| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
Зацвіли груші в моєму саду
Духмяним, білим, рясним квітом,
В свій сад не знаю, я, коли прийду
Осінню плакучою, чи теплим літом.
Губляться мої стежки-дороги
В сивих задумливих роках,
Лиш сняться батьківські пороги,
Червоні маки на нескошених лугах.
Пахне до нестями у дворі спориш
Ластівки з-під стріхи визирає,
На часинку зупинись, куди біжиш
Вороття рокам назад не має.
Та несуть мене роки невпинні
По своїх завихрених стежках,
По дорогах рівних, по купинні,
По своїх незвіданих шляхах.
Подаруй мені, о доле, крила
У житті своєму я ще не літав,
Ти колись мені малому говорила
Щоб скоріше ріс я, виростав.
І ось перед тобою я обвітрений
Студенними і теплими вітрами,
Сонцем гарячим обпалений,
Гартований холодними снігами.
Подаруй мені, о доле, крила
У свій сад я хочу ще злітати,
Ти, колись, мені малому говорила
Батьківського порога не можна забувати.
Прилечу я і вклонюся в ноги
Обвітреним, обпаленим рокам,
Простіть мене мої оббитії пороги
За даровану дорогу вдячний вам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2015
Моє щастя, як калина
При дорозі в’ється,
Моя доля, як дівчина
Плаче і сміється.
Хто не їде рве калину
При дорозі, збоку,
Хто не йде вщипне дівчину
Гарну, чорнооку.
А я тую клиноньку
Посаджу під вікна,
А я тую дівчиноньку
Візьму та й за жінку.
Калиноньку під вікнами
Буду поливати,
Дружиноньку усе життя
Буду я, кохати.
Моє щастя, як калина
Під вікнами в’ється,
Моя доля, як дівчина
Не плаче – сміється.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2015
Мені з дитинства українська мова
Рідна, люба і солодко-мила
Бо мене малого на рідній мові
Мати-ненька говорити вчила.
Співала тихо пісню колискову
На мові ніжній солов’їній.
Проводжала в яблуневу школу,
Здивовано торкала білий іній,
Що із роками впав на скроні
Сріблом щирим голову покрив.
Дивилась на мозолисті долоні
Серце прикладала синові до мозолів,
Щоб не боліли на втомлених руках
З дитячих літ натруджених роками,
Проводжала у життєвий шлях
Махала вслід, як чаєчка руками.
Вслід сину колисковую співала
На рідній українській мові
І довго на дорозі ще стояла, мати,
І синові дивилася у слід.
Шептала в небо «Отче наш»
Й скрадливо шлях йому хрестила.
«Боже не покидай» – із сумом у очах
Мати синові щастя в небес просила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2015
В конверті поцілунками заклеєному знов
Сім квіток пришлю тобі жовтих,
Сім квіток пришлю тобі голубих
І одну червону, як кров
Сказало коханому його любов.
Яскраво-червоні, голубі, жовті
У заклеєному поцілунками конверті,
Я чекаю квіти, що так вперто
Не шлеш ні в травні, ні в жовтні,
Ні в медовому, запашному серпні.
Конверт той з туманів ранкових
Вітер повіяв по росяній долині
Не можу дочекатися його донині,
Не віднайду по ящиках поштових
Тебе, любове, не дочекаюся ніколи.
Не прилетиш в конверті квітами,
З туману не повернешся густого
До серця люблячого, зболеного мого
Не прихилишся кленовими вітами
Під медовими, квітучими липами.
Розклеїться в путі конверт цілований
Засохнуть квіти жовті, голубі,
Як кров, червона лишиться мені
Квітка яскрава тобою милована
За чисте кохання мені дарована.
За кохання чисте, світле і щире,
Як різнобарвні, ніжні квіти
Під тихий шепіт мудрої липи,
Пришлеш цілунки гарячі і свою мрію
Кохана, чекаю, надіюсь і вірю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2015
Зустрів Любов свою зрадливу
Вже не русяву, а вже сиву.
Ледве впізнав за сорок літ
Злетівши у життя політ.
В очах усмішка й сльози
Обійми просто на дорозі
І слів нема, кудись пропали
Чимось болючим в серці стали.
Раптом зірвались й полетіли
Мов птахи в вирій білокрилі,
То дуже високо, то низько
Біля Любові дуже близько.
Й заплутались, в Любові вітах
Немов в пташиних густих сітях,
Не знають, що їй розказати
Слів стало мало, як у немовляти.
І стали очі виразно промовляти
Сивій Любові гірко докоряти
За сині зорі, що у небі згасли
Згоріли у високім піднебессі.
За слова солодкі та зрадливі,
За стрункі тополі шелестливі,
За розтоптане перше кохання,
Що прокинулось у серці зрання.
Зустрів Любов свою я сиву
Вже не русяву, а вже білу,
Прощення уклінно попросив,
Що зберегти її не вмів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2015
Молилась мати, поклони била
Щастя у Бога для сина просила,
Лебединої долі на життєвій дорозі,
Щасливого зустрічати його на порозі.
Роки невпинно вперед летіли
Почути молитву її не хотіли
Похилену голову срібною сивиною
Кликали в вирій летіти з собою.
Летіть ви самі на сині озерця
Сина діждеться і впустить до серця,
Мати похилена, що молиться Богу
Не курличте у матері в серці тривогу.
Молиться мати Богові уклінно
Син журавлем прилетить неодмінно
Сиву матусю з колін підведе,
Обійме стареньку, до сонечка поведе.
Сонечко матері радо всміхнеться
До серденька син пригорнеться
І радо так буде, і весело стане
Журба, як сніг білий навесні розтане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2015
Стоїть старенька, сива мати
Мов біла вишня коло хати
З далекої дороги сина виглядає, –
А чи не бачили? Не йде? – питає.
А син журавликом в небі летить
До вишні білої – до матері спішить,
До дому отчого, до батьківської хати,
Щоб білу вишню рідну обійняти.
До цвіту білого голівку прихилити
Духмяного повітря вишневого вдихнути
Сказати білій вишні – Дякую тобі
За ласкаві віти втомлені твої.
За безсонні ночі, за тривожні дні
І за колискову співану мені,
За сльозу краплину, що впала із квіту
На голову сину нічим не покриту.
Лише сивиною срібною побілену,
Думами-морщинами на чолі порізану
Зболену серденьком, що немов пташине
Сміється і плаче в вітах горобини.
А чи не бачили? Не йде? – питає мати
До рідної, до батьківської хати
Журавлик мій у небі не летить? –
І жде, що скажуть їй. Мовчить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562682
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015
Перевесло в житті сплела мати
Щоб діток до купоньки зв’язати,
У тугий , родинний, міцний сніп
Наставити в полі житніх кіп.
Кіп широких і високих, до небес
Щоб на них дивився люд увесь,
Золоте зерно хотіла зберегти
Щоб по світу не розвіяли вітри.
Осінь щоб дощами не мочила
Вітами вербовими прикрила,
Та забула, а чи не хотіла мати
Навкруг кіп стерню суху зарати.
Вдарив грім і спалахнула блискавиця
В полі загорілася суха стерниця,
Не було навкруг ніде криниці
Щоби зачерпнути в ній водиці.
І вогні пекучі копи спопелили
Попелом покрилось поле, засивіло
Вітри зерно стигле поро звіяли
Вербоньки над рікою заплакали.
Не зібрати матері зернят ніколи
Круг полів розвіяних довкола,
Дутими, неситими вітрами
На стежках порослими тернами.
Перевесло сплела з жита мити
Та й не змогла сніпочків зв’язати,
Розвіяла по полі їх зла вітряниця
Стежки-доріжки розмила водиця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015
Стояла край дороги сива мати
На битую дорогу поглядала,
До батьківської рідної хати
З дороги мати сина дожидала.
Стояла край дороги сива мати
Серед білих, похилених жоржин
Очі втомилися старечі виглядати
Чому не йде потій дорозі син.
А чи до матері забув дорогу,
А чи дорога бур’янами заросла,
Візьми ж ти сину гостру косу
Скоси їх, щоб трава зелена поросла.
А по дорозі бур’яни одні ростуть
Чіпляються за плечі реп’яхами,
Прийду я, мамо, хай роки підождуть
Посидимо і поговоримо ми з Вами.
Тільки чекайте дуже-й-дуже сина
З битої, зарослої, нелегкої дороги,
Прийде до Вас вже сивая дитина
І вклониться у Ваші, мамо, ноги.
Ви тільки дуже-й дуже ждіть
Виходьте іноді на битую дорогу,
До зажурених похилених жоржин
Прийду я до батьківського порогу.
Пожуримось і порадіємо ми з Вами,
Посидимо ми на порозі, як колись
Порадимось з прожитими літами
Я богу кожен день за це молюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2015
Не проводжай мене від отчого порогу
Коли піду шукати щастя у світи,
Не проводжай мене в далекую дорогу
Лиш вогник незгасимий в серці засвіти.
Нехай він світить у житті незгасне
В захмарені й погожі ясні дні,
Дороговказом, зіркою у небесах палає
Доріженьку до щастя вказує мені.
Сльозу зрадливую з очей своїх зітри
І помолися богу, сину щастя побажай
Щоб з ним були попутнії вітри
На сході сонця зрання сина виглядай.
Прийду я обійму і ніжно поцілую
Хустинку в квітах у дарунок принесу,
Рідненька мамо, не стару й не молодую
Тебе до свого серця міцно пригорну.
Відчую тепло рук твоїх стареньких
Схилюся в коси миті у любистку-зіллі,
А яблука на яблунях колись маленьких
Вже виросли, дозріли на дорослім гіллі.
Спасибі, мамо, що в дорогу сина
Провела і вогник в серці засвітила,
Щоб сина, – для тебе він завжди дитина,
В житті доріженька щасливая водила.
Щоб світлою і рівною була дорога
Гостинною впродовж всього життя,
Не забував дороги до батьківського порога
І прислухавсь до серденька свого биття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2015