| Сторінки (1/33): | « | 1 | » |
мені набридло, коли ти приховуєш те, що й так давно всім відомо
так ніби люди сліпі, бо ми можем закрити їм очі
аби не бачили, не говорили й не чули.
ти кажеш, тебе не хвилює, що скажуть?
послухай, що я тобі скажу:
хвилює.
мені набридло, коли ти закривашись в кімнаті
подовгу звідти не виходиш,
й не треба.
живи так, як вважаєш запотрібним
тобі краще знати.
мені набридло чекати дзвінка й коли ти напишеш
бо самій набрати тебе, ти знаєш не можу
своєю поведінкою ти й так показуєш, що не варто.
і хоч ти не полишаєш моїх думок,
мені набридло подовгу стояти й чекати на тебе
і з часом твоїм на мене, тут не єдина проблема.
Вінниця 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2020
кожного ранку я прокидаюсь і кажу: "сьогодні все буде інакше"
кожного ранку - це знову шматок свіжого болю, який ковтаю
кожного ранку, на який чекаю, бо знаю
ти не приходиш вчасно.
тобі змінити мої дії вже марно
вчинки зроблені, а слова сказані
знаю.
я тихо спіткаюсь і знову повторюю, що все пройде:
цей біль
цей час
цей сум
самотність
і ти...
той, хто приходить в думки
той з ким легко і спокійно весною чи восени
той, кого любити - банально
ти
той, хто не приходить вчасно.
Вінниця 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2020
Його ранок починається з кави,
яку він наливає у чашку куплену торік у Львові.
і кожного разу так уважно її роздивляється
вглядається, хоче щось важливе згадати.
ну з ким вона асоціюється?
його душа не здригнеться,
не заплаче.
його душа - то камінь,
лід.
ну він не вміє співпереживати
й любити теж,
не вміє.
перший час після її відходу
буде думати і говорити яка ж сук...
рвати фото, погрози писати
одразу шукати іншу.
ну не навчили його цінувати
й любити теж,
не навчили.
Чеське Будєйовіце 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2020
ти знаєш, я не люблю осінь
як і холод, що пробирає до кісток.
ти знаєш, я не бачу краси в жовтому листі
бо затяжні дощі
які все льють і нема їм кінця
псують настрій.
ти знаєш, я не люблю осінь
бо природа вмирає
здається разом із нею завмираю і я.
ти знаєш, осінь здається такою сірою і невгамовною
все прогресує і крутить колесо неспокою
кінця їй нема
як і тебе - нема.
тебе нема!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2018
ця невизначеність лякає
ця біль роз’їдає з середини
ця зима стирає в порох
що хочеться закритись від усіх
втекти і ні з ким не розмовляти
нікого не чути й не бачити
знову стати байдужою і сильною
не думати так забагато про тебе
бо ці думки мене надто виснажили
надто зробили слабкою
надто зламали мене
і я ніяк не можу це пережити
і я ніяк не можу це припинити
перейти на новий рівень
щоб не різати собі руки
щоб не робити глибоких шрамів
щоб не відчувати як тепла червона ріка стікає
і тихо ниє в середині мене і не вщухає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644935
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.02.2016
Можливо я ніколи не вміла бути відвертою
зізнаватись собі у почуттях, що кожного дня
з ранку до ночі труїли душу
ловити себе на думках, в яких кожного дня був ти
можливо я занадто різка з тобою
можливо треба було бути відкритішою
проявляти свої емоції і не мовчати
коли в середині все кричало
коли зустрівшись з тобою поглядом
усе переверталось з ніг на голову
віддатись емоціям і пристрасті
і розповісти тобі всю правду
яку ти напевно і так знаєш
яку і так читаєш з мого обличчя
коли дивишся в очі, мені у очі
а я все відвертаю той погляд від тебе
аби і далі мовчати, свої почуття приховати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644808
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.02.2016
більше не хочеться писати про тебе.
більше не хочеться стояти на місці
дивитися у слід минулому
і роздирати душу до невидимих ран,
які ще вчора так нестерпно палали вогнем від болю
про які ти навіть не здогадуєшся
про які я ніколи й нікому не розповідала
які лікувала депресіями і сигаретами
і ці почуття надто мої аби ділитися
ці почуття надто тобі непотрібні
краще тихо сховати далеко в скриню й забути
коли ти вже будеш далеко від мене
коли я вже про тебе не буду писати
коли засну і прокинусь цілковито здорова й незалежна від тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642336
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.02.2016
скільки мовчання й несказаних слів
скільки думок і поглядів обережних
мрій і ілюзій. любові та ігор
спогадів й лихоманок.
скільки снів про тебе по ночам
що важко сказати, неможливо порахувати
і я вкотре збрешу собі сьогодні
я вкотре собі не зізнаюсь у всьому
я вкотре кричатиму тихо в подушку
видушуватиму сльози, аби хоча б трохи допомогло
аби хоча б стало легше на мить
аби хоча б перестало так сильно боліти
а потім засинатиму важко і довго
під ранок, о шостій, коли світатиме
коли сніг, такий же холодний, як ти вкриє землю
землю вкриє. почуття прикриє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642329
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.02.2016
Це був останній келих вина. Музика здавалася такою гучною, що давила на мізки. Вона зробила ковток і кинула погляд в його сторону, чого він не міг не помітити. Вона підіймається важко з-за столу і прямує до виходу. Відчуває, він слідкує за нею кроком. Знає, що це неправильно, але вдіяти з собою нічого не може. Їй хочеться лиш одного: втекти від усіх і забутись, позбавитися почуттів, що отруїли душу. Музика потроху стає тихішою, а потім зовсім нечутною. Вона зупиняється і дивиться в поле. Десь вдаличині мерехтять ліхтарі. Він зупиняється за декілька метрів позаду від неї. З його уст спадає її ім’я:
- Мирослава…
- Стій! - так гучно і майже з криком до нього.
- Чому? - запитує у відчаї.
- Ти знаєш чому…
Сльози капають з її обличчя. Витирає їх долонями.
Він підходить і обережно проводить своєю долонею по її правій руці, вдихає запах волосся і ледь торкається губами щоки.
Сльози душать. Алкоголь зробив свою справу, ще більше роз’ятрив рану в середині.
Вона повертається до нього з заплаканим обличчям і дивиться в очі. Нестримується, обіймає і плаче. Увіп’ялася губами в його і тоне, розчиняється в ньому.
Ніч. Тиша. Трава зім’ята. Її заплакане обличчя зробило поцілунки солоними. Вона відчуває вагу його тіла на собі. Спрага наростає і її неможливо втамувати, але далі не можна, тому що це межа. Межа, яку вона ніколи не переступала і не переступить. Саме це відрізняло її від тих дівчат, що він мав. Принципове дівчисько! З ним вона була сама собою, хоча їм не написано бути разом і від цього ставало так гірко, і так пекуче. Так боляче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2015
і навіть в цю холодну пору, коли дме вітер і жбурляє дощ
найбільше думаю про тебе. найбільше бачу сни про тебе
найбільше хочу я до тебе. бо ти являєшся мені
бо ти мені являєшся
тихенько підкравшись шепочеш слова безголосо
слова про любов
і ніжно гладиш мене по волосcі, торкаючись пальцем щоки
ти дивишся в очі
так, ніби знаєш, що ми ненадовго, що все це лиш мить
що все це солодка тюрма, з якої втікаємо ми
з якої вибираємось й досі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2015
знаєш, ти постійно в моїх думках
з ночі до ранку, з ранку до ночі
у сні й наяву, кожну годину.
ти в думках. в думках ти.
в серці. в мені
особливо, коли я на самоті.
знаєш, коли ти онлайн
моє серце вистрибує з грудей
і я ще чекаю, коли ти напишеш
я все ще пригадую нас
я все ще люблю.
Тебе люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2015
ця осінь надто тепла аби хворіти тобою
надто далека, без дрімоти
надто сонячна й не напружена
не така, як ти
прожити без лихоманки до зими - найкраще
щоб без тривоги
сховати у собі слова
які ти говорив мені, коли був поруч
які я говорила тобі, коли була сама
коли хотіла до тебе, але мовчала
коли любила, та не сказала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2015
Ніч. Сидимо з ним у кімнаті на ліжку в нижній білизні і куримо. На комоді стоїть недопита пляшка шампанського. Вікно зачинене. Задихаємось у димі сигарет. Я підіймаюсь і підходжу до комп’ютера, кнопка «PLAY» і починаю наспівувати слова пісні, яка так голосно роздається з колонок. Беру пляшку, відкриваю і роблю пару великих ковтків. Протягую йому, він вживає, дивиться мені у очі, як хижак і ставить її на підлогу. На ліжку дві подушки, хватаю одну і кидаю у нього. Він швидко запускає в мене іншу. Пір’я по всій кімнаті, а ми далі жбурляємо їх один в одного. Він кидає мене на ліжко й забирає рукою пір’їни, що заплуталось у моєму волоссі. Дивиться в очі й цілує з такою пристрастю, що стає жарко. Я більше не в силах відштовхнути його гаряче палаюче тіло. Він продовжує цілувати мене все нижче, нижче і нижче...
Вимикається світло.
03.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610263
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2015
лунають звуки осені. під ногами опале листя. моросить дощ. жовтень падає на землю, але не ранить. сьогодні все не так. сьогодні не минулорічна осінь. сьогодні я сплю закутавшись у теплу ковдру. п'ю гарячий чай. харчуюсь таблетками. думаю про наступний роман, який би хотіла прочитати. про голубів, що злітаються до мого вікна. про вогники нічного міста. про сутінки і повний місяць. люблю коли так. коли без тебе. коли вільна. коли маю спогади. коли незалежна. коли незакохана. я просто люблю світ. люблю маму й тата. люблю прокидатися і ходити босими ногами по ранковій росі. люблю свою гітару і її шість струн. люблю захід сонця і зорі. я люблю весь світ таким, який він є. але не тебе. вже не тебе.
28.09.2015
(autumn)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610035
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2015
а я все така ж самотня
мовкчи дивлюсь на воду
меланхолія
і вітер
божевільно
пахне цвітом.
а я все така ж не потрібна
бачу тебе
підходжу й торкаюсь
галюцинації
ти зникаєш
від мене втікаєш.
27.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2015
Капає вода з-під крану і це супроводжується такими нікчемними звуками.
Я лежу посеред ванної кімнати, перед очима все розпливається й нічого
не бачу, один лиш червоний колір так яскраво виблискує. Руки ниють,
я незважаю на біль, сльози повільно стікають, так неохоче розпливаються
по обличчі. Не можу рухатися, ніби паралізована, втратила відлік часу,
напевне лежу так довго у цій холодній, такій сирій кімнаті. Чутно стуки,
крики за дверима й перед очима він. Бачу його очі, його губи, його обличчя,
його повністю. Забирайся, я тебе видумала! Хіба тобі хочеться бачити мене
такою? Хочу забути тебе, хочу позбавитися почуття, яке ріже ножем кожного
дня і кожної ночі! Мовчить і все стоїть переді мною, не зникає, дивиться й
ні слова. Я збираю всі сили, підіймаюся, обіймаю його, плачу і цілую. Чому?
Чому все так? Чому ти так? Падаю на підлогу вкритою червоною водою і вже
нічого не бачу, не чую, лиш останнє — він вривається у двері з криком.
Щойно був там, а тепер тут.
Прокидаюся в кімнаті, навколо білі стіни. Я лежу на ліжку і бачу, що руки
мої перемотані бинтами, повертаю голову в бік, а він там, він стоїть і дивиться
у вікно.
29.03.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570469
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.03.2015
А знаєш, ти йди!
Зникни
Забирайся геть
Не хочу більше бачити й чути!
Не приходь у сни,
Не тривож весни.
Збирай речі
У двері виходь
Повз більше не проходь.
Запахом не души
Погляду не кидай
Залиш у спокої
Забувай
Й наступної весни не чекай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567234
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2015
Я б хотіла навчитися на гітарі грати
Щоб тобі співати і вірші читати
А ти щоб слухав і кохав
Щоб ніколи про мене не забував.
Я б хотіла прокидатися
І бачити тебе біля себе щоранку
Щоб ти пригортав до себе й цілував
Щоб ніколи мене не втрачав.
Я б хотіла вдихати твій запах
Божеволіти від кожного дотику
Й знати, ти - мій, я - твоя
Щоб бути разом на все життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556011
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 31.01.2015
А там так гарно і майже нічого не змінилось. Хіба що, крім
опалого листя, воно повсюди, голісіньких дерев, які ніби
чекають свого вироку. До болі сумно, але відчуваєш себе
прив’язаною до цього місця. Хочеться повертатися знову і
знову. Я називаю це місце «Країною Чудес» тому, що саме
для мене воно так і є. Там відбуваються дивні речі, страшні,
містичні, а іноді фантастичні. Я чую дивні крики, скрипи
дерев, які хочуть розповісти мені про свої таємниці. Кричу
на все горло, неначе божевільна, і знаю, тут всі свої, мене
зрозуміють, адже ці створіння не є людьми, які думають лише
про себе. Це моя власна Терабітія, в якій відчуваю себе
вільною, сама собою. І як добре, що є воно, це місце, де я
провела якусь маленьку частинку свого нікчемного життя.
Коли на душі важко й сумно, здається, що лише ліс мене й
розуміє. Хочеться залишитися тут навічно і врости корінням,
щоб ніхто не тривожив, окрім осені.
27.10.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555837
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.01.2015
Ці простори, вони мене надихаюсь. Саме тут мені легше передати на папері
свої думки й емоції. Лише варто подивитися навколо і я зачарована цими
краєвидами. Не можу відірватися від цього місця. Тут добре і спокійно.
З пристані доноситься музика. Скоро тут відремонтують все, що було
втрачено, все, що зламалось протягом часу. Сюди знову припливатимуть
човни. Я вірю в це! Тут промайнуло все моє дитинство, моє літо, моє зовсім
недалеке літо. Довкола чутно щебетання пташок, у воді хтось хлюпочеться.
Приємно тут знаходитися. Хочеться побачити, як виглядає це місце вночі.
Зялягти б в цю траву, таку високу і зелену, з якої так і видніється висока
кульбаба. А пташки все продовжують співати наввипередки, ніби пісню
заводять. Я вслухуюся в ці звуки, обожнюю це місце і хочу тут залишитися,
хоча час додому. Я не можу бути байдужа до того, що бачу, чую, відчуваю.
Тут так гарно, не вистачає лише... Мовчу. Вже стає прохолодно, наближається
ніч. Знаю, що довго залишатися не можна, хоча тут так добре. Проте, я
справді мушу йти, залишаючи це все, але скоро неодмінно повернуся, як
поверталася шіснадцять років підряд, щоб налюбуватися цією красою,
цими краєвидами, які в моїй пам’яті залишаться на все життя.
2 травня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555614
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.01.2015
Я одягла рожеві окуляри
Тебе наосліп малювала
На чистому папері написала
Розписувала фарбою на полотні
Стирала гумкою недоліки твої.
Минули дні, я зняла окуляри
І зрозуміла, що не вмію малювати
Реальність не співпала,
Що б я не уявляла
Ти вже не той, кого я знала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553659
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2015
Чи річ в тобі,
Коли так склалось,
Що ми не друзі більше
І не вітаємся
Не обіймаємся
Лиш почуттями граємся,
Поки не зізнаємся.
Ти вже злий
Мене питаєш
Чи люблю
А я збрешу
Ми граєм гру.
Чи річ в мені,
Бо я все зупинила
Я не сказала
Тоді ще не любила.
Бо коли сонце сходило
В п'ять ранку
Ішли додому на світанку
Я не змогла
І почуття в тобі убила
Так усе і зупинила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2015
Ти є
десь там далеко
за океаном моїх слів
за горами нічних образ.
Ти є
у моїх спогадах
кожної ночі у снах
у кожній пісні і віршах.
Ти є
не зі мною
але з нею
й ти не сам.
Ти є
ти їй потрібний
ти в її очах
у серці, у думках.
Ти є
закохайся в ті очі
що плачуть
через тебе кожної ночі.
Ти є
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552415
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2015
Ти просто будь
зустрічай з нею світанки
проводжай додому
заходь на чай
усміхайся у відповідь
розповідай смішне
цілуй і кохай
ходи з нею в кіно
а на ніч казки читай
тільки про мене забудь
але благаю, будь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2015
Темно. Підіймаюся під гору, що веде до нашого спільного місця
з ним. Підходжу до зупинки і нічого крім голих дерев та поля
навкруги. Я йду прямо. Повертаю праворуч, у поле. Позаду
чутно як рипить сніг під його ногами. Тримаю у руках льдини,
щоб кинути у нього. Побачене лякає, біль роз’їдає. Льдини
падають з рук. Із середини мене виривається «Як вони могли!»
Зруйнували все, що було так дорого мені. А йому? Я підіймаюся
по сходинках на самий верхній блок розваленого фундаменту.
Сіро, сніг біліє і лише це. Тепер це зовсім не таке місце, яким
я його знала. Дістаю з рюкзака конверт, замахуюсь і він вже на
тому ж місці, де спогади, там де ми ще разом.Стою спиною до поля,
щоб не бачити ліхтарі, про які ми розмовляли тоді, в липні.
Вітер у спину. Вітер у волоссі. Вітер ріже мене ножем. Він стоїть
напроти засмучений і мовчить. Дістає сигарети, підпалює і курить.
Як давно ти почав палити?
Давай не будемо грати в гру. Давай повернемося в липень. Там
ми ще разом і водночас окремо. Давай повернемо три години ночі,
коли ти проводжав додому, хоч і повний місяць, хоч на вулиці
вже й ранок.
Ми стоїмо. Вітер кричить позаду. Лякає, зганяє, та я не хочу йти.
А ти? Чому я не можу все виправити? Чому я маю втікати, щоб
не бачити тебе з нею, щоб не боліло?
Йдемо по дорозі, перекидаємося мовчанням. До роздоріжжя й годі,
а далі я сама. Ти повертаєшся назад, додому. Я глянула тобі у слід
і на годинник - 00:00.
Січень, дванадцяте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551361
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.01.2015
Морок. Уся картина – це морок. Волого і туман за вікном.
Біль із средини пожирає мене, і все ближче підбирається
до самого центру моєї душі. Як же бистро проходять будні
і мені просто пощастило, що я ще жива,що я не лежу чи
ще не лежала десь, на якомусь ліжку чи може сирій землі,
без свідомості. Коли я б могла здійснити свій черговий
задум суїциду. Нахапатися таблеток, чи стрибнути в річку,
після того як прийму якийсь сильний алкогольний напій.
Все не так, адже щось таки дає мені надію і говорить про те,
що ось ще скоро і все закінчиться, пройде це пекло і
заспокоюсь. Та воно не настає. Воно триває вже так довго
і цей морок, що я готова прямо зараз піти кудись, де немає
людей і викричатись в простір, широкий і відкритий простір.
Але я маю лише морок. Повідомлення, які надходять і
супроводжуться вібро, мене дратують. Краще вже не просто
закинути цей телефон, а й роздерти себе. Щось хоче назовні,
це щось із середини. А я під дією зовнішніх чинників, на які
вплинути сама ніяк не можу. Так дивно втупитись в одне
місце і не помітити, що я дивлюся на нього вже цілу годину.
Так неможливо і я не хочу прогинатися під цей нікчемний і
потворний світ. Він під мене не прогинається, і я не буду.
Я справжня і не жилізна лялька, щоб там не говорили.
Рожеве волосся, як признак незадоволеності цим світом,
сильно не рятує, скоріш взагалі не рятує. Живеш і навіть
не знаєш, чого чекати від завтра. Може ти поїдеш туди, де
минуло твоє дитинство і на ранок тебе знайдуть мертвою.
У кожного своє поняття життя. Для мене ж одне: життя – це
страждання, а подолання страждань можливе через втечу
від світу.
M. Alice 12.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550381
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 10.01.2015
Знову повний місяць. Кажуть, якщо дивитися на нього, то погано
спатимеш, снитимуться жахи. Своїм сяйвом він заливає всю мою
кімнату і мені зовсім не страшно.У думках я ще досі сиджу на
високих бетонних блоках, і дивлюся навкруги - на красу, яка
мене оточує зараз, в цей момент. Переді мною розкриваються
всі простори і повний місяць зверху вже світить третю ніч. Велике
поле… Ооо я бачу його красу. Полоса дерев напроти і збоку.
З цього місця видніється вся природа, яка довкола.Хочеться закричати,
розповісти всему світу, як мені тут подобається, хочеться побігати у
високих травах цих простор. Так прекрасно побачити це все при
світлі місяця. Підіймаюся. Стою. Не розповісти, не передати словами,
що зараз відбувається тут, в цей момент. Я випрямляю руки в сторони
і все: вільна, лечу. Небо як завжди –казкове. Там, за високими
деревами, воно оранжеве, воно переливається різними відтінками.
Здається, я готова прийняти цей світ таким, який він є. Тепер у мене
до нього менше запитань. У даличині мерехтить ліхтар, і хто зна, кому
він освітляє шлях, кого врятує від темноти, коли місяць почне
потрішки зменшуватись і не зможе освітляти шлях так, як зараз.
Я повертаюсь до пам’яті, коли чую крик кішок, вони не змогли захистити
останнє кошеня, яке стало черговою жертвою собі подібного. Я вибігаю,
і бачу як воно лежить. Мені нічим йому допомогти. Невідомо чи проживе
до обіду мале. Дивлюся на його рани, що на шиї та голові, все облите
кров’ю. Мені болісно.Ну що за жорстокий світ, коли навіть кішки
винищують собі подібних? А люди теж, не підозрюючи цього, словами.
На вулиці все йде своєю чергою, все по колу. Я бачу, як починає сходити
сонце, потрішки видніється і місяця вже майже не видно. Який шлях обрати,
якщо цей світ таки і справді жорстокий? Я не хочу ще однієї смерті,
і в думках прошу, щоб жило. Так розпочинається мій ранок – жорстокий
і підступний.
14:00- живе.
13 липня 2014. 04:29
M. Alice
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549924
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 08.01.2015
Холодний вітер дує в спину. Уже досить холодно, а я все стою біля
води і розумію, що можу обірвати собі життя. Хто знав, що з мене
вийде дівчинка-бунтарка? Все, що рвалось на зовні тепер показується.
Я була такою завжди, але чужі, випадкові люди тепер не проблема.
Вже дуже запізно, вони знають хто я така, вони підібралися дуже
близько, вони перейшли всілякі межі. А може я ? Це той час, коли
я говорю в очі все, що думаю. Ось так прямо послати за щось…
"Вибач, ти сам напросився." Дівчинка-війна. Я продовжую стояти.
Вітер роздуває волосся. Дивлюся на воду. Я під водою. Холодно,
так холодно, абсолютно немає чим дихати. Давай, ти ж так хотіла
цього! Переді мною проноситься все життя: далеке дитинство, перші
спогади, запахи. Все, що дорого, в пам’яті залишиться на все життя.
Я висипаю з маленького пакетика цукерки, мені чотири роки і я втікаю
з дому, б’ю друга, у нього йде кров носом. Бігаю на пшеничному полі,
гублю своє взуття й повертаюся додому боса. Від нас з сестрою
втікають, залишивши самих посеред лісу, ми ж не такі, як вони.
Стадо нікчемних овець – це вони! Я лежу на дні і бачу як чиясь рука
наближається до мене, але нічого не розумію. Холодно, нестерпно холодно.
Темна кімната і я просто змушена писати, щоб не втратити з пам’яті те,
що я мушу пам’ятати. Вириваючи все з серця, невдається забути своє
минуле. Рвані шматки все рівно залишаються. Я щосили біжу, а коли
зупиняюсь, вони мене не бачать і не розуміють, вони йдуть, залишивши
саму. Повернувшись, я бачу темний силует і невідомо, хто ховається
за ним, та я втікаю від нього, щоб залишитися на одинці і подумати.
Невже має бути так? Невже вирок нашкрябаний кимось має збутися?
Що було, не повториться ніколи як би я цього не хотіла, а помилки
зроблені будуть повчальним уроком, який невідомо до чого призведе.
Все це не завдасть болю, для нього не залишиться місця. Покинути
цей світ було б занад-то просто, було б не розумно і я пишу про це тут,
про те, що навіки не вирветься з серця, про те, що я буду берегти до кінця
свого життя.
M.Alice 01.07.2014 03:21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549900
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.01.2015
Я так боялася зими, а вона прийшла
Накрила білосніжною ковдрою
Забила холодну льдину в серце
Заболіло.
Холодним вечором повертаюся додому
Подує морозний вітер в спину
Я спинюся , повернуся назад
Нікого.
Підійму голову, на небі повний місяць
Видніються зорі, дорогу замело
У душі самотність душить
Тривожно.
Стану посеред дороги, погляну в височінь,
Задумаюся, обвіє вітром,
Засипле снігом, опущу голову.
Пустота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2015
На дворі зима. Уже близько одинадцятої години вечора, і я повертаюся
додому після посиденьок з друзями. Завертаю у сторону своєї вулиці,
дістаю з рюкзака навушники і вмикаю рок. Стає краще і вже не так
холодно, до того ж бистріше дійду. Усюди блищить сніг. Сьогодні цілий
день ішов лапатий. На небі світить повний місяць, і хоч у навушниках
на весь голос роздається музика, йти зовсім не страшно. Ще кілька
будинків і вдома. Дивлюся в далечінь на поле, яке покрите снігом.
Не раз дитиною рвала посіяний горох на ньому. Знову на мить переді
мною проносяться спогади, далекі й дитячі спогади. Більше десяти
років минуло, а стільки пам’ятаю про поле, біля якого виросла.
Все відбувалось ніби вчора, і не було осені, та й сьогодні весна,
а не зима. Час летить незвіданою швидкістю. І тут, тепер, я розумію,
що чотири роки кохати не взаємно лише одну людину - нічого, це
зовсім нічого. Кохання прикутує, прив’язує, саджає за грати. Людина
не може рухатися вперед, це просто в’язниця. Я продовжую йти, вмить
стає світліше на вулиці, підіймаю голову і бачу яскравий ліхтар, що
світить з неба. На лице падає лапатий сніг. Розумію, що тепер все
інакше, я змінила свою свідомість. Я відчуваю волю в собі, і точно знаю,
що незалежна від почуттів, які вбивали мене останні роки. Доторкаючись
до ручки в дверях, повертаю ключ в сторону, переступаю поріг.
Я вдома.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548879
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 05.01.2015
Шурхіт за вікном. Знову вітер безжалісно битиме снігом в лице.
Ранком вставати, знову недосплю. Лежу. Підкралась дика біль
до горла. Знову буду ковтати і забувати про неї на деякий час,
поки не мине холод. Хоча який холод? Пора року ніколи не впливала
на мій внутрішній стан. Знову самотність, знову вкотре. Весна не спасе,
запахом вечора не врятує. Підкрадеться тихенько, закричу в простір.
Широке поле довкола і я одна, біжу. Позаду спогади, кілком у серце.
Доб’є. Останки перемеле і знову складе. І так живу,двадцятий рік існую.
Проводжу шлях з мішком спогадів. І він все важчий. Зупинись! Я засинаю.
Ось уже другу годину бачу сни. І я з тобою, ти поряд. Вкотре прийдеш,
скажеш приємні слова. І ми разом. Ми там, де ніколи не були.
А ранок безсонячний, заліпить туман в очі. Холодно. Промерзла. Грип.
Захрипаю від вчорашніх криків. Новий рік позаду. Пригадуються уривки:
яскрава ялинка, багато кольорових вогників. Тепер все позаду. Здається
щось обірвалось. Що це? Невже казка на яку ми чекали не настане? Чому
жорстока реальність? Чому крапля алкоголю затьмарює розум? Сніг вже
не білий, а червоний. Краплі вишневого вина стікають з руки, і всі
панікують.Але ні, далі тільки біль, яка підкралась. Приховую. Знову
веселощі, крики, співаємо пісні. А біль? Будь вона душевна чи фізична,
ніхто не зважає, всі мовчать. А я? Я не розраховую на казку. Потрібно
лиш прийняти реальнісь. Так, може, тоді все вилікується? І ніхто з нас
вже не заплаче через пісні, які болять до глибини душі. Душі, яка гниє,
гниє від небажання і нехотіння бути прив’язаною до іншої, такої ж скаліченої.
Як вітер, зачіплюючись за гілки дерев. Рве. Вириває. Скалічений.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548629
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 04.01.2015
Шум автомобіля за вікном
Торкаються колеса до доріг.
Сплетіння звуків, вісім поверхів
А ранком сипле пір’я з неба-сніг.
Прокинешся і виглянеш в вікно
Не буде шахматів і доміно.
А лиш реальний фільм,
Що не показуть в кіно.
Застигла свічка на столі стоїть
Папір, що з вечора горів, дотлів.
Не видно букв і цифр на папері
І розмальованої в чорну стелі.
Перегоріли пробки, але не почуття
Що десь сховались і перейдуть у забуття.
Панічно так бояться вони снігу.
Вже третю зиму пережити би хотіли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544318
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2014
Ей все равно в кого вселиться.
Пусть стар ты, мал, иль средних лет.
Войдет, не сможешь возвратиться
Живи с ней и решай проблемы сам.
Столь юный возраст мой
Любви уж не помеха,
И знаю я, что это все моя беда.
Не выбираешь ты, в кого влюбиться,
А выбирает сердце, что внутри тебя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506207
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.06.2014