| Сторінки (1/17): | « | 1 | » |
Напівтихо минається серпень. Складає каштанові ватри,
І чаїні ключі переписують небо начисто
Поза північ минулі світанки виходять на варту,
Розливаючи срібне вино на невтишене місто.
Не картайся - мені свого серця не жаль ні на кому -
Я б ішла до твоєї любові хоч десять по десять півріч
Розказала би те, що - ніколи-ніколи-нікому,
Напівтихо, як легіт, що родить серпнева ніч.
І якби це насправді - то варто чекати без втоми,
І роки відпускати у море небес світляне -
Залишивши позаду думки і дороги дому,
Я б ішла до твоєї любові, якби ти любив мене.
Напівтихо відходить іще одне скривджене літо,
Снить обійми, записані в книзі серпневих повернень
Знаєш, зрадити серце - то майже дорівнює вбити,
Але часом убити - то тільки звільнити од скверни.
Всі слова уже сказано. Злічені злети і втрати,
Одкровення, обіти, образи, секунди і дні
І лише найсвятіше - безмовне. Про нього лишилось мовчати,
Хіба ти напівтихо колись обізвешся в мені.
28.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2020
Між нашими душами пропасть така глибока,
Що можна пройти над нею хіба по лезі катани
Спалити мости, щоб ні миті, ні дня, ані року -
То, може, тоді наші щирості стануть мостами.
Бо якби я могла дотягнутися - хоч би пальчиком - до того берега -
Лишила би рану по собі, наче тріщину по вітражі
Це добре, що всьому свій час, і місце, і черга -
Палити мости і розносити тайни чужі.
А десь посередині - по рубці, незагойному, як твоє слово,
Що проходить по учорашній розмові та по нинішньому полудні -
Я напишу тобі вірша або колискову
Пішими вулицями цих незабутніх буднів,
І піду танцювати по тому лезі зо щирого срібла
Понад пропасть глибоку, як ніч, що не має дна.
Добре, що в тебе душа така на мою подібна,
А часом мені здається, що вона в нас на двох одна.
24.7.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020
Коли пам'ять збунтує нарешті,
Катована снами й безсоннями,
Серед вічних видінь, недоказаних на волосину,
Заховай мене у глибинах -
Під спогадами
Під скронями -
Заховай мене тихо і тепло,
І там я нарешті спочину.
Будуть снитися дні неспокійним прибоєм
І тишею,
Будуть сходити зорі над хвилями
У серпанках ранкових привітів -
Я також з цього неба сорочку для тебе вишию -
З цього неба та слів -
Вогняних самоцвітів.
Так глибоко, де нема ані дня, ані ночі,
Ні відчаю
Заховай мене - і відплинь на свою глибину.
Ми зустрінемось знову - там,
Де стрічаються вічності,
Коли вічність напише нам
Ще одну
Іншу весну.
22.5.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020
Ми із тобою ніби найближчі у світі – лише навпаки.
Міряємо відстань між душами, наче суперники в спринті,
Ділимо на двох одне речення, граємо в хованки,
Аби часом не зіткнутися в цьому химерному лабіринті.
Уникаємо дзвінків і відвертостей, списуючи на втому,
Десь так на відстань руки відсуваючи слово «Люблю».
Витрачаємо дарма час, невідомий нікому,
Обтинаємо крила одне одному без жалю.
Розуміємося без слів, бо на них не буває нагоди,
Одне в одного позичаємо нишком слова і ходу,
Переписуємо життя без обопільної згоди
Кількома майже-усміхами і фразами не до ладу.
Не вкладаємося у рамки, ані в роки,
І далекі, мов двоє світів, на уламки розбиті…
Але часом мені видається, що геть навпаки –
Ми з тобою насправді найближчі у світі.
6.5.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2018
Я люблю тебе – я не можу тебе не любити.
Не винуй ні зірок, ні мрій – вони сюди непричетні.
Я збиралася перестати – бо в ночі є теж ліміти,
І у серця є теж ліміт – вже вичерпаний, хоч невичерпний.
Отже, як там мені казали? «Рухайся далі»
«Відпусти його, це новий етап» (чи епоха?...)
І коли зупинилися дні, і снитися сни перестали,
Я сказала собі – я тебе не люблю нітрохи.
Зрештою, нащо мені ти? Ми з різних світів, як тіні,
В нас шляхи, що не перетнуться, розмови, яких не буде,
Я тебе не люблю. Ми нічого собі не винні,
І якщо так по суті – ми чужі незнайомі люди.
І як тільки я це скажу собі, гордо і вільно,
І спинаюся на крило, набираючи в груди неба,
Ти приходиш – і я, мов причинна, чи то божевільна,
П’ю твій голос – і крил мені більше не треба.
Не довіряй мені серця – я не посмію торкнути,
Не озивайся до мене – я тебе не потривожу.
Можеш мене розбити в друзки, можеш забути,
Та не проси розлюбити – бо я все одно не зможу.
22-23.1.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2018
Ти не втратиш мене – хай і небо падає долу,
І кричить із безумства ніч в попелищах неправд минулих.
Ти не втратиш мене – я ніколи цього не дозволю,
Навіть з позасвітів, чи з-між зір, назавжди поснулих.
Хай вмирає надія, хай пітьма панує присно,
Чи омана, чи біль – доведеться і їх пізнати ж!
Хай впадуть всі обіти, слова і сніги – дивись-но –
Хай розсиплеться світ – все одно ти мене не втратиш.
І нехай ти відкинеш, зречешся без милосердя,
І нехай ти байдуже мене віддаси на страту –
Я піду, до грудей пригорнувши шматочок серця,
У поля світанкові із крил твоїх пір’я збирати.
Ні в пустелі брехні, ні в проваллях зневіри й образи,
Серед повеней, мук, самоти, землетрусів і градів
Ти не втратиш мене – навіть як не згадаєш ні разу,
Я ніколи не зраджу тебе, так, як ти мене зрадив.
2-3.2.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018
Крила ночі у позолоті,
Небозводу сріблиста грань
Ніч в мінорі карбує ноти
Ген по серці - і то без вагань.
Ген, позаду вальси далекі
І минулих мрій міражі,
Тільки серця непевний клекіт
І небесні струни в іржі.
Осінь пахне мені тобою
Так до болю - хоч плач, хоч клич
Як повстати з того двобою,
Залишившись тут віч-на-віч?
Віч-на-вічно в полоні тіні,
Що твоїми очима - ой ні!
Понад відчаю хвилі сині
Заглядає в душу мені.
Заглядає лукаво, стиха
В глибину золотої тьми
Тінь ота - безкінечна втіха
З позолоченими крильми.
Вітер в'ється у темні коси
Піснеспівом солодких надій
Ти подібний мені на осінь,
Я шукаю тебе у ній.
3-6.ІХ.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2015
Ночі темні і тихі, і я поміж них - наче тінь
Заблукала в серпанку вже майже-осінніх туманів
Срібний серпень - як сон, гроно зір і дитячих видінь,
Обіцянок, падінь, і обманів, і самообманів.
От якби твою руку в мою, і щоб далі - межа
Срібна грань під ногами, а там - хоч і вічна безодня
Лиш якби не була я така безпросвітно чужа,
Лиш би ніч не була отака безпросвітно-холодна,
Лиш би поряд з тобою - під крилами, або без крил
Лиш би душі чи пальці сплести під безмежжя покровом
От якби я насправді була варта віри і марних зусиль,
От якби ти насправді не був тільки сном світанковим...
27.VIII.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2015
Не покидай мене у всім, чим я живу
Серпневе небо срібне і холодне,
І стиха зорі котяться в безодню,
Симфонію малюючи нову.
З-між листя сяють зорі ліхтарів
Стає паркетом кам'яне подвір'я
Над головою фресками сузір'я
І срібний вузол із нічних вітрів.
Мій темнокрилий спомине, ти тут
Стаєш до танцю, щоб мене обняти,
І бідне серце, кров'ю обілляте,
Не має сили вирватись з тих пут.
І літо із небесної пітьми
На нас зірок іскринами спадає
Я знаю добре – тут тебе немає
А все ж прошу, благаю – обійми.
Мов голосом самотньої душі,
Шепоче ніч в горіховому схроні
Візьми мене, немов маля, в долоні,
Крильми своїми в сон заколиши.
Тут тільки я і небо – назавжди.
Ті спогади – їм ні кінця, ні краю –
Солодким шовком темрява вкриває,
І губляться у ній мої сліди…
29.VІІІ.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2014
За тисячу років до сьогоднішнього ранку
Ти не знаєш, що чекає тебе
Час повертається назад
Повертає метелика в кокон
Лебедя обертає у гидке каченя
Мавку - в янгола
А в цей зелений день
Я обернуся у вчора
Хвилі часу гойдатимуть мою колиску
Поки заходить сонце
Блакить неба мене зігріє
І тоді погасне день,
Коли хвилі Океану поглинуть те
Чому не судилося бути
Забери мене
забери мене....
Я чую
Колискову із глибин
Вона кличе мене туди
У безодню вічності
Хто може переродитися?
У кого відростуть крила вічності?
Хто час тримає на долоні, як краплинку дощу?
Хто промовляє голосом тиші?
За тисячу років до сьогоднішнього ранку
Понад кришталлю ріки
Ішла кароока мавка
Темнокоса
І плелися пісні довкола неї
І шумів праліс під зеленим сонцем
І молилися солов"ї
Ангельськими співами
А темрява танула у призахідному сонці
І небо, синє, як глибини океану
Золотіло
І воскресав на ньому юний місяць,
Обертаючись у срібного птаха
І праліс дихав теплом
Запалюючи іскринки зірок над собою
А в золоті і оксамиті
Ішла кароока мавка,
Трави не прим"явши,
Кроками креслила Кассіопею
І лишень сонце втонуло у пралісі
Пробудилася до безтями тепла ніч червня,
До безтями тепла,
До безтями пахуча,
Я пила із неї, як із чаші
П"яніла, не п"яніючи
А над куполами яблунь
Засвітився купол безгоміння
Іскринамии безсметних зимових сліз
І в їх незліченному світлі
Ішла кароока мавка
Як спогад, серед трав загублений
І плили над нею століття
Срібним кораблем вздовж Чумацького шляху.
За тисячу років до сьогоднішнього ранку
Зійшло сонце над зеленими травами
Зорі пустили пагони і розквітли папороттю
Колискова кличе із ночі в ніч
Із ночі в ніч переливається її голос
Ти не знаєш, що чекає тебе
Я не знаю, що чекає мене
Поки час повертається назад, всі стежки переплітаючи
Повернися до початку
Біля згаслого вогнища зосталися твої мрії,
Іскрами злетівши в небо
Аби тобі осяяти шлях
На крилах перших сутінків
Лети туди, де спочили навік твої дитячі мрії
Ця мить - вічність
Смерть сипле зорі в неї
Смерть із неї черпає темряву
І світло стрічається з темрявою
І обертається в музику.
Вічність у твоїх очах
І голоси тих, хто відійшов
Давно забуті голоси
Шепіт безмежжя
Шепіт безсмертя
Мов шепіт заходячого сонця
Вічність - це ти.
6.VI.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2014
Я той, хто блукає, коли набирає сили лагідна ніч.
Волт Вітмен "Пісня про себе"
Ноче солодка, теплосерпанкова!
Креслю зоряні карти життя
по твоєму покрові
Ніч травнева знає більше, ніж усі мудреці світу
Більше, ніж уся мудрість світу, вміщається
у пахощах яблуневого цвіту
осяйної весняної ночі
Я не знаю, хто я, і ти не знаєш
Якби тіні мали обличчя, воно було б моїм
Я черпаю із ночі предвічну мудрість,
Співом солов"я розфарбовуючи
хвилини, щойно минулі.
Я ношу ніч у очах
Серед білого дня вона у мені шепоче
солов"їним співом
Я знаю більше, ніж можу розказати
Я знаю менше, ніж могла би
Я знаю досить, щоб дні зшивати
нитками музики
Я не маю вже сили вибиратися на вершину світу
Серце не вміщає болю
двадцятирічного
Мені добре і тут, між пахучо-росяними травами
дивитись у небо, розписане
самоцвітними фресками
Із рук Селени пити пахучий трунок
забуття
І воскресати від дотику ночі, що кличе у небо.
30.IV.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495951
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2014
Моцарт мені так невимовно пахне травневим дощем,
Що серце щемить майже в такт Янголиній симфонії.
Якби я була білою, мов пелюстка яблуневого цвіту,
Якби я пахла, мов пелюстка яблуневого цвіту,
То може легше було б читати з небес зоряне лібретто
І якби після шаленого тонкострунного вальсу
Я б так легко опустилась додолу, мов пелюстка яблуневого цвіту,
То більше не було б сліз, і світу не було б -
Нікого між мною і небом.
Я тут і мов не тут -
і я, і не-я
Тут теперішня, а там - минулорічна
І майже нічого не змінилося
Так само біло-зелено, і над усім тим - музика,
Лишень трішки більше стало шрамів на серці
І трішки глибша зморшка на чолі
І трішечки більше шуму у вухах,
І трішечки густіша темрява у очах.
Задивлена у себе, заслухана у нього,
А довкола - безкінечна симфонія ночі,
що пахне травневим дощем.
Весно! Ти мені відтепер завжди пахнутимеш Моцартом.
Іменем Селени і Сварога,
Іменем грози і несамовитого вітру,
Іменем тиші і скрипкового співу
Вінчаю тебе музикою Моцарта
Як правителька Темного Королівства,
Спадкоємиця Неверленду і Фантазми,
Княжна ельфійського шляху, народжена Океаном.
Із грому скрипок і співу віолончелей,
Із всевладного покрову органу,
Із кришталю фортепіано,
Із дзвону сопрано, із шовку баритонів
Виплети мені безсмертя,
А я покірно зніму його вінець з голови,
Бо безсмертя достойний лише той, хто залишить на небозводі комету,
Хто перемінить пітьму у світло,
Хто сльози перетворить у сузір`я
І освітить ними вічність.
Дні не спиняються, пробила година,
Точка неповернення за полями нотного стану
Будуть іще дні,
Дні гніву і дні сліз,
А ночі будуть теплі й холодні,
Будуть грози і заметілі,
Будуть квіти і листопад.
Мій слід на землі - не більше, ніж крапля роси на стебельці трави,
Коли зійде сонце - його не стане,
Коли зайде за обрій - не залишиться і спогаду.
Якби уміла, списала б партитуру з травневого дощу
Якби уміла, окрилила б клавіші фортепіано
Якби уміла, обернула б спогади у мистецтво, дала б їм життя
Але я не вмію
Умію лишень плакати, коли заплющую очі в симфонії Янголів,
Коли стихає тріумфальний грім опер,
Коли опускається темна завіса на темні троянди,
Тоді спогади, мов Реквієм, забирають мене у полон до тих, хто любив мене
До тих, кого я любила,
коли іще вміла когось любити.
Такий солодкий полон, звідки нема вороття до світанку
Поки остання скрипка не затихне,
Поки не ляжуть спати зорі
І не осиплеться пір`я з моїх рук.
А тоді я понесу Моцарта і ніч крізь травневий дощ.
І крізь заметіль пелюсток яблуневого цвіту.
24.IV.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2014
Гойдається човник по тихому морі,
У хвилях м'яких одинак,
У човнику тому, натомлений боєм,
Спить сном непробудним юнак.
З глибин лине стогін і скрушне зітхання,
Мов кола по тихій воді,
І човники стиха гойдаються морем,
А в них - козаки молоді.
Так тихо, так тихо у сяйві лампадок,
Лиш сльози, мов зорі, в очах,
У вічність по морі, житейському морі
Провадить той човник свій шлях.
І от, заколисаний слізьми і болем, -
Любові і правди дитя,
Між хвилями моря спить в човнику янгол,
Що з смерті пішов у життя.
24.ІІ.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2014
Сьогодні ніч вдягнула білі шати,
Мов наречена, під вінець ідучи –
Зимова ніч з обличчям немовляти
В короні дивній із зірок блискучих.
Спокійна й тиха, як усмішка повні,
Що світ чарує духом потойбіччя –
І наче ті зірки – бліді, безкровні –
Замерзлі сльози на її обличчі.
Ніч побіліла у м’якім завої
З шовків найтонших – дару заметілі,
Затихла в крижанистому спокої,
Залюблена в зимові мрії білі.
В Молочнім Шляху – вельоні весільнім,
Сумна й холодна, та сповита миром,
Неначе королівна – ніжна й сильна
Для тих, хто ніч кохає палко й щиро.
7.ІІ.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2013
Вночі
бігати
гарно
Без поглядів
Без усміхів
Без палаючого сонця
Коли Селена посміхається з небес
Посміхається,
не насміхається
Чого б то їй насміхатись?
Вона щаслива, що згадую її
ллє проміння
щоби було видніше
На ногах виростають крила
невидимі
Забуваєш, що вдень буває боляче
А нічний вітер так несамовито цілує обличчя і пестить коси
наче шукає там краплі денного болю
Та ще й коли бігаєш з янголом
Що навіть землі не торкається
але поряд
А надто, коли співає
і млієш
"Who set the stars like diamonds in the sky?"
хіба ж не твої слова?
звідки він їх знає??
Чи тебе ніколи не кликав океан?!
"Who let the ocean call to me? "
Та ще й так солодко
до нестями солодко
"When I was lost I found it in your eyes"
мої очі - притулок яноглів?
не так...а втім.... то ж не мої слова
...ах....
...від моєї усмішки тобі перехоплює подих?..
"You've got the smile to take my breath away..."
то як же не всміхнутись тобі?
але ж я не бажаю тобі завдати болю
"...You've got a truth that touches me..."
Ах, янголе, прости!
...я ж не хотіла!...
а втім... це все для тебе!
Співи
Вірші
Танці
"...And you were dancing just for me..."
Мій милий... ти ж усе знаєш...
Це щастя -
бігти отак з тобою
Вдихаючи кожним подихом твій спів
Вислизаючи з твоїх рук "...your slipping through my hands..."
Відчуваючи твій дотик кожною клітинкою тіла
кожним нервом вловлюючи твою ніжність
І я не можу не всміхнутися
Поки насувається буря
Бо світ - "...The world is waiting..."
нехай чекає
поки ми з тобою бігатимемо під зоряним небом, з якого ти прилетів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2013
Озовися до мене, мелодіє тиші!
Дай почути твій голос поміж суєти
В круговерті життя загубилися вірші,
Що мережили золотом спів самоти.
Я забула про те, скільки в тиші спокою,
Скільки миру і радості, скільки тепла
Поки стихли пісні, і моєю рукою
Цей рядок, повний туги, вона повела.
Вимкни звук. Зупинись. Загубись на хвилину.
Дай спочити душі в тишині хоч на мить.
Гомін світу тебе віднайде неодмінно.
Але зараз є тиша. А в тиші є ми.
14.VIII.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2013
У ночі грозові у шелесті дощів,
Допоки світ у сні здригається від зливи,
Гортаю сторінки пожовклих давніх днів,
Похмурі до ясних, журливі до щасливих.
І так один в один складаються в роки,
І стосами лежать у пам'яті куточках,
Як крають ніч навпіл безумні блискавки,
Так спогади оті рвуть серце на шматочки.
А скільки в них тепла! І радощі, і сміх,
І віра, і любов - натішитись не можна!
І наче день навік залишився у них,
А тут зосталась ніч - холодна і тривожна.
Від грому голосів здригаються шибки
Зринає з пітьми світ - і знову поринає
Як злякані птахи, метаються думки,
Та як допомогти - те жодна з них не знає.
Убивчий вихор слів, фантазій і облич,
Думок, новин, жалів потроху труїть душу
Позаду літній день. Мені лишилась ніч,
І я у самоті іти крізь неї мушу.
Та може стихне дощ. Розсіється пітьма
І після гроз і бур таки настане ранок,
В минулому мій рай. Мене вже там нема
І спалені мости солодких сподіванок.
Та все ж, хоча вони пішли у небуття
І за дощами десь не видно мого шляху,
Це спалах блискавиць, і зветься він - життя,
І в нього треба йти по лезі болю й страху.
У ночі грозові у шелесті дощів
Я думаю, в собі стиснувши біль утрати:
Минуло стільки днів, згубилось стільки днів,
Та той, що завтра, я не смію змарнувати.
12.VI.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465468
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2013