Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Я не розумію патріотизму,
Як фанатично трусяться руки
У жовто-блакитному або біло-червоно-синьому
На вогнепальних палицях.
Я не розумію патріотизму,
Як виборювати в чиєсь ім’я
Як помирати за чиїсь пісні
Як у супермаркетах сало в шоколаді,
Як весь у стрічечках обів’язаний
Вистригає оселедця –
Я не розумію патріотизму,
Коли лисіюче обличчя на телебаченні
Каже – я ваш спаситель,
Ідіть зі мною,
Винищуйте спільного ворога,
І не питайте.
Я не розумію патріотизму,
Коли у народних гаслах
Звучить слово «смерть»,
Як не розумію патріотизму,
Що вважає націю єдинодумною,
«Поганою» або «хорошою» істотою,
Не розумію понять
«Братні народи»,
«Війна за мир»,
«Бандерівці» -
Не розумію людської дурості,
Коли масс-медіа безхитрісно
Ліплять нісенітниці,
Але не розумію і второклассників,
Що раптом з обличчями підлітків
Та впевненістю повнолітньою
Повторюють слово у слово
Літера в літеру:
Ці – погані,
Ці – хороші,
І малюють людей
Щасливих
У камуфляжі
Зі зброєю.
Я розумію патріотизм
Як рушійну силу,
Як спосіб вижити у надто звичній скруті,
Підняти людей до барикади.
Але хочу,
Щоб люди підіймалися,
Бо хочуть спокою;
Щоб захищали життя,
Захищали розум,
Захищали людяність,
А не звичку просуватися
Лише у ярмах тугостей,
Лише коли в багно
Обличчям притиснуть.
Не заперечуючи сторонньої агресії
Інформаційно задушених кадаврів
Сусідньої країни,
Я питаю лише -
Чому єдине, чим ми пишалися
За сотні років історії,
За літри сліз та хоробрості –
Це вміння з кимось боротися
І вміння бути свідомими,
А не суцільна цивілізованість
І світлі критичні голови?
А поки палає
Жовтень,
А поки лунають
Гімни,
Я спробую зрозуміти,
Навіщо все це потрібно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572280
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2015
[b](Розмови про все під ковдрою за північ)[/b]
- що будеш пити?
- буду пити воду з очей та рук.
- що робити?
- здійми руку й вимкни світло,
нащо електрика як маєш очі.
- гадаєш тіло променить?
- та ні гадаю в цій кімнаті замало меблів,
гадаю можна грати так наосліп в ерудита -
занурювати пальці у мішечок й тягнути кісточки
складати темряні неологізми,
щоб шортух літер струсканих казав:
а ось вам істина бо істина - безглуздя.
текстовно репліки суфлюють гид обставин.
а крапка змушує інтонувати -
проте про те у темряві навчитися писати
навчитися дивитися наверх не бачити зірок,
а бачити сусідів пики кволі,
великі сяючі у порожньох себе.
- ти думала про чорні діри, ружий тоталітаризм,
про тихлу незначущу старість що чомусь назвали мудрою і з цим залишили
(пустотно теревенить старигань у біле полотно)?
- ти думав про велике місто -
як раптом після апокаліптичних поглинань
на наших вбитих чорними печатками горищах
кропітки людства линуть до фастфуду і жадібно вгризаються,
допоки не співа пісень?
- дивись вже північ, саме час згадати нам
ромкоми зомбі брема стокера тотожності пустотності з безмежжям.
а раптом з виміру сто сьомого
на нас матуся дивиться і бачить руки зсунуті
а також два замислених чола?
- ...емоції - конструкт мені здається,
тож варто відімкнути апарат лише спитавши «нащо?» —
і вже не розумієш власний сміх та сум та сльози.
рахуй-но душі — нуль нуль нуль нуль...
нескінченність порожнечі лізе в рота -
давай вечеряти о другій ночі шматом брі.
— диви диви - там б'ється підозріло жалюзі,
то ніцше слухав нашу проматематичну рівність,
прийшов трусити надлюдиною і красти шанси збереженців!
— зажди, вже говорити тяжко.
мій сміх – отрута, за вікном світає.
— отут спинися, дурень. надобраніч спи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572277
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 05.04.2015