| Сторінки (8/763): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 | » |
Води тихі лиш в тиху погоду:
Чарівні і спокійні вони,
Віддзеркалюють небо і вроду,
Мчить павук, мов по трасі , по них.
Але тиша так рідко буває:
То вітрець по воді пролетить,
Пташенят, мов дітей, забавляє,
Хвильки золотом позолотить.
Очерет осоці щось шепоче,
Вуж зигзагом пливе-утіка,
Ще далеко до темної ночі,
Витанцьовує скрек гопака.
Верби вітами воду дістали,
Заходились листочки купать,
А як вітру під вечір не стане,
Знову будуть у тиші всі спать.
12.11.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664254
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.05.2016
Ніченька виспалась у високості,
Трави в росі зацвіли,
Радо іде до нас сонечко в гості,
Пісню птахи завели.
Ледь голубою і трішки кривою
Стрічкою річка лягла,
Йде понад лісом і лугом з травою
Ранок, спішить до села.
Вийду у берег – вода не хлюпоче –
Дише, неначе димить,
Вкрилася сірим, ледь видимим клоччям.
То – неповторна є мить!
26.11.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664250
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.05.2016
Загубилася Правда в Донбасі…
Чий народ там й чиї, власне, діти?
Що чекає людей тих наразі?
Й від війни їм куди тепер дітись?
Правду ту закопала Росія,
Брудом щедро щодня поливала.
Телеящик роками теж сіяв
Тільки те, що «брати» подавали.
І забули вони, що є Мати,
Та, що їх напуває, годує.
Розучились її шанувати,
Тож Росія тепер їх «дотує».
Грішми збоченців манить усяких,
Танки шле у Донбас, бетеери,
Правлять Безлери, типу – Бісяки,
Ще й створили якісь «денеери».*
Уже з жертвами збилися з ліку,
Жити мусить народ просто неба.
Хтось забув, що він є чоловіком,
Що свій край боронити вже треба.
Пацанів не чекати зі Львова,
Луцька, Києва чи із Полтави,
А якщо ти нормальний, здоровий,
То мету собі вірну поставиш:
Хліб чужий не бажатимеш їсти,
Будеш сам для сім’ї заробляти,
Розчаруєшся у комуністах,
Від приблуд підеш землю звільняти.
Правду знайдеш свою, відкопаєш
І не житимеш десь на задвірках,
Адже внуків, дітей тут ти маєш,
Допомоги чекать нема звідки.
У державі своїй станеш жити,
Тут коріння ж твоє прижилося,
Від війни уже досить тужити,
Помолися, щоби те збулося.
І Тризуб нас усіх об’єднає –
В нім велика сокрита є сила:
Україна у світі одна є –
Громадянином був, стань їй сином.
22.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663969
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.05.2016
О земле рідна і єдина,
Ти знаєш Правду до кінця.
Ти є початком для людини
І дзеркалом життя- лиця:
Її падінь і її злетів,
І розпачів, і сподівань,
Натхненником для всіх поетів,
З народом твориш теж дива.
Ти знаєш матері страждання
І чоловічий батька біль,
Безхатченків поневіряння,
Приниження жінок, рабів.
Ти свідком є великих воєн
І ніжності, й святих щедрот –
Всього у тебе є доволі,
Та… обділила мій народ.
Йому ж ярмо давно придбала,
Монгольське, польське, ще якесь…
Тепер Росія ось напала:
Чеченець дикий тут, черкес…
Й кричати хочеться: «Доволі
Випробувань цих непростих,
Свій шлях ми пройдемо до волі,
Й себе зумієм захистить!»
7.12.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663967
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.05.2016
Життя триває… Рвуться обеліски
У світлу і високу неба синь.
І шепчуться, й хвилюються берізки:
Адже під ними – чийсь коханий син,
Що у війну обув солдатський чобіт,
Шинель одяг, солдатську, нелегку,
Віддав життя своє, взамін – нічого…
Чи мріяв він про доленьку таку?
Чи не забудуть люди його подвиг,
Заради чого йшов він воювать,
І де зробив солдат останній подих?
Не можна це ніколи забувать!
28.05.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663756
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 04.05.2016
Вона, обнявшись з горем, спала,
В господі все сама вела,
З війни вдовою раптом стала,
Як і багато із села.
Сама косила і в’язала,
І ціпом молотила хліб,
Дітей до школи споряджала
І підпирала ветхий хлів.
Висока, статна молодиця,
У грубім чоботі – нога,
На ній – незмінна і спідниця,
Що стегна круглі обляга.
А вже як пісню заспіває,
Їй рівних, ні, нема в селі,
І сльози вміло заховає
Десь у найглибшій глибині.
Така вона, радянська жінка,
Жила що в повоєнний час.
Згадаю, й так стає вже гірко.
Хай це не вернеться до нас.
25.10.2012.
Ганна верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663751
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 04.05.2016
Ох, і важкі дороги ці!
Та хто те знає…
І не одна вже на лиці
тім борозна є…
Але живе ж той чоловік
і ні, не скаржиться,
Та його долю повторить
ніхто не зважиться...
Згадати днів отих далеких прозу
Мені нелегко… Сядьмо на порозі,
Бо правди у ногах у нас нема,
Та й я старий, – кисета сам вийма.
Тремтячі руки і тютюн дістали,
Ледь справились з газетними листами,
І відриваючи пожовклий тертий лист,
Скрутив цигарку. Руки аж тряслись…
Він закурив: Затягся димом сивим:
«Можна й почать про те, що ви просили.»
Цікавить вас, як стільки я прожив?
Ніколи у житті я не тужив…
На фронт мене забрали з військкомату.
Перед війною збудували хату.
Тієї ж таки ранньої весни
І сина-первістка до хати унесли.
О, як любили ми його, раділи,
Але війна знайшла нам інше діло:
Створити перед Києвом заслон,
Там я, поранений, потрапив у полон.
Не хочу зайвий раз про те згадати,
Радів, коли прийшли наші солдати,
Та не родини вдома ждали нас –
Назвав нас дезертирами той час.
Серйозні допити були і трибунали…
І люди, і простінки теж стогнали
Від болю і образ, несправедливих слів:
«Ти зрадник. У полон посмів?! ..»
А потім і статтю мені прилаштували
Й відправили аж на лісоповали,
А там… – і про тютюн забув наш неборак,
– Свої ж, а гірш фашистських посіпак.
На сьомий рік ноги я там позбувся.
В село в п’ятдесят другому вернувся.
Усе змінилось. Люди й хати вже не ті,
Й випробування теж нові в житті.
Моя дружина, воювала в партизанах,
На ворога вчинила вона замах…
Життям сплатила. Сина ж – в інтернат…
Не стало й хати… Кажуть, від гранат…
Таку війна поставила печатку.
Й почав я знов своє життя спочатку:
Шив сідла коням, хату збудував,
Але про сина – ні, не забував.
Писав, шукав усюди й тільки згодом
Узнав: є підліток, і ніби родом
З Чернігівських і неблизьких країв.
Як я тій вісточці, синочку як радів!!!
Щоб повернути підлітка додому,
Шукав слова і забував про втому.
І сина виростив! Він згодом одруживсь.
А я радів, що, все-таки, дожив…
На пенсії вже син мій і невістка,
Онуків четверо. А це отримав звістку,
Що народилося у мене правнуча
Та ще й не хто-небудь – малесеньке дівча.
Й так хочеться радіти дітям, небу.
Для цього пережити стільки треба!
Для щастя ж маю я рецепт один:
Ніколи не тужіть, не розгубіть родин!»
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663609
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.05.2016
Гаптований і працею, і кров’ю
Його життєвий килим непростий,
Того простого хлопця з Придніпров’я,
Що будував, потім… зривав мости.
Хто може знать, що відчуває мати,
Коли їй доведеться вибирать
Між смертю чорною уласного дитяти
І смертю власною? «О, тільки не вмирать!» –
Аж прохрипів в думках відважний воїн.
Тепер досвідчений уже сапер,
Закон жахливий є у кожній з воєн –
Він пересвідчився у цім тепер.
«Свій перший міст зірвав я, потім другий –
Страшна то місія – стрілять в своє дитя.
А ще тоді утратив свого друга…
Важкий солдата шлях до тих звитяг.
Та все ж пройшов… Ногою поплатився –
У Чехії лишилась назавжди.
А повернувсь – складать проекти вчився,
Щоб відновити зірвані мости.
І будував мости й складні дороги,
Асфальт, пісок і щебінь рахував,
Не признавався, був що одноногим,
Державі ж бо мости заборгував…»
Цю розповідь десяток років тому
Я чула від старого дідуся.
І вік його, і від роботи втома
Позначились. Та мова ще не вся
Про цю людину, може, й не героя,
Та чоловік він, справді, не простий:
Любов, відповідальність – його зброя,
І непрості він будував мости.
Це ними шлях нам прокладав в майбутнє.
Його забули, як і величать.
Чи можна ж про таких людей забути –
Діла ж їх служать нам і теж… мовчать.
Якщо будуєм ми нове суспільство,
Фундаментом йому є ті мости,
Що збудували люди, ці й первісні,
Вони є втіленням людської доброти,
Любові і поваги, і уваги,
Бажанням гідним край свій зберегти,
Часу вони не мали на розваги,
Бо важливіш були дороги і мости… 5.01.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663606
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.05.2016
Вона дивилась мертвими очима
У небо сіре… майже тридцять літ…
Скільки ж людей навіки вже спочило,
І що чекає на цей грішний світ?!
Вона – це лялька, вицвіла від горя,
І хоч німа вона, сліпа й глуха,
Та зна: і час ті рани не загоїть,
Й від того біль і досі не зника.
Вона чекає… Тридцять літ чекає,
Коли ж прозріє, помудріє люд…
І по щоці її гірка сльоза стікає:
То правду про Чорнобиль дістають,
Котру сховали глибоко й надовго,
Та не згнила вона за всі роки,
Хоча й була вона у пазурах недолі,
Все ж виривається на білий світ таки…
26.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663336
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.05.2016
Якось рілля наснилась неньці,
Пухка і чорна, певно, свіжа…
Заколотилося у серці,
Думки матусю теж не тішать.
Хоч як хотілося прогнати,
Але не вистачило сили,
Адже вона – дружина, мати –
За чоловіка страх і сина,
І за онуків, і невістку…
Нема страху лише за себе.
Найгіршу жде, нещасна, звістку
І відвернути молить небо.
А звістка та й не забарилась:
Пішов синок – Чорнобиль винен.
Хвороба раптом притомилась…
Дружині доля удовина
Гірка судилась? Хто це знає?..
І не дізнається ніколи…
А сина в матері немає,
І не болить йому, й не коле…
Зозуля накувала мало:
Лиш пів століття… Так буває.
Мов молоду лозу зламали,
А навкруги життя буяє:
Внучаті – рік, дружині – сорок,
І донечці минуло двадцять,
За себе і за них – не сором,
Та очі знов чомусь сльозяться...
Питання знову виникає,
А відповідь одна-єдина –
То доля. Як вона зникає,
Життя втрачається в людини.
Якби ж те знала рідна мати,
Мабуть ніколи би не спала,
Щоби живого сина мати,
Себе в Чорнобиль би послала…
21.11.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663334
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.05.2016
Гортала роки тихо наша ненька –
Садила сонях-сонечко в дворі,
Щоб швидше виростали ми з маленьких,
Щоби стрічав нас із усіх доріг.
І ми з ним мірялися ростом, як стрічались,
Спішили швидше нього підростать,
А в мами очі радістю блищали,
Хоча у зморшки вбралися уста.
Те сонце мами йшло услід за нами,
Оберігало й гріло кожен день,
Які б вітри життєві не згинали,
Воно нас не залишило ніде.
Тепер, коли життя давно на схилі,
І бачу сонях у чужім дворі,
Немов відроджуються втрачені вже сили,
Святий і рідний згадую поріг.
Той образ сонця-соняха й матусі
Зі мною жити будуть до кінця…
Йому й могилі мами уклонюся.
Мені ж він руки знов чомусь простяг… 27.07.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663200
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2016
Вона одна живе в своїй господі
І трудиться в городі і в дворі –
Краплиночка великого народу,
Яку Господь від голоду вберіг.
Дитинство її вкрадене війною,
Згубився там і рідний батька слід…
Вже скроні посріблило сивиною,
Життя змінилось… Помудрішав світ…
Вже й дюжину внучат їй Бог підкинув,
Завжди гостинці внукам берегла,
Пробудуть літо – мчать одні – на Київ,
А інші – до сусіднього села.
Вона ж сивіла в самоті думками
У хаті, затишній, під лісом, край села,
Блукала часто й пам’яті стежками,
І в повоєнні роки теж брела.
Згадалось, як із мамою вставала –
Одна ж бо помічниця у сім’ї,
Й сирітська доля поруч крокувала
Босоніж по ледь скошеній стерні.
І суджений зустрівся на дорозі –
Гарячим серцем хлопця обняла,
Хоч мама і жила тоді в тривозі,
Адже він був з сусіднього села.
Побудували з ним кубельце-хату,
Окрасою що стала для села,
Уперше тут його назвали татом…,
Й вона нівроку мама теж була.
Життя пробігло… Вже й зима біліє
В її ще довгій, негустій косі,
Та все ж добра криниця не міліє,
То ж обділяє ним вона усіх.
І пари вже давно її немає –
Тепер вона для діток – за обох,
З молитвою встає вона й лягає,
Й живе собі, як посилає Бог…
29.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2016
Сокира над мовою нашою знов,
Щоби обрубати їй крила.
Хіба для держави не є це позор,
Що школи, театри закрили?
На мову сокиру ізнов занесли,
Що й так вже зросійщена стала.
Якої держави це роблять сини?
Й коли мові воля настане?
І стогне вкраїнська земля без пісень,
Глибоких, народних, красивих,
А пісня і мова – для нації все –
Черпає із них вона сили.
Не може країна та сильною буть,
Де люди і землі страждають, –
Її звідусіль зацькують, заскубуть,
Історія теж не прощає!
9.11.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663031
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.04.2016
Карбую слова, мов леза,
Торую до правди шлях,
У світлі нових поезій
Я викреслю слово «страх».
Карбую слова із криці,
Щоб влучні були й тверді,
І римі могли кориться,
Й щоденно жили в труді.
Карбую слова з каміння,
Яке не зруйнує час.
Хай сонця ясне проміння
Зігріє в дорозі нас!
Карбую слова…
15.09.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663028
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.04.2016
В самім серці Полтави,
Там, де пам’ятник Слави
Возвеличує подвиг
І Росії, й Петра,
В тихім Корпуснім парку,
Де гуляв, часом, змалку,
Чоловік з костилями
На прожиток збирав.
Молодий, невеселий,
Очевидно, місцевий,
Адже в область так рано
Він прибути б не зміг,
У стакані з пластмаси –
Його вранішня каса
Від прохожих за рани,
Чи на ліки для ніг…
І здавило до болю
Моє серце: «За волю ж,
За Вкраїну велику
Кров’ю подвиг писав.
Бач, Петру, значить, слава
І російським васалам,
А цьому – власне лихо –
Виживає хай сам…»
3.09.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662840
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.04.2016
Земля німіє, втрати біль пізнавши,
Чи материнський плач її дойняв,
Чи кров синів, таких ще юних, наших,
Що розлила в Донбасі ця війна.
Війна мине. Земля загоїть рани…
Та чи загоїть рани матерям,
Котрі, синів утративши, згорають,
А це ще важче, ніж в бою вмирать.
І кожна сина жде із поля бою,
Святу молитву вголос промовля:
«Синок, хай буде поряд Бог з тобою
І вбереже від пасинків Кремля!..»
31.08.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662837
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.04.2016
Як пояснити материнський гнів
Супроти власних, рідних їй синів,
Що в таборах і тюрмах мерли в муках
І вибирали волю і… розлуку
Із білим світом. Винен хто у цім?
Прокляття роду? Сльози на щоці
У матері, життя що дарувала?
За що так гірко доля частувала?
Хто відповість тепер перед людьми,
Що на своїй землі рабами ми
Ставали, підкоряючись системі,
Своєю кров’ю кроплячи і стелі?
Там – молоді загублені життя…
Від них чекали в чомусь каяття,
А каятись було, і справді, ні в чім…
І дзвін… мовчав. І не співала … півча…
12.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662631
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2016
В Сибіру, кажуть, вітру не буває.
Може, тому, що в пам’яті тримає
Кайданів дзвін? А в них – свободні душі,
Й не міг до волі край той буть байдужим.
Від того навіть вітер занімів –
Не міг дивитись на людей-рабів,
Які шукали правду й з нею розминулись,
Які в сусідах, друзях обманулись
І потім через підлий їх донос
В кайдани їм обутись довелось.
Мовчить засніжена замислена тайга,
Зна, як топтала не одна її нога
Й за царських, ба, імперських ще часів.
Тут декабристів вільний дух давно осів,
Й від того лиш міцнішали ялини,
Мудрішали і кедри, й тополини.
Словами важко возвеличить ту красу…
Я ж, замість квітів, власну пам’ять понесу
Тим, хто шукали волю й там її знайшли,
Й життєвий шлях достойно свій пройшли!..
20.03.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662630
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2016
Стелився повагом туман,
Росою напоїв долини.
Чи справді це, а чи обман –
«Ку-ку» зозулі звідти лине.
Я хочу роки полічить,
Прошу в думках зозулю сиву.
Вона ж кувала, летючи,
Шукала їй зручну рослину.
А потім змовкла і зовсім,
Мабуть, до гаю полетіла.
Волосся й ноги – у росі,
В легкім ознобі билось тіло.
А може, й добре це, що я
Пташа не встигла розпитати.
Чого ще треба? Є сім’я:
Прекрасні діти, батько, мати.
А роки – воля то небес,
Тай правду знати ту негоже –
Розумник ти, а чи балбес,
Усе в руках , всесильних, Божих.
Дивилась довго на туман,
Що піднімав шатро з долини,
Й росу руками обома
Збирала з ближньої рослини.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662446
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.04.2016
Сльоза скотилась на щоку,
Важка, гаряча, аж пекуча.
– Хто долю дав мені таку?
Яка надалі моя участь
У загадковім цім житті –
В бою без правил, без пощади –
Випробування непрості
І нерозгадані шаради?
Мовчать і небо, і земля,
Я ж знову дух в кулак збираю,
І правда – в кожного своя
(Про іншого ніхто не знає).
Сльозу утру – я не одна
Страждаю-мучусь у безсиллі.
Все, що наллє життя, до дна
Я випити таки осилю.
Ба, діє праведний закон:
Страждають ті, кого Бог любить.
Не зможу жити під замком,
Боюсь: ключі мої загублять.
І все ж для волі все зроблю,
До Бога я пошлю молитву,
Життя я все одно люблю,
Здобуду перемогу в битві.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662443
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.04.2016
Не стало в родині батька…
У чорній печалі двір…
І осиротіла хата
Нагадує удові:
«Тепер ти і мати, й батько –
Робитимеш все за двох,
Хоч діток мало – багацько,
Одна будеш під Різдво
Узвар, кутю готувати,
Слізьми скропиш пироги,
Дітей щоб почастувати,
Почистиш сама сніги.
Поглянеш в вікно частіше,
В куток, де є образи,
Вслухатимешся у тишу,
Боятимешся грози.
І тугу важку нестимеш
Уже до останніх днів,
Молитимеш, щоб простила
Тебе Богородиця. Й в сні
Чекатимеш кожну нічку,
Про все щоб поговорить:
Які в правнучаток щічки,
У кого які двори.
А вже як проснеться сонце
Й проклюнеться в небі день,
Поглянеш в своє віконце,
Чи в хату ніхто не йде?
І час попливе поволі,
Тектимуть за днями дні;
Потріскаються долоні,
Побільшає ще рідні,
Та тільки... одна – в городі
І з вилами у дворі…
Така в матерів порода –
Служить завжди дітворі…»
7.12.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662155
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2016
Для всіх батьків біда – невдячні діти,
І їх не змінить вже ніякий суд,
А від повчань почне лише смердіти,
Поки в старих не витрима сосуд.
В невдячних, бачте, й співчуття немає,
Тому доглянуті не будуть ті батьки,
Аж поки смерть хворобу не зламає,
Й фінал, звичайно, буде затяжкий.
І біля трун, хто зна, сльозу чи пустять,
Серця й чужі їм сльози не проб’ють,
А спадщину, багатства де не густо,
Благополучно проїдять, проп’ють.
Й зростуть і в них такі ж, невдячні діти,
І їх не змінить теж ніякий суд.
Може ж, тепер їм треба зрозуміти,
Що їх поступки дітям принесуть?
8.09.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2016
Від спогадів нас пам’ять не звільня
І на крилі у ту весну відносить,
Коли здригнулась Прип’ять і земля,
А ніч п’янили перші медоноси.
Тоді піднявся смертоносний гриб
Над полум’ям, що запалило небо,
Він сіяв смерті без жалю згори,
Забув, що людям жити, жити людям треба…
Тремтів легкий під попелом листок,
Він порижів і з гіллям розпрощався…
А у матусі був один синок,
Котрий в ту ніч із полум’ям змагався.
Не знав тоді відважний чоловік,
Що проти стронцію його маленька сила,
Що радіація вкоротить йому вік,
І що пожежники вогонь ...життя гасили.
Стоїть портрет синочка на столі…
Дорослі діти… Виросли онуки…
Матуся тільки зовсім в сивині,
Жде з сином зустрічі, втомилась від розлуки.
Біля портрета сина - календар,
Квітневу чорну дату наближає…
«За що дідусь життя своє віддав?» –
Укотре праонук усіх питає.
24.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661868
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 25.04.2016
Сполохане небо ураз потемніло,
Земля під реактором застугоніла.
Сховалися зорі за порох густий,
Вже яблуні мали ось-ось зацвісти.
Весна крокувала, як завжди, над містом,
Яке одяглось в електричне намисто.
Іще не торкнувся той попіл трави,
Летіла депеша уже до Москви.
А звідти наказ: всім про вибух мовчати,
Хто правду розкаже, той сяде за грати,
А те,що на носі травневий парад,
Дамо ще по кілька корисних порад:
Так звикло начальство народ «шанувати»,
А він буде краще тоді працювати.
Народ, наробившись за день, міцно спав,
До стогону теж прислухатись не став.
Лиш голос тривожний старого лелеки
Почули пташки, що були недалеко,
Пташиною мовою він говорив
Про ту небезпеку, що мчала з гори,
Про смерть, що над Прип’яттю вже чатувала,
І раптом зозуля в ліску закувала.
Не роки лічила, про чорну біду,
Що над Україною вітер роздув.
Ще сонечко спало. Стривожені птахи
Одні тільки знали, що винен не атом,
А люди. Всі спали, не знали тоді,
Що станеться з ними в майбутнім житті.
Забули, мабуть, що недбалість велика
Призводить завжди до великого лиха.
Утрати несе наш народ дотепер:
Вже збилися з ліку, хто й чому помер.
Як міткою чорною хтось помічає,
Із строю живих без жалю вилучає.
Чорнобильська зона й сьогодні пуста.
«Чорнобиль» назвали, мабуть, неспроста.
Пройшла чверть століття і ось… Фокусіма
Озвалась з Японії й в воду просіла,
На цей раз, що люди? Земля затряслась,
Немов попередити хоче ще раз.
Вгамуйтеся, люди, грішити не треба,
Бо втретє біда вже, мабуть, прийде з неба,
Подбайте про душі свої і дітей,
Й земля наша знову добром зацвіте!..
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661867
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 25.04.2016
Кістлява голоду рука
Над Україною нависла.
Звідки взялась вона така?
За що народ смертельно стисла?
А потім не рука – коса
Косить людські життя вже стала…
І парадокс – тих посіпак
Звели пізніш на… п’єдестали.
Чому за кілька колосків –
Стаття, тюрма, лісоповали,
І долі, зламані людські,
Що на баланді виживали?
Мов апокаліпсис настав:
Порожні хати, трупи-люди…
Лиш два десятки десь із ста
Лишилися. Та чи забути
Їм над собою влади глум,
В людині як людське вбивалось,
Втрачався поступово ум
Й людською кров’ю запивалось?
Тримали люд у капкані,
Замкнуть хотіли й їхню пам’ять?
Та не манкурти ми, о ні!
Хоч груди до хребта запали.
І чорні дошки, й чорні дні,
І «чорний ворон» – все служило
Режиму, де жили одні –
Мільйони падали й тужили.
Заплатить хто за тих дітей,
Що так в ті дні й не народились?
Такого не було ніде!..
А ще хотіли, щоб гордились?..
Про совість згадували й честь,
«Руководящу» прославляли?
А зараз совість не пече.
Що люд на смерть благословляли?
Які знайти такі слова,
Щоб на питання відповісти:
У кращих землях, у слов’ян,
Чом людям не було що їсти?
То що ж то – геноцид чи голод?
Питання знову виника.
Поглянь на кадр, де діти голі,
Голодні, й світ в очах зника…
Може ж, тоді ти зрозумієш?
Чи в очевидців розпитай…
Змінити термін не посмієш:
То – Геноцид. ЗАПАМ’ЯТАЙ!!! 23.11.2012.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661644
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.04.2016
Замордовані
І замучені,
Ваші болі не всі
Ще озвучені,
Ваші муки не всі
Ще побачені,
Та кати чомусь
Вже пробачені.
Всю історію
Перекроєно,
І не тих, що слід,
Короновано.
Та життя велить:
Все владнається;
Совість вчить: болить –
Час покаяться.
Замордовані
І розстріляні,
Та ні з мовою,
Ані з мрією
Не прощалися.
Вони з вірою
Повінчалися
Й з Україною. *Реквієм (реліг.) – відправа по
Закатовані померлому у католиків.
І замучені,
Хай не всі імена
Ще озвучені,
Хай могили не всі
Ще відшукані –
Справедливість у двері
Вже стукає!..
18.11.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661642
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.04.2016
Помірковані, кажуть, мудрі.
Я ж терпіти таких не можу:
Їхні фрази, неначе в пудрі,
В друзі сунуться до заможних,
Чи до тих, що колись згодяться,
А чи є вже високим чином,
Їх і лають, і сварять пальцем,
Та для них то не є причина.
В мене інша – своя наука:
З другом бути лише на рівних,
В очі правду казать – не «нукать»,
І без клятви буть другу вірним.
4.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661458
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.04.2016
У кожного із нас – свій хрест,
Свої трагедії і мрії,
Життя міняєм маніфест,
Та не лишаємось надії
На світле завтра, на добро,
І на святе порозуміння,
І на потрібне всім тепло
Людське, й на сонячне проміння,
І на хороший урожай,
За труд земля що подарує.
Надії ж бо не полишай,
Поки життя в тобі вирує.
25.11.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661456
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.04.2016
Не раз я чула, як весняні грози
Природу будять громом і дощем.
Забулися і віхоли, й морози –
Весна тепер ворожить над кущем,
Де кожна брунька – гілочки дитина,
Росте і листя бачить в теплих снах,
А в небі сонце динею котилось,
Початком стало для нового дня.
Росу піднявши на свої багнети,
Воно сміялось квітам ізгори –
Природи дивні це експерименти
Весняної і літньої пори.
24.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661250
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.04.2016
Весна долини сяйвом залила,
Срібноголоссям – і сади, й діброви,
Сім’я пташина в небі проплила –
Із вирію верталася додому.
Запарувала збуджено земля –
Теплом, неначе чарами впилася.
Дзеркалилося озеро здаля,
Мов казка з неба сонячна лилася.
Стежки у свіжовмитих споришах
Веснянки слід цнотливий зберігали,
То квітень у дорогу вирушав
І дарував природі пісню й гами.
9.03.2015
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661249
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.04.2016
Моє життя, мов вишита сорочка,
Де квітів і мережок дивоцвіт,
Та найдорожчі з них – то два синочки,
Що з лона втрапили у цей казковий світ.
Моє життя – то серця юний спомин
Про ту любов, що душу окриля,
Що розлилась, немов весняна повінь,
Де в квітах потім втопиться земля.
Моє життя не слалося барвінком,
Тай не було воно простим, нудним:
Була і пісня, що лилася дзвінко,
Й сльоза текла потоком не одним.
Моє життя, немов пташині крила,
То вгору піднімають, то униз,
Та я і їх ні в чому не корила –
Нехай іще несуть мене вони.
30.10.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2016
Велика мамина любов –
Її ні з чим не порівняти,
Бо освятив, мабуть, сам Бог
Стосунки матері й дитяти.
Міцна матусина любов ,
Бо жінка-мати – мудра, сильна,
Дочку цілує знов і знов,
Прощає всі проступки сина.
Свята матусина любов,
І незрадлива, і красива:
Дитям з дітьми стає, либонь,
Хоч голова давно вже сива.
Коли матусина сльоза
Дитяче розтривожить серце:
Воно тоді теж біль пізна,
Ледь стиснеться, або здригнеться.
Де гріє мамина любов,
У сім’ях – лад, щасливі діти,
Там зайвих не бува розмов,
Любов долає горе й біди.
Любов’ю повниться хай світ,
Адже життя пусте без неї.
І Богу подарує звіт
Планета, названа Землею.
17.09.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2016
Кохання й сивина – зовсім незвична гама:
Одне з вогнем пов’язане, а інша – зі снігами –
В житті всього не можна передбачить,
Чуттєву ж душу легко закріпачить.
Тоді й обставини, я чи поважний вік
Не на заваді, коли ти є чоловік.
Давно відома істина оця,
Що сивина коханню до лиця.
29.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2016
А вона в них була одна –
Ніч кохання, єдина, світла,
Коли двоє їх: він, вона, –
І любов, як весна, розквітла.
Ніч була в них одна на двох,
Їх п’янила і роздягала,
А над ними – лиш зорі й Бог,
А під ними – трава лягала…
А вона лиш одна була,
Та, яку не повторять ночі,
Що із розуму їх звела,
Ніч кохання і мить пророча,
Коли вечір косу розплів,
Духмянів дикий квіт на вітах…
Вітер спав посеред полів,
Лиш не спало кохання в квітах…
14.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2016
Тепер герой він. І упав,
Щоби утрапити у вічність,
Нащадком є борця УПА,
Що заплатив життям за гідність.
Немов обірвана струна,
Спинився шлях земний солдата,
Неоголошена війна
Життя посміла відібрати
Того, хто край свій боронив,
Земля для кого є святиня,
Хто не цурався борони,
Опорою хто був родині.
І чорна виросла печаль
На тілі неньки України,
Бо «старший брат» війну почав –
Перетворив Донбас в руїну.
У муках корчиться земля
Під молодим ще зовсім тілом,
Під тим, хто встав проти Кремля,
У рабстві жить не захотіла.
Немов обірвана струна,
Життя скінчилося солдата.
Народ, мов кам’яна стіна,
Готовий ворога здолати.
5.04.2015
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660672
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 19.04.2016
«Україна в небезпеці, –
Над землею лине, –
У важкім нерівнім герці
Б’ється до загину
З Росією, ба, з сестрою,
Смерті навпіл ділить,
Бо та хоче перекроїть
Українське тіло.»
«Україна в небезпеці, –
Стогнуть землі, люди, –
Ті грошима, хоч по жменьці,
Той підставив груди,
Щоби волю боронити,
Життя не шкодує…
Скільки ще крові налити
Кремлівським буржуям?»
«Україна в небезпеці –
Діти погибають,
На морозі і на спеці,
Ніч не досипають…
По всій, по всій Україні –
Безрукі, безногі.
Божа матінко Маріє,
Пошли нам підмогу
Кремлівського єзуїта
Щоби подолати,
Досить нас уже доїти –
Хочем миру, ладу!»
«Україна в небезпеці,» –
Над землею лине.
У святім нерівнім герці
Б’ється Україна…
20.05.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660667
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 19.04.2016
В ніжні рими слова пов’яжу я,
Спеленаю думки свої в вірш,
Щоб не стати духовним буржуєм,
Піднімуся у небо, повір.
Над степами полину й де гори,
Й де вітрів новоявлена мить,
І синітимуть з неба простори,
Славні що і ділами, й людьми.
Я за хмари вхоплюся крилаті,
Ізгори берегтиму свій край,
А слова, найтепліші про матір
Розсипатиму, тільки збирай.
В них звучатимуть сум і надія,
Й тиха справжня дочірня любов.
Може, слово моє – й не подія,
На життя має право, либонь.
24.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660180
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.04.2016
Не може ситий зрозуміть поета,
Який енергію черпає із незгод,
В якого очі, ніби іскромети,
Якому найдорожчим є народ.
І штиль в душі – то не його є доля:
Він був і є, і буде лиш борцем,
Його стихія – прагнення до волі,
Тому, мабуть, він є для всіх взірцем.
Нудьга, рутина враз його вбивають,
Життя його не може буть пісним,
Тому воно недовго і триває,
Коли стає світ сірим і тісним.
Поетом теж не може стати кожен,
Бо тільки той запалює іскру,
Кому благословіння служить Боже,
Й натхнення п’є, знов славлячи зорю. 11.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660177
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.04.2016
Коли весна утопить небокрай
У води чисті, де поміж човнами
Хмарки біліють, – неповторний рай,
Здалось на мить, спустився перед нами.
Зелений берег – спокою кайма,
Що водночас кордоном є для раю…
І щасливішої на всій землі нема,
Як я метеликом лечу серед розмаю.
Дивлюсь на воду й солодко душі…
Легені кисень стрімко розпирає…
Вдихаю запах мокрих споришів
І осоки, що тулиться до краю.
Схвильовано киває очерет
До сонечка зеленими руками.
І лист латаття, схожий на берет,
Манив мене атласними боками.
21.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659907
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.04.2016
Коли затче весна поля й луги
Зеленосвіжим трав’янистим дивом,
Земля води нап’ється до снаги,
Яку гроза після зими збудила,
Тоді вже оживуть і ліс, і гай,
Пташиним співом, мов вином, упившись,
А в землю свіжозорану ляга
Міцна зернина ярої пшениці.
Поспить вона в ріллі під свист пташок,
Під легіт ніжний вітру і проміння
В кублі проснеться з вогких пелюшок,
Нове життя почне малим корінням.
9.04.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659905
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.04.2016
Плине долі ріка
По життєвім неоранім полю,
То сльозою стіка,
Коли стрінеться камінь в путі,
То бідою ляка,
То рятує від кривди і болю…
Плине долі ріка,
І я нею пливу по житті…
Плине долі ріка
То вузьким ручаєм, то потоком,
Хоч мінлива така.
Та вона – лиш одна, лиш моя…
Так було й є в віках,
І так буде у світі, допоки
Чаруватиме світ і манитиме світлом зоря.
Плине долі ріка,
І той плин – ні змінить, ні спинити,
І думкам не звикать
Вистеляти шляхи сподівань,
Щоби долі ріку,
Мов м’які спориші, підкорити,
Й мати волю таку,
Щоб змінити життя без вагань!..
Плине долі ріка
Від народженя і до сьогодні,
Не росою стіка,
А водою гіркою від зрад,
І до болю звика,
Й берегів своїх сіро-холодних,
Але це не ляка,
І здобутків є більше, ніж втрат…
6.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659681
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.04.2016
Коли літа у сивині ізрання,
То – долі непростої є сліди,
А мо’, зола то від душі згоряння,
Чи похідна від людської біди.
Тож коли бачу посивілі скроні,
Знімаю чемно свій я капелюх,
І не тому, що люди ці в короні,
Цим бур’яни в душі я прополю.
Я теж у іній скоро приберуся,
Бо ж не щадило і мене життя,
Законам людства легко підкорюся,
Бо й я краплинка теж цього буття.
І хоч в путі підбились мої коні,
Перепочинку рокам не видать,
На все свої у вічності закони:
Кого – в Тартар, кого – до хмар піднять.
30.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659680
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.04.2016
[u]Присвята Наді Савченко, українській полоненій під час війни Росії з Україною у 2014 - 2016р.р.[/u]
Тримайся, Надіє, живи, не вмирай,
Роби все, аби вціліла,
Під прапор людей небайдужих збира
Ім’я твоє й України.
Тримайся, Надіє, вернися жива,
Не просим тебе – благаєм.
Слабка іще наша зовсім булава –
На сході сини ж лягають.
Тримайся, Надіє, своїм ти ім’ям
Сталиш нам серця і душі,
Давно зачекалися ми і сім’я,
В молитві за тебе, друже!
Тримайся, Надіє, на зло ворогам,
Ти наша тепер реклама,
Ніколи не ступить російська нога
На землю, де дух незламний.
10.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659535
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.04.2016
Коли я чую голос той високий,
То бачу, як міцніють її крила,
І долю з присмаком калинового соку,
І українки образ, що вона створила.
Так, це вона, та Ніна Матвієнко,
Що розуміє і зозулю, й чайку,
Що відчуває, б’ється як серденько
Цих птахів, матері і донечки, звичайно,
І дівчини, яка пізнала зраду,
І долю жінки, непросту й щасливу.
То є не просто пісня – то порада,
Для кого доля України ще важлива.
Коли я слухаю її «Веснянку»,
Серед зими весніє все довкола.
І я – не я – звичайна полонянка,
Що опинилася в весни чарівнім колі.
І справа не в званні – у цій людині,
В умінні серце дарувати людям.
Дарує доля хай їй світлу днину,
А голос довго чарувати буде!
9.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659533
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.04.2016
Тоді ще літо квіти берегло,
Й зозуля ранки тихі звеселяла,
І бігла низом річка за село,
Низенько верби віти нахиляли.
І шепотів поважний очерет
Про те, що жить без неї він не зможе.
«Та це і так давно вже не секрет,» –
Озвалось каченя зі свого ложа.
Цим присоромлена ріка скоріш біжить,
Вона й не знала, що втекти не зможе,
Що без любові важко в світі жить,
Що почуття вона не переможе.
Отож біжить вона й не вибіжить ніяк,
Бо світ без неї стане не цікавим,
І без вербових зламаних гілляк,
І без зозулі, що тоді кувала.
16.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659319
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.04.2016
Коли чоло цвіте вже сивиною
І діти стали на своє крило,
Повіє в душу знов, немов весною,
Бо ж змарнувать життя не довелось.
І в цьому, мабуть, сутність є людини:
Пізнати радість у житті і страх –
Життя людське одне лише – єдине,
І істина його одна – проста:
Літа зібравши в сніп один – великий,
Щасливі миті до дрібниць згадай,
Щоб не лишилось місця там для лиха,
Науку цю і дітям передай.
І буде рід стояти твій твердіше,
Онуки шануватимуть твій слід,
І сонечко світитиме ясніше,
І правнуки радітимуть весні.
7.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659317
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.04.2016
[u]Написаний після суду над Надією Савченко 22.03.2016., їй винесений вирок 22 роки строгого режиму.[/u]
Ім’я це сколихнуло цілий світ,
На мовах різних всюди зазвучало.
Надія – нації моєї цвіт,
Нової України є начало.
Не суд – судилище позорне відбулось
Над жінкою. В ній дух незламний, гордий.
Його у неї стільки збереглось,
Що стала Надя славою народу.
Мабуть, сам Бог нарік її ім’ям,
Що стало гідним неньки України,
Вона готова навіть смерть прийнять.
Така не стане зроду на коліна.
Це особливе, справді, є ім’я,
Саме надія всіх в житті тримає.
Суддею ж Надя стала для Кремля,
Кайдани з рабських душ вона знімає.
23.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659106
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.04.2016
Сльоза важка упала раптом з неба
Туди, де впали пісні два крила.
Не зміг я жити на землі без тебе…
– Я теж без тебе довго не змогла…
То не сльоза важка упала з неба –
Раїсин на могилі диво-хрест,
Що вчить, любить як Україну треба,
Адже вона життям цей склала тест.
«Любіть її вседенно і всенощно,
Як матір, як голубоньку, любіть,
Багату і водночас незаможну, –
Звучить козачки щирий заповіт, –
Любіть її, як я її любила,
Клітиночкою кожною любіть.
Нехай міцніють України крила,
Не дайте їм в польоті ослабіть!»
То не бандура в небо рветься гордо –
Її то пісня і її душа,
А поряд – чоловікові акорди,
Свою журавку він не залиша.
3.11.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659104
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.04.2016
Сади диміли квітом раннім,
Ще ранок землю не збудив,
Коли Чорнобиль небо зранив,
Піднявши смерті гриб туди.
Раптово мертві впали птахи,
Безжальний атом бив людей.
Живе ставало сірим прахом –
Спасіння не було ніде.
Тримає ці картини пам’ять,
Застерегти щоб від біди.
Що мали люди там, пропало.
Коли й хто вернеться туди?
19.11.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658824
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2016
У чорнім відчаї земля,
Давно що Прип’яттю назвалась.
Це зерна смерті звідтіля
Навколо щедро розсівались.
Мов білим снігом, всі сади
Укрились смертоносним цвітом.
Бджола не квапилась сюди –
Чорнобиль вистрілив над світом.
І сходились туди шляхи
Людей, ще молодих, красивих.
Маленькі діти вдома в них,
Батьків чекали… хворих, сивих…
Пройшли роки… Вже діти стали
Батьками для своїх дітей.
Не всі зійшли на п’єдестали
Ті, хто обличчя мав просте,
Хто із невидимою смертю
Зустрівся в зоні сам-на-сам,
Частково пам’ять теж зітерта –
Багатство, влада – на устах.
У чорнім відчаї земля,
Що Прип’яттю давно назвалась…
Останній з нашого села
Пішов у вічність… через атом…
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658818
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2016
То не лелечий клин –
Літа мої летять,
Розправивши, неначе птахи, крила,
То часу тихий плин,
А в нім – моє життя
Мені нові можливості відкрило.
То не лелечий клин –
Літа мої летять
На крилах втаємниченої долі,
Літа, що зберегли
Сліди біди й звитяг.
Шляхи мої лише мені відомі.
То не лелечий клин –
Літа мої летять…
І хто те знає, де остання миля…
Тулюся до щогли,
Тримаюсь за життя,
Тільки б душа моя не притомилась.
8.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658568
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.04.2016
Ти знав, що зорі вміють говорить
І в сонній тиші іноді шепочуть,
Вони, мов свідки Вічності, згори…
А може, то Всевишнього є очі?
А чув, як зорі в тиші гомонять
Про біль людський і про висоти щастя,
Тоді вони не світяться – зорять,
Мов п’ють ніким не випите причастя.
Ти чув, як зорі радяться про сни,
Що землю огортають дивним світлом,
Вона ж у теплих обіймах весни
Квітковим морем серед вод розквітла.
А бачив, як зриваються зірки
І несподівано у вишині згорають?
Сини так наші, вірні вояки,
У цій війні завчасно умирають.
Ти бачив, як хлюпоче їхня кров,
Мов до зірок востаннє промовляє:
«Вмираю я, але жива любов,
Вона ж усіх завжди перемагає!..»
29.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658563
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.04.2016
Два статуси в жінки: рабиня й царівна –
Тому їй пасує з калини вінок,
Духмяно-красивий, під осінь – чарівний,
З гіркими плодами, мов доля в жінок.
О доле, жіноча, складна й загадкова,
Де пам’ять, мов свідок, толочить думки:
Чому ж часто губиться щастя підкова
І часто марнуються кращі роки?
Крізь них проростають посіяні зерна,
Де мрії й надії – єдиний букет,
Й крокують коханого очі-озера,
Й кохання саме, і далеке, й близьке…
7.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658295
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2016
Вокзал – то особливе місце на землі…
Тут завжди людно: і дорослі, і малі,
І голос диктора, і поїздів свистки –
В єдиний організм злились вони такий.
А ще тут сльози радощів і болю,
Бо і розлук, і зустрічей доволі:
Хтось поспішає із речами, хтось – сидить…
Вела важлива справа всіх сюди.
Я теж чекала поїзда у залі
І ненароком вмилася… сльозами.
Ніхто не ображав мене тут. Ні!
От тільки горе жінки-матері мені
Стало таким близьким і непоправним…
Сиділа жінка біля мене – справа.
Простенький одяг в неї був і чобітки,
Хустина лоба прикривала залюбки,
Бо голова схилилась аж на груди,
І руки – в рукавах. Навколо – люди,
А поряд – кошик, повен, сплетений з лози.
(В таких частенько наш народ чомусь возив
Раніше різні і продукти, й речі,
Міг поміститись молока в нім глечик.
На цей раз кошик вкритий чистим рушничком).
Дивлюся за людським вокзальним потічком,
Та поїзда почувся знов раптовий свист,
І з рукавів з’явились руки і… без кисть…
Немов магнітом, погляд прикували
Мій і людей, що поряд тут снували,
А коли очі жінка стрімко підняла,
Здалось на мить, що й мова віднялась,
Настільки погляд був у них глибокий,
На дні очей тих заховавсь неспокій.
Свіженькі зморшки під ті очі пролягли
І дуги брів, рівненькі, збереглись.
Навдивовижу те лице красиве,
А з-під хустини – пасма, перші, сиві…
Такий ще довго буде в пам’яті портрет,
Схиляє голову перед таким поет.
А жінка, ніби погляд мій читала,
Хоч я її нічого й не питала.
«Ось так буває, бачите, в житті:
Коли живем ми в парі, дужі, молоді,
Здається, що краса і світ – навіки, –
Очей прикрила стомлені повіки, –
Сім’я була, кохалася в труді,
А з щастям… розминулася тоді:
Не стало пари, сина піднімала –
Все на своїх плечах тягла, тримала,
А коли виріс він і, не довчившись, спивсь,
То вже ні волі, ані слову не коривсь.
І почалося не життя, а муки…
Це від його сокири… втратила я руки…»
Й сльоза в очей надмірній глибині
Заворушилась. Дикий страх засів в мені:
Як може бути так? На рідну матір,
Щоб син сокиру міг колись підняти?!..
Дивитись я на неї більше не могла.
Вона ж… обрубками той кошик підняла:
Везе йому нехитру передачу!..
Чи зможе ж він колись їй теж віддячить?!..
Вона ж… зуміла все йому пробачить…
Бо… мати ж…
24.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658290
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.04.2016
Сьогодні дві в нас України:
Велика і мала, в війні,
Але ж була одна – єдина –
Тепер вмирає у війні.
Димить земля… Горить пшениця…
Взяв пів Донбасу окупант…
Ніяк не хоче він спиниться…
Європа ж і глуха, й сліпа…
Голосить ненька Україна –
То матерів кричать серця:
«Крові в Донбасі - по коліна –
Війні ж не видно ще кінця…
Угода Мінська не працює –
Під «градом» падають сини,
Народ замучений, старцює,
Зате багатшають чини:
Не хати в них – новенькі замки,
Офшори, дачі, літаки,
Не знають горя діти-«зайки» –
Їм воювати – не з руки.
Червоне море і Канари,
Британські вузи й США –
Героям українським – нари,
Багата в кожного душа.
Та не сконає Україна –
Вже близько Бог і Правди час –
Не вся пшениця догоріла –
Воскресне із золи Донбас!
Закінчиться і чорна смута,
І миру сонечко зійде,
Забудуть люди слово «Путін»,
Життя нове для всіх гряде!»
Сьогодні дві в нас України:
Велика і мала, в вогні,
Та стане ще вона єдина,
Прийде кінець брудній війні!
8.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658065
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.04.2016
Ми є захисники аеропорту
Ми є захисники аеропорту,
І доля України в нас в руках,
«Укропи», «правосеки»-патріоти –
Навіть ця назва ворога ляка.
Ми не за гроші й не за нагороди –
За рідну хату вийшли воювать,
За волю українського народу,
Щоб на землі праотчій раювать.
Ми «кіборги» і з нас цього доволі,
Так «сепари» прозвали не дарма,
По лезу наші рухалися долі,
Навколо ж – ворог, непроста зима.
Тут – хмари куль і міни, і снаряди
Повітря рикошетили й бетон,
По нас гатили гаубиці й «гради»,
Травив нас газ і дим, і ацетон.
Бетон дивився, сірий і холодний,
Немов живий, від вибухів здригавсь,
А ми стояли в темряві, голодні,
Та кинути ніхто не намагавсь.
Ми «кіборги», а значить, особливі,
Не роботи – живі ми пацани,
Вмирали і були вже тим щасливі,
Що України вільної сини.
24.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658061
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.04.2016
Гортає час забуті сторінки,
І пам’яті деталі оживають:
Там війн важких, трьох голодів роки,
І ті, кого героєм називають.
Там зламаних людських мільйони доль
І поховань мільйони невідомих,
Родинне хто утративши гніздо,
Не повернувся до сім’ї, додому.
Там шрамами укрилася земля,
Бо вдосталь напилась людського горя,
Ще й зараз час від болю не зціля,
Що виткала російська нам корона.
І будить сум могутній метроном –
Історії нікому не змінити…
Й живильне українське джерело
Ні перервати, ані зупинити!..
24.05.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657809
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.04.2016
Так хочеться повірити в добро,
Що зацарює в нашій Україні,
І сивий, мов туман, старий Дніпро,
Здається, хоче теж у це повірить.
Він тисячі тече уже років,
І ріки кров'яні, і смерті бачив,
Чув дзвін копит, мечів серед степів,
Життя людей беріг, напівсобаче.
«Коли ж уже Бог зглянеться на нас,
Чи вислужимо в нього іншу долю,
Чи зорі сповістять нам про той час,
Коли ми розпрощаємось з бідою?
І скільки ще нам треба воювать,
Вертаючись щоразу у минуле,
Як діти будуть жити-виживать?
Війна укотре нас в дугу зігнула…»
Немов полин, ковтав Дніпро слова,
Щоб гіркоту розбавить, ніс їх в море.
Народ збирає знову булава,
Донбас і Крим звільнити щоб від горя.
21.04.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657808
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.04.2016
Зацвіли у житах
Синьоокі розкішні волошки,
А над ними злітав
Розтривожений дійсністю птах.
Надивлявся згори,
Мов на ситець у синім горошку,
Що його підкорив, –
То жита половіли в полях.
Розляглись небеса
Понад жовтим замріяним полем,
Вітерець колисав
Ту, небачену досі красу,
Та здалося на мить:
Стрівся птах із невимірним болем,
Й огорнув його сум,
Адже поле… зі сходу… димить…
Запалали жита
І волошки у кучерях синіх,
Птах ще вище злітав,
Щоби крику не чути рослин.
А в золу колосок…
Сипав зернятка чорного жита –
То матусі синок…
Кров губив... Він не стріне... весни…
Осінь пройде, зима,
Ручаями весна заголосить…
Та картина німа
Буде птаха не раз турбувать:
Не волошки й жита -
Срібло дивне у маминих косах…
І вона, у літах...
Все виходить... синка виглядать…
4.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657569
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.04.2016
То тут, то там тривожать простір дзвони,
І рве небесну вись гучний салют…
Здається тугою впились пожовклі крони…
І я… молюсь…
Молюсь за тих, кому за вісімнадцять,
Котрий мене собою захистив,
Кому під сорок, тридцять, а чи двадцять…
Ростуть хрести…
Палає Схід… І душі теж палають…
І мимоволі заповзає страх:
Чому ж «Росія» й досі ще волають
У тих містах?
Холоне мозок… Серце терпне в грудях:
«За що на шмаття землю цю рвете?»
Й блукає смерть щоденно там, де люди…
Війна іде…
13.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657567
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.04.2016
Приснилось якось матері, немов
Свої літа у сніп важкий в’язала,
Ще й стрічечку вплела туди – «любов»,
І сніп життям своїм вона назвала.
Перебирала кожен колосок
І соломинку, що його тримала,
Вже пережитий чималий життя шматок,
А скільки ще перетерпіти мала!
Усе було: невдачі у дітей,
Проблеми внуків: і хвороби, й бали,
Та не знайшла якось вона ніде
Тих колосків, коли… про себе дбала.
Проснулась мати з думою про сон,
Шукає стрічку з назвою святою,
Солома зникла й мамин колосок…
А може, мати та була сліпою?..
20.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657479
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.04.2016
Перев’язала рушником
Обом сватам Оксана руки.
Робила, як велів закон,
Не знала, на які йшла муки.
Мов пролісок серед снігів,
Вона в сім’ї його з’явилась,
Навколо – холодів загін,
Вона ж – добром, теплом світилась.
З зорею встаючи у рань,
Весь день в господі все крутилась.
Стать матір’ю прийшла пора,
Коли на світ благословилось.
Як найцінніший серцю скарб,
Ростила дівчинку Оксана,
Немов затиснута в тисках…
Дівча незмінно колисала.
Хоч дні й летіли навмання,
Все ж чергувались, пам’ятає.
Високе матері звання –
Для неї назва ця свята є.
Вже стала осінь на поріг,
Дівчатку хочеться сидіти,
Дізналась, що о цій порі
Малі повинні вміти діти.
Оксана й так з дитям, і так,
Обмостить, рідне, подушками –
Сама ж сідає за листа.
Тремтячими бере руками
І пише в армію про все:
І про дитя, і як кохає,
Хай службу гідно він несе.
Вкладе в конверт та все зітхає…
Він справно їй відповідав.
Листи коханого – то свято.
Та ось відчула – йде біда
(Маляті місяць йшов десятий).
Листа чекала, як завжди,
А листоноша… не приносив.
Благало серце: «Ще зажди…»
І волосину білу в косах
Теж не помітила якось,
А сонце швидко відшукало,
Коли проміння полилось.
Та сивина вже не зникала.
Проходив час, а він мовчав,
Вже й дембель – ось-ось-ось, на носі.
Оксана вийде із дівчам,
Поперед себе його носить,
Ще сподіваючись на лист,
Вийшла за двір і цього разу.
Аж глядь: за руки узялись
І йшли назустріч їй… Не зразу
І зрозуміть вона змогла,
Впізнать нарешті спромоглася:
Це він, найкращий із села,
Якому серцем віддалася.
А поряд з ним – дівча ішло,
Хоча було вже при надії…
(Тому ж листів і не було,
Тепер побачила на ділі).
Він підійшов до них обох,
Дитини доторкнувсь губами…
Оксана ждала, бачив Бог,
Що скаже: «Скучив я за вами.»
Та… не сказав нічого він,
І руки їх не роз’єднались.
Пішли до хати по траві.
На очі сльози навертались…
Зів’яла зболена душа,
В очах померкли хата, люди:
«Невже мене він залиша,
Невже ніколи мій не буде?..»
Дивились очі, мов крізь пил,
Немов присипані золою.
У скронях стукало: «Терпи!
Нове життя не за горою…»
Вдяглась Оксана у печаль
Тай повінчалась зі сльозами:
«Чи можна знову все почать?
Чому нічого не сказали?..»
Подробиць мало знаю я,
Та чи й потрібні вони, Боже?
В Оксани інша вже сім’я,
Та доля донечки тривожить.
І в нього син – орел росте.
В селі цей випадок забули.
Питання виника просте:
В Оксани сльози від цибулі
Частенько на очах блищать,
Чи від великої любові?
Як може батько залишать
Дитя, із ним одної крові?
Та час лікує рани всі.
І сльози висохли, й образи…
Сидять тепер дві жінки ці,
Що стали вдовами. Ще й разом…
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657476
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 05.04.2016
Зима припорошила все сніжком,
Зробила це, немов уже востаннє,
Підперезалась синім пояском,
Щоб проліском упасти, як розтане.
Коли ж весна загляне в рідний край,
Кульбабами затче рясні долини,
Підніметься ще вище небокрай,
І пустить парашути тополині.
А сонце, як торкнеться до води,
Ловити буде в ній дрібненькі хвилі,
І очерет, зимою ще рудий,
Стріляти стане стрілами новими.
Немає сили, щоб весну спинить,
Вона найголовніша у природі,
Примхливі в неї день і ніч, і мить,
Чарують нас при будь-якій погоді.
23.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657233
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.04.2016
Коли зима надломиться й впаде
Під ноги кашею зернисто-сніговою ,
Тоді вже сонце довший день пряде,
Й весна прибуде стежкою кривою.
Теплом своїм розбудить голий гай
І воду в річці вітром поколише,
І забуяє-оживе розмай,
Забувши до зими про спокій-тишу.
І ранки стануть щедрі роси пить,
В них сонечко купатиметься часто,
Й тікатимуть у далину степи,
Простори лук простеляться квітчасто.
В природі – все, як треба, все, як слід:
І час тече, й міняються картини.
Чому ж такий неоднозначний світ,
Коли життя стосується людини?
14.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657219
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.04.2016
Україно моя,
З незапам’ятних літ ти страждала…
Потемніла земля
Від людської печалі і мук…
Споконвіку своїх
Ворогів і себе годувала
І співала пісні,
Виживаючи в морі розлук…
Україно моя,
Ясночола лебідонько мила,
Дивна доля твоя,
Мов надірвана скрипки струна…
Біль несеш у собі,
Кров’ю, потом, сльозою умилась,
Бо не раз по тобі
Прокотилась жорстока війна.
Україно моя,
Удовиний, нескорений краю,
Скільки літ москалям
Ти служила без плати і рент!..
А тепер ти синів
Під знамено єдине збираєш
Боронити свої
Землі, що захопив конкурент.
Україно моя,
Вірю в долю твою і у силу:
Буде вільна земля
І дзвенітиме жайвір вгорі,
Срібний спів солов’я,
Небо, мирне, волошковосинє,
Й віру буде вселять
Сміх, дитячий, і сміх матерів.
15.01.2016
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656821
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.04.2016
Старою раною знов пам’ять кровоточить,
Неспокій не дає ні жить, ні спать,
Новими фактами із того світу строчить,
Як люд голодний падав по степах…
Як умирали в хаті, на дорозі,
Голодні очі ще просили «дать»…
А хтось закляк в самісінькім порозі,
Зате в столиці* – божа благодать…
Морити голодом людей – хіба не злочин?
Спокутувать чи можна каяттям
За чорні дні в тридцяті диких збочень
Й мого народу вирвані життя?
Голодомор – це є не просто рана –
Це біль, котрий і з часом не пропав,
Це пам’ять є про жертви і тирана,
Й її – ні стерти, ані закопать!..
30.11.2015.
*Столиця СРСР у 30-ті роки – Москва.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656819
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.04.2016
Напилися сонця вишні –
Манить око блиск –
Не червоні – темні, пишні,
З листям обнялись.
Росяні пили нектари
З запахом вина,
Сірий бавив їх світанок,
Цілував щодня.
Засміються вишні в жменях
Сонечку ще раз,
А пізніше і до мене
У зимовий час,
Як наливки в кришталеві
Келихи наллю,
Сонця променем сталевим
Задзвеніть звелю.
22.06.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656724
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.04.2016
Опустила на гори і ріки
Тиха зоряна нічка крило,
Задрімали птахи-недоріки,
Зайченя в тихі сни забрело.
Заколисаний звечора вітром
У дрімоті завмер очерет,
В нім вербові заплутались віти…
Місяць з неба, немов оберег.
Сірий ранок ще спить за горою –
Його сонечко сон стереже,
Лиш павук заховавсь під корою –
Лабіринти, мов казочку, тче .
30.03.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656722
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.04.2016
Любов’ю заколисаний до болю,
Він жив, коли ввірвалася війна.
Найбільш боявся зустрічі з ганьбою.
І невідомо, в тім чия вина,
Що на чужій землі… пацан воює,
На камінь чорний капле юна кров,
А з-за скали душман за ним полює,
А в серці юнім… умира любов…
І засина у нім людське начало,
Живі ще пальці давлять автомат,
І не повторить він уже ночами
Отой далекий руський грубий мат… 25.06.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656299
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.04.2016
[u]Присвячую Валерію Білашу, полеглому в Афганській війні і його матері Уляні Іванівні Білаш ( с. Канави Новосанжарського – тепер Кобеляцького р-ну)[/u]
До свята матері в листі із-за кордону
Син три тюльпани сушених прислав,
Чи то із Чехії (служив же, бач, не вдома)…
«Там теж, – вона подумала, – весна.
От тільки… чорні дуже, смутком від них віє, –
Все роздивлялась і торкалась їх, –
Вертались же з війни (намокли вії),
Діждусь і я. А ступить на поріг
І усмішку свою, мов сонце, подарує,
Пригорне до змужнілих вже грудей
І, як в дитинстві, в губи поцілує,
То ладна буде всіх любить людей.»
Та доля зла, мабуть, підслухала думки ці.
Листів від сина… більше не було.
Якби ж то в матерів серця були із криці!
Як ждало хлопця з служби все село!
І ось «тюльпан», четвертий, чорний, з рідним сином,
В село із воєнкомом привезли.
Заколотило матір раптом, затрусило…
Змарніла враз… І руки, мов вузли…
Вона ж його, живого, стільки ждала!
(З труни й на мить не зводила очей).
А часто ж потаємно з ніччю міркувала,
Як пиріжечків свіжих напече,
Пригостить сина щедро й всю громаду –
Один же в неї і найкращий син:
Її опора, вірна поміч і розрада.
Він зайвого ніколи не просив.
О, скільки віщих снів було в неї всіляких,
Та ні один цього не сповіщав…
Чекала, прийде як, спиляє он гілляку
Суху, в корі щоб вітер не дзижчав…
Аж згорбилася враз під горем бідна мати:
Землі святій… синочка віддала.
Вона і люди будуть завжди пам’ятати,
І не забудуться його уже діла...
Та доля зла... Вже притомилася матуся.
Маленька стала… Жмутик сивих кіс…
Вона в щоденній праці, у постійнім русі.
Частенько й до синочка йде навскіс.
Сплакне і мармур чорний довго… гладить,
Усе розкаже синові, як слід:
«Нехай не б’ють людей життєві гради!
Хай без війни живе весь білий світ!»
12.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656298
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.04.2016
Зима ще сріблом око чарувала,
Та ось весна постукала в вікно,
Тепер раніше сонечко вставало
І частувало світлом і теплом.
Коли ж в село у полудень загляне,
Закапають сльозинки з мокрих стріх.
У самоцвітах лісова поляна –
Їх не зібрати і в найбільший міх.
І річечка в міцній сорочці з льоду
Тепла чекає – їй це не пустяк.
Весні зрадіють люди і природа:
Шпаки прибудуть, радо засвистять.
18.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656104
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.03.2016
Співа пташа свою мажорну пісню,
Котра заполонила небокрай,
І серденьку його у грудях тісно,
Адже спускає Бог на землю рай.
Краєчок неба в лісовій долині
Тоненьким проліском до сонця посміхнувсь,
Розхвасталася брунькою калина,
І навіть дуб після зими проснувсь.
Закапали сльзою-соком клени,
І комарині ожили стовпи,
Озимини квадратики зелені
Розцяцькували зорані степи.
О весно, заклопотано-чарівна,
Ти неповторна у своїй красі.
Коли яскраве сонечко прогріє
Найперші трави, скупані в росі.
8.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656100
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.03.2016
Вони народились вдруге
Під смерті рясним дощем,
Утратив із них хтось друга,
Здобувши лиш біль і щем.
Холодні, змучені, в бруді,
Три поверхи хвилювань,
Та жить вони, жити будуть,
І ноги є, й голова!
А це також перемога
Над долею, як-не-як,
Над військом тисячоногим,
Керованим із Кремля.
Фонтанами сиплять очі:
Не іскорки вже – вогні,
Скінчились безсонні ночі
В Дебальцевському котлі.
Вони народились вдруге,
А це – дивовижна мить,
В ній щастя сплелось і туга,
Й висока ціна за мир!
20.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655819
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.03.2016
Кричала душа вдовина
І сліз їй не вистачало…
Сьогодні вона вже сина…
В труні із АТО стрічала.
Такого ще молодого,
Без батька зростав із нею,
Раненько він став на ноги,
Мов Бог, дорожив сім’єю.
І вмить ожила картина,
Далека, сумно-тривожна:
Синок був зовсім дитина –
Забути таке як можна?!..
Тоді із Афганістану
Доправили чоловіка,
Так рано вдовою стала
Тай буде уже довіку.
І серце геть розривалось,
І глухо душа стогнала,
І плечі вдови здригались…
За що їй такий аналог?
18.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655818
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.03.2016
І знову бій… Жорстокий, довгий бій…
Тремтить сльозою сиво-чорний ранок…
Матусі серце тоне у журбі,
Бо кровоточить болем його рана.
Вже третій день, як телефон замовк…
Вона не спить, не їсть, живе чеканням…
І мозок пухне від важких думок…
А мати згадує своє із ним прощання:
Веселий, ніби сонечко, синок…
– Ти не сумуй, живим я повернуся,
На твій завжди чекатиму дзвінок, –
Казав і цілував свою матусю.
– Коли ж ти виріс?.. – думала вона… –
І рухи, й погляд зовсім чоловічі…
Що робить із людиною війна? –
Все заглядала синові у вічі…
І він пішов… Упевнений, міцний…
Ішов назустріч небезпеці й долі,
У саме пекло чорної війни,
Принести мир щоб людям у долонях…
А біля серця – мамин оберіг…
(Той мусив сина всюди рятувати),
Удома ждали батьківський поріг
І змучена безсонням сива мати…
Вона чекає… Третій день чека…
Перечитала всі-усі молитви…
А з серця сина… тихо кров стіка…
На цьому непростому полі битви…
3.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655508
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.03.2016
О світе, чуєш: плаче Україна,
Бо ж на Майдані полягли сини,
Що не хотіли жити на колінах,
Від куль беззбройні впали там вони.
Чи чуєш, світе, як земля ридає…
З небес не сотня – тисячі зорять…
Вогонь війни Вкраїну вже гойдає,
Але народ встає за раттю рать…
О світе, бачиш, як зорять ті очі,
Хто заплатив уже своїм життям,
Але «Калашников» в Донбасі строчить,
Снарядів, мін й людське чути виття.
Спини, о світе, рашівську навалу
І Україну, вільну, захисти,
Бо й ти гостей зустрінеш теж незваних,
І в інших землях виростуть хрести.
20.02.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655505
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.03.2016
Не спить земля,
Не спить моя земля,
Свята земля моєї України.
Іще не час
Їй рани ізцілять,
Бо ще не всі наказані Каїни.
Тремтить земля,
Тремтить моя земля,
Синівською полита щедро кров’ю.
Упали там
І падають щодня
Сини й їх кров змішалася з любов’ю.
Димить земля,
Димить земля в вогні,
І плавляться вона, метал і люди…
Ми кажем: «Ні!»
Ми кажем: «Ні війні!
Хай буде мир! На всій планеті буде!»
21.10.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655327
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.03.2016
Там, де зорі густо небо вкрили
І шумить напровесні Десна,
Там мої росли й міцніли крила,
Там мого життя цвіла весна.
Там життя мого цвіла весна.
Там, де юність проплила крилата
І дитинство снігом замело,
Там моє село і рідна хата,
Там моєї долі джерело.
Долі там моєї джерело.
Там, де жито з вітром розмовляє
І синіє гордий небокрай,
Сонце пропливає понад плаєм,
То мій рідний, незабутній край.
Незабутній то мій рідний край.
28.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655323
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.03.2016
Просинається Україна,
Довго, бідна, виходить з сна,
Вже зболіли її коліна,
Й знов її підвела весна
Чотирнадцятого, важкого
Року, що запалив Майдан.
Світ не знав у житті такого,
Президент щоб країну здав.
Унікальна земля і люди
Із прадавніх іще часів
Волю в кожному серці будять,
Починаючи ще з Русі.
І коли в нас так звані «браття»
Крим забрали, зайшли в Донбас,
Запалили війни багаття –
То прийшов історичний час:
Або воля, або сваволя –
Саме це стоїть на кону.
Хай слабі ще і надто кволі,
Та продажну зметем шпану.
Зберемо переможне жниво –
Духу вистачить і бажань.
Україна буде щаслива,
Бо так прагне цього душа!
22.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655030
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.03.2016
Де далечінь, глибока й неозора,
Стрічається з житами у полях,
Де золотим пером малює зорі
Казкова ніч, то все моя земля.
Від полонин під хмарами в Карпатах
І до глибин чарівної Десни,
Моя Вкраїно, рідна і багата,
Люблю тебе, як теплий день весни.
Росою, потом, кровію полита
Цвіла й горіла за життя не раз.
Моя Вкраїно, ти моя молитво,
Знов захистить тебе прийшла пора.
Коли ж простеле доля дві стежини:
В бою упасти чи продати честь -
Згадаю, як діди тобі служили,
Бо ж і в мені козацька кров тече.
19.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655025
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.03.2016
Ой, стидно, панове, стидно!
Не видно й кінця брехні.
Чи маєте нас за бидло
Й тоді, коли ми в війні?
Збираєте «чорні» ради,
Де ділите наш пиріг,
І ласі шматки, й награди –
Тим, хто вам тіла стеріг.
Дивитись і чути стидно…
Не стогне – кричить душа,
Й кінця тим торгам не видно,
Й позиція в вас чужа.
Війни нам хомут наділи,
Про гідність забули й честь,
З високих трибун галділи,
Що біль наш і вам пече.
Синів кращих загубили…
Чого вартий Іловайськ?
Героїв б’єте, як били.
Сміється вже світ із вас.
Країна стікає кров’ю,
Могили ростуть, борги,
Ви ж снідаєте ікрою,
Вважаєте, що боги.
І гірко, панове, й стидно
За нас, як народ, й за вас,
Бо ж доленька незавидна,
Бо ж згаяний кращий час.
«А вам не буває стидно? –
Слова проронив мудрець, –
Їсте ви сьогодні ситно,
Та прийде й цьому кінець.
Не тільки вже стидно – бридко
Дивитися на бедлам,
Й чекає на вас не бритва –
Народна жорстка мітла!..»
26.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654654
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.03.2016
Географія Донбасу
Досить не проста.
Ми вчимо її невчасно
Й не в телевістях.
Стали вчити наші хлопці,
Бій коли завив,
Закріпляли в оперблоці,
Хто лишивсь живим.
І писали не чорнилом –
Кровію щодня
На війні, мов у горнилі.
Вивчила й рідня
Про Авдіївку й Тоненьке,
І аеропорт
Знають діти й сива ненька,
Й кожен патріот.
І історія Донбасу
Також не проста:
Там народ давно безгласий
І німий зростав.
Люди ж, добрі, люди, милі,
Ми ж народ один,
Від війни усі втомились…
Горе й для родин…
Залишилися руїни
В душах і навкруг…
Одну ж маєм Україну,
Й Путін вам не друг.
Не потрібні ви Росії,
Вірите чи ні?
Вона ж війни всюди сіє:
В Грузії, в Чечні,
Крим підступно наш забрала,
Сірію бомбить,
Вас до нитки обібрала.
Ящиком зомбить.
Порахуйте свої жертви,
Визначте: за що
Діти ваші вийшли? Вмерти?
Досить вже свічок!..
Географію Донбасу
Не забути нам…
Мо’ ж навчить уже із часом
Наш народ війна?!
25.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654653
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.03.2016
Віншує сонце землю весняну
Легким теплом і рястом буйнолистим.
Ось перший грім повітря сколихнув,
Підковою веселка ген повисла.
Хмаринкою димляться комарі –
То, кажуть люди, на ясну погоду,
Хоч піднебесся чисте угорі –
Все просто і непросто у природі.
І кумкання вечірнє у ставку
Весняних жаб – теж хор то особливий.
Картину загадкову отаку
Курликання доповнить журавлине,
Таке далеке й водночас близьке –
Із вирію птахи летять додому.
І відчуття в душі таке легке:
Як добре, що для них нема кордонів.
28.02.13
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654513
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.03.2016
Коли весна одягне в листя віти,
І забуя конвалій ніжних квіт,
Полине аромат незримий звідти,
Замішаний вином з черемхи віт.
Озветься ліс тоді пташиним співом,
Що відчайдушно рай цей прославля,
Мов стоголосий хор і справа, й зліва,
І перші промені в ліс сонце посила.
Така гармонія і буйності, і звуків –
Неперевершений то ступінь є краси.
Його доповнює далекий дятла стукіт
І срібло в павутинні від роси.
27.02.13
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654507
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.03.2016
Іще одна ніч до безумства важка:
Побачення в сні з війною,
Засіло воно в материнських мізках
Й, мов тінь, сновига за мною.
– Війна і кохання.. Як їх поєднать? –
Знов болем душа тріпоче, –
Чому на заваді їм стала війна?
Чом щастя гірке жіноче?
Дитинство пробігло по рідній землі:
Там поряд колись зростали…
Відміряла доля десятки вже літ,
Та різні стежки послала.
Укинула їм і кохання зерно
У душі, дитячі, чисті.
Ламало життя, а воно там… жило
Роки, місяці і числа.
Пробігли літа, як весняна вода,
А їм вороття немає,
І він вже не той, і вона вже не та –
Кохання ж серця тримає.
Веселкою стала та зустріч обом,
Що береги два єднає,
І полум’ям знов запалала любов,
Здалося, усе владнає.
Та громом зі сходу ввірвалась війна:
Їх плани, крихкі, зламала.
Чия ж у цім, Боже, була й є вина,
Що щастя було так мало?
Згрубіла в боях чоловіча душа
Шле їй sms пестливі,
Надія й її ні на мить не лиша
На зустріч, на дні щасливі.
16.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652176
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.03.2016
Коли війна не названа війною,
А слово їй підібрано АТО,
Й єдиною не став народ стіною,
Й з великих не буває там ніхто,
Тоді нам треба швидше визначатись:
Терпіти, чи потурити й цю власть,
І не АТО – війну вже розпочати,
Щоб Україна-ненька збереглась.
28.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652173
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.03.2016
Весна ще не скупалася в калюжах,
Тихесенько дрімала у бруньках,
А ті ще не зелені, зате пружні,
Ще горобці «танцюють гопака».
Морози часто в воду заглядають,
Змагається льодок ще за життя.
Шибки холодні росами ридають,
Бо мають весняні передчуття,
Що скоро брунька випустить на волю
Листочок перший, квіточку в тепло,
І горобці теж славитимуть долю:
«Нарешті наше плем’я зажило!»
І намалюють клин лелеки в небі,
Оповістять про себе рідний край:
«Ніде немає кращого від тебе,» –
Колишуть голоси їх небокрай.
23.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651975
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.03.2016
Ще не вдягала веснонька сорочки,
А землю вже збудили спориші,
Й побігли вниз розбуркані струмочки,
І завесніло в кожного в душі.
І пісня полилася-зазвучала,
Неначе арфи на вітрах струна,
Вона і сонце, й землю величала –
Співачкою ж була сама весна.
Ще сни останні додивлялась річка
Під покривалом сивим льодяним,
А вже вівсянка надувала щічки –
Супутниця цієї вже весни.
Горобчики ж до неї придивлялись
І слухали з синицями той спів,
Тепер вони уже не надувались –
Раділи сонцю, пісні і весні.
13.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651973
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.03.2016
Змінити світ людині не під силу,
Адже завдання дуже не просте,
Бо ж мало народить дочку чи сина –
Важливо, як і де дитя зросте.
Щоб світ змінить, життя одного мало,
І навіть кільканадцять поколінь
У людях рис негідних не зламали:
Брехливість, заздрість, підлість, зло і лінь.
Вони, мов фенікси, щоразу воскресали,
Немов боялись, світ щоб не збіднів,
Й не зникли в нас царі і їх васали,
І зло з добром у вічній є борні.
7.09.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651663
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.03.2016
В бурхливому життєвім океані
Ми недосвідчені і різні є плавці:
Той – набиває золотом кармани,
Той – мозолі рахує на руці.
І все ж фінал – один для всіх – єдиний –
Земля. Саме вона для нас усіх – одна.
Не втратити б в житті звання людини –
Воно для нас, як зірка провідна:
І норми поведінки нам диктує,
Надію й мрію кожному лиша.
Земля для нас ще довго хай квітує,
Врятує світ цей праведна душа.
7.09.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651655
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.03.2016
Горює моя Україна ізнов…
Розтоптана вкотре надія –
Хто чесний, життям заплатив за любов,
А влада мільйони ділить.
Червоні вони, бо людська на них кров,
Гарячі – від сліз материнських…
Чому знов народ сам себе поборов,
Не тих посадивши в крісла?
Не плаче душа вже народна – кричить…
«Геть банду!» – звучить майданне.
І стислося серце козацьке, болить…
Й велика у цім біда є.
21.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651459
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 14.03.2016
Майдан стояв… І жовто-сині шини
Були тепер стіною барикад…
Ба, революції також вони служили.
І доля України в тих руках
Була, хто шлях освячував в Європу,
І прапор правди вкотре піднімав –
Це козаків праправнуки: «укропи»,
«Свободівці». Ніщо для них – зима.
І падали вони на сніг холодний,
Сльоза Вкраїни капала на них.
Небесну сотню маємо сьогодні…
А скільки ж тих, хто безвісти ізник!
Це на своїх плечах вони тримали
Не просто ношу – Київський Майдан,
Та вороги зі Сходу не дрімали –
Пішли війною… Ох! Яка ж біда!
І знов горять машини, люди, шини…
Вогонь Донбасу до небес дістав…
Прощаються з коханими дружини…
Тривога й біль у селах і в містах…
Й земля тремтить під танками чужими,
Під «Градами» метал навіть горить…
І матері за дітьми затужили…
В чеканні небо мирної пори…
26.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651456
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 14.03.2016
Давно це коїлося в нас.
Літа вже поросли травою.
То був жорстокий, грізний час,
В одну з страшних далеких воєн.
Хліба горіли у полях,
Вбиралось небо у заграви,
Стогнала змучена земля,
Хати, немов свічки, згоряли.
І тупіт кінський стугонів,
І дикий регіт, дивна мова.
Чужинський прапор майорів.
Здавалось, сатана у змові
Із ворогами був тоді:
Розтерзані тіла і душі
Звивались в судоргах, в крові.
Серця кричали небайдужих
Жінок і бідних матерів,
Коли дітей їх розпинали.
Ворожий табір аж ревів:
Дівчат цнотливих ґвалтували…
На ранок гнали степом всіх –
Жінки йшли, діти і дівчата.
За що такий цим людям гріх
За те, що їх земля багата?..
Вели їх довго. І води
Напитись не давали вволю.
Не знали люди, і куди,
Й що далі буде? Клята доля….
Ішли… В розшитих сорочках,
Ступали босими ногами
Чиясь дружина чи дочка.
Навколо – коні з ворогами.
Повільно, мов плили, з добром,
Що у людей награбували:
І злото тут, і серебро,
Хрести святі, що позривали
З грудей заможних християн –
Ні перед чим не зупинялись.
І сум великий застеляв
Ті очі, й землю, що здригалась.
Прийшли у табір ворогів,
Коли світило опускалось.
Чужі намети, дорогі,
Гірше тюрми жінкам здавались.
Та що вони зробить могли
Єдина зброя їхня – сльози.
Їм повечеряти змели
Недоїдки, а ще… погрози.
Хто – їв, хто – ні, не в тому суть –
Утома, сльози всіх здолали.
Жінки не сплять, малі – сопуть.
По- своєму ще щось волали,
Мов напівдикі, сторожі.
Було їх важко зрозуміти:
І мова, й звичаї чужі –
Недовго і осатаніти.
Лежала вже немолода,
Красива жінка просто неба.
Вже не могла вона ридать,
Та й чи була у цім потреба?..
Не дозволяв і біль їй спать,
Думки, мов каменем, давили:
Що буде з нею, з усіма?
От якби поряд були вила,
То заколола б отого,
Хустиною що обв’язався.
Лице б побачити його,
Бо підозрілим їй іздався.
Було щось в нім таке близьке,
Хоч роздивитися несила.
Не чула й мови. Хоч слизьке,
А схоже чимось так на сина…
Вона тут, у нічній імлі,
Його побачила уперше.
І подих росяний землі
Штовхав не до жіночих звершень.
«Чому хустина на лиці?
А вище ж мають бути очі, –
Конали жінку думи ці, –
Які вони?» – благала в ночі.
У небі молодик сховавсь,
Зірки десь високо тремтіли,
І вартовий переконавсь
Що всі заснули. Власне тіло,
Вмостивши зручно, задрімав.
Сон був міцний і молодечий.
Під ранок налягав туман…
«От би дістатись до вуздечок,
Адже із коней їх зняли,
Коли в долину гнали пасти.
Та сили щоб не підвели…
Не дай же, Господе, пропасти,» –
Молила жінка й поповзла
Шукати рятівну вуздечку,
Бліда і мокра вся була,
Бо росяну долала стежку.
Аж ось нарешті і вона –
Заради чого шлях долала.
«О, не моя у цім вина," –
У мозку думка працювала.
А вартового сон тримав –
Під ранок він ще був міцніший,
Та й небезпеки тут нема,
Адже сюди не йтиме піший.
В наметах друзі його сплять
Після нічних розваг, затятих.
Від коней фиркання летять.
Ніч мала скоро вже розтати.
Нечутний, обережний крок
Наблизив жінку до сторожі,
І тускле світло від зірок,
І степ, безмовний і порожній, –
Усе їй на руку було,
Ще мить – і сторож – у ремінні…
Враз груди кров’ю залило –
Уткнула шаблю. Хоч… невміло,
Та наступила зразу смерть –
До серця, все-таки, дістала.
Жахіттям сповнена ущерть –
Цього від себе… не чекала.
І раптом… тупання копит
В передранковій тиші вчулось,
А в серці жінки все кипить,
Бо найсвятішого позбулась.
Адже народжена була
Не забирать, а дарувати
Життя. І мрія ця збулась,
Вона вже трьох дітей є мати.
Тепер вона й… убивця ще –
Ця справа зовсім не жіноча.
І полились рясним дощем
Гарячі сльози. Бідні очі…
А тупіт коней наближавсь,
Виднілись навіть силуети.
Ось кінь під першим заіржав
До тих, що паслись. І намети,
Неначе зразу ожили,
З розкритих дір стрибали люди,
Прибулі вершники були
В бою із ними надто лютім.
На землю тихо день сповзав,
Як бій скінчився. Сонце встало.
Й гірка непрохана сльоза
Тихенько в жінки ледь стікала.
Й вогонь якийсь стріляв з очей,
Немов завдячував і долі…
Не знала мати-жінка ще,
Яка ціна буде тій волі.
Та втримала земля дочку,
Що вартового пов’язала,
З лиця піднявши хусточку,
В нім… свого сина упізнала…
Закривши знов його лице,
Вона боялася зізнатись:
«Як він наважився на це?
Не дай нікому ще зазнати
Такого горя. Як нести
Їй далі хрест свій, непосильний?
Де сили матері знайти
Не попрощатись з.. рідним сином?»
І очі падали униз,
Мов порятунку там шукали.
Чи думала вона колись,
Вночі як сина колихала,
Що принесе таку ганьбу,
Що зрадить землю, значить, матір?
«А ти ж, бач, недалеко був…
Таких дітей не треба мати, –
Гадюками повзли думки,
Клітинка кожна в ній стогнала, –
Так, бач, де був ти ці роки.
Що з ворогом тебе єднало?..»
Ніхто не скаже їй про це –
Уста холодні і безмовні,
Під хустку сховане лице,
Закриті очі, безумовно.
Її враз погляд зупинивсь
На ручці з кров’ю шаблі тої:
«Колись за славою гонивсь.
Забув закон землі святої:
За зрадою лиш смерть іде,
Її й Всевишній не прощає.
Не знайдеш місця ти ніде.
За що ж мене життя лишаєш?»
Й тремтяча матері рука
До шаблі вдруге потяглася…
Та поряд… друга виника,
Дитяча… хлопчика Юрася.
Учора сиротою став…
Позбувся матері хлопчина.
Він першим шаблю ту дістав,
Не знав, що він таким от чином
Іще одну біду спинив.
Дивились очі на малого.
І розум матір осінив:
«Я буду жить! Заради нього…»
Опанувавши вже себе,
Вона повільно підвелася.
У неї є мета тепер:
За сина матиме Юрася.
Поклала хрест собі святий
Із лоба ще на пишні груди:
«Нещасній матері прости,
Я це, як сон страшний, забуду.»
Зарили трупи тут усі
(Не осквернять же ними землю).
Рука мала – в її руці.
Вклонились землякам доземно
І поверталися назад:
Хто – пішки йшов, хто – на коневі.
Завмерла в глибині сльоза
У неньки. «Досить уже нервів, –
Все на малого погляда, –
Тільки б поставити на ноги.
І хоч вона немолода,
Проситиме тепер підмоги
У Бога й рідної землі,
Навчить хлоп’я свій край любити.
І долі виклики, хай злі,
Її не зможуть надломити!..»
Подія сколихнула нас,
Бо мати й син – то рідні люди.
Схиливсь над нею сивий час.
Земля ж не хоче це забути!..
17.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651228
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 13.03.2016
Ми пишем історію, власну й держави,
Для цього потрібні високі слова,
Щоби «Україна» у світі звучало
Так сильно, як ще їй ніхто не співав.
Історію пишемо ми України,
А там – миру менш, ніж буремних подій.
Це правда про те, як устала з руїни
Країна, де нищили гордих дідів,
І де убивали надію і мрію,
У зародку нищили волі зерно,
Та мали ми в серці любов, котра гріла,
Й заглянуть туди тільки Богу дано.
Ми пишем історію, нашу, правдиву,
Жила й виживала як наша земля.
О Боже, для нас сотвори таке диво,
Щоби провалилися плани Кремля!
13.03.2016.
Ганна верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651222
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 13.03.2016
Ні, не здолати той народ,
Що проти ворога здибився,
Де кожен другий – патріот.
Із діда-прадіда ще бився
За землю, рідну, він свою,
За власний дім і за родину,
За волю в серці і в краю,
У цю лиху важку годину.
Для нього воленька – свята
Й земля своя – то найрідніше.
Така ж і молодь підроста:
Їй Україна наймиліша.
Вогонь і кров, метал і смерть –
Війни незмінні атрибути –
Сьогодні їх у нас – ущерть,
Та Україні – жити, бути!..
8.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651076
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 12.03.2016
Знов вінок із чорної печалі
Україна-ненька зодягла:
Вибухи фугасів прозвучали –
Стежка смерті через них лягла.
Два йшли нею молоді солдати:
Той – зі Львова, інший – із Дніпра.
Долю їхню хочеться спитати:
«Чом так мало літ їм відвела?
І скількох ще треба поховати,
Щоб нарешті зрозумів Донбас,
Що згорають кращі у цій ватрі,
Що своїх вбивати – це ганьба?»
Чорне і німе висіло небо,
Тих бійців також йому шкода:
«Мабуть у раю в таких потреба?» –
Дощик над убитими ридав.
23.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651073
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 12.03.2016
Борітеся - поборете!
Т. Шевченко
Споконвіку в Україні
волю шанували,
Сотні раз вона горіла…
Землю шматували…
Тепер знов стікає кров’ю
і вогнем палає –
То Росія її кроїть,
діток убиває.
Дзвони стогнуть по Вкраїні –
то синів ховають,
Лежить Донбас у руїнах –
небеса лякає.
Дніпро сивий зажурився –
болять людські рани:
– Україно, не скорися
східному тирану…
Україно, моя ненько,
у біді ти знову,
Болем крається серденько
за батьківську мову.
Не плач, матінко, не зможеш
залить слізьми горе,
Волю втратити негоже –
борись, поки збореш!..
7.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650793
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 11.03.2016
Вони писали книгу про війну,
Де зло в двобої стрілося з любов’ю,
Цього ніколи людям не збагнуть,
Котрі торгують гідністю і кров’ю.
Вони писали книгу про війну
Життями, долями і змученим каліцтвом,
Не пробачали ворогу вину
За смерть, руїни і дітей сирітства.
Вони писали книгу про війну –
З-під терміналів дивні літописці,
Землі стояла доля на кону,
Тож на брехню ніхто з них не купився.
Вони писали книгу про війну –
Їх перемога починалась звідси…
Вдягались передчасно в сивину
Й низали подвиги на історичне вістря.
Вони писали книгу, де в крові
І сторінки тонули, й буква кожна,
Над головою де снаряд ревів,
І де, здавалось, вижити не можна…
Всі двісті сорок дві вони доби
Стояли під вогнем війни гарячим,
На шлях святої вийшли боротьби
І витримку з них кожен мав волячу.
І вистояли хлопці до кінця,
З-під веж сміялись в очі чорній смерті…
Прочитана чи ж буде книга ця
В історії шаленій круговерті?
Вони.. писали книгу… про війну…
11.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650790
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.03.2016
Літечка-літа мої на схилі,
Та душа ще рветься до тепла,
Колисали долю мою хвилі,
Що стрімкою річкою текла.
Босоніж пройдуся по стежині,
Спів роси ледь чутно де бринів,
Стріну пісню із верби, пташину,
Й заклекоче серденько в мені.
Заплету косиці я вербиці,
Сонячне проміння уплету,
Зачерпну водиці із криниці,
Питиму, немов росу святу.
А як крила від води зміцніють,
Птахом полечу за небокрай,
Хай верба і трави зеленіють,
Більшає в криниці серебра.
Коли ж літо в трави заблукає,
Засміється вишнями в саду,
Грозами липневими злякає,
Росами на стежку упаду.
На струні, на сонячній заграю,
Напою ранкові спориші,
Запрошу пташину ту до раю,
Що з верби співала для душі.
27.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2016
Не згубиться, не згине Україна,
Вона свободи одягла вінець.
Такий народ не стане на коліна:
Вільнолюбивий здавна він борець.
Не згубиться, не згине Україна,
Бо душу має горду і просту,
Їй мати Божа вижити звеліла,
Й сини її такими теж зростуть.
Не згубиться, не згине Україна,
Ще й давній подвиг в пам’яті зрина,
Не всіх борців за волю ще згноїли –
Тепер лісів, степів це сторона.
Не згубиться, не згине Україна
Ні завтра, ані через сотню літ,
Лунатиме ще пісня солов’їна
І чарувати буде цілий світ!..
8.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2016