| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Идешь в перед не видя цели.
Ты просто ждешь.
Что все изменишь.
Вот так, бывает часто!
Ты студент на первом курсе,
Раз моргнул, уже диплом.
Работа, дом.
Возможно вышка!
А ты все дальше смотришь...
Моргнул! Семья.
На свадьбе...
Моргнул! Дитя уже в руках.
Всю жизнь мне описать не сложно.
Как и судьбу не сложно мне послать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708951
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 28.12.2016
А я дивлюсь на людей, як через скло чорно-біле.
І бачу я не ті часи, що повернути не можливо.
А бачу я, усю брехню і чорну заздрість, несправедливу.
Чому не можно жити в мирі?
Друг друга за руки тримать?
Чи може краще вмерти десь у домовині?
Коли вже не можливо все вернуть!
Я дам вам другий шанс.
І все спочатку.
Нове життя, рідна хатина.
І пам`ятай!
Ніколи ти не заздрь людині,
Що все сама робила до кінця
Тому що цей кінець однаковий.
Лиш час вирішує знання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2016
А ти дививсь на мене карими очима,
Мені здається я тонула в них,
Не мала слів...
Я опустила очі...
І ти пішов навіки з моїх снів,
Колись давно,
Я мріяла про "НАС",
Але нам, не судилось бути разом!
Ось, випадкова зустрічь,
Ти обійняв мене.
А я, нічого не відчула.
Невже, це дійсно те... чуття?
Що я, кортіла !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708278
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.12.2016
Мабудь, я народилася не в ті роки...
Мабудь, мені здається, я не та...
Не та, хто хоче врятуватись.
Не та, хто хоче відіврвати,
Себе від темного життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575203
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2015
А я дивлюся і бачу новий світ
Чужий, холодний і роздягнений
Я не бачу як птахи летіли,
Я не чую звуків природи,
Все для мене стало чужим…
Темінь тягне на дно…
Я не хочу туди…
Я збудувала новий світ!
Я розложила все по порядку
Він сильний красивий багатий
Цей світ для мене не став порятунком
Він з кожним днем убивав мене
Я створила, академію смерті
І вона убиває мене
Я кахикаю, плачу й вмираю…
Моя душа котиться в низ…
Скоро вона перейде лінію…
І буде жити всього три дні…
Ні, моє тіло буде існувати далі.
Але душі не буде.
Не запитуйте чому!
Це безглуздо!
Ви і самі знаєте чому.
Правду говорять одна значить на віки!
А я не хочу сім'ї яка користь з неї?
Ти більше ніколи так не кажи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564234
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2015
А я живу, я знаю, я повернусь!
Мені казали ти не зможеш,
Не вірю клятим я падлюкам,
Хай кажуть що не вірять, але я знаю, я впевнена кохаю!
Хай б’ють, я все стерплю.
Вони і так не щасні, їх небо покарало.
Хай йдуть із мого серця назавжди.
Їх не чекає там ніхто, вони там зайві.
І крик душі моєї хай відчують.
Хай чують, як кричить відверта воля.
Вона там замкнена, закрита.
Її закрили на років п’ять
І ось я бачу вона вже близько
Я відчуваю її там кроки
Вона прийшла і не одна, а привела з собою віру
Душа вже ожила і серденько забилось
Вона розповіла як мучилась й страждала
Я вірю, я відчуваю я живу.
Але… Яку ціну я заплатила?
За 5 хвилин щасливого життя
Її забрали та покарали.
За що? Навіщо? Та.. чому?
Я власними очима бачила, як її вбили!
І що тепер,? І як моє життя?
Куди мені іти? Кого чекати?
Я знаю, мені ніхто не допоможе!
І що робити? Як далі жити?
Залишились лиш запитання!
Тепер мою країну убивають,
На очах громади!
А що вона? Вона мовчить,
Бо нема, чого сказати!
Хто скаже, як ні в кого нема серце,
А те що Є…. це вже не серце, це те що не болить, не відчуває і не бачить...
Кому потрібен сосуд життя? Чого він досягнув в країні?
Вона не говорить і не плаче!
Її вже вбили, її нема,
Вона була але її убили!
У неї залишилася дочка!
Кому потрібна сирота?
Я не вірю що вона не зможе,
У мене є кохання на цьому я збудую щастя,
Хай бачать і живуть, хай знають що є майбутнє...
Є те, до чого ми їдемо по трубах братів своїх.
Нас не здолають, і це чудово знають вороги.
Нас бояться і намагаються злякати.
Ми всі живі і бачимо цю ціль...
Ми знаємо що ми єдине, от тільки я не знаю чому боїться мій народ.
Вони могли і можуть встати.
Ніхто не дума, але у кожного є мізки.
Ніхто не хоче підійматися з колін.
А я що зроблю, я буду вірити й молитьсь,
Я хочу, я знаю, моя країна зможе вирватися
З загарбницьких кайдан
І люди стануть тут щасливі
І діти знають де ростуть
Вони ростуть в країні мрії...
Майбутне за ними!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564228
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.03.2015