу  вірші:-)))  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2023

Ніч тихо спить…

Ніч  тихо  спить,  
На  небі  сяють  зорі,
Кіт  муркотить,
А  пес  гарчить  на  дворі,
Розсілись  в  курнику
На  шест  хохлаті  кури,
Туман  сів  на  рікУ,
Насупився  похмуро,
Корова  ще  крізь  сон
Жує  тонку  стеблинку,
Козак  біля  вікон
Цілує  українку,
А  десь,  немов  весна,
Замріялась  дівчина,
Навколо  тишина,
І  зорі,  мов  перлини.
Ніч  впала  на  село,
Навколо  тихо-тихо,
Здається,  що  пішло
Людське  назавжди  лихо,
Здається,  що  нема
Ні  сліз,  ні  втрат,  ні  болі,
Здається  обійма
Нас  сам  Господь  в  любові...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2023

А осінь вбралась в картату кофту…

А  осінь  вбралась  в  картату  кофту,
Вплела  у  коси  багряне  листя,
Яскраву  любить  вона  палітру,
На  шиї  носить  руде  намисто.
А  осінь  в  танці  кружляє  з  вітром,
Дощем  омила  жовтаві  коси,
Колись  кохалась  із  жарким  літом,
Та  пролила  вже  за  ним  всі  сльози.
Тепер  чекає  на  нову  зустріч,
Коли  зелене  квітуче  літо
Запалить  зорі  ясні  опівніч
І  буде  палко  її  любити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2023

Прошу у осені - спинись…

Прошу  у  осені  -  спинись,
Не  поспішай  сивіти  хутко,
Ще  теплим  сонечком  всміхнись,
Іще  не  час  зимі  і  смутку,
Ще  не  зблідніли  кольори
Твоїх  листів  жовто-барвистих,
Ще  не  змарніли  вечори,
Ще  на  просторах  поля  чистих
Немає  чорних  плям  землі,
Іще  снігам  кружляти  рано,
Ще  на  оголенім  стеблі
Тремтить  останній  лист.  Тумани
Ще  огортають  ліс  теплом,
Дарують  ще  сади  врожаї,
І  під  листопада  крилом
Ще  гріються  поля  безкраї.
Прошу  у  осені  -  зажди,
Дай  кольорів  твоїх  напитись
Немов  живильної  води,
Перш  ніж  у  сніг  принарядитись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2023

Хай ллється дощ…

Осінній  ллється  дощ,
Хай  з  неба  рине  злива,
Хай  змиє  серед  площ
Всю  цю  війну  жахливу,
Хай  змиє  всі  сліди
Від  ворожнечих  танків,
Хай  згинуть  назавжди
Страшні  війни  уламки,
Нехай  після  дощу
Замайорить  веселка,
У  всіх  святих  прошу,
Хай  пісня  соловейка
Дзвенить  у  всіх  лісах,
Співає  оду  миру,
Хай  у  людських  очах
Усмішка  грає  щира.
Та  по  щоці  сльоза
Струмком  тече  без  спину,
Болять  людські  серця
За  тими,  хто  загинув...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2023

Ми стоїмо

Ми  стоїмо!
Не  на  колінах  -  у  весь  зріст
До  неба!
Воюємо
Це  наш  сьогодні  зміст  -  
Так  треба.
Чекаємо
На  перемогу  і  на  мир,
І  у  молитві
Благаємо,
Щоб  лютий  ворог  зник
На  полі  битви,
Щоб  повернулись
Всі  здорові  і  живі  додому,
Щоб  не  забулося  ніколи!
І  нікому
Не  віддамо  своєї  неньки  України,
Бо  ми  її  народжені  сини,
Ми  побратими...

Героям  слава!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2023

Небо

А  синє  небо  таке  спокійне,
Таке  безпечне  і,  навіть,  спляче,
А  десь  у  цю  мить  гуркочуть  міни,
І  небо  зовсім  стає  інакше.

А  синє  небо  тут  зовсім  тихе,
Таке  безкрайнє,  таке  глибоке,
А  там  на  фронті  гарматний  вихор,
І  небо  враз  постає  жорстоким.

А  небо  чисте  і  безтурботне,
Таке,  що  серце  у  ньому  тоне,
Та  раптом  цей  металевий  посвист,
Що  проникає  у  самі  скроні  -  
Ракети  в  небі  безхмарно-синьому...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2023

Моє серце, як моя країна…

Моє  серце,  як  моя  країна,
Без  упИну  кожен  день  болить
За  людей,  за  нашу  батьківщину,  
Від  поранень  кожен  день  кровить.
Кожен  день  у  серці  кожен  гине
Разом  і  з  Херсоном,  і  з  Дніпром,
І  від  люті  кожне  серце  стигне*,
А  чоло  освячує  хрестом...
Кожне  серце  молить  за  країну,
За  наш  дім,  за  неньку,  за  дітей,
Ворог  кожен  раз  підступно  в  спину
Б'є  без  жалю,  що  їм  до  людей...
Моє  серце,  як  моя  країна,
Знає,  плаче,  терпить  і  бринить,
І  єдине,  що  лишилось  -  віра,
Що  інакше  ми  не  зможем  жить!


*СТИГНУТИ  -  ХОЛО́НУТИ  (втрачаючи  тепло,  поступово  ставати  холодним,  холоднішим),  ОХОЛО́ДЖУВАТИСЯ,  ВИСТИГА́ТИ,  ЗАСТИГА́ТИ,  ОСТИГА́ТИ....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2023

Воїну

Між  мною  й  тобою  ціла  країна,
Незорані  ниви  й  зелені  поля,
Між  мною  й  тобою  лежить  Україна
Знеболена  наша  рідна  земля.

Між  нами  біжать  кілометри  дороги
Крізь  мирні  й  розбомблені  наші  міста,
І  душу  ятрять  нескінченні  тривоги,
Та  спогади  гріють  про  твої  вуста.

Щоночі  шепочеш  мені  колискову
Крізь  темряву  ночі  й  жахіття  війни,
Я  мрію,  що  очі  твої  волошкові
Побачу  я  вдома  на  рідній  землі.

Я  Бога  благаю  про  тебе  щоднини,
Я  поряд  з  тобою  у  кожнім  бою,
Прошу  повернися,  молю  я  щосили,
Я  тільки  з  тобою  щомиті  живу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2023

Я обожнюю цю весну…

Я  обожнюю  цю  весну,
Кожну  квітку  і  кожну  стеблинку,
Прокидається  ліс  зі  сну,
Свіжий  вітер  колише  травинку,
Кожен  день  гарячіше  й  сильніше
Сонце  гріє  замерзлу  землю,
І  весняні  дощі  рясніше
Поливають  проросле  стебло,
І  гучніше  співають  пташки
Про  весну,  що  навколо  розлита,
Розкривають  свої  пелюстки
Буйні  квіти  яскравим  цвітом,
І  душа  набуває  добром,
Напуваючи  спрагу  кохання,
І  весняним  зігріта  теплом
Зустрічає  нові  світання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2023

Герою слава!

Всіх  слів  мало...  Всіх  сліз  мало...

Скажи  мені,  Боже,  як  це  -  
Дивитися  в  очі  смерті?
Яке  треба  мати  серце,  
Щоб  витримати  оце?
Яку  треба  мати  душу?
В  якому  гартовану  герці?
Щоб  поглядом  ворога  змусить
Від  страху  стрілять  в  лице?
Потрібно  мати  у  серці
Не  тільки  себе,  а  країну!
Домівку,  мати  і  сина,  -  
Любити  щиро  усе,
Що  зветься  завжди  -  батьківщина,
Що  змусило  стати  до  бою,  
І  після  страшного  двобою
Душу  до  неба  несе...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2023

Основа світу - це любов…

Основа  світу  -  це  любов,
В  цім  суть  і  простота,
Не  красота  врятує  світ,  
А  серця  доброта.
Звичайна  істина  життя,
Початок  всіх  начал,
І  перед  страхом  небуття
Любов  -  це  ідеал.
Любов  до  темряви  і  дня,
До  сонця  і  зірок,
Любити  кожну  мить  щодня,
Так  заповів  нам  Бог.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2023

Березень

Березень  -  красень,  пустунчик
Вабить  примарним  теплом,  
Сонця  грайливий  промінчик
Кличе  весну  за  вікном,
Березень  вбрався  у  вітер,
Холод  змивають  дощі,
Перші  з'являються  квіти
Всупереч  грізній  зимі,
Березень  ревно  готує  
Світ  до  приходу  весни,
Поки  зима  ще  лютує
В  танці  страшної  війни...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2023

Такий важкий і жахливий путь…

Такий  важкий  і  жахливий  путь,
Путь  довжиною  у  рік  війни,
І  вже  не  зможем  ніколи  забуть
Про  біль  і  втрати  з  початку  весни.
В  страшному  сні  не  могли  збагнуть,
Як  ворог  прийде  нас  катувать,
Як  смерчі  й  гради  натужно  ревуть,
І  як  від  страху  діти  тремтять.
Путь  боротьби  і  незламних  сил,  
Що  відродили  глибинну  лють,
Серед  загиблих  і  їх  могил,
Ми  запровадили  нОвий  путь
До  мирних  снів  і  людського  добра,
До  перемог  у  тяжкім  бою,
Щоб  Україна  знову  могла
Співати  пісню  щасливу  свою.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2023

Ви чуєте, як плаче наш Дніпро?

Написано  після  трагедії  у  Дніпрі...

Ви  чуєте,  як  плаче  наш  Дніпро?
І  як  кричить  розтерзаний  Бахмут?
Цей  біль  -  він  роз'їдає  нам  нутрО,
Породжує  ненависть  в  нім  і  лють.

Ви  чуєте,  як  стогне  Соледар?
І  Харків  ранений  перетискає  джгут?
І  скільки  ще  перенести  смертей  і  ран?
І  скільки  воїнів  загинуть  тут?

Не  чуєте.  Глухий  весь  світ!
Німий,  сліпий  і  безпорадний  навіть!
Перед  люцифером,  що  нищить  цвіт,
Що  сіє  смерть  і  садить  втім  ненависть.

Ми  ж  знаємо,  як  марить  наш  Херсон,
Як  мріє  по  ночах  розп'ятий  Маріуполь,
Про  мир,  про  перемогу,  про  добро,
Щоби  щасливі  жили  в  Україні  люди!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023

Січень, лютий, війна…

Добігає  кінця  найкоротший  рік:
Січень,  лютий,  війна...
І  здається,  що  ти  до  всього  вже  звик,
Лиш  чекаєш,  що  прийде  весна.
Зашумлять  гаї,  зацвітуть  лани,
І  додому  вернешся  живим,  
Буде  мирним  життя  -  життя  без  війни,
І  щасливим  буде  твій  дім!
Буде  все,  що  хотів,  буде  здійснення  мрій,  
Тільки  вір,  що  прийде  весна.
Ми  здолаємо  зло,  переможем  двобій,
І  закінчиться  клята  війна!
Буде  чутися  сміх  і  лунати  пісні,
Буде  щастя  і  біль  перемог,  
Буде  радість  на  всій  українській  землі,
Ба  за  нами  правда  і  Бог!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2022

Ви кажете, у темряві, без світла…

Ви  кажете,  у  темряві,  без  світла,  
А  може  й  без  води  і  без  тепла,
Щоб  Україна  більше  не  розквітла,
Щоби  не  стало,  наче  й  не  була.
Ви  кажете,  стріляти  і  бомбити,
Летять  ракети  по  живих  містах,
А  люди  хочуть  просто  мирно  жити,
Молитви  не  вщухають  на  вустах.
Не  маєте  ні  милосердя  ні  провини,
Мовчанням  ви  вбиваєте  дітей,
Ви  втратили  в  душі  образ  людини,
Ви  орки,  що  живуть  серед  людей.
А  Україна  -  вічно  була  й  буде!
З  новою  силою,  як  завжди,  розцвіте!
Ніколи  цього  зла  вам  не  забуде!
Воює  Україна  за  святе!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2022

Ви подивіться: очі, брови, постать!

Ви  подивіться:  очі,  брови,  постать!
Який  козак  у  всій  своїй  красі!
Йому  би  жити  і  кохати  вдосталь,
І  рано  босому  пройтися  по  росі.
Йому  би  жінку  міцно  обіймати,
І  сина  колисати  на  руках,
Та  змушений  натомість  воювати,
І  спати  у  холодних  бліндажах.
Йому  б  радіти  кожну  мить!  Плекати
Свою  родину  і  свій  рідний  дім!
Та  змушений  у  полі  помирати,  
А  мав  би  бути  вдома  і  живим!
Хай  зникне  назавжди  вража  навала,
Щоб  жодного  не  стало  на  землі!
Щоби  нікого  куля  не  вбивала,
Щоби  спокійні  в  українців  були  сни!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967215
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2022

Муркоче дощ по черепиці…

Муркоче  дощ  по  черепиці,
Щось  невибагливе  співа,
А  вітер  шепче  таємниці,
В  дощі  ховаючи  слова,
І  дощик  краплями  наспівує
Відомий  музики  мотив,
А  ти  вдивляєшся  з  надією
У  вікон  мутний  об'єктив,
Шукаєш  серед  хмар  шпариночку,
І  неба  синього  блакить,
І  тіла  кожная  клітиночка
Від  почуттів  в  душі  тремтить...  
Все  тарабанить  по  бруківці
Цей  невгамовний  літній  дощ,
Неначе  на  старій  сопілці
Музика  грає  серед  площ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2022

Серпневі ранки пахнуть осінню…

Серпневі  ранки  пахнуть  осінню,
Духмяних  трав  туга  коса,
Тумани  вкрили  землю  просіддю
І  прохолодою  роса.
Охристо-сонячною  фарбою
Виблискує  осінній  лист,
Під  сонцем  ніжиться  на  пагорбі
І  пахне  прянощами  ліс.
Але  у  нас,  немов  на  згарищі,
І  дим,  і  крик,  і  біль  війни,
І  в  відчаї  душі  пожарище
З  початку  лютої  зими.
Та  ранок  знов  пахне  надією,
І  вірою,  -  бо  цим  живем,
І  перемога  над  країною
Завіє  вільним  вітерцем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2022

Львів

Тут  час  немов  завмер,
І  чути  тихий  подих
Століть.  Тут  погляди  химер,
І  лев  лежить  на  сходах,
Солодкий  аромат
Запрошує  на  каву,
Це  місто  -  експонат,
Величну  має  славу.
Тут  голосно  трамвай
Дзвенить.  І  по  бруківці
Тут  кожен  день  співають
Підбори  оду  жінці.
Чарівне  місто  Львів,
Прекрасне,  незабутнє,
Тут  в  сьогоденні  днів
Минуле  і  майбутнє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2022

Господь малює фарбами по світу…

Господь  малює  фарбами  по  світу,
Мов  той  митець  фарбує  полотно,
Бере  чарівну  квіткову  палітру
І  гронами  кидає  під  вікно.

Нема  межі  шаленому  натхненню,
І  світ  чарує  різнобарв'ям  фарб,
І  в  тій  красі  є  шлях  до  одкровення,
І  кожна  квітка  -  є  насправді  скарб!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2022

На Івана Купала пошукаю чар-зілля…

На  Івана  Купала
Пошукаю  чар-зілля,
Так  колись  чарувала
Мавка  своє  спасіння.
Пошукаю  я  квітку,
Загадаю  бажання,
Щоби  ворогів  влітку
Віднайшло  покарання,  
Щоб  летіли  додому
На  всіх  крилах,  щосили,  
Щоби  більше  ніколи  
Не  бажали  Вкраїни!
Щоб  їх  били,  косили,
Щоб  лякалися  ночі,
Щоб  нога  не  ступала
На  лани  наші  отчі.
Щоб  для  нас  перемогу
Принесло  чарування,
Помолюся  ще  Богу
За  мої  побажання...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022

А нам би на море в Херсон чи Одесу…

А  нам  би  на  море
В  Херсон  чи  Одесу,
Де  хвилі  прозорі  
Лікують  від  стресу,
Де  ніжно  пісок
Огорта  ваше  тіло,
Де  шлях  до  зірок
Вас  колише  на  хвилях.
Та  поки  це  мрії,
Бо  з  моря  ракети,
Руйнують  надії
Убивці-комети,
Руйнують  щоденно
Міста  і  життя,
А  мали  б  гостинними  
Бути  моря.
Та  ми  ще  поїдем  
На  море  в  Одесу,
І  з  морем  надії
На  щастя  воскреснуть.
І  втопимо  горе,
Та  пам'ять  залишим
Про  наших  героїв,
Про  тих,  хто  не  вижив...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2022

Мені б до бабусі під яблуню…

Мені  б  до  бабусі  під  яблуню,
Спекотне  літо  й  духмяна  трава,
І  дощ  великими  краплями  -  
Вологою  б  пахли  поля,
Студена  вода  із  криниці,
І  я  ще  зовсім  мала
Збираю  в  городі  суниці,
А  інших  турбот  ще  нема.
Пече  пиріжки  бабуся,
І  стигне  в  печі  коровай,
А  я  щиро  Богу  молюся,
Щоб  вічним  дитинства  був  рай...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2022

Сьогодні знов почервоніло небо…

Сьогодні  знов  почервоніло  небо,
І  почорніла  вся  земля,
Скажи,  орда,  ще  скільки  треба
Бомбити  села  і  міста?
Ще  скільки  душ,  скажіть,  повинно
Невинних  в  небо  відлетіть?
Ще  скільки  раз,  скажіть,  дитину,
Чи  матір  з  батьком  треба  вбить?
І  скільки  б  раз  ми  не  питали,
Не  має  відповіді  в  вас,
Це  ви  на  нас  ізнов  напали,
Та  близько  ваш  розплати  час!
І  скільки  б  потім  не  просили
Ви  вас  простить  чи  зрозуміть,
Це  ви  невинних  загубили,
Це  і  Господь  вам  не  простить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2022

Частіше бачу - хтось у чорному…

Частіше  бачу  -  хтось  у  чорному,
І  на  чолі  печать  журби,
Кружляють  в  небі  чорні  ворони
На  крилах  лютої  біди.

І  плаче  мати  під  калиною,
І  душу  рве  пекучий  біль,
Нависли  хмари  над  країною,
І  ворог  лізе  звідусіль.

Та  серце  вірить  -  з  перемогою
Повернуться  мужі  з  війни,
Про  це  благаємо  у  Бога  ми,
Про  це  шепочуть  наші  сни.

Частіше  бачу  -  хтось  у  чорному,
І  сльози  ллються  із  очей,
Вклонімось  низько  перед  кожним  ми,
За  їх  батьків  і  їх  дітей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2022

На цвинтарі хрести…

На  цвинтарі  хрести,
І  все  нові  могили,
За  те,  щоб  я  і  ти
В  країні  вільній  жили.

Вони  лежать  в  рядок,
І  гірко  плаче  мати,
Чийсь  батько,  брат,  синок,
І  всі  вони  -  солдати.

І  рідну  землю  кров
Невинна  окропила,
Бо  справжня  є  любов,
До  рідної  країни.

Ми  вірим  -  не  дарма
Вони  летять  у  вирій,
Ворожа  зникне  тьма
В  країні  нашій  вільній!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2022

У мене тут сонце…

У  мене  тут  сонце,  і  ниви,  і  гори,
У  тебе  лиш  тиші  хвилина,
Та  спільне  на  всіх  у  нас  горе  -  
Ворог  напав  на  рідну  країну.

У  мене  тут  небо  в  волошках,
У  тебе  ж  окопи  і  гради,
Я  шлю  для  тебе  привіт  по  зірках,
Мені  незнайомий  солдате.

Серцем,  душею  тебе  обіймаю,
Сміливий  і  мужній  мій  воїн,
Хоч  тебе  особисто  не  знаю,
Ти  став  для  мене  справжнім  героєм.

Молю,  бережи  себе  і  наш  край,
Щоб  небо  в  волошках  й  високі  тополі,
Щоб  наші  поля  і  наш  небокрай
Розцвітали  під  мирними  зорями.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2022

А це було в останній раз…

А  це  було  в  останній  раз,
Та  ми  про  це,  навіть,  не  знали,
Ворог  віддав  злочинний  наказ,
Щоб  нас  денацифікували.

А  хтось  із  нас  уже  в  останнє
Вдивлявся  в  цю  зимову  ніч,
А  хтось  казав  слова  кохання,
Торкаючись  коханих  пліч.

А  хтось  на  кухні  із  батьками
В  останнє  тої  ночі  розмовляв,
А  хтось  з  дочкою  і  синами
В  останнє  колискову  заспівав.

Для  когось  вже  не  буде  мати  
Пекти  оладки  на  обід,
А  все  тому  що  люті  кати
Зібрались  знищити  наш  рід.

Та  знайте,  це  в  останній  раз
На  нашу  землю  ви  прийшли,
Настав  для  вас  розплати  час,
Ганебні  діти  сатани.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2022

Я жив разом з мамою й татом…

Я  жив  разом  з  мамою  й  татом,
Сестричка  була  і  собака,
Я  вчився  у  школі  завзято,  
Я  майже  ніколи  не  плакав.

Я  вирости  прагнув  скоріше,
Щоб  бути  дорослим,  як  тато,
Село  моє  -  найкрасивіше!
І  краща  -  батьківськая  хата!

Та  лютим  холодним  ранком
Змінилося  все  навколо,
Це  ворог  заїхав  танком,
Не  стало  моєї  школи.

Спочатку  вбили  собаку,
За  цим  розстріляли  тата,
Я  сильно  і  ревно  плакав,
Зненавидів  того  ката.

Ми  з  мамою  полем  втікали,
Сестра  підірвалась  на  міні,
Її  ми  в  садку  поховали,
Вона  з  татом  в  Бога  однині.

Нам,  начеб-то,  вирвали  серце,
Я  виріс  раптом  одразу,
Піду  у  солдати  проситись,
Щоб  знищить  ворожу  заразу.

Та  мама  знов  плаче  неспинно,
Її  обіймаю  і  тЕрплю,
Тепер  захищати  повинен
Матусю  і  рідную  землю.

Я  виросту  сильним,  як  тато,
Повстане  країна  з  руїни,
Матусі  збудую  хату
У  вільній  рідній  країні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2022

112 день війни

Ми  рахуємо  дні  війни:
Сто  одинадцять,  сто  дванадцять,
Гинуть  кращі  країни  сини,
Нам  тепер  вони  тільки  сняться.

Ми  фіксуємо  кожен  день,
День  страждань  і  пекучої  люті,
І  хоч  літо  співає  пісень,
Все  триває  жахливий  лютий.

Ми  плекаємо  кожну  мить,
Мить  надії  і  мить  сподівання,
Що  в  серцях  українців  бринить,  
Попри  біль  і  життя  руйнування.

Ми  чекаємо  кожну  ніч,
Що  з  світанком  прийде  перемога,
І  ми  молимось  пліч-о  пліч,
Щоб  навіки  зник  лютий  ворог.

Це  триває  вже  сотню  днів,
Ми  ж  застигли  десь  поза  часом,
Стільки  горя  і  стільки  сліз,
Та  ми  всі  тримаємось  разом.

І  ми  віримо  -  прийде  час,
Час  життя  без  війни  і  тривоги,
І  все  добре  ще  буде  в  нас!
І  чекати  на  це  -  недовго!

Україна  постане  з  руїн,
Зацвіте,  зачарує  розмай,
Стане  кращою  із  країн,
Буде  вільним  наш  рідний  край!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2022

В очікуванні весни

Хоч  лютий,  та  весна  на  порозі,
Крокує,  одягнена  в  хустку  із  трав,
Та  поки  іще  не  вчухають  морози,
І  березню  лютий  іще  не  програв.
Та  світ  вже  наповнений  цим  сподіванням,
Що  щедро  дарує  нам  перше  тепло,
Хоч  вітер  лякає  своїм  завиванням,  
І  зранку  дороги  прозорі,  мов  скло.
Та  ми  виглядаєм  крізь  лютого  сльози
То  сонечка  промінь,  то  пташечки  спів,
Вдивляємось  пильно  щоранку  в  прогнози,
І  лічимо,  скільки  залишилось  днів,
Коли  перший  паросток  зійде  на  сонці,
Коли  заспіває  весняний  капіж,
Надія  засвітить  у  кожнім  віконці,
І  радість  помчить  по  траві  босоніж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2022

В периоды душевной бури…

В  периоды  душевной  бури
Спасает  тишина,
Покрыты  сахарной  глазурью
Объятья  сна,
И  в  поисках  судьбы  решенья
Замрет  весь  мир,
Душа  же  ищет  утешенья,
Ориентир,
Куда  еще  душе  податься,
К  кому  прильнуть?
Или  одной  совсем  остаться
И  отдохнуть?
Никто  не  знает,  в  чем  спасенье,
И  нет  пути,
Вот,  разве,  чудо  возрожденья
В  его  любви.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938994
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2022

Втрата

Ця  осінь  плакала  дощем,  
І  підраховувала  втрати,
А  серце  рвав  пекучий  щем
Від  неможливості  обняти.
І  наше  серце  краяв  біль,
Та  все  ж  життя  буде  тривати,  
Ти  ж  полетів  в  країну  мрій,
Тебе  ми  будем  пам'ятати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2021

Туман над Львовом

На  місто  опустилась  мла,
Накрило  все  густим  туманом,
Неначебто  творіння  зла
На  місто  навело  оману.
Та  тепле  світло  ліхтарів
Освітлює  величну  постать,
Що  кожну  ніч  чатує  Львів
На  мармуровому  помості.
І  ледь  виблискують  вогні,
Здалеку  чути  дзвін  трамваю,
І  вартовий  у  сірій  млі
На  лапи  голову  схиляє...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2021

Однажды ты соскучишься по мне

Прочла  стихотворение  Светланы  Чеколаевой,  которое  начинается  строками:
"Однажды  ты  соскучишься  по  мне,
Поймешь,  что  время  учит,  а  не  лечит..."

Мой  отклик  на  ее  строки:
Однажды  ты  соскучишься  по  мне,  
И  ты  поймешь,  что  время  учит,  а  не  лечит,  
И  будешь  думать  в  мертвой  тишине
О  тех  словах,  что  души  так  калечат.

И  ты  захочешь  руку  протянуть,
И  просто  ощутить  мое  тепло  губами,
Но  время  вспять,  увы,  не  повернуть,
И  не  исправить  прошлое  словами.

И  будет  тлеть  огонь  от  сигарет,
Пока  и  вовсе  свет  их  не  погаснет,  
Как  жаль,  что  пролетело  много  лет,
Но  так  и  не  нашел  ты  в  жизни  счастья...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930579
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.11.2021

Осень

Осень.  Уличный  фонарь
Светит  на  задворках  мира,  
Листьев  плавленный  янтарь  
В  темных  точечках  пунктира.

Осень.  Сумрачный  трамвай
Дребезжит,  скрепя  басами,
Лет  растраченных  бонсай,  
Листья  падают  слезами.

Осень.  Мягкий  лунный  свет
Освещает  мне  дорогу,
Желтой  охры  теплый  цвет
Приближает  к  эпилогу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927678
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.10.2021

Спустилась вже осінь…

Спустилась  вже  осінь
На  кам'яний  Львів,
До  левів  у  гості
Принесла  дарів,
Вплела  сонця  промінь  
В  маківки  церков,
На  старому  дворі
Звела  вже  альков
З  багряного  листя.
А  пізно  вночі
Над  містом  сріблясті
Шепочуть  дощі.
І  падають  листя
Жовтим  дощем,
Йде  осінь  плямиста,
А  з  нею  йде  щем...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2021

Хотелось бы отвергнуть все пустое

Хотелось  бы  отвергнуть  все  пустое,
И  просто  жить,
Убрать  все  злое,  наносное,
И  полюбить
Себя,  сей  миг  и  шум  прибоя,
И  ночи  тьму,
Узнать  на  свете  все  живое,  
Понять,  зачем  живу,  
Ловить  сей  миг,  жизнь  чувствовать  до  боли,
Стремясь  к  мечте,
Иль  выйти  утром  в  чисто  поле
И  полететь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924070
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.09.2021

Спасибо за…

Спасибо  за  дождик,  спасибо  за  лето,
Спасибо  за  нашу  большую  планету,
Спасибо  за  день,  и  спасибо  за  солнце,
Что  каждое  утро  глядит  мне  в  оконце.
Спасибо  за  жизнь,  и  спасибо  за  чувства,  
За  весь  этот  мир,  его  красок  безумство,
Спасибо  за  капли  на  маленькой  луже,  
Спасибо  за  то,  что  кому-то  я  нужен,
Спасибо  за  грозы,  за  тишь  и  рассветы,  
За  то,  что  Твоею  любовью  согреты,
За  миг  нашей  жизни  и  вечность  вселенной,
За  все,  что  Тобою  благословенно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922358
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.08.2021

Куда-то вдаль уходят облака

Куда-то  вдаль  уходят  облака,
Они  плывут  божественно  красиво,
А  мы  живём  тут  на  Земле  пока
Становится  совсем  невыносимо.
От  душу  разъедающей  тоски,
О  том,  что  в  двух  словах  необъяснимо,
О  любящем  касании  руки,
О  том,  что  стало  вдруг  необходимо.
И  мы  бежим  за  кем-то  впопыхах,
Кладём  к  ногам  растрёпанную  душу,
Чтобы  потом  со  временем  в  глазах
Увидеть  отвергающую  стужу.
И  снова  бег,  и  снова  облака,
И  снова  поиски  утраченного  рая,
И  только  в  небе  мчатся  облака,
Метаний  наших  на  земле  не  замечая.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920467
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.07.2021

Домик в деревне, в вазе ромашки…

Домик  в  деревне,  в  вазе  ромашки,
Стол,  занавески,  уют,
Стакан  молока  и  ягоды  в  чашке,
Время  застыло  тут.
Ветер  играет  слегка  занавеской,
Воздух  как-будто  завис,
Всё,  что  казалось  важным  и  веским
В  миг  воспарило  ввысь.
Словно  на  кухне,  гремя  посудой,
Бабушка  песню  поёт,
И  этой  минуты  сладкое  чудо
Сердце  обратно  зовёт.
Словно  ты  снова  маленький  в  детстве,
И  впереди  столько  лет,
Словно  в  тягучем  слепом  блаженстве
Жизни  главный  секрет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917802
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.06.2021

Лес весь наполнился влагой

Лес  весь  наполнился  влагой,
Птицы  безумно  поют,  
Вечной  измученный  жаждой
Здесь  обретает  приют,
Жаждой  тиши  и  покоя,
Жаждой  нетленной  красы,
В  мире  извечных  устоев,
Там,  где  слова  все  пусты,
В  мире  красы  первозданной,
В  мире  живой  простоты
Кажется  бренным  и  странным
Наш  мир  людской  суеты.
Здесь  причаститься  к  былому,
Здесь  вдохновиться  мечтой,
Миру  спасибо  лесному,  
Что  поделился  душой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914049
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.05.2021

Дім

А  рідний  дім  -  завжди  є  дім,
І  серце  тягнеться  додому,
Тому  що  ми  зростали  в  нім,
І  подорослішали  в  ньому.
Тому  що  в  нім  живе  душа,
Тому  що  там  є  мама  й  тато,
Додому  завжди  поспіша,
Бо  в  нім  є  все,  чим  ми  багаті.
Дім!  -  Там  живе  любов,
Турбота,  щирість  і  кохання,
Наш  дім  -  основа  із  основ,
В  нім  зародились  мрії  й  сподівання.
Дім  -  це  початок  і  кінець
Всього,  що  називається  життя,
Дім  -  стук  люблячих  сердець
У  кожну  мить  нашого  буття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2021

Весна

Весна,  мы  заждались  тебя  уже,
Совсем  замёрзли  в  ожидании  тепла,  
Земля  стоит,  одета  в  неглиже,
Сполна  она  уж  зиму  прожила.
Деревья  ждут  весенний  свой  наряд,
Цветы  проклюнулись  навстречу  солнцу,
Птиц  голоса  настойчиво  звучат,
Апрель  почти  прошел,  уж  май  несётся.
А  ты,  весна,  неужто  заблудилась  где-то?
И  бродишь  неприкаянно  в  ночи?
Спеши  на  зов,  пока  не  наступило  лето,
Ищи  тропу,  что  обозначили  лучи.
А  мы  тебя  в  апреле  подождём,
Хоть  в  двери  уж  стучит  красавец  май,
Умойся  жизнь  дарующим  дождём,
И  свой  наряд  весенний  надевай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912369
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.04.2021

Квітка

Ніжніше  ніжного  тендітна  квітка,  
Що  ранньою  весною  розцвіта,
Така  ж  тендітна  є  кохана  жінка,
Що  квітку  в  свої  коси  запліта.

Вона  цвіте  з  весною  разом,
І  чари  білим  цвітом  розпуска,
Кохання  розквіта  квітневим  садом,
Коли  торкається  її  його  рука.

Одвічна  суть  жіночого  бажання  -  
Цвісти  в  променях  щирих  почуттів,
Мов  білий  цвіт  весняного  кохання
У  сяянні  тендітних  пелюстків.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2021

Моїм рідним.

Прямо  від  насипу  залізничної  станції,  що  розташована  одразу  після  великого  мосту  над  річкою,  між  маленькими  стоячими  болотцями,  де  кожного  вечора  починає  свій  спів  безліч  жаб,  починається  невеличка  вулиця  з  охайними  цегляними  будиночками.  За  декілька  дворів  від  залізниці  вулиця  розширяється,  по  правій  стороні  виростає  великий  шкільний  двір,  засаджений  деревами,  і  двоповерхова  сільська  школа  з  блакитними  вікнами.  А  якраз  навпроти  школи  стоїть  дім,  куди  прагне  моя  душа.  Дім,  схожий  зовні  на  всі  решта:  руда  цегла  та  пофарбовані  блакитною  фарбою  вікна,  біля  дому  вздовж  дороги  росте  бузок  і  велика  береза,  що  садили  ще  маленькими  мої  мама  і  вуйко.  На  великому  подвір’ї  видніється  ще  одна  хата  з  почорнілого  дерева.  Між  ними  садочок,  город,  колодязь  і  стежка,  вздовж  якої  весною    білим  шаленим  цвітом  квітнуть  вишні.
Зазвичай  нас  на  станції  зустрічає  дідусь.  Ми  обережно  спускаємось  прямо  з  насипу.  І  я  біжу  -  біжу  стрімголов,  не  розбираючи  дороги,  відкриваю  навстіж  хвіртку,  влітаю  на  ганок,  відчиняю  двері  і  опиняюсь  в  самих  рідних,  самих  теплих  і  лагідних  обіймах  моєї  бабусі.  Вона  пахне  молоком,  бульбою,  травою  і  тістом,  -  вона  пахне  моїм  дитинством.  Бабуся  обнімає  мене,  наче  крилами,  закутує  в  коло  оберегу  від  негараздів  і  проблем  всього  світу.  Тут,  поряд  з  нею  зі  мною  ніколи  нічого  поганого  не  може  статися.  Тут  в  її  хаті  пройшло  моє  безтурботне  виплекане  дитинство.  
На  кухні  піч,  а  навпроти  стоїть  вже  газова  плитка,  стіл,  сервант  і  рукомийник,  схожий  на  Мойдодира  з  казки  Чуковського.  
-  Іринко,  не  бери  той  рушник,  на  тобі  чистенький,  -  бабуся  протягує  білесенький  рушничок,  тому  що  все  найкраще  –  мені.
-  Іринко,  що  тобі  приготувати  на  сніданок?  Яєшню?  Млинці?  Може  затірку?  –  тому  що  все  найсмачніше  –  мені.
-  Іринко,  на  копійки,  біжи  на  станцію  за  пиріжками,  -  тому  що  все  бажане  –  мені.
Коли  бабуся  з  дідусем  йдуть  на  роботу,  я  боюся,  тому  що  не  люблю  залишатися  сама.  Бабуся  наказує:
- Іринко,  я  рано  піду  на  роботу,  ти  проснешся,  не  бійся,  до  тебе  прийде  прабабця,  добре?
Добре,  але  я  все  одно  лякаюся  рано,  що  сама.  Гукаю  бабусю,  а  ніхто  не  відповідає.  Тоді  я  біжу  в  кімнату,  де  з  вікна  видно  стежку  до  будинку  прабабці.  Біля  вікна  стоїть  ножна  швейна  машинка,  я  забираюся  на  стілець,  сідаю  на  машинку,  і  вдивляюся  у  вікно,  поки  не  бачу,  як  відкриваються  двері  хатинки,  де  живе  прабабця,  і  вона,  спираючись  на  палочку,  суне  стежкою  до  мене.
Так,  друга  хата  з  почорнілого  дерева  на  дворі  –  це  хата  прадіда  та  прабабці.  Хата  всього  на  дві  кімнати  і  передпокій.  В  першій  кімнаті  піч,  два  столи,  один  в  якості  кухні  біля  печі,  поряд  табуретки,  інший  біля  вікна  з  лавкою  поруч.  В  другій  кімнаті  стіл,  телевізор,  два  високих  панцерних  ліжка,  шафа  з  дзеркалом  і  скриня.  Я  прошу  дозволу  залізти  в  скриню,  тому  що  там  прабабця  тримає  свої  скарби:  гарні  кошуля,  спідниця,  мешти  і  хустка,  -  одяг  на  похорон,  пальто,  пару  відрізів  тканини,  тюль.  Ось  і  весь  небагатий  скарб  за  все  життя.  Прабабця  важко  злазить  з  ліжка,  вона  круглий  рік  ходить  в  теплих  повстяниках,  має  з  війни  хворі  ноги.  Прабабця  відкриває  шафу,  возиться  рукою  всередині,  потім  дістає  щось  замотане  в  тканину,  розвертає  один  шар,  потім  другий,  третій,  всередині  гроші,  якимось  дивом  зібрані  з  невеличких  статків,  також  на  похорон.  Дістає  звідтам  купюру  і  дає  мені  :  
- Ось  тобі,  Іринка,  на  цукерочки,  -  тому  що  все  найцінніше  –  мені.  
Обожнюю  допомагати,  чи  насправді  заважати,  бабусі,  брати  участь  у  справах.  
- Бабо,  не  корми  без  мене  свиней,  я  також  буду  їх  кормити!
- Ірочка,  та  не  марай  ручок  в  цьому,  -  просить  бабуся.
Але  робить  маленьке  відерце  для  поросят  для  мене,  і  велике  для  свиней  для  себе,  і  ми  вдвох  рушаємо  кормити  свиней.
Влітку  зранку  дідусь  наповнює  велику  залізну  бочку  водою  з  колодязя,  щоб  за  день  вода  зігрілася  і  можна  було  поливати  город.  Ввечері  ми  з  бабусею  йдемо  поливати  огірки  й  помідори.  Я  беру  дитячу  зелену  лійку,  а  бабуся  велику  металеву,  набираємо  з  бочки  води  і  поливаємо  город.  Через  деякий  час  мені  набридає  і  я  прошу:
- Бабуся,  можна  я  поплескаюся.
- Добре,  Іринко,  тільки  зніми  взуття,  -  погоджується  бабуся.
Я  наливаю  в  ямку  воду  і  плескаюся  руками  і  ногами  в  теплій  багнюці  в  своє  задоволення,    -  тому  що  все  баловство  –  мені.  
Чомусь  з  дитинства  дуже  боялася  порізаних  пальців  і  битих  колінок,  мені  аж  ставало  зле.  Одного  разу  побила  коліна,  забігла  в  саму  дальню  кімнату  на  ліжко  дідуся,  відвернулася  до  стіни  і  плачу.  Бабуся  прийшла  до  мене  і  просить:
- Ірочка,  дай  подивлюся,  дай  пошкодую,  -  тому  що  вся  ніжність  –  мені.
Маленька  дуже  погано  засинала  вдень.  Бабуся  переспіває  мені  всіх  пісень,  що  знає.  Я  брала  її  руку,  клала  собі  під  щоку  і  так  засинала.  Але  ж  потрібно  було  й  роботу  робити.  Бабуся  кликала  тихенько  дідуся,  він  приходив  і  підкладав  замість  бабусиної  руки  свою.  За  п’ять  хвилин  я  крізь  сон  мацала  його  руку  і  відкидала,  тому  що  це  не  бабусина  рука.  Тоді  бабуся  верталася  і  лежала  поряд  зі  своєю  рукою  під  моєю  щокою,  поки  я  не  прокинуся,  -  тому  що  вся  любов  –  мені.
Корови  в  нас  не  було,  не  тримали,  і  молоко  купляли  в  сусідів,  що  мали  корів.  Якійсь  час  брали  молоко  в  жінки,  що  жила  доволі  далеко.  Дідусь  їздив  на  велосипеді.  Щоб  мати  змогу  брати  й  мене  з  собою,  він  зробив  з  широких  смуг  металу  невеличке  сидіння,  приварив  його  спереду  до  рами.  Бабуся  клала  мені  подушечку,  щоб  м’яко  було  сидіти,  і  ми  з  дідусем  їздили  за  молоком,  -  тому  що  вся  турбота  –  мені.
Щасливе  дитинство  –  це  найцінніша  річ,  що  можуть  подарувати  дорослі  дитині.  Моє  дитинство  вже  в  далекому  минулому.  Не  має  на  світі  рідних  коханих  людей,  і  хата  вже  також  не  наша.  Тому  мій  сум,  мої  сльози,  моя  туга  і  моя  любов  сьогодні  –  задля  них.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910437
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2021

Б'є - означає любить?

Петро  повернувся  після  служби  в  армії  в  рідне  село  справжнім  красенем.  Косий  сажень  в  плечах,  високий,  чорний  чуб  над  чолом,  білосніжна  посмішка  і  тільник  десантника,  що  залишив  собі.  Дівчата  мліли  і  зніяковіло  посміхалися,  коли  зустрічали  його,  а  парубки  –  одні  набивалися  в  друзі,  інші  заздрили  і  задиралися.  Гордий  Петро  не  терпів,  доходило  до  бійок,  з  яких,  зазвичай,  він  виходив  переможцем.    Веселий  гульвіса,  душа,  мов  акордеон,  як  розійдеться  –  не  зупинити,  Петро  трішки  погулявши,  пішов  працювати  на  цегляний  завод.  Було  важко,  але  йому  подобалися  речі,  де  можна  показати  свою  силу  і  похизуватися.  Вдома  батьки  і  брат  з  сестрою,  все,  як  у  всіх:  обійстя  і  тяжка  праця  на  ньому.  Добрий  до  дітей,  він  підхоплював  знайому  малечу  під  пахви,  високо  піднімав  і  підкидував  в  повітря,  а  потім  ловив  своїми  величезними  руками,  стискаючи  ребра  так,  що  перехоплювало  подих.  Через  певний  час  Петро  задумався  про  шлюб.  Звичайно,  в  першу  чергу  жінка  має  бути  працьовитою,  щоб  все  уміла  і  могла  робити.  Хотілося  б  гарну,  щоб  глянув  і  нібито  хтось  в  сонячне  сплетіння  зі  всього  маху  кулаком  вдарив,  але  не  бачив  він  такої.  Слухняна  щоб  була,  не  дасть  він  командувати  собою.  Грошей  він  заробить  сам,  так  що  жінка  може  вдома  сидіти  і  виконувати  всю  домашню  роботу:  готувати,  прибирати,  на  городі  поратися,    за  дітьми  дивитися,  що  ще  там  жінки  роблять.  Окинув  оком  Петро  знайомих  дівчат,  не  підходять  вони  йому.  Одна  в  місто  рветься,  друга  носа  дере,  третя  ледаща,  четверта  страшна.  Мати  каже,  що  він  перебірливий,  а  як  взяти  будь-яку,  коли  жити  потім  все  життя.  Кохання?  Хто  знає,  що  воно  таке.  Подобалася  б,  не  дратувала  б,  -  і  то  добре.  Мало  хто  з  знайомих  зустрічав  оте  кохання,  як  у  кіно,  може,  навіть  ніхто.  Його  батьки  ось  скільки  років  живуть  разом,  звикли  давно  вже,  дітей  народили,  виростили  майже  всіх,  а  кохання  щось  він  в  них  не  бачив.  Батько  приходив  з  роботи  втомлений,  злий,  вони,  діти,  зазвичай  розбігалися,  поки  батько  не  повечеряє.  Мати  швидко  накривала  йому  на  стіл  і  сідала  здалеку  біля  вікна,  мовчки.  Батько  їв  сам,  жадібно,  мочав  хліб  в  зупу,  деколи  чарку  собі  наливав.  Втамувавши  перший  голод,  відкидався  на  спинку  стільця,  тоді  мати  несла  бульбу  з  соленим  або  свіжим  огірком  і  м’ясом  або  салом,  що  є  в  хаті.  Вона  сідала  ближче  до  столу,  ніжно  гладила  долонями  скатертину,  нібито  скидаючи  невидимі  крихти  на  підлогу,  і  починала  розповідати,  що  сталося  вдома  за  день.  Батько  наївшись,  запивав  коли  молоком,  коли  компотом,  і  вже  ситий  та  задоволений  починав  розмовляти  сам.  Гукав  дітей,  садив  молодшого  собі  на  коліно  і  бавив,  старших  питав,  як  в  школі  справи.  Ніхто  не  смів  ослухатися  батька,  за  різні  провини  отримували  ременем  або  різкою.  Навіть  мати  побоювалася,  хоча  вона  вміла  завжди  по-своєму  домогтися  свого.  Так  і  в  нього,  в  Петра  має  бути,  порядок  у  всьому,  в  першу  чергу  в  родині.
Іноді  парубоча  компанія  збиралася  на  танці  у  район,  що  розташований  був  недалеко,  годину  пішки.  Не  завжди  такі  походи  закінчувалися  спокійно.  Парубки  з  різних  навколишніх  сіл  не  завжди  ладили  з  районними,  які,  зазвичай,  задирали  носа  і  не  любили,  коли  інші  чіплялися  до  їх  дівчат.  Того  разу  на  танцях  знов  було  дуже  людно,  почався  новий  навчальний  рік  в  районному  технікумі,  молоді  з’їхалося  багато,  і  всі,  звичайно,  на  танці.  Добре,  що  площадка  була  на  вулиці  біля  клубу.  На  сцені  грали  музики,  всередині  площадки  розташувалися  танцюючі,  а  решта  гронами  висіли  на  огорожі  площадки  або  стояли  купками  поза  нею.  Петро  з  компанією  просувалися  ближче  до  танцюючих.  Парубки  робили  вигляд,  що  їм  байдуже,  але  самі  крадькома  розглядали  дівчат.    Раптом  поряд  роздалося:
- Ей,  ти  чого  пхаєшся?  Дивися,  куди  сунеш?  –  і  якійсь  хлопець  штовхнув  односельця  Петра  так,  що  той  влетів  в  самого  Петра.  
- Почалося,  -  подумав  Петро,  а  сам  голосно  сказав:  -  Це  хто  там  каркає?  Ще  й  поводитися  пристойно  серед  людей  не  вміє?
- Що?  Я  каркаю?!  –  обурився  парубок,  обернувся  до  Петра,  за  яким  вже  стояли  його  односельці,  а  за  хлопцем  виросла  компанія  його  товаришів.  –  Вибачайся!  –  наказав  парубок.  –  А  не  то…
- А  то  що?  –  перепитав  Петро  і  смачно  сплюнув  хлопцю  під  ноги.  –  Сам  вибачайся!  
І  почалася  бійка.  Дівчата  навколо  заверещали  і  розбіглися  в  сторони,  а  хлопці  почали  товктися,  чубитися  і  колотитися,  хто  як  вмів.  Раптом  серед  бійки  хтось  схопив  Петра  за  плече  і  повис  на  ньому,  він  сахнувся  і    відштовхнув  нападника,  краєм  ока  помітивши  кольорову  пляму,  що  впала  на  траву.  Петро  оглянувся,  на  траві  розтягнулася  незнайома  дівчина,  тримаючись  з  бік.  
- Ти  здуріла?  –  закричав  Петро.  І  тут  отримав  такого  удару  в  обличчя,  що  не  витримав  і  рухнув  поряд  з  дівчиною.
Очухався  через  декілька  секунд.  Трясьтя  йому!  Його  вперше  вклали  на  землю!  І  все  через  цю  божевільну.  Він  підвівся  на  ліктях  і  сів,  голова  трішки  паморочилася.  Поряд  сиділа  дівчина  і  витирала  коліна  від  сірого  земляного  піску.
- Ти  що  накоїла?  –  перепитав  Петро.  –  Навіщо  кинулася,  я  ж  забити  тебе  міг!
- Тож  не  забив,  -  спокійно  відповіла  дівчина.  –  А  ось  брата  мого  добре  товк,  тому  й  кинулася  на  допомогу  йому.
- То  той  задирака,  твій  брат?  –  перепитав  він.
- Так,  і  не  тільки  він,  -  дівчина  посміхнулася.  Її  важко  було  назвати  красивою,  але  в  той  момент,  коли  дівчина  посміхалася,  її  очі  ніби  осяювало  світло,  і  вони  починали  сяяти,  мов  блакитні  діаманти.
- І  багато  вас  таких?  –  посміхнувся  у  відповідь  Петро.
- Нас  десятеро.  Сім  братів,  і  троє  сестер,  -  дівчина  підвелася  на  ноги,  поправляючи  руками  плаття.
Петро  підвівся  слідом.  Бійка  тим  часом  зійшла  нанівець,  і  всі  учасники  розійшлися  в  сторони,  приводячи  себе  в  порядок.  Петро  мовчки  постояв  поруч,  зазвичай,  балагур  і  жартівник,  він  чомусь  вперше  не  знав,  що  сказати.
- Проводиш  мене?  –  раптом  запитала  дівчина.  –  Тут  до  гуртожитку.
- Так,  звичайно,  -  Петро  рушив  слідом.  –  До  речі,  як  тебе  звати,  сміливця?
- Олеся,  -  дівчина  посміхнулася,  -  і  я  страшна  боягузка.  Просто,  коли  любиш  когось,  як  родину,  то  не  думаєш  і  не  зволікаєш,  захищаєш    і  все.
- То  ви  всі  такі  дружні?  –  перепитав  Петро.
- Так  нас  ростили  батьки,  що  маємо  один  про  одного  піклуватися  і  захищати,  -  відповіла  Олеся.
- А  ти  не  спитаєш,  як  мене  звати?  –  спитав  Петро.
- А  я  знаю,  ти  Петро,  -  дівчина  знов  посміхнулася  так,  що  її  очі  засяяли.
- Звідки?  –  здивувався  Петро.
- Та  багато  дівчат  про  тебе  говорять,  ти  тільки  ступив  до  площадки,  як  мені  тебе  показали  і  все  розказали,  -  відповіла  вона.
- І  що  ж  тобі  наговорили  такого?  –  напрошувався  на  похвалу  Петро.
- Та  різне,  більше  хорошого,  -  запевнила  Олеся.
- Різне?  Невже  хтось  насмілився  казати  погане?  –  Петро  жартома  робив  вигляд,  що  розсердився.
- Та  ні,  але  просто  з  розповіді  ясно,  що  ти  гульвіса,  наприклад,  -  пояснила  дівчина.
- А  це  хіба  погано?  –  Петро  наблизився  до  неї  і  заглянув  в  очі,  посміхаючись,  як  він  вмів.
- Наразі  ні,  а  потім  так,  -  відповіла  Олеся.
- Потім  –  це  коли?  –  перепитав  Петро.
- Коли  одружишся,  -  просто  відповіла  вона.
- Я  буду  самим  кращим  чоловіком,  -  Петро  гордо  підняв  підборіддя.
- Навряд  чи,  -  Олеся  похитала  головою.
- А  що,  не  пішла  б  за  мене?  –  щиро  здивувався  Петро.
- А  ти  поклич,  -  Олеся  засміялася  і  забігла  по  сходах  до  дверей  гуртожитку.  Петро  побіг  слідом,  намагаючись  її  наздогнати,  але  вона  швидко  забігла  всередину  і  закрила  перед  його  носом  двері.
Крокуючи  вздовж  дороги  додому,  Петро  раптом  помітив,  що  посміхається  сам  собі.  Він  струсив  головою,  поправив  рукою  чуба,  проганяючи  думки  про  дівчину,  мов  оману,  але  вночі  не  міг  заснути,  подумки  вертаючись  до  їх  розмови.    В  понеділок  після  роботи  Петро  вже  чатував  біля  гуртожитку,  виглядаючи  Олесю.  Вони  почали  ходити  на  побачення.  То  гуляли  вздовж  берега  річки,  то  сиділи  на  лавці  в  парку,  то  розмовляли  про  життя,  то  просто  мовчали.  Через  деякий  час  Петро  наважився  поцілувати  дівчину,  за  що  отримав  добрячого  ляпаса,  але  потім  вона  поцілувала  його  сама.  Коли  вони  вдвох  з’явилися  на  танцях,  в  Олесі  побільшало  заздрісниць  серед  дівчат.  Вони  перешіптувалися:  «І  що  він  в  ній  знайшов,  так,  сіре  мишеня!»  Та  в  розмовах  Петро  з’ясував,  що  Олеся  вкрай  роботяща,  не  балувана  і  не  вибаглива  дівчина,  звикла  робити  те,  що  казали  старші,  крім  того,  любляча  і  щира.  Так,  в  сплетіння  не  отримав,  але  біля  неї  було  надзвичайно  затишно  і  спокійно,  десь  дівався  його  норовливий  характер,  і  йому  все  частіше  хотілося  викликати  посмішку  на  її  обличчі.  Вдома  Петро  заявив  батькам,  що  одружується  і  потрібно  їхати  в  свати.  «Боже,  да  кого  ж  ти  знайшов,  -  заголосила  мати,  -  що  у  нас  не  має  пристойних  дівчат,  що  ти  не  вість  звідки  дівчину  береш?»  
- Цить,  жінко,  -  гиркнув  батько.    –  Впевнений?  –  перепитав  сина.
- Так,  не  має  що  зволікати,  -  відповів  Петро.
- Добре,  весілля  зробимо,  як  має  бути,  -  запевнив  батько.  –  А  будуватися  будеш  сам.
- Не  питання,  збудуюся.
- А  де  гроші  брати?  –  знов  заголосила  мати.  –  А  поки  збудуються,  я  маю  чужу  жінку  в  хаті  терпіти?
- Тебе  терпіли,  і  ти  будеш,  -  відрізав  батько.  –  А  гроші  в  нас  є,  не  бідуйся.
Зробили  все,  як  має  бути.  Поїхали  сватати.  Чуже  село  виявилося  невеличке,  хатки  дерев’яні,  бідненькі,  і  говір  смішний,  не  такий,  як  у  них  на  селі.    Батьки  Олесі  виявилися  приємними  людьми,  зустріли  всією  родиною,  вийшли  всі  дванадцять.  Домовилися  про  весілля.  
В  день  одруження  Петро  чомусь  нервувався  дуже.  Погода  не  заладилася,  мати,  як  ведеться,  була  незадоволена  і  бурчала,  що  ще  багато  роботи.  Стільки  було  потрібно  приготувати  їсти  для  гостей.  Петро  з  татом  і  братом  посеред  двора  звели  великий  курінь.  Гостей  мало  бути  чоловік  сто  п’ятдесят  точно.  За  нареченою  поїхали  декількома  машинами,  які  зібрали  по  селу.  Їхати  було  далеко,  дорогі  погані,  декілька  разів  доводилося  штовхати  машину.  Приїхали  за  нареченою  вже  запізно,  потрібно  було  спішити  до  РАГСу  на  розпис.  Але  на  дворі  сватів  чекав  традиційний  стіл,  який  закривав  вхід  і  почали  викуп  нареченої.  Одна  чарка  за  другою,  вивели  якого  діда  у  фаті.  Всі  сміються,  жартують,  а  Петро  поглядає  на  годинник,  хвилюючись,  що  вони  не  встигнуть.  Сторона  нареченої  все  вихваляється:  «Наша  наречена  да  наша  наречена»,  -    і  вимагає  більше  грошу  на  викуп.    У  Петра  увірвався  терпець.  Відштовхнувши  сватів,  він  рушив  до  хати.  Посеред  кімнати  на  табуретці  в  білому  платті  сиділа  Олеся,  нервуючись  не  менше,  а  може  й  більше,  ніж  Петро.  Він  просто  увірвався  в  кімнату,  підхопив  разом  зі  стільцем  Олесю  на  плече,  і  рушив  на  двір.  Єдине,  чого  не  розрахував  –  це  низькі  одвірки.  Так  і  гримнулася  наречена  головою  об  одвірок  і  рухнула  на  підлогу.  Петро  і  отямитися  не  встиг,  як  таке  сталося.  В  РАГС  вони  встигли,  гості  кричали  «Гірко!»  і  гуляли  два  дні,  але  свій  шлюб  Олеся  почала  з  синяків  під  очима.
Жили  вони  загалом  добре,  як  всі.  Але  бувало  свекруха  сварилася  з  невісткою,  та  намагалася  догодити  і  ковтала  мовчки  образи.  Потім  побудували  свій  дім  на  тому  ж  подвір’ї,  переїхали.  Жінка  дійсно  була  такою,  яку  мріяв  мати  Петро,  потім  народився  первісток  -  син.  Та  невгамовний  характер  не  давав  Петру  спокійно  жити.  Щоб  розважитися,  чоловік  почав  припадати  до  чарки.  Достойний  газда,  робітник,  якого  всі  поважали,  гарний  чоловік  і  добрий  тато.  Але  як  нахиляв  чарку,  мов  біс  вселявся  в  нього,  Петро  ставав  злий  і  прискіпливий,  і  тоді  могло  дістатися  будь-кому,  найчастіше  самій  близькій  людині  –  дружині.  Олеся  терпіла.  Жінки  заспокоювали,  мовляв,  б’є  –  значить  кохає,  але  це  не  втішало  жінку  в  моменти  агресії  чоловіка.  Вочевидь,  як  почнеш  подружнє  життя,  таким  воно  й  буде  –  в  Олесі  з  синяками  під  очима.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909849
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2021

Медсестра

Ольга  стояла  у  окна,  закутавшись  в  любимую  шаль,  и  смотрела  на  разыгравшуюся  за  окном  метель.  В  этот  предновогодний  декабрьский  вечер  их  маленький  провинциальный  городок  погружался  в  снежную  пургу.  Ольга  вздохнула  и  замерла,  словно  в  ожидании.  Единственный  фонарь  у  соседнего  подъезда  покачивался  от  ветра.  В  конце  улица  появился  свет  от  фар  приближающегося  автомобиля.  Черная  «Волга»  остановилась  у  ее  подъезда.  Из  машины  быстро  выскочил  рослый  мужчина  в  черном  пальто  и  с  пакетом  в  руках.  Он  что-то  сказал  водителю  авто,  захлопнул  дверцу  и  машина  отъехала.  Придерживая  рукой  норковую  шапку,  мужчина,  борясь  с  ветром,  устремился  к  их  подъезду.  Ольга  нахмурилась.  Нервно  поглаживая  ладонями  себя  по  плечам,  она  принялась  ходить  из  угла  в  угол  ее  небольшой  комнаты.  У  стола  замерла,  прислушалась.  Раздался  лязгающий  звук  открывающихся  дверей  лифта,  и  через  секунду  Ольга  вздрогнула  от  громкой  трели  дверного  звонка.  Она  резко  развернулась,  прошла  в  дальний  угол  комнаты  и  там  остановилась  спиной  к  входной  двери.  Звонок  раздавался  снова  и  снова.  Ольга  подняла  руки  и  закрыла  ладонями  уши,  но  это  не  могло  заглушить  настойчивый  звук.  Наверное,  после  десятого  звонка,  все  затихло.  Ольга  резко  обернулась.  Своим  взглядом,  казалось,  она  хотела  увидеть  того,  кто  находился  за  закрытой  дверью.  Сделала  два  быстрых  шага  к  двери  и  снова  остановилась.  Схватилась  рукой  за  горло  и  ринулась  к  окну.  
Мужчина  вышел  на  улицу,  отошел  от  дома  и  поднял  голову,  разыскивая  нужное  окно.  Шапку  снова  пришлось  придерживать  рукой,  чтобы  не  слетела.  Сквозь  метель  он  нашел  светящееся  окно  на  седьмом  этаже  и  разглядел  женский  силуэт.  Он  помахал  рукой  и  указал  обратно  на  двери  подъезда,  пытаясь  показать,  что  он  поднимается  обратно.  Но  фигурка  женщины  осталась  неподвижной,  а  затем  она  покачала  головой,  медленно  отошла  от  окна  и  выключила  свет.  Мужчина  растерянно  посмотрел  по  сторонам,  сделал  несколько  шагов  к  подъезду,  снова  поднял  голову  в  надежде  увидеть  свет,  потом  резко  развернулся  и  быстро  пошел  прочь.
Ольга  по-прежнему  стояла  у  окна  в  темноте,  невидимая  с  улицы.  Слезы  ручьем  катились  из  глаз,  а  она  лихорадочно  их  вытирала  ладонями.  Руки  стали  совсем  мокрыми.  Мужчина  уже  скрылся  из  глаз  в  конце  улицы,  а  она  все  стояла  и  плакала.  Затем  упала  на  диван  и  зарыдала  в  голос,  пытаясь  задушить  крик  голубой  с  разводами  шалью.
***
Вдруг  снова  раздался  громкий  звонок.  Ольга  замолчала,  сдерживая  рыдания.  В  дверь  опять  позвонили.  А  потом  раздался  крик:
-  Олька,  открывай,  я  все  слышала!  –  кричала  соседка  Катя.  –  И  не  подумай,  я  никуда  не  уйду,  буду  орать  и  звонить,  пока  не  откроешь!  
Ольга  застонала.  Катя  была  хорошей  девушкой,  но  ей  вот  совсем  не  до  разговоров  сейчас.  Но  Катя  начала  еще  и  колотить  в  двери.  Ольга  вытерла,  как  могла,  слезы  и  открыла.
-  Привет!  –  Катя  вошла  в  квартиру  и  направилась  на  кухню.  –  Я  тут  кое-что  принесла,  -  она  показала  бутылку  вина.  –  Подарок  остался,  крепленое,  -  похвасталась  она.  –  Где  тут  у  тебя  стаканы?
Оля  прошла  следом.  Катя  уже  хозяйничала  на  кухне.  Она  поставила  на  стол  стаканы,  открыла  холодильник  и  достала  оттуда  кусочек  сыра.  
-  А  колбасы  у  тебя  нет?  –  спросила  Катя.  –  А  то  окосеем.
-  Нет,  -  ответила  Ольга.
-  Ну  и  ладно,  -  Катя  открыла  бутылку  и  разлила  вино  в  стаканы,  нарезала  сыр.  –  Садись,  -  приказала  она  Ольге,  словно  была  здесь  хозяйкой.  –  Пей!
Ольга  пригубила  вино.  Оно  оказалось  сладким  и  терпким.
-  Нет,  так  не  годится,  -  возмутилась  Катя,  -  хотя  бы  пол  стакана.  Вот  так,  хорошо!  А  теперь  рассказывай.  Чего  ревем?  Твой  приходил?
Ольга  кивнула.
-  Не  пустила?  –  переспросила  Катя.  Она  знала  о  намерениях  Ольги  отказаться  от  отношений.
Ольга  кивнула  снова.  Слезы  потекли  с  новой  силой.
-  Так,  пей  еще,  -  скомандовала  Катя.  –  До  дна!
Девушки  выпили.  Оля  поперхнулась  и  закашлялась.
-  Вот,  закусывай,  -  Катя  протянула  кусочек  сыру.  –  Теперь  рассказывай.
-  А  что  рассказывать?  –  переспросила  Ольга.  –  Не  открыла  и  все.
-  А  он  что?  –  уточнила  Катя.
-  Звонил,  заглядывал  с  улицы  на  окно,  а  потом  ушел,  -  ответила  Оля.
-  Вот  гад!  –  воскликнула  Катя.
-  Почему  же?  –  удивилась  Ольга.
-  Мог  бы  двери  выбить,  -  мечтательно  произнесла  Катя.  –  Вдруг  с  тобой  что-то  случилось!  Или  лечь  под  дверями  на  коврик,  мол,  не  уйду,  пока  не  откроешь,  -  она  вздохнула.
-  Он  видел  меня  в  окне.  И  где  ты  этого  набралась?  –  поинтересовалась  Оля.
-  А  что?  В  романах  всегда  такое  пишут.  Настойчивость  нужно  было  проявить!  –  ответила  Катя.
-  Зачем?  Он  же  понял  все!  И  ушел,  -  у  Оли  снова  на  глаза  набежали  слезы.
-  Повторим,  -  Катя  разлила  вино,  заметив  слезы  в  глазах  у  подруги.  –  То  есть  ты  решила  окончательно  и  бесповоротно?
-  А  что  решать?  Сама  знаешь,  -  ответила  Ольга.  –  Ждать  нечего  и  тянуть  дальше  тоже  нечего.
-  Но  ты  же  его  любишь!  –  воскликнула  Катя.
-  А  он  меня  разве  любит?!  Разве  можно  меня  так  мучить?  Раз  в  месяц  если  приедет  –  и  то  хорошо!  Не  могу  я  больше  так!  Я  мужа  хочу,  семью,  а  не  роман  наездами!  –  объясняла  разгоряченно  Ольга.
-  Я  понимаю,  подруга,  -  успокоила  ее  Катя.  –  Решила  так  решила.  Чего  ревешь  тогда?
-  Жалко,  -  вздохнула  Оля.
-  Кого?  Его?  –  удивилась  Катя.
-  Нет,  дурочка,  не  его,  конечно,  -  заверила  Ольга.  –  И  даже  не  себя.  Чувств  жалко,  любви,  нежности,  которые  оказались  не  нужны,  времени  прошедшего  жалко.
-  Но  ведь  было  же  все  красиво!  И  любовь  была,  чего  жалеть  тогда?  –  завела  снова  Катя,  мечтательно  подперев  рукой  подбородок.  –  У  меня  вот  ничего  подобного  не  было.
-  Была,  -  Ольга  вздохнула,  -  жаль,  что  куда-то  все  девается.
-  А  если  придет  снова  –  пустишь?  –  поинтересовалась  Катя.
-  Нет,  не  придет,  -  Ольга  покачала  головой.  –  Больше  не  придет.
***
В  этот  небольшой  провинциальный  городок  Оля  попала  по  распределению  после  медучилища.  Место  досталось  в  районной  поликлинике.  Коллектив  был  маленький,  но  дружный.  Врач  Валентина  Ивановна,  с  которой  Ольга  работала,  заботилась  и  опекала  ее,  словно  свою  родную  дочь.  Но  все  же  девушка  чувствовала  себя  одиноко  в  чужом  городе.
Однажды  двери  их  кабинета  распахнулись  и  вошел  он    -  высокий,  плечистый,  представительный,  красивый  и  командировочный.  Валентина  Ивановна,  проводя  осмотр,  зарделась  и  кокетничала,  но  пациент  не  сводил  своих  голубых  глаз  с  Ольги.
-  Если  бы  я  знал,  что  в  этой  поликлинике  работают  такие  красивые  женщины,  я  бы  заболел  раньше,  -  улыбнулся  он.
-  Болеть  не  нужно,  нам  нужны  здоровые  работники,  -  ответила  Валентина  Ивановна.
-  Тогда  я  бы  порезал  палец.  Работать  я  бы  смог,  а  к  вам  бы  ходил  на  перевязку,  -  шутил  дальше  пациент.
-  Что  вы?  –  махнула  на  него  рукой  Валентина  Ивановна.  –  Калечить  себя  тем  более  не  стоит.  Приходите  просто  так,  -  замурлыкала  врач.
-  Приглашаете?  –  переспросил  он.
-  Конечно,  всегда  вам  будем  рады,  Виктор  Александрович,  -  Валентина  Ивановна  зарумянилась.
-  А  вы?  –  он  повернулся  к  Ольге.  –  Будете  мне  рады?
Ольга  смутилась,  покраснела  и  уткнулась  в  карточку.
-  Так  будете?  –  настаивал  он.
-  Буду,  -  Ольга  зарделась  еще  больше.
-  Ах,  какое  облегчение,  -  вздохнул  он,  улыбаясь,  словно  кот,  в  свои  усы.
Валентина  Ивановна  назначила  лечение,  выписала  рецепт  и  все  щебетала,  словно  соловей  на  ветке.  А  пациент,  довольно  улыбаясь,  постоянно  поглядывал  на  Ольгу.  Уходя,  он  вдруг  наклонился  к  девушке  и  прошептал  ей  на  ушко:  «Буду  в  три  ждать  у  входа»,    -  и  вышел.  
-  Что  он  сказал?  –  обеспокоенно  спросила  Валентина  Ивановна.
-  Сказал,  что  будет  ждать  меня  возле  входа  в  три,  -  пролепетала  девушка.  –  Валентина  Ивановна,  разве  так  можно?  Он  же  со  мной  даже  не  знаком!  Не  пойду  я!
-  Я  тебе  не  пойду,  -  разозлилась  вдруг  Валентина  Ивановна.  –  Ты  понимаешь,  что  такому  человеку  отказывать  нельзя?!  Ты  знаешь,  где  он  работает?  –  и  она  кинула  на  стол  Ольге  его  карточку.  
Теперь  Ольга  испугалась.  Что  такому  человеку  от  нее  нужно?  Почему  именно  она?    К  трем  часам  ее  буквально  трясло.  Валентина  Ивановна  накапала  ей  валерьянки.  
-  Не  нервничай  так.  Все  будет  хорошо,  -  уговаривала  ее  Валентина  Ивановна,  поправляя  Ольге  прическу.
-  Да  я  не  обязана,  -  пыталась  возмутиться  Ольга.
-  Ты  что?!  –  Валентина  Ивановна  испуганно  таращила  глаза.  –  Велено  –  иди!
-  Да  я  же  ничего  не  сделала,  -  оправдывалась  Ольга.
-  Не  сделала,  значит,  поговорят  и  отпустят,  -  успокаивала  врач,  потом  добавила.  –  Я  надеюсь.
На  непослушных  ногах  Ольга  вышла  из  здания  поликлиники.  У  входа  стояла  черная  Волга,  за  рулем  сидел  водитель.  Он  стоял  у  машины,  держа  в  руках  букет  цветов.  У  Ольги  шумело  в  ушах,  на  глаза  наворачивались  слезы.  «Нужно  просто  поговорить  и  все»,  -  успокаивала  она  себя.
-  Это  вам,  -  он  протянул  цветы,  широко  улыбаясь  девушке.
-  Мне?  –  одними  губами  переспросила  Оля.
-  Самой  красивой  девушке  в  мире,  -  он  улыбнулся  еще  шире,  распахнул  дверцы  авто,  сделал  приглашающий  жест.  –  Прошу  садиться.
-  Виктор  Александрович,  прошу  вас,  -  Ольга  чуть  не  упала  ему  на  грудь  со  страха.  –  Зачем  ехать?  Я  же  ничего  не  сделала!  Я  ни  в  чем  не  виновата!  –  лепетала  она  со  слезами  на  глазах.
-  Вы  о  чем,  Оля?  –  переспросил  он,  озадаченно.
-  А  разве  вы?  А  разве  мы?  –  она  растерялась.  –  А  куда  мы  едем?  –  переспросила  девушка.
-  В  ресторан,  -  ответил  он.  –  А  вы  куда  подумали?
-  Извините,  Виктор  Иванович,  но  в  ресторан  я  с  вами  не  поеду,  -  Ольга  отступила  на  шаг  от  машины.
-  Хорошо,  -  он  захлопнул  дверцу.  –  Давайте  прогуляемся,  -  и  предложил  ей  руку.  –  И  зовите  меня  по  имени,  пожалуйста.
-  Я…  -  Ольга  думала,  как  вежливо  отказаться.
-  Отказов  я  не  принимаю,  -  уже  серьезно  произнес  он.
-  Ясно,  -  Ольга  вздохнула  и  взяла  его  под  руку.
Гуляли  они  долго,  много  разговаривали  и  смеялись.  Виктор  оказался  интересным  собеседником  с  кучей  историй  и  анекдотов  из  жизни.  Потом  все-таки  пошли  в  ресторан,  потом  он  проводил  ее  домой.  А  через  два  дня  остался  у  нее  на  ночь.  Так  начался  их  длинный  командировочный  роман.
Ухаживал  он  красиво.  Приезжал,  дарил  цветы,  подарки,  привозил  ее  любимые  книги,  кормил  ее  деликатесами,  водил  в  ресторан,  помог  ей  получить  квартиру.  Любил  ли?  –  Наверное,  любил.  Читал  стихи,  носил  на  руках,  целовал  пальчики  на  ногах  и  вдыхал  запах  волос  на  макушке.    –  Ты  моя  отдушина,  моя  искорка  счастья,  -  говорил  он.  А  Ольга  его  просто  боготворила!  Она  ждала  ежедневно  и  еженощно  его  приезда.  Дышала  этими  встречами  и  упивалась  его  страстью  ночами.  Но  она  знала,  что  в  большом  городе  у  него  семья,  жена  и  двое  мальчишек,  и  уходить  от  них  он  не  собирается.    Поначалу  она  об  этом  не  думала.  Просто  вспыхивала  от  счастья  в  дни  его  приезда,  как  вспыхивает  костер,  в  который  подбросили  поленьев,  и  тихо  тлела  в  ожидании  встреч.  Все  что  ей  нужно  была  –  видеть  его,  слышать  его  голос,  дотрагиваться  до  его  тела.  Но  прошел  не  один  год,  прежде  чем  Ольга  задала  себе  вопрос:  а  что  же  дальше?
-  Долго  ты  еще  будешь  ждать  этого  упыря?  –  спрашивала  Валентина  Ивановна.  –  Смотри,  все  соки  из  девки  выпил  уже,  не  видит  никого  вокруг,  кроме  него,  всех  кавалеров  отшила.  А  дальше  что?  
-  Ой,  какая  разница,  если  я  счастлива  сейчас,  -  спрашивала  Ольга  первое  время.  Но  потом  все-таки  начала  задумываться.
Ей  очень  хотелось  от  него  ребенка,  но  Виктор  был  категоричен.  
-  Растить  безотцовщину?  Да  еще  одной?  Нет!  У  меня  двое,  я  знаю,  что  это  такое,  -  отвечал  он.
Ольге  предлагали  перевод  в  другой  город,  но  она  отказалась,  чтобы  быть  рядом  с  ним,  чтобы  ему  было,  куда  приехать.
-  А  если  его  будут  переводить,  думаешь,  он  откажется?  –  вопрошала  Валентина  Ивановна,  и  сама  отвечала:  -  Ни  за  что!  Возьмет  свою  старую  толстую  женушку,  двух  сопливых  отпрысков  и  помчится,  забыв,  что  ты  его  здесь  ждешь!
А  однажды  приехала  она.  Ольга  сидела  в  кабинете  одна,  Валентина  Ивановна  была  на  обходе  участка.  В  двери  без  стука  вошла  женщина,  очень  приятная,  ухоженная,  хорошо  одета,  молча  зашла  и    остановилась  напротив  стола  Ольги.
-  Валентина  Ивановна  будет  через  час,  -  уведомила  Ольга.  –  Вы  к  ней  на  прием?
Женщина  молча  взяла  стул  и  села  напротив  Ольги.
-  Вы  к  кому?  Что  вы  хотели?  –  переспросила  Ольга.
-  Я  к  вам,  -  голос  у  нее  был  низкий,  с  хрипотцой,  словно  прокуренный.
-  Ко  мне?  Чем  могу  помочь?  –  удивилась  Ольга.
-  Так  вот  ты  какая!  –  произнесла  задумчиво  женщина.  Она  достала  сигарету,  чиркнула  спичкой….
-  У  нас  здесь  не  курят!  –  воскликнула  Ольга.
-  Ничего,  -  ответила  посетительница,  затягиваясь.  –  Мне  можно.
-  Всем  нельзя,  а  вам  можно?!  –  возмутилась  Ольга.
-  Но  ты  же  спишь,  надеюсь,  не  со  всеми,  а  только  с  моим  мужем,  -  спокойно  сказала  женщина,  пуская  кольца  дыма,  и  продолжая  внимательно  разглядывать  Ольгу.  –  Вот  не  пойму,  и  что  он  в  тебе  нашел?  –  фыркнула  пренебрежительно  она.
У  Ольги  перехватило  дыхание.  Что  она  может  ей  сказать?  Ольга  опустила  взгляд.  Только  не  это!  Ей  нечего  стыдиться  своих  чувств!  И  она,  гордо  подняв  подбородок,  снова  посмотрела  на  его  жену.
-  В  партии  состоишь?  –  спросила  вдруг  женщина.
-  Нет,  -  опешила  Оля.
-  Комсомолка?  
-  Конечно.
-  Значит,  протянем  по  комсомольской  линии,  -  уверенно  сказала  посетительница.  –  Кабинет  твоего  начальника  найду  сама.  –  Она  встала  и  направилась  к  двери,  бросая  окурок  прямо  на  пол.
-  Разве  можно  любовь  запретить?  –  возмутилась  Ольга.  –  Разве  вы  не  понимаете?
-  Любовь?  –  женщина  остановилась.  –  Милочка,  у  нас  семья  и  двое  детей!  А  вы  разрушаете  советскую  ячейку  общества.  Мне  можно  все  в  данной  ситуации.  Я  спасаю  брак!  –  и  она  вышла,  громко  хлопнув  дверью.
Оля  застыла  на  месте.  У  них  семья.    А  у  нее  что?  Короткие  встречи  наездами?  Три  дня  раз  на  полтора  месяца?  Праздник  любви,  как  она  говорила  сама  себе!  Из  глаз  на  ее  записи  закапали  слезы,  и  чернила  стали  расползаться  бледными  каплями.  Ольга  спохватилась  и  начала  промокать  бумагу.
В  тот  раз  она  решила  серьезно  поговорить  с  Виктором  и  решить  раз  и  навсегда:  он  с  ней  или  без  нее.  Такое  решение  она  еще  принимала  не  единожды,  никак  не  решаясь  расстаться  с  мечтой  о  жизни  с  любимым.  Но,  со  временем  Ольга  осознала,  что  ничего  не  изменится,  а  он  начал  приезжать  еще  реже,  оправдываясь  невероятной  занятостью  на  работе.
И  вот  сегодня  она  решила  за  них  двоих.  Она  просто  не  открыла.  
Из  задумчивости  ее  вернула  Катя.
-  Эй,  подруга,  куда  улетела?  Как  жить  дальше  будешь?  –  спросила  она.
-  Как?  Обыкновенно,  -  ответила  Ольга.  –  Работать,  как  и  раньше.
-  Значит,  депрессняк,    -  подытожила  Катя.  –  Я  тебе  не  позволю  скучать!  В  субботу  едем  в  город.
-  Мы  и  так  в  городе,  -  улыбнулась  Ольга.
-  Что?  Это  дыра,  а  не  город,  одно  название!  А  мы  сядем  на  автобус  и  поедем  в  ГОРОД!
-  Зачем?  –  переспросила  Оля.
-  Будем  отрываться,  пойдем  в  ЦУМ,  сходим  в  кино,  на  мороженое,  -  предложила  Катя.
-  Вот  это  отрыв,  -  Оля  вздохнула.  –  Поедем,  как  скажешь,  -  согласилась  она.  –  Будем  начинать  новую  жизнь.
***
Новая  жизнь  не  особо  радовала  Ольгу.  Утром  шла  на  работу,  вечером  домой.  Периодически,  словно  фейерверк,  врывалась  Катя  и  веселила  Олю  своими  рассказами.  Хорошо,  что  работу  свою  она  любила,  в  ней  и  находила  утешение.  Мужчины  пытались  пригласить  красивую  медсестру  на  свидание,  но  Ольга  всем  вежливо  отказывала,  по  сравнению  с  ним  все  казались  блеклыми  и  неинтересными.  Но  время,  как  говорят,  все  лечит.
Ранней  весной  в  кабинет  вошел  интересный,  високий,  плечистый  и  командировочный  молодой  человек.  Он  общался  с  Валентиной  Ивановной,  но  улыбался  и  поглядывал  на  Ольгу.
- Вот,  еще  один,  -  резюмировала  Валентина  Ивановна,  корда  молодой  человек  вышел.  –  Видела?  Глаз  с  тебя  не  сводил.
- Ну  и  что?  –  пожала  плечами  Ольга.  –  Очередного  командировочного  занесло.
- Красивый,  -  мечтательно  произнесла  Валентина  Ивановна,  -  была  бы  я  помоложе,  эх!  
- Ой,  я  вас  прошу,  -  Оля  засмеялась,  -  даже  помоложе  у  вас  уже  был  ваш  Василий  и  двое  детишек.
- Вот  именно!  –  воскликнула  Валентина  Ивановна.  –  Муж  и  двое  детишек!  Долго  будешь  тут  сидеть?  А  вдруг  это  твой  шанс!
- Все,  успокойтесь,  ушел  ваш  шанс,  а  через  пару  дней  уедет,  -  отмахнулась  Ольга.
- Всю  молодость  просидишь  за  бумажками,  -  сокрушалась  врач.
- Значит,  такая  у  меня  судьба,  -  Ольге  был  неприятен  этот  разговор.  
Каково  же  было  удивление  девушки,  когда  выйдя  из  поликлиники,  она  увидела  красивого  пациента  с  букетом  в  руках,  который  направился  прямо  к  ней.  «Дежавю»,  -  подумала  Ольга.
-  Добрый  день!  –  молодой  человек,  смущаясь,  протянул  Ольге  букет  цветов.  –  Это  вам!
-  Спасибо  большое,  конечно,  -  Ольга  старалась  быть  серьезной,  хотя  его  улыбка  была  очень  заразительной.  –  Но  я  не  принимаю  букеты  от  незнакомых  мужчин.
-  Да,  конечно,  меня  зовут  Виктор.  А  вас  Ольга,  правильно?  –  молодой  человек  протянул  руку  для  пожатия.  –  Теперь  мы  знакомы.
«Виктор?!»  -  Ольга  чуть  не  закричала  его  имя  вслух.  Она  растерянно  пожала  протянутую  руку,  приняла  букет.-  «Все  повторяется?  Или  это  моя  судьба?»  -  подумала  она.
-  Разрешите  пригласить  вас  на  свидание,  -  Виктор  пытался  заглянуть  в  глаза  Ольге,  но  она  старательно  отводила  взгляд.
-  Я  не  завожу  романов  на  работе,  -  по  привычке  отрезала  Ольга.
-  А  разве  мы  на  работе?  И  разве  я  предложил  вам  роман?  –  переспросил  Виктор.  
-  Что?  –  удивилась  Ольга.
-  Вы  мне  очень  понравились,  и  я  просто  пригласил  красивую  девушку  на  свидание,  -  ответил  Виктор.  –  Это  же  ни  к  чему  никого  не  обязывает,  не  так  ли?
-  Вот  именно!  -  воскликнула  гневно  Ольга.  –  Приедете,  разбередите  всю  душу  и  никаких  обязательств!  А  потом  поминай  как  звали!  –  Ольга  отвернулась,  сдерживая  слезы,  и  принялась  нервно  щипать  листья  на  цветах.  
-  Вас  кто-то  обидел?  –  Виктор  осторожно  дотронулся  до  Олиной  руки.  Голос  его  звучал  так  участливо,  что  Ольге  стало  безумно  стыдно  за  свой  всплеск  гнева.
-  Простите,  пожалуйста,  -  прошептала  она.  –  Это  не  имеет  к  вам  никакого  отношения.
-  Оля,  скажите,  чем  я  могу  заслужить  вашу  улыбку?  –  поинтересовался  молодой  человек.  –  Но  если  скажете  уйти,  знайте,  я  не  уйду!
-  Упрямый?  –  переспросила  Ольга,  не  сдерживая  улыбки.
-  Если  мое  упрямство  будет  вызывать  у  вас  улыбку,  я  готов  горы  свернуть,  -  засмеялся  Виктор.
 -  Давайте  прогуляемся,  -  предложила  Ольга.  –  Дежавю,  так  дежавю.
-  Что  вы  сказали?  –  поинтересовался  Виктор.
-  Ничего,  -  ответила  Оля,  -  возможно,  потом  как-то  расскажу.
-  Но  вы  же  помните,  что  я  упрямый,  -  засмеялся  Виктор,  но  не  стал  настаивать,  понимая,  что  с  этим  связана  такая  странная  реакция  девушки  на  его  слова.
Они  встречались  каждый  день  все  две  недели  пребывания  Виктора  в  городе.  Оля  сама  себе  не  готова  была  признаться,  что  влюбилась  в  этого  улыбчивого  искреннего  парня.  А  он,  казалось,  действительно,  готов  был  свернуть  горы,  чтобы  вызвать  улыбку  на  ее  лице.  В  день  его  отъезда  Ольга  была  сама  не  своя.  «Вот  снова!  Зачем  мне  все  это!  Приезды,  отъезды,  и  я  снова  одна  в  ожидании!  Не  могу  больше  и  не  хочу!  Нужно  поставить  на  этом  точку,  пока  не  стало  слишком  больно!»  -  целый  день  эти  мысли  не  давали  ей  покоя.  
-  Оленька,  -  Виктор  снова  ждал  ее  с  цветами.  –  Я  утром  уезжаю.  Хотел  бы  поговорить  с  тобой.
-  Да,  я  тоже  очень  хотела  поговорить  с  тобой,  -  перебила  его  Ольга.
-  Говори,  ты  первая,  -  уступил  он.
-  Я,  -  Оля  растерялась.  –  Хотела  пожелать  тебе  счастливого  пути.  Приятно  было  познакомиться.  Желаю  удачи  и  счастья!  –  Оля  протянула  руку  для  вежливого  пожатия.
-  Это  все?  –  холодно  поинтересовался  Виктор.
-  А  что  может  быть  еще?  –  сделала  удивленное  лицо    Ольга.
-  Об  этом  я  и  хотел  поговорить,  -  Виктор  нахмурился.  –  Я  не  хочу  с  тобой  расставаться,  но  вынужден  уехать.  Поэтому  хочу,  чтобы  ты  знала,  что  я  скоро  вернусь.  И  вернусь  за  тобой.
-  Что?  –  пискнула  Ольга.
-  Ты  пока  будешь  иметь  время  на  раздумья.  А  когда  я  приеду  –  решишь,  -  твердо  и  серьезно  произнес  Виктор.
-  У  меня  тут  дом,  работа,  -  неуверенно  произнесла  Ольга.
-  Там  тоже  будет  дом  и  работа,  если  ты  захочешь.  –  Виктор  шагнул  к  Ольге,  обнял  ее  за  плечи  и  заглянул  в  глаза.  –  Все  же  может  быть,  главное  захотеть,  не  так  ли?
Ольга  смотрела  на  него  и  не  верила  своим  ушам.  Между  ними  же  ничего,  по  сути,  не  было!  Или  он    чувствует  то  же  самое,  что  и  она?  Заметив  перемену  чувств  на  лице  девушки,  Виктор  наклонился  и  нежно  ее  поцеловал.  Ольгу  захлестнули  эмоции,  ярким  пламенем  вспыхнула  в  душе  ее  тоска  по  любви.  Девушка  всхлипнула  и  уткнулась  в  плечо  Виктору,  пытаясь  скрыть  слезы.
-  Оленька,  ты  что?  Я  чем-то  обидел  тебя?  Прости,  пожалуйста,  -  Виктор  приподнял  лицо  девушки  за  подбородок  и  принялся  целовать  слезы  на  ее  щеках.  –  Только  не  плачь!  –  умолял  он.
-  Не  буду,  -  Оля  улыбнулась  от  всего  сердца.  Она  поднялась  на  цыпочки  и  поцеловала  Виктора  в  ответ.  
Ночь  любви  была  незабываемой.  А  утром  он  уехал.  Сердце  девушки  снова  разрывалось  от  чувств.  Первую  неделю  она  ждала  каждый  день.  Выходя  с  работы,  оглядывалась  вокруг,  ожидая  увидеть  его.  Затем  от  Виктора  пришло  письмо  с  извинениями,  что  приезд  откладывается  по  рабочим  вопросам,  и  с  заверениями  в  любви.  Прошла  вторая  неделя.  Он  звонил  по  междугороднему  в  поликлинику,  но  не  застал  Ольгу  на  приеме,  просил  передать,  что  он  задерживается.  На  третьей  неделе  Ольга  совсем  поникла,  словно  кто-то  выпил  из  нее  все  жизненные  соки.  Она  перестала  ждать,  что  увидит  его  после  работы.  Все  повторялось  снова.  «Видно,  суждено  мне  так»,  -  думала  Ольга.  Валентина  Ивановна  суетилась  вокруг.
-  Оленька,  да  что  ж  такое?!  –  сокрушалась  она.  –  Возьми  вот  витаминчики  попей,  лица  на  тебе  нет!  Убила  бы  ирода  окаянного!
-  Валентина  Ивановна,  пожалуйста,  -  просила  Ольга.
-  Хорошо,  хорошо,  не  буду,  -  ворчала  Валентина  Ивановна.
А  по  концу  четвертой  недели  Оля  поняла,  что  в  ней  происходят  определенные  изменения.
-  Может  из-за  нервов,  конечно,  -  рассуждала  Валентина  Ивановна,  -  рано  еще  говорить.
-  Да,  рано,  -  соглашалась  Ольга.  «Что  же  мне  одной  с  этим  делать?»  -  думала  она,  интуиция  подсказывала  верность  ее  догадки.  По  утрам  ее  стало  подташнивать.  Оля  решила  для  себя,  что  от  этого  счастья  она  уж  точно  не  откажется,  как  бы  сложно  потом  не  пришлось.

***
Рано  утром  ее  снова  стошнило.  Только  Ольга  вышла  из  ванной,  как  в  двери  раздался  звонок.  Она  подошла  к  входной  двери  и  посмотрела  в  глазок.  За  порогом  стоял  Виктор.  У  Оли  задрожали  коленки,  она  развернулась  спиной  к  двери  и  сползла  на  пол.  «Что  делать?  Открыть  или  нет?»  -  засомневалась  она.  Виктор  настойчиво  звонил,  затем  постучал.  Оля  приподнялась  обратно  и  снова  посмотрела  в  глазок.  Виктор  прижался  ухом  к  двери  и  пытался  расслышать,  есть  ли  кто  в  квартире.  Оля  почти  не  дышала.
 -  Оленька,  открой,  -  вдруг  тихо  сказал  он.  –  Я  слышу,  что  ты  там.
Она  молчала.
-  Я  чувствую,  -  настаивал  Виктор.  –  Я  не  уйду,  слышишь?  Вот  лягу  сейчас  на  коврике  и  буду  лежать,  пока  ты  не  выйдешь.  Даже  если  ты  переступишь  через  меня,  я  подожду,  пока  ты  вернешься  с  работы.  Оленька,  прости,  что  так  долго.  Я  не  мог  приехать  раньше,  я  тебе  все  объясню  потом.  Открой,  пожалуйста!  –  просил  он.  –  Оль,  слышишь?  С  тобой  все  там  в  порядке?  Отзовись,  а  не  то  я  двери  сейчас  выбью,  в  конце  концов,  может,  тебе  там  плохо  стало!
Ольга  не  выдержала,  он  был  не  далек  от  истины.  Она  повернула  замок  и  отпрянула  от  двери.  Виктор  осторожно  открыл  двери  и  шагнул  к  девушке,  пытаясь  ее  обнять,  но  Ольга  остановила  его.  
-  Подожди  секунду,  -  попросил  Виктор.  Он  отставил  в  сторону  чемодан,  засунул  руку  в  карман,  встал  на  одно  колено,  достал  из  кармана  кольцо  и  произнес:  -  Оленька,  ты  выйдешь  за  меня  замуж?
Оля  изумленно  смотрела  на  кольцо,  на  Виктора.  И  тут  ее  снова  затошнило.  Схватившись  рукой  за  рот,  она  стремглав  ринулась  в  ванну.  Через  пару  минут  она  вернулась.
-  Да,  еще  не  видел,  чтобы  от  предложения  руки  и  сердца  девушек  тошнило,  -  Виктор  улыбался,  но  улыбка  его  была  скорее  спрашивающей,  чем  радостной.
-  А  ты  что  многим  девушкам  делал  предложение?  –  поинтересовалась  Ольга.
-  Нет,  тебе  одной,  -  очень  серьезно  ответил  Виктор.
-  Попроси  еще  раз,  -  Оля  лукаво  улыбнулась.
-  А  тебя  не  стошнит?  –  пошутил  Виктор.
Он  снова  опустился  на  колено  и  протянул  кольцо.  Оля  взяла  колечко  в  руки.  Оно  было  таким  изящным  и  нежным!
-  Почему?  –  спросила  она.
-  Почему  долго  не  ехал?  Ты  понимаешь,  -  начал  Виктор.
-  Нет,  почему  предложение?  –  перебила  его  Оля.
-  Потому  что  люблю  тебя,  конечно,  -  искренне  заверил  Виктор.-  Я  думал,  что  это  понятно  без  слов.
-  Нас,  -  прошептала  Ольга,  надевая  колечко  на  палец.  –  Любишь  нас.
-  Как  это  вас?  –  удивился  он.
-  Потому  что  нас  уже  двое,  -  Оля  положила  руку  на  свой  живот.
-  Оля!  –  радостно  воскликнул  Виктор,  шагнул  к  девушке,  сгреб  ее  в  охапку  и  зацеловал  в  лицо,  шею,  плечи,  куда  только  попадали  губы.
Ольга  рассмеялась,  целуя  его  в  ответ.  Наконец-то  она  действительно  счастлива!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908789
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 22.03.2021

Сьогодні знову засніжило…

Сьогодні  знову  засніжило,
Неначе  і  нема  весни,
Все  замело,  запорошило,
На  білім  тлі  чиїсь  сліди.

Та  наче  світ  заворожило,
І  крізь  холодну  заметіль,
Навколо  все  уже  ожило,
Весна  чарує  звідусіль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2021

Жизнь - это просто…

Жизнь  -  это  просто,  что  ни  говори:
Рождайся,  расти,  живи  и  умри.
Что  в  этом  сложного,  право,  не  знаю,  
Появившись  на  свет,  каждый  день  умираю.

Душа  человека,  словно  с  начинкой  корж,
Внешне  округлый,  со  всех  сторон  он  хорош,
Но  если  надломишь,  чтоб  посмотреть,  что  внутри,
Что  в  итоге  получишь  -  поди  еще  разбери.

Мы  все  усложняем,  и  строим  преграды,  условности,  рубежи,
Но  все  значительно  проще,  в  какую  сторону  ни  крути,
Жизнь  -  это  бег  по  прямой  в  бытия  круговерти,
Забег  в  одну  сторону  -  от  рожденья  до  смерти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907753
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.03.2021

А скоро знову дощі…

А  скоро  знову  дощі,
На  дворі  вирує  весна,
Єдиний  крок  до  душі
Чи  зробить  він  чи  вона?

І  тут  не  має  причин,
І  не  шукає  ніхто  каяття,
Серед  буденних  картин
Весна  чарує  життя.

І  все,  що  є  -  це  вони,
Їх  розділяє  лиш  крок,
І  лиш  весняні  дощі
Затьмарюють  шлях  до  зірок...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2021

Облако

Зацепилось  облако  за  ветку:
-  Дайте  я  минутку  отдохну,
Поболтаю  с  пташкою-наседкой,
Ну  а  после  дальше  полечу.

Позади  проплыло  километры,
Впереди  еще  неблизкий  путь,
Важно,  чтобы  веточка  на  кедре,
Дала  мне  возможность  отдохнуть.

Важно,  чтобы  солнышко  сияло,
Чтобы  вдаль  несли  меня  ветра,
Чтобы  вся  природа  расцветала,
Чтоб  была  земля  ко  всем  щедра.

И  тогда  я  снова  взмою  в  небо,
Чтоб  мечтой  далекою  гореть,
Чтоб  сиять  от  солнечного  света,
И  лететь,  лететь,  лететь...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905915
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.02.2021

А на дворі усе сніжить…

А  на  дворі  усе  сніжить,
І  холод  замітає  душу,  
І  час  невпинно  так  біжить,  
Моїм  благанням  він  байдужий.

Його  я  прошу  -  зупинись,
Продовж  цю  мить  хоч  на  хвилину,
Він,  мов  лавина,  гонить  вниз,
І  нема  ради  часоплину.

І  час  кружля,  мов  снігопад,
Години,  начебто  сніжинки,
Летять  кудись.  На  жаль  назад
Не  повернути  ні  хвилинки.

Я  ж  на  хвилинку  зупинюсь,
Закрию  очі  і  замріюсь,
Хоч  перед  вічністю  схилюсь,
Цієї  миті  я  надіюсь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021

Снег укутал пушистой ватой

Снег  укутал  пушистой  ватой
Все  деревья  и  провода,  
И  большой  белоснежной  шапкой
Он  укрыл  от  солнца  дома.

Над  приземистой  темной  хатой
Дым  курчавится,  как  борода,
Неторопливо  и  чуть  полновато
Всходит  на  небо  над  домом  луна.

Мир  в  сугробах  от  снегопада,
Снег  блестит  крупинками  льда,
Так  волшебно  и  так  отрадно
Нас  чарует  эта  зима.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905351
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.02.2021

В единочасье мир стал белым…

В  единочасье  мир  стал  белым,
Запорошило,  замело,  
Как  будто  белоснежным  мелом
По  краскам  мира  провело.
И  снег  курчавится,  кружится,  
Танцует  с  ветром  заметель,
Зимой  он  хочет  насладиться,
Рисует  белым  акварель.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904389
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.02.2021

Ты замечаешь, как прекрасен миг!

Ты  замечаешь,  как  прекрасен  миг!
Как  быстротечен  он,  и  как  чудесен,
Он,  словно  вечности  родник,
Так  ощутим,  и  в  тоже  время  бестелесен.

Ты  замечаешь,  как  прекрасен  день!
Он  нам  несет  наполненность  и  смысл,
Да  будет  каждый  день  благословен,
Ты  каждый  миг  его  ценить  учись.

Ты  замечаешь,  как  прекрасна  жизнь!
Как  коротка  она,  но  как  богата!
Она  -  подаренный  тебе  когда-то  приз,
Она    -  твоя  награда  и  отрада.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903537
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.02.2021

Ты знаешь, а я скучал…

Ты  знаешь,  а  я  скучал,
Все  пусто  вокруг  без  тебя,
Я  раньше  не  замечал,
Что  без  тебя  жизнь  скудна.

Ты  слышала,  я  звонил,
Мне  отвечал  протяжный  гудок,
Я  помню,  я  уходил,
Прости,  что  остаться  не  мог.

Ты  знаешь,  я  был  так  глуп,
Когда  расстался  с  тобой,
Ведь  без  твоих  сладких  губ,  
Мне  не  найти  покой.

Ты  веришь,  что  я  люблю
Твой  нежный  запах  и  голос  твой,
Судьбу  я  благодарю
За  нашу  встречу  с  тобой.

Ты  жди,  я  к  тебе  приду,
Любовь  поведет  за  мечтой,
Тебя  я  к  себе  прижму,
И  назову  женой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903533
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.02.2021

Яка казкова зимова ніч…

Яка  казкова  зимова  ніч,
Під  зорями  сяє  сніг,
Тріщить  у  домівці  піч,  
І  пес  приліг  коло  ніг.
На  вулиці  злий  мороз,  
А  на  душі  спокій  й  тепло,
Серед  життєвих  гроз
Неймовірно  мені  повезло!
Що  у  мене  є  дім,
Де  панують  мир  і  добро,  
Де  так  затишно  всім,
Де  кохання  колись  розцвіло.
Що  у  мене  є  доня  і  ти,
Що  життя  поки  що  половина,
Що  серед  буття  гіркоти,  
У  нас  є  наша  родина!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2021

Я закрою глаза…

Я  закрою  глаза,
Нежно  прильну  к  тебе,
Алые  паруса
Нас  поведут  к  мечте,
Я  прижмусь  щекой
К  твоему  плечу,
Ты  -  только  мой,
На  весь  мир  закричу.
Жаркий  твой  поцелуй,
И  спетение  рук,
И  союз  наших  душ,  
И  сердец  наших  стук,
Все  поет  об  одном,
Все  кричит  о  любви,
Мы  с  тобою  вдвоем,
В  целом  мире  одни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903275
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.02.2021

Смотри - вот новая зажглась звезда

Смотри  -  вот  новая  зажглась  звезда!
Звезда  любви  в  моих  глазах!
Теперь  исчезнет  темнота,
Что  посещала  меня  в  снах,  
Теперь  во  мне  горит  огонь,
И  освещает  жизни  путь,
Твоим  сияньем  был  зажжен,
И  не  дает  теперь  уснуть.
Ты  -  мой  безкрайний  океан,
Ты  -  первый  свежести  глоток,  
Ты  -  моей  страсти  ураган,
Ты  -  мой  изысканный  цветок.
Все,  что  желаю  я  -  любовь!
Прильнуть  хочу  к  твоей  щеке,
Ты  -  солнце  средь  пустых  снегов,
Моя  рука  в  твоей  руке...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902017
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2021

Вечірнє місто майже спить…

Вечірнє  місто  майже  спить,
Подекуди  виблискують  вогні,
По-над  дахами  спів  летить,
І  десь  згасає  в  далені.
Трамвайчик  весело  дзвенить,
І  чути  голоси  церков,
І  зачаровує,  п'янить  
Краса  усіх  древніх  будов.
І  цю  казкову  львівську  мить
Я  закарбую  у  душі,
Щоб  потім  щиро  відтворить
Любов  до  міста  у  вірші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021

Словно крошечный поцелуй…

Словно  крошечный  поцелуй
На  щеки  падает  снег,
В  твоих  глазах  утону,
Любимый  мой  человек.
Растает  снег,  и  вода
Со  щек  слезой  потечет,
Ведь  и  беда  не  беда,
Когда  ты  веришь  и  ждешь.
Лети,  снежинка,  лети
К  нему  сквозь  бури  спеши,
На  нашем  жизни  пути
Соедини  две  души!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900954
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.01.2021

Наконец-то зима!

Наконец-то  зима!
Чуть  мороз,  все  попрятались  дома,
И  следов  кутерьма
Вдаль  бежит  от  родного  порога.
И  поземка  метет
По  сусекам  потерянных  судеб,
А  зима  все  идет,
И  не  знает  никто,  что  там  будет...
И  средь  зимних  картин
Затерялся  и  наш  фотоснимок,
Этот  зимний  сатин  -  
Нашей  жизни  лишь  малый  отрывок.
А  колдунья  зима
Пусть  надежду  подарит  людям,
И  пусть  станет  она
Настоящим  рождественским  чудом!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900951
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.01.2021

Твій запах ніжний і чарівний…

Твій  запах  ніжний  і  чарівний,
Губами  п'ю  його  з  щоки,
Цю  мить  продовжити  б  навічно  -  
Твоя  рука  в  моїй  руці.
У  твоїх  лагідних  обіймах
Я  відчуваю  мрій  політ,
І  серце  б'ється  в  п'янких  ритмах,
В  твоїх  очах  безмежний  світ.
Тебе  закутаю  в  кохання,
З  тобою  все  моє  життя,
Моя  єдина  і  остання,
Моя  душа,  моя  весна...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020

Туман окутал перламутром…

Туман  окутал  перламутром
Деревья,  небо  и  меня,  
На  землю  он  спустился  утом,  
И  пробудил  всех  ото  сна.
Но  скоро  первый  лучик  солнца
Его  разрежет  пополам,  
И  улыбнется  нам  в  оконце,
И  яркий  свет  подарит  нам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898900
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.12.2020

Если женщина кем-то любима…

Если  женщина  кем-то  любима,  
То  она  не  идет,  а  парит,  
От  любви  вырастают  крылья,  
О  любви  все  в  ней  говорит.
От  любви  ее  взгляд  искрится,  
Словно  песня  в  душе  слышна,  
Голова  от  любви  кружится,  
Для  любви  она  создана.
О  любви  говорит  улыбка,  
От  любви  сияют  глаза,
Даже  если  это  ошибка,
Без  любви  ей  жизнь  не  нужна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898356
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.12.2020

Этот день я начну с улыбки…

Этот  день  я  начну  с  улыбки,
И  не  важно,  что  было,  что  будет,  
Будет  радость  лучиться  на  снимке
И  мечты  о  рождественском  чуде.
Я  хочу  от  восторга  кричать,
И  от  счастья  и  радости  плакать,  
Всех  родных  и  друзей  обнять,  
И  желанье  в  ладошке  спрятать.
Танцевать  буду  в  праздничном  платье,
И  вино  пусть  искрится  в  бокале,
Я  надену  нарядное  счастье,
Чтоб  оно  навсегда  засияло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898348
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.12.2020

Я слушал дыхание моря…

Я  слушал  дыхание  моря!
Несокрушимой  волной,
То  соглашаясь,  то  споря,  
Оно  говорило  со  мной.
Поведало  о  мироздании,
И  рассказало  без  слов,  
Как-будто  в  ожившем  предании,  
Что  есть  основа  основ.
И  показало  мне,  малому,  
Что  я  пред  ним,  как  дитя,  
С  ветром  вместе  меж  скалами
Море  играло  шутя.
Застыл  я  в  немом  восхищении,
Мелодия  моря  слышна,
Просил  я  у  моря  прощения,  
И  мне  отвечала  волна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898148
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.12.2020

Обійми

Міцніше  обійми!
Так  солодко  і  ніжно!
Назавжди  разом  ми,
Пронизані  наскрізно.
Тепло  від  твоїх  рук
Так  зігріває  душу,
І  серця  твого  стук
Усі  кордони  зрушить
Твій  шепіт  у  вуста  -  
Гарячий  поцілунок,
Шалені  почуття
Плетуть  свій  візерунок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2020

Душа розбилась на друзки…

Душа  розбилась  на  друзки,
На  тисячу  шматочків,
Не  вірить  більше  у  казки,
Не  відчува  струмочків
Живого,  справжнього  тепла  
І  щирого  кохання,
Тепер  вона  завжди  одна
Від  ночі  до  світання.
Та  все  одно  душа  жива,
І  має  ще  надію,
Що  дощ  погане  все  змива,
Що  віднайти  зуміє
Останній  промінь  світла,
Кохання  і  добра,
Щоби  душа  розквітла,
Раділа  б  і  цвіла!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020

Карантинное настроение

Наказаны!  И  нечего  пенять!
За  все  грехи,  стяжательство,  злорадство,
Пора  остановиться  и  понять,  
Что  в  мире  процветает  рабство,
Зависимость  умов  и  душ
От  лицемерья  и  богатства,
И  в  головах  такая  глушь
От  чванства  и  лукавства,
Что  мы,  по  сути,  все  бедны,
Бедны  добром,  бедны  прощеньем,
И  не  умеем  быть  честны,
Предпочитая  заблужденья.
Придет  и  наш  черед  уплаты,
Какой  багаж  возьмем  с  собой?
Не  деньги  -  а  рассветы  и  закаты!
И  все,  что  мы  зовем  душой!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896953
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.12.2020

Я хотела б стареть на даче у моря…

Я  хотела  б  стареть  на  даче  у  моря,  
Чтоб  дверь  нараспашку  и  ветер  в  окно,
Чтоб  чайки  кричали,  о  чем-то  споря,  
Чтоб  в  вазе  ромашки,  на  ужин  вино,
Чтоб  все  приезжали,  так  запросто,  в  гости,
Велись  разговоры  и  слышался  смех,
Днем  солнце,  а  вечером  яркие  звезды
Дарили  нам  якрий  живительный  свет.
Чтоб  книги  читались,  и  пел  кто-то  песню,
И  слышалась  всюду  детей  беготня,
Чтоб  даже  тогда,  когда  вовсе  исчезну,
Не  резала  звоном  мой  дом  тишина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896008
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.11.2020

Трепещет на ветру последний лист осины…

Трепещет  на  ветру
Последний  лист  осины,
Сегодня  по  утру
Покрыл  деревья  иней.

И  сморщилась  листва
На  кустике  рябины,
Уже  идет  зима,
И  ночи  стали  длинны,

Цветные  листья  клена
Ковром  укрыли  землю,
Смотрю  я  изумленно
И  красоте  сей  внемлю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895921
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.11.2020

Я хочу тишины…

Я  хочу  тишины,
Да  такой,  чтоб  звенела,
И  начала  весны,
Чтоб  трава  зеленела.

Я  хочу  доброты,  
Чтоб  душа  моя  пела,
И  хочу  красоты,  
Чтобы  струны  задела.

И  любви  я  ищу,  
Чтобы  сердце  щемило,
А  еще  я  хочу,  
Чтоб  у  всех  это  было...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895282
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.11.2020

На дворі листопад…

На  дворі  листопад,
Все  дощі  та  тумани,
Ти  шукаєш  розрад
У  осіннім  романі.

І  твої  почуття  -  
То  є  твоя  омана,
І  нема  каяття
У  полоні  обману.

І  ідеш  навмання,
На  душі  сподівання,
Але  віриш  -  весна
Подарує  кохання.

Теплий  сонячний  світ
Означає  надію,
Мрій  шалених  політ
Зупинить  не  зумієш...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2020

Нежность…

Много  нежности  не  бывает,
Словно  покрывало  из  облаков,
От  невзгод  тебя  укрывает
Чья-то  нежность  и  чья-то  любовь.

И  летишь  в  облаках  вместе  с  ветром,
А  на  душе  так  легко  и  тепло,
Это  тебя  укутали  в  нежность,
Это  тебя  вдохновила  любовь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894657
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.11.2020

Молчаливый диалог

Мы  молча  сидим  и  пьем  вино,
И  не  знаем,  что  нужно  сказать.
Как  чужими  мы  стали?  Давно?
И  могли  ли  это  мы  предсказать?

Я  смотрю  в  родные  ещё  глаза
И  невольно  тянусь  душой.
Как  печален  исход  и  течет  слеза,
Скоро  станешь  совсем  чужой.

Как  знакомы  все  жесты  твои,
Эта  складка  у  губ  и  твоя  рука,
Не  прошли  мы  у  жизни  тесты,  увы,
И  не  знаем,  что  делать  с  этим.  Пока...

А  пока  давай  посидим  ещё,  
Пусть  молча,  но  вместе,  вдвоем,
Я  запомню  красивым  твоё  лицо...
Может,  завтра  с  начала  начнем?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894656
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.11.2020

С тобой можно так, как ни с кем другим…

С  тобой  можно  так,  как  ни  с  кем  другим,
С  тобой  можно  все,  что  душе  угодно,  
И  даже  если  с  тобою  молчим,  
Всегда  на  душе  легко  и  свободно.

С  тобой  можно  все,  что  ни  с  кем  нельзя,
Ты  знаешь,  наверное,  все  мои  тайны,
Какая  б  судьбой  не  дана  стезя,  
Встреча  с  тобой  была  не  случайна.

С  тобой  можно...  Нет,  с  тобою  нельзя
Играть  на  чувствах  и  быть  фальшивой,
С  тобою  чистой  течет  слеза,
С  тобою  жизнь  моя  будет  счастливой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894569
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.11.2020

Осенняя пташка влетела в окно. .

Осенняя  пташка  влетела  в  окно,
Она,  очевидно  искала  зерно.
Вот  так  мое  сердце  снова  и  вновь
Искало  в  этом  мире  любовь.

Насыпала  пташке  с  ладони  зерно,
А  после  открыла  ей  настежь  окно.
Чтоб  в  сердце  своем  любовь  ощутить,  
Свободным  и  честным  оно  должно  быть.

Но  вижу,  что  пташка  вернулась  в  окно,
Здесь  сытно,  уютно  и  очень  тепло.
И  в  жизни,  чтобы  любовь  получить,
Заботу  и  нежность  нужно  дарить.

И  пташка  осталась,  клюет  зерно,
И  все-же  с  тоскою  смотрит  в  окно.
Поверьте,  чтоб  вашу  любовь  сохранить,
Попробуйте  просто  ее  отпустить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894161
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.11.2020

Роняет листья листопад…

Роняет  листья  листопад,
Тепло,  увы,  прошло,  
Иду  по  листьям  наугад,  
А  на  душе  легко.

И  чередой  за  годом  год  
Бежит  круговорот,  
Вот  так  и  нашей  жизни  счет
Все  не  сбавляет  ход.

И  листья  падают,  шуршат,  
Мгновение  -  постой!
Но  не  вернуть  ни  дня  назад,
Года  летят  с  лихвой.

Их  по  листочку  соберу,  
Пускай  идут  со  мной,  
Однажды  по  утру
Рассыплю  их  листвой...

И  будет  новый  листопад,  
И  новый  день  с  зари,
Воскликну  громче  во  стократ:  
Мгновение  -  замри!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893728
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.11.2020

Любовь умеет долго ждать…

Туманы,  словно  покрывало
Сокрыли  мир  от  глаз  людских,  
Так  слишком  долго  я  скрывала
Любовь  от  всех:  чужих,  своих.

И  сколько  б  сердце  не  пылало,
Чужой  не  возгорит  костер,
И  сколько  б  ни  звала,  ни  ждала  -  
Меж  нами  бесконечность  верст.

И  сколько  б  слов  не  прозвучало,
Всех  чувств,  увы,  не  передать,
Лишь  только  эхо  прокричало:
Любовь  умеет  долго  ждать!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893259
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.10.2020

Прекрасен этот мир!

Прекрасен  этот  мир!
Рассветы  и  закаты!
Природою  звучит  эфир:
Соннаты,  серенады!

Моря,  озера,  океаны,  
Равнины,  горы,  облака,  
Дожди,  ветра  или  туманы,  
Как  красота  эта  близка!

Казалось  -  руку  протяни,  
Весь  мир  в  твоей  ладони!
Ты  красоту  его  храни  -  
Колодец  не  бездонен...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893178
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.10.2020

Одна лиш посмішка твоя…

Одна  лиш  посмішка  твоя
Вартує  багатьох  зусиль,
Лиш  тільки  б  знати,  що  вона
Для  мене  лине  звідусіль.
Один  ласкавий  погляд  твій
У  серце  радість  принесе,
Та  нездійсненність  моїх  мрій  
Безцінним  робить  це  усе...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2020

Зорепад

Рясніє  дощ,
В  нім  листопад
Сумує  разом  із  тобою,
З  небесних  площ
Цей  зорепад
Нас  зачарує  красотою,
І  поєднає
Крізь  роки
Наші  серця  і  наші  душі,
Про  мрії  знають
Лиш  зірки,
Та  до  прохань  вони  байдужі...
Таке  життя,
На  самоті
Залишим  серце  у  журбі,
І  почуття
У  висоті
Розтануть,  віддані  тобі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2020

Сумую…

Я  дуже  сумую,
Чому  -  я  не  знаю,  
Я  тебе  не  кохаю,  
І  тебе  не  жадаю,  
Та  кожного  дня
У  думках  розмовляю,
З  тобою  встаю,
І  з  тобой  засинаю,
І  серцем  здалека
Тебе  обіймаю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2020

Влюбленность

Бывает,  влюбишься  -  и  все!
Во  взгляд  его  или  улыбку,
И  все  -  и  сердце  не  спасешь,
Готова  даже  на  ошибку.
И  мир  становится  другим,
Уже  не  важно,  где  ты,  что  ты,  
Быть  лишь  бы  рядом,  с  ним,  
Через  меридианы  и  широты,
И  лишь  бы  видеть  этот  взгляд,  
И  лишь  бы  таять  от  улыбки,
Сегодня,  словно  много  лет  назад,
Как  жаль,  что  чувства  эти  зыбки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892943
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.10.2020

Маргарита

А  там  на  Патриарших  сыплет  дождь,  
И  Маргарита  в  темном  платье  тихо  плачет,
Она  не  вопрошает,  просто  ждёт
Того,  кто  видит  мир  совсем  иначе.
А  он  идёт,  усталый  и  озябший
Под  грузом  тяжким  жизненных  забот,  
И  взгляд,  конечно,  гордый,  но  просящий
Помочь  ему  взойти  на  эшафот.
И  всё!  Она  рванула,  словно  птица!
Отдать,  понять,  простить  и  умереть!
Любить  страдать,  всего  лишиться,
И  вместе  в  небо  улететь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889126
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.09.2020

Весна

Я  кожен  день  поглинаю  весну,
Подихом  кожним  і  поглядом  кожним,
Перші  бруньки  і  краплі  дощу,  -  
Все  це  наповнює.  Наче  порожнім
Був  весь  цей  світ  і  разом  з  ним  ти,  
Наче  нічого  до  цього  не  було,
Наче  із  першим  мотивом  весни
Все  на  землі  певним  сенсом  набуло...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2020

Повзрослевшей доченьке

Ты  стала  совсем  большой,
Такой  ослепительно  взрослой,
Доброй,  и  в  чем-то  простой,
А  в  чем-то  дерзкой  и  сложной.
Перед  тобой  открыты  жизни  пути,
Твой  выбор  -  твоя  судьба,
Старайся  лететь,  а  не  бремя  нести,
Но  помни,  что  жизнь  -  борьба.
И  пусть  тебя  бережет  Господь,  
Веришь  ты  или  нет,
Унынье,  зависть,  гордыня,  злость  -    
Любому  приносят  вред.
Каждый  миг  наслаждайся,  испей  до  дна
Чашу  жизни  своей,
Любимой  будь  и  люби  сама,
И  делай  добро  для  людей.
Всегда  иди  за  своей  мечтой,
Упала  -  вставай,  смеясь,
Мы  будем  рядом  всегда  с  тобой,
Любя,  защищая,  молясь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863779
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.02.2020

Лайнер (Глава 10)

Хелен  была  не  в  духе.  То  ли  съела  что-то  не  то  на  завтрак,  то  ли  ее  немного  укачало,  то  ли  просто  старость,  но  ее  подташнивало  и  ломило  кости,  что  естественным  образом  сказывалось  на  ее  настроении.  
Они  сидели  с  Джорджи  в  верхнем  салоне  лайнера  и  слушали  нежную  мелодию,  которую  исполнял  пианист.  Лайнер  предоставлял  своим  пассажирам  массу  услуг  и  развлечений,  -  выбирай  на  любой  вкус.  Но  Хелен  ничего  не  хотелось.
-  Пойдем,  пройдемся  по  бутикам,  -  предложила  Джорджи.
-  У  нас  дома  в  два  раза  дешевле,  чем  здесь,  -  пробурчала  Хелен.  –  Да  и  что  нам  покупать?  Чемоданы  и  так  трещат  по  швам.
-  Так  необязательно  покупать,  можно  просто  посмотреть,  -  пожала  плечами  Джорджи.
-  Зачем  ходить,  если  не  покупаешь?  -  фыркнула  Хелен.
-  Пошли  тогда  учиться  танцевать  сальсу,  -  с  энтузиазмом  воскликнула  Джорджи,  разглядывая  программу  развлечений.
-  Сальсу?  Ты  с  ума  сошла?  В  нашем  возрасте  и  с  нашими  болячками?
-  Хотя  бы  попробовать,  -    Джордж  очень  хотелось  танцевать.
-  Да?  А  потом  тебя  вынесут  из  зала?  А  больницы  здесь,  заметь,  нет.
-  Ну  почему  вынесут?  –  пробормотала  Джоджи,  -  если  вынесут,  то  точно  не  меня.  Пошли  хотя  бы  вот  в  кино  или  прогуляемся  по  палубе,  -  заныла  Джоджи.
-  Иди  куда  хочешь,  что  ты  ко  мне  пристала?  –  возмутилась  Хелен.
-  Но  я  не  хотела  тебя  оставлять  одну,  -  голос  Джорди  задрожал  от  обиды.
-  Можешь  идти  гулять,  что  со  мной  может  случиться,  -  запротестовала  Хелен.  –  Я  здесь  посижу.  Лучше  одна!  –  Хелен  сделала  акцент  на  последнем  слове.
-  Ах  так!  –  Джорджи  вскочила,  -  ну  и  сиди  здесь  и  чахни,  -  и  она  поспешила  к  выходу.
Музыка  успокаивала  и  убаюкивала,  и  через  некоторое  время  Хелен  практически  уснула,  как  вдруг  на  ухом  раздался  удивленный  возглас:
-  Хелен?  Хелен  Хант?  Неужели  это  вы?  Знаменитая  писательница?  –  напротив  Хелен  стояла  полная  блондинка  неопределенных  лет  в  розовой  тунике  и  леопардовых  лосинах,  с  кучей  пакетов  в  руках,  одна  из  тех  женщин,  которые  до  старости  ведут  себя  как  маленькие  девочки.
-  Не  такая  уж  знаменитая,  -  проворчала  Хелен,  просыпаясь.
-  Девочки,  девочки,  идите  сюда,  -  закричала  блондинка  и  замахала  кому-то  руками.  –  Здесь  сама  Хелен  Хант!
За  спиной  Хелен  выросли  две  крупные  молодые  девушки  –  точные  копии  своей  матери.
-  Кто?  –  переспросила  одна  из  дочерей,  отрываясь  от  телефона.
-  Мы  еще  не  зашли  в  ювелирный,  -  возмутилась  другая.
-  Да  что  вы,  это  знаменитая  писательница,  я  вам  про  нее  рассказывала,  -  защебетала  в  восторге  блондинка,  не  обращая  внимания  на  реакцию  дочерей.  –  Можно  с  вами  сфотографироваться?  –  скорее  для  проформы  спросила  женщина,  усаживаясь  рядом  с  Хелен.  –  Дора,  детка,  сфотографируй  маму  красиво,  -  приказала  она  одной  из  дочерей.
-  Ой,  ма,  ты  как  всегда,  -  пробурчала  дочь,  -  но  послушно  нацелила  камеру  и  принялась  фотографировать.  
Это  могло  бы  продлиться  вечность,  но  Хелен  не  выдержала  и  встала.  
-  О,  давайте  еще  сфотографируемся  стоя,  хорошая  идея!  –  воскликнула  блондинка.
-  Хватит!  –  резко  отрезала  Хелен,  -  я  не  люблю  фотографироваться.
-  Вы  же  знаменитость,  наверное,  все  достали  вас  с  просьбой  сфотографироваться,  -  улыбнулась  блондинка.
-  Нет,  только  вы,  -  отрезала  Хелен,  желая  указать  на  навязчивость  женщины,  но  та  не  поняла  или  не  захотела  понять  намека  и  продолжала,  как  ни  в  чем  ни  бывало.
-  Неужели  вас  здесь  никто  не  узнал?  Автора  бестселлеров?
-  Неужели  вы  читали  мои  романы?  –  спросила  Хелен,  не  удержавшись.
-  Да,  читала,  а  вашу  знаменитую  «Провинциальную  историю»  даже  дважды.  А  почему  вас  это  удивляет?
-  Мне  показалось,  что  мои  произведения  не  относятся  к  вашим  предпочтениям,  -  тихо  ответила  Хелен,  так  как  ей  было  все-таки  приятно,  что  ее  читали  и  узнали.
-  А,  вы  о  моей  внешности,  -  блондинка  засмеялась,  -  не  вы  первая,  не  вы  последняя  ошибаетесь,  дорогуша.  Вам,  как  знатоку  человеческих  душ,  следовало  бы  более  разбираться  в  людях.  Разрешите  представиться,  Молли  Гринберг,  профессор  американской  филологии  университета  Вирджинии.
-  О,  профессор,  -  Хелен  была  сражена.  
-  Я  не  обижаюсь,  -  Молли  доверительно  взяла  Хелен  под  руку,  что  последней  совсем  не  понравилось.  –  Я  такая,  какая  я  есть,  мне  это  нравится,  а  на  мнение  окружающих  мне  плевать.  Вот  так.  Рада  была  познакомиться,  Хелен!  –  она  отпустила  Хелен  и  стремительно  направилась  к  выходу,  на  ходу  крикнув,  -  Девочки,  за  мной!  
Хелен  села  обратно  в  кресло.  «Надо  же,  профессор,  а  на  вид  и  по  поведению  -  домохозяйка  из  Огайо,  -  подумала  Хелен.  –  Все-таки  эти  американцы…»  Но  развить  эту  мысль  ей  не  удалось,  потому  что  в  двери  салона  просунулись  две  головы,  мужская  и  женская,  закивали  в  сторону  Хелен,  затем,  перешептываясь  и  подталкивая  друг  друга,  направились  к  ней.
-  Добрый  день!  –  у  мужчины  был  приятный  баритон.  –  Извините  за  беспокойство,  разрешите  с  вами  сфотографироваться  на  память!
-  Разрешаю,  -  Хелен  заулыбалась,  -  вы  же  все  равно  уже  пришли.  
Они  сфотографировались,  потом  еще  зашли  люди,  затем  еще.  У  Хелен  уже  кружилась  голова  от  постоянного  наплыва  людей,  и  она,  действительно,  не  любила  фотографироваться  с  тех  пор,  как  постарела.  «Где  же  Джорджи?  -    раздраженно  подумала  Хелен.  –  Ее  нет  именно  тогда,  когда  она    нужна!»  И  в  этот  миг  Хелен  увидела  подругу.
Джорджи  шла  по  палубе,  держа  под  руку  довольно  импозантного  пожилого  мужчину,  улыбаясь  ему  и  мило  беседуя.  Было  заметно,  что  мужчина  ей  нравится,  она  смеялась  в  ответ  на  его  слова,  наклоняла  к  нему  голову,  когда  он  говорил.  Они  заметили  Хелен  и  вошли  в  салон.
-  Хелен,  дорогая,  ты  все  еще  здесь?  –  спросила  Джорджи.  
-  А  где  же  мне  быть?  –  пробурчала  Хелен.
-  Познакомься,  пожалуйста,  это  Девид  Кроуфорд,  -  Джорджи  представила  мужчину.  –  Это  Хелен  Хант.
-  Знаменитая  писательница,  -  мужчина  улыбнулся,  -  разрешите  с  вами  сфотографироваться.
-  О!  Я  этого  больше  не  выдержу!  –  воскликнула  Хелен  и,  несмотря  на  свой  артрит,  буквально  выбежала  из  салона,  оставив  Джорджи  и  Девида  в  полном  замешательстве.
***
Хелен  лежала  в  каюте  на  кровати.  Голова  раскалывалась  от  мигрени,  от  боли  тошнило,  сил  встать  за  таблеткой  не  было.  Она  услышала,  как  открылись  двери,  и  кто-то  вошел  в  каюту.  Это  была  Джорджи.  Она  была  зла  на  Хелен,  пытаясь  это  продемонстрировать,  она  молчала,  пожав  губы,  грохнула  дверцой  шкафа,  села  на  стул  спиной  к  Хелен,  но  та  не  реагировала.  Джорджи  не  выдержала  и  громко  воскликнула:
-  Как  ты  могла  так  себя  вести?  Как  можно  быть  такой  невежливой?
-  Джорджи,  -  простонала  Хелен,  морщась  от  боли  и  громкого  звука  голоса.
-  Нет,  даже  не  начинай,  -  не  обращала  внимания  на  подругу  Джорджи.  –  Твоему  поведению  нет  оправданий,  что  бы  ты  ни  говорила.  Так  вести  себя  нельзя!
-  Дай  таблетку  или  пристрели  меня!  –  собрав  все  силы,  прохрипела  Хелен.
-  Ой,  -  Джорджи  подпрыгнула  и  кинулась  к  кровати  подруги,  -  что  случилось,  дорогая?  Какую  таблетку?  Позвать  доктора?
-  Тише,  -  проговорила  Хелен  одними  губами,  -  мигрень.  Дай  таблетку  и  все.  
-  Сейчас,  дорогая,  -  Джорджи  подала  таблетку  и  воды,  закрыла  штору,  заботливо  укутала  подругу  одеялом  и  уселась  в  кресло  в  ожидании,  где  и  уснула.
***
Хелен  проснулась  уже  под  вечер.  Голова,  к  счастью,  прошла,  и  Хелен  вздохнула  с  облегчением.  Повернувшись,  она  увидела  Джорджи  в  кресле.  
-  Джорджи,  -  позвала  она  подругу,  -  Джорджи!
-  Что  такое?  –  Джорджи  вскочила  и  вдруг  с  возгласом  осела  на  пол.  –  А!
Хелен  давно  так  быстро  не  передвигалась.  Она  моментально  включила  свет  и  оказалась  возле  подруги.
Что?  –  воскликнула  Хелен,  не  понимая,  что  делать  и  чем  помочь.
Джорджи  издавала  непонятные  звуки:  «А!  Ой-ой!  Ха-ха-ха!  Не  могу!  Ай-ай-ай!»
-  Да  что  такое?!  –  воскликнула  Хелен,  пытаясь  поднять  подругу,  но  та  не  вставала.
-  Нога,  -  и  Джорджи  захохотала,  потом  снова  заойкала.
-  Что  нога?  Да  что  случилось?
-  Отсидела,  -  Джорджи  уже  хохотала  во  всю.  –  Ой,  не  могу,  Хелен,  мурашки  бегут,  не  могу  встать  на  ногу.
-  Очень  смешно,  -  иронически  процедила  Хелен.  –  Давай  разотру,  -  и  она  опустилась  на  пол  рядом  с  подругой,  принявшись  массировать  ей  ногу.
Через  минуту  Джорджи  стало  легче,  но  она  никак  не  могла  угомониться  и  периодически  хихикала,  кроме  того,  у  нее  началась  икота.  Хелен  сидела  на  полу  рядом  с  подругой  и  пыталась  сохранить  серьезный  вид.
-  Я,  между  прочим,  на  тебя  безумно  зла!  Хи-хи!  Ик!  –  получилось  сказать  у  Джорджи.
-Да?  А  за  что?  За  то,  что  я  тебе  ногу  массирую?
-  Нет!  Хи-хи-хи!  Ик!  За  то,  что  ты  была  так  невежлива  с  Девидом!  
-  С  кем?  –  Хелен  сделала  вид,  что  не  помнит,  о  ком  речь.
-  Что?  –  Джорджи  моментально  стала  серьезной,  даже  икота  прошла.  –  Ты,  правда,  не  помнишь?  У  тебя  все  в  порядке,  Хелен?  Голова  прошла?  Завтра  обязательно  нужно  показаться  врачу.
-  Да  помню  я,  -  созналась  Хелен,  поднимаясь  с  пола.  –  Вставай  уже!  –  она  протянула  руку  подруге.  
-  Тогда  я  не  понимаю,  почему?  –  снова  стала  закипать  Джорджи.
-  Не  злись,  сейчас  расскажу,  -  и  Хелен  поделилась  с  подругой  событиями  за  время  ее  отсутствия  в  салоне.  
-  Все  равно,  -  не  успокоилась  Джорджи,  -  даже  если  ты  устала,  так  нельзя.
-  Ну,  нельзя,  -  согласилась  Хелен.  –  Что  ты  от  меня  хочешь?
-  Извинить  перед  ним.  
-  Да  ладно,  Джорджи,  кто  он  такой?  И  что  мне  его  теперь  по  всему  кораблю  искать,  чтобы  извиниться?
-  А  тебе  не  придется,  -  Джорджи  победно  улыбнулась,  -  Девид  сидит  за  нашим  столиком.    Пора  на  ужин,  дорогая!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862566
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 25.01.2020

Портрет

Кокетливо  выбился  локон,
Шляпка,  вуалька,  кулон,
Лёгкая  глаз  проволока,
Изящный  головки  наклон.
Вся  -  воплощенье  искуса,
Станом  и  взглядом  манит,
У  ног  ее  даже  безусый
Сраженный  красою  ланит.
Она  же  к  всему  равнодушна,
Небрежно  улыбкой  дарит,
Мила  и  вполне  добродушна
Над  миром  сим  бренным  парит.
Но  если  придвинуться  ближе,
И  прямо  взглянуть  ей  в  глаза,
Там  тайно,  трагически-нежно
Трепещет  невольно  слеза...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862325
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.01.2020

Лев

Місто  спить.  Лиш  світлі  плями
від  вікон  і  ліхтарів.
Лев  мовчить.  Весь  час  ночами
він  боронить  місто  Львів.
Мові  відлуння  по  брусчатці
перехожих  чути  хід,
Лев  завмер  у  вічній  пастці:
мармурові  лапи  й  хвіст.
Лев  чатує.  Мужнім  серцем
захищає  місто  Львів,
Чути  тільки  дзвонів  скерцо
та  нічних  трамваїв  спів.
Милий  леве,  любий  леве,
від  цих  чарів  пробудись,
Рідний  Львове,  на  світанку
дню  новому  посміхнись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2020

Стена плача

Я  не  была,  я  просто  представила...

Я  прикоснулась  к  Великой  стене,  
Она  со  мной  говорила  без  слов,
И  все  пустое  стало  извне,
То,  что  внутри  -  основа  основ.
Я  словно  слышала  хор  голосов,
Что  вопрошает  к  Тебе,  как  и  я,
И  сила  наших  всех  молитОв,
Наверно,  стену  снести  могла.
Скажи,  Ты  слышишь,  великий  Господь?
Или  ты  глух,  словно  эта  стена?
Ведь  мы  -  всего  лишь  людская  плоть,
Душа  -  она  ж  никому  не  видна...
Но  верю,  средь  миллиона  просьб
Услышишь  Ты,  хотя  бы  одну,
Ведь  Ты  же  милостивый,  Господь,
Не  дашь  в  неверии  утонуть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858835
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.12.2019

45

Тебе  когда-то  стукнет  45,
И  ты  поймёшь,  что  прожито  пол  жизни,  может,  больше,
Тут  главное,  не  испугаться,  а  понять,  
Что  все  сложнее  и  одновременно  проще.
Что  молодость  твоя  уже  прошла,
И  ты  ведёшь  подсчет  своим  итогам,  
Возьми  с  собой,  что  жизнь  тебе  дала,  
И  с  опытом  шагай  к  очередным  порогам.
Посеребрила  жизнь  твои  виски,  
И  что-то  там  про  ягодку  опять,  
Ты  все,  что  было,  просто  отпусти,  
Ведь  прожитого  не  воротишь  вспять.
Возьми  с  собой  букет  из  зрелых  чувств,  
Из  зрелых  и  осознанных  желаний,  
Любовь  и  радость  тоже  не  забудь
Для  новых  и  незабываемых  мечтаний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857345
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.12.2019

Туманное настроение…

Пустынность  осеннего  утра,
Только  морось  и  сизый  туман,  
Он  словно  молочная  пудра,  
Коснешься  -  исчезнет  обман.
Он  прячет  реальность  от  света,
Скрывая  изъяны  ее,  
И  снова  не  будет  ответа
На  вечный  вопрос:  отчего?
И  снова  стираются  грани
Меж  миром  твоим  и  моим,
И  в  прятки,  наверное,  с  нами
Играет  святой  херувим.
И  мучают  снова  сомненья,
Реален  ли  неба  сапфир,
Но  солнечный  свет,  к  сожаленью,
Разрушит  мой  призрачный  мир.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854229
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.11.2019

Вітання молодим від мами

Я  вас  люблю,  люблю  обох,  
Тепер  ви  завжди  разом,  вдвох,  
Розпочинаєте  життєвий  шлях,
Який  летить  у  даль,  мов  птах.

Летить  у  довгий  путь  життя,  
Нехай  щасливе  майбуття
На  вас  чекає  кожну  мить,  
Хай  серце  радісно  бринить!

Хай  душі  повняться  коханням
Незгасним,  щирим  і  безкрайнім!
Щоб  повним  був  ваш  рідний  дім,
Щоб  діток  сміху  чути  в  нім.

Живіть  у  злагоді,  в  достатку,  в  щасті,
Нехай  минають  вас  ненастя,
Щоб  моє  материнське  серце
В  вас  мало  радості  джерельце.

Що  матері  іще  сказать?
Зумійте  щастя  зберігать!
Щоби  щочасно  і  щоденно
Кохання  плекали  натхненно!

(  На  замовлення  подруги)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2019

Лето

Это  лето  жаркое,  влажное,
После  весенних  густых  дождей
Солнце  вышло  спелое,  важное,
И  теплом  согревает  людей.
Это  лето  -  смешное,  задорное,  
Слышен  всюду  смех  ребятни,
В  яркий  полдень  тягучее,  сдобное,  
Время  словно  наполнило  дни,
Это  лето  немножечко  грустное,
Быстро  тает  оно  за  окном,
Отпускное,  солёное,  вкусное,
Лето  всех  одарит  добром.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840255
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.06.2019

Прозрачность закатного неба…

Прозрачность  закатного  неба,
Плывут  в  тишине  облака,
А  так  иногда  бы  хотелось,
Чтоб  стала  прозрачной  душа.

Чтоб  помыслы  чисты  и  ясны,
Не  строить  себе  миража,
Чтоб  стала  честна  и  прекрасна,
Чтоб  стала  прозрачной  душа...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839073
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.06.2019