Марія Микуляк

Сторінки (1/56):  « 1»

Коли мовчить серце жінки

Коли  мовчить  серце  жінки,
не  стукає  зовсім,  ударів  не  чути.
Коли  мовчить  серце  жінки,
ой  що  ж  би  то  могло  бути?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020


хтозна

чи  збережуться  миті  у  пам’яті  назавжди
чи  спогади  розмиті  нас  сколихнуть  колись
чи  навіть  не  згадаєм  кого  як  було  звати  

шалений  ритм  життя  фіксуємо  у  інста
те  що  їмо  і  з  ким  п’ємо  ігристе  
чи  спинимось  колись  ми

хтозна

тепер  всі  збиті  ритми
весна  вже  не  весна  
природні  алгоритми  щось  трохи  несповна

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020


моє

Не  так  часто  на  поверхні  всі  32,  -
мало  речей  заставляє  сміятися  щиро.
Я  б  хотіла,  щоб  це  не  було  так.
Я  б  хотіла  вірити  у  своє  "красиво".
Щоб  ніхто  не  розбив  його  як  кришталь,
щоб  ніхто  не  міняв,  бо  воно  моє.
І  нехай  на  очах  все  ж,  легка  печаль,  
та  я  знаю,  що  варте  все  того,  що  є...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2018


time time time

А  часу  обмаль  в  нас,  невже  про  це  не  знаємо?!
Як  дізнає́мось,  -  то  яко́сь  вже  надто  пізно.  
В  нас  різні  темпи-ритми,  не  завжди  встигаємо
ми  жити,  жити,  жити!  У  цьому  весь  трагі́зм  наш!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805701
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2018


for you my little Kate

Твоя  усмішка  щира
і  очі  такі  широчезні!  
Ти  моя  золота
й  найдорожча  від  всякого  скарбу!  
Я  люблю  тебе  сильно  -  
й  уяву  твою  безмежну,  
й  обійми  твої  просто  так,
і  щастя,  яке  ти  даруєш,  направду.
Я  обожнюю  запах  твій  -
ексклюзивний  такий  аромат!
Ніжний  голос  співає  пісні  -  
ним  тебе  наділила  мати...
І  коли  обіймаєш  ти
-  найдорожча  моя  сестричко,  
то  від  ніжності  й  доброти
твоє  світиться  миле  личко.
Доторкаєшся  -  мов  крилом
своїм  ангельським  невидимим.  
Знаєш,  вдячна  я  всім  єством,  
що  на  світ  цей  ти  народилась!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805699
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 06.09.2018


Вірю

Я  знаю,  що  Ти  існуєш.
Я  вірю,  що  Ти  живий.
Що  зцілюєш  наші  душі
й  несеш  в  життя  наше  мир.
Я  знаю,  все  буде  добре,
тому  що  зі  мною  Ти.
Тому  що  створена  я  на  подобу
Твою  й  у  мені  Ти  є.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788274
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.04.2018


Чи згадаєм?

І  навіть  хтось  не  може  бути  сенсом.
Наївні.  
Ми  віримо  у  святість  майбуття,
тягар  минулого  волочим  за  собою,  
не  розуміючи,  що  мусим  бути  вірні.
Собі.
У  першу  чергу.
Ми  нехтуєм  людською  добротою,  
любов'ю,  щирістю  і  простотою...  Аж  смішно!
Та  ж  ми  так  схиблені  на  парабенах  і  фосфатах!  
Що  вже,  либонь,  забули  колір  очей  брата.  
А  чи  ми  знали?!
Від  початку.
Із  самого  найпершого  моменту?!.
І  чи  згадаєм  хоч  якісь  фрагменти,  
де  все  таке  просте  і  щире,  і  правдиве?
Де  кожен  з  нас  хоч  в  якесь  вірив  диво...  
Чи  згадаєм?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788251
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.04.2018


Приземлятись?!

Не  приземлилась.
Так,  я  впала,  було,  із  небес.
Зламались,  понівечилися  крила
й  не  виявилось  того,  хто  понесе...
У  муках,  стогонах  та  криках
кляла  я  долю  дико  й  тихо,
тим  часом,  обминаючи  людей.  
І  не  хотілось  більше  жити.
Творити  не  хотілося  й...любити.

А  крила  укріплялись  й  заростали  рани...
І  кожен  день  приносив  все  нові  світанки.
І  обрій  кликав,  звав  туди  далеко,
куди  на  зиму  відлітають  всі  лелеки.
Я  ж,  мов  та  зранена  лебідка,
й  в  думках  не  мала  ще  хоч  раз  злетіти!
Я  не  хотіла.
Знала,  що  таке  "упасти".
І  підніматись  як  -  повільно  й  важко.

Бо  ж  хочеться  усе  й  одразу.
А  внаслідок  одержиш  до  життя  відразу.
Утратиш  віру,  силу,  до  життя  снагу.
Покинуть  всі  тебе,  залишивши  одну.

А  рятуватимуть  одні  лише  світанки.  
Й  прекрасного  одного  ранку
прокинешся  ти,  вийдеш  на  веранду
із  відчуттям,  що  переповнює  та  надихає,  
штовхає    рухатись  вперед,
а,  може,  і  літати...
І  не  боятись  впасти,  вміти  приземлятись...
І  не  гадати,  що  там,  десь  за  обрієм,  далеко...
Й  летіти  разом  з  усіма  лелеками!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764942
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2017


назріває

Катрени  злітають  із  уст,  мов  буйні  вітри...
Вони  відчувають  те  ж  саме,  що  й  ти.
Вони  відчувають  цю  бурю,  що  десь  вже  гуде...
Ти  ще  не  знаєш,  а  щось  тай  буде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2017


Крила

Я  хочу  туди,  де  літають  орли.
Де  сонце  так  вічно  спішить.
Мене  підганятимуть  східні  вітри,
я  йтиму  вперед  і  зловлю  оту  мить.  
Ту  мить,  що  про  неї  так  тихо  шепочуть,  
і  що  знаходять  лише  одиниці.
Її  безкінечно  впіймати  всі  хочуть,  
й  не  бачать,  що  все  життя  їхнє  -  миті...
А  я,  все  ж,  ітиму  і,  може,  досягну  мети.  
І,  може,  зупиняться  східні  вітри.
Вдихну  повні  груди,  наповню  вітрила,  
Я  маю  незламні,  незламнії  крила!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2017


ДОЧЕКАЙСЯ СВОЄЇ ВЕСНИ

Коли  стискається  серце  і  біль  відчуваєш,  
мов  гострий  кілок  пронизав  наскрізь,  
й  нічого  кругом  ти  не  помічаєш,  -  
здається,  все  просто  -  ти  влип!

Ти  влип  і,  знаєш,  надовго.
Надовго  цей  щем  нерозділений
нитиме  в  грудях...
Придавить  тебе  до  землі...
І  якщо,  все  пройде  дуже  добре,  -
промучишся  аж  до  наступної  весни.

Доки  знов  не  торкне  струмом  вольтовим,
доки  знов  не  знесе  дах  над  головою,
доки  все  твоє  життя  не  стане  суцільною  весною.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727162
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2017


Цінності

Якщо  чогось  не  розумієш  у  житті,
дозволь  собі  не  розуміти  і  надалі.  
У  когось  цінності  такі  уже  прості,  
у  інших  -  глибина  всього  зашкалює.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726928
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.04.2017


❤❤❤

А  в  житті  важливо  любити,  навіть,  якщо  ця  любов  невзаємна.  
Ще  важливо  йти  вперед,  спалюючи  мости.
І  зовсім,  інколи,  не  важливі  рими  й  ритми,  
а  тільки  те,  що  відчуваємо  я  і  ти.  ✍🏻✍🏻✍🏻

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2017


Дякую

Я  дякую  за  день,
я  дякую  за  сонце,
за  все,  що  маю  -  дякую  Тобі.

Що  промінь  сонця  загляда  в  віконце  -
за  те,  що  бачу  це  -  я  дякую  Тобі.

Я  дякую  за  шум  дощу,  й  за  спів  пташиний.
Дякую,  що  можу  чути  шум  прибою...
Й  за  музику,  даровану  Тобою  -  
дякую...

Ще  дякую  за  щем  в  душі,  що  інколи  буває,  
що  хтось  про  мене  завжди  пам'ятає,
що  хтось  мене  не  забуває,
підтримує,  дає  надію  й  знає,
що  дякую  за  все.  За  все-все-все!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710079
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 03.01.2017


трохи сумного

Нічними  лікарняними  коридорами  тихо.
Тут  навіть  не  ходять  привиди.
Лякати  ж  бо  нікого  -  вони  давно  звикли.
Тут  всі  свої,  на  всіх  поділено  крики.
Зазвичай,  не  від  радості.

І  часу  не  гають,  ті,  в  білих  халатах,
їм  ніколи.  
Хочуть  чи  ні,  мусять  рятувати,
щоб  на  цей  раз  встигнути.
Поряд  чигає  прудка  напрочуд...
Й  вона  теж  у  білому...
Останні  слова  рідним  -  її  заслуга  
і,  можливо,  регоче!
Вона,  все  ж,  встигла!

 У  всіх  знову  -  недоспані  ночі.

22.10.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696971
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2016


діти

Маленькі  сонця,  маленькі  серця.
Мурахи  дрібнющі,  такі  лепетущі.
Чому?  А  чому?  Ну  чому?
Й  не  сходять  з  лиця  
ці  усмішкі  щирі,  цей  погляд  тямущий.  
Я  ніжно  всміхнусь  тобі  і  обійму.
Ці  триста  питань  в  день
як  в  голову  влізуть???
І  що,  і  коли,  і  головне  -  де,
Ну  що  ж  мені  їй  відповісти?!
Таке  вже  кмітливе,  таке  вже  хитрюще!  
Але  ж  сміхотливе,  але  ж  і  тямуще
дівча!
22/10/2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696889
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.10.2016


Далеким покровським дням

І  найцінніше,  що  в  нас  залишиться  -  спогади.
Не  стане  нічого,  та  будуть  вони.
І  як  же  їх  всіх  зберегти,  не  згубити,
щоб  було  що  теплими  вечорами  робити?!
На  які  найновіші  носії  записати,
щоб  потім  при  першій  нагоді  погортати?!
Згадати  все,  до  найменшої  дрібниці,
до  свого  дитячого  відображення  в  струмковій  водиці;
до  запаху  свіжоспеченого  хліба  по  всій  вулиці;
до  паперрових  корабликів  і  дощових  танців.
Згадати  все.
Посумувати  чи  посміятись.
І,  може,  навіть  заплакати.
За  тим,  що  так  яскраво  тоді  все  відбувалось,
за  тим  чого  вже  ніколи  не  повернути.
За  людьми  тими,  котами  і  собаками,  
і  навіть  за  напівстиглими  та  вже  соковитими  яблуками.
А  ще  стільки  всього  було-перебуло!
Уривками-кадрами  інколи  в  мозку  пролітають  вони  -  
ситуації,  місця,  люди,  емоції.
Все  те,  що  так  згадати  намагаємося  ми.
Та  пам'ять  вперто  відмовляється  транслювати
нам  всі  ті  колишні  драми  й  комедії.
Знову  і  знову  повертає  всіх  на  сьогоднішні  дати,  
на  онлайн-сеанси  теперішніх  перепетій.
14/10/16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695934
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.10.2016


НЕ ТЕ

В  теорії  –  сильна.
На  практиці  –  ноль.

Співати  ти  любиш  –
Не  тямиш  в  бемолях.

Усе,  що  ти  хочеш  –  
Не  завжди  ти  можеш.

Що  просто  –  так  складно.
А  складно  –  це  ж  просто.

Вигадуєш  речі,  яких  не  існує.
І,  знаєш,  до  речі,
Тобі  не  пасує
Ця  ликість-дволикість.
Але  вона  в  тренді.

В  житті  стільки  масок!
Не  знаєш,  де  справжнє,
Твоє,  не  прикрашене
Єство,  що  нічим  не  замащене.
Нічим.

І  тут  не  біда,  зовсім,  не  біда,
Що  щось  із  тобою  не  так.
Печаль  лиш  у    тому,  що  ти  є  мастак,  
Шукати  не  там,  де  жива  вода.

5/10/2016  р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2016


*** (послання)

Люди  дуже  жорстокі  і  пора  уже  це  усвідомити.
В  них  не  серце,  а  камінь,  хоча,  -  не  у  всіх.
Знай,  що  навіть  не  встигне  ніхто  про  це  повідомити,  
як  засадять  ніж  в  спину,  коли  тішить  тебе  так  твій  успіх.  
Ти  не  думай.  Насправді,  не  все  так  погано.
Ти  живи  і  твори.  І  будуй  і  втілюй  в  життя
мрії  твої  всі  божевільні  та  потаємні.
А  воно  все  розставить  над  і,  й  ти,  можливо,  знайдеш  сенс  буття.
Я  бажаю  тобі  завжди  бути  собою.
У  найтяжчі  хвилини  знай,  що  ти  не  один.
В  двадцять  першому  віці,  де  війна  за  війною
жити  тяжко,  та  в  Батька  свого  не  один  ти  син.
І  буде  ще,  що  впадеш  -  на  коліна,  на  груди,
І  обличчям  додолу,  можливо,  впадеш.
Знай,  що  всяке  в  житті  твоєму  ще  буде.
Ти  завжди  пам’ятай,  куди  саме  ідеш!  ©
6/10/2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692808
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 06.10.2016


Між двома світами

Блукає  душа  щосвітанку,
Наосліп  бреде  по  кімнаті...
Якою  зродитися  зранку
Вирішує  знову  і  знову.
Веде  стоголосі  розмови  
Нечутні  людському  вуху,
Вирішує  як  їй  тут  бути
Й  повторює  свої  промови.
Тиняється  всюди,  де  хоче
Й  де  тілом  не  може  ступити.
Й  регоче,  й  регоче,  й  регоче!
Як  можна  ж  убого  так  жити!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681512
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.08.2016


Тим, кого немає серед нас

Ви  жити  ще  б  могли  й  могли,  
а  замість  цього  могили.
Ви  -  наші  дорогі  бійці,  
що  надію  стискали  в  руці.

Тримали  мужньо  до  кінця,
до  подиху  останнього  бійця.
Ми  вдячні  будем  вам  за  це  до  віку.  
Усім-усім  -  чоловікам,  жінкам,  -  вас  бо  без  ліку!

І  не  важливо,  нації  якої...
Усі  хотіли  одного  лиш  -  волі.
За  вас  молитимемось  щиро  завше.
Ви  -  наші  маяки  в  житті  назавжди.

Червень,  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2016


Город

Город  рыжих  девиц,
город  миленьких  лиц!
Город,  полный  надежд,  
город  сбывшихся  мечт.

Город...Темный,  как  ночь.
Город  -  хорошие  мысли  прочь.
Город  -  ты  же  убийца  душ!
Город,  молчи,  а  то  некуда  хуже.

Тайны  твои  -  никому  не  нужны.
Разве  что  людям,  профессоров  вроди.
Всем  остальным  подавай  лишь  веселье.
Напитки,  коктейли  и  все  в  этом  роде.

квітень,  2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2016


***

Ніколи  не  варто  чекати  ні  від  кого  нічого.  
Буде,  що  впавши  -  піднімешся  і  підеш  далі.
Навіть,  якщо  не  зразу,  все  одно  витягнеш  себе  самого.
А  чекаючи    -  мріятимеш  про  одні  тільки  незвідані  далі.©

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657536
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2016


У кожного свої зірки

Сьогоднішнє  вечірнє  небо  було  чудовим  і  вражаючим!  На  темному,  широчезному  небесному  полотні  мерехтіли  мільйони  зірок,  ба  –  більше,  їх  же  не  злічити.  Жодного  разу  не  дораховувала  й  до  двадцяти,  бо  одразу  ж  збивалася  з  ліку.
Так,  вечірнє  небо  манить  своєю  красою,  магнетично  притягує  погляди  жителів  сіл  та  невеликих  міст,  і  аж  ніяк  не  мегаполісів.  А  жаль.  Ті  люди  втрачають  чимало  шансів  побачити  справжні  дива.  
Небо  бодай  на  мить  піднімає  наші  голови,  спонукає  задуматись,  загадати  бажання,  зрештою.  Знаєте,  моя  вам  порада  –  кожного  разу,  дивлячись  в  небо,  -  не  чекайте,  поки  впаде  яка  зірка,  а  просто  загадуйте  бажання.  І  необов’язково  вам  тих  падінь,  хоч  зорепади  і  прекрасні.  Воно  неодмінно  збудеться,  адже  ви  не  бачите  всіх  тих  зірок,  що  прямо  в  цю  мить  несуться  назустріч  здійсненню  чиїх  бажань…
Мені  чомусь  здається,  що  це  моє  небо  –  повне  сяючих  зірок,  повне  мрій  і  надій,  повне  загаданих  бажань,  які  вголос  страшно  вимовити;  таємниць,  відомих  тільки  йому  і  мені…
А  ви  знали,  що  існує  два  неба?!  І  я  не  знала  донедавна.  Звісно,  одне  –  над  нашими  головами,  ми  споглядаємо  його  щодня  і  щоночі    в  різних  барвах  і  кольорах.  Мені  завжди  здавалось,  що  кожен  бачить  своє  небо  –  з  відомими  тільки  йому  візерунками  й  химерами.
Інше  наше  небо  тут  –  на  землі.  А  зірки  його  –  люди.  Так-так,  ви  не  зійшли  з  глузду.  Все  вірно  прочитали.  Зараз  я  все  поясню.  
Пам’ятаєте  вислів  Скрябіна  «Люди,  як  кораблі»?  Я  ж  кажу:  «Люди,  як  зірки».  Хтось  –  божевільний,  як  комета;  хтось  живий,  мов  планета;  ще  хтось  –  пустий  всередині,  не  здатний  до  життя.  А  дехто  приносить  шкоду  –  мов  ті  астероїди.  Хтось  обпалює  своїм  позитивом  чи  негативом  інших,  прямісінько  як  Сонце.  Хтось  же  –  спалює  і  самознищує  себе.  
Вдумайтесь,  порівняйте,  подивіться  кругом  себе,  загляньте  всередину  себе.  І  можливо,  ви  погодитесь,  що  я  маю  рацію.  Люди  –  як  зірки.  Світять  своєю  добротою  або  ж  виблискують  своєю  злістю  –  хто  чим  багатий.  
А  ще,  у  кожного  свої  зірки,  і  це  не  тільки  улюблені  сузір’я  чи  окремі  зірки.  Це,  насамперед,  ті  люди,  які  у  важкі  моменти  освічують  вам  шлях,  показують  дорогу,  спонукають  рухатись  вперед,  коли  сил  немає,  коли  очі  засліплює  безвихідь,  а  розум  відказує  у  своїй  прямій  функції  –  розумно  думати  і  поступати.    Тоді  з’являються  вони  –  нерукотворні  ліхтарі.  Це  вже  закономірно,  що  вони  спалахують  саме  тоді,  коли  потрібно.  Головне  –  розгледіти  їхнє  світло  та  не  втратити  мить  зустрічі  з  ними  в  житті.
Таких  людей  мало.  Вони  зовсім  не  ангели-охоронці,  щоб  супроводжувати  нас  протягом  всього  земного  життя.  Поправочка  –  земно-небесного  життя.
Зірки  з’являються  тільки  в  певний  час,  для  того,  щоб  розплющити  наші  очі,  показати,  що  щось  пішло  не  так,  що  ми  думаємо  і  робимо  не  зовсім  не  те,  що  треба.  Вони  загоряються  в  нашому  темному  небі,  коли  ми  втрачаємо  внутрішню  гармонію,  сенс  буття  і  всі  ті  складні  речі,  без  яких  наше  життя  ну  ніяк  неможливе.  Вони,  сказаними  вголос  думками,  своїми  розмовами  чи  діями  показують  нам  очевидні  речі,  яких  ми  б  у  своїй  темноті  й  сліпоті  не  розгледіли…
Вони  потрібні  нам,  наші  зірки.  
Хтозна,  може,  й  ми  їм  потрібні.  
Може,  й  ми  –  зірки  в  чиємусь  небі?!  

друга  половина  2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656278
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2016


посвещение веткам, которые дают нам жизнь

Как  бы  не  так,  -  
но  все  прошло.
Ты  -  не  дурак,
просто  я  помело.
Думала,  можно
тебя  мне  любить,
но  невозможно  
теперь  все  забыть.
Выдумки,  сны
так  реальными  были,
что,  ты  прости,  
но  тебя  полюбила.
Понимать  не  хотела,
что  бессмыслица  это.
Высоко  долетела
и  разбилась  об  ветки.
Так  банальНО,  
НО  мучительно  больно...
Нет  мне  хуже  финала,  
чем  быть  не  с  тобою.
А  живу,  ведь  живу.
И  пою,  и  смеюсь  я,  и  даже  плачу.
Так  прекрасно  быть  здесь,  наяву!
Больше  время  свое  никогда  не  расстрачу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016


заплуталась

Безкінечність...Вічне  коло,
Спіраль...Без  ілюзій  й  надій.
Дратує  так  все  навколо,
аж  роєм  кипить  мозок  мій.
.........................................
Влаштовано  як  все?  Хто  скаже?
Що  свій  свого  б'є,  а  з  чужим  -  так  сміється!
Не  знаю,  заплуталась,  хочу  мовчати.
Буду  мовчати,  хай  лиш  серце  б'ється.
................................................
І,  може,  спокутую,  хтозна?  Та,  може...
Так  хочу  змінитись,  так  хочу,  так  хочу!
І,  може,  все  вийде...І  допоможе.
ВІН  допоможе!  Ножі  більш  не  точу...



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016


Не грай

Брехня.  Здавалось,  просто  слово.
Звучить  з  уст  знову  й  знову.
Набридло,  чесно,  її  чути.
Закрити  б  очі,  затулити  вуха.
Огидні  усмішки,  не  щирі,  
улесливі  слова,  противні  і  не  милі,  -  
цього  багато  стало  враз,
та  що  поробиш  -  такий  час.
Усі  всіх  люблять,  обнімають  і  цілують.
Так  прийнято.  Влаштовує?!  Нехай.
Все  те,  що  справжнє,  не  цінують,  ігнорують.
А  ти..Що  ти?!  Живеш?  Живи!  Але  ж  не  грай!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634229
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 08.01.2016


Усе минає

Стоїш  тепер,  смієшся.
Й  чого  була  такою?!
Тобі  тепер  здається,
що  ти  була  дурною!

І  так  по  колу  -  знову  й  знову,
одні    і  ті  ж  рубці.
Граблі  старі  -  не  нові.
І  лиш  надія  в  кулаці.
Намертво  стиснута,
не  випустиш.
Залишилась  лише  вона.
Живеш.  Летиш,  падеш,  встаєш.
А  все  одна.

Шукаєш  відповіді,  сенс  буття.
І  як  на  сповіді  -  лиш  каяття
із  уст  зринає,  лине  в  вись.
Усе,  все-все  минає,  не  журись.

Ти  теж  минеш  колись.

грудень,  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634225
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 08.01.2016


Ти ОКЕАН

Міняється  все  -  міняються  люди,
міняються  стіни  і  запахи.
Незмінними  є  лиш  симптоми  простуди
і  воля  твоя  до  життя,  твої  страхи…

Чого  ж  ти  боїшся?!  Юначе,  дівчино?!
Чи  ж  ти  не  такий  як  усі?
До  виду  належиш  окремого  -  «людина»,
по  п’ять  пальців  маєш  на  нозі  і  руці.

І,  може,  ти  особливий  чи  особлива,
на  цій  планеті,  що  зветься  «Земля».
І,  може,  все-все  б  ми  зробили,
якби  не  безлічі  наших  і  чужих  «Я».

Та  знай,  ніщо  не  вічне,  ні  ти,
ні  чиєсь  інше  життя,  яке  надто  скалічене
відсутністю  простого  каяття.
І,  може,  застрого,  -  ти  прости.

Ніхто  тобі  в  очі  не  скаже,
що  робиш  ти  щось  не  так.
Ніхто  твої  ребуси  не  розв’яже,
ти  й  сам  у  цьому  не  дуже  мастак.

Послухай  себе,  послухай  
про  що  ти  думаєш  сам,
коли  не  чути  й  мухи,  вслухайся  в  свій  океан.
Ти  слухай  себе,  добре  слухай…©

жовтень,  2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615076
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.10.2015


люблю-не

Люблю,  коли  пахне  дощем…
Люблю,  як  дуєш  бульбашки…
Не  люблю,  коли  розбита  вщент,
й  не  люблю  як  в’януть  ромашки.  
Квіти  люблю  за  красу  неземну
й  аромат,  що  п’янить  до  безпам’яті…
Злобу  людську  не  люблю  і  брехню,  
і  все,  що  пов’язане  з  нею,  й  заплямлене.
Світ  –  він  не  добрий,  не  злий.
Світ  –  він  тільки  існує.
Вибір  робити  тобі  чималий  -
добро  чи  зло  –  що  ж  ти  заснуєш?!
І  хто  які  б  не  носив  маски,
всередині  у  всіх  одне  начало.
Все  просто,  як  білий  день,  ясно,  -
ти,  все  ж,  допливеш  тільки  до  свого  причалу.  ©

26/06/15р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589893
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.06.2015


диктаторам

Ви  ті,  перед  ким  не  стають  на  коліна,
диктатори  срані,  не  стане  й  Вкраїна.
Давно  вас  прокляли  найсвідоміші  люди,
і  хай  вам  все  станеться,  хай  вам  так  буде!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2015


думки

Дурна  людська  природа
від  самого  початку,
ще  коли  Єва  з  яблуком  не  встояла
і  знищила  всі  райськії  печатки.
Відтоді  жінка  –  вмістилище  болю.
Хочеш,  не  хочеш  і,  ніби,  маєш  свобідну  волю,
а  воно  нагряне  зненацька,  знесе  дах  миттєво…
Будь-яка  біль  позбавляє  сенсу  і  ніщо  не  є  вже  важливим.
І  найголовніше,  найцікавіше  та  варте  уваги
є  те,  що  після  кожного  разу  не  стаєш  мудрішим,  
не  ставиш  на  вагивсі  «за»  і  «проти»,  плюси  і  мінуси…

…А  десь  там  воркочуть  коти,  
комусь  пора  міняти  плінтуси…

Ну  от,  все  змішалось,  усе  й  одразу.
Незрозумілий  хаос  спричинив  відразу
до  всього,  що  ідеальне,  перфектне  і  неприродно  красиве…
На  це  все  і  зовсім  не  вистача  сили…
І  так  не  коректно  сказати  вголоc,  так  не  красиво,
та  все  (…)  дістало,  людська  фальш,  особливо.
Кругом,  кругом,  вона  всюди.
Вона  тут,  вона  там,  вона  в  найрідніших  людях.
Від  своїх  в  стораз  більше  болить,  
свій  знає  куди,  тому  й  б’є
прямо,  чітко,  з  виміряною  силою,  швидкістю,  прискоренням,  
і  якою  б  не  бути  сильною  людиною,  -  
ніде  не  знайти  ідеальної  пристані-гавані,  
щоб  бути  не  стомленим  і  нескореним.
Без  всього,  без  всього,
лише  повна  гармонія.
Лиш  сміх,  лише  радість
і  ніяк  не  агонія  за  чимось,  за  кимось.
Тільки  б  без  цього.
Тільки  б  тиша,  спокій  і  жодних  сліз.
Знати,  чого  хочеш  у  цьому  короткому  житті;
мати  час  і  можливість  здійснити  все-все;
пливти  рікою,  знаючи,  куди  течія  несе;
радіти  берегу  кожен  раз,  як  вперше;
знати  своє,  наспівуючи  «Ой  верше  мій,  верше»…

Жити  без  будь-яких  категорій  добра  чи  зла.
І  тоді  все  точно  буде  добре.
І  не  потрібно  алегорій,  щоб  скласти  всі  слова  
в  потрібні  фрази,  життя  ж  –  у  фази.
І  жити,  жити,  жити!  Жити  й  пливти.
©  30/05/2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015


мы помним

А  вам  бы  еще  жить,  жить,  жить
и  по  земле  ходить,  ходить,
вам  нас  бы  целовать,  целовать,
но  видно  не  судьба.
И  как  же  примитивно  это  все,
как  в  старом  черно-белом  кино.
Но  как  же  ведь  правдиво  оно
и  как  не  справедливо  в  мире  все...
...Но  мы  вас  будим  помнить  всегда,
вы  в  душах  и  сердцах  у  всех.
Ни  маленькие  села,  ни  большие  города
на  веки  не  забудут  вас  всех-всех...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2015


дорога додому

Дорога  додому  це  швидко  й  чудово
Це  любо  очам  навкруги
Я  їду  додому  у  рідну  оселю
Де  мене  чекають  завжди

Лягає  мов  стрічка  
І  мчить  уперед
Позаду  лишає  берези  й  смерічки
І  лине  туди  де  вже  не  відбере
Ніхто  і  ніколи  частинку  тебе

Ти  разом  із  нею  мчиш    тільки  вперед
І  відлітають  роки  швидко  геть  
А  ти  разом  з  із  нею  мчиш  туди  
Де  пахне  хлібом  й  молоком  завжди  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2015


живе

Бо  те,  що  згоріло  -  від  нього  лиш  попіл...
Та  й  з  висохлих  квітів  живих  не  зростиш...
Бо  щастя  потрібно  ділити  навпопіл,
інакше  собі  докінця  не  простиш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2015


Таке

...Повітря  таке  ароматне,  
від  нього  п'яніє  душа.
Все  стало  таким...якимось  елегантним,  
що  губишся  аж,  дихаєш,  захоплюєшся...тихо...ша!..

Не  говориш,  мовчиш,  лиш  дихаєш,
стоїш  німо  і  відчуваєш,  здається,  все!
І  навіть  собі  не  усвідомлюєш,  
як  щось  невидиме  кудись  несе...

Не  йдеш  -  летиш,  насправді  ж  -  стоїш,  
вдивляєшся  у  все,  мов  на  фетиш,  і  знов  повільно  йдеш...
Усе  таке  казково-чарівно-світло-весняне...
Усміхаєшся.  Радієш.  Стежкам  протоптаним,  та  досі  незнаним.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568935
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2015


сміх тай годі

Підсніжники  напилися  -  заблудилися,
коти  мартовські  -  пробудилися.
На  вікні  п*яні  квіти,
під  вікном  -  майбутні  діти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564307
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2015


такі часи

Я  знаю,  чому  так  важко,  -  
тому,  що  болить  душа.
Не  знаю  ж,  чому  так  тяжко
страждає  Вкраїна  моя.
Віками  боролись,  віками!
Були  під  чужим  ярмом...
Повсюду  лишились  кургани  
й  могили  з  засохшим  вінком...

Невже  цього  мало  нам  було,  
щоб  волю  свою  зберегти?!
Невже  ми  так  швидко  забули  -  
українці  ми  -  я  і  ти.
Саме  так,  українці,  
ніякі  республіки  інші,  
нові  чи  старі,  чи  "старі-нові"...
Проте  зараз  боремось,  пишемо  вірші,
хто  на  що  здатен,  кожен  учасник  війни.
Хто  в  тилу,  хто  -  на  передовій.

Не  легкі  часи,  ох  не  легкі!
Ні  тут,  ані  там,  ніде.
Весною  туди  не  вернуться  лелеки,
Там  тільки  руїни  і  вітер  гуде.

І  винити  когось  -  простіше  всього,  
нарікати,  жалітись,  шукати  крайнього,  
як  же  не  зрозуміти  нам  простого  -
не  буває  завжди  неба  безхмарного.
Найпростіше  жити  здалеку,  
мовляв,  "моя  хата  скраю",
"сам  собі  господар",  далебі,  
"нікого  крім  себе  не  знаю"...
Та  тільки  в  єдності  сила,
нас  тільки  так  не  зламати.
...Чекає  мати  на  сина  сива,  
а  з  нею  вся  громада  буде  чекати...



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2015


сто раз

І  кажуть,  якщо  ти  згорів,  
то  значить,  уже  не  зможеш  
так  палко  дивитись  на  зорі,  
так  щиро  сміятись  і  вірити  уже  не  захочеш?!
Бо  той,  хто  згорів  -  від  нього  лиш  попіл?!

А,  може,  це  все  лиш  стереотипи?
Дурні  забобони  сивих  віків?
А,  може,  людині  дано  сто  раз  любити?
Однаково  сильно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2015


золота середина

Втратити  кілька  років  себе,
робити  по-кілька  кроків  назустріч
тому,  хто  не  знати  куди  приведе,
з  ким  не  зустрітись  ніколи  віч-на-віч.
Бути  іншою,  лиш  не  собою,  
бути  нею,  потрібною  тільки  тобі...
Тішитись  кожною  новою  весною,
не  любити  ні  осінь,  ні  зиму
бо  надто  вони  вже  сумні.
Бачити  щастя  лиш  в  дечому,  
інше  пускати  крізь  дим,
іти,  мов  сліпа,  вперед,  не  вірячи  своїм  очам
і  не  зупиняючись  ні  перед  чим.
А  потім  -  враз  -  і  пусто.
Нічого  немає,  темно  кругом.
Навіть  дим  не  спасає  той,  
що  так  густо  стелився  й  був  твоїм  провідником.
І  думаєш  -  все,  кінець,  пункт  призначення.
Куди  далі  йти  без  поводиря,
у  всьому  шукаєш  хоч  якесь  значення,  
думаючи  наперед.  що  його  нема.

Розвиднілось...Зникнув  дим...
Омана  спала  з  очей,
зникло  все,  що  робило  нудним
твоє  життя  з  торбою  безсонних  ночей.
Знаєш,  не  все  так  погано  чи  добре...
Знайшла  "золоту  середину",
незважаючи  на  те,  що  всі  кажуть,  
що  це  не  так  вже  й  можливо.

Всі  люди  трохи  фальшиві.
Та  фальш  в  них  не  варто  шукати.
Всі  люди  трохи  брехливі,  
та  це  не  означає,  що  треба  брехати.
У  світі  з  кількох  мільярдів
таких  як  ти  -  одиниці.
Кожен  вірить  у  власну  правду,  
та  не  бачить  своєї  зіниці.
Кожен  кожному  друг  і  ворог.
Усі  -  не  вміємо  жити.
Йдемо  до  мети  -  через  стодоріг,  
не  розуміючи,  що  щастя  -  любити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562530
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015


загралася

Бачиш,  а  ти  загралася,  
сльози  течуть  рікою.  
Ти  так  сильно  зазналася.  
що  й  забула,  як  це  -  бути  собою...

Солоні  й  гарячі  сльози  
котяться  й  тане  душа,
може,  ще  зовсім  не  пізно,
може,  не  все  забрала  вода.

Може,  розтануть  льоди,  
й  скресне  крига  твоїх  оман..
Нікого  більше  ти  не  допустиш  
у  свою  душу.  Ніяких  примар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015


Мы ждем всегда ответов

Мы  ждем  всегда  ответов,  
не  зная,  что  они  внутри...
Используем  все  методы,  
и  думаем  одно  лишь  -  ты  не  ври...
Ведь,  если  все  обманчиво,  
и,  если  правды  нет  в  тебе,
то  зачем  и  что  такое  "любовь"?
Пустышка,  невзрачное  облачко  в  небе?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015


не нужна

то  самое  чувство,  когда  из  многих  нужен  один,  которому  ты  не  нужна...
когда  из  сотен  тысяч  причин,  есть  необьяснима  одна...
и  сколько  можно  наивно  во  круг  до  окола  ходить...  
я  не  могу  понять  лишь  едино  -  как  могла  тебя  полюбить...
и  как  жить  с  этим  долбанным  чувством,  ведь  никто  никому  не  должен;
ведь  иногда  бывает  так  грустно,  что  не  встрехнет  даже  гром  с  молнией!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562278
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015


мысли

Я.  Кто  я?  Для  чего  на  свет  явился?
Вопрос  несложен  и  в  то  время  очень  даже.
Инстинкты  удовлетворить    –
это  каждый  из  нас  может..
А  что    то  больше..Смысл  жизни  …
И  не  про  сына,  дерево  и  дом  я…
Это  само  собой…Ах  да,  о  чем  я?!
В  голове  сотня  мислей
суетятся  туда-сюда…
И  опять  сбит  из  толку.
Ну  а  если  вот  так,  просто,
не  ходить  круг  да  около…
В  жизни  нужно  совсем  не  много  уж,
в  жизни  нужно  лиш  быть    человеком

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562034
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2015


Правильно



Тісно,  мало  простору...
Хочеться  жити  без  жодного  докору,
Без  завісті,  злоби,  
Людської  ненависті,
Без  підлості,  ницості
Ані  захланності.
Хочеться  світла,  добра
Для  себе  й  оточуючих,
Щоб  покинули  лави  зла
Ті,  хто  віками  в  заточенні.
Щоб  вміли  й  хотіли  прощати
Все  заподіяне  лихо,
А  замість  голосно  кричати
Розуміли,  що  краще  тихо.
І  навіть  в  найгірші  дні,  якщо  такі  настануть  -  
Розуміли  -  це  наші  пні,  
І  нам  дано  за  них  спотикатись.
22/02/15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562033
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2015


***

Згадався  чомусь  переломний  момент…
До  чого  б  це?  Що  це  поможе?!  
Лиш  спогади  душу  ятритимуть,  схоже,  
Як  все  розлетілось,  розбилось  ущент.
Я  навіть  не  знаю,  що  тут  написати…
Бо  що,    як  були  то  наївні  думки,  
 І  все  я  сприймала,  як  не  треба  сприймати,  
Душа  малювала  серця  і  квітки.
Тепер  зрозуміла,  нарешті,  нарешті!
Дволикість  тут  –  ти  і  я.
І,  певне,  не  варто  вже  більше  ховатись
За  сотнями  масок  і  днями  «я».
І  знову  згадала,  що  було  все  класно,  
Раділа,  сміялась,  веселішала  часто.
Попри  всі  негаразди  і  такі  різні  будні,
Відчувала  якусь  нитку,  думала,  будь,  що  буде.
Не  знаю,  не  знаю,  не  знаю,  
Де  логічне  завершення?!
Не  має  його,  а  його  й  справді  немає.
Не  бачу.    Крапка.  Вкінці  цього  не  хепі-речення.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2015


Марія. Новела

Давно  вже  Марія  не  була  тут…
  Таке  враження,  що  її  недавно  не  стало.  Не  хотілося,  але  довго  згадувалось  той  час…Поховали  бабусю  за  два  дні…На  третій  поїхали  додому…П’ятниця  –  саме  в  цей  день  не  було  вже  ні  живої,  ані  мертвої  Гафії  на  землі.  Залишились  тільки  спогади  і  кинута  грудка  чорнозему,  застигша  у  могилі.  Усе  було,  багато  доброго  і  поганого.  Та  про  померлих  і  не  годиться  говорити  погане.  Все,  пізно,  раніше  треба  було…
А  Марія,  все  ж,  прибула  в  Стожинець.  Не  по  своїй  волі,  за  проханням  сестри,  яку  вже  кілька  днів  мучила  алергія.  Щоб  допомогти  їй,  слід  привезти  із  цього  забутого  Богом  села  прививки  і  щеплення,  що  робились  тій  колись  в  дитинстві.  
Обора  вже  котрий  рік  спала  непробудним  сном.  Не  видно,  щоб  ВІН  будив  її  хоч  інколи,  скоріше  всього  –  навіть  і  не  намагався.  ВІН  здався.  Як  завжди.  Таке  буває  з  людьми,  які  не  розуміють,  що  вони  хочуть  від  життя,  і  чи  вони  його  взагалі  хочуть.  Клянуться  піти  з  цього  світу,  але  навіть  обіцянки  своєї  не  можуть  виконати.  Не  перед  людьми  –  їм  байдуже  –  а  перед  собою.  Слабодухі,  хоч  з  великими  м’язами.  ВІН  і  досі  знає,  що  винен,  і  навіть  не  частково,  але  не  приймає  це  як  данність,  не  хоче  брати  відповідальність  на  свої  і  так  надто  великі  плечі…
А  обора  все  спала…Дрімала  й  хатина,  схилившись  на  бік  під  важкою  нішою  часу.  Марія  зайшла  всередину.  Все  на  місці…Нічогісінько  не  змінилося.  Хіба  що,  ліжко  погано  застелене,  ясіки  й  покривала  збурені…Не  звично  аж.  Хата  пустувала,  ніякого  духу  в  ній  життя,  незважаючи  на  присутність  меблів  і  всіх  квітчастих,  як  любила  Гафія,  капів.  
Марія  вклякнула,  як  колись  малою…Помолитись…  З  самого  початку  було  важко  їй  знаходитись  тут:  почувала  себе  не  потрібною  ЙОМУ,  колись  такому  рідному  і  люблячому  батькові.  А  в  тім,  в  цій  хаті,  в  цьому  селі,  на  рівному  і  лугах  з  лужками  промайнуло  її  дитинство  босоноге…  Сльози  водоспадом  ринули  з  очей  і  вже  ніщо  в    цю  хвилину,  здавалось,  не  допоможе…Їй  треба  було  виплакатись,  бо  де  ж  іще,  як  не  в  цій  хатині  перед  іконами,  до  яких  щиро  молилась  маленькою,  і  підростаючи,  проклинала  долю,  не  розуміючи  навіть,  може,  й  що  то  таке…
Це  були  сльози  забуття.  Мов  своєрідний  канал  між  теперішнім  і  минулим.  Вона  в  душі  кричала  повернути  час  назад,  просила  мовби,  дати  другий  шанс.  Щоб  попросити  пробачення  в  бабусі,  за  себе  і  за  НЬОГО.  Саме  так.  ВІН  навіть  це  не  зміг  зробити,  не  вистачило  сили  хоч  «для  годиться»,  щоб  материнська  душа  літала  там  хоч  на  крапельку  спокійніше…
А  вона  тим  часом  ридала,  волала  про  поміч,  про  визволення  з  таких  важких  спогадів,  снів,  думок.  …Крізь  сльози  побачила,  що  Гафія  лежить  на  ліжку,  з  вервицею  в  руках;  напевне,  молячись,  заснула.  О  так,  зараз  якраз  слід  попросити  пробачення,  сказати  все  несказане.  Нарешті  Марія  звільниться  від  цього  тягару,  її  молитви  почуто!  Встала  з  колін,  кинулась  до  бабусі:  «Ну  прокинься  ж!  Це  ж  я…  Проснись!».  Не  встає…Але,  чому??!  Не  розуміла…
ВІН  застав  її  всю  в  сльозах,  застиглу  в  постаті  молячоїсь  Мадонни.  Коли  побачила  ЙОГО,  сказала  тільки:  «Молись  за  неї,  вона  цього  потребує».  І  пішла  в  медпункт  за  прививками…
Вітер  висушував  вологе  обличчя,  на  деякий  час  душа  заспокоїлась.  Та  це  тимчасово.  Вона  моментами  чітко  розуміє,  що  мертві  не  пробачають.  Їм  не  вибачення,  а  молитва  потрібна.  Голодному  чи  спраглому  –  бодай  пригорщу  їжі  й  води…А  мертвим  -  тільки  молитва  і  більш  нічого.  Не  вводіть  себе  в  оману,  відкупляючись  дорогущими  катафалками  й  надгобками.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561750
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.02.2015


гавань

Все  швидше  розмивається  озон.
Все  менше  щирості  на  лицях.
Чому?  На  них  "моральний  силікон"
і  меншає  кількість  рідини  під  потилицею.

Здається,  вже  ніщо  не  варте  намагань,
не  варте,  хоч  багато  пережито...
І  всім  так  хочеться  знайти  десь  тиху  гавань,
щоб  безтурботно  й  весело  там  жити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2015


обнуляй

Обнуляй  і  живи  далі.
Пам’ятай,  але  більше  не  згадуй.
Пізнавай  всі  незвідані  далі,
відчувай  мить,  лови  момент  радо.
Бачиш  сонце  знову  сходить,  -
вставай,  разом  з  ним  вставай.
Ти  живи  тільки,  вони  будуть  приходити,
один  за  одним,  один  за  одним…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2015


Єднаймось, брати-українці

Єднаймось,  брати-українці!
За  єдність  борімося  нині!
Єднаймось,  брати-українці!
Від  нині  хай  будем  єдині!
Ми  мусим  боротись,  
хай  що  б  там  не  було,  
за  долю  молитись,  
щоб  небо  почуло.
Бо  ж  знаємо  всі  ми,  
як  довго  терпіли,  
боролись  віками,  
за  щастя  й  надію.
Змагались  за  волю,  
в  боях  полягали,  
геть  гнали  недолю
і  в  чужинське  ярмо  потрапляли.
Але  не  здавались,  
не  падали  духом.
Ішли,  воювали,  
і  жили  лиш  слухом  
про  те,  чи  жива  іще  мати,  
чи  батько  за  плугом  іде  по  ріллі,  
чи  довго  залишилось  ще  воювати
на  вольній  козацькій  землі…
Віки  і  століття  лилася  та  кров,  
Поля  засівались  кістками…
Але  не  здавались,  боролися  знов,  
Лягали  тілами…Зводились  кургани…
Криваві  часи  то  були…
Подумати  часом  аж  страшно…
Проте,  здобули,  здобули,  здобули!!!
Й  віддати  комусь  вже  –  нізащо!!!

Травень-червень,  2009  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2015


пережито

Не  создана  для  интриг,  
Для  этих  грязных  игр,
Она  в  истерики  впадала,  
Вновь  и  вновь  о  реальности  забывала.
Реальность  же  –  штука  жестока.
Ты  в  ней    -  или  сильный  игрок,  
Или  падаешь  больно  свысока,  
Получая  при  этом  прекрасный  урок.

Достаточно,  может  о  замыслах  доли,
Но  кто-то  тихонечко  жмет  на  курок,  
Все  кончиться  в  миг  и  не  чувствуя  боли,  
Поймешь  –  не  судьба,  а  печальный  рок.

А  девочка  вроди  и  в  облаках  не  летала,  
И  много  уж,  слишком  даже,  о  реальности  знала.
Мечтала,  надеялась,  верила,  даже  молилась,  
Но  жизнь  такова-то  еще  не  сложилась.
И  стало  быть,  что  еще  нужно,  
Для  полного  счастья  в  ее  то  годах?!
Ответ  в  черном  ящике,  узнать  бы  –  что  там?
Быть  может,  все  дело  лишь  только  в  деньгах?
Иль  это    –  собака,  семья,  может,  -  дети??
Но  верный  ответ  –  раскласть    по  местам  –  
Все  ценности-приоритеты.  

Понять,  что  от  жизни  ей  нужно,
С  какими  быть  хочет  людьми,
Откинуть  нелепости,  нужды  
И  жить,  наслаждаться,  ценить  каждый  миг.

Она  всегда  знала  и  верила,  
Что  сбудутся  все-все  мечты,  
Но  как-то  случайно  тебя  встретила,  
Потом  еще  долго  не  спала,  снились  ужасные  сны.

Тогда  ощущала,  что  вот  он  –  тот  самый,
Похож  так  на  именно  ee  мужчину,  
Хотела,  верила,  хотела  верить,
Но  надежды  разбились  о  будней  пучину.

Жестоко,  но  четко,  жизнь  преподает,
Не  моя  истина,  народная,  что  дорого  только  за  это  берет…


Казалось  бы  –  все,  финиш-финал-конец.
Никто  никого  не  ведет  под  венец.
Кому-то  пофиг,  кому  –  од  сльоз  сольоно.  Было.
Но  время  –  оно  ведь  ни  про  кого  не  забыло.

Вылечило?  Да  нет,  ну  что  вы!  
Это  было  б  банально  как-то…
А  оно,  видите  ли,  одному  научило,-
В  жизни  ничто  не  бывает  гладко.
Не  бывает  все  и  сразу,  даже  если  сильно  веришь.
Мечти  в  кулаках  держать  надо,  
И  отпускать  уметь,  эсли  приходит  время.

А  если  уж  слишком  плохо,  
Ты  знай,  что  это  не  долго,  
Представь  себе,  моя  милая  кроха,
Что  ты  кричишь  в  поле  громко-громко.

Никто  ведь  не  слишыт,  правда???
И  боль  это  толька  твоя,  
Какая  бы  не  была  дружба,  
Подружка  твоя  –  ядовита  змея.

От  маленькой  лжы  здоровенные  комы,
В  груди,  в  горле,  в  голове,  в  животе…
Ты,  как  будто  лежишь  в  коме,  
И  никто  не  поможет  тебе…

Никто  не  поймет,  не  заметит,
Как  пошевелилась  во  сне.
Никто  на  вопросы  немые  не  ответит,
Никто  не  принесет  цветов  по  весне.


Ты  теряешься  в  этом  мире,  ты  как  будто  бы  в  нем  чужой.
Иногда,  хочется  наоборот  –  двери  шире,  а  иногда  –  вообще  –  ногой.

Боль.  Боль.  Боль.  Боль.  Непонятность.Боль.
Головокружение.  Тошнота.  Боль.
Весна.  Солнце.  Радость.  Цветы.  Подарки.  Но  все  равно  Боль.
Книги.  Молитвы.  Прощение  в  первую  очередь  самому  себе  за  то,  что  так  и  не  с  тобой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2015


свобода,

Вчора  тост  був  за  нашу  свободу,
Щоб  не  стидно  було  від  людей,  
Щоб  не  залежати  від  думок  «сумасброду»,  
Від  тих,  в  кого  розуму  менш,  ніж  в  дітей.
 
Щоб  рівнялось  те,  що  всередині  
Із  тим,  що  по  світу  блука,  
Щоб  здійснялись  усі  наші  мрії,  
Щоб  душа  з  тілом  мирно  жила.

Щоб  було  почуття  межі,  
Щоб  ніхто  із-за  нас  не  ішов  на  ножі,  
а  ще,  -  щоб  знайшли  всі  своїх  людей,
тих,  з  ким  вирощували  б  разом  дітей.

Життя  –  не  сюжет  із  фільму  чи  книжки,  
Життя  –  воно  ж  просто  дано!
Не  знаєш,  куди  заведе  долі  нитка,  
Чи  з  ким  прийдеться  пити  вино.

Ми,  тільки  ми  творці  своїх  доль.
Ще  скільки  падінь  і  злетів  в  майбутньому!
При  останньому  подисі  все  як  на  долоні.
Отоді  щоб  не  стидно  було  й    для  дітей  незабутньо!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2015


не так, як я хотіла

19/08/14  

Коли  украдено  тобою  музу,
до  лірики  немає  більше  діла.  
Багато  мріялось,  і  думалось,  й  творилось,  
та  сталось  все  не  так,  як  я  хотіла.

Нема  вже  ні  музи,  ані  натхнення,
немає  потягу  до  казок,  
віршів,  співанок  і  витребеньок.
Є  чистий  аркуш  і  зроблено  пензлем  мазок.

Чи  пусто-мертво  в  душі,  спитаєте?
"Не  знаю"  -    у  відповідь,  ні,  не  знаю.
Десь  тихо,  може,  на  мене  нарікаєте?
Та  я  про  вас  навіть  не  знаю!  

Життя  просте  й  складне  водночас.
Залежить  від  кольору  скла  окулярів.
Банально?!  Звісно  ж,  ще  й  в  наш  час,
коли  еквівалентом  стала  товщина  пачки  "долярів"...

Та,  все  ж,  єдине  варто  взяти  до  уваги  -
все  бумерангом  вернеться  до  нас.
Самі  вибираємо  ті  чи  інші  дороги,  
по  яких  нам  йти  весь  земний  час.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560706
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 18.02.2015


узнала

 Я  знаю,  как  ожесточаються  сердца,
 Я  знаю,  что  наивным  быть  -  не  так  уж  плохо.
 Я  знаю,  что  такое  верить  до  конца
 И  в  то  же  время  ждать  какого-то  подвоха.
 Узнала,  как  болит  в  груди  до  невозможности,  
 И  как  избавится  от  всех  терзаний.
 И  что  виновны  в  нашых  сложностях  
 Никто  иные,  как  мы  сами...
 И  знаешь,  я  теперь  не  верю
 ни  в  чувства,    в  нежности,  в  те  взгляды.
 Надеюсь  лишь,  что  я  сумею
 Простить,  нет  не  тебя,  -  себя  за  все  однажды.
 ©  16/10/24

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560703
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2015


Дівчина

До  приємностей  швидко  звикаєш,  
про  буденність  уже  й  не  згадаєш.
Смієшся,  радієш,  літаєш...
Про  погане  все-все  забуваєш.
Стаєш  доброю,  ніжною,  милою,  
чарівною  і  незрадливою.

Ти  ж  бо  -  дівчина,  жінка,  леді.
В  тобі  можна  ідеал  вгледіти.
Підпираєш  стіни  легко,  -  крилами,
і  літаєш  у  снах  з  голубими  вітрилами.
Ти  ласкава,  ти  горда,  часом  така  непостійна...
Одним  словом,  ти  -  емоційна!


©  1/09/14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2015


Надіятись

Вже  й  Ліна  писала  про  «чудо  й  вино»,
Я  тоді  ще  подумала  «Отож  бо  й  воно!»

Набридли  так  будні,  що  ніде  подітись,
У  цьому  вертінні  залишилось  тільки  надіятись.
На  що?  А  хто  зна?  
Для  всіх  нас  надія  різна.
І  дехто  живий  ще  тому,  що  не  пізно  

Надіятись.

Коли  вже  відібрано  все,  що  можна  було  відібрати
Не  виходом  є  помирати.
На  саміті  долей  не  всім  пощастило,
Когось  підняли,  а  когось  опустили…

То  що,  вже  й  не  жити,  не  співати  ані  танцювати???
Не  радіти  чи  сумувати,  взагалі,  може,  перестати  існувати???

Єдине,  що  варто  усім  пам’ятати  –
На  все  свій  час,  і  не  завжди  –  літати.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560303
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2015