| Сторінки (1/34): | « | 1 | » |
Чекай мене так, ніби я десь за рогом
У світі блукаючи, сповненім жаху
Ти будеш для мене палаючим птахом
Із міста, що завджи окутане смогом
Кричи мені, бийся, в істериці лай
Жеврій у кінці неосяжного шляху
Здолаю з тобою усе, одним махом
Я вірю, ти зможеш, лише почекай
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2021
Як плавати нам так, щоб не втонути?
і як літати так, аби не впасти?
Так ніби світ - це просто дивна пастка
А ми у ній лиш несміливі люди
Бо ми ж такі є завжди і усюди
І все нам мало щоб себе збагнути
Як плавати, та так, щоб не втонути?
Лиш жадібно хапавши кисень в груди
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020
Ти питала, -"Небо, небо, де це я?"
Дай мені дорогу,- буду я іти
Незалежно хто ти, хай тобі щастить
Бо де сонце буде, там і тінь твоя
Бо де ноги, там і світ, хай несуть
І дороги в картах, ніби з намистин
Незалежно хто ти, донька або син
Не ховайся тільки , і собою будь
І не в тому суть, чи пізно, або ні
розірви мене іскрою поміж полюсами
незалежно що ж там виросте в мені
Ти іди за мною, а я піду з вами
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786132
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.04.2018
Ти не брехала, а вдало ховала деталі
Ти не мовчала, а просто тікала від сліз
Світ все крутився як велосипеда педалі
Кляті дороги і сотні дешевих валіз
Крикни на біс, так, щоб аж душу пробрало
Крикни, молися і знову залийся слізьми
В тебе є шлях, ти або чекаєш фіналу
Або візьми і сама до фіналу борись
Ти ж бо не кішка, не рись, і життя тобі спроби не дало
Ти то літала, то каменем падала вниз
Ти просто жінка і просто, відважно чекала
Не залишаючи шансів на власний каприз
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731938
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2017
Не жалейте меня, ну а я не забуду об этом
Полон горечи, грусти, и небо порву на куски
Впереди города, и встречать меня будут с букетом
Я бегу от тебя, ну а ты говоришь не грусти
И до мозга кости, я люблю, ничего не поделать
Отпусти говоришь, говоришь, я устала, иди
а теперь уж прости, не имею желания бегать
Пусть и вру, пустяки, но теперь ты уже позади
Убегу далеко, птицы югом то место прозвали
Не верну я назад, не верну потому что боюсь
И построю я дом, в доме том будут окна из стали
А вокруг будет сад, у саду за тебя помолюсь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667294
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.05.2016
Тебя люблю, и большего не надо,
Скажу, ведь честен я с тобой всегда,
Все чувства, возбудились как торнадо,
И не было такого никогда...
И пусть когда-то унесут дороги,
И рельсам буду брат, а морю друг,
Но я всегда буду искать предлоги,
Прийти к тебе и показаться вдруг.
И на лице твоем испуг,
Перетечет у слезы й радость,
И я хочу, чтоб всё вокруг,
Тебе казалось будто сладость.
И сладкие твои уста,
На долю жизни, на мгновенье,
Сказали: "Ти не пустота",
Люблю,- тебе моё решенье.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571774
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.04.2015
Сегодня Андрей был пьян. Он не любил напиваться до беспамятства, но только так он мог нарисовать картину и впоследствии продать ее. Несколько раз в месяц он приходил в бар, на одной з дальних улиц своего города, где долго и тихо выпивал. Он никогда не приставал к грудастым официанткам, через что, те его любили. Сегодня, как и почти каждую среду или вторник, он торопился к мастерской, чтобы нарисовать что-нибудь приземленное, что купят жирные и часто глупые обитатели дорогих галерей.К счастью его хижина была недалеко. Еще издали чуствововался сладкий аромат масляных красок и древесины. Андрей начал идти быстрее, боясь развеять то ли кратковременный дурман то ли вдохновенье. Подходя к мастерской он нащупал в верхнем кармане своей куртки небольшой потертый ключ, подойдя в дверям он вставил ключ в замочную скважину и в три оборота открыл дверь.В лицо сразу ударили разные запахи, от резкого растворителя до внеземного, почти едемного аромата сосновой смолы. Открыв дверь, Андрей сразу кинул взгляд на картину юной девушки что висела напротив входа. Он и сам не помнил когда и где она попала в его руки, но был точно уверен, это точно не его робота. Слишком уж грубо выглядели акварельные краски под старым припорошённым стеклом. Всю жизнь Андрей называл ее Ирой в честь сестры. Единственного человека поверившего в него, которая заставила его впервые взять кисточку в руки и жирными мазками творить свои чувства. Он переступил порог и тихо, невзначай сказал,- \"Да, Ирочка, не часто ты таким мене видишь\". Сел у входа и допил з горла какое-то дешёвое вино. \"И на что я трачу свою жизнь\",- слетело с его губ. Он медленно встал и размеренным шагом направился к старому мольберту прихватив по дороге несколько кисточек, разбросанных по комнате. Пол под его ногами жалостно скрипел, он же шёл к своей цели незламно будто в последний раз сможет нарисовать божество и круги ада. Комната была битком набита разными мольбертами, полотном, грунтовкой для него и прочим казалось бы хламом. На неаккуратно сложенной стопке рам накрытой тонкой, обесцвеченной от старости фанерой лежала книга. Каждый день он читал несколько абзацев из нее, питаясь пробудить свою память и скудные воспоминания. В одном из углов лежала старая эмалированная миска и около нее были несколько непонятных тряпок. Возле них лежал старый кот с длинными усами и темно серой шерстью. Много лет назад к Андрею прибился маленький котёнок с тех пор он жил с ним. Делил скудную пищу, холод и муз, которые часто будили его хозяина по ночам. Андрей называл его кот, просто кот. Но сегодня он не спешил подойти казалось к бы единственному товарищу на этой земле. Вместо того, он вытащил из стопки холст и поставил на мольберт. После, взяв какой-то карандаш и резкими движениями начал рисовать свой единственный шедевр. Да, казалось бы кто он такой чтобы претендовать на известность и уважение... Время казалось бы остановилось. Не прерываясь на сон и другие потребности своего тела Андрей творил, создавал кое-что большее, ценней, чем просто картина. Где-то в подвалах сознания создавалась новая идеология, новый мир, мир прекрасней и светлей чем этот. Мир что не требовал бы от Андрея напиваться для приобретения мужества написать то что-то, что не по нраву ни ему, ни другим. Мир спокойный, мир что принимает тебя таким, каким ты хочешь представить себя этому миру. И именно сегодня художник рисовал то, что должно было быть нарисованным. Андрей в поте лица наносил каждый мазок краски. Время от времени он отходил от мольберта, чтобы оценить все что сделал и что еще предстоит сделать. Сегодня Андрей был как-никак скрупулёзен и изобретателен, он питался вообразить вселенную, где в центре всего будет не он, а то, что заставило его когда-то, много лет назад выбрать путь искусства и пройти все круги земного ада.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568565
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.03.2015
Коліна подерті, і тихі розмови,
На березі моря, на краю землі,
І лиш незначні дефекти вимови,
Вказують де є свої - де чужі.
Ти вибрала джинси і дивну футболку,
Розкинула пасма волосся на плечі,
Я ж був дотепний хоча... мало толку,
І слухав твій голос у цій колотнечі.
Ти кинула погляд на піну та хвилі,
І тихо так, просто, мене здивувала,
А що ти робитимеш в повному штилі?
Таке от питання мені влаштувала...
У штилі згадаю про дім і турботи,
У штилі хай сниться дорога далека,
А потім я, дочекавшись суботи,
Сяду і вип'ю міцного із глека.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2015
Прости меня, давай прости,
Я ведь по улицам кочую,
Вокруг солдаты, палачи,
Душа ведь дома не ночует.
Прости меня, себе не льсти,
Я уж не вечен, все мы люди,
Давай чтоб просто, без прелюдий,
Лишь посчитай до десяти.
Лишь посчитай, потом беги,
Беги, как будто дома нету,
Как будто вечно вне сети,
Как будто ищешь ты рассвета.
А ведь потом наступит лето...
И ты опять в леса, поля...
Теперь нет смысла в мире этом
И я пойду в мира, моря
И под ногами не земля,
Под парусами только ветер,
Мои стихи где то в кювете,
А сам я в трюме корабля...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537620
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.11.2014
Бездомные псы умирают в ночи,
Последние травы последнее небо,
Казалось без смысла скулить, он молчит,
Не будет просить колбасы или хлеба.
Бездомные псы умирают в ночи
Их тело накроет морозное утро,
Когда уж казалось, финал будет смутный,
Найдется хозяин, в глазах его мутно...
Но может он свой, хоть и пьян, хоть жесток?
Но память не выбросишь будто листок,
Бездомный все помнит: и холод и снег,
И пьяный хозяин казалось успех...
Но знаешь, ведь как умирать, так достойно,
Бездомные псы умирают спокойно,
Без скула, без горечи и без обиды,
Но ты, друг, бездомным уж не завидуй...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535438
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.11.2014
Бродити темними вулицями, спати з мексиканськими повіями, вірити в майбутнє в момент, коли підстрелив власну совість, вичитувати вірші улюблених поетів, загалом накапостити в своє життя так, щоб померти вже сьогодні, за хвилину до опівночі. Сидіти в темній кімнаті, читати книжки що переведуть тебе з розряду демонів в архістратиги, молитися, розуміючи, що все втрачено, кричати, коли нічого сказати. Розмовляти на будь-які теми, довго мовчати, довго мовчати так, щоб всі були вражені, щоб небо вкрилося темними хмарами, а ти: молода та цнотлива благала мене залишитися. Я ж бо й далі писатиму забезпечуючи собі всім відоме майбутнє. Писатиму так, щоб кожен звук призводив до насолоди, щоб тебе накрило цунамі емоцій, щоб все очікуване стало реальністю.
Адже наш світ безмежний, наші думки свинцево тяжкі, твої листи фальшиві і цей стук серця. Стук серця знову не дає мені спати, знову збиває мене з думки, знову змушує змінювати слова. Він знову скидує мене у безодню невдалих рим, піднімає на вершину олімпу, який уже давно нижче рівня моря...
Як не дивно я вже звик. Тепер я відчуваю свій подих, я чую як вологе повітря виривається з вікна, як десь далеко кричить дике плем'я...
Мабуть найщасливіші люди на світі: без інтернету, телебачення, сигарет, без чужих віршів. Я і сам без них почуваю себе краще.
Я ж бо бачу життя через пластикові кольори, через скляні вітражі, через призму індустріальної революції, через приціл арабської весни і слов'янської осені. Я ж бо сприймаю все через монітор комп'ютера, через старі сторінки незрозуміх книг, повних фарсу і ненависті. Адже в світі є фільми про свободу, є пісні, які змушують думати, вірші від яких мурашки по шкірі,ідеї, від яких переживання про майбутні вірші, пісні, емоції зникають, як ранковий туман над бурхливим світом.
Блукати самотніми вулицями, купувати фрукти у вуличних торгашів, мріяти про майбутнє, створити в уяві світ настільки реальним, щоб загубитися серед двох вимірів... Знайти себе у чиїхось долонях, двох фразах, чотирьох словах, потім втекти, бачити, чути, вірити, врятувати самогубцю від смерті, закохатися в цю смерть, просити пробачення, потім чекати, чекати і ще раз чекати... проснутися в незнайомому місці, квапитись на потяг і розуміти що це лише 2 години твого життя. Що далі???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517804
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.08.2014
Не судіть строго, та й взагалі...
сьогодні знов не сплю, сьогодні знову плачу
нехай земля гріхи всі змиє, мене пробачить
що відступив назад, що кров тече по венах
а ви, а ви співаєте на своїх сценах
батько хоронить свого сина, страшна картина
йому ще вісімнадцять він ще мала дитина
він лиш виконував наказ і хай їх Бог пробачить
і кожна фраза що так багато зараз значить
зім'яті фотокартки, кусок свинця у грудях
і намагання розібратися у дивних людях
і по церквах молитви лиш повернись додому
фляга в руці, вода що знову змиє втому
листи додому я точно буду жити мамо
снаряд, ранок знову стелиться туманом
передова - могила, і куля б\"є у груди
їм не потрібні наші душі і наші споруди
секунду був живий а зараз помираєш
і мертве тіло до себе тихо прогортаєш
лише одне прохання ну потерпи хоч трохи
тисячі мертвих герої своєї епохи
ти син війни і кожен день ти бачиш зради
бажання жити і повна ненависть до влади
і лиш одне бажання як хочу я додому
кінця не буде і сотні років вже по тому
правда у тому, надінеш хакі і вбивати
комусь потрібно було жити комусь воювати
в землю хрести, і на погони гіркі сльози
їм не потрібні ваші брехливі прогнози
біжу, іще одна і вже кінець настане
останній снайпер буде вбитий ну а сніг розтане
встане і щось промовить для усіх навколо
а він один, а він один навколо голо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2014
старі мелодії, і алкоголь в печінку тисне
пробач мене, усе це було не навмисно
усе що чула, усе писав, усе відчув
дивно... та я не забув
я не забув, як друга ночі, як гуляли разом
я не забув, як дали раду всім своїм образам
як ми сміялись і пролітали вихідні
колись були з тобою разом а тепер одні
тримаюсь ледве, я не курю та зараз хочу
тепер ще довші для мене будуть твої ночі
відкрию знову очі, нахай це сон будь-ласка
нажаль життя для нас усіх тепер не казка
це все моє фіаско, це помилки життя
усі ці смс-ки, скоро підуть в сміття
біжи у укриття, для тебе краще буде
запамятай одне ніколи не забуду
і хай це небо чорно біле, білі крила
що заховала і що ж ти в мені відкрила
може словами мене вбила, що зробила?
пусти мене у мене є свої вітрила
немає винних, а що шукати нас лиш двоє
вина у кожного і винні у цьому обоє
я думав що буду героєм, правда моя
це лиш слова, а слова це зброя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506232
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2014
Я подивився їй в очі. Вона кивнула мені і вийшла. Недовгодумаючи я вчинив так само. Надворі побачив її відразу. Ми зупинилися на півдорозі один до одного, потім все ж наважилися підійти і поцілувалися. Знаєш ти у мене не перший,- промовила вона. Плювали, подумав я і ще дужче її поцілував. Ми пішли до кафе, що за рогом, я намагався бути дотепним, а вона неприступною але кого ми обдурюємо. Довго думав, що в неї спитати (будь креативним ти ж сам від себе цього постійно вимагаєш). Чуєш, як це бути повієш? Вона промовчала. (от чорт подумав я ). Ні ну справді, як воно тобі. Десятки чоловіків, хоча тобі видніше. Хочеш дізнатися правду?- тихо промовила вона. Так,- різко промовив я. А мені дійсно цікаво, так би мовити історія з перших вуст. Звикла... Тут я зрозумів, що ми не такі близькі як гадалося. Вона встала і вийшла. Залишила свій номер на серветці з номером телефону та підписом (дзвони але не частіше аніж раз у тиждень). І що я маю думати. Я не можу не закохатися. Вернуся в бар, а там буде видно. Я продовжив пити, а вона пішла додому і накрившись пледом з емблемою юнісеф ще довго плакала. Я в той час заливався паршивим віскі. Таке відчуття, ніби образив дворічну дівчинку. Але ж вона давно не дівчинка, думав собі. Намагався приборкати совість але ж совість теж жінка. Розумію що якщо нап\'юсь то дзвонитиму до неї тому знаходжу єдине правильне вирішення проблеми - б\'ю мексиканця що сидить поруч зі мною. Промахуюся, потрапляю в іншого (ох це віскі). На ранок просинаюся в камері зі страшенною головною біллю і іншими похідними від минулого вечора. Обожнюю своє життя, чорт забирай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506113
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.06.2014
сьогодні ми змінимо світ, як гадаєш?
ти тут? чи досі у хмарах літаєш?
далеко чи близько, ти низько, високо?
і хай кожен з нас захлинеться потоком
твоїх сподівань.
хоч ця революція і без страждань.
без крові, без вибухів і еміграцій.
хоч звуки - це тільки сукупність вібрацій.
та слово звалило тирана з престолу.
хто стане наступником, скаже промову.
і знову без вибухів та еміграцій.
хтось буде писати, неначе Горацій.
хтось буде читати, а хтось... змінить світ.
це ТИ, а життя - це твій ВЛАСНИЙ політ.
це твої ідеї, переживання,
це твоя любов і це твоє кохання.
бездарні вірші, ще бездарніша проза.
ніхто не гадав, що слова - це загроза,
що слово поранить, уб'є і помре,
що люди ходитимуть у кабаре
заради розваги...
ти хочеш, ти маєш частинку відваги,
аби все змінити, все перевернути,
забігти за край або старт перетнути,
спалити лаштунки брехливих акторів
і стерти брехню із усіх моніторів,
розбити всі маски усіх декорацій?!
та знай, що всі звуки - сукупність вібрацій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503735
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.06.2014
сценарій на оскар. темна кімната
яскраві моменти, їх буде багато
чорнило на вікнах, а вікна на стінах
життя там неначе у грецьких афінах
неначе у племені пів-індіанців
їх лиш десяток, ненане спартанців
неначе емоцій на твому лиці
немов би тікають на небо митці
здається, потрібно нам жити уважно
аби памятали нас всі, близькі переважно
писати щоб книги були, не зотліли
зранку прокинувся, перелетіли
думки твої ситі на свіжий листок
це наче каміння з душі, повітря ковток
це ніби я ввечері рими шепочу
я не промовчу хоча дуже хочу
хоч я не правий, та правих нема
попався у сіті момент, зокрема
про те що я пишу, ти - несамовита
ти справді важлива ти фразами вкрита
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503734
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.06.2014
12 - це її улюбленее число
вона далека і така вродлива
в її душі вже всяким поросло
мені здавалося що це несправедливо
колись співала дивний блюз
а я сидів на сходах і всміхався
твій голос - це для мене тільки плюс
ти неповірила, а я вагався
ти мріяла по сині небеса
про тихі ночі десь на краю моря
шукала ті краї,де чудеса
хотіла жити тихо і без горя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2014
Я народившись знав, мені судилось,
Вбивати ворога тоді, як ніч була,
Коли вам ще Венера снилась,
Я вже людей вбива.
Мене кидали в перші лави,
І хоч боги нас захища,
Ми помирали... та своєї справи,
Майстри... і кращого за нас нема,
Нас тисячі, ми смертний легіон,
Ми перші ліземо на амбразури,
Не моряки, ми не вернем стерном,
Ми боремось, щоб вдома не забули.
Ми на щиті, дорога в нас одна,
За Цезаря я голову віддам,
Ми щиро віримо наш дім -війна,
Ми не гуляєм по садам.
Міста горітимуть в честь перемоги,
А вороги благатимуть життя,
Попереду в нас гори та дороги,
І наша честь - єдине почуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502707
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.06.2014
Тобі я вже нічого не скажу:
Час голосно мовчати криком тихим,
Що переступить раптом ту межу,
Яка є між малим та між великим.
Буду покірний - вільний у думках,
І скований у звершеннях майбутніх,
У кайданах, в кодованих замках,
Буду могутній для усіх присутніх.
І буду немічним для вивірених тих,
Хто в мене вірив кожну цю хвилину.
І кожен подих, кожен видих- вдих,
З\'їжджатиме по свому серпантину.
Гір - супутників пророків,
Які знов змушують писати відкриття,
Про боротьбу, про ті мільйони кроків,
Що стерли із планети відбиття моїх ідей,
Паломники думок,
Шеренгами стікалися до неї,
Слова же твої лились як струмок,
А ми ж для тебе були Прометеї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2014
Тарасе... і твої слова боролися наче солдати,
Вірші наче зброя у вмілих руках,
Ідеї наче промови героїв, яких ведуть до майбутньої страти,
Знають - помруть, та їм невідомий страх.
Хотілося б йти до тебе, Тарасе,
Межі ламати відчути тебе і твій біль,
Та замість того ми тут, а ти на небесних терасах,
Молиш щоб більше не сіяли в землю ту сіль.
Хотів би писати як ти, ламати словами гранітнії плити,
Кричати про честь, про відвагу, про небо і світ,
Тебе не забути, вірші твої нам не спалити,
У тобі ж відвага, ти нам залишаєш свій слід.
Вибач Тарасе за темнії плями на серці,
Це зради, це війни, брати що у спину ножем,
Та ти в наших душах і ми вірим неньці,
Бо те, що навколо - є правдою-не міражем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502517
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.06.2014
Твій ранок починається із кнопки "пуск",
Твій ранок починається з тугих мелодій,
І звук будильника, що кличе до пародій,
І дії супроводжують цей спуск.
А по обіді будеш ти мовчати,
А по обіді вже не те життя,
Тобі здавалося, що ти хотів кричати,
Тобі здавалося, що фільми - це сміття.
І знову ввечері із кнопки "пуск",
Почнеш своє часткове існування,
І хоч цей монітор вже стуск,
Цей текст - це не лише розчарування.
Вночі ти будучи самим удома,
Повернешся у сон, чи навпаки,
Почнеш життя, для тебе ніч - не втома,
Для тебе ніч це воля і думки.
Для всіх вночі герой, а вдень нездара,
В твоєму світі власні кольори,
В ночі для них ти особистий Че Гевара,
А в день ховаєшся посеред дітвори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502308
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 31.05.2014
Це була зовсім інша осінь: заборонена, нелегальна, з запахом тютюнового диму, з поглядами одиноких повій, з вулицями, такими ж брудними, як твої мрії, зі мною у головній ролі. Осінь з приступами шизофренії, з пяними безхатчанками, з циганами та іншим різнобарвям нашого світу. Це була осінь повна ідей, рим, ритмів, що спустошила мої легені, що змусила мене мовчати. Ти паралізувала коли всі чекали мій наступний крок. Це ти призвела до ланцюгової реакції слів, до ножа, до вибуху в тому будинку. Ти повернулася, коли вже все здавалося втрачено. За це я тебе й люблю. Одне слово, що змушує інтонацію з розряду ненависті перевестися в розряди поклоніння, страху, невимовної жаги до життя. За це я тебе й люблю ще вдтоді, як дві тисячі років тому на небі зійшла ота зоря. Бо я вдихаю твій погляд, ковтаю твої крики - усе чим ти маниш мене, чим тягнеш на все глибші і глибші впадини своєї душі, спалюючи все більше і більше моїх ідей, рим, ритмів, душ. Намагаєшся стерти томи моїх віршів зі своєї свідомості, стоси списаних аркушів наче життів. Тероризувати душі безумців, що змінили твій світ, зневіритися, стати одним з них, бути чимось більшим аніж людина. І ти так легко вбрана з чарівним запахом диких акацій солодко шепочеш про тероризм душ, про ядерні вибухи глибоко в моїй свідомості. Ти, ти і ще раз ти затягнула мене цей світ, за це я тебе і люблю ще більше. Тебе, як музу, як набір символів на аркуші паперу, як причину мого життя, чорт забирай, і ще зовсім свіжих віршів, написаних аж ніяк не тобі.Ти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502307
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.05.2014
Падав дощ, а я стояв у плащі,
Намокли дерева, намокли кущі, слова, і ті змокли,
Вони повтікали, бо мають образу,
На те, що я їх не послухався зразу,
Знову брехав, писав знову про небо,
Хотів, щоб натиснув на кнопку хто-небудь,
І знову почався мій запис, мій трек,
Який має запах стареньких аптек,
Кави і рому,
Для мене, на жаль, це вже надто знайомо,
І дуже далеко,
Коли надворі відчувається спека,
Коли друга ночі є часом для власної рими,
Друзі старі, слова - пілігрими моєї душі,
Коли падав дощ, а я стояв у своєму плащі,
Коли ти блукаєш у снах, там туман вдалині,
Сценарій такий, що мурашки підуть по спині,
І рими з\'являються самі собою,
Я на амбразурі з цією війною,
Пишу ці сонети для смерті,
Для неї ці люди вже надто аж вперті,
Для неї ми здобич, для неї ми ціль,
Їй їжа потрібна, потрібен їй біль,
Як всім нам повітря,
Палітра пуста, там чорне і біле,
Там кров на устах, життя здичавіле,
Слова у листах, що знову оспівують
Твої думки, мої слова і ці сторінки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2014
Мені час іти,- я стояв і дивився в її очі, вона повернулася до мене спиною і швидкою ходою попрямувала на інший бік мосту. Тоді справді хотілося плакати, але ні... чоловіки ж не плачуть, ну принаймні на людях. Справа ж не в мужності, справа в тому, що ті сльози, справді, були її варті, адже їй, справді, потрібно було іти. Дивно, ми змогли здолати земне тяжіння, роздивитися глибини океану але досі нічого не знаємо про жінок. Світу уже тисячі років, а ми і далі не знаємо що робити... Що робити, коли ти стоїш посеред мосту, а вона швидким кроком попрямувала додому, чи ще кудись?
В цей момент хочеться повернутися в минуле, щось змінити, але потім розумієш, що ти все одно будеш стояти, а вона іти. Потім прийдеш додому, буде уже пізно, ляжеш на диван і кілька годин думатимеш: що ж було не так? А справді, що не так? Просто захотілося всього й одразу, просто знову щось пішло не по плану. Годинник відбив другу ночі, потрібно лягати спати, завтра рано вставати, завтра потрібно спробувати щось інше: напитися до нестями, наприклад. Кажуть допомагає...
Він напився до нестями, до чортиків. Всю ніч він розмовляв з янголами і на ранок всім заявив, що відшукав сенс життя. Схопив пляшку ірландського віскі і вибіг на вулицю. Псих,- подумав я. Він молив, кричав, благав, загалом вів себе досить стримано. Знаєте, у кожному місті є кілька психів: людей різного віку, статку, статури. Вони відображають душу цього міста, його геніальну суть. Хоч кожен бачить це по-своєму, та ми всі сходимося до одного - вони психи. Осінь і літо, як час загострення, цілодобового чату з привидами і іншими НЕвигаданими істотами. Вони дивляться на нас крізь інше розуміння ідей, крізь призму свідомості, але, як і ми, вони чекають літа, адже літо подобається всім...
Я провів літо поглядом, слізьми, впав на коліна і прошепотів: не йди... тільки не зараз. Знаєте, літо з усіх речей найбільше схоже на жінку, воно раптово вривається в твоє життя, дарує тобі кілька незабутніх місяців, а потім зникає. Зникає безслідно, назавжди, так аби доля більше ніколи не звела вас разом. Все що в тебе лишається - це квиток в кінотеатр на ранковий сеанс і кілька рекламних листівок з улюбленого міста. Ось таке воно гаряче літо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502049
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.05.2014
Усе пораховано. Все знайдене давно сховано,
У темних підвалах чужих персон,
А те, що було дивом відновлено,
Не підходить під мій фасон.
Де ж я був, коли сльози твої омивали ще теплий асфальт?
Коли ці рядки не зникали із перших шпальт?
Як хмари, як сонце криваве тяглись до небес,
Ти кричала мені повернись, та немає чудес.
Як немає між нами і краплі жаги до життя,
Я пробачу напевне, колись. Образи - сміття,
Та ні... не колись. Вже завтра забуду старе,
Ти крапку поставиш, я повернуся - поставлю тире.
Я хочу все щиро. Я хочу все так,
Аби твої руки тремтіли, вогонь у зіницях - це знак,
Що знову по колу, що знову читаєш дивні книжки,
Де люди,де феї,де янголи,де жебраки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501704
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2014
Падали сльози, а я читав Гобсека,
Вдумуючись у кожну написану фразу,
Ця франція така далека,
А ми порозумілися відразу.
Ми кричали на барикадах совісті,
Цілячись з гвинтівок у ваші серця,
Написали сюжет нової повісті,
Де описали Бога, як Творця.
Гранати розривалися у ваших венах,
Призводячи до нападів жалю,
І ваші груди були в орденах, а вбивства у генах,
І сльози ваші були з кришталю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501699
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 28.05.2014
На цвинтарі книг, де гуляли дощі,
Де доля давно вже розставила коми,
Читав я для тебе вчорашні вірші,
І в них я писав про падіння, підйоми.
Про зло і добро, про честь і відвагу,
Про те, що кидає мене навздогін,
Про те, що звертаю вашу увагу,
На те що є яма, а десь є трамплін.
Що доля підкине нас високо вгору,
А потім, аби не втрачали думок,
Жбурне нас у прірву, глибоку, сувору,
Посадить під власний, душевний замок.
Покине на радість стерв'ятникам душ,
А ті в свою чергу воліють згубити,
Того хто боявся дощу і калюж,
Писав про думки і хотів їх зловити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2014
Звучить інакше це ім'я,
Я так далеко, це того не варте,
Коли в руках одна паршива карта,
Тоді вже ні родина, ні сім'я.
Здавалося ось там нове життя,
Там інші люди, доля там щаслива,
Та карти річ проста але зрадлива,
Коли ж програв, без сенсу в укриття.
Залишаться ще кілька довгих зим,
Як їх побачите, кажіть, не оминайте,
Ви на людей зла не тримайте,
Вони вже звикли бачити світ злим.
Почуєте мій голос, не мовчіть
Я так давно ішов через пророків,
Щоб зупинитись тут, за кілька кроків,
Цього не буде, ні, і не просіть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2014
Будь моїм богом і я буду тобі молитися.
Будь моєю революцією і рано чи пізно я повстану.
Будь моєю принцесою, аби я міг вклонитися.
Будь моїм зображенням, яке я б не стер з екрану.
Будь моєю смертю, аби я від тебе тікав.
Будь моїм спогадом, який не забуду ніколи.
Будь моєю вірою, аби я з тобою літав.
Запиши мої вірші у протоколи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501363
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2014
а уяви вокзал, вокзал і ніч
ти тут зійдеш на станції
вагони та квитанції
і небо, небо спалене
по сурмам тихої жалі
здавалось все повернеться
повернеться, як вернуть журавлі
от бачиш там також горить вогонь
колись там були спогади
тепер та тільки здогади
і я, і небо спалене
за обрієм нова земля
там зовсім інші люди
там зовсім інша ти і інший я
лиш йди і не падай лиш йди і не згадуй
лиш речі на станції ти не забудь...
цей світ не розгадуй, цей світ не розгадуй
цей світ не іде кудись, куди-небудь
хоч крила заковані, небо розколене
я не повернусь назад ні на мить
здавалося усе це було дароване
здавалось що пісня ця завжди звучить
ти чуєш? кличуть нас оті моря
там небо як розколене
там сонце намальване
там сумно, як без матері
там будуть ще нові міста
ну зовсім не такі я наші
там інші вірші іншого листа
я знов втечу із вирію, от так
я крилами розкинуся
і ще живим прикинуся
щоб думали, щоб знали ви
що це не я, що я не зміг
що я кудись далеко
туди де серед осені вже сніг
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2014
Час від часу варто щось змінювати...
У свому житті, дотиках, подиху, словах,
Варто вриватися в своє життя, так, як вриваєшся у чуже
Варто жити, плакати, читати, спати і знову плакати
Просинатися зранку, особливо коли просинатися впадло
Потрібно лиш скинути те простирадло
І вірити в Мікеланджело
Як скульптора, художника, архітектора, поета, лиш трішки поета
Згадати що V - означає вендетта
Що дощ, котрий день вже гуляє надворі
Балкон відчинити, варто почути ті крики суворі
І зачинити
Зрештою робити, це коли ти спиш, думаєш, родмовляєш, кричиш, хоча думаєш, що розмовляєш
Сьогодні ти знаєш, а завтра, а завтра стискаєш
Нерові клітини бо знову читаєш ... Булгакова
Книга, як книга для кожного різна для всіх одинакова
Розбита на друзки
Для мене канат, а для іншого рвані мотузки
Брехати, це наче кидати недопалки в власне життя
Це ще один вірш, наче ще одна фраза, ваше серцебиття
Знову просить тайм-аут
Плер продовжує грати улюблений саунд
Просинаєшся і знову спочатку
Знову нудні документи і їхні печатки
І знову спочатку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2014
У тобі радість, сум, життя в тобі,
Бурлить, кидається на амбразури,
Бо ж знаю я - чекає нас двобій,
Рука ж бо пише, а душа цензурить.
Вона не хоче ні жалю,
Ні слів дурних, ні закликів до дива,
Але як вчує десь "люблю",
Стає вона світліша та щаслива.
Стає поважна, схильна до думок,
До мрії схильна, до легких емоцій,
Тоді із неї фрази, як струмок,
Течуть, шукають риму в кожнім кроці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500976
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2014
Дзвони до мене, я обіцяю мовчати,
Клянуся що буду дотиком рук,
Фрази творити і простір ламати,
Без гриму, без пострілів і без перук.
Бо я не актор для драми цієї,
Бо я не творив декорацій життя,
Бо я без медалей та без трофеїв,
Продовжую власне серцебиття.
Пиши повідомлення, я відповім,
Я буду словами, кричати про радість,
Про щастя, яке на шляху цім кривім,
Що схожий на паралельну реальність.
Що змушує вени розносити кров,
До мозку, що сповнений переживанням,
Я ж лиш повторюю знову і знов,
Розіграну партію з твоїм коханням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500753
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2014
Ти була однією з тих, хто не вірив у прикмети,
Намагалася чітко відокремити правду і брехню,
Читала про подвиги, друкувала власні декрети,
Сама ж боялася темряви та вогню.
Ти створила власну ідеологію,
Написала багатотомник про віру і прагнення,
Я ж з народження складав хронологію
І розповів тобі про власні досягнення.
Ти стала символом епохи, повела за собою мільйони,
Обіцяючи людним масам хліба й вистави,
Я ж підняв на революцію свої нейрони,
Маючи на це рішення власні підстави.
Ти була прикладом для поколінь,
Домоглась поклоніння і споминів,
Я ж залишив по собі докір чужих сумлінь,
І людей як окремих феноменів.
Ти занесена в підручник з історії
Як засновник новітньої Гіпербореї,
Я - це вірші, як круті траєкторії,
І кілька вазонів в оранжереї.
Ти - це вірші,
Це слова, що століттями втрачені,
Це тихі луги, це квіти й птахи,
Це ліси, що ніким ще не бачені,
Це крики, це постріли, смерть і війна,
Це все, що боїшся отримати,
Ти - це краса, ти гора камяна,
Ти птах і його не утримати,
Це кулі це біль, це дорога назад,
Це мрії, що були обірвані,
Я - це лиш дві половини життя,
Що навіки тобою розірвані,
Це вибух, це кров, це стоси віршів,
Це твої прохання і помилки,
Я це рядки, це усе, що хотів,
Усе, що сказав тобі подумки,
Та ти не з тих, хто вірить у казки,
Та ти не з тих, хто пише мемуари,
У тебе власні кольори й мазки,
У тебе чари...
Твоя душа не схильна до жалю,
Твоя душа не вірить у майбутнє,
Але як тільки вчує десь "люблю",
Стає вона поважна та могутня,
У тебе вдома сотні барикад,
У тебе вдома власний Че Гевара,
І ти, як жінка, любиш шоколад,
Для всіх ти вже не геній, а нездара.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500744
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.05.2014