| Сторінки (1/86): | « | 1 | » |
лиш дикий звір в самотності знайде розраду
і схилить голову в очах пітьми
і не загубиться, аби ввести в оману
гіркі обличчя потойбічної імли.
він схилиться пропащою журбою
перед нестримним подихом тяжкої гри
і не зупинить потяг свій, який веде до зради
з життям та смертю юної пори.
він не злякається правдивості гіркої,
ані солодкої в той час брехні,
впаде глухим дощем на землю
в обійми світанкової зорі.
він стане морем синім та глибинним,
сховає весь той біль та страх,
і дасть загубленій у мандрах долі
знайти свій спокій у останній раз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568160
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2015
Нужно выписаться и оставить, как обычно, на бумаге все то, что душа желает выкрикнуть и достучаться до здравого смысла моего же подсознания.
Когда запутываешься в паутине мыслей и стараешься не принимать желаемое за действительное, всеми силами переубеждаешь свое подсознание, что это все не для тебя, не твое и не с тобой – начинаешь отсчет времени, которое заключено в наручных часах с выгравированным диковинным орнаментом. Слушаешь тишину и какое-то движение за окнами не-твоего, на самом деле, дома.
«Чому ж так високо літаєш» кричит и разрывает от чувств голос Вакарчука из уже старенького ноутбука. Мысли не спят и не собираются оставлять в покое странницу в моей душе, которая время от времени уходит, но всегда оставляет обещание вернуться с новыми силами.
Слова витают в воздухе, висят грузным тучным заревом, изредка с проблесками светлого, но, все же, грязного неба. Эта пелена преграждает путь к звездам, и сложно увидеть что-то действительное редкостное и стоящее внимания. Ничего не видно и это тянет куда-то вниз. Маяк сбивает с пути и размагничены все компасы, а солнцу не пробраться к тому, что является истинным и явным.
И слепо ожидаешь ветер, отождествляющий все прекрасное и ужасное одновременно, чтобы узреть синеву или смольную черноту бескрайнего неба, чтобы следовать за солнцем или звездами.
Нужно протереть сознание от пыли и грязи и высвободить залежавшееся и тщательно охраняемое внутренними драконами то, что боишься назвать вслух и даже страшно написать.
Это сжимает в прочный кулак и крепко держит, не подпуская никого и не предоставляя никому право забрать и заботиться о нем бережно и надежно.
Это смотрит на тебя каждый день, ходит рядом с тобой, ест, пьет из твоего бокала, спит рядом с тобой, чувствует себя прекрасно и одновременно отвратительно. Оно смотрит на тебя сквозь пальцы, насмехается и дико радуется новым свершением. Двуликое и одинокое, уживается, словно две параллели, протянутые сквозь тебя внутрь, в самый центр, точно в цель.
Оно оберегает, и одновременно губит. Это твой запрет, это твое внутреннее несогласие, это твой рок, твой страх и твоя дилемма.
На самом деле,
это
только
ты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568159
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 20.03.2015
ці солодкі перипетії, міжусобні війни
трикляті судові процеси.
стоїш перед собою, немов перед Богом
сповідуєш б-лядську затягану душу.
кидаєш недопалки, куриш останню дозовану смерть,
плюєш на мораль і скидаєш свій хрест з іменної Голгофи.
тепер ти інвестор чистильні,
співвласник півкола в холодному пеклі.
ти вершник ідей про знедолену віру,
затоптану ліру
втрачену мрію.
пируєш на звалищі гордих імен,
звабливих та хтивих тілесних богем,
ізгоїв, бродяг та бездомних гуляк
брудних не від бруду,
смердючих від суму.
ти глянь собі в очі,
там ріки із крові і сльози від болю,
там плач безневинний, скалічені долі.
спинити не думав?
чи зжалитись може!?
і впасти на землю, коліна схилив.
ти демон, ти зло, ти бридкий Люцифер,
тобі в «преисподней» відділено кращі із кращих знамен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567919
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2015
бо то надто просто формуються букви,
годинами носяться,
днями леліються ,
й плекають вже їх місяцями,
а ті, шо занадто важливі - роками.
складають піснями і люблять віршами,
вивчають і знають віками.
їх кажуть, де часом є болісно, й часом цікаво,
часом грайливо і часом нестерпно,
часом не солодко, часом солоно.
їх безліч у морі безмірному темному,
часом глибинному, часом такому прозорому й світлому.
вони там, де криється сутність
помірна й манірна,
розпусна й нестримна,
а часом сумна і повільна.
вони там, де важливість сама,
її й не помітиш вірдазу,
не взнаєш, не скажеш вже точно для чого та й нащо,
вона ж бо таємна,
вона ж бо сакральна
вона ж бо закрита
незаймана, зайва,
і та, що не марна.
її ж бо потрібно відкрити й пізнати
дізнатись,
в руці б вже тримати,
прокинутись зранку і вже точно знати,
шо все те важливе,
і дійсно потрібне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567918
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2015
ні, ні, то не вірно.
вдихаю запах вранішнього сонця та
запах твоїх недопалених самокруток
відчуваю кисло-гіркий присмак портвейну у себе на губах
і холод, такий метафізично теплий холод на тілі, ногах і руках.
та нині потрібно лише одне,
йти б туди, де непомірно й важливо сидиш і чекаєш на мене ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566482
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2015
Дні, неділі, не-ділені немов повії,
Не-зіткані словом глухим, не ділом
В очікуванні недо-обіцяного
Не-вірного, та напрочуд вільного
Анти лінійного, хрест-навхрест затятого
І несерйозно спокійного
Гармонійно завіреного
Гулко падаючого, тихо взлітаючого
Світо-глядного, обнадієного
Сліпо-не зайвого,
То вже з вказівкою
Казкологічного
Дифі-рамбного, рандомно обраного
Напрочуд цікавого, сюрреального
Не-злободенного, енного
Стомленого й затяганого
Нічийного, та запартаченого.
Don’t worry about it
It’s good for your life
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2015
Спробуй описати, як тривимірні світи
дзижчать й клекочуть під залізним важелем псевдо світил,
які невпинно гнуться, безперестанку рвуться й пнуться,
до початку нерозгаданих мірил.
Введи в оману сотні тисяч сталих теорем,
зламай непохитну систему,
та вже зруйнуй складну дилему.
Ключі знайди й почуй ту божевільну німоту,
Як я кричу не проронивши й слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542107
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2014
Эпиграф
Скитаясь меж пустых миров, в отчаянной попытке осознать,
что правда есть, а что же ложь,
он, истину найти пытаясь, святую веру вновь обрел…
Он жил, годами огорчаясь, что среди лиц красивых, но фальшивых,
Так много душ пустых и лживых.
И горестно, день ото дня калечась,
он задавал себе вопрос с несуществующим ответом…
Он стал бродягой по’ миру’ скитаться, средь красоты слепой,
Пропащей, жадной и немой.
Он слышал много разговоров о дурном,
Он видел лица похотливые и злые.
И мысли путались от этого, сбиваясь в четкий ненавистный ритм.
И как он не пытался говорить – не слушали его, да чудаком ещё прозвали.
«Слепцы!» кричал он вслед, но никому не было дела до него,
Никто не слушал крик души бродяжьей,
И так решил он замолчать, слова все выбросить и речи важные, как ордена, сложить.
Цепями тяжкими, камнями серыми, святую душу заложить.
Он хладным градом пролился с небес,
Упал на землю черную и превратился в тень
Немую, серую, слепую,
Он стал бездомным духом прерий,
И вольным диким зверем в человечьем теле.
Он был никем, он стал ничем,
Он охладел и сник совсем…
Он веру стойкую утратил,
Надежду верную сгубил,
И обреченно сердцем опустел…
Так шли года, менялись страны, города,
Менял он реки и моря,
Он посещал такие разные далекие края.
За время то он черствым стал,
И точно знал, никто не всколыхнет в нем чувства вновь…
Но вот он, в странствии скитаясь смело, не думая и не гадая,
Наткнулся так, на рваную, истерзанную душу,
Потрепанную, но ещё живую.
Не смел он прикоснуться к ней,
Не знал он, как же подступиться,
Не знал он что сказать,
И как с ней разговор начать,
Но не нужны ей были эти разговоры.
Душа молчала и лишь взглядом тихо о судьбе своей кричала…
Горда, сильна, непобедима,
Душа храбра и непоколебима.
Она стояла каменной стеной,
Бросалась смело в омут с головой,
Она неумолимо шла сквозь мрак!
Впервой увидел он глазах печальных,
Несокрушимую отвагу и готовность идти в бой.
Смутился он, что сам не устоял,
Что силы больше не хватило побороться,
Что веру и надежду в сердце не сберег.
В тот миг он опустился на колени,
И голову в смирении склонил….
Душа неслышно подошла и нежно за руку его взяла,
Пронзила сердце мрачного глупца,
Что побоялся верить в чудеса.
Она вернула в сердце веру и любовь,
И поселила в нем надежду вновь.
Без надобности глупой суеты,
Без надобности громкой слепоты,
Без жалкой и ничтожной глухоты,
Она без лишних и ненужных слов,
Весь мрачный путь лучами солнца осветила…
Эпилог
Бездомный, наконец, свой дом обрел,
И счастье в нем неслышно поселилось.
Два странника скитаясь меж миров,
Теперь навек душой сроднилось.
Их горький опыт научил не лгать,
И с жизнью поступать на милость.
И за руку сильней держать того,
К кому душа всю жизнь стремилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2014
ти входиш під шкіру,
ніби нестримним потягом мчиш невідомо куди.
не схибиш, бо не знаєш куди ж таки йти,
що тобі ці дороги, як в серці весь Всесвіт?
не приходь до мене, як не знаєш про шо будем мовчати,
не приходь до мене, як не осилиш мою пітьму,
не чіпляйся за мене, як не чуєш про шо я кричу.
зніми нарешті бруківку з душі,
тобі ж бо не вистачає терпкості,
словам щирості, то все порожні тонкощі,
не чіпай мого оніміння, тікай від того знеможіння.
дорослі не оглядаються назад, а ми як діти коливаємось вперед-назад,
на кой чорт тобі шлюхи-шляхи, як поруч он незаймані незвіданні стежки?
поміж ребер грай мене, вдихай, як дим зі своїх цигарок,
тільки не саджай мою душу за грати,
і, благаю, не тримай мене, як більше не буде з ким грати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2014
як це богемно, губити себе так даремно,
втрачати безмежно, й до болю шаленого так незалежно.
но плыть против ветра, бесстрашно,
вальяжно и так несуразно.
й лічити нестримно, і бути, де ніби-то, темно,
і слухати тишу ту, так обережно.
ведь это не нужно, не важно, абсурдно,
кому это нужно?!
та, начебто, й треба, така ж ти потреба,
моя ти проблема,
ты горькая схема, глухая система,
ты склАдна болюча моя мікросхема.
с тобою иначе, ты так озадачен.
ты так беспорядочно целью потрачен,
що хочеш віддати, що бУло й не стало, чого не бувало
що ми змарнували і що віддалИ.
но стань же последним дыханьем весны,
і стань же моєю останньою згубою, марою, тінню,
холодною мрією тої зими.
згуби мене, втрать і забудь, не тримай.
держи меня, верь в меня, будь ты и не отпускай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2014
серйозно про несерйозне і навпаки.
а давайте без зайвого,
всякого невиразного та неясного,
всього того, шо з часткою "не".
воно то НЕ-правильно,
НЕ-вірно,
НЕ-потрібно і
НЕ-роздільно.
гра така, що складаєш в кінці короля і ферзя
в одну спільну коробку,
і все забуваєш, що грав,
і взагалі відлітаєш, тікаєш і в ступорі тупо зникаєш.
і нібито "так, розумію", в реалі все "х*й його знає".
якусь собі думку гадаєш,
будуєш ходи, таки колобродиш,
і все чітко знаєш.
а потім повільно вже дах свій втрачаєш,
"привіт, божевілля! заходь, не соромся!
що хочеш? вина чи лайна?"
лайно в голові, вже навіть не безлад.
то тупо, смекаєш?
сидиш на дієтах,
стоїш у штиблетах,
одягнений в безлад і прибраний в нЕсмак.
а як починалося вже і не знаєш.
про все забуваєш, на все забиваєш,
та, врешті, сидиш і втикаєш.
гаразд, все нормально, напевно, непевно,
"та, всяке буває", говориш даремно.
куди вже податися сам і не знаєш,
до чого ведеш і від чого тікаєш,
що вічно гадаєш і що певне знаєш.
насправді ж нічого в руках не тримаєш.
чуже все, миттєве і все не твоє,
далеке, даремне, порожнє, буремне,
цікаве, казенне, дилемне, проблемне.
як вирватись з цього, чесно, не знаєш…
а я написала би ще щось богемне,
таке еклектично вальяжно - душевне,
та це вже, тим паче, нікому не треба,
ідіть собі далі, подалі, надалі.
бо я тут між вами персона нон грана,
небажана, важна така собі, дама…
ну що ж, наостанок, я маю сказати,
бач, шоу триває, я б’ю в барабани!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2014
Бажання нас веде звабливо за собою,
спокусливо, по лезу гострого ножа…
в тобі, в мені нестерпна тяга та шалений подих,
і ми у прірву від солодкого й терпкого…
не стримуйся, ти вголос зажадай,
скажи мені, що так нестерпно й так відверто хочеш.
то є інтимно, потаємно для обох,
коли від кайфу, тихо ти заплющиш очі,
й згарячілим подихом та ніжними губами сам усе почнеш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2014
Зателефонуй мені, як втомишся від безкінечного самоаналізу,
Тяжких думок чи колючих власних граней,
Я мовчатиму й слухатиму твою стомлену тишу.
Запроси мене до себе в гості, просто так,
Не маючи жодного вагомого приводу,
Я просто посиджу з тобою поруч,
Фізично й духовно.
Ти мені розповідатимеш,
Як чудесно літати, як чудесно мати крила,
Як чудесно розчинятись в небесному просторі.
Мені ж бо, головне знати, що саме сьогодні і тут,
Я потрібна тобі так само, як ти потрібен мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509443
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2014
Я наблюдала за ним, но так, исподтишка, пока он не видел. Его скулы сжимались, когда что-то не получалось, но он сохранял спокойствие и не давал волю чувствам. Взгляд был всегда сосредоточен на том, что он делает, думает, казалось, что этот человек - механизм, идеально отточенный и нерушимый. У него были сильные жилистые руки, видно было, что он следил за собой и держал тело в форме. Ему было больше, чем 22, мне казалось, что это мудрый зрелый мужчина, повидавший многое в своей жизни. В его молчании было больше смысла, чем у многих людей, которые без умолку трещат. По началу, мне было непривычно, и я злилась, так как впервые человек вызывает и раздражение, и понимание, впервые, мне было комфортно в молчании и, впервые, я понимала, что бессмысленно его нарушать. И постепенно я привыкала к такому порядку вещей, я просто не трогала его, когда видела, что ему нужно пространство. Я знала, что он сам все расскажет, почему-то я это чувствовала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507094
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.06.2014
Все справжнє розчиниться в непомірних обіймах солодких рук,
коли настане інтимність подиху й шаленого биття в грудях.
Коли терпкість цілунків не зміряти словесно,
і тільки сокровенне и таємне для двох,
тепле й зігріте в турботі рідних долонь…
головне знайти, що плекати й берегти, що леліяти й у собі нести.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505436
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2014
ми падаємо кометами вниз
і розбиваємось, розлітаємось...
а хтось малює портрет
він складає історію,
двох випадковостей,
двох загублених одинокостей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501220
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2014
Бежать, бежать, сорвать все маски и пуститься с жизнью в пляс!
Бежать, так далеко, за горизонт, чтобы до боли в теле, чтобы до жжения в груди!
Чтобы кричать, чтобы из клетки выпустить терзания, сомнения души!
Дышать, будто в последний миг,
Плясать, будто впредь шансов нет!
И ничего и никому не говорить,
Забыть слова неловкости,
Все оправдания, неточности.
И до безумия гореть, желать, лететь,
До сумасшествия творить и без забвения любить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2014
давайте будем слушать блюз,
немного опьяневшие от красного сухого,
такие вольные, чуть-чуть безумные,
немного пошлые,
слегка румяные,
слегка поддатые...
мы будем пить и много-много танцевать,
под сладкий ритм крутого джаза,
под виртуозный стон гитары,
в горячий такт ночного блюза...
мы будем веселиться, падать и смеяться
давайте просто наслаждаться…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499655
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.05.2014
Ваша "любофь", мосье, немов пломбір,
так розтає при що найменшій теплоті,
ну а холодність сніжна
знову, чомусь, відроджує забутий Вами
бурний інтерес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499344
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2014
мені нема чого сказати, коли порожні очі,
а істина – продажна та порочна.
коли душа заплутана в тяжких сумних тенетах,
і часто так звучать колючі фрази.
я поза грою,
не хочу брати участь в холіварах,
не хочу розбиватись об глуху стіну безжалісності
й зубожіння сірої душі.
я відійду,
лишу тобі, прискіпливому,
весь театр, всі дійства та дешевизну дволикості твоєї.
ти мара, тінь, ти жалюгідний та сліпий,
і вже нічого не кажи.
ти сам все зруйнував.
ти сам усе закінчив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2014
Через нашу жизнь проходит множество людей. Человек, с которым, казалось бы, будешь всегда дружить – рано или поздно уйдет, оставив за собой только шлейф воспоминаний. А человек, с которым ты думал никогда не будешь даже видеться – приходит так неожиданно и внезапно, что не успеваешь даже удивиться. И этот человек останется навсегда.
Друзья – очень важны в современном обществе. Много кто говорит какими должны быть настоящие друзья, ставя рамки, шаблоны, сбивая с толку многолетнюю дружбу. Мне кажется, что все советы, которые мне кто-либо говорил: с кем дружить, от кого лучше держаться подальше – такой бред. Если мне нужно будет разбить лоб, испытать предательство, разочароваться в человеке – я это рано или поздно сделаю. «Умный учится на чужих ошибках, дурак – на своих» - мне не совсем нравится эта пословица, потому что человек, пока сам не почувствует – не узнает.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498088
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.05.2014
ми втікали.
від правил, догматів,
ми прагли до краю Землі.
ми летіли за обрій,
ми падали,
ми піднімались
і так відверто хотіли життя.
ми вірили в те, що за долею - шлях.
ми любили, літали
ми падали в забуття,
ми тримались за руки,
і вірили долі,
і вірили снам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2014
Є такий період, коли за вікном рання осінь, чи вже тепла весна, а небо вкрите густою пеленою сірих, темно-синіх могутніх дощових хмар. Саме тоді я полюбляю натягти зручне не промокаюче взуття, приємний теплий одяг, взяти з собою парасольку й прогулятись під рясним дощиком, вдихаючи свіже прохолодне повітря. Так приємно іноді підставити обличчя прозорим капелькам та відчути легкість думок, свіжість і чистоту в голові. Я дуже люблю шарудіти листям восени (звісно якщо немає того жахливого болота), гуляти парком, спостерігати яскравий контраст, коли ще не всі дерева прийняли золоте вбрання і вони відчайдушно, до останнього листочка тримаються за літо, яке так швидко пролетіло... Люблю спостерігати, як на весні буквально на очах піднімається трава, бубнявіють бруньки, розпускаються квіти, листя, природа розпускає свої шатри й прокидається від довгого сну.
І як приємно зайти в якусь крамничку чи маленьку кав’ярню, замовити собі щось зігріваюче, витягти книгу чи блокнот, і відлетіти на своїх думках далеко від реальності.
Або ж провести цей непогожий день вдома за переглядом нових цікавих фільмів, насолоджуючись різними смаколиками та попиваючи гарячий чай чи каву (обов’язково з корицею). Ідеально, якщо в дому буде тихо та спокійно, в такі моменти важливо, щоб було тепло та комфортно. Тому бажано закутатись в ковдру аби відчуття повного щастя ніжно огорнуло душу.
Я дуже люблю слухати заспокійливу мелодію дощу, люблю спостерігати за грозою, коли віти дерев схвильовано коливаються в різні сторони, а різкі краплі розбиваються об сірий асфальт, наповнюючи де-не-де ямки водою, утворюючи калюжі.
Кожна погода має свій шарм та особливість, просто варто навчитись бачити приємне в усьому:)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497750
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.05.2014
Одного разу у мене була можливість познайомитись у метро з симпатичним хлопцем, я помітила що він крадькома поглядає на мене. Типу не палиться, але я бачила це. Це було кумедно та мило, він мені теж сподобався, але жоден з нас не наважувався зробити перший крок. Я розуміла що не побачу його ніколи більше, що, можливо, буду жалкувати про те, що не зробила чогось. Але моє «він же ж хлопець, він має знайомитись, не я» зіграло свою роль. Ми стояли так декілька зупинок. Я розуміла що не буду робити перший крок, тому й намагалась не дивитись у його бік, але все ж не могла не піддатись спокусі і періодично кидала в його бік «випадкові» погляди. «Станція Оболонь» я наблизилась до виходу, двері розчинились і я вийшла на перон. Востаннє я глянула на нього через вікно вагону, Він дивився мені услід. Двері зачинились і я розуміла що більше не зустрінусь з ним. Потяг поїхав далі, а я пішла у напрямку дому. Всю дорогу я думала над тим, що це людина, яку я часто собі уявляла в думках. Високий, спортивний, у нього гарні доглянуті руки, має темне волосся та горіхового кольору очі, в нього приємна посмішка. Він одягнений просто та зі смаком, у нього такі сильні руки і він обов’язково має тату. І я упустила можливість. Отак от просто. Тому що в моїй голові існує правило, що перший має знайомитись хлопець. Хіба це не тупо? Правда, якщо це доля, ми обов’язково зустрінемось. Я впізнаю його за поглядом…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497629
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.05.2014
Кожен із нас має якісь страхи. Вони нас часто переслідують в думках, застають зненацька. Буває таке навіть, що ти просто їдеш десь в метро, сидиш на парах, обідаєш, і відчуваєш, як щось здавлює груди, щось тривожить, щось закрадається, немов тінь у твою свідомість. Стає лячно та незручно. Що це? Чому ми так безсильні перед своїми страхами?
Я часто замислююсь над тим, що нічого не встигну. Ні, не написати доповідь чи статтю. Я боюсь, що не зроблю нічого значимого в своєму житті. Що не принесу ніякої користі. Що не реалізую себе як особистість. Що не побачу світ, що не побачу як живуть люди в Нью-Йорку чи Лондоні. Не побачу, як прекрасний Тихий Океан і як чаруючі сходи та заходи сонця на Санторіні. Я боюсь що так і лишусь пересічною людиною, яка влаштується на роботу, заведе сім’ю і все. Я боюсь зустріти та закохатись в людину, яка не розділятиме зі мною моїх бажань. Страх жити так, як і всі, страх опуститись до задоволення примітивних потреб та бути завжди у підніжжя гори. Страх так і не забратись на ту гору. Страх не ризикнути, ризик – виправдовує дії. Результат – виправдовує все. Я звісно безсильна перед примхами долі, але хочеться вірити, що я керую своїм життям повністю. Хочеться вірити в те, що я можу направити штурвал у правильному напрямку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497383
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.05.2014
Якби я могла щось змінити, то я б змінила своє відношення до багатьох речей. Я б віднеслась простіше до критики, до думки багатьох людей, яка звучить як звичайна заздрість. Я б поступила на інший факультет, раніше почала б писати, вірніше – почала б вчитись та зростати в цьому напрямку набагато раніше. Я б раніше почала вчити англійську мову та зробила б загранку, відкрила візу й полетіла б в інші країни. Я б перестала витрачати гроші на непотрібні речі, дешеву їжу, фаст-фуд, я б зайнялась танцями. Я була б набагато впевненішою в собі, я б не боялась висловити свою думку, не боялась ставити запитання, я б не соромилась того, що чогось не знаю. Я б проживала кожен день, ніби це останній день у моєму житті. Я б не зосереджувалась на образах та відпускала своїх кривдників. Я б менше шкодувала про скоєне та не картала б себе надто довго, що зроблено – те зроблено. Я б не вбивала час займаючись дурньою, а зосереджувалась би більше на головному. Я б проводила хоча б 10 хвилин в день в повній тиші, аби розібратись зі своїми думками. Я б частіше посміхалась та не боялась сказати, що люблю когось, адже важливо говорити про це, навіть якщо не буде взаємності – я точно знатиму, що принаймні спробувала. Я б не заводила спір з людиною, яка я знаю що точно не хоче знати мою думку, я б не витрачала час на недалеких людей. Я була б до них добрішою. Я б частіше посміхалась та шукала позитивні моменти в кожному дні. Я б читала більше розвиваючої та мотивуючої літератури. Я б ходила більше в театри, відвідувала б виставки, творчі вечори, знайомилась би з цікавими людьми, які не такі як інші. Я б проводила більше часу саме з творчими, креативними та розумними людьми. Я б знайшла роботу, яка б приносила мені стабільний заробіток та задоволення від самого процесу. Я б робила кожен ранок, або кожен вечір, зарядку. Я б бігала або їздила б на велосипеді, якомога частіше.
Я б не вигадувала собі різні депресії, перепади настрою і таке інше. Я б відпускала не моїх людей з легкістю, без зайвих слів та болю. Я б була вдячна їм за досвід відразу, а не через рік чи два. Я б не гримала на меншого брата через те, що він поводить себе як дитина, тому що він і є дитина Я б збирала кожного разу гроші й витрачала їх на поїздки Україною, а не купувала нову сукню, штани, взуття. Тому що все це не має значення, зрівняно з новими враженнями та почуттями.
Я б прагнула до того, щоб мій внутрішній світ відповідав зовнішності, щоб люди бачили не тільки зовнішню красу, а й внутрішню. Я би більше любила себе та поважала, тому що люди відчувають те, як ти відносишся до себе. Я б не злилась на батька за те, що він постійно гримає та надокучає розмовами, я б простила та відпустила.
Я б не закохувалась в тих, хто надто любить себе та любить тільки себе. Я б шукала того, хто буде кохати мене. Я б не літала так високо в небесах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497382
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.05.2014
Цієї ночі було неспокійно, вже котру годину не вщухала гроза, вона зрошувала землю та надавала сили й могутності всьому живому. Все навколо відчувало, що настав час давно прокинутись, збудити сонне царство і лишити, нарешті, холодні зимні дні та ночі й замінити їх на довгі місяці смарагдової весни, насиченого палкого літа та рудої, мов волосся тієї русалки, осені.
Годинник показував вже другу ночі, сон підступно лягав на мої повіки та співав ніжну колискову. Не бадьорила ні кава, ні холодний контрастний душ. Втома та крепатура після насиченого трудового дня, давались взнаки. Кортіло спати як ніколи, тіло прагнуло заслуженого відпочинку. Я вимкнула ноутбук і солодко потягнулась до хрускоту кісточок, моя шия та плечі вже давно потребували цілющого масажу, або хоча б поверхневого розтирання, але, як завше, не вистачало часу на себе.
Тьмяне світло нічника створювало атмосферу спокою та невимовної тиші, якої так бракує вдень. Ніч я любила завжди. Можеш спокійно випити чаю чи кави, послухати улюблену музику, впорядкувати шалений потік думок, які вихором проносяться в голові вдень і вщухають лише коли сонце торкається горизонту. Здіймаючи голову до небес – насолоджуєшся зоряним дійством, необ’ємністю та неосяжністю того багатовікового простору, впускаючи до себе в душу спокій, тишу та невагомість. Прагнеш пізнати багатовікову мудрість, злитись зі Всесвітом, досягти Нірвани…
На вулиці вже було спокійніше, шалений вітер відігнав з неба густі хмари і поніс їх далі, за горизонт. Через відчинену кватирку віяло прохолодою, відчувались нотки весняних квітів та, скошеної ще вдень, трави.
Я розстелила нову, тільки-но випрану постіль, аби сповна насолодитись кількома годинами сну та відлетіти у світ фантазії, мого підсвідомого та незвіданого. Не знаю чому мене потягнуло на вулицю, але я вирішила, перед тим як стрибнути в тепле ліжечко, закарбувати перед сном картину зоряного неба, молодого місяця та наповнити легені свіжим та прохолодним повітрям.
Відчинивши двері я ступила босоніж на холодний мокрий асфальт і, швиденько перебігши до газону, запустила ступні в ще молоду траву. Помірний та прохолодний вітер прибрав волосся з мого обличчя, і, замруживши очі, я вдихнула живлюче, після дощове повітря. В грудях стало холодно, але вільно, ніби то вітер знав чого я хочу і забрав із собою геть, все зайве, всі турботи та внутрішні терзання. Спокій оповив мою душу, та лагідно й тихо шепотів музику вітру. Стихія полонила мене повністю та забрала із собою далеко-далеко, туди, де ніхто не побачить та не почує…
Я відчувала як поступово звільняюсь від тягаря минулого й майбутнього, свіжість та ясність думок переважала над несуттєвими проблемами, які невпинно хвилюють мене кожного дня. Все на світі втратило вагомість та значимість.
Раптом, високо наді мною, небо розрізала комета. Витягнутий шлейф її хвоста, дугою розділив навпіл зоряний небозвід. Декілька секунд падіння, які я спостерігала з жадібно відкритими очима.
Вітер сколихнув віти дерев, листя зашуміло, немов про щось перешіптуючись між собою. Той спокій, що поселився в моєму серці змінився ледь помітною тривогою. Я відчула чиюсь присутність. Прямо переді мною стояв мандрівник. Це був високий темноволосий чоловік, його волосся прикрашав головний убір з пір’я, шию та руки – дивні етнічні прикраси, яких я не бачила до сих пір. Помітно було, що одяг зшитий власноруч, але дуже майстерно, його сорочка була оздоблена цікавим орнаментом, що свідчило про високий стан. Переді мною стояв індіанець. Мудрі та добрі очі світились та випромінювали лише доброзичливість. Він мовчав, лише здійняв долоню в знак того, що не завдасть мені шкоди, я відчула що вже не боюсь його. Ледь помітні зморшки в кутиках очей, гострий ніс та тонкі вуста, його гордий та вільний стан – йому було за шістдесят, можливо трішки більше.
Я чекала що буде далі і не зводила з нього очей, його ж погляд був направлений на місце, де тільки що падала комета. Раптом він поглянув на мене і повернувся, ніби запрошуючи йти з ним. Я зробила крок і пішла поруч. Не помітивши абсолютно нічого я, хвилиною пізніше, зрозуміла, що ми летимо. І тепер замість індіанця зі мною летів птах, могутній та вільний. Пролітаючи над річкою я побачила і своє відображення, я теж стала пташкою… Ми пролітали гори та ріки, степи, поля, ліса, я бачила життя, інше життя, інших людей, щасливих людей.
Іншої миті, ми вже наздоганяли вітер у вовчому тілі, я відчувала кожен мускул свого нового тіла, відчувала міць кожного м’яза. З кожним стрибком я розуміла, що можу бігти всю ніч, аби тільки не відстати від мого наставника та поводиря…
Тепер ми зупинились, моє серце шалено билось та просто вилітало з грудей, але мені це подобалось. Здавалось, що ми бігли вічність, а виявилось, всього декілька хвилин. Ми стояли на вершині гори, у підніжжя якої розташувалось плем’я. Мабуть це було плем’я мого випадкового знайомого. Я послідувала за ним. Жителі племені були одягнені так само як і він, жінки лише замість сорочок носили сукні трішки вище колін, їхня краса мене зачаровувала. Проте мій мандрівник трішки відрізнявся від інших. Віком, орнаментом на одязі та головним убором. Всі пильно спостерігали за ним, не зводячи очей, а він йшов все далі, до великого дерева. Те дерево було, мабуть, найбільшим у світі, найбільшим із тих що я коли-небудь бачила. Раптом він зупинився. Я відчувала, як голосно та навіжено б’ється моє серце. Навколо стало тихо-тихо, було чутно лише як вітер, незважаючи ні на що, виконує своє соло. Індіанець поклонився дереву, всі інші послідували його прикладу, я не розгубилась і зробила те ж саме. Миттю я відчула, що стала єдиним цілим з цим народом, ніби мого життя до цього моменту й не було, ніби моє життя тут, посеред них. Дерево життя прийняло мене і я відчула, нарешті, що знайшла себе…
Я розплющила очі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497029
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.05.2014
Твоє вино давно вже не смачне,
І на зубах лишається лиш фарба.
А кава вже зіпсована, гірка і не така як треба.
Тепла нема і лиш брудна халатна дійсність,
Яка так тупо і нестерпно протвережує нутро.
Лишається не recommended стан,
Коли зникає той дурман на заміні є лише похмілля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2014
Не вмієш падати – не берись літати,
Як будеш тікати – прихопи свою тупість та сірість буття,
А де свободу знайдеш, згадай, що від себе не втечеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2014
коли будеш вертіти свій Всесвіт
навколо когось одного,
і будеш, буцімто,
така уся нещасная
"люблю-трамвай-куплю",
не забувай витирати слину,
коли побачиш десь в метро
чергового
мущіну всей тваєй мечти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2014
давай, завдавай жорсткий біт,
завдавай більше forte, crescendo!!!
і пускай, відпускай мене вниз,
і спали все дощенту!
не ґвалтуй мені слух,
досить вже прикидатись маестро!
і не грай мені, ні,
я стомилась,
це фальш і бездарність моменту!
ти лиш тінню блукаєш, примарою ходиш по п*ятам,
ти лиш тілом живий, а душею – давно уже в склепі...
ти де сірість та дощ,
ти де темно та пусто,
оповите дурманом розпусти.
а мені б лиш повітря ковток, сонце вранішнє
й теплий дурман нелогічного світу,
мені б лише з вітром втекти,
полетіти та канути з ним у майбутнє,
де прощення вже є, де свобода і воля далека.
поміж тіней блукаю, гублюсь і згораю,
не літаю вже я, і не мрію й не знаю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2014
а дійсність в тому, щоб після тяжкого та навіженого дня повернутись додому, скинути з себе весь вуличний шум та метушню, заварити собі каву з корицею, додаючи маленьку ложечку меду, вдихнути ароматний запах і відчути тепло в серці. тепло в долонях і щастя. десь там глибоко в душі.
знати, що сьогодні у мене є впевненість в завтра. що сьогодні у мене є хтось, хто скаже «я з тобою, я тут».
хто вбереже від грози-грому-блискавки. хто закриє від тупості світу. хто знатиме мене і знатиме нащо я роблю щось так, а не інакше.
так банально і не правильно. так занадто відверто та оголено, але так занадто правдиво та щиро.
відчувати солодко-терпку ніжність і гіркий присмак шоколаду на губах. знати, що то все правда. та стійка незламна дійсність. щоб було більше правди в очах, щоб було більше «знаєш, я кохаю… це так.»
цього не купиш, так просто не знайдеш. цього немає на вітринах магазинів, немає в глобальних мережах. цьому не час, коли схочеш, цьому лиш час коли треба, коли дійсно так треба…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2014
у цьому просторі умовностей багато,
багато тонкостей нічних,
думок, які нав’язливо, мов тіні,
вітають тебе кожну ніч…
у просторі немає зайвих подихів,
і жодних зайвих кроків….
і танго в цьому просторі – під музику дощу,
босоніж на холодному танцполі...
навшпиньки, тихо так,
аби не зруйнувати тишу,
повільно так,
аби не перейти на біг,
відверто та нестерпно,
аби не заблукати
поміж примарних слів та громіздких ілюзій…
і беручи з собою лише шепіт й тінь,
крізь простір, падає душа униз,
чіпляючись за піднебесне,
у відчаї, тримаючись невидимих зірок.
цей простір все старанніше заповнює її -
ту душу і мій біль, мою illusione.
він холодом майстерно огорта
усе живе, усе, що могло бути.
той простір не святий, той простір ніби чорний дим...
від нього не втечеш,
не дінешся,
не заберешся.
доводиться блукати
думати
гадати
куди подіти всі свої speranza,
і чи лишити fede.
умовності лишаються і тонкощі нічні
поруч з думками в просторі справляють
останні дії
театральні дійства
аби лишити бутафорію й піти
лишивши тебе знову на холодному танцполі
танцювати одиноке соло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2014
Стандартні діалоги, фрази і слова,
Затягані до дир і стерті до не хочу.
Банальщина, постійність, сліпота,
Приреченість на безнадійність.
Відлуння пустослів’я, обмеженість бажання,
То гіркота й тваринність існування.
Все по шаблону, все завчене і знову й знову на повторі.
Багато зайвого, багато громіздкого.
Багато непотрібного й смішного.
Це гра бездарності,
Від жалюгідних сценаристів.
На кого розраховано?
Для кого заготоване?
На що надія?
Так мало дійсно вартого,
Так мало дійсно тихого.
Відсутнє прийняття твого мовчання.
Де та безмовність є, і тиша?
Коли слова – від мислення,
Коли слова - не втома.
Коли в їх непорочності прикрита сила…
Коли майстерна вправність,
Точність ювелірна…
Коли немов танцює з словом,
Веде його, мов даму ніжну.
Коли від серця ритм,
Коли відточує майстерність,
Коли відважує кожен наступний крок…
На жаль, лише, від слів - непотріб,
Сміття й стіна глухого…
І діалоги, мов планети різні.
Діагноз – словоблудство і проституція святого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014
А что вы хотели?Создаете себе образ идеального человека, тщательно примеряете, радуетесь, что нашли такого, видите лишь свой образ, свой, хорошо просчитанный, идеально сшитый образ чертового идеала! Да кому оно, черт возьми, нужно?
Вам, вам, чтобы не чувствовать одиночество! Вы, людишки, которые так и просят каждого мало-мальски похожего на ваш идеал, человека, «ну полюби меня, ну давай будем вместе, ну что ты!?» И что в конце - концов? Не подошел образ? Не подошел костюмчик? Треснул? Разорвался на мелкие куски, нет там того человека. Там другой человек, который не понимает, что ты хочешь от него… А ты не хочешь принимать его. Такого, какой он есть на самом деле. И не ври, что принимаешь, ты борешься с ним, с его тараканами, с его мнением, стремишься поменять! Не любишь, это эгоизм, это чувство собственности, это страх одиночества. Страх умереть от одиночества, страх вечера и одинокого утра. Страх, который выливается в истерику или холодное молчание. И все ради чего? Ради того, чтобы хотя бы на время не быть одному. Чтобы быть так, как и все, чтобы показать, что ты не один, что у тебя есть кто-то, чтобы не смотрели как на прокаженного! Чтобы показать какой ты счастливый, чтобы показать, что у тебя тоже кто-то есть, и не важно как ты чувствуешь себя с этим человеком. А потом ссоры и расставания, и мнимая боль разлуки, которая забывается при встрече другого человека, и опять по кругу. И опять встреча в кафе или смс, или звонок, пустой разговор «таклучшедлянасобоих». Финита ля комедия! Уходите со сцены. Зритель ушёл. Сцена пуста, музыка затихла, декорации убрали, только свет не погас, остался один человек в театре теней.
Один прожектор освещает одного актера. Эхом звучит никому не нужный монолог, искалеченной души, в пустом зале. Призраком ходит вокруг тебя только прошлое, спотыкаясь о будущее и нет настоящего, призраки прошлого разрезают телесную форму настоящего, и уносят куда-то очень глубоко, вглубь сердца, в самую дальнюю комнату, в ящик и на сотню ключей. А прошлое растекается непостоянством времени и неизвестностью, пеленой и черным мраком. И, будто ножом, разрезает крик тишину, и давит, давит на слух, на тебя, на твое сознание, на твое мелкое ничтожное существование.
Театр закрыт… Зрителей нет… И свет погас…. И человека больше нет…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489875
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.04.2014
Так близько, близькість – не порок,
стрибаючи в обійми, таке буває лиш у неба...
Долонею в долонь,
І пальчиками ніжно, до мурах.
Безмірності вогонь.
Сідаючи на міль – наткнутися на риф, згубитись поміж хвиль…
***
І холодом та обережним дотиком, ніби по тілу струмом,
Й палаючим, ніби навмисне, поглядом, підпалюючи і згораючи до тла.
Підставити обличчя краплям сірого дощу,
Омити спраглу душу і отруїть її солодким медом…
Рятуючи вином та раннім блюзом…
***
Так сильно, задихаючись від теплоти,
Чіплятись жадібно за хвилі вітру,
І відчайдушно, так до божевілля бігти, бігти, скільки сили є,
Скільки жаги…
Й немов наркотиком, словами,
Ніжним шепотом, перебираючи волосся,
Зустріти ніжність десь, вже за межею.
Тут лише слід від стомлених та непотрібних слів,
Ти падаєш, коли ти падаєш в терпкі, солодкі руки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486827
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2014
Да! Проще сорвать и выбросить!
Не жалко! то, что осталось тлеть в груди.
На части, и распродано попутчикам в пути.
Да забирай, не жаль то, что осталось!
И больше не жалея ни о чем, уйти.
Не разбираясь - зашагать по направлению своего пути.
И прочь гордыню, прочь предубежденья,
вдохнуть морозный воздух,
и отрезвить давно ослабленную душу.
Мне уже больше ничего и не осталось,
и не так страшно даже рисковать.
Эй, девочка, ну что так смотришь недоверчиво? прости...
Я - отражение твое.
Во мне лишь след, лишь эхо голоса в груди.
Ты ищешь все хорошее, ну что ж, тогда не плачь потом, и не скорби.
Зачем пришла ко мне,
зачем напоминаешь о себе?
В твоих глазах презренье и упрек,
и сожаление, что вот, \"ты предала меня, ты предала ту девочку,
ту маленькую веру, вновь...\"
Ошибка за ошибкою и страх, и вот забиты в угол я и ты.
Послушай, ветер так шумит,
и вот луна в окне горит,
так тихо, тихо и стучит пылающее сердце у меня в груди.
Стук заполняет все вокруг,
стук заполняет тишину, мой друг.
Так шумно, душно, не могу дышать,
открыв глаза, глядя на мир, забыв слова, забыв все речи, все дела, я оставляю лишь тот взгляд...
Во взгляде есть душа, не мрак.
В нем сила, боль, в нем вера и любовь,
В нем то, что тихим шепотом гласит \"иди\"...
И вот пронзает солнца луч в душе моей, бросая вызов ночи,
отбросив все и ничего не пощадив,
оставив боль и страх,
мне нужно все-таки идти,
ходить по краю пропасти,
закрыв глаза бежать, бежать до жгучей боли,
в горле хрипоты,
чтобы себе не изменить,
чтобы в конце пути,
прийти к рассвету и к зари…
Вот ветер вновь свою мелодию сулит, и лунный свет дорогу освещает,
что, черт возьми, в душе моей творится?!
где правда, а где ложь, и где ответ,
и... кто я?..
Как путь бросает колкие шипы,
мне не узнать, не подойдя к финалу,
лишь нужно долго и настойчиво идти,
приняв игру и взяв все карты,
сыграть и так отчаянно рискнуть,
рискнуть и в омут с головой нырнуть,
и для себя принять, чего хочу,
лишь только знать, что место мое где-то есть,
и лишь услышать там \"я тебя очень долго жду...\"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486430
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.03.2014
Перельотами, злетами, падіннями.
Заворушеннями, прикритими потрясіннями.
Дорогою примарності ілюзій.
Ламаючи себе над тим, чи правда все,
чи пелена й рожеві окуляри,
ти відчайдушно, іноді, зриваєшся на крик,
й у прірву, вниз, допоки крила не розправиш
й не зрозумієш, що летиш!
Дороги і стежки давно всі збиті,
І їх, до тебе, вже давно усі пройшли,
їх вже давно забули, замели.
Боїшся падати – не лізь у небо, а не боїшся – то лети!
Є вибір завжди, де та правда й ти
вирішуєш, лишитися чи повернутися й піти.
аби не вбити час, аби його дарма не загубить...
Хвилини і години, дні та ночі – цінна річ, ти їх не купиш,
І їх в дарунок теж тобі не принесуть.
Цінуй та мрій, адже без мрії ти – ніщо,
Загубишся й себе загубиш, не маючи мети…
не скуштуючи - не пізнаєш як на смак,
той заборонений, із Раю, плід.
ти тільки не згаси, маленький вогник у душі.
потрібно далі йти,
повз біль і зради, повз самотні дні,
повз іще більш самотні ночі,
та, правда, це ніщо, порівняно із тим що там попереду,
що там чекає, ближче до межі,
ближче до краю,
там де світанок, там, де маєш бути ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486105
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2014
і дивишся у кожні двері, шукаючи когось його,
і не знаходячи тікаєш далі від «не того» і від «не тих», від «не свого».
говориш пошепки, танцюєш тінями,
зміряєш кроками, малюєш хвилями.
завше блукаєш хмарами, аби лише не збити знову лоба.
навшпиньки ходиш, щоб випадково не надибати граблІ…
майстерно й так відточено постійно думаєш собі:
«та ні, не вниз я падаю, не вниз».
І в результаті – поруч з Шляпником й Чеширом розпиваєш чай,
проводиш бесіди, втрачаєш відлік часу…
то зменшуєшся випивши чарівного напою,
то підростаєш відкусивши тістечка чудного…
й аби лишатися на місці – маєш завше бігати вперед!
аби лишитись на плаву, ти маєш вірити у неймовірні речі,
і кожен день, перед сніданком маєш їх напам*ять знати…
і мудрий тут Авессалом, задасть тобі питання «хто ти?»,
чи матимеш ти відповідь на те просте питання? ні?...
тримаючи ту казку у собі – ти віриш в дивину і знаєш, що вона десь є,
та дивина з тобою в серці, у тобі,
вона твою печаль солодким медом обгортає,
і поміж тисячі спокус й звабливих слів, ти маєш знати,
лиш ти повинна віднайти ключа до саме тих дверей, лиш ти повинна знати ким є ти…
ти маєш бути вірною собі,
я маю бути там, де ти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2014
Немає більше дороги назад, ми вже не будемо тими, що були раніше.
***
Твої сини та доньки зброю склали, та впали від залізних злісних куль…
І вже не буде їхніх щирих та відкритих посмішок, не буде більше жодних слів,
І «Слава Україні!» не зірветься більше з їхніх вуст…
Вони злетять в далеку синю даль, вони покинуть нашу грішну землю.
Ми лиш помолимось за них, за їх довічний світлий спокій…
І свічку не одну запалимо, і пам’ятатимемо тих Героїв…
І побудуємо нове життя, нову, нашу Вкраїну,
Щоби не соромно було сказати «Так, Я – Українець!»…
Щоб все було це не дарма, щоб не дарма червона кров та пролилась,
Щоб не дарма сльозами ми умились…
Щоби з колін ми нашу неньку Україну підняли,
Щоб пам’ятали ми завжди, за що стояли й проти кого зброю підняли…
І вже весна на своїх крилах нам надію принесе,
підтримає і вселить віру,
у ті гарячі молоді серця.
Я лише жити хочу на моїй землі,
Я лише прагну, аби впала та стіна, глухий бар’єр,
Я лише прагну до життя без болю й без війни.
Я лише хочу, аби Захід й Схід єдналися й браталися,
Я лише прагну, як і більшість, жити у своїм краю,
Я лише хочу, аби все це не було дарма…
***
Світлій пам’яті Небесної Сотні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2014
цінуйте життя, воно в нас одне!
таке неповторне, єдине, блаженне,
хоча і спіткають невзгоди, невдачі,
та сум проростає в нас часом,
та все ж підіймайся та йди,
іди до своєї далекої мрії,
не вір, що не вдасться, не вір, що не зможеш,
тебе не стосується думка невдах,
живеш ти лиш раз!
кохай, помиляйся, роби неповторною кожну секунду,
твори неповторні моменти,
твори навіженії вчинки,
постав собі ціль,
пізнай гірку правду і терпкую біль,
щоб сповна смакувати солодким...
живи, ти для цього людина!
люби увесь світ, люби це життя!
на заздрість забий,
за зраду прости,
впусти в своє серце свободу...
ти - центр життя,
ти всесвіт в цілому,
живи, як ніколи ніколи ти так не жила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2014
вона часто одягала светри навиворіт,
бігала босоніж по холодному кафелю,
любилв вранішнє сонце та ароматне латте у чашці.
потім метро, зупинки, універ,
купа знайомих, незнайомих, дорога назад,
холодний вечір вдома з бокалом вина
та самотньо увімкненим телевізором.
книга, мрії про краще життя
та допита бутилка до дна.
звичайний день звичайного життя,
коли навколо міліон людей і водночас нікого,
нікого рідного та свого,
коли немає часу навіть завести кота.
вона старих стандартів,
епохи ще коли стрілялись на дуелях,
коли боролися за серце дами...
того й одна, того і гріє зранку лише кава й светр.
вона була зігріта одинокістю зповна,
вона була допита тим, кого цікавив лише флірт,
відносини на рік, й слова типу "прости-прощай",
а потім знову окривавлена душа,
а зранку светр й кава,
увечері - бокал вина...
а в голові - протяжна стрічка мрій та спогадів сумна.
в грудях, як в клітці серденько мале,
бажає жити й вірити, в надії снити.
якби ж хто зміг її сердешну полюбити,
якби ж, якби...
та з часом - огрубілий погляд, розчаровані слова.
вона любила колись чай, морозиво й цукерки,
на зміну їм прийшло латте, вино й холодні дні.
її дзвінкий веселий сміх змінив більш стриманий, закритий.
нема наївності в очах,
лише горить крихка надія й віра, що прийде хтось,
хто буде гріти її душу й тіло зранку,
хто більш не мовить злісних слів "прости-прощай",
хто поглядом промовить "я лишусь, ти тільки завари мені зелений чай...."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480045
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2014
не хочу повторюватись, всі ви все знаєте і всі ці фрази заїзжені та старі як світ. та постарайтесь зрозуміти весь сенс наступного: щастя йде поруч з кожним, часто ми його не бачимо та просимо чогось такого-раз-такого, самі не знаємо чого...якщо поглянути трішки далі свого носа - можна побачити необ'ємні горизонти можливостей та того омріяного щастя. знайте, щастя не таке далеке та примарне, ніколи не пізно почати займатись тим, чого ти хочеш. ти - власник своєї долі, ти керманич та капітан власного судна. інколи, коли боїшся щось зробити треба отримати доброго пинка під зад, щоб нарешті почати і побачити, що все легше ніж можна уявити... життя нам дає купу цих пинків, купу можливостей та ресурсів, які можна використати з користю, та нарешті зажити так як хочеться.
бути щасливим не так просто. щастя йде від тебе, від серця, від того, що у тебе всередині, від твоєї душі. і вже твоя справа обирати: чи буде ця душа чорна, мов сажа, чи світла, мов небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479636
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.02.2014
бійся тепла, що в душу вривається,
бійся наслідків, бійся спокуси.
Танцюй та літай,
смійся та пий,
божеволій та шаленій.
зривай трикляті злісні маски,
зривай та відшукай себе.
і не ходи, мов тінь та, за печалею своєю,
вона вже ні до чого тут,
і їй не місце поміж нас.
тримай в собі вогонь,
не смій картати долю,
всі помилки зробив ти сам.
тримайся міцно за безкрайнє небо,
шукай своє,
і ти знайдеш його, знайдеш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2014
ближче до зірок, крізь час,
і в скронях б'є ритм у такт,
і голос, той голос, що рве всю душу,
що благає криком "не йди",
лишись, й ніколи більше не йди,
і чуєш й не йдеш,
ти цим живеш, це повітря ковток,
і нота за нотою - тебе вже нема,
сильніше за час, сильніше за драгс,
у венах, в крові, це в тобі...
це навіки в тобі!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2014
так якось живеш собі, розмірено, щасливо та спокійно
і стабільно...людині важлива стабільність, стабільність щастя..
я б це назвала навіть "послідовність щасливих моментів,
коли життя вирує і діла немає до того, що бУло, що буде.
є життя і все,
за яке треба боротись, прагнути чогось і щось,
щоб бути кимось чи стати кимось,
щоб порадувати маму, тата, близьких...
а потім сядеш десь в тиші,
і в голові так сильно лунатиме" я так втомився"...
та скільки ж можна тримати цю трикляту маску?
ай донт ноу.
і саме цікаве, що все знаєш.
та не легше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2014
не лікується, не забувається,
а так колеться, ріжеться, кровоточить,
не потрібні речі стають важливими
а так потрібні люди з'їдждають з колії
їх забирає нічний потяг, вони зникають за горизонтом
а в тілі душа лишається і поростає мохом і мороком
там тошно, сиро і пусто
там із крайності в крайність
там більше не зелено і щиро
там тільки 4 стіни підлога та стеля
і годинник настінний так стукає в голові
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477438
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2014
а я бы сидела и смотрела до бесконечности на закат солнца на море,
как нежно волны умывают берег
и как они быстро убегают на несколько секунд чтобы снова вернуться...
и как красный круг солнечного света ласкает глубины морских далей...
а я бы сидела и смотрела на меняющиеся лица людей под покровом неба,
а я бы замечала каждую деталь,
каждую частицу изминения выражения лица,
каждую частицу изминения состояния души,
а я бы смотрела...
а я бы смотрела, как он тихо дышит когда просматривает свои яркие сны...
а я бы сидела и смотрела на его родинки на шее, на лице, на спине, по всему телу
а мне бы хотелось лежать и смортеть,
всё смотреть как он читает или смотрит в никуда думая о своём, далёком,
а я бы вдыхала запах эго тела во все легкие, чтобы не забыть потом, когда не рядом
а я бы не смогла насытиться им во всю и вся как бы мне этого не хотелось...
а мне почему эго так мало всегда, когда вот он рядом лежит, понимает, знает
ведь он и сам вроде чувствует, не отрицает
а он и сам не пустил бы меня никогда, никому, ни за что
никому никуда ни - за - что
а я и не ушла бы никуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477437
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.02.2014
хочется, чтоб он меня любил, принимал и берег,
и чтоб каждое воскресное утро, начиная с января месяца грел в метро мои пальцы, озябшие от холода,
и когда я чуть засыпая падаю - он бы держал меня в своих сильных и надежных руках.
и в морозные дни и холодные ночи он грел бы меня заботой и лаской,
он берег бы мой сон, как бережет мою жизнь.
и когда в очередное утро или день, не важно, он будет смотреть в окно,
я буду смотреть на него и в душе понимать,
что никакой дождь одиночества или ветер тоски,
больше не отнимет и не заберет того, кого я так искала и ждала.
я буду знать, что он точно мой,
только б своими руками не сломать и не потерять...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476736
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 03.02.2014
Мені не потрібна лише ти... - сказав він і її серце стиснулось до болю...
Мені потрібна ти, з купою проблем, з купою тарганів в голові,
з купою життєвих ситуацій, приємних та не дуже...
Мені порібен кожен день і кожна ніч поруч з тобою.
Я хочу бачити зранку твою посмішку, сонний погляд та розкуйовджене волосся...
Я хочу чути твій голос, такий солодкий та терпкий..
Я хочу йти поруч з тобою, коли буде зовсім тяжко й тримати за руку, підтримуючи і захищаючи твою маленьку душу як тільки зможу..
Я хочу бачити наших дітей, ростити та любити їх.
Я хочу бачити, як ти будеш засмучуватись, що у тебе з'явились перші зморшки, я хочу цілувати їх та заспокоювати тебе.
Хочу бачити, як ти бігаєш по квартирі у пошуках окулярів, які знаходяться у тебе на голові...
Хочу бачити, як ти сердишся на себе за свою незграбність та вкотре переодягаєш одягнений навиворіт светр.
Хочу мити посуд після вечері та заправляти підковдру, бо ти жах як не любиш цього робити...
Хочу бачити щастя в твоїх очах, коли дарую тобі оберемок польових ромашок,
Хочу куштувати твої кулінарні експерименти та хвалити тебе завжди. навіть якщо щось і не вийшло.
Хочу бачити в твоїх очах "кохаю" та "дякую за щастя"...
Я просто хочу подарувати його тобі, якщо тобі це потрібно..
Я хочу перерахувати всі родимки та веснянки на твоєму тілі,
Хочу вдихати аромат твого волосся та цілувати твої солодкі губи...
Я хочу зустріти з тобою старість та чути твоє буркотіння і розуміти, що так, я не дарма прожив життя, я кохав і кохаю цю жінку.
І я дякую Богу за щастя бути поруч з тобою, дякую за те, що можу стояти тут, поруч з тобою і цілувати твої руки і знати, що я не дарма чекав...ти моє щастя, ти - моя доля...
Епілог
Ми часто гадаємо, що справжнє кохання буває лише раз на міліон і не всі заслуговують на те, щоб зустріти свою людину й бути щасливим з нею до скону літ. Це не так, ви недооцінюєте себе, кожен заслуговує на щастя, кожен може зустріти "своє", своє щастя і свою долю. Так, це може бути не так швидко як хочеться, але головне чекати, я повторюсь у своїх висказуваннях, але віра, саме вона допомагає й підтримує нас, коли здається що все втрачено. Головне не зірватись і не скоїти помилку, і не прийняти за свою зовсім не ту людину...Оптимістка? Можливо. Ідеалістка? Є Таке. Але я вірю, я вірю в святість почуття, в те, що не можна розпилюватись і віддавати своє тіло й душу не гідній людині. Якщо людина пішла - прекрасно, значить не моє, значть місце для моєї вільне. Розчаровуватись ми будемо завжди, життя - це не бочка меду, це скоріше тяжкий тернистий шлях з проблесками світла. Завжди буде чергування хорошого та поганого, ми спіткаємось, падаємо, але встаємо та продовжуємо йти. І недопустимо здаватись, бо завжди знайдуться ті, хто буде смакувати твоєю невдачею. У цьому світі ти один, а кохання, воно допомагає жити. Воно прийде, варто чекати. Час винагороджує зповна, вже в цьому я впевнена. І не варто споглядати уламки почуттів, що пішли, не варто жити в розвалинах кохання, що згоріло. Час ніколи не стоїть на місці, навколо нас прекрасний світ і ще скільки емоцій на вражень можуть бути, варто протягнути руку та витягнути себе, як той мюнхаузен, з болота, в якому ми любимо тонути та жаліти себе. Варто починати жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476735
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.02.2014
нас час веде за собою в невідомі далі,
ми наосліп нащупуємо пульс на чужій руці та віримо,
що вона приведе нас туди, де краще небо...
та хіба буде краще, якщо ти лишиш краплю минулої буденності у своїй пам'яті? ні, не буде...
хіба ж настане майбутнє, якщо ти нестимеш мішок зі спогадами за собою...
минуле не має обличчя, це безформена сіра маса відчаю та болі.
біль не повинна роз'їдати кілька років потому,
її треба відтерти з хлоркою з пам'яті та лишити світлі та теплі спогади, до яких не захочеться повернутись більше, ніколи.
і треба знову, знову й знову повторювати собі, що сонце рано чи пізно зійде, й холодний дощ зможе привести душу в почуття...
і тоді вона зможе дихнути вільно, вдихаючи аромат свіжоскошеної трави, мокрого асфальту та п'янкого та чистого аромату нового життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476628
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.02.2014
- Не розумію, чому ти так побиваєшся, дзвониш йому, ти ж не потрібна йому, як би це жорстоко не звучало...
- От покохаєш колись ти, от розіб'ють колись серце тобі, побачимо тоді!!!Ти і не кохала ніколи! - вся в сльозах прокричала вона мені.
- А я кохала, - лагідною посмішкою відповіла їй я, - ...кохала й віддавала всю душу без залишку. Я хотіла подарувати весь світ йому, весь мій світ лише йому. Але мене викинули, немов кошеня, на вулицю як надокучливе та непотрібне створіння. Мою душу вишвирнули, немов непотріб й розтоптали, ніби так і треба, навіть не глянувши. Мене покинули і я захлиналась кров'ю, що пекла у моїх грудях. Мені в душу кинули кислоту й вона роз'їдала мої нуторщі не шкодуючи нічого. Я постійно знаходилась у прострації, для мене світу не існувало, навіть болі не існувало, нічого не існувало, існувала любов до мами, до бабусі, яка змушувала вставати та попри все йти. Це не давало мені опустити руки та впасти. Я, як те кошеня, тікала від усього, я боялась, я не знала що робити, куди йти і що буде далі. Що мені робити з цим всим?? І я, частинка за частинкою, помирала...
І поруч з цим, я хотіла позбутись того почуття, що засіло у мене в голові, душі та серці, що як паразит харчувалось мною, через яке я чахла та забувала іноді дихати. Я вірила в той вогник, що мерехтів десь далеко, я вірила, що настане той час, коли я зітхну полегко...
Минув час. Миналі нестерпні дні та ночі. Те болото, з часом, почало застивати і я помаленьку, але впевнено витягувала сама себе. Одного дня, я прокинулась і зрозуміла, що цей паразит, що це почуття більше не володіє мною. Воно зникло. Його вже немає.... І тоді, я зітхнула з легкістю... зимовий свіжий та морозний вітер мене привів у почуття...Я стала вільною.
І попри це все, я жодного разу не подзвонила, не написала і не шукала зустрічі з ним. Ні - означає ні. На розвалинах згорівшого почуття не побудуєш ні дружби, ні не повернеш те, що було...Крапка - це тільки крапка.
Кажеш, не кохала?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476626
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.02.2014
а знаете... мне нужен человек,
который будет знать всех моих тараканов в голове поименно,
который будет слушать мой бред и будет действительно слушать
и я буду знать, что ему это интересно...
я буду точно знать что он не просто слышит,
он Слышит меня...вы понимаете о чем я?
он будет считать меня ненормальной, странной и все же принимать, любить,
наслаждаться моим безумием...
он будет сходить с ума вместе со мной,
он будет дарить мне цветы и покупать киндеры,
мы будем воровать еду из супермаркета, а потом бежать,бежать и дико смеяться...
он будет нежно смотреть на меня и понимать,
что ему никто кроме этой чокнутой ненормальной не нужен...
его не будет интересовать мой вес, рост, имя, все недостатки и прочее,прочее
он будет любить меня...
он будет любить, а я буду отдавать любовь. всю. без остатка. ему...
он будет слушать по вечерам мои стихи, стихи Есенина, Бродского,
Рождественского, Полозковой...
и ему будет интересно...
мы будем вместе грустить, вместе смеяться...
вместе по вечерам отдыхать от дневной суеты
и любить...любить,любить друг друга до крика...
мы буде единым целым,
мы будем понимать, что никуда друг от друга не денемся
что мы не хотим расставаний и в ужасе от таких мыслей
мы будем беречь то, что называем "мы"
и самое главное, мы будем, мы просто будем друг у друга...
без всего лишнего и даже иногда без слов, мы будем говорить
как говорят родные души,
мы будем пить вино и слушать рок, классику, джаз и блюз,
а летом ходить на рыбалку, пить пиво и закусывать раками...
у нас будет впереди ещё вся вечность, чтоб любить друг друга..
мы будем жить, будто завтра умрем и радоваться дню, будто только родились...
мне нужен тот, с кем хорошо,
тот, с кем весело и спокойно,
грустно и счастливо...
мы будем вместе любить тишину и одиночество,
и будем вместе в этом одиночестве тонуть
и каждый день, внутри того, что будет "мы",
будет вставать солнце, оно будет только наше...
такое маааааленькое, теплое, нежное солнце...
играя в волосах, считая родинки на телах, вдыхая нежный тела аромат,
мы друг у друга будем...
как же это много...просто быть. друг. у. друга...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476235
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.01.2014
Намотает шарф вокруг шеи, завяжет шнурки и немного покашливая уйдет вниз по лестнице.
В витринах будет вглядываться в собственное отражение, и не будет узнавать там себя.
Угрюмый взгляд, быстрый шаг и миллион лет для раздумий.
В красивом лице - маска отчуждения от внутренностей дрянного мира.
Мир надоел, он стал постыл, он стал чужим,
И дом вдруг не мил, и чай там остыл, не сладок мед,
Где день не день, и ночь без звезд…
И все ей не так, и все ей не то,
В голове звездный вальс,
И наполнена вальсом из листьев душа,
А во всем виновата та блядская осень,
И обычно холодные руки, холодные дни.
Все стандартно, все как говорят: ничего не меняется.
Тот, кто нужен – молчит, кто не нада – гласит.
Она слушает всех, кто родной и не очень, кто мудрен и не вовсе.
И молчит и все грезит, о том, что должно быть, о том, что не сбудет.
О том, что сбылось и давно уж прошло.
И ей город не свой, и места ей не те.
И потерян свой дом, и не найден ей кров.
Заплутала чуток, заблудилась малек.
Как найти ей пристанище здесь?
Успокоить ей душу и путь свой найти.
Каждый день выбирает дорогу она,
Перекрестки, тоннели, дороги, дела…
Ей найти бы свое, ей бы встретить себя.
Пока ветер не вскинет, не поднимет ей ввысь,
Те парящие мысли, ту дорогу из слов…
И расставит все точки, рассказав эпилог.
Ветер все ей изменит, душу ей успокоит,
Принесет ей порядок, стабильность и счастье.
Счастье в том, чтоб проснувшись, услышать дыханье родное.
И прижавшись поближе, окунуться в тепло и заботу,
С головою укрыться под тепленьким пледом,
Наслаждаться началом
новой жизни и нового дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476144
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.01.2014
в один прекрасний день одна маленька дівчинка купила квиток в один кінець.
вимкнувши телефон, взявши з собою лише книгу Жюль Верна та мр3-плеєр вона сіла на потяг в нікуди.
за вікном плацкартного вагону пролітали міста, летіло життя стурбованих людей все повз неї.
благородна тиша лагідно вкривала її душу.
вона їхала без зайвих запитань, слів та пояснень.
маленька дівчинка ловила промінчики сонця на своєму обличчі.
сонце любить її, це помітно по веснянках, що так рясно вкривають її персикового кольору щічки. а вона любить його.
бездоганна любов. іноді обпікає правда, але ж не без мінусів, правда?
а потяг мчав все далі, лишаючи позаду все, що було колись таким важливим. а попереду...а хто знає що попереду. щастя в серці та могутня віра.
P.S.
дівчинці було 20.
доля - то потяг.
один кінець - це щастя.
щастя, яке так давно її чекало...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2014
Обычный день надцатого дня холодной, к сожалению, осени. К ней я отношусь по-особому, вот к примеру, когда ты хорошо одет и тебе тепло, а сквозь разноцветные листья пробивается еще теплое солнышко и оно греет лицо, тогда хорошо. Или, когда шуршишь листьями и собираешь грибы в лесу, тогда тоже хорошо, даже сердце радуется. Но вот, когда холод пробирается сквозь тоненький плащик и ты идешь не чувствуя пальцев ног-рук, и ко всему этому небо устлано серой пеленой угрюмых туч; капает дождь, а листья вперемешку с грязью напоминают кашу-малашу, что делал, когда то в детстве, вот тогда проклинаешь все на свете и думаешь только об одном, чтоб поскорей добраться до дома, закутаться в кучу одежд и одеял, налить себе кастрюлю чая и не вылазить оттуда никогда. Мечта взрослой жизни, остаться жить под одеялком, чтоб тебя никто не трогал и не грузил своими проблемами, чтоб дела и все вопросы решались сами собой. Но дела никуда не деваются, вопросы требуют ответа, и ты нехотя собираешься и идешь туда, куда совсем не хочется.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475921
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 30.01.2014
Забыли, забили и прошли,
Все роли сыграны, пусты,
Все фразы стоптаны, слепы,
Рас-хлебывай, рас-путывай - не разгрести.
Не видно дна, конца и света,
Не слышно криков, только тишина.
Не видно лиц уже,
Вокруг лишь мрак и холод, глухота.
И в отраженьи глаз пропала теплота.
Нет теплой нежности, добра...
Все сожжено, рас-трощено, рас-крыто,
Раз-мазано, убито.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2014
вечір, пляшка напівсолодкого, в колонках грає на всю блюз,
стан невагомості, ритм, удар, танець,
твоє тіло рухається в такт,
ти сама і тобі ніхто не треба,
це так внепланетно спокусливо та грайливо,
така ти справжня, така спокусливо-ніжна,
така кайфова, танцюєш уявляючи себе героїнею фільму чи кліпу,
знайомо, правда?
за вікном місяць повний, сусіди сплять,
ти не спиш, не сьогодні, сьогодні ти святкуєш,
святкуєш, чи заливаєш алкоголем, пусте тіло, без емоцій, без душі,
сьогодні ти зрозуміла, що її не маєш, її просто під тиском
ганебного та жорстокого побиття - не стало.
ти більше не чекаєш, не любиш...браво, ти стала схожою на ляльку,
з пап'є-маше замість серця,
лише ловиш кайф від музики,
це все, що у тебе лишилось,
але ти хотіла не цього, не цього і від цього кричати й кричати, але мовчиш,
заливаючи в себе ен-ну дозу того, бридкого вже, напівсолодкого,
а потім і не тільки одне напівсолодке...
і в самотності, коли вже напившись до безпам'яті, настає ранок...
ти одягаєш маску, одягаєш свою гарну посмішку і ступаєш у світ,
до людей, від яких тягне лицемірством та двуликістю,
від яких тільки й ножа в спину,
від яких тонна розчарувань та зрад...занадто доросле життя, я скажу...
а потім ввечері в колонках блюз, пляшка чогось міцного,
і, можливо, надія на краще.
не хочеш? змінюй щось у своєму житті, так...змінюй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475691
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.01.2014
від того, що я колись любила лишився лиш голос.
зник зовнішній орієнтир та внутрішні перспективи.
орієнтиром була триденна щетина та теплі руки, перспективою - вірна та любляча душа.
руки й щетина стали ж тепер зовсім чужими, душа - змарніла та склала свій останній екзамен.
і якщо вже зовсім прискіпуватись, то і в голосі з’явились холодні інтонації,
і тепер створюючи теми на варіації ми повністю відійшли один від одного,
те, що було колись єдиним цілим стало роздвоєним та повністю протилежним,
ми як паралельні прямі, що ні за що не перетнуться,
а це, якщо чесно, вже давно нікому не треба…
лишилося чітке усвідомлення взаємної непотрібності,
спільне бажання не бачити одне одного,
бо погасло та згоріло те, що колись запалилось від одного натиску запальнички.
в мені мало лишилось того ряду дитячих примхів та інфантильності,
що виражалось у необдуманих діях та навіжених вчинках.
Ти ж, на мій погляд..а хоча, я й не знаю який ти там.
Ти просто став чужим,
Тільки холодний лютий місяць, того, нашого року, збереже в собі ще одну завершену історію.
Він залишить після себе вже одну крапку, як логічна кінцівка малобюджетної дешевої вистави…..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475506
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.01.2014
Как дым от прикуренных сигарет твои слова рассекают этот город,
Город, хранящий в себе очередную истину…
Он пронизан синей мглой,
Синей истомой насыщен каждый угол домов и макушки разноцветных крыш…
Серые лица и быстрый шаг,
Всё, чтобы побыстрей оказаться дома, подальше от суетной толпы и лишних разговоров.
Витрины пестрых магазинов, мешки под глазами и вечно одинокий взгляд.
Ничего не поделаешь, все сменно, заменимо, проходимо.
Вечность и куча маленьких шагов, свершений, достижений, самозабвений…
И маленькая осень, чистый лист бумаги, но, жаль, старый почерк.
Кривая линия труднопроходимой и неизлечимой жизни.
Хеппи и не очень, но все-таки, енды.
То, от чего учишься и слышишь от мамы «ну вот, заруби себе на носу»
и больше никогда не повторяешь прошлые ошибки.
То, от чего иногда пробирает до костей, и то, что вызывает дурацкую, глупую, наивную улыбку.
Жизнь спираль, то от чего так упрямо идешь - может однажды вернуться,
но только в другом обличии,
Главное распознать и не прогадать, главное вновь себя не потерять.
Ах да, время двигаться дальше? Оно наступает, когда встретишь кого то, с кем забудешь что то.
Это и будет начало дороги, что поведет дальше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475505
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.01.2014
Мені не потрібна лише ти... - сказав він і її серце стиснулось до болю...
Мені потрібна ти, з купою проблем, з купою тарганів в голові,
з купою життєвих ситуацій, приємних та не дуже...
Мені порібен кожен день і кожна ніч поруч з тобою.
Я хочу бачити зранку твою посмішку, сонний погляд та розкуйовджене волосся...
Я хочу чути твій голос, такий солодкий та терпкий..
Я хочу йти поруч з тобою, коли буде зовсім тяжко й тримати за руку, підтримуючи і захищаючи твою маленьку душу як тільки зможу..
Я хочу бачити наших дітей, ростити та любити їх.
Я хочу бачити, як ти будеш засмучуватись, що у тебе з'явились перші зморшки, я хочу цілувати їх та заспокоювати тебе.
Хочу бачити, як ти бігаєш по квартирі у пошуках окулярів, які знаходяться у тебе на голові...
Хочу бачити, як ти сердишся на себе за свою незграбність та вкотре переодягаєш одягнений навиворіт светр.
Хочу мити посуд після вечері та заправляти підковдру, бо ти жах як не любиш цього робити...
Хочу бачити щастя в твоїх очах, коли дарую тобі оберемок польових ромашок,
Хочу куштувати твої кулінарні експерименти та хвалити тебе завжди. навіть якщо щось і не вийшло.
Хочу бачити в твоїх очах "кохаю" та "дякую за щастя"...
Я просто хочу подарувати його тобі, якщо тобі це потрібно..
Я хочу перерахувати всі родимки та веснянки на твоєму тілі,
Хочу вдихати аромат твого волосся та цілувати твої солодкі губи...
Я хочу зустріти з тобою старість та чути твоє буркотіння і розуміти, що так, я не дарма прожив життя, я кохав і кохаю цю жінку.
І я дякую Богу за щастя бути поруч з тобою, дякую за те, що можу стояти тут, поруч з тобою і цілувати твої руки і знати, що я не дарма чекав...ти моє щастя, ти - моя доля...
Епілог
Ми часто гадаємо, що справжнє кохання буває лише раз на міліон і не всі заслуговують на те, щоб зустріти свою людину й бути щасливим з нею до скону літ. Це не так, ви недооцінюєте себе, кожен заслуговує на щастя, кожен може зустріти "своє", своє щастя і свою долю. Так, це може бути не так швидко як хочеться, але головне чекати, я повторюсь у своїх висказуваннях, але віра, саме вона допомагає й підтримує нас, коли здається що все втрачено. Головне не зірватись і не скоїти помилку, і не прийняти за свою зовсім не ту людину...Оптимістка? Можливо. Ідеалістка? Є Таке. Але я вірю, я вірю в святість почуття, в те, що не можна розпилюватись і віддавати своє тіло й душу не гідній людині. Якщо людина пішла - прекрасно, значить не моє, значть місце для моєї вільне. Розчаровуватись ми будемо завжди, життя - це не бочка меду, це скоріше тяжкий тернистий шлях з проблесками світла. Завжди буде чергування хорошого та поганого, ми спіткаємось, падаємо, але встаємо та продовжуємо йти. І недопустимо здаватись, бо завжди знайдуться ті, хто буде смакувати твоєю невдачею. У цьому світі ти один, а кохання, воно допомагає жити. Воно прийде, варто чекати. Час винагороджує зповна, вже в цьому я впевнена. І не варто споглядати уламки почуттів, що пішли, не варто жити в розвалинах кохання, що згоріло. Час ніколи не стоїть на місці, навколо нас прекрасний світ і ще скільки емоцій на вражень можуть бути, варто протягнути руку та витягнути себе, як той мюнхаузен, з болота, в якому ми любимо тонути та жаліти себе. Варто починати жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475423
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.01.2014
А можно я уйду туда, где небо кажется милее,
Где воздух чище и трава все зеленее,
Где можно танго станцевать под звуки летнего дождя…
Где можно в час ночной, но теплый, тихонько бредить в тишине,
Где громкий сердца зов укажет мне мой путь, чертой…
И можно там, минуя сотнен разных лиц,
Вслед за мечтой своей попробовать пойти,
И только б разглядеть звезду свою,
Что в тихий ночи час мне путь осветит, и не раз,
Я поднимусь все ближе к ней тотчас,
О, если б только мне суметь ее найти,
И в сердце через время пронести…
И как ее, ту хрупкую частичку, сохранить,
И с кем-то в счастие, и в радости да не разбить,
С кем можно уберечь ее в холодный час,
С кем можно разделить ее, частичку мира моего,
Лишь только б знать, что не напрасно все,
Лишь только б знать, что этот мир кому то очень нужен…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475422
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2014
Той погляд твій сміливий та глибокий,
Фігура статна, незалежна та п’янка,
В очах твоїх лиш сум та непідділена журба.
І серед шуму й галасу ти ніби сам
Багато люду й ти один,
Ти ніби прагнеш щось сказати, та не можеш,
А що ж тримає на замку твої вуста?
І в посмішці твоїй така розхристана душа,
І в ній я бачу віддзеркалення моє,
І знаєш ти, що я відкритая, мов книга та…
Блукаючи ти всю мене вивчаєш,
Частину за частиною читаєш,
І знаєш ти, хто я насправді є,
Що не тримаю в таємниці я нічого,
Від тих очей блудних, звабливих, одиноких…
І поглядом говорячи з тобою,
Ми ледь торкаємось дурманними очима,
Тоді ж я в небо взір свій підіймаю,
Молю почути мій балаганний крик,
Від холоду того, що тіло й душу всю мою морозить,
Що серденько моє мале вже вкотре рве,
Та погляд той…звабливий, одинокий,
В якому хочеться мені таки тонуть,
І нині, вже за разом в раз,
Хоча й не розуміючи того,
Ти все ж рятуєш душу згублену мою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2014
А можно я уйду туда, где небо кажется милее,
Где воздух чище и трава все зеленее,
Где можно танго станцевать под звуки летнего дождя…
Где можно в час ночной, но теплый, тихонько бредить в тишине,
Где громкий сердца зов укажет мне мой путь, чертой…
И можно там, минуя сотнен разных лиц,
Вслед за мечтой своей попробовать пойти,
И только б разглядеть звезду свою,
Что в тихий ночи час мне путь осветит, и не раз,
Я поднимусь все ближе к ней тотчас,
О, если б только мне суметь ее найти,
И в сердце через время пронести…
И как ее, ту хрупкую частичку, сохранить,
И с кем-то в счастие, и в радости да не разбить,
С кем можно уберечь ее в холодный час,
С кем можно разделить ее, частичку мира моего,
Лишь только б знать, что не напрасно все,
Лишь только б знать, что этот мир кому то очень нужен…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475121
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.01.2014
покоління самотніх та сумних,
веселих та щасливих,
покоління молодих людей з волоссям різних кольорів,
з рваними джинсами та розтягнутими майками,
з нірваною та ей сі-ді сі в навушниках,
з болем в серці та надією в душі...
всіх нас об'єднує не тільки субкультура
і не музика, не фільми,
нас всіх об'єднує одне велике бажання кохати
і як би ми не суперечили цьому,
як би ми не кричали, що це все брехня, що кохання не існує,
як би скептично ми не говорили, ми всеодно,
кожен з нас прагне знайти це саме щире та відверте,
саме близьке та рідне, саме жадане та справжнє, що не є, кохання...
і кожен день, прокидаючись зранку ми можемо обманювати себе,
вводити в оману інших,
говорити, що справжнього кохання не існує, що воно буває лиш раз,
що таке кохання дається з небес і ми не гідні його відчути...
ми всеодно сподіваємось, що одного щасливого дня зустрінемо того чи ту єдину,
що змінить світ і відведе від самотності якою ми вже наситились зповна...
і кожен день, спрямовуючи свій погляд в небеса, на губах читається глуха молитва,
і кожну ніч, рахуючи в черговий раз зірки, в голові лунають завітні слова,
слова, що перед сном відбиваються ехом у душі...
і на повторі завжди таке нестримне, таке жадане бажання жити,
і це життя розділити з тим, хто пройде його з тобою тримаючи так міцно за руку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2014
от і все, скінчилась вистава одного героя,
монолог загубленої, розбещеної душі,
втомились звучати фрази забутих героїв
героїв, що давно покинули цю виставу,
що давно відмовились від гри,
що давно забули головні слова
слова, що обіцяли ніколи не забути,
вони розчинились у просторі, як цукор
лишивши ледь солодкий присмак...
та я не люблю цукор,
та й слова звучали занадто дешево
і виставу не назвеш високобюджетною,
занадто багато глядачів лишились розчарованими,
головний герой пішов і героїні лишилась невелика участь,
вона розпочала своє, нове шоу, новий драматичний спектакль,
нову, красиву історію, вже без дешевого головного героя
жуліка і шарлатана, прохвоста і бездари,
що спочатку здавався генієм чистої краси,
якого хотілось слухати і мовчати,
захоплюватись ним і обожнювати...
та, на жаль, чи, може, на щастя,
правдою виявилась гіркота та неприємний присмак солі на губах
який треба негайно стерти та забути
стерти та забути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2014
Я запам’ятала море та закарбувала в пам’яті чітку картину того,
яким воно було прощаючись зі мною:
Ці безкрайні простори Чорного моря, бурхливі неспокійні хвилі,
такі теплі в кінці дня; пісок, білий та приємний,
коли запускаєш у нього свої ступні;
крики чайок, які навпаки заспокоюють;
велике сонячне коло, яке закочується у рожеві хмари
та сідає в своє море, яке кожен день вітає його,
приймає у свої володіння, як рідне…
Ніжний подих вітру, який колише твоє волосся,
заплітаючи потихеньку у нього свою пісню.
Перша зірка на небі та бухта старого, вже непридатного для плавання, корабля... корабля, що знайшов свою останню пристань…
Це моє море, це море таке ж одиноке, і, мабуть, найодинокіше, ніж аби хто, тому що воно тримає в собі всесвітній сум та всю біль таких як я. Воно приймає тих, хто запускає у нього своє серце
та просить змити біль та сльози.
І коли ти стоїш у воді наполовину зануривши своє тіло – воно потихеньку забирає у тебе всю печаль та всю ту непідробну біль,
яку ти вміщала в собі та носилась з нею, як з коштовним камінням.
І ось ти відчуваєш, що море тебе ніби розуміє,
ти просиш тебе дочекатись на наступний рік, зізнаєшся, що будеш сильно та завзято чекати цієї зустрічі.
Ти лишаєш в ньому всі свої надії на краще майбутнє, ти потихеньку оживаєш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474185
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.01.2014
лето - это когда берешь велосипед и едешь, куда глаза глядят,
и мчишся, мчишся на огромной скорости с горы,
а дальше как будто летишь, поднимаешь руки выше,
и летишь, чувствуя невесомость и легкость,
и ветер гудит в ушах, а скорость все больше и больше,
и дух захватывает, и аж нечем дышать,
и на полную грудь ощущаешь всю силу и мощь скорости,
чувствуешь как она наполняет тебя
это даже немного пугает...
а потом сбавив скорость - останавливаешься,
садишся у речки и переводишь дух,
на губах улыбка, в глазах счастье,
банальное детское счастье,
недалеко слышен лай собак, в речке скидывается рыба,
ива своими листьями едва касается поверхности воды,
а в небе плывут облака...
они завораживают своей силой и легкостю,
мощью и невесомостью...они играют с закатом,
солнце красит их в прекрасные цвета от нежно-розового до темно синего...
и слышен тихий раскат грома,
птицы, что пролетают так низко над водным покровом,
в теле усталость, но хочется кричать,
потому что всем телом ощущаешь свободу,
эту свободу мыслей, свободу действий,
и как в фильме в голове звучат слова:
\\\\\\\"и веришь, что свободен ты и жизнь лишь началась...\\\\\\\"
и веришь, да, да! веришь ты, что жизнь лишь началась....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474184
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2014
давай я заварю тобі міцної кави,
ми будемо з тобой удвох сидіти на кухні,
вести розмови про глобальні та важливі проблеми типу:
геополітичне становище сучасної України,
хто озвучував кота із Шрека,
як звали собачку із "Чарівника Смарагдового міста"...
все це нам здаватиметься дуже важливим та найголовнішим у світі...
а потім, ми не помітимо, як за вікном вже почне світати,
і в чашці вже буде допита ен-нна кількість кави чи чаю,
буде нестерпно солодко та тихо,
у крані час від часу капатиме капля за каплею холодної води,
і тиша буде руйнувати дистанцію між тобою і мною,
ця непіддільна тиша, це солодке усвідомлення нашого з тобою буття,
я буду ловити на собі твої погляди, такі теплі, такі ніжні,
я буду розкуйовджувати своє волосся, вічно підминати під себе ноги,
терти око відкидаючи раптово нахлинувшу хвилю сну,
та час-від-часу дивитись у вікно, спостерігаючи за вранішнім туманом
та легким подихом вітру...
а ти будеш щось говорити, майже пошепки,
твій голос лунатиме ехом у моїй голові, як кадр з кінофільму..
я буду відчувати неймовірне щастя лише від того, що ти розділяєш
зі мною цей ранок, цю каву, цей день, це життя.
а за вікном все вставатиме сонце,
буде початок нового дня, на вулиці перші люди, перші вранішні пташки.
у нас за плечима - ніч відвертості та безсоння,
а попереду - вічність, щоб заварити ще не одну філіжанку міцної кави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473954
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.01.2014
в дурмане светлых чувств, меня пленили эти ночи,
где в небе, с сине-розовым закатом, нет места для звезды,
там лишь туман рассеян радостною грустью,
и красный диск пылающего солнца, Нева в свои владенья принимает,
последний солнца луч играя с тучею могучей,
луне дорогу уступает
и город бережно, тоскливо лишь на мгновенье засыпает,
и разводя мосты в туманном ореоле,
два берега оторванные друг от друга, свой час соединенья ожидают...
и час сей трепетный все в воздухе витает.
но ждать не ново им,
рассвет приходит и опять, судьба их медленно сближает,
как женщина ведет их за собой...
и как безумные они уж новый день встречают,
приняв в обьятия свои могучий ливень с синей мглой.
и столь прекрасен серо-голубой рассвет
что ветром тихо рассевает над городом холодный зной.
и нет на свете больше города чудесней,
что днем и ночью душу милую твою
обнимет, убаюкает, укроет...
там обретешь ты навсегда покой, и каждый раз,
когда встречаешь дождь,
сию минуту взор твой устремится вдаль
и вспомнишь ты те улицы, проспекты и дома,
что так нечаянно душой твоей навеки овладлели...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2014
Відчиняю вікно й впускаю цю прохолоду в кімнату,
я вдихаю її на повні груди, що аж коле щось всередині.
Дощ та вітер миттєво опиняється у мене в кімнаті,
заповнюючи весь порожній простір.
Ніч, вступивши у свої права співає колискову для всього міста.
Я не страждаю від безсоння та сьогодні щось не дає змикнути очей.
Відчуваю морозні краплі дощу в себе на обличчі що аж по тілу пробігають мурашки.
Машинально загортаюсь в ковдру, щоб хоч трішки зігрітись,
щоб зігріти тіло ззовні.
Зсередини мене зігріває червоне напівсолодке, до якого я так швидко приохотилась.
В голові – протяжна стрічка слайдів з мого життя.
Все те, що було, що могло бути, всі помилки, всі ті крапки та коми, що іноді не дають заснути.
Морозний вітер мене приводить до тями, почуваюсь ніби героїнею фільму, грає музика, задумливий погляд направлений в нікуди… красиво та романтично. Здається, що дощ ніколи не скінчиться, літній дощ переростає в грозу, ніби щось відчуваючи, ніби прагне когось попередити.
Думки….думки так сильно та нав’язливо рвуться до голови збиваючи з ніг та, іноді, б’ючи в піддих. Не вистачає повітря і я жадібно ковтаю його до нестерпного болю в грудях.
Сьогодні я дала волю почуттям і воскресила в пам’яті тих людей, що з часом розчинились у просторі. Ті, кого я любила, хто любив мене, кому зробила боляче, хто зробив боляче мені. Всі вони лишили слід у моєму житті, і після них всіх я щоразу змінювалась, щоразу відштовхувалась від них, як від відправної точки і йшла далі. Раніше все було простіше...
Вимкнули світло, погода розігралась не на жарт. Вітер завиває свій сонет і дощ, відбиваючи ритм, барабанить по склу.
Я дивлюсь у повній темноті на своє відображення, там сидить хтось схожий на мене, тільки такий маленький, такі маленькі рученята, така щира посмішка, такий дитячий, сповнений неопосередкованості, погляд. Тільки от зараз все по іншому. Десь зник той погляд. Що з ним сталось? Чому?... нам дорослим так стає тяжко, якісь проблеми, якісь почуття, втрата близьких, поразки та тріумфи. І для щастя нам так багато треба…гроші, гроші,гроші, заради них люди ладні і душу свою продати, Господи, як це все бридко. Десь поділись друзі дитинства, вони теж розчинились у часі. Раніше, як не поділимо щось, так дуже швидко забували образи, бо це нам не потрібно було. А зараз що? Ми ладні відрізати з кінцями спілкування з другом, аби тільки не переступити через свою блядську гордість! Ось що з вами зробила ваша гордість! Немає у вас душі, лише потреби, потреби, потреби, одна користь. Якщо вас щось не влаштовує ви ні за що не будете покидати зону вашого комфорту і йти проти своєї волі. Ні ні ні, це не для вас, ви розірвете дружбу, відносини, але не переступите через образу та гордість…
Дощ вщухає….рій думок в моїй голові, немов пил, осідає. Вікно все відчинене, в кімнаті неймовірний холод, та на душі якось добре.
Я підходжу ближче й мені відкривається картина нічного неба: ось місяць, він освітлює шлях всім, хто не спить в цей час, він такий повновладний та могутній, як батько… післядощова прохолода, вона ні з чим не зрівняється, вона так гріє душу, а тиша навколо заповнює мене всю, поглинаючи клітинку за клітинкою все тіло та душу….
Зірки…здається їх так багато, що можна зачерпнути їх у лодоні та забрати з собою, їх можна носити у кармані, ніби весь всесвіт тримаєш при собі...
Вітер не такий морозний, він вже лагідно торкається мого волосся зазираючи прямо в душу, шукаючи відповіді на свої запитання.
І ось за горизонтом з’являється маленька межа, світло, що пізніше розбудить все місто, все живе почне свій день.
Я зачиняю вікно й лягаю спати. Сон лягає на мої повіки ніжною колисковою забираючи у світ фантазіїї. Завтра новий день, все буде по старому, ті ж лиця, ті ж люди. Тільки от ця довгоочікувана прохолода, вона у мене в серці. І срібний дощ, що залишив у моїй душі надію та віру, якої мені так не вистачало…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473794
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.01.2014
У нас із ним немає нічого спільного.
Лиш мегабайти використаної пам'яті на флешці,
мільйони написаних слів смс, сотні недоспаних ночей та десятки телефонних розмов... години скандалів та хвилини примирення...
Ні, нічого спільного...зовсім.
У нас із ним тільки відголоски слів у пам'яті...відголоски дешевих затасканих слів.
У нас із ним перегорнутий лист кодексу. Не вирваний, не перекреслений - перегорнутий та прочитаний, забутий та пережитий.
Тому, ні, спільного нічого...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473792
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.01.2014
Пролог.
Выходя из дому сегодня вечером – не забудь захватить свои мысли, чтоб было что тащить в себе, пока опадают желтые листья и медленно умирает лето, забирая нашу вечность в свой безразмерный мешок.
Место для завязки. (его нет)…
Лето пронзило город своим теплом и легким ветром ровно на 93 дня, 2208 часов или 132489 минут, а потом жадно забрало с собой всю радость и ощущение того, что ты еще жив и будешь улыбаться. Ему наскучили наши улыбки, рассветы, что мы встречали в туманах, наши песни и разговоры по душам под покрывалом звездного неба. Как будто холодным душем оно умыло наши души грозами-ливнями и покинуло свой дом, дом солнца, и уже спустя столетия оно и не вспомнит, как нас звали.
Таких как мы миллионы и все мы мечтаем, любим, радуемся и рвемся жить, даже когда нас покидает наше лето. Каждый раз оно разное, но всегда носящее в себе память о чём то или о ком то, частицу той маленькой жизни, которую мы прожили.
Развитие действия.
И завтра проснувшись от того, что за окном пролетел желтый лист, взмыл вверх и опустился на землю, ты начнешь обратный отсчет своей жизни чтобы положить начало новому дню, новым мыслям и новой жизни оставив место для того, чтобы иногда вспоминать что-то прекрасное, что-то лучшее…
И закутываясь в пальто и теплый шарф можно, казалось бы, вечно бродить по улицам города и наблюдать за птицами, что кружат над городом так низко, будто выискивают себе место для ночлега, в наушниках как обычно будет звучать любимая музыка и теплое ощущение того, что впереди тебя ждет что-то хорошее. Главное не утонуть в грусти, что режет все нутро, главное попытаться согреть душу, замотав ее в теплый плед.
Кульминация.
Лучше не будет никогда, и это, как не крути, святая истина… Не вернуть прошлое и не отмотать обратно, главное, я думаю, насладиться моментом и с легкостью отпустить то, что гложет, рвет и терзает. И холодная зима уже не будет властна над твоими чувствами. И где то вдалеке замаячит зеленый огонек маленькой надежды.
Что можно сказать о счастье? Ничего. Если оно есть, ты будешь молча наслаждаться им и тихонько получать удовольствие только од того, то оно у тебя есть… Ты будешь стараться сберечь и не упустить то, что так дорого…
Что можно сказать о грусти? Многое… О грусти можно говорить часами напролет пока не выжмет всю душу и вывернет наизнанку всю холодную действительность.
Эпилог.
«В полночь вселенная пахнет звездами». В воздухе витает тепло и легкий аромат магнолии. Все это – вестник того, что скоро снова наступит то, чего так не хватало и что так сильно заставило себя ждать. То, от чего растает даже самое черствое сердце и наступит пора безумия.
И теперь выбегая из дому груз мыслей не будет таким тяжелым, он просто испарится как только что прошедший дождь. И оставив лишь легкую испарину, он улетит куда то дальше, на край Вселенной, на край света, где не будет никого.
Тогда нужно понять, что в жизни есть всегда выбор и никогда не поздно изменить себя, а главное – не изменить себе…
(я так долго ждала той, душу оживляющей, прохлады…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473284
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 18.01.2014
ось, ніби, здається, воно!
так, я лечу!
але ні...це здалось...так чому,
ніби б'ється, живе, ніби прагне ще жити,
я вдихаю повітря,
я в полоні здурманених мрій,
але ні, не моє...
я прокинулась, знову живу,
я стрімглав усе падаю в ніжні обійми твої...зачекай, не моє,
не твоє, не теє....
це не ти? ні, не ти...
я впускаю цей дощ, він змиває безглуздих думок цих потік,
він змиває і я забуваю,
де правда, де брешуть, де падають вниз,
де стрімко злітають увись...
де так прагнуть сказати оманливе "так",
де так прагнуть відчути оманливе слово "люблю"...
і ти ж знаєш, це так, це оманливе та одурманене
лиш забуття,
це не те і не ті,
це не так і ця пісня не та....
це солодкий туман, що розсіється з вранішнім сонцем,
цей туман, що розсіється разом з солодким п'янким ароматом весни,
це душа, що так терпко та ніжно зуміє з собою у даль повести,
але все ж це не те, і ти знаєш, що це все не ті...
і знаю, я це відчуваю, я серцем ще теплим,
я серцем, що б'ється, це все іще знаю...
прохолода...
її я впускаю, я знаю, головне це все йти,
це йти по небитій дорозі,
це зійти на свй шлях, що так п'янко та стрімко мене за собою веде,
мені варто іти,
мені, знаєш, варто своє роздоріжжя знайти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2014
тихенько так, навіть безмовно, я тобі скажу,
за той вогонь, що так давно в мені палає,
що душу всю мою малу, і серце навстіж відкриває…
Не треба слів, ти все в моїх очах побачити зумієш,
Ти лиш станцюй зі мною, танець..
Під ті шалені ритми серця, й під ті акорди ніжності обох…
Ти лиш почуй мене, й відчуй за ніжним дотиком,
Шалене й обпікаюче, терпке та непорочне щастя…
ти все ж моє. маленьке. щастя ..
Й будь ласка, будь, ти будь зі мною просто.
Вночі й удень, та ніжним ранком на холодній кухні,
та пізнім вечором в обіймах теплих рук.
Зігрій мені життя, як зігріваєш досі…
Здіймай мене у небо так, ніби зі мною в перший раз,
І ми літатимемо між планет та між сузір’їв,
між тих зірок, які колись собі Маленький Принц забрав.
ти будь зі мною просто поруч, тут,
немов герої кінофільму, немов завершена щаслива стрічка, немов дописаний роман,
пронизаний мелодії струною…
і світ нехай летить під три чорти,
мені так просто хочеться сказати лиш «люблю»
тобі, тобі все одному…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2014
Кожен наш крок лишає слід.
Минулі, майбутні, теперішні,
все ж наші помилки…
Злети, падіння, по спіралі, по колу, лінійно..
Йдемо, аби не лишитись й не впасти,
Аби тільки не повернути назад,
Перехрестя, роздоріжжя, дороги не рівні, прямі…
крізь бурі, вітри, заметілі,
зустрічаємо сонце й тепло, безхмарні легкі небеса…
день у день, підбираючи синоніми,
вчимо правила, закони, акти, канони, постанови,
вбираємо, немов губка, головні постулати…
виявляємо протести, бунтуємо, рвемо свою душу на шмаття.
Відчуваємо цукор життя, відчайдушно та жадібно ковтаючи повітря,
До болю в грудях, до обпікаючого болю в шалених грудях…
І ні кроку назад. ні_кроку_назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473055
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.01.2014
Замість прологу.
Чекати, кликати, сидіти мовчки в облупленій кімнаті рахуючи каплі з крану.
Малювати на стінах шедеври та сходити з глузду, немов Капелюшник. Вести переговори з Червоною королевою та чаювати в графстві Чешир.
Перечитувати Фрейда та вносити корективи олівцем на полях, як Принц Напівкровка.
Витончено ставати навшпиньки та в светрі танцювати імпровізований контемп...і змочувати пересохле горло червоним Каберне Совіньйон.
Відчувати ритм та відбивати серцем такт, розриваючи барабанні перетинки.
БожеволІти, так божеволІти розриваючи буденну пелену...
ловити волоссям червоного кольору сонячні промінчики, та впускати через вікно в порожню кімнату марево ночей...
літати між Касіопеєю та Андромедою шукаючи свій шлях та падати вниз зустрівши Маленького принца...
А потiм сидiти разом з ним вдвох на краю Всесвiту, звiсивши ноги i вести розмови про те, як важливо кожен ранок прибирати свою планету: чистити вулкани та поливати розу...свою розу...
Замiсть епiлогу.
I кожен день, кожен ранок прокидатись з думкою про вечiрнiй полiт, про те, як добре було б мати при собi безкоштовний квиток чи абонемент на мiсце пiд Мiсяцем...
I кожну нiч, здiймаючи взiр у небо, рахувати кожну падаючу комету та тонути в зiрковiй безоднi...
I кожен раз ставити собi запитання: чи той це свiт, що ми створили?
Чи це те, заради чого ми всі живемо сьогодні, -
Світ, створений нами?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472839
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.01.2014
від того, що я колись любила лишився лиш голос.
зник зовнішній орієнтир та внутрішні перспективи.
орієнтиром була триденна щетина та теплі руки, перспективою - вірна та любляча душа.
руки й щетина стали ж тепер зовсім чужими, душа - змарніла та склала свій останній екзамен.
і якщо вже зовсім прискіпуватись, то і в голосі з’явились холодні інтонації,
і тепер створюючи теми на варіації ми повністю відійшли один від одного,
те, що було колись єдиним цілим стало роздвоєним та повністю протилежним,
ми як паралельні прямі, що ні за що не перетнуться,
а це, якщо чесно, вже давно нікому не треба…
лишилося чітке усвідомлення взаємної непотрібності,
спільне бажання не бачити одне одного,
бо погасло та згоріло те, що колись запалилось від одного натиску запальнички.
в мені мало лишилось того ряду дитячих примхів та інфантильності,
що виражалось у необдуманих діях та навіжених вчинках.
Ти ж, на мій погляд..а хоча, я й не знаю який ти там.
Ти просто став чужим,
Тільки холодний лютий місяць, того, нашого року, збереже в собі ще одну завершену історію.
Він залишить після себе вже одну крапку, як логічна кінцівка малобюджетної дешевої вистави….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472837
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.01.2014
лиш крок вперед
- і ненависть у капілярах навіть,
лиш крок назад
- в артеріях шалена пристрасть,
і мить за миттю відчуваємо,
що летимо,
й тіла наші у просторі сплелись,
злелися воєдино,
і шлях наш то жагучий біль
і танго вдвох,
наш крик приречений на вічність...
нас приписали нам обом прямо у вену,
як ефір,
нас виписали як пропащих,
безнадійно хворих,
нас течією божевілля
завертіло й понесло у вічність,
нас вже нема,
ми є немов не люди зовсім...
ми чимось стали неземним
для нас обох,
нас відірвало й розірвало
на шматки,
але солодке,
це солодке відчуття,
завершення, довершення, запалення і спалення
до тла,
для нас обох інакше не існує,
лиш світ обох і небо лиш для нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472665
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2014
Вечер сонно застилает город огнями уличных фонарей,
В нашем вздохе лишь только усталость и куча условностей.
мы держимся. кто за руки, кто за последнюю нить, а кто сам за себя.
Мы в мире, где черт знает что творится,
Где получив обещание – об исполнении можешь забыть.
Тогда как город, где лишь шаг и ты уже чужак.
и улицы напомнят нам о том,
что в личные дела других, свой нос совать нельзя…
Нам главное гореть, чтоб не сгореть и главное летать,
чтобы не больно было падать.
Остановив время – к финалу прийти,
и жить с каждым вздохом, не сбившись с пути.
Лишь бы только дорогу найти,
И, черт побери, не свернуть с пути...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472664
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 15.01.2014
Лічильник відраховує кожну хвилину безглуздої дії:
Подих, і ще подих стомленого, змореного тіла…
Крапля, і ще крапля в результаті зламаного крану….
Крапка і три крапки недописаної драми…
В легенях жадібне, пекуче й обпікаюче,
Правобережне, ніжне, живлюче повітря…
Морозні краплі сірого дощу, яке вриваючись в відчинене вікно
Лишає прохолоди слід…
Танцюй! Без музики і з музикою в душі під ноти маревної тиші…
Танцюй, поки відсутнє світло і ніхто не бачить…
Холодний кафель, змерзлі ступні, зігріта дійсність від червоного вина,
І як у «Ельзи» краще, все-таки, із медом…
А хочеш, й справді, з парусами в море синє,
А хочеш замість лампи сонця промінці,
Ти хочеш? Хочеш? Хочеш….?
А циферблат рахує дні, години, ночі,
Не спиш, і вірно, ти ж усе пропустиш,
Адже шоу тільки почалось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472342
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2014
Ми немов нещодавно з-під друку,
Тільки-но з типографії,
Хто газета, хто журнал, а хто багатотомник,
збірка віршів,
Чи навіть поеми,
А хтось роман історичний,
Хтось книжечка з малюночками,
Хтось складна прикладна математика ,
В когось на сторінках одна філософія,
У когось – лиш чистий папір.
і у того, пустого паперу, немає ні хисту, ні вміння написати щось нове.
Так, пусте й марне мазюкання пером.
А є люди, яких відкриваєш і відразу розумієш: моє,
І читати приємно й легко,
І текст глибокий та змістовний.
Читаючи їх – пишеш свою історію,
Щось таке, солодко-терпке є в їх словах,
Що хочеться раз у раз перечитувати…
А є те, що треба перегорнути і дочитавши до кінця –
Лишити на полиці, і ніколи більше не гортати знову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472341
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.01.2014
І кожну чортову ніч,
все не по собі
Все думки, що ми вже не ті
І трапляється з нами усе як по плану,
По маслу чи по стандарту…
Дженерейшн щасливих,
І прагнучих жити
завзято, так сильно ,
так стрімко і так відчайдушно,
щоб ближче до мрії, і швидше за час,
сильніше за відстань, могутніше слів…
і крок за кроком змиває та хвиля шаленості й драйву,
і хочеться жити, по - справжньому жити.
Леліючи думку про щастя та сонце,
Що світить у серці, що гріє в душі…
Ми зліплені з сталі, ми зроблені з золота,
Щасливі та сильні,
Сумлінні й прекрасні…
І стан невагомий здіймає уверх,
Так легше нам жити, так легше не впасти…
І тільки б за руку тримати так сильно,
свою рідну душу, своє забуття,
з ким, ніби з собою,
з ким вище за хмари,
з ким тиша за золото,
та краще ніж мед...
Хоробрі та сильні,
ми вільні й шалені.
Із серцем відкритим, з такою ж душею.
Ми прагнемо знати, що краще забути,
так сильно кохати, чекати і знати,
що все не так просто,
що десь там у світі,
тебе ще чекають, комусь необхідний...
Лиш знати потрібно,
що ніч найтемніша,
завжди завершається тільки світанком...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472200
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2014
Душа твоя жива, п’янка й терпка, така солодка,
Оманлива й таїною покрита..
В ній є свій шарм,
і ніжності на лезі гострого ножа.
Дурманом оповита
і тінею минулого заплутана вона…
і щастя те, сліпе, давно вона шука.
Й того блукає поміж тисяч слів і фраз,
Як завше підбираючи потрібні.
Її тонка струна натягнута примарною дугою…
Й сплітаючись у сотні тисяч мрій,
Їй доля тихо колискову заспіва…
Все як в дитинстві голос рідний тихий ніжно шепотом веде
У ту казкову й чисту даль…
В той нескінченний та широкий синій простір…
Душа твоя то ввись, то в прірву,
То шалена, то сумна…
Чого їй хочеться, чого бажає та душа?
Чи музики, чи співів, танцю?
Чи то їй серця рідного, чи то вина…
Блукає й губиться вона, впадаючи в чужі тенета,
Розплутується й далі мимоволі йде,
Іде, лиш іноді збиваючись з дороги,
І падаючи на коліна, зчісуючи руки всі до крові,
Вона продовжує іти…
І вкотре підіймаючи той погляд свій у небеса,
Безмовний крик, безмовний монолог тому,
кого не чутно і не видно,
Сліпе «почуй мене», сліпе «скажи»!!!
Душа…
так мимоволі губиться в глухих питаннях,
Душа вже ледве чутно й хрипло
Примарам, тіням їх тихенько задава..
Та тіні ті мовчать…
Немає відповіді їй на ті питання,
І лиш глуха стіна,
Глухе відлуння розфарбованих ілюзій.
й лише шалений стукіт, відбивання такту,
і музика,
яка в тобі,
з тобою
й ні на мить не покида...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472199
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2014
К утру как и было,
Ничего не останется.
Будешь сидеть, глотая холод,
Принимая внутрь,
губы калеча.
В открытую форточку не глядя,
бросать мусор из головы.
Принимая все как данное,
Как досказанное,
как прошедшее,
как нежданное…
Прочищая пересохшее горло,
срываясь на крик,
Слушать ритм капель из крана,
Слышать сердце, под стук барабана.
Будешь держать свою долю в руках,
и считать секунды,
оглядываясь назад,
слышать, как ветер никого не предав,
исполняет соло.
И ноги под себя поджав,
на play едва нажав,
Вспомнить , как когда то играв,
Подпевала ничего не знав …
Вот бы вернуть,
хотя бы на миг,
Те дни, когда маленькой девочкой,
забираясь к папе на ручки,
даже не подозревала, о том,
кого оставят, а кого заберут…
***
Ветер тихо-тихо шумит,
и ближе к рассвету сбросив сон с густых ресниц,
расскажешь все мысли свои,
теням в ночи,
лучам солнца, светилу, когда дни…
собрав их в бутылку - бросишь в океан,
пока путник не подберет,
не прочтет,
не узнает.
пока странник, спустя тысячу лет,
прочитает...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472110
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.01.2014
на шмаття, на частини, на куски,
лишаючи на роздоріжжі.
без вибору, без болю, вороття,
як тіні ті, ви чорні та убогі.
не люди ви, там тільки забуття.
лишаючи лиш погляди шалені за собою,
без радощів, без жалю, без життя.
строкатими дорогами, забитими стежками,
натягнуто струною,
те злісне та жагуче почуття.
заховане, ретельніше прикрите,
за сімома замками й брудом оповите.
закидане, забуте, але все ж присутнє.
закрите від очей, та серцю недоступне.
розірване, залатане та дике.
з палаючим вогнем в очах та щире лиш для неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472109
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2014