| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
- Татку, тату,
Ти скажи мені
Куди плинуть години?
Куди втікають дні?
- Це написано зорями, сину,
зітка́но Чумацьким шляхо́м -
Ми повинні згоріти яскраво
Перш ніж звіятись попело́м.
- Матусю, мамо,
Ти скажи мені
Куди зникає світла тепло́,
Коли полум'я гаснуть вогні?
- Попелу клапті, сину,
кружля, летять потойбі́ч,
туди, де сонце вечірнє
цілує моря блакитні вічі.
***
Я живу на березі річки,
Де сиві боги ще мріять
Про таємні цілунки
З відкритого моря обрі́єм.
Дивлячи́сь очима мисливця
В пошуках здобичі слі́ду -
Жодного звіра й людини
В моєму баченні світу.
Якщо ти мене не впізна́єш
Ну, це просто тому́,
Що я виріс з старої одежі,
Час рухатись далі потому.
Ти і я - ми позбудемось масок,
Що життя одягло́ всім нам,
Коли цей театр ті́ней
Зімкне́ завіси - хвилі полотна́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757668
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 29.10.2017
Крізь біль,
з її снів продирався,
Сміявся крізь сльози
Коли терни
Обличчя, і руки, і тіло
Ріжуть,
Але
Не заріжуть
Душу,
Але
Не втримають
Рух по дорозі
Тоді й
Сміявся крізь сльози,
Крізь біль її снів.
[b]Зима, 2003[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560155
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2015
І ти йдеш
Вздовж безмежно довгої
Високої надто
Залізної брами
І не можеш
Знайти.
Вихід? Вхід?
І ти в розпачі стискуєш
Холодні прути брами.
Твої тендітні руки
зводить від їх холоду.
Тіло не протиснути
крізь грати.
Тіло не ввійде.
І ти дивишся
Крізь ці грати,
Туди, куди,
Ти вважаєш
Що йдеш
Не варто,
Хіба ти не бачиш?
Це пустеля
І те пустеля,
Така, як і по сей бік ґрат.
Хіба ж ти сліпа?
Пісок та вітер
Сліплять
Очі?
[b]2002[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560154
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.02.2015
Небо затягло бридкими сірими мізками хмар - колись ця маса впаде на наші голови,
тоді, коли власних мізків вже буде недостатньо.
Впаде як стеля, як всесвітній потоп, чи як манна небесна - всяк сприйме по-своєму, будуть різні версії.
Отже, линутимуть з того дощу одні, спільні мізки,
а небо очиститься, випорожниться.
Радітимуть сонечку люди із відрами,
радітиме понівечена спрагою земля, жадібно всмоктуючи ранами отруйну вологу,
дітлахи в гумових чобітках бігатимуть по калюжах,
задираючи голови вгору, ловитимуть роззявленими ротами важкі сірі краплини
(на смак вони звісно будуть як тягучий солодкий сироп).
Моя тобі рекомендація, друже - завжди май при собі парасолю,
пильнуй і тримай її напоготові, будь неначе ковбой з револьвером.
Особливо, коли попереду довга дорога.
Прислухайся, спостерігай - а ну як за твоїм вікном вже чутно розкоти грому і сліплять очі блискавиці ?
А може навіть, подекуди вже плюється на пусті голови заворожених перехожих бридкий дрібний дощик.
[i]2004 р.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559291
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.02.2015
На роздоріжжі стояла вона тепер.
Шлях, що досі був єдиним,
Нині каменем розбито надвоє.
Червоний птах заполонив небо пір’ям крил,
Жаром їх спалюючи темряву.
Птах той пробудився серцем велетня,
Жалюгідного донедавна.
Помахи крил були ударами серця.
Був велетень прикутий ланцюгами–кайданами
До чорної кулі –
То, щоб забути волю.
Відчув нову силу велетень,
Вдарив кулею об камінь – скелю.
І зірвані були ланцюги,
І вкрилась сфера золотим мереживом світла,
І засіяла її середина звільнено,
Пробиваючи собі шлях сліпуче–білим промінням,
Крізь тріщини, що ширились.
І розлетілась навсебіч уламками куля,
Уламки стали попелом, спалавши,
Розвіявшись простором степу.
Ніч запалала, наповнилась червоним
Від праведного болю,
Від священного гніву,
Від сорому вином,
Сльоза–перлина впала з повік Ночі
Розлилась Степом–дощем.
З кам’яних ножен було вийнято мечі.
Срібний і Золотий
Вістря їх були променями
Промені були схрещені.
А вона ж? Досі стояла.
[i]22 грудня 2003 р.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2015