| Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
Моя Темрява
Завжди підходить мовчки
Крокує тихо
І до біса впевнено.
Моя Темрява
Вміє кричати і вміє мовчати
Втім, частіше
Шепоче мов проклята
Моя Темрява
Завжди шепоче слова
Прадавніші за будь-яку мову
Абсолютна руйнація спокою.
[i]
О, Моя Темряво!
Навіщо холодним ударом свого язика
Ти фатально руйнуєш спокій?
Він розбивається об твій холод
На сотні маленький уламків
На сотні дрібних деталей,
І кожна з них лишає на моїй шкірі шрам.
О, Моя Темряво
Я радий що ми більше не кращі друзі
Та коли ми вже перестанемо бути коханцями
І (чи) станемо ворогами.
О, Моя Темряво
Я мушу йти, хочу ближче до Світла.
Ні, повертатись я не збираюсь.
Але ми ще побачимось,
Бо так буває завжди в цьому похмурому світі.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2016
Над могилами мовчала Зірка.
Її тишу навряд почують,
Її легкість навряд помре.
Під могилами мовчали Трупи.
Їх бажання навряд врахують,
Їх мовчання таке важке...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2014
Ти виходиш з дому.
На вулиці холодно.
Людно.
І брудно.
Вдихаєш повітря з залізним присмаком,
Іржа осідає в легенях.
Поцілунки з металами
Холодні й віддалені.
Життя перетворилось на танець,
У світі різного металобрухту.
Злітаються мухи,
Як перші ознаки розрухи.
Навіщо ці танці у обладунках?
Навіщо метали і поцілунки?
__
Навіщо ця втома?
Вертайся додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2014
Давайте напишемо вказівку Богу,
Типу, ти такий крутий, дай ноги безногим,
Дай вуха глухим і дай руки безруким:
Оце, я скажу тобі, було б справді круто!
Позбав нас можливості вічно втрачати,
Дай мозку правителям, миру солдатам,
Дай людям з табличками ВСЕ, чого хочуть.
Скасуй димні дні, подаруй тихі ночі!
Світ трохи дивний, як для ідеалу.
Тут надто криваво - хорошого мало.
Ти, Боже, нас сильно заплутав.
Вирішуй проблеми - оце буде круто.
Чи все що ти вмієш - всесвітні потопи?
Валити в Содомі й Гоморі холопів?
Такі геоциди - це все, що ти можеш?
Давай, говори. Чого мовчиш, Боже?
Якщо ці приколи - це все, що ти вмієш,
То храми дарують нам марні надії?
У Біблії ти ж наче гірший за звіра,
В такого, чуваче, я в тебе не вірю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516611
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.08.2014
Янголи згасли.
Вогонь їх сердець, подарованих вітром
Замовк.
Їх крила зламались для нас непомітно.
Як вовк
На нас дивиться зірка остання.
Це Сонце.
Воно так стомилось чекати,
Та місяць не прийде.
Не прийдуть і зорі-солдати.
Вони у могилах.
Хоч рвались крізь ніч -
Не доплили.
Все небо втонуло.
Бо темрява, наче акула
Слабкість добра відчуває за милю.
А люди безсилі.
А ось і безглузда розв'язка.
Скажена, як сміх немовлят,
Що вмирають в руках акушерів.
Злітають у небо всі маски
І посмішки нас - людожерів.
Янголи згасли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2014
Коли ти губиш останню ляльку,
Світ або стає яскравим, або вмирає.
І все звісно залежить не від світу,
А від ляльки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488045
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2014
Сонце мовчить.
Від квартири згубились ключі,
Можна взяти і вдертись.
Дорога тремтить.
Краще просто пожить,
Мовчки, спокійно.
Сміються дроти.
Залишився лиш ти
І ще пара бездомних.
А сонце зайде.
І тебе вже ніхто не знайде,
Та і мабуть не варто.
Загубились ключі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2014
Ти так довго блукав пустелями.
Агресивними.
Небезпечними.
Так багато міняв свідомостей.
Тренувався.
Ставав сильнішим.
Ти стомився, отак блукаючи.
Від боротьби.
Час закінчувати.
Від зброї на пальцях мозолі.
На думках також.
На спогадах.
І ти повернувся додому.
Звідки вирушив.
Де все рідне.
Де про тебе складали легенди.
І пишалися
Твоїм образом.
А ті погляди, що там зустріли тебе,
Налякали тебе,
Відштовхнули тебе.
Все змінилось, змінились люди.
І боялись тебе.
І зреклися тебе.
Тільки от це не дім твій змінився.
Все таке ж,
Знайоме з дитинства.
Від мандрівки змінився ти сам.
Не впізнали тебе,
І боялись тебе.
Ти забув - тут не ходять зі зброєю.
А свою то ти
З рук не випустив.
Тут не дивляться насторожено,
Як ти дивишся.
Звик дивитися.
І лишився тепер без дому ти.
І розгублений,
І загублений.
Надто довго боровся з монстрами,
Дав можливості
Монсту в собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2014
Мовчання наповнене звуками,
Звуки наповнені тишею.
Тиша наповнена спокоєм,
Спокій - мовчанням наповнений.
Числа наповнені знаками,
Знаки наповнені думкою.
Ідеєю думка наповнена.
Ідея ж - серцями людей.
А люди наповнені вчинками,
А вчинки наповнені діями.
Ті знов наповнені думкою,
А та, як ми знаєм, ідеєю.
Навіть мозок наповнений імпульсом,
І мама дитям наповнена.
Тільки я нічим не наповнений.
Мені шкода, що я - порожній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483581
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2014
Мій оркестр давно розійшовся,
Хто допився, а хто у тюрмі.
Я боровся, я ж правда боровся...
Дирижера мені, дирижера мені, дирижера мені.
Інструменти гниють під дощем.
Дощ говорить, а люди німі.
Дощ не відає наших проблем,
Дирижера мені, дирижера мені, дирижера мені.
Над могилами дихає хмара.
Всі могили пливуть у пітьмі.
На прощання залишити б чари.
Дирижера мені, дирижера мені, дирижера мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2014
Перемога.
Як тисяча маленьких прапорів.
Як парочка безногих
І сліпих,
Що без поводирів
Шукають сцену для останньої вистави.
Поразка.
Як тисяча горняток кави.
Як поетичний вечір
Без поетів.
І тисячі мовчать за блокпостами.
Щоб одночасно заспівати.
І спокій.
Як тисяча зірок на небосхилі.
Їм не цікаво.
Байдуже,
Куди несуться наші хвилі
І як ми називаємо життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483138
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2014
Ніч дихає легенями героїв.
Вони забули власні імена,
Наїлись диму, газу і набоїв.
Їх повністю поглинула війна.
Ніч дихає легенями померлих,
Всіх тих, до кого не дійшла весна.
Всіх тих, хто глянув злу у жерло.
Всіх тих, кого поглинула війна.
Ніч дихає легенями країни,
Вона в крові, вона у нас одна.
Країни, котру довго вже труїли.
Країну теж поглинула війна.
Ніч дихає легенями вигнанців,
Сліпих, забутих і глухих.
Усі ми - їхні вихованці.
Ніч дихає легенями живих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2014
Маленька дівчинка у штучному світі. В світі, де більше не можна зірвати квітку, вдихнути повітря чи випити холодної води. Маленька дівчинка в мертвому світі. У світі штучної зими та штучного снігу. З нею лише її музична скринька, що невпинно грає повільну мелодію. І штучні сніжинки танцюють в такт. Наче завдені. У темному небі не було сонця, і єдиним сонцем для дівчинки був ліхтар. Холодний ліхтар, холодне сонце.
Маленька дівчинка в своєму світі. В світі, який створила вона собі сама. Чи не сама? І зараз їй як ніколи хочеться побачити самотню жінку з парасолькою, почути спів дивовижної пташки чи відчути запах пекарні. Але це лише мрії, що назавжди лишаться мріями. Маленька дівчинка в порожньому світі. І холодне сонце, що кидає свої промені на скриньку, наче підсвічуючи дорогу все новим штучним сніжинкам, їй постійно про це нагадує. Цікаво, а вони можуть заблукати? Легим рухом тендітної ручки дівчинка відігнала дурну думку геть, і та згоріла у променях холодного сонця.
Маленька дівчинка в холодному світі. В світі, де так хочеться відчути тяжкий прискіпливий погляд мами. Жінки, що колись подарувала життя. Жінці, що пізніше його забрала, назавжди лишивши дівчинку у холодному світі. Маленька дівчинка в загубленому світі. І хоча біль від маминих рук на шиї ще не пройшов, дівчинка вже її пробачила. Пробачила за власну смерть. Пробачила за воду, в якій втратила життя. Пробачила за те, що тепре мусить сидіти під холодним сонцем і слухати чаруючу мелодію. А може все не так погано?
Маленька дівчинка у далекому світі. Далекому від проблем, від слів та крові. Далекому від кохання, від сліз та смерті. Далекому від людей. Від всього живого. Маленька дівчинка, що ще хвилину тому тонула у холодній річці край села. Хвилину? А може день тому? А може рік? Так просто втратити лік часу під холодним сонцем. Маленька дівчинка у вічному світі. Може спробувати порахувати сніжинки? Чудовий спосіб провести час. Провести вічність. Вічність з музикою. Вічність під холодним сонцем.
Маленька дівчинка в безлюдному світі. І цей світ самотності здається таким тісним і безмежним одночасно. Босі дитячі ніжки зробили несміливий крок, лишивши на штучному сніжку гарненький рівний слід. І дівчинка ступає далі. Так складно звикнути до цього холоду. Холоду, що однаково ріже і зовні, і з середини. Але дівчтнка продовжує крокувати під холодним сонцем. Навіть і не підозрює, що її матір лише щойно протеверезіла і зрозуміла, що накоїла. Ні, маленька дівчинка не бачить, як бідолашна жінка у сльозах кидалася на людей і кричала їм щось незрозуміле. В цьому світі немає місця для сліз.
Маленька дівчинка у темному світі. І Лише холодне сонце дає їй бачити свій шлях, привітно встелений холодним штучним снігом. Мама казала, що сніжинки - це сльози янголів, що не можуть повернутися на небо. Мабуть це вигадка. Сльози янголів не можуть бути такими холодними. Чи можуть? Мабуть лише під таку музику. Ох, якби ви зараз могли бачити те, що бачить холодне сонце. Маленька мертва дівчинка крокує у нескінченність, забираючи з собою сніжинки і музику. Прощаючись зі світом смертних. І він прощається з нею, наче з янголом, якому нарешті дали шанс повернутися додому. Лишаючи її тут назавжди.
Маленька дівчинка у великому світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478186
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.02.2014
Я надто повільно ходив у дитинстві – мама мене постійно підганяла. Знаєте, тоді я був на неї злий за це. Тепер – вдячний. В дитинстві ти не помічаєш, скільки люди мають причин поспішати. Іноді буває просто надто холодно, щоб йти повільно. Іноді дощ підганяє тебе. А іноді просто не хочеться довго дивитись на обличчя людей. Знаєте, як це буває – ти бачиш у них своє відображення. Розумієш. Що по суті ти такий же, чи навіть гірший. Є звісно чудові люди, що можуть зі своєї висоти поглянути на сморід загального суспільства і посміятись з нього. Я не з таких людей. Я чудово розумію, що я – дрібний елемент цього суспільства. Цього смороду. Коли я йду з компанією, я йду повільніше. Вони відволікають мене він таких думок. Але лишаючись на одинці з собою…
Того дня діяли всі три причини для того, щоб ходити швидко. Дощ, холод і люди. З краплями дощу приходять думки. Вони спускаються з небес. Може це тому, що на небесах бачать нашу жалюгідність, але я сумніваюсь. Якби хтось слідкував за нами, він би осліп від такої жалюгідності. Осліп би і втопив нас у цьому дощі. Так, мій уявний ідеальний бог зробив би це вже давно. Але уявний ідеальний бог помирає ще в дитинстві, а після нього залишається тільки дощ.
Якщо достатньо швидко добігти до метро, то парасолька не потрібна. Мені ж навіть приємно змивати з себе все це. Дощ, він же шалено щирий. І тоді я спускаюсь під землю майже чистим. Під землю – символічно. Можна поглянути вгору і зрозуміти – над тобою ходять сотні людей. А ти дивишся на них знизу. Все життя дивишся знизу, а тут хоча б виправдано – ти ж в метро. Смішно. Колись ти припиняєш сміятись через жарти. З того моменту ти починаєш сміятись через істерику, що ці жарти викликають.
То ж коли я спустився в метро – рефлекторно поглянув на стелю. Вона чиста, біла і спокійна. Хіба можна повірити, що за цією стелею живе місто? До мене протягнув руку товстий хлопчик. Вони просять грошей, це потрібно їм щоб виживати. А мені і не шкода – я можу роздати себе всього. Навіть хочу. Хочу скинути хоч частинку тягаря. Хлопчик отримав свої папірці і радісно пішов геть. Люди подумають «Оце ж добрий чолов’яга – так роздає гроші біднякам! Чиста душа!». Соромно їх розчаровувати. Егоїзм – єдина причина такої моєї поведінки. Бажання здаватись собі хоч трохи кращим, ніж я є насправді. Собі… До чого ж я опустився, якщо доводиться брехати собі?
А опустився я до найглибшої станції метро у Києві. Я люблю цю станцію – на ній мало людей. Чекаючи на потяг, можна порахувати до нескінченності. А цей швидкий синій монстр мчить по тебе, розриваючи підземелля. А потім зупиняється, щоб прийняти тебе у себе. Коли двері вагону зачинились, я відчув себе у безпеці. Це звісно оманливе почуття – навіть на найшвидшому потязі ти не втечеш від себе. І я не втік – тільки відволікся. Відволікся на смішний спогад.
Кілька днів тому ми з колегами сиділи у невеличкій забігайлівці біля нашого офісу на Арсенальній. І коли нам треба було порахувати, скільки нас зібралось за столиком, Антон запропонував порахувати мене за половину людини. Я засміявся. Коли прийшов вечором додому, знову сміявся. Іноді так складно зупинити цей сміх…
Ось і моя зупинка. Потяг їде набагато швидше, якщо ти тонеш у спогадах. Думаю цей потяг просто пожалів мене – від спогадів же можна і померти. Двері відчинились швидко, і я вирвався з синього монстра. Так тихо тут, на кінцевій. Мене раптом охопили цікаві думки. Якщо піднятись на поверхню і пройти два квартали, я опинюсь вдома. Так, як опинявся сотні разів до цього. Але у той момент бажання йти додому у мене зникло – я нарешті зламався. Хороше слово – зламався. Так ми, слабкі люди, називаємо те, що насправді означає «зрозумів». Зрозумів, що мені не треба додому. По суті мені взагалі нічого не треба – це ж немає ніякого сенсу. Я підкосився і раптом впав. Всі ті думки своїм тиском нарешті мене здолали. Сміявся, я ж завжди сміюсь. Єдина природна реакція на будь-яку атаку. Коли тебе б’ють, ти або смієшся, або помираєш. А я був заслабкий, щоб померти. Навіть на це мені не вистачало сил.
Я лежав на підлозі. Повз мене пройшов чолов’яга у мокрому пальто. Значить дощ на вулиці все ще танцює. Знущається наді мною. Сміється, і його сміх зливається з моїм. Так я думав тоді – всі сміються зі мною, а не з мене. Я мав би спробувати підвестись, але бажання не було. Та і сенсу також – навіщо? Лежати і сміятись – ось і все, що має сенс. Всі складові мого маленького світу – сміх, бруд і танцюючий дощ. І швидка хода. А все через те, що в дитинстві мама мене постійно підганяла.
Я припинив сміятись, коли хтось протягнув мені руку. Хтось хотів допомогти мені встати з брудної підлоги. Припинив сміятись, поглянув у бік ескалатора, і світ став справжнім.
Заплакав ритмами дощу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478180
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.02.2014
В моєму місті темних ночей немає,
Там взагалі рідко ночі бувають.
Воно ж так близько до раю,
До уявного раю.
Сніг іноді тут випадає,
Але тільки із казкою він собі дозволяє
З'явитись у нашому краї,
Щоб той став ще ближчим до раю.
Тут так тихо, у нашій зграї.
І якщо раптом хтось помирає,
Все місто співає.
А потім на мить замовкає.
Завмирає.
І феніксом знов оживає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2014
Ви могли б увійти до нього в кімнату.
Без запрошення, але зі сльозами.
Він звісно впустив би, інакше то був би не він.
І коли б ви вийшли, вам стало б легше.
На його дверях ніколи не бувало замків.
Бувають же такі люди.
Без замків.
Завжди відчинені люди.
Ось тільки коли ти відкритий для всіх,
Це не означає безгрішність.
Це страх.
Бо, як сказав персонаж колись смішно:
"Ти ховаєшся у всіх на очах".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476796
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2014
Я так довго підбираю слова,
Що вони втрачають сенс ще на підльоті.
І тому так радію, коли ти підбираєш ті слова з підлоги,
Протираєш ганчіркою і ставиш на поличку поруч зі мною.
Наче експонат.
Ми всі для тебе наче експонати в твоєму музеї болю.
Ти не спустиш нас з полиць, не притиснеш до себе.
Боїшся.
Що нам буде боляче, як і тобі.
Що ми побудуємо власні музеї болю.
Ти мовчки оглядаєш полиці,
Всі ж на місці, правда?
Все на своїх місцях.
Завжди.
Не молишся.
Не благаєш.
Не відкриваєшся.
Тільки мовчиш.
Завжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476784
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2014
Люди в полоні законів,
Закони в полоні людей.
І щоб розірвати це коло,
Не маємо жодних ідей.
Верхівка втрачає довіру.
Низи втрачають контроль.
А ми втрачаємо шкіру.
Ми знову міняємо роль
І ось ми у рабстві канонів,
В руках у великих дітей.
Бо люди в полоні законів,
Закони в полоні людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475218
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2014
Ми з тобою не граємо жодної ролі -
Ми маленькі піщинки на фоні великих сердець.
Тих сердець, що одвічно прямують до болю.
Тих сердець, не знайомих зі словом "кінець".
Без кінця ці серця нас стискають.
І від них нам з тобою ніяк не втекти.
Ті серця, що блаженними їх називають.
Ці блаженні серця - наші страшні кати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474618
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2014
Всі діти в квартирах
Замовкли.
Дорослі в погонах
Завмерли.
Вчені в підвалах
Осліпли,
І звірі в коробках
Зітхнули.
А кулі в стволах
Вклонились,
І квіти у полі
Впали.
Літо уста
Стулило,
А осінь й раніше
Мовчала.
Всі слухають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2014
Більше ніяких записок на холодильнику,
Я забуду, як виглядає твій почерк.
Не вмикатиму лампи, вимкну світильники,
Якщо ти так сильно цього хочеш.
Заховаю тапки, що ти іноді носиш,
Твоє ліжко віддам сусіду.
Я зроблю це, якщо ти попросиш,
Якщо скажеш "Бувай, я вже їду!"
На твоїй шафі повішу замок,
Ключ від якого лишиться у тебе.
Всі зникають іноді, як та купа зірок,
Що зповзає з ранкового неба.
Тільки чашка твоя, наповнена чаєм,
Постійно стоятиме на веранді.
Щоб всі знали - я не забуваю.
Щоб всі знали - тобі у нас раді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471772
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2014
Розірвані душі, спиртовані сльози - частинки моєї колекції.
Загублені діти, вірші і іграшки - місце знайдеться для всіх.
Брехливі промови, заплакані очі, розписані мертвими лекції.
Пронизливі крики, забуті зізнання і тихий приглушений сміх.
Локальні конфлікти, алко-залежності - частину видно для всіх.
Маленькі в'язниці, продані цінності, небо в холодній трубі.
Святкова незайманість, священна закоханість, втрачений в юності сніг.
Все ж більшу частину моєї колекції я тримаю в собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2014
Наш слід - то ж і є наша вічність,
Надія на щастя - маяк.
У цьому вся суть і інтимність,
Ну, я розумію це так.
Немає ж людей без надії,
Бо люди прекрасні і вперті.
Ну, так я це все розумію.
І вірю, що люди - безсмертні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471502
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.01.2014
Ніч знов протікає по трубах, артеріях й душах.
Вона огортає далеким і ніжним теплом.
Твій потяг у вічність давно вже прогрівся і рушив,
Свободу ти бачиш лише за броньованим склом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2014
Коли ти йшла від мене назавжди, ти забула свою рукавичку.
Білу, з цікавими сріблястими цятками.
Коли ти йдеш назавжди, не варто залишати частинку себе.
Але без цього ніяк.
Не повертатись же, так?
Без цього ніяк.
Іноді щоб знайти хороший вірш, доводиться перечитати сотню.
Іноді щоб знайти хорошу людину, доводиться довіритись сотні.
Мабуть тому я так радів, коли знайшов тебе,
Жінко у рукавичках!
Бо ти була єдиною, кого мені не хотілося вбити зранку,
Коли я тільки прокидався, а ти вже співала на кухні,
Готуючи для мене яєшню і хороший настрій.
І ти була єдиною, від кого я не тікав вечорами,
Коли ми тримались за гітару і за руки,
І при цьому навіть виходило грати.
Але ось ти пішла від мене назавжди.
Лишила тільки рукавичку, і ту - випадково.
Білу, з цікавими сріблястими цятками.
Ми завжди лишаємо рукавичку, коли йдемо навіки.
А в рукавичці ти лишила мені трохи надії.
Повертайся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2014
Розірвані ночі іржавіють там, під ногами.
А над головою день розсипає свій сніг.
Ось тільки хотілося б зовсім не тими ходити шляхами.
Хотілося б клаптики ночі забрати з під ніг.
Так завжди буває, всі дні нам даються навіки.
Бо вдень живе розум, а серце в цей час тільки спить.
Бо день це для серця спочинок, відрада і ліки.
Так завжди буває - нам ночі даються на мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2014