| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Небесна сотне, сотне мила,
У імені твоєму болем озивається душа,
Що опалила та не склала крила,
І рана гоїтись не поспіша.
Так гордо в небеса злетіла
В політ яскравий та, на жаль, останній,
У тобі правда, воля й сила,
І велич навіть у мовчанні.
Серця Майдану гарячі й незалежні
Це ви підняли націю з колін,
І гордість, і смуток безмежні,
Навіки вам слава і низький уклін.
Промені світла у тумані безнадії,
Ви іскри благодатного вогню,
Ваша мужність і сміливі дії
Пробили гніту надміцну броню.
Країна не жила, лиш захлиналась
Від безпорадності й тривоги,
Та хвилю відчаю хвиля надій змивала,
І сила духу тернами вела до перемоги.
Безцінний вибороли шанс -
Нову країну будувати,
Тож освячений кров’ю аванс
Ніхто не має права змарнувати.
Небесна сотне, мало «Дякую» сказати,
Твою здійснити мрію – честі справа,
Належну шану зможемо тоді віддати,
Коли українська розквітне держава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561963
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.02.2015
«Чуєш біль» – то плаче Україна,
І «шось зимно» стало враз,
«Місця щасливих людей» поглинає «руїна»,
Тепер печаль зі смутком - «то для нас».
Розгубилась «дочка Україна»:
Невже то «наш останній танець»,
«Я живу» всміхнеться «сам собі країна»
Уже крізь «фотографій старих» глянець.
«Шукав свій дім» і, так, знайшов -
У щирім серці він «до смерті й довше»,
І де звучить «ще одна пісня про любов»
«Соло» твоє «люди чекають» завше.
«Самотній в’язень» пристрасних ідей
В «гламурі» «модної країни» не купався,
І «твій портрет» « в очах» людей
З принциповою відвертістю зостався.
Так просто «говорили і курили»,
А вже до тла «остання сигарета»,
Та «змучений» «герой» знаходив сили,
Щоб «наші» розірвали зла тенета.
«Ненормальне літо» і «тепла зима»
«Інфляція. Дурдом» і «хлопці-олігархи»
Країну «кинули», мов «спи собі сама»
А «казка» в тих, хто влади патріархи.
Знаючи «той прикрий світ»,
Не вмів і не хотів «мовчати»,
«Бути маленьким» ні, не слід,
Коли можеш як «птахи» літати.
І не «зламані крила» у «нейлоновий час»,
Попри долі терпкий і «холодний смак»,
Простий «добряк» - він сіяв справжнє серед нас,
Усім дороговказ навік – «і буде так».
«Вам з неба не видно» – хто знає?!
Як «разом ми», то «ніби у раю»,
Після й «дерева плакали» – біль не минає,
«Люди як кораблі» і вічно на краю.
… Тіло пручалося «пусти мене»,
Душа молила - не вмирай,
«То моє море» – там усе мине,
Вже небо відкрило «загублений рай».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560688
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.02.2015
Пам'яті Андрія Кузьменка, музиканта, патріота, людини з великої літери
Навіщо так рано? Чому?
Сполохано життя летить
Із царства світла у пітьму
І зупиняється. А музика звучить.
Країни щирий, гідний син,
Не звик в півсили жить,
І полум’я душі не погасив.
Невже нема?... А музика звучить.
Пронизливо чесний, відвертий,
Іронія і добре слово вчить,
Гарячий, нестримний, упертий
Навік затих. Лиш музика звучить.
Слова завмерли сиротливо,
Рядок обірваний мовчить,
Життя розтануло квапливо,
І сумно музика звучить.
Не віриш. Ні, це не кінець.
Душі польоту не спинить,
І житиме між нас творець
Допоки його музика звучить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557283
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.02.2015
Багато маєм діячів, «зірок» так званих,
Хіба їх мало любить Україна?
Мабуть замало, бо у тих шукають шани,
Які державу хочуть опустити на коліна.
Чи так не вистачає нагород,
Чи може совісті забракло раптом,
Що залишили в час критичний свій народ,
Тепер які у кого цінності є фактом.
Навіть слова співчуття не прозвучало,
Від нього, хоч нещирого, все ж серце ожива.
У багатьох сумління приспане змовчало.
Неправда? Вчинки кажуть більше, ніж слова.
Усміхнені зали перед «зірками»,
Та іншою мала би бути картина:
Країна зрошена то кров’ю, то сльозами,
Як моляться рідні за батька, брата чи сина.
Не зрада? Не приниження? А як назвати,
Коли тепло душі дарують і пісні
Тим, хто зневагу сміє так відверто показати
І сіє смуток, розбрат, горе в рідній стороні.
Мистецтво може меж не знає,
Та є межа терпимості людській.
Митець – не той, хто звань багато має,
А той, хто вірний до кінця землі своїй.
Не час вражати артистизмом,
Не шоу потребує батьківщина,
Лиш одиниці за собою повели патріотизмом,
І видно «зірка» хто, а хто Людина.
Усе забудеться, усе минає,
Та присмак цей залишиться гіркий.
Країна зміниться, розквітне і засяє
Та чи потрібні їй новій такі «зірки»?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530653
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.10.2014
А вы ушли. .. И я теперь
Храню калейдоскоп воспоминаний,
Для вас моя открыта дверь,
Ведь я в плену несбывшихся мечтаний.
Куда уходите, зачем? Что так
Пленило взор и ослепило чувства?
Ведь вы же не какой-нибудь простак,
Увлечься мишурой фальшивого исскуства.
Вам может солнце светит ярче,
Или цветы под ноги падают ковром,
Может прибой волной ласкает мягче,
Когда, когда вы стали видеть зло добром?!
Вы словно бабочка на свет
Бросаетесь так дерзко и неосторожно,
Вы мне нужны: и да, и нет,
И рядом тяжело, и порознь невозможно.
Вас сладкими речами взяли в плен,
И вы легко смогли перечеркнуть наш путь
Разум поймет все причины измен,
Но небо и сердце нельзя обмануть.
Вы радуетесь призрачной свободе,
И в сердце возрождается горячий пыл,
Зря поддались обманной сладкой оде,
Как бы он прозреньем горьким не остыл.
Да, не знатного рода и не богата,
Не ко двору я оказалась вам,
Нет за спиной не серебра, ни злата,
Но без сомнений я последнее отдам.
Красиво как на пьедестале лжи и лести,
Вы видите себя и важным, и великим,
И если блага вам ценнее чести,
Вы станете ненужным и безликим.
Нет, не корю не проклинаю,
Но и счастья не могу желать.
Время все расставит по местам я знаю:
Мне от боли, вам от совести не убежать.
Когда падет тумана пелена,
А гор не будет золотых, что вам обещаны,
Вам вспомнится душа одна,
Чувства которой тоже были преданы.
Но не ищите состраданья,
Ведь вы глухи к чужим мольбам,
Давно мы за стеной непониманья,
Пусть ваши «идолы» помогут вам.
А может … Призрачной надежды
Мелькнул неяркий огонек.
Еще все будет так как прежде?
Ушли… Но тлеет веры уголек….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527751
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.10.2014
Сьогодні не можна мовчати!
Не час очікувань байдужих!
Допомогу слід самим в собі шукати,
Хіба нас мало волею і тілом дужих?!
Україна – наш єдиний рідний дім,
Жодна земля нам батьківщиною не стане,
Господарем ніхто не буде в нім,
Проти сваволі душа палка повстане.
Ніхто, крім нас, країну не врятує,
Підняти до нових висот не зможе.
Хоч ворог лихий і підступний лютує,
Наша правда свята і вона переможе.
На відступ і слабкість не маємо права,
Хоча все непросто в наш час,
Нам потрібна вільна і сильна держава,
Прийшла пора рішучих дій для нас.
Одна велика мрія змогла нас об’єднати
Про мир, про спокій, благодать,
І кожному важливо пам’ятати:
Загиблі і живі герої на варті совісті стоять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521700
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2014