| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
В Україну прийшли терористи,
Хоч не мають ніякого права
І розлючено, і гонористо
Українців вбивають в загравах.
Розгромили кордон, як толока,
Космодром у Донецьку смертельний,
Градомети і танки потоком –
Схід Вкраїни у болі пекельнім.
І Луганськ, і Донецьк в сповиточку,
Там жевріють червоні зірниці…
Най болюча, гаряча там точка,
Плачуть люди і трави, і птиці.
Вмить виходить Гусак на дорогу,
Не боїться ворожу гранату,
Клекотить аж до неба, до Бога
І на поміч зве Ангела-брата.
Біль не вимовить птаха словами,
Роздивляється мудра пташина
І махає своїми крилами
З того боку, де град й танк-машина.
І, як пам'ять, в симфонії звуку
Щось клекоче, вдивляючись в очі,
Друзям-воїнам сяде на руки
Допомогу в любові шепоче.
Ніби проситься: «Не покидайте
Ви мене одинокого птаха,
Із собою візьміть, не вбивайте,
Я ж такий, як і ви, бідолаха.
Буду з вами я теж захищати
Найрідніші міста тут і села,
Своїм дзьобиком буду вбивати
Свого ворога в рідній оселі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550648
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.01.2015
Ой, серце стискують печалі,
Який же невгасимий біль?
Нікого не чекаю з далі,
Із потаємних темних піль.
В неспокої все припадаю
До шибочки в моїм вікні,
Хоч не чекаю, виглядаю
Свою рідню, що бачу в сні.
Ой, скільки там, їх не злічити,
Покинули мене одну
На чужині, а треба жити
Й писати про страшну війну.
Про зло, ненависті, обриди
Не змовкнуть в старості вуста…
Лише Тарас до мене прийде,
Передає від них листа.
Дивлюся довго в мудрі очі,
А серце в спогаді гіркім.
Отак живу, пишу щоночі,
Наш біль з Тарасом – побратим.
А час гортає заповіти,
Пишу сучасний людям звіт.
В моїм віконці – всі орбіти,
В Тараса хаті – цілий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550324
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2015
В Україні біда, воєнна облога,
Розгойдані дзвони, далека дорога
На Схід… бо втопає в гарячім промінні,
В підмогу іде молоде покоління.
В негоду і спеку громлять кулемети:
Палає Донецьк, Лисичанськ градометом,
Луганська губернія гине від болю,
У муках страждають знівечені долі.
Не сплять юнаки, молоденькі солдати
З держави всієї прийшли захищати
Без хліба, води, без гармат й кулеметів
Це мирні хлоп’ята вселились в намети.
Води нема вмитись і їсти немає,
За що український юнак так страждає?
А серце говорить, а хто ж, як не я,
Бо це ж я патріот, Україна моя!
Хоч я Західняк, а на Сході блукаю,
Свою Україну грудьми захищаю,
Так хочеться миру, свободи й спокою,
Моя Україно, я завжди з тобою.
А їх убивають свої терористи
Та ще й обзивають: Бандери, фашисти!
А хто, ви, найманці за гроші Росії
Бездушно вбиваєте брата Вкраїни.
Горить Схід Вкраїни, горять терикони
У розпачі люди, де ж Божі закони?
І стогне земля у крові і багнюці,
І небо заплакало, люди в розлуці.
Невчасно вмирають, а душі невинні
У небо злітають за злобу й провини,
Тіла їх згрібають у братські могили
Ой, що ж, ви, словене, самі натворили?!
В ногах – небеса, а земля в узголов’ї,
На твердій постелі обмитою кров’ю…
І плачуть дерева, коріння під боком
Бо яма велика і дуже глибока.
По вічній дорозі йде жінка і мати
У вічній могилі сини-соколята,
Заплющені очі, змарнілі обличчя,
Вкарбована дата на стежці – узбіччі.
Несходжені стежки, любов недопита –
Сувора могила стоїть серед жита,
Обірване слово в бомбова них далях,
Це злоба й любов залишила печалі.
А зорі із неба на землю світили
І шляхом Чумацьким вкривали могили,
Немає Хреста, не покладені квіти,
Сльозами відспівують мати і діти.
Весна, літо, осінь – краса в попелищі,
Життя найдорожче згубили, навіщо?
Невже у пилюці, в траншеях дихання,
У людському крику найкраще кохання?
Безсмертя кладете під голови тихо,
Долаючи втому ви скоїли лихо.
Сини і батьки! Повертайтесь додому,
В життя не стріляйте з червоного грому.
Священна земля і небесна перлина
За що так страждає моя Україна?
Скажи наш Творець, щоб почули всі люди,
На землю, коли щастя й спокій прибуде?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550015
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 09.01.2015
Рум’яна осінь злато грива
Мандрує світом навпрошки –
Благочестива і пестлива
Цілує трави й пелюстки.
І крутить вальсом без утоми,
І вільнодумна й чарівна
Спиняється у кожнім домі,
Щедроти роздає сповна.
Вистрибує, полями скаче,
Всміхається, і вмить – сумна…
То з вітром грається, то плаче,
Як королівна капризна!
У ній весілля й таємниці,
День перетворює на ніч.
То краде хмарами зірниці,
То розкидає увсебіч.
Яскравим світлом сяють ночі,
Мороз іскриться по землі,
Ой, осінь щедра, що ж ти хочеш?
Скажи відверто ти мені.
Стоїш, як воїн у завої,
Могутня, вічна світлотінь…
Поділена душа на двоє,
То роздаєш, то крадеш синь.
А я вдивляюсь в піднебесся
І гарно й сумно так мені,
І знаю, вік наш перехресний
Горить у атомнім вогні.
З весни Схід у війні проклятій,
Ой, осінь, нам допоможи!
Вбиває злоба батька й брата,
Ти їм всю правду розкажи.
Ти вічна сила на планеті,
Ти сиплеш з неба нам життя,
Розкрий Божественні секрети,
Постав народ на каяття.
В природному репертуарі
Яка ж то вередлива роль?!
Який приречений сценарій –
Не втратити самоконтроль.
Три місяці в покроях лише:
Вересень, жовтень, листопад
Літописання мудре пише,
Гуляє осінь, без посад.
І канцелярії небесній
Сценарій вмить передає…
І стеле килим свій чудесний
Зима…вже радість роздає
Свою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2015
Скрізь гомоніло, жевріло й цвіло
На Сході у промінні вечоровім,
Маленьке місто Щастя, як село
Переливалось в тоні кольоровім.
В чудову ніч, в жорстокий, терпкий день
В квітучих ароматами алеях
Пройшовсь Антихрист і подав натхнень
Кривавих, блудословних асамблеях.
Червоний колір вилився навкруг:
В вогню, в стражданні місто, у горнилі.
Війна міцніша атомних напруг,
Вмить прогриміли танки градосилі.
Антихрист кроволюбний у момент
Направив дуло батькові і брату,
Маленьке Щастя рознесли ущент,
Зайшла біда велика в кожну хату.
А бікбордах дірки вискочать
І кров червона розлилась рікою…
А прапор брата і тяжка печать
Покрила Щастя гіркою сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549778
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 08.01.2015
Стоїть художник серед поля,
Назустріч йде сумний поет
І чорні кольори недолі,
Як свідок, стелиться в дует.
Який цей обрій був багатий
В відтінках кольорів доріг?
Кремлівський ворог злий, зубатий
Гранатометом знищить зміг.
А пензель в чорній акварелі,
Як іскра сяє на мечі…
Москва і Київ на дуелі –
Це клекіт серця, крик душі.
Слова поета в хуртовину
Лягають в пензлик в течії.
Найкраща рідна Україно –
Донецьк, Луганськ – ми всі свої…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549776
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.01.2015
[b]О, вік ХХ1- цивільний, чудовий!
Ой, люди, не ждіть цьому світу кінця!
Тарас в ювілей свій надав мені Слово,
Послухайте Голос із Неба Творця.
О, рік чотирнадцятий нової ери,
Зібрав в Україні народ на Майдан!
Назустріч ідіть, ви брати і партнери
З глибокого кореня – плем’я слов’ян!
Вам сонечко світить, всміхаються зорі,
Хоча серед них Полинова Зоря!
Квітуча Земля і небесні простори
Диктують слова, вам пишу «Кобзаря».
Проста, недоучена жінка Надія
З поліського лісу, з полтавських ланів.
З Тарасом повінчана ця літургія
По кореню прадідів наших батьків.
О, вік ХХ1 за що ти караєш?
Мою Україну, прости сироту!
Пошли ж ти нам долю, ти ж бачиш і знаєш,
Прийми мою сповідь й молитву святу.
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2014
[b]Новий рік посміхнись, запитай у людей:
Чому Київ палає, вирує Хрещатик?
Скрізь намети стоять, чи здобудуть ідей,
Знову в піст у повсталій меті розпочатій.
Не зловісним вогнем і не криком біди,
Засіяй в кожній хаті орбітного кола,
Краплю щастя неси і з любов’ю іди
Новорічна ніч сяй на всесвітнім Престолі.
Двадцять перший вік, мудрість диктуй дітлахам,
Воскреси віру правди у кожну людину,
Бо майбутнє для них, будувати свій Храм,
Сповідатись – батькам за належні провини.
В пам’ять дні закладіть цих минулих доріг,
Вам в історію впише поет про майдани.
Це не радість, це крик, і не образ для книг,
Стратегічні, сучасні, всесвітні екрани.
Закарбований вік, нових звитяг потік,
Дай народу вкраїнському гроші й спокою!
В Новій Ері ТИ став неспроможний боржник,
Як же так? Розплатись і народ не розколюй!
Чотирнадцятий рік – виїзний Кінь століть,
Роботящий, не штучний, Господній, природний!
З Неба вийшов Тарас щоб Майдан примирить,
В ювілей свій з’єднати в любові народи:
«Схаменіться, брати, найдорожче своє,
Научайтесь чужого й своє прославляйте!
Тільки знайте, чуже комом в горлі стає,
Найрідніше своє, бережіть й не цурайтесь!
Мої думи не вмерли, сіяють добром,
Роздивляюсь на вчинки і ваші події,
В Ювілей свій лечу понад рідним Дніпром,
Своє Слово вкладаю у думи Надії». [/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2014
[b]Пройти не просто по життю у слові,
Знайти ключі для щастя на землі,
Побудувати в суєті основу,
Щоб хліб і сіль був вічно на столі.
В мороз і в спеку, щоб жила надія,
Міцним гранітом прокладала путь
На лад, на злет, хоч буйний вітер віє,
Бо ж на камінні корені ростуть.
Не так все просто: не піддатись слову
Із оптимізмом літери подать,
Щоб вкоренились долею обнови
І попросити в Бога благодать.
Щоб відійти від гибелі холери,
А світле слово у безсмертя йшло.
Нові вітри співайте в новій ері,
Щоб світ радів і все у нім цвіло.
Хай буде світло, а в мороз – відлига,
Могутній корінь пружиться й зросте.
Живе тверда, нерукотворна книга,
В ній кожне слово вписане святе![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470541
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014
[b]Зупиніться! Погляньте на світ:
Гомонить з вами тихо джерельце,
З небокраю шлють зорі привіт,
А пташки у піснях дарять серце.
Щедротою помножте любов,
Вам природа співає таємно,
Полюбіть красоту всіх дібров,
Із поетом сприймайте взаємно.
Це жадання дитинства – мета,
Ніжний запах дає цвіт акацій.
Без поета навкруг глухота,
Без молитви нема медитацій.
Роздивіться на Божі дива,
Навіть мох прикрашає болото,
Небо синє, зелена трава,
У парфумах природних Планета.
Хай минеться злорадство й біда,
У любові здобудемо віру,
Потече животворна вода
І прийдуть всі народи до миру.
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470540
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014
[b]По Україні йде сумний Тарас
І в Ювілей свій пише нам закони.
Тривожать душу сльози повсякчас,
Хвилює суєта і злі прокльони.
В руках ціпок держить замість пера
І зупинився посеред руїни.
Яка ж чудова нинішня пора?!
Цвіте і плаче грішна Україна.
І поклонивсь премудрості ідей,
Цивілізованій земній структурі,
Немає на полях рабів-людей,
Нема волів, коней, лише фігури
Біжать по полю, дивно деркотять
І сиплеться зерно з дірок у ниву…
Яка ж то людям нині благодать,
Не томляться з серпом, які ж щасливі!
Де вишукали злобу, як тротил?
Снує шляхом ненависть і жорстокість.
Мій рідний люд, який нерівний стиль?
Пропав патріотизм, народу почесть.
Яке ж правічне дерево життя,
Коли ж затихне гіркота й безлади?
Думки й на небі душеньку гнітять,
В закон новий вам вписую пораду:
Коли гаряча правда забринить
В метафори, епітети і рими,
Заляже в кожну душу в одну мить
Життя в гостях коротке, вічний символ![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470237
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
[b]Люблю життя, хоч і фальшивий світ,
І гордо йду посеред бурі й грому,
Люблю природу, Божий Заповіт,
Люблю народ, хоч відчуваю втому.
Люблю життя, вклоняюся Землі
І почесть віддаю святій Богині,
Будую в душах Храми потайні,
Яке то щастя жити у святині!?
Люблю життя, хоч змучена й німа,
Несу у серці біль і тяжкі муки,
І Божий дар, дорожчого нема,
Щаслива, що є діти і онуки.
Люблю життя, хоч полуденний вік,
І мужньо йду в квітучому творінні,
І чую стогін, шум і людський крик,
Цивільний час, подай своє спасіння!
Долаю втому, хоч болить плече,
Зриваю гроно гіркої калини,
А на руці червона кров тече –
Це Символ незалежної Вкраїни!
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470235
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
[b]Вийшла я у поле, пахнуть скрізь ромашки,
А в меридіані зеленіє гай.
Сонечко сміється і співають пташки –
Де ж моє кохання, тут для мене – рай!
Глянула у небо, червоніють зорі,
Заберіть до себе лихо все і зло,
Мов пливу між ними, як по Чорнім морі,
Мабуть, мені, зорі, з вами повезло!
Життя кумедне, мабуть хитре,
Розчарування і журба.
Навіщо рвеш дерева, вітре?
Життя – любов і боротьба!
Минають дні, минають ночі,
Спливають роки, як вода,
І закохалася в ті очі
Оксана, дівка молода.
Орел! Вона його прозвала,
Моторний, жвавий, як козак,
Мабуть, навіки покохала,
Та у житті буває всяк.
Вона в віконце виглядала,
Дивилася йому у слід
Тихенько сльози витирала,
Бо на душі у нього лід.
А він сміється до Оксани,
В віконце їй кричить: «Привіт!»,
В Оксани у душі омани
І їй не милий білий світ.
У нього більшого не має,
Немає того почуття,
Що у Оксани. Він не знає,
Вона ж страждає, як дитя.
Оксану любить Костя гарний,
Веселий, добрий – напролом!
Біжить до неї, тільки марно
Проводить час свій під вікном.
Нарешті, вговорив Оксану,
Побачення назначив їй,
Кохав всім серцем, без обману,
О, як же він її любив!
І Костя бігає щоденно,
І щастя більшого нема,
Не знає, що це все даремно –
В Оксани радощів нема.
Та, мабуть, треба з тим миритись,
Можливо, прийде почуття…
Він пропонує оженитись,
Щоб разом пронести життя.
І дав подумати коханій,
А сам поїхав до батьків,
І кожний день в листах Оксані
Про почуття – багато слів.
Він покоряв дівоче серце
Любов’ю щирою навік,
Щоб щастя повне, як озерце,
Не випливало у потік.
Не поспішай складати оду,
У серце стомлене заглянь.
Любов не має скороходу,
Вогнем палає від страждань.
Здіймає груди від кохання,
Не впорається з почуттям,
Не спить, а плаче до світання,
І море сліз солоних там.
Дає Оксана Кості слово
В листі на згоду, їхній шлюб.
А серце зовсім не готово,
Бо Костя не орел, нелюб!
Готує парубок весілля,
Дали запрошення гостям,
Батьки радіють. Із чар-зілля
Чудова випивка – бальзам.
І день настав, зійшлись на свято
Всі друзі, родичі й батьки.
І повний двір, столи багаті,
А наречена навпаки…
Зробила висновок: - природа
Єднає тільки два серця…
І Кості лист – моя незгода,
Яке життя без почуття?
Душа у Кості навпіл рвалась
І заніміло серце вмить.
Сльозами Ксеня обмивалась,
Бо там весілля не шумить.
І плаче батько, плаче мати,
Сумують друзі і рідня,
Їх красень син умів кохати,
Кохане ім’я звав щодня.
І плакали обоє гірко –
Не в поцілунку, в самоті,
Як лебідь падав без лебідки,
Так наречений в пустоті.
А на столах було чар-зілля,
Стояв духмяний коровай…
І крикнув хтось: «Нема весілля»,
А чарку, Костя, наливай!
На відстані нема любові,
Взаємне щире почуття
Заховане в душі, не в слові,
Складає суть всього життя!
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470012
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 03.01.2014
[b]Коли закінчиться життя
Сама цього не знаю.
Що ж я зробила до пуття?
О, Боженько, благаю!
Назад погляну – прожила,
Роки мої де ділись?
Що залишила, що змогла?
Нічого… не посміла
Я вирвати з життя СВОЄ,
Що дане мені Богом.
Підносила усім, що є…
Така моя дорога.
Стомилася від всього я
Щоденним тим, що бачу…
Сльоза гірка – сумую я
В нічній пітьмі я плачу.
А ранком встану до зорі,
Біжу я на роботу.
О, Боже, як не до душі,
Чому такі клопоти?
Перекосило все життя,
Заплутало в дрібницях,
А там у серці, каяття –
Душевна таємниця.
Писати прагла все життя,
Була ж бо несмілива.
Прийшло на старість каяття,
Душа моя змарніла…
Ой, Боже! Серденько болить!
Чому нещасна доля?
Тече сльоза, душа не спить,
Бо ж не прийшла ще воля.
О, воленька-свобода є,
Розповідай несміла.
Несла життя, як неживе,
Дорогою блудила.
Не знала де себе знайти
І місця не пригріла.
Усе не те, не до мети,
Й не до мого вже діла…
Скалічило моє життя,
Перед очима – прірва…
Печаль, журба – одне сміття,
Лиш залишилась – Віра!
Молюся Богу, вся в сльозах,
Розповіла Марії –
Іконі Божій – по очах
Мої почула мрії.
Молилась довго, довго я,
І плакала й ридала,
Тоді я спати не могла
І Матінку благала:
Ой, Матінко, допоможи,
Візьми мене до себе!
Не можу жити у журбі
Я хочу вже на Небо!
Я стала потім засинати,
Ще зовсім не заснула.
Сказав мені: «Пиши! Писати!»
Чийсь голос, я здригнулась…
Він повторяє: «Ти пиши,
Не треба ще на Небо,
Ти не пізнала ще душі,
Тобі писати треба!»
Про що писати? Про печать?
Вже пізно, я стомилась,
А Божа Мати Благодать
Свою мені покрила.
Взяла я ручку і папір,
Я встала серед ночі
І написала давній твір
І від душі й охочий.
Він так сподобався мені,
Уважно перечитала.
Це ж Матінка мені вві сні
Сама продиктувала.
Цариця Неба і Землі
Я дякую ту Силу!
Що визволила із журби
Й мене переродила.
Іконі милій я молюсь
І хочу всім сказати:
Я від душі вам зізнаюсь…
Що значить Божа Мати!?
Тепер пишу щодня, вночі –
Моє це, дане Богом…
Та не дійшла ще ідучи…
Все ж вийшла на дорогу.
Бо ж над усе є Божа Воля,
Викладаю почуття…
Пишу – така на старість доля…
Поки не скінчиться життя![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470011
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 03.01.2014
[b]Іду на сповідь, краю мій коханий
Льняний встеляє доленька рушник
Матусиними рученьками тканий,
Що в пам’яті залишився навік.
Дороги!.. Скільки їх і не злічити?
Я стомлена шукаю в світі скарб
Безцінний , щоби душі розігріти –
Христовий світоч – найдорожчий дар.
А чи знайду той ключ святої віри!?
Що на весь світ засяє, як зоря …
Так хочеться щоб люди у довІрі,
Йшли в нову еру шляхом «Кобзаря».
У хащі лісовій у мертвій вежі,
У глушині збудую монастир.
У білу само виткану одежу
Всіх одягну на добродушний мир.
Сьогодні найцінніша в світі з акцій –
Наука надр жалючого ядра.
Цю зброю-невидимку радіації
В цілющий скарб перевести пора!
Україно! Матусю терпляча,
Твоє серце обпалене в болю.
Полин-Зірка сіяє тремтяча,
Тисне променем зморену долю.
Cум не тане в пелюстках барвистих,
Бо весна запалила тривогу,
В ніч квітневу складаю в намисто
Свою сповідь Всесильному Богу.
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2014
[b]Я дитина війни з сорок п’ятого року,
Перше вересня світ здарувало мені.
Батько був інвалід і добавив мороки
І відкинув з народження аж десять днів.
Виростала завзята у прагненні волі,
Відчинивши тихесенько двері життя.
Роздивлялась на світ коливаючи долю
Юні роки шукали святе майбуття.
Так пройшла по життю забуваючи втому,
Клич любові несла від отецьких воріт.
В рокотанні весни від хімічного грому
Мрія – думка лягла у сумний заповіт.
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2014