Алиса Лукашенко

ДО ПИТАННЯ МЕНТАЛЬНИХ АСПЕКТІВ У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

На  території  України  перетинаються  геополітичні  інтереси  США,  Російської  Федерації  та  Єропейського  Союзу.  З  одного  боку  наша  держава  займає  виняткове  геополітичне  положення,  а  з  іншого  –  не  має  реальних  важелів  впливу  з  огляду  на  особливості  внутрішньої  політики  протягом  років  незалежності.  У  зв’язку  з  цим  Україна  належним  чином  не  може  скористатися  своїм  винятковим  положенням  і  отримує  лише  тимчасові  вигоди  у  контексті  перетину  інтересів  впливових  геополітичних  гравців.  Звісно,  що  подібна  ситуація  є  недалекоглядною  і  потребує  системного  втручання  і  трансформації.  
Тривалий  час  політичні  еліти  України  «розривали»  державу  між  прагненнями  інтегруватися  до  ЄС  та  бажанням  разом  з  Російською  Федерацією  реанімувати  Радянський  Союз  у  новій  реінкарнованій  формі,  але  традиційно  під  патронатом  «старшого  брата».  На  разі  у  Конституції  України,  зокрема  в  статті  102  йдеться  про  таке:  «Президент  України  є  гарантом  реалізації  стратегічного  курсу  держави  на  набуття  повноправного  членства  України  в  Європейському  Союзі  та  в  Організації  Північноатлантичного  договору»  (курсив  мій)  [1].  Прихильники  європейської  інтеграції  і  електорат  певних  політичних  сил  вважають  це  величезним  здобутком.  Проте,  чи  так  це  є  насправді?  За  часів  В.  Ющенка  українці  теж  відчували  неабиякий  подих  європейської  весни,  яка  в  результаті  закінчилася  перемогою  В.  Януковича,  прийняттям  закону  «Про  засади  внутрішньої  і  зовнішньої  політики»  (від  1  липня  2010  року)  щодо  позаблокового  статусу  держави:  «Під  час  візиту  Віктора  Януковича  до  Москви,  український  президент  заявив,  що  Україна  як  європейська,  позаблокова  держава  будуватиме  свої  відносини  з  НАТО  відповідно  до  своїх  національних  інтересів.  І  так  буде  завжди»  (курсив  мій)  [2].  
Як  склалася  доля  питання  європейської  інтеграції  України  за  часів  Віктора  Януковича  –  всім  відомо.  Проте  хтось  може  зауважити,  що  стаття  102  Конституції  України  –  це  не  закон  і  будь-які  нормативно-правові  акти  тепер  не  повинні  суперечити  основному  державному  документу  і  це  є  головним  надбанням  революції.  Хочу  лишень  риторично  у  цьому  випадку  зауважити  щодо  питання  наскільки  жорсткою  чи  гнучкою  є  Конституція  України  і  чи  взяли  ми  уроки  Помаранчевої  революції  та  Революції  гідності,  і  чи  знаємо  ми  імена  тих,  хто  розстрілював  українців  не  такого  далекого  2014  року  на  майдані?  
Те  що  українська  влада  постулює  у  нормативно-правових  актах  –  це  одне  і  зовсім  іншим  є  те,  наскільки  вона  може  конкурувати  з  сучасними  загрозами  зі  Сходу.  Тринадцять  років  тому  вже  був  очевидним  факт  (але  не  для  української  влади)  того,  про  що  зазначав  професор  Університету  Тель-Авіва  Азар  Гат:  «Проблема  корениться  в  підйомі  великих  недемократичних  держав.  Ідеться  про  давніх  суперників  Заходу  в  холодній  війні  –  Китай  і  Росію,  де  зараз  правлять  авторитарні,  радше  капіталістичні,  ніж  комуністичні,  режими.  Нині,  схоже,  вони  готові  повернутися»  [3:  70-83].  Того  ж  2007  року  Олексій  Арбатов  зазначав:  «Чи  не  стоїмо  ми  на  порозі  нової  холодної  війни?»  [4:  38-51].  Після  подібних  прогнозів  запустилась  ланцюгова  реакція:  від  Грузії  до  сьогоднішніх  подій,  до  яких,  що  не  дивно,  Україна  була  не  готовою.  Адже  держава  пройшла  транзитом  зупинку  під  назвою  «демократія»  і  опинилася  характерною  «розбещеною  державою»  [5:  269],  а  демократія  у  нашому  випадку  феномен,  якого  нема,  але  якого  ми  не  можемо  припинити  хотіти  [6:  70].  На  словах  ми  рухаємося  в  Європу,  а  на  ділі  ми  продовжуємо  практикувати  найгірші  форми  синтезу  старої  радянської  системи  і  криміналітету,  про  що  говорить  здавна  і  закордонна  преса:  «Політична  нестабільність  в  Україні  призвела  до  політичної  корупції,  у  якій  задіяні  публічний  та  приватний  сектори,  що  супроводжується  високим  рівнем  терпимості  серед  громадян  до  такої  практики,  і  в  цілому  призводить  до  негарної  картини»  (Transparency  International)  [7].  А  ситуація  щодо  загроз  не  змінюється:  «Пандемія  коронавірусу  ставить  перед  нами  багато  проблем,  в  першу  чергу  щодо  здоров’я  та  добробуду,  але  це  не  має  відволікати  нас  від  російської  агресії  і  розуміння,  що  невизначеність  і  непередбачуваність  російської  системи  може  зрости  в  рази  на  фоні  існуючих  проблем.  Адже  такої  сукупності  проблем  в  Росії  не  було  з  90-х  років,  і  ми  маємо  бути  до  цього  готові»  (курсив  мій)  [8].  
Вся  увага  українців  і  зовнішньополітичних  партнерів  прикута  до  рішень  олігархічної,  політичної  еліти,  яка  їх  приймає  керуючись  тимчасовою  вигодою  і  аж  ніяк  ментальними  особливостями  українців,  народу  яким  вони  правлять.  Тому  не  дивно,  що  на  думку  Самуеля  Хантінгтона,  Україна  розірвана  нація  [9:  209-210]  і  розірваність  має  причини,  розуміння  яких  дає  можливість  бачити  вихід  із  ситуації.  
Кожна  держава  не  може  існувати  сама  по  собі  відірвано  від  міжнародного  контексту  і  тому  має  шукати  собі  партнерів,  які  відповідають  її  системі  цінностей.  Цінності  формуються  на  базі  глибинних  мисленнєвих  структур.  Так,  на  думку  Л.  Февра  (Нова  історична  школа)  соціальну  поведінку  людей  формують  глибинні  структури  мислення  (колективне  неусвідомлене)  та  колективні  уявлення,  а  колективне  неусвідомлене  виступає  способом  сприйняття  дійсності  [10].  Очевидно,  що  країни  населення  яких  по-різному  сприймає  дійсність  і  має  різний  менталітет,  не  зможуть  утворювати  ефективні  наддержавні  утворення,  у  яких  можливо  досягати  компромісу  і  консенсусу.  Різні  ментальні  установки  будуть  лишень  призводити  до  напруженості,  яка  може  вирішуватись  тільки  шляхом  диктату  однієї  зі  сторін,  що  звісно  призведе  рано  чи  пізно  до  розпаду  союзу  і  пошуку  нових  форм  співпраці.  Прикладів  цьому  можна  назвати  безліч.  І  з  цього  ж  очевидним  є  те,  що  перед  тим  як  відповідати  на  питання,  яка  спільнота  країн  українцям  ближча,  потрібно  усвідомити  наші  колективні  уявлення  та  способи  сприйняття  дійсності  на  предмет  належать  вони  до  європейської  світоглядної  парадигми  (ЄС)  чи  азійської  (РФ).  Після  чого  всі  дискусії  на  предмет  того,  європейці  ми,  чи  «субетнос  великого  російського  етносу»  мають  припинитися  і  сприйматися  на  рівні  правової  системи  як  загрози  національній  безпеці.  Тому  звернення  до  питань  менталітету  є  актуальним  з  огляду  на  необхідність  повернення  до  витоків  наших  національних  особливостей,  з  метою  збереження  своєї  ідентичності  і  не  повторення  історичних  помилок  минулого  та  недопущення  маніпуляцій  питаннями  національної  безпеки  у  майбутньому.
Мета  полягає  у  історичній  аргументації  належності  українців  до  європейської  цивілізації  (соціокультурної  системи)  та  пошуку  шляхів  посилення  позицій  українського  (європейського)  народу  у  контакті  з  викликами  східного  сусіда.
Ментальність  як  предмет  дослідження  в  історичній  науці  на  порядок  денний  вперше  ставить  школа  Анналів,  зокрема  йдеться  про  її  засновників  Л.  Февра  і  М.  Блока  [11].  Згідно  з  Л.  Февром  ментальність  виступає  у  формі  глибинних  мисленнєвих  структур,  які  до  кінця  не  усвідомлюються,  а  також  визначають  соціальну  поведінку  як  окремих  людей  так  і  цілих  суспільств.  За  рахунок  неповної  усвідомленості  ментальних  структур,  останні  дуже  повільно  піддаються  трансформаціям.  М.  Грушевський  досліджуючи  історію  України  вважав,  що  український  народ  має  західний  (європейський)  тип  ментальності  з  елементами  впливу  східного  [12].  Крім  того  питанням  походження  українського  народу  та  його  сусідів,  а  також  фатальні  наслідки  перебування  України  в  складі  Російської  імперії  (східний  тип  ментальності)  досліджував  Л.  Залізняк  [13],  особливості  західної  (європейської)  і  східної  (азійської)  досліджував    Ю.  Павленко  [14].  Теорією  ментальності,  особливостями  української  національної  ментальності  та  її  архетипами  займалися  такі  вчені,  як  Попович  М.  В.  та  Кримський  С.  Б  [15].  Не  зважаючи  на  актуальну  та  популярну  проблематику  нині  не  має  узагальнюючої  праці,  яка  б  демонструвала  у  дусі  Нової  історичної  школи  особливості  українського  менталітету  усіх  історичних  епох.  Тому  у  статті  здійснено  на  основі  макроісторичного  підходу  і  головних  критеріїв,  за  якими  виокремлюють  західну  і  східну  цивілізацію  визначити  приналежність  України  та  на  основі  цього  сформувати  пропозиції  щодо  позиціонування  нашої  держави,  іміджу  тощо.  
На  наш  погляд,  у  контексті  порушеної  проблеми  важливим  є  чітко  виділити  особливості  взаємодії  влади  і  суспільства  у  західній  соціокультурній  системі  і  східній  та  у  відповідності  до  цього  констатувати  історичне  місце  України.  Юрій  Павленко,  обумовлюючи  особливості  взаємодії  влади  і  суспільства  також  і  специфікою  природно-географічного  фактору,  зазначає  про  таке:  «Східний  шлях  соціокультурного  розвитку  визначався  неодмінним  підвищенням  ролі  надобщинних  органів  влади  й  управління  в  усіх  сферах  економічного,  суспільно-політичного  та  релігійно-культурного  життя»  (курсив  мій)  [16].  
«Суть  полягає  в  тому,  що  складається  така  соціокультурна  система,  за  якої  окрема  людина  (домогосподарство,  сім'я)  втрачає  самодостатню  автономію  відносно  органів  відчуженої  від  суспільства  влади,  носії  якої  фактично  виконують  у  межах  відповідного  соціуму  й  верховні  власницькі  функції»  (курсив  мій)  [16].  
«За  таких  умов  із  переходом  до  цивілізації  держава  тотально  домінує  над  суспільством,  повністю  організуючи  та  контролюючи  його  функціонування.  Більше  того,  XX  століття  на  прикладі  радянського  та  китайського  комунізму  демонструє  вражаючі  можливості  відродження  східно-деспотичної  соціокультурної  системи  на  ґрунті  індустріального  виробництва  та  масових  квазирелігійних  ідеологій»  (курсив  мій)  [16].
«Основою  західної  соціокультурної  системи  є  принципова  автономія  сімейного  домогосподарства,  яке  складає  підґрунтя  особистої  гідності  та  суспільної  активності  його  володаря-власника.  Сукупність  таких  економічно  самостійних  суб'єктів,  пов’язаних  між  собою  безліччю  горизонтальних  зв’язків,  складає  основу  суспільства  -  врешті-решт  суспільства  громадянського,  відносно  якого  державні  інституції  виступають  в  якості  «надбудови»,  що  покликана  задовольняти  потреби  його  членів»  (курсив  мій)  [16].
Характерною  ознакою  східного  менталітету,  до  якого  належить  і  російський,  є  колективізм,  який  проявляється  у  домінантному  становищі  лідера,  в  руках  якого  зосереджується  відповідальність  за  його  підданих.  (Концепція  «Москва-третій  Рим»,  згідно  з  якою  цар  наділяється  особливими  месіанськими  повноваженняями  в  об’єднанні  навколо  «Риму»  всього  православного  світу  та  «рятуванні»  напередодні  Апокаліпсису  підданих  –  актуальна  і  по  нині).    Цим  обумовлюється  і  соціальна  поведінка  громадян  таких  країн  –  пріоритет  колективних  інтересів,  які  уособлює  в  собі  лідер  держави  (чи  інший  державний  інститут)  над  інтересами  індивідуальними.  Індивідуальне  самовираження  можливе  через  колективну  форму  діяльності,  яка  пропонується  громадянину.  Характерною  ж  ознакою  західного  менталітету  є  пріоритет  індивідуального  над  колективним,  що  є  можливістю  для  самореалізації,  яка  дає  поштовх  до  нових  колективних  організаційних  форм.  Тому  відкритість  до  нового,  плюралізм,  лібералізм  –  очевидні  ознаки  західного  ментального  типу.  Українцям  історично  не  характерний  пріоритет  колективного  над  індивідуальним,  що  підтверджується  низкою  фактів.  Чого  варте  простонародне  твердження,  глибинна  мисленнєва  установка:  «Там  де  два  українці  –    три  гетьмани».  
С.  Рансімен  у  своїй  праці  зазначає,  що  російський  цар  виступає  у  ролі  східного  деспота  і  аж  ніяк  візантійського  імператора,  тим  самим  підкреслюючи,  що  Москва  не  має  нічого  спільного  у  контексті  взаємодії  влада-суспільство  із  «Римом»  (Константинополем)  [17].  Теж  саме  стосується  разючої  відмінності  Москви  від    традицій  Києва:  «На  Русі  на  відміну  від  інших  православних  країн,  положення  імперської  доктрини  про  пряму  юрисдикцію  над  всім  православним  світом  ніколи  не  сприймалось  серйозно»  [18:  74].  Не  зайвим  буде  згадати  те,  що  при  київському  князі  функціонувало  віче,  що  не  має  нічого  спільного  у  контексті  розуміння  влади  царем  Московської  держави,  де  відбулося  тотальне  підпорядкування  всіх  верств  населення  інтересам  держави  (остаточно  цей  факт  було  закріплено  у  Соборному  уложенні  1649  року).  Вперше  царем  себе  починає  називати  Іван  ІІІ  (1462  –  1505  рр.),  а  до  цього  так  називали  ординського  хана.  Таким  чином,  перейнявши  ординську  політичну  і  соціальну  культуру  Московська  держава  стала  правонаступницею  Золотої  Орди,  де  правив  дух  деспотичної  жорстокості.  Московська  держава  в  політико-правовій  та  соціокультурній  площині  втратила  під  впливом  ординців  будь-яку  спільність  з  Візантією  на  Руссю,  залишилися  лише  світлі  легенди  та  темна  пропаганда.
Підтвердженням  того,  що  Росія  до  сих  пір  має  східний,  ординський  дух  є  праці  таких  авторів,  як  Володимир  Ларіонов,  в  яких  йдеться  про  таке:  «Наше  завдання  –  створити  умови  для  відродження  самодержавства.  Спочатку  на  Русі,  а  потім  в  усьому  світі»;  «Відчуття  того,  що  ставши  учасниками  всіляких  міжнародних  організацій,  ми  втратили  значну  долю  національного  суверенітету,  не  отримавши  нічого  у  відповідь,  повністю  виправдовує  усвідомлену  спробу  цей  суверенітет  відновити»  [19].
Перебуваючи  тривалий  час  під  владою  Московської  держави,  Російської  імперії,  окупаційного  більшовицького  режиму,  українці  щоразу  демонстрували  спротив,  який  обумовлений  зовсім  іншим  ментальним  типом,  в  якому  індивідуальне  самовираження  не  сумісне  з  силовими  методами  диктату  більшості,  від  імені  якої  виступає  одна  особа  чи  група  осіб.  Українці  –  не  росіяни,  що  до  кінця  не  усвідомлюється  на  теренах  Західної  Європи.  Крім  того,  на  теренах  Російської  Федерації  пропагується  ідея  того,  що  українці,  «укропи»  -  росіяни,  які  під  впливом  чужорідного  європейського  тіла  «бандерівців»  втратили  розум  і  їх  треба  «врятувати».  Для  Російської  Федерації  це  справа  державної  ваги  –  «врятувати»  українців.  Адже  доки  Київ  український  –  великої  Москви,  «третього  Риму»,  правонаступниці  Русі  не  існує  –  існує  деспотична,  ординська,  східна,  самодержавна  Московія,  яка  побудувала  фундамент  своєї  пропаганди  на  прихватизації  історії  і  культури  держави  України-Русі,  з  якою  не  має  нічого  спільного.    Росія  й  тут  не  відрізняється  особливою  оригінальністю,  оскільки  Київ  завжди  зберігав  за  собою  політичну  роль  і  оволодіти  ним  завжди  хотіли  впливові  князі,  а  згодом  царі.  
Дехто  може  зауважити,  що  українці,  не  зважаючи  на  виражений  індивідуалізм,  прагнуть  до  правління  «сильної  руки»,  а  лібералізм  знаходить  мало  схвалення.  Проте  прагнення  до  «сильної  руки»  є  загальною  тенденцією  у  будь-яких  суспільствах,  де  панує  криза  і  безлад.  Це  аж  ніяк  не  вступає  у  суперечку  із  пріоритетом  індивідуальної  совісті    над  гуманістичним  диктатом  більшості.  Підтвердженням  чому  слугує  революція  гідності.  Україна  –  не  Росія.  Юрій  Павленко  зазначає:  «Фашистські  експеременти  в  Італії  та  Німеччині  показали,  що  за  певних  умов  навіть  суспільства,  які  всією  своєю  попередньою  історією  та  культурою  причетні  саме  до  західного  шляху  розвитку,  можуть  втратити  імунітет  проти  патерналістської  спокуси  тоталітаризму»  [20],  чим  і  пояснюються  впливи  східної  соціокультурної  системи  на  Україну,  про  які  зазначав  ще  М.  Грушевський.
Тож,  українці  за  глибинними  мисленнєвими  структурами  (ментальністю)  належать  до  європейської  (західної)  соціокультурної  спільноти  і  аж  ніяк  не  до  східної,  представниками  котрої  є  громадяни  Російської  Федерації.  У  відповідності  до  цього  мала  і  має  формуватись  стратегія  зовнішньої  політики  України.  Як  уже  зазначалося  вище,  С.  Хантінгтон  називав  українців  розірваною  нацією,  що  і  пояснює  коливання  із  заходу  на  схід  та  зі  сходу  на  захід  протягом  років  незалежності  (і  на  даний  момент  ці  коливання  не  мають  доканоної  форми).  Поняття  нації  і  народу  різняться  тим,  що  нація  окрім  звичаїв,  традицій,  мови,  культури,  території  і  т.і  (характерно  і  для  народу)  має  політичну  дієздатність  до  формування  держави  і  є  носієм  її  суверенітету.  Оскільки  незалежність  у  1991  році  Україна  отримала  за  маргінальних  умов,  тож  у  такий  самий  спосіб  почав  діяти  і  інститут  громадянства.  Так,  статус  громадянина  України  згідно  з  статтею  2  Закону  України  «Про  громадянство»  отримали  «усі  громадяни  колишнього  СРСР,  які  на  момент  проголошення  незалежності  України  (24  серпня  1991  року)  постійно  проживали  на  території  України»  [21].  З  огляду  на  це,  значний  відсоток  представників  інших  народів,  зокрема  ментальних  росіян,  отримали  українське  громадянство.  Наслідок  прийняття  цього  фатального  закону  вилився  у  так  званій  «розірваності  нації»  і  долі  незалежної  країни.  На  думку  автора,  українська  нація  не  є  розірвано,  проблема  лише  в  тому,  що  політична  еліта  в  1991  році  обрала  невдалі  принципи  у  питанні  громадянства  України.    Втрата  Криму,  війна  на  Сході  стали  розплатою  за  цю  помилку.  І  саме  цим  спекулював  і  спекулює  наш  ворог,  якому  козир  в  карти  підкинули  лідери  України.  На  думку  автора,  тими  ж  методами  як  в  1991  році  сьогоднішню  проблему  не  вирішити.  Більше  того,  це  буде  відверте  підкидання  козирів  у  колоду  Кремля  та  торги  у  міжнародних  переговорах  з  метою  отримання  тимчасових  вигод  для  політичних  еліт.  Тому  не  дивно,  що  особливої  популярності  набувають,  на  перший  погляд,  непопулярні  і  не  зовсім  патріотичні  (для  непросвітлених)  ідеї,  на  зразок  тих,  які  озвучує  В.  Суворов  (Резун)  [22].  
У  зв’язку  з  вище  зазначеним,  важливим  на  нинішньому  етапі  є  сприяння  тотальному  усвідомлення  того,  що  українці  –  це  носії  західного  ментального  типу.  Це  завдання  має  бути  покладено  на  українську  інтелігенцію,  яка,  як  і  завжди,  має  вести  народ  до  вигідних,  стратегічно  вивірених  горизонтів.  Крім  того,  стратегія  зовнішньої  політики  та  культурної  дипломатії  має  передбачати  формування,  в  буквальному  сенсі  слова,  нового  українського  (європейського)  обличчя,  чим  має  наближувати  нас  до  цінностей  Європейського  Союзу,  а  Європейський  Союз  до  українського  народу.  Такий  підхід  актуальний  з  огляду  на  суперечливі,  контраверсійні  і  часом  негативні  думки  за  кордоном.  Так,  за  підтримки  британського  уряду  було  проведене  дослідження,  як  сприймають  Україну  за  кордоном.  За  його  результатами  виявилося,  що  три  найпопулярніші  асоціації  з  Україною  –  це  «корупція»,  «революція»  та  «бойові  дії».  З  такою  репутацією  важко  привернути  увагу  ЄС  до  України,  як  до  надійного  партнера.  А  найбільша  проблема  в  тому,  що  такі  асоціації  ідентифікують  державу  і  народ  як  уламок  Росії  і  частину  ментального  світу  цієї  країни.  Враховуючи  всезростаючу  роль  неурядових  організацій,  варто  транслювати  ментальну  спільність  українців  з  громадянами  країн  ЄС  в  першу  чергу  саме  через  них,  оскільки  Україна  –  це  передусім  українці,  а  не  влада.  А  в  середині  країни  починати  боротьбу  з  корупцією  з  себе  і  розбудову  країни  із  власних  ініціатив,  які  наближали  б  Україну  до  цінностей,  які  транслює  публічна  дипломатія  ЄС  (мир,  процвітання,  людська  гідність).  За  свідченнями  очевидців,  Будді  належать  слова:  «Той,  хто  не  усвідомив  свої  помилки  змушений  проживати  їх  знову  і  знову».  Тож,  мир  можливий  лише  за  умови  виправлення  помилок  надання  громадянства  України  у  1991  році  особам,  які  не  належали  до  західного  (українського,  європейського)  соціокультурного  типу,  можливо,  навіть  застосовуючи  не  популярні  методи,  але  вкрай  необхідні  і  стратегічно  важливі,  що  і  стане  запорукою  процвітання  і  торжества  гідності  українського  народу  в  єдності  і  різноманітті  європейської  спільноти.    

А.  І.  Лукашенко,  доктор  історичних  наук

Список  використаних  джерел  та  літератури
1.  Конституція  України.  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  https://www.president.gov.ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-rozdil-v
2.  Віктор  Янукович  підписав  закон  про  засади  внутрішньої  і  зовнішньої  політики,  який  передбачає  позаблоковий  статус  України.  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:    https://tsn.ua/ukrayina/yanukovich-pidpisav-vidmovu-ukrayini-vid-nato.htmlhttps://tsn.ua/ukrayina/yanukovich-pidpisav-vidmovu-ukrayini-vid-nato.html
3.  Гат  Азар.  Возвращение  великих  авторитарних  государств  /  Гат  Азар  //  Россия  в  глобальной  политике.  –  2007.  -  №4.  –  С.  70-83.
4.  Арбатов  А.  Грянет  ли  холодная  война?  А.  Арбатов  //  Россия  в  глобальной  политике.  –  2007.  -  №2.  –  С.  38-51.
5.  Макиавелли  Н.  Рассуждения  о  первой  декаде  Тити  Ливия  /  Н.  Макиавелли.  –  М.:  Мысль,  1996.  –  639  с.  
6.  P.  J.  Danleavy  and  B.  Oleary.  Theories  of  the  State:  the  Politics  of  Liberal  Democracy.  –  London,  1987.  –  351  p.  
7.  Богуш  Денис.  Міжнародний  імідж  України:  проблеми  та  перспективи.  Електронний  ресурс.  –  Режим  доступу:  https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/4b843f0bd3e45/
8.  Павло  Клімкін.  Коронакриза  б’є  по  Путіну:  до  чого  вже  потрібно  готуватись  Україні.    [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  https://24tv.ua/koronakriza_bye_po_putinu_do_chogo_vzhe_potribno_gotuvatis_ukrayini_n1318406
9.  Хантингтон  С.  Столкновение  цивилизаций  /  С.  Хантингтон.  –  М.,  2003  –  603  с.
10.  Февр  Л.  Бои  за  историю  /  Л.  Февр.  –  М.,  1991.  –  635с.    
11.  Блок  М.  Феодальное  общество  /  М.  Блок.  –  М.,  2003.  –  504  с.;  Блок  М.  Апология  истории  или  ремесло  историка  /  М.  Блок.  –  М.,  1986.  –  630  с.;  Февр  Л.  Бои  за  историю  /  Л.  Февр.  –  М.,  1991.  –  635с.    
12.    М.  Грушевський.  Історія  України-Руси  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:
13.  Залізняк  Л.  Від  склавинів  до  української  нації  /  Леонід  Залізняк.  –  К.:  Либідь,  1994.  –  232  с.
14.  Ю.  В.  Павленко.  Євроатлантична  цивілізація  //  Енциклопедія  історії  України  :  у  10  т.  /  ред.  кол.:  В.  А.  Смолій  (голова)  та  ін.  ;  Інститут  історії  України  НАН  України.  –  К.  :  Наук.  думка,  2005.  –  Т.  3  :  Е  –  Й.  –  С.  91.  –  672  с.;  Ю.  В.  Павленко.  Західна  цивілізація  //  Енциклопедія  сучасної  України  :  у  30  т  /  ред.  кол.  І.  М.  Дзюба  [та  ін.]  ;  НАН  України,  НТШ,  Координаційне  бюро  енциклопедії  сучасної  України  НАН  України.  –  К.,  2003¬–2019.  
15.  Попович  М.  В..  Українська  національна  ментальність  /  М.  В.  Попович  //  Проблеми  теорії  ментальності.  –  С.  232—270.;  Кримський  С.  Б..  Архетипи  української  ментальності  /  С.  Б.  Кримський    //  Проблеми  теорії  ментальності.  –    С.  273—299.
16.  Павленко  Юрій.  Історія  світової  цивілізації.  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  https://history.vn.ua/book/civilhistory/42.html
17.  С.  Рансимен.  Великая  Церковь  в  пленении  /  С.  Рансимен.  –  М.,  2002.  –  484  с.
18.  Мельгинер  М.  Конфессия,  империя,  нация  /  Мария  Мельгинер.  –  М.,  2005.  –  326  с.  
19.  Ларионов  Владимир.  Православная  монархия.  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  https://bookz.ru/authors/larionov-vladimir/pravosla_402/page-5-pravosla_402.html
20.  Павленко  Юрій.  Історія  світової  цивілізації.  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  https://history.vn.ua/book/civilhistory/42.html
21.  Закон  України  «Про  громадянство  України».  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1636-12
22.  Суворов  В.  Режим  Путина  уже  рухнул,  а  сам  он  –  ходячий  политический  труп.  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  https://gordonua.com/publications/suvorov-rezhim-putina-uzhe-ruhnul-a-sam-on-hodyachiy-politicheskiy-trup-101956.html
23.  Ukraine  now  –  новий  брендинг  України.  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  http://yamp.sm.gov.ua/index.php/uk/gumanitarna-politika/pensiyne-zabezpechennya/6280-ukraine-now-novij-brending-ukrajini
24.  Лукашенко  А.І.  Український  менталітет  та  історико-культурний  простір  у  контексті  розвитку  етнічного  туризму  /  А.І.  Лукашенко  //  Збірник  наукових  праць  «Гілея»:  науковий  вісник;  вип.  138.  –  К.,  2018.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896496
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020

Матусі

Завдяки  Матусі  я  прийшла  в  цей  світ.  
Сам  Господь  зіткав  із  нас  увесь  рід.  
Дякую  Всевишньому,  що  так  возлюбив  
І  руками  Матусеньки  Сам  мене  зростив!

Пестить  і  голубить,  сили  додає,
Сльози  витирає  й  до  джерела  веде.  
Джерела  Любові  і  справжнього  прийняття,  
Моя  рідненько  Мамо,  Любов  -  це  Ти  і  Я!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020

Ритм

Хочу  любить!  Любовь  отныне  мне  предначертана  была
И  я  хочу  испить  сей  кубок  от  жажды  весь  и  до  конца!
Моя  любовь...мы  так  похожи...мы  словно  острие  ножа
И  нам  пора  вонзиться  в  сердце  -  одиночества!
Ты  пошутил,  что  снился  мне...и  правда...вночи  увидела  твой  взгляд...
И  много  разных  знаков  вместе  затмили  разум  мой  и  я...
Казалось  бы  сошла  с  ума...
Так  много  слов  -  они  никчемны,  когда  есть  сердце,  что  болит...
Так  много  чувств  -  они  безмолвны,  два  сердца  лишь  стучат  тут  в  ритм!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727726
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.04.2017

Вечность

В  потоке  прекрасном,  светлом
Вечность  в  покое  жила,
Не  зная  тревог,  колебаний  и  бездны
Без  суеты  наслаждалась  собою  она.

Эпохи,  тысячелетия,  вечность  -  
Длилась  эра  света  и  льда,
Но  время  пришло  и  раскрылась  -  вся  гама  тепла.
Мириады  историй  вспыхнули  в  мире  огня!

Закружилась  в  дивном  узоре  планета  Земля.
Всё  до  неё  было  ясно,  как  день  среди  белого  дня,
А  она  стала  символом  стычки,  рока,  плетения
И  выхода  за  грани  себя!

Дивной  породы  творения  пошли  по  Земле  -  
Они  были  нелепы  и  слепы,
Но  в  этом  была  сила  одна  -  
Так  было  задумано  Вечностью  для  бытия!

Разразилась  страшная  битва  -  не  на  жизнь,  а  на  смерть!
Все  планеты  закружились  вокруг  этих  невежд  -  
Все  отчаянно  вглядывались  в  душ  пустоту  -  
Возможно  ли  до  конца  сыграть  в  эту  игру?!

В  игре  где  нет  правил,  игроков  и  актрис
За  грани  себя  выйдет  лишь  Тот,  кто  сыграет  на  бис!
Разорвать  бесконечность  и  создать  новый  узор
Сможет  лишь  Тот,  кто  себя  превзошел!  

Не  много  любителей  азартной  игры  -  
Большинство  погрязло  в  псевдоматерии  лжи!
Один  из  сотни  играет  на  жизнь,  не  на  смерть!
Другие  обвешались  фильтрами  на  истинный  свет...

Итак  гладиатор  превращается  в  груду  мяса,  костей,
А  душа  трепыхается  и  умирает  в  тоске...
Может  больше  их  станет,  настоящих  Борцов?
И  историю  выведут  из  материальных  оков?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634809
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 10.01.2016

Правда?

Ми  пишемо  правду?  Чи  існує  вона?
Ми  граємо  в  ігри,  рифму,  тона?
А  де  ж  ми  САМІ,  наспраді?
Як  кажуть  психологи:  Де  ж  Вона?
Та  правда,  та  справжня  душа?

Ми  граємо  в  ігри,  навіть  пишучи  вірші,
Ми  з  Вами  не  знаємо  як  вийти  на  імена...
Ми  просто  малюємо....фарбами  вічність...
Не  знаючи  коду,  ім'я  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2015

Шах и мат

Как  много  пройдено  дорог,
Как  много  сделано  ошибок...
Не  мало  протоптала  троп,
Не  мало  радости  улыбок.

Одна  дорога  -  не  страшна.
Но  все  они  увязли  в  узел!
Десятки  лент  -  одна  канва.
И  все  они  -  остывший  ужин.

Искала  тропочку  к  тебе,
К  твоему  дому,  что  напротив.
И  как  мираж  он  таял  в  сне,
Маня  теплом  из  узких  окон.

Снег  заметает  все  следы,
Былых  ошибок  и  признаний.
Снег  заморозит  миражи
И  даст  толчок  новых  мечтаний

На  белом  снеге  делаю  я  шаг
И  всё  я  умно  просчитаю.
К  твоему  дому  ставлю  шах
И  твоё  сердце  получаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556511
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2015

Не могу и не пойму

Не  могу  я  больше  не  могу,
Но  не  пойму  я  почему?
Не  пишу  я  больше,  не  пишу...
Что  же,  больше  не  ищу?

Не  страдаю,  не  пою,
Не  играю,  просто  я  живу,
Не  волнуюсь,  не  боюсь,
Равновесие  просто  я  держу.

Как  то  странно,  не  пойму  -  
Остановилась  я  или  иду?
Что  же  делать,  как  понять,
Как  же  музу  мне  поймать?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555745
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.01.2015

Жизнь до дна

Счастливый  кто  в  другой  мир  уносит
Память  о  нескольких  моментах  счастья...
На  этом  весь  наш  мир  построен  -  
Чередует  он  восторг  с  ненастьем.

Так  говорят  ведь  часто  люди,
В  тоске  и  горе  унывая.
Но  узнать  ведь  можно  повсюду  -  
В  каждом  моменте  и  лике  -  счастье!

Заглянем  в  глаза  самого  страшного  горя  -
А  в  нем  будущего  счастья  море.
Когда  мы  вспомним  муки  и  страдания  -  
Заметим  даже  там  -  миг  очарования.

Когда  мы  ждем  закат  не  значит
Что  луч  света  тщетен!
Ведь  даже  миллиарды  звезд  
Для  этого  все  светят!

Всё  для  нас...

В  один  прекрасный  день  я  поняла
Что  в  Бога  мигов  счастья  я  много  заняла...
Меня  любили,  я  себя  дарила,  
Я  радовалась,  плакала...

Я  жизни  нотки  все  и  ароматы  выпила...

Канва  -  то  красное,  то  черное,
То  трепетное,  то  знойное!
Как  же  прекрасно  это  сфумато,
Хоть  и  заметно  лишь  при  свете  заката!

В  любой  миг  я  готова  здесь  умереть
И  совсем  ни  о  чем  не  сожалеть!
Каждый  день  я  готова  к  счастью  идти  -  
Боль  и  ненастья  к  рассвету  нести.

В  жизни  бывала  я  винтиком,  инструментом,
Для  кого  то  была  я  расплаты  и  боли  моментом
Также  была  я  хозяйкой,  королевой  затей
Затевала  игриво  мириады  идей.

Для  одних  я  была  музой  любви,
Для  других  -  сущим  злом  для  несчастной  души.
Иногда  превращалась    в  ненасытную  страсть  куртизанки,
Спустя  время  омываясь  в  священных  прудах  христианки.

Я  знаю  вкус  слез  и  духовных  очищений,
Я  училась  у  лучших  Мастеров  всевозможных  направлений.
Я  испивала  бокалы  вина,  часто  до  дна!
С  теми  для  кого  веселье  весь  смысл  бытия.

Я  общалась  с  миллиардерами,  я  знаю  цену  ихнего  времени,
Я  общалась  с  низами  и  знаю  как  им.
Но  сегодня,  сейчас  я  здесь  с  Вами!
Так  должно  быть  -  каждый  должен  свое  место  найти.

Я  не  хочу  былых  повторений  -  
Я  открываю  дверь  новых  направлений!
Но  теперь  я  не  желаю  одна  испивать  кубок  счастья  до  дна!
Ищу  такого  же  безумно  (го)  счастливого  как  я!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555238
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 28.01.2015

Темная часть луны

Нет,  я  не  злюсь,  не  обозляюсь,
Не  мщу  и  не  страдаю,
Не  ненавижу  я  -  люблю,
Хочу  любить  и  всегда  жду.

Лишь  иногда  я  поражаюсь  -  
Как  человек  сам  от  себя  страдает,
Как  отравляет  сам  себя  -  
Не  верит  там,  где  вера  та  свята!

Не  любит,  а  как  трус  боится,
Не  ищет,  а  в  миру  гнездится.
Оправдания  ищет  сам  себе,
Обвиняя  всех  в  такой  судьбе.

Как  не  видит  он  второй  половины  луны,
Так  не  ведает  он  другой  части  души.
Обманом  называет  этот  мир,
Лжецам  желает  он  кровавый  пир.

Зачем?  не  надо!
Посмотри:  прекрасен  ты
Умен  и  статен,чист  и  добр,
Силен  и  мудр  как  сам  Софокл.

Да,  ты  таков!Ты  согласишься,  да?
Тогда  же  не  обманывай  себя!
Обман  не  в  мире,  он  в  тебе!
Открой  себя,  люби  и  верь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554660
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 25.01.2015

Я просто человек

Живу  я  в  этом  же  миру,
Но  слова  я  не  удержу.
Кто  то  рисует  иль  поет,
А  я  пишу  о  том,  как  человек  живет.

Судите,  осуждайте,
Не  чтите,  не  читайте.
Не  во  имя  славы  этот  стих,
Не  во  имя  денег  этот  миг.

Я  не  имею  права  поучать,
Я  лишь  имею  право  созидать.
Я  не  учитель,  я  даже  не  поэт,
Здесь  и  сейчас  -  Я  просто  человек!

Я  изливаю  мысли,  чувства,  боль  -  
Это  мой  поиск,  бой  с  собой.
Я  не  учитель,  даже  не  поэт
Здесь  и  сейчас  -  Я  просто  человек!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554302
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.01.2015

Князь мира сего

Кровавое  месиво,
Кровавые  дни,
Коварные  люди
В  коварном  пути.

Боевая  раскраска
Меч  и  стрела,
Одетая  маска  -
Жизни  струна.

Коварное  месиво
Во  имя  чего?
Смертельные  раны  -
Ради  него!

Незнанный  он  сфинкс,
Неопознанный  зверь
Дергает  ниточку  -  
Одеваешь  ты  шлем,
Дернет  ещё  -  
Возьмешь  ты  и  меч,
Скажет  он  что-то  -  
Убьешь  и  себя!

Дьяволом  зову  его  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554060
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.01.2015

РОСІЙСЬКО-РАДЯНСЬКИЙ ТЕРОРИЗМ

РОСІЙСЬКО-РАДЯНСЬКИЙ  ТЕРОРИЗМ  ЯК  СПОСІБ  ВЕДЕННЯ  ВІЙНИ  ТА  ОРГАНІЗАЦІЇ  ПЕРЕВОРОТІВ  НА  МАТЕРІАЛАХ  ІСТОРИЧНОГО  МИНУЛОГО  ТА  СЬОГОДЕННЯ  УКРАЇНИ

Російсько-українські  двосторонні  відносини  з  1991  року  мали  різні  періоди  тиску,  напруженості,  відносної  стабільності,  економічних  та  інформаційних  війн  тощо.  Все  це  в  свою  чергу  обов’язково  супроводжувалося  підкресленою  російською  зверхністю  та  зухвалістю  сусіда,  який,  перетворивши  історію  в  своїй  країні  на  проститутку,  вважає  себе  старшим  братом  (?!).  Не  зважаючи  на  все  це,  для  більшості  українців  було  шоком  дізнатися  про  те,  що  росіяни  організовують  агресію  проти  України,  порушують  територіальну  цілісність  та  винищують  українське  мирне  населення.  Крім  того,  агресія  Росії  щодо  України  викликала  неоднозначну  реакцію  на  міжнародній  арені.  Мало  того,  що  один  із  гарантів  української  безпеки,  Росія,  здійснив  віроломний  напад  на  Україну,  то  інші  гаранти  безпеки  та  в  цілому  ООН,  продемонстрували  більше  показну  стурбованость,  аніж  конкретні  рішучі  дії.  Тому,  звісна  річ  актуальність  даної  проблематики  не  підлягає  сумніву.
Мета  статті  полягає  у  з’ясуванні  основних  цілей,  методів  російської  агресії  та  особливостей  реакції  на  останню  в  Україні  та  світі.  Постановка  такої  мети  порушила  перед  нами  низку  завдань,  найважливіші  серед  яких  такі:  перевірка  терміну  «АТО»  на  доцільність,  з’ясування  витоків  російської  агресії,  її  основних  цілей  та  завдань,  аналіз  санкцій  країн  світу  та  політики  України  по  вирішенню  проблеми,  прогнозування  подальшого  розвитку  ситуації.
На  сьогоднішній  день  в  зв’язку  з  остаточною  історичною  незавершеністю  проблеми  бракує  наукових  праць  та  наукових  статей,  які  б  відображали  суть  подій  2014  року.  Але  в  той  же  час,  існує  низка  журналістських  робіт,  аналізу  політологів  та  документаційної  бази,  на  які  ми  спираємося  в  своїй  роботі,  для  того,  щоб  розпочати  писати  історію.  
Передусім  вважаємо  за  необхідне  визначитися  із  термінологією:  війна,  тероризм,  терор.  Так,  за  матеріалами  енциклопедій,  довідників  знаходимо  наступне:
«Війна́  —  складне  суспільно-політичне  явище,  пов'язане  з  розв'язанням  протиріч  між  державами,  народами,  національними  і  соціальними  групами  з  переходом  до  застосування  засобів  збройної  боротьби,  що  відбувається  у  формі  бойових  дій  між  їх  збройними  силами.  Це  специфічна  форма  вияву  соціальних  відносин,  у  якій  домінує  збройна  боротьба  як  продовження  політики,  що  підпорядковує  своїм  цілям  усі  сфери  суспільного  життя»  [25].
За  визначенням  Клаузевіца,  «Війна  є  продовження  політики  іншими  засобами»  [25].
Поряд  зі  збройною  боротьбою,  як  її  головним  і  вирішальним  засобом,  під  час  війни  ведуться  політична,  дипломатична,  економічна,  інформаційна  та  інші  види  боротьби,  які  підпорядковуються  її  цілям  та  інтересам.  У  цьому  сенсі  війна  —  це  організоване  озброєне  насильство,  метою  якого  є  досягнення  політичних  цілей  [25].  
Також    знаходимо  ознаки  вітчизняної  війни:  неспровокований  напад;  війна  тільки  на  своїй  території  (вигнання  ворога  зі  своєї  території  означає  закінчення  вітчизняної  війни);  можливість  участі  цивільного  населення  в  боротьбі  з  окупантом  (партизанський  і  підпільний  рух);  мета  війни  —  примусити  ворога  піти  з  території  країни.
Якщо  з  «війною»  все  очевидно  і  одностайно  у  науковців,  то  визначення  терміну  «тероризм»  —  питання  проблемне,  оскільки  в  наш  час  існує  понад  100  визначень  цього  явища.  Однак  жодне  з  них  не  підтримане  міжнародною  спільнотою  як  загальновизнане.  Українські  юристи  В.  Ємельянов  та  С.  Гавриш  зазначають  у  диспозиції  проекту  законодавчого  акту  України,  що  тероризм  розглядається  сучасною  наукою  в  трьох  аспектах:  як  злочинне  діяння,  як  терористичні  групи  (організації)  та  як  терористичні  доктрини.  В.  Ліпкан  пропонує  розглядати  тероризм  ще  і  як  від'ємне  соціально-правове  явище  і  не  зводити  його  лише  до  вчинення  вибухів  і  підпалів,  а  ті  дії,  про  які  йдеться  охоплювати  поняттям  «терористичний  акт»  [25].  Також  варто  розрізняти  тероризм  від  терору  —  політики  залякування,  придушення  політичного  супротивника  насильницькими  засобами.  Терор  —  насильство  влади  з  її  державним  апаратом  проти  народу  з  метою  придушення  не  тільки  опозиції,  а  й  усього  загалу,  з  метою  викликати  жах  і  змусити  полишити  думки  про  спротив.  Іншими  словами,  терор  —  насилля  з  боку  наділеного  владними  повноваженнями  («сильніших»).  Уперше  системний  політичний  терор  було  розгорнуто  якобинцями  під  час  Великої  французької  революції.  Прямими  їхніми  ідеологічними  нащадками  були  більшовики,  які  розгорнули  «червоний  терор»  з  метою  придушення  політичної  опозиції  і  поширення  більшовицької  влади  за  межі  захоплених  ними  Петербургу  і  Москви.  Жертви  владного  терору  обчислюються  багатьма  тисячами  ба  навіть  мільйонами  людей.
Натомість  тероризм  —  насилля  з  боку  «слабшого»  (без  владних  повноваженнь),  насилля,  що  виходить  від  опозиційних  прошарків  суспільства,  інколи  радикально  налаштованих  і,  вельми  нечисленних  і  які  зазвичай  не  мають  та  й  не  можуть  мати  підтримки  більшості  суспільства.  Тероризм  носить  політичну,  соціальну,  національну  чи  віросповідну  ознаки.  Тероризм  як  явище  переслідує  принаймні  три  основні  й  знакові  мети.  Перше  —  зчинити  тиск  на  органи  влади,  залякати  осіб,  наділених  владними  повноваженнями.  Друге  —  посіяти  страх  і  невпевненість  поміж  громадян,  лояльних  до  наявних  достойників.  Третьою  метою  є  бажання  викликати  співчуття  серед  своїх  потенційних  прихильників,  тобто  в  тому  прошарку  суспільства,  який,  як  уважається  ними,  піддається  гнобленню  або  дискримінації,  але  поступається  в  радикальності  террористам  [25].  
З  огляду  на  невизначеність  поняття  «тероризм»  ним  можна  охрестити  все  що  завгодно  за  для  того,  щоб  приховати  справжню  суть  проблеми,  або  налаштувати  населення  проти  вигаданих  терористів.  Давайте  пригадаємо  імя  одного  із  найвидатніших  терористів  на  сході  України,  а  саме  Олександра  Бородая,  який  є  громадянином  Росії,  генерал-майором  ФСБ,  а  сам  себе  і  своїх  побратимів  називає  «кризис-менеджерами»  і  не  приховує,  що  в  Криму  та  на  Донбасі  працює  одна  команда,  яка  давала  присягу  російському  народу:    «Сюда  я  пришле  как  кризисный  менеджер,  если  хотите  стартапер.  Многое  удалось  сделать  за  прошедшие  месяці,  ДНР  достоялась  как  государство»  [12].  
Так,  очевидним  з  його  слів  стає  факт  виконання  спеціального  завдання  ФСБ  Росії,  а  місцеве  декласоване  населення  з  ще  більш  декласованими  ватажками  на  зразок  Валерія  Болотова  та  Олександра  Захарченка  стає  маріонетками  у  «мирній»,  «демократичній»  грі  Кремля.  Точно  так  же  більшовики  захоплювали  владу  на  території  України.  Пропонуємо  розглянути  історичне  минуле,  на  якому  ми  ніяк  не  можемо  зробити  висновки  і  повторюємо  одні  й  ті  ж  помилки  та  провести  шокуючи  паралелі  із  сьогоденням.
Отож,  намагання  більшовиків  захопити  владу  в  Україні  у  1917  р.  Передумови.  7  (20)  листопада  1917  року  Українська  Центральна  Рада  проголосила  ІІІ  Універсал  про  створення  автономної  Української  Народної  Республіки  зі  столицею  в  Києві.  Це  викликало  роздратування  російського  уряду  —  більшовицької  Ради  народних  комісарів,  тому  вона  вирішила  захопити  владу  в  Україні  шляхом  збройного  повстання  в  Києві  [7,c.56].
2014  рік  –  передумови  російської  агресії.
Ключовою  передумовою  конфлікту  стала  дедалі  більш  недружелюбна  політика  путіністської  Росії  щодо  України,  яку,  з  огляду  на  зміст  російської  пропаганди  у  ЗМІ,  можна  назвати  просто  ворожою.  Агресивність  російської  політики  стосовно  України  вилилася  у  перші  жертви  з  боку  останньої  ще  за  часів  режиму  підконтрольного  Росії  Януковича.  
21  листопада  2013  року  в  Україні  розпочалися  антиурядові  протести  як  реакція  на  рішення  Кабінету  Міністрів  України  про  призупинення  процесу  підготування  до  підписання  Угоди  про  асоціацію  між  Україною  та  Євросоюзом  і  значно  поширилися  після  силового  розгону  демонстрації  в  Києві  вночі  30  листопада.  У  рамках  поняття  протестів  кінця  2013  року  відбувалися  зокрема  мітинги,  демонстрації,  студентські  страйки  [15].
16  січня  2014  року  в  Верховній  Раді  України  з  порушенням  установленої  процедури  голосування  було  прийнято  10  законів,  направлених  на  звуження  конституційних  прав  і  свобод  громадян,  а  сааме  закони  викликали  широке  обурення  в  українців,  і  спричинили  ескалацію  конфлікту.
До  19  січня  2014  протести  перейшли  в  бойові  протистояння  на  вулиці  Грушевського  в  Києві.  Внаслідок  цього  загинуло  6  осіб,  більше  1000  були  травмовані.  Ще  більш  кривавими  бої  стали,  починаючи  з  18  лютого,  за  два  дні  боїв  загинуло  більш  ніж  100  осіб  з  обох  боків.
Наслідком  перемоги  революції  стало:  відсторонення  президента  Януковича  від  влади  та  його  втеча  в  Росію,  відновлення  конституції  України  2004  року,  скасування  диктаторських  законів,  призначення  дострокових  президентських  виборів.  Зміна  влади  кардинально  зменшила  силу  впливу  Росії  на  Україну,  також  Віктор  Янукович  закликав  Володимира  Путіна  відновити  конституційний  лад  в  Україні  за  допомогою  Збройних  сил  Росії  [15].
Перебіг  подій  в  1917  році.  В  ніч  з  29  листопада  (11  грудня)  на  30  листопада  (12  грудня)  року  українські  війська,  лояльні  до  Центральної  Ради,  придушили  повстання,  а  заколотників  вислали  ешелонами  за  межі  України.  Більшовицькі  відділи  2-го  гвардійського  корпусу  під  проводом  Євгенії  Бош,  що  їхали  з  фронту  на  захоплення  Києва,  були  роззброєні  1-м  українським  корпусом  Павла  Скоропадського  біля  Жмеринки  і  відправлені  до  Росії.  30  листопада  (12  грудня)  року  спалахнуло  більшовицьке  повстання  в  Одесі,  яке  так  само  закінчилося  поразкою  більшовиків.
4  (17)  грудня  1917  року  Рада  народних  комісарів  Росії  надіслала  ультиматум  Українській  Центральній  Раді  за  підписами  Володимира  Леніна  і  Лева  Троцького.  Більшовики  вимагали  легалізувати  більшовицькі  військові  загони  в  Україні  й  припинити  їх  розброєння.  Зазначалося,  що  в  разі  невиконання  вимог  російський  радянський  уряд  вважатиме  Центральну  Раду  в  стані  відкритої  війни  проти  нього.  5  (18)  грудня  1917  року,  не  дочекавшись  відповіді  від  українського  уряду,  Рада  народних  комісарів  Росії  постановила  вважати  Українську  Центральну  Раду  своїм  ворогом.  Головнокомадувачем  радянських  військ  проти  України  було  призначено  Володимира  Овсієнка.  З  грудня  того  ж  року  біля  північно-східних  кордонів  Української  Народної  Республіки  стали  концентруватися  червоні  війська  [14,  c.43].
7  (20)  грудня  Українська  Центральна  Рада  відправила  відповідь  Раді  народних  комісарів  за  підписом  Володимира  Винниченка  та  Симона  Петлюри,  якою  відхилила  ультиматум.  Розпочалася  більшовицько-українська  війна.  Війська  Радянської  Української  Народної  Республіки  та  Радянської  Росії  концентрувалися  в  Харкові,  у  районі  Гомеля  і  підБрянськом.  Вони  нараховували  160  тисяч  вояків  і  складалися  з  частин  регулярної  Російської  імператорської  армії,  червоногвардійських  загонів  із  Росії  та  України,  загонів  балтійських  моряків.  Вище  політичне  керівництво  військом  здійснював  більшовик  Володимир  Овсієнко,  а  воєнне  —  есер  Михайло  Муравйов.  Тактика  більшовиків  полягала  в  просуванні  лініями  залізниць  і  встановленні  контролю  над  великими  промисловими  й  транспортними  центрами.  Ради  розраховували  на  допомогу  робітничих  загонів  у  цих  містах.
Воєнні  сили  УНР  складали  добровольчі  формування  Вільного  козацтва  та  українізовані  добровольчі  частини  Російської  імператорської  армії.  За  кількістю  війська  УНР  не  поступалися  радянським,  але  були  розпорошені  по  Україні,  тоді  як  більшовики  діяли  на  головних  стратегічних  напрямках.
8  (21)  грудня  1917  більшовицькі  червоногвардійські  загони  під  проводом  Володимира  Антонова-Овсієнка  вступили  доХаркова.  В  ніч  на  9  (22)  грудня  вони  заволоділи  містом.  12  (25)  грудня  1917  року,  за  сприяння  Ради  народних  комісарів  Росії,  більшовики  провели  в  місті  Всеукраїнський  з'їзд  Рад,  на  якому  проголосили  створення  Радянської  УНРзі  столицею  Харкові.  Українська  Народна  Республіка  на  чолі  з  Центральною  Радою  визнавалася  нелегітимною.  17  (30)  грудня  1917  року  Центральний  виконавчий  комітет  радянської  УНР  проголосив  маніфест  про  скинення  влади  Української  Центральної  Ради  і  Генерального  секретаріату.  Наявність  в  Україні  двох  центрів  влади  —  київського  національного  і  харківського  радянського  —  дала  змогу  російським  більшовикам  формально  залишатись  осторонь  війни,  представивши  її  як  внутрішній  конфлікт  [14,  c.56].
Перебіг  подій  в  2014  році.
Військовий  конфлікт  бере  за  початок  22  лютого  2014  року  з  встановлення  блокпостів  та  проросійських  сепаратистських  мітингів  23  лютого  в  Севастополі.  Далі  відбулось  захоплення  сепаратистами  Верховної  ради  АРК  та  вторгнення  російських  військ  на  півострів  Крим,  що  стало  наслідком  окупації  та  анексії  його  Росією.  Українські  війська  не  протидіяли  вторгненню,  частина  з  них  була  виведена  на  материкову  Україну,  а  частина  прийняла  російську  присягу.  В  наслідок  захоплення  Криму  було  вбито  2  українських  військових  та  2  цивільних  осіб.
23  лютого  2014  року  почалися  проросійські  та  проукраїнські  мітинги  (в  останніх  брала  участь  велика  кількість  кримських  татар  на  чолі  з  лідером  Меджлісу  Рефатом  Чубаровим).  27  лютого  невідомі  озброєні  люди  без  знаків  розрізнення  (ймовірно  колишні  бійці  спецпідрозділу  «Беркут»,  що  брали  участь  в  придушенні  протестів  у  Києві  («Беркут»  було  розформовано  25  лютого),  та  російські  спецпризначенці)  захопили  й  блокували  Верховну  Раду  Криму  та  інші  адміністративні  будівлі,  аеропорти  у  Сімферополі  та  Севастополі,  установи  зв'язку,  засоби  масової  інформації  тощо.  На  їхню  вимогу  до  Парламенту  Криму  прийшла  частина  депутатів,  що  проголосували  за  проведення  референдуму  про  розширення  автономії  Криму  25  травня  2014,  в  день  президентських  виборів  в  Україні.  При  цьому  присутність  кворуму  є  сумнівною,  оскільки  на  засідання  не  допустили  ЗМІ.  Невдовзі  було  двічі  змінено  дату  референдуму:  перенесено  спершу  на  30  березня,  а  потім  —  на  16  березня.  Також  було  змінено  формулювання  питання  —  замість  розширення  автономії  йшлося  про  приєднання  до  складу  Росії.  При  цьому,  оскільки  Україна  є  унітарною  державою,  питання  про  відокремлення  регіону  можна  вирішувати  лише  на  національному  референдумі.  З  огляду  на  це,  ще  до  проведення  референдуму  лідери  країн  ЄС,  США  та  багатьох  інших  визнали  його  незаконним,  а  його  результати  —  недійсними  [15].
У  ніч  на  27  лютого  будівлі  Верховної  Ради  та  Уряду  АРК  захопили  озброєні  невідомі  особи  та  встановили  на  будівлях  російські  прапори.  За  словами  народного  депутата  Сергія  Куніцина  адміністративні  будівлі  захопили  професійно  підготовлені  люди,  які  озброєні  автоматами,  кулеметами,  гранатометами  тощо.  За  повідомленнями  ЗМІ  центр  Сімферополя  було  перекрито  правоохоронцями,  піднятими  по  тривозі,  обмежено  рух  громадського  транспорту.
1  березня  2014  року  Рада  Федерації  РФ  підтримала  звернення  президента  Росії  Володимира  Путіна  про  дозвіл  на  застосування  Збройних  сил  Російської  Федерації  на  території  України.  Рада  національної  безпеки  і  оборони  України  у  зв'язку  з  агресією  з  боку  Росії,  ухвалила  рішення  привести  Збройні  сили  України  у  повну  бойову  готовність  та  розробила  «детальний  план  дій  на  випадок  прямої  військової  агресії  з  боку  РФ».
16  березня  2014  року  відбувся  «референдум»  про  статус  Криму,  на  якому  за  офіційними  даними  96,77%  жителів  АРК  та  міста  Севастополь  проголосували  за  возз’єднання  відповідних  територій  з  Російською  Федерацією.  17  березня  Верховна  Рада  АРК  проголосила  незалежність  Республіки  Крим,  а  18  березня  у  Георгіївській  залі  Московського  Кремля  Президент  Росії  Володимир  Путін  спільно  з  самопроголошеними  Головою  Ради  Міністрів  АРК  Сергієм  Аксьоновим,  спікером  Верховної  Ради  АРК  Володимиром  Костантиновим,  та  головою  СМДА  Олексієм  Чалим  підписали  Договір  про  прийняття  Республіки  Крим  до  складу  Росії.  21  березня  Рада  Федерації  Росії  прийняла  закон  про  ратифікацію  Договору  від  18  березня  та  закон  про  утворення  нових  суб'єктів  федерації  —  Республіки  Крим  та  міста  федерального  значення  Севастополь,  закріпивши  анексію  цих  регіонів  Росією  [15].
Наступним  етапом  протистояння  стали  проплачені  сепаратистські  мітинги  в  Донецькій,  Луганській,  Харківській,  Одеській,  Херсонській,  Миколаївській,  Дніпропетровській,  Запорізькій  областях,  що  розпочалися  з  1  березня  2014  року.  Почалося  захоплення  адміністративних  будівель.
12  квітня  почалось  вторгнення  російських  бойовиків  на  Донбас,  вперше  вони  були  помічені  в  Слов'янську.  11  травня  було  проведено  псевдореферендуми  про  незалежность  ДНР  і  ЛНР.  За  даними  яких,  за  незалежність  проголосувало  89,07%  і  96,2  %  відповідно.
До  речі,  лише  27  березня  2014  Генеральна  Асамблея  ООН  підтримала  територіальну  цілісність  України,  визнавши  Крим  і  Севастополь  її  невід'ємними  частинами.  За  відповідну  резолюцію  проголосували  100  країн-членів  ООН  зі  194.  Проти  проголосували  11  країн,  58  країн  утрималися,  решта  не  брала  участі  в  голосуванні.  Проте  практичних  результатів  цього  голосування  не  було  і  нема.  Це  швидше  нагадує  з’їзд  гуртка  по  політичній  демагогії.
Так,  очевидність  дублювання  історії  зрозуміла.  Свого  часу  Будда,  сказав  такі  слова:  «Хто  не  зрозумів  свого  минулого,  змушений  переживати  його  знову  і  знову».  Українці  переживають  свою  історію  знову  і  знову  не  тільки  з  1917  року.  Імперські  сценарії  колоніальної  політики  щодо  України  інтенсивно  почали  практикуватись  з  моменту  занепаду  Галицько-Волинського  князівства.  Якщо  вести  мову  про  російську  колоніальну  політику  щодо  України,  то  вона  розпочалася  в  інтенсивному  режимі  з  1654  року.  Не  вистачить  однієї  статті,  потрібна  ціла  книга  про  дублювання  історії  України  з  1654  року  до  наших  днів.  Звісна  річ,  це  пов’язано  насамперед  з  тим,  що  Російська  держава,  згодом  Російська  імперія,  Радянський  Союз  та  Російська  Федерація  через  свою  п’яту  колону  прямо  чи  опосередковано  визначали  історичне  невігластво  українців[1].
Історичне  невігластво  в  роки  залежної  України  ще  можна  логічно  зрозуміти.  Але,  відсування  історії  України  на  другий  план  в  освітній  політиці  міністра  освіти,  історика  Д.  Табачника  –  це  ганьба.  Крім  того,  після  героїчного    подвигу  українців  на  майдані  ситуація  не  змінилась  –  це  подвійна  ганьба.  Проте  це  вже  тема  для  іншої  статті  про  схожість  і  на  жаль  безрезультатність  революцій  2004  та  2014  рр.
Тепер  ми  повинні  дати  відповідь  на  головне  питання:  чи  називають  сучасні  історики  події  1917-1921  рр.  дії  більшовиків  тероризмом  місцевого  населення  на  території  України?  Звісно  такого  б  історика  за  шельмували  і  ганьба  переслідувала  б  його  професійну  діяльність.  Очевидно,  що  події  1917-1921  років  були  військовою  операцією  з  використанням  псевдо  ідеології  рівності  та  братерства  та  фіктивного  проголошення  більшовицької  влади  в  Україні  з  метою  підкорення  території.
Так,  події  2014  року  в  російсько-українських  відносинах  –  це  не  АТО,  це  війна.  А  якщо  точніше,  то  асиметрична  війна  (нерівна),  вітчизняна.  В  класифікації  військово-політичних  конфліктів  окремо  виділяють  воєнні  перевороти.  Звісна  річ,  що  із  зазначених  вище  фактів,  можна  стверджувати,  що  події  2014  року  –  це  не  тільки  війна,  а  й  воєнний  переворот.
Не  дарма  автор  на  початку  статті  звернула  увагу  на  визначення  такого  терміну  як  терор.  Війна  і  військові  перевороти  як  у  випадку  з  більшовиками  так  і  у  випадку  з  путінською  шовіністичною  агресією  супроводжувалися  терором.  Також  у  класифікації  військово-політичних  конфліктів  виділяють  і  збройний  терор.  Терор  –  це  надійний  засіб  для  підкорення  і  залякування  населення.  Більшовики  та  комуністи  користувалися  цим  методом  більше  70  років,  а  Російська  Федерація  вважає  себе  правонаступницею  СРСР  перейняла  естафету  і  старанно  виконує  завдання  по  терору  на  теренах  колишніх  радянських  республік,  починаючи  від  Закавказзя,  закінчуючи  Україною  [1].
Щодо  продовження  імперської  шовіністичної  політики  Російської  Федерації  зрозуміло.  Світова  спільнота  дуже  в’яло  відреагувала  на  російську  агресію.  Демонстрація  стурбованості  лише  після  трагедії  з  боїнгом  перетворилася  в  економічні  санкції  та  санкції  проти  конкретних  осіб  в  Російській  Федерації.
В  порівнянні  з  санкціями,  введеними  США,  європейські  санкції  до  агресора  є  більш  м'якими,  що  пояснюється  значною  залежністю  економік  країн  ЄС  від  Росії  та  прямим  підкупом  Росією  окремих  європейських  політиків.  
Так,  ми  помічаємо,  що  не  зважаючи  на  те,  що  Російська  Федерація,  США  та  Великобританія  являться  гарантами  безпеки  України,  тривалий  проміжок  часу  від  поглинання  Криму  до  розгортання  та  організації  переворотів  на  Сході  України,  ці  країни  та  інші  європейські  держави  виражали  лише  стурбованість  подіями  і  закликали  українську  владу  сідати  за  стіл  переговорів  з  так  званими  «сепаратистами»  на  чолі  з  генерал-майором  ФСБ  О.  Бородаєм.  Очевидним  є  політика  цинізму,  зневаги  до  України,  моральних  чеснот  та  міжнародного  права.  Один  з  гарантів  української  безпеки  розчленовує  незалежну  державу,  а  інші  «гаранти»  цинічно  допомагають.
Але,  знову  ж  таки  най  ганебнішим  фактом  є  навіть  не  це,  а  те,  що  Україна  сама  не  вводить  жодних  суттєвих  санкцій  проти  РФ  [19].    Ми  не  оголосили  воєнний  стан,  захистили  на  саміті  НАТО  свого  агресора,  ведемо  переговори  зі  злочинцями,  знищуємо  квіт  української  нації  як  гарматне  м'ясо.  Навіть  Міжнародна  правозахисна  організація  Amnesty  International  визнала  події  на  сході  як  міжнародний  збройний  конфлікт.    Про  це  йдеться  у  спеціальній  заяві  на  офіційному  сайті  організації,  що  датована  7  вересня  2014  року:  «Докази,  якими  ми  володіємо,  вказують  на  те,  що  Росія  розпалює  конфлікт  шляхом  прямого  втручання,  а  також  шляхом  підтримки  сепаратистів  на  сході  України.  Росія  має  зупинити  безперебійний  потік  озброєння  та  іншу  допомогу  сепаратистам,  оскільки  саме  вони  вдаються  до  тяжких  порушень  прав  людини  в  регіоні».  Тому  не  дивно,  що  поведінка  України  не  викликає  поваги  ні  в  лідера  Російської  Федерації,  який  цинічно  порушує  перемир’я,  ні  в  світових  лідерів.  Найсуттєвішою  санкцією  України  щодо  РФ  має  стати  газова  незалежність.  Однак,  за  рішенням  останньої  зустрічі  в  Берліні  26  вересня  2014  року  в  рамках  РФ  –  Україна  –  ЄК,  Україна  забов’язалася  погасити  борг  в  розмірі  3,  1  млрд.  дол.  та  закупити  5  млрл.  кубометрів  газу.  Коментарі  на  наш  погляд  тут  зайві.
В  пошукових  системах  інтернету  ім’я  Обами  все  частіше  почало  фігурувати  після  подій  в  Україні  зі  словами  «слабак».  Так  як  ми  вже  зазначили  безпеку  Україні  ніхто  не  гарантує,  тому  що  Україна  стала  лише  розмінною  монетою  в  геополітичних  іграх  між  США,  ЄС  та  Російською  Федерацією.  Агресія  РФ  покликана  на  демонстрацію  сили,  авторитету  та  геополітичної  міці  РФ.  РФ  потрібна  постійна  зона  дестабілізації  в  Україні,  що  дає  можливість  контролювати  країну.  Тому  ситуація  на  сході  буде  зберігатися  тривалий  час  як  гаряча  точка  а  згодом  як  зона  постійного  потенційного  конфлікту,  все  буде  залежати  лише  від  бажання  В.  Путіна.
Позиція  США  та  ЄС  покликана  в  першу  чергу  на  захист  власних  інтересів  і  обрання  найкомфортнішого  методу  нейтралізації  РФ  і  кількість  жерт  в  Україні  їх  не  обходить.  Так,  реальна  допомога  країн  Заходу  зводиться  по  суті  до  стурбованості  та  гуманітарної  підтримки.
Конфлікт  між  Російською  Федерацією  та  США  набув  особливого  звучання  та  загострення  після  ситуації  в  Сирії.  Україна  є  продовженням  цього  конфлікту.  Можна  припустити,  що  Путін  своєю  агресією  хочу  вийти  на  провідний  рівень  в  геополітиці,  розрахувавши  можливі  втрати.  США  конфлікт  в  Україні  може  бути  вигідний,  чим  довше  він  триває  тим  більше  санкцій  можна  оголосити,  руйнуючи  режим  в  Росії  з  середини.  На  замітку:  За  даними  Світового  Банку  в  2013-му  році  сумарний  ВВП  складав:
ВВП  США:  $  16  трлн.  800  млрд.  000  млн.
ВВП  країн  ЄС:  $  17  трлн.  335  млрд.  420  млн.
ВВП  Росії:  $  2  трлн.  096  млрд.  777  млн.
За  попередніми  розрахунками,  через  введення  європейських  санкцій  РФ  втратить  €  23  млрд  (1,5%  ВВП)  в  2014  році  і  майже  €  75  млрд  (4,8%  ВВП)  в  2015  році.  При  цьому  втрати  самих  країн  ЄС  будуть  істотно  нижчими  —  не  більше  0,4%  свого  ВВП.  Втрати  США  через  введення  санкцій  виявляться  істотно  меншими  —  через  слабку  залежність  економіки  США  від  Росії.
На  країни  ЄС  припадає  близько  половини  російського  експорту  та  імпорту.  На  2012  рік  товарообіг  Росії  з  ЄС  складав:
загальний  товарообіг  (експорт  +  імпорт):  336,5  млрд.  євро;
експорт:  213,3  млрд.  євро;  ЄС  посідає  перше  місце  у  зовнішній  торгівлі  Росії;
імпорт:  123,2  млрд.  євро;  Росія  займає  третє  місце  у  зовнішній  торгівлі  ЄС  (після  США  і  Китаю).
В  2012  році  основу  експорту  Росії  до  ЄС  становили  товари  сировинної  групи,  насамперед  паливно-енергетичні.  В  імпорті  з  ЄС  домінували  машини  й  устаткування,  хімічні  та  продовольчі  товари,  готові  вироби.
Близько  75%  прямих  іноземних  інвестицій  в  Росію  становлять  інвестиції  з  країн-членів  ЄС.
Імпорт  послуг  з  ЄС  до  Росії  в  2011  році  становив  24  млрд.  євро,  з  Росії  до  ЄС  —  14,2  млрд.  євро.
Крім  того,  підтримка,  хоч  і  відносна,  України,  дає  можливість  маніпулювати  лідерами  нашої  країни.
Завжди  помилкою  України  було  плекання  великих  надій  на  країн  союзниць,  які  за  підписаними  договорами  гарантували  нам  безпеку.  Достатньо  згадати  Березневі  статті  Б.  Хмельницького  в  1654  році  за  якими  Російська  держава  гарантувала  військову  підтримку  у  боротьбі  у  боротьбі  Гетьманщини  і  Речі  Посполитої.  Закінчилась  така  «підтримка»  поділом  України  між  Росією  та  Річчю  Посполитою.  Згадаємо  «свіжіший  факт».  М.  Грушевський,  видатний  історик,  але  невдалий  український  політик,  тривалий  час  зважав  на  офіційну  позицію  послідовників  Лютневої  революції  чи  жовтневого  превороту.  Це  нагадує  позицію  українських  президентів  і  можновладців  з  1991  року  і  по  нині  [10,  c,37].
Так,  М.  Грушевський  дав  команду  знищити  полк  імені  П.  Полуботка,  який  виступав  за  проголошення  незалежності,  за  допомогою  російських  збройних  сил.  Зараз  же  українська  влада  знищує  українців  руками  РФ  (згадаємо  безславні  перемир’я,  ),  не  роблячи  конкретно  нічого  для  вирішення  ситуації,  яка  склалася  [14,  c.  45].
За  таких  умов  варто  було  б  діяти  або  ж  за  грузинським  сценарієм  відразу  (оголосити  воєнний  стан,  розірвати  дипломатичні  відносини),  а  не  віддавати  безславно  Крим,  а  потім  віддавати  на  винищення  своїх  людей  в  асиметричній  війні.  Крім  того,  на  момент  так  званого  АТО  вже  була  очевидною  байдужа  позиція  гарантів  безпеки  України  (яка  була  точно  ж  такою  в  російській  агресії  в  Грузії).
Досвід  М.  Грушевського  в  контексті  недоцільності  формування  українських  збройних  сил  дуже  близький  політичним  лідерам  правонаступникам  М.  Грушевського.  Чим  це  закінчилось  для  України  в  1917-1921  рр.  і  в  2014  р  –  очевидно.
Зясуємо,  які  перспективи  відкриває  російсько-українська  війна  перед  світом.  Після  розвалу  Радянського  Союзу  в  зявилася  наукова  праця  «Кінець  історії».  Ще  б  пак,  закінчилась  величезна  ера  протистояння  та  напруження.  Зараз  же  виникає  питання:  чи  не  повертається  воно  знову?  Чи  не  перетворюється  світ  з  багатополюсного  в  двополюсний  і  які  назви  у  цих  полюсів.
На  думку,  З.  Бжезінського,  Російська  Федерація  –  це  тоталітарний  пережиток,  якого  не  за  горами  чекає  доля  таких  же  революційних  подій  як  в  Україні.  Але  чи  це  так  насправді?  Так,  для  того,  щоб  в  країні  змінилася  форма  правління  потрібна  ментальна  революція.  В  Європі  тільки  з  ХVIII  починає  поступово  змінюватись  уклад  життя,  імперії  відходять  у  небуття,  а  гарантоване  виборче  право  і  соціальні  гарантії  населення  отримує  тільки  на  початку  XX  століття.  Проте  це  не  було  актом  прийняття  законів,  це  було  результатом  політичної  зрілості  населення.  Це  було  показником  високого  рівня  політичної  свідомості.  Тому  в  Україні  після  70  років  тоталітарного  режиму  і  більше  пів  тисячоліття  панування  інших  народів,  перший  блин  державного  будівництва  виходить  невдалим,  бо  політична  свідомість  недостатньо  визріла.  Але  з  РФ  ситуація  зовсім  інша.  В  цій  країні  з  XV  століття  сформувалась  великодержавна  ідея  «Москва  –  третій  Рим»,  згідно  з  якою  населенню  цієї  країни  насаджувалася  віра  в  свій  особливий  статус  та  боготворіння  глави  держави  [8,  c.132].  В  результаті  це  перетворилося  в  сучасний  російський  шовінізм.  На  замітку:  «Шовінізм  –  це  ідеологія  яка  пропагує  національну  перевагу  однієї  нації  над  іншими  і  обґрунтовує  право  на  дискримінацію  та  пригнічення  інших  націй.  Як  політичну  ідеологію  використовують  агресивні  антидемократичні  сили  для  розпалювання  міжнаціональної  ворожнечі.  Особливо  широко  культивується  урядом  і  політичними  партіями  під  час  підготовки    до  загарбницьких  війн  і  виправдання  поневолення.    Шовінізм  –  це  крайня  форма  націоналізму.  Націоналізм  –  це  ідеологія  і  напрямок  політики,  базовим  принципом  якого  є  теза  про  цінність  нації  як  найвищої  форми  суспільної  єдності  та  її  первинності  в  державотворчому  процесі.  Як  політичний  рух,  націоналізм  прагне  до  відстоювання  інтересів  національної  спільноти  у  відносинах  з  державною  владою»[25].
В  зв’язку  з  цим  можна  посперечатися  з  З.  Бжезінським.  РФ  як  правонаступниця  СРСР  та  Російської  імперії  з  шовіністичною  ментальною  основою,  якій  більше  пів  тисячоліття  навряд  чи  зміниться  в  найближчий  осяжний  для  сучасних  українських  поколінь  час  [20].  Принагідно  в  даному  випадку  на  підтвердження  нашої  точки  зору  зацитувати  О.  Бородая,  який  закінчив  філософський  факультет  МДУ  і  в  рамках  РФ  є  видатним  політичним  оглядачем  і  журналістом  завдяки  пропагуванню  шовіністичних  ідей.  Якостей  фахівця  політолога,  на  жаль,  нам  знайти  не  вдалося:  «Если  вы  помните,  Россия  получала  в  свои  объятья  Украину,  а  Украина  бросалась  в  объятья  России  только  тогда,  когда  Запад  дожимал  Украину  до  такого  состояния,  когда  уже  просто  деваться  было  некуда.  Так  произошло  в  своё  время  при  Богдане  Хмельницком  во  время  Переяславской  Рады.  Сейчас  такого  украинцы  не  ощущают.  Они  пока  не  ощущают,  что  поляки  им  крутят  чубы,  запирают  церкви  и  насилуют  их  баб.  В  этом  смысле  украинцы  не  похожи  на  собаку  Павлова.  Собака  Павлова  от  электрического  разряда  учится,  что  есть  нельзя  или  наоборот  можно.  Украинцы  же  постепенно,  пыхтя  и  охая,  двигаются  все  эти  годы  в  Европу.  Двигаются,  но  каждый  раз  от  каждого  очередного  шага  по  этому  пути  они  получают  массу  минусов.  Тем  не  менее,  упорно  по  нему  идут.  Это  связано,  конечно,  не  с  абсолютным  идиотизмом  украинцев,  который  им  кто-то  вменяет.  Это  связано  как  раз  с  тем  самым,  уже  упомянутым,  индивидуализмом  и  тяге  к  свободе.  Если  же  говорить  о  России,  то,  конечно,  для  нас  Украина  –  важнейший,  жизненный  ресурс,  который  упускать  мы  не  имеем  права.  Этот  ресурс,  кстати  сказать,  прежде  всего,  не  экономический,  а  ресурс  демографический,  потому  что  на  Украине  без  малого  пятьдесят  миллионов  славянского  населения,  в  котором  мы,  в  нашей  современной  демографической  ситуации,  крайне  остро  нуждаемся.  Грубо  говоря,  это  пятьдесят  миллионов  абсолютно  нормальных,  вменяемых,  работоспособных,  близких,  родных  нам  по  менталитету  людей,  с  которыми  мы  можем  спокойно  и  нормально  жить  вместе  в  одной  стране  и  делать  одно  общее  дело.  Мы  в  них  нуждаемся.  Но  тут,  честно  говоря,  есть  сомнение  в  желании  самих  украинцев.  Однако,  похоже,  мы  уже  приволокли  украинцев  к  себе  и  теперь  будем  вынуждены  за  них  отвечать.  Более  того,  тут  есть  ещё  один  интересный  момент  –  мы  теперь  будем  вынуждены  их  кормить  и  кормить  хорошо.  Кормить  не  только  одного  Януковича,  но  и  всю  Украину  в  целом.  
Безусловно,  украинцев  надо  считать  частью  великого  русского  народа,  иными  словами  -  суперэтноса.  Украинцы  являются  фактически  субэтносом  в  составе  русского  суперэтноса»  [3].
А  тепер  пропонуємо  вашій  увазі  коментарі  до  праць  шовініста  Бородая,  які  відображають  справжнє  ставлення  росіян  до  українців:  «Никакой  тяги  к  свободе  у  украинцев  нет.  Я  давно  пытался  вникнуть,  чем  отличаются  украицы  от  русских  и  понял,  что  современные,  они  просто  напросто  мелковаты  и  торговаты  относительно  нас;  В  России  многие  ошибаются,  принимая  украинцев  за  единый  народ.  Между  тем,  на  современной  Украине  с  трудом  уживаются  два  народа:  малороссы  и  галичане.  Малороссы  наши  кровные  братья,  это  спокойные  работящие  люди.  А  вот  галичане  -  ближе  к  полякам.  Они  даже  говорят  на  другом  языке.  Беда  в  том,  что  галичане  пассионарны.  Их  исстари  называли  «бойками».  Уж  очень  они  бойкие.  Это  торгаши,  пройдохи»  [3].
Успіху  реалізації  шовіністичної  російської  ідеї  в  Україні  сприяли  українці.  Україна  в  обличчі  своїх  «легендарних»  лідерів,  починаючи  з  М.  Грушевського,  бездарно  продала  державу,  здавши  всі  ключові  позиції,  а  ті  що  залишились,  поділила  між  «братвою».  Так,  пригадаймо  асоціативний  ряд  пов'язаний  з  вищесказаним:  чорноморський  флот,  занедбання  української  армії,  постійні  газові  маніпуляції,  шантаж,  інформаційні  та  торговельні  війни,  позаблоковий  статус  України,  «злив»  помаранчевої  революції,  зрив  підписання  домовленостей  з  ЄС,  російський  медіа  простір,  проросійська  комуністична  партія  і  т.д.
РФ  Україна  цікавить  не  тільки  як  територія  та  трудові  ресурси.  Україна    знаходиться  на  четвертому  місці  в  Європі  за  обсягами  сланцевого  газу  після  Норвегії,  Польщі  та  Франції.  Покладами  сланцевого  газу  надзвичайно  зацікавлені  європейські  нафтогазові  компанії.  Сланцевий  газ  –  гарантія  базової  незалежності  від  РФ.  Звісна  річ,  подібна  ситуація  не  в  економічних  інтересах  Росії.  Але,  все  ж  таки  на  сьогоднішній  день  30  %  газу  в  Європі  російського  походження,  тому  РФ  вдається  тиснути  на  цей  регіон.  Європі  потрібна  Україна  в  якості  ресурсу,  РФ  потрібна  Україна  в  якості  ринку  збуту,  ресурсу  і  як  спосіб  послаблення  ЄС,  як  запорука  подальшого  газового  шантажу.  До  речі,  наприкінці  вересня  на  сторінках  української  правди  з’явилась  новина  про  те,  що  ЛНР  хоче  відключити  Луганщину  від  газу  і  переключитися  на  Росію  (http://www.epravda.com.ua/news/2014/09/28/494420/).  США  не  зацікавлені  в  могутній  РФ,  ЄС  не  зацікавлений  в  проблемах  з  газовими  поставками  з  Росії  в  сучасних  умовах.  Тому  зараз  і  відбувається  затягування  процесу,  так  звані,  «дипломатичні  шлюбні  танці»,  в  яких  Україна  виступає  маріонеткою.  
Звісна  річ,  що  з  таким  «могутнім»  міжнародним  гравцем  як  Україна  рахуватися  ніхто  не  буде.  Ті,  хто  продає  Україну,  за  неї  не  воюють  «з  рогатки»  на  сході  України,  від  «легендарної»  зовнішньої  і  внутрішньої  політики  страждає  лише  народ,  до  якого  не  має  діла  нікому.  А  всі  міжнародні  раунди,  переговори,  гарантії,  ООН  і  міжнародне  право  не  варте  ломаного  гроша,  як  показує  сучасність.  За  напад  СРСР  на  Фінляндію  на  передодні  німецько-радянської  війни,  Радянський  Союз  визнали  агресором  і  виключили  з  Ліги  Націй.  Потім  після  Другої  світової  війни  Лігу  Націй  ліквідували  як  неефективну.  Чи  доцільним  є  взагалі  існування  ООН  після  російсько-грузинської  та  російсько-української  війн?  Якщо  світ  закриває  очі  на  насильство  і  думає  лише  за  свої  інтереси,  то  тоді  давайте  речі  називати  своїми  іменами.  Так,  світом  править  як  і  в  добу  первіснообщинного  ладу  –  жадоба  наживи  і  ради  цього  світові  лідери  без  краплі  сумніву  готові  принести  в  жертву  кров  десятків  тисяч  невинних  людей.  
Сьогоднішня  ситуація  в  Україні  є  закономірною.  Понад  20  років  Україна  працювала  на  олігархів,  які  і  далі  продовжували  грабувати  державу,  гірше  завойовників,  сформувавши  експортоорієнтовану  економіку  і  нічого  не  зробивши  для  захисту  національних  інтересів.  2014  рік  –  визначальний  рік  в  історії  України.  Або  ми  сформуємося  як  нація,  яка  готова  не  словом,  а  ділом  захищати  свої  національні  інтереси,  не  проводячи  до  влади  олігархів,  які  завели  країну  в  глухий  кут,  або  Україну  як  завжди  чекає  проживання  історичного  минулого.  В  якості  прикладу  нам  повинні  слугувати  досвід  Польщі,  країн  Прибалтики,  Грузії.  Ми  повинні  перетворитися  з  сировинного  придатку  РФ,  не  в  сировинний  придаток  ЄС,  ми  повинні  стати  в  повному  сенсі  цього  слова  незалежною  державою  з  демократичним  суспільством  з  міцним  інститутом  громадянського  суспільства,  яке  захищає  інтереси  свого  народу.  Якщо  цього  не  усвідомить  сучасна  псевдо  еліта  України  та  зміни  не  відбудуться  еволюційним  шляхом,  то  можна  вважати  що  сезон  революцій  в  Україні  тільки  розпочався  і  не  важливо  в  складі  якого  союзу  вона  є  була  чи  буде.

Література:
1. Алиса  Лукашенко.  Украинская  демократия  по-советски  /  Алиса  Лукашенко  //[Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу  http://www.vovremya.info/art/1199521255.htm
2. Алиса  Лукашенко.  По  каким  понятиям  живет  украинец  /  Алиса  Лукашенко  //  Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу  http://www.vovremya.info/art/1198771236.html
3. Александр  Бородай.  Самостийная  стихия/  Александр  Бородай  //  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  http://az.lib.ru/s/starickij_m_p/text_0040.shtml
4. Бойко  О.  Д.  Історія  України:  Посібник  для  студентів  вищих  навчальних  закладів.  —  К.:  Видавничий  центр  «Академія»,  2002.  –  548с.
5. Забужко  О.  Філософія  української  ідеї  та  європейський  контекст:  Франківський  період  /  О.  Забужко.  –  К.:  Наукова  думка,  1992.  –  С.107.
6. История  России  /  под.  ред.  А.Века.  –  Минск:  Харвест,  2007  –  С.517.
7. Литвин  В.  М.,  Мордвінцев  В.  М.,  Слюсаренко  А.  Г.  Історія  України.  Навчальний  посібник.  —  К.,  2002.  –  658с.
8. Лукашенко  А.І.  Вплив  плебсологічних  аспектів  російської  національної  ідеї  на  генезис  української  державності  /  А.І.  Лукашенко  //  Плебсологічне  осмислення  перспектив  розвитку  Української  держави.  –  К.,  2010.  –  Вип.3.  –  С.128-135.
9. Лукашенко  А.І.  Проблема  української  само  ідентифікації  в  межах  світових  інтеграційних  процесів  /  Лукашенко  А.І.  //  Проблеми  міжнародних  відносин.  –  К.:  КиМУ,  2010  –  С.219-232.
10. Медвідь  Ф.  Українська  національна  ідея  як  детермінанта  державотворчих  процесів  /  Ф.  Медвідь  //  Політичний  менеджмент.  –  2005.  -  №1.  –  С.34-43.
11.  Новейшая  история  XX  века  /  под  ред.  А.Века.  –  Минск:  Харвест,  2008.  –  642с.
12. Олег  Меньшов.  Мирный  бородай  уступил  военному  /  Олег  Меньшов  //    [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  http://www.gazeta.ru/politics/2014/08/07_a_6166445.shtml  
13. Палій  Г.О.  Проблема  формування  української  політичної  нації:  аспект  загальнонаціональної  ідентичності  /  Г.О.  Палій  //  Політичний  менеджмент.  –  2003.  -  №1.  –  С.93-100.
14. Політична  історія  XX  століття:  Навчальний  посібник.  /  В.  Ф.  Салабай,  Л.  О.  Панчук,  Я.  А.  Титаренко  та  ін.  —  К.,  2001.  –  436с.
15. Санкции  в  святи  с  украинскими  событиями  2014  года.  //[Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  https://ru.wikipedia.org/
16. Сидоренко  Юрій.  Чия  ідея  сильніша  -  українська  чи  російська?  /  Юрій  Сидоренко  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  http://www.pravda.com.ua/columns/2010/05/17/5047164/
17. Семенченко  Г.М.  Плебсологічні  роздуми  про  українську  національну  культуру  і  процеси  соціального  забезпечення  населення  //  Плебсологічна  оцінка  сучасної  світової  фінансово-економічної  кризи  і  завдань  стратегічного  менеджменту:  Друга  Всеукраїнська  науково-практична  конференція  (24  квітня  2009  р.):  Матеріали  доповідей  та  виступів.  Випуск  2.  –  К.:  Київський  університет,  2009.  –  С.  133-135.
18. Філософія  політики:  Короткий  енциклопедичний  словник  /  [під  ред.  Андрущенко  В.П].  –  К.:  Знання  України,  2002.  –  562c.
19. Чем  грозят  санкции  Украины  против  России.  //  Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  http://forbes.ua/nation/1376642-chem-grozyat-sankcii-ukrainy-protiv-rossii-obeim-storonam
20. Чорновіл  В.  Українці  на  перетині  національних  інтересів  //  Рух.    -№28.  –  1995.  -  С.  2  –  4.
21. Шаповал  О.Р.  Про  економічно-фінансову  кризу  і  необхідність  розвитку  плебсології  //  Плебсологічна  оцінка  сучасної  світової  фінансово-економічної  кризи  і  завдань  стратегічного  менеджменту:  Друга  Всеукраїнська  науково-практична  конференція:  Матеріали  доповідей  та  виступів.  Випуск  2.  –  К.:  Київський  університет,  2009.  –  С.  38-42.
22.  Щокін  О.В.  Сучасна  світова  криза  і  окремі  критерії  влади  /  О.В.  Щокін  Плебсологічна  оцінка  сучасної  світової  фінансово-економічної  кризи  і  завдань  стратегічного  менеджменту:  Друга  Всеукраїнська  науково-практична  конференція:  Матеріали  доповідей  та  виступів.  Випуск  2.  –  К.:  Київський  університет,  2009.  –  С.  100-103.  
23. Шкляр  Л.Є.  Етнодержавознавство  /  Л.Є.  Шкляр.  –  К.,  2001.  –  242с.
24. Ярмоленко  Н.К.  Аналіз  сучасних  тенденцій  етнополітики  /  Н.К.  Ярмоленко  /  Соціальні  виміри  суспільства.  Збірник  наукових  праць.  –  Вип.5.  –  К.:  Інститут  соціології  НАН  України.  –  2002.  –  516с.
25. Шовінізм.  //  Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу:  http://uk.wikipedia.org/wiki/Шовінізм
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2015

Болью сердца…

Ныло  сердце  от  адской  боли,
Разрывалось  оно  на  части,
Извивалась  душа  от  скорби  -  
Большее  невозможно  ненастье!

Казалось  -  мир  рухнул  в  мгновение!
Жизнь  и  люди  -  тускнели,
Он  исчез  в  другом  измерении,
Мои  будни  чернели...

Мое  тело  забыло  ласки  -  
Оно  ныло  душевной  мукой!
Вся  истерзана,  покореженна
Болью  ходила  измучена  ...
Болью  сердца...

Ты  сказал  -  не  хочешь  портить
Жизнь  мне  собою!
Я  спросила:  "Как  же  можно  
Жизнь  испортить  Любовью?"

Ты  был  моей  болью,  самой  первой  любовью,
Моей  лучшей  наукой  и  самой  страшной  мукой!

Прошли  годы...ты  остался  таким  же...
Звонишь  ещё  чаще,
Готов  идти  на  уступки,
А  не  так  как  раньше...

Но  в  твоих  глазах  для  меня  -  всё  угасло!
И  сердце  мое  не  стучит  из  твоим  в  ритме  вальса.
Ты  остался  таким  же...звонишь  ещё  чаще,
А  я  стала  другой,  лучше  чем  раньше!

Ты  был  моей  болью,  самой  первой  любовью,
Моей  лучшей  наукой  и  самой  страшной  мукой!

Я  тебя  вспоминаю  теперь
Лишь  как  одну  из  ступеней
К  самой  важной  любви  моей
Любви  всего  сердца  велений!

Ныло  сердце  от  адской  боли,
Разрывалось  оно  на  части,
А  теперь  сердец  стало  двое
Им  не  страшны  боль  и  ненастье!

Ты  был  моей  болью,  самой  первой  любовью,
Моей  лучшей  наукой  и  самой  страшной  мукой!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553757
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.01.2015

О вечной любви

Земной  шар  вращается  вокруг  орбиты,
Вверх  и  вниз  опускаются  литосферные  плиты,
Атмосфера  клокочет  газом  и  паром,
Лев  за  зеброй  несется  накалом.

Ручной  труд  сменяют  машины
От  чумы  человек  нашел  чудовакцину.
Уже  лев  прирученный,  а  зебра  жива
Только  о  другом  теперь  суета...

Войны  на  копьях  сменились  ракетой,
Рицари  чести    купились  монетой.
Подати  превратились  в  гонку  к  успеху,
Испарились  все  кодексы  человечеству  к  смеху.

Время  летит  пощады  не  зная,
А  человечества  миг  все  же  тайна  другая.
Нежностью,  взглядом  её  покорили
В  обьятиях  навеки  её  растворили.

Катастрофы,  цунами,  война,  геноцид
Всё  пара  земная  снесла  в  один  миг.
Тысячелетия  страданий  и  боли
Вынесли  двое...

Земной  шар  вращается  вокруг  орбиты,
Вверх  и  вниз  опускаются  литосферные  плиты.  
Пока  всё  покрывается  дымкой  веков  -  
Нас  уже  не  двое  -  мы  уже  втроем,

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553446
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2015

Ему!

Бушует  страсть  и  кровь  кипит
Ведь  наша  встреча  -  это  счастье,
А  наша  нежность  как  огонь
Жжет  выжигая  все  напасти.

Когда  мы  вместе  жизнь  проста,
Ругаясь,  ссорясь  мы  всегда  
Находим  милые  слова
И  снова  страсть...

Она  как  зной,  как  буря
Как  пожар,  что  жжет
И  не  зжигает  до  конца...
Как  цунами,  что  накрывает
И  капли  трезвости  не  сохраняет!

И  это  бой  с  тобой  во  всем  -
В    ложе,  жизни  и  при  том  
Игра  мне  наша  по  душе...
Так  ярко  казалось  можно  лишь  во  сне...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552891
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.01.2015

Очищение

Tabula  rasa  -  миг  прекрасен,
Прекрасен  тем,  что  не  опасен,
Спасенный  миг  души  и  плоти,
Оплот  тепла  и  вечности  в  природе.

Katarsis  -  душевный  зной,
Жалящий  словно  крапивой,
Стирающий  ество,
Запирая  бесовство.

Verum  -  это  миг,
В  котором  ты  постиг:
"Я  тут  остался  б  вечность"
В  покое  бесконечном.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551944
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 16.01.2015

Я - ТВОЯ!

Я  буду  нежностью,
Я  стану  сказкой,
Я  всегда  буду  мечтой!
Я  не  устану  от  твоей  ласки
И  буду  ласкать  как  прибой.
Я  буду  жадно  ждать  каждой  встречи
Все  мечты  твои  в  жизнь  воплощать.
И  мы  неустанно  с  тобой  каждый  вечер
Будем  коктейль  страсти  до  дна  выпивать!

Я  -  твоя  нежность,
Я  -  твоя  сказка,
Я  -  твоя  прекрасная  мечта!
Ты  нашел  меня  и  я  счастлива  -  
Я  только  твоя  навсегда![b][/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551931
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 16.01.2015

Кіт, віскі і Любов

В  мене  живее  три  базових  коти:
Чорний  білий  і  рудий  –  всі  вони  брати!
Білий  плаче,  рижик  скаче,  чорний  ніжно  муркотить
І  ночами  він  не  спить  –  все  хазяйку  сторожить!
Коли  білий  впав  у  ванну,  рижий  ловив  мух,
Чорний  мріяв  як  з  хазяйкой  на  морях  гульнуть.
Білого  відправив  в  переходах  нить,
Рижика  напряг  у  цирку  тусить.

Ну  а  сам  пішов  актором  на  велику  сцену
І  зіграв  не  гірше  Рівза  -  саме  супермена!
Грошенят  чи  мало  відірвав  цей  кіт
Всі  кішки  столиці  пищали  йому  в  слід.

Не  повівся  супермен,  бо  любив  хазяйку!
Всіх  братів  з  робіт  -  зігнав  в  одну  шайку.
З  двох  забрав  процент,  кішок  красних  дав
І  пішов  купив  -    мрію  й  океан.

І  з’явився  на  порозі  -  вуса  закрутив
І  квитки  у  лапі  -  хазяйці  пред’явив.
Так  вони  помчали  на  океан  мрій
Загорали,  пили  віскі  й  геть  не  знали  сну…!

Та  коли  втомились,  падали  із  ніг
Він    приспав  хазяйку    та  добре  стеріг,
Муркотів  як  завжди  та  новий  план  мав
І  братві  по  скайпу  вже  щось  там  писав.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2015

Баллада о Звере и Королеве

Когда  то  давно  я  была  королевой,
Которая  делала  всё,  что  хотела.
Боролась  за  всё,  забирая  своё,
Но  в  царстве  моем…  не  было  тепло…

Погрузилась  королева  в  сладкий  сон,
Совсем  не  ведая,  что  происходит  в  нем,
А  в  нем  не  то  ли  призрак,  то  ли  человек,  а  то  ли  зверь  невиданной    породы
Сыграл  невиданной  красы  любовные  ACCORDы!

И  вмиг  очнулась  тут  она,  но  зверь  исчез…  и  только  шерсть…
Накидку  сделала  с  неё,  сочтя  за  честь…
И  к  зеркалу  вдруг  подошла  и  обомлела  тут  она:  кто  я?
Накидка  та  была  из  шерсти  оборотня…  и  королевы  уже  нет
Но  где  ж  ответ?

Метаморфоза,  чудо,  свет,  королеве  вновь  8  лет.
И  снова  ждет  чуда  и  верит  в  любовь,
Что  принц,  то  ли  зверь  найдет  путь  домой..
И  как  во  сне  проиграют  снова  ACCORDы…

Она  быть  может  и  наивною  была,
Но  продолжала  верить  в  чудеса!
И  знала,  что  явиться  дивный  человек  -  
Ведь  в  шёрстке  той  был  весь  секрет!

Девушка  милая  в  царстве  бродила,
Зверя  искала,  шёрстку  носила,
Звала  его,  верила,  но  он  боялся
От  звериной  породы  совсем  растерялся

И  тут  девчушку  мысль  посетила,
И  хитростью  женской  в  капкан  заманила.
Хотела  помочь,  напоить  нектаром  Любви
И  исцелить  все  раны  души.

Потом  бы  раскрыла  все  карты  ему,
Что  капкан  был  во  благо  его.
Попался  в  капкан  он  бедняга  –
Хотел  убежать,  но  сильно  защиту  начал  держать.

Может  хотел  он  любви  её,  нежности,  слов,
Но  не  знало  этого  сердце  его.

Нежностью,  лаской  искала  подход,
Слабостью,  робостью…  но  всё  не  впопад…
И  тут  решилась  она  сама  зверем  стать!
Он  немного  открылся,  но  вновь  озверел
И  закрыл  в  своё  сердце  чудесную  дверь.
Меняла  много  обличий  своих  милая  дева
И  ни  о  чём  совершенно  не  сожалела.
Думала  сдаться,  но  никак  не  могла…
Так  как  видела  в  нем  -  дивный  лучик  тепла…
И  решила  пойти  до  конца  –  
Снять  защиту  свою  навсегда.
Сняла  все  доспехи  свои
И  решила  в  чувствах  сознаться  своих!
Она  знала,  что  он  может  её  разорвать,
Но  рисковала  лишь  взрослой  королевой  стать.

Он  мог  всегда  убежать  от  неё
И  забыть  её  царство  давно!
И  все  это  знали,  и  чуда  вот-вот  ожидали!

Но  только  зашла  в  клетку  она
Он  вытянул  сердце  и  сожрал  до  конца,
Выбежал  с  клетки  и  в  чаще  исчез…

Королева  очнулась  в  своём  прошлом  теле,
А  придворные  крови  его  все  хотели,
Но  запретила  она  всем  охоту  за  ним  –  
Знала  не  месть  спасет  этот  мир.

Больно  ей  было  -  тело  и  душу  свои  собирать,
Хоть  и  готова  была  она  пытку  принять.
Но  винила  больше  себя,  а  не  зверя,
Колдовством,  значит,  не  в  совершенстве  она  овладела.

И  когда  Луна  на  горизонт  выходила  –  
Она  немного    грустила.
Ведь  дикий  зверь  теперь  –  
Страдал  больше  прежних  дней.

Ей  хотелось  обнять,  приголубить
Дивный  мир  показать
Где  все  верят  и  любят,
Не  ждут  в  сердце  ножи…
Но  что  то  шептало  ей:  
«Постой,  не  спеши!
Всё  у  него  ещё  впереди,
А  для  тебя  он  давно  позади!»

И  для  царства  стало  наукой  –  
Нельзя  зверю  помогать,  
Который  не  готов    -  Человеком  стать!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551650
рубрика: Поезія, Баллада
дата поступления 15.01.2015

Мир вечной любви

Сильнее  чем  боль,  важнее  чем  жизнь
Только  любовь  -  вечная  мысль.

Страшнее  всех  мук,  печальней  тоски  -  
Когда  твое  сердце  -  без  капли  любви!

Не  любишь  ты  мир,не  любишь  людей,
Не  любишь  себя  -  не  откроешь  ты  дверь...

Ключ  от  замка  -  в  сердце  твоем,
Жизни  черта  -  в  мире  ином.

Мир  вечной  любви  отвори  для  себя,
Боль  черной  тоски  -  забудь  навсегда!    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551394
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.01.2015

Крыло

Скала  распеченная,
Солнце  горит,
Орел  опаленный
Всё  летит  и  летит.

Мысленно  сильный,
Упрямый  и  горд
Всё  он  летит
К  солнцу  что  жжет!

Зачем  же  лететь?
Зададите  вопрос.
Он  не  ответит,
Он  только  крыло.

И  слова  не  молвит
Он  только  молчит,
Снова  и  снова
Ввысь  он  летит.

Он  чувствует,  знает
Зачем  и  куда?
Не  разумом    -  сердцем
Мчит  как  стрела.

Не  словом,  а  духом
Достигнет  он  то  -  
О  чём  говорим  мы
Не  понимая  ничто.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551315
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 13.01.2015

По ту сторону

Год  за  годом,  сон  за  сном,
Век  за  столетием,  день  за  днем
Живет  человечество  вечность  свою
Рождаеться,  мучиться  побеждая  имглу.

Летнем  временем  в  не  позднем  часу
Крик  младенца  раздался  в  миру…
Ещё  одна  пытка,  ещё  один  рок,
А  может  попытка,  настоящий  игрок?

Девочка,  мальчик,  разницы  нет  -  
Вырос  младенец,  ищет  ответ.
Что  за  вопрос  тревожит  его,
Что  в  поиске  жить  ему  все  равно?

Младенец  тот  взрослый  не  знает,  не  бдит
Что  он  за  сущность,  кто  есть  он  внутри?
Сном  или  духом  движется  он
Ища  направление  в  мраке  немом.

Но  незрячим  младенец  был  от  рода
Лишь  интуицией  узревал  он  ветра,
Неопытный,  молод  бросался  в  огонь,
Был  он  обманут  сильною  тьмой.

Вопросы  вечности  терзали  юнца,
Разум  и  сердце  не  шли  до  конца.
Растерялся,  поник  в  мрачной  тоске
В  интуицию  вник  демон  во  мгле.

Разошлись  берега,  разлились  моря
Почувствовал  молодец,  живет  то  он  зря…
Вышел  за  грани  морали  отцов,
Почувствовал  гибнет  незрелым  юнцом…

Потерял  все  надежды  незрелый  юнец..
А  с  вечного  странника  превратился  в  тьмы  он  венец.
День  ото  дня  жизнь  отбывал
С  каждой  минутой  себя  забывал…

Испугался  тот  молодец  «я»  своего
Темное  ego  преодолело  его…
Подсознание  –  тьма,  сознание  –  туман
Первое  –  правда,  второе  –  обман.

Вечный  странник  тоской  заболел,
Светлый  же  ангел  в  нем  онемел…
Ещё  при  жизни  в  адах  побывал,
С  каждой  минутой  себя  убивал…

Посланники  страшные  небытия
Сжигали  его  постепенно  до  тла…
Но  всё  же  сильным  был  тот  юнец
Держался,  дождался  приема  в  Дворец.

Яркий,  целебный  свет  он  узрел,
Зрячим  он  стал  и  вмиг  обомлел…
То  что  искал,  нашлось  вдруг  само
Вечная  истина  и  для  него!

Темные  призраки,  злые  шуты
Все  отступились  в  миг  красоты…
Зрячим  стал  вмиг  счастливый  юнец
Темное  ego  растворилось  в  ответ.

Увидел  он  путь,  который  искал
Понял  он  суть,  почему  и  страдал…
Дальше  должен  идти
Вечный  странник  в  вечном  пути.

Лишь  тот,  кто  сражается,  тот  победит!
Кто  не  сломается,  тот  и  простит…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551098
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 13.01.2015

Содом и Гоморра (Настоящее время)

Я  не  могу  дышать  асфальтом,
Я  не  люблю  озон,  метал,  бетон,
Я  не  хочу  блуждать  без  карты
В  потемках  лжи  круг  за  кругом.

Я  задыхаюсь  в  мире  денег,
Я  не  дышу,  я  не  живу,  
Я  вырываюсь  –  
Но  всё  же…  не  могу…

Всё  больше  ряд  авто,
Всё  шире  путь  в  ничто,
Всё  больше  развлечений
Вместо  милых  увлечений.

Журналы  ни  о  чём,
Музыка  пуста  -  
Понты  и  глупая  игра,
Одежда,  серьги,  мишура…

Культура,  ВУЗы  –  не  оправа,
Всё  это  лишь  приправа
Для  модных  сплетен  ни  о  чём
Как  круто  жить  сегодня  богачом!

Тотальный  секс
Инстинкт  двоих…
Сегодня  двое  –  завтра  три!
Уставшие  от  пустоты…

Мир  заблуждений,  пресыщений,  суеты…
Мир  наркотических  забвений,  искусственной  любви,
Мир  социальных  потрясений,  убийств  и  преступлений  –  
Узнаешь,  родной  свой  город  наслаждений?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550791
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 12.01.2015

Две души

Вечные  странники
В  вечном  пути
Движение,  вечность  -  
Всего  Две  души.

Поиск  Вселенной,  поиск  Любви...
Это  Душа  -  постой,  посмотри  -  
Рядом  Она...смотри,  ощути...

Только  не  вправо  и  даже  не  ввысь  -  
Вторая  душа  в  тебе  -  присмотрись.
Такая  как  ты  -  внутри  же  взгляни!
Что  жаждет  она,  то  жаждешь  и  ты.

Вы  вместе  -  одно,  но  разбились  в  пути.
Ищи  и  найди,  найдешь  -  ощутишь!
Очнись  же  очнись!

Ты  смотришь  -  не  слеп  ты,
Ты  видишь,  ты  здесь  же!
Теперь  лишь  пойми...
Целое  только  спасет  этот  мир!

Вечная  истина
Вечных  Двух  Душ,
Мир  откровения  -  
Верю  -  сольюсь!

Вечные  странники
В  вечном  пути
Движение,  вечность  -  
Всего  Две  души.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550225
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.01.2015

Мысль отшельника

Осенним  вечером  при  свете  свечи
Мысль  отшельника  возникла  внутри.
Он  одинокий,  несчастный,  спросите  Вы?
Нет,  ошибаетесь  точно,  увы!

Его  согревают  мысли  и  свет,
Он  созерцает  мирской  силуэт,
Он  не  нуждается  в  играх  земных...
Он  понял  -  страдания  только  от  них.

Спокоен,  с  гармонией  рядом  сидит,
Ни  в  чём  не  нуждается,  как  будто  бы  спит.
Он  наслаждается  миром  души,
Прекрасное  -  только  внутри.

Вспомнил  он  жизнь  земную  свою,
Как  искал  он  себя  в  этом  миру,
Как  он  метался  день  ото  дня,
Как  доводил  до  предела  себя.

Он  думал  что  ищет,  а  может  нашёл?
Снова  предел  и  он  снова  -  ушёл...
Всё  он  бродил  в  мирской  суете,
Всё  глубже  и  глубже  тонул  он  в  тоске...

Чем  больше  искал,  тем  больше  страдал,
Чем  меньше  верил,  тем  больше  он  лгал.
Да,  он  пытался  найти  хоть  кого-то  в  миру,
Чтобы  жить  и  любить,  веря  в  мечту!

Холодный  не  он,  стеклянный  не  он  
Это  тот  мир,  в  котором  живем...
Прекрасно  устроился  в  этом  аду,
Счастьем  пытался  назвать  суету.

Убегал  и  обманывал  всё  время  себя,
Не  хотел  осознать,  что  это  всё  зря!
В  пиршествах,  играх  утешения  искал,
Но  этим  всё  больше  и  больше  тоску  нагонял...

В  те  моменты,  когда  оставался  один
С  правдой  стоял  он  один  на  один.
Не  видел,  не  слышал,  убегал  от  неё,
В  мире  причудных  затей  терял  он  своё...

Но  не  смог  он  обманывать  дальше  себя
Правда  сыграла  в  игру  до  конца.
Устал  убегать,  устал  он  рыдать,
Устал  разочарования  постоянно  искать.

В  гонитве  за  истинным  увидел  он  путь,
В  котором  блуждала  пошлая  суть.
В  разных  обличиях  и  амплуа
Всегда  оставалась  пошлой  она.

Мир  по  кусочку  съедал  тело  его,
Душа  растлевалась,  превращаясь  в  ничто.
Путем  разрушения  он  смело  шагал,
А  от  правды  к  самообману  всегда  убегал.

Он  осознал  и  так  больно  вздыхал...
От  грязного  мира  он  теперь  убежал.
Он  приобрел  все  краски  свои
И  выбросил  маски  -  лживы  они.

Он  стал  благороден,  как  птица  Орлан,
А  мудрым,  как  славный  Дедал.
А  самое  главное  -  он  вечностью  стал...
Как  Сфинкс  за  всем  и  всегда  наблюдал...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550208
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 10.01.2015

Вкрадене кохання

Почався  новий  день,  закінчилась  весна
І  осінь  вже  прийшла,  не  запитала  дозволу  вона.
Вже  вкотре  серце  знову  у  дрімоті,
Вже  вкотре  гірко  в  безтурботі.

Туга,  жаль,  в  душі  печаль...
Все  гіркне,  стогне,  знов  відчай...
Не  розпочавшись  вмить  скінчилось  все,
Що  так  плекала  й  вірила  в  святе.

Вже  вкотре  все  розбито  вщент...
Та  вірила  в  блаженний  той  момент
Не  мріяла,  о,ні,  вже  ні!
Я  просто  вірила  в  щасливі  дні!

Вже  звикла,  звикла  я...
До  болю  в  серці,  що  як  печія.
Я  вірила,  чи  вірю  зараз?
Повірю  я  тепер  в  розчарування  галас!

Хто  заховав,  хто  вкрав,  хто  оглумив?
Любов  і  щирість  почуттів.
Чому  віддавши  душу  і  тепло,
Від  розпачу  схиляєш  ти  чоло

Як  боляче  відчути  в  серці  порожнечу
Щораз  спустошують,  знесилюють  і  брешуть,
Щораз  крадуть  твоє  тепло,  загрязши  в  блуді,
Запитуєш:  а  де  ж  своє?  Не  було  і  не  буде!

Як  злодії  втікають  вкравши,
Без  слова  й  звістки  завше.
А  ти  -  одна,  лишаєшся  одна,
Самотня,  одинока  сирота...

Ти  хочеш  вірити,  але  кому,  кому?
Всі  повністю  погрузли  у  пітьму!
Відкрити  серце  хочу  я!
Без  розпачу  і  болю  хочу  жити  я!  З  тобою...

Втомилась  я  одна...
Що,що?  Ти  кажеш:  любові  вже  нема?
Та  не  любові,  ні!
Тебе  нема...давно  нема...

Ти  просто  звір,  але  і  в  того  є
Чутливість  і  чуття  своє.
У  світовій  гонитві  за  грішми  
Ти  мертвий  став  поміж  людьми!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2015