| Сторінки (3/204): | « | 1 2 3 | » |
Плач голосний, як музику, чує в родзалі мати,
І розцілує радісно ручки у немовляти,
Пальчики ніжно-крихітні подихом своїм грітиме.
Ось це маленьке щастячко. Більше вже не болітиме…
« Люлі, дитинко, люлечки» світиться у віконці,
Ніч відійде і деколи пісню стрічає сонце.
Маревом сон ввижається, сльози течуть струмками,
Але беззуба посмішка серце зігріє мами.
Кожен день щиро молишся щоб не хворів синочок.
Час плине, не спиняється… Ось вже йому і рочок.
Водиш за ручки, тішишся, лічиш маленькі кроки,
Слухаєш, прислухаєшся, пестиш рум’яні щоки.
Дні все летять за хмарами, мов на крилатих конях,
Й ти вже не та, й коханий твій, - срібло блистить на скронях.
Вчора носила, люляла, і не спала ночами,
Нині стоїш під школою з іншими матерями.
Рідше і рідше бігтимуть в наші обійми діти,
Виростуть, як під сонечком, швидко зростають квіти.
Тішмося кожній посмішці, не піддаваймось злості.
Прийде час й наші діточки йтимуть до нас, як гості.
Що є життя? – хурделиця… Крутить, мете, жбурляє.
Кожна людина трішечки часу на світі має.
Скільки би не крутилися стрілки на циферблаті
Плач голосний, як музику, запам’ятає мати…
02.10.17.
©Богдана Пілецька
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776262
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2018
Мало... Тебе все мало.
Пити і не напитись.
Те, що в мені дрімало,
Прагнуло пробудитись
Дотиком полум'яним,
Поглядом чародія,
Подихом ніжно-пряним,
Шепотом звабним змія...
Я ж тебе, сонце, стріла
Не у лісах дрімучих.
Серце в ту мить зігріла
Посмішка вуст жагучих.
Звідки ми' було знати,
Що полюблю мольфара?
Суміш цикути й м'яти -
Це і спасіння, й кара.
Я ж була наче квітка, -
Тихо росла у полі.
Тільки просила зрідка
Щось неземного в долі.
Ти ж окропив пелюстки
Слів чарівних росою.
Вирвалась я із пустки,
Й стала тобі лозою.
В'юся... Довкола в'юся,
Ніби твоя, та дика.
Вірю. Люблю.Молюся.
Поруч. Завжди. Столика.
Часом стають мов рідні
Різних світів блукальці,
Коли під відблиск срібний
Схрестяться ніжно пальці...
14.08.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2017
СтОячи біля хати
Дивлюся в небо сіре.
Буду тепла чекати
Поки ми' стане віри.
Скоро ці хмари-круки
Зникнуть із небокраю.
В щирій молитві руки
Біля грудей складаю.
Вірю, що ясне сонце
Знову освітить гори,
І запливе в віконце
Неба блакитне море.
І розіллються квіти
Різними кольорами,
Будуть сміятись діти
Разом з землею й нами.
Будуть рости дерева,
Будуть життя родитись.
Мрій заповітних мреву
Вірю - дано здійснитись.
Є ще в нас добрі люди,
Віддані світу, й Богу.
Радість, я знаю, буде!
Вірю у перемогу.
Як мій дідусь ранЕний
Вірив, і так здійснилось.
Є ця надія й в мене:
Ми не дарма молились.
11.05.17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2017
Я знаю, бачу, ти - мов корабель:
Пливеш за вітром, хвилі розсікаєш,
Шукаючи незвіданих земель
Зі смаком волі кисень поглинаєш.
Вітрила досягають синіх хмар...
Ти сам собі володар, Бог і цар.
І я дивлюсь на тебе, як і всі:
З захопленням милуючись красою.
Та скільки ж бо відчудження в красі...
Морська вода так схожа зі сльозою.
В твоїх світах я начебто маяк,
Не капітан, і навіть не моряк.
Ти прагнеш світла, я його даю,
Так непорушно дивлячись довкола,
Щоб ти не заблукав в чужім краю,
І шлях додому не забув ніколи.
Таке життя для тебе - саме те...
Та що ж мені так холодом мете?
Напевно ти забув, як говорила,
Що в мене теж були колись вітрила...
05.05.2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732002
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.05.2017
Світе... О, світе... пощо в тобі стільки омани?
Чом твої нетрі просякли в крові до глибин?
Чи погояться колись хоч роз'ятрені рани?
А чи не змінить нічого в тобі часоплин?
"Хто ми?"питаю укотре, а в кого - не знаю.
Люди? Не люди?... Душа... вона в кожного є?
Часом буває нестримно, беззвучно волаю...
Ті, що бездушні, хто вам в руки зброю дає?
Війни... Ці війни... Роками, віками по колу.
Падають мертві, як скошені трави... Жалі...
Сонце приречено котиться з неба додолу,
Мріє теплом обігріти цей морок землі.
Марно чекати, що люди колись схаменуться.
З вірою й правдою жити - не всім до смаку.
Рани земні новим лихом колись відгукнуться...
Поки ж плекаєм надію... про ЩАСТЯ... крихку.
13.03.17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723528
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.03.2017
Моя маленька донечко,
Спатоньки час прийшов.
Он, зазирни в віконечко:
Місяць давно зійшов.
Зорі по небу стеляться
Бісером золотим.
Спати лягла й метелиця
Снігом рясним під тин.
Навіть собака, стомлений,
Солодко задрімав,
В білий клубочок згорнений
Лапками хвіст спіймав.
Сниться йому вже літечко,
Трави, луги й поля...
Спи, моя люба квіточко,
Мамине янголя.
Вкрию тебе периною,
Руку дам уві сні.
Стану тобі хмариною
В надто спекотні дні.
Буду тобі опорою,
І розіллюсь дощем,
А від зими суворої
Вкрию тебе плащем.
Вікна закрию шторами,
Далі від темних віт...
Добре, що ще за горами
Сірий дорослий світ.
Хай тобі сняться, донечко,
квіточки і казки.
Не відпускай лиш, сонечко,
Маминої руки.
13.02.17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718058
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.02.2017
В мить, коли ти так просто пішов
У душі наче щось обірвалось.
Наше щастя мені лиш ввижалось,
І не стало нічого, немов...
Тільки в скронях, як музика, - кров.
Попід зоряним небом - пітьма,
І відчинена брама тобою.
То цей біль називав ти любов'ю?
Ох, дарма закохалась, дарма...
Цього трунку напившись сповна.
І, упавши на землю, як сніг,
Порятунку шукала у росах.
Розум вперто кричав мені: " досить! "
Він того зрозуміти не міг:
Я не чула ні серця, ні ніг...
Лиш світанок, як диво із див,
Обійняв ніжно-ніжно за плечі,
Мене вирвавши з лап порожнечі
"... Він даремно тебе відпустив.
Ти любила, а він не любив.
Ти любила,
а він
НЕ ЛЮБИВ."
11.02.17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2017
Кучері чорні і очі, як небо нічне,
Ціла галактика в них, - чарівні та лукаві.
Тіло звабливе, красиве, а серце - брудне...
Дні твої тонуть у віскі, сигарах та каві.
Ти прогуляла кохання й шукаєш нове.
Другий... Четвертий... Десятий... Який по рахунку?
Що за людина під маскою цноти живе?
Що за отрута в твоєму, мегеро, цілунку?
Наче гадюка - вповзаєш у іншу сім'ю,
Грієшся у чоловіка чужого на грудях.
Поки нарешті не вчуєш жадане " люблю ",
Й здобич свою не покажеш із гордістю людям.
Вас так багато, у кожної - доля своя,
Вам невідомі ніякі чесноти й границі...
Тільки в мужчин захотіла спитати враз я:
Чим вас так ваблять ці хтиві, дволикі блудниці?
Ніжністю рук? А чи хитрістю лагідних слів?
Може красою? Та знайте - вона швидко в'яне.
З часом, як ниточка рідна, у плетиво снів
Те повернеться, що вам було дійсно кохане.
10.02.17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2017
А що там за вікном? Яка краса?
Торкнусь рукою скла і засумую...
Там гарні, та не рідні небеса,
Не їх в своїй уяві я малюю.
Хтось скаже: все те саме, той же сніг
Дорогу перехожим застеляє.
Десь чути чиїсь вигуки і сміх,
Он сніжкою хлопча в авто жбурляє...
Ці люди, як мурахи, в метушні
Вдивляються у сенсори старанно.
І, Богом подаровані їм, дні
в iNet скидають легко й філігранно.
Життя вирує, але самота
Тихенько прокрадається у груди.
Не те тепло, і радість геть не та
Коли не вдома ти. Завжди так буде.
Так хочеться туди, де рідний дім,
Де серце залишила ненароком.
Усе найкраще! Все прекрасне в нім!
Бо там й земля радіє твоїм крокам.
09.02.17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2017
Стікаючи краплинками роси
по паростках минулого, змовкаю...
і спогади так лагідно плекаю
про полум'ям охоплені часи,
коли тобі промовила: " Згораю"...
Босоніж, і зодягнена в любов
з тобою я вогнем своїм ділилась,
в твоїх обіймах димом розчинилась,
у просторі згубилася, немов,
і заново, мій любий, народилась.
Якби стежинка знов вела туди,
де, окрім нас, не було більш нікого...
Знайти б мені омріяну дорогу,
лишаючи палаючі сліди.
Я там би й залишилася, їй- Богу.
03.01.17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2017
Бувають люди, наче хмари білі, -
Спливуть за вітром, зникнуть назавжди.
Їх дух слабкий, закований у тілі,
Життя пройде, й розвіються сліди.
А є такі, що, наче сонце, сяють
І роблять кращим цей мінливий світ,
Що мудрістю нам душі зігрівають
Багато сотень, а чи й тисяч літ.
Талант від Бога, світлий, чистий розум...
Іван Франко - таке його ім'я.
Писав він вірші, незрівнянну прозу,
І пам'яті його вклоняюсь я.
Пізнав він щастя, і біди чимало,
І відданість людей, і зради смак,
Бо сильне серце вперто не бажало
Брехні всілякі й промовляти «так».
Ішов супроти тих, які затято
Вбивали Україну та народ.
Як землю твою люто розіп'ято,
Не хочеш похвали і нагород.
Арешти, допити, страшні погрози -
Усе стерпів Франко, бо мужнім був.
У серці запеклись народні сльози,
Народну шану та любов здобув.
Боротись, йти вперед - життєве гасло,
Яке не дасть спіткнутись на шляху.
Його слова, мов промені, не згасли,
Освічують дорогу в мить лиху.
Це з літери великої людина,
«Титаном праці» світ його назвав.
Благословенною була година,
Як Бог Франка Вкраїні дарував.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708669
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.12.2016
"
… сколише вітер трави там…
лише
………………немає нас "
Гостя " Немає... нас "
Напитися б любові досхочу
з долонь твоїх, оманливо-гарячих.
Ти знаєш я.. ще уві сні лечу
в примарний світ... закохано-незрячих!
Не вірю ще, що наше майбуття
зачерствіє, як хліб під голим небом.
Немає у колишнє вороття,
але... невже... кохання більш не треба?
Куди ж ступить, коли ти повсякчас
Бур"ян під ноги сієш, а не квіти?
А може... вже давно немає нас?
То серце де мені тепер подіти?
23.12.16.
P.S. Дякую Вам за натхнення, Наталочко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2016
Тиша, мовчання і свічка самотньо горить,
Вицвілі очі бабусі і руки тремтливі.
Погляд понурий в вікно, за ним небо зорить,
Але й зірниці сьогодні незвично-журливі.
Спогади б'ються у скло, та шкребуть, мов коти,
Гострими кігтями в серце, аж холод по шкірі.
Паморозь вкрила в кімнаті чотири кути,
Стіни барвисті змінили свій колір на сірий.
І пролунали слова через призму пітьми:
" Як було страшно відомо лиш нам й, певно, Богу.
Мертві й голодні лежали попід ворітьми,
Гола земля: ні травинки, ні жита, нічого...
Мама ховала мене від сторонніх очей,
Щоб не виходила в двір, бо могли і убити.
Я пам'ятаю тремтіння кістлявих плечей,
Голос її: що робити?.. Що маю робити?
Я не боялася грому, лишень тих людей,
Що приходили до нашої бідної хати,
Позабиравши пшеницю, муку і курей
Далі і далі метались іще щось шукати.
Вимерлі села, лиш сльози - куди не поглянь.
Думи одні: що поїсти? Знайти б хоч билину...
Це найстрашніші роки, ці роки зневірянь.
Лиш би вберіг від такого Господь вас, дитино."
Руку до серця приклала: " Болить мене тут.
Я розумію, всіляке на світі буває.
Голоду цього страшного прихована суть:
То не природа - людина людину вбиває."
Свічка згоріла, лиш віск залишивсь на столі.
Молиться бабця, цілує ікону і каже:
" Душі на небі, а пам'ять про них - на землі.
Кожну брехню час колись неодмінно покаже."
26.11.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703021
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.11.2016
Вітер так лагідно грається із фіранкою,
Місячне сяйво по стінах вогнем мерехтить.
Часом приємно для тебе ставати бранкою,
Навіть не чутно, як щось десь у грудях болить.
Я вже навчилась, як ти , віддаватись любові,
Але, як юнка, уже не прошу почуттів.
В пристраснім танго, кусаючи губи до крові,
Місця нема для наївно-нектарових слів.
Як же це добре: звільнитись від марних ілюзій.
Скинути з тебе корону, - такий, як і всі.
Була, як рибка чарівна, а стала Медуза…
Бачиш, це я… у звабливо-отруйній красі.
Мав би втікати, та де там! Як тінь за спиною,
Не відпускаєш й на мить, бережеш від усіх.
Істину знають давно, не придумана мною:
Вабить людей не чеснота,
А гріх.
18.10.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695278
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.10.2016
Ти не бентежся, йди куди ідеш,
Не оглядайся: хто пильнує вслід.
Людська цікавість, знай, не має меж,
Хтось допоможе, хтось – штовхне у брід,
Хтось нас жаліє, хтось – радіє з бід.
А ти терпи, і будь як крижана,
Рівніше спину, рота - на замок.
І хай шепочуть: « дика, навісна …»
Твердим, як скеля, буде кожен крок.
Молись до Бога, неба та зірок!
Дивись у вічі, - там побачиш суть:
Душевну щирість, чи лукаве дно.
Слова брехливі ранять, не спасуть,
Як не рятує від проблем вино,
Наш біль лиш нам в душі нести дано.
А ти забудь тривоги, смуток, злість,
Шануй себе й цю неповторну мить.
Людина в світі цьому тільки гість…
Живи! Радій! Лети, як птах летить
У вись!... До мрій своїх, в небес блакить!
06.10.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692879
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2016
Музо моя безцінна, де ж я тебе згубила?
Чи по полях широких? Чи в глибині лісів?
Або… о, Боже любий!.. ти мене розлюбила,
Й кинула на поталу зграї скажених псів.
З кожного боку чую їх голосне гарчання,
Вже по слідах шукають жертву собі нову…
Граєш зі мною, мила, у навісне мовчання
І натягаєш нервів стомлених тятиву.
Це ж бо не пси голодні, - думи мої примхливі!
Як ми’ тепер їх кинуть віршами на папір?
Рими зрадливі стихли, стали такі ліниві…
Музо, благаю, птахом знову вернись в мій двір!
Біля мого віконця сядь на розлогу грушу
І заспівай, царівно, щиро тебе молю…
Хочу я, чи не хочу, але писати мушу;
Вмію, а чи не вмію… Знаю одне – ЛЮБЛЮ!
04.10.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692443
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2016
Cутінки тихо співають мені колискову ,
Так заспокійливо-ніжно, немов немовляті.
Сил не знайти, щоби просто промовити слово,
Кисень зі смаком меліси і присмаком м’яти.
Хочеться просто сидіти, примруживши очі,
Слухати серця биття, п’ючи з цитрусом чай.
Душу відкривши на зустріч фантазіям ночі,
Знайду в ілюзіях свій, весь заквітчаний, рай.
Може вже завтра на землю прийде інший ранок?
Тихий, спокійний, де люди бувають людьми…
…Світу не довгий вже вік, нас усіх наостанок,
Скине із лав своїх, грюкнувши ще й ворітьми.
Але не буду про все це. У тиші вечірній
Віриться в краще майбутнє, у рай на землі.
Стрілки годинника в вальсі кружляють манірно,
Зорі по небі пливуть, наче ті кораблі…
24.09.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690530
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2016
Усупереч усім можливим " ні",
укотре твоїй владі віддаюся.
На цій неафішованій війні
я завжди обеззброєно здаюся.
І падаю в обійми ледь жива,
забувши про свої болючі шрами.
Не вірячи у міфи і дива,
будую для кохання в серці храми.
Не знаючи, хто стане поміж нас,
Чи буду почуватися в безпеці,
У цей чарівний надвечірній час
втекти не прагну з рук твоїх фортеці.
Солодкої неволі взнавши смак,
усе ж готуюсь до нового бою.
Усупереч усім можливим " так"
не буду я... не буду я рабою.
21.08.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2016
Закохана у світ із власних мрій
Вона щодень ховається у ньому,
Але думок нестерпно-сірий рій
В шпарини проникає її дому.
Неначе оси, сотні запитань
Так болісно впивають в серце жало.
І мовить віддзеркалення: " Поглянь:
У людства є усе, а їм ще мало. "
Давно пізнали все, що лиш могли,
І Богом вигнані за те з Едему.
Цю землю в чорний саван одягли.
О, люди, люди... Ну куди ми йдемо?
Для чого війни гублять білий світ?
І хто насильство п'є, мов чисту воду?
Життя людське, як той весняний цвіт:
Летить додолу у лиху погоду.
У крихітному царстві із надій
Вона у нездійсненне вірить диво:
Колись ущухне гніву буревій,
Ми житимемо мирно і щасливо.
11. 08. 16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2016
Про що мовчиш, старий розлогий клене,
Ось тут, на перехресті двох доріг?
Чом листя твоє, сонцем обпалене,
Приречено летить мені до ніг?
Що бачив ти за стільки довгих років?
Як вартовий для світу і для нас.
Перелічив мільйони людських кроків,
У вітах заховавши нишком час.
Тут дітлахи у спритності змагались
На гілля залізаючи хутчіш,
Кохані у нестямі цілувались,
В кору нещадно увіткнули ніж.
Ним серце малювали зі словами:
" Оксана + Василь " разом Любов.
А потім йшли окремими стежками,
Ніколи й не цілуючись, немов.
У поле косарі ходили зранку,
Допоки на траві іще роса.
І сонце в помаранчевім серпанку
Повільно підіймалось в небеса.
Он грядка в бур'яні. Там кожну осінь
Трудився рік у рік один дідусь.
Засмаглий, зосереджений і босий.
Цьогоріч не прийшов сюди, чомусь...
Ти бачив все: й веселощі, й печалі,
І молодість, і старість на землі.
Літа пливуть, а ти пильнуєш далі
Людські надії, мрії та жалі.
Скажи хоч щось, старий розлогий клене...
У вічності ти наче оберіг.
Танцюють вальс листочки біля мене,
і падають приречено до ніг...
22.07.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679578
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.07.2016
Заплющу очі, й полечу туди
де з рук твоїх кільце мене чекає.
І все довкола начебто зникає..,
Й мої, по хмарах топтані, сліди.
А ти у напівтемряві один,
лиш місяць у вікно тихцем крадеться.
Приляжу ніжно біля твого серця,
й зупиниться раптово часоплин.
Цілуючи твої палкі вуста,
забуду я, що це лиш сон, напевно...
У душах світло, хоч у спальні темно, -
це пристрасті імла стоїть густа.
Тримай мене, допоки день ще спить.
Бо ця напівфантазія чудова.
Тихенько, не зрони намарно слова,
не сполохни таку прекрасну мить.
17.07.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678605
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.07.2016
Я сьогодні згублюсь у часі,
Відпустивши свої турботи.
Пліткарі, що до бесід ласі,
Запитають цікаво " Хто ти? ".
Я сьогодні лечу, як птиця,
Пісню вітру всім серцем слуха.
Відповім: " Вам яка різниця?
Затуляйте міцніше вуха".
Я сьогодні співаю пісню,
Награвають мені дерева.
Повні груди набравши кисню,
Під сопілку гірського мрева.
Я сьогодні дитя природи.
Босі ноги траву зім'яли.
Ці купальські холодні води
Мені чари свої віддали.
07.07.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2016
Чаклунко зваблива, ти знаєш про власну красу?
Яка ти п'янка у одвічнім своїм супокої.
На осуд до тебе і мрії, й тривоги несу.
Розради напитись, чи тиші невтішно-терпкої.
В тобі - океани загадок, моря таємниць,
Емоцій людських, почуттів і гріхів опівнічних.
Втікаєм до тебе зі світу буденних в'язниць
У вимір заблуканих тіней і звуків магічних.
Наосліп ступаючи стежкою хто зна куди,
Під ковдрою хмар темно-синіх, в обіймах у вітру...
Чи папороть нам замережить цвітінням сліди?
Й змалює свою, невідому нікому, палітру?
Які ще секрети ховаєш, царице земна?
Чому не розкажеш про те, що ти чуєш по світі?
… Мовчить так велично, і так непохитно вона.
Лиш в темряві тихо тремтять і шепочуться віти.
14.06.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672344
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2016
Ці краплинки дощу
діамантами б'ються у скло.
Дикий вітер ущух,
мов ніколи його й не було.
І манірна печаль
у минуле відносить думки.
Де кохання вуаль
вкрила серце моє на роки.
Ну і де ти тепер
мій красивий і лагідний Брут?
Що мені між ребер
вилив суміш пекучих отрут.
Що любити умів
лиш словами, і більше нічим.
А слова, в плині днів,
перевтілились в спогадів дим.
Чи забув, а чи ні...
чорнооке наївне дівча?
Що в легкому вбранні
пригорталось до твого плеча.
Там шукала тепла,
де ніколи не було вогню.
Тільки сіра зола,
що накрила собою брехню.
Але час-рятівник
поскладав все на власні місця.
Ти, як вітер, десь зник...
й наша казка не мала кінця.
Дощ гримить у вікно,
наче шибку вмиває слізьми.
Це було так давно...
Була я. І був ти. Та не "ми"...
11.06.2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2016
У ніжності - твої очі,
У пристрасті - твої вуста.
Коли мені щось шепочеш
Надія, мов цвіт, пророста.
Не здамся, не здамся я ... та..
Як можу тебе прогнати?
Пригріти змію розлуки?
Як в марева - твої шати,
У пестощів - твої руки.
Віддати себе на муки?
Не можу, я так не зможу...
Не вб'ю у собі бажання.
Всю зброю покірно зложу,
В обіймах зника вагання,
Обличчя твоє - в кохання.
В кохання..........
9.06.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671292
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.06.2016
Не вдивляйтесь, матусю, у темінь вечірнього неба,
І не плачте завчасно, я поки що, мамо, не ТАМ.
Сліз багато усюди. Не треба, прошу Вас, не треба…
Лиш молитва поможе недавно полеглим братам.
Світлу душу вбачаєте в кожній небесній зірниці:
ТАМ коханий для когось, і батько, й товариш, і син.
Безпорадність бентежить від втоми змарнілі зіниці,
Нас багато, неначе, та я тут зі смертю один.
День і ніч, зло й добро... Тут змішалося все у єдине.
Тільки вибухи, крики, й ні кроку, ні кроку назад.
Хтось повернеться з бою живим, а хтось знову загине,
Комусь сонце засвітить, а когось уб'є лютий "Град".
А мені б на хвилинку побачити синові очі,
Щоб мене обійняли його рученята малі.
" Тату, все буде добре" почути б слова ці пророчі,
"Буде мирно і тихо на нашій прекрасній землі".
Як би важко не було - дороги в минуле немає.
Побратимів своїх не залишу ніколи в біді.
І, тоненьким серпом, місяць сумно на нас споглядає.
Мамо, ми як і він: і самотні, й такі ж молоді.
12.05.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665720
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.05.2016
Боляче, боляче серцю... ти знаєш, коханий.
Холодно й досі, а ти говорив, що мине.
Що ж, я терплю. Ти цілуй, обціловуй ці рани.
Може зігрієш в обіймах, хоч трішки, мене.
Може примусиш прогнати думки, що кружляють
хмарами сірими, грозами, громом, дощем.
Тих, кому холодно... їх від всього захищають
ніжності, ласки, любові, турботи плащем.
Я роздягнулась для тебе, мій любий, даремно...
Вітер палючий кусає мене до кісток.
Мріяла йти за тобою до сонця, та темно
було у тім лабіринті, куди дала крок.
І не повірю ніколи, що так... ненавмисне...
ти показав мені в хащі колючі цей шлях.
Знаєш, той камінь на серці і досі ще тисне.
Бачу цю темінь між нами у помислах, в снах.
Очі твої так благають про смуток забути,
Руки до світла, до сонця мене підніма...
Може мене не пускають минулого пута?
А чи у тебе, коханий, крил більше нема?...
09.05.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2016
Забуду на мить про війну...
Себе обдурю ненавмисне.
Зустріну душею весну,
Хай серце сміється, не тисне.
Покрию віночком чоло
З духмяно-тонких первоцвітів.
Неначе, зими й не було:
Довкола краса з диво-квітів.
І в грудях у мене - букет
Усіх почуттів березневих.
Кохання нехитрий сюжет,
Зітхань і надій кришталевих.
Про радість та мир в майбутті,
Про тишу на рідних теренах...
Ця мрія - мов промінь в житті,
Пульсує, як кров, в моїх венах.
Як після морозів - завжди
Весна всіх теплом зігріває.
Так нас, після смутку й біди,
Світліше майбутнє чекає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663404
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2016
Завжди милуюсь поглядом чужим
Коли він ніжний і криштально-чистий,
А не похмурий, наче сад безлистий,
і не тьмянить його омани дим.
В очах шукаю дивну глибину...
Знаходжу у блакиті клаптик раю,
Від зелені - енергію вбираю,
А срібло мов веде в тенета сну.
Цей темний колір - загадка чудна.
Крокую в ньому так, немов незряча,
У карооких, бач, нестримна вдача,
Та не буває озера без дна.
Роки лишають в погляді тавро:
Мільйони запитань в очах у брата,
В бабусі - мудрість; зрілість, сила - в тата,
У донечки - цікавість та добро.
І я купаюсь в променях тепла,
Закохана в людей, допоки можу...
Знайшовши в їхніх душах іскру Божу,
Сама, немов троянда, розцвіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659159
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.04.2016
Що тобі мій кальян?.. муляє очі?
Граюся просто так... Зі своїм життям.
Ти не жив як я, не знав мої ночі.
Всі ми грішні й смертні. Це собі затям.
Я прийшла сюди, щоб забути відчай.
І байдуже вже - де оті чесноти.
У душі давно б'ються протиріччя,
Білий янгол знов чорного супроти.
Бачиш, ось цей дим - він кружля високо.
Та йому ніколи не сягнути неба.
То і ми такі ж. Нас вітрів потоком
Занесе туди, куди нам й не треба.
Я така, як є. Іншою не буду.
На вустах солодкий присмак від вина.
Скинь мене з очей, наче ту облуду,
Коли ж ні, то пий... Пий усю до дна.
10.04.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2016
Я так заплуталась... Я так заплуталась, Боже...
В світі цьому. Чорний він, а чи білий? Не знаю...
І нарікати на когось не гоже, не гоже.
Море придумала й, з відчаю, в нього пірнаю.
В водах мутних вже не бачу ні світла, ні дна.
\Крикнути хочу! Та ти, знаю я, не почуєш.
Що море темне, напевне, моя лиш вина.
Як я тону... сподіваюсь, колись ти відчуєш.
Що то печаль? Може просто фантом,чи міраж?
Скинути б це! Наче тінь, мов вуаль із обличчя.
Давить на груди питань сіро-чорний вантаж,
Моє життя - напів-світло, напів-потойбіччя.
Я - твоє все: твоє серце, душа твоя, тіло.
Та чи потрібна тобі? Завдаю запитання.
Ти - моє все! Нагадати тобі це хотіла.
Ти - це мій кисень. І відчай мій, й моє кохання.
2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2016
Зранку - гаряча кава, а вечером - ти.
Тіло з душею в гармонії, просто прекрасно.
Вперто іду, а може - лечу до мети.
Бачу нарешті, здається, де темно, де ясно.
В нетрях душі заховаю те, що болить.
Ковдрою вкрию, тривожити більше не стану.
Мушу навчитись ловити щасливу мить,
Бо просто зів'яну... Інакше - просто зів'яну.
Промені сонячні просяться у вікно...
Прошу, заходьте! Давно вас чекала у гості.
Ось - шоколад, ось - червоне, як кров, вино.
Затишно, тепло... без сліз, без образ і без злості.
Щільно закрию минуле на три замки...
Випущу ніжність свою із міцних обладунків.
Формулу щастя вивела я за роки:
Ложечка кави, й десяток твоїх поцілунків.
03.04.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656989
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.04.2016
Не жалкую ніколи, повір,
про спаплюжену нашу любов.
Шматував ти її , наче звір,
у діброві нестерпних розмов.
І покинув мене з "неживою",
щоб її схоронила сама.
І літами, немов би травою,
поросло все. Шукати - дарма.
Та й про що шкодувати, скажи?
Миті щастя втопились у тузі.
Я збагнула: тужи...не тужи...
Все минуло. Немає ілюзій.
Не жалкую. І ти не жалкуй.
Погоріли в минуле мости.
Все забудь, і крокуй... крокуй!
Відпусти мене...
Відпусти мене!
Відпусти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2016
" Що? Маємо бути чорними,
щоби нас помітили на білому світі?.. "
" На запах м'яса"
Люко Дашвар
Ти
споглядаєш на всіх з висоти...
Бо вони - це ніхто.
Навіть нігтя твого не вартують.
Від убогості стогнуть, нуртують.
Метушаться, мов ті таргани,
щоб дожити хоча б до весни.
Сміх який...
Ось
копійок там випрошує хтось...
Тьху, яка " нищита ".
Ти обходиш усіх стороною,
хай вважають тебе крижаною.
Твоя зброя - колючий язик.
Але чуєш? Це здавлений крик
десь в душі.
Що???
Бо і гроші, і влада - ніщо.
Відчуваєш давно.
Твою душу реальність ламає,
в ній любові ні краплі немає.
Адже ліжко - це ще не любов.
Чом приречено схлипуєш знов?
Шлях обрала сама.
Йди,
всіх адептів до пекла веди.
Вас чимало таких.
Модний одяг, авто, ресторани...
Кавалери та... жовті тюльпани.
Розгубила свої почуття
в боротьбі за багате життя.
Самота...
Дно.
І рятує хіба що вино.
П'єш його без кінця.
Ненавидиш людей, зневажаєш,
але знаєш, в душі добре знаєш -
завинила в усьому сама.
Гроші є, але щастя нема.
І не плач.
27.02.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647418
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2016
Жінко, чи знаєш? - ти й досі іще таємниця,
З прадавніх часів не пізнали твого єства.
Бо сутність твоя - невичерпна душі криниця,
Чого торкнешся - неначе у мить ожива.
Ніжна, тендітна... В руках-пелюстках - стільки сили!
Горнеш так міцно до серця рідненьке маля.
Вистачить волі тримати громи й небосхили,
Щоб сонцем сіяла для близьких усіх земля.
В тобі життя зародилось. Ти обрана. Мати.
Під ребрами серденько б'ється, мов пташеня.
Ти - оберіг для сім'ї і опора для хати,
Для діток своїх - найміцніша вовік броня.
Скільки наснаги в душі, доброти і терпіння!
Ночі недоспані, втома... минає усе.
Жінка - то ніжне, прекрасне Господнє творіння,
Світло життя у криштальних долонях несе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2016
Очі, як океани,
Нащо снитесь мені?
Сіллю немов на рани...
Тінню, що на вікні.
Руки, пощо вас хочу?
Що у вас є? Тепло...
Щастя собі наврочу,
Долю, таку, як скло.
Звабо, чому блукаєш
Біля дверей моїх?
Наче дитя плекаєш
В серці солодкий гріх.
Яблуком, що із раю
Стали п'янкі думки.
Що уві сні шукаю
В світлі його руки?
Сіра буденність виє
З вітром та в унісон...
Втому з лиця омиє
Ніжний, цілющий сон.
15.02.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644222
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.02.2016
Пані Любов, у Вас свято сьогодні, неначе...
Ви в пурпуровому платті, з букетом в руці.
Голос дзвінкий і веселий, аж ллється... одначе
Бачу, з під маски, сльозинка тече по щоці.
Скиньте ж її, щоб ми бачили Вашу подобу!
Справжнє обличчя, не те, що малюють в книжках.
Всі діаманти відкиньте, туманну оздобу,
Що в Вашім погляді? Радість, і смуток, і страх.
Ви ж бо з'являєтесь в сяйві, мов янгол із неба.
Крила то білі, то чорні - у Вас на спині.
В людях до пристрасті вічна життєва потреба.
Пристрасть гартується, знаєм, лишень на війні.
Протистояння двох статей... і магія миті.
Сльози й веселість, прощання й прощення - ЛЮБОВ.
Чаші з коханням... як прикро... та нами ж надбиті:
Ми, як вампіри, з коханих висмоктуєм кров.
Просим пробачення, потім - в ту ж воду пірнаєм.
Скільки столітть не минає, а все, як було:
В темряві ночі цілунків гарячих жадаєм;
В холоді світу вишукуєм вперто тепло.
Пані Любов, я вклонюся Вам. Ви - це відрада.
Наше спасіння, хоч часом здається й не так.
Сяйте для нас, як одвічна прекрасна лампада.
На океанах життя - мов спасенний маяк.
14.02.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643818
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.02.2016
Полікуйте мене, вітру теплого подихи чисті.
Вам підставлю обличчя і щоки вмить стануть сухі.
Мені силу дають ваші ноти, такі урочисті,
Так, неначе в минуле летять негаразди лихі.
Полікуйте мене, кришталеві Карпатські джерела...
Вмиюсь водами свіжими, вип'ю цілющих краплин.
Хай відступить від мене печалі огидна химера,
Не гірчить на губах цей пекучий, отруйний полин.
Полікуйте мене, жовті промені сонця ясного.
Обігрійте, благаю, та ніжно, щоб не обпекти.
Бо вогнем все у грудях згорає моїх і без того,
Не позбутись цього, не прогнати, і не утекти.
Полікуйте мене, такі гарні з лісів первоцвіти.
Ви живі, хоч довкола морозна, похмура зима.
Може десь, навесні, в моїм серці посіються квіти,
Шкода, зараз там пусто. Нічого, нічого нема.
07.02.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2016
Падали птахи,
і знову летіли у вись.
Вірю у щастя... в те щастя,
що буде колись.
Плакали зорі,
між ними тремтіла і я.
Місяць так смутно
дивився на нас іздаля.
Крони хилились в печалі
до самого дна.
Жити так страшно,
та добре, що я не одна.
В неба не смію
питати-просити "Чому?..."
Тільки схилюсь
і помолюся тихо Йому.
Виють вовками самотніми
дико вірші.
П'ю по краплині
розпуку гірку із душі.
Що говорити, як слів
зовсім мало в цю мить?
Слухаю тільки,
як в грудях щось тихо щемить.
Якось байдуже на все це
поглядує час.
Що нам та вічність?...
І що їй...
що їй до всіх нас?
05.02.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641343
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.02.2016
Вже нічого не буде так само, як було раніше,
Що би ми не робили, які б не казали слова.
Вітер в грудях моїх завиває усе жалібніше,
І емоцій натягнута вкрай у душі тятива.
Що сплило по воді, те шукати вже сенсу немає.
Що горіло в огні, те не стане ніколи цілим.
Моїм внутрішнім криком мене на шматки розриває...
Розчиняюсь у хмарах сріблястих, мов скурений дим.
...і лечу, і кружляю... над світом змарніла примара.
Та співаю пісні про спаплюжену Квітку-Любов.
Доглядала її... А вона - це спасіння? Чи кара?
Що, коханий мій, ти у пелюстках її віднайшов?
Я знайшла стільки щастя... і стільки ж пізнала печалі.
Все плекалась в долонях... і їх же вмивала слізьми.
Я так хочу минуле прогнати від себе подалі...
Шкода, більше не будем такими, як в юності, ми.
12.01.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2016
Хочеться пригадати,
як це - твоєю бути...
Дотиків рук жадати,
в твоїх очах тонути.
Двері закрити, штори,
щоб не впускати ранок.
Сонця бліді узори
нам не впадуть на ганок.
Як це буває гарно
під покривалом ночі.
Навіть життя - не марне,
коли вуста шепочуть
твоє ім'я з любов'ю...
голосом найріднішим.
" Я тебе...теж..." промовлю.
Світ - це святе із грішним...
Хочеться пам'ятати:
в світі є щось прекрасне.
Буду я розквітати
поки любов не згасне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631215
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2015
Дивний-предивний сьогоднішній ранок...
Довгою дуже здавалась ця ніч.
Дід Миколай одягнувся в жупанок
і подарунки дає навсібіч.
Щойно розплющивши очі дитина
попід подушку свою загляда!
Там мандаринки, цукерок торбина,
плаття красиве і лялька руда.
Радісний сміх переповнив кімнату:
" Мамо, я чемна була, подивись!"
Скільки усього! Ходіть сюди, тату!"
Пісня щаслива летить аж у вись.
Свято чарівне в дитинство вертає,
навіть дорослі радіють з дітьми.
Ти пам'ятаєш, і я пам'ятаю
як Миколая чекали і ми.
19.12.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629811
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 19.12.2015
Слухаю, та не чую.
Дивлюся, та не бачу.
Ночі та дні рахую,
Думаю й тихо плачу.
Де ти сховалась, правдо?
Ти ще жива, чи вмерла?
Тут ненаситне стадо
Стільки життів пожерло.
Ті, що тебе шукали
Сплять вічним сном у полі,
Смерчі чужі зламали
Їх непрожиті долі.
І розкидали поряд
Їх нездійсненні мрії.
Господи, скільки горя...
Сонце уже не гріє.
В кого спитати дітям
Чом вони сиротини?
На кладовищах квіти
Й сльози по сірій глині.
Де ж є та справедливість?
В неї осліпли очі...
Світу сумна мінливість
Знов нам дарує ночі.
І ні кінця, ні краю
Всьому цьому не видно.
Той, що життями грає
Губи скривля єхидно.
Гублять сумління люди
Тай поміж мідяками.
Господи, що ж то буде?
Господи, будь із нами
В час сподівання й болі,
В миті відваги й страху...
Люди ідуть до волі
І не звертають з шляху.
02.11.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617893
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.11.2015
Так цілувала тебе, як востаннє в житті...
Наче не було нічого й нічого не буде.
Ми, обійнявшись, дрімали, немов в забутті.
Чи пам\'ятатимеш ти? А чи завтра забудеш?
**********
Де заглядатимеш ти, коли ранок прийде?
Сонячні промені чиї зігріють долоні?
Серце моє відчайдушно по лезу бреде.
Серце моє... що у тебе давно у полоні.
Як це нестерпно: гадати про що ти мовчиш.
Боляче в очі дивитись, в яких таємниця.
В грудях моїх невідомість, як дикий спориш,
Серце тріпоче у нетрях, мов злякана птиця.
Ніжність твоя заспокоїть, як келих вина.
Декілька слів обігріють, мов кава з вершками.
Хто ти - не знаю, та знаю, що я не одна.
Тільки ж якби запитань стало менше між нами.
***********
Так цілувала тебе, як востаннє в житті...
Наче не було нічого й нічого не буде.
Ми, обійнявшись, дрімали, немов в забутті
Чи пам\'ятатимеш ти? А чи знову забудеш?
22.10.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615325
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.10.2015
Ти не впадеш, не впадеш... Не хились до низу.
Я не повірю ніколи, що ти - слабка.
Холодно - ти відшукаєш для себе хмизу,
Доля несе?... Ти не вір, ти сама - ріка.
Сильною будь, і незламною, наче скеля.
Вір в свої сили, а решта усе - пусте.
Хтось нам казав, що наше життя - це пустеля?
Ні, це як ліс: і дощить там, і ще й мете.
Люди - жорстокі. Лютіші за звірів люди.
Їх язики колючі, немов багнети.
В душу, бува, наплюють, як оті верблюди,
Хоч у самих у шафах - одні скелети.
Кожен життя проживає своє, не інше
Завжди в своїй, і ніколи -в чужій шкірі.
Прикро, лебідко, та люди... вони всі грішні,
Думай про рідних. Ті, що кусають - звірі.
Ти ж така сильна... Бо ти українка, знаєш.
Щастя виборювать - в нашій уже кровІ.
Все ти зумієш, і труднощі подолаєш,
В себе повір, - й підкориш вершини нові.
10.10.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612378
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.10.2015
Ну хто мені сказав, що ти - лиш мій?
Чи не казав? Лиш я ось так хотіла?
Сама до себе тихо шепотіла:
" Він твій... ти не турбуйся... тільки твій"
Бо так нелегко впасти з висоти,
Коли тебе немов прогнали з раю.
Чи був то рай? Уже не пригадаю.
Лиш голос ТВІЙ звелів мені: " Лети... "
" Ти що собі намріяла, скажи?
Людина лиш собі... собі належить,
без правил, без причин і без обмежень."
І голос МІЙ кричав мені " Біжи!
Вставай! Тікай! Сховайся назавждИ!
І будь такою, як всі інші люди.
Збудуй свій світ, у нім збудуй споруди.
Нікого не впускай лишень, гляди!"
І буду я належати собі.
І стане легше... мабуть... я не знаю.
Хіба лишень тебе тепер спитаю:
" Ну як тобі? Ну як тепер тобі?.."
Бо дуже важко впасти з висоти,
Коли тебе немов штовхнули з неба.
Ти чув, як шепотіла я: " Не треба"?
Тепер - як ти... Тепер така, як ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610206
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.09.2015
Сл. Богдани Пілецької Муз. Оксани Федишин і Мирослава Ільківа
Картина англ. художника Вільяма Тернера «Ангел в сонячному світлі»
З півночі холодні дмуть вітри,
Круків злих несуть вони до нас.
Господи, врятуй нас від жури...
Вижити б у цей похмурий час!
Господи, врятуй нас від жури...
Боремось за світло у пітьмі,
Віримо - не згинути в ярмі!
Приспів:
Змилуйся, Всевишній, над людьми!
Виведи Вкраїну із пітьми!!
Мов у клітці замкнуте пташа,
Б'ється серце рідної землі.
Нації розколота душа,
Дум вінок терновий - на чолі.
Нації розколота душа...
Ненька наша зрошена слізьми.
Змилуйся, Всевишній, над людьми!
Приспів:
Змилуйся, Всевишній, над людьми!
Виведи Вкраїну із пітьми!!
Ти в руках тримаєш цілий світ,
Чуєш наші думи і слова:
Є серця, неначе диво-цвіт,
Є серця, немов бур'ян-трава.
Є серця, неначе диво-цвіт...
Боже, лиш невинних не карай!
Хай у мирі квітне рідний край!
Приспів:
Змилуйся, Всевишній, над людьми!
Виведи Вкраїну із пітьми!
Порятуй нас, Боже, від біди,
Молимось за щастя і любов.
Україну-неньку захисти,
Щоб не проливалась марно кров.
Україну-неньку захисти!
Віримо: де правда, там і Бог.
З вірою йдемо до перемог...
Приспів:
Змилуйся, Всевишній, над людьми!
Виведи Вкраїну із пітьми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609490
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 26.09.2015
Скажи мені, милий, ну де я?
Скажи мені, де?
Тут стіни високі і темні ,
не видно їм краю.
І небо, що над головою,
незвично бліде,
Мов янгол безкрилий....
до нього я більш не літаю.
Я десь в лабіринті.
Загублена поміж планет.
Упала додолу,
звестися на ноги несила.
Попереду бачу в тумані
я твій силует.
І я полечу! Тільки хай...
відростуть мої крила.
І рани мої...
Хай лікує їх мудрістю час.
А ти почекай...
всього кілька століть...
як кохаєш.
Є світло в імлі.
Ніжний промінь любові не згас.
І я пригорнусь...
якщо кілька століть...
зачекаєш.
11.09.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2015
Прилинь до мене, Музо, з поміж хмар,
і барвами змалюй пожухлі будні.
Розвій по вітру всі думки марудні,
в долонях принеси безцінний дар.
Прилинь до мене, Діво, з поміж хмар...
Тебе чекаю, мов з небес дощу,
в часи посухи, що бентежить душу.
Тебе, пір'їну, й подихом не зрушу,
із радістю у серденько впущу,
бо так чекаю, мов з небес дощу.
Врятуй мене, чаклунко з дивних снів,
дозволь своїм єством тебе відчути,
і скинути із рук обридлі пути,
позбутись сірих дум і зайвих слів.
Врятуй мене, красуне з дивних снів...
Торкнись плеча, лебідко осяйна,
щоб я прозріла серцем і думками,
і гаптувала римами-нитками
вірші новонароджені сповна.
Торкнись плеча, царівно осяйна...
Бо що без тебе цей примарний світ?
І хто без тебе я у світі цьому?
Без прихистку приблуда, і без дому;
обпечений на сонці пустоцвіт.
Пустий без тебе цей примарний світ.
Прилинь до мене, Музо, з поміж хмар...
29.08.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602941
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2015
Дай мені руку. Просто... дай мені руку.
Я так бажаю відчути її тепло.
Ніч прирікає нас на солодку муку,
Просто торкнися: палає вогнем чоло.
Ця лихоманка... Просто бери в обійми.
Щоб не упасти... просто тримай міцніше.
На твоїх грудях добре і так надійно.
Тільки цілуй... ти тільки цілуй палкіше.
Спить все довкола. Небо заснуло й земля.
Вітер замовк і більше не рветься в гості.
Що нам той сон? Як мій ти, а я - лиш твоя.
Ніжністю огорнувся наш час і простір.
Не відпускай! Відпустиш - втечу, як птиця.
Просто тримай! Не дай заблукати в ночІ.
Спить цілий світ. Лиш нам... тільки нам не спиться.
Ранком заснеш. І я - на твоєму плечі.
19.08.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600855
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.08.2015
О, доле... доле, чим ми провинились
перед тобою протягом віків?
Роками від чужинців боронились
та хоронили юних козаків.
Бо землю українську плюндрували
ватаги ворогів з усіх сторін.
Дівчат, немов худобу, продавали,
приречених на рабство і на скін.
"Робоча сила" ми були, не люди.
Та врешті поламали це ярмо.
Якби ще не свої лихі іуди,
Якби їм всім та на чолі клеймо.
Усім отим, хто у скрутну годину
рахує за спиною срібняки.
А мати біля тіла: " Сину... сину",
й не відпуска холодної руки.
То де ж та правда? Де та правда, Боже?
Комусь - усе, комусь - стражденний час.
Вже вкотре українці на сторожі.
О, доле... доле, усміхнись до нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600404
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2015
Джерело мого натхнення:
" В очі"
автор Серго Сокольник
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599404
Я п'ю смутку напій.
Серце тихо від нього холоне.
Гіркий присмак невтілених мрій...
Це вино - не солодке, солоне...
І тебе пригощу.
В очі я не дивлюсь,
В них усе, що було і що буде.
Порожнечу побачить боюсь.
Це минуле нам тисне на груди.
Я безслівно кричу.
Чуєш?.. Чуєш?.. Чи ні?
Хвилі зрад у нас ночі забрали,
Каяття залишилися дні,
Ми самі собі шлях цей обрали.
Цю дорогу вини,
Цей початок кінця.
Очі в очі. Там крига, неначе...
Нею вкрилися наші серця.
Ми змінились. Ми стали незрячі.
Я впаду. Зупини!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2015
Доброго дня, дорогі автори і читачі!
Хочу сказати, що цей твір я уже виставляла раніше
під псевдонімом Lara Helson ( хотіла прозу виставляти окремо).
Викладаю його вдруге, на цей раз на рідній сторінці!!!
" Дивно... Як часом людина може відчувати себе зовсім самотньою серед натовпу. Усі ходить довкола тебе, такі заклопотані, такі серйозні, і нікому до тебе не має діла. Ніхто не розуміє, що ти зараз відчуваєш, про що думаєш, яке доленосне рішення збираєшся прийняти... Така самотність є найстрашнішою, напевне... "
Такі невеселі думки тривожили Тамару, яка стояла на зупинці, чекаючи на маршрутку. Вона, з відчуженим виразом обличчя, викурювала сигарету. Довгі пальці поблідли від холоду. Крижаний вітер обпалював тіло до кісток. Початок весни того року видався сирим і непривітним. Сірими брудними купами довкола лежав мокрий сніг, у повітрі димом вився туман. Було таке відчуття, наче ти дихаєш цим туманом, а не киснем.
Тамара тремтіла. Якби ж то тільки від холоду... Її нерви були натягнутими, наче струни. Серце щеміло і нило. Адже під її ребрами, десь там, у затишному і теплому куточку, билося нове життя. Життя, якого вона не хотіла, і якого планувала позбутися.
Хоча ні... Не варто саму себе обманювати. Може дівчина уже була готовою до материнства, та от той, що називався татом, сказав своє категоричне " ні ".
"Чому іноді люди так розчаровують? Особливо самі рідні? Як можна говорити, що любиш, пригортати до грудей, цілувати, обговорювати плани на майбутнє, а в один " прекрасний " день просто сказати: " Я їду. Назавжди... "? А на слова: " Я вагітна" почути таке вбивче " Це твої проблеми. Ти ж вчишся на лікаря, маєш знайомих у лікарні. Мамка ж висилає тобі з Італії гроші. Це не так вже і дорого коштує. Я тобі не допоможу, бо виробляю візу, документи... Сама розумієш. Ну... ти пробач, коли що..."
Тома завжди пам'ятатиме його зніяковілий, винний погляд...
Краще б він не казав те " Пробач ". Може б так не боліло... Хоча навряд. Хіба може не боліти думка, що людина, яку ти кохала, і якій присвятила півтора року свого життя, відхреститься від тебе у такий складний етап життя?
" Кохала... Уже не кохаю. Ненавиджу. " подумала дівчина.
Вона залишилася наодинці зі своїми проблемами. " Татусь " втік до Франції, мама в Італії на заробітках, з батьком, що покинув сім'ю, вона давно не спілкується, а старша на дванадцять років сестра зараз у процесі розлучення, тож має повно своїх проблем. Та й вони не такі близькі, якими мали б бути сестри. Оля завжди заздрила Тамарі і на її вроду, і на те, що та пішла вчитися на лікаря, а вона ще у шістнадцять вийшла заміж і заклопотана двома синами. Але хіба Тома у цьому винна?...
Ех... Тома любила дітей. Вона охоче піклувалася племінниками, обожнювала їх. Але як ростити дитину без батька від самого народження? Потрібно кидати навчання зараз, на екваторі, і надіятися тільки на мамині гроші і мізерну подачку від держави. А мати і так розтривожилася через сестру, зі здоров'ям проблеми. А тут ще і вона з таким сюрпризом... Ні. Вона не залишить цю дитину. Просто не може дозволити собі такої... розкоші.
І ще... їй було так невимовно боляче... Просто нестерпно... Душа розривалась на шматки. Не хотілось ніяких спогадів про нього. Хотілося тільки помсти. Хай як егоїстично це не здавалось. Нічого не нагадуватиме про нього. І ніхто.
- О, Господи... - прошепотіла Тома, викинувши недопалок. Як їй було погано... прикро, важко. Ніхто не здогадувався. Сльози душили її, бракувало повітря, хотілося рвати на собі волосся. Вона прийняла рішення, але ж яким важким воно було. Як мучило її, шматувало...
І зараз дівчина чекала на маршрутку, щоб їхати у лікарню домовлятися з лікаркою. У цей холодний похмурий день у неї на душі було так само. Але... якось і це переживе.
Коли, нарешті, під'їхала маршрутка, пішов дощ з мокрим снігом. Людей зібралося більше десятка, вони буркотіли і штовхалися. Тома стояла в кінці черги.
Раптом її увагу привернула дівчинка років восьми. Вона першою вийшла з маршрутки і попленталася на лавочку. Невже вона плакала?
Дійсно, маленька красунечка у жовтій шапочці не просто плакала, а ридала. Сіла самотньо на лавочку, обхопила личко долонями, а люди так само не помічали дитину, як і Тамару ніхто не помічав.
- То ви заходите?! - вигукнув водій з маршрутки.
Тамара прийшла до тями від його голосу.
- Я?... Я... Мабуть, ні...
Двері зачинилися і маршрутка поїхала, залишивши по собі запах бензину і чорний дим. А Тамара повільно підступилася до лавочки на зупинці.
- Дівчинко, щось сталося?
Дитина не почула, тож вона повторила ще раз, гучніше. Дитина підвела на неї сумний заплаканий погляд великих, неймовірно красивих блакитних оченят.
- Ні... - промовила вона, і розридалася ще більше.
Тамара, звичайно, не повірила їй. Присіла поряд і почала просити:
- Ну скажи мені, сонечко, що таке? Чому ти сама? І чому плачеш? Може хтось тебе образив? Чи ти заблукала і не знаєш, як повернутися додому?
- Я... я знаю, як повернутися додому... - нарешті, крізь сльози, промовила дівчинка тонким голосочком, - Але я не можу повернутися.
- Чому? - Тома довірливо торкнулася плеча дитини у сірій курточці.
- Тому що... Тому що у мене захворів брат. І мама дала мені гроші, щоб я поїхала у аптеку і купила ліки. Бо біля нас в аптеці їх немає. А я... А я загубила їх...
І знову потік ридань. Дитина так жалібно схлипувала, що Томі і самій захотілося плакати.
- Божечку... то ти через це так ридаєш? Боїшся, що мама сваритиме тебе?
- Мама не сваритиме... Вона рідко нас сварить. Але ж братик хворий. А ліки... а ліки...
- Тихенько... - Тамара взяла дівчинку за руку. - Як тебе звати?
- Ка-тя...
- Послухай, Катеринко... Зараз ми вдвох поїдемо в аптеку і купимо таблетки для твого братика, гаразд? Я оплачу їх. Скільки ти мала грошей з собою?
- Сорок гривень... Так багато-багато...
- Ну, не так вже і багато, - пробурмотіла Тома, - А ти пам'ятаєш назву ліків?
- Ні... але мама дала мені тут листочок. Ось... - Катя порилася у кишені і з поміж насіння і блискіток вийняла невеликий папірчик.
- Добре, сонечко. То їдемо?
Дівчинка дивилася на незнайому жінку і роздумувала. В її оченятах з'явилася радість і надія. Діти таке не вміють приховувати. Та вона вагалася.
- Я не можу. Мама казала ніколи не брати грошей у незнайомих людей.
- І добре мама казала. А мене звати Тамара. Ми познайомилися, отже я уже не незнайомка. Правда, Катеринко? - Тома чарівно посміхнулася, і дитина не змогла не посміхнутися у відповідь.
- Правда... - прошепотіла вона.
Дівчатка поверталися у маршрутці з аптеки і безперестанку розмовляли. Катя виявилася говіркою, життєрадісною, доброю дитиною. Після того, як тьотя Тамара купила ліки для братика, дівчинка не переставала посміхатися. Вона щебетала про школу, про те, що закінчує третій клас відмінно, що старший брат обіцяв купити їй за це мобільний телефон, коли повернеться з Росії. Розповідала, що вони живуть на квартирі втрьох: мама, вона, і брат, який ходить у п'ятий клас, та скоро і найстарший брат повернеться до них і як вона за ним скучила! Що мама кожен день ходить на роботу, де продає продукти з ранку до вечора. Як, іноді, мама бере її з собою до магазину, і вона вчиться рахувати на калькуляторі і рахівниці. Що у магазині влітку дуже жарко, а взимку, навпаки, холодно. Але мама там працює уже багато-багато років і усі її знають і люблять...
Тома слухала все це і не могла надивуватися такій дитячій безпосередності. Боже, як добре бути дитиною. Бачити життя у яскравих кольорах і радіти йому. Коли єдині твої проблеми - це погані оцінки чи вчителька, яка чомусь тебе не любить. Діти так мріють стати дорослими, а дорослі не відмовилися б хоч на хвилину повернутися в дитинство.
Тільки на кілька секунд Тамара перестала слухати дитину: коли вони проїжджали повз ту лікарню, куди вона хотіла сьогодні поїхати. Дивлячись на ці високі потріскані стіни, Томі стало моторошно. Ні... не сьогодні. Вона поїде туди завтра. Тільки не сьогодні...
А поки вона слухає розповіді цієї крихітки, і на серці стає хоч трішки легше. Коли не думаєш про те, що ти хочеш зробити з такою ж ... крихіткою.
- Ну от, наша зупинка, - вигукнула пізніше Катя.
Вони проштовхнулися крізь натовп і обидві змушені були стати ногами у велику брудну калюжу.
- Ну і погода... - Тома почала шукати у сумці парасолю. - А у тебе є парасолька?
- Ні. Я забула її, - розвела руками дівчинка.
- Тоді моя місія провести тебе до самого будинку. Показуй дорогу.
- Ой... а може ви поспішаєте?
- Нікуди я не поспішаю. Не маю я до кого поспішати, Катеринко, - з неприхованим сумом мовила Тома.
Тож дівчатка взялися за руку і попрямували по засніженій, брудній дорозі.
Катя почала розповідати про те, яка вона розсіяна і про свої пригоди, а Тома повчала її, що не можна усе губити і забувати, бо серйозні дівчатка так не роблять. У компанії маленької красунечки хвилини летіли непомітно, і ось вони уже зупинилися під старенькою багатоповерхівкою.
- То що, Катрусе, ти не забула, що не повинна мамі зізнаватися у тому, що було?
- Не забула, - похитала головою дівчинка, усміхаючись. - Дякую, тьотя Тома.
- Не має за що, сонечко. Може ми ще з тобою зустрінемось?
- Я б дуже хотіла! Якби у мене був мобільний, ви б дали мені свій номер, і я б до вас дзвонила. Нічого, скоро Стас подарує мені телефон, і я буду такою щасли... Ой, а он мама іде!
Тамара побачила, як до них з вулиці наближається жінка, років п'ятдесяти, з пакетом у руці. Вона була невеликого зросту, симпатичною, просто і скромно одягнена. І усміхалася так щиро, що, здавалося, на небі засяяло сонце.
- Доброго дня! Здогадуюся, ви, напевно, проводили мою Катю додому. Вона знову забула парасолю.
- Так і було.
- Що ж, дякую вам. А я бігла до магазину за чаєм. Син захворів, хоче багато пити.
- Мені казала Катя.
- Мамо! А тьотя Тамара їхала зі мною у маршрутці. Ми так багато розмовляли! Вона буде колись лікувати людей! Вона лікар!
- Ще ні, сонечко. Я тільки вчуся.
- Що ж, Катька. Якщо вже ви познайомилися, подружилися, то я думаю, тьотя Тамара не відмовиться зайти до нас в гості на чай?
- Та я б залюбки, але я поспішаю, - зніяковіла Тамара.
- Але ж ви казали, що не поспішаєте... - заперечила Катруся і взяла Тамару за руку.
Тома зрозуміла, що уже не може відмовити цьому янголятку.
- Ну гаразд, але ненадовго...
Годину по тому вони втрьох сиділи за круглим столиком у невеличкій затишній вітальні. Кімната наповнилася запахом трав'яного чаю, було тихо, спокійно, тільки за вікном почалася справжня завірюха. Тож Тома змушена була залишитися тут на довше.
Але слово "змушена" тут не підходило. Навпаки, у компанії Світлани, мами Каті, було дуже комфортно і цікаво. Таких щирих і привітних людей Тома ще не зустрічала за своє життя. Було видно, що жінка звикла жити скромно, але це її не зробило черствою. Вона пригощала гостю чаєм, домашніми булочками, канапками і приготувала в дорогу Томі сумку з яблуками і горіхами, яких багато привезла з села. Встигала і до сина збігати, напоїти чаєм і дати ліки. За той час Тома розглядала фотографії на стіні, на яких були зображені Світлана з чоловіком і дітьми. От тільки на тих фото, де була уже маленька Катерина, тата біля неї не було.
- Гарний у мене був чоловік, правда?
Світлана стояла позаду Томи і з ностальгією дивилася на фото.
- Вже дев'ять років, як його не стало.
- Співчуваю... - промовила Тома.
- У нього був рак. Два місяці болю і... все.
Жінка понуро опустилася на крісло, Тома присіла навпроти. Катька задивилася на мультики, і, на якийсь час, залишила дорослих без своєї уваги.
- Я якраз тоді дізналася, що вагітна Катькою. Тяжко було... Ой, як тяжко. З двома дітьми на руках, а з третьою - під серцем. Думала тоді різне, плакала скільки... Але вирішила, що народжу і третє. З поваги до чоловіка, адже ми так хотіли дівчинки. І Бог дав нам дівчинку, - усміхнулася Світлана. - маленьку блактинооку красуню. Вона так схожа на свого батька.
Тома побачила в очах жінки сум. Вони заблистіли від сліз, які так і не пролилися.
- Старшому синові Стасу було тоді шістнадцять, - продовжила жінка. - Є хлопці у тому віці, як дуби, міцні, а мій був ще такий дрібний, худенький, ну зовсім ще дитина. Але поки я ходила вагітною, він один утримував нас усіх, пішов працювати на будівництві. І ще мама з пенсії давала трішки грошей, поки жила. Я не знаю, як мені вдалося виносити здорову дитину. Адже я так страждала через смерть чоловіка. Побивалася... Страшно, як згадаю. - Світлана випила останній ковток чаю і зітхнула. - Ще і Дімка був маленьким. У два рочки за дитиною треба добре дивитися. А коли я нарешті народила Катю, то Стас і на роботу ходив, і з дітьми допомагав. Замінив нам батька. А потім стало трішки легше. Молодші бавилися разом, а ми з сином чергувалися: коли він працював, я доглядала дітей. Потім навпаки. Так і жили.
- Гарні у вас діти, - промовила Тома, і голос її затремтів. Серце щеміло, у душі наче щось обернулося. Почуте вразило її до глибини душі.
- Дякую вам. Вони моя відрада. Якби не вони... Не знаю, чи змогла б пережити важкі часи. А Катуся... це моє любе сонечко. Та що я все про себе... Розкажіть і ви щось, Тамаро.
Тома подивилася у вікно, на похмурий пейзаж. Її темні очі були сумні. Важко згадувати про щось хороше, коли гнітить одна думка. Та вона знайшла в собі сили і розповіла жінці про своє життя, про навчання в мед. університеті, про сестру і про матір, що уже шостий рік на заробітках. Тепер вона мала достатньо грошей, але їй так бракувало маминої ласки.
Може і відкривала душу цій жінці, бо вона чимось нагадувала рідну людину... Проте не розкрила своєї найбільшої таємниці, оминула розповідь про свої невдалі стосунки і розбите серце.
- Моя сестра розлучається з чоловіком, - розповідала вона. - Він пиячить і почав її бити.
- То це вже немає гіршого, - Світлана співчутливо похитала головою. - Вже краще одній.
- І вона так каже. Може воно і на краще.
- Ех... Сім'ї розбиваються. Мій син теж розлучився нещодавно. Поїхав по документи і речі свої забрати. - зітхнула вона.
- А я думала, він на заробітках.
- Він їздив у Росію на роботу. Там і познайомився з Ніною... Своєю майбутньою дружиною. Кохання - зітхання... і за два місяці одружилися. А потім зрозуміли, що вони зовсім різні. Він простий собі хлопець. Одружився, щоб мати міцну сім'ю, дітей. А вона тільки кар'єрою зайнята. Працює у якійсь фірмі, хоче свою справу відкрити, грошей їй багато потрібно. Про дітей і думати не хоче. Каже, що ще рано. А п'ятий рік, як одружені. Їй уже двадцять сім. Яке там зарано?.. - жінка нервово перебирала пальцями краї білої скатертини. - Одним словом, не судилося їм... Добре, що хоч шлюб не брали. Вона не хотіла, - уточнила Світлана. - Наш Стас з дня на день має бути вдома. Брат з сестрою уже не можуть дочекатися. Він Каті мобільний пообіцяв, то вона уже хвилини лічить.
Тома засміялася.
- Вона мені і про це розповіла.
- Що? Що ви про мене говорите? - Катруся знову вмостилася за столом, і тема розмови потекла у більш весели русло. Світловолоса красунечка опинилася у центрі уваги, і трійця панянок за столом смакували запашні булочки.
У цьому домі час промайнув миттєво. Коли завірюха нарешті заспокоїлася, на дворі почало сутеніти.
Тамара одягала у прихожій своє пальто і дякувала Світлані і маленькій Каті за теплий прийом і куштування. У неї був дещо піднесений настрій, навіть якось дивно паморочилося у голові. Так, ніби вона випила келих вина, хоч цього і не було. Атмосфера затишку заспокоїла її, приємна розмова подіяла, як бальзам на рану. Дивно, але ця жінка, що стояла тепер біля дівчини, на ці кілька годин замінила їй матір.
Якби ж Світлана знала, що Тамара, така серйозна, спокійна на перший погляд, насправді кричить у душі, просить про порятунок. Така ж розгублена і спустошена, як кілька годин тому була маленька блакитноока Катя...
Та щось змінилося. Щось змінилося у Томі. Вона відчувала, як до неї прибувають свіжі сили, як кипить кров у венах, як думки дивним чином трансформуються у мозку. Це було неймовірне, нове відчуття для Томи. Так, ніби вона подивилася на світ по- іншому.
- Бувай, Катюша, - Тома погладила дівчинку по волоссю, а та зашаріло посміхалася, щаслива-щаслива... - Я мамі залишила свій номер. Щоб ти телефонувала до мене, як брат купить мобільний.
- Обіцяю!
- Дякую вам, Світлано. Так приємно було з вами познайомитися.
- Взаємно, Тамарочко. Заходьте до нас в гості. Завжди будемо раді.
Тома все ще усміхалася, відчиняючи двері...
І усмішка сяяла на її личку, коли вона мало не зіштовхнулася в коридорі з високим, молодим чоловіком, який стискав у руках валізи. Перше, і незабутнє, що побачила дівчина, це були його очі: красиві, небесно-блакитного кольору... Такі, як у Каті.
А він наче зачарований, так само не міг відвести від неї погляду. Молоді люди дивилися одне на одного, і мовчали.
- Стас! - вигукнула Світлана, і Тома нарешті відійшла в сторону, пропускаючи чоловіка. Він аж здригнувся.
Ішов, обертаючись за Тамарою, а вона так само обернулася за ним.
- Мамо, у нас були гості? - почула Тома його голос.
- Ой, були, Стас! Така мила дівчина. Якби ти прийшов на кілька секунд раніше, я б вас познайомила...
- А вона не залишила номера мобільного?
- Залишила... залишила...
Тамара не спускалася, а буквально збігала додолу сходами, наче окрилена.
Скільки випадкових зустрічей, скільки знайомств... Але чи бувають зустрічі випадковими? Чи усе це заплановано самим Господом? День, який мав бути важким, перетворився на незабутній і радісний. Він усе змінив. Усе.
Після хурделиці земля покрилася білим-білим снігом. Навіть небо проясніло і засяяло кілька зірниць. Тома трішки постояла біля під'їзду, подумала. Вийняла з сумочки пачку з сигаретами, запальничку.
- Що за ганебна звичка? - спитала вона сама у себе. І, не вагаючись, викинула сигарети у сміттєвий бак. - Мами не курять.
Тамара ішла засніженою дорогою і усміхалася. На серці було так легко-легко...
- Мами не курять, - повторювала вона. - Мами не курять...
24.10.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597754
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2015
У маленької Христини
були вчора іменини.
Татко їй у подарунок
нявкаючий дав пакунок.
А у ньому кошенятко!
Радісно стриба малятко,
гладить котика за спинку
і сміється беззупинку.
Вже сьогодні не цікаво...
От якби якусь забаву
хтось порадив для малечі.
Христя опустила плечі.
Їй так сумно. Каже тато:
- ігор, доню, є багато.
Можна гратися "у школу"...
- Я плидумала! Цудово!
Буду косеня уцити
по-людськОму говолити!
Сцо стлибає по підлозі?
Були лапки, стануть нозі!
Тато щиро засміявся,
до роботи собі взявся,
Тільки чує - за дверима
учить Христя кішку рими,
віршики розповідає,
та за лапки підіймає.
За вікном уже темніє,
дівча часу не жаліє!
У кімнаті чути гамір.
Чи здійснився Христі намір?
Тато зазирнув до доні
і заплескав у долоні.
Але чом сміється тато?
Кошеня сидить пихато,
а Христинка трудівниця,
наче кіт - стрибати вчиться.
"Няв-няв-няв" вона муркоче,
бути кішечкою хоче!
- Люба доню, як так сталось?
Вчити кішку ти збиралась.
А Христинка: -" Я не знаю.
Залаз... косеня спитаю!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597273
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.08.2015
О, зоряне небо! Ти так невимовно прекрасне...
І кожна зірниця нас вабить в саму височінь.
Допоки остання зоря в небокраї не згасне
На нашій планеті шукатиме ЯН свою ІНЬ.
Блукаючи поміж людьми неприкаяним духом,
Стомившися від недоцільності свого буття,
Себе підштовхнувши невидимим внутрішнім рухом
Шукає ЇЇ, щоб вернутися знов до життя.
Споріднену душу, єдину у цілому світі,
Таку неповторну, таку... яких більше нема.
Щоб ІНЬ прохолодне зігріти у теплому літі,
Й самотності врешті позбутись важкого клейма.
Як спраглому крапля води - прийде щастя миттєвість,
Торкнеться рука до руки... Цей омріяний час.
Народиться у прохолоді нестримна чуттєвість,
І сотні зірок від любові засвітяться враз!
Це дві протилежності доля в одне поєднає,
Заповнити сяйвом серця, проганяючи тінь.
Допоки остання зоря в небокраї палає
На нашій планеті шукатиме ЯН свою ІНЬ.
06.07.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592123
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2015
Ти тільки не слухай слова, бо вони - лиш броня,
А я із тобою ,буває, немов на війні.
Та мудрих книжок не потрібно читати щодня,
Щоб "ТАК" відшукати за впевненим, начебто, "НІ".
Ти тільки у очі поглянь, там написано все.
У темних глибинах також місце є для вогню.
Ти маєш ту зброю, що просто ущент рознесе
Таку найміцнішу, здавалось би, тіла броню...
Хіба я втечу, коли шепіт хмільний, як вино?
Мене напуваєш підступно ним знову і знов...
Вуста твої ваблять жагою, ти знаєш, давно,
Лиш декілька бажаних слів ніжно ними промов.
Хіба відштовхну, коли руки дарують тепло?
Повірю у щирість, хоч знаю - усе це обман.
Не так кровоточить порізане кимось стебло,
Як ліки прикласти на хвильку до зболених ран.
Не вір у байдужість. Від холоду я не тремчу.
У пристрасті свій неповторний, привабливий смак.
Ілюзій у нашому світі, повір, досхочу...
Ілюзія "НІ", а можливо, ілюзія - "ТАК"...
03.07.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591513
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2015
Надто довго плекала в долонях я лялечку-тишу,
Надто сильно мій спокій тебе, як вогнем, обпікав.
Надто сірою бачив мене, як налякану мишу,
Надто рано собі заховав необачно в рукав.
Надто швидко у серці моєму дощі пролилися,
Надто грізно вирують у грудях шалені вітри.
Надто пізно тобі не сказала своє " Зупинися!.."
Надто часто не слухав мене, хоч просив " Говори..."
Надто щиро відчула, що там, за спиною, є крила...
Надто довго були за плечима вони стременами.
Надто вільно я можу розправити свої вітрила,
Якщо НАДТО БЕЗРАДІСНО буде ще раз поміж нами...
19.06.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588510
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.06.2015
А час не повертається назад,
Як сильно нам би цього не хотілось.
Не виправиш минуле на свій лад,
Воно, немов холодний снігопад,
Довкола нас невчасно розлетілось.
То як мені зігрітися тепер?
І як до твого серця пригорнутись?
Бо спогади, мов крига - між ребер,
Занадто покохала я тебе.
Та час прийшов... та час прийшов проснутись.
Бо що нам за любов таку дають?
За відданість, терпіння і довіру?
Без роздумів у душу наплюють,
Допоки надто пізно не збагнуть -
СІМ'Я з двоїх випрошує офіру.
І як тепер забути, що було?..
БЕЗ ТЕБЕ Я МАЙБУТНЬОГО НЕ БАЧУ.
Хоч душу білим снігом замело,
Вишукую в снігах твоє тепло,
І плачу... плачу... від образи плачу.
10.06.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2015
Ні, не віддамся тобі на поталу!
Сірій химері із іменем Туга...
Сліз моїх мало тобі, усе мало...
Ти не спасіння, а вбивча недуга.
Погляд мені застелаєш, мов хмара,
щоби цей світ був у темній пастелі.
Знаю - за слабкість мою ти покара.
Час поміняти душі акварелі!
Я обираю яскраву палітру!
Барвами райдуги серце зігрію.
Ну, а тебе, наче попіл по вітру,
я у минуле холодне розвію.
Тільки ж по-іншому гляну на світ -
очі мої враз побачать картину:
он світлий голуб провадить політ
на небосхилі із аквамарину.
То полетить між нефритові віти,
то на димар теракотовий сяде,
крильцями гладить тюльпани-софіти
у різнобарвних сусідських фасадах.
Онде бузок, весь у квітах, розлогий,
біля воріт зустріча перехожих.
Море кульбабок обабіч дороги,
так неймовірно на сніг білий схожих!
Горді нарциси, мов справжні вельможі,
серед духмяних красунь-незабудок,
зранку до ночі стоять на сторожі,
щоб мерзлоту проганяти і смуток.
Скільки ж відтінків у нашій природі!..
Схожа палітра є в кожній душі.
Мрію - при першій найліпшій нагоді
цілі веселки вкладати в вірші!
27.05.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2015
Примітка. Поема написана у співавторстві з поетом Сокольником.
ВСТУП
Глянь- падіння зірок
Із небес в придорожню канаву...
Що могло- не збулось...
А неначе відбутись могло...
Всім відведено строк-
Цей світів таємничий орнамент.
Б"ються Демон і Бог
За терновий вінець на чоло.
*****************
А проте, не завжди,
Чого хочемо ми - те нам треба.
Бо лиш крок - від землі і до неба,
Як від щастя лиш крок - до біди...
РОЗДІЛ 1
СЛУГА.
Він був слугою не від Бога.
Читав Руссо. Писав вірші.
Давно від отчого порога
Служить до пана поспішив.
Найнявшись в слуги, вчивсь завзято.
У пана розум переймав.
Дух комільфо аристократа
Близьким по вдачі йому став.
Навчився в карти грати, в кості,
Красивий одяг, юний шал,
На театральному підмості
Мав Бомарше за ідеал,
І не одна модистка юна
До згуби зведена була,
Його цілунку звідав трунок.
І тіло й серце віддала...
Такий от він- романтик, лицар,
Кохання пізнавець глибин,
Він грецьким іменем- Нарцисом
Себе назвав... ПростолюдИн...
РОЗДІЛ 2
ХАЗЯЇН
По вітрах він розтринькав життя молоде...
Недарма Лакруа має "префіксом"- Де...
Так бажання й душа розійшлись по шляхах...
Так майбутнє розтринькав своє у боргах...
Невезучий картяр. Ловеласів оскал.
Сам собі коментар. Суму радість взамін.
Від недОпитих вин на підлозі бокал.
І нікчема, і цар. Лакруа. Дворянин.
З Лафайєтом в грозу за моря відпливав,
Він за волю чужу від нудьги воював,
І, обридлий собі, на балах нудьгував...
Карти он на столі... На заклад би зіграв...
РОЗДІЛ 3
ГРА
Що краще, (Alma mater !),
Мов кіт із мишеням
З слугою в карти грати
На скін нудного дня?
Он сонечко сідає
Рожево-золоте...
-Ми ж картярі, зіграєм?
Грошей нема? Пусте!..
-Сьогодні бал в Версалі...
Обридли як бали...
-Вже б санкюлоти мали
Бастілію звалить!..
Об келих б”ється келих...
Мов рівні, гомонять...
Коли “зірвЕться стеля”,
То можна все програть...
-в житті все другорядне...
Шовковий Смерті Сум...
До балу маскарадний...
Зіграєм на костюм!
-не назавжди. На термін.
От Дідьк-о! Знов програв!
То й добре. Замість мЕне
Поїдеш ти на бал!..
РОЗДІЛ 4
У ДОМІ ШАРЛОТТИ ЖЕРМЕН
Ах, як людно у домі Шарлотти Жермен,
Скільки знатних осіб у цієї кравчині!
У повітрі луною - з десяток імен,
Гамір, шум... Десь взялись нові скрині.
- Хто привіз? Звідкіля? - слуг гукає мадам. -
Все потрібно оглянуть гарненько!
Щось залишу собі, щось в Ліон передам...
Де Абель? Йди до мене! Швиденько!
І у хаосі цьому з'явилась вона,
Наша мила Абель вже біжить до роботи,
А в душі... А в душі, Боже, рветься струна...
Та не бачить цього ні "матуся" Шарлотта,
Ані жоден з присутніх у домі вельмож.
Чи є діло комусь до цієї служниці?
Та й оте, що горить, краще ти не тривож,
Бо ще більше воно розгориться...
Як набридло Абель це марудне життя.
Кожен день тільки голка в руці.
Це подай... забери... прибери тут сміття...
Так минають і дні, й місяці.
Навіть Ім'я її як "пастушка"звучить,
Ним її нарекла рідна мати.
І покинула. Це, як отрута, гірчить.
Від сторонніх тоді що чекати?
Гарне личко, волосся, і очі, як ніч.
Задивляються вслід... Та і все.
Затягнути б в обійми її, звісна річ.
Хтось троянду колись піднесе.
І за гроші хотіли купити. Було.
Що краса? Як немає везіння.
Але раптом - від серця її відлягло,
і Абель мов накрило прозріння!
Залишила тут плаття одна баронеса.
Дуже гарна мадам. З нещодавна- вдова.
Вельми щира, розумна, та ще й поетеса,
Що так вміло у рими вплітала слова.
Не приїхала. Мабуть, набридло це їй.
Маскаради, костюми та маски...
Для Абель же цей бал - джерело юних мрій,
Їй хоч раз би потрапити в казку!
Ну а плаття - не плаття, а диво із див:
Мов для Янгола зшите із шовку.
І запрошення хтось випадково згубив,
А " пастушка" сховала у сховку.
Не буває нічого в житті просто так,
Для усього свої є причини.
Та як знати: сумний, чи хороший це знак?
Чи веде він в провалля?
А чи - до вершини?...
РОЗДІЛ 5
ПРИЇЗД НА БАЛ
Присідають ресори.
Ніч лягла неозоро.
Під”їжджають карети...
Таємничі алеї...
І в лівреях лакеї...
Під”їжджають карети...
Реверанс королеві...
Міністерські портфелі
Хай лежать в кабінетах...
Ось маркізи і графи...
А скелети у шафах
Хай сидять в кабінетах...
А божествені пані...
Це казково... Осанна!!!
ПростолЮдине, де ти???...
Як вестися- не знаєш...
Як звернутись- не знаєш...
ПростолЮдине, де ти???
РОЗДІЛ 6
У ПАРКУ. ЗУСТРІЧ
Цей сад нічний- мов напуваний райських таїн...
Доріжка в ніч між мармурових лав...
Нарцис в костюмі Смерті "здав екзамен"!
На лаву втомлений присів... Чи ні... Упав!
Проміж кружляння диво-пар аристократів,
Проміж інтриг кровоточиво-гострих жал...
В страхУ від того, що могли його впізнати,
Впіймати, вигнати... Втомився. Так. Упав.
Упав. Приліг. Напівзаплющив очі.
Самотність. Так. Вже втома відійшла...
І в напівсні неначе хто його зурочив...
Чиясь рука нараз торкнулася чола...
Вона була... Чи можна передати
Цей присмак мускусно-гіркий парфумів... Він
За руку взяв її... Панянку в дивних шатах...
На світло вивів... Напівсвітло... Дзвін
У скронях, вухах від вина і шалу крові...
Аристократка... Диво... Перша у житті...
Нарцис застиг... Нарцис заплутався у слові...
У куртуазності і фраз і почуттів...
Вона, мабуть, його самотність пожаліла,
Ця Діва світла, що нізвідки узялась...
Нарцис злякавсь, хоч завше хтивим був до тіла-
Простолюдину дворянинку мати зась.
І він мовчав. Лиш руку взяв її у руку.
Він так бажав її... Бажав... І не бажав...
І у мовчанні тамував сердечну муку...
Хотів пізнати... Та ніколи б не пізнав...
Не розумів Нарцис, чому вона мовчала.
Мабуть, помітила, що щось із ним не так.
Поволі встали... І тоді поцілувала
Його у губи... Еротичний диво-смак,
Що може буть лише в аристократки,
Він смакував, неначе зоряний напій...
Пішла... Думки лишивши в безпорядку
Від нездійсненності народжених надій...
І потім, вдома, повертаючи костюма,
За диво-знахідкою гірко сумував
Чи не тому, що у костюмі Смерті, думав
Є щось містичне. Не його. Тому- віддав...
РОЗДІЛ 7
АБЕЛЬ У САДУ
Тільки місяць між хмар споглядав, як красуня Абель,
Мов налякана лань від мисливців, тікала від знаті.
Було чутно услід, як прекрасно співав menestrier...
Й непорушно у далеч дивились химери крилаті.
Запитання німе у очах кам'яних прочитала:
"Що голубка забула у зграї із хижих ворон?"
Заклюють, як впізнають. Тривога усе наростала...
Не прокинутись! Адже сьогодні - це зовсім не сон.
Заховалась в саду. Тихо-тихо, у тіні дерев.
Між кущами троянд. Затремтіла від холоду ночі.
Не шукай собі смерті, бо радо тебе забере...
Й не повірила дівчина в те, що побачили очі.
В чоловічій подобі повз неї пройшла сама Смерть.
Та пастушка не бачила в світі когось красивішого.
Враз земля під ногами неначе пішла шкереберть...
ПодалАся за ним. Не було ж бо шляху більш вірнішого.
Він на лаву присів, розглядаючи небо нічне.
Що він думав в цю мить, таємничий і гордий вельможа?
Бо обличчя було благородно-спокійне й... сумне.
Що сказати?... Спитати?... Змовчати?... О, Господи Боже...
"Я торкнуся до нього. Хай вперше в житті. І востаннє.
Ну, а далі - хоч в пекло..." Інакше вона не могла.
Бо в душі розцвіло почуття... з ароматом кохання.
І Абель доторкнулась рукою йому до чола.
Він питав... Щось питав. Та вона відповісти боялась.
По вимові не важко впізнати якого ти роду.
Усміхалась до нього... Від щастя вона посміхалась!
А він поглядом пив її ніжніть, тендітність і вроду.
Але час невблаганний... І знала Абель - треба йти.
На прощання йому... чи собі... піднесла подарунок.
Щоби завтра, в полоні буденності і самоти,
Пам'ятати могла про єдиний із ним поцілунок.
РОЗДІЛ 8
ЧЕРЕЗ РОКИ. ПОВЕРНЕННЯ
Він по вулиці йшов... Як змінилось
За три роки буття сприйняття...
Він дійшов до основ... Люто бились
На фронтах за щасливе життя.
За щасливе... За рівність, братерство,
Що Республіка людям несла.
Він в Столиці... Хвилюється серце...
Смуток вражень торкнувся чола...
РОЗДІЛ 9
ВРАЖЕННЯ
Де красуні дівчата,
В оксамитових шатах?
Зникли з вулиць холодних...
До гвардійців вразливі,
До цілунків сміливі?
Зникли з вулиць холодних.
Санкюлоти на чатах.
Ловлять аристократів
По манерах їх модних.
Санкюлоти на чатах.
Чують аристократок
По тілах благородних.
Ловлять. Все їм замало.
Віддадуть Трибуналу-
Там присудять до згину.
І голів ще багато
Блазням-аристократам
Ніж зітне гільотини.
РОЗДІЛ 10
НА ГІЛЬОТИНІ. ПАН
Він піднявся по сходах, хоч мало не впав,
І потилицю вітер йому лоскотав,
Бо зістригли волосся мерзенні кати.
-ви кати. Я філософ. Куди підійти?
-зачекаю. Он гляну ще раз на юрбу.
(-а в минулого пам"яті я вже тут був!..)
Поряд дівчина юна... Шкода щось її...
-ти дала б зараз згоду- в обійми мої?..
-хоч словами зігрію дівча молоде...
Лакруа це зуміє... На те він і Де...
-поцілунок в корзині відтятих голів-
Це цікаво... Диви-но... І майже зімлів-
Він у натовпі свОго побачив слугу,
З ким за картами довго відводив нудьгу,
І кому Смерті Плаття на вечір програв...
Повернулось... До страти судив Трибунал.
Страта. Доля як доля. І для королів...
Нещодавно Людовік тут світ залишив.
-то міцніше до мЕне горнися, мала!
-очі... Диво-зелені... Життя б віддала...
РОЗДІЛ 11
БАРОНЕСА ПЕРЕД СТРАТОЮ
Баронесу схопили раптово, як в домі була...
Та за що?... Зрозуміти вона все ніяк не могла.
За гріхи чоловіка, що років зо п'ять у землі.
Платять всі санклюлотам. Ба навіть самі королі.
В пеньюарі ведуть, як налякану білу примару.
Гільйотині дадуть ніжне тіло її на поталу.
І шалена юрба, мов виставу, це все споглядає.
- Багачі остогидлі!... - з відразою хтось обзиває.
Вже хотіла упасти... відчула - торкнувся плечем.
- Не сумуй, моя люба, ми звідси іще утечем.
Із забутої Богом, розп'ятої нами ж землі...
Ти б дала зараз згоду... - промовив, - в обійми мої?
Подивилась на нього... і сльози застигли в очах.
Зникли з серця тривоги, і болі душевні, і страх.
- Жаль, що доля разом нас... так пізно... так пізно звела...
- Очі... диво-зелені... - всміхнулась - Життя б віддала...
РОЗДІЛ 12
СТРАТА. СЛУГА
На площі радісне завзяття,
І "СА IRA!" веселий спів.
Голів рубать аристократам!
Все буде добре! Ще голів!
Тут кожен день проводять страти.
Видовищ інших треба? Он,
Білизну як перуть дівчата
В воді по пояс... голяком?
В душі до натовпу зневага...
І, як поранений солдат,
Що має право на увагу,
Нарцис у перший вперся ряд.
Стоїть, і дивиться із сумом-
Смертей цих бачив на війні!..
Та ось повіяло парфумом...
Він повернувся... І змарнів...
Вона... Вона... Північна мрія...
Та ніч із присмаком вина...
Аристократка?.. Чи повія?..
Вона?.. Чи може- не вона?..
Спитати? Тільки не питати!
Бо повно шпигунів в юрбі,
Впильнують як аристократа,
То непереливки тобі!
Одразу скрутять. "Куди треба"-
До Трибуналу відведуть.
А звідти шлях- лише на небо.
Крізь гільйотину. "Світла путь"...
Стоїть Нарцис... Як серце б"ється!..
У очі дивиться її.
І кров, що з ешафоту ллється,
Стіка, мов в Лєту ручаї...
Скінчилось. Вир людей розносить
На сто доріг. На сто уяв...
І на скуйовджене волосся
Сніг перший сивини упав.
РОЗДІЛ 13
ДРУГА ЗУСТРІЧ
Жалкувала Абель, що на страти дивитись прийшла.
Від жалю стало зле... Та юрба не відпустить назад.
Баронесса тепер лиш зі світу цього відійшла,
Що колись не взяла своє плаття... Де ВІН був, і сад.
Вже роки пролетіли, й усе непоправно змінилось.
" Вищий світ "не Версаль прикрашає, уже - ешафот.
Королю, його підданим, врешті дізнатись судилось,
Кожне рішення, слово, чи вчинок - все має зворот.
І Абель зрозуміла, що заздрила їм колись марно.
Вона тут ось. Жива... Відвернулась зі смутком у бік.
Не бажала сьогодні багатства чи слави, й задарма...
І завмерла на мить... Там... навпроти стояв чоловік
Його погляд... Ті очі, що дивляться в душу саму...
Він?... Не він?... Чи його у ту ніч цілувала?
Він живий! Але страшно... напевне... йому.
Що він робить в юрбі? З болем в серці Абель міркувала.
Підійти? Запитати?... Та можуть помітити це.
Тоді смерть їм обом. Краще просто дивитись й мовчати.
Зблідло, мов полотно, у красуні-пастушки лице...
Як же долю змінили для неї ті янгольські шати.
Іще мить...От і все. Почали вже розходитись люди.
Зник і він... Відчувала Абель - назавжди.
Як було у житті її, так все надалі і буде.
Повернулась Абель... Повернулась Абель... в нікуди.
ЕПІЛОГ
Не збулось.
Раз у раз не збуваються мрії.
І у сірості днів
Добігають бажання кінця.
Вкрились злом,
Наче ковдрою, квіти надії.
Спить кохання
В терновій жалобі вінця.
*****************
Тільки світ
Незворушний до наших тривог.
Наші війни для нього -
Повік не забуті уроки.
Десь з небес
споглядає на землю сам Бог.
І питає у людства...
Питає у людства: " Допоки?.. "
Травень, 2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2015
Ну чом турбуєте мене,
плакучі зливи?
Лиш стукіт у вікно
рясним дощем...
Й без вас в душі
так гірко і тужливо,
журою вкрилось серце,
мов плащем.
Допоки будете
бентежити дерева?
Зривати цвіт,
кидати по землі...
Бо і моя весна,
пастельним ніжним мревом,
розсіялась раптово
у імлі.
Ну де поділась із небес
блакить прекрасна?
Лиш сиві хмари -
хвилі із глибин.
Цей буревій думок
накрив мене невчасно,
і рвуться нерви -
листям зі стеблин.
І як вимолює цей світ
для себе свята:
хоч скибку сонця,
трішечки тепла...
Благаю й я,
не мало й не багато, -
щоб квітка Миру
завтра розцвіла.
14.05.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581218
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2015
Господи любий, знову Ти шлеш нам знамення.
Кров'ю умилась ікона у церкві Іллінській.
Як нас лякає тужливе, хитке сьогодення,
Несправедливістю змучений люд український.
Як прислухаємось ми до усього довкола,
Ми не бажали такого ніколи. Ніколи...
Господи милий, що ж нам надалі чекати?
Віримо в краще. Та серце тріпоче в тривозі.
Думали ми: лиш у фільмах стріляють гармати.
Вірили ми: не побачим війну на порозі.
Але життя усім нам враз розплющило очі -
Деякі речі спинити не має в нас мочі.
Боже всесильний, десь ми в віках провинились.
Платим сльозами за це. Вже втопає земля.
Але які ми тепер!... Боже, як ми змінились...
В сотні разів нам миліші лани та поля.
Тільки над краєм вкраїнським таке синє небо!..
Неба чужого не треба нікому. Не треба.
Господи Боже, знову ти шлеш нам свій знак.
Плаче ікона, а з нею ридаємо й ми.
" Буде ще важче ..." шепочуть довкола, однак,
Світлі надії й молитви, наш Боже, прийми...
Час той прийде, коли морок у вічність порине.
Знаємо ми - Україна вовік не загине!
11.05.15.
У Суботові, давній гетьманській столиці, в Іллінській церкві закровоточила ікона. Церква була збудована як усипальниця Богдана Хмельницького. У тому, що ікона закровоточила саме у цій церкві, духівництво вбачає сенс. Бог знову хоче нас попередити про певні події в майбутньому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580426
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2015
Як я мрію, хоча би на мить,
стати променем жовто-гарячим
і тобі випадково, неначе,
на щоці поцілунок лишить.
Або теплим, легким вітерцем
ненав'язливо, трішки грайливо,
до руки доторкнутись дбайливо,
заховавшиись в долоні тихцем.
Чи то пташкою на підвіконні
дивний ранок з тобою стрічати,
гімн коханню тобі проспівати,
погляд бачити твій напівсонний.
Перевтілившись у світлячка
довгий шлях освітити вночі.
Бути сяйвом тобі на плечі,
неймовірно до тебе близька...
Щоб щасливо всміхнувся ти,
мрію я, ну хоча б на хвилину,
дивовижним кущем жасмину
на подвір'ї твоїм зацвісти.
Написати на склі грозою:
" Я КОХАЮ ТЕБЕ. ПАМ'ЯТАЙ. "
І веселкою - на небокрай!
Щоб усюди... завжди... з тобою.
09.05.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2015
Вечір надворі, зорі на небі,
діткам малесеньким спаточки треба.
Пий молочко і піжаму вдягай,
в ліжечко хутко, дитино, лягай.
Я розповім тобі, зайчику, казку
про неслухняну малу черепашку,
що в Черепашії з мамою жИла,
сонечко, друзів,пісочок любила.
Ранком вставала і бігла до річки
гратися з друзями біля водички.
Було так весело, радісно їм!
Мама покличе обідати в дім.
Всі поїдять,тоді - гайда купатись...
Мама ж любила про них піклуватись.
Їм випікала смачні пиріжки,
грала на скрипці, читала книжки.
Поки гуляли - дивилась в віконце.
Ну, а сама, поки сяяло сонце,
бігала... поралась все у будинку,
сяде спочити всього на хвилинку,
й знову вечерю піде готувати,
щоби дитятко своє годувати.
Але одного весняного ранку
дощик раптово з'явився на ганку.
Хмари кудлаті по небу кружляли,
сірою ковдрою все застеляли.
Лиш Черепашка розплющила очі:
- Хочу до друзів! На річку я хочу!
Гратися хочу! Збирать камінці!
- Квітонько, дощик іде на ріці.
Бачиш, на дворі вітри і негода.
Підеш гуляти, як буде нагода.
І Черепашка тихенько зітхнула,
дивна нудьга її враз огорнула.
Ходить за мамою в кожен куточок.
- Мамо, дай піци великий шматочок!
- Мамо, зроби мені кружечку кави!
- Мамо, нудьгую... Мені не цікаво.
- Мамо, вдягни мені плаття зелене!
- Мамо, дивися, он скалка у мене!
Мама, по-троху, стає дратівлива,
бо для матусь - чи то сонце, чи злива,
в домі багато-багато роботи,
завжди якісь нескінченні турботи.
То витирала в кутку павутину, -
мало не впала на свою дитину,
бо Черепашка погратись хотіла
й мамі під крісло вона залетіла.
Мама тарілки і чашечки мила,
а Черепашка окропу долила.
Тільки матуся сваритись почала, -
з рук Черепашки тарілка упала.
А Черепашка:
-Я!... Я підмету!
і перебила ще дві на льоту.
-Досить уже, неслухняна дитино!
Йдеш у куток і стоїш там годину!
Мама малечу у кут повела,
все із підлоги тихенько змела.
Ну, а малеча образилась, звісно.
Їй у куточку так сумно і тісно.
В іншій кімнаті, де мами немає...
Там Черепашка сльозу витирає.
- Що я зробила? У чому провина? -
Не розуміє бешкетна дитина.
Раптом в вікні показавсь Черв'ячок:
- Мама поклала тебе у куток?
І Жабенятко до нього стрибнуло,
зареготало, ліниво зітхнуло.
- Що, провинилась, мала Черепахо?
Ну ти й невдаха, ну ти й невдаха...
А Черепаха у мить розлютилась:
- Вам що до того, що я провинилась?
Може, в куточку ховаюсь від вас?
Дощик на дворі, гуляти не час.
- Ми там калюжу знайшли пречудову.
Гратися весело в ній, чесне слово! -
мовив завзято смішний Черв'ячок,
а жабеня прилягло на бочок:
- Ой, не піде Черепашка із нами,
бо налякалась, дурнесенька, мами.
- Ні, не боюсь... я її не боюся!
З вами в калюжі купатись навчуся!
Що скаже мама, мені все одно, -
і Черепашка полізла в вікно.
Мама, тим часом, на кухні прибрала,
торта шматочок для доні дістала.
Але, о, лихо!.. Де ділось маля?!
Їй з переляку хитнулась земля.
З лапок упав на підлогу шматок,
мама сто раз загляда у куток.
Цілий будинок оббігла довкола,
мама ще так не лякалась ніколи!
Може дитину хтось викрав із хати?
( фільмів матуся дивилась багато),
Або сама повтікала й згубилась?
Може у лісі вона заблудилась?...
А дітвора - у болоті купалась!
Жабка і далі собі реготалась,
було цікаво їй, весело дуже
спостерігати з брудної калюжі,
як Черепаха шукає малечу:
- Як це ми добре придумали втечу!
Весело з нами тобі, Черепашко?
- Весело, але... чомусь якось важко.
Не розуміло маленьке дівча:
в неї в цю мить заболіла ДУША!
Ну, а матуся помчала у ліс,
скільки лилось Черепашиних сліз!
За деревцята вона заглядає,
свою дитинку невтомно шукає.
Дятел на неї із дуба дивився:
- Хто, Черепахо, у тебе згубився?
- Донечка, пане, десь зникла моя!
- Ні, черепашок не бачив тут я.
Мама побігла далеко-далеко,
всюди чекала її небезпека.
В лісі блукають ведмеді й вовки...
Лапки її покололи голки,
бо заглядала вона в чагарник.
- Що, Черепахо, у тебе хтось зник?
Зверху, над нею, сидів чорний Крук.
- Донечка люба... ну просто з під рук.
Може її Ви десь тут зустрічали?
Може додому вернутись вмовляли?
- Ні, я не бачив, - сказав сумно птах, -
Ліс - це не місце для вас, черепах.
Далі по стежці - на звірів пастки,
тільки багнюка, кущі і гілки.
Може вона уже в домі чекає?
- Ой, я не знаю... не знаю... не знаю.
Знову помчала вона по дорозі,
горе своє призабути не взмозі.
І за хвилину... Ой, лишенько!... Мама
враз покотилася прямо у яму.
Дощик з хмаринок в траву капотів,
він зупинятись ніяк не хотів.
Хтось у калюжі купавсь безтурботно,
а Черепашка, сумна і голодна,
в небо гляділа, зітхала, тужила,
гратися зовсім не мала вже сили.
Раптом промовить:
- Матуся! Матуся...
Друзі, за неї чомусь я боюся!
І зрозуміла - погано вчинила.
Мама такому її не учила.
Всіх полишила і, нумо - у ліс!
Вітер малечу на крилах відніс.
Вечір підкрався сюди непомітно,
гілля хиталося так непривітно.
Та Черепашка, неначе летіла,
Маму знайти усім серцем хотіла!
І не було ні краплиночки страху:
- Знайду матусю свою Черепаху!
Знало б маля, як було там, у ямі,
бідній, журливій, наляканій Мамі.
Як же боялася... та не за себе.
- Донечку любу знайти мені треба.
Де ж ти поділась, рідненька моя?
Як мені сумно... Стомилася я.
Дивиться з пастки вона в небеса...
В серці НАДІЯ живе, не згаса...
І, не повірила... бо, наче диво,
донечка зверху , щасливо-щасливо,
лапку до неї свою простягнула
й радісно Маму нарешті гукнула.
- Мамо, матусю, ну як ти скотилась?
- Я за тобою, рідненька, дивилась...
Доня знайшла довгу-довгу лозу,
Мама вхопилась за неї внизу.
Вгору забралась всього за хвилину
і обійняла рідненьку дитину!
І,у цю мить ,враз розвіялись хмари.
Це було диво! Немов якісь чари!
Вечір на хвильку спинився, неначе,
й їх освітило проміння гаряче!
Мама взяла черепашку на спинку,
ну, а маля розмовля беззупинку,
як Крук і Дятел вказали їй шлях.
Щастя світилось у їхніх очах.
Мамо, пробач, я була неслухняна.
- Ти ж моя радість... - промовила Мама.
Донечку гладить свою, обіймає,
пісню веселу нестримно співає!
Так от вчинила мала Черепашка.
Що ж нас навчає така дивна казка?
ТРЕБА СЛУХНЯНОМУ БУТИ ЗАВЖДИ,
ЩОБ ОМИНУТИ ТАКОЇ БІДИ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578522
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.05.2015
Пам'ятаєш, матусю, маленькою я
випадково між вулиць згубилась,
і самотньо, неначе оте ластів'я,
кудись мчала й довкола дивилась.
Налякалась ... Усюди обличчя чужі,
відсторонені й зовсім байдужі.
Хто це? Люди, а чи - міражі?
Й під ногами калюжі, калюжі...
- Мамо! Мамо! - плекала надію,
а сльозинка котилась щокою...
Ще й сьогодні я, мамо, радію,
пригадавши, як ніжно рукою
ти мене пригорнула до себе,
неслухняне, рідненьке дитя...
Я і досі тулюся до тебе,
ти - підтримка моя все життя!
Як гублюсь на життєвій дорозі,
і на серці сніги, холоднеча.
У матусі стаю на порозі,
мов розгублена, бідна малеча.
Матері, матері наші милі...
Світлий погляд, натруджені руки.
Наче янголи ті білокрилі,
захищаєте нас від розпуки.
Трішки й ми почали вже сивіти,
ваших внуків проводим до школи,
та для вас, все одно, ми - як діти,
не старієм ніколи-ніколи.
Кожне слово, обійми, порада -
все безцінне, рідненька матусю.
Мудрість матері - наче лампада,
в її світлі я жити учуся.
19.04.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2015
Україно, моя рідна ненько,
знову тліє скорбота в очах.
Розкроїлося навпіл серденько,
і поріс чемерицею шлях.
Як втомила тебе круговерть:
знову й знову виборювать волю.
Але сили - не випиті вщерть,
і ми вкотре куєм собі долю.
Наймужніші, хоробрі серця,
захищають в боях Батьківщину.
А ми просим уклінно Творця:
не покинути їх в цю годину.
Любий Боже, твої ми раби,
свої погляди горнем до неба:
Україну врятуй від журби!
Просим Миру... а більше не треба.
І щодня тисячі молитов
світлим димом між хмари летять.
А запалені свічі з церков
сяйвом віри для нас мерехтять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575606
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 19.04.2015
Любове моя,
ну куди ти мене забирав?
Що це за вимір?
що то за диво-планета?
хто виплітає там
ніжно-солодкі тенета?
зілля пахучо-хмільне
хто там варить із трав?
Тільки торкнулась
рукою твоєї щоки -
цілунок гарячий лишив
на моєму зап'ястку.
І все: полетіла
метеликом в пастку,
стрибнула у гирло
нестримно-швидкої ріки.
Хвилі казкові
накрили мене з головою...
Де я була?
моє сонце кохане, скажи...
Знову мене у мотузки
зі слів пов'яжи.
Просто поклич -
я усюди піду за тобою.
В край, де панує
одне забуття,
ти на руках мене,
янголе мій, віднеси...
В чудо-країну зі щастя,
кохання й краси.
Там, де ми слуги...
Господарі нам - почуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574105
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.04.2015
Як гляну у вікно я ненароком,
То усміхнусь, забувши про усе:
Розкішною перлиною barroco
Гірську красу до хати занесе.
Просочені могутністю Карпати,
Як вартові, пильнують виднокрай.
А в далині, у попелястих латах,
Тримає небо скеля-самурай.
Сапфірово-смарагдові ялини
У гущі лісовій стоять у ряд.
Цей запах хвої, ніби щохвилини
Із вітром залітає у мій сад.
Де, зморені морозами, дерева
Домівки затуляють від вітрів.
Яка ж краса довкола березнева!
А ти мене, як Мавку, тут зустрів...
А я в саду з тобою цілувалась
Під шурхіт присоромленої груші.
Любов до нас тихесенько підкралась,
і світлом огорнула юні душі.
1.04.15.
На фото зображені Скелі Довбуша. Минулого року ми з чоловіком їздили туди на прогулянку. Чудові спогади на все життя. Яка ж наша Україна красива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571152
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.04.2015
Часом я - мов не я,
а всього лиш якась амеба.
Не чужа, й не своя,
Не з землі, і не з неба.
Ані птах, ні черв'як.
Не нещасна, і не щаслива.
Все okay, але все ніяк,
Не забута. Та не важлива.
У руці моїй - не перо,
дерев'яна робоча сапа.
Це мій шлях? Чи моє тавро?
Шкандибаю, неначе шкапа...
Не мовчу, але не кричу.
Мов іду, але не тікаю.
Не повзу, але не лечу.
Маю все. Але що я маю?..
Це не вірш, але що тоді?
Часом хочеться вовком вити...
Мов пливеш у чужій воді.
Щось не так.
Але що змінити?
28.03.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569900
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2015
Ти вже тут, наша люба омріяна Весно...
Глянь: земля - мов розплющила очі,
Ріки, гори, озера, поля - все воскресло!
Всюди барви рясніють урочі.
Але що нам та дивна краса?.. Що нам квіти?
Кожна з них із багряним відтінком.
Милуватись як нам, скажи? Як радіти,
Коли небо смутне над зарінком?...
Віддали ми б усю цю палітру дібров,
Весь весняний зелений розмай,
Щоб стежки і дороги не мила нам кров,
Щоби мир повернувся в наш край!
Коли сповниться мрія і згине війна,-
Будуть проліски нас потішати.
Та наразі із присмаком туги весна,
І в тернині, на жаль, її шати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2015
Люблю мелодію кохання...
Вночі. Коли лиш я і ти,
І папороті час цвісти
Під наше пристрасне...
мовчання
Лиш ніжний шепіт твій - у душу...
Як дивні ноти, неземні
Вони, мов музика, мені
Я мить цю й подихом не зрушу
Ти бачиш - зупинився час
Мелодію, напевно, чує
Він ейфорію нам віщує
Тепер усе... весь світ - для нас
Почую я серцебиття,
Заплющу очі на хвилину,
До твого серця я прилину
Й відчую смак мого життя...
2.03.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563594
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.03.2015
Я іду по дорозі,
минаю набридлі калюжі,
а вони під ногами
неначе старий шоколад.
Перехожі, навзаєм мені,
прохолодно-байдужі
вибирають найменшу
баюру якось наугад.
Це повітря липке від
нестерпної сірої мряки,
а краплини зависли,
здається, уже у легенях.
Заховався під куртку
мою вітерець-забіяка,
викрадає тепло і виносить
назовні у жменях.
Як набридла зима і така
непривітна негода...
Де ти ходиш, скажи,
наше любе омріяне літо?
Навістіж я відчиню у
подвір'ї для тебе ворота
і поставлю у вазу букет
щойно нарваних квітів.
Ну, а ти подаруєш мені
золотих зайченяток.
Неземні візерунки вони
намалюють на стелі...
І барвистих метеликів
зграя, напевне з десяток,
віртуозну лезгінку
станцують довкола оселі.
А в саду, як в раю -
зеленіє, мов з замші, трава.
Понад нею кружляють,
забувши про спеку, джмелі.
Підкотивши жовтаво-гарячі
тонкі рукава
ніжне сонце зимові
тривоги змете із землі.
І розмріялась я попід
синьою ковдрою хмар:
полетіла у поле, а потім
на річку, - думками...
Кругом паморозь біла,
неначе той дим від сигар,
все плелася за мною
додому крутими стежками.
28.02.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563288
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.02.2015
Заходь у гості! -
сонцю я гукну,
відкинувши мереживо
фіранки.
Немов дитя, -
замріяно зітхну,
утіливши в реальність
забаганки.
Духмяна кава,-
звабою хмільною,
мене у піднебесся
підійме...
Грайливо чашку
розмалює хною,
і спокоєм дбайливо
обійме.
Допоки фарфор
грітиме долоні -
заплющу очі,
слухаючи тишу.
І думи відпущу:
гіркі, солоні...
Медові лиш, -
у мить ось цю, - залишу.
Собі дозволю -
щастячком барвистим
убратись зранку
з голови до ніг.
А сонечко, -
клубочком золотистим, -
вже прикотилось
прямо на поріг!
16.02.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2015
Джерело мого натхнення:
" Сон з коханою " автор Сокольник
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559046
Ніч відрадою стала
у марудності днів...
Мов вінок виплітала
із намріяних снів.
В них усе, що минуло -
відродилось в цей час.
Почуття, що поснули,
знов осяяли нас...
Ми з тобою, як діти
в дивну казку втекли,
де зірниці-софіти
небо в срібло вдягли,
де траву колихає
в темноті вітерець,
і цвіркун нам співає
в резонансі сердець...
Де ми разом з тобою
пальці ніжно сплели,
призабуті журбою
спокій свій віднайшли...
Наше вкрадене щастя,
мов окраєць, в руках.
Як спокута й причастя,
нам даровані...в снах...
13.02.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2015
Я, мураха на фоні Землі,
споглядаю блакить небосхилу:
Білокрилі летять журавлі,
покидаючи гнізда журливо.
Де ж ви там? Де ви? Де?..
Поховались між сиві тумани...
Ваше сонце: палюче, руде
припікає Землі свіжі рани.
Що ви робите ТАМ? Що?..
Чи ви бачите нас з небес?
Якщо стрінемось ТАМ... Якщо...
Чи чекати в Раю чудес?
Чи у вас ТАМ цвітуть сади?
І якого відтінку квіти?
Чи солодкі з дерев плоди?
Чи росою умиті віти?
ТАМ, напевне, не чутно слів,
А, можливо, і - навпаки.
Вітерець, та пташиний спів:
на віки... на віки... на віки...
І я вірю, що Рай - для тих,
хто за правду стояв горою.
На цім світі нема святих,
Навіть янголам Бог дав зброю...
За життя кожен має мету,
і вона - мов ключі до дверей.
Хто у серці носив доброту,-
Бог пригорне того до грудей.
Там, у небі, летять журавлі...
Чи то душі до Раю летять?
В небокрай... в невідомі далі...
Перламутром їх крила мигтять...
7.02.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557834
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2015
Як беззахисно, тихо, вільно
я пливу у твої долоні...
Приголубиш мене повільно,
і губами торкнешся скроні
Вдихнеш запах мого волосся,
Руки, - крилами - на спині.
Я лечу... Чи лишень здалося?
На яву це? Чи уві сні?
Скільки щастя мені даруєш,
Скільки затишку і тепла,
Пестиш, вабиш мене, цілуєш,
Щоб згоріла уся, до тла.
Мов художник, картину твориш...
Мов скрипаль, віртуозний ти.
І на вушко про те говориш,
що під силу лиш вдвох знайти.
Щоб лозою довкола вилась,
і від голосу вся тремтіла.
Щоби владі твоїй скорилась
і того, що і ти, хотіла.
Чи ж я можу не здатись без бою?
Не з металу я, тільки з води.
Моє сонце, піду за тобою.
Моя радість... мій любий... веди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557289
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.02.2015
Як щебечите ви, наївні,
в павутинні густих гілок,
визираючи із шпаківні,
крильця тягнете до зірок.
Відпочинете, відігрієтесь,
потанцюєте поміж хмар,
поїсьте, і гуртом повієтесь
звеселити смутний ліхтар.
Чи ви там були, безтурботні,
де на небі зірок немає?
де поля і двори скорботні?
де від болю земля горлає?
чи літали там, над хатами,
де чорніють порожні шиби?
де поламані впали брами?
де згорілі пусті садиби?..
Як так сталося, сизокрилі?..
Чи ж таке поробили люди?
Не співайте й тут, мої милі,
поки спокою там не буде...
2.02.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556657
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2015
Присвячується Герою України
Костишину Михайлу Йосиповичу
" Не плачте, мамо, Ви за мною,
Я Україну так любив,
Життям, найвищою ціною,
За її долю заплатив"...
Оксана Станко.
А кожному - своє на цій землі.
І хто родився, - має свою долю.
Комусь - марудно тліти у імлі,
і спалахнути іншому - за волю!..
А він - зоря. На темнім небосхилі
іскриться, вказує нам шлях.
Він жив... він знав: ми не безсилі,
майбутнє - в кожного в руках!
Він, як ми всі, любив своє життя.
За неньку і братів стояв горою.
Роздумував про світ, людей, буття.
Це та душа... осяяна іскрою!
Це та людина, що у прикрий час
подалась в бій за рідну Україну.
За всіх людей! За кожного із нас!
За правду, і за мову солов'їну!
О, краю милий!.. Скільки чистих душ
за тебе відлетіли в височінь!
І він тоді, безстрашно і чимдуж
метнувся в бій! Де смерті сіра тінь...
Ті нелюди... Їм Бог колись - суддею...
обрізали життя тонку струну.
І сльози... біль... і віск стікав свічею...
Землицею присипали труну.
А горе матері, що втратила дитину,
як хрест, - убивцям на плечах.
До смерті бити, і стріляти в спину
народу власному... то жах!
А він вже там, де болю більш немає,
із Сотнею Небесною в строю,
на світ наш тлінний мирно споглядає
земним Героєм в Божому раю.
І " Зірка золота" блистить на грудях...
Герої наші, вдячність вам й уклін!
Ви пробудили дух свободи в людях,
і ми змогли піднятися з колін!
27.01.2015.
Костишин Михайло був мешканцем села Нижній Струтинь Рожнятівського району Івано-Франківської області.
Михайло приїхав на Майдан у Київ відразу після побиття студентів.Разом зі своїми побратимами вони стояли на Майдані, ходили на пікети, чергували на барикадах.
Його жорстоко побили, без шансів вижити.27 січня потрапив у лікарню Львова з тяжкими травмами. Лікарі зробили усе, що могли, однак в ніч на 26 лютого Михайло помер. Залишив матір та двох братів.
Костишину Михайлу було 42 роки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555323
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.01.2015
А я тебе нікому не віддам!..
Взяла за руку і, ось так, - довіку.
Ти будеш тут, і ти не будеш там,
де матиме чужа твою опіку.
А ти мені дорожчий за усе...
За неба синь, за золото проміння.
Хай вітер долі нас туди несе,
де ти - земля, а я - твоє коріння.
А я з тобою кожну Божу мить:
Чи на яву, чи в мріях, чи вві сні...
Як боляче тобі, то і мене болить,
Як ти щасливий, - весело й мені.
Хай ці слова - наївні і прості,
без пафосу, без величі, без гриму.
Та звуки в них лунають не пусті:
кохання я вдихнула в кожну риму...
І хто кохав, мене той розуміє:
диктує серце нам свої умови.
Як поруч ти, душа немов німіє...
Бо почуття... воно... не має мови.
21.01.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2015
"Я так люблю між пахощів хмільних
Ловити слухом ніжний трепет листу,
Вдивлятися, як порухом весни
Гойдає гілка крапельку сріблисту...
Мов кіт чудний, завмерти у кущах,
Ловити спрагло наспіви пташині...
Я так люблю блукати у думках,
Заплутатись, як сонце, в павутині..."
Наталя Данилюк ( kulbabka )
" Я так люблю..."
У квітучім підніжжі чарівних
смарагдових гір,
де грайливо дзюрчить
бірюзово-срібляста ріка,
Небосхил покривають хмарини,
як білий зефір, -
Там торкнулась до сонця
тендітна жіноча рука.
Там кульбабка розквітла
погожого світлого дня,
й несміливо поглянула вперше
на цей білий світ;
Первоцвіти схилялись до неї,
мов добра рідня,
а краплинки натхнення
котились з ялинових віт.
Закохалась кульбабка у
кожен зелений листок,
в кожне дерево, квітку,
в яскраві небесні зірниці;
в шепотіння ріки, подих вітру,
в каміння й пісок,
в терпкість м'яти, в духмяну
пахучість пшениці...
І на зло буревіям,
холодним потокам на зло,
диво-квітка міцніше хапалась
за твердість землі.
Все сильнішим ставало
таланту могутнє стебло,
негаразди ж топились,
як в морі старі кораблі.
Ніжні, світлі, прекрасні
сердешні вірші
білим пухом летіли по
різних кутках України...
І турботно торкались прихованих
струн у душі,
рідну мову свою величали,
як спів солов'їний.
Затамовую подих, читаючи
кожне словечко,
і смакую вірші, мов солодкий
нектаровий плід.
Від краси завмирає, і знову
тріпоче сердечко...
Твої вірші, Наталю, дарують
душевний політ...
Хай Господь нагородить тебе
за усі ці старання!
Хай омиє зі щастя й здоров'я
криштальним дощем!
Щоб на крилах у Музи стрічала
ти нові світання,
І далеко-далеко
блистіли кристали
віршів-діадем...
14.01.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551603
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.01.2015
Ну, і хто ти така, щоб дивитись ось так
мені в очі... із дзеркала... Чуєш?
Ти б мене в метушні продала за п'ятак,
Як стерв'ятник, на слабкість чатуєш.
Скільки знаю тебе, очі прагнуть гріха,
те ж шепочуть малинові губи...
Я ж до поклику твого залишусь глуха.
Не штовхнеш у обійми до згуби...
Ти питаєш мене: ну для чого я тут?
Щоб довіку блукати по колу?
Я шукатиму завжди отой " п'ятий кут ",
Давлять стіни тіснії довкола...
Ти питаєш мене: де поділася та,
що жилА для своєї утіхи?
Так стікають дощем мої юні літа,
як бурульки весною із стріхи...
Ну, а я відповім, що така моя роль,
і мені до смаку її грати.
"Жінка" звати мене, нагадати дозволь,
ну а друге ім'я моє "Мати".
Я не зло й не добро, я не пекло й не рай,
Народити - на те Божа воля.
Я у дітях живу, ти про це пам'ятай,
а все інше для мене - недоля.
І я знаю, що ти... не відступиш ніяк...
Та, що волі і кисню замало...
Все шепочеш, бунтуєш... Завжди буде так,
одне серце нас двох поєднало.
5.01.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549124
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.01.2015
Подивися, маленьке дитятко, в віконечко:
заховалось за білими хмарками сонечко,
Снігова Королева завзято кружляє в саду,
Я у неї тихенько сніжинок дві жмені вкраду!
Прийшов час прикрашати зелену ялинку,
Хай блистить, мов царівна, вона у будинку!
Вже достатньо гірляндам у шафі ховатись,
нашій гості із лісу потрібно у шати вдягатись!
Бери кульки барвисті у свої маленькі долоні...
А ця зірка-верхівка сидітиме зверху, на троні.
Вона має торкатись на самому небі сузір'я,
Це бабусі колись розповіли прадавнє повір'я.
Онде білка стрибає на тій помаранчевій кулі,
Вона нам проспіває про свої пригоди минулі.
А на жовтій, дивись, як красиво танцює лисиця!
А на синій, поглянь, так здивовано глипає птиця!
Фіолетова, - диво! - цілісінька у візерунках,
А рожева вся в блискітках, мов в обладунках,
І гірлянди пухнасті на нашій ялинці, як сніг,
Ну, а янгол крилатий у хвої, немов оберіг.
Враз наповнилась сміхом дитячим кімната!
Засвітилась ялинка! Прийшло до нас свято!
" Як зе гально..." говорить картаво малятко,
Аплодує, сміється, стриба, як зайчатко...
А хурделиця проситься в хату, стукоче у шибу,
Намела за вікном білосніжну велику колибу,
Хоче нас налякати, бешкетна, а нам все одно!
Виглядаєм Снігуроньку й Діда Мороза в вікно...
30.12.14.
P.S. Дорогі поети і читачі, щиро вітаю вас з прийдешнім Новим Роком! Бажаю усім щастя, міцного здоров'я, здійснення усіх мрій! І хай 2015 рік принесе з собою МИР! Дякую за ваше душевне тепло і увагу! Зі святом!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547485
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.12.2014
"...А щоб ніхто землю мою
не вкрав і не відібрав
я сховаю її в свою душу..."
Олександр Букатюк
Ну як звучить вам слово "Україна"?...
Порожній звук, відлуння від "ніщо".
Дратує слух вам мова солов'їна,
Ви ненавИдите нас всіх... За що?..
Ну що забули ви на цій землі?
У вас своєї повно. Вам ще мало?
ПринЕсли нам розруху і жалі.
Нам важче жити. Ну а вам... як стало?
Ми мусим боронити рідний край.
Бо це наш дім. Земля наших дідів.
Карпати рідні, і Дністер, й Дунай...
Іще Шевченко малював красу гаїв...
Чи чули ви про нього? Про " Кобзар "?
Чи знаєте, як він боровсь за волю?
Попри потік лихих цькувань і чвар
Він вірив в України світлу долю.
Чи ви шукали Мавку у лісах?
Чи чули " Пісню лісову " красуні-Лесі?
Рікою ллється мова в їх віршах,
Наснагу ми черпаєм в цьому плесі...
Вам все чуже. То що тоді вам треба?
Сказати нам, що нас не існувало?
Це наш єдиний дім! І наш шматочок неба!
У нас є все. Це вам... усього мало.
Вас розумом ніколи не збагнути.
Що ви доводите? Навіщо? І кому?
Як вирішить Господь, тому і бути.
Хто що знайде, хто згубить що... в диму...
23.12.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545895
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2014
Оригінал:
моИ объятИя...
раскроют твой талант....
любить..
без скромности....
ужимок
и стеснений...
отдавшись чувствам...
и моим рукам...
прожить в реале
сказку сновидений.
когда и мысль...
и тело....
за одно...
а мы с тобою...
в сладостном сплетеньи...
откроем мир...
непознанных ещё...
прикосновений...
и проникновений....
мы погрузИмся в сказочный Эдем....
где ангелами
будут мои руки....
и ты забыв
про скромности удел...
творить...
любви и страсти....
будешь звуки...
и поддаваясь зову ...
ты сама...
ко мне прижмёшься
с силой неземною...
чтобы друг друга ...
осушить до дна...
и насладиться ....
сказочной росою...
Переспів:
мої обійми...
розкриють твій талант...
кохати...
усім нутром...
без сорому...
горіти у руках...
віддавшись почуттям...
переживати...
усе, що бачила...
в казкових снах...
коли й думки...
і тіло...
в унісон...
а ми з тобою...
у солодкій втомі...
плоди зриваємо...
нектарних грон...
із почуттів...
і відчуттів...
раніше невідомих...
і ми поринемо в казковий Рай...
де янголами
будуть мої руки...
себе мені без скромності віддай...
любові хочу чути
грішні звуки...
йдучи на заклик...
ти сама...
пригОрнешся до мене,
як востаннє...
ми вип'єм нашу пристрасть
аж до дна...
сповна сп'янівши...
від роси кохання...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544282
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.12.2014
Не свари... не свари мене, тату...
Краще випий зі мною вина.
Тільки келих, до самого дна...
Бачиш, я тут... бреду по канату.
Бачиш, я тут воюю з собою.
Сотні дум, наче вихор, кружляють...
Такий галас, нестримні, зчиняють...
Я... чи я... вийду вбитою з бою?
Пам'ятаєш, ти вчив мене, тату,
на цім світі любити людей...
Бо добро у душі - привілей...
А добру, бачиш, руки відтято...
Ти показував небо в зірках,
Всі сузір'я на ньому, й планети,
За хвоста я хапала комету,
Бо не знала про війни і страх...
Це наївне дитинство... невинне.
Бачиш все у рожевих відтінках...
На казкових лишилось сторінках...
Бо хороше усе - швидкоплинне...
Ну куди все поділося, тату?
Мені очі недавно розкрило життя...
Тату, вмить зупиняється серця биття!
Ми за що даємо таку плату?
Бо людина - неначе комаха мала,
А життя - це всього лише мить...
Батьку, серце у грудях щемить...
Адже мрії, в долонях, шматочками скла.
То ж не рІки...то сльози усюди!
Їх війна принесла із собою...
Тату, плачу у парі з вербою...
Ну для чого на цій Землі люди?
Хто ми є?.. Та і що нам під силу?..
Мабуть, мало у світі добра...
Я шукала не те, що знайшла...
І цей світ розумію насилу...
Як тут бути щасливою, тату?...
Більш не бачу у небі комету хвостату....
14.12.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543607
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.12.2014
В передчутті святкової забави
Я хутко мчу додому по снігу.
Покинувши усі рутинні справи,
Наспівую щедрівки на бігу.
Перина з діамантів під ногами,
І тисячі світил - у небесах...
Довкола снігові стоять вігвами,
і в'ється серпантином шлях.
У вікна зазираю, мов малеча,
що цілий рік чекає Коляду.
Ну що мені колюча холоднеча?
Я з нею в товаристві йду!
Ну що мені той вітер і сніжинки,
Котрі летять у вічі зусібіч?
В повітрі пахне хвоєю ялинки,
А незабаром Новорічна Ніч!
Гірлянди, подарунки, феєрверки,
І райдужні стрічки усюди!
Яскраві кульки, лампочки, цукерки...
В очікуванні дива люди!
Ба може й я зустріну на шляху
Снігурку й Дідуся Мороза?
Так он він!.. На сусідському даху!
А олені йому пильнують воза.
А там пакунки, іграшки, листи...
Там солодощі і прикраси...
Лиш у дитинство не спалім мости!
Душа в нас непідвладна часу!
По кризі фігуристкою катаюсь,
Кружляю... Хоч без ковзанів.
До перехожих радісно всміхаюсь,
Поміж чарівних райдужних вогнів...
8.12.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542517
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2014
Почуй мене, любий,
ти просто мене почуй...
Не можна кохати в нОчі
одні лиш зорі!
Не варто лише за перли
любити море!
Відчуй мене, милий,
ти просто мене відчуй...
Коли твої очі холодні,
як вранішній лід,
і погляд, як іній по серцю...
Стерплю!
Бо холод криштальний
я також люблю!
А слів гіркоту перетворю
терпінням у мід...
Коли відгородишся вперто
стіною мовчання,
Яку не пробити нічим...
яка кам'яна...
Побудь на одинці
з собою сповна!
А я полікуюсь бальзамом
німого чекання...
Я зморшки твої, ледь помітні,
зцілую губами...
Натруджені руки, ти знай,
наймиліші навіки!
А шрами оті прикрашають,
повір, чоловіка...
...Твої ж дорікання горою
стоять поміж нами...
Я молЮ, не шукай... не шукай
у мені ідеалу!
Бо людей бездоганних,
повір, не існує...
А хто любить, той своє
кохання цінує.
Доріканням хижацьким мене
не кидай на поталу!
Вас Господь створив з глини,
а нас - із ребра...
Та душа в жінок
також є!...
Про що мріяв ти -
все твоє!
Все що мала... і серце, і душу
тобі віддала.....
3.12.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2014
Це слово "перемир'я"
пахне димом,
горілим порохом,
бензином і брехнею.
Маскуються ним вправно,
наче гримом...
А безіменних, - сотнями, -
везуть в алею...
За словом не сховати
сліз образи,
Не приглушити ним
розпачливе " Чому? "...
Хтось, не подумавши,
дає укази...
А інший змушений
коритися йому.
І словом вже не змити
кров з землі...
Колись там зацвітуть
червоні маки...
Лиш мрії нездійсненні...
у ріллі...
тогО, хто так й
не витримав атаки.
Усе мине...
усе колись мине...
Лиш тисячі питань...
на віки вічні.
Можливо,
істина колись сплине...
Як маки зацвітуть
в морознім січні...
29.11.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540273
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2014
Ми - не ви. Ми не гірші за вас, і не кращі.
Просто інші. А вам не збагнути:
без натхнення свого ми довіку пропащі,
і слова, як отруйні токсини цикути,
нас калічать...
Ми - скитальці по творчих світах, ми приблуди,
Тілом - тут, а думками... десь там...
Ми такі народились... Це дар! Хай так буде!
і дуальність душі, прошу, вибачте нам...
це не лічать...
Бо буденність висмоктує кров, як вампір...
Ми рятуємось так! Так живЕмо!
Наші рими - гостріші за лезо рапір...
Ми із ними небес досягнемо,
хай у снах...
Ви не любите нашу захмарність, земні...
Хоч і ми - тільки в мріях - літаєм.
Чуєм спів дивних Муз, котрі з вами - німі...
Ми так само невільні!... Та знаєм,
що душа людська - птах........
20.11.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538375
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2014
Пам'ятаю, мій милий,
мій Янголе Чорний,
твої крила розлогі,
і їх невгасимий вогонь...
і кохання, мов райдужне
світло, з долонь...
Ну а потім... свій плач...
пам'ятаю, мінорний...
Не забуду слова...
їхній звук, як удар батогом:
"Це не зрада, кохана,
це слабкість хвилинна..."
Як отрута, маскована в
суміш медово-бурштинну,
Терпкий запах жіночих духів
димом вився кругом.
Струмки сліз і це довге
прокляте мовчання...
Наче грім у посуху почув ти:
" Все буде гаразд... "
Та зраджена жінка маскує
образу за ніжністю фраз...
За усмІшкою важко почути
принишкле гарчання...
То ж дивися, мій Янгол,
дивися своїми очима...
Як в обіймах чужих
розквітає розтоптана квітка.
Білі крила красуються
в Нього он там... за плечима...
Чуєш, милий, ну як тобі
бути у якості свідка?
Ти ж казав, що збудуєш
для мене фортецю,
І нікого не впустиш
у наш неповторний куточок.
А, натомість, мені в подарунок -
паперу шматочок?
Знай, мій майстре,
ти сам влаштував мені втечу...
Я не з тих, хто підставить
щоку для удару...
Я із того підземного
царства, що й ти.
І це ж твої слова:
" Не буває святих"...
То ж прийми це неначе урок,
не як кару.
В кожній Єві є тінь
від Ліліт, зрозумій...
І коли забираєш від
серця жіночого ключ,
Дублікат зробим ми,
по потребі, собі власноруч,
Й подаруєм тому,
хто не плюне у храм наших мрій.
Я тобі не бажаю ні зла,
ні хвороби, ні болю...
Будь щасливим з тією,
котра... твоя слабкість хвилинна...
Я ж бо далі без тебе,
мій Янгол, блукати повинна.
Більше нам не судилось
ділити на двох одну долю...
Вірш не автобіографічний. На його написання мене надихнула пісня рок-групи Rammstein.
8.11.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2014
В той день довкола вила хуртовина,
і я замерзла з голови до ніг.
А серце, - ні, не серце, а крижина, -
лиш ти теплом зігріти його міг...
Крижина ж вся порепала від болю,
лилИсь із неї сльози, не вода...
Словам лихим, невтямки, дала волю...
І схаменулась пізно... от біда!
Тікаючи від дорікань лихого шквалу,
я крикнула тобі, що не люблю!
А ти повірив... Не пізнав емоцій шалу...
А ти не прочитав мого жалю!
Цей погляд твій, ображено-гнітючий,
я не забуду до кінця життя.
Ти йшов від мене хутко та рішуче,
мені лишивши тільки каяття.
А я дивилась на протоптані сліди...
А я тобі... мовчала... навздогін...
Відлунням з серця чулося " не йди! "
і билося воно, неначе дзвін.
Одна-однісінька, мов бідна сирота
" А ти повірив..." тихо шепотіла.
А я пробачила тобі!.. Та за літа
пробачити собі я не посміла...
15.11.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2014
Я покину усе і піду в далечінь,
світ за очі...
Як відлюдниця, прихисток
в лісі знайду.
Де дерева, де квіти, де
барви урочі...
Наче блудне дитя, на коліна
охляло впаду.
Я залишу удома свій рій
божевільних думок,
свій табун запитань, своїх нервів
скажену зграю.
В психіатра куплю найміцніший,
найбільший замок,
все зачиню в КРАЇНІ З ВІЙНОЮ,
і вип'ю з мелісою чаю.
І природа обійми розкриє
для мене, мов мати.
А позаду горітимуть всіх
негараздів мости...
Я сховаюсь у місці, куди не
поцілять гармати...
Та від СЕБЕ ніколи... ніколи
не зможу втекти.
12.11.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536498
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.11.2014
У цьому затишному місці так красиво...
У напівтемряві - лиш відблиски свічок.
Скрипаль нам грає музику тужливу,
і леститься до струн гнучких смичок.
Нас полонить міцна гаряча кава,
і романтична атмосфера навкруги.
Над нами мідна стеля, мов заграва,
По темних стінах - позолочені пруги...
Твій погляд затуманений думками,
про те, що нам готує довга ніч...
Краї серветок зціплюю руками,
І я про те ж міркую, ясна річ...
Заграли вальс, і ти, як джентельмен
мене ведеш за руку в центр зали.
Самотня дама і усміхнений бармен
за нами краєм ока споглядали.
Схрестились пальці, погляди схрестились...
Ти обійняв мене як вперше і востаннє.
А знаєш, ще сповна ми не напились
того напою з назвою " Кохання "...
Бо нас ще віхола несе за небокрай,
Бо ми радієм одне одному, як діти...
О, грай, скрипалю! Швидше грай!
Хай б'ються, б'ються в такт серця-магніти!
10.11.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2014
О,Земле-красуне...
О, Земле, рідненька моя...
Жовтокоса панянка
у тебе сьогодні гостює.
Опустила, стомившись,
свої рученята-гілля,
Її погляд понурий
про сон недалекий віщує.
Почорнілі листки,
мов метелики в небі пустому,
Закружляли самотньо
в прощальному танго, на біс.
І, напившись осінніх дощів,
як добротного рому,
Задрімав, захмелівши,
старий позолочений ліс.
Зубожіли дерева...
тремтять від холодного вітру,
Заглядають на хмари,
чекають зі снігу перину.
І просякло криштальним
морозом ранкове повітря...
Красень-Грудень іде,
поправляючи гордо чуприну.
Не впускай Його, Земле!
Не впускай Його, Нене!
Хай іще погуляє собі
по просторих краях...
Наше сонце багряне,
й без Нього, війною згублене...
Хай заблудить... забуде,
облише намічений шлях!
Твої діти завзяті,
твої найсильніші сини,
Що виборюють кров'ю таку,
нам потрібну, свободу...
Вже відчули холодні,
огидні обійми війни...
Подаруй їм промінчик тепла...
в нагороду...
Хай не сплять ні дерева,
ні небо, ні зорі...
Хай зима білосніжна
забуде дорогу до нас.
Люба Земле,
чому ж так похмуро надворі?..
Рідна Ненько,
допоки іще такий час?...
7.11.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2014
Це коротке " пробач "
вже нічого не зможе змінити,
Не полагодить нам той
зруйнований сварками міст.
І бурхливий потік гірких сліз
не під силу спинити,
Не забути ніколи болючих
образ прикрий зміст.
Це нещасне " пробач "
не поверне солодке минуле:
де ще чорні коти не блукали
по нашій дорозі.
Ті часи, наче злякані пси,
по кутках дременули...
І ніякі слова відродити
кохання не взмозі.
Це отруйне " пробач "
із калюжі не зробить криницю,
бо напились із неї чужі,
а не мОї вуста.
Відпустила із рук я свою
волелюбну синицю...
Ти хоча б напиши мені
з клітки нової листа!..
Це зів'яле " пробач "
не загоїть обпечені рани.
Не поверне ті дні,
у які ти... про іншу не знав.
Лиш на мить... лиш на мить
би знеболило шрами...
Це жадане " пробач ",
яке ти мені так... й не сказав....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2014
Непритомна...
На хмарах пливу у небесній блакиті,
В п'янкому полоні чарівної миті,
Тобою зігріта, забута Землею,
І тілом довіку твоя, і душею.
Непритомна...
Пір'їною з неба додолу лечу,
Від подиху вітру тихенько тремчу,
Метеликів зграя кружля наді мною.
Твій голос шепоче мені... тишиною...
Непритомна...
Шукаю у рідних руках насолоду.
Злітаю до хмар, і пірнаю у воду,
В озера смарагдові твоїх очей,
Де сяйво палає від тисяч свічей.
Непритомну
Вертаєш словами кохання до тями,
І пристрасть новими росте пагінцями.
За руку міцніше, коханий, тримай...
Ми знову з тобою поринемо в рай.
29.10.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533409
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.10.2014
Білим-білим снігом притрусило квіти.
Холодом скувало, наче ланцюгами.
Де ж поділось сонце, що би їх зігріти?
Промінцями світла... Чи просто словами...
Білим-білим снігом притрусило душу.
Серце замерзає без твого тепла.
Цей мороз розлуки я стерпіти мушу,
бо теплом кохання я тебе вдягла.
Ніжним-ніжним сонцем ляжуть твої руки
на тендітні плечі... З них мені зметеш
цей тягар холодний гіркої розлуки.
" Я тебе... " промовиш...
" І я тебе... теж..."
24.10.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532292
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.10.2014
Ти мене звАла, і ось, я до тебе прийшла...
Моя царівно, одягнена в чорне пальто.
Подихом вітру зітреш мені втому з чола,
Моя розрадо велична... А я тобі - хто?
Чом запросила мене погуляти в саду,
Гілкою яблуні стукнувши в шибку вікна?
Часу безцінного жменьку у тебе вкраду,
Сповідь послухай! Кому ж бо?... Коли я - одна.
Сяду під яблуню, дивлячись в зоряні очі.
Візьму в долоні пожовклі листочки з землі.
Все, що захочу, спитаю у Темної Ночі,
Відповідь гілля малюють на мокрому склі.
Там візерунки. А, може, й окремі слова...
Тільки на мові, яка вже давно загубилась.
Вітер так само мені щось завзято співа...
Мчала на приспів... Та так необачно спізнилась!..
Що ж... Не судилося. Я не сумую. О, ні!..
Ще погостюю у тебе, моя господине...
Тільки під ранок розчинюсь у дивному сні.
Може у ньому Прозріння до мене прилине...
20.10.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2014
Солдате, ми з тобою чужі.
Я не знаю, як тебе звати.
Та ти там. І ти там - на межі.
Чим тобі помогти, солдате?..
Вояче, я лиш знаю одне:
Одна куля, й життя обірветься.
Чи чужинець нарешті збагне:
Як гукнеш, так тобі й відгукнеться?
Вояче, серце рветься з грудей...
Бо ти там. І ти так хочеш жити.
Не за себе воюєш, за інших людей...
Вмієш їх, й Батьківщину, любити.
Солдате, в тебе, мабуть, сім'я?
Малі діти, кохана дружина...
Я не знаю, солдате, твоє ім'я,
Але знає його Україна.
Бо ти там... У холодній траншеї.
На п'ятьох - лиш одна сигарета.
У бою, за натхненну ідею,
Не спускаєш із рук кулемета.
А в кишені - дитячий малюнок.
А на ньому: " Героям Слава!"
Цей папір - це є твій порятунок.
Ну а ти - порятунок держави.
Вояче, ти ж так хочеш миру...
Хочеш більше за кожного з нас.
Мрієш вийти з пекельного виру,
Але кажеш, що " Поки не час..."
Солдате, твій погляд блукає...
Ти наче щось свОє бачиш.
Що думаєш ти? КогО ти шукаєш?
Солдате, я знаю, ти плачеш...
Вояче, ми з тобою чужі.
Я не знаю як тебе звати.
Та ти там. І ти там - на межі.
Ми з тобою. Ми молимось, брате...
14.10.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529984
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.10.2014
А ми приходим у цей світ Весною,
Коли Земля вплітає в коси квіти.
Господь майстерно сад фарбує хною,
А янголи з небес нам шлють привіти.
Як ніжна айва, королевою в саду,
Ховає щоки в листя, зашарівшись...
Горіх шепоче їй " Тебе вкраду"...
Пташки сміються, в кронах причаївшись...
А ми, мов ті пташки, всьому радієм...
І кожен новий день - це відкриття!
Бо ми - весь світ! І ми себе лелієм...
А мамині обійми - сенс життя...
Та час пливе, і вже Весна за руку
Веде до Літа юнаків, дівчат...
Воно вже мовить нам свою науку:
"Дитинство не повернеться назад..."
Та що нам це? Коли ми молоді!..
Коли ми пестимось у променях любові...
І птАхи - пАрою... у власному гнізді,
Малюють мрії дивні, волошкОві...
Посеред трав, солодкої малини,
Пахучих, стиглих, ніжних полуниць,
Мету так вправно ліпимо із глини,
Мов бачачи майбутнє до дрібниць.
Та помилки, по крапельці, - у море...
А море - в океан розбитих мрій.
Життя буває з нами так суворе,
І з долею стаєм в нерівний бій.
І ми самі крокуєм тихо в Осінь,
За руку ведучи своїх малят.
Вже не за себе, а за діток просим,
Вслухаючись у тупіт ноженят...
А під ногами - листя пожовтіле,
Як музика осіння, шарудить...
Усе стає до болі зрозуміле:
Ти мусиш цінувати кожну мить...
Курличе в небі журавлиний ключ,
ПтахИ у теплі землі відлітають.
Ми ж тиснем руку Часу голіруч,
Втекти кудись можливості не маєм...
І вже непрохана Зима - до нас, у гості,
Несе з собою холод, мерзлоту...
І за вікном - синички білохвості,
Скидають сніг із крилець на льоту...
І дзеркало, давно забуте нами,
Мов ворог, причаїться у кутку.
І спогади, дірявими човнами,
Нестимуть радість - тиху і хитку...
А у саду - так гарно, білосніжно....
Дерева перлами із інію покрились.
Горіх так само пригортає айву ніжно,
Лиш айва вже зів'яла й похилилась...
А ми приходим у цей світ Весною,
Коли Земля вплітає в коси квіти.
Господь майстерно сад фарбує хною,
А янголи з небес нам шлють привіти...
8.10.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528610
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2014