| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
Спершу лякає прізвище,
втоптане у гріховності.
Все що залишить ігрище:
розпач, слова, умовності.
Кожен зіграє білими.
Нащо чужі залучені?
І язиками смілими
всі ці плітки прикручені.
Вірять у роль артисти
Вірять стежки в дорогу
Вірять і атеїсти
в те, що не вірять Богу.
Вірять же в щось роками!
Пишуть же вірні рими!
А ти віриш фанату драми,
брехонь і пантоміми!
Ну хай збируться люди
мітингом проти неба.
Досить, не бий у груди.
Правда твоя не треба.
Так я ховаю правду,
Так я брешу всім тілом
і обираю спрагло-
здохнути лицеміром.
Автор: Буряк Станіслав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2015
Вечір
бреше.
Плечам
легше.
Скільки сили невідОмо.
Розум збився у груду.
Ой, накуй зозуле-втомо,
скільки я ще не впаду?
Впав
так швидко.
Дуриш
видко?
Коле дощ, а я не хочу.
Дощ шикується в полки.
Хтось навмисно чекав ночі,
щоб метати ці голки.
Римба
повна.
Б'є у горна.
Кого зве, уже не вийде.
Листя мокре- повен міх.
І завис на дроті з міді
чорний скльований горіх.
Вугол
хати
прагне
страти.
А фундамент вже осів,
потягнувши мох на захід.
Рік тому серед полів
зник між вовчих ягід...
Схід
Автор: Буряк Станіслав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2015
Спиці проткнули повітря-
Балка нічна це почула лишень.
Запахи сіна і літнього листя.
Серпню, мій серпню, як день.
Стежка лягла коло ставу,
Низько схилились акацій гілки,
Весла десь пестять волосся русалок.
Осінь вже скоро накриє ставки.
Сіно лишилось на луках,.
Скирди в мереживі ночі- хребти,
А за хребтами цих гір тонуть в звуках
Велосипеду мого оберти.
Сплять павуки на колоссі бур'яну,
Доки їх пастки полюють в траві
На сиві краплі нічного туману,
Кольору марлі, що складена в дві.
Взяти б тумани руками
І по краплинах вичавлювать воду.
Спека боїться дощу, який гряне
І у веселці скупає природу.
Спиці упали під ноги.
Ехо вдарялось об стінки душі.
Ніч темним ситцем сховала дороги.
Тільки дорогу до серця, лиши...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2015
Покоси
I
У галоші набрали води
попри ці очеретяні стоси.
Розійшлися на луках діди,
розійшлися наклепані коси.
Відбивали подвійний валок
у тумані сідіше борід.
Старники. Цілий берег гілок
старики переходили вбрід.
Із акацій нападало каші.
І дощем приголомшена, просинь
не чекає корову із паші.
На порозі бухикає осінь.
Вітрюгани шукатимуть вуха
і на скирдах подерта клейонка
плаче вітру. Він слухав,
доки в грудях пекла самогонка.
У солому закопана віза:
набирай хоч по десять корзин.
Спи, як ламповий телевізор
не приймає „1+1”.
В наших селах захована сила
стяг не раз підіймала рука.
Все життя- це конюшні і вила.
Сіно тягнеться із сінника.
І чорніють радянські монети
у шухляді. А де ж ви купці?
Українці тепер на дієті
у народу пусті гаманці.
Засудомило небо зимове
і не видно на ньому ковша.
Сіно буде коситися нове,
головне, щоб не спріла душа.
II
Тихо дрімає акація,
гупає хтось у сіни.
- Діду, евакуація
нашої україни!!!
- Що це ще за розваги?
Грицю?! Та ти чи п'яний?
Випив багато браги-
ось тобі і погано.
- Швидше зберайте речі!
Від голови вам премія -
в бричці, а не на плечі.
Швидше, бо епідемія!
- Грицю, не стій на протязі
і розкажи спокійно.
- Їдемо вніч на потязі.
Кажуть воно надійно,
кажуть вмирають люди,-
дід мов навмисне зблід.-
Потяги звідусюди
йдуть рятувати схід.
-Грицю, я не поїду.
Хата моя, теля...
Грицю, я не поїду
тут ось моя земля!
Довго косив я сіно,
лезо найшло на прут.
Бігти болить коліно,
хай поховають тут.
Потяги попри втому
вип'яли два крила.
Та залишилось вдома
більше, як півсела.
III
У вагонах лише молоді
і що старші, то все на краю.
Так важливо у кожній біді
довіряти себе водію.
Ніч ковтала останнє купе,
доки був перекинутим трон.
У новинах кричали:„ ЧП!
Загубили останній вагон.”
Все не так, як робив Моїсей.
І вже більшенько вилито сліз.
Потяг довго возив цих людей,
але висадив там звідки віз.
І неначе цього не було,
поверталися люди до вил.
Гриць, і діда шукав, і село-
та немає, ні скирд, ні могил.
Автор: Буряк Станіслав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2015
сни спростовані
сни не збулися
сни, як повені
не розулися
їх підсакою-
крапля в побуті
сни все чвакають
в правім чоботі
чобіт з діркою,
п'яти ковані
шукай міркою
сни у повені
вже розтанули
ранки змолоду
їхні гранули
били холодом
і солодкий спів
спинять роботи
наберу я снів
повні чоботи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556337
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2015
Футбольним мячем пробили стіну,
старої колгоспної ферми.
Сичі на даху перебрали вину,
щоб протяг не діяв на нерви.
Недоліки часу трощили внизу
всі ампули пеніцеліну,
тож листя опале в осінню грозу
із цукром мішало калину.
Дорогу з жадоби зорав грунтову,
велично дрібний орендатор.
Ламали з тобою ми, бугалаву
і якось минуло це, раптом...
У вікна розбиті ховав бородУ,
порубаний клен біля клуні.
Але листопад всіх голив на ходу
у межах своєї цирюльні.
А, як з Голубинівки сіру грозу
чекали , мов чЕреду пізно.
І глиняне урвище там унизу
тягло до вершин альпінізму.
Дорогу протопчуть не коні гніді;
овечі сліди на травиці
А вчора заклали діру у стіні.
Але ж, як в ній відсвічував місяць!
Автор: Буряк Станіслав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2015
Іноді вертає до пам'яті, але зовсім не сміло.
На лопатах волога земля і прямий її кут
тягне ящик - коробку поєднану з тілом.
Наступаю в калюжі. Навіщо ж я тут?
Заглядаю до ями , де глина вродила.
Хтось ще плаче, хтось палко читає Франка.
Без обличчя солдата стрічає могила,
по шматкам, ледь опізнаним за ДНК.
Черевики діряві і ноги мої побобіли.
З мене досить! Я йду, але падаю ниць.
Все навколо палає уламками міни
темна ніч салютує розривом зірниць.
Ця могила моя... Тут лежати самому,
доки десь там відрізаний мій батальйон.
Через мене солдати звонили додому
на єдиний і втрачений вже телефон.
Вітер здує написане просто до ями.
Я полізу донизу читати нове.
Все ніяк не вкладуся. Лежати роками
і тужливо тягнути, що кача пливе.
Автор: Буряк Станіслав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555540
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2015
Табун вітрів, що рвуться у вікно;
Метеорологи накидують аркани.
А горизонту вибране вино,
Сідає верхи на гнилі паркани .
Отара хмар, під колір бузини.
Десант дощу просіює крізь сито.
Циклон пірнав, а буря восени
Розбила скло між мною і між світом.
Графічні блискавки - розпечені цвяхи,
Що ВІДЬМА руба кидала в покоси.
Чарівну ніч коверкали гріхи,
Як посмішку зелені АБРИКОСИ.
Мені в цю ніч. В ці бурі голосні.
І верхи на грозі, з села у МІСТО
Я серце залишив у мокрім бур'яні,
Аби його не били урбаністи.
Худющий місяць ,
той ще мракобіс!
Холодним ПРОМЕНЕМ вицілює у скроні,
Мішає у калюжі зоряний заміс,
Щоб ноги грюзли, наче у бетоні.
Дорогу топлять води.
Треба йти!
Вітри вже знову тягнуть дощ у бричці.
Засохнули, щоб знову прорости
Останні в цьому році чорнобривці.
І осінь видасть аж ніяк не СМІХ,
Коли закриє двері мій автобус.
Можливо світ впаде до моїх ніг,
Можливо я ще сам впаду під ГЛОБУС...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555331
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2015
Вечір
бреше.
Плечам
легше.
Скільки сили невідОмо.
Розум збився у груду.
Ой, накуй зозуле-втомо,
скільки я ще не впаду?
Впав
так швидко.
Дуриш
видко?
Коле дощ, а я не хочу.
Дощ шикується в полки.
Хтось навмисно чекав ночі,
щоб метати ці голки.
Римба
повна.
Б'є у горна.
Кого зве, уже не вийде.
Листя мокре- повен міх.
І завис на дроті з міді
чорний скльований горіх.
Вугол
хати
прагне
страти.
А фундамент вже осів,
потягнувши мох на захід.
Рік тому серед полів
зник між вовчих ягід...
Схід
Автор: Буряк Станіслав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2015
Замальовка у три перспективи
Заштрихує приховану правду.
Ряд за рядом бетонні активи,
Арматура, що гине від зливи-
Не ховають свого авангарду.
П'ять стовпів розтяглися до низу
Північ вкрила їх мохом, як рекет,
А опівночі крила із хмизу
Принесли на останні два- гнІзда:
На поселення рідні лелеки.
Дощ бринчав на останньому дроті
Та і той був позбалений струму.
Струм тікав, десь на автопілоті,
І маленький скрипаль на цій ноті
Перевершив сонату без шуму.
Доки мокрі бетонні опори,
Мов ті струни, обтесував вітер.
Холод з балки заходив у шпори,
Лелечат поздував в коридори,
Рушником у повітрі їх витер.
Вісім крил, що тікали за межі,
Попередили камерні співи:
„Дріт, напруга, електромережі,
Мачти високо так, наче вежі,
Трансформатор облізлий, десь зліва.!”
Тільки сіла, відразу, як Бах
Змусив скрипку кричати сонату.
А напруга сільніша за страх
Гравітація вручить розмах,
А прогрес імітовану страту.
І нехай це звучить на оргАні
Чи на скрипці у Йоганна Баха.
Каламутять хай воду у чані
Три шовковиці в тихім мовчанні,
Доки ритимуть яму для птаха...
Автор: Буряк Станіслав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555059
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2015
Сіре небо розбите грозою.
З нього ллється на землю вода.
Вона гасить вогні після бою,
Не лишивши на полі й сліда.
Навіть сонце сховалось від болю.
Десь ще чергу подав автомат.
І лиш темрява бігла по полю,
Оминаючи мертвих солдат.
Сивий місяць на хилій драбині,
Пробивався крізь скупчення хмар.
Він так боязко мчав по долині,
Він світив, як Кунміна ліхтар.
Тиша впала, віщуючи бурю,
Хоча бій вже кривавий пройшов.
І дощами, які я не чую,
Змило сльози, поразку і кров.
Всі дерева завмерли без руху
Та коріння ворушить одне.
Бачиш, дерево йде крізь задуху:
Неможливо ..його шось жене.
То не корінь хитає рослину
І не листя колишуть вітри-
То несе хтось убогу тканину:
Прапор кольору ..кольору три.
Жовта смужка і смужка блакитна
І червона-червона, як мак.
Полотно перетне ненаситна
Річка крові загиблих вояк.
І піднявши так гордо знамено
Він ішов до своїх лиш один.
В нього серце пульсує і вени .
Він підніме країну з руїн.
Темна ніч ще котилась до склону,
Але він уже бачив блок-пост.
Бачив варту - свою оборону
І тому вже ішов в повен зрост.
А прожектор винищував тіні,
Засліпивши солдата в упор.
І відкрився вогонь по людині,
Бо у нього в руках триколор.
Жовта смужка сприйнята за білу,
А на синю так схожа блакить.
Кулеметною чергой по тілу-
Третій колір червоний горить!
Лиш на ранок побачили тіло
Й жовто-синю тканину в крові.
Відлетіла душа, відлетіла.
Скільки крил ще піднімуть нові?
Не броня тобі прапор і стрічка.
Різні ви та на спільному дні.
І глибока- глибока ця річка
Нас потопить в проклятій війні...
Автор: Буряк Станіслав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2015
Листопади своє завершили,
пропускаючи зиму вперед.
Старі верби орудують вершами,
саме їх закидаючи першими,
в лоно річки. Густий очерет.
Несе варту холодними числами
на два береги . Сили подвоєнні.
Осінь кручі залишила лисими.
Очерет все вимахує списами
і шикується так наче воїни.
Авель вийде на зміну за Каїна,
а наступного дня навпаки.
Для одного країна - окраїна,
а у іншого серце покраєне,
коли просто отак- на шматки.
Всі налякані, бачиш, налякані!
То дуріє осіння гроза.
І Дніпро, розмальований мрякою,
закликає своїми атаками:
не ділити на проти і за.
Від вітрів укриваю соломою,
але грім мою тишу отруює.
Від морозів страждаю оскомою.
Бог поїхав додому зі втомою.
То його колісниця відлунює.
Моє сиве розбурхане озеро
виливається знову і знов.
І два береги зшиті морозами,
перекопані мертвими кобзами,
перетворюють річку у шов.
Вишиванку знімаю із тЕрену,
до якого підкралась зима.
Кажуть, Бог заховав нас у пелену.
Та чоло твого сина прострелене...
Кажуть, кращих у Бога нема.
Кажуть, кладка до Бога колись була
та її розтягли на метал.
І забули навіки про два крила:
ліве- схід, праве- захід. Твоя взяла,
розбераємо кладку на сталь...
Мій Дніпро, я тобі несу
свою голову в тихій журбі.
А земля досі п\'є росу.
Та не бачать її красу
ті, хто тягнуть ще сталь на горбі.
Листопади своє завершили,
пропустили вже зиму вперед.
Кроки стали порівняно легшими.
Уже є вірогідність завершення.
Білі шАпки одяг очерет.
Автор: Буряк Станіслав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554933
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2015