| Сторінки (1/18): | « | 1 | » |
[i]Хвилинка роздумів...[/i]
* * *
В очах вогні надїї ледь-ледь мліють,
Ти непочутий і ніким не зрозумілий,
Оголені думки і нерв струна немов,
Убитий відчаєм, та не навік пішов...
* * *
[i]Етилен 31.10.2024[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2024
Коли всі дотики вугілля наче,
Коли слова як бритва ріжуть,
Коли думки ніщо не значать,
То запитання тишу стрінуть.
Коли одні “чому”, “навіщо”, “як”,
Коли без відповіді крик і плач,
Коли в кімнаті ти своїй закляк,
То в голові ти сам собі палач.
Обмежений та несвідомий тип,
З вузьким світоглядом, напевно,
В неправоті зриваєшся на крик,
Хоч розумієш, що це все даремно.
Хочеш тепла, та холодно тобі,
Хочеш добра, а сам його не маєш,
Хочеш ти світла, але у пітьмі,
Яскравості, чогось не помічаєш.
Собою загнаний у глухий кут,
А під ногами скінчився асфальт
Ти у неволі із ментальних пут
Стараєшся закрити свій гештальт.
День бабака чи круговий маршрут,
Переливання з повного в пусте,
Палаци мрій ти будував не тут,
І у саду твоїм зерно не проросте.
Це реалізм чи круговерть життя?
Коли циклічно все й одноманітно,
Сансара побуту, немає відчуття,
Чорне на біле, знову чорне, дивно…
[i]Етилен 27.10.2024[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2024
Лежу в пітьмі, а в голові думки,
Чи грішний я, чи проклятий тобою?
І знову на папір лягли рядки,
Про наше рандеву із Сатаною.
Я упиваюсь в самоті з собою,
Я поглядом провожу невидимок,
Так хочеться щоб хтось рукою
Вказав де корінь всіх помилок.
Уже останню викурив цигарку,
І заглядаю в нетрі, в глиб себе,
З надією побачити підказку,
Піднятись в ясне небо голубе.
Лиш темряву побачив я в собі
І знову сам на сам із головою,
Сумна гримаса знову на лиці
І спогади як ми удвох з тобою.
Ти зірка що показувала шлях,
Ти світлим променем моїм була
Чомусь усе зійшло на крах,
Радість і легкість в даль пішла
На тих місцях що ти ходила,
Клянусь! Я вирию собі могилу…
Якщо мене ти не любила,
Якщо удвох даремно ми були…
Написаний невидимим чорнилом,
Наш шлях тернистий і складний,
Для тебе завжди буду тим вітрилом,
Яке штовхає яхту наших мрій.
Твій дотик розбудив колись мене,
Він розпалив вогонь і оживив мерця.
Але знов сплю, а у думках дурне,
Чекаю, коли знов застукають серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2024
На рік ще ближче вже до смерті,
До благодаті чи до вічних мук.
Старі шпалери на стіні обдерті,
Сидить на підвіконні чорний крук.
А жити це не значить існувати,
Як дихаєш — не значить що живий.
З серцебиттям можна лежати,
У домовині із розбитих мрій,надій.
В кімнаті — хаос, бруд, розруха,
там запах спирту й нікотину.
На ліжку тіло скорчене у муках,
Із поглядом пропащої людини.
Страждання — то, мабуть, життя,
складне, різноманітне, нелінійне.
Картину невідомого митця,
Воно для себе кров'ю намалює.
Ще один рік пройшов для тебе.
Проіснував чи все таки прожив?
Мазки на полотні кольору неба,
З'єднали твого образу розрив.
[i]Етилен 19.10.2023[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2023
Не спи! Не дай собі зімкнути очі,
Які і так сліпі, хоч мають зір.
Не спи! Не пропусти чарівні ночі,
Вони твоє прозріння, лиш повір.
Проспав, прогавив, пропустив
Купу моментів, знаків долі.
Тепер не спи, щоб не робив,
Ти будь завжди напоготові.
Очисть свій розум, вільним стань,
Уважно, вже немає шансів.
Лови удачу, яка мчить удаль,
Плекай в собі нотки романсів.
Якщо ти не проспав важливу ніч,
Отримав подарунок долі.
Запам'ятай одну всього лиш річ —
Не спи! Уже тепер ніколи...
[i]Етилен 18.10.2023[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2023
Ми дочекалися весни,
Порозцвітали ніжні й гарні квіти,
Вони красу в собі несуть,
А десь живцем згоріли діти.
Дерева бруньки розпускали,
Вже чути співи перших птиць,
А в когось пальці відмерзали,
Бо не було в окопі рукавиць.
І вийшло сонечко приємне,
Яскраво світить, пестить, гріє,
А від будинку попіл темний,
Там була смерть, там вітер виє.
Ось літо, гарная пора,
Зелень буяє, квітне, диха.
Та нескінченная орда,
Наробить ще немало лиха.
Так любо, мило, тепло й добре
Ходити й милуватися природой.
На гойдалці дитя майора,
Без ніжки і живого роду...
Пора коли земля дає плоди,
Черешні стиглі, сливи, вишні.
А поруч вирва від біди,
Кишки лежать, там жах всевишній!
Золота осінь, дітки в школу
Спішать отримати знання.
Але на свято, на ранкове,
З тобою мама, тата вже нема.
Жовтеньке листя землю вкрило
І під ногами звучно шелестить.
Ракета всю родину вбила,
Порозривало і нема що хоронить.
Вже холодніє, листопад надворі,
Пора для теплой ковдри з шафи.
Окопна свічка, сила духу й волі,
Все чим зігріються сьогоднішні солдати.
Зима — красуня в білосніжних шатах,
Покрила землю світлою вуаллю.
А відморожені кінцівки мого брата,
Дружина не зігріє теплой шаллю.
Сніжинки падають, мороз куса,
Малює візерунки він на вікнах.
В кожном селі смерті коса,
З багатих родом, вмить зробила бідних.
Ще один рік пройшов і віхола лютнева,
Позакривала всіх в теплих домівках.
Від пневмонії кров йде легенева,
Плюються нею у брудних будівлях.
Ось і природи цикл пішов по колу,
Знов весну ми зустріли ще одну.
Вже не применшимо ніколи мову,
І не забудем тих, які прошли війну.
[i]Етилен 13.10.2023[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2023
Вона палкий вогонь в собі носила,
Отримувала радість від життя.
Та Хтось спалив ЇЇ красиві крила,
Посіяв смуток, вбив світле дитя.
Той Хтось, як згусток темряви нічної,
В обіймах своїх темних заключив.
Все світло і красу дитини неземної,
Закутав в тінь, сховав і заганьбив.
Вона хотіла сонцем з ним світити,
Чи зіркой ясною, коли на небі тьма,
Та чорна хмара світ змогла закрити,
Своїм великим тілом, а дарма...
Промінчик світла й досі все чекає,
Який розвіє ту густу печаль,
В яку Він тягне Сонце й не питає,
Чи може шкода, чи ЇЇ не жаль?
Він може навіть і не помічає,
Як гасне те багаття що між них.
Коли ЇЇ до себе пригортає,
То привертає тільки купу лих.
І ось вони удвох, світло й темінь,
Порозкидали почуття біля себе.
Чи вийде з Нього світло для Неї?
Чи стане Вона сонцем у небі?
[i]Етилен 11.10.23[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2023
Дощить... І вітер завиває,
В душі. А серце так болить,
Воно усе крізь себе пропускає,
Не зупиняється, горить.
Важкі думки колонами ідуть,
Для них завжди відкриті двері,
Вони прийшли, стоять вже тут,
А вийдуть поки тільки на папері.
Пульсація, у скронях молотки,
Вистукують осінньой туги ритм.
Душа й емоції закриті на замки,
Потрібен ключ від них, щоб далі жити.
Прозріє кріт сліпий, який всередині живе,
Коли назовні вийде все що наболіло.
І та журба, що жити не дає,
Мабуть розвіється, покине тіло.
А світ готовий до думок дурних?
Які себе покажуть і розкриють.
Чи може від цих в'язнів звільнених,
Відвернуться і наодинці кинуть.
На роздоріжжі, на розпутті,
Водночас всюди і, нажаль, ніде.
Їм спокійніше буде на папері,
Бо мало хто їх тут знайде́...
[i]11.10.2023 Етилен[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2023
Я просто хрест переверну
Скажу, здогадуюсь кому,
Давно вже Він служив Йому,
Тепер він править бал Внизу.
Там, Зверху, вже мене не чують,
Мої молитви ігнорують
А як звернутися Униз,
Щоб мене Демон не загриз?
Підозрюю я, що мій фарт,
То не священна Благодать,
Не просвітління, не блакить,
Не дар Небес, що так мани́ть.
Цей дар не подарунок Бога,
Сидить в мені пересторога,
Що не потрібен він мені,
Це від лукавого. Чи ні?
Дві половини, два світи,
Чи пентаграми, чи хрести?
Байдуже. Все пішло з Одного,
Того, якого звуть, Святого.
Уранці — світлая вуаль,
І свічок блиск, як пектораль,
Вночі — затемнений сава́н
А дим не свічки, а дурман.
Блакитне небо, промінь сонця,
Чиєсь дитя в своїх долонцях,
Несе щось чорне і брудне,
це щось горіле, щось сумне.
Переплелися два світи,
Між ними замкнені мости.
Один без одного не можуть.
Там слово Сатани, тут Боже.
І я між ними балансую,
Своїх гріхів вже не рахую.
Уранці праведник, святий
Вночі я єрети́к сліпий.
Відступник віри уночі,
Всі мої вчинки — палачі
Двополюсового життя
Сьогодні Він, а завтра Я.
Благословенний вранці Богом,
Держу за бороду Святого
Отця що всіх нас сотворив,
Всім свої серцем полюбив.
І ми — заручники законів,
Старих написаних канонів,
Не согріши, не пий, не їж,
Творіння Його не заріж.
А може Люцифер наш Друг?
Нема законів і наруг,
Анархія і беззаконня,
Смола і згарище зловонне.
І Там і Тут, чекають нас,
Вони Удвох наш свинопас.
Проси кого завгодно, тільки вір,
А допоможе Бог, чи Темний Звір?
[i]Етилен 02.10.2023[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2023
[i]...Передмова.
Років 10 не писав нічого, коли перестав дружити з алкоголем і тут...
Проба пера українською мовою..[/i]
Маленький індивід, без духу й волі
Закритий у коробці, там комфортно.
Він віддає усе у владу долі,
А трапитися може що завгодно.
В цій мушлі він роками, навіть більше,
Не розкриває він себе для світу.
Вся гіркота, вся біль, усе найгірше
Записане у опис його літу.
Всі коливання, нестабільності, загрози,
Проходять залишаючи лиш слід.
Та незважаючи на всі погрози
Він стрімголов летить униз, немов болід.
Коли виходить він до зовнішнього світу,
Біль в грудях, важкість на душі, надлом.
Емоції, страждання без просвіту
Коли у нім диявол з янголом.
Сказати слово - титанічна праця
Зробити жест - це надлюдські зусилля
Проблем життєвих в нього повна таця,
А почуття всі засихають, як бадилля.
І відсікаючи всі гальма, стоп-слова,
Руйнується фортеця із комфорту,
Виходять думи, фрази, й голова
Стає все легше, менші стіни форту.
Проливши світло на якісь проблеми,
Структурувати в голові знання.
Проговорити, викласти в поемі,
І не бажати всього світу визнання.
Баласт він скинув, наче посвітліло.
Отримав невеличкий, мікрорезультат.
Заліз він в панцир, вже не так боліло,
Закарбував в душі як постулат.
Та іноді свої кайдани він скидає,
І розриває бульбашку комфорту.
Всю свою біль на себе одягає,
Пливе на ній, як корабель до порту.
Буде частинка, яка завжди в нім,
Не дасть тієї впевненості, сили.
Колись він розіб'є комфортний дім,
Або ця замкненість зведе його в могилу...
[i]1.10.2023 Етилен[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2023
Сидишь в раздумьях, слышишь пульс в висках,
Считаешь дни, часы, минуты, ждешь чего-то
И разум твой больной уже на небесах,
«Но ты же здесь», сказал сегодня кто-то.
Так надоело быть тут, хочется отплыть,
В места где пустота и тьма густая,
Но что-то держит, не смогу отбыть,
Я не смогу открыть ворота Ада или Рая.
Остановите меня кто-то, будьте рядом,
Плывите по течению со мной,
Творите, создавайте, станьте общим кладом
Оставьте след, свой творческий запой.
Хрипя, дрожа, как демон извиваясь.
Пытаюсь встать, сгустив туман рассудка,
Об пол разбил стакан, не сомневаясь
Поднялся, стало больно, стало жутко
Опять себя придется в руки брать,
Я думал, что покой уже не за горами,
Опять всех слушать и опять писать.
Ту правду что была во мне годами
Мои слова пусты, горох об стену, словно
Нет оттиска в душе твоей от них
Есть творчество, запой есть, все равно,
Есть также я и мой последний стих…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705063
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.12.2016
Все хорошо! Добро, свет и покой,
Тепло души, эмоции и чувства,
Но это только мысли, Рай земной,
В душе моей всегда запутанно и густо.
Все хорошо, всем говорю я,
Когда в душе кипит и я взорвусь сейчас.
И успокоившись, молчу я.
Я обожаю свою жизнь, мой декаданс.
Все классно, денег нет и силы на исходе.
Как хорошо что не могу сказать я никому,
О всех проблемах, что меня изводят.
И в голове один вопрос лишь... Почему?
Прекрасно то что маску одевая
Я обществу приятным становлюсь.
Но это просто ложь слепая,
Ни Богу я, ни черту не молюсь.
Аскет, отшельник, интроверт ума лишенный,
Я изолирую себя от всех людей.
И не открывшись никому, беру стакан граненный.
Скажу, мол, хорошо все, друг, забей.
Моя душа - граница на замке.
Тюрьма для лишних слов и мыслей,
Которые хранятся лишь во мне.
И выйдут в свет лишь через пули выстрел.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539852
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 27.11.2014
Все остается на своих местах,
Но ощущения другие.
Как будто бы в чужих горах
На нас обрушилась лавина.
Спастись нельзя уже засыпало по горло.
И подминает под себя лавина
Мыслей непокорных.
Сильней, сильней все тяготя.
А люди всем им наплевать
На бремя неизвестного поэта.
Убить за грош, полинчевать
Из зависти дрянного света.
Когда погиб или попахует тюрьмой,
Когда нет сил, охота на покой.
Доброжелатель осквернит твою могилу
И в ярости его слепой, не будет жалости на половину.
И вот проснувшись, ты в поту холодном
Молитву произносишь про себя.
Кому молиться Богу или Черту,
Они вдвоем пекутся за тебя.
Болезни, траур, горе всех потерь,
Порок, блужденье, старость, седина.
А в этом мире пару дней твой строк
И заключит тебя в обьятьях Сатана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535446
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 07.11.2014
Я рвусь из сил, все сухожилья разовав.
Дай напоследок мне жизни глоток,
Глотка наружу, но я все оковы порвав
Мой фатум быстрей чем спортсмена рывок...
Я вынесу, выдержу, порву всех и вся,
Мне сотни соперников нипочем
Мне хочется выкрикнуть: "Это фигня!!!"
Но всем нипочем мой запрещенный прием...
Все знают, все мучат, кричат со сторон,
Но сила в душе, это факт,
И уже прилетела сотая стая ворон,
Но жизнь всем дороже, все остальное пустяк...
Мы рвемся на волю, мы просим прощенья,
Валяясь мы мучимся, воем, сопим,
Мы терпим браньё, ищем повиновенья,
Вдруг как то поможет, корабль "Пилигримм",
Вот месяц прошел, а за ним и второй,
А силы остались бороться...
Карабкаться, лезть, говорить не чужой!!!!!!!
Но в самом верху кто то скажет: "Покойся..."
Я с ним не согласен, я жить буду, петь,
Судьбу я сломал, я готов идти дальше,
Я с ветром лечу, с ним я слияюсь. Вопреть,
Не отопью вашей фальши...
Вся жизнь игра...Она идет на смерть,
Кто выиграл тот оттянул вердикт,
Освенцен, Карабах, Афганистан, Чечня, один вердикт!!!
Вся наша жизнь игра... Она идет на смерть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534800
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.11.2014
Весь мир во лжи и люди в нем лгуны!
Шагая полем блефа, грязи, фарса,
Порой мне кажется что все в объятьях Сатаны
Грешат гниют скрывая в себе барса.
Ревут сирены служб ненастоящих,
Продажных как и все на этом свете.
И тусклый блеск пагон смердящих
Бьет в глаз как фонаря луч света.
За деньги пали светлые умы,
От алкоголя мозг гниет народный.
Рак общества мы провоцируем сами,
Нельзя надеяться на ум холодный.
В бомжей по два образованья,
Они, гния в помойке, "любят" власть свою.
А старость хуже чем изгнанье
Такую жизнь они вертели на х..ю.
Религия вся - ложь, попы в дерьме по локоть,
Набив карманы в Ад прописку взяли.
Святош всех изнутри поразрывает Зверя коготь.
А те кто верит - все они рассудок потеряли.
И я во лжи повяз, в болоте будто,
А алкоголь мне печень разъедает.
И у меня в глазах все время пусто,
Душа моя на днях уже на небо отлетает.
И как же жить нам на земле разбитой,
Во лжи и лицемерстве жизнь не краше.
А может застрелиться, быть убитым.
Но надо мир нести в душе и быть на страже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534796
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.11.2014
Ад на земле, порывы ветра сушат кожу,
В домах бетонных плавимся, смоле подобно.
Земля вся в трещинах по воле Божей,
И Сатана гуляет где ему угодно.
Ад на земле двуликость и бесчестье,
Огонь окутал обитель людей простых.
Зловонный дым у каждого поместья,
Миллионы душ и мертвых и больных.
Ад на земле, продажная любовь,
Порок людской на облик зверя схожий.
У большинства помешанная кровь,
Всем наплевать на святый образ Божий.
Ад на земле, от зелья мы кайфуем,
Без разницы им всем как жизнь идет.
За правду, очертания морали протестуем,
Но Ад когда-то всех нас заберет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534523
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2014
Серость. Глумление безликой массы
Людей, которых раньше знал, любил.
Разбитые мечты пустые трассы,
Все краски жизни я убил.
Вернуть бы все, проблемы снова будут.
Задуматься над тем чего давно уж нет.
И может Он в душе моей разбудит,
Ту полноту и то звучание сонет.
Какой же Он прекрасный спутник был.
Я возвращался каждый день к нему,
Кружился в танце, в воздухе я плыл,
Был словно заколдован. Почему..?
Он вовремя являлся, будто знал
Что без него не обойтись сейчас.
Я каждый раз просил и умолял.
Что эта встреча наш прощальный пляс.
Но рандеву с ним чаще проводили.
Не мыслил о грядущем никогда.
Ах мой любезный друг, с тобой к обрыву плыли.
Не думая что это мертвая вода.
Пора б уже расстаться нам милейший,
Ты наносил мне лишь тупую боль.
Не пожелаю я тебе покой святейший,
Гори в аду проклятый Демон - алкоголь!!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533598
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 30.10.2014
Волны к берегам стремятся,
Разбиваются о берег.
Где найти в руине счастье
Хоть немного хоть на шелег.
Листья с дерева опало,
Покрыв землю своим телом.
Как мне сил найти подняться
И не сесть в тюрьму за дело.
Не найти мне наказанья.
В черной как смола душе,
Лучик света виртуальный
Пробивается во тьме.
Жизнь стремится в пустоту.
Улиц грязь и змей зеленый
Не искоренить. В роду
Он преследовал миллионы.
Смертник, падшая душа,
Струп сообщества язвящий.
Смерть приходит без гроша.
А с деньгами смерть немного слаще.
Запах виски, дорогих сигар
Печень заставляет извиваться.
Умереть так с музыкой и в дар,
Всем назло лежать и улыбаться.
Органы больны, душа скончалась,
Некому смотреть в глаза мои пустые.
Ни остановить, ни пожалеть, ни драться
Некому вообще, все в суете гнилого мира.
И никто не сможет мне помочь,
Лишь тошнотный аромат этила,
Хочет чтобы я провел с ним ночь...
И куда девалась воли сила?
Мозг уже пропит но как-то бьется,
Светлый ум остался в глубине.
Может все забыть остановиться,
Сесть курить, подумать в тишине.
И уже стою я у обрыва,
Шаг вперед и к Дьяволу в объятья.
Слезы, крик души и нервов срывы
Не дают конечного понятия.
Может все вернуть начать с нуля,
Жизнь направить в правильное русло.
Строчки эти написал наверно, Я
Или, может, моих нервов Срывы?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533567
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.10.2014