| Сторінки (1/47): | « | 1 | » |
Забери мене до себе, у теплу і простору квартиру. Обіцяю, я не на довго, лиш поки відновлю сили. Відчини двері і я увійду несміливо, наче чорна кішка, яка ніколи не ніжилась об твою ногу, бо мала господаря, а сьогодні сама по собі. Я огляну вже давно знайому оселю й мов уперше неквапливо переступлю поріг.
Забери мене до себе, я не жартую та й жартувати не вмію. Якби я була павуком, то б пролізла в шпаринку, забігла у твій дім і заховалась під ліжком, щоб жоден пилосмок мене не знайшов.
Забери мене до себе, я житиму як частина інтер’єру, і ти навіть зможеш іноді здмухувати з мене пил. Я тихо-тихо сидітиму в кріслі, ніби простирадло. Я буду як пар на вікні, як випадкова гостя. Якщо захочеш поговорити, я радо вислухаю тебе і заспокою муркотом. Проведу хвостиком по твоєму підборіддю і ти усміхнешся, а мені так подобається твоя усмішка.
Забери мене до себе, я буду хорошою прикрасою для твого житла. Я посезонно змінюватиму шубку, щоби всі навколо із заздрістю поглядали на мою спинку. Може ми й не станемо друзями, бо ти ненавидиш котів, але ж чомусь не штовхнув мене ногою. Хоч я й примарна породиста кішка, яка одного разу просто вийде з вікна твоєї квартири на 14-му поверсі, можеш не хвилюватися, коти завжди приземлюються на лапи. Таку породу неодмінно забере хтось інший, але я б хотіла, щоб ти спустився і забрав мене раніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023345
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2024
Вірити у твоє існування, чи не вірити? Тебе нема!
Якщо ти існуєш, чому щовечора зі мною тільки ручка та блокнот, у якому занотовую думки та мрії. Може в ньому я й тебе намалювала? В поетичному пориві описала кожну вигадану зустріч, мовби це було насправді.
Якщо ти існуєш, чому мені так самотньо, чому так сумно, наче я себе обманюю? Ти постійно повторював, що я замкнулася у своєму світі, та просив повернутися у справжній. Знаєш, я зовсім розгубилася і не тямлю у якій галактиці мої думки, але ти у них розчиняєшся і здаєшся героєм зі сторінок давно забутого роману, солодким сном, вигадкою, яку породила моя уява.
Якщо ти існуєш, чому я не відчуваю твоєї присутності? Скажи де ти? Чому я записую в блокнот наші діалоги, а ти відповідаєш моєю ручкою з червоними чорнилами? Я змирилася з тим, що ти моя вигадка, але серце просить не брехати аж так відверто.
Якщо ти існуєш, чому так далеко? Чому я пишу історії у порожній квартирі? Хай там як, а я сподіватимуся на наступну зустріч, нехай навіть у блокноті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023344
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2024
Відкрила цю книгу востаннє,
Читаю болючі уривки
Про наше гірке розставання.
І в пам'яті зринули плівки.
Та зв'яже нитками з голками,
Примусить ридати від болю.
Дивлюся від жаху до драми
Те кіно, де інша з тобою.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865278
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2020
Може годі сніжити в думках,
Ліпити з образ сніговик.
Сприймай негаразди в лапках,
Ти дорослий вже чоловік.
© Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2018
Мої сторінки списані до крапки.
Моє перо ще пише, та без фарби.
Мій текст сприймають як загадки,
Великі темні написи на кармі.
© Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2018
Боже, Всевишній, сьогодні так сумно.
Я бачити хочу усмішки людей.
Працюю до болю у серці, даремно,
Бо ніхто не оцінить старанних ідей.
© Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793509
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.05.2018
Я більше не пишу про мрії,
Я більше не пишу про почуття.
Нехай летять листи у вирій,
Я більше не поет – таке життя.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793506
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2018
Сьогодні жахлива погода,
Знов слизько і падає сніг.
Набридла ця клята природа,
Стихії збивають із ніг.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793282
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.05.2018
Вартує у дверях, чекає на смерть.
Дивись на годинник – дев’ятої чверть.
Крила згоріли, не може злетіть.
Згадай ті хвилини, коли могла жить.
Падає з втоми, кляне небуття,
Проклинає все суще за довге життя.
На небо погляне, вже сльози в очах,
На небі не рай – там безладдя і жах.
І смерть не приходить і біль не вщухає,
І відьми сміються і чорт підглядає.
Господь нас покинув – хвала Сатані!
– Всім це на радість, але не мені.
Падає в сон, душа помирає,
Чорт на сопілці прощальну зіграє.
А смерть не приходить, смерті нема,
На землі вже гармидер, розпуста і тьма.
Вічне життя – щастя чи кара?
Тепер по життю вона як примара…
Щоби не стати таким як вона,
Моліться ви богу й не пийте вина.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793279
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 26.05.2018
Колись давним-давно у країні котиків відбулася одна подія, яка вщерть змінила світогляд кошенят.
Під час великої перерви, котики зібрались в метушні. Ніхто не знає як розв’язати домашнє завдання. Це звісно, не вперше, та таке ставалося доволі рідко, і здавалося кошенятам глобальною проблемою. Адже котики навчались не в звичайній школі, а в гімназії, і несли відповідальність за виконання домашньої роботи. Не важливо, що скаже вчителька, в першу чергу потрібно довести собі, що ти розумний котик, і зрозумів тему.
Мурка – така чорненька киця, тихенько точила кігтики, а потім глузливо мовила:
– Чому ви так нервуєте, все добре.
– Ми маємо зібрати всі зусилля і виконати це завдання гуртом – додав сіренький котик, Пушок.
– Так-так, Пушок моє рацію, йдіть і розв’язуйте – не менш глузливо додала Мурка.
– Мурка, не можна бути такою, адже колись і ти не виконаєш домашнє.
– Я найрозумніша кішка класу, як таке може статись – заперечила кицька і почала розчісувати шерсть.
– Ніхто не може знати все на світі.
– А списувати не чесно, треба самому все зрозуміти.
– Мурка, тобі ніколи не зрозуміти звичайних котиків, у яких дуже багато справ – зітхнув Пушок.
Тигрик в цей час їв бутерброд, що йому зробила мама, і робив вигляд, що нічого не розуміє, а можливо, навіть, і не чує. Він був такий лінивий, що навіть не знав якого кольору його шерсть, бо лінувався поглянути в дзеркало. Та крім нього всі знали, що він руденький.
Сніжинка теж сиділа і кліпала очима, крутила в лапах ручку та дивилась на Пушка. Сніжинка була найвродливішою кішечкою школи, мала коротеньку сіру шерсть і голубі очі – мов океан. Трішки зніяковівши, вона нарешті промовила:
– Пушок, ти такий розумний, чому б тобі не зробити домашнє за хвилинку? Ти певно вдома не про задачу думав, а про футбол. У тебе все вийде.
– Ти справді так гадаєш?
– Так, як може такий вродливий кіт не розв’язати таку легеньку задачу? Спробуй. А потім даси мені списати.
І тоді Пушок задумався, чому б не спробувати ще раз. Кіт зібрав всі свої знання та сили, і за мить дійсно, виконав домашнє завдання. Сніжинка хутко переписала задачі, Мурка злісно на них поглянула, а Тигрик навіть полінився списати.
По дзвінку у клас зайшла вчителька Даша Мурм’явівна і почала перевіряти домашню роботу. Вона обійшла весь клас з червоною ручкою, а потім невтішно мовила:
– Ніхто не виконав домашнє як слід, та найближче всіх була Мурка. Тож, якщо не хочете двійок, то зробіть на завтра це саме домашнє завдання. Порадьтеся з батьками, адже не хочеться псувати журнал.
Даша Мурм’явівна, ще довго пояснювала на дошці подібні задачі, і здається, всі зрозуміли тему.
– Котики, зауважте, що за другу спробу найбільший бал не 12, а 10 – мовила вчителька і вийшла з класу.
Тоді Пушок встав і промовив:
– Давайте поділимося думками, це допоможе розв’язати задачу.
Тигрик зітхнув і ліниво потягнувшись пробубнів собі під ніс:
– Пушок, я зайнятий, свій улюблений мультик пропущу
Сніжинка, помітивши, що Пушок не всезнайка в математиці, зібралася, і пішла з своїми проханнями до Мурки:
– Мурка, яка в тебе гарна шерсть, ніколи такої не бачила.
– Не смій лестити мені - відрізала Мурка і пішла геть. Мурка ненавиділа, коли їй говорили брехню, адже при всій своїй красі її шерсть була грубою і неслухняною, тому доводилося розчісуватися що хвилинки.
Не довго думаючи, Сніжинка знову побігла до Пушка:
– Друже, ти сьогодні в такому гарному костюмчику.
– Дякую - подякував Пушок вже розуміючи, що це лестощі.
– Ти спробуєш ще раз?
– А чому б тобі самій не спробувати?
– Я погано знаюся в математиці. Що не пиши, як не рахуй, нічого не вийде.
– То спробуй сама, ще раз.
Сніжинка засмутилася, адже думала, що в цьому немає ніякого сенсу.
Як ви гадаєте, хто з котиків зможе розв'язати задачу? Можливо це буде Тигрик, який здивує весь клас? чи відмінниця Мурка, яка в соте проявить свій геніальний інтелект? чи завзятий роботяга Пушок? Адже задача не легка, а двійок ніхто не хоче мати.
І навіть після школи з задачею почалися негаразди. Мурка не витримала і розірвала всі свої записи, та від цього домашнє не стало виконаним. Мурка не могла змиритися з словами Пушка, про те, що ніхто не може знати всього. Тигрик дивився мультики і навіть полінився сказати мамі, щоб вона за нього зробила домашнє. Сніжинка довго підлещувалась до друзів, та ніхто не дав їй списати. А Пушок не зміг розв’язати задачу, бо допомагав тату.
На наступний день знову почалася метушня, через домашню роботу. Мурка сиділа і намагалася гордовито точити нігті, але робила це знервовано, тому всі відразу зрозуміли, що вона не готова. Тигрик сьогодні, навіть полінився прийти до школи. Сніжинка вже нікому не лестила, адже лестощі ніхто не любить. А от Пушок зізнався відразу:
– Я не готовий.
– Пушок, що ти робив вдома?
– Тату допомагав, бо він сам не міг впоратися з газоном. Я гадав, що Даша Мурм’явівна все зрозуміє, і дасть ще один шанс, та вона його вже й так дала. Певно в мене буде двійка.
Клас дружно переговорив, і вони вирішили дати списати Пушку, адже він завжди всім допомагав. Сніжинці не дали списати, аби вона більш ніколи не лестила, а як тільки ця кицька виправиться та буде взаємодіяти з класом, то й списувати не треба, клас і так гуртом розв’яже і пояснить ту задачу. А Мурці списати не дали бо вона жаднюга і завжди ставить себе вище всіх. Та ця киця й не просила, бо була дуже горда, але в очах було видно, що якщо вона спише, то не заплямує свою репутацію відмінниці хоча б перед вчителькою.
Даша Мурм’явівна зібрала зошити, перевірила, і висловила свою думку:
– Пушок – 10, молодець. Я навіть хотіла поставити 12, бо робота виконана бездоганно, та все таки поставила 10, адже всім пообіцяла, що це найбільший бал. Мурка – 6, за половину завдання. Чесно кажучи я чекала більшого, ти мене дуже засмутила. Сніжинка – 1, такого я від тебе не чекала. Коли не знаєш як зробити, могла підійти до мене, тому цю роботу я розцінюю як лінощі. Тигрик теж принесе зошит, адже це було контрольне завдання, і ніхто від його виконання не втече, а як ні, то буде – 1.
Пройшло півроку і наші герої дечому навчились. Сніжинка навчилась робити компліменти за які на неї не ображались. Мурка досі стримувала зло та образу і залишилась такою самою недоступною, але більш ніколи не отримувала оцінки нижче 10-ти балів. Тигрик почав вчити, бо вчителька взялася за його навчання особливими методами, залишала після уроків, і навіть, коли Тигрик дуже лінувався, то вчила його по суботах індивідуально. І уявляєте, виявилося, що він здібний котик, навіть розумніше Мурки.
А якби Мурці тоді дали списати, можливо вона б не затаїла злобу і змінилась в кращу сторону по відношенню до однокласників? А як гадаєте ви?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685906
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2016
Цей голос я чула раніше,
Він лекції у виші читав.
На заняття збиралась скоріше,
Він серце моє тихо украв.
І зник без листа, без прощання,
Майнув у весільну поїздку
Залишив мені лиш кохання,
Таке як обгризену кістку.
На лекціях більш не з’являвся,
Читав їх якийсь там дідок.
Не маю уяви як звався.
В душі вже кривавий струмок.
Сьогодні знов чую той голос,
І запитуюсь він то чи ні.
А в душі блукає лиш холод
Не любов гріла серце ті дні
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685901
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.08.2016
Розгорну цю книгу востаннє,
Перечитаю болючі уривки
Про наше гірке розставання
І в пам’яті з’являться плівки.
Та зв’яже нитками з голками,
Примусить згадати той біль.
Дивлюся від жаху до драми
Життя свого проклятий фільм.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683619
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.08.2016
Метелики буденності
Не фарбують свої крила.
Зламають твої цінності,
І будеш бідна, мила.
Метелики буденності
Літати не повинні.
Мрії достеменно ті
В бездітності винні.
Метелики буденності
Живі мерці напевно.
Викликають вони ревнощі,
Коли працюєш ревно,
А до сусідів і без того
Махаони прилітають.
Не стримаєш слова злого.
Вони акварелі мають…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683465
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.08.2016
Коли літають метелики
У літню, казкову пору,
Тебе покидають істерики,
А справи ідуть у гору.
Ти пишеш, читаєш і мрієш,
Старанно малюєш метеликів.
Ти душу надією грієш,
Не випивши спиртного двох келихів.
Ти хочеш літати як махаон,
Позбутися кайданів буденності,
Поставити валізу на перон,
Позбавити душу від тлінності.
Та не милуйся крилатими!
Забудь про все, дій.
Спілкуйся з людьми знатними,
Розвивай талант свій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683459
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.08.2016
Її сукня червоного кольору,
А думки чорніші ніж ніч.
Її слово сильніше за долара,
А в думках є питання «В чім річ»?
Вона завжди блукає питаннями,
Хоча має ключі від всіх них.
Вона водить людство зітханнями,
Коли ті цураються книг.
Вона може страшити лиш поглядом,
Та красі її рівні нема.
Вона може розчулити спогадом,
Хоч у серці у неї є тьма.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680070
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 25.07.2016
Обожнюю квітучий звіробій,
Ніжні пахощі його та колір.
Зірву його, і буде тепер мій.
Прикрашу ним шовковий комір.
Обожнюю його медовий трунок
В захваті від кожної пелюстки.
Це для душі як справжній подарунок
Коли душа втомилася від пустки.
Обожнюю плести з нього вінки,
Хоч він ламкий, та не плететься швидко.
Я в серці залишу запах п’янкий.
Звіробій – ти моя чарівна квітка.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680066
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.07.2016
Час згаяний марно,
Сьогодні на вулиці хмарно.
Думки всі розбиті ущент,
Життя це, не коштує й цент.
Зазнали всі мрії поразки,
Іди і шукай кращої казки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675020
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.06.2016
Ми різні, тому у кожного з нас своє сприйняття такого поняття як «щастя». Але деякі речі пронизують щастям кожного з нас, а саме – літній, сонячний день, квіти, канікули, Новий Рік чи День Народження. І неодмінно всі переповнюємося щастям, коли нам дарують подарунки, а також коли ми самі їх даруємо.
Для мене щастя – бути між людей. Щастя гуляти містом. З одного боку це – купа осіб які кудись квапляться, а з іншого, коли ти зламаєш каблук прогулюючись Хрещатиком, вони скажуть «Дівчино обережніше», а потім допоможуть улагодити проблему. Також щастя це – відвідувати найкращий в Києві суши-бар, їсти «Філадельфію» і сміятися, коли перебільшив з васабі. Для мене щастя вечірня прогулянка під зоряним небом, досягнення успіху в творчості, написання нових творів, і просто спостерігати грозу з блискавками.
Але найбільше щасливих моментів я переживаю саме в компанії людей. І не важливо друзі то чи купа незнайомих осіб, які прийшли на літ. вечір слухати чи читати поезію. А іноді просто приємно спостерігати з вікна автобуса випадкових перехожих, порівнюючи їх із собою.
Щастя – це як моргнути оком, минає швидко, але ми моргаємо часто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668277
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2016
У нашій країні проквітає корупція.
І всі задоволені цим, як завжди.
Хабарникам тим не потрібна інструкція.
Вони лиш кивають «давай» чи «зажди».
Як наслідок – країна занепадає,
Лікують нас вбивці, а вчать неуки.
Політик кишеню й собі наповняє,
Хоч країна воює із всім цим роки.
З хабарями воює той же хабарник,
Що завжди говорить «Ні хабарам!»
І вмить затикає грішми свій піарник
Все бере і дере з усіх хабара.
Водій вже не хоче везти «па бєлєту»,
Жене пасажира під три чорти.
Бо бач в село не дотягне «карету»,
Бо вдома чекають голодні коти.
Учитель доводить студента до сказу,
Не хоче ставити заслужене п’ять.
Покаже жестом прокляту ту фразу,
А потім знов збреше: «Не беру, не міг взять!»
Навіщо ви гробите нашу країну?
Навіщо Сатану цілуєте в зад?
Хай краще учитель похвалить дитину,
А водій, хай подяці селян буде рад.
Невже той хабарник, спить так спокійно,
Коли серійний вбивця гуляє на волі?
І з’явиться завтра черговий покійний,
Що, дасть людям лиш привід для болю.
Тож закликаю, не беріть хабара,
Не давайте хабар і ви самі!
Хапайте за комір того шахрая,
Бо зле може статися й з вами.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666637
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2016
Як воно бути без людей?
Бути без ворогів та друзів?
Коли голова твоя ломиться від ідей,
А ти не вчишся ні в жодному з ВУЗів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666538
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.05.2016
Весна прийшла раптово,
Заспівала ніжну пісню.
І вабить поступово,
Вдихнути її кисню.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662912
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.04.2016
Хтось з прохожих мені говорив,
Що весною трава зеленіша.
І картину в уяві створив,
Щоб веселою стала скоріше.
Він дивився у очі мені,
А я у думках усміхалась.
Неуспіх послабив ремені
У промінні сонця скупалась.
Та не довго він поруч стояв,
Щось сказав і пішов собі далі.
Він мабуть про сум мій все знав,
Про справи тяжкі і невдалі.
Подяка моя у думках.
Весна залишилась у серці,
А квіти весняні в руках.
Він дав ключ від радощів дверці.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661304
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 22.04.2016
Змією в’ється і повзе,
І в душу хиже зазирає,
Коли людині не везе,
А надія в ній вмирає.
І вже готує гадів бал.
Злорадно точить кігті.
І скаже тост за твій провал,
Навіть, коли переміг ти.
Він буде поруч все життя,
Ти не посадиш його в банку.
Його не вб’є твоє кляття,
Що вечора, що дня, що ранку.
Та не здумай впасти духом,
Дочекайся вже світанку.
Нехай невдача буде пухом.
Він ще отрима прочуханку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650512
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 10.03.2016
Якщо жив з книгою, то знаєш,
Що книга – це найбільший скарб.
Щоразу життя нове починаєш,
І по новому дивишся на світ.
Тепер ти навіть зможеш побувати
У тих країнах про які ти чув.
На березі мрії погуляти,
А потім розповісти де ти був.
Сторінками книги поблукати,
Чи просто переглянути картинки?
Не кожен вміє так відпочивати,
Не віддасть читанню і хвилинки.
Тому, хто з книгою жив знає,
Все те, що знали персонажі книг.
І про своє життя також подбає,
Адже хто читає мислить за всіх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649140
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.03.2016
Не замінять книгу серіали,
У нас фантазія барвистіше всього.
Кожен з нас малює ідеали,
Що є вище всякого кіно.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647332
рубрика: Поезія, Поетичні афоризми
дата поступления 27.02.2016
Розвиток мови дійшов апогею,
Коли ми шли поруч із нею.
Коли з’явились найперші школи,
Невдачі тут не було ніколи.
Не маючи мови ми зникнемо на віки,
Немов та вода яку несуть ріки.
А з мовою ми спричиняємо прогрес,
Розвіємо всі сумніви, дійдемо до чудес.
Лиш мова зуміє в біду заспокоїть,
Душевні страждання словом загоїть.
Повністю душу всю відновити,
Біль і втіху в одну петлю звити.
Слід нам всім мову любити,
Аби могли невдачі спинити.
Аби хоч знали як щось запитати,
Українську мову слід гарно знати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646919
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2016
Вона прийде, бо час настав,
Осінь прийде нізвідки.
Вона прийде, хоч ти не звав,
Стоїть вже біля хвіртки.
Огляне двір твій ще на вході.
А ти дивись на неї.
Вона така сумна відтоді,
Як відцвіли лілеї.
Ти бачиш її барвний вид,
А хочеться ридати.
У душі її струнких ніг слід
Не хочеш забувати.
Ти звісно дещо зажурився,
Хотів бува прогнати.
Та потім з гостею змирився,
І запросив до хати.
Вона зажурена і сумна,
Хотіла поклонитись.
Але ця дівчина здавна
Не вміє веселитись.
Ти зрозумів її без слів,
Відчинив двері, взяв за руку.
І від жаху занімів,
Бо відчув як терпить муку.
Рука її така холодна,
Ще трохи, зовсім крижана.
Руки зігрів би, якщо можна,
Коли лиш згодиться вона.
Вона кивнула і пішла,
А ти мов паж за нею.
Та лиш ця діва увійшла,
Пройшов ти зваб алею.
Та досі Осінню була,
Погодилася лиш на чай.
А завірюха підвела,
І безлистим став весь гай.
Вона заплакала й пішла,
І зникла в тебе на порозі.
Бо на зміну їй ішла
Зима, що приїхала на возі.
Повернувся з чаєм ти,
А її вже й дух пропав.
Як могла без слів піти…
Чи може ти її злякав?
І ось, зоставсь тепер ти сам,
І п’єш її холодний чай.
А душа волає про сто грам,
Прийшла зима у твій грішний рай.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638613
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.01.2016
Люди часто вірять в казки,
Світ яких як у думках.
Це призводить до поразки,
Мов тягар в твоїх руках.
Коли вірять казкам далі,
Не прочитавши той фінал…
Чи зловили тут моралі?
Це в лихе життя провал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636236
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.01.2016
Ти знаєш, що є час?
Закони фізики нікчемні.
Нема хвилин в нас на запас,
Хоч люди ми розумні і писемні.
А може, час то вічність?
А ми живемо в суєті
Говорячи про ідеалістичність,
Тримаючи від книг розум на дієті.
А може час ілюзія?
І розуміють це лиш психи?
А в мозку нашому сталася дифузія,
І ми вигадали час лише для втіхи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635337
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.01.2016
Настала осінь, опало все листя,
А я все топчусь, не знайду собі місця.
Кажуть, що сум наганяє пора ця,
І думкам смутним немає кінця.
Вже розривається серце від болю,
Я хочу забрати це літо з собою.
Очі чарує осіння строката пора,
А душа моя плаче, хочу літа, моря.
Листям барвистим покрита земля,
Так зір чарує, я мов немовля.
Крізь листопад пробирається сум,
В моїй голові від думок оцих шум.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635234
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.01.2016
Ти знаєш, що є час?
Закони фізики нікчемні.
Нема хвилин в нас на запас,
Хоч люди ми розумні і писемні.
А може, час це – вічність?
А ми живемо в суєті
Говорячи про ідеалістичність,
Тримаючи від книг розум на дієті.
А може, час – ілюзія?
І розуміють те лиш психи?
А в мозку нашому, сталася дифузія,
І ми вигадали час, лише для втіхи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634993
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.01.2016
Бібліотекар
Настала осінь, а разом з нею 1-ше вересня. Чим не чарівна пора року? Всі такі гарні, з бантиками і квітами в руках. Ці квіти щороку зривають для вчителів… Тоді я була простим бібліотекарем школи, хоча мала освіту вчителя української літератури. Я дуже любила свято 1-го вересня, лише цього дня учні квапилися отримати книги, більше того, стояли в чергах, лаялися через підручники, коли тих не вистачало. Бібліотека у нас невеличка, були і такі проблеми, доводилося позичати в бібліотеках сусідніх сіл.
Потім наставало 2-ге вересня і бібліотека пустувала. Кожного дня, я проводила свій час з книгою в руках. Як не спонсор купить цікаве читання, так починаючий автор надішле свою книгу.
Якось мені набридло сидіти, і як-то кажуть «протирати штани», і я вирішила влаштувати літературний вечір. Сенс його був у тому, аби учні не лише зачитали власні твори (щоправда письменників у нас було мало), а ще й почути думку учнів про деякі книги. Та чомусь і після цього до бібліотеки ніхто не навідався.
Минуло два дні, і я все таки дочекалась відвідувачів. До мене навідалась учениця 8-Б класу – Лариса. Я ще здивувалася, як в ХХІ віці хтось може жити без Інтернету. Її мама теж бібліотекар, і свій Інтернет, вона замінювала міською бібліотекою. Та на днях мама дівчинки захворіла, і не мала змоги виїхати до Києва.
– Ларисо, ти щось хочеш запитати на рахунок вечору?
– Вечору? Я так би мовити «Сучасна Попелюшка», я не ходжу на вечори. Я шукаю книгу Миколи Гоголя «Мертві душі».
– Якщо ти так полюбляєш читати, чому б тобі не прийняти участь в конкурсі?
– Коли для вас так важливий цей вечір, я прийму в ньому участь.
І ось, в кінці шостого уроку, я вже знала про конкурсанток. Як завжди це були дівчата, хоч би одного хлопця взяли на конкурс, а то як ті зайці, бояться всього. Серед моїх конкурсанток було 6 учасниць: дві наші активістки співачки, три артистки, Лариса і решта в примусовому порядку. Я зразу побачила, що це повний провал.
Та на днях мені пощастило. Вчителька літератури поїхала у відпустку, і мені запропонували її підмінити. Ми мали розглядати творчість Шевченка, та я вирішила схитрити, рятуючи свій вечір.
– Хтось з вас уміє римувати? – запитала я.
9-А закліпав очима, чи то не розуміючи слів, чи то боячись, що заставлю писати вірші в шкільну газету.
– Добре, не хочете прогуляти урок, то повернемося до біографії Шевченка, – та тут я знову з’їхала з теми. – Ви читали Шевченка раніше?
– Так, вчили в четвертому класі.
– Так, дурне запитання, – відповіла я почервонівши. – А взагалі, хтось читав книги не по шкільній програмі?
У відповідь тиша.
– О, ліс рук. Інше запитання, що для вас книга?
Почали розповідати мені байки, що це для них, ледь не перше в житті. Не довго думаючи, я відмінила творчий вечір, через те, що талантів у нас нема так само, як і любителів книг.
На наступний день, мій спокій переривали щохвилини. То їм Достоєвського треба, та ще й найтовстішу книгу, то Шекспіра вчити хочуть. Все таки я досягла свого.
І ось, настав літ-вечір. Навіть Лариса прийшла підтримати мене в якості конкурсантки. Та вона не виграла приз. Нагородою була м’яка іграшка – ведмедик вчений.
Чому так? Артистки читали Шекспіра бездоганно, та не знали його біографії. Лариса гарно знала історію книг, та її перевершили користувачі Інтернету, які читали скорочений зміст, на відміну від Лариси.
– Як тобі це вдалося? – запитала я переможницю.
– Ми люди прості. ВКонтакті сидимо, книг здебільшого уникаємо, та все таки ви змушуєте їх читати. Якщо ти не дурень, то Інтернет та сама бібліотека, а от Ларисі його не вистачає.
Купили б ви комп’ютер, і вай фай провели, я б до вас приходила доповіді писати – хихикнула дівчина і пішла геть.
Тепер сидячи у бібліотеці я знаю, що учні не ходять до сюди не тому, що ліниві, а через Інтернет. Краще носити в кишені телефон з книгою Достоєвського, чим тяжку бібліотечну книгу. Але читають, хоч статуси ВКонтакті, але читають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622582
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2015
Любові вже нема,
Лишилась лиш прив’язка.
Та як згадаю все,
Скажу знов слово – казка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616039
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.10.2015
Напевно це кохання,
Не можу роз’яснить?
Коли моє бажання
Нікому не спинить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614779
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.10.2015
– Ти вмієш сумувати? – запитала я відображення у дзеркалі, але крім награної посмішки нічого не побачила. Відірвавши на хвилину погляд, задумалася. Чому ми сумуємо? Хто винуватець цього відчаю? Ес, у, ем, у, ве, а, те, и... Тільки набір літер. Та яке відношення воно має до серця, серце до душі, а душа є відображенням у дзеркалі. Так що тоді виходить? Якщо біль це – віддзеркалення , то він дуже симпатичний. Цей сумний погляд, очі, що ось-ось заплачуть. Але інша людина не відчуватиме те саме, дивлячись на мого дзеркального двійника, не буде знати, що ця душа хоче спілкування, що вона гине в трьох темних кутках, ламаючи всі перспективи радості.
Душа, а ти вмієш сумувати? Безумовно, вона відповіла «так», адже вона зі мною одне ціле.
А ти, кому адресовані ці рядки, вмієш сумувати? Чи сумуєш, але не за мною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610665
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2015
Щодня нетерпляче на тебе чекаю,
Вже хочу сказати шалене «кохаю».
У віконце нестримно що раз поглядаю,
Ти найцінніше, що зараз я маю.
Коли я з тобою, мій сум помирає,
А серце моє без перерв калатає.
Ти мій наркотик, п’янливий дурман,
Немовби свідомість затьмарив туман.
Без тебе не можу, з тобою розтану,
Для тебе я кицею ніжною стану.
З тобою у трансі, п'янить від кохання,
Почуття це взаємне, це наше світання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605185
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.09.2015
Вже новини не дивлюся,
Бо хочеться ридати.
За Україну помолюся,
Не хочу горя знати.
Тривалий час втікала,
Від правди отакої
Спокій зберігала.
До вістоньки страшної
Впала у розпач, у горе.
Втратила бійця…
Новини не прозорі
Це задум нашого творця?
І слухай казки та байки,
Як сталося це лихо.
Проте затихли всі лайки,
На похоронах було тихо.
Вже не телефонує,
І не напише в соц. мережі.
Навіки застигла мить.
Де у війни є межі?
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587229
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.06.2015
Ти бачив мої очі?
Що в них, лиш скажи.
Плакала щоночі.
На щастя ворожи.
Ти бачив у них тривогу,
Сум чи співчуття?
Ти просто не спроможний
Зрозуміти почуття.
Ти бачив мої очі?
Ти в них не дивився!
Літав собі у Сочі,
А згодом, з кимсь з’явився.
І їй в очі не глянеш,
Бо душа твоя гнила.
Навіщо дівчат вабиш,
Коли я в тебе була?
Ти бачив мої очі?
А злість в них ти вбачав?
Чи хтось мені наврочив,
Щоб ти її стрічав?
А знаєш, очі кажуть,
Що на душі, яка вона
І злими снами покарають
Про мене. Чи не дивина.
Будеш вибачень просити
Коли лишишся сам.
Але любов мою убив ти
Не бути разом нам!
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582350
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.05.2015
Вірити у твоє існування, чи не вірити? Тебе нема!
Якщо ти існуєш, чому щовечора зі мною тільки ручка та блокнот, у якому занотовую думки та мрії. Може в ньому я й тебе намалювала? В поетичному пориві описала кожну вигадану зустріч, мовби це було насправді.
Якщо ти існуєш, чому мені так самотньо, чому так сумно, наче я себе обманюю? Ти постійно повторював, що я замкнулася у своєму світі, та просив повернутися у справжній. Знаєш, я зовсім розгубилася і не тямлю у якій галактиці мої думки, але ти у них розчиняєшся і здаєшся героєм зі сторінок давно забутого роману, солодким сном, вигадкою, яку породила моя уява.
Якщо ти існуєш, чому я не відчуваю твоєї присутності? Скажи де ти? Чому я записую в блокнот наші діалоги, а ти відповідаєш моєю ручкою з червоними чорнилами? Я змирилася з тим, що ти моя вигадка, але серце просить не брехати аж так відверто.
Якщо ти існуєш, чому так далеко? Чому я пишу історії у порожній квартирі? Хай там як, а я сподіватимуся на наступну зустріч, нехай навіть у блокноті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559968
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2015
Кваплюся додому (мрячить дощ, навкруги калюжі, скрізь повнісінько листя), і розумію, що настала осінь. Іду вся знервована, болить горло, тягну за собою величезну сумку, і тут мені на голову падає депресія. О Боже! чому в дорозі? чому не вдома? де закутавшись в ковдру, я могла б поридати? Невже завжди треба все ускладнювати?
Моє життя не склалося, воно руйнується на очах… всі мої мрії нездійсненні... Я на тому шляху, по якому не повинна йти. Я знаю, осінь всіх засмучує, але ця осінь тут ні до чого. Я, просто, все сама. Не в тому справа, що я нікому не треба чи ніхто не може мені допомогти. Я все сама, і вірю тільки собі, не вірю нікому. Я одна в цьому світі, а значить не все сильна. Але сильна, правда? Адже всьому прийшов кінець, а я жива. Це значить, що не наклала на себе руки під тиском, як багато інших. Та якщо подумати кінець прийшов не всьому? Хоча… ні… всьому!.. Далі виповниться 40 і вже нікому не будуть потрібні мої мрії. Саме зараз я так потребую... Про що я? Зберися! Я не потребую нічого. Я все сильна, все могутня, я є світ, але він зламався. Я полагоджу, я впораюся. Але треба допомога. Я все сама, і це суть мене. Я буду помирати, але не попрошу склянку води. Я захочу висловити слабкість, сказати «люблю». Але і тут не зможу. Я не настільки сильна, як здаюся, але не така нікчемність як говорять. Знаєте, мені на ваші плітки плювати хотілося. Мені навіть дуже цікаво послухати історії як я те й інше, приємно бути героєм казки. Мені навіть на оточення ніяк. Дивлюся і бачу безлюдне місто. Любові в серці немає, але вона повинна спалахнути цієї осені.
Досить депресій. Сумка до неможливості важка. Кину її в калюжу, навіщо вона мені. Ну ось, знову невдача. Не можу так. У сумці латинь, а латинь мені потрібна. Стоп! Мені потрібна латинь, мені подобається одна людина, у мене є відмінна подруга, мене люблять, я потрібна. Життя не дарма прожите, я вивчу латинь. А для чого вона мені? Для того самого, що і інші захоплення. Життя вдалось. А ось тепер і не гріх зізнатися, що я хочу когось обійняти. Це не слабкість, це на радості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559967
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.02.2015
Не дарма вікно автобуса вважають основою філософії. Сьогодні в дорозі додому я роздумувала на дві різні теми, які в підсумку злилися в одну: коти та кохання.
Згадала як Блошка (моя кішечка) була маленькою. Її та інших кошенят кинула їх мама-кішка. Моя мама за ними доглядала, але в результаті вижила тільки Блошка. Штучно вирощена кішка виросла, але у неї слабкі кістки. Вона не така як всі коти, вона спить як людина на спині та боком. Дуже рідко можна спостерігати її сон клубочком, як годиття справжній кішці. Вона може стати в пози, які жоден кіт не зможе повторити. Вона може стрибати вгору на два метри, в полюванні за мухами. Вона не вміє нявкати, тільки "ур" або "ме", "мее" і "ав".
І тут мої думки збило СМС повідомлення, що прийшло на телефон, і вони різко змінилися. Згадала письменника-філософа Сковороду. Я хотіла, як він, мандрувати по світу і ні до кого не прив'язуватися, жити і шукати сенс життя. На жаль, далеко не доля. Є люди, до яких я вже прив'язалася. Та я нікому, ніколи не зможу сказати "я тебе люблю", а якщо і скажу, напевно, не щиро. Любов це слабкість, а сказати «люблю» рівно словам «я слабка». Я буду любити мовчки, той кому треба сам здогадається.
Я можу зізнатися в любові по-справжньому щиро тільки коту. Я люблю свою Блошку і зізнаюся їй у коханні кожну хвилину, але вона мене не розуміє. Та я все одно люблю її, адже вона мене ніколи не покине, навіть якщо захоче. Я люблю її навіть коли їм ковбасу, а вона мурчить, лише тому, що хоче шматочок.Люблю і тоді, коли, ця маленька гидота, заганяє мені в шкіру пазурі і за секунди мої руки отримують болючі ранки. Я люблю її за те, що вона пухнаста, гостра, непередбачувана, нахабна підлиза, за її "ур". За те, що вона маленьке зло, і за неординарність.
Може любов і полягає в пухнастості, "ур" при дотику, і відчуттю, що нікуди ця істота від тебе не втече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559324
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.02.2015
Нашу Батьківщину лихо спіткало,
В серце країни воно прямувало.
Я справді не вірила, даремно мовчала,
Коли моя Ненька з болю кричала.
Я вірила в те, що війни тут не буде,
Але на Майдані вже гинули люди,
І правда страшна долинала з екранів,
Яка спонукала вставати з диванів.
Щоночі, благала Господа Бога,
Щоб нашим бійцям, дав якусь допомогу.
Бо вже почалася війна на Вкраїні,
Невтішний час на землі цій понині.
©Лерія Кот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555274
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 28.01.2015
Чесним бути важко,
Чесних не буває.
Ти мені лиш брешеш,
Кожен з нас це знає.
Довіри тут немає,
Довіра як той скарб.
Тобі я більш не вірю,
Підступний ти як краб.
І ще щось теж знайдеться,
Підступне і лихе.
Це зло десь же береться.
Прощення тут нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555019
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 27.01.2015
Стояв собі на вікні старий тріснутий вазон, у якому росла маленька та дуже хвора рослина на ім’я Гібіск. На неї напала Тля і випила всю кров, Кліщики обплітали листки. Гібіску там було дуже сумно. Деколи він злився і зривав павутину кліщиків, але це не допомогло.
Дні шли, у кліщиків з’явилась сім’я, Тля теж розмножилася, лиш Гібіск був самотнім. Він марнів і в’янув, як раптом біля нього хазяйка поставила новий вазон з землею, полила його і мовила:
– Рости красуню!
Гібіск здивувався: «Яка красуня?». А потім вирішив налякати Тлю.
– Друзі, це монстр-тльожер, тікайте! – мовив Гібіск.
Тля це почула і розсміялась, потім злізла з Гібіску і полізла до вазона.
Саме в цей момент із землі вилізла Мошка зі словами:
– Ух, ледь врятувалась!
Тля, це почувши, хутко втекла, а Мошка підлізла на своїх коротеньких ніжках до Гібіску та запитала, чи нема тут поблизу Павука. Він відповів їй, що є, але квітковий – Кліщиком зветься, та подякував Мошці за налякану Тлю.
Без Тлі Гібіск підріс та повеселів, але Кліщик його дещо мучив. Гібіск чекав ту красуню, з якою він буде вести нічні розмови, дивлячись на зоряне небо. Не так того Гібіск чекав, як павуки-Кліщики. Вони мріяли поселитися на пухкеньких листочках нової рослини.
Пройшов місяць, виросла низенька та приваблива Фіалочка, красива і розумна, мила і прекрасна. Але тільки Гібіск обізвався до неї, її краса розбилась мов дзеркало. В душі Фіалка була грубіянкою і нечемним дівчиськом. Вона миттю помітила недоліки Гібіску:
– В тебе кліщ, ти заразний!
Такими словами Фіалка образила не тільки Гібіска, а й Кліщика. Ось тоді він зібрав армію і пішов в атаку на нечемну рослину. Кліщики плели павутину і жбурляли у Фіалочку, обмотували її листя. Рослинка відбивалася, але Кліщики перемогли. Вони сплели прапорець і поставили на вершині Фіалочки, а вона його зірвала і люто пошматувала. А Кліщики все обплітали й обплітали павутиною її листя. І ось Фіалочка залишилась без сил, сидить і плаче. Тоді до неї знову обізвався Гібіск:
– Як тебе звуть?
– Фіалочка, – відмовила квітка.
– А я Гібіск, будьмо друзями?
– Добре, – витираючи сльози мовила Фіалка. А потім, знову плачучи додала, – А є спосіб позбавитись від Кліщиків?
– Звісно, є.
– А чому ти не позбавився?
– Бо сумно буде, я ж тут сам.
– А я?
– А ти злючою квіткою тоді була!
– Пробач.
Так Гібіск знайшов собі друга. А проблема з Кліщиками виявилась легко рішучою. Хазяйка мила вікно і лишила «Містер Мускул» на підвіконні. Гібіск мовив, що то отрута для кліщиків і взявся їх прискати. Як ті Кліщики тікали – словами не описати, а Гібіск і Фіалочка зажили довго і щасливо на вікні, щоночі дивлячись на зоряне небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548065
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.01.2015
Що таке любов? Та поясни, нарешті, в чому вона полягає! Любов це слабкість! Тільки це я розумію, з вище сказаних п’яти літер. Суспільство виховало мене так, що невпевнено, але все таки можу сказати, що любити не вмію. Почувши мої роздуми ти не втримаєшся і запитаєш:
– Невже за все життя ти ні разу не закохувалась?
– Ні – відповім я.
– Не вірю – скажеш ти, плескаючи в долоні.
І тоді я скажу, що мені подобаються книги, але я не люблю читати; книга красива, та через просту обкладинку я не можу взяти її в свою колекцію.
Все таки я ганялась за обкладинками книг, сторінки яких вже давно прогризли терміти, тобто не для моєї бібліотеки.
Я не люблю, я вивчаю, я читаю і не дочитую до кінця. Я пропускаю абзаци і цілі розділи, я дивлюся на шрифт, якість сторінок і розумію, це ідеал, але обкладинка далеко не від відомого дизайнера, пробач.
Іноді, в бібліотеці, лише одна книга приверне увагу. Тоді доводиться брати драбину, щоб дістатися найвищої полиці. А вона тут раз і звалюється в низ, сторінки розлітаються і падають як листопад. І тут, ти сходиш з розуму, скуштувавши горе радості, що єдиний екземпляр ось так безглуздо постраждав. Посміхнувшись, як божевільний, ти відпускаєш руки і падаєш вниз до мрії. Але тут найцікавіше, обкладинка виявляється гострою як лезо, і ти падаєш на неї, а краплі крові на сторінки. Може це та любов, про яку всі говорять? Збираючи сторінки, ти розумієш, що там вже не розібрати текст, бо кров все заляпала. Ти ремонтуєш книгу і не як-небудь, а клеїш, прошиваєш, приводиш в той вид, в якому вона була спочатку. Береш ту гостру обкладинку, яка ріже пальці і ти радий. Ти радий, що ти її дістав, хоч обкладинка невиміряної краси ріже до крові.
Так, це мій найкращий екземпляр, хоч було боляче. Це любов? Так, ось саме так я її і бачу. Але кров скінчиться, а що буде потім?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548064
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.01.2015
Мороз по шкірі йде від носа до пальців ніг. Здається бачу його, і серце тремтить в середині мене, як рейси по яких їде потяг. Він заговорить до мене лагідним голосом, і я втрачу дар мови. Слухаючи його, думаю, лише про: ці карі очі, русяве й блискуче волосся та романтичну посмішку. Я упаду в обійми, а він і не зрозуміє як я його люблю. Своєю красою осліпивши мене він піде поспішаючи. Та повернеться, щоб романтично і ввічливо попрощатися. Я його на вічно, вірна і чесна.
Боже, дякую тобі за це творіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548027
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.01.2015
Нонна і Антон прожили в парі двадцять років, збираючи гроші на будинок. І ось, коли їх донечці виповнилося 17 років, вони переїхали до Александрії, Дніпропетровської області. Дім, сімейній парі, продала Пікова Дама. Так, вам не почулось, це була саме Пікова Дама.
Тиждень тому, у цьому домі жила жінка, а якщо бути більш детальним, вона була починаючою відьмою. Коли їй закортіло неземних сил, вона вирішила викликати темну королеву колоди. Перетасувала карти, виклала їх зіркою, а посередині поклала карту «дама пік». Все обставила свічками (як це писалось в книзі з чорної магії), і покликала відьму з колоди карт. Пікова Дама вийшла, глянула на жінку і розірвала її поглядом, без пояснень та причин на те.
Відьма була у чорному довгому плащі, як готична панночка, а її вуста мали блідий відтінок. Це та жінка, яка викликає довіру, але їй не слід вірити. По її зовнішньому вигляду і не сказали б, що вона є не менш підлою і злою ніж Сатана. Навпаки перше враження було хорошим, вона здавалася аристократичною, вихованою і тендітною жінкою, яка ніколи нікому не зробила зла.
Сім'я переїхала ввечері за бажанням Пікової Дами. Жінка схилилася на те, що їй потрібно терміново зібрати речі, бо завтра вона відлітає до США. Біля парадного входу лежав той самий розклад, але ні свічок, ні слідів крові не було. Лише посеред коридору лежала пуста обрамлена карта «дама пік». Це була саме та карта, в якій відьма томилася віками. Та карткового розкладу ніхто не помітив, немов їх зачаклувала підступна Дама Пік. Але Антон йдучи повз, випадково перечепив пікового валета, який вмить зник, віщуючи лихо. Тільки Елліна побачивши карти, наважилася підняти їх: в одній руці чотири, а в іншій одна карта. Елю вразило те, що всі карти були бубнові і по-порядку: 6, 7, 8, 9 і 10, а коли вона кинула їх, то зображення зникли, та цього дівчинка не побачила. А все могло б бути інакше, розклад би з часом зник сам. Але цікавість завжди доводить до лиха. Не потрібно пхати свого носа в невідоме, бо це, як показує практика, ні до чого хорошого не приводить.
Зайшовши до своєї кімнати, Еля відразу почала тренуватися у виконанні сольного танцю. Вона навчалася вже останній рік, тому на все це покладала дуже багато зусиль. Танець взагалі не виходив, тому мав гучній супровід: то падінням, то незграбними рухами. Засмучена невдачею Еля, помітила, що по кутках розмістилися пухкенькі звірки, а точніше нечиста сила. Звірки уважно стежили за дівчинкою, а по закінченню танцю зааплодували. Еля, побачивши це, з панікою побігла до батьків, та коли прибігла, то не пам'ятала, що сталося. Коли дівчинка нарешті заснула, її розбудив гуркіт. А як тільки вона відкрила очі, то побачила звірків, які намагалися відтворити її танець. Еля в мить їх згадала, але цього разу не злякалася, а лиш зауважила:
– Ви не так танцюєте.
Клубочки вмить спинились і почали розглядати Елю. І тоді, найстарший, 10-тий клубочок, наблизився до дівчинки так близько, що вона відчула невеликий дискомфорт. Та все таки намагалась і його розгледіти, адже для неї це було щось новеньке. Клубочок був білого кольору з попелястим відтінком, мав дві ноги – схожі на людські, але не такі довгі, в половині менші і тонкіші, без колін. Вуха нагадували котячі, але на багато більші, а їх кінчики тремтіли, мов над головою був вічний протяг. Очі були великі, і виражали сильне невдоволення.
10-тий клубочок, обійшов Елю і нарешті мовив:
– Хто ти така, щоб говорити нам, як святкувати нашу ніч?
– По-перше я власниця дому, по-друге це мій танець.
– Твій? Ти його вигадала?
– Ні.
– Ми б хотіли почати наше знайомство без сварки. У нас є важливе повідомлення про злі плани Пікового Валета. Сьогодні він прийде, принісши смерть в твій дім. Ти зможеш цьому зарадити, вбивши півня, після його приходу.
– Що це за Валет, хто він, як виглядає?
– Ти відразу зрозумієш.
– Навіщо йому приходити?
– Бо твій тато випадково потривожив його.
– А ви хто?
– Ми бубнові карти. Це 6, 7, 8, 9 і я 10.
Щойно годинник пробив 12-ту ночі, без запізнень, прийшов Піковий Валет. Нонна спершу не хотіла відкривати, та наполегливе грюкання змусило її підвестися і відчинити двері.
– Доброго вечору.
– Кривавої ночі. Це вам знадобиться – відмовив валет простягаючи чорний елегантній костюм з постіллю, після чого зник в темряві.
Нонна спросоння, нічого не розуміючи прийняла дарунок, та по зникненню Валета, в мить забула як опинилася біля дверей з такими новенькими речами, і певно з дорогих тканин від кращих дизайнерів світу. Звісно, адже нечисть багата на такі дрібниці.
В цей час бубни заплигали і піднесли Елі півня:
– Дозволь нам допомогти тобі. Ми цілу вічність голодували. Дозволь з'їсти півня.
– Їжте.
Після цих слів клубочки приступили до вечері з таким апетитом, що на підлозі залишилося тільки пір’я. Щодо подарунку Пікового Валета, його спіткало знищення вогнем. Цей пункт плану взяли на себе відважні бубни.
Про вчорашнє нагадувало пір'я з кривавими плямами на підлозі. Дівчинка засмутилась, адже кров важко відчистити, і мама не буде рада плямі на новенькому килимі. А потім її сповнив страх, чи не згоріли клубочки разом з дарунком Валета. Дівчинка їх покликала, але вони не прийшли. Певно тому що був день, і вся нечисть боїться сонячного світла. А може, дійсно, сталося лихо. Картковий розклад теж зник. Та коли Еля доторкнулася місця, де лежали карти, там з'явилась бубнова дама в супроводі бубнового короля. Дама заметушилась і розтанула в повітрі, а король мовив:
– Ти знайшла спільну мову з моїми підданими. І тепер знищивши їх попередню королеву, ти сама стала королевою.
Лиш сонячне проміння сягнуло Елі, як вона опинилась в карті. Кого там тільки не було, і клубочки, і король, і туз, і валет, чирви, трефи, і навіть піки, але значно далеко. Еля хутко повернулась в реальній світ і мовила:
– Я карта бубнова. Замовляю. Портал у цей світ закриваю. Нечистому й святому вже дороги з світу карт не буде.
Карти загорілися. Лише король і клубочки стояли біля Елі. Король вже був готовий повернутися, та не зміг. Пікова Дама з Валетом цілу ніч навіювали в небі грозу. Еля, хоч і стала одною з карт, та все таки жила як людина. Король і клубочки повернулися з заходом сонця, а Еля все чекала на чудо.
Одного разу, вона купила в магазині колоду тридцяти шести гральних карт, а там не було бубнової дами. Хтозна, може то знак, а може випадковість. Де поділись Дама і Валет Пік ніхто не знає. Можливо вони померли від люті, посварившись між собою і здійнявши бійку, а можливо повернулись назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548024
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.01.2015