І. Куницька

Сторінки (1/2):  « 1»

Рятівникам

Я  вдячна  Вам,  мої  хороші,
(Адже  не  купиш  це  за  гроші)
Що  можем  зранку  ми  вставати,  
Що  можемо  по  вулиці  гуляти.
Що  бачим  зранку  у  віконечко
Лиш  чисте  небо  й  ясне  сонечко.

Немає  слів,  щоб  передати
Як  вдячна  Вам  за  спокій  я,
Як  страшно  Вам  ризикувати,
Але  ж  це  знову  лиш  слова…

Прошу  пробачення  у  тих,  
Хто  до  останнього  стояв,
У  тих  хоробрих,  тих  святих
Хто  там  своє  життя  віддав.

Аж  серце  у  грудях  стискається,
За  тії  долі…
Їм  все  на  світі  опускається,
Бо  не  по  волі
Лишається  без  таточка  дитина,
Без  сина  сиротіє  вся  родина….

То  ж  ми  повинні  завжди  пам’ятати,
Що  доти  по  ночам  спокійно  будем  спати,
Допоки  Вони  будуть  там  стояти
Допоки,  нас,  рідненькі,  будуть  захищати.

Лиш  доти  можемо  спокійно  жити,
Допоки  можете  Ви  їх  спинити.
Прошу  у  Господа  Вам  сили,  
Щоб  з  кожним  днем  Ви  лиш  міцніли!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556894
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 03.02.2015


Окупантам

Яка  чудова  українська  мова,
Яка  чудова  українська  ніч,  
І  зорі  ті,  і  наше  поле,
І  мирне  небо  з  нами  пліч-о-пліч.

Як  гарно  слухати  той  спокій,
Той  шум  ланів,  той  шум  степів,
Що  чули  в  тишині  глибокій
Й  не  помічали  стільки  днів.

Як  гарно  було  знати,  що  новини
Нам  не  розкажуть  про  бої  страшні,
Як  гарно  було  жити  у  країні,
Де  жах  не  наганяли  нам  вогні.

Як  гарно  будо  прокидатись  
І  знати,  що  усе  без  змін,
Яке  це  щастя  –  просто  не  боятись
І  знати,  що  у  кожного  є  дім.

Як  же  це  добре    –  просто  жити!
І  не  боятись  за  життя  близьких,
І  де  захочете  ходити,
І  не  ховатись  у  низьких,
Брудних,  смердючих  тих  підвалах,
Де  волю  нашу  заховали…

А  ми  й  не  знали…ми  й  не  знали..
Які  щасливі  ми  були,  
Допоки  щастя  те  не  вкрали,
Допоки  смутку  не  влили…

За  що  ж  нас,  браття,  так  карати?
Чи  ж  ми  вдиралися  в  ваш  дім?
За  що  ж  вам,  люди,  убивати,
На  що  вам  панувати  у  краю  чужім?

Хто  дав  вам  право  відбирати
У  матерів  єдиний  сенс  життя?
Хто  дав  вам  право  їх  лишати
Можливості  побачити  дитя?

Хто  дав  вам  право  залишати
Бабусю  без  єдиного  шматка  
В  хатині  темній  замерзати,
Без  права  на  життя?

Чи  ж  ми    робили  таке  з  вашими  хатами,
Чи  ж  ми  гнобили  ваших  матерів?
Чи  ж  ми  з  домів  вас  виганяли?
Чи  убивали  ваших  ми  братів?

Скажіть  лиш  тільки,  чи  ви  люди?
Чи  ж  є  у  вас  свята  душа?
Чи  не  стискаються  в  вас  груди?..
Чи  може  вас  це  потіша?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556891
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 03.02.2015