Сторінки (1/30): | « | 1 | » |
Я западаю на тебе як риба на щойно вбитого че́рва,
Спокушає твій смак і терпкість кислить мов отрута.
Ти для мене ще свіжа й коханням сполохана жертва.
Я для тебе щось більше ніж просто чергова спокуса.
Ти знімаєш з плеча стрілу і націлюєш десь у серце.
Я розстібаю сорочку і скидаючи маню тебе до себе.
Відчуваю твій подих у спину, що зігріває мене ніжно.
У долонях стискаю лезо. Між нами уже надто тісно.
Ти читаєш мене як книгу написану шрифтом Брайля.
Тільки зміст грішить і лукавить немов поцілунок Іуди.
Перевір свої руки, на них уже два великі розп'яття,
Це любов просочилась крізь вени і залишила мітку.
Я прийду до тебе раптово і тихо, як навчена кішка
І ляжу на груди, злегка доторкнувшись до ліжка.
Я буду ніжна і дуже мила. Не віриш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2016
І кожен із них казав мені щось хороше,
і кожне це слово було мов смачна карамель.
На губах залишав обвітрені болем рани
і пекло до нестями все не cказане нанівець.
І у кожного у очах я бачила п’янке щастя,
і вино із самої душі випивала швидко і зразу.
Пусті келихи розбивала об ніжні зап’ястя
і збирала уламки марно ранячи свої ж пальці.
Та кожен із них замовкав у важливу хвилину
і мовчав з переповненим ротом брудної води.
Я молилася Богу, що давно вже мене покинув
та вмирала усоте, розпадаючись на віки.
Та жоден не знав що робити з моєю любов’ю
і кожен шукав порятунку ховаючись у собі.
Ця любов у мені переповнена дивним чадом,
як і щастя, що світиться десь глибоко із душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2016
І згораєш собі якось невловимо і тихо,
і запалюєш знову засохлі в серці квітки.
Спопелити себе воістину враз неможливо.
Зі шматками душі даруй зразу і сірники.
Бур'яни виривати з артерій вже так остогидло,
проростають вони у тобі крізь холодні туманні вітри.
Ніч промерзла і сповнена диму, що лізе невпинно
на рівнину зотлілого тіла і твої невинні псалми.
Сон приходить вкрай рідко і це зовсім не дивно,
бо у серці голодні птахи переспівують все і завжди.
Душа знову мовчить, перекроєна кимось нерівно.
Затулити б окремі надрізи, щоб себе таки вберегти.
І виношуєш все у собі, немов справді чиюсь дитину,
і болить це безлико і без справді вагомих причин.
Недоношені діти слабкі, хоч і дихають без упину.
Залишається тільки вірити і залишити все без змін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2016
Зима приходить зовсім не з першим снігом, ні.
Вона раптова вривається в тіло буває літом,
або ж ще теплим осіннім днем, коли прощальні
проміння гріють лиш сторінки романтичних поем.
Морозить душу зовсім не крига, яка щоночі
вкриває пожовклі від відчаю хризантеми.
І те, що так часто забуваєш дома в'язані рукавиці,
тут ні при чім. Тепло дарує звісно ж не светр.
Буває люди приходять з ковтком п'янкого меду,
насправді ж просто відкривають навстіж всі двері
і чемно, закривши таємні сходи до неба, попереду
залишають дні і ночі, якими ділишся лиш з Морфеєм.
Зиму не вини. Вона прийшла вчасно, на диво.
Вона направду очікувана справедливо.
Руки ж судомить нахабно і без причини.
Занадто холодні, занадто... навіть для криги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2014
Жіноча любов така непосильна,
Така підступна і хитра водночас.
Насправді ніжна і просто мила.
Вона завжди із тобою поруч.
Любов у подиху ледь відчутна,
У кожнім слові, що вимовляє
Душа жіноча несміло тендітна.
Вона від солоду знову світає.
Жінки люб'язно приносять світло,
І світло це миттєво згорає.
Потрібно вчасно статися вітру,
Тоді любов у душі завмирає.
Вони дарують себе наосліп,
Бо все ще вірять, наївно вірять.
І хай любов пече від млості,
Вони розквітнуть тихо й спіло.
Жінки не сильні, і не опора.
Не варто їм довіряти доволі.
І слабкість ця - насправді сила,
бо це жінки, і на це їх воля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533089
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2014
Потрібно вмикати режим збереження.
Ці міста ненасичені. Вони – розпущені.
Відкриті для тих, кому хочеться фентезі,
хто не вірить у Брахму і у Че Гевару.
Ці провулки, квартали, понищені стіни
зберігають колишні щирі зізнання
і все, що пропало у їхніх ілюзіях,
назавжди залишивши все в минулому.
Ці маршрути вже пройдені необачиними,
хоч і манять тебе у невідані станції.
Не вір їм. Ця схема працює привабливо.
Тут ніхто не радий твоїм новим звершенням.
Ці ночі холодні і темні, непередбачувані.
Не шукай розрад у їх шумних мареннях.
Вони хитрі занадто і так же обачніші,
ніж ти, що наївно віриш у карму.
Починай вмикати режим збереження.
Без нього ти зникнеш, пропадеш
у тріщинах поміж старого асфальту
поруч із недокуреними цигарками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2014
Цінувати важливе марно.
Все рівно відірвуть крила.
Любити безмежно не варто,
Бо ніж давно вже гостриться.
Обривати нитки всі безтямно
І лишати всіх тих, хто близький вже.
Це проходить немов ритуально,
Бо любити мало хто в силі.
Все, як завжди, минеться тихо,
І віджиле, забуте – зникне.
Не чекати наступного лиха,
І воно вже ніяк не скривдить.
Перебуло, пройшло, згоріло.
І залишило в серці спиці.
Це солодше – пускати стріли,
Аніж в обійми свої відкриті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2014
Бо щасливі в любові не мають інших розрад,
Їм цілком до душі рідний зніжений погляд,
Кілька слів, зміст яких уже чули мільйони,
«Я люблю» - цього досить, і Фройд явно не проти.
Бо бувалі в коханні й ті, що знають усьому ціну,
Надто трепітно й ніжно бережуть у собі доброту.
Задарма не кидають гарячих обвуглених слів,
Бо пече це всіх тих, хто всередині ще недотлів.
Бо в діях помірні і ситі по горло від кривди
Не шукають причин, щоб з образою геть піти.
Вони не тримають і відпускають надто вільно,
Бо кохають тепер зовсім неухильно і вірно.
Бо ті, хто свідомо міцними обіймами тисне
І пригортає ніжно, робить це звісно навмисне.
І кожний погляд, що питально іскриться, спалах.
Любов знов і знов просинається в рідних обіймах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2014
Ці ночі ще теплі, подекуди ніжні,
сни не потрібні, вони лиш омана.
Приходить мороз, заповзає під ліжко.
Це все лиш тому,
що ти мрієш й не спиться
Подих, раптовий, ніжно на шию
лягає повільно і гріє незримо.
Лагідно осінь шепоче усоте,
й твої долоні готові до бою.
Жодних перепусток не потребує
ця неухильно натішена осінь.
Пестить лиш наші погляди й душі,
і все ще чекає взаємності, дуже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527721
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2014
[i]Я відкривала правду, як пакет із отрутою, боячись.
Я тікала від думки, що ти нині не мій, а чийсь.
І було неможливо дихати, бо було одне слово "він",
наче їдкий бензин із задимілих поглядом cерцевин.
Я гадала, що все стерплю, здолаю, переживу,
перейду це поле, вогнем поні́вечену траву.
Та забута любов іще звучить у мені, німа,
Я шукала свої чесноти, боячись, що їх нема.
Кам'яніла від страху і люті, цих дуже підступних змій.
Тих, що жалять у спину. Ти все-таки чийсь, не мій.
І носити кинджал замість серця - тепер уже ритуал.
Без тебе ставало все гірше. Ти був немов ідеал.
І боротись за ніжність - як проти потоку йти.
Хтось обніме за плечі, та тільки не ти, не ти.
Сну немає, але й в уривках – тепер жахи.
От і вір тепер казці, що люди - не хижаки.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2014
[i]Дарувати радість – насправді просто.
Цілуй, обіймай, дивись на зірки.
І хай небо мовчить, все прийде надто швидко.
Тільки ти і лиш той, що горить у тобі.
Усміхатися щиро – проста панацея
від тих бід і всіх лих, що живуть у тобі.
А ти пий свою незамінну ехінацею,
і будь знову на грані, на межі.
Кожен подих і слово, що ніжно леліють
у тобі і злітають до вуст неземних.
Щастя є – воно спить тихо-тихо
десь у правому серці, і вперто п’янить.
Відкривай нові грані, що вірно піддатливі.
Ти здатна на все, коли розцвітеш,
поки хтось берегтиме всі твої таїни,
поки хтось за руку вестиме тебе.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2014
Годі вдаряти об камінь, він - лицар, який у броні, із захистом.
Ти не здатна розбити кришталь, твоє – в глибині, під мармуром.
Вистачить немічних поневірянь, баталій, грізних спиць,
вони й без того із тебе, зневіреної, врізнобіч вистрибують.
Закривай прохідні, ці двері вже стали залізними, одине «клац»
і бувай, відходи, недовірливий полюсе, не притягне тепер
ані земний магніт, ані погляди тих, що називалися рідними,
що до ніг приносили стиглі плоди вірності, все віджило своє, зів’яло.
Годі бути для всіх міцною опорою, бо хребет уже вкляк, він знесилений.
Основи нема, отже зник всякий сенс, прогрес, почався зворотній регрес.
Стрижень, переплетений силою, розтопився байдужістю слів і дій.
Ти не в силі заново стати єдиною, бути світлом тому, хто геть притих.
Починай рахувати дати, тихо й затято, що залишаться в пам'яті назавжди.
Цей осінній прогноз ніколи не скаже чогось хорошого, він злий.
Ароматно-духмяні пожовклі спеції додадуть трішки кольору, навзнак
забравши назавжди все те, що в тебе було, бо в тебе є тільки ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2014
Дивитися, як ти спиш – найсолодший сюжет,
найбільша моя манія, саме тоді кортить любити
тебе найдужче, всупереч всім ідиліям.
Тобі смертельно пастельно, а я перебуду
повз твої тривкі світи і світитимусь
від того, що крила є в мене, обидва.
Огортати тебе опікою, це так по-жіночому ніжно,
і ховати десь за пазухою, у ковші,
що медом залитий цілком, навмисне.
Тобі не по собі гаряче, дивись не згори,
бо любов моя не розгадана, вона повна по вінця,
ну а ти – це лиш брама, закрита для мене і прі́сна.
Дарувати тобі намисто, павутиною геть обвисле,
і чекати від тебе спокою, вже вкотре, начисто
стерши всі мозолі, знову сухотно й кисло.
Тобі насправді не холодно, бо ти живеш у мені,
витягуй зимове зі схованки і пали, хай горить.
бо ти вже давно у коконі, не втекти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2014
Ми власних граней лічені примари,
чужих споруд навічно вірні пси,
оберігаємо не те, що Богом дане,
а те, що з бруду вирване й жадане.
Ми лічим дні в яких неначе милість,
як біле полотно, що гріє власну суть,
вкриває день все ж марний і чеканий,
бо він прийшов, його тепер не заберуть.
Ми руйнуєм себе в крижане рівнодення
і вмираєм щоночі у час одкровення,
і горланим на себе за те, що німі і сліпі,
адже люди навколо вже не бездоганні.
Ми прагнемо жити лиш сьогоденням,
бо те, що є зараз – суцільне смирення.
Спасенно чекаємо завтра, яке б не було,
бо те, що прийде – завжди краще, начебто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2014
Знаєш, а він пахне спокоєм, відчаєм й словом,
і спить, як котятко, й чарує повітрям,
яке видихає й наповнене сріблом.
Він не шукає у погляді світла,
лиш тихо чекає моментів тих тлінних,
коли доторком чинить мої непоправні,
зализані опієм мантри.
Знаєш, а він гарний ділом, простим й не високим,
і не залишає по собі ні сліду,
який би заставив поглинути глину.
Він не чекає від мене зголосся,
лиш ніжно торкає до струн розігрітих,
коли відкриває мене різнобічно,
з Венери незнаної родом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2014
[i]Кохати, коли кістка у горлі стала
і до хрускоту судомить лікті,
справа програна наперед і невдала,
бо в любові окрилюють мрії.
Говорити, що житимемо вічно
і літа проминуть у солодкім меді,
більше схоже на відчай,
аніж твердо сформовані дії.
Чекати, що станеться диво
і прокинемось завтра на Кіпрі,
звучить все більш неможливо,
адже тільки хворі мріями одержимі.
Забути, коли серце в агонії б'ється,
і відпустити тебе так невчасно
заставляє ловитити повітря,
коли насправді чекаєш на диво.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2014
Вони, внутрішні протистояння,
вже геть виснажили мене.
Безсила і квола я падаю з ніг,
однак спину тримаю напрочуд рівно,
немов вселений залізний диск.
Чи можливо упасти ниць,
розчинивши свій погляд в брехні,
за цукривши свій внутрішній світ,
і померши у спілому чуді.
Чи все ж стати з колін
і спасти власне Я,
недоторкану сутність підняти
й донести до небес, поки тіло
ще дише, ще холоне гарячий піт
і думки у туманність линуть?
Нехай линуть, хтозна,
може це і реальність моя,
де немає ні крихти торта,
ані солодкої карамелі.
Чи дійду до крайності я,
поховавши в собі каруселі?
Хай гойдає, кидає і тушить
гарячі сльози і мерзлу душу.
Хай закінчиться весь глікоген,
тоді нап’юсь я глюкози в душі.
І не потрібен мені дофамін,
я забудусь у власному чуді.
P.S.Не неси свої рафаелки, вони марі, як ти.
А я вип'ю води і знов утечу туди, де мене не найти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2014
Я торкалась твоєї руки наостанку, мов вперше,
і злітали аероплани перехресно із наших планет.
Причащалась твоїми словами, мов грішниця із Іудеї,
а ти лив у мою горлянку, розпечений на вогні, мед.
І до болю було солодко запивати голі обіцянки,
і до тремору у колінах ти читав мене, мов лист.
Я ж була без зайвого фальшу твоєю відданою гетерою,
ну а ти був мною натішений, мов істинний статист.
Я скидала зайвий баласт, і лишалась із правдою голою,
і стікали із мого серця щойно вилиті самоцвіти,
Це було гіпнотично, немов спільне читання Коельйо,
і тоді вже я починала воістину голодніти.
І до чортиків остогидло замерзати у твоїх обіймах,
і до крайності неможливо закривати очі на фальш,
Хоч на мить відкрий світу протерті долоні в стигмах,
Я пересичена боєм і речами із займенником «наш».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519552
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2014
Цілувати долоні – марна справа,
особливо коли холодні, особливо
коли запах ятрить димом і солодкими
парфумами твоєї нової жінки.
Вона вміє пестити твої зап'ястя,
розчинятися у ароматі чоловічої непокори
і на вечір завжди готує каву із домішками
легкої вуалевої накидки, на стегнах,
щоб був поряд.
І хай твій запах буденний, із потом,
вона ладна цілувати тобі скроні
зі згустком лебединої вірності,
лиш би зімкнув вії і
прокинувся її рідним серцю любистком,
лиш би послухав нарешті шепіт хворої,
незалежно від дози, ненасиченої тобою.
І хай ти торкаєшся її щоночі, щоранку,
вона щодня буде лізти зі шкіри,
лиш би ти спокусився на її нову сукню,
лак, намисто, приготовлену рибу.
І їстиме, коли тільки скажеш,
що треба,
щоб була тобі мила.
І хай це абсурдно, незримо,
однак так важливо, щоб ти
залишався поряд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518918
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2014
Весна, як завжди, приходить невчасно.
Головне - простягнути руки.
Головне - розправити крила.
Лиш не кажи, що не вмієш, не знаєш.
Власне для цього й топилась крига,
непорушно і стиха підсмажуюючись на сонці.
Весна вже не вперше тормосить душу.
Потрібно лиш вірити.
Потрібно лиш ...
заряджати сонячні батарейки,
викидати непотріб на звалище
за старою схемою,
але так довірливо назавжди.
І ти починаєш дихати
рівно-по-рівно,
вдих за видихом.
І ти починаєш вірити,
бо сонце надсилає телеграмою тепло,
випалює залишки пухлин в тобі,
робить все, щоб тебе допекло
і знов стало солодко й не по собі.
Бо весна не чекає на завтра.
Вона готова збирати тебе по частинках,
видаляти зайве і давно віджиле,
що ціпко вчепилося в горло,
немов іршіння задушливого диму.
Бо весна – вона така:
неочікувана і незряча,
голодна, боса і раптово
хмільна від спеки між
підпаленою чи то загорілою
совістю і надією
на щось варте більшого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518736
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2014
Чорна довга сукня
тільки
підкреслює темноту її думок.
Червоні витончені губи
тільки
доказують кількість випитої крові.
Чорні великі очі
тільки
й шукають нову жертву.
Бліде холодне обличчя
тільки
доказує її холоднокровність.
Мовчазна таємна постать
тільки
надає їй загадковості.
Чорне довге волосся
тільки
підкреслює її ЧАРІВНІСТЬ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2014
Я занадто тобою вимучена,
Ти ж насправді нічого не знав,
Я була вся твоя, мов зациклена,
А ти брав і гордо мовчав.
І летіли слова невдячності
немов їх справляв кулемет.
Зупини свій голос порядності,
бо не вартий ти жодних монет.
Я чекала від тебе погляду
І гадала, що знов обпечеш.
Та душа вже не стерпить солоду,
що брехнею мені принесеш.
І любити я знов училась,
І сягала найвищих небес.
Та коли моє щастя явилось -
Це ти в мені... воскрес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2014
Я її загубила
Вона просто випала мені із рук, коли я озиралася.
Будь ласка, скажіть, ви її не зустрічали?
Вона невеличкого зросту і має довгі золотоволосі кучері.
На ній рожевеньке платтячко і біленькі сандалики.
Усе уквітчане. Вона ж любить фіолетові квіти.
У неї миле дитяче личко із вічно замурзаним носиком від шоколаду,
голубі наївні оченята та хитрючі губки.
Вона просто чудо.
Її важко не полюбити, проте треба бути обачним з нею.
Може ви ненароком десь її замітили, просто не розібрались у цьому?
Чи бачили, як вона у сусідньому магазині купляє карамельки?
Я знаю, вона їх любить.
А ви часом не почували себе дивно?
Якщо так, то це точно вона була.
Вона любить експериментувати з людьми.
Швидче за все вона у ящиках від солодощів.
Вона також має свої слабкості.
А ще вона любить перебувати у кишеньках від піджаків
разом із кишеньковими годинниками.
Вона швидка. Просто так її не зловиш.
Треба виявитися хитрішим за неї.
І ще одне… я забула сказати… у неї є крила…
Ну, не те щоб крила… крильця, як у ельфа.
Я Вас прошу скажіть, як щось дізнаєтеся,
Я буду вдячна.
Вона мені дуже потрібна.
Я знаю вона десь тут. Але ж де?
Я не хочу її втрачати.
Втрачати найкраще у своєму житті… любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516123
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 07.08.2014
Коли даруватимеш квіти - виривай із коренями,
я встромлю їх у вивернуту болем душу,
обпечу ковтком твоєї байдужості
і заллю безмірно п'яною хтивістю.
Зі світлом, яке приносиш спогадом,
ти підносиш руку на відстані
і пече мене так необізнане
те, що щастя лишилось невпізнане.
Коли питатимеш ласки - почекай ще трішки,
бо давно ти уже не власник,
розрослись у мені чагарники
із тих квітів, що ти викинув,
я забула про твою частку в них,
бо вціліла я після напасниці,
ти ж не встиг мене вчасно приборкати,
доросла я до неба, синього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515542
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2014
та приходиш ти
її дуже тяжко побороти, але вона все ж іде
тоді тепло відчуваю сповна
пустота в моїх очах коли стрічаю світ
безнадійна і тиха
заникана в самих зіницях
та приходиш ти
і вона вперто охолоджує кожен
погляд дотик слово
фертильність палахкотить і все ж
відкидає будь-яку спробу поцілунку
егоїзм відкрито протестує у
небажанні ділитися внутрішнім світом,
а там пустота
тому все так запущено
від недавно і до давно у цій
казці чи ба клітці
я шукаю хоч трішки добра
та приходиш ти
певний матеріаліст
категоричний і прямий
простий як чай що на столі
говориш небагато
які гарні окуляри цитрини цукерки
що ти читаєш давай краще мовчки
і обіймаєш і перемагаєш
і сльози і пустку і гнів і відпустку
та приходиш ти на щастя на горе
цілуєш я не протестую люблю чи ба
швидше тебе потребую.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2014
Є люди, які лишають приємний слід
В думках, душі, у подиху і в серці
І байдуже, що ти не знаєш їх
І байдуже, те що й вони зовсім-то не відверті
Є люди – зовні ніби кам'яні
І серце як таке у них відсутнє
Та там всередині буя гарячий сонце світ
І поділитись ним вони відверті
Ти рониш слово, а вони – мовчать
Ти рониш два – вони вдивляться пильно
Так буцімто ти кажеш щось негідне
Та варто лиш всміхнутись навмання
І враз вони розіллють свою втіху
І очі в них до дідька лагідні такі
Що би й втопився в їхній доброті
Ці люди Я ховають в глибині
Не всім-то вивертати душу
І їхнє Я у них на висоті
І не вгадаєш ти, що в цих просторих хвилях
Вони щодня збудовують мости нові
І палять їх з хвилини на хвилину
І знов безбожні беруться за труд
Все вверх і вниз мурують і руйнують
Без втоми, віддиху, надії та спокус
І так щомиті збудовують вони себе самі
Усе самі, самі і линуть до омріяної цілі
Є люди – ззовні ніби кам'яні
Не вірте їм, а лиш вдивіться пильно
У їх зіниці й поспіхом скажіть: «Привіт»
І у відповідь сто смайлів полетить
Це вище будь-чого на світі –
Достукатись до тих, хто зовні ніби кам'яний
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515278
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 03.08.2014
Павутина слів, перепліт думок,
погляд в бік, лиш би не розкритись,
роздягнутись, упитись в твої думки,
влізти в мозок і там залишитись.
Як кортить відчути твій кожен нейрон,
його імпульс, наказ і приказ виконувати
і не виконувати голови кивок, порух рук
і тремтіння кишок.
Як кортить зігрітись в крові,
що зривається вулканами і пливе по тілу,
мов Амазонка, зігріваючи тебе і орбіти навколо.
До безум’я прагну вдихатись тобою,
вдихаючи в тебе життя, і вирішувати,
коли стане досить для нас обох.
Прагну водою змивати з тебе весь негатив,
всі надбання цивілізації,
залишаючи скарб для себе, в алеї пересторог.
Багато не треба – один мізинець,
щоб відчувати твоє тепло і спалахувати,
утворюючи нові чорні діри.
Випий мене, як цукор, що насипаєш до чаю,
без нього ти млявий, неситий і геть безсилий.
Ти ж любиш дві ложки брудної спокуси,
я дам усі п’ять і ще й дрібку солі.
Бажаю мовчанням застигнути хрипами
в твоїй конституції й розбити всі стереотипи
про світ, жінок, добро і зло.
Ти ж хочеш лише одного – відпочити,
не здогадуючись, як прагну я жити тобою воістину завжди і всюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515234
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2014
Впускаєш людей у свої акваторії
і у слід з арбалетів їх ловиш ножі,
усміхаючись, мило цілуєш долоні їм,
а у серці - колючки немов проросли.
Даруєш в долонях сонце проколоте,
маргарин у каструлі вже от-от закипить,
та яєчня з цибулею вже не смакує їм,
краще дьогтю на дно поклади.
І щосили натягуєш струни душевні ти.
Дозволяєш торкатись будь-де і коли,
та тональність не та вже і марно,
заливаючись гріхом, щось там віднайти.
Та голубка, що в серці, в'яне безслідно,
і безсило ти молиш у Нього одне.
Дозволь так, щоб без сліз і без зайвого
шуму оніміло безслідно все те, що твоє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2014
Знаєш, я – горю, коли поруч ти, алхімік,
чудиш свою хіромантію.
Хай, можливо, ти і зовсім незграбний,
часом дивак, невіглас, та все ж – коханий.
Я дарую тобі свою руку і знаю,
що твої лінінії такі мінливі, а то й
нема їх зовсім, є лиш твої звивини
головного, а то й заднього мозку.
Ти обіймеш мене напевно і заговориш про Нас,
яких і зовсім немає, є лиш твоє «якось так»
і моє «тай таке то».
Ці доторки рук не зносить жоден розум,
тому закипає, застигає ліквор в переплетінні наших рук.
Твої – завжди холодні, зігріваються моїм подихом
ентузіазму і надії у світле, хоча не далеке майбутнє.
Мої готові доторкатись до твоїх скронь і
заповзати в глибинні закутки твого Его.
Я скажу:«Напевно досить!» - і хід конем зробиш ти,
не здогадуючись, що це мій план,
я ж знаю про тебе все і більше ніж навіть повинна.
Не дивись так пильно, мої зіниці – стерто,
вони не відкриють тобі жодної істини.
Вона в тобі, ти заводиш це оніміння.
Знаєш, можливо це я – божевільна,
дика, тиха кішка зализую рани від опіків спільної амальгами.
Ти поцілуєш випари невідомого джерела і
кратери у твоїх ніг поглинуть тебе повністю.
Знаєш, пора закінчувати цю чудасію,
світ не стерпить двох божевільних вкупі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2014
Жінко, ти оголюєш душу і ти прекрасна,
в цьому вся ти і твої медузи.
Хай ті цукати липкі, розтоплені, в'язкі
заліплять твої ж вразливі апертури.
Хай ті здичавілі істоти,
що живуть окремими життями в підсвідомому,
бушують віртуозно, тримаючи готовність
з тобою лінію вогню імітувати.
Хай ті заряджені револьвери,
що випинають із твого давно вже
не дитячого іонізуючого тіла,
гріховно постріли справляють.
Жінко, ти показуєш тіло дзеркалу і ти прекрасна.
Твої гибкі лінії викликають морську хворобу
навіть у твого ж віддзеркалля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514912
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.08.2014