| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Вона із тих,хто вірила в слова.
Для неї ж бо слова- це вже маленькі вчинки
Робити вигляд,що все це жива,
Для неї звичка і нема зупинки.
Вокзали , сумки. Люди накруги,
Слова. І слів їх безліч тут повсюди
Тут вмерти ніде від нудьги,
Та умудряються ,вони ж бо люди.
Все ще вокзал, а потім лиш квиток.
Спитають : «Вам куди?». «В один кінець
Кудись туди, де сонце, ближче до зірок,
Та хоч кудись,давайте,хай же Вам грець.
І знов вона сидить та не мовчить,
Чита молитву, вірить та благає,
Того,про що душа її кричить,
За те, від чого знемагає.
Так тяжко іноді повірити в слова,
Що це не просто казки на ніч.
Для неї жодна ваша казка не нова,
І кожний вечір з тишею віч-на-віч
Вона все знає, пише ж бо сама,
Листи, ну і пакує їх в конверти.
Чекає, поки прийде та зима,
Коли слова – не просто інструменти.
Наївна вірить , пише книгу Вам,
Скажіть хоч хтось,що ви цього не варті.
І що не треба вірити вашим словам.
Краще Ви скажіть їй це на старті.
Її слова для Вас надто складні.
Не зрозумієте тих слів і кварти.
Нехай минають роки,хвилини, дні,
Та вже за неї скажуть їх плацкарти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2014
А ти згадаєш мене?
Коли з самого-самого ранку,
За найдавнішою звичкою,
Відсунеш свою фіранку,
Й сам стаючи чиєюсь привичкою..
Цікаво, а ти згадаєш ..?
Якщо не приходитиму у снах,
Не писатиму тобі листи.
Ти зрозумієш,що справа не в словах?
Там де мовчання,вже не ті світи.
Хм, а чи колись згадаєш?
Коли питимеш чай чи каву,
Та уже не зі мною.
Згадаєш? І справді цікаво,
і чи буду тоді ж «одною».
Може таки згадаєш..
Коли знову повториться все,
Коли знайдеш кращу ніж я,
Коли її мінуси – будуть пусте.
Згадає мене пам»ять твоя.
А може і не згадаєш..
Коли з нею будеш абсолютно щасливий,
Коли разом зустрічатимете ранки,
Коли почуття вже будуть не шкідливі,
Коли разом виходити за рамки..
А знаєш, я більше не подзвоню,
Нехай горітимуть телефонні проводи.
Тепер вже точно не скажу тобі : люблю.
І залишусь сама зустрічати ці холоди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2014
Закривай очі, від світу ховайся,
Він надто складний для тебе.
Зброю складай,швидше здавайся!
Далеко землі ще до неба.
Пиши йому ті бісові листи.
Згадуй адресу та надсилай.
Згадуй як любиш, та вже не ти.
Більше нікого так не кохай.
Зникай звідусіль , не слухай новин
За чашешкою гарячого чаю.
Нехай минають сотні нудних годин,
Немає більше нашого раю.
Прийшов час забувати,
Так тихо й без лишніх слів.
Навіщо так безповоротньо тримати.,
Бачачи тисячі снів.
Так часто міняється сенс існування.
Сьогодні живем, завтра ні.
Оскільки пора уже не рання,
Тому і зараз «я» в однині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2014
Твій терпкий запах.
Що-що, але його я не забуду.
Твої очі на різних етапах.
Їх пам’ятати вічно буду.
А ніжний дотик.
Аж серце завмирає.
Ти мій наркотик
Чи може море безкрає.
Твої губи завжди мовчазні.
Мовчать там про щось з моїми.
Рахують до зустрічі дні.
Тай ми з тобою наче пантоміми.
Мовчати завше краще з сенсом,
Ніж без сенсу кричати ні про що.
Насолоджуватись цим процесом,
Просто мовчати. Це ж ніщо.
Глянути в очі лиш варто.
Щоб побачити знову себе.
Діли мене,чергова кварто.
Ця біль мене і досі шкребе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2014
Я дивлюсь в ваші очі.
Вони безперечно пусті.
Згадую ті наші ночі,
Вони були надто прості.
Більше не чую тихий голос,
страшніше те, що він мовчить.
Він просто відправляється в космос.
Тим самим він знову тихо кричить.
Він розірваний на тисячі, як він,
Він в кожного є, і в "недолюдей".
Він ширяється з-попід стін.
Дістається завше до грудей.
Я , напевне , ніколи не стану поетом.
Ніколи більш тобі не писатиму .
Більше не буду «молитись» твоєму портрету,
Просто своє життя лиш для себе триматиму.
Так тяжко про щось кричати,
Знаючи, що крик мій глухий.
Краще згадати,як це мовчати,
Адже дар мій писати .. надто крихкий.
Розбити його надто легко,
Кілька недолугих фраз.
Я зайду тоді надто далеко,
Потону в своїм світі образ.
Зламати останнім часом не тяжко,
Кілька секунд і все. Готово.
Адже ти тримаєш мене надто в'язко,
Проте ще сильніше мене тримає моє слово.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509032
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2014
\Обійми її\
Обійми її ніжним поглядом,
Пригрій ласкою й теплом.
Люби її кожним спогадом,
Пригорни своїм крилом.
Торкнись її руки,
Заглянь в глибокі,як море,очі.
Забери всі дурні думки,
Присвяти їй всі свої ночі.
Забудь усі ранішні маршрути.
Забувай усе, лиш її пам’ятай.
Адже як не старайся, її не забути.
Від холоду ранку її захищай.
Допоможи відчути їй.
Відчути те,чого іще не відчувала.
Це як слово сказати зовсім німій,
Врятуй її,в якому океані б не потопала.
Це як для уст твої липових мед,
Це як для сонця день.
Це як для змерзлого на полюсі плед,
Це як свіжий подих для легень.
Чуєш, не дай їй упасти
В безодню почуттів.
Не дай її пропасти
У сутінковому смерканні днів.
Збережи її , мов вічність,
Ніколи-ніколи не відпускай.
Забудь про тактовність й трагічність.
Ти тільки міцно тримай.
Не згуби її, тільки не згуби
Не заставляй плакать ночами..
Ти її , як найкраще люби,
Не розвіюй всіма вітрами.
Будь поруч з нею думками,
Відзначай кожен день рядками,
Приходь до неї зірками чи снами,
Обвіюй, мочи дощами.
Вона все пробачить,
Щоб ти не зробив.
Лиш вона тебе справжнім побачить,
Як би ти не любив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2014
Стою на кухні, варю чай,
Пишу тобі цього бісового листа.
А ти там люби мене, скучай.
Адже все уже неспроста.
Завжди ці чортові думки,
Про слова мої, завше пусті.
І навіть дотиком коханої руки,
Не врятую я їх, вони надто прості.
Я звикла забувати усе, забувати,
Хоч в пам’яті і досі кожний момент.
Девіз : нічого не бачити та мовчати,
Ніби із фільму сірий фрагмент.
Струни давно уже порвані,
Поділені навпіл, мені і тобі,
І слова ці пусті,хоч римовані,
Такі ж як і ці довгі дні.
Звично, я завше прощаю,
Та цього собі не прощу.
Хоч всю ніч я молитви читаю,
Все інше я залишаю дощу.
Знаєш, давно пора гасити цю ватру,
Забирати, стирати дивні декорації,
Ну що ж, кінець мого театру..
Друзі,де ж ваші овації?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2014