| Сторінки (1/55): | « | 1 | » |
ОДНОГО РАЗУ
Прокинусь колись,
А довкола пітьма...
Озирнусь, матюкнусь -
А мене тут нема?!
Заблукав, чи утік,
Чи десь просто пішов?
Що я тут загубив
І чого тут знайшов?
Все збулось, як було.
За верстою версту
Стікс несе, як завжди,
Свої води в Лету.
Крізь бурхливий потік
Брід шукати дарма.
От прокинусь колись,
А мене вже нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2020
Читаю ці вірші і ледве не плачу -
Місто Житомир Вкраїнське, неначе?
Поляки, євреї є, чехи і німці...
Є москалі? Бля - нема українців?!
а все через те, що В Бєлозєрскій написав про Житомир таке:
Кладбище польское, кладбище русское...
Между деревьев во дворике тихом
Строгий портал – лютеранская кирха.
Храм златоглавый Преображения,
Рядом костёл – находи утешение.
Все мы под небом, все мы под Богом.
Мирно стоит меж домов синагога…
Издревле к этой земле прикипели
Русские, немцы, поляки, евреи.
Ветхий и Новый Заветы да Тора
Всё перемешано. Это – Житомир!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2019
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ
Хто вам сказав – герої не вмирають?
Спитайте в посивілих матерів,
Котрі щоночі і щодня чекають
Додому неповернених синів,
Їх душі в шибку стукають неначе –
Надія стрепене примарним сном,
А замість колискових – "плине кача",
Цимбалить дощ у ринву за вікном.
Спитайте у вдови – чи не вмирають
Герої на "Майданах", чи війні?
Дітей спитайте, що батьків чекають,
Як спрагле сім’я сонця навесні.
Гукніть до неба, у лелек спитайте
Про тих, що не родились, не зросли.
Вони б жили, та влучно стрелив снайпер
І їх лелеки в дім не донесли.
Спитайте наречену, що кохала, –
Чом в чорний вельон вкрита голова?
На хрест рушник весільний пов’язала,
Ще незаміжня, а уже вдова?
Це їм до болю "кача" серце крає –
Із двору в двір сумний лунає спів.
Хто вам сказав – герої не вмирають?
Спитайте посивілих матерів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835744
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.05.2019
Було колись: Ізраїльтян вивели з єгипетського рабства, і Мойсей зійшов на гору Синай писати скрижалі завіту. Ізраїльтяни ж створивши золотого ідола поклонялися йому, і ремствували – „Навіщо нас вивели з єгипетського рабства, де нам було вдосталь часнику та хліба”.
Так і нині. Нас вивели з рабства. Десь, може, пишуться скрижалі. Хтось вклонився „золотому бичку”. А ми – ремствуємо.
Зв’язані ноги без пут.
Далі дороги нема.
Прірва, безвихідний кут.
Спереду, ззаду – пітьма.
Хто поведе знов вперед?
Ті вели нас сюди?
Знову зігнути хребет
Перед тільцем золотим?
Їх засліпив грошей блиск,
Дзвін сатанинських тенет,
Кожен в пітьмі має зиск -
Тридцять продажних монет.
Хто нам, сліпим, вкаже путь?
Може назад повернуть,
Знов на коліна нам стать –
Хай нас тирани простять!
Можем чекати порад,
І ні вперед, ні назад,
Поки прийде хтось – Мойсей –
Мудру скрижаль принесе.
Можемо молоти взять,
Кам’яні брили тесать,
Вільним від рабства душі,
Нові скрижалі писать.
Пора вибирати:
Можем вернутись назад,
Можем чекати порад,
Можемо молоти взять –
Нові скрижалі писать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833319
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 19.04.2019
ЧАСТІВКИ
Біля моря дуб зелений, В золотих весь ланцюгах,
Ходить колом кіт "кручений", І русалка на гілках.
Кіт страдає від склерозу, не згадає – хоч убий:
Нафіга він "зняв" русалку, коли котик "голубий"?
А із мами спочивальні, Раптом вийшов “Мийдодир" –
Умивальників начальник і мочалок командир.
Тато дуже матюкався – ще таких слів світ не чув –
На сусіда, дядю Васю, "Мийдодир" той схожий був.
Я звести на річці міст, як ловить лисиць за хвіст,
Як зробить з каміння пару – доктора спитай, Гаспара.
В дитсадочку в нас, Гаспарик – хоч маленький, няню вчить,
Як у пляшки, замість кашки, "ширки" з маку націдить.
Карл у Клари вкрав корали, Клара Карловий кларнет.
Карколомно креативний, детективний цей сюжет.
Карл і Клара трансвестити – їм потрібен цей піар.
Карл в коралах – буцім Клара, Клара з Карловим кларнетом – Карл.
Два ведмедики, були, з сиром пирога спекли.
Поділити не зуміли, тож лисицю попросили.
Пирога лисиця зжерла. Наша пісня, ще не вмерла.
Хоч голодні, але горді – в нас лисиці жирноморді.
Наш Омелько клопіт мав – щуку, злодійку, впіймав,
Та на радість всьому люду, приволік її до суду.
Щуку кинули у річку – вже таку ми маєм звичку –
Тих, кому пора за грати – обираєм в депутати.
Якось лебідь, рак, та щука упряглися віз тягти –
Лебідь вгору, щука в море, рак – рачкує не туди.
А тим часом Україну дерибанять пацюки.
Доки будемо дурні ми – будуть править бандюки.
А для кого невтямки, їм повторимо рядки:
Доки будемо дурні ми – будуть править бандюки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833317
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 19.04.2019
ПІСНЯ СИВОГО МЕРИНА
Музика сивого мерина, слова сивого мерина, виконує сивий мерин.
Ідуть роки, ідуть роки,
Натерли шлеї вже боки.
Проїла зуби вже вузда,
Такі діла.
Діла – біда!
Колеса в возі скрип та скрип,
Як рахівничник у таксі.
Рахує кілометри, дні…
Та „тпру” – ні-ні.
Тягни. Тягни.
Ось мій приятель вдачу мав!
На іподромі він скакав.
Не раз, не два призи зривав.
Та, щось пристав.
Упав – пропав.
А другий, зовсім був чудний –
То те не так, той не такий –
Ходив він з яйцями, дурний.
Як всі, кастратом не хотів,
І околів від діл отих.
Нащо скакать, чого шукать,
Та в возі посторомки рвать?!
Як все одно все буде так,
Як схоче з віжками рука.
Куди за віжку потягнуть –
Туди й везуть.
Понос, запор, „ксоб”, і „гаття” –
Таке – скотське, у нас буття.
Ось, за кордоном, там життя…
Ми ж чергового візника
Везем пока.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833225
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2019
У євреїв є така молитва: “Дякую, Тобі, Боже, за те,
що я не народився жінкою”.
За що Ти мене, Боже, покарав, що я родився українцем?
Тоді ж не жив ще? Не грішив... Чом не євреєм або німцем?
Чи грішними батьки були, чи діди-прадіди грішили?
Прости їм, Господи, гріхи. Мені ж, о Господи, дай сили,
Твоєї кари хрест нести.
О, доле! Доле! Доле зла! Я не цураюсь свого роду.
Та за які гріхи й діла, я є одним з цього народу,
Котрий на гроші, й на чини, як раб до ідолів молиться.
Хоч в морду плюй. Хоч в рот їм... суй –
Їм лиш допхатись до коритця!
О, люди! Юди з Каріот!
Стидаюсь Вас, аж вуха терпнуть!
„За срібні матір продадуть”...
Та „за копійку в церкві перднуть”,
То де ж та кров – козацька кров?!
Кров – наших прадідів предтеча.
Не їх нащадки ми – лайно...
Не їхня кров в вас – ваша сеча...
Як вашу гордість розбудить?!
Як вашу совість догукатись
У крові рабській що смердить?!
Чи знов за Вас когось розп’яти?!
Та рабські душі, й ницу плоть
Кров'ю жертовною омити.
А Вас прогнати через кров –
Від крові свіжої напитись,
Щоб знищить рабство ваших ген.
Ось! Причастіться з моїх вен!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833224
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2019
В той день, – коли ти не прийшла
Тебе чекав…
Хвилини танули в імлі,
Скрипіли оберти Землі…
А час минав.
Він ніби знав:
Той день – коли ти не прийшла –
Сконає без надій.
Моя весна вже відцвіла.
Лиш квола квітка мрій
В корінні сохлого стебла,
Колись, вона іще жила.
У день, – коли ти не прийшла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826907
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2019
Добрий вечір. Дозвольте колядувати?
Наче в храмі свічечки,
Світять в небі зірочки.
А одна засяяла –
Новину провістила:
Як у яслах для ягнят –
Квітами прикрашених –
Народився Божий Син,
Для спасіння нашого.
Як зі сходу три царі –
З гір на діл спустилися –
В кошелях несли дари,
Богові вклонилися.
Як співали пастушки,
Як сурмили ангели,
Крізь роки, на всі віки,
Господа прославили.
Пісня лине до зірок
Українців мовою.
В ній вітає весь народ
День Різдва Христового.
Христос народився!
Гостинці можете присилати за адресою: Житомир, Мальованка, по центру і чуть-чуть збоку. Старцю Коснятину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821358
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2019
СЕРБСЬКА КОЛЯДКА
Текст українською Костянтин Гай
Сповістилася новИна – Діва МарiЯ,
Породила Бога Сина. Діва МарiЯ.
В небі славлять ангелИ,
А ми, грішні, на Землі,
Богородице Пречиста
Діво Пресвята. – (приспів двічі)
Богом дана, Богозвана – Діва МарiЯ,
Нам на поміч даровАна – Діва МарiЯ.
В небі славлять ангелИ,
А ми, грішні, на Землі,
Богородице Пречиста
Діво Пресвята. – (приспів двічі)
Джерело води живої – Діва МарiЯ,
Визволяє із неволі, Діва МарiЯ,
В небі славлять ангелИ,
А ми, грішні, на Землі,
Богородице Пречиста
Діво Пресвята. – (приспів двічі)
Не залиш нас, Бога просим, Діво МарiЯ.
Всі хвалу Тобі приносим, Діво МарiЯ.
В небі славлять ангелИ,
А ми, грішні, на Землі,
Богородице Пречиста
Діво Пресвята. – (приспів двічі)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2018
ПРИТЧА К Гай
І був день і була ніч.
І прийшла зірка і стала над тим місцем де було дитя.
І всі царі земні прийшли поклонитися Богові
І кожен приніс найцінніше: золото, срібло, смирну, ладан…
В вечері Святого Різдва,
В хлів де спало Боже дитя,
Мудреці зі сходу прийшли,
В кошелях дари принесли.
Лиш один стояв віддалік –
Не знайшов для Нього дарів.
В сумоті твердив лиш одне:
Боже мій, помилуй мене.
Кіріє, елєйсон!
В сумоті твердив лиш одне:
Боже мій, помилуй мене.
І насадив Господар виноградник і віддав його орендарям.
А коли послав слуг своїх і Сина, щоб отримати свою частку,
орендарі, одного із слуг прогнали, іншого побили камінням,
а Сина Господаря розіп’яли.
Всі втекли, а він тільки зблід.
І пішов за Богом услід –
Де Голгофи стелиться шлях –
Йшов за ним по гострих тернах.
Божий Хрест на плечі поклав,
Спотикнувся, впав і ридав:
"Важка ноша Хрест той нести,
Милосердний Боже, прости".
Кіріє, елєйсон!
"Важка ноша Хрест той нести,
Милосердний Боже, прости".
І засіяв Сівач ниву.
Насіння яке впало між тернів і не зійшло.
А те, котре попало на добрий грунт дало гарні сходи,
але, разом з ним зійшов і кукіль.
Тож прийдуть женці і зберуть гарне насіння в житницю,
А кукіль спалять.
Милосердний Боже прости.
Сіяв все, що мав – не зростив,
В мене срібла й смирни нема –
На плечах порожня сума.
Лиш до тебе, Боже, прийду,
До колін Твоїх припаду.
Доброта Твоя не згасне –
Боже мій, помилуй мене.
Кіріє, елєйсон!
Доброта Твоя не згасне –
Боже мій, помилуй мене.
Милосердний Боже прости.
Сіяв все, що мав – не зростив,
В мене срібла й смирни нема –
На плечах порожня сума.
Лиш до тебе, Боже, прийду,
До колін Твоїх припаду.
Доброта Твоя не згасне –
Боже мій, помилуй мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2018
ТЕРПИ КОЗАЧЕ
Як про долю взнати,
Чи кого спитати,
Чи розкласти карти –
Варто чи не варто?
Поспитай у Бога –
Більш нема нікого –
Що тебе чекає?
Може, Він і знає,
Але не розкаже –
Що на долю дано.
Тож, терпи, козаче, –
Отаманом станеш.
Вже років нівроку,
Гірко лиш від того –
Що хотів багато,
А не встиг нічого.
Вже осінній вітер
Сивину колише,
Шелестить роками,
Що тобі залишив.
Ще на цьому світі
Помирати рано,
Тож, терпи, козаче, –
Отаманом станеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792758
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.05.2018
НА ЖАЛЬ
За роками роки – так минає життя,
І, на жаль, у дитинство нема вороття,
А то б до шкільних повернувся часів,
До себе, малого, за парту підсів,
Та в зошит – в косую лінійку папір –
Собі написав би: нікому не вір.
Не бійся, не вір, не проси і не мрій
І перлами слів між корита не сій,
Щоб потім не гризло тебе каяття...
Як жаль, що в дитинство нема вороття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792757
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.05.2018
НА ПОРОЗІ
За роками роки веретенами граються –
Чи біжать навтьоки, чи додому вертаються?
Пам’ять впала до ніг, десь клубком покотилася
На перетин доріг – там, де ми не зустрілися.
Між мереживом рун – чи гадає, чи згадує?
Переборами струн – чи сумує, чи радує?
Шостим гласом злетить і кружляє над стріхами.
Засипає стежки білим вельоном віхола.
Йти пора за поріг, та ступити вагаюся.
Бережи, Боже, всіх – і прощаю, і каюся.
На коліна впаду до землі біля божниці,
Щоб підняти ще раз тричі зронені ножиці.
Проростає зерном все, що Словом засіяне,
Заростає терном, не здобуте – омріяне.
Часом гоїть печаль, заспокоїть молитвою.
Несподіваний жаль полосне, наче бритвою.
В храмі свічки горять, всі лампади засвічені,
У притворі стою, як на ганку до вічності.
Сум на мить забринить – мироточить сльозою,
Благовістом злетить - лебедить за тобою.
В храмі свічки горять, всі лампади засвічені,
У притворі стою, як на ґанку до вічності.
Тихо хорами плине мелодія щемна –
Чи то марш Мендельсона, чи то колискова Шопена?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018
ПIСНЯ КЛОУНА
Чийсь номер скінчено – пора…
Дає дзвінок помреж.
Я разом з гуркотом відра
Вбігаю на манеж.
Міняють декорації –
Я на арені сам.
Я спотикаюсь – падаю…
Зa те, як смішно вам.
Я на арені – маска-грим
Весь з ніг до голови.
Для вас я – блазень, гаєр, мім.
А хто для мене ви,
Оті, хто платите за те,
Щоб у мені на мить
Побачити самих себе?
І це вас так смішить.
Бо я є – клоун.
Я просто клоун.
Смішний, як клоун,
Тож недарма
До колік смійтесь,
Та найсмішніше,
Що ви смієтесь над одним,
А я над усіма.
Давно вже кожен зрозумів:
Життя – великий цирк.
Смішив вас клоун, як умів.
Простіть, коли згрішив.
Довкола блазнів не злічить.
Тоді – чому б і ні?!
Всі спотикайтесь, падайте.
Які ж бо ви смішні?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772034
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.01.2018
ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?!
Йой, йой! Воли вже більше не ревуть –
Порізали волів, корів, теляток
На шкури до Туреччини, мабуть?
Туди ж дівчат везуть, для втіхи потурчаток,
Та не в гарем, а на панель, в притон, в бардак
За "бакси" чи за СНІД, чи ще якісь гостинці
Шукають роксоланки "хан-ялдак" –
Чи євнухами стали українці?!
А може, яйця кури не несуть,
Поля не родять, чи нема набілу?!
Вкраїнські діти в мами циць не ссуть –
Лелеки з вирію, мабуть, не долетіли?!
Лише ростуть на цвинтарях хрести,
Вкраїна на хресті – немов розп’ята,
Поля чортополохом заросли,
Мертвіють в селах спорожнілі хати…
Вдягнувшись у чиєсь поношене шмаття,
За гречку продаємось, продаємо,
Гребемо в "ясла" всякеє сміття…
Волів нема – тому і не ревемо.
Були б воли, мабуть, таки б ревли?!
А так – за так. Бо маєм те, що маєм.
Шукали волі й долі – не дійшли.
Та українці не воли, тому – співаєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771853
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.01.2018
Хоча бiльшiсть тих, хто мерз на "Майданi" повстали проти злочинця Януковича,
але бiльшiсть тих хто фiнансував "Майдани" - робила це лише тому, що банда Януковича вiджимала у них бiзнеси, а Украiна i украiнцi iм до гузницi. Тому нинi часто чути доводиться: " а чому ви знову майданите - ми ж уже пристроiлися?!"
Я БАЧИВ
Якось, вирішивши купити цигарок, перед входом до крамниці я побачив жінку зі змарнілим обличчям та сумним, але лагідним поглядом добрих очей. Вона стояла з простягнутою рукою – просила милостині. Звичайна, як на теперішній час, картина – кожен виживає, як уміє. Але щось таки привернуло мою увагу до цієї зажуреної жіночої постаті.
– Тітонько! Ви б не тут стали, а десь біля входу до обласної держадміністрації, –
мав я гріх недоречно пожартувати.
– Ні, – скрушно зітхнувши, відповіла вона мені, – ті, що там засідають не подадуть.
Вони ладні лише останнє відібрати. Отаких дітей маю.
– Та невже ваші діти в обласній адміністрації працюють, – здивувався я.
– Всі ви мої діти, – відповіла жінка, – але, на жаль, мої діти наввипередки, разом із
зайдами-приймаками, тільки й стараються, щоб задля власного збагачення пограбувати мене. Прости їм, Господи.
Шкода, що у мене не було дріб’язку. Тому я вирішив по виході із крамниці віддати для жебрачки всеньку здачу. Одначе, коли я вийшов, то не побачив її біля входу. Лише двоє молодиків стояли розмовляючи на тому місці. Але коли я запитав у них про жебрачку, хлопці, здивовано глянувши на мене, відповіли, що вже довгий час стоять отут і ніякої жебрачки не бачили?!
– Невже привиділося, – подумав я, – галюники, чи що?!
Та згодом зрозумів, що бачив я не просто якусь жебрачку з простягнутою рукою, а нашу Неньку Україну, пограбовану зайдами-приймаками та власними дітьми – президентами, чиновниками, депутатами, котрі втратили і честь, і совість. і людяність…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771852
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.01.2018
ПIСЕНЬКА ВУЛИЧНОГО МУЗИКАНТА
(на мотив: "койчен, койчен папiросен")
Келиш, панове, не минайте.
у мене сiрникiв сухих придбайте.
Ще й ефiру трiшки з гасом,
розмiшайте добре разом -
дуже гарно сумiш ця горить.
I вам дам таку пораду:
Пiдпалiть оту Верховну Раду.
Ну, а замiсть iмпiчменту,
Ще й "РОШЕНИ" президента -
Знизите тарифи на тепло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767487
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.12.2017
ДОНЬКА З ТАТОМ РОЗМОВЛЯ
Переклав українською Костянтин Гай
М. Житомир.
Донька тихо розмовля
З татком на світлині:
"В мене кошенятко спить,
Плаче лялька нині.
А в дворі є хлопчик – Сашка,
В нього, цуценятко.
І машинка заводна.
А ще, має татка.
Де ж ти, татку, забарився
Аж до цього часу.
От, коли ти повернешся
Із того Донбасу –
Радість світла спалахне
Сонечком в оселі.
Мама тортика спече -
Будемо веселі.
А тоді, утрьох разом,
Підемо гуляти.
Щоб побачили усі -
Тато є і в Каті.
Мама плаче, просить нишком –
Не кажіть нікому,
Що до Каті тато вже
Не прийде до дому.
Хай непрошена сльоза
Мироточить болем.
Та для Каті він живий
І не вмре ніколи.
А в дворі є хлопчик – Сашка,
В нього, цуценятко.
І машинка заводна.
А ще, має татка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736304
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.06.2017
Стосовно української мови…
Далебі – сам учора придумав:
Заходить до тролейбуса рибалка з вудками. Аж тут,
одна дамочка і звертається до нього:
– Мужчіна, ви же так глаза кому-то павикливаєтє!
– Пусте – буркнув у відповідь рибалка – аби не очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690364
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 23.09.2016
ПІСНЯ КОСТІ АНАРХІСТА
стара анархіська народна пісня
у новій редакціїї - Костянтин Гай.
Курчатко смажене, курчатко ряжене,
Ану ходи мерщій сюди.
Його піймали, арештували,
Веліли скинути штани.
На литці пташка - дводзьобий ворон,
В сідниці - м’ятий "триколор".
Це не данєцкій і не савецкій...
Це Вовкі Путіна шпіон.
А він, зараза, російські гази
З-під нижче спини став пускать.
Від перестраху порвав рубаху.
Щоб свої цицькі показать.
- Я з "чебурашкою", зовуся Машкою -
І сльози бризнули із глаз -
Не вінавата я, не вінавата я...
Це Вовка Путін ...ананас.
Чи варто тОбі, московська шобла,
На Україні гинутИ?!
Збирай манатки, бо вам краватки
На шию зв’яжуть з мотузків.
За Україну, за її волю
Козацькі ріють хоругви,
На смерть рашистам, сепаратистам
І всім прислужникам Москви.
Орда азійська, хантимансійська -
Хай згинуть хижі москалі -
Ерзя і мокша, чухонь і рокша...
Геть, з української землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2016
БУЗКОВА ГІЛКА
Валерій Залкін
Переклад Костянтин Гай
Як розквітла бузкова гілка
На столі, в самоті стояла,
День народження твій, колись ми,
До світанку удвох стрічали.
Трунок безу по місту линув,
У сп’янінні двопоєднання,
Я, твої, цілував коліна,
Шаленів від твого кохання.
Відцвіла та бузкова квітка,
Днів багато і літ минає.
Пам’ятаю той день щасливий –
Кращих днів у житті не знав я.
Трунок безу по місту линув,
У сп’янінні двопоєднання,
Я, твої, цілував коліна,
Шаленів від твого кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681630
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.08.2016
за Валентиною Бендерською (Фрея)
Переклав Костянтин Гай
Все в світі - суєта.
В кружлянні круговерті,
Живих чекає смерть,
Лише богів, безсмертя.
Горить зоря нараз,
(Що завтра - зна Творець),
Але кривавим, Марс,
Малює днів кінець
Феміди грізний лик
Без пристрасті суДить.
Чекай, що заслужив -
І цар і єретик...
Чи праведно ти жив,
Чи грішно - безпуття.
Живи, поКи живий -
СьорбАй гірке пиття.
Всё – суета сует,
Всё – круговерть кругов.
Рожденье дарит смерть,
Бессмертие – богов.
Горит звезда сейчас –
Назавтра будет тень.
На небе красный Марс
Грозит покрасить день…
Фемида всё ж слепа,
Хоть беспристрастен лик…
Не защищён никто:
Ни царь, ни еретик,
Ни праведник в пути,
Ни грешник, ни герой…
Зачем расплаты ждать –
Хлебаем зло с лихвой…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678397
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.07.2016
Хрiстос Анестi екне крон фанато, фанато патiсас катiс етiс мнiма сiзо iн харiс аменон!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2016
Суд
Дійові особи:
Глас – волаючий в пустелі;
Судді – честь і совість:
Тарас Шевченко;
Іван Франко;
Леся Українка;
Правителі – без честі і без совісті.
Глас:
Встати! Суд іде!
Суд не земний – а вічний;
Суд правий і величний;
Отців духовних суд гряде.
Отців, що суть їх є свята
Із віку в вік,
І рід від роду –
Душа вкраїнського народу...
Сідати прошу...
Ні! Не вас...
Ви на коліна станьте,
Правителі-поганці,
Перед судом отим.
Глашатай-клич вже провістив,
Що час настав відповісти
За ваші всі земні діла…
За що – хвала? За що – хула?
Ця мить прийшла.
І судний глас
Вам скаже все,
Що мовиться про вас
Проміж людьми,
Котрими правити дано
Вам долею було.
Свій присуд – істини зерно,
Цей суд вам скаже:
"Аз воздам"...
І вирок вам.
Леся Українка:
О, як я довго спала...
В краю спокою,
Де не шелестять дерева,
І ріки не несуть бурхливих вод...
Та стогін рідного народу,
Проник туди, де збурив води
Мого спокійного буття.
Збудивши у земне життя
Мене вернути,
Ім’ям його суддею бути,
І Вас, правителі, судити...
Іван Франко:
То не правителі – бандити.
Лихе з народом повелись,
І, мов нікчемнії повії,
За „срібні” Юди продались.
Тарас Шевченко:
Коли не бачиш того лиха,
То скрізь, здається, любо, тихо.
І на Україні добро…
Та чую – стогне мій народ.
Бо вже до злиднів довели
Людей на славній Україні.
Вже й Україну продали
Пани лукаві. Люди гинуть!
Те зло від вашої вини.
Ви, препоганії сини,
За шмат гнилої ковбаси
у вас хоч матір попроси.
То продасте.
Неначе суки з кобелями
Жиди злигались з москалями.
І тічка та здавна... –
Й понині
Гаса по нашій Україні
Іван Франко:
Всюди нівечиться правда.
Всюди панує брехня.
В країні – Вкраїні, де влада
В руках у брудних злодіяк,
Що люд обібрали до нитки,
Розкрали усе, розтягли,
Свої по напхавши калитки.
Попрали народу надії,
До згину народ прирекли,
Облудники і лиходії –
Прислужники ваші, і ви.
Куди не глянь – повсюди лжа.
Скрізь правлять холуї держимордаті.
Державу роз’їдають, наче ржа,
Чиновні ваші слуги, як ті таті.
За дріб’язок трисрібних хабарів
Готуються приниження, наруги…
Правителі:
Так ми ж… не тільки, ми…
Іван Франко:
Замовкніть, брехуни.
Запроданці, безсовісні хапуги!
Бо риба, кажуть, з голови гниє…
Які господарі ви є –
Такі ж і ваші слуги…
Правителі:
Так нас, таких, собі
Народ сам і обрав…
Тарас Шевченко:
Обрав?!
За що Всевишній тяжко покарав?
Обманутий народ собі на горе
Сам злодія впустив собі в комори.
Леся Українка:
Обманутий нарід –
Зневірений, знедолений,
Як раб душею зболений...
За що сей важкий гніт
Пан-Біг на плечі його возложив?
Він волю мав.
Та в щасті не спожив.
Як те було уже не раз...
Нехай суд часу судить вас,
Його правителі лихії.
Нащо, злочинці-блудодії,
Ви обездолили народ?
Іван Франко:
Кубло заброд!
Не українці се – чужії...
Ненавиджу я вас,
Підступні змії!
Та кожен жне нехай
Оте, що сіяв.
Я вірю – прийде час.
Наш люд збудиться
І повстане!
Він обруба гілля погане
Із древа вічного життя.
І прокляне вас майбуття...
Леся Українка:
Так є, так буде, так було...
Гадюче ваше зле кубло
Від гніву полум’я згорить.
Вас прокляне і спопелить
Народу пам’ять на віки.
І ви, нікчемні хробаки,
З лайна в лайно...
Не з праху в прах.
Не по словах, а по ділах
Осудить вічне вас буття...
І Слово – Праведний Суддя,
Вам, Свій явивши гнівний Лик,
Вас – непотрібнеє сміття,
Змете в історії смітник.
Тарас Шевченко:
А вам, іуди-яничари,
Що із народу кров пили,
Все, що накрали, настягли,
Те вам не в користь – для покари
Возляже каменем-тягарем
На плечі ваші. Й сотні літ
Вам, як тим Каїнам ходити.
Тягар той на собі носити
За „Жидом Вічним” слід у слід.
Як ви зреклись свого народу,
Своїй утробі на догоду,
Так і народ зречеться вас.
Народ вам скаже: „Геть від нас!”
А за облуду та обмани,
Вас заклеймить клеймом поганим,
Щоб упізнав вас в світі всяк...
Хай буде так!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646588
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 24.02.2016
ОБІРВАНА СТРУНА Пам"яті загиблого поета
Юрка Гудзя присвячується.
Слова: у співавторстві Юрій Гудзь та Костянтин Гай
Музика: Костянтин Гай
Осінній вітер лебедить у скло,
За роком рік у вирій відлітає.
Здається, все на світі - як було
І плин часу нічого не міняє.
Цвітуть рясні, веселками, дощі
І бджоли мед із квіт несуть у борті...
Лише мовчання тишею кричить.
У віршах недоспіваних аккордів:
Була весна - весни нема
І коней карих. І коней карих.
Лиш, без середньої струни,
Висить гітара.
Пишіть мені листи - до запитання
В міста, де я ніколи не бував:
Афіни, Рим, Венеція. Констанца.
Буенос Айрес, Відень, Зурбаган...
На вулицях тих міст - росте трава.
Там наші тіні зможуть обійнятись.
До ранку, стане сива голова...
Вже треба йти. І ні з ким попрощатись.
Між нами стануть назавжди
Дощі холодні і байдужі люди.
Потопчуть все і нас забудуть...
І ми, не звернемось туди.
Лиш в світі не зміниться ні на крок.
Міняють ночі дні, а зими - весни.
І гаснуть, в небі, безлічі зірок,
Щоб у свічаді, Божому. воскреснуть.
Була весна - весни нема
І коней карих. І коней карих.
Лиш, без середньої струни,
Висить гітара.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2016
ВЧОРАШНІЙ ДЕНЬ (YESTERDAY)
за Джоном Леноном і Полом МакКартні
Український текст Костянтин Гай
Вчора день
Був звичайним - я не знав проблем.
Плив життям рікою тихою...
Учора був звичайний день.
Чом же так -
вмить усе на зле змінилося,
В чорні хмари небо вкрилося...
Ну чом же так? Недобрий знак.
Бо ти, ти пішла, я сказав тобі прощай.
Бо ти, ти пішла назавжди - мені печаль.
Нині я
Все віддам, щоб повернуть тебе
І кохання і минулий день,
Бо зрозумів - любов не гра.
Хоч ти, ти пішла, я сказав тобі прощай.
Хоч ти, ти пішла назавжди - мені печаль.
Нині я
Все віддам, щоб повернуть тебе
І кохання і минулий день,
Бо зрозумів - любов не гра.
Я зрозумів - любов не гра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644666
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.02.2016
АРIЯ МIСТЕРА Х
переклад
Знову у свiт де рампи горять.
Знову на "бiс" литаври гримлять.
Знову туди йти, ховаючи страх.
Дзвоник затих... не барись, акробат.
Трапецiї лет пiд софiтiв вогнi.
Чорним плащем оповитий, як нiч.
Успiх менi стелить квiти до нiг.
А упаду - лунає смiх.
Вчора був, нинi є - кружляю.
Упаду, чи коли - злiтаю.
Незнайомих очей бдиск на мить спалахне -
Полонить i п"янить мене.
Коли дивитися на свiт крiзь дно стакана
Ущерть налитим вином шампана,
Тiкає смуток i життя веселка грає...
Коли ж зникає хмiльне пиття,
Стакан порожнiй i сумне життя.
Тодi блукаю у безсоннi ночей,
Той блиск шукаю, незнайомих очей.
ПромЕнем ясним з пiд повiк спалахне,
Живим. невгасним i зiгрiє мене.
Осяє морок i за мить вiдлетить -
Зникає в хорi свiтанкових зipниць.
Так плином часу змиє пiснi слова.
Лише надiя завжди жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016
НА ГОЛГОФУ
Вiн йде крiзь натовп тiл бездушних...
Сiрих лиць... гурти блудниць...
Злорадних, жадiбних. байдужих...
Кричать: "Розпни Його, розпни!"
Кого, ще хочете розп"яти?
Кого, у жертву прирекли?
Видовищ треба? Чи продати,
Як, Бога-Сина, продали
Наситившись Його любов"ю,
Невинною омившись кров"ю,
Та не вiдмивши в серцi бруд,
Лиш вiдкупились за свiй блуд.
Чиєюсь кров"ю, не своєю -
Своя ж бо шкура дорога.
Своя - для нiжного єлею,
Чужа нехай - для батога.
Хай хтось за нас грiхи приймає,
Доб"ється, б"ється, нас спасає…
А, як програє - хай страждає:
Голгофи, табори, тюрМи...
Але - хай хтось, аби - не ми.
Всi - толерантнi, всi - розумнi,
Лояльнi... не, якiсь - безумцi...
З по-за широкоi спини
Кричать: "Розпни Його, розпни!"
Чекали МеciЮ, Iссуса,
Читали "Данко", мали Стуса...
Кого ще хочете розп"ять?
Хто там на черзi? Що питать?
Плетiть новий вiнець терновий,
Кидайте жереб - що кому.
Де дошки й цв"яхи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2016
З НАМИ БОГ марш воiнiв АТО
каверверсiя на пiсню iз кiнофiльму
"Чотири танкiсти i пес"
Пiснею калини, доля кличе нас
На схiд Украiни - визволять Донбас.
Плiч-о-плiч з тобою станемо до бою,
До чоти чота.
В нас одна вiдвага i на всiх звитяга
I мета одна.
Лихом хмарить небо рiдноi землi.
Знову гнати треба, з хати, москалiв.
Знов на бiй з ордою освятити зброю
Кличуть нас сурмИ:
плiч-о-плiч до лави - заживемо слави.
Хто ж, коли не ми?
Град тривожить громом тишу ночi й сни.
Не чекайте вдома до кiнця вiйни.
Крiзь вогонь i бурi - хай минають кулi -
Крiзь терни тривог.
В нас одна дорога - жде нас перемога.
З нами правда й Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634694
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.01.2016
ГОРИ, ГОРИ, ЗОРЕ МОЯ
переклад
Гори, гори, зоре моя
Зоря любові вiчная
Для мене Ти одна засвічена.
На світі іншої нема.
Чи нiч впаде на землю тихая,
Зірок без ліку в небесах,
Лише одна єдина, втіхою,
Гориш у вогниках свічад.
Зоря надії благодатная,
Зоря моїх минулих днів,
Як світло віри, Ти, невгасна є
В засмученій душі моїй.
Твого проміння, з неба, силою
Осяяне моє життя.
Як я спочию, над могилою
Гори, і сяй, Зоре моя.
Iснуе безлiч версiй що до авторства цих вiршiв, але менi подобаеться та, в котрiй розповiдаеться про те. що цю поезiю написав князь Костянтин i присвятив ii для матiнки нашоi, Богородицi.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634478
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.01.2016
ВОНА ЖИВА
ремікс на мотиви Dino Fekaris s Freddie Perren
( пісня Глорії Геймер - I will survive )
Не одні хани… У полон її брали
Били вбивали… Але не вмерла Україна.
Вона жива! І не згаснЕ,
Нам сонце волі осяйне, ворожі хмари розітне
І прожене пітьмі опріч. Настане день – здолає ніч
Звитяги полум’я горить – ворожу силу спопелить.
Вона жива! Крізь плин віків
Земля і доля в нас одна. І нас єдна – лунає спів.
Словами пісні на вустах – здолаєм біль, здолаєм страх,
Коли повстанем, як один під сино-жовті прапори.
І буде бій! Сконає звір.
Ударить дзвоном "Благовіст". Нас за собою кличе він
За долю кращого життя. Замайорить свободи стяг.
Що нас веде до перемог, бо з нами правда, з нами Бог.
З нами Бог!
Ніколи ворогам не корилася. Горіла – у вогні відродилася.
Як птиця «Фенікс» із руїн Воскресне в Бозі, як і Син.
Козацька слава не помре. Козацька слава ожива.
Вона жива! Крізь плин віків
Земля і доля в нас одна. І нас єдна лунає спів.
Словами пісні на вустах – здолаєм біль, здолаєм страх,
Коли повстанем, як один під сино-жовті прапори.
І буде бій! Сконає звір.
Ударить дзвоном "Благовіст". Нас за собою кличе він
За долю кращого життя. Замайорить свободи стяг.
Що нас веде до перемог, бо з нами правда, з нами Бог.
З нами Бог!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634359
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.01.2016
ЧИ Я, ЛЮДИ, НЕ ДУРНА?!
Казали ж люди, а я не вірила. А воно – таки так. Звати мене – баба Маріка Трисупко з Мальованки, що знаходиться в м. Житомирі. Отак як з Києва на Варшаву їхати, то прямо по центру і чуть-чуть збоку. Маю я собі сусідку – кацапку... хоч вона і стверджує, що вона „руско-язичєскоє насєлєніє”, однак, як по-нашому, по-мальованському, то кацапку – бабу Насцьону Лужкову. І має вона, ота Насцьона, до території мого городу – територіальні претензії. А особливо до груші „Дулі” – сорт є такий. Мотивує вона оті свої претензії тим, що колись, у „юношескіє годи”, дід Панько, царствіє йому... ходив, значиця, до Насцьони на побачення, чимчикуючи навпрошки через мій город. А коли проходив біля груші, то, можливо, інколи, справляв попід нею... теє чи сеє... А ще, на гноїщі, що поза клунею нашою, вони там – Панько з Насцьоною... і згадувати соромно. А як оце сказати по-літературному не знаю, тому, що сексу у нас тоді ще не було. Так от, має теперечки до мене баба Насцьона Лужкова, на оті „історічєскіє мєста своєй юношеской слави” територіальні вимоги. Вона стверджує, що має „ісконниє права”: на грушу „Дулю”, на клуню, та на частину мого городу. І, починаючи з незалежного віку, маємо ми з Насцьоною територіальні, міжнаціонально-етнічні та політичні дискусії і тренія. Вона мене – коцюбою, коцюбою, а я Її – рогачами, рогачами... Гарні у мене, хвалити Господа, рогачики були – з дубовим держалном. Тож мала я чим свій суверенітет від Насцьони Лужкової зазіхань захищати.
Та от. Чи то біс мене попутав?! Ні не біс... А може?.. А таки, що біс... але в особі Європи Айбросімівни Гешефтмахер – жительки... теж сусідки, хоч і не зовсім... а отакечки через річку, на території іншого штату проживає. Умовила вона мене, тая Айбросімівна, продати мої рогачі якомусь своєму родичу – жителю заокеанському. Чи то Шахер-махеру якомусь, чи то Цугундеру? Бо він антикваріат – начиння всяке старе скуповує. Йому навіть Леонід Давилович наш якусь кольчугу продав. От і сказала мені Айбросімівна: „Ну шьо ві за теє стар’йо трімаєтесь обома рукамі? Шьо ві б’йотесь, як риба об лід? Ми вам дамо за ці ваші рогачі антікварниє різного шматя-дрантя гуманітарного, соєвого жому, снікерсів з мутелою-разом-з-кока-колою... Роззброюйтесь. А ми, з моїм родичем – Шахер-махер Цугундером, задля вашої безпеки, будемо над вами іметь гарант” – це, значиться, вони беруться захищати мене від Насцьониних агресивних зазіхань на мою територію.
Ой! Бо-жень-ки! Ой-лю-у-доньки-ж-мо-ї-милі! Ой! Спокусилася я на теє шмаття-дрантя і на кака-колу з соєвого жому! Віддала ж я свої рогачики. Ой, навіщо ж я віддала їх, повіривши в оті обіцянки-цяцянки? Адже, як тільки ото груші достигли – Насцьона вже тут-таки, на моєму городі, до груші претензії виставляє... трусить, знай собі... та в пелену, та в пелену... мої грушечки складає. Каже: „Подєлімся по-брацкі. Мєнє груші, а тєбє – дулі”. Я їй не давати, а вона мене – коцюбою, коцюбою... А мені свій суверенітет захищати нічим. Біжу я тоді до Гешефмахерші та кричу їй: „Ой, Айбросімівно! Клич швидше свого Цугундера! Нехай робить шухер з нахером та захищає мої „дулі”. Нехай виконує свою обіцянку бути мені гарантом безпеки...”
А вона мені на те: „Ну шьо ти, старая дура, серед біла дня моє стабільне сотояніє турбуєш? Ти шьо – з глузда з’їхала, чи, як ото по вашому – крейзі, чі что лі? Іди собі на... піч грітися! У мене ж бач, кhуїк-енд з секс меншинами. Прийдеш у понеділок, напишемо та пошлемо запроса до пана Цугундера-заокеанського, А він опісля того як затвердить вопрос в сенаті, та ще в комісіях різних: з безпеки, з захисту прав людини – дасть тобі якусь відповідь. А може й ноту яку до Насцьони напише”. Отак відповіла, та й пішла собі далі свого шангена чухати.
Таки, Шухер-Цугундер отой написав якусь ноту. Але поки ота нота до Насцьони дійшла, то вже від моїх груш-дуль залишилося – нуль.
А Насцьона з тією нотою до вітру сходила. Правда, лаялася потім. Казала, що Цугундер-Нахер не ту ноту взяв. Чи то папір для ноти не той, бо дуже твердий...
Отака от історія. Мо', прочитавши, ви скажете – якась дурна баба написала?! А таки ж дурна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2016
За планом Даніели та Деніса Медоузів, США, для того, щоб людство вижило взагалі, населення Землі, на середину ХХІ сторіччя має скоротитися до одного мільярду.
Зокрема на Україні заплановано зменшення населення з 52 до 10 мільйонів… – Ці дані взято з статті Й. Вінського та В. Кудіна в газеті “Голос України” N68 від 11 квітня 1996 року.
ЖАХИ НАШОГО МАЙБУТНЬОГО
Попри те, що під словосполученням “український менталітет” ми розуміємо сукупність національно-характерних рис українського народу, національне суспільство розмежоване за несхожістю психоантропоїдних ознак на окреміші соціально-характерні групи особистостей. Запропонована тут серія оповідань-версій є сконцентрованим моделюванням особистостей цих груп в нашому “майбутньому”. Сумнозвісний “український менталітет” в умовах виконання сумнозвісного “Плану Медоузів”… Костянтин Гай.
СКАЛЬПИ
Версія “оптимістична”
– Все-таки я його підловив!.. Взяв! А хитрющий же був! Та не на того натрапив. Довгенько ж ми з ним кружляли спорожнілим вечірнім містом. Гралися в “кішки-мишки” і в Хто – кого? А вийшло, що таки я! Сумління мене не гризе, бо він був таким же, як і я, – мисливцем. Після оголошеного ООН місячника-конкурсу на виживання пізно ввечері у місті можна зустріти лише мисливців...
Десять! Всього десять скальпів потрібно принести до держадміністрації, щоб бути записаним до Реєстру життя у числі тих процентів котрі заплановано залишити на Україні. Але десять – це лише за себе. А за дружину? А за двійко дітей? Не вистачить... І до кінця місяця не так вже й далеко... Он! На ловця і звір біжить... Причаюсь!..
– Та не ховайся, куме! Від мене ж не сховаєшся! Та й немає чого ховатися. Що, не впізнав?.. Тридцять! Чуєш, куме, тридцять! Один в один. Все! Я свою норму виконав! Тільки-що з двох хлопчаків зняв. Вчись!
– З хлопчаків?! А що, із хлопчаків теж приймають?
– І із хлопчаків, і з дівчаток. Яка різниця?! Скальп є скальп. Є скальп – нема лишнього рота. А в тебе як?
– Та-а... Мало... А тут ще й жінка гризе. Хоче, щоб я ще й на тещин рахунок наполював. Сама взяла б та й спробувала... Я її, звісно, розумію, але ж!.. Оце думаю, чи не тещу ще, того, до загального числа? Як не як, а вже попожила своє. Он у Хохловського рідних батька й матері скальпи на балконі сохнуть... А ти, куме, завжди був удатливішим!
– Авжеж! Пам’ятаєш, як на рибалці? В мене клювало, а в тебе ні... Може, тобі допомог...
– Допомож-ж-ж-жи... Допомож-ж-ж-жи, куме... Допоможи!.. Ху!.. Вибач, куме... Хоч ти й удатливіший мисливець, але й мені право на існування потрібне... Оце ось зніму твого скальпельця... Упокойся куме...
– Що сьогодні? Скільки? – Спитала мене дружина, ледве я переступив порога…
– Ось! Хвалити кумові, допоміг! Тридцять дев’ять тепер. Отож, ще один – і буде норма. А за тещу… Я б радий... та, розумієш, сил вже нема... Вибач... То, може, того? З тещиним разом... ікхм-м-м!..
– Бабцю! Не душіть татка!
– Замовкни! А ти чого стоїш? Бери ножа... З лівого боку... З лівого у нього... Та сильніш, дурепо! Ось так!.. З тещі зиску захотів? Бач?! З тещі забагато, а з тебе буде якраз... Знімай, доки не охолов!
– Татку-у-у!
– Цить, дурненьке! Іншого тобі знайдем... Ну ось, тепер вистачить. Завтра і віднесем до держадміністрації...
Коли жінка вранці принесла до держадміністрації скальпи, чиновник перерахував їх і, приязно усміхаючись, привітав з успішним виконанням норми для одержання права на занесення її родини до Реєстру життя. Потискуючи їй руку, він вивіреним рухом вихопив ножа й тицьнув жінці попід цицьку. Затим заходився знімати скальпа...
У чиновника теж була велика сім’я і для неї теж потрібно було здобути право на запис в Реєстрі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603342
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 31.08.2015
За планом Даніели та Деніса Медоузів, США, для того, щоб людство вижило взагалі, населення Землі, на середину ХХІ сторіччя має скоротитися до одного мільярду.
Зокрема на Україні заплановано зменшення населення з 52 до 10 мільйонів… – Ці дані взято з статті Й. Вінського та В. Кудіна в газеті “Голос України” N68 від 11 квітня 1996 року.
ЖАХИ НАШОГО МАЙБУТНЬОГО
Попри те, що під словосполученням “український менталітет” ми розуміємо сукупність національно-характерних рис українського народу, національне суспільство розмежоване за несхожістю психоантропоїдних ознак на окреміші соціально-характерні групи особистостей. Запропонована тут серія оповідань-версій є сконцентрованим моделюванням особистостей цих груп в нашому “майбутньому”. Сумнозвісний “український менталітет” в умовах виконання сумнозвісного “Плану Медоузів”… Костянтин Гай.
БЛАГОДІЙНА МІСІЯ
Версія песимістична:
Я зустрівся з нею, як завжди... На тому ж місці, де колись вона призначила мені наше перше побачення... Тут я чекав на неї, щоб іти до загсу... Тут впродовж років виглядав її після роботи в другу зміну...
– Ну що? – спитала дружина. – Чи є з чим додому йти?
– Нема! За цілий день нічого не знайшов. Ходив по об’яві записатися до санаційного легіону. – “Санаційний легіон”, це спецпідрозділ котрий займається відстрілом вибракуваних за тестуванням на виживання громадян, м’ясом яких відгодовують занесених до червоної книги пацюків. – Не підходжу за параметрами. Туди набирають тих, хто мав хоч якусь судимість, або хто має родичів в державній адміністрації. Та й гроші вступні... А де їх взяти? Позичити? Так мені тепер ніхто й не позичить...
– Чому?
– Та... Був сьогодні на комісії... Мене... той... вибракували.
– Як? – жахнулась дружина. – За що?
– Сказали, що забагато совісті та замало життєдайної злоби...
– І мене теж... Ходила влаштовуватись до будинку розпусти... Хоч би ким!.. Не взяли. Кажуть: “Навіть і на прибиральницю клієнт має око покласти”... А в мене й вигляд уже... і комплекс цнотливості... і сексапильності замало... Жити не хочеться! Ото би з мосту та в воду... Так діти ж. Але, що їх чекає? Коли б не вибракували хоча б одного з нас, то, може, пожили б дітки до шістнадцяти, а там вже як тести покажуть... А так!.. Діти вибракуваних батьків автоматично теж вибраковуються... Генетика... Й підуть вони в донори-трансплантанти для пересадки органів більш психологічно життєздатним... Кров, нирки, спинний мозок... А те, що залишиться, – на паштети-віскаси... Що ж його робити? Мене вже ноги не тримають...
– Давай присядемо на лавочку...
На лавці сиділа жінка, на руках у неї спала дівчинка.
– Що, заснула по дорозі? – поцікавилась у жінки моя дружина. – Можна, ми присядемо? Ми тихенько...
– Заснула, – відказала жінка. – Можете навіть кричати. Не почує. – Схлипнула – Заснула вічним сном! Нехай Господь прийме її душу та простить мені мій гріх...
– Вибачте...
– Та чого там!.. Вибракувані ми... сміття... поганий генофонд. Батьки мої ні красти не вміли, ні махлювати бізнесами всякими, посад не мали... Простими робітниками були. Те лиш і вміли, що чесно трудитись. І нас, дітей своїх, ніде не прилаштували... Такими й ми повиростали... А кому ми тепер такі потрібні?
У високорозвинутих держав і своїх працівників вдосталь... Чоловік мій від безнадії повісився. А я з донечкою самотніми залишились, теж без надії вижити... Правда, таким, як ми, діаспора помагає. Бачте, ось! – Жінка дістала з кишені рекламну листівку. – Благодійна організація “Жертовний Агнець”. Пишуть, що коли Христос пожертвував собою задля спасіння людей, то і ми, ті, що неповноцінні, повинні добровільно принести себе в жертву для поліпшення життя повноцінних життєздатних пристосуванців. Бо планета перенаселена. Ось і роздають безкоштовно “Снікерси” з ціанистим калієм... Дала донечці... Посиджу тепер, поплачу. А тоді й сама пригощуся...
– А де ж та місія?
– В держадміністрації... Можете сходити... Працює цілодобово...
(зауваження автора: за статтею 99 карного кодексу, доведення людини до самогубства карається…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2015
Переспiв народноi лемкiвськоi пiснi
"Кедь ми прийшла карта нароковаць".
Редакцiя - Костянтин Гай
Кедь ми прийшла карта нароковаць.
Став я сву мамiчку дошиковаць:
"Ой, мамiчко ж моя, сповни таку волю -
Вiдпусти ня служиць на ту войну.
Кедь ми прийшла карта нароковаць.
Став я музиченькiв дошиковаць:
"Гей ви. музиченьки. заграйте мi "чардаш".
Най си витанцую, поки-м я ще з вам.
Стали музиченьки "чардаш" грати.
Стали у мамiчкiв сльози лляти.
Не плачте мамiчки за своiми синов.
Iд ми захищати Украiнов.
Не плачте мамiчки - поки-м ся живi.
Нехай плачут в хижах наших ворогiв.
Най си пiд ногами iм горит земля.
Iд ми на войничку - бити москаля.
Кедь ми прийшла карта нароковаць.
Став я сву мамiчку дошиковаць:
"Ой, мамiчко ж моя, сповни таку волю -
Вiдпусти ня служиць на ту войну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596202
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 27.07.2015
ЕПІТАФІЯ
Коли я помру...
Ні. Коли я піду.
Як залишу цей світ –
То не треба жалю,
Злицемірених сліз
І облудливих слів,
Пишно-блудних промов:
Як я жив... хто я був?..
Я не був. Я – ніхто.
Не надовго прийшов,
Що шукав – не знайшов,
Не просивсь – а родивсь,
Не спитавшись пішов.
Що Творець сотворив
Умістилось в труні.
Що нажив – не спожив –
До сідниці мені.
Я залишу цей світ
Без жалю до життя.
У труні, як в човні,
Попливу в небуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2015
ПТАХ ЖИТТЯ
Птах життя – хижий птах.
Літ нема вороття.
На волах “їде дах”
Від такого життя.
Мої роки, як друзі –
Не зібрать, як колись.
Ті – спились,
Ті – з...нялись,
По світах розбрелись.
Люта доля – змія,
Як кохана моя,
Що було роздала,
І тепер нічия.
Від пиття і биття
Посинів лику твар...
Свій несе, на базар,
Залежалий товар.
Я таланти свої
Не ховав у ріллі,
А торговцям роздав,
Як Господь повелів.
Дивідендів від них,
Я не мав ні шиша...
П’ю се гірке пиття –
Веселися душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2015
– Я поведу тебе в незнаний край, чарівний край, де не шелестять дерева, і ріки не несуть бурхливих вод…
– Візьми мене. Я хочу забуття…
Леся Українка “Лісова пісня ”
НА РОЗДОРІЖЖІ
Медитативна казка на вічний сюжет.
Жили-були, в тридев’ятому царстві, в тридесятому государстві, дід та баба… а, може, цар з царицею, чи то король з королицею – не важно… просто усі казки так починаються. І, як у будь-якій казці прописано, було у них троє синів. Двоє старших – як і у кожній казковій родині – були розумні, а третій був… поетом. Старші сини були, як усі люди – кожен про свій маєток дбав, і калитку напихав. Жили, хоч не краще за інших, але й не гірше. А цей, третій?! В сім’ї, як то кажуть… такий уже вдався. Що тут поробиш? Ні, він теж не байдикував – роботящий був, але… його так і прозивали – Іванком-філософом. Не справжнім філософом, зрозуміло. Адже філософи, вони, грамотні – книги усякі, трактати пишуть, а він же жодної книги чи трактату філософського так і не написав. Лише віршики складав, та все про щось думав… і про те, і про се, і про якого, і про всякого…
От і влетіла йому, якось, до голови думка дізнатись, що воно таке – щастя? Довго думав – не надумав. Осідлав він тоді свого коня, та й поїхав у світ щастя шукати. Їхав, їхав, бачить – сидить на узліссі дівчина. Чи то – прегарна, чи то – премудра? А мабуть-таки – премудра… тому, що – сама самісінька. От і поспитав її наш Іванко-філософ:
– Здорова була, красуне! А чому це ти нудьгуєш отак – одиначкою та на відлюдді?
– Здоров і ти будь! – відповіла йому дівчина. – Сиджу, оце собі, не нудьгую, а пісні складаю та щастя чекаю.
– Пісні складаєш?! – зрадів Іванко – Це добре. Але скажи мені, яке ж воно, оте щастя? – спитався у дівчини. – Може, як стріну десь, то і тобі привезу.
– Та коли б я про те, сама знала?! – забідкалась дівчина – Я ж уже і в попів з ксьондзами питала, і у рабина з муллою, у всіляких там волхвів-мудреців та циганок-гадалок. Той, щось знає – та нічого не скаже, а той скаже – та нічого не знає, і кожен по-своєму тлумачить. Ось тому і сиджу отут – чекаю.
– Е-е, ні. Так тобі щастя не дочекатися. А сідай-но ось, краще, до мене на коня, та й поїдемо ми з тобою далі удвох. Станеш ти моєю коханою нареченою, будемо разом і пісні складати, і щастя шукати.
Сіла дівчина на луку сідла, попереду Іванка-філософа, і поїхали вони далі разом. Чи далеко, чи близько вони їхали? Але, таки їхали, і врешті-решт приїхали до роздоріжжя. А від роздоріжжя, далі, ведуть три дороги, і стовп стоїть на перехресті. Ну так, як ото в усіх казках положено. А на стовпі напис: “Наліво підеш – коня втратиш, направо підеш – наречену втратиш, а якщо прямо підеш – то втратиш себе самого”.
Зажурився, наш філософ, замислився – куди, його ото, далі їхати? І коня вірного шкода. І кохану наречену шкода втратити. Ну і себе самого, звісно, теж – жаба душить. Адже в житті всяке буває, і навіть, поети, або філософи, теж для чогось знадобитися можуть. Отож він, думав… аж поки не споночіло. Згадав тоді Іванко мудрість народну: що ранок – мудріший вечора, розпалив багаття, коня нагодував і сам з коханою-нареченою, повечерявши, під отим стовпом спати вклалися.
Аж раптом – чи то наснилося йому, чи то насправді було? Заблискало щось, загуркотіло… і з’явився, з лівого шляху роздоріжжя прийшовши, якийсь чоловік. Весь сивий, у латаному перелатаному одязі… сів біля вогнища погрітись, та у Іванка й запитує:
– Ну що, Іванку, чи впізнаєш ти мене?
– Ні. Не впізнаю – відповів йому Іванко. Та все ж, придивившись уважніше до незнайомця, зауважив, що той таки когось йому нагадує – А хто ж ти такий? – Спитався він у чоловіка.
– А я, Іванку, – каже незнайомець – це ти в майбутньому. Лише зовуть мене тепер – Іваном-невдахою. Ось, послухай, що я тобі розповім.
Прокинувся я вранці на ось цьому роздоріжжі, отак, як ото ти завтра прокинешся. І помолившись Богу, вирішив поїхати по
лівій дорозі. Посадовив я свою кохану-наречену на коня, і поїхали.
Недовго їхали… – побачили край дороги корчму. Зупинилися ми перепочити та пообідати. А пообідавши, почали у корчмаря про дорогу розпитувати і чи не знає він бува, де щастя знаходиться?
– А, як же! Знаю! – Відповів корчмар. – Воно тут-таки, у мене. Дивіться: он хата, корчма, клапоть поля є… а головне – дружину маю, гарну, лагідну та ще й розумну. Тому і кохану. Діточок, слава Богу, маємо. Отаке воно і є – щастя. Чого нам ще шукати? і вам також – любітесь-кохайтесь, у нас научайтесь. Продайте мені свого коня, та на виручені гроші господарством обзаведетесь, поберетесь, і будете так, як і ми, в достатку, в щасті та в мирі жити.
Послухався я корчмаря – зробив усе так, як він мені нарадив. Але… чи то кара на мені була за те, що продав я свого вірного друга – коня? Почали мене невдачі спіткати. За щоб не взявся – не до ладу. Те, що у когось на користь – у мене на біду?! То в полі не вродить, то вимокне, то град поб’є… Коли не кролик – то вівця здохне. А як не здохне, то на базарі проторгуюсь. А не проторгуюсь, то злодії вкрадуть. Зі своєю коханою нареченою спочатку гарно жили, ладили, любились, нестатки навпіл ділили. Діток нам Бог послав, а прогодувати їх важко. От і почала моя дружина мене гризти-загризати – і такий я та перетакий, і не такий, як в інших… Та так мене ото догризла, що плюнув я на оте “щастя”, та й подався назад, до роздоріжжя. Хоча воно і важко в по-за-хронотемпоральному полі по життєвому шляху назад вертатись, але йшов. Дійшов я до тієї корчми, де колись свого вірного коня продав, дивлюсь, а замість корчми – одне лише згарище. А на згарищі тому жебрак сидить. Придивився я до жебрака, аж то корчмар?!
– Здоров був, корчмарю, – привітався я до нього – бачу, що і тебе лихо не минуло.
– Ой, Іванку, не питай – корчмар мені відповідає. – Тільки-но, ото, пішли ви від мене, як згоріла від блискавки і корчма моя, і все обійстя разом. Дружина собі іншого знайшла – багатішого. А діти залишили мене самотнього напризволяще і геть забули. Сиджу тепер, жебракую та молю Господа, щоб смерті мені послав і вічного спокою.
Подивився я… таки-так – біда та й годі. І не тільки в мене. Делебі, щастя в коханні та в сімейному затишку не вічне. От і прийшов я сюди – на роздоріжжя, іншої дороги спробувати. І тобі того ж раджу. – Розповівши свою історію, подибав Іван-невдаха далі. По правій дорозі.
Тільки-но зник він з очей, як знову загуркотіло, заблискало… І до роздоріжжя по правій дорозі під’їхав вершник: на баскому коні, в мантії отороченій горностаєм, в позолоченому шоломі. А вуздечка у коня, та сідло – самоцвітами оздоблені. Підхопився Іванко-філософ, до землі вершникові вклонився.
– Та не кланяйся ти мені, Іванку, – гукнув до нього вершник – адже я, це ж ти в майбутньому. А зовуть мене нині – Іоанн-цар. Я найвеличніший, найсвітліший, найсправедливіший… і ще багато який, але з початком у слові – „най”. Ось так. А ще, кажуть, що я найщасливіший. Та тільки, де воно – оте щастя?! Послухай же і мою історію.
Прокинувшись назавтра вранці, поїхав я… це ти, значить. Поїхали ми, разом із своєю коханою нареченою, на моєму вірному коні по правій дорозі. І під’їхали ми, невдовзі, до величного палацу, з позолоченими дахами та посрібленими ворітьми. Тамтешній владика-князь зустрів нас привітно.
– Вітаю тебе, мандрівниче! Як тебе звати-величати і хто ти такий, та куди мандруєш? – Спитався у мене князь.
– Я, мандрівний поет. Звати мене Іванко-філософ – відповів я йому – Їдемо ось, з нареченою своєю, щастя шукати.
– Радій! Правильною дорогою їдеш ти! – Похвалив мене князь. – Їхав колись нею і я. Такий же, як ото ти тепер – шукач щастя. І от, бачиш – знайшов. Поглянь лишень, який палац у мене: добра всякого вдосталь. Князем став. Друзів-лицарів благородних маю, піддані мене люблять. Слава, багатство і влада, ось це і є – справжнє щастя.
Але, все ж таки, повного щастя я ще не досяг. Видно так уже людина створена, що скільки б не було всього – однак їй, замало. От і зараз, іде в нашому царстві-государстві громадянська війна – боротьба за царський трон. А моя заповітна мрія – стати неподільним володарем цієї благодатної країни. Всі великі та
могутні князі-володарі змагаються проміж собою за цей трон. А я – не жаль: вже в літах. Постарів я для військових відправ та походів. Отож, бери собі мого гарба, мого прапора, військо моє бери… та йди здобувати собі слави, багатства, і царського трону. А так, як у походах військових з дружиною возитись ніяк і ніколи, то ти залиши свою наречену у мене. Ніколи мені було, розумієш, дітками обзавестися, бо всеньке життя у справах та відправах. От і буде вона мені за дочку. А ти, коли здобудеш царського трону, повертайся. Поберетесь тоді. Будете жити-царювати, і мене не забувати.
Послухався я князевої поради та зробив усе так, як він мене навчив. Переміг я усіх своїх суперників, здобув слави, багатства і трон царський відвоював собі. Став я царством-государством правити: податки збирати, чужі нації розганяти, васалів розсуджувати, народи судити, своє царство-государство захищати і нові землі завойовувати. А ще повстання придушувати, дипломатію розводити, прийоми-презентації з фуршетами влаштовувати. Та отак, за тими клопотами геть забувся я про свою кохану-наречену. Та і як було не забути, коли не одна лише кохана-наречена, а увесь народ мій – вірнопідданий любив мене. Мої міністри, бургомістри, візирі-радники та всякі інші придворні дворяни мене так любили та поважали, що не тільки своїх дочок чи племінниць, а навіть і власних дружин своїх в коханки для мене раді віддати були – от, як вони любили мене. Ось так і жив я собі: у славі, в коханні, в пошані та в достатку. І думав-гадав, що ось-таки знайшов я вже своє щастя. Тільки чогось мені, все ж таки – бракувало.
Ніяк не міг я тоді зрозуміти – чого саме? Але, сталося, якось, що захворів я від отрути, підсипаної до мого келиха змовниками, котрі зазіхали на мій трон. Ніби після похмілля полуда упала із моїх очей і зрозумів я, що всі оточуючі мене придворні – то заздрісники та підлабузники. Що вони не поважають мене, а підлещуються до мене. Не мене вони славлять, а свою пиху та своє місце побіля мене. Жінки – коханки мої, люблять не мене, а лише мої подарунки для них. Навіть і любов народу до мене, то не любов – а страх.
Від цих сумних думок розболілися всі мої рани та болячки здобуті в безкінечних походах. І я, полишивши всі справи, вирушив
далеко в гори – на полювання та відпочинок. Там, під час полювання, натрапив я на маленьку хижку на полонині.
Жили в ній, пастух з пастушкою. І хоч жили вони бідно, але були щасливі. Тому, що вони – кохали одне одного. Вони були щасливими отут, в горах у своїй убогій хатинці, бо кохали і були поетами. Згадав я тоді про свою кохану наречену і вирішив навідатись до обійстя того князя.
Коли ж я приїхав до його палацу, то замість палацу побачив там монастир. Біля воріт монастиря сиділа стара жебрачка. Отож, став я розпитуватись у жебрачки – про князя та про його названу дочку? Вона й розповіла мені: що князь, давно помер уже. А дочка його названа, котра все чекала на свого судженого, та так і не дочекавшись його, опісля того, коли старий князь помер, благодійно, роздарувала всю свою маєтність, в палаці княжому заснувала монастир, і сама чернечий постриг прийняла. Так от, черницею, невдовзі і упокоїлась з Богом. І щаслива тепер у царстві Божому, в супокої від життєвих тривог.
Відпустив я тоді свою охорону. А сам, на своєму вірному коні, поїхав сюди – на роздоріжжя. Бо зрозумів, що не по тій дорозі колись я поїхав. І тобі по ній їхати не раджу – Розповівши свою історію, Іоанн-цар, поїхав далі. По лівій дорозі.
Прокинувшись удосвіта, наш Іванко-філософ і знову замислився. Хоч, може він таки і був трішки філософом, але цього разу думав не довго. Вставши мовчки-тихесенько, щоб не розбудити своєї коханої нареченої, не осідлавши свого вірного коня, пішов пішки – прямо. Ішов доти, доки його постать не розтанула в тумані вічності.
А дівчині, що була його коханою-нареченою, та його коневі, теж наснились сни – кожному свій сон про щастя.
Тож, коли вони прокинулись – кожен пішов своєю дорогою. Кінь – ліворуч, а кохана наречена – праворуч.
Я там не був, меду-вина не пив… А ви, напевне, спитаєте – чому вони назад не повернулися? Мабуть тому, що вони були поетами. А поети – не повертаються.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2015
ПРО ЧУГАЙСТРА
Кажуть – жив колись в Карпатах чарівник Чугайстер.
Сивочубий, чорновусий – на всі руки майстер.
Він і рани залікує, дівку причарує…
Як попросиш його, щиро, усе подарує.
Де нам тільки відшукати та отих мольфарів?
Москалі вже лізуть в хати – гірші від батярів,
Вже стріляють і грабують і дівчат ґвалтують…
Чи Чугайстерів гукати – може порятують?
Коли підете в Карпати шукати Чугайстера,
Попросіть – най він мені подарує "шмайсера".
Засурмили у трембіти гори і лодини –
Пробі! Пробі, українці, Україна гине!
Не Чугайстера шукати і чудес чекати,
Треба брати автомати – москаля стріляти.
Тому, підете в Карпати шукати Чугайстера,
Попросіть – най він мені подарує "шмайсера".
Мілітаре, мілітаре – цей маленький барабан.
Він стрекоче, він гуркоче, він стріляє, як “наган”.
Кличе, кличе, кличе, ще-ще, кулеметних стрічок дробом.
Кличе, кличе, кличе, ще-ще, разом, разом – кроком, кроком.
Бо ж ніхто не дасть за так. Без тра-так-так-так-так-так!
Засурмили у трембіти, загули набати –
Час вже гнати нам чужинців із своєї хати!
Як поборем воріженьків – зникне їх сваволя,
Щоб не вмерли в Україні ні слава ні воля.
Коли підете в Карпати шукати Чугайстера,
Попросіть – най він мені подарує шмайсера.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2015
МОНОЛОГ ГАМЛЕТА
To be or not to be – пасьянси карт,
Чи гра на фарт? Дзеркал сценічних клітка.
Так стань, так повернись – перечити не варт.
Життя – вертеп, а ми – ляльки на нитках.
Тут кожному свій тан – чи гаєр ти, чи рекс?
Тут кожна мить життя – каприз репризи ролі.
Зіграв би краще я. Та, править цензор текст.
Тенета мізансцен, як в павутина долі.
Прийду домів, зітру з обличчя грим.
Прийду домів, на самоті спокою.
Я сам на свій сюжет, і режисер, і мім…
І граю сам себе, собі, перед собою.
В безгрим’ї рим. To be or not to be.
Вже дзвоник задзвонив, завіса шелестить.
To be – кажу на"біс" – чужих сонетів ямби…
Чужа одежа й грим чужим лицем лежить.
Так сам собі чужий виходжу я до рампи.
Під оплески, чи свист – де ті, хто заплатить –
Під оплески, чи свист, плюють в мене лузгою.
За хліб свій, і за хлів, все мушу я терпіть.
Коли прийду домів, чи стану сам собою?
Прийду домів, зітру з обличчя грим.
Прийду домів і самоти відмірю
Гірке на смак пиття. В безладді пантомім
Я граю сам себе. І сам собі не вірю.
Не вірю я собі зітерши й грим.
Не вірю я собі! To be or not to be.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570623
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.03.2015
СЛОВО ПРО МОВУ
Я на струни, як на нитку, нанижу до слова слово.
Встань із попелу, як фенікс, українська моя мово.
Встань із попелу, не щезни, знайди силу, підведися.
Життя колосом воскресши, відродися, відродися.
Відродися, моя мово.
Де та пісня колискова, що я чув іще маленьким?
Хай звучить у серці знову пісні спів моєї неньки:
“Люлі-люлі, люлі, сину, виростай, рости здоровий.
Як покинеш дім родинний, не забудь своєї мови.
Пам’ятай, в житті дороги, коли станеш вибирати,
Хто з цурався свого роду – не проститься тому зрада.
Хто з цурався свого роду, стережись, ударить в спину.
Ні на йоту, як чужому, не йми віри йому сину.
А заслаб в житті-дорозі, оглянись до України.
Як ковток води в пустелі рідне слово. Й на чужині.
Ти відчуєш, як віллється до твоєї крові сила.
То та сила, що в маленстві молоком тебе ростила –
Рідне слово, рідна мова.
Я на струни, як на нитку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570616
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.03.2015
Як помру, то не ховайте мене у могилу...
Як помру, то не стругайте мені домовину...
Яму мені не копайте, оркестр не наймайте...
Бо не бачу в тім користі - ви, вже вибачайте.
Щоб лани широкополі і Дніпро і кручі...
Й нашу землю не топтали москалі вонючі,
З трупом моїм, що робити - дам таку пораду:
Повезіть у Московщину - піт Путіна хату...
покладіть там при порозі мене не, для глума -
Хай мене переступа він і Російська Дума.
Хай нюхають трупний сморід,
Носи затикають...
Щоб ім став поперек горла -
може поздихають?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2015
ПІСНЯ ОСТАННЬОГО ДЗВОНИКА
Коснятин
Тишу класів сполохано завжди омріяним дзвоником.
Закінчились уроки, здається настане та мить –
Коридори наповняться в школі і сміхом і гомоном.
Та чому ж він сьогодні так сумно, так сумно дзвенить?
Може він заблукав, загукав – нас шукає між партами
І до вирію кличе, як клин журавлів небеса?
Жалю щемного усміх старанно маскуємо жартами,
Тільки вії лоскоче неждана прозора роса.
Приспів:
Я ж сьогодні прощаюсь зі школою.
Світ дитинства мого зносить плином життя течія.
Завтра стелить дорогою новою,
Тільки завтра дорога для кожного буде своя.
Як у осінь пташки на всі сторони
Злетимо ми за обрій, знайти невідомі краї.
Я сьогодні прощаюсь зі школою.
Я сьогодні назавжди прощаюсь з дитинством своїм.
Не журися учителько, очі у квіти ховаючи.
Все пробач, і прости нами в коси засіяний сніг.
Вже не вперше свій клас до порогу життя проводжаючи,
Все чекаєш вісток із далеких життєвих доріг.
Не сумуй, оживуть восени класи шелестом зошитів,
Закружляє за шибкою листу осіннє тепло.
Щире слово твоє, як насіння озиме із кошиків
Упаде, мов в ріллю, щоб колись на весні проросло.
Приспів: Я ж сьогодні прощаюсь зі школою…
Як в джерела струмки, у дитинство роки не вертаються.
Потечуть навтьоки, як потоки ріки – не спинить.
Десь за обрій надії стежки наших мрій заховаються.
Лебединою піснею дзвоник услід забринить.
Ще не стихне дзвінок, заспіває мінорними хорами
Ксилофон наших кроків по сходах прощальний набат.
Ще відлуння останнього вальсу кружля коридорами…
Тихо зойкне душа – чи дороги немає назад.
П/С: До цього тексту є ноти та мінусовка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2015
НЕ ПЛАЧ ЛЕУТАРЕ
Тихим шепотом слів, з рим плетуться вірші.
Пісня знов оживе, як безсмертя душі.
В тихім гомоні струн, наші долі сплелись.
Я співаю про те, що співав ти колись.
Хай дорога твоя, стелить грифом гітари.
Плинже ун, леутаре – ти не плач леутаре
Ти, мов пісня живеш в вічнім клекоті струн.
Плинже ун, леутаре. Ларі відері, друм бун.
Час настане, й зоря з небосхилу злетить,
Догорить. Це життя, на землі – тільки мить.
А безсмертна душа, щоб співать у віках,
Відлетить у віршах, як до вирію птах.
Хай дорога твоя, стелить грифом гітари.
Плинже ун, леутаре – ти не плач леутаре
Ти, мов пісня живеш в вічнім клекоті струн.
Плинже ун, леутаре. Ларі відері, друм бун.
Тихим шепотом слів, з рим плетуться вірші.
Пісня знов оживе, як безсмертя душі.
Тихим гомоном струн, твій повторює спів.
Ми зустрінемось десь, в перехресті віків.
Хай дорога твоя, стелить грифом гітари.
Плинже ун, леутаре – ти не плач, леутаре.
Ти, мов пісня живеш в вічнім клекоті струн.
Ти не плач, леутаре. Прощавай. В добру путь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2015
КАРТИНА МЕЛОМ
Хриплый голос раздаётся из поношенных бобин.
Песня льётся, водка пьётся – сам пою и пью один.
Ля миноров перебором на зубах звенит хрусталь.
Песня льётся, водка пьётся – мне себя немного жаль.
Я мозгами шевелю виски, на гитаре музицируя.
Я знакомые гармонии и знакомый стиль копирую.
Вместо струн по натянутым жилам – пусть гудят, как похмелье с утра.
Обложили меня, обложили! Гонят, сволочи, на номера:
Серых будней унылые трудни, Телевизор, семейный уют,
Целлюлита блудливые студни – В мир, где песен моих не поют.
Хриплый голос раздаётся из поношенных бобин.
Песня льётся, водка пьётся – клином вышибает клин.
Мне бы тоже написать стихи – пусть слова на струны капают.
Угловатыми аккордами муть души моей царапают.
Мимо гроздьев кровавых рябины кони сани несут по краю.
Мне бы выблевать вон будней тину, мне найти бы свою колею.
Меццо форте – ударить по струнам и по-волчьи завыть от тоски –
Обложили меня, обложили! Значит тоже, пора за флажки.
Я мозгами шевелю виски…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2015
ВОНА ЖИВА
ремікс на мотиви Dino Fekaris s Freddie Perren
( пісня Глорії Геймер - I will survive )
Не одні хани… У полон її брали
Били вбивали… Але не вмерла Україна.
Вона жива! І не згаснЕ,
Нам сонце волі осяйне, ворожі хмари розітне
І прожене пітьмі опріч. Настане день – здолає ніч
Звитяги полум’я горить – ворожу силу спопелить.
Вона жива! Крізь плин віків
Земля і доля в нас одна. І нас єдна – лунає спів.
Словами пісні на вустах – здолаєм біль, здолаєм страх,
Коли повстанем, як один під сино-жовті прапори.
І буде бій! Сконає звір.
Ударить дзвоном "Благовіст". Нас за собою кличе він
За долю кращого життя. Замайорить свободи стяг.
Що нас веде до перемог, бо з нами правда, з нами Бог.
З нами Бог!
Ніколи ворогам не корилася. Горіла – у вогні відродилася.
Як птиця «Фенікс» із руїн Воскресне в Бозі, як і Син.
Козацька слава не помре. Козацька слава ожива.
Вона жива! Крізь плин віків
Земля і доля в нас одна. І нас єдна лунає спів.
Словами пісні на вустах – здолаєм біль, здолаєм страх,
Коли повстанем, як один під сино-жовті прапори.
І буде бій! Сконає звір.
Ударить дзвоном "Благовіст". Нас за собою кличе він
За долю кращого життя. Замайорить свободи стяг.
Що нас веде до перемог, бо з нами правда, з нами Бог.
З нами Бог!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550990
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2015
MARCHA DOS PESCADORES
(Рибальський марш) Дорівал Каіммі
пісня із кінофільму
Генерали піщаних кар"єрів
Мій човен вранці море борознить,
По хвилях мчить, зникає слід.
Веде Господь у шелесті вітрил
Здобути свій насущний хліб.
У колі друзів, разом, пліч опліч.
На зустріч долі і зорі навстріч.
Твоя зоря завжди невгасна,
Горить над морем – не згасає,
Проміннями свого кохання
Мені дорогу осяє.
Minha jangada vai sair pro mar,
Vou trabalhar, meu bem querer,
Se Deus quiser quando eu voltar do mar
Um peixe bom eu vou trazer.
Meus companheiros também vão voltar
E a Deus do céu vamos agradecer.
Мій легкий човен хвилями летить
За вітром вслід, за вітром вслід.
Нехай Господь цей день благословить
І щедро нам наповнить сіть.
Нехай ця пісня море перетне,
Я повернуся, ти чекай мене.
Твоя зоря завжди невгасна,
Горить над морем – не згасає,
Проміннями свого кохання
Мені дорогу осяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2015
ВЕРЕДЛИВІ КОНІ
Володимир Висоцький
Крутояром, понад прірвою, по самому по краю...
Коней я своїх, нагайкою, стьобаю – поганяю.
Щось повітря мені мало, вітер п’ю, туман ковтаю.
Чую в згубному запалі – пропадаю! Пропадаю!
Приспів:
Не біжіть так швидко, коні! Коні не біжіть!
Без правИл, батога, без доріг.
Вередливі роки-коні – не шкодують ніг.
Я і жив – як умів. І співав – як умів.
Коней я розпряжу. Ще вірша напишу.
Зупинюсь перед тим, як ступить на межу...
Згину я – немов пір’їнку, буревій змете з долоні.
Повезуть мене галопом по засніженому ранні.
На алюр, не дуже швидкий, перейдіть слухняно коні,
Не на зовсім, та продовжте шлях в притулок мій останній.
Не біжіть так швидко, коні! Коні не біжіть!
Без правИл, батога, без доріг.
Вередливі роки-коні – не шкодують ніг.
А я жити хотів. І співати хотів.
Коней я розпряжу. Ще вірша напишу.
Зупинюсь перед тим, як ступить на межу...
На гостини встигнем Божі – тут запізнень не буває.
Тільки ангельські, чомусь, нам гнівом голоси співають?!
Чи то може, дзвоник-вісник, голосить – залився в плачі?
Чи до коней я кричу, щоб не неслись в шаленім скачі!
Не біжіть так швидко, коні! Коні не біжіть!
Зупиніться – кричу – навісні!
Вередливі роки-коні – не шкодують ніг.
Я ж дожити не встиг! Доспівати не встиг!
Коней я розпряжу, ще вірша напишу.
Зупинюсь лиш на мить... і піду за межу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550627
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.01.2015
КАМЛАННЯ
(розмова з духами)
За мотивами В. Висоцького слова К. Гай
Тремтіння зникло вже в руках – торимо шлях.
Кудись зірвався і упав в безодню страх.
Чого досяг, чого не зміг – усе твоє.
Та сім нескорених вершин і в мене є.
Хитка дорога – слід у слід ступаю я.
Одна з не пройдених доріг – тепер моя.
Хай імена – хто тут поліг – засипав сніг.
Мені поламані кістки не ранять ніг.
Хто тут лежать, мене простять – нема вини.
Ніхто не знає, що чекать і – як вони,
В безодню безвісті впаду, у безпуття.
Хтось по моїх кістках пройде – це є життя.
Зникає з виду слід і час спалив мости.
Хтось заблукав, десь там – свій шлях не зміг знайти.
Як я упав і він зерном в ріллю впаде.
Та може хтось, колись, туди таки дійде.
Тремтіння зникло вже в руках – торимо шлях.
Кудись зірвався і упав в безодню страх.
Чого досяг, чого не зміг, тепер моє.
Бо сім нескорених вершин у мене є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550622
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.01.2015
ЧИ Я, ЛЮДИ, НЕ ДУРНА?!
Казали ж люди, а я не вірила. А воно – таки так. Звати мене – баба Маріка Трисупко з Мальованки, що знаходиться в м. Житомирі. Отак як з Києва на Варшаву їхати, то прямо по центру і чуть-чуть збоку. Маю я собі сусідку – кацапку... хоч вона і стверджує, що вона „руско-язичєскоє насєлєніє”, однак, як по-нашому, по-мальованському, то кацапку – бабу Насцьону Лужкову. І має вона, ота Насцьона, до території мого городу – територіальні претензії. А особливо до груші „Дулі” – сорт є такий. Мотивує вона оті свої претензії тим, що колись, у „юношескіє годи”, дід Панько, царствіє йому... ходив, значиця, до Насцьони на побачення, чимчикуючи навпрошки через мій город. А коли проходив біля груші, то, можливо, інколи, справляв попід нею... теє чи сеє... А ще, на гноїщі, що поза клунею нашою, вони там – Панько з Насцьоною... і згадувати соромно. А як оце сказати по-літературному не знаю, тому, що сексу у нас тоді ще не було. Так от, має теперечки до мене баба Насцьона Лужкова, на оті „історічєскіє мєста своєй юношеской слави” територіальні вимоги. Вона стверджує, що має „ісконниє права”: на грушу „Дулю”, на клуню, та на частину мого городу. І, починаючи з незалежного віку, маємо ми з Насцьоною територіальні, міжнаціонально-етнічні та політичні дискусії і тренія. Вона мене – коцюбою, коцюбою, а я Її – рогачами, рогачами... Гарні у мене, хвалити Господа, рогачики були – з дубовим держалном. Тож мала я чим свій суверенітет від Насцьони Лужкової зазіхань захищати.
Та от. Чи то біс мене попутав?! Ні не біс... А може?.. А таки, що біс... але в особі Європи Айбросімівни Гешефтмахер – жительки... теж сусідки, хоч і не зовсім... а отакечки через річку, на території іншого штату проживає. Умовила вона мене, тая Айбросімівна, продати мої рогачі якомусь своєму родичу – жителю заокеанському. Чи то Шахер-махеру якомусь, чи то Цугундеру? Бо він антикваріат – начиння всяке старе скуповує. Йому навіть Леонід Давилович наш якусь кольчугу продав. От і сказала мені Айбросімівна: „Ну шьо ві за теє стар’йо трімаєтесь обома рукамі? Шьо ві б’йотесь, як риба об лід? Ми вам дамо за ці ваші рогачі антікварниє різного шматя-дрантя гуманітарного, соєвого жому, снікерсів з мутелою-разом-з-кока-колою... Роззброюйтесь. А ми, з моїм родичем – Шахер-махер Цугундером, задля вашої безпеки, будемо над вами іметь гарант” – це, значиться, вони беруться захищати мене від Насцьониних агресивних зазіхань на мою територію.
Ой! Бо-жень-ки! Ой-лю-у-доньки-ж-мо-ї-милі! Ой! Спокусилася я на теє шмаття-дрантя і на кака-колу з соєвого жому! Віддала ж я свої рогачики. Ой, навіщо ж я віддала їх, повіривши в оті обіцянки-цяцянки? Адже, як тільки ото груші достигли – Насцьона вже тут-таки, на моєму городі, до груші претензії виставляє... трусить, знай собі... та в пелену, та в пелену... мої грушечки складає. Каже: „Подєлімся по-брацкі. Мєнє груші, а тєбє – дулі”. Я їй не давати, а вона мене – коцюбою, коцюбою... А мені свій суверенітет захищати нічим. Біжу я тоді до Гешефмахерші та кричу їй: „Ой, Айбросімівно! Клич швидше свого Цугундера! Нехай робить шухер з нахером та захищає мої „дулі”. Нехай виконує свою обіцянку бути мені гарантом безпеки...”
А вона мені на те: „Ну шьо ти, старая дура, серед біла дня моє стабільне сотояніє турбуєш? Ти шьо – з глузда з’їхала, чи, як ото по вашому – крейзі, чі что лі? Іди собі на... піч грітися! У мене ж бач, кhуїк-енд з секс меншинами. Прийдеш у понеділок, напишемо та пошлемо запроса до пана Цугундера-заокеанського, А він опісля того як затвердить вопрос в сенаті, та ще в комісіях різних: з безпеки, з захисту прав людини – дасть тобі якусь відповідь. А може й ноту яку до Насцьони напише”. Отак відповіла, та й пішла собі далі свого шангена чухати.
Таки, Шухер-Цугундер отой написав якусь ноту. Але поки ота нота до Насцьони дійшла, то вже від моїх груш-дуль залишилося – нуль.
А Насцьона з тією нотою до вітру сходила. Правда, лаялася потім. Казала, що Цугундер-Нахер не ту ноту взяв. Чи то папір для ноти не той, бо дуже твердий...
Отака от історія. Мо', прочитавши, ви скажете – якась дурна баба написала?! А таки ж дурна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2015
Нічка темненька – скрізь тихо, як в храмі.
Йду я саменька до Божої Мами
Поночі ночі я й не боюся
Поставлю свічечку і помолюся.
Матінко Божа – усім допомога –
Ти донеси цю молитву до Бога:
"Дай, Боже, людям щастя багато,
А мені, Боженьку, маму і тата."
Буду для тата я чемна й слухняна,
Скрізь помічницею для тебе, мамо.
Буду у школі я старанно вчитись –
Щоб ви не знали зі мною журитись.
Роки минуть – я дорослою стану.
Та на залишу ні тата, ні маму.
Буду у старості їх доглядати.
Дай мені, Боженьку, маму і тата.
Я не забуду свого сиротинцю –
Буду приносити дітям гостинці.
І без жалю розділю всім, що маю –
З тим хто батьківської ласки не знає.
Образу Божому тихо вклонюся,
Поставлю свічечку і помолюся.
Буду до Бога в молитві прохати –
Дай всім сиріткам і маму і тата.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548851
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.01.2015
МОЛИТВА ФРАНСУА ВІН’ЙОНА
Слова і музика Булат Окуджава
В перекладі на українську
Кружляє земля в лоні Божому
Допоки існує світ
Дай, Господи Боже, для кожного
У чому нуждається він.
Розумному дай більше розуму,
Боягузу – швидких конЕй
Для щасливого дай трохи грошей.
А потім згадай і мене
Кружляє земля за орбітою…
Попрошу – во Ім’я Отця:
Дай, Господи, владному – владою,
Натішитися по вінця…
А щирому міряй по щирому –
Сторицею все поверне,
Покаяння Каїну з вірою.
А потім згадай і мене
Я знаю усе бо Ти можеш.
Я вірую в мудрість Твою,
Як вірить полеглий воїн –
Що він оживе у раю.
По вірі воздай убогому,
І злого за зло не суди.
Дай миру запеклому ворогу,
Із миром його відпусти.
Я Господи, знаю все збудеться
Хай святиться Ім’я Твоє.
Допоки земля іще крутиться
Дивуючи світ – що жиє.
Молитву підношу до Неба:
Допоки життя це мине,
Для кожного дай – скільки треба.
А потім згадай і мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548364
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 03.01.2015
НЕ ЯК У КІНО
Лиха вітер зірвав нас, як листя з насиджених місць.
Писали: "КІНО" на бетонній стіні.
У "стрілялки", погратись, шукали на "гуглах" колись,
Опинилися враз на справжній війні?!
Тут життя, на "ютубі", відкрило нам нОве вікно,
Блокбастерів кадри, щодня - ще і ще...
На війні: справжня кров, справді смерть - не такі, як в кіно.
І лупАє броню, свинцевим дощем.
Лиха вітер зірвав нас, як листя з насиджених місць.
Кружляє у вирі нової війни.
Писали графіті, "стрілялками" грались, колись.
Ми такі ж, як були – подорОслішали.
Група крові - на рукаві.
Особистий мій номер - на рукаві.
Побажайте звитяги мені і нехай поталанить -
Не загинути тут на війні,
Не загинути тут на війні.
Побажайте звитяги. Побажайте звитяги...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2015
До Божого храму, в жалобному дзвоні,
Скликає людей "Благовіст".
Питаються люди: "Кого там хоронять?
По кому лунає той дзвін?"
По кому ридає заплакана мати
І батько у мить посивів?
Не дай Боже долі до віку ховати
Загиблих у бою синів.
Не дай Боже долі – донька запитає:
"Чи довго ще татка чекать?"
Дружина - вдова колискових співає,
Шепочуть молитву вуста.
Знайде Божа кара кремлівських бандитів –
Їх трупи не прийме земля.
А душі героїв за волю убитих,
У небо до Раю злетять.
Хай душі героїв за волю убитих,
У небо до Раю злетять.
До Божого храму, в жалобному дзвоні,
Скликає людей "Благовіст".
Не дай Боже чути, як дзвони хоронять
Загиблих у бою синів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2015