| Сторінки (1/35): | « | 1 | » |
Запаковані наші душі, запломбовані
Скільки років у позику щастя берем.
Всі теорії, алгоритми, стандарти спростовані
В нашім світі немає законів, систем і схем.
Ми ховаємо світло своє від безжальних дементорів
На світанку несемо до сонця на упокій
Люди так потребують аллахів, богів чи менторів,
Що готові молитись по головах навперебій.
На коліна стають, та самі віддаляються,
Бо до вищого треба навшпиньки і горілиць
Вибачаються, очі ховають і звечора каються
А на ранок у кожного пригоршня гострих спиць.
Сотня твоїх ночей - мовчазні дні моїх розмов.
Один світ поділив нам шматок неба порівну.
Тих життєвих табу в нас з тобою чимало та знов
Ти будуєш мости до мого глибокого сну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721978
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2017
мені аби крихту літа, в жменьку променя
Боже, поведи мене десь у гори, поведи
прокидаюсь, торкаюсь колін і зап'ясть.
знову, знову я
а у венах пульсує: гори. до води іди.
до води.
в'язні своїх думок, покровителі
світу, що нас тримає в лещатах вік
орендуємо землю у небожителів
імітуєм богів із рабів і калік.
загортаємо час у яскраві календарі
відраховуєм смерті відпустку на півстоліття
дні як жадібні тіла нічні комарі
смокчуть кров до кінця, залишають старе лахміття
проживи знов шепоче день,
проживи ще раз.
відболи, відмоли, відсмійся і відлети.
небо і є найправдивіший іконостас
смерть - міграційна віза у інші світи.
Mary Anna
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721700
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.03.2017
А ведь мне всего четверть века
И, говорят, так бывает,
Что сносит крышу.
Я вроде летаю от слов человека,
Но счастливые, знаешь,
стихов не пишут.
Растворяется время как воздух,
И мы всместе так жадно им дышим.
Я все так же встречаю во сне одного человека
И ведь радуюсь, Господи,
правдой целует веки.
Я же духом сильна,
Может карма, а может быть что-то свыше,
Сердцем чувствую лишь,
Ибо разум - слепой калека.
Господи, ну хватит же нами играть.
Мои слезы - твои глубочайшие реки
Я устала от снов и от мыслей бежать.
Столько лет!
А забить не смогла человека.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718805
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.02.2017
все начатое однажды обретет смысл и веру
возродят пустые, уставшые грешние души
невидевшие рассвета
я буду писать много букв и пускать по ветру
ибо не осквернять же слова по обыденной суши
полной лжи и запретов
как матерь дитя через грудь наполняет силой
вода меня спрячет подальше от глаз
от боли
держать все внутри, по сей день я тебя носила
до конца моей жизни,
до божьей воли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718111
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2017
Щоранку я спогад про сон заплітаю у коси.
Ми час і повітря цінуєм тоді, коли їх так бракує.
Давно ти занурював ноги у вранішні роси?
Залита асфальтом земля ще болить, чуєш?
Ховаю шматки сновидінь в потаємні шухляди:
Думки, почуття, страх і ще незабуті образи.
Будь добрий, ступай без взуття до живого ще саду
Тут квіти ростуть із землі, а не з гарної вази.
Як память віків генетична вирує у венах,
Так сни зберігають минуле, реальне й майбутнє.
Себе загубити, повір, - найбільша поблема,
А не примітивні, у клопотах сповнені будні.
Який вже світанок минає без твого: "Як гарно!..",
На захід сонця не встиг, бо забрала рутина.
І скільки вже днів проведених поспіхом, марно,
А ніби ще вчора до мами горнулась дитина.
Ми в рівних умовах, час йде невблаганно,
І відлік на день треба ще заслужити.
Хай буде неправильно, дивно, спонтанно,
Є тут і є зараз: доживати чи жити?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717341
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2017
Ходити вулицями, шукати місця, в яких відчуєш щось нове: захоплення або спокій, зацікавлення побаченим, страх невідомого. Ходити самій, ніхто не відволікає, а ноги знають, куди йти. Якось влітку я пройшла від озера додому близько 9 кілометрів, начебто й небагато, але сонце пекло немилосердно, все в рюкзаку здавалося безглуздо лишнім, а босоніжки ставали меншими і меншими від розпалених втомлених ніг. Я продовжувала йти, знаючи, що в будь-який момент можу сісти на автобус, але ж не шукаю легких шляхів. Просто було цікаво безтурботно плентатися вулицею, якою так часто пролітаємо машиною, але завжди швидко, і погляд не встигає зупинитися на деталях. Один поворот, інший, світлофор, кава нашвидкуруч і бургер при дорозі, до озера від парковки три хвилинки пішки, подивилися і досить, а всередині - емоціі навіть не встигли зародитися, поспіхом все. Пішки - зовсім інше відчуття, від озера в голові кружляється, кінця-краю не видно, небо падає у воду, чи то вода піднімається до неба, чайки, як навіжені викрикують зрозумілі лише ім самим звуки. Навіть влітку прохолодно, тому без светра до озера ніяк, от і рюкзак стає все важчим.
Люди лежать на траві, діти щось між собою перегукуються (я мовчки заздрю рівню іхньоі англійськоі), собаки чемно чекають, доки іхні господарі приберуть за своіми улюбленцями, в парку ж не можна, цивілізація. От і я плетусь півгодини береговою лінією, аби нарешті знайти білий кафель серед парку, згадується Украіна і дитинство, в якому: "Постій на шухері, я попісяю за деревами". Інший світ, зрозумілий тільки нам. Чомусь саме тут, де доступні найвишуканіші кекси і гарячий шоколад, я згадую хліб, вмокнутий у воду, а потім в цукор, і швиденько, бо мама на вулицю ще раз не пустить, а з сьомого поверху не кине, хіба курточку чи яблуко. Це ж треба, за тисячі миль біля безкінечноі води згадувати маленький дворик у містечку, де я відкривала світ.
Повернеш голову від озера в сторону міста і здається, що от-от на тебе впаде бетонний велетень і не один, а цілою колоною усіх відтінків сірого. Стає не по собі заходити межи його великі асфальтовані пальці, де безперестанку сигналять машини, бігають заклопотані люди і повітря, розподілене між всім цим потоком живого (?) стає все важчим і отруйнішим. Десь між цими дзеркальними будинками губляться маленькі азіатські квадратики, бо ресторанами 3 метри на 4 важко назвати подібні заклади. З них завжди пахне рисом і морепродуктами, а змучені очі китайців (хай простить мене неграмотну цей народ, бо може японців чи корейців), кажуть більше, аніж усміхнені білозубі американці на білбордах про рівень життя в краіні. Страхові контори, англійською, іспанською і всюди навіть польською яскравими вивісками заманюють вберегти своє завтра. Автозапчастини, мийки, перукарні, для собак і різноі породи людей, ломбарди, де швидка готівка без паспорта, кава і два пончики за ціною одного, кредит сьогодні без довідки про доходи, потрібна офіціантка, метрометрометро, музика з барів, бомжі, знову бомжі, меблеві салони, антиквар, коледж, бібліотека, здається кімната, розпродаж, знакизнакизнаки і знову безкінечний рух. Піднімаєш голову від пронизуючого до кісток сигналу оскаженілого водія, який ледь не зрівняв сорок неуважних кілограмів з недавно залитим блискучим асфальтом. Я жива, жива, айм окей. Тільки у відповідь чуєш убогий набір американського лексикону. Це все відволікає, відводить очі від важливого! Не читати, не бачити, відчувати. Звернути з вулиці і йти поза будинками, де рядочком вибудувані гаражі, синій смітник і чорний, екологія бачте, а поряд розкидані пришмалені шини, старий диван і запах трави, від якого починає здавлювати у горлі. Уявити, як піднімаєшся сходами у дім із коричненою мансардою і кріслом вишневого кольору. Як поряд живе сусід Френк, імені якого ти й не знаєш, досить того, що ви любязно киваєте при зустрічі, демонструючи, за що ваш дантист купив дім в передмісті.
Люди бігають в обідній час, серйозно? Це ж як треба жити і чим заробляти на життя, аби бігати в обідній час? Я не засуджую, я реально цікавлюсь.
Вивіски змінюються, не міняючи суті і відчуттів. Де-не-де ловиш поглядом зелень, аби позичити краплю повітря. Не жива, не ділиться. Двері і вікна ховають у маленьких світах великі життя кожного, непримітні для оточуючих і певно важливі для Всесвіту. Хаотичний пазл без кінця. Тиснеш, затулюєш шматочок, а якийсь бік ну ніяк не підходить, закушуєш губу, ну ж бо ще раз спробую, дратуєшся, відкидаєш половину складеного навколо і починаєш спочатку, кудись же підійде твій шматочок, для чогось він був створений у коробці цього пазлу. Хоча на кожній фабриці можливий брак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715060
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2017
- А скільки у тебе мам?
- Со? - здивовано глипнувши з-під панамки, відповіла 3-річна Соня.
- Я питаю, скільки у тебе мам. Аж дві? - настирливо перепитав хлопчик у сірій, надто легкій, як для початку жовтня, курточці.
- Мама Оля. Мою маму звати Оля. А тата - Луслан, - швидко і нерозбірливо пролепетало дівча.
- А іншу маму як звати, цю, що на лавочці біля мами Олі?
- То не мама, то Натаса. Вона купує мені соколадки, кіндели і глається зі мною, коли мама на лоботі, а бабуся Свєта йде на базал. А ти хто?
- А якщо Наташа тобі не мама, то може вона моя мама? - продовжував своє хлопчик.
- Натаса ніція мама. Натаса плосто глається з мамою. Мама казе, со Натаса така се молода заміз ходити, а я взе хоцю заміз, але завтла я іду в садік.
- Я - Таррррас, - впевнено, задерши носа, відрекомендував себе новій знайомій.
- Талллас?
- Тарас, - кажу. - Тарас я. Мені вже майже 6 ррроків і скоро в мене буде мама. Я сам іі знайду, от побачиш. От Вадіма мама знайшла, а моя напевно загубилася, шукає мене, шукає, то я і пішов ій помагати, сам іі знайду.
- Ого! А цого ти маму загубив?
- Я не губив! Я не хотів губитися! Тетяна Василівна казала, що всі наші мами просто зайняті трошки і живуть далеко. Деякі навіть живуть на небі, уявляєш?
- А я літала на небі! Так було стласно, але ми були на молі, і мама купила мені клуг, і я плавала. А се в мене є песик Дзесіка. Вона не кусається, але тато повіз іі злобити укольцік, соби вона була здолова.
- Один, два, тррри, чотири, пять, шість, вісім... - Тарас вже не слухав розповіді набридливоі Соні.
- Со ти лахуєш?
- Тихо! Один, два, тррри, чотири, пять, шість, сім?
-Так, сім, ісімдевятьдесять! Я взе вмію лахувати до десять! А се в мене є плансет і я дивлюсь свинку Пепу.
- Пепу? Не заважай. Я рахую, - хлопчик задумано проводив поглядом від входу до дитячого майданчика і навколо.
- Ну со лахуєш? Со?
- Мам рахую! Не заважай!
- Дулак ти. Я тобі не показу Дзесіку! - дівчинка підняла із землі рожеве відерце, зібрала лопатку і ляльку і побігла до лавочки, де склавши губи дві подруги викладали в інстаграм фото нового манікюру.
- Ще раз. Один, два, тррри, чотири, пять, шість, сім, вісім, девять, десять, одинадцять. Одинадцять мам. Хм, одинадцять мам. - Тарас кілька разів, повільно, аби не помилитися, перерахував усіх жінок, що сиділи на лавочках, штовхали туди-сюди кольорові каляски, говорили по телефону і піднімали з піска малюків, обтрясаючи забруднені комбінезони. - Тепер діти. Один, два, тррри, чотири, пять, шість, сім, вісім, девять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять... - пальці вже доводилось загинати по другому колу і сльози самі підступали до очей. Тарас знав, що плакати не можна, плачуть лише слабкі, а мами слабких не забирають. Але тут мам було лише одинадцять, а дітей навіть більше, аніж тринадцять, він знав, що далі можна не рахувати. Мам не вистачає. Йому знову не вистачає мами.
- Тарас! Тарас! Сікорський! Господи, дитино, мене завідуюча за шиворот викине, якщо ти ще раз перелізеш цей паркан, - до нього підбігла молода вихователька дитячого дому "Барвінок", що був зовсім поряд із парком біля новобудови, з якоі часто виходили на свіже повітря мами з малюками. - Тарасику, ну чого ти? Чого ти плачеш? Зараз у нас буде підвечірок, а там кожному дадуть йогурт і сирник. Ти ж любиш сирнички, правда? Ну ходімо, не мовчи. Зараз будемо гратися, а завтра всі дивитимемось мультик у великому залі, добре? - молода практиканка нещодавно влаштовувалась на роботу в дитячий будинок і всіма силами намагалася знайти підхід до малюків, яким бракувало батьківськоі любові і хотіла зробити іхнє життя таким, на яке заслуговують усі діти. - Ну давай ручку, ти ж дорослий хлопчик.
- Мені не вистачило зовсім трошки.
- Чого, хороший мій? Чого не вистачило?- вихователька намагалася без кінця говорити, аби швиденько перебігти до головного входу дитбудинку, доки завідуюча не помітила відсутність обох порушників.- Чого не вистачило? - вона глянула в занадто глибокі і сумні очі шестирічного хлопчика, яких так старалась уникати, аби не краяти серце.
- Мами. Мені знову не вистачило мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714865
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2017
Скільки у тебе зірок?
Давай, порахуємо разом.
Зробим, як діти, невпевнений крок
Й забудем минулі образи.
Де твій мізинчик, ну досить
У нас пять хвилин на "миритись".
Мене часто світом заносить,
Та я обіцяю снитись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2017
Будь сміливим, спіймай!
ну ж бо, граймо в "квача"!
Я давно вже не бачила твої нахмурені брови.
В мені боряться жінка віків і дурне дівча
в нашій геть мовчазній,
але дуже відвертій розмові.
Ми тлумачимо сенс і напевно дарма,
загубилися в часі і може й себе загубили.
І за тисячі миль глянь в вікно.
Теж зима?
От, і в мене.
І я тебе знову снила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709271
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2016
Як мало я знаю, як часто вагаюсь.
Ревную, шкодую, кидаюсь і каюсь.
Що сенс у житті таки є, точно знаю.
Що знов не зневірюсь - не зарікаюсь.
Ночами гризу, пережовую рани
Словами, неправдами вковані в душу.
Не суньте мені біблії та корани
Сама, я сама зрозуміти мушу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684903
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2016
Той день пам'ятаєш?
Гуділи цикади
Надривно і дико
Буцім востаннє.
Ми мріяли вдвох про пекучу Неваду
і ти щось казав там про вічне кохання...
На півдні грозили
Потужне торнадо,
А ми розсипали троянди у ванні.
Я мовчки цідила Піна Коладу
і ти щось казав там про вічне кохання...
Минуло вже, знаєш,
мабуть з десять років.
Були перипетії, згоди, зізнання,
Зробили багато неправильних кроків
і я не збагну, чи наснилось чи справді
ти щось там казав про вічне кохання?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2016
На холодному кафелі спала повія,
Згорнувшись калачиком, наче дитина.
В неї також є сни і нездійснені мрії,
Загубилась у світі нещасна людина.
Темні стіни розкинули тіні похмурі.
Ледве-ледве звернувши до сонця зіниці,
Десь в убогій коморі, в скорботі й зажурі
Молиться на колінах грішна черниця.
В одинаковім тілі, сотворенім Богом
Проживають свій час ніби в різних світах.
Перехрестям розходяться їхні дороги,
Спільні тільки надія, розпука і страх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682796
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.08.2016
Життя непередбачуване. Треба прожити лише четвертак, аби це зрозуміти. Безмежна людська душа, кожна може втопити в собі море спогадів, мрій, втоптати глибоко образи, сльози, сподівання і нестиме ту ношу аж до смерті. Скільки тих душ на світі, як ти , Боже, можеш зазирнути в кожну? Чи чуєш, як ниє ночами душа самітника, як щемить душа матері за дитиною, що за мить стала дорослою, як перебирає безкінця спогадами душа, що чує наближення смерті? Лиш вона певно знає, що треба було берегти, а що відкидати, аби не дерло роками рани. Душа людська, то тихе море сліз. Як влучно сказано. Бо що є душа? Де вона ховається? Хапає десь під грудьми, коли тривожишся, вертить в животі, як виникає почуття, тікає в п'яти, як страх наздоганяє. Слухаючи душу, вчишся бути людиною, бо тіло наше зрадливе, як перше сонце навесні. Засяє ненадовго, все для нього хочеться віддати, жити хочеться, а згасне швидко, не встигнеш і натішитись. Де й вона була та молодість?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682429
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2016
Де ступаєш, лишай по собі добрий слід,
Хоч ми знаєм обоє, життя - то не казка.
Нам відкритий безмежний, небачений світ,
Будь готовою жити, будь, будь ласка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682428
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.08.2016
Не боюсь, що наступного разу
Я вирву разом із м'ясом
Усі твої «за» і «проти»,
Аби ти стояв навпроти.
Я буду стояти горою,
Аби залишитись собою
На всякий лукавий докір
Чинитиму гордий опір.
Без слів треба розуміти,
Коли виступають душі.
Невинні Адамові діти
Живуть на постРАЙській суші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682229
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.08.2016
Гріх судити людину
За те, що слабка,
Може, в неї душа
Тільки-но народилась.
І тремтить перед
вибором серця рука,
Бо ж людиною бути
ще не навчилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682228
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.08.2016
Вже лягає вечір дідові на плечі,
Тихо кличе сутінь в сиву далечінь...
Соловей не плаче, як завжди щебече,
А над тілом грішним мовили: "Амінь".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509683
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2014
Ліс ще дрімає у ранішній тиші….
Паморозь гріє замерзлих гілок,
Вітер мете, завиває і свище,
Мовби тікає від чвар і пліток.
Враз – і хурделиця вийшла на ґанок…
Все закружляло, світ замело.
Ліс зустрічає блудний світанок
Й сонце Ярило, що десь забрело.
Хмари його заховають у міх,
Місяць підніме все вище і вище,
Й схилить його аж до зоряних ніг!
Ліс все дрімає у ранішній тиші…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509333
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.07.2014
Твої цілунки обпікають губи,
А в пристрасті нема думок,
Лише бажання…
Залишу слід на тобі – нігті й зуби,
Що це: сп’янілий дикий крок
Чи несподіване зародження кохання?
Шалено хочеться, щоб час спливав повільно,
Хай це безглуздо!
Очі ж як горять, дивись!
Мені здавалося, що я морально сильна,
Та хочу закричати: Зупинись!
Слова ж мовчать, прикриті поцілунком…
І тіло просить ніжності, палає кров…
Якби ж прокинулись в обіймах на світанку,
Можливо б зрозуміли, це-….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2014
IN GOD WE TRUST
або
«Сарказмна сповідь»
А ви знаєте як падає літак? Теоретично. Мало хто може похвалитися таким досвідом. А от я знаю. Це коли ти сидиш, міцно вп’явшись пальцями у ручки крісла, спостерігаєш за істерично наляканою стюардесою, яка тремтячим американським акцентом повторює: «Fasten seat belts!», розумієш, що в тебе стрілка на колготах, а поряд сидить засмаглий брюнет і… чорт забирай, він напевне вже наклав у штани, бо мій погляд в його сторону здається засоромив красеня. Ці чоловіки! Він ще б заверещав (на пару з японкою біля кабінки пілота) і почав плакати!... Та ну її цю стрілку. Навіть якщо ми впадемо в лісі і я виживу, дикі звірі потравляться моїми синтетичними колготками. Хоч щось тішить. Та ні, є ще одне. Ха! Мій гомеричний сміх викликав переляк у мужчинки збоку (вибач, милий, ми в одному казані). Заради цього можна й вмерти. На мені шикарні сережки подруги моєї подруги, до якої у мене щира ненависть. Дорогезні)) Танцюй бал, тепер їх тикатиме собі на носа якась аборигенка. Сміх та й годі. Може хоч помолитись? Чи демонстративно виголосити промову про швидкоплинність життя і неминучість смерті, ну і ефектно знепритомніти? О, я це вмію) Це ж певне останні хвилини мого життя… На що я їх витратила, на свої божевільні роздуми? Хоч би з брюнетом познайомилась. Цікаво, що буде після падіння… Бах-бах, суд, рай-пекло, ми з брюнетом в одній палаті, віскі, романтика… Чи ні?
«Plane ignored the zone of turbulence. Let’s hope for the best»
Що??!! Ще раз і українською! Я ж уже готова була красиво вмерти! Знову мої плани коту під хвіст. Чорт, і ця стрілка на колготах мене дратує… ех, брюнет все одно лежить непритомний… Ой, проснувся, посміхнувся))) Чоловіки! Можна жити…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509095
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.07.2014
Природність в моді нині побутує
І сплеск емоцій ціниться взнаки.
Косметика невинність цю ґвалтує,
Як аморальні й пафосні казки.
Театр грає журно епатажем,
Живі обличчя перетворює на сталь.
Яким ти хочеш бути персонажем?
Бо в мене вибору уже нема, на жаль…
Одягну маску радості й бурлеску,
Досиплю лестощів й кокетства до сарказму.
Вся в публіка розчулилася в сплеску
Нестримного фальшивого оргазму…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509092
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.07.2014
Коли прокидається завуальований сніжно-білим покривалом світанок, а промінь сонця малює нотки вранішньої колискової, з’являється ангел…Він прилітає до мене щодня… Тихо ступає попідвіконню…Боїться порушити мій сон…Спокій…Такий дивний і трепетно-ніжний спокій огортає мене. Я бачу казку… У весняному саду, біля старенької, розцяткованої фіолетовим пензликом, гойдалки, малює романтичні барви фантазії він… Мій ангел…Ледь помітним помахом руки творить чудеса.Огортає світ діафрагмами небесних видінь. Дивовижно… Сріблятою павутинкою,немов в хрещик вишитою з сонця, прикрашає небо. Я у раю…
Чи приходило до вас у гості кохання? Так непомітно, воно прослизує в щілинку вашого серця і…у вас з’являється ангел… Він зачаровує, п’янить, змушує тіло тремтіти, як від подиху вітру, а струни серця грати гучніше. Все оживає…Хочеться сміятись,плакати, молитись, літати, жити!!!!!!.....
…Але так сумно,коли він іде…Мовчазний, юний, коханий….Він завжди дарує ніжний поцілунок на прощання… Я відчуваю його теплий подих на своїх спраглих вустах… Пахне м’ятою,як дитинство…Мій ангел… Я вірю йому, завжди віритиму… Він мій небесний маленький принц… Я розповім йому свою таємницю, бо лише він цілу вічність,вічність вічностей берегтиме мою душевну сповідь. Він, як чарівник, складає мої таємниці та думки-рани у скарбничку свого серця, яку замикає золотим ключем кохання… Він завжди зі мною, в моїх помислах, вчинках, думках, крокує стежинами життя. Мій ангел…
От тільки б дочекатися…. Вдихнути аромат його барвінкового волосся, поглянути в його мрійливі блакитно-перламутрові очі, прошепотіти: «Люблю…» і завмерти… Адже з ним світ змінюється. Він-його творець. Ми навіки будемо разом… Я і мій Ангел….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507768
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.06.2014
Чиясь МАМА сьогодні спіткнулась і впала горілиць на тротуарі - світ обійшов навколо. Чиюсь МАМУ сьогодні штовхнули в тролейбусі, обізвавши старою коровою. Чиясь МАМА збирає недопалки і витирає обпльовані умивальники. Чиясь МАМА ховає сльзи, продаючи за безцінь опалі яблука, щоб заробити на хліб. Чиясь МАМА прибирає розкидане сміття у парку і підмітає вулиці. Чиясь МАМА - продавець, начальник,прибиральник, викладач, бібліотекар, кондуктор, вчитель, касир, міліціонер, пекар, лікар, безхатько! Чиюсь МАМУ можна спокійно, без докорів сумління, образити??? На її місці завтра буде твоя. Сьогодні хоронять Чиюсь МАМУ.На її місці завтра може бути твоя. Треба поважати чужих матерів і берегти СВОЮ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507765
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.06.2014
Наші невічні матері...
Так жаль, що Бог не дав Вам сили,
Щоб від світанку до зорі
Ви на руках дітей носили...
Наші невічні матері…
Вже вкрились скроні сивиною,
Вже відлітають журавлі,
Та не повернуться весною...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2014
В тумани одягаються дерева,
Бо чорний стовбур їм не до смаку.
Ялина носа дре, як королева,
Глядить з вершка на себе у ріку.
Берізка збоку скромно причаїлась,
Ховає голі гілочки за дуб.
Ялинка ж на півлісу так розсілась,
Ніби не дерево землі, а пуп!
«Дивись яка!» − урвавсь терпець у дуба,
Ти перша модниця хіба на Новий рік!
У тебе все життя − одна зелена шуба,
А ми міняєм кольори весь вік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2014
Причин багато для думок,
А сенсу в них: лиш трата часу.
Один невірний, хибний крок
Й нема у тебе більше шансу.
Пусті образи без потреб...
Ти тільки карта у колоді,
А твій обрамлений портрет
Вчеплю на грудях (так по моді).
Ти просто клаптик у житті,
А міг бути життям, ти ж знаєш,
В своїм старечім каятті
Ти усвідомиш, що кохаєш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2014
Безпросвітно замело снігом душі,
І навколо твориться казна-що...
Україна − не що інше, як боксерська груша,
Цвіт мордують − ну а владі, люди, все одно!
За плечима роки не в раю прожиті,
Скільки довелося скуштувати горя...
Завелася напасть в запашному житі,
Почорніло і без того старе Чорне море.
Небо вкрилось димом над людним майданом,
Чути крики: «Слава!» і плач матерів.
Відбирають найцінніше, що нам Богом дане!
Брат вбиває брата, син гнобить батьків...
Судний день настане, не довго чекати.
Кожен буде мати те, що заслужив.
Засміється вбивці в очі сива мати,
Прокляне за сина, що жити хотів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2014
Двері моєї душі завжди відкриті для тебе,
Тільки, будь ласка, прошу
Раптом тобі збагнеться
Завітати в пору дощу,
Коли буде вологе небо
Плакати в чорні калюжі.
Ти, будь ласкавий,
Витри ноги від бруду,
Перед тим, як ступати у двері моєї душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506230
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2014
Я хочу від тебе дитину
Сина чи доньку
Байдуже…
Тільки б!
Жили б з тобою в хатині
Теплі й червоні
Росли б на подвір’ї
Яблука…
Ми проводжали б вечір
Хлібом і зорями
Ти, обійнявши за плечі,
Назвав би мене
«Долею»…
Тільки б
Життя нас вітало
Теплими ранками
Щастя щоб нам
Посміхалося
Сонцем й світанками…
Тільки б
Хотілось сміятись
Молитись
Плакати
Долі за кожну посмішку й погляд
Дякувати…
Тільки б
Любові нам вистачило
Аж до смерті
А далі…
Далі побачимо
В круговерті…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2014
Ти скажеш: «триматись за руки - це не для мене».
Ти, мабуть, ще просто не пробував цього ніколи,
Коли одним махом всі гонить страхи і проблеми,
Коли є лиш двоє - і більше нічого навколо.
Всі так чи інакше ховаються часом від маси,
Рука до руки тягне імпульсом між перехожих -
Знаходиш одну і байдуже, якої ви раси.
Рука до руки - не за кольором, душі би схожі.
І саме ці руки так ніжно пестять волосся,
І саме вони, що зігріють і вкриють від світу!
Дивуюся дивом, знайти їх таки вдалося,
Між ними лиш стануть рука до руки діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506119
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2014
Не боюсь, що наступного разу
Я вирву разом із м'ясом
Усі твої «за» і «проти»,
Аби ти стояв навпроти.
Я буду стояти горою,
Аби залишитись собою
На всякий лукавий докір
Чинитиму гордий опір.
Без слів треба розуміти,
Коли виступають душі.
Невинні Адамові діти
Живуть на постРАЙській суші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506117
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.06.2014
Десь може є ще хоч трохи такої любові,
що заплітає щоранку із сонцем коси,
що дає сил як весняні таємні роси,
з одного тіста, з одної крові…
Може десь є хоч на краплю схожі губи,
що як дощ землю щедро всипають тіло,
що як світанок і невідворотна згуба
тягне до себе хитро, дотепно, вміло…
Десь може є ще хоч трохи такого серця,
хоч на третину щоб вміло так щиро любити!
Десь сипнеш цукром, а десь до смаку і перцем,
треба все встигнути, все пережити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505868
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.06.2014
мені мабуть не треба нікого
хто був би хоч трохи не схожий на тебе
щоб хтось не такий лоскотав мої п*яти
коли я ще сонна сповзаю з ліжка
щоб хтось не любив молоко у каві
і так не лінився ходити пішки
мені напевно не треба нікого
щоб хтось не так посміхався щиро
щоби любив вареники з сиром
бо я їх насправді теж не люблю
мені точно не треба нікого
що мав би хоч трохи інші очі
щоб не дивився фільм до півночі
коли я дратуюсь бо вже болять очі
і навіть футбол я готова терпіти
й твої сорочки що всюди де станеш
лише щоб твоїми були мої діти
і трепет той трепет коли ти лиш глянеш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505865
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.06.2014
*...і на перетині віків
хоча б на мить варто спинитись,
вклонитись пам'яті років
і пильно в очі подивитись
тому, хто поряд біля тебе,
з ким наче й ближче стає небо,
подякувати, кому треба
...і Богу щиро помолитись
за тих, хто молиться за нас,
кого нещадно топче доля
...за тих, з ким швидко плине час,
з ким дихаєм на повні груди,
на жаль, живемо тільки раз,
бо всі ми смертні, просто люди
...і непідвладний нам лиш час...*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505476
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.06.2014
В мареві ночі невміло купаюсь
Аж обдираю до болю лікті,
Щоб дотягнутись крізь терни стараюсь
До потаємних, забутих реліквій.
Спиною світ підпираю щосили
Тільки б не впасти, Боже, не впасти б!
Дай, залатаю розірвані крила,
Що підітнули у загнаній пастці.
Феніксом вилечу з попелу й бруду,
Стану рівнятись до вищих, до кращих
Волі негідних коритись не буду.
Більше не страшно. Зовсім не страшно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505467
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.06.2014