| Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
Ми тавровані...
На нас лежить відбиток інакшості:
для росіян ми меншовартісні,
другорядні,
придаток "великої",
зі штучними мовою та історією,
непокірні,
зіпсовані "гнилим" заходом бандерівці-неонацисти, які ненавидять праведних "братніх" росіян і все похідне від них - мову, культуру;
для заходу - новонавернені,
приклад відчайдушного спротиву "голіруч" проти броні,
незламності XXI століття,
жаги до свободи й повноцінного життя, яке виключає фізичний і психічний примус, породжує зречення від благ "Без світла, але без вас. Без газу, але без вас. Без тепла, але без вас".
Ми, українці, також себе тавруємо званнями:
переселенців і диванних патріотів,
тих хто втік, і хто залишився,
хто воює, і хто відкупився,
хто донатить, а хто живе у рожевих окулярах,
хто багато говорить, і хто багато робить.
Ми цілковито затавровані...
Бо серед згустків сіро-чорних хмар, які майже рік круком кружляють над Україною, радіємо найменшому промінчику сонця:
щасливому блиску дитячих очей,
народженню дитини в підвалі пологового,
довгоочікуваному вхідному вперше за тиждень із пекла на землі,
короткій зустрічі з коханим у прифронтовому місті,
першому запаху хліба після місяців окупації,
жовто-блакитному прапору на броні українського танка, який першим заїхав у село після відступу окупантів,
ночі без тривог,
пляшці питної води,
буржуйці,
дитячому малюнку,
собаці,
котику...
А ще ми тавровані знаннями.
Звуками винищувачів.
Свистом ракет.
Сиренами.
Запахом крові.
Болем.
Дорогою.
Чужиною.
Ностальгією.
Ненавистю до ворогів і любов'ю до найрідніших.
Друзями.
Зрадами.
Вірою у Бога і довірою ЗСУ.
Повідомленнями з передової від атеїстів: "Тут пекло. Моліться за нас".
Сльозами матерів, дружин, дітей.
Полоненими.
Зниклими безвісти.
Загиблими.
Ми навчилися розрізняти хто з чого стріляє і як далеко від нас.
Жити із забитими вікнами і тривожними валізками.
Ходити з ліхтарем по хаті, навіть коли є світло.
Вдихати і видихати.
Жити і існувати.
Мріяти і допомагати.
Переводити дух і братися до роботи.
Вірити.
Сподіватися.
Любити.
Бо ми тавровані.
Наше тавро - Українці:
волелюбні,
нескорені,
сильні,
стійкі,
мирні,
розумні,
талановиті,
веселі,
гостинні...
Тавровані голодоморами.
Репресіями.
Концтаборами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972861
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Цілий день пишу тобі листа,
Тасую недолугих слів обломки.
В душі моїй іще цвіте весна,
А поряд десь тупцюють недомовки.
Ти знаєш, все пишу тобі листи?..
Вже котру ніч виймаю кулі з серця.
Ти, наче злодій, входиш в мої сни
І каламутиш пам'яті джерельця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2017
Кілька ночей довго не могла заснути: на повну гучність слухала рок, думала і ревіла, жаліла себе, втрачені можливості, прожиті намарно роки. У цілковитій сутіні емоцій, навіть не запримітивши, втратила ту єдину ниточку, котра пов'язувала мене теперішню зі мною колишньою. Чого варте моє життя, якщо робота не приносить задоволення, а на відпочинок не вистачає часу? Якщо за 30 років так і не стріла запаморочливого кохання, а тривалі чи, навпаки, тимчасові стосунки все частіше дратують? Чи можна змінити щось зараз? Кардинально?.. Не звертаючи уваги на оточення? Просто наплювати на всіх і вчинити як підказує серце?
Як хочеться поглузувати з усталених норм та правил!.. Хто і для кого їх прописав?!
Щось у мені надірвалось чи лопнуло. В якийсь момент набридло бути заручницею обставин — комусь підкорятись, догоджати, прогинатись — і не отримувати нічого взамін. Це як у сексі, коли над тобою нависає охоплений пристрастю чолов'яга і щось там бурмоче супер збуджуюче, а ти намагаєшся щосили вдавати, неначе ось-ось зомлієш від захвату і задоволення. Так можна грати вічно, але навіщо?.. Кому від цього стане краще?
Ось я, панянка з двома вищими освітами, довгий час прикидаюсь. У колі рідних — турботливою і самостійною, з коханцями — пристрасною фурією, на роботі — затятою кар'єристкою. Проте, незважаючи на всі старання, начальство мене не балує, а довгих три роки лише те й робить, що годує нескінченними обіцянками про запаморочливе підвищення. І тут я також вдаю! Вдаю, що не помічаю наскільки важкими стали власні вуха, як осіли плечі, від перекладених на них обов'язків старших колег, що у темному волоссі проглядаються нотки старіння, а поряд немає жодного натяку ні на щасливу родину, ні на успішну кар'єру.
Мабуть, щось надірвалось... Бо у ті ночі, на одинці з собою, я стала іншою... Набридло вдавати... Стомилась чекати, від когось залежати... Сьогодні я стала іншою. Вперше за три роки запізнилася на двадцять хвилин на роботу, хоча завжди приходила найраніше. Вперше не впустила до квартири подругу після її чергової сварки зі співмешканцем. Вперше не відповідаю на дзвінки коханця. Вперше, бо набридло! Дістало бути личинкою на великій карті людства!..
Мій шеф мало не втратив свідомість, коли замість чорнового звіту на заплановану з інвесторами конференцію, що має відбутися за півтора тижні, я подала заяву на відпустку.
Його обуренню не було меж. Спочатку вмовляв зачекати, ввійти в положення компанії, відгуляти місяць після конференції вже у статусі керівника!.. Але у мені щось надірвалось...
----Хочу зараз! Розумієте? Я три роки присвятила компанії, маю право!
Далі він кричав про западлянку, змію на шиї, вузьколобість, безперспективність, характер, знак зодіаку... Коротше, про все таке, що лишило б помітний слід на мені колишній, але тепер я інша. Щось у мені надірвалось...
----Прекрасно, Денис Кирилович! Це якраз у вашому дусі — наобіцяти гори золота, а потім підлещувати перспективою його колись отримати! Але зі мною такий номер вже не пройде. Я так часто уявляла те золото у своїй власності, що наситилась самими мріями. Тож нічого цікавого ви мені запропонувати не можете, іншими словами — ловити мені тут більше немає чого. Підпишіть.
Легким порухом руки простягла заяву про звільнення, розвернулась і попрямувала до виходу. У той момент я була на сто відсотків задоволена собою. Позаду чула нерозбірливі звуки голосу Дениса Кириловича, але вони викликали тільки посмішку. Сьогодні я стала вільною. Не знаю, скільки триватиме ця свобода — хвилину, годину, тиждень, місяць чи більше...Але вона потрібна мені, як ковток свіжого повітря, як зв'язок із внутрішнім “Я”, як сигнал людини в людині.
Однак щось у мені надірвалось...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696879
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2016
Порожній вузький коридор. Синьо-білі потерті стіни. Одні напроти одних двері. Іноді їх супроводжує пара-друга стільців. На кожних - вибитий чорним номер.
Ще є стеля. Така висока... І, мабуть, біла. Хоча й здається сіро-жовтою. На ній висять люмінесцентні лампи, що час від часу помигують, створюючи сутінь. У кінці довгого коридору вікно. Майже на всю стіну. Але світла не прпускає.
А ще тиша... Страшна, самотня, гнітюча... Вона вбиває будь-яку мрію... Змушує опустити руки і чекати... Чекати і боятись... Прокручувати у голові всі наймалоімовірніші варіанти та все ж вірити... Щосили хапатися за соломинку надіії... І молитися... Молитися від серця... Так, як ніколи досі... Молитвами не завченими — вони вивітрились зі змученої пам'яті, — а щойно народженими у великих муках. Молитвами мученицькими... Молитвами материнськими...
У вухах лунають голоси: хтось когось лає і хвалить, пробачає і вибачається, сміється і плаче, карає і хвалить, ображається і переймається, турбується і втішається... Все сплелося... Тиша і метушня... Пред очима, неначе давно відзнята кіноплівка, пропливають кадри. Вони чомусь зовсім позбавлені кольору. Чорно-білі... З колишнього життя...
Ось голубий конвертик; маленькі ніжки біля вуст; перші посмішка, зубки, слова; безсонні ночі — пролиті над ліжечком сльози; садочок — втіха, пестощі, любов, зламана рука і вітрянка; школа — активність, навчання, свята, бандура, друзі, дівчатка; училище — тютюн, гулянки; після — сім'я, діти, алкоголь, можливо наркотики і... Сльози... Прохання... Сльзи і прохання... Ріки сліз і прохань...
Відчинились двері. Когось котять. Хтось знову на волосинці від смерті. По ту сторону чутно крик-завивання. Вона не одна. Та це не втішає...
Понад тиждень чергувань. Години очікування в тиші та страху. Болить серце, голова, душа. Напружені вщент нерви. Ненависне життя...
Сон забуття. У тому ж коридорі. На стільці. Біля потертої синьо-білої стіни. Чийсь обережний дотик і... І постріл-вирок... На якусь мить час зупинився, втратив свідомість, майже вмер.
А далі... Далі крик на межі смерті та божевілля... Крик страшний, несамовитий, вбивчий. Від нього стигне кров, бігають мурахи, шевелиться волосся... Крик...
Крик матері... Матері, що втратила надію...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684309
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2016
Бринить сльоза на зблідлому лиці...
І шибку пестить соковитий дощ.
Аркуш паперу ніжу у руці...
Даремно не повірила а прогноз.
Стікають краплі, холодом сповиті.
Не потішають кава й нікотин.
Слова тікають, не діждавши миті...
І ти стоїш на вулиці один.
...Такий серйозний, видний, показовий.
Оком кинь - і серце защемить.
Волосся темне, погляд - гоноровий...
Такий не любить і не годен полюбить.
А я любила, мліла, помирала.
Вірила в правду, - то ж була брехня!..
Зрадлива кішка кігті увіпхала -
Попала в серце. Та нехай, дарма...
Колись пробачу. Може посміюся?
Може забуду, - навіть не згадаю?
Але ніколи більш не повернуся!
Хоча страждаю... Чуєш, Я - страждаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2016
Вино ковтаю. Червоне. Сухе.
Книжки гортаю... Ні, все не те!
Тобою хвора. Серце катую.
Колись щасливі - тепер дратую.
Шукаю правду. Чию? - не знаю.
Була весела - тепер зітхаю.
Втрачаю миті - іди до біса.
Відкрилась правда - спала завіса.
Не можу дихать - повітря бракує...
Холодний дощ самотню душу лікує.
"Терпи, терпи..." - щось тихенько шепоче.
...А вітер так ніжно листям тріпоче....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2016
Любов на корені відплати,
В любові завжди два кінці,
Любов не можна подолати,
Якщо в любові я і ти.
21.12.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2016
Зім’яте простирадло і коньяк,
Нірвана потягу і гамір насолоди,
Ти мій палач і найлютіший кат,
З тобою я сховаюсь від негоди.
З тобою я навчусь любить життя
І цінувати істини надбання,
З тобою “я” і зовсім вже не “я”,
А крапля мрії, міражу, бажання.
03.09.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2016
Судилище мені аплодувало.
Настав нарешті визначний момент -
Зробила крок... і схибила,... і впала...
Хіба для світу совість аргумент?
Ховаю очі, - мов не маю права.
Чому? Від кого? Хто мене прирік?
Стискає серце золота оправа.
Хто теє робить: Бог чи чоловік?
Мордую нерви — вже стяла до нитки.
Тріпоче десь всередині нудьга.
Зробила крок.... Посунула до клітки...
Закалатала у душі душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2016
Твої очі, неначе безодня,
А сховатись від них несила.
Я тамую щоразу подих,
І щоразу, як вперше, невміло.
Я примушую серце мовчати.
Я в думках вже тебе відпустила.
Скільки зможу собі пробачати?
Скільки зможу брехати мінливо?
Зрозумій! Ти занадто дорослий!
З нас ніколи не вийде пара...
Твоє чорне волосся встеляє осінь
І... дружина на тебе чекає.
Твої руки - для мене втіха
І, водночас, найбільша кара.
Я так хочу тебе любити
Але права на те не маю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616318
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2015
Моя зоря світитиме тобі...
Я ту зорю тобі подарувала,
Вплела в вінок, пустила по воді,
І тихо пісню з вітром поєднала.
Моя зоря світитиме тобі...
Навіть тоді, коли настане осінь
І посивіють коси золоті,
І вкриє смуток твої сині очі.
Моя зоря світитиме тобі...
бо ти мій подих, ти мій біль і втрата.
Тіла єднались, гасли і цвіли -
Моя ж зоря ніколи не погасне...
27.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2015
Пробач мені, мамо, що завдав тобі болю,
Що на старість самотню навіки обрік…
Не плач тільки, рідна, я поруч з тобою,
До сліз твоїх, нене, я й досі не звик…
Не плач, люба ненечко, мамо, матуся,
Не зрошуй обличчя своє ясне,
Бо із небес я на тебе дивлюся
І душу провина мені пече.
Повір, не хотів я тебе полишати,
Під кулями впасти я теж не хотів.
Я йшов за свободу – народ визволяти,
Та ворог на півшляху хижо спинив.
Не плач, люба нене! Найкраща у світі!
Я поряд з тобою і вдень, і вночі,
І поряд з народом стою я на віче,
І з мертвими поряд співаю пісні.
22.02.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2015
Без жодного слова, без пострілу
Ми стали з тобою чужі,
Дві подружки – дві одинокості,
Два весла в одному човні.
І як пояснити оточенню,
Чому пронеслася гроза,
Чому позолочена осінню,
Скотилася тихо сльоза.
28.04.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2014
Купіть помідори, дуже вас прошу!
Бо в серці моїм завіває пороша,
Бо доньчина донька, маленька Даруся,
Ночами не спить і я дуже боюся.
Купіть помідори, я вас благаю!
Бо серце онуччине помирає,
Бо сили зникають боротись з бідою,
Бо осінь підходить уже за весною.
Купіть помідори – вони хороші!
Врятуйте дитину від хуги-пороші,
Від осені диму, грудневих снігів,
Від глузу людського, від ворогів.
Купіть помідори, я вас благаю!
А то Даруся ледь-ледь зітхає.
Купіть помідори! Купіть помідори!
А то у Дарці вже сни кольорові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2014
Не сплять думки мої, не сплять, –
Хоч я давно їх відхилила,
Міцний поставила палац
І в ньому серце зачинила.
З тих пір не їм, не сплю –
Дивлюся на небо, храми, літаки
І так чогось всього боюся,
Що і радіти не з руки
31.10.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2014
Закувала в кайдани серце,
Щоб не бачило більше волі,
Не пило щоб з кохання джерельця
Невловимої сили доволі.
Щоб не плакало, не раділо,
Не тремтіло, не скаженіло,
Не чекало і не благало,
А спокійно собі спочивало.
13.11.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539439
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2014
Послухай… Це плаче осінь.
Із сірого неба дощем.
Сьогодні… вона не така як досі –
Накрила плечі тонким плащем,
Взяла парасольку і окуляри,
У рукава напхала хусток
Золоте волосся чорним зв’язала,
І посунула за місток.
Пішла туди, де весь час стріляють,
Де гинуть старі й малі,
Де спалахи випікають
Родючість живої землі.
Повела рукою ліворуч –
І дерева скинули вбрання –
Це вона тобі постелила,
Солдате, святкове прощання.
Струснула рукою вправо –
І скінчилися зливи-дощі, -
Це щоб менше хвороб дістав ти
На холодній і мокрій землі.
Послухай… Це плаче осінь.
Із сірого неба дощем.
Сьогодні… вона не така як досі –
Сховалася під плащем
18.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2014
Зболіло серце, та не від того,
Що телефон третій день мовчить.
Воно німіє від горя злого,
Котре в кутку за дверима спить.
Воно тремтить і чекає втіхи,
А в трубці лунають гудки –
Класичні передвісники лиха
Сучасної мобільної доби
05.05.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538325
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2014
Як хочеться, щоб хтось колись сказав:
«Все буде добре», - і торкнувсь долоні.
Вустами ніжно пальчиків припав
І посміхнувся усмішкою долі.
Щоб заспівали гучно солов’ї,
І крилами затріпотіли птиці.
Щоб в серці вічно спогади жили,
Коханням і повагою зігріті.
Щоб брат на брата не плекав образи,
Щоб люди мирно жили на землі,
Щоб бомби не мінялися на фрази,
А фрази не стікали у ножі.
25.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2014
Кожна пташка прагне волі,
Навіть коли клітка золота.
Вона скніє в рабстві та неволі
А у небі – чиста і свята.
ЇЇ крила - тріпотять в повітрі,
Гострий погляд дивиться униз.
Так із плями сірої палітри,
Народився наш патріотизм.
Нам не треба миру без свободи,
Нам не треба диму без вогню,
І не треба «граду» в час негоди -
Все одно МИ виграєм війну!.
18.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2014
Мовчи… Мовчи, не гомони…
Ми уже вдоста напрощались,
Вже вдоста снігу намели,
Лише не вдосталь накохались.
Мовчи… Мовчи, бо вже вітри
У вальсі осінь закружляли,
І в душах тіні ожили,
Оті – що вперто руйнували.
Мовчи... Мовчи, і лиш кохай
Вуста, і очі, і волосся,
Душі частиночку вбирай,
І далі мрій, щоб все збулося.
12.10.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2014
Надія є, коли її немає,
Коли у серці недолугий дзвін
На поміч сили всі що є скликає
І так тривожно гупає у нім.
Надія є, коли навколо голод,
Коли лютує біль без забуття.
Надія є у найлютіший холод
Зігрітися хоч клаптиком шмаття.
Надія є! І ми живем в надії,
Вмираєм і народжуємось знов.
З надії набираємося сили
І віднаходим ліки від відмов.
30.11.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2014
Пробач мені мою гірку любов,
Мої думки, мої слова і сльози,
Безсонні ночі, миті перемов,
Жорсткі удари і німі погрози.
Пробач той лід, що розітнув життя
На “до” і “після” різні половини,
Пробач, що закам’яніла душа,
Що очі вже не сльози ллють, а брили.
Пробач, коханий мій, прошу, пробач…
Та віра вже мені не провідниця.
На серці біль скував свої щипці
І гадиною в спогадах ятриться.
22.02.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537359
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2014
Самотня кімната, самотня осінь, самотнє життя.
Опало листя й тобі здалося – уже зима.
Впали повіки на бліді щоки, наче вогні,
Ввірвались в душу жорстокі кроки німої біди.
Блакитні хмари у небі грали, мов кораблі.
Вони чекали коли зітнуться у боротьбі.
Вони чекали, і ти чекала – прийде пора,
Коли самотність нарешті згине, немов мара.
Коли розквітнуть осінні квіти людських щедрот,
Коли із неба на прості коси поллється дощ,
Коли настане у серці свято рожевих мрій,
Коли зірветься із вуст багряних жадане: «Мій».
Дерева плачуть і плачуть очі твоїх надій.
Гарячі сльози рікою ллються з-під чорних вій.
Лиха самотність у серці точить кривавий слід,
А душу мучить жагуча пристрасть здолати гніт.
29.01.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537358
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2014
Ось і прийшла війна.
Сьогодні стріляли, синку.
А грушка люба твоя
Струснула листочки з гілки.
Спочатку летів літак,
За ним гнався подих смерті.
Чому все у світі отак?
Чому лише сни відверті?
В сусідів згорів хлівець –
Бомба на нього впала.
Коли вже прийде кінець,
Настане весна яскрава?
Коли ти пришлеш листа?
Як маєш себе, синочку?
Набридла страшна війна,
Що б’є чиїхсь сина-дочку.
Ночами я довго не сплю
(коли не ховаюсь в окопі),
За тебе все Бога молю,
Аби пощастило хоч трохи.
Татусь наш добряче постарів –
Ядуха його кона.
Роботи проте не зоставив,
Працює у поті чола.
Як жити нам далі, синку,
Коли летять з фронту листи?
Кривавою масою вкриті,
Летять з ними наші думки.
Сьогодні стріляли, синку.
І завтра стрілятимуть знов…
Та ти не хвилюйся тільки, -
З тобою наша любов.
16.07.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2014
Іду самотня… Місто нічне спить.
А поряд вітер розвіва волосся.
Перед очима заніміла мить –
ТИ і ВОНА… А я іду самотня.
Дощ миє сльози – та вони гіркі.
У пам'ять вкарбувалися моменти:
ТИ і ВОНА… Між нами не віки,
А сотні зрад, дзвінки і компліменти.
ТИ і ВОНА… А я іду самотня.
На серці осінь кнут важкий пряде.
ТИ і ВОНА… - нещасний і доросла… -
А душу жалість жалить і пече.
06.11.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2014