| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Катакомбы
(Новые мотивы по сюжету Лавкрафта)
Застывшие, брошенные вот уже 20 лет
Под нашим городом в земле катакомбы скрыты.
И кажется людям, что там никого уже нет,
Но живут в катакомбах свирепые троглодиты.
И если вы думаете, что вам поможет храм,
Что остановят кресты обезумевших уродов —
Оставьте надежды, они не помогут вам!
В разъярённом движении подземных народов.
Посмотрите! Посмотрите на жизнь без прикрас!
Что можете ВЫ с маловерными попами!
Книга не поможет вам — они разорвут в клочья и её и вас!
И подломится мироздание глиняными столпами.
Всё кончено. И давно уже предрешено.
На верхний город выползает из ям и колодцев —
То, что ждёт своего часа в подземелье давно —
Тысячи, миллионы безобразных уродцев.
Они землю разрывают когтями, как кроты.
Как кроты! Как крысы! И выходит из крипты —
Пещеры под храмом для икон и святынь —
Их царь, в сопровождении крысиной свиты.
Они будут жечь! Крушить! Убивать!
И вы сами, святоши, в том виноваты —
Вам не скрыться нигде и несдобровать
И не избежать справедливой расплаты.
Вы распяли блаженных богов нищеты
С молитвами Христу и ухмылками на лицах,
И, как на кладбище, по всему городу кресты,
И разозлёнными троглодитами площадь копошится.
Разрыты опустевшие могилы войны,
И разносится запах гниющего мяса до рвоты —
Выходи, гробовщик подземелья страны,
У тебя впереди ещё много работы!
23. 02. 2015
© Copyright: Владимир Петков, 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561884
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 23.02.2015
Я — пожиратель стекла, я несчастный урод,
И место моё среди клоунов на карнавале.
Я лампочки ем и бутылки, и праздный народ
Глазеет на это в театре-полуподвале.
Коварная ведьма зашила проклятием рот:
— Безликий,— сказала,— отныне твоё будет имя.
И, обезобразив лицо, прокричала: — Ну вот!
Никто не узнает кем был ты, не вспомнит отныне.
А после концерта сидим мы в гримёрке одни,
И в тёмных углах нас пугают, колышутся тени.
— Эй, кто это прячется в страшной тени? Выходи! —
Выходит она, и мы падаем все на колени.
— Колдунья! Позволь нам пожить ещё день, не губи! —
Никто не услышит, бессмысленно звать: — Помогите!
И сердце у каждого слышно как бьётся в груди
И не позволяет восстать, оборвать эти нити.
— Безликие, вы! Я спасла вас когда-то от пут.
Отныне вы служите мне, безобразные люди!
И здесь вас за ваши грехи никогда не найдут,
И вас не заставят платить по счетам ваши судьи.
За это вы служите мне, ваша жизнь — это нить,
Вы куклы в руках кукловода, вы марионетки.
Поэтому помните: я запрещаю любить,
И жить у меня вам положено в маленькой клетке.
Я вспомнил несчастного — он попытался уйти,
Сбежать навсегда с белокурой девчонкой из зала,
Но был обречён, и не в силах мы были спасти —
Проклятье свершилось в гостинице возле вокзала.
Колдунья вонзала блестящие иглы в тряпьё
Бесформенной куклы и что-то так дико кричала!
Игла превращалась в пространстве кошмара в копьё
И тело живое вдали беспощадно пронзала.
Его распороло всего за какой-нибудь час,
Похожа кровать их была на мясницкий прилавок.
Девчонку оставили в цирке уродов — у нас
Работать на сцене подушкой для игл и булавок.
22. 02. 2015
По мотивам киноновеллы из фильма "Потомственное проклятие / The Offspring (1987)"
© Copyright: Владимир Петков, 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561674
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 22.02.2015
Люблю стихи разнузданных поэтов,
Сбивающих привычные замки
С тюремных правил жизни и запретов
И рифмы их, как острые клинки.
Как исцеляющее ядом жало
Пусть будет речь, иных не надо строк!
А теза — сталь коварного кинжала,
И вот он стих — бессмертен и широк.
Пусть не всегда прекрасен был сонет,
Но страшной антитезой изначально
Заряжен ждёт, как пулей пистолет.
И критики манерно и печально
Начнут искать, где чище звук и цвет
И всё перевернут случайно:
Припудрят мат, забудут пьяный бред.
Но там, где всё стерильно — жизни нет.
21. 02. 2015
© Copyright: Владимир Петков, 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561500
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 22.02.2015
Обернулись бедой предсказания старых сивилл,
Хоть не верили им до последнего судного дня,
Но поднялись на зов колдуна мертвецы из могил —
Над кошмаром ударили в колокол, медью звеня.
И завыл на болотах восставший из ада злой пёс,
К деревням обративший свою ненасытную пасть,
Настроение вновь убивать из могилы принёс
И свою над людьми безграничную вечную власть.
Из гниющей утробы рождается ужас и злость
И клокочет и жаждет убийства, визжа и скуля,
Человеческую дожирает вчерашнюю кость,
И как губка пропитана кровью и страхом земля.
У дороги крестьяне напуганы — снова следы,
В белом замке закрылся своём сумасшедший король,
На болотах пожары и чёрный удушливый дым
Укрывает засаду. В лесу затаился вервольф.
***
Всё идут живой цепочкой
По болоту и кричат
В этой тишине полночной
И стучат стучат стучат
Бьют в кастрюльки на болотах
Жгут тревожные огни
Держат вилы на кого-то —
Смерти все хотят они.
19. 02. 2015
© Copyright: Владимир Петков, 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560759
рубрика: Поезія,
дата поступления 19.02.2015
Дурні люди
(вепська казка)
I
У старого зі старою не було землі,
Тож вони і посадили ріпу на даху.
Ріпа виросла завбільшки з отакий кулак,
І старий говорить бабі:
— Треба вже збирать,
Бо велика ріпа може хату роздавити
І не зможемо, старенька, як раніше жити.
І приставила старуха до стіни драбину,
І полізла по драбині — вилізла на дах.
На даху стара збирала ріпу десь годину,
І в кульок вона зібрала добрий урожай.
Почала з мішком на спині
старенька спускатись,
Та судилось у драбині
сходинці зламатись.
І звалилася старуха
з драбини невдало,
На залізні зуби бо́рони
гострі упала.
Підбіг старий, наляканий, негайно до старої,
Та вже запізно — мертвою була в калюжі крові.
І залишок страшного дня проплакав і всю ніч
Над мертвим тілом згорблений і знищений старий.
Але робити нічого — ховати певна річ
Під церквою на цвинтарі потрібно на горі.
Поклав її в підкліть, запряг коня й на возі, лісом
Поїхав плакальниць шукати і зустрів лисицю.
— Куди ти, дядьку, їдеш? — та питає у старого.
— Я їду плакальниць шукати.
— Так візьми мене.
— А ти оплакувати вмієш?
— Ще б пак, я добре вмію,
Дивись, старий, як вию я: уу-уу-уу!
— Ну, добре, то сідай, руда,
До мене ти на воза, —
І їдуть далі вже вони
Удвох на возі лісом.
Проїхали ще трохи, та й
Назустріч їм виходить
Музика добрий лісовий —
Голодний сірий вовк.
— Куди ти, дядьку, їдеш? —
він питає у старого.
— Я їду плакальниць шукати.
— Так візьми мене.
— А ти оплакувати вмієш?
— Вмію! Добре вмію!
Дивись, старий, як вию я:
Уоу-оу-оо!
— Ну добре, сірий розбишака,
Полізай до воза, —
І пойхали утрьох вже
Далі диваки.
Їдуть-їдуть, їдуть-їдуть,
раптом їм назустріч
Вилізає із берлоги
Заспаний ведмідь:
— Хто це їде серед лісу?
Серед мого лісу.
— Їдем плакальниць шукати, —
Відповів старий.
— І мене візьміть, я вмію,
Дуже добре вмію
Плакати на цвинтарі, —
Заблагав ведмідь.
— Добре, клишоногий, добре,
Полізай на воза,
Вже достатньо вас у мене —
Їдемо додому!
Незабаром аж до хати
На своєму возі
Дивних плакальниць із лісу
Той старий привіз.
— Тіло де, старий? — питають
Звірі у старого.
— У підвалі, — той відкрив їм
Двері у підвал.
Зникли в темряві підвалу
Швидко, наче тіні,
Плакальниці. Дід за ними
Двері зачинив.
Як пройшла вже десь хвилина
Дід питає через двері:
— Вже оплакали покійну?
— Так, оплакали ми вже
Руки й ноги — не хвилюйся,
Вже недовго залишилось!
Дід погодився чекати
І питає трохи згодом:
— Вже оплакали покійну?
— Так, оплакали цілком,
Відкривай, старий, нам двері,
Ми закінчили, — відкрив він —
Плакальниці із підвалу
Вискочили і побігли
В різні сторони до лісу —
Зникли в хащі лісовій.
Дивиться старий — немає
У підвалі вже старої,
Він спустився, подивився,
Зазирнув у всі кутки —
Ні. У темряві підвалу
Не лишилося нічого —
З'їли мертву хижі звірі
І до себе в ліс втекли.
II
Довго потім сумував і плакав
Дід без баби — став байдужим дім,
Взяв старий кота в мішку, сокиру
Якось вранці та кудись пішов.
Йшов по лісу він, як раптом бачить,
Незнайома перед ним хатинка.
Увійшов старий до тої хати
І побачив дивні там діла,
Що мужик з печі стрибає в штані,
А дружина ті штани тримає,
Тож старий спитав у чоловіка —
Стрибуна здивовано спитав:
— Скільки грошей ти даси за те що
Я навчу тебе штани вдягати?
— Сто рублів, — здивований господар
Дивної хатинки відповів.
І старий навчив його, як треба
Одягати ті штани самому,
А не звати кожен раз дружину
І стрибати у штани з печі.
Сто рублів йому дали і далі
Він пішов блукати темним лісом
Незабаром вийшов до хатинки
Що стоїть без вікон, а мужик
Бігає туди-сюди з відерком,
Забігає в хату, потім хутко
З тим відерком з хати вибігає,
І старий спитав у дивака:
— Гей, навіщо бігаєш з відерком?
— Так я з хати темряву виношу,
З двору світло навпаки приношу, —
Відповів старому той мужик.
— Скільки грошей ти даси за те що
Світло я зроблю у тебе в хаті?
— Двісті дам рублів.
— Я згоден,
Буде в хаті світло, зачекай.
Взяв з мішка старий свою сокиру,
Став стіну рубати і невдовзі
Прорубав сокирою вікно він
У стіні, взяв гроші і пішов.
Довго чи недовго ще у лісі
Десь блукав, аж поки не надибав
Знов на незнайому хату — втретє —
Діло вже до вечора було.
І старий у хату попросився
У господаря заночувати,
Той зрадів, а сам собі подумав:
«Хай старим поласують вночі
Зголодніли, мабуть, домочадці...
Їжа та — сама до них і суне,
Тож нехай лягає у кімнаті
У моїй кімнаті для гостей.»
Увійшов спокійно до кімнати
Ліг старий на лавку почивати,
Свій мішок під голову поклавши,
А кота в кімнату відпустив.
Серед ночі пролунав десь шерех,
І старий прокинувся від нього,
Бачить, як виходять із підлоги
Велетенські і страшні щури.
Ті щури хотіли поживитись,
Хутко нишпорили по кімнаті,
Почали підходити до лавки,
Але кіт усіх передушив.
Як господар вранці дивувався!
— Як ти вбив таку велику купу? —
Відповів старий:
— Та є у мене
Той звірок, що душить пацюків.
Хочеш? Я тобі його залишу,
Якщо ти даси за нього грошей.
— Скілько хочеш ти за того звіра?
— Небагато, триста дай рублів.
І за того за кота господар
Відвалив таки кругленьку суму,
Залишив старий кота у нього
І пішов вертатися домів.
Підійшов до рідних місць і бачить:
Вже давно немає його хати,
А натомість височить будинок,
Наче скеля — дім багатія.
І рукою багатій махає
Щось незадоволено до діда,
Йди, мовляв, назад, старий, скоріше,
Повертайся, звідки ти прийшов!
І пішов назад старий до лісу.
Що робити? Зникнути назавжди?
Сів старий на камінь і заплакав
І на тому місці цілий рік
Плакав сивий, плакав бідолашний,
Без надій так довго, що велике
Він Онезьке озеро наплакав
Тих горючих і болючих сліз.
Розповіла А.А. Харитонова в 1938 році. Записав В.І. Кононов.
Переклали російською Н.Ф. Онегина и М.І. Зайцева
і видали вепською і російською у 1996 році у книзі
«Вепсские народные сказки»
Перевидана у літературній обробці Євгена Лукіна у збірнику «Сказки народов России»
Переклад і літературна обробка 14-17. 02. 2015
© Copyright: Владимир Петков, 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560379
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.02.2015
Перевод с украинского языка
© Copyright: Владимир Петков, 2014
ДАМА НА ВЕРАНДЕ
Они были вдвоём — сидели на веранде за белым столиком
Напротив ввогнутой оркестровой эстрады.
Бритоголовый джентльмен выглядел
Из-за соседнего столика стоиком
И конечно понимал почему эти нарядные дамы так рады.
И ходил длинноволосый поэт романтической музы
По песчаной аллее блистающей палящим солнцем.
Дама на веранде — она имела теперь очи
медузы
Уже сидела улыбаясь за столиком
рядом с эстонцем.
26. V. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
13. 12. 2014
ПОЛУДЕВОЧКА - ПОЛУПАННА
В синем наряде
она полудевочка-полупанна
Сидела на белой веранде
возле мраморного фонтана.
Не скрывая заинтересованных жестов
следила за панорамой на реке
И подсознательно дрожала забытая роза
в её руке.
Как быстро она повернулась
когда внезапно послышалась музыка
С эстрады оркестра симфонии
где проводилась репетиция.
Маленький пёсик удивлённо-сосредоточенной мордочкой
высунулся из-под её локтей
Забыв про воспитанную амбицию.
26. V. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
13. 12. 2014
НЕ ЛЕЗЬ
Взвивалось пламя от касаний подковных
О камни во тьме внезапно и хлёстко
И сколько звуков смелых и кровных
Меня настигали у тихого перекрёстка.
Усмехались фигуры враждебно та́я
Чьё-то лицо матовое уткнулось в сердечную резь
И дворник молчаливый дорогу заметая
Сказал полинялой женщине: не лезь.
28. V. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
16. 12. 2014
ГОРОД
Вечер подождевой в молчаливом сомнении
Ночи предавал бессознательно спящую душу
Панна медленно шла в неизвестном направлении
Грациозно подпирая собой офицерскую тушу
Кашляя чадом рванула бензиновая машина
Неудержимую душу запряг
гений в прочную сталь
Я слышал — взорвалась лопнувшая шина
Когда повернул за поворот на магистраль
Меня успокоил трепет в окне мотора
Мелькало кино в электрической стене
Было вчера и повторится скоро
Удвоил сенсацию драмы кино скрипач
На плачущей воем струне
Манит Крещатик размалёванными кралями
Как раз подоспел на улицах выгодно-сдержанный час
напрасно
Вечер стегает по сердцу
большими холодными каплями
Грусть обезумела и умиротворённо погасла.
28. VІІ. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
16. 12. 2014
МИСТИЧЕСКАЯ МАГИСТРАЛЬ
Я жду когда вечер завершит своё дело
Когда рекламно охватит город профанация
Когда зажгутся огни и погаснет небо
И забрезжит в очах праздничная иллюминация.
Я жду тот час когда пути сойдутся
Пересекутся параллели и сбегутся спирали
Все пути и направления давно уже рвутся
Все дороги стремятся к мистической магистрали.
2. VІ. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
17. 12. 2014
ТРОТУАР
Слился извозчик в движении
с одиноким трамваем.
Растаял в небе голубеющий стек
О бриллиантовые поломавшись мечты.
Разрываются в струнных садах
Огнепалы звенят фиолетом.
Под каштанами незримый смех
Под каштанами спящими летом.
Паутинился освещённый провод
Перспективно по нарядной улице
Отрылся матовый грот
Ничто не умрёт не забудется.
Поковыляла напудренная проституция
Одиноко рояль вылез на тротуар.
И с фотовитрины сошла панна Люция
И чей-то пёс под фонарями умер.
24. VI. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
17. 12. 2014
БУЛЬВАР
Серая пара влекомая переменами
Празднично шла по базару между лотков.
Пролезла между толпой и пыльными стенами
Временами встревожена —
не видать ли грозовых облаков.
Улицу перебежав
обособилась на бульварной лавочке
Оформилась тёмным пятном под шепчущим клёном.
Сергей Степанович про драму в 5 частях
рассказывал Талочке
И осторожно игрался в сумерках на голой шее
шнурком медальона.
26. V. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
17. 12. 2014
ОСЕНЬ
Солнце. Ветер осенний. Прах.
Катятся листья безвольные по стезе.
И расцветает усмешкой страх
Навстречу лиловой грозе.
Верещит гениально равнодушный жест.
Выкрики бездарных угасают далече.
Весело в скуке общественных мест
Приветствие шляпы случайной встрече.
Осенняя скука.
Осенний восторг метафор.
Всё умирает.
Всё жмурится в углу.
В комнате печалится одиночество шкафа.
Не могу даже сесть к столу.
Но смотрю обнадёживая взглядом.
Быстро реальность охватит сон.
Они без присмотра погибнут все рядом,
Все эти панны в белом —
потому так печальны они, что проходит сезон.
21. ІХ. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
17. 12. 2014
ГОРОД
Солнце освещало красные крыши
Внезапные птицы оказывались выше
Катились извозчики словно из сказки
Натянуто сверкали трамвайные связки
Суетливые толпы метушились вокруг
И нежными были касания рук
Возгласы раздавались беспрограмно нежданно
Неживые птицы серебрились в небе аэропланно
Город корчился в жажде бетонных поэм
Из кондитерских пахло кремом
И разводил руками несимметрично футурист
И с мотоциклов отваливался свист
Загадочный словно лунный кратер
Открывается кинотеатр.
23. VІІ. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
17. 12. 2014
САД С МУЗЫКОЙ
Жду когда осветится эстрада —
За мраморным столиком
жду.
Посторонняя власть уже чувствуется рядом —
Но чуждо быть символистом
в саду.
Музыканты в осенних одеждах —
Мягко начинает симфоническую мистерию
оркестр.
И мечты устремились на фиолетовых поездах-надеждах —
Начинается в истощённой Берберии
осенний семестр.
21. ІХ. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
17. 12. 2014
НА ПЕРРОНЕ
Сквозь мокрый туман мерцают фонари
На перроне много теней и расплывающихся силуэтов
И только в центре — один —
беспечальный луч озарил
и суетливый вечер казался
вибрациями менуэтов
И серое дорожное платье грело воображение чудно
Капризная шляпка эротично ласкала
И двигались тени так как будто никогда им не было нудно
И трогательно отвечал движением перрон вокзала
Сбросьте таинственность я не могу сосредоточиться
Губы искривитесь в послушном стоне.
Быстро отправится поезд.
Мы не будем с вами прощаться
и не будет потом одиночества.
Я люблю, я люблю всех женщин на перроне!
5. ХІ. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
18. 12. 2014
СИЛУЭТЫ
Улица встретила запоздалого эстета
Качаясь трамвай возвращался назад.
В окне застывше молчали два силуэта —
Он и она и акациевый аромат.
Панны ходили
по весеннему взирая смелее
И сердце провинциально стучало
в критические моменты.
И как фонари торчали покорно одни на аллее,
И тихо мечтали о чём-то на углу студенты.
16. VI. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
18. 12. 2014
БЕСПОРЯДКИ В ГОРОДЕ
Меня манят снежные хребты
От серых стен отхожу наугад
Остаются припорошенными кресты
В городе бьёт набат.
Загудели колоколом переулки
Вскрикнула гаснущая улица безнадёжностью сирен
И загрохотали удары среди безумия гулки
И метнулись толпы от зловещих гангрен
Падают вывески витрины звенят и сыпятся
Жалуются тротуары с хрустом
от толпящихся ног
Одежды трутся мясо топчется
женщины верещат и путаются
Телеграфные столбы гнутся
расшатался каменный рог.
27. IX. 1918. Киев
из книги «BLOC-NOTES»
12. 12. 2014
© Copyright: Владимир Петков, 2014
_____________________________________________
МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО
Вірші із книги «BLOC-NOTES»
ДАМА НА ВЕРАНДІ
Двоє Їх сиділо на веранді за білим столиком
Проти ввігнутої оркестрової естради.
Голеноголовий джентльмен виглядав
з-за сусіднього столика стоїком
І певне розумів чому ці стрійні дами такі раді.
І ходив довговолосий поет в романтичній тузі
По пісковій алеї що палила відблискуючи
сонцем.
Дама на веренді — вона мала тепер очі
медузи
Уже сиділа всміхаючись за столиком
поруч з естонцем.
26. V. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
НАПІВДІВЧИНКА - НАПІВПАННА
В синьому строї
вона напівдівчинка - напівпанна
Сиділа на білій лавочці
біля мармурового фонтана.
3ацікавленими рухами
стежила за панорамою на ріці
І підсвідомо тремтіла забута квітка
у її руці.
Як хутко вона повернулась
коли дісталась раптово музика
3 естради оркестри симфонії
де провадилась репетиція.
Мале цуценятко здивовано зосередкувавши
пику
Висунулось з-під її ліктів
забувши про виховану амбіцію.
26. V. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
НЕ ЛІЗЬ
Зривалось полум'я від доторків копитних
Об камінь в темряві залізних ніг
І скільки звуків сміливих і недопитних
За мною гналося за тихий ріг.
Всміхались постаті ворожо розпливаючись
Чиєсь обличчя матове діткнулось серця сліз
І двірник мовчазний дорогу замітаючи
Мовив полинялій женщині: не лізь.
28. V. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
МІСТО
Вечір подощовий вдаряючи холодними краплями
Запродавав ночі непритомну душу
Панна рухалася повільно в невідомому напрямі
Граціозно підоперши офіцерську тушу
Підплигуючи чадом метнулась бензинова
машина
Геній нестримну душу в міцну сталь запріг
Я чув як вибухнула тріснута шина
Коли повернув за оліхтарений ріг
Мене заспокоїв трепет у вікні мотора
Блимала фільма в електричній стіні
Буде це завтра і було це вчора
Подвоював сенсаційну драму кіно скріпник
на верескливій струні
Вабив Хрещатик розмальованими кралями
Саме наспів па улицях слушно-стриманий час
Вечір вдаряє по серцю
міцними холодними краплями
Сум збожеволів і втихомирено погас.
28. VІІ. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
МІСТИЧНА MAГICTPAЛЬ
Я жду коли вечір своє діло зробить
Коли рекламно охопить місто профанація
Коли засвітяться вогні і згасне небо
І замигтить в очах святкова ілюмінація.
Я жду хвилі коли шляхи зійдуться
Перетинуться паралелі і збіжаться спіралі
Всі шляхи і напрями уже давно рвуться
Всі шляхи сходяться до містичної магістралі.
2. VІ. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
ТРОТУАР
Сполучився в рухові візник
З дзвінким трамваєм.
Розтанув у небі блакитний стек
Зламавшись об брильянтові мрії.
Розриваються в струнних садах
Ляскають фіолетові огнепали.
Під каштанами незримий сміх
А каштани вже спали.
Павутинивсь освітлений дріт
Перспективно по стрійній улиці
Одчинився матовий грот
І вийшов дідусь без палиці.
Пошкутильгала пудрована проституція
Самотно рояль виліз на тротуар.
3 фотографічної вітрини зійшла панна Люція
І чийсь пес біля ліхтаря вмер.
24. VI. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
БУЛЬВАР
Сіра пара сполученими фігурами
Поне́сла свій святковий настрій на базар.
Пролізла між натовпом і ка́мінними мурами
Хвилинами затривожена —
чи не видно дощових хмар.
Перебігши вулицю
осамотилась на бульварній лавочці
Оковдрилась плямою під шепочучим ли́стом.
Сергій Степанович про драму в 5 частинах
розповідав Талочці
І обережно грався в темряві на голій шийці
шнурком намиста.
26. V. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
ОСІНЬ
Сонце. Осінній вітер. Порох.
Листя котиться по тротуарі.
І розцвітає усмішка хора
Назустріч ліловій хмарі.
Верещить геніально байдужий рух.
Погасають вигуки бездарні.
Весело привітав капелюх
Знайомого що вийшов з кав'ярні.
Осіння тоскність.
Осінній за́хват.
Все вмирає.
Все щулиться довкола.
Самотить в кімнаті шафа.
Не можу сісти до столу.
Я дивлюсь підбадьорюючим поглядом.
Хутко дійсність охопить сон.
Вони згинуть, згинуть вони — без догляду,
Панни в білому —
це тому журні вони, що проходить сезон.
21. ІХ. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
МІСТО
Сонце освітлювало червоні дахи
Бліднули і роз'ясовувались несподівані
птахи
Правильним рухом котилися візники
І виблискували розтягально трамвайні
низки
Юрми метушились повні уличних мук
І були такі приязні доторки рук
Галаси розтинались безпрограмно і безпланно
Сріблились в повітрі неживі птахи аеропланно
Місто корчилось в жаданні бетонних поем
І з кондитерських пахло кремом
І розводив руками несиметрично футурист
І з мотоциклів одвалювався свист
Відходить від пристані пляжний катер
Відчиняється електричний театр.
23. VІІ. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
САД З МУЗИКОЮ
Жду як освітлиться естрада —
За мармуровим столиком
Жду.
Вже почувається стороння влада —
Але нудно бути символіком
В саду.
Музиканти в осінніх зодягах —
М'яко заструнить симфонну містерію
Оркестр.
Мрії рушили на фіолетових потягах —
Розпочнеться в виснаженій Берберії
Осінній семестр.
21. ІХ. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
НА ПЕРОНІ
Крізь мокрий туман блимають ліхтарі
На пероні повно тінів і розпливаючих силуетів
І тільки з центру — сам —
безсмутковий промінь грів
І метушливий вечір видавався
вібраціями менуетів
Уяву гріла сіра подорожня сукня
Лоскотав еротично капризний капелюх
І рухалися тіні ніби їм не було ніколи нудно
І відповідав зворушно перонний рух
Скиньте таємничість я не можу зосередкуваться
Губи викривіться в слухнянім стоні.
Хутко відійде потяг.
Ми не будемо з Вами прощаться.
Я люблю, я люблю всіх женщин на пероні!
5. ХІ. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
СИЛУЕТИ
Улиця зустрінула запізнілого естета
Похитуючим трамваєм, що повертавсь дзвінко.
В вікні застиглено мовчали два силуета —
Нюхали аромат акацієвий чоловік і жінка.
Панни проходили
зазираючи по-вечірньому сміливо
І серце провінціально стукало
в критичні менти.
І стовбичили ліхтарні самотні покірливо,
І тихо мріяли про щось на розі студенти.
16. VI. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
ЗАМІШАННЯ В МІСТІ
Мене ваблять снігові хребти
Я відхожу від сірих стін
Зостаються запорошуються хрести
В місті передзвін.
Загули дзвони загули шуми
Зойкнула мерехтяча вулиця безнадійністю сирен
І загупали удари серед божевільної стуми
І метнулись натовпи від зловісних гангрен
Падають вивіски вітрини дзвенять і сипляться
Тротуари хрустять і скаржаться
від натовпених ніг
Зодяги труться м'ясо топчеться
женщини верещать і плутаються
Телеграфні стовпи гнуться
розхилився камінний ріг.
27. IX. 1918. Київ
з книги «BLOC-NOTES»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559734
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 14.02.2015
перевод с украинского языка
Владимир Петков ©
ПОЭМА ОТВАГИ
(Poeme electrique)
В ночи пятнит фонарная рама.
Белеет постель я не сплю.
Стихла промчавшись уличная драма.
У-лю-лю.
В засыпающей мысли
Искры гирляндовых слов.
Я хочу чтоб мне приснилась Гренландия
В бриллиантах бескошмарных снов.
Друзья мои, закройте энциклопедии и
фолианты!
Друзья мои, с экстазным восторгом — вперёд!
Пусть каскадно голубятся веранды
И опу́рпурит бредом восход.
Кто крикнул: — Страшно — на грудах камней?
Матери скажи: надежд не оправдал!
Потому что в душе её стало темней,
А ты в стороне переждал.
Несознательных ниток миллионов руками
Затянулся вдруг мир и нет.
Энергия — электрическими ручейками —
Наполнила море —
Погибнут больные, погибнут смешные вскоре
В распаде утраченных лет.
Я зажёг электричество — что там?
Друзья мои ночью — это для вас!
Не могу я привыкнуть к болотам —
Не могу я спокойно спать.
Кто зажигает во тьме неуверенной
Факел в пугающую пустоту?
Кто освещает мечтам потерянным
Дорогу и руин красоту?
Сбегайтесь титаны и великаны
Тайными силуэтами со всех сторон!
Это я зажёг электричество!
Это мой колокольный звон!
Не бойтесь пророков скоро,
Не оглядывайтесь, не возвращайтесь назад!
На кладбищах, в цветах поэтического сора,
Извивается мистический гад.
Я люблю, люблю бульварные взоры,
Я несмелым не дам руки.
Кто умирает, занимая голод?
Кто спросит неистово: — Кинь —?
Перейди, перейди раздражённую улицу,
Просто в глаза сумасшедшему глянь.
Пусть мозг и внимание напряжённо трудятся,
А ты рассмейся и встань!
И когда будет страшно и холодно —
Зайди в городской сад.
Друзья мои, не бойтесь пророков!
Друзья мои, не возвращайтесь назад!
А кто испугается
неожиданного крика
и большого количества —
Тот опозорил
великое время
своим существом в тот же час.
Друзья мои! Я встал и зажёг электричество —
Друзья мои, ночью — это для вас!
1918 р., из книги «Девять поэм»
13. 12. 2014
__________________________________________________________
ПОЕМА ВІДВАГИ
(Роеmе electrique)
Нічно. Плямить ліхтарна рама.
Ліжко біліє бо я не сплю.
Стихла промчавшись улична драма.
У-лю-лю.
В засипаючу думку
Іскри гірляндних слів.
Я хочу щоб мені приснилась Гренландія
В брильянтах безкошмарних снів.
Друзі мої, закрийте енциклопедії й
фоліанти!
Друзі мої, з екстазним за́хватом — вперед!
Хай каскадно блакитяться веранди
І опурпурить всесвіт бред.
Хто скрикнув: — лячно —?
Скажи матері, що ти не справдив надій!
Бо в її душі стало мрячно
І — призирний — ти отримаєш сміх — мій.
Несвідомими нитками
Перетягнувся світ.
Енергія — електричними струмками —
Завладала морем —
І згинуть кволі, згинуть комічні, згинуть
хорі
в розпаді невикористаних літ.
Я запалив електри́ку —
Друзі мої, ніччю — це для вас!
Я до болота й спання не звикну —
Я не можу, не можу спать.
Хто засвітив у млі непевній
Смолоскип блискучий, смолоскип з-над
стін?
Щоб осві́тлить дорогу мрії марній,
Щоб осві́тлить красу руїн?
Збігайтесь, збігайтесь, титани-велетні
Таємними силуетами з усіх сторін!
Бо я засвітив електри́ку!
Бо я задзвонив у дзвін!
Не бійтесь вісникі́в,
Не оглядайтесь, не повертайтесь назад!
На кладовищах, в квітах запоезених
смітників,
Вигинається містичний гад.
Я люблю, я люблю бульварні погляди,
Я не подам несміливим руки.
Хто умирає від позиченого голоду?
Хто благає неймовірно: — кинь —?
Перейди, перейди роздратовану вулицю,
Просто в вічі божевільному глянь.
Хай твій мозок і увага напружаться,
А ти розсмійся і стань!
І коли стане непривітно і холодно —
Зайди у міський сад.
Друзі мої, не бійтесь вісникі́в!
Друзі мої, не повертайтесь назад!
І хто злякається несподіваного крику —
Той оганьбив існуванням величний час.
Друзі мої, я встав і засвітив електри́ку —
Друзі мої, ніччю — це для вас!
1918 р., з книги «Дев’ять поем»
Читать дальше М. Семенко — Океания
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557857
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558226
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 08.02.2015
перевод с украинского языка
Владимир Петков ©
ПОЭМА БУДУЩЕГО
(La futurion)
Невиданный рокот сверхновейших патентов
неслыханный скрежет сверхпрочных металлов
слепящие пятна блистающей меди
и гордые здания стальных архитектов
вся моя душа полна соревнования
вся сила разума в порывах горит
в стремлениях пенится моя кровь
почувствовать луч изобретённого солнца
Мой взор опережает время
огибает меж каменных склонов
скрывающих
сокровища будущей реализации
перерезанными долинами
усовершенствованными каналами
сквозь ряды породистого скота
к тем голубым волнам
где кончается дикий гранит
где начинается гордая синь океана
побеждённая микрокосмосом движения атомов
пронзённая кабелем бесконечным
затаившимся на дне.
Мой взор опережает электрический ток
бессонница побеждает внутреннего зверя
моё вдохновение
освобождает меня от аморфности
моя гениальность
нарушает покой обстоятельств
я чувствую себя без границ
я чувствую себя надрассовым
и надкультурным
в борьбе с бессилием угасающих атавиз
я стану грядущим и сильным
встаёт среди шума бетонной музыки
фигура железного человека
лучом ослепительного силуэта
среди побеждённой материи.
Глаза его полные электрической воли
и в ней сверхестественные возможности
горы падают под её напряжением
пространство и время сливаются в ирреальность
законы природы подчиняются влиянию
создаётся великий синтез
объективности и эгоцентризма
апогеи запада и востока сливаются в
жадный прыжок
в интуитивном соединении
сошлись в неизбежной точке
nanura naturata i natura naturans
1918 р., из книги «Девять поэм»
13. 12. 2014
Natura naturata й natura naturans —
Природа порождённая и природа порождающая (лат.);
любимый термин нидерландского философа Б. Спинозы
__________________________________________________
ПОЕМА МАЙБУТНЬОГО
(La futurition)
Незнані гуркоти найновіших патентів
нечутні цокотіння металів міцних
виблискуючої міді сліпучі плями
горді будови залізних архітектів –
вся моя душа повна змагання
вся сила мого розуму горить у поривах
в прагненнях піниться моя кров –
відчути промінь винайденого сонця.
Зір мій опереджує експрес
вигинає він між камінних схилів
що ховають в собі
скарби майбутньої реалізації
через долини перерізані
удосконаленими каналами
повз череди вихованого скоту
до блакитних хвиль
де кінчається дикий граніт
де починається горда блакить океану
переможена мікроскопічним рухом ато́мів
подолана безмежним кабелем
що таїться на дні.
Зір мій опережує електричний ток
моя безсонність переборює в мені звіра
моє натхнення
звільняє мене від аморфності
моя геніальність
зруйновує спокій обставин.
Я почуваю себе без меж
я почуваю себе надрасовим
і надкультурним
я змагаюсь з безсиллям погасаючих атавіз
я становлюся майбутнім і сильним
шуми незнані міняться бетонової музикою
і встає залізна людина
осліплюючим силуетом
на фоні матерії подоланої.
З його очей струїть електрична воля
що ховає в собі надзвичайні прикмети
гори падають під її напруженням
час і простір зливаються в ірреальність
закони природи підпадають впливу
утворюється великий синтез
об’єктивності і егоцентризму
апогеї заходу й сходу зливаються в
жагучий скок
в інтуїтивнім єднанні
збіглись в неминучій точці
natura naturata й natura naturans
1918 р., з книги «Дев’ять поем»
Natura naturata й natura naturans —
Природа породжена й природа породжуюча (лат.);
улюблений термін нідерландського філософа Б. Спінози
Читать дальше М. Семенко — Поэма отваги
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558226
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558225
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 08.02.2015
перевод с украинского языка
Владимир Петков ©
ОКЕАНИЯ
(Отрывок из утраченной поэмы)
Маленькая девочка
Мать
Говорила наивно:
Палачи!
И получалось жутко —
Свисали тучи
Растерянными космами
Бежал с неба бог.
Великий Бог сбежал из хаты!
Но это ничего,
На душе горше.
Нет ничего во вселенной.
Где-то пенистый океан
И серебристая Океания —
И голубая, и рыжая.
Океания, Океания —
Маленький кусочек кремня
В пене — мой.
И потянется за мною шнур,
И буду я слушать вскрики —
Со мною, со мною
И маленькая девочка
Мать —
Океания, Океания,
Серебристый холодный порох —
Маленький кусочек кремня —
Воды.
Выпарится слеза под солнцем
№ №‘ №‘‘.
Рамачарака [1)
Salve[2) 25 штук
G
vois la mer
Ou mourront les rumeurs
De la ville. [3)
Океания, Океания —
Бесконечное серебро души.
Жди меня
Уснувшая в ожидании.
Может вспомню забавное
Я, светлея челом.
Не вздыхай ты во сне —
Не люблю, желанная!
Океания, Океания,
Маленький кусочек кремня
В пене.
Ты, не отвечай мне.
Будь, как раньше, свежа и приветлива,
И когда поцелую руку —
Прикоснись, прикоснись,
Как раньше, —
Прощайте, прощайте все,
Не видеть вас — радость моя.
Океания, Океания,
Серая дымка в тумане,
Перстень печали морской —
На рассвете, чужая земля, —
Океания,
Океания...
1919. Киев
11. 12. 2014
1. Йог Рамачарака — это псевдоним американского писателя
Вильяма Аткинсона, который на рубеже 19-20 вв. занимался
популяризацией индийской философии на западе.
2. одесские папиросы
3. Увидеть море
Или умереть слухи
Из города (фр.)
__________________________________________________________
ОКЕАНІЯ
(Уривок із загубленого поезофільму)
Невеличка дівчинка
Мати
Говорила наївно:
Кати!
І виходило моторошно —
Звисали хмари
Розгубленими пасмами
Утік з неба бог.
Великий Бог утік з хати!
Але це нічого,
На душі гірше.
Немає, немає у всесвіті.
Десь пінявий океан
І сріблиста Океанія —
І блакитна, і руда.
Океанія, Океанія —
Маленький шматочок кремню
В піні — мій.
І потягнеться за мною дріт,
І буду слухати зойки —
Зі мною, зі мною
І невеличка дівчинка
Мати —
Океанія, Океанія,
Сріблястий холодний порох —
Маленький шматочок кремню —
Води.
Випариться сльоза під сонцем
№ №‘ №‘‘.
Рамачарака [1)
Salve[2) 25 штук
G
vois la mer
Ou mourront les rumeurs
De la ville. [3)
Океанія, Океанія —
Безмежне срібло душі.
Жди мене
Заснула в чеканні.
Може згадаю усмішне
І розморщу чоло.
Не зітхай вві сні —
Не кохаю, кохана моя!
Океанія, Океанія,
Маленький шматочок кременю
В піні.
Ти, не відповідай мені.
Будь привітна і зимна, як завше,
І коли поцілую руку —
Доторкнись, доторкнись,
Як завше, —
Прощайте, прощайте всі,
Не бачити вас — радість моя.
Океанія, Океанія,
Сіра смуга в тумані,
Перстень смутку морського —
На світанку, земле чужа, —
Океанія,
Океанія...
1919. Київ
1. Йог Рамачарака — це псевдонім американського письменника
Вільяма Аткінсона, який на рубежі 19-20 ст. займався
популяризацією індійської філософії на заході.
2. одеські цигарки
3. побачити море
Або померти чутки
З міста (фр.)
Читать дальше М. Семенко — Святой Метроном
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557321
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557857
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 07.02.2015
Недолугими спожита —
Круки серед хмар,
Мертві люди в полі жита
На шляху примар.
Серед натовпу майданів,
Рупором на гнів,
Відпускали невідомі
Фурій з ланцюгів.
Хто відкрив примарам грати?
Хто людей розвів?
І на різні став кидати
Шальки терезів?
І прокинулись образи
І огидний страх,
І пішли, як метастази,
Корчі по містах.
Де не можуть панахиди
Траурних ночей
Під гіпнозом Немезиди
Відвести очей.
Ще багато їх загине,
Краще не знайшли —
За жахливою богиней
Воювать пішли.
А вона на протиріччях
Грається людьми —
Змінює свої обличчя
Ледь не кожну мить.
Вчора біла, завтра чорна —
Точить, наче ржа,
Закликала в бій учора,
А тепер чужа.
До загибелі колона
В жорнова ідей
Суне в пащу до дракона —
Жертва із людей.
У війни залізні зуби,
Гострі зуби зла,
Завелась війна до згуби
З риком і пішла.
Дали залп сліпі гармати,
І пішов загін —
Б'ють по мирних селах кати
Із обох сторін.
Всі ідеї відродили
І заради них
Українців розділили —
Наших і чужих.
І ведуть ворожі дії
З вірой правоти
Йдуть по селах лиходії
І стоять хрести...
_______________________
Це було вже. Забували.
І забудуть знов.
Все даремно — жах, підвали,
Навіть оця кров.
Владарь буде у здобутку —
Люди у лайні,
І не змінять нас у жмутку
Ці жахливі дні.
Кажуть, переможем — добре
Буде все у нас,
Тільки серце десь хоробре
Гине у цей час.
А за що, цілком не знає,
Йде на брата брат,
Його влада посилає —
Влада рад і зрад.
Так царуй же, переможець,
Ворог втрат зазнав —
Вільний в полі запорожець
Дихать перестав.
Всюди добрива і кості —
Панслов'янський сад,
І будинок на помості
Для майбутніх влад.
05-06. 02. 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557831
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2015
перевод с украинского языка
Владимир Петков ©
ВАСИЛИЮ ЧУМАКУ
Разнимите пальцы — свело судорогами
Сердце в белом огне.
Разнимите пальцы — они напуганы
И в гробу красный гнев.
Над головою холод лезвий
И в небе холод огней
Разнимите пальцы — гудят марсельезы
И в гробу багряный гнев.
4-8. І. 1920. Киев
Из цикла «В революцию»
04. 01. 2015
_________________________________
ВАСИЛЕВІ ЧУМАКУ
Розніміть пальці — вони заклякли
Серце у білім огні.
Розніміть пальці — вони залякані
І в труні червоний гнів.
І над лобом холодні леза
І на небі холодні огні
Розніміть пальці — гудуть марсельєзи
І в труні червоний гнів.
4-8. І. 1920. Київ
З циклу «В революцію»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557585
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 06.02.2015
перевод с украинского языка
Владимир Петков ©
ДНИ
Раненных улиц сумерки,
Колышутся тротуарами.
Пролетели над городом призраки,
Остались витрины драные.
Набежали мальчишки с ирисками —
С газетами — интересные.
Не гордятся магазины вывесками,
Не белеют веранды навесами.
Посбивали брусчатку грозные кони,
С праздником серым толпа многочисленных ног.
Ворочаются клунки на хвором перроне
И вечер выплакаться не мог.
1-2. I. 1920. Киев
Из цикла «В революцию»
04. 01. 2015
_____________________________________
ДНІ
Метушаться улиці поранені,
Колишуться тротуари.
Пролетіли над містом примари,
Залишились вітрини драні.
Понабігали хлопчаки з ірисками —
Сірники — цигарки — газети.
Не пишаються магазини вивісками,
Не біліють веранди наметами.
Позбивали брук грізні коні,
Святкує сірий день на улиці в юрмі.
Ворушаться клунки на хорому пероні
І вечір виплакатися не міг.
1-2. I. 1920. Київ
З циклу «В революцію»
Читать дальше Михайль Семенко — Василию Чумаку
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557585
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557578
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 06.02.2015
перевод с украинского языка
Владимир Петков ©
В БОЙ
У грека закрыто кафе
Витрина заколочена глухо
А на майдане стая фей
Туберкулёз и разруха
Позакрывай все окна и двери
Оставь свою комнату на замке
Отдав мозги свои химере
Брошенного в уголке
Разлюби протянутую руку
По брусчатке стальной отряд
Воли отряд —
Рядом с тобой —
В бой.
1. І. 1920. Киев
Из цикла «В революцию»
03. 01. 2015
______________________________
В БІЙ
У грека зачинено кафе,
Вітрину засунуто дошками.
А на майдані зграя фей —
Туберкулёзно кашляють.
Позасувай всі вікна і всі двері
Покинь кімнату на замку —
Віддавши мозок свій химері
Зоставленого в кутку.
Розлюби простягнуту руку —
По бруку —
Сталевий загін —
Він —
Волі міцній —
В бій!
1. І. 1920. Київ
З циклу «В революцію»
Читать дальше М. Семенко — 40 КРБ.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557130
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557366
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 05.02.2015
перевод с украинского языка
Владимир Петков ©
СВЯТОЙ МЕТРОНОМ
Заперся нерасчётливо и тенденциозно
Символист в белой башне и ищет ответ.
И лбом он стучится безнадёжно-серьёзно
Об оранжевую стенку на 20 лет.
И светит лампадка за шторкой, чуть тлея —
Его шум раздражает и прожектор слепит.
И пугаются стены кого-то жалея,
Кто мышей в шкафу всё сидит и скрипит.
И зашторены окна, и сам он чуть дышит,
И не знает уж сам — человек он иль гном.
А на улице шумно... Удивлённо он слышит,
Как размеренно стучит Святой Метроном.
1919. Киев
Из цикла «В революцию»
03. 01. 2015
_____________________________________
СВЯТИЙ МЕТРОНОМ
Нерозмірковано і тенденційно
Заперся у білу вежу нудний символіст.
Стукається лобом, нереально й безмрійно,
Об оранжеву стінку у 20 літ.
І затулює вуха, і завішує вікна —
Його галас нервує і проміння сліпить.
І жахаються стіни: їм жаль чоловіка,
Що у шафі, мов миша, сидить і скрипить.
І завішує вікна, і затулює вуха,
І не знає вже сам — чоловік він чи гном.
А на вулиці шуми... І здивовано слуха,
І розмірено стука Святий Метроном.
1919. Київ
З циклу «В революцію»
Читать дальше М. Семенко — В бой
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557366
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557321
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 05.02.2015
перевод с украинского языка
Владимир Петков ©
40 КРБ.
После пожаров
Город в костяках чёрных
Надеется, что кто-то обнимет,
И, с красотой беломраморных врат,
Построит прекрасный храм.
И роются бабы на пепелище —
40 карбованцев фунт картошки!
Город горит по ночам
И в заревах храм.
И скоро ли долго ли будет ещё
Масло коровье
Дёрнут сзади за пиджак
Сам не рад.
20. ІІ. 1920. Киев
Из цикла «В революцию»
03. 01. 2015
________________________________
40 КРБ.
Після пожарів
місто в кістяках чорних
сподівається, що хтось пригорне,
збудує біломармну браму
і ясний храм.
І риються баби у попелі —
40 крб. хунт картоплі!
Горить місто ночами
і в загравах храм.
І чи скоро, чи довго ще
масло буде коров'яче
сіпне за піджак ззаду
сам не радий.
20. ІІ. 1920. Київ
З циклу «В революцію»
Читать дальше М. Семенко — Дни
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557578
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557130
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 04.02.2015
Як тобі живеться, мамо?
Задоволена чи ні?
Знай, болить мені так само,
Тяжко і мені.
Ніч страшна над нами темна,
Мила моя ненько,
Всім була люб’язна, чемна,
А тепер дурненька.
Ти казала буде добре,
Прийде дядя Сем —
Серце ми йому хоробре
В жертву принесем.
Подивись, заради чого,
Що ти в ньому любиш?
Збожеволієш від нього
І дітей погубиш.
Він ні за що тебе має,
Витре ноги і піде,
Скаже, що тебе не знає,
Іншу десь знайде.
Зрозумій, що кажуть люди,
Що штовхає нас до бою,
Нареченого не буде —
Знехтував тобою.
Зоряно-смугаста мрія —
Мара у пустелі,
І нікого не зігріє
У сумній оселі.
Ходить хахаль до слов’янок,
Щирих до гостей —
Робить для своїх ділянок
Добрива з дітей.
Відкриваєм для чужинців
Двері в установах,
А з бідою наодинці
Як завжди ми знову.
Ми розбили всю країну,
Мов весільну склянку,
І побачили руїну
В себе на світанку.
Стародавніми шляхами
Із варягів в греки
Смерть літає над дахами
І сумні лелеки.
XII. 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557041
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2015