| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Ти наче один однісінький у світі. Навколо тебе тиша, пустота, ти розгублений, і щось глибоко, глибоко в середині болить. Ніби там на серці лишилася малесенька скалочка колишнього кохання. Здається все пройшло, не має ніяких почуттів, але та скалочка час від часу дає про себе знати.
Інколи, здається усе добре, усе прекрасно, ти маєш роботу, друзів, люблячу сім'ю, яка тебе завжди підтримає, усе ж добре чи не так? Але щось там в середині все ж таки перевертається коли випливають думки з минулого. Ні, я не скучаю за тією людиною, а не прагну з нею бути, не прагну її бачити, просто ті колишні моменти були настільки приємними, незабутніми, чарівними та прекрасними, і коли ти це все згадуєш на душі так приємно і сумно водночас. Я ніби тягаю невеликий тягар за собою, про який час від часу забуваю, і час від часу мимоволі згадую. Сумно розуміти, що це не станеться знову. Я не хочу повертати ту людину зараз, бо то все не він, то не та людина яка була раніше зі мною, він змінився, і я, мабуть, також. Я не поверну його, нізащо, тому що коли я зараз поряд з ним, я не відчуваю до нього нічогісінько, насправді, взагалі нічого, складається таке враження ніби ми просто знайомі, навіть не друзі, хоч і спілкуємось, просто в мені пустота. Пустота полонила моє серце, і не хоче сприймати нікого. Адже навколо мене такі чудові люди є, а я через цю пустоту не відчуваю нічого. Не знаю, можливо треба більше часу, але вже і так багато пройшло. Я не розумію, чому так, чому саме зі мною таке трапляється., тільки коли я кидаю відносини в мені знову і знову народжується пустота і з кожним разом все більше і більше. Мабуть я таки не створена для кохання, мабуть це не моє.
Свій світ, я побудувала власними руками, власними зусиллями і ламала себе створюючи ту персону яку б хотіла бачити в собі, і я перемогла себе і зробила так як хотіла, я оточила себе друзями, неймовірною кількістю знайомих, я подобаюсь багато кому, хіба це не те чого я хотіла, до чого я прагнула. Але то не я. Тепер я й сама не знаю хто я, яка я справжня, я так прагнула з дитинства себе змінювати, і змінилася, настільки що себе не впізнаю. Весь час одягала чужі маски, що тепер не можу знайти свою, можливо моєї тепер не існує, адже я не пам’ятаю ту дівчинку яка була спочатку, в мене ніби усе стерлося з пам’яті, лишилося тільки не приємні відчуття на душі і все таж пустота. Я б хотіла сказати усім, нехай лишаються такими якими є, нехай їх сприймають такими які вони є, але з моїх вуст це звучатиме безумно, тому що я ж того не зробила, я не лишися така яка я є, я змінилася. Я змінилася, тому що тій дівчинці яка була раніше, було важко, вона б не витримала, не витримала б тих образ, тих тягарів, в неї не було б стільки людей з якими вона спілкувалась би, а ця що зараз.. вона може усе, крім того щоб бути щасливою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709171
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2016
Ніч. Темрява. Босоніж крокую по темному коридору, відчуваючи кожну пилинку під ногами. Десь далеко лунає надзвичайно красива мелодія, яка наче кличе до себе. Крокую далі і звук ніби наближується все ближче й ближче.. І ось уже переді мною велика кімната наповнена місячним світлом. В одному з кутків стоїть старенький зачарований грамофон, який відтворює цю чудову мелодію, натискаючи голкою по спіралям старенької платівки. Ноти ніби линуть до серця і там зупиняються, залишаючи за собою приємні відчуття. Хоч кімната зовсім пуста, але я чомусь почуваю себе спокійно, ніби поряд з усіма найдорожчими для мене людьми. Раптом,я відчуваю, як мої ноги мимоволі , мов зачаровані починають рухатися в ритм мелодії, крок за кроком, і ось я уже танцюю Віденський вальс, під цю дивовижну мелодію Йогана Штрауса «Весняні голоси». Музика все лунає й лунає, поглинаючи у себе усі мої емоції, залишаючи мені лиш приємний смак танцю і звучання кожної нотки. А я все танцюю і насолоджуюсь моментом, у якому хочеться залишитись на вічно.
Але раптом, невгамовний звук будильника. Ну ось, сьома ранку, мені знову потрібно просинатись, хоча так не хочеться…
#Музика Наталія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570766
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.03.2015
Боляче. Боляче десь там, в області серця. Хочеться рвати волосся на голові, чути звук битого скла і кричати… Кричати так голосно, щоб разом з криком виходила уся негативна енергія і біль, але й одночасно, щоб ніхто не чув. Хочеться залишатись на одинці з собою, подалі від цього невгамовного світу, у якому кожен ховається під маскою чужих для себе емоцій, приховуючи себе справжнього. Можете це називати як завгодно: істерикою, нервовим зривом чи навіть криком душі, але я запевняю Вас, таке трапляється з кожним кого, хоч коли не будь зраджували, так звані «найдорожчі люди».
Не довіряйте людям у цьому світі, вони всі жорстокі, несправжні, діють як вигідно саме їм, роблять вигляд, що розуміють вас, а в думках «коли ж вже нарешті закінчиться». А чи вірите Ви в дружбу панове? Ви дійсно вірите в те, що існують вірні друзі? Ну що ж, нехай буде так, тоді будьте вірні своїй вірі, але обережні, ніхто не знає хто закінчить цю дружбу перший. Існує приказка, що друг пізнається в біді, а що, якщо він допомагає заради своєї вигоди чи слави, це також називається «друг»? Знаєте, у моєму житті багато людей співпереживали,слухали, заспокоювали, підтримувати в моментах паду духом, і ні один із них не радів за мої досягнення, чи навіть елементарне, придбані чудові речі, які милують око. Тому, любі друзі, думки у нас що до «дружби» зовсім різні, але якщо я зустріну таку людину, яка буде зі мною і в радості і в горі, тоді я з впевненістю зможу сказати, що дружба існує, а поки це залишається не нездійсненою мрією. Тому задумайтесь, панове, чи правильне ваше твердження, що до цього визначення.
#Наталія Музика
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555239
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.01.2015
Полетіла б у небо розкривши широко крила
Згадуючи усе, що відбувалось протягом життя.
Летіла б так ніжно й прекрасно, мов гулубка сизокрила,
Переживаючи нові й незабутні відчуття.
Згадала ту біль, що несла з собою довгий час.
Пекельно закололо в грудях й перехопив подих.
Наболіло у людях бачить тільки брехливих гримас,
несправжніх, закритих від людства, і гордих.
#Музика Наталія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547694
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2014
Та що ти знаєш про кохання? Як можна зустрічатись з іншою, а мені клястись в коханні? Та, як в тебе взагалі повертається язик сказати мені «я тебе кохаю»? Знаєш.. а ти дійсно нічого про кохання не знаєш, якби справді кохав не зміг би навіть на іншу подивитись, вже не кажучи зустрічатись. А я тебе дійсно кохала.. Кохала до нестями, Від однієї твоєї посмішки я задихалася від щастя, від одного дотику в мене «мурашки по шкірі», лише один твій погляд наповнював мене впевненістю і давав сили боротись. Боротись за тебе, адже ти змінював дівчат наче не потрібні рукавички, які час від часу набридали і хотілось уже чогось іншого. Спостерігаючи, я все ж чекала, що прийде час і ти повернешся до мене і ми будемо разом, адже ти клявся, що мене одну кохаєш, а усі ці твої дівчата це лише тимчасова забава. Так де ж правда в твоїх словах? Чому мені тепер вірити? Я до тепер пам’ятаю, як ти сказав: «Я тебе ненавиджу, я ненавиджу тебе за твоє існування, йди звідси геть, щоб я тебе більше не бачив! Ти вже мені набридла зі своїм «коханий коли це все скінчиться», коли захочу тоді й скінчиться. Сказав ж тобі, що люблю і обов’язково будемо разом, що ж ти ще від мене хочеш, що не можеш спокійно почекати? Все, мені потрібно йти, сказав би до зустрічі, та не маю бажання тебе коли не будь тебе бачити і чути». Тоді ти пішов, і разом з цими словами розбив моє серце наче кришталь об підлогу. І тепер коли ти знову мені кажеш «Я тебе кохаю», я не відчуваю нічого. Ти хочеш щоб я тебе пробачила? А хіба розбитий кришталь, можна зібрати і зробити його таким як він був раніше?
#Музика Наталія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547692
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.12.2014