| Сторінки (1/77): | « | 1 | » |
І чим більше перед тобою зло,
чим лютіша темрява, ближчий край –
тим руків'я легше, жорсткіший крок,
бо життя – це зрештою просто гра.
І коли за брамою вічна ніч,
за плечима втома, в очах туман –
виступаєш з мороком віч-на-віч.
Є вогонь, а смерті – її нема.
І якщо в полоні пекельних битв
все стається пилом, і ти один –
виростають тіні, мов антрацит,
розчиняють сумніви і сліди.
І де кров в’їдається у метал,
чорний дим отруйно пече гортань –
там тремтить невтрачена висота.
Найгустіша мла – в передчас світань.
Вибухають іскри в пітьмі повік,
від напруги серце по швах тріщить –
меч стискаєш дужче. Ні кроку вбік.
Світ стає позаду. І він твій щит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845606
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.08.2019
танцюють тіні. на шорсткій стіні
з’являються туманні силуети.
кімната потонула в бурштині,
платівках, непов’язаних сюжетах.
на перехресті сонячних доріг
пил серпантином стелиться під ноги.
поламаний годинник нагорі
ритмічно відбиває епілоги.
відходить спека. розпашілий день
повільно стигне в затінках акацій.
шовкова тиша тане де-не-де,
стривожена букетом інтонацій.
шибки медові. обеліски хмар
вдаряються об скло і відступають,
спадають літаками на бульвар
у невловимих паперових зграях.
на смак повітря – пряне молоко.
липневе сонце в лініях асфальту
згортається акриловим клубком,
міняючи зеніт на контральто.
тягучий вечір. спокою межа.
останній промінь зблисне і розтане,
лишивши вулиць сутінковий джаз,
висотки, вгрузлі в небо, мов титани...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838739
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2019
Без присяги. Між чорних потертих свитин.
Ніби чортів штрафний батальйон.
Сотні рівних шеренг. Тільки кожен один.
Перед кожним його Рубікон.
Неприкаяний сон обірвався за мить.
За плечима стоїть листопад.
В голові без упину набатом дзвенить
Остогидле «Ні кроку назад!».
Перша крига взялась. Ранок стигне в імлі.
Від напруги повітря гуде.
Нам належить вмирати. Без сліз і без слів.
Страх затерся на споді грудей.
Ми гарматне начиння. Несправний набій.
Наша зброя – уламки цеглин.
Жоден з нас не відчує романтики війн
За ці кілька коротких хвилин.
Крик прорізав пітьму. Божевільний наказ.
Голос – плетиво люті і скла.
Ми усе віддали. Нам би виграти час,
Просто жити… Була не була.
Наче брама до пекла, останній плацдарм.
Сумнів вартий розпечених куль.
Ще півкроку. Смертельно холодна вода.
Наостанок – сліди на піску.
Розкуйовджене дно. Лиш глевка каламуть.
Сенс всіх воєн - він також на дні.
Обпікає легені. Втрачається суть.
Думка в’язне в густій пелені.
Над рікою туман. Берег в залишках верб,
У вологій брунатній траві.
Допливли! Допливли? Що робити тепер?
Ми чомусь залишились живі.
Зусібіч опадає дощами метал.
Біль – постійний супутник атак.
Небокрай затулив незавершений вал:
Нам його не торкнутись ніяк.
Все. Останній удар. Кров’ю пахне земля.
Тільки б галас триклятий затих:
Щоб ніхто не кричав, не тікав, не стріляв.
Щоб вдалося зробити хоч вдих...
Небо сіре, мов спомин про втрачений дім.
Все життя – кулеметний вогонь.
Нас чекає Сибір. Пощастило. А втім…
Прокидатись у прірві безсонь
Листопадом на дні. Непроглядним, мов дим.
Мерехтінням червоних знамен.
Знов і знов форсувати цю ріку із тим,
Хто не мав ні облич, ні імен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759048
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.11.2017
Облиш. Ми варті пережитих лих.
Ми варті зречень, зрад на попелищі,
Дурних образ, недосконалих віршів,
Розчарувань, прокльонів смоляних,
Безмежної самотності в путі,
Надій незбутніх на межі зневіри,
Жалючих струн пошарпаної ліри,
Крапок у довгожданому листі.
Ненависті ми варті й поготів,
Списів в спині із опалом гармати,
Байдужості, готовності до страти,
Уїдливих насмішок, гострих слів.
За ідеал, вмурований в серця,
Сталеву тятиву, незламне вістря,
За пам'ять неприборкану і чисту,
Що буде чесна з нами до кінця.
Ми варті іскор з-під важких коліс
Спрямованих у небо ешелонів,
Метеликів на втомленій долоні,
Простого розуміння й щирих сліз,
Бульварів із лампадкових мереж,
Свічад дощу між стеблами блавату
І тих, за кого можна помирати,
І тих, за кого варто жити – теж.
Покинути обридливе шосе,
Знайти себе у відблисках заграви
І зрозуміти, впавши в дикі трави, –
Ми варті щастя. Щастя – більш за все.
----------------------
малюнок Алексея Курбатова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752709
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.09.2017
Рим горить. Не зважай на прелюди.
Ні, не буде дощу. Рим горить.
Верещать перелякані люди,
В колотнечі товчуть прапори.
Остаточно зникає колиска,
Де спокутують гріх на хресті.
Покровителів, ідолів низка.
Всі відомі – але не святі.
Кожен очі здіймає до бога –
Сотні тисяч німих голосінь...
Тільки він не покаже дорогу
Між палаючих нині твердинь.
Він ніколи не чує молитви.
Так разюче здогадка пече:
Власноруч влаштували гонитву
За марою самотніх ночей.
Смерть імперій. Ножами у спину
Обернувся шовковий туман.
Розлилася вином по руїнах
Кров, де хижо блищав ятаган.
Канонади непрожитих весен –
Нескінченне відлуння навал.
Досить скиглити. Він не воскресне.
З паленищ проростає трава.
На світанку нової епохи
Час прощатись навік зі старим.
Сам на сам з неіснуючим богом
Догорає покинутий Рим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751249
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.09.2017
Вічність невтомно виписує кола.
Крізь небуття у наступне ніколи
Вільно вливається час.
Сонце відбилося кров'ю на сталі.
Спроби змінити майбутнє – невдалі,
Звісно ж для них – не для нас.
Під надокучливий скрегіт металу,
Хто я і звідки, вони запитали.
- Ймення мені легіон.
Ваша релігія тут ні до чого,
Я зустрічався і з чортом, і з богом
Й досі шаную закон.
Марно вдивляєтесь в сутність безлику,
Я – нескінченність, нема мені ліку.
Не допоможуть хрести.
Я не добро і не зло – тільки зміни,
Що, виростаючи з вогкої глини,
Створюють ліпші світи.
Доки Атланти це небо тримали,
Ви заправляли диявольським балом,
Всюди знаходили зиск.
Темрява світ у долонях колише...
Бій – це життя. Ви ж намолену тишу
Кидали на терези.
Сотні провинностей, виправдань сотні...
Очі палкі виглядають з безодні
Вироком судного дня.
Хай це звичайні слова серед бою,
Брязкіт мечів віддається луною,
Стогне нещадно броня...
Тільки спотворена похапцем віра
Вас не врятує, розписано сірим
Здавна омріяний сон.
Світ не пристане на хибні умови.
Правда очиститься кров'ю і словом.
Ймення мені легіон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751075
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.09.2017
Наді мною зміяться скляні сади.
Наді мною йде нежива вода.
На папері лишають пером сліди –
Черговий підписаний конкордат.
Хтось повідав, що вкотре з'явився бог.
Вони знов шукають йому ім’я.
Вимальовують клаптиками епох
Ряд пояснень дивних його появ.
Світ складається з сотень почутих рим,
З філігранно виточених вершин...
Серце крається. Друже, ти віриш їм,
Хоча досі стільки чудес вершив.
В чистім небі яриться налитий щит –
Стільки лиха бачив, а все ж зберіг.
Від могутнього кроку земля тріщить,
І, мабуть, це мій найстрашніший гріх.
Я іду. Невагомість – моя сестра.
Заплітаю Всесвіт в прості рядки.
За плечима лишаються біль і страх –
Острівцями пам'яті вздовж ріки.
Жорна часу стирають міцний граніт,
Лабіринти шляху вкриває пил.
Кожну віру годує свій неофіт –
Зайвий вигин в зграї життєвих кіл.
Вкотре площу в обіймах стискає люд.
Волоцюги моляться на хрести.
Божевільний табун брехунів, приблуд.
Найсумніше те, що між ними – ти.
Запроторили сонце на ешафот –
Це людська любов до палких вистав.
Завмирає відлуння останніх нот...
За діла платити момент настав.
В небо тягнеться цівкою білий дим.
Тисячі теорій чекає смерть.
Наді мною палають скляні сади.
Під несправжнім богом палає твердь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750545
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.09.2017
Надто близько. Занадто. У серці, в самій крові.
Ви стояли пліч-о-пліч, і тим ви були живі.
Проти натовпу дурнів, за мрію, за правду, за…
Вічні цілі, що долі сплітали, немов лоза.
Небо рясно засіяти зорями на льоту,
Бути кращим, не втративши внутрішню простоту.
Рятувати світи. Будувати свій власний світ…
Та-от сіра буденність лишила глибокий слід.
Щось зламалось всередині. Зникло. Спливло, мов дим.
Боже, як він змінився… Чи завжди снував таким?
Полетів за тобою метеликом на маяк.
Йти за світлом спромігся. Світити – не зміг ніяк.
Ти рівняв по собі, уявивши, що не один
Бачиш правду. За це пробачав їм мільйон провин.
Кожен другий полишив, мов дерево жовтий лист.
Тільки боляче знову. Все рівно: тепер-колись...
Не шкодуй тих, хто винен. Тим більше, він винний сам.
Це для нього горить на світанні тривка роса.
Власноруч впав на дно і тримається там, на дні,
Де його, не тебе, кличуть марення навісні.
За простягнуту руку – він в спину встромляв ножі.
Виявляється рідні бувають такі чужі.
Над глибоким проваллям не втримає – зіштовхне.
Не ворожий, не свій, не ніхто. Забагато «не»…
Неприборкана темрява в грудях постійно зве.
Він усе змарнував, бо дозволив їй взяти верх.
Бо загрався у велич і зрадив своїй меті,
І загинув, не будучи несеним на щиті.
Закінчилася слава за справи вчорашніх днів.
Відбриніло. Затихло. Ні звуку сліпих громів.
Він отруює кров. Випиває життя до дна.
За сумнівну підтримку і спогад – страшна ціна.
Біль зійшов нанівець. Залишилися тиша й лід.
Він вже стався минулим. Минуле – згорить в імлі.
Скільки можна тягнути до сонця. Іти за двох.
Що ж накоїти варто, аби відвернувся Бог.
Завжди битись за рідне, допоки струна дзвенить,
До останньої миті... Настала остання мить.
Як раніше не буде. Облиш його. Відпусти.
Не шкодуй його, ні. Бо інакше це будеш ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750278
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.09.2017
Дощ збирається йти. Не хапай його за рукави.
Хай у розпал печалі лунають тривожні набати.
Кожна крапля повинна в польоті своє відпалати,
Щоб важкою сльозиною впасти на лезо трави.
Туга буде душити. Безтямно ридати не смій.
Ми не “світу цього...”, та нам теж заборонено плакать.
І якщо з летовищ шлях веде на розхитану плаху,
Навіть там, на краю, не зрікайся загаданих мрій.
Наші душі Бог вилив немов із голландського скла –
Гострі зуби зломили об нас загартовані преси.
Залишившись собою на тлі кровожерних депресій,
Не ставали на бік доброти чи всесвітнього зла.
Ми вгрузали у рейки. Налякано потяг стримів,
Залізничні хвости прокладали інакші стежини.
І ніхто вже не вірить, що нас дожене гільйотина,
Доки ллється в повітрі протяжний нагострений спів.
Хай ніколи не будуть вдягати вінця на чоло,
Хай серпанкове небо для нас остаточно закрите,
Є мільярди небачених фарб, невідіграних ритмів.
Ми напишемо те, чого в світі іще не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681773
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2016
Ніч під колеса стелиться горобина.
Дощ відбиває здавна відомий ритм.
Ллються водою вічності крізь хвилини,
Обрій смолистий диким вогнем горить.
Скошені трави рясно вкривають берег.
Темрява, місяць, чиста річкова гладь...
Вкотре Перун громовицями небо пере,
Гострить сокиру. Іскри довкруг летять.
Стільки чудес у бездонному серці бурі.
Спіймані краплі – з полум'я і води.
Блискавки зводять павоттю срібні мури,
Чітко виводять рухів твоїх сліди.
Світ прочиняє навстіж небесну браму –
Думкою можна зрушити зір шатро.
Мрій невимовних грона бринять словами,
Стрічкою в'ються поміж мережив крон.
Кожна молитва буде в цю ніч почута,
Щирі бажання – виконані сповна.
Кожному вчинку – власні ціна й покута.
Виправдань сотні. Правда лише одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677019
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.07.2016
Чорне сонце за край заходить,
Не пірнай, як не знаєш броду.
Я дивлюся в прозору воду,
Де є зорі – немає дна.
Біла ніч вибухає воєм,
Не торкайся її рукою.
У безодні, що наді мною, –
Нерозгадана глибина.
Чорна стежка лежить в тумані,
Не ступай по тривкій омані.
Витанцьовують гострі грані
На поверхні тонкого скла.
Білий верес вкриває поле,
Не вколи собі пальця болем.
Я простую. Вперед і вгору,
А довкола тремтить імла.
Чорний камінь стрічає грози,
Не показуй гарячі сльози.
Заплітається тінь у коси,
Між заточених ікл вінця.
Білі вежі тримають небо,
Не втрачай своїх днів даремно.
На важких мармурових стеблах
Виростають палкі серця.
Чорні крила черкають хмари,
Не шукай несусвітні чари.
Попри долі стрімки удари,
Дике сонце обходить край.
Білі мрії лишають віхи,
Не носи за плечима лихо.
Шелестить нетутешній вихор:
Я чекаю. Часу не гай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674375
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.06.2016
Що, якби ти не згоріла тоді?
Колами бігає час по воді,
Сонце засвічує площу.
Хто має право на цьому суді
Винести вирок? В бездумній ході
Світ поспішає на прощу.
Вдосвіта срібним знаменом була,
Сотні думок з кольорового скла
Ти об'єднала в ідею.
Люди невдячні, зрадливі птахи,
Марять спокутати власні гріхи
Смертю, але не своєю.
Можеш складати десятки молитв,
Силою духу переграних битв,
Тільки кому що до того?
Кажуть, що віра твоя – маячня.
Знай же, зречешся – і чорна стерня
Завжди колотиме ноги.
Байдуже. Мить – і палкий епілог.
Скільки згадають твоїх перемог
Злі, одурманені лиця?
Сірим мотуззям обплетений стан.
Світові в очі дивись – чим він став? –
Іскра в огні інквізицій.
Справжню ідею ніщо не бере,
Хай наростає нав’язливий рев,
Жар обступає стіною.
Вогнище згасло, а ти ще жива.
Дивно... Руан не знаходить слова,
Щоб говорити з тобою.
Більше ніхто не пов’яже руки,
Тільки, чи змінять майбутні роки
Сутність людської отари?
Діло нехитре – меч взяти і стяг,
Важче – у сірих, однакових днях
Стійко тримати удари.
Кожен твій порух – для натовпу знак.
Хай що там кажуть, життя не війна –
Тихе тремтіння лампади.
Серцю ж потрібен шалений сумбур,
Бій із десятком смертельних фігур,
Дикі, рясні зорепади.
Істина вічна й напрочуд проста:
Стане руїною твій п’єдестал,
Ймення – із вічності стертим.
Курява, полум'я, галас і дим.
Кожен герой, аби стати святим,
Мусить яскраво померти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659701
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.04.2016
Сині коти на скляних підвіконнях
Рухали напрями вічних вітрів.
Боже, врятуйте мене від безсоння,
Згублену в кроках вчорашніх віків.
Плутану в коліях дивних трамваїв,
Що не ведуть у потрібні світи.
Тільки на площах безлюдних, безкраїх,
Можна у Всесвіті долю знайти.
Биту роками, затуркану світлом,
З крилами чистими, наче кришталь,
З диким багаттям в кишені і вітром,
Що загартовує душу, мов сталь.
Сині коти, заберіть мене звідси,
З людяних міст, що любили колись –
Більше не можу терпіти це місце,
Звідки так важко здійнятись увись.
Вишкір байдужих, в обличчя закутий,
Сиві світанки в обіймах біди…
Краще в самісіньке пекло стрибнути,
Ніж хоч на мить повернутись сюди.
Боже, врятуйте мене від безсоння,
Зайвих відвертості і доброти...
Сині коти на скляних підвіконнях
Кличуть у подорож в інші світи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644312
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.02.2016
Ми люльки курили, коли догоряв Карфаген.
Залізо кували, як греки заходили в Трою.
Коли воювали об’єднання диких племен,
Ми вже існували, і вже існували собою.
Світанки стрічали і колосом житнім в жнива
Дороги стелили невтомно до рідного дому.
Це ми зберегли світом сказані давні слова,
І піснею їх пронесли крізь віки в невідоме.
Ви декого з нас прирівняли до власних Богів,
Коли від нудьги ті приходили в ваші покої.
Їх різьблений меч так потужно і чисто дзвенів,
Що ви називали це подвигом, а не війною.
Ми першими вигнали геть золотаву Орду,
Онуки Сварога, відважні Перунові діти,
І світ не молили приборкати нашу біду –
Самі зрозуміли, що з нею потрібно робити.
Ви нас наділяли десятками різних імен,
Та прізвиська ті не міняють веселої вдачі.
Бо небо звертається барвами наших знамен
І ворог не раз ще від нашої шаблі заплаче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620490
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.11.2015
Взяв п'єдестал і поставив на нього людину.
Це – фараон... Це – цариця безхатніх племен...
Дим від жертовників знову в'їдається в спину
Синіх небес, виплітаючи там гобелен.
Сам собі Бог і сама собі вічна управа.
Вірний месія, пророк, божевільний тиран.
Людству то байдуже. Людство вигадує справи.
Людство не буде серця лікувати від ран.
Сотні релігій. Останні молитви до вітру.
Тихі прощення і ріки обагрених сліз.
Доки всесвітній тотем пануватиме світом –
Будуть журитися втомлені пасма беріз...
Був би той Бог – він змінив би нещасну годину,
Знищив диктаторів, прояви зла спопелив,
Він врятував би у людях звичайну Людину,
Він би проніс її через байдужість років.
Світло у душах замучених, вічністю вмитих,
Він би знайшов. Він би стовідсотково знайшов.
Тільки невже сіре небо для нас вже закрите?
І недосяжна його безкорисна любов?
Де ж він той Бог?! У якій із баталій загинув?
Хто буде Всесвіт від жаху ночей рятувать?
Чи він настільки жорстокий, що в’язь тополину
Буде палити жертовникам чорним під стать?
Це неможливе зітхання, остання надія.
Хто змінить світ, якщо люди позбавлені сил?
Кажуть, без нього ми просто, мов вуглик, дотлієм,
Вітром рознесені будем, мов місячний пил.
Він нас не чує. Він вічність приборкує іншу?
Може він знає, як інший приборкати час?
Зміни не йдуть, і щодень виливається гіршим –
Бог не загинув. Бог просто у кожному з нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614428
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2015
Вітринний блиск б'є місяцеві в груди,
Афішами здригаються слова...
А він іде. Із Всесвіту в нікуди.
А в ньому кожна крихітка – жива.
І брязк, і виск – гарчать залізні коні,
Крізь себе пропускаючи орду...
Старий гуцул на людному пероні
Потроху вичакловує ходу.
Йде повагом, спираючись на бартку –
І вік не той, і музика не та...
Від натовпом народженого ґвалту
Лиш вітер не загубить вірний такт.
Довкруг гудуть, раз зиркне хто спідлоба:
В сорочки надто вишивки чудні?
Чи може візерунок хтось вподобав?
Це ж рідне й... невідоме в наші дні.
Він тут чужий, і час йому не рівня.
А може то вони усі чужі?
Без ліку літ, та звідки йде коріння?
Мільйон облич, насправді – ні душі...
Неспішно йде, натомлено, печально...
Життя – це вічність. Вічність – тільки мить.
Та раптом, озирнувшись, на прощання
Промовить: Прошу, се́бе бережіть...
------------------------------------------
Картина Вадима Одайника – художника закоханого в Карпати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610986
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.10.2015
Крила метеликів сріблом тихенько покрилися,
І павутиння витає в повітрі, мов дим.
Осінь приходить щоразу ходою невпинною
І розмальвує листя в гаю золотим.
Килим настелить на землю із миру і злагоди,
Світла принесе і кілька краплин гіркоти...
Часом буває осінньою сірою мрякою
Змушує душі у айстрах яскравих цвісти.
Як не банально - одягне кругом все у золото,
Хоч на секунду притягне твій зір до алей,
Змусить застигнуть з німим і захопливим подивом,
Скинути маски й тягар повсякденних ролей.
Тихо-претихо і ледве вловимими рухами,
Ввечері Осінь запалить усі ліхтарі,
Щоб усе золото, скверами складене й парками,
Здатне вночі було сяйвом яскравим горіть...
Крила метеликів сріблом тихенько покрилися,
І павутиння витає в повітрі, мов дим.
Осінь приходить щоразу ходою невпинною
І розмальвує листя в гаю золотим...
--------------------------------------------
Картина художника Леоніда Афремова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604648
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.09.2015
Годинник на башті пробив рівно північ.
Вже музика стихла, закінчився бал.
І кожна принцеса отримала принца -
На всіх зачекався щасливий фінал.
Вже дійсністю стали усі перемоги:
Чаклунки лихі по в'язницях сидять,
Тихенько обійдені всі застороги -
Для кожного буде щасливе життя.
Палаци розкішні, де все кришталеве,
Чарівні люстерка, вінці золоті.
І друзі хоробрі і сильні, як леви,
Які залишилися вірні меті.
Щасливі весілля, врятовані царства,
Немає проблем і немає невдач.
Володарі мудрі і зникло бунтарство,
Ніде не почуєш затурканий плач.
Годинник на башті пробив рівно північ.
Бажання таємні здійснились за мить.
На жаль, у чаклунства єдиний є принцип:
За нього потрібно чимало платить.
-----------------------------
Картина "Нічний Львів", Анастасії Головирцевої
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603446
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.09.2015
Опустила руки, розпустила думи.
- Неважливо, де ми. І байдуже, хто ми.
Поскладала крила, проганяла вічність.
Більш не брала ношу надважку на плечі.
На столі поклала оберемок квітів.
- Натомилось серце за нічим боліти.
Опустила очі до землі, додолу.
Зіпсувала щастя, зіпсувала долю.
Не творила війни за свою свободу.
- Відпускаю душі, коли сонце сходить.
Заховала силу у найдальшу скриню.
Забувала цілі - не її провина.
Голосно мовчала, проливала сльози.
- Тут не ходять люди, по чужій дорозі.
Партії програла, розміняла карти.
Забувала речі, що найбільше варті.
Зорі шепотіли, кликали до бою.
- Гірше, ніж програти - бути не собою.
Встала ще до півнів, кинула всі справи.
Всю брехню - у ватру, залишила правду.
Піднімалась вгору, розправляла крила.
- Просто я ніколи в світі не просила.
Що була - вернулась до своєї долі.
Сильний дух з'явився - з'явиться і воля.
Самотуж справлятись, досягати всього.
В час, як дуже тяжко - це вже перемога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602433
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.08.2015
Не дивись на програнії битви –
Ми програли бій, а не війну.
Треба нам і програвати вміти,
Головне не втратити мету.
І нехай хтось раз нас переможе –
Більше ми цього їм не дамо.
Перемог багато бути може…
В певний час за все відповімо.
А якщо невтомно працювати,
Зможемо тоді, мій вірний друг,
Відсіч всім суперникам ми дати
Треба лиш не опускати рук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599019
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.08.2015
На всі сто тисяч звершень потроху розтринькав себе.
Залишилося що? - Нічогісінько геть не лишилось.
Так хотілось торкнутись хоч думкою клятих небес,
Тільки крила в польоті осипались срібленим пилом.
Крізь колючі терни продирались і власну печаль
Заховали в жорсткі, недосяжні для долі тенета.
Так нещадно боролись, що врешті нічого не жаль -
На ваги власну душу поклали - розмінну монету.
Віддавали усе, навіть більше, ніж можна віддать.
І сплатили за все, за що можна було заплатити.
На порозі лишили свої непрожиті літа,
Всі примарні надії й навіки нескошене жито.
На шляху до мети, роздираючи добрі серця,
І впиваючись словом їдким у розчулені душі,
Не знаходили власному смутку живого кінця.
Досягали все більше і долю картали все дужче.
Відшукавши стежину у зорями вишитий край,
Між самотніх вершин прокладаючи втомлені кроки,
Врешті-решт зрозуміли, якщо перейти певну грань,
Можуть ціни за все стати раптом надмірно високі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598551
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.08.2015
Там починається світ, що ми чуємо,
Бачимо в яві і снах.
Безладом, хаосом вічним отруєний,
Полум’ям чорним в очах.
Цупко корінням впивається дерево
В зрошені часом ґрунти,
Гілля своє простягаючи впевнено
В інші безкраї світи.
Там перше слово ніким не промовлене,
Там відкривається суть.
Кожні півподихи, наміри, погляди
Слід за собою несуть.
Там кожна річ виявляється іншою –
Правда трима терези.
Серце вистукує ритмами швидшими
Майже в чотири рази.
Там прокладаються часом і простором
Довгі стежки в небуття.
Той, хто керується силою й розумом,
Може змінити життя.
Там в неможливого шанс є здійснитися –
Лиш підібрати ключі.
Способи вірні знайти і можливості,
Знаючи витік причин.
Там за порогом чатують небачені –
Жадібні, ласі і злі.
Досі нікому не можуть пробачити
Сонце в холодній імлі.
Там ти беззахисний навіть озброєний,
В темряві – ти дичина.
Помилка, вчинок з ненавистю скоєний
Душу спустошать до дна.
Там за плечима в потилицю дихає,
Пильно вглядається смерть.
Досить півоберту – кроками тихими
Зникне розхитана твердь.
Ділом шляхетним, цікавістю ведений,
Знаючий ціну життям...
В землі ступаючи, тінню заплетені,
Можеш залишитись там.
--------------------------------------------
Нава – німий безмежний простір, безладна суміш матеріальних елементів світу, темне й життєдайне джерело всебуття. Безладна маса, з якої виник світ. Також цілковите безладдя, плутанина, суміш, весь неживий, непроявлений світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598378
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 08.08.2015
Можна просто писати типові рядки,
А можна складати вірші.
Можна просто сказати: фундамент хиткий,
А можна зробить міцніше.
Можна просто ступити лише один крок,
А можна іти до цілі.
Можна просто провести дарма весь урок,
А можна зробити діло.
Можна просто створити буденний портрет,
А можна – шедевр відвертий.
Можна просто так здатися, зняти кашкет,
А можна боротись до смерті.
Можна просто робити зірок відкриття,
А можна бачити сяйво.
Можна просто прожити звичайне життя,
А можна і незвичайне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598259
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2015
Львів зустрічав нас ранковим дощем.
Сивим, прозорим, розхристаним небом.
Жменькою вулиць, що в'ються плющем.
Поглядом вічним старезного лева.
Стукотом втомлених кінських копит.
Свіжістю ранку і добрих кав'ярень.
Містом, що в променях зливи дзвенить
Шелестом спогадів літніх книгарень.
Запахом ладану давніх церков.
Стежкою колій старого трамваю.
Тишею в закутках темних альков.
Гомоном люду на площі безкраїй.
Лагідним світлом живих ліхтарів.
Тихими кроками ніжних акацій.
Розсипом світлих зірок угорі.
І павутинням з тендітності й грацій.
Голосом ледве відомих поем,
Ніби черкнувши на пам'ять листівку,
Львів проводжав нас похмурим дощем.
Блиском калюж в лабіринтах бруківки.
-----------------------------------
Картина львівського художника Сергія Цемрюка. Серія «Старе місто».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598063
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2015
Перли з неба сиплються, котяться, падають.
Ґрона виноградові зріють у саду.
Пісня розливається злетами, спадами,
З серця викорінює прокляту біду.
Тихо випрядається золотом ниточка,
Тягнеться світанками, в’язкою роси.
Щирими бажаннями начисто внизана,
Мрія заповітна є – тільки попроси.
Пісня лине думою, правдою, згадкою,
Думку заворожує, аж тремтять вуста.
Серце словом лагідним, щирістю радує,
Манить переспівами істина проста.
Ниточка сплітається, крутиться, стелиться,
Шлях широкий вказує, котрим можна йти
В край, де небо зоряне станеться стелею,
Мріями збудовані, зійдуться мости.
Щастя над долинами, горами котиться,
Ниточка спрядається в стежку чарівну.
Десь поміж деревами туркає горлиця.
Долю, сонцем вишиту, точно не мину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596803
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2015
Нового шалено хочеться. Чарівного. Невимовного.
Щоб кинути всі недопалки в смітник непрожитих днів.
Здіймаючись з прірв, приречених ніколи не стати обрієм,
Нести за плечима посмішку й пригоршню звичайних слів.
Щоразу міняти музику і зовнішність, як завгодиться,
Розкішні палаци з мармуру на вогник в густій імлі...
Щасливим і трохи втомленим, на добре знайомих вулицях
Славетний “Арго” залишити, що сотню здолав морів.
І попри скажені осуди, зневагу й думки сучасників,
До неба старими сходами здійматися кожну мить.
Читать Жуля Верна й Діккенса, творити свою фантастику,
Душею між сотень мрійників, як сонце палке горіть.
Сміятися в очі труднощам, в біді не лишать зневірених,
В своїх триста-річних чоботах півсвіту за день пройти.
Носити в кишені райдугу, в добро відчайдушно вірити,
Відкривши з великим подивом, що світу частина – ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596551
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.07.2015
Тихо палає картковий будинок,
Зроблений з краплених кров’ю частинок.
Серед мільярдів несправжніх картинок
Дама – це я.
Тільки і чути довкола розмову:
Вогнище палять для тебе, Винова!
Кожні вуста напікає це слово –
Винне ім'я.
Шкіряться поруч нав'язливі Черви,
Душі свої безталанно прожерли,
Я б на їх місці позаздрила мертвим –
Пам'ять в тих є.
Дзві́нки кричать зусібіч безголосо,
Кігті собі запускають в волосся.
Щирі на вигляд? – Це тільки здалося –
Тягнуть своє.
І, одягнувши усмішку фальшиву,
Жлу́ди шукають для себе поживи.
Пустку у серці лиш золото живить,
Стримує – страх.
Осторонь табором з’юрмились Вини,
В бідах не бачать своєї провини,
Досі довкола вишукують винних
З гнівом в очах.
Вогнище пащу розверзло до неба,
Кожен знаходить у тому потребу –
Інших, несхожих, відмінних від себе
В пекло жбурнуть.
Полум'я хижо облизує п'яти,
Міцно в обіймах тримають лещата…
Досить, напевно, тобі чаклувати,
Проклята суть!
Сонце пашить, мов роз'ятрений сонях,
В хмари злітає густе гайвороння...
Кожен ненавидить власне безсоння,
Просить вина.
Тихо палає картковий будинок.
Масть віднайшли вже для себе єдину? –
Всі викорінюють з себе людину.
Кажете, стали гіркішими вина?
Пийте ж до дна...
-----------------------------------------------------
До України гральні карти проникли із заходу (через Німеччину і Польщу), і цей факт пояснює появу просторічних назв карткових мастей: ви́ни (піки) — калька з німецької (на німецьких картах пікова масть зображена у вигляді виноградного листя); жлу́ди — трефи (на німецьких картах жолуді відповідають трефовій масті); дзві́нки — бубни (на німецьких картах дзвіночки).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2015
Зоряний степ. Тиша вітрів.
Ніч накриває долонями небо.
Стільки доріг, стільки шляхів.
Кожен знайде той єдиний для себе.
Зоряний степ. Сива зоря.
Жито колоситься в світлих загравах.
Вічна земля, наша земля.
Не забуває ніколи про славу.
Зоряний степ. Спокій віків.
Світла дорога в далеке минуле.
Тисячі снів, тисячі слів.
Поміж колосся на мить промайнули.
Зоряний степ. Вічний вогонь.
Місяць із неба дороги осяє.
Тільки вперед. Казка чи сон -
Нас там чекають. Нас точно чекають...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595673
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2015
Займається стонадцята весна,
Світанками вбивається у шибки;
Без будь-яких вражаючих відзнак –
Ті самі сквери й площі з духом липи...
Лиш на теренах пам'яті тривких
Спалахують розбурхані події…
Стрясається засмучена блакить,
Багряно захід сонця пломеніє...
Від кулі слід нав’язливо болить,
І серце так скорботно защемило..
Довіку буде снитися та мить,
Коли в людей зникають білі крила...
У кожному нездійсненому сні,
У кожному несказаному слові –
Луна гармат, сліпучий блиск вогнів,
Обірвані дитячі колискові,
Зруйновані пожежами міста
В цупких обіймах вічного спокою,
Постійний присмак крові на вустах,
Ристалища із сотнями набоїв,
Розчинений в густім повітрі страх,
Скажений біль, що в клоччя рве судини.
Зневіра і приреченість в очах
Всіх тих, хто не зберіг в собі людини...
Земля стогнала, плакала земля,
Ридала гірко, горем оповита...
Війна пройшлась по скошених полях,
Лишила по собі червоні квіти...
Тендітні квіти кольором, мов кров.
Заплетені в полях між колосками,
Розсипані у закутках дібров,
В руїнах між колишніми містами...
Коли і попіл, й полиновий пил
Вкривали всю поверхню чорним смутком,
З останніх, ледве вимолених сил,
Тягнулися до неба звідусюди...
Як свідки промайнувших лихоліть
Самотності, що втратила всі межі,
Довіку серед степу будуть тліть
Весняні неприборкані пожежі...
Не помічає втоми тільки час.
Летять роки зі швидкістю хвилини.
Ще вчора танцювали смертний вальс,
Обходячи слизькі, потворні міни,
Втрачали друзів, краяли думки,
Поїли душі смутком і сльозами...
Тепер нові шукаємо шляхи,
Покинувши розтрощені вокзали.
Розбиті долі змучених людей,
Роки жахіть, поневірянь і скрути…
Хай серце виривається з грудей –
Загиблих неможливо повернути...
Мине печаль, й важкі потоки сліз
Зійдуть з очей, гарячі і солоні...
Куди б ви не пішли весною – скрізь
Вам цей багрянець обпече долоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593810
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.07.2015
Я пам'ятаю, як були малі,
Ми зустрічали з радістю світанок.
І з усмішкою вибігши на ґанок,
Неначе відривались від землі.
Я пам'ятаю, як були малі,
Світ за очі тікали в непокорі.
Нам всі бажання втілювали зорі,
Запалюючи в душах ліхтарі.
Я пам'ятаю, як були малі,
Ми справи обирали до вподоби.
Переглядали всі можливі спроби,
Гуділи, метушились, мов джмелі.
Я пам'ятаю, як були малі,
Мов соняхи тягнулися до світла.
Прихід весни ловили у повітрі
І помічали бруньки на гіллі.
Я пам'ятаю, ми були малі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593197
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2015
Пекло у грудях і тисяча болісних втрат,
Гострі печалі з сердець пророста виноградами...
Важко у розпачі крок не ступити назад,
Тільки найважче – свою власну совість не зрадити.
Рішення вірне не завжди напрочуд легке.
Іноді просто так треба, і зветься це долею...
Гостре падіння у прірву – це просто піке –
Силу знайти, щоб злетіти до самого обрію.
В кожної цілі є власна печальна ціна.
Часом цей світ забуває пояснювать правила –
Жертв не минути, коли почалася війна...
Тільки найважче – постійно поводитись правильно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592449
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.07.2015
Низка постійних невдач,
Втома від марних зусиль...
Серце приборкує плач,
Терпить пронизливий біль.
Палкощі юних світань
Душу не в змозі зігріть.
Рій нездійсненних бажань
Сірим знебарвив блакить.
Кожна із трепетних мрій
Попелом сиплеться вниз –
Тисячі програних війн
З присмаком крові і сліз.
Прикрощів губиться слід...
Безліч незроблених справ...
Відчай застиг на чолі –
Час вирішальний настав.
Гірко – який вже полин...
Страшно – яка вже чума...
Гаряче – ґрона калин
Вічним вогнем обійма...
Подих в потилицю – смерть.
Дух на миттєвість застиг.
Кроком стрясаючи твердь,
Ти починаєш іти.
А за плечима – роки.
Тане потроху біда.
Мов на зорі рушники,
Стелиться світом хода.
Нерви – немов тятива,
Люто дзвенять кожну мить.
Тих, в кого воля жива,
Просто не можна спинить.
Будуть іти до кінця,
Доки їм вистачить сил…
Щоб стукотіли серця
В ритмі із боєм світил…
Час пожинає плоди –
З кожного власний врожай.
Простір тремтить від ходи.
Смерть відступає за край.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591615
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.07.2015
Мрія справдилась. Що буде потім? –
Ти на неї всі сили поклав,
Ти знаходив перлини в болоті,
Ти боровся, творив і палав.
Мрія справдилась. Що залишилось?
Найпрекрасніше в світі – зробив.
Можна скласти пошарпані крила
На поталу колючих вітрів.
Мов жита, в серці сходило диво,
Незрадливий і трепетний смак...
Ця, єдина в житті, надважлива
Мрія справдилась – більше нема.
Вита стежка мереживним кроком
Досягає імлистих вершин.
Всі пригоди чекають за рогом,
Тільки власні ти вже завершив...
Не проси сургучеві медалі,
Не пірнай з небуття в небуття.
Якщо хочеш здійматися далі –
Не роби з мрії справу життя.
Треба кожного разу – найкраще,
Щоб у душах – усмішка й сльоза,
Щоб у неба захмареній чаші
Заятрилась тривка бірюза.
Хай мета вдалині – нездійсненна,
Хай за обрієм сонцем горить,
Щоб завжди вистачало натхнення
Крокувати крізь товщу століть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2015
Коли довкола люта темрява
Породжує первісний страх,
Безжальні гостроіклі демони
Імперіям готують крах.
Тенета, павуками сплетені,
Руйнують відступу шляхи.
І зграї кажанів дуетами
Захоплюють нічні дахи.
Ножі летять різкими лезами
В глибини зраджених сердець,
Несправжнім смутком підперезані,
Передвіщають злий кінець.
Верхів’я хмарочосів, згвинчені
У неба неосяжну твердь,
В польотах вниз секунди злічують
Й збивають стукіт передсердь.
В свідомості засіла паніка,
Згубив до розуму ключі –
Чекай фіналу, як в “Титаніка”,
Здавайся, бийся, верещи.
Якщо ж себе зміг пересилити,
Ступив без остраху вперед,
Хай серце в грудях аж вистрибує,
Хай горло крик шорсткий дере...
То пам'ятай, коли вже вишколом
Схрестився з жахом на шаблях –
Лиш той зуміє в світі вижити,
Хто контролює власний страх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590040
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.06.2015
Віконниці навстіж. Дубовий насичений дух
Пташиною дикою в'ється, витає в повітрі.
Переспіви смутку вражають тендітністю слух –
Ні змоги, ні прагнення в небо здійматися з вітром.
Мов брили гранітні, безсилля лежить на плечах,
Важким тягарем до підлоги притягує втома,
Байдужість в’їдається в душу, і відчай в очах
На мить промайне, навіть серце тремтить несвідомо...
В долонях пошкрябаних б’ється останній вогонь –
Тремтливий, мов полум'я свічки у вітряні ночі,
Гарячий і білий, мов та сивина коло скронь,
Як струни, дзвенить, як надія ледь чутно шепоче...
Та раптом зривається, валиться сонце із рук.
Розбризкує іскри, кружляє по темній підлозі.
І час витікає крізь пальці, мов сірий пісок,
Примарним видінням мигтить між конвалій на розі.
Пітьма заколисує вщент розтривожений день,
Сахається, шкіриться, мружиться з крапельок світла.
Вистрибують мрії із наскрізь дірявих кишень,
За обрій летять пелюстками вишневого цвіту.
Мереживом тягнеться стежка із крихт золотих.
Вплітається стрічкою смутків вчорашніх в волосся.
Світило долає старий дерев'яний поріг...
Життя – це коли наче полум'ю сонця жилося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588607
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.06.2015
Як тобі, горе? –
Синії гори
Шпилі встромляють в блакить.
Десь неозоре
Ятриться море,
Зграєю сонць майорить.
Полум'я ранків
Нищить фіранки,
Темрява з вікон – в вогонь.
Низка світанків
Тягнеться п'янко
Із зашкарублих долонь.
В’ється над світом
Західний вітер,
Небом будує мости,
Лагідним цвітом,
В’язкою літер
Вказує шлях до мети.
В спеку і зливу
Пісня тремтлива
В диких садах пророста.
Геть незрадлива,
Вкроплена дивом,
Ледве торкає вуста.
Трунки бузкові
Ллють в колискові
Повні пригоршні тепла.
Сонми любові
В кожному слові
Знищують натяки зла.
Вранішні схили
Зорі зросили.
Стелиться світом туман.
Вистачить сили
Зрушити брили.
Місця печалям нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588031
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.06.2015
Я бачив уві сні вогонь пустель,
Світанків сизих невловимий щебет.
Проте серед мільйонів різних стель,
Я завжди вперто обираю небо.
Між сотень надвечірніх ліхтарів,
Що розганяють сутінки туманів,
Я стежкою із сонячних вітрів
Дістався недосяжних океанів.
Я мрій торкався точеним крилом.
Я громовицям лаштував удари,
Щоб все життя раптово не пройшло
Як розчерк пензлів вічного нездари.
В піснях дощів я ніс у світ добро,
Березами стрічав чужі печалі.
Зі зграйкою розбарвлених ворон
На картах вимальовував причали.
І хай абсурд в поезіях дзвенить –
Ніщо не зможе зрушити прекрасне.
Сьогодні це – лише коротка мить,
А завтра вже сторінка в книзі часу.
Нехай не все написано пером,
Нам не відкрити те, що вже відкрите.
Ми не збираєм різьблених корон,
Але все ж здатні керувати світом.
Наскільки ми шануємо Закон –
Настільки ж ми у нього в фаворитах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587328
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2015
Горло стискають холодними пальцями
Вічних образ тягарі,
Так, що ледь світять блідими кружальцями
Зорі самотні вгорі.
Серце розкраяне. Кожному байдуже.
В кожного власні діла.
Тільки, коли пересвітиться райдуга –
Просять не коїти зла.
Кажуть, якими снували нікчемами,
Завжди тривожили сни.
Молять прощення за те, що проблемами
Плечі пекли до весни.
Згадують, як повз світанки проходили
Вічності, суті, думки...
Скуті своїм неприборканим холодом,
Хочуть торкнутись руки.
Подих спирає від терпкості й солоду
Завчених довгих промов.
Хтось розповів, що мовчання – це золото,
Чесність – найперша з основ.
Надто багато почуто й побачено,
Випито якісних вин,
Щоб на стонадцятім колі пробачити
Жменю тих самих провин.
Правду у вічі так голосно сказану,
Чутно у тиші проваль –
Та лицемірних, байдужих і заздрісних –
Зовсім. Ні краплі. Не жаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585864
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2015
Не дивись у вікно - там війна.
Там прощально співають гармати,
Ті, що навчені лиш убивати
Всіх, хто має людські імена.
Не дивись у вікно - там бої.
Там від пороху дух закладає.
Там надія остання палає
У багряно-пекельнім вогні.
Не дивись у вікно - море сліз.
І останнє в житті сподівання.
І дзвінке неможливе мовчання.
Там панує ненависть і злість.
Не дивись у вікно - там життя.
Що під подихом смерті згасає.
Там криваво-червоно світає.
І немає за це каяття.
Не дивись у вікно - там війна.
І твій погляд нічого не змінить.
Вічність слабкість і страх не оцінить,
Та оцінить чия в тім вина.
Не дивись у вікно - там війна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584876
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.06.2015
Полум'я в попіл стирає чорнильний роман,
Правда дрімає в одній із кімнат божевільні.
Кожен будує цей світ із десятків оман,
Роблячи все, щоб не стати по-справжньому вільним.
Чи то диявол бажання розписує злом,
В душі вкидає страшенну, нелюдську жадобу?
Чи то одвіку усім притаманне було
Страх, лицемірство і погляди люті спідлоба?..
В'ються дороги, крізь вир сьогодення течуть.
Крилами змахують, мчаться роки за роками.
Люди не змінюють власну розпещену суть –
Гасять, регочучи, серце з палкими вогнями.
Власної думки не має широкий загал –
В блиску пустушок вбачає нав'язливу цінність.
Знову Володар Пітьми оголошує бал,
Щоб його слуги могли довести свою вірність.
Натовп шукає, де більша живе маячня,
Куполом неба розноситься сміх Маргарити.
Скільки б лазівок собі не шукала брехня –
В справжніх рукописів здатність одна – не горіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579874
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.05.2015
Хтось фіранками ріже долоні
І шукає у тому прогрес
Для модерну важких алегорій
І поцуплених впалих небес.
У метафор скаженому вирі
Із власноруч спотворених слів,
Безталанних знаходить кумирів,
Щоб зробити із них королів.
Пересічну вишукує славу,
Викорінює з серця талан,
Промінявши його на забаву
І розшитий яскравий жупан.
В невідомих вузьких кулуарах
Собі почесті й лаври гребе,
Все підносить нікчемність у хмари
І звеличує тільки себе.
В’язку слів витинати безладно,
Перший-ліпший відкривши словник
В цьому світі багато хто здатен...
Тільки б сенс випадково не зник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573754
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.04.2015
Все починається. Ворон поводить крилом.
Тінь виринає, хаосом вплітаючись в очі.
Дух потойбіччя – аж серце безладно стукоче –
Жахом байдужості знищує наше тепло.
Спрагло впивається поглядом в будь-який блиск.
Як же яскраво палають йому наші душі –
Щирі, відважні, безсмертні, такі відчайдушні,
Тануть від болю слізьми, мов розтоплений віск.
Ворон здіймається, чорним шматуючи синь,
Чисті серця до п'яна напуваючи люттю,
Пазурі гострі встромляючи в стомлені суті,
Вирвавши з коренем рештки живої краси.
Хто поведеться на заклик кривавих боїв,
Світ розкришить на чиєсь побажання видовищ –
Потім збиратиме часточки власних румовищ
В древніх уламках давно позабутих руїн.
В’ється лозою в душі неприборкане зло.
Війни несуть полиновий, роз'ятрений присмак.
Землю в тривожні обійми захоплює присмерк.
Все починається. Ворон поводить крилом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572722
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.04.2015
Знаєш, земле моя, ми життя віддавали за тебе.
Не за душі жорстокі і постаті вічного зла,
Що впивалися кігтями поміж склепіннями ребер
І надії останні завжди спопеляли до тла.
Знаєш, земле моя, ми боролись за сонце над степом.
Ми ішли без вагань... і без змоги вернутись назад.
А над нами ридало, тужливо так плакало небо...
З наших чистих сердець проростав молодий виноград...
Знаєш, земле моя, в тім немає твоєї провини.
Буде плакати ненька. Скажи їй, як сильно люблю.
Ми жили в такий час, у сувору, тривожну годину -
Та проте наша совість чистіша за блиск кришталю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563765
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.03.2015
Заточують ікла жорстокі.
Сміються зухвало лихі.
А вітер тріпоче осоки.
Остання хвилина... мій хід.
Душа заплітається в хмари.
Важливість - біда відчайдух.
Важкі срібнопері тумани
Сльозами торкаються рук.
Нічне гайвороння з тополі
Крильми розсікає страхи.
Звиваються втрачені долі
В чарівні майбутні шляхи.
Всміхається тінь наостанок,
Свого досягнувши, либонь...
Займається чистий світанок,
З'являється перший вогонь.
Пітьма відступає за обрій,
Створивши із сутінок пліт.
А серце співає хоробро,
Новий зачинаючи міт.
* пліт - паркан, огорожа (зст.)
** міт - міф, легенда (зст.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562947
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.02.2015
З іскри народиться ватра жива.
Тихо прядеться тонка тятива.
Час відбиває прадавні слова,
Вічні склади.
Вдарить литаврів розкотистий дзвін.
Пилом розвіються рештки руїн.
Вершники знову, як вісники змін,
Линуть сюди.
Полум'ям лиха гартується сталь.
Стільки минуло, що винних не жаль.
З втомлених душ забирає печаль
Власні сліди.
Туга в повітрі ледь чутно бринить.
Сльози впускає холодна блакить.
Золотом сонця співає ця мить,
Каже: іди...
Правдою сивою складений шлях.
Вічність виблискує в сірих очах.
Сизим туманом лежать на плечах
Інші світи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553686
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.01.2015
Ця ніч була бурхлива, розхристана, розпусна.
Здіймались дикі хвилі, затерся край небес.
Довкола світло меркло, лиш блискавки негусто
З безодні виринали, сплітаючись навхрест.
Все море лютувало, стискаючи в обіймах,
До щогли ринув стрімко води і вітру шквал.
Здавалось проминули нас всі пекельні війни,
Та десь за небокраєм жеврів дев'ятий вал.
Жахали громовиці мечами вогняними,
До прірви залишався один єдиний крок.
Навкруг гранітні скелі, а корабель між ними,
Злітаючи на хвилях, провадив свій танок.
З глибин морських повстала роз'ятрена стихія,
Що мали проти неї, лишаючись людьми?
Життя тягнуло в вири нещадним буревієм,
Та курсу не змінили - бо хто, якщо не ми?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553458
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.01.2015
Кувався меч вогнями душ нетлінних,
Крізь біль нестерпний, що серця терзав.
Щоб знали всі - ця пісня не загине,
Хай що б який там ірод не казав.
В страшній пітьмі ці люди знайдуть слово,
Не втратять щирість в мороках ночей.
І залунає світла колискова,
Зорями уквітчавши сон дітей.
Засяє небо чисте та безхмарне,
І буде щастя... в кожного своє.
Тому що все життя боротись варто
За цілий світ і все, що в ньому є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552840
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2015
Поламана гілка уже не приносить плоди.
Буває і гірше - бувають поламані душі.
Слова обпікають і ріже по серцю байдужість -
Як спомин про те, що колись ти накоїв біди.
За будь-який вчинок завжди повернеться сповна.
Щоб сльози не лились - чому і за що така доля? -
За скоєні дії нам відповідь нести поволі.
У всьому, що маєш є власні здобуток й вина.
Наш шлях пролягає крізь темні провулки буття.
Ліхтар при дорозі не буде постійно горіти,
Але пам'ятай, чи розіб'єш його чи засвітиш -
За деякі вчинки потрібно платити життям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550158
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.01.2015
Сплелись в єдиний вірний шлях добро і зло.
Прийняти все що буде, є і що було.
Із світлом поруч робить крок крилата тінь.
Життя - це зліт в палку блакить і біль падінь,
Це дзвін від тисячі мовчань і шепіт слів.
Дорога зіткана з світань і вечорів,
Сповита мороком ночей і сяйвом дня,
Де правда в кожного своя - та все ж брехня.
Сплітались долі і шляхи в живу печаль,
Кувались душі у вогнях в нетлінну сталь,
Щоб сталий лад розвіять в пил туманом літ,
Бо в ньому час навік завмер, загинув світ.
Далека стежка пролягла крізь спогад тиш.
Там дух у спокої застиг - вже не злетиш.
Безладдя розтривожить суть від забуття.
В хаосі - вічна боротьба, а кін - життя.
Вся вічність у вершинах гір, у снах роси,
Допоки в душах - блиск зірок і тінь краси.
Вплітає час усі шляхи у круговерть:
Добро і зло, падіння й зліт, життя і смерть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549399
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.01.2015
Колись я була геть маленька, а Всесвіт - безмежно великий,
Світилися крихітні зорі мереживом срібним вгорі.
Довкола сплітались в єдине широкого простору ріки,
Гойдаючи світлу колиску, співав мені Вітер пісні.
Сузір'я молочних туманів, незвідані темні стежини
Вели за собою далеко, крізь товщу прожитих віків.
Тополі при самій дорозі, і рідна старенька хатина
Вливались в живу колискову до цього нечуваних слів.
Мільйони забутих історій лунали й бентежили душу,
Що рвалась до бою за правду крізь довгі тернисті шляхи.
Щоб з прірв, з забуття, з трясовиння людей витягати на сушу,
Щоб мальвами квітла домівка і в небі кружляли птахи.
Займеться багряний світанок, із пилу складеться дорога,
Напну предковічні вітрила, окинувши поглядом даль.
А Вітер ступатиме поряд, бо кожна моя перемога -
Це також його перемога, це наша усмішка й печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547331
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.12.2014
Зима огорнула морозним, печальним крилом,
Закралась у серце, посріблила тугою очі.
Стираючи в попіл останнє можливе тепло,
Тягнула у темні, журбою розписані ночі.
Рясним зорепадом спустились на землю сніги.
На втомлене поле і добрі, розчулені душі.
Неначе довести - не вистачить людям снаги
Під товщею льоду в серцях розтопити байдужість.
Лиха хуртовина скликала в обійми свої,
Замети розкинулись, слово сховавши від світу.
А десь, де ранковий серпанок надіями тлів,
Тужливо бриніла краплина забутого світла.
Палало багаття на тлі крижаних завірюх,
На схилах старого, сповитого думами лісу.
І ніч наступала, і вітер холодний не вщух,
Жевріючим вогником грілась покинута пісня.
Крізь долі несправжні, крізь постаті вічного зла,
Зв'язавши в один оберемок минуле й майбутнє,
Всю пам'ять і правду, і славу крізь ніч пронесла,
Довівши, що нас в цьому світі не може не бути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545201
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.12.2014
Прокинулись якось дорослими,
Й великого вічного простору
Для нас несподівано стало
Так мало, так мало, так мало...
На слові чужому зациклені,
Ув'язнені дивними цифрами,
В словах заховавши печалі,
Ми душі свої витрачали.
Пірнали в світи понад хмарами,
Безглуздо змагались з примарами,
В пустому, не світлому ділі
Шукали неправильні цілі.
Яка б не настала година
Ми бігли кудись без упину...
Буденність тягнула у вири:
Здобутки-медалі-кумири...
Коли ж подивились у дзеркало,
Із суттю до болю роздертою,
В глибинах себе відшукали
Так мало, так мало, так мало...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543027
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.12.2014
Ми нащадки богів. Крізь буденностей сірі печаті
Дикий вітер крилом розсікає скляну височінь.
Коли в душах пустили коріння жорстокі печалі,
Ми без остраху й сумніву тихо ступили у тінь.
Ми, нащадки богів, пробудили цей світ солов'ями,
Запалили світанки своїм незгасимим вогнем.
Коли прірви бездонні у нас простяглись за плечами,
Не змінили мети попри серця пронизливий щем.
Ми - нащадки богів! Ми цей світ зігрівали в долонях,
Не згубили душі в круговерті зі зрад і брехні.
Щоб колись на щербате, побите дощем підвіконня
Прилетіли чарівні, написані нами ж пісні.
Ми нащадки богів... В хуртовинах осінніх туманів
Залишили свій подих і спогад минулих століть.
Між розхристаних круч і забутих гірських перевалів
Не давали багаттю в душі в сизий попіл зотліть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536851
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.11.2014
Маревом з попелу вкрите сузір'я роси,
Привидом битв у повітрі – мечів передзвони...
Духи безсмертних прямують в новітні часи
Безліччю справ, навіть попри тяжкі перепони.
Вершником чорним крізь морок безладних ночей
Думкою, піснею світу шляхи прокладати.
Небо творити за прикладом власних очей,
Місячним сяйвом звивати потрощені лати.
Тінню крилатою в сутінках вічних іти,
Поглядом сизим у душах знаходити світло.
Тихим дощем досягати своєї мети,
З прірви злітати у хмари, народжені вітром.
У безголоссі, де плачуть тополі німі,
Шлях до мети указати своїм смолоскипом.
Наперекір споконвічній жахливій пітьмі
Всіх, хто потрібен, світами збирати по крихтам.
Ті, що ховають за масками підлі думки,
Хто свою душу готовий продати власноруч –
Марно шукати для власної втечі стежки –
Стукіт копит по бруківці лунає вже поруч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535330
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.11.2014
Чуєш? З темних віків голос тисячі лір
Вистилає дорогу у даль.
Він злітає із прірв до безпам'ятства гір
І дзвенить, мов розбитий кришталь.
Ця луна від зірок, із глибинок душі
Все штовхає, все тягне вперед.
І хай бігти по лезу найтонших ножів -
Поклик світу у тиші не вмре.
Крізь палаюче сонце і холод очей,
Крізь пітьму, за якою ніщо.
Не знаходячи в людях реальних людей,
Ти за покликом мусив - ішов.
От стоїш на вершині між диких надій.
Серце знов пропускає удар.
Неможливо, але в перехрестях стихій
Ти пірнаєш у роздуми хмар.
Світ з полегшенням скаже: Нарешті знайшов!
Шлях тернистий крізь три висоти...
Не злякався, не втік, а почув і пройшов -
Отже треба його берегти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534624
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.11.2014
Ми трохи інші, ти знаєш... Ти знаєш цей світ.
Нам чи тікати, чи просто стояти до смерті...
В наших серцях було стільки слідів від чобіт -
Ми ж все одно залишались до болю відверті.
Скільки разів починали війну від нудьги -
Майже завжди вигравали в шаленого світу.
Він пробачав, ну а ми повертали борги,
Дужче за інших хотіли по-справжньому жити.
З шаллю на плечах в досвітню сріблясту імлу
Ми крокували самотньо без страху й печалі.
Спогад лихий без вагань обертали в золу -
В душах безмежно хотіли, щоб нас тут чекали.
Сполохом крил зграї диких нічних кажанів
В небо злітали, десь гублячи серця удари.
В тиші зруйнованих капищ наш голос дзвенів
Запахом осені стелячи стежку у далі.
В тяжкій борні ми створили надійніший щит,
Меч нагострили ковальнями власного смутку.
В вирі сталевих потертих думками століть
Ми так хотіли, щоб нас взагалі не забули.
З осені в зиму пірнули без зайвих зусиль...
Та залишили на спомин пригоршню усмішок.
Навіть якщо ми загубимось в гребенях хвиль -
Світ не загине... Та більше не буде колишнім...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533688
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2014
Найбільше чаклунство з'явилось у вирі століть.
Йому не потрібно гучного несправжнього слова.
Безжалісний вітер думками стирає граніт,
Щоб з пилу і попелу знов відродилась основа.
Найбільше чаклунство сховалось в мовчанні віків.
Бо голос не знає напевно, що правда єдина.
Це значно старіше від перших думок і віршів,
Це значно давніше від всього, що знає людина.
Найбільше чаклунство в німому переспіві рік.
Загубиться слово - та суті його не згубити.
І часом мовчання світ чує не гірше за крик,
Захований в спогадах вічного теплого літа.
Найбільше чаклунство у тиші дзвінких голосів,
В буденних речах, що ніяк не опишеш словами:
У темряві ночі, у першій ранковій росі,
У сонці, що сходило й буде сходити віками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533513
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.10.2014
Ніч чарівна землю огорнула,
Розістлала марево своє.
У краю натомлене заснуло,
Між хатами мирний сон снує.
Стежка світла в гарні сновидіння
В'ється попід вікнами плющем...
Хай в твої вечірні володіння
Прийде тихим квітневим дощем.
Сірий вовчик на порозі сидить,
Добрий сон від лиха береже.
Гей, мій милий, набирайся сили,
Щоби знов долати воріжень.
Місяць-братик струни напинає,
Співом манить вранішню зорю.
Кожен ворог, що не утікає,
Швидко складе голову свою.
Хай ніщо твій сон не потривожить
Через товщу добрих замовлянь.
Рано-вранці буде день погожий -
Для усіх великих починань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532765
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.10.2014
Ось та межа, коли падає небо –
Вічний супутник бурхливих століть –
Наче блискучі сріблясті монети,
Сіє маленькими скельцями світ.
Тут залишилась самотня пригоршня
Дикого болю в дрижачих руках,
Вічна байдужість, розхристана осінь,
Сіра печаль у сталевих очах.
З тріском зірвалась остання надія
Дзвоном крилатим луни кришталю,
Сцена несправжня, нездійснена дія –
Десь недомовлене слово «люблю».
Небо розбите, прозорі краплини –
Сльози вчорашніх забутих дощів...
Далі немає прямої стежини –
Далі лиш смерть – перехрестя шляхів.
Хочеться жити, ще й так відчайдушно.
Просто, без зайвих великих причин.
Тільки, щоб осінь листочки в калюжах
Не заміняла порожнім нічим.
Щоб у обійми туманного ранку
Кинутись з ґвалтом німих запитань.
Крізь незалатану темну фіранку
Бачити заклики справжніх повстань.
Небо збираючи мовчки по крихтам,
Клаптик до клаптику тіні душі.
Біль і зневіра закручені в вітер,
Сонячні краплі в бузку й спориші.
Подих за подихом, погляд безхмарний
Крізь всі віки й роздоріжжя своє.
Інколи нам усе втратити варто,
Щоб зрозуміти, що в нас іще є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532489
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.10.2014
Над краєм розноситься спів солов'я.
Вслухайся в печальні слова.
Ця пісня надії і смутку - твоя.
Ця мова... Ця мова - жива.
Як дума, проспівана голосом рік,
Словами осінніх дощів.
Вкарбована в серце назавжди, навік,
Торкаюча струни душі.
Щось вітер надвечір шепоче в блакить.
Тріпочуться крони осик.
І тиша в повітрі ледь чутно дзвенить
В маленьких краплинах роси.
Це слово волошок у житніх полях.
Це слово зимових снігів.
Тернистий, єдиний непройдений шлях.
І гомін далеких віків.
Розпалюй у серці гарячий вогонь.
Вслухайся у вічні слова.
Це мова землі і народу твого.
Ця мова... Ця мова - жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531909
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2014
Небо вугільне над нами темнішало,
В душі вдиралось словами пітьми -
Поле, засіяне зорями іншими.
Небо - не небо. І ми - вже не ми.
В серці згорнулася низкою спогадів
Кожна із пройдених сірих доріг.
Хто у душі, де печалі заховані,
Краплю останнього світла зберіг?
Спалені в попіл багряні гущавини,
Синім чорнилом - несправжні слова.
Хай би як сильно душили обставини -
Тільки душа - відчайдушно жива.
Скільки разів виринали із відчаю,
Сутність збираючи з сонячних крихт -
Так намагалися стати не гіршими,
Ніж цей шалений вимогливий світ.
Скільки б крислатого лиха не сталося,
Зуби зчепивши, по лезу ножа -
Ми так боролись... А що залишалося?..
Небо - не небо. Душа - не душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530835
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.10.2014
Ще ніч не опустилась на алею.
Вже вечір кілька кроків вдаль зробив.
І подих вітру, сплетений з землею,
Дощем осіннім темний парк зросив.
На шмаття душу роздирає відчай.
Довкола тільки туга і пітьма.
Здається, що так буде цілу вічність.
Межа. І більше виходу нема.
Вже байдуже чи жити, чи померти.
Єдиний вибір довжиною в крок.
Одне вагання від життя до смерті.
Одна мандрівка з пекла до зірок.
Залишивши позаду люте горе,
Брехливі, надокучливі слова,
Байдужість днів і поле неозоре,
Де всі печалі й смутки ожива -
Іду вперед, туди, де лютий вітер,
Де непроглядні димчасті дощі...
Алеєю карбую шлях до світла,
Щоб з кожним кроком легшало душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2014
Я сидів попід дубом, міняючи в сутінках вечір.
Сиве небо дзвеніло, вогонь ледве-ледве жеврів.
І печаль, мов хустина, обтяжила втомлені плечі,
Оголивши всю душу на спомин нещадних вітрів.
Скільки можу всього. Скільки можу, а ще більше мушу.
Але ж я не просив, взагалі ні про що не просив.
Втома й туга до болю роздерли гартовану душу.
Так, що сльози сховались в маленьких краплинах роси.
Я ішов без вагань, без даремно ухвалених рішень,
Не винив, не корив у поразках натомлений світ.
Хай від цього мені ані краще не стало, ні гірше...
Та чи треба спиняти колись розпочатий політ?
Я сидів попід дубом, міняючи в сутінках вечір.
І поради просив, так що голос зривався на крик.
Я від себе самого шукав порятунку і втечі...
Не тікай - не втечеш... - шепотіли кошлаті вітри.
Відмете зайве час. Вічність лихо розітре у попіл.
І заграє з журбою покинута скрипка німа.
Сонце ніч розіб'є, і до неба підніметься сокіл.
Не тікай - не втечеш... Безнадійного шляху нема...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525072
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.09.2014
Чаклуй, чаклуй... А що нам ще робити?
Чи світ такий, чи доля в нас така...
Для подиху невистиглого жита,
Для спогаду осіннього листка.
Чаклуй, чаклуй... На сизі небокраї,
На вільну, нерозхристану землю.
Щоб журавлино-лелечині зграї
Тримали мир і спокій у краю.
Чаклуй, чаклуй... На радісну годину,
Для змаху соколиного крила.
Щоб в будь-яку лиху, похмуру днину
Твоя земля боролася, жила.
Чаклуй, чаклуй... Тримай собою простір.
Змирись нарешті - вибору нема.
Ніхто не змусить, навіть не попросить.
Все просто: ти підеш - прийде пітьма...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523580
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2014
Хай ворожа стріла
Не торкнеться до твого крила.
Хай пекельна імла
Спопелить всі напасті дотла.
Хай пекучі вогні
Не зачеплять твоєї броні.
Хай в ворожій стерні
Збережуть тебе зорі ясні.
Хай північні вітри
Не розірвуть твої прапори.
Хай глибокі яри
Від нещастя зуміють укрить.
Хай твоя тятива
Всі недолі умить розбива.
Хай прадавні слова
Знову в скрутні часи ожива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520800
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.09.2014
За плечима без ліку подоланих тяжких шляхів.
Сотні стертих чобіт і замучені до смерті коні.
Що хотів, що був здатнен, що мусив - усе вже зробив.
Не спинявся на жодній, хай навіть найтяжчій препоні.
За плечима весь світ - сотні посмішок, знахідок, втрат.
Тисячі вже прожитих і зовсім забутих історій.
Скільки всього пройшло: перемог і поразок, і зрад...
Скільки раз помирали, міняючи світові долю...
За плечима віки, а попереду вічностей п'ять.
Та нажаль вже не тут. Тут усе, що потрібно - прожито.
Цей світ далі, без нас, буде птахом до неба злітать,
Відливати блакиттю в дрібненьких волошках у житі.
Нам лишився останній - прощальний вже крок за межу,
За поріг тих дверей, що для нас тільки будуть відкриті.
І потрібно лиш трохи - присутність в серцях куражу,
Чиста совість, усмішка й непсований потяг до світла.
За дверима, десь там, сивина не торкнеться вже скронь,
Буде морок густий, будуть хащі рясні, невідоме.
Треба все це розсіять теплом свого серця й долонь...
Все це буде, та тільки... Чи вдасться вернутись додому?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516752
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2014
- Люди! Люди! - не почули, зовсім не почули...
Наче голосно кричала, а усе в нікуди.
Наче щирості просила, та чого заради?
Тут нікому нема діла. Тут всі хочуть влади.
Відвертались, проклинали, довго проклинали...
Ще й каміння назбирали, в спину покидали.
І сміялись, так сміялись, наче то не вперше...
Може й справді? Ні, не вірю... Та кому ж я брешу?!
Вже не вперше й не востаннє! Отака натура...
Скаже слово хтось правдиве, а його - затуркать
І забити, й закидати, у багно вгатити.
Все зробити, тільки б, Боже, правди не відкрити.
Наче вівці, наче стадо - соромно так жити...
А їм що? - А їм так добре - очі заліпити.
Наче мають власну думку, та її не мають -
Врешті-решт самі від себе все життя тікають.
Ех, тікайте-затікайтесь, а мені байдуже...
Я - не з вами, я - не ваша, не у вашім крузі.
Я погоджусь - не безгрішна. Маю темні вади,
Та я вмію їх побачить, вмію визнавати!
Що, прокинулися? Боже, чи хоч щось збагнули?
Ще скажіть, що помінялась ваша ця натура.
Совість є? Почать спочатку? Все лихе забути?
Кайтесь, кайтесь, та що з того... З вас не буде люди...
© Вітрова Доця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515737
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.08.2014
Вже зорі у небі пірнули в блакить,
Усі засинають, лиш явір шумить.
Змінилась невзнанно старенька земля,
Лиш вітер той самий пилюку кружля.
Давай поговорим тихенько про щось:
Як людям на білому світі жилось,
І як за Дунаєм співав соловей
Під звуки і іскри схрещених мечей.
Про час, як стрічали останні жнива,
Про те, що не згинула думка жива.
Чия була правда - твоя чи моя,
Чи варто за неї до смерті стоять.
Давай пригадаємо все, що було,
Усе, що на місці ристалищ зросло.
Як ми захищали калиновий цвіт,
За втратами гірко ридали навзрид,
Ішли без вагань, до кінця, до мети,
Хотіли свободу у тернах знайти.
Скажи мені, друже, не марним був шлях,
Чи буде чутна хоч луна у віках?
Звільнились нарешті від пут і кайдан?
І хто задля цього останнє віддав?
Змінилося вдома на краще хоч щось?
Чи правда брехлива, як тут повелось?
Скажи, чи минула у душах зима?
Скажи ж мені, друже, чи все не дарма?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2014
Ще нещодавно все було так добре:
Я мала все, що краще в світі є,
І не було ні жалості, ні втоми,
Мені вдавалось легко геть усе.
Проте недовго жити так судилось,
Усе за мить перетворилось в пил,
На попелищі раптом опинилась
Без шансів, без надій, лишившись крил.
Колишні друзі різко розвернулись
Спиною, більше бачить не схотять:
Навіщо нам безкрила, що за дурість?
Яка тут користь, що із неї взять?
І валиться усе із рук додолу,
Немає сил для всіх розчарувань -
Вони мовчать, аж відбирає мову...
Бо я б хотіла - не змогла б мовчать,
І не мовчала, бо коли підтримка
Комусь із них була потрібна вкрай -
Я без вагання від душі частинку
Всім віддавала, хто б не запитав.
Мені ж коли потрібне тільки слово -
Усі розбіглись по глухим куткам,
Не вперше й не востаннє - знову, знову...
Мабуть, мені до цього час звикать...
Я хочу дуже на шляху зустріти
Таких, що здатні руку простягнуть,
Таких, що допоможуть зрозуміти
Взаємності і правди вірну суть.
Для цього треба тільки відрізняти
Знайомих і колег широкий круг,
Від тих, хто може чесно називатись
Коротким, але влучним словом - Друг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510506
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2014
Мені казали: люди не міняються,
Міняються лиш дати, декорації,
Як потяг, що іде повз різні станції -
Пейзажі різні, склад то залишається.
Так само люди... люди - не міняються.
Мені казали: люди не міняються,
Міняються лиш звички, не характери,
За кілька років їм не стати вартими,
Міняються чини, посади, партії,
А люди... люди просто не міняються.
Мені казали: люди не міняються,
Міняється усе: причини, способи,
В них різні вподобання, віри, роздуми,
Щось швидко йде, а щось і залишається,
Бо час летить... А суті не міняються.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509856
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.07.2014
Сіре небо під сірими хмарами,
Сірі люди на сірій землі,
Як в тумані, осінньому мареві,
Потонули у сірій імлі.
Сірі люди із сірими лицями
Без емоцій і навіть облич,
Так шкодують, що ввись могли птицями
Білокрилими в небо злетіть.
І надії теж сірі, несповнені,
Що могли таки бути колись –
Та лишилися десь в підсвідомості,
Теж нездатні злетіти увись.
І бажання немає змінити щось –
Мабуть, сірість ота до лиця.
Мабуть, зовсім людей не лишилося,
Хто ще бачив яскраве життя.
Сіре небо під сірими хмарами…
А навіщо усе це тоді?..
Чи немає бажання із фарбами
Крокувати по цьому житті?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509175
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.07.2014
На комоді горою газети -
Пожовтілий від часу папір,
На якому курйозні сюжети
І статті на незвичний манір.
Там забуті відомі персони
У зруйнованих нині містах.
І нелюдські, жорстокі закони,
Що вселяють всім паніку й жах.
Там десятки минулих історій,
Загубилися в вирі ідей.
Там пов'язані стрічками долі,
Пересічних, звичайних людей,
Що власноруч творили майбутнє
Та кували його у вогнях.
І чия непомітна присутність
Була здатна полегшити шлях.
Проте люди завжди все псували,
Руйнували країни й міста.
Все що довгі віки будували -
За безглуздя готові віддать.
Пелюстки виривали з корінням
І палили нещадно мости.
Бо гадали, що світ їм не рівня,
Не могли пережить самоти.
Можна ставити прокляті ґрати
На ристалищах втрачених мрій.
Можна в світі усе зіпсувати,
Тільки душу псувати не смій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508889
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.07.2014
В моєї Музи плаття не зі срібла,
Волосся в неї геть не золоте
І усмішка не як у Мони Лізи,
Вона щодень, мов квітка, не цвіте.
Та й статуя Мілоської Венери,
Із нею має схожості навряд -
Вона красою й пишністю своєю
Не любить зайвий погляд притягать.
Нема їй діла до багатих принців,
Не хоче зачіпать серця принцес,
І царські не оспівує скарбниці,
В яких повно смарагдів і чудес.
Вона терпіть не може злих, продажних,
Довгоязиких, підлих і скупих.
Із поглядом, як в неї, жити важко -
Бо майже не залишилось таких.
Я знаю, Муза поважає волю,
Незламний, щирий, незборимий дух,
Людей, що день у день за власну долю,
З останніх сил бува карбують крок.
Вона отих оспівує героїв,
Що землю захищали у вогнях,
Що часом покладали головою,
Аби відкрити іншим світлий шлях.
Я знаю, Муза любить працьовитих,
Невтомних, наполегливих, стрімких,
І поважає тих, для кого вірність -
Найкраща із усіх чеснот людських.
Хто не жаліє сил заради миру,
Кому дорожче в мерехтінні літ
Любов і дружба, відданість і віра -
Усе, що робить кращим білий світ.
В моєї Музи плаття не зі срібла,
Волосся в неї геть не золоте
І усмішка не як у Мони Лізи,
Вона щодень, мов квітка, не цвіте.
І почестей не просить, та і лаври
Їй зовсім не потрібні, щоб творить,
Вона лиш хоче, щоб не забували:
По совісті на світі треба жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2014
Я більше не прошу у Бога сили,
І так удосталь він мені надав.
А як згадаю скільки я просила
На тисячі легких буденних справ.
Питається, навіщо, бач, навіщо?
Він сили дав, щоб я дійшла сама,
Щоб довела собі, що я не з гірших,
І щоб не витрачала їх дарма.
Проблем без рішень зовсім не буває,
Не раз, не два, не три вже довели:
Можливо, де не треба їх шукають,
Можливо, ще і досі не знайшли.
А люди все не вірять в те, що здатні,
Враз самотужки досягти мети,
І просять в Бога сили і удачі,
Як треба віру в себе віднайти.
І я просила, скільки я просила,
Багато чого, майже все підряд:
Могутності, удачі, слави, сили,
Які допомогли б мені навряд.
Та, врешті-решт, усе ж дійшло до мене,
Що саме треба у житті просить:
Просити треба тільки нездійсненне,
Бо інше все ти здатен сам зробить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508040
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2014
Ми так відчайдушно хотіли змінити цей світ...
Щоразу підводились, втому свою проганяли,
Ми просто робили своє, не заради медалей...
Робили своє ми заради майбутніх століть.
Ми так відчайдушно хотіли змінити цей світ...
І правду гірку ми несли крізь залізні лещата,
На щепки розносили всі надокучливі ґрати...
Невпинно боролись, допоки лишались живі.
Ми так відчайдушно хотіли змінити це світ...
Підніжки і зради болючі без крику терпіли,
Щоразу тримались, втрачаючи зброю і крила...
Стояли до смерті за сонце й калиновий цвіт.
Ми так відчайдушно хотіли змінити цей світ...
Щоразу знаходили вірну єдину дорогу,
Свого добивались, обходячи всі застороги...
На друзки трощили у душі вкарбований лід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2014
І слів не підбереш, аби кричать…
Усі вони якісь чужі, холодні.
Зчепити зуби міцно і мовчать -
Вже сил не вистачає… та і годі.
Урвавсь терпець від злигоднів і зрад.
Їх самотужки важко подолати.
Проте на бій із ними раз у раз
Стаєш, бо ти по-іншому не здатен.
Та часом вже не вистачає сил,
Для того щоб піднятися і далі
Іти вперед, нічого не просить:
Ні допомоги, ні дурних медалей...
А ти ідеш, а ти таки ідеш...
Щоразу всім доводячи, що вартий.
Тримайся! - І тоді не пропадеш,
Хоча, можливо, буде дуже важко.
І навіть листопадові дощі,
Північний вітер, дикі завірюхи,
Не зможуть зіпсувать тобі душі,
Зламать твого нескореного духу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507706
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.06.2014
Прошу вас, залишайтеся людьми
У будь-якій життєвій ситуації,
Щоб потім не приходили квитанції,
Що все погане тільки там, де ми.
Прошу вас, залишайтеся людьми!
Прошу вас, пам'ятайте хто ви є,
Щоб вам за власні вчинки не був сором,
Робіть усе, що робите, на совість,
Несіть відповідальність за своє.
Прошу вас, пам'ятайте хто ви є!
Прошу вас, поважайте кожну мить,
Живіть сьогодні, а не завтра й вчора,
Бо все, що відбулося - неповторне,
Бажаю вам це вчасно зрозуміть.
Прошу вас, поважайте кожну мить!
Прошу вас, залишайтеся людьми,
І ставтеся до кожного взаємно,
Не витрачайте власний час даремно...
Бо хто ще змінить світ, якщо не ми?
Прошу вас, залишайтеся Людьми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507236
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.06.2014