| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Замiсть корзинки пакет. Замiсть пиріжків курячий бульйон. Замiсть будиночка у лiсi лікарня. Тi самi залищилися лише бабуся та червона шапка.
Як не одягайся, а мороз пече обличчя. Перехожi не дивляться у мiй бік, намагаються iти якомога швидше i від цього ще більше мерзнуть. Давно не було такої холодної зими.
Нарештi я пунктi призначення. 3 поверх. Налiво. Прямо. Палата № 5.
Моя бабуся вже мiсяць лежить у лiкарнi після iнфаркту. На її лiкування родина витратила грошi, якi ми копили на моє навчання.
Зайти у палату без жодного звуку нереально - дверi i підлога скриплять дуетом. Але я намагаюся зайти якомога тихіше на той випадок, якщо бабуся все ще спить. В нiздрi впивається їдкий запах сигаретного диму. Потрiбно вiдкрити вікно, бабусi навiть вдихати його протипоказано. До того як потрапити у реанiмацiю вона багато палила, але перебування на межi життя та смерті перелякало її не на жарт i вона зареклася брати цигарки до рота.
Я пiдходжу до балкона аби вiдчинити дверi. Там сидить бабуся. Я не одразу помiчаю…
Її товстi, зморщенi пальцi тримають цигарку. Вона робить смачну тягу i закусує шматком не менш смачного торту. Величенький бiсквiт зникає у її ротi за 2 укуси. Уявляючи як щойно прожований він дістається її хворого шлунку мене починає нудити. Я вибiгаю з палати.
Чергова медсестра вiдпоює мене валер’янкою. Сльози душать i далi. Грошi «на таблетки» у виглядi тромбiв, виразок шлунка, i жиру у складках тіла моєї бабусi, в той час як ми не маємо чим заплатити за квартиру. Моя молодша сестричка ходить у перелатанiй куртцi яка навiть не грiє, мама не знає де взяти грошi, щоб кормити нас, а тато працює у фiрмi яка видає частину зарплати i то раз на 3 мiсяцi…
- Внучка-сонечко, а чому ти в коридорi? Заходь у палату.
Вона всміхається i розмовляє задоволеним голосом. I рада вона не моєму приходу, а тому, що щойно послала під три чорти свою родину. Я викладаю на тумбочку фрукти i курячий бульйон.
- Де ти була?
- Виходила в туалет.
- Чому пахне сигаретами?
- Вiдкривала балкон. Напевно на вулицi хтось курив. Аж бридко стало...
- Мама зробила бульйон.
- Ой дякую. Якраз саме те для мого хворого шлунку. Вiн без солi?
- Без. I ось ще грошi на лiки. Мама передала…
- Ой дякую. – сто гривнева купюра зникла у карманi її халату - Розумiєш що за вони? Знову підняли ціни! А як у вас справи?
Все чудово! Щойно моя бабуся пирнула нiж менi у спину i мило посміхається.
- Мама сказала, що сама купуватиме тобi лiки.
- Нi-нi. – переляк перекосив її обличчя - Вона наплутає. Та й в мене аптека поверхом нижче. Я сама про себе попiклуюся.
Боїться що припиниться фінансування. А тортики їй нiхто не збирається приносити.
Тим часом бабця починає сьорбати курячий бульйон. Сьорбає вона голосно, бульйон тече по підборіддю. Вона приплямкує i вдає насолоду. Я оглядаю цю картину i у думках нагороджую шедевр назвою «Симулянтка»
Менi гидко дивитись на те як вона їсть. Так нiби має єдину насолоду в життi, нiби боїться, що цю насолоду зараз вiдберуть. Мене знову нудить. Я вибiгаю з палати i уся в аптеку. Таблетки у глянцевих упаковках коштують дешевше нiж виглядають.
Чавк. Чавк. Вона облизує язиком сухi губи. У її руцi торт з таблеток. Вона жує його i кривиться.
3 поверх. Налiво. Прямо. Палата № 5. Вона допиває бульйон витрушуючи останнi краплi до рота. Для неї навіть крихта важлива.
Я пiдходжу до ліжка. Моя бабуся нагадує трiшку сплюснуту кулю. Ложу на простирадло пакет. Вона тягне руку, забирає пакет, відкриває i за секунду зi страхом дивиться на мене. У її руках червонi «Мальборо» i шматок шоколадного бiсквiту з кремом.
Я не буду сваритися, пояснювати, вмовляти, забороняти. Набридло.
Моя бабуся – голодний сiрий вовк, що доїдає залишки мого ще живого серця.
Я сильніше натяую на вуха свою червону зимову шапку. В нiй тепло. Я вибирала її разом з бабусею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485480
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2014
Я не цiную, та цiлую
Знущаюсь, потiм йду.
Часом сумую,
Але частiше я даю надiю.
Це смiшнiше нiж ставити в розряд "колишнi".
Вiзьму двi-три солодкi вишнi,
Вкушу, щоб сiк потiк на губи,
Всмiхнусь i облизну.
Ти хочеш!
Зараз в тобi сидить тварина,
Хоча настправдi ти дитина,
Та вже бажаєш.
Що ж прощай!
Мене чекає вдома чай,
А ти лишайся сам на сам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2014
Привіт любий. Як давно ми не розмовляли...Як ти?Ти хоча б не змінився.
У мене все в порядку. Тепер я ,напевне, почуваюся краще. З Днем Народження!. Тобі 20. Старієш
О, до речі, принесла твоє улюблене. Хильнемо по пляшечці?
Львівське так і не змінилося за рік. Це перша осінь коли ми святкуємо ось так.
А пам"ятаєш як ми святкували торік? В якому ж ти був шоці, коли зранку, по звичці в червоних боксерках, ти зайшов у кухню і замість тітки Тамари побачив мене. Я знову хочу, як і тоді налетіти на тебе з криком: "З Днем Народження Старий"
Ну хто ще може їсти французькі тости з пивом?
Ти не пішов на першу пару, а я на уроки. Californication а той день був самим смішним!
Знаєш, напевно, Бог ненавидить нас всіх.
Або йому просто начхати.
Вибач. Я знову розкисла. Я ж обіцяла тобі що не буду плакати.
Знаєш, я вирішила розповісти тобі... Вже немає сенсу приховувати.
Ми зустрілися коли мені було 15. Нас познайомив твій друг - тоді ще мій хлопець. З того часу ми і почали спілкуватися. А потім я зрозуміла що закохалася по самісінькі вуха!!! Але різниця в 4 роки здавалася колосальною.
Як же мене бісило, коли ти називав мене маленькою. Але так ти називав лише мене!
Я люблю тебе.
Але кажу тобі це пізно. Тому скажу останнє
Таких як ти - немає і не буде. Ти зайняв важливу частину мого серця. Тому тобі на зміну - ніхто не прийде.
Я обіцяю, що не забуду тебе! І твій наступний день народження ми відсвяткуємо. А тепер бувай...
Це друга осінь якій я не радію. Друга осінь коли я подорослішала, а не виросла.
Друга осінь з того часу як ти пішов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483613
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.03.2014
Я знаю що моє місто вже написано на полотні. І десь серед сотні вікон, у найтемнішому вікні є я.
Насправді темрява – це не страшно. Навіть навпаки. В ній спокійно як ніде. Тихо, ніжно, чаруюче, тепло. Я протягую руки уперед і вимальовую в повітрі обличчя. Гладжу щоки, тереблю волосся, обводжу губи великим пальцем, витираю очі хоча сліз немає, цілую почергово повіки, потім тягну м’які щоки і вуха. Сміюся про себе. Сміюся і відпускаю.
Я хочу послухати свої думки. Закриваю очі і лягаю у постіль.
Тиша стає страшною. Вперше вона намагається злякати мене. Сильно. Темно. Стає прохолодно. Я чую голос. Він сміється. Кожне його слово просочується тоненькими нитками сміху і вплітається у мою пам’ять.
- Приві-іт.
- Хто тут?
- А хіба ти не хотіла мене почути?
Я намагаюся згадати. НІ я не кликала нікого.
- Як не кликала. Ти хотіла послухати мене.
- Ти читаєш мої думки.
- Гірше. Я знаю їх. Усі. Навіть ті що ти боїшся озвучити.
Я боюся вставати і відкрити очі. Раптом я побачу те чого боюся побачити більше за все.
- О-о-о-о… Так ти здогадалася хто я?
- Здається так. Але голос не схожий.
- Ні… Це він. Просто ти ніколи не чула його. Ти не слухала його!
Сміх лунає по кімнаті і розливається у моїй свідомості. Він синього кольору. З відблисками срібла. Наче синій іній що налітає на гілки. Страхітливий діамант.
- Чого ти хочеш?
- Чого ти хочеш?
- Перестань!
- Перестань!
- Припини. Це не смішно!
- Припини. Це смішно!
- Ні ти страшний.
- З якого часу ти боїшся мене? Раніше ти гордилася мною. Особливо сміхом.
- Ніколи. Я не знаю хто ти. Твій сміх мене лякає…
- Бре-ешеш!.. Ти знаєш. Встань.
- Ні!
- Відкрий очі.
- Ні!
- Не бійся. Це не страшно. Навіть навпаки.
- А ти підеш якщо я це зроблю?
- Обіцяю.
Очі відкрилися. Була лише напівосвітлена кімната. І тінь у дзеркалі.
- Підійди
Знову цей сміх. Віддалено знайомий.
- Я відкрила очі! ЩО тобі ще потрібно.?
- Ти хочеш дізнатися хто я?
- Ні! Мені страшно.
- Мене ти повинна боятися в останню чергу – уперше я почула звичайний голос. Але не надовго – Хоча напевно саме мене ти повинна боятися в першу чергу. Ха-ха-ха-ха-ха.
- Ти дівчина
- Так
- І я тебе знаю.
- Звичайно. І я казала це раніше. Підійди. Інакше ти ніколи не дізнаєшся чого боїшся більше за все.
Раптом я зрозуміла що тінь дивиться на мене. Вона покликала мене до себе.
Я повільно встала. Боже мені ще ніколи не було так страшно.
- Підходь. Не бійся.
Я стояла біля дзеркала впритул. Пухлі губи, карі очі, темне волосся, що звисало довше плечей, лялькове обличчя. Губи зігнулися в посмішці.
- Ось ти і маєш відповідь на своє питання. Я те…
- …чого я боюся більше за все.
- Так.
Залунав сміх. Силует не зник. Це та кого я хотіла почути, але боялася слухати. Та кого я не маю страшитися, але страшуся більше за все на світі. Та кого я знаю краще інших і одночасно не знаю про неї нічого. ТА хто знала мої найтемніші думки. Та чий сміх я любила і боялася тому, що за ним приховувався біль.
Я все ще стояла і дивилася у власне відображення…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481337
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.02.2014
Хто я?
Чий сценарій виконую?
Не скажеш?
Тоді я заношу у нього свої поправки!
Я зміню дурні гримасси на обличчя.
А замість вашого лахміття одягну звичайні джинси!
Забороню антракти, щоб не зривати настрій,
Дозволю голосно сміятися над болем.
і замість старих декорацій поставлю дерева й квіти
або прапори всіх націй.
Запам"ятай - це твоя сцена!
Ти - не банальний актор однієї ролі !
Ти створюєш неперевершені сюжети!
Смієшся зараз, потім стогнеш від болі...
А спробуй я поставити власну п"єссу?
Я б грала в ній лише головні ролі
Зняла б обмеження на вік, колір шкіри
І розписала кожного героя для іншої долі...
Я хотіла б знати яку сцену і роль буде грати кожна людина, що займає місце в моєму житті?
Але так як я режисер свого майбутнього, свій власний сценарист, оператор,гример та костюмер
Я напишу для вас ваші ролі, у моєму світі і ви обов"язково зіграєте їх які б не були круті
Тепер я розпоряджаюся сценою яку усвідомила але не змінювала зі страху, чи з хороших манер!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481335
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.02.2014