| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Пам'ятаю ту першу хвилину,
Те пророчеє літо для нас!
Ти нагадував ніжну дитину
І всміхнувся тоді вперший раз!
Тоді вперше сказав мені слово!
Полонив вперше блиском очей!
А ці очі!!! Їх блиск-васильковий!
Скільки потім не спала ночей!
Неймовірно всім серцем кохаю!
В тобі дійсно є мій сенс життя!
Чого ж вередую - не знаю...
І веду себе наче дитя...
Прошу вибач, що я вередлива,
Вибач неслухняність, різкість фраз!
Коли ти да́леко в серці злива,
Коли ж поряд-грає в серці джаз!
21 жовтня 2012 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538349
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2014
Покохала Галя Михайла, от одружилися вони вже й двоє синів дорослішають. І все б було добре, та пристрастився Михайло до чарки. І гарний то був чолов’яга, але пив по-чорному. Ані вмовляння, ні шантаж, нічого не допомагало – всю ніч десь вештається, а на ранок вже синій під хатою спить. У відчаї бідна Галя.
Якось вертається вона додому, а на зустріч їй стара знайома Альона. Зачепилися язиками. Що ж то й ти така засмучена, та й похудала, й очі впали, плечі опущені. Тут же й розповіла їй Галя про випендреньки чоловіка. Альона їй радить: «Чула, по району гудуть, як то Маруська такого юного орла окрутила. А ніхто ж і не знає, шо вона до бабки Магдалени ходила. До неї й Наська свою малу доньку, шо заїкалася водила. Тепер он мов безперервний струмочок цвірінчить. Сходи, все одно вже гірше не буде…».
Замислилася над цими словами Галя. Жаль їй чоловіка. Така ж любов, така ж романтика була. Та й зараз, як на ранок проспиться, весь такий немічний водички просить…навіть зараз, такий він любий. Та й хороший він, добрий. Як нап’ється не буянить. Та й щедрий…хоч все й пропивав, а копійчину на нову спідницю та й віддасть Галі. «От як Магдалена допоможе, от то й заживем…» - думала Галя.
Прийшла вона до знахарки. Та шось пошепотіла, якісь цацкі-пєцкі над Михайловим фото колом поводила. Після цих ритуалів дала Галі маленьку пляшечку з рідиною й веліла накрапати чоловіку в чарочку. Вернулася вона додому, накрила вечерю, налила чарку. А чоловік радий, жінка його не корить більш, ще й з розумінням ставиться. Глянув на неї з любов’ю, хильнув…а Галя аж в рота йому загляда з думками «Ну шо, подіяло?». Отак поїла вона його дня зо три. А на четвертий день він й відмовився. Все й пішло на лад. Став такий завзятий. Активно взявся за роботу, заробляти нормально почав. Гроші всі додому носить та й в тумбочку склада. Галя й не вірить своєму щастю.
Якось попросила Галя в нього собі на нову спідницю. А той: «Не дам! Будемо збирати гроші». Ну збирати, так збирати. Але ж кожним днем все гірше й гірше. Синам на дорогу в університет – «Не дам!», вже й на їжу – «Не дам!», самому собі на штані – «Не дам!». Поставив замок на тумбочку. Вертається з роботи – одразу ж до неї біжить й перераховує. В домі царять лайки, яких не було за часів Михайлова пияцтва. Якось під час подібної сварки вже допекла йому Галя, він взяв її паспорта і синів своїх та й вишвирнув у вікно. Поки хлопці побігли за документами, а Михайло випхав Галю за двері й замкнувся. Ті вже голосили, і в двері грюкали. Вже вечоріє, а тому хоч би шо. Поїхала Галя з синами на останній електричці у село до мами.
Минув вже майже рік. Михайло не то, щоб приїхав, навіть не подзвонив й не вибачився. Галя вже більш-менш оговталася, влаштувалась на роботу у місті. І в перший же день вирішила піти хоч здалеку подивитися на свій старий дім. Тільки-но вона завернула у двір, а тут з під’їзду Михайло виходить під ручку….з Альоною. Щасливі такі, гомонять про щось.
Галя їде в електричці й думає: «І все ж таки допомогла Магдалена…от тільки кому???»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537565
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.11.2014
́Оголений дріт нервово постукав у моє вікно. Наче намагався виклацати мені азбукою морзе «П_Р_О_С_И_Н_А_Й_С_Я». Ні «Доброго ранку!», ні вам «Як спалося?», а напористе та невдоволене грюкотіння «Просинайся!!!». І дійсно, звідки дротові, що завжди був комфортно приладнаний на стінах гуртожитку, а тепер обірваному буревієм, мати ще й натхнення на ввічливість. Як з ним поступилися, так тепер і він з усіма. Кожний навіть манюсінький подих вітру – і його вже штовхає в різні сторони, а як вітер сильнішає, то ще й лупить нещадно об стіни, підвіконня, скло.
Як не дивно, а цей дріт водночас навиває жаху, й викликає співчуття до його персони. Кожного разу, висовуючи свій ніс у вікно, з острахом замислюєшся: «А мо як вдарить струмом…ще й в кімнату залетить… як я оголений дріт викидатиму?». А бува як глянеш – увесь обідраний, скалічений, наче з нього шкіру живцем видирали, безсило підкорюється кожному наказу вітра – так жаль його стає.
Насправді ж, його доля мені нагадує той тип людей, що вже мають певні кар’єрні досягнення, мають підлеглих, проте й самі повинні коритися своєму начальнику. Він виконує старанно свої обов’язки, втім з боку начальства, яке наче вітер жбурляє цей нещасний старанний дріт, є постійні невдоволення. Той же в свою чергу постійно зривається на своїх підлеглих, настирливо тарабанячи їм у вікно або погрожуючи вдарити струмом. І всі думають, що він такий виснажений та замучений, з синяками та мішками під очима від своєї злості…може й так…а може просто від недооціненої старанності? Бо він вважає себе могутнім чи розумним, але може це показати лише тим, кого здатен залякувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537561
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.11.2014
Попереду - суцільна невідомість,
І не мені обрати новий шлях.
Від страху, навіть, втра́чую свідомість,
Бо опановують ця невідомість й жах.
Я можу тільки здогадатись,
Лишень передбачати нову путь,
А Бог вже буде Сам розпоряджатись,
Куди мою стежину повернуть.
Але страшніш за все, що в цю хвилину
Підтримки жодної, бо любого нема,
Який би пригорнув, немов дитину
Й сказав: "Куди б ти не пішла - ти не одна!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2014
Всі кажуть: "Люди там згрубілі.
Жорстокий той донецький край."
Хоча, насправді, люди милі.
Кажу я правду! Там мій рай!
У тяжкій праці, непомірній
Проходить кожен Божий день.
Щодня бувають в царстві тіней
Та повертаються щодень.
Чорніє стомлене обличчя
Згрубілі руки, безліч ран,
Але ще згодом, за хвилину
Вбачаєм зовсім інший план:
Що після тяжкої роботи,
Нелюдських страхів у пітьмі
У нього інші вже клопоти -
Купує квіти чарівні.
Для тої любої одної,
Що теж працює що є сил!
Але кохання до котрої
Дарує йому пару крил.
І хто казав, що всі згрубілі?!
І хто казав - жорстокий край?!
Турботливі та емоційні!!!
Щоб подивитись приїжджай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2014
[i]...або розмаїття в моєму житті[/i]
Життя-театр. Це ще з часів Шекспіру всім відомо,
А мож й раніше: грецький чи первісний час.
В житті міняю маски поступово
Та різні ролі граю повсякчас:
То дівчинка слухняна та примірна
Чи мале бешкетуюче дівча,
То наче непідступна королівна,
То я—ботанік, котрий все вивча.
Цих образів невимірно багато
І всі вони живуть в мені одній.
Від цього кожен день у мене свято,
Бо здійснюється дещо з моїх мрій.
Але й від цього втрачується сутність.
Згубилась та, котра колись була
І, навіть, межі іноді відсутні,
Бо так пристосувалась до життя.
Набридло грати! Хочу життя ласку!
Щоб просто, без причини заридать!
Але...надіну впевненості маску
І по життю піду перемогать!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460677
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.11.2013
Я хочу, щоб сонце всміхалось
Для мене, для тебе, для всіх!
Щоб променів сяючий галас
Породжував радісний сміх.
Ще є неймовірне бажання,
Щоб чутно усюди було
Пісні про життя і кохання,
Про віру, надію й любов.
Щоб Спів цей лунав понад небом,
Чаруючи ніжну блакить...
А внічку, де простір й так темно,
В омані зірок палахтить...
Щоб разом з дощем життєдайним
Пірнув в синіх рік глибину...
В степу, де квітки такі файні
Зустрів й покохав Спів Весну.
А Вересень пошепки з Травнем
Про зустріч оту гомонів:
Про те, що в такому коханні
Зростає надія світів.
Тепер понад краєм лунає
Лелечий здивований крик
Й лебідонька в річці співає
Про те, вже до чого ти звик:
Про щире та вірне кохання,
Про святість отих почуттів,
Про те,як одвічні питання
Ще й досі на нас мають вплив...
Про все це я мрію з дитинства
І в серці своєму несу,
Бо маю велику надію,
Що Спів покохає Весну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460664
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2013