| Сторінки (8/763): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 | » |
Крилаті весни й літечка червоні,
Осінній бархат і кришталь зими –
Уплетені у них людські тривоги,
Адже без них не зможем жити ми.
І сонце в цю закохане планету,
Тепло дарує всім- усім життя.
Не треба, мабуть, бути і поетом,
А просто стать частинкою буття:
Радіти сонцю і зеленим врунам,
І слухать спів пташини і води,
Й поселиться ця радість в серця струнах,
Що по життю вестиме нас завжди.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609014
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.09.2015
У сивім тумані ще спало колосся,
І сонце ще десь блукало.
Іде чоловік уже з сивим волоссям,
І з сивими теж думками.
Спинився край поля і очі – в жито:
«Ти ба, як попідростало?!
Не зміг, не зумів я в дітей прижитись…»
І шкода себе так стало.
А жито дивилося німо на нього,
Росинку-сльозу зронило.
Не ті тепер в нього і руки, й ноги –
Пройшов не життя – горнило.
Всього довелося йому скуштувати,
Але найстрашніш – самотність.
Недавно дружину устиг поховати,
Поїхав пожити в область.
Самотність і в місті його відшукала:
Дітей цілий день немає –
Сидить у квартирі, хоч вий шакалом,
А чи телепульт вмикає…
Тепер ось стоїть він посеред поля:
«Дурна то була затія –
Земля тут, і сонце, і вітер, і воля…
Хіба ж не в раю в житті я?!»
6.12.2012.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608721
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 23.09.2015
Летять літа, минаючи напасті,
Крізь гострий біль і горя, і біди,
Летять у пошуках людського щастя,
Щоб хоч відносний спокій віднайти.
Летять за клином, вільним, журавлиним,
Та тільки не вертаються назад.
Вони чомусь не надто говірливі,
За них частіш розказує сльоза.
Летять літа крізь тишу снів, пасивних,
Крізь дні невдач, суворих і гірких,
І додають і мудрості, і сили,
Щоб людству вистачало на віки.
22.11.2012.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608719
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.09.2015
Від замордованих, засуджених, убитих
Своїм нащадкам праведний наказ:
Не дозволяйте хитрій владі вас дурити
Ні марнослів’ям, ні єством солодких фраз.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608607
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.09.2015
Ой гуляв козак
Та не день, не два,
Тай не три, не п’ять –
Всю неділеньку.
Погуляв козак –
Завтра виїжджать,
Коня запрягать
Тай на війноньку.
Прибував козак
У Січ-матінку,
Підкував коня,
Гострить шабельку:
– Вірна шабле, ти,
Моя подруго,
Будеш берегти
Буйну голову.
Ой ти , шабелько,
З сталі кована,
Доле-матінко,
Ризикована.
Ой, вернусь чи ні,
Тільки Бог те зна,
Поможи жоні,
Козаків казна.
Ой ти, конику,
Воронесенький,
Послужи мені
Ще вірнесенько:
Якщо упаду,
Ти мене прикрий,
А як смерть знайду,
То тікай, покинь.
Ой гуляв козак…/3 рази/
Мабуть, правду знав…
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608606
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 22.09.2015
Горить багаття в таборі, в долині…
Циганська пісня, дивна й сильна, лине,
Тривожно й трепетно, злітає ввись вона;
І гіркота із присмаком вина,
Звучала в ній і добавляла болю,
Бо не проста, ой не проста жіноча доля…
Циганка Рада у тім таборі жила
Й сільського хлопця… з розуму звела.
Буває ж так… Це люди добре знають,
Коли кохання раптом зустрічають.
Здається: почуттю радіє цілий світ,
Й стає ніжнішим навіть дотик віт,
І сонце, й місяць світять яскравіше,
І головнішого в житті немає більше,
Ніж двоє їх, вогонь серця що поєднав:
Для неї він – один, йому – вона – одна…
Чи не Амур безжально у них стрілив,
Намітивши, кого кохання стріне,
Та що б там із Амуром не було,
Циганське передбачення… збулось…
Стара Земфіра вичитала в картах
Давно про це, тож Раді – не до жартів…
А щоб до суті цього ближче підійти,
Гадаю, хочеш, читачу, те знати й ти.
Росла циганочка у таборі без неньки,
Прудке таке дівча було, дрібненьке,
Не очі – терни, що горіли тим вогнем,
Коли задивишся, відразу й не збагнеш,
Якого кольору вони і чого хочуть.
Тоді віддать усе готовий їй охоче.
Підрісши, стала ворожить-гадать,
Мов опускала з неба благодать.
Та на шляху її зустрівся той, якого
Кохання було більше від палкого,
Й циганське серце закохалось, як могло,
Тож у житті її відбувся перелом.
Цигани – дивні люди, непосиди,
І не тому, що хочеться просити –
Давно вітрам ріднею є вони,
Тож, як живуть, нема їх в тім вини,
Як і у тім, що знали й власну долю,
Й жили не в хатах – просто неба, долі,
Кохались в золоті, весь табір – їх сім’я.
І то не циган, котрий без коня.
Коли ж увечері кругом вогню сідали,
Гуртом вечерю свіжу всі з’їдали.
Тут танці, жарти, пісня ввись лились…
Микола й Рада… вперше обнялись.
Здавалось, щастю їх кінця не буде,
Та рідко так буває: наші люди
Закони мали, дуже непрості,
Не зрозумілі всім вони, пусті,
Й приносили велику людям шкоду,
Бо в чари вірили і у підлиту воду,
Зате не вірили в циганське почуття.
Те Рада доведе своїм життям.
Миколу згодом узяли служити,
А Рада не змогла поміж своїми жити –
Прийшла до матері його (буде дитя).
Тепер вже інший зміст мало життя:
Тернові очі згасли, щоки зблідли,
Щодня стрічала листоношу, бідна,
Несла матусі лист, щоби читать,
Зубрила кожне слово. І… літать
Була тоді готова, і співати…
Раділа з нею і свекруха- мати.
Пливли-спливали довгі служби місяці,
Та візерунок на її руці,
Уперто вів її тихенько до фіналу,
Чекаючи лиш вірного сигналу…
Аж він… дитячим криком прозвучав.
Звела вона свої тернини на… дівча,
Що народилося, всміхнулася й… закрила…
Летів Микола з служби, мов на крилах,
Щоби побачить Раду…ув останній раз…
«Чому?» – питав він Бога раз по раз.
А як дружину всім селом сховали,
Миколу з армії таки комісували,
Щоб донечку свою плекав-ростив.
Якраз і вишні почали цвісти,
Коли приніс він крихітку додому.
Безсонні ночі, пелюшки одному
Тепер припали. Матінка злягла,
Бо з горем більше битись не могла.
Микола ж мудрим батьком був і сином,
Матусі допоміг вернути сили.
Дівча він Радою у церкві охрестив,
А підросло – у школу вже пустив.
Жили утрьох, у злагоді, в любові,
Над тернами – матусі чорні брови
У донечки на лобі розцвіли.
Будиночок собі новий звели.
І плачуть, і радіють син і мати…
Бабусю ж Рада любить обіймати:
Дивися, іноді притулиться й сама.
І ніби й добре їй тут з усіма,
А мами ж хочеться! І йдуть вони із татом
Могилку неньки квітами прибрати…
Й цигани розбрелися – тут нема…
В долину заглядає лиш туман,
А ще Микола… Сіна ж там не косить:
Високі трави, ніби в Ради коси.
Й циганську пісню теж він вимика…
Хто зна: трагедія, чи доля вже така?..
Й що далі жде і донечку, й Миколу?
Таке ні, не забудеться ніколи.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608316
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.09.2015
Запахли ранком перші роси –
Їх сонце змусило.
Упала паморозь на коси,
Тай на матусині,
І зацвіло проміння в них
Ще й заіскрилося –
Та то ж матусине життя
У них відбилося.
Усі милуються весною,
Гей синьоокою,
Тільки не зморшкою простою
В мами глибокою.
Рясніють землі весняні
Квітками-травами,
Та не турбує мама нас
Своїми справами.
Сміється сонце в високості,
Гей понад нивою,
Матуся жде-чекає в гості.
Є незрадливою.
Всі справи кинь і прилети,
Вклонись низесенько.
Скажи: «За все мені прости,
Моя ріднесенька.»
І засміються її очі
Теплом тим сонячним,
І завесніють серед ночі,
Й вже не безпомічна…
Розправить крила, як колись, –
Сили потрояться,
А ти в думках хоч помолись,
Хай біль знеболиться.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608315
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.09.2015
Холоне кров і застигає в жилах,
Геть розривають голову думки…
То мати… застогнала… затужила…
Бо ж перед нею – син, та ще й який!..
Лиш чверть століття доля відлічила…
Чому ж так рано промінь його згас?
А був завжди хлопчина – молодчина,
Та ось війна. Зруйновано Донбас.
І він поїхав ворога карати,
Щоб віроломний напад зупинить
Того. хто називавсь недавно «братом»,
Тепер війни багаття запалив…
У горі тоне Україна-ненька,
Тріщать від того плечі матерів…
«А ще ж недавно бігав син маленьким,
Тепер, неначе свічечка, згорів.»
І знов думки матусю допікають:
Чому її покарано й дитя?
Сльоза з ікони тихо теж стікала:
«Він Україні рятував життя!»
3.09.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608093
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.09.2015
Рабів до Раю не пускають-Іван Сірко кошовий отаман Запорозької Січі…
Рабів не пускають до раю,
Ще важче їм тут, на землі.
А скільки ж їх є в моїм краї?
Й частіше не діти малі…
Під пресом совка і терору
Проживши відведений вік,
Такий сміле слово не зронить –
Радянський він є чоловік.
І що тут закинуть такому?
У нього, бач, менталітет!..
Нове викликає оскому,
Хоч був колись інтелігент.
А є і такі, що пізнали
Земний дикий «рай» таборів,
Де волі зерно вирізалось,
Та з них не зробили рабів.
Рабів не пускають до раю,
І це не простий афоризм.
Як сутність його ти пізнаєш,
За Волю і Правду борись!
3.09.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608092
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.09.2015
Їм ворогом був Бандера,
Хоч знань про Бандеру – нуль.
З «бандерівцями» «денеери»
Таки почали війну.
Росією підігріті
Туманні казки плели,
І руки тепер по лікті
В крові тих людей були.
І мучили, і вбивали,
І правди не хтіли знать.
А дехто в підвал «дивани»
Тягли, щоби переспать.
Та якось, як заясніло
Світило, почавши день,
В нашивках, у жовто-синіх,
Багато прийшло людей
І хліб запропонували,
І трохи дали води –
Такою була «навала»
«Бандерівців» осюди.
Й проснувся у діда розум:
Нема серед них катів,
Життю теж нема загрози:
«Як добре, що я не втік».
Й душа льодяна відтала –
Це після стількох років…
Цигарку й йому дістали.
Немає зла в юнаків.
А згодом з Донецька люди
Вже їхали в Луцьк, у Львів:
Нехай уже будь-що-буде –
Думки снопом в голові.
Їх стріли Карпати сиві
Й лісів чарівна краса,
І люди там не спесиві,
Вгорі – ясні небеса.
Дізналися й про Бандеру,
Про ОУН і про УПА…
Й закінчилась дика ера
Гулагів, тюрем, «совка».
Пригладив дідусь волосся:
«Ти ба, тут – нормальний люд…
Дурним був я, безголосим,
Залишусь, напевне, тут».
16.02.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607732
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.09.2015
Ще літо повне сонечка й краси,
А у порозі вже стояла осінь,
Придбала діаманти для роси,
Птахів ось-ось до вирію запросить.
Торкнулась ніжним помахом крила
Струни мого збентеженого серця
Тай до калини тихо повела,
Що заглядала в дзеркало озерця.
А там – хмаринки білі й небеса,
Завмерли поміж лілії латаття,
Казкова ця божественна краса
Без вітру не насмілилась гойдаться.
І не вміщається у тілі вже душа
Від запахів і звуків, і видовищ,
І загрузають ноги в споришах,
Немов тримає сила невідома…
18.09.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607730
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.09.2015
Кривилась зболена душа,
Вночі і вдень не мала втіхи.
Здавалося, не залиша
Вже вибору. Та не поспіхом
Я хочу все те осягнуть,
Що то між нами раптом сталось,
Проникнути у саму суть,
Образа й біль щоби розтали.
Спішили ми створить сім’ю,
Дітей – дарунок мали неба.
А ти сказав: «Я не люблю…»
Й пішов… А дітям… батька треба…
Дивилась я на хижий світ
Своїми світлими очима.
Забув, бач, стежку до воріт,
Й сумління серця не точило?
Невже спокійно спати міг
Тоді, як дітвора хворіла?
Не бачив перших кроків ніг,
До школи як з книжками бігли?
Не бачив радісних очей,
Коли приносили п’ятірки,
А в жилах їхніх кров тече…
Твоя й моя. Й від того – гірко.
Літа, як журавлів ключі,
Дружненько й швидко пролетіли.
І хоч не сплю я уночі,
Радію, діти що при ділі.
Є і професія, й сім’я,
У гомінкій живуть столиці.
До внука їду тільки я,
Тобі ж, мабуть, і не присниться,
Як себе дідом відчувать,
Живий почути внука голос,
Знайомі риси впізнавать,
Адже твого це поля колос!
Ти вибір сам собі зробив,
Перековеркав наші долі.
Подумала: вернувсь аби?
Не хочу більше зради й болю.
Мов перекопана душа,
Ні, борозною перерита.
Надія все ж не полиша…
Я ж українка посполита.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607452
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 17.09.2015
Слов’яни, кажуть, мирні від природи,
Землі, скарбів теж вистачало їм.
То хто ж тоді російські ці заброди,
Що із далеких прибули країв?
В людей стріляють, мучать, все руйнують
Так звані наші з півночі «брати»,
Створити Малоросію планують,
До Криму, до Одеси щоб дійти.
Легенди гіркнуть, що крові одної,
Коли з минулого всі факти оживуть:
Скільки разів на нас ішли війною,
Як зневажали дівчину, вдову!
Як хитрощами козаків купили,
Але і це була ще не межа.
А як Батурин у крові втопили?
(Старе й мале вмирало від ножа).
Обдерли Україну, наче липку,
Й рабом німим хотіли мать народ.
Хліб забирали, з банків – злота злитки,
І наш стогнав в ГУЛазі патріот…
Всім мозок затуманили на Сході,
Шматочок ласий хочуть теж забрать,
Безбожно крадуть наші знов заводи…
Чи ж може так чинити справжній брат?
І пруть в Донбас Порєченки, Кобзони,
Щоб після розстрілів розважить-здивувать.
А далі що? Невизначені зони?
Чи не пора дорослими ставать?
3.11.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607451
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.09.2015
Утекло красне літечко,
Обліпиха, мов квіточка,
Всім, хто йде, посміхається,
Манить погляди всіх.
На гілки, молодесенькі,
Сіла осінь тихесенько,
Разом з вітром гойдаються,
Миють листя в росі.
Заколисана осінню,
З посивілими косами,
У янтарнім намистечку
Обліпиха дріма.
І здається, що кращої
Серед порослі нашої
З ягідками під листячком
Не було і нема.
07.12.12
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607203
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.09.2015
Осінь, з золота в серпанку,
Мчить по стежці через бір,
Ось заглянула до парку,
Щоб побавить голубів
Спілим кетягом калини,
Сіменами берестка
І тремтячим тополиним
Дивним порухом листка.
Червоніють намистини,
Вмиті вранішнім дощем, −
Та то ж ягоди шипшини!..
Їжачок спить під кущем.
Всюди осінь лад наводить.
Скільки ж діла на полях!
Пробіжить вітрець по водах –
Очерет позабавля.
06.11.12
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607202
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.09.2015
Осінь славна
Дощами косими,
В лісі пахне
Грибами й росами.
Потопає
Усе у мареві,
Виникає
Казкова магія.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606821
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.09.2015
Осіння казка
така солодка,
І сон осінній,
міцний, тривкий,
Осіння ніч
не бува коротка,
І день осінній
теж не жаркий.
Ніздрі лоскоче
бульба печена.
Хто ж не захоче
таку вечерю?
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606820
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.09.2015
Волошкою прозвали хлопці друга
І через очі, й посмішку м’яку.
То кличка – не якась там зла наруга –
Ба, не знайшли ще кращу, ніж таку.
Великі сині очі, мов волошки,
І жовто-білий чубчик, мов стебло
У жита, що підстигне трошки,
Ще й личко схоже з сонечком було.
Так він і ріс. Волошкою. Високий,
Став вуглуватий, ширший у плечах,
Розумний хлопець, дивно ясноокий,
І ніжність поселилася в очах.
Аж ось Афган в життя його ввірвався,
З вогнем і димом, з низкою смертей,
Про все це потім він уже дізнався,
Й його волосся стало… ледь руде.
Не раз дивився хлопець в очі смерті,
І поряд запах був крові не раз,
Він не хотів в чужій землі померти,
І добре розумів: війна – не гра.
Усе пройшов: і рани, і утрати,
І спрагу, й біль посеред диких скель.
Як мріяв він вернутись в рідну хату,
Так, до батьків, де є життя людське!
І ось він вдома. Вищий став і статний,
На крилах радості у хату залетів,
Та тільки на поріг утрапив стати,
Солдат увесь якось пополотнів…
Змінилися батьки і хата трохи.
Подумав: роки не пройшли дарма –
У мами сльози котяться горохом,
На голові у батька теж зима.
Стоїть Волошка, мов закляк на місці, –
Не про таку він мріяв зустріч. Ні!
Та й в нього очі стали сірі, злісні –
Згубили колір синій у війні!..
Коли в житах стрічаю я волошки,
То синьооке згадую хлоп’я,
В якого юність не була в горошку.
Афган її на скелях розіп’яв!..
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606667
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 14.09.2015
Полтаво, ти натхнення є криниця,
Красуне наша, вічно молода,
Не раз і ти, і Ворскла буде сниться,
Як тихо плине голуба вода,
Як у казковім сні дріма латаття,
Лілеї білосніжні підпира.
І парк , з високим шпилем і багаттям, –
То не простий об’єкт міських прикрас.
Вогонь то Вічний. З ним ми виростали,
Вогонь сердець, обірваних стежин,
Тих, що давно зійшли на п’єдестали,
Він гріє їх дітей, старих дружин.
Це тут ми дякуєм за волю, за Полтаву
Тим, хто в війні Великій воював,
Хто побратимам ладив переправу,
Ворожі танки, літаки збивав.
Семидесята осінь наступила,
Стоїть Полтава в неземній красі,
Та пам’яті вона не розгубила:
Тут ми і квіти. Й очі – у росі…
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606665
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 14.09.2015
Колисає сина ненька
З місяцем удвох.
Притуляє до серденька –
Джерела тривог.
Колисає мати сина,
Місяць погляда,
У Всевишнього просила:
«Хай мина біда.»
Колисає сина мати,
Річ таку веде:
«Доля буде хай крилата,
Поруч нього йде.»
Мати сина колисає,
Не стуля повік:
«Долю матимеш, краса є,
Довгим буде й вік!»
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2015
Стежки і шляхи, й дороги –
Одна у словах цих суть:
Початок їх – від порога,
Кінець, коли віднесуть…
І втрапить душа к порогу,
Вже іншому: пекло, рай –
Вона поспіша до Бога –
Творцю звітувать пора:
Чи міряв життя любов’ю,
І звідки твій діамант,
Й чи не долітав до Бога
Розхристаний дикий мат,
І з ким ти умів дружити,
Тримав що за ідеал,
Адже ти Землі був житель
І мав свій меридіан.
Стежки і шляхи, й дороги –
В словах цих важлива суть:
Ведуть вони всі до Бога,
Життя ж не згуби красу!
17.02.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606175
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.09.2015
Гортає час бентежні сторінки
Історії твоєї і моєї,
Вона розкаже, хто ти і який,
Чи патріотом є землі своєї,
А чи ховаєш голову в пісок,
Тоді як треба високо підняти,
І серед сотні непростих стежок
Знайти таку, щоби любов пізнати,
Бо лиш вона врятовує життя,
На подвиг кличе, землю засіває.
І славить матір і її дитя,
І соловей без неї не співає.
23.07.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606173
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.09.2015
Трясе сьогодні світ:
– Ізнов війна?!
Не може зрозуміть,
За що вона,
Чом кров’ю упивається
Донбас,
Сльозою умивається
Тарас?
І стогне під летовищем
Земля –
Не бій був, а побоїще.
Зрівняв
Споруди із асфальтом
Там і тут.
Кричать газетні шпальти:
– Все, зметуть!!!
Та «кіборги», мов привиди,
Встають
І користають брили ті,
Знов б’ють.
За землю б’ють, за матір,
За дитя,
Й не час їм потрапляти
В Небуття…
Дивується весь світ їм:
– Ну, й народ!
В них душі добрі, світлі.
Патріот
Аршин свій буде кожен
Захищать –
По-іншому не зможе…
В добрий час!..
19.01.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605791
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.09.2015
Війна – завжди біда:
Було так, буде й є,
Тоді й земля рида,
Бо жаль дитя своє.
І світ пополотнів,
І онімів сам Бог,
Як стрілись на путі
Ненависть і любов.
Як втрапили бійці
До пекла, в самий низ,
Картини дикі ці –
То сторінки війни.
Там свист снарядів, куль,
Вогонь і чорний дим,
Й чеченець, мов дикун,
Спустився теж туди.
Там стогін канонад
Все інше заглушив,
І б’ють не навпопад
В тих, хто добру служив,
В яких лиш автомат,
Обойма, теж одна,
І чоловічий мат,
Й любов, що всіх єдна.
І б’ються до кінця
Ці хлопці, як один,
Для кожного бійця
Святіш нема родин…
О небо! Дим прорви,
Врятуй таким життя,
Щоб поряд удови
Не плакало дитя.
Молитви матерів
Почуй і захисти,
На батьківський поріг
Ступить їх допусти!..
15.01.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605789
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 10.09.2015
То не ворон чорний кряче
І не вітер завива –
За синочком мати плаче
Й молода кричить вдова…
Почорніло раптом сонце
Вже для неньки назавжди,
Не постука син в віконце,
Не звучатиме: «Зажди!»
Зажурилась Україна,
Розлилась кругом печаль,
Діти ж у Донбасі гинуть,
Мертвих важко їй стрічать.
Чорне сонце теж у ранах –
Дні чорніші від ночей.
В чорну стрічку прапор вбраний
Серце, зранене пече:
«Він же син є України,
Землю рідну захищав,
Очі, мов вогонь, горіли,
Й розривалася душа,
Коли бачив, як страждає
Люд від збоченців Кремля…»
Сонце чорне споглядає,
Сина як прийма земля…
5.09.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604656
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.09.2015
Горів Донбас у полум’ї війни.
Ламались долі. Сліз навколо – ріки.
І люди гинули, безкарно, без вини.
Забути неможливо це довіку.
В село розбите в’їхав бетеер.
Без вікон хати… Порожньо навколо…
Ані людей, ані собак тепер…
Німа й забута височіла школа.
І раптом, ніби гриб, із-під землі –
Мале, брудне хлоп’я, коротконоге,
Йому сам Бог тут вирости звелів,
Щоби життя продовжити мав змогу.
Водій на гальма різко надавив,
Машина ніби враз заскавучала…
Хлоп’яті хліба, ще чогось дали…
Воно ж, налякане, дивилось і… мовчало.
«Німе, мабуть, – подумали усі, –
Та це й не дивно…» Погляд на руїни…
І не змогли його залишити бійці –
Захисники були це України.
Хлоп’я шмигнуло у відкритий люк
(Давно хотілось із бійцями сісти),
Маленьким серцем відчував малюк:
«Тут добрі люди.» Очі, ніби іскри…
І хлопчик став поспішно говорить,
Як на очах у нього… вбило маму,
Як жив він до цієї ось пори,
І що в селі нікого вже немає…
Боєць зі Львова слухав ті слова,
І блиснули його вологі очі,
Невміло їх під віями сховав:
«Хлоп’я покинуть – непростимий злочин.»
Він до грудей горнув чуже дитя
І слухав ритм схвильованого серця.
«Я заберу тебе в своє життя…»
Рука бійця лежала в хлопця жменьці.
5.09.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604654
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.09.2015
Не сніги то білі, косі
Впали матінці у коси
І не ранній білий квіт –
То матусина дорога
І не випита тривога,
Про дітей і про весь світ.
Де ростуть густі тополі,
Їх садив татусь від поля,
Ми ж були такі малі,
Та пішли в життя далеке,
Полетіли, мов лелеки,
Залишили солов’їв.
Де любисток пахне й м’ята,
То є неньки й тата хата
І святий їх заповіт –
Це туди ведуть дороги,
Й несемо свої тривоги
За дітей і цілий світ.
Вже і нас фарбує осінь,
Солов’ї там ті і досі
Ще ведуть свої пісні.
Їх любисток слуха й м’ята,
Інші у батьків вже хати,
Лиш тополі ті ж рясні!..
15.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2015
В чорно-білі світлини дивлюся,
Стрілась з поглядом щирим очей –
То портрет є моєї матусі,
Що не знала ні днів, ні ночей.
У колисці, під сволоком самим,
Вимагала своє дітвора,
А як стала на ноги – гасала,
Було мало тоді і двора.
Заклопотано мама дивилась
На дітей і на мисник, і в хлів,
Все усім пробачати навчилась,
Лиш боялась, щоб хтось не хворів.
До схід сонечка, рідна, вставала,
Увесь день у роботі кипів,
Щиру посмішку теж дарувала
Ще й «від зайчика» щось із степів:
Молоко недопите, чи коржик,
А чи хліба присохлого шмат.
Трудодні заробляла – не гроші.
А життя набирало розмах.
За двором відшуміли тополі,
Опадали листочки не раз.
Дітвора ще навчалась у школі,
Наближалась важлива пора…
А як осінь прибралася в шати,
Трепетала дитяча душа,
Адже треба було вирушати,
Хату й маму, й село залишать:
Пізнавати вже інші науки
Й долю, може, стрічати в путі.
Як зрадіє матуся онукам!
То найбільше їй щастя в житті!
Скільки ж винесли мамині плечі!
А думок скільки у голові!..
Залишився старий мамин глечик
І проблеми в дітей… не нові.
Вони теж бережуть свої чада,
Як вона, теж душею тремтять,
На парканах – красиві глечата…
Як же швидко в нас роки летять!
В чорно-білі світлини вдивляюсь,
Що з іконами поряд вгорі,
У молитві й скорботі вклоняюсь
Світлій пам’яті всіх матерів!..
9.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604474
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2015
В очах жіночих долі глибина,
І досить непростою є вона.
В них сонечко святкує світлу днину,
Молитва й біль за долю, за дитину,
Й неміряна до знань нових жага.
Вона й царицею побути устига,
І подругою донечці, і сину другом,
І внукам матір’ю. Й за долю їхню туга
В очах тих. Бог усе зумів вмістить:
Любов, ненависть, вміння все простить,
І неба синь, і блиск зорі нової.
Вона кохана і невтомний воїн
За себе, за дітей і рідний край.
З такою й на землі, і в небі – рай.
Жіночі очі!..
11.08.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603994
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.09.2015
Селянська піч – життя й тепла основа
У білій хаті, в землях над Дніпром,
Під бриликом із жовтої соломи,
Де панували згода, зло й добро.
Селянська піч, ти пам’ятник родині,
Адже все бачила і знала ти про всіх:
І породіллі чула крик, й її дитини,
Що вперше глянула тоді на білий світ.
Селянська піч, усе ти готувала:
Борщі і каші, і короваї,
Коли дочку в заміжжя віддавали
Й коли сини вели дружин своїх.
Коли ж вогонь свічок тебе тривожив,
Ти знала: то відходив хтось з життя,
Дивилася на смертне тихе ложе
Й слова останні чула каяття.
Тепер ти вже покійному служила:
Хоч не йому – по нім зварить обід,
І як родина, теж за ним тужила
Й сушила сльози в челюстях собі.
Селянська піч, живеш ти довше хати,
В тобі родинне сильне джерело
Енергії, яку ані забрати,
Ані позичить лихо не змогло!
5.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603993
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.09.2015
Не спить Україна,
Давно вже не спить –
Шукає дорогу в Європу.
Вже голови склали
Найкращі сини:
Розумні і серцем хоробрі.
Не спить Україна…
У темряві мук
Зазнала біди так багато:
Майданом пройшла
Через море розлук,
Прибита російським «Градом».
Та знову вставала
І йшла в повен зріст
Із кредом життєвим – Воля.
І часто здавалось:
Прийшла до воріт,
Та знов її Кремль неволив.
Не спи, Україно,
Не той тепер час:
В Європу ворота відкриють,
І ти того гідна,
І Крим, і Донбас,
Столиця яких є Київ.
18.02.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603779
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.09.2015
Пливуть сторінки історії,
Події пливуть уряд,
Та наша, бач, перекроєна –
Ламався частенько лад.
А чи то не ми дозволили
Розправу оту вчинить,
Й держава стала розколена,
Чужинці зайшли в чини.
І стогне земля, ридаючи:
«Народе, не забувай:
Свою Україну маючи,
Своїх завжди вибирай!»
20.02.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603777
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.09.2015
Якби земля уміла говорить,
Дізналися би ми про все немало:
З яких народ наш вибрався горнил,
І долі й досі він чому не має,
Як сіяв він жита і як збирав,
Губив і знов знаходив віру,
Орел в степу як груди роздирав,
І як служила вірно йому ліра.
Ще не знайшлись ніде такі гаки,
З яких би не зірвався він додолу,
Карався у неволі хоч роки,
Та повертався, знов, сліпий, додому.
І волю в битвах грізних здобував,
Горів і воскресав з золи, мов фенікс,
Він знав, для козака що – булава,
І вуса, й оселедець здоровенні.
Із шаблею лягав він і вставав,
Щоб честь приберегти собі й родині,
І танцював найкраще, і співав,
Не проклинав оту лиху годину.
Якби земля уміла говорить,
Розповіла би нам вона чимало:
Чому Всевишнього навчивсь народ хвалить,
Хоча в житті лиш землю й віру має.
17.01.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602314
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 26.08.2015
У чорній смуті Україна
Синів оплакує своїх.
Церковні дзвони всюди линуть.
Чом, Боже, діток не встеріг?
Чом чорні сили не накажеш,
Що хочуть поневолить нас?
Сиріткам тих синів що скажеш,
Коли настане мирний час?
А може, й ти на їхнім боці,
Й не чуєш наші молитви,
Тоді ми всі у повнім шоці:
Наступний хто? Казах? Литвин?
Та не позбавити нас мрії
Жить вільно на своїй землі.
Весь світ на боці України,
Тож схаменіться у Кремлі!
19.09.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602305
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.08.2015
(Балада)
Там, де бігла з гір весела річка,
Покохались Довбуш і Марічка,
І світились щастям їхні очі,
У танку кружляли до пів ночі.
Та не довго щастю буть судилось,
Мабуть, доля так розпорядилась:
Став Олекса молодим опришком,
Юнку з іншим заручили нишком.
В час весілля знов звела їх доля –
Довбуш топірцем вернув їй волю,
Тій, кого кохав, своїй Марічці.
Краплі крові розчинились в річці.
Ще гули опришками Карпати,
Та любов змогла їх поєднати:
В ранах він земні закінчив герці,
В мертвім сні Марічка – біля серця.
Їх знайшли під смерековим гіллям,
Що справляло тихе їм весілля, –
Заніміли друзі і Карпати,
Поклялись навік запам’ятати…
Поспішає з гір в долину річка,
Пам’ятає Довбуша й Марічку,
Що без церкви повінчались нишком,
Прославляє месників-опришків.
26.09.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601355
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 22.08.2015
Присвячую поетам-емігрантам, таким як: О.Олесь, І.Багряний, Тодось Осьмачка, Олена Теліга, Ю. Клен, Ю.Тарнавський, Ю.Шевельов та ін.
Любов і жертва – поняття сумісні?
Їх так непросто людям поєднать,
Та як стають на горло власній пісні
Про Україну? Все бува, однак…
Їх звали солов’ї землі своєї,
А соловей без пісні – то не птах.
Як мріялось, великою сім’єю
Жита нові засіяти в полях!
Та Україна, мов в ярмі, стогнала
Під власним гнітом. Це не парадокс?!
І про своїх дітей всього не знала:
В державі був справжнісінький содом.
Був кара-меч, занесений й над ними,
За вільне слово їх хотів скарать.
На чужину, де стануть дні сумними,
Вела їх доля: жить там і… вмирать!..
О, як вони скучали й за вітрами,
Що з України рідної дули.
Сибір і Північ стали таборами,
В них солов’ї нескорені були.
Й ридало в чужині безмовне небо,
Як стріло душі вигнаних синів,
Й сивіли в тузі українські верби,
Хоча навколо білий день яснів.
Чому ж ти, ненько наша, Україно,
Дітей своїх не стала колисать,
Перетворила душі їх в руїни,
В чужій землі дозволила згасать?!..
Тепер аж повернулися додому
На крилах незаспіваних пісень.
Нам, українцям, стали теж відомі,
Але чи слава їх тепер зросте!
12.09.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601354
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 22.08.2015
Мій дід не велет був і зовсім не титан,
Та дух міцний він мав, тому й злітав
Над тими, честі хто не мав, не боронив.
Сльози своєї теж він не зронив,
Коли його з сім’ї забрали, від дітей,
Коли вини його – ні в чому і ніде.
Він свято вірив, що повернеться в сім’ю,
Пригорне діток і дружину теж свою,
Й знов працювати будуть разом на землі,
І то дарма, що дітки ще малі,
До праці їх привчати вже пора,
Не осоромила щоб в старість дітвора.
Та віра та розбилась на скалки,
Коли вели його в районний центр стрілки,
Й коли нікчемний вирок він почув,
Нечистий теж сміявся досхочу.
Як знати міг про те дідусь тоді,
Проживши чесно все життя в труді,
Що на таких, як він, буде погром?!
Хтось долею назве це… Ні! То – зло!
Й вини не зніме тут звичайне каяття,
Бо на кону стояли там людські життя,
Сирітські долі і важкі вінки вдови…
Що думаєте про оце все ви?
21.10.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601147
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 21.08.2015
Давно життя матусі притомилось,
Та доля ще мережила літа,
Неначе над старенькою глумилась.
А жінка знала, що вона давно не та.
Життєву чашу випила з лихвою:
Розлуки, зради і святу любов
До діток, а було їх в неї двоє.
(В далекім тридцять третім взяв їх Бог).
Вона тоді, напівжива від горя
І голоду, що ледь й її не взяв,
Жила, каралась, вчилась… Стала лором,
Служила не системі, не князям…
Війну пройшла, мов кару Божу, люту,
Жорстокістю що сколихнула світ.
То не зерно встеляло землю – люди…
Чи не Компартії то був страшний Завіт?
Давно про Перемогу світ дізнався,
У ранах іще корчилась земля.
Життєвий шлях також непросто слався,
Та знала жінка: лиш любов зціля.
До неї привели двох пацієнтів,
Голодних, хворих, дім для них – вокзал.
Для дитбудинку це були клієнти…
Заворушилася у матері сльоза,
Коли дітей нещасних оглядала,
Коли в очах читала біль і жах.
Дівча над братом билося, ридало.
А той в безпам’ятті, мов неживий, лежав.
«А може, це мої воскреслі діти? –
Знов про життя подумала своє, –
І змучені, й бліді, й такі ж тендітні…
Чи може, Бог удруге шанс дає?..»
І заходилась діток рятувати
Словами, ліками, своїм душі теплом.
Робила все… Й її назвали – « мати»…
Так у турботах все й життя текло.
Їй так була потрібна ця спокута,
Немов цілюще зілля для душі,
Що стала знов, як і колись, розкута:
Тепер є діти в неї й не чужі!
Вона сьогодні втретє – прабабуся,
Самодостатньо голос прозвучав:
«Коли на правнучат своїх дивлюся,
Знаходжу схожість із собою в їх очах.»
Життя людське – без правил, без програми,
І вижива в нім той, в кім є любов,
Хто пізнає її цілющі гами,
Лиш той не стане у житті рабом
Ні для дітей, батьків що забувають,
Ні для держави, у якій живуть,
Бо вони місце всюди здобувають
І власне «я». І в цім є правди суть!
29.10.2013.
Ганна верес
Ілея, 13.09.2015 - 22:41
Яка трепетна поезія cry тільки з тими в кому живе любов стаються дивні речі...аксіома багаторазово перевірена життям Вдячна за поезію flo18 flo36 16
Ганна Верес, 13.09.2015 - 23:08
Спасибі, Ілеєчко. Мені приємно читати Ваш коментар, людини, по-справжньому обдарованої. Хай посилає Бог Вам добрих людей. friends friends friends flo26
Шостацька Людмила, 13.09.2015 - 21:20
Дуже хвилююча розповідь.Думаю,Ви також над нею плакали. 12 cry 17
Ганна Верес, 13.09.2015 - 22:18
Людочко, спасибі за увагу. friends friends friends flo23 flo23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601145
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.08.2015
Я життя свого книгу листаю,
Теплі спомини вип’ю, мов сік,
Їх на вістря часу нанизаю,
В найчистішій скупаю росі.
Не в росі, а у срібній сльозині,
Бо ж всього вистачало в житті:
Й незабудки, усміхнено-сині,
І стерня, що колола в путі.
Сторінки буду серцем читати,
А очима лиш буду водить,
Й оживуть звідти батько і мати,
Й юний брат у обіймах води.
І високі стрункі осокори,
Що зросли мало не до небес,
Сиві свідки війни й непокори,
Ще й бабуся, що сіно гребе.
І замре тоді серце від щастя,
Бо ж вернулось в покинутий рай.
Доле вірна, хоч ти не пручайся,
Зайвий раз мені душу не край.
23.01.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600832
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.08.2015
Летять літа… Усе – в постійнім русі:
Весна і літо, осінь і зима
У теплому і білому кожусі
З календаря листок щодня зрива.
Летять літа… Лишають слід у душах
І на дарованій Всевишнім нам землі.
Себе в борні з сумлінням жить не змушуй,
Коли летиш у долі на крилі.
Летять літа й спинити їх – несила.
У цім є сенс Всесвітнього буття,
Коли від батька код іде до сина
І здатність роду до нових звитяг.
Летять літа… І так було, є й буде,
Допоки стелить нам дороги світ,
Ми названі не просто словом «люди» –
Живімо так, щоб кожен рід розквіт!..
3.12.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600827
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.08.2015
Колисає нічка річку,
А у ній – зірки,
Ясноокі, невеличкі.
Стиль у них такий:
Колисати долю людям,
По життю вести,
Знати, що було й що буде,
Що й кому простить.
А як зірка ненароком
Зірветься й згорить,
Називають люди роком –
Волею згори.
6.07.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600063
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.08.2015
Вже роки забрели у ранню осінь
Іскриться білий іній на чолі;
Мов зерна у достиглому колоссі,
І діти, й внуки поряд немалі.
І я між ними, ніби молодію,
Й моменти ці утратити боюсь,
В минуле заглядаю знов тоді я
І за важливі справи знов берусь.
Нехай панує золотава осінь,
Сніжком накриє хай мене зима,
Я ж на своїй розвихреній дорозі
Зустрітися захочу з усіма.
5.07.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600061
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.08.2015
Дитинство розове давно-давно промчало
Туди, відкіль немає вороття,
Де колискова мамина звучала.
Й де починалось непросте моє життя.
Стежки давно топтали ноги босі,
Колючі будяки де й спориші,
Тай завели у срібно-сиву осінь,
Що поселилася у косах і в душі.
Та тільки спомин, часу й долі непідвладний,
Живе, мов найсвятіший оберіг,
Про перші кроки долі недоладні,
Початком стали що усіх моїх доріг.
3.01.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599841
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.08.2015
Не вітер руйнує гори,
А сонце й рясні дощі –
Не вистачить місця горю
В маленькій людській душі.
Воно її розпирає,
А та – не тріщить – кричить –
Така у житті пора є,
Тож душу пора навчить:
І сонце терпіть палюче,
І дощ грозовий, густий,
І сильні вітри, колючі –
Усе подолать і жить!
10.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599839
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.08.2015
Віти в щирім осіннім золоті,
А навколо – туман-журба.
Коли наша тікає молодість,
Ми радієм тоді хіба?
Осінь красна давно по-своєму,
Бо не тільки дарує сум:
Вдень – із сонцем, вночі – із зорями
Її можна зрівнять красу.
Й щебетання є теж у осені
Вже онуків – не солов’їв,
Що біжать по стежині росяній
І белькочуть слова нові.
О життя, дивна казко мудрості,
Хочу всю тебе дочитать,
Від тих весен далеких юності
Й поки стиглі впадуть жита.
9.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597200
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.08.2015
…
Пливуть літа, де бурі, рифи й скали
І де високі вали водяні,
Що в шумовиння грізно опускались,
І де не просто плить було мені.
Ридали чайки й небеса сварились –
Усе злилось в страшний єдиний гул,
А я плила і далі, не скорилась,
Душі задовольняючи жагу.
І хай навколо небезпека чорна
Розставила усюди вже пастки,
Змогла я обминуть сьогодні й вчора,
А завтра може все занапастить.
І хоч життя уже не повторити,
Не буду оглядатися назад,
Не стану й долю я свою сварити.
Адже моя стихія – то гроза.
А ще надію непохитну маю:
Колись настане спокій у плитті,
Свій курс в незгодах впевнено тримаю,
Тож не зламаюсь – все зборю в житті!
5.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597198
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.08.2015
Весна як втопить землю у красі,
Тоді вже літо барви посилає:
Зеленотрав'я в голубій росі,
І колір хліба в полі край села є.
Червоні вишні, мов запалені вогнем,
Блищать на сонці – соком налилися,
Багата гілка абрикосу гне –
Плоди оранжеві і жовті поверх листя.
Місточок кине дощ через ярок –
Сім кольорів природі подарує:
Червоний – маку, синім став льонок,
Ромашок біле море ген вирує.
А фіолетові дістались кольори
Тим квітам, що фіалками назвали.
Сміється сонце золоте згори…
То літечко!.. Його ви упізнали?
(У вірші згадані всі 7 кольорів веселки. Знайди ці слова).
15.08.13
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596263
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.07.2015
Заснули над ставом верби
Під ночі святим крилом,
У хаті, що на Загреблі,
Світилося ще вікно.
Там жінка живе, тендітна
Душею, голосом теж,
Її пам’ятають діти
І люблять також без меж.
Й коли засинало сонце,
І спало усе село,
Сидить, було, край віконця,
Нахилена над столом,
Над планом своїм ворожить:
Як втиснути все в урок,
Навчити ділити й множить,
Життєвий зробити крок.
Й стрибали там цифри й букви
У зошитах, «у косу»,
Вкладала «ази» і «буки»,
Будила в серцях красу.
А зараз… село німіє
Не тільки вночі – і вдень,
І душі людські міліють,
На Сході війна гуде…
І щебет дитячий – рідкість,
І школа теж на замку.
Народ ще не втратив гідність,
Та мріяв не про таку
І владу, і Україну…
Учителька… знов не спить,
А молиться, щоб не згинув
Народ. Збудував мости
Між Заходом і між Сходом,
Щоб дух людей не слабів,
А стане світать не сході,
Накапа ліків собі…
13.11.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596260
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.07.2015
Стояла осінь вереснем в порозі,
Жаркого літа збігла вже пора,
Іще військова мучить нас загроза,
Тож матері в бентезі й дітвора.
Після сумних подій під Іловайськом,
Здалося, зблідла й осені краса:
Ридали над Донецьком і Луганськом
Й від сліз запухли сині небеса.
Оплакали вони тяжку утрату,
Де полягли найкращі з-поміж нас…
Та чи утраплять винні в тім за грати?
І чи настане Правди світлий час?
Ще довго будуть рани нам боліти,
І мучитимуть довго ще шрами,
Їх не загоїть ні одне століття,
Й забути це не маєм права ми!
12.03.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595853
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.07.2015
Післязавтра була б весна
Після чорних днів, полинових,
І матусі сльоза, ясна,
Затремтіла в тривозі знову.
То війни чорно-сіра тінь
Сонечко весняне закрила…
Так буває в людськім житті,
Коли зло рве-ламає крила.
У бентезі застиг народ,
Коли Крим загребла Росія,
Хіба можна того збороть,
Хто брехню, як отруту, сіє?
І Донбас у диму й вогні
Горем-кров’ю вже рік стікає
У гібридній важкій війні –
На сьогодні правда така є.
Але прийде таки весна,
Й сонечко, як завжди, засяє,
Дух народу вже воскреса,
Україна нова скресає!
7.03.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595852
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.07.2015
Де простяглися пасма синіх гір,
Там озеро хлюпоче Синевир.
Змагаються із ним лиш небеса,
Легендами повита та краса.
Де води засвітились серед гір,
Щось дивне поселилось, ніби звір,
Нечистим його люди нарекли,
Й щоразу, було, будять не орли –
Бажання мати злото, бачить блиск
І берег, де смереки обнялись.
Несли сюди всі відкуп – свій оброк,
Й зверталися з проханням до зірок,
Нечисту силу щоб перемогти.
Святішої в них не було мети.
Був ранок, сині хвилі освятив,
Пташиний спів нечистого збудив.
Він до смерек на берег виповзав.
Враз голос одного з людей сказав:
«Ти панував у озері роки,
Оброк тобі заплатим на віки;
Я завтра лантух злота принесу,
Щоб ти усю й відразу мав красу.
Відмову тільки напиши при всіх,
Порушиш цю угоду – буде гріх.»
Погодився нечистий, засміявсь,
Наступного ледь ранку дочекавсь.
Ледь-ледь як неба схід зарожевів,
Нечистий вже на березі ревів:
«Де золото моє, де ваш оброк?»
І з натовпу ступив до нього крок
Сміливець із маленьким лантушком…
«Так мало? – голос вив над бережком.
«Про розмір лантушка, пробач, нема
В угоді,» – і з плечей мерщій зніма.
Схопив нечистий золото й – на дно,
Але людей турбує все одно:
Як сонечко ясне з-за гір встає,
У хвилях миє золото своє.
І світиться вода тоді й блищить.
Нечистий на дні озера лежить.
Нуртують води дна у злих руках,
Та це уже нікого не ляка.
Ще озеро хлюпоче Синевир, –
Нема синіш від нього – в це повір.
Змагаються із ним лиш небеса,
Легендами повита та краса!..
4.09.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595725
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.07.2015
Дороги розмоклі. Стежки розплескало
Холодним від снігу дощем…
Три ластівки, горді, в повітрі шугали,
А в серці моєму – щем:
«Ви звідки, сміливці, чому забарились?
Забули, що скоро зима?
А може, в дорозі ви тут зупинились,
Дізнатись, чи наших нема?»
А вітер сильнішає, хмари руйнує,
І падають сутінки вниз.
«Дивись, хто в старому гнізді в нас ночує, –
Озвавсь чоловік, – це вони.»
І змучені, й мокрі, пташки аж тремтіли
В давно спорожнілім гнізді,
А ми з чоловіком за них як зраділи:
«Так ви ластівки не прості,
Коли здогадались готель відшукати
У нашім відкритім хліві!»
Під ранок, як стало надворі вщухати,
Лишили гніздечко, сухенькі й живі!
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595723
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.07.2015
Про мамину вишню і мамину хату,
Про мамині руки і мами тепло –
Співалось про це і писалось багато,
Лиш мало про мамине серце було.
О мамине серце, велике і щедре,
В тобі уміщаються біль і любов,
За це ти готове бороться й померти,
Щоб в дітях своїх відродитися знов.
О мамине серце, до всього чутливе:
До щирості й фальші, добра і біди –
Воно незвичайне, тонке і вразливе,
Для нього і час, і терпіння знайди!..
О мамине серце й матусине слово,
Єдине і мудре, як мама одна,
Коли й не стає, то вже голосом крові
Нас вчить, стереже з того світу вона…
О мамине серце!..
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595103
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2015
Вже відспівало літо солов’ями,
І осінь далі повела свою,
Сумну й тривожну пісню разом з журавлями,
І я в сльозах, задивлена, стою.
Мені здалось, душа моя – у небі,
Летить у жури на його крилі,
Я ж хочу повернуть її скоріш до себе,
Та добрим душам важче на землі.
Боюсь утратити її чи заморозить,
Адже попереду чекає вже зима,
А без душі сльоза очей моїх не зросить,
І між людьми ладу також нема.
Я знаю: важко виточити душу,
Ще важче вберегти її від зла,
Та якщо люди ситі, і до всіх байдужі,
Під ними корчиться і мучиться земля.
23.10.12
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595102
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2015
Вже день з землею попрощавсь –
Утік далеко,
Як вечір з тишею вінчавсь,
Приспав лелеку.
Безмежним зоряним крилом
Укрилась нічка,
Заснуло стомлене село,
Отерпла річка.
Лиш невгамовний соловей
Ще тягне пісню,
Серця закоханих зове –
Їм в грудях тісно.
Мовчать і приспані вітри,
Чекають ранку,
Сміється місяць ізгори,
Трава – в серпанку.
1.08.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594661
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.07.2015
Не спить вгорі небесна далина,
В бентезі зорі раптом заніміли –
Горить Донбас…
Неназвана війна
Зненацька чорним димом задиміла.
І застогнала зранена земля,
В мереживо червоно-чорне вбрана,
Де кров І попіл,
Й спалена стерня,
І від снарядів незагойні рани.
Горить Донбас із долями людей…
І навпіл рветься материнське серце,
Та світлий день,
Я вірю, ще гряде,
І ворог кров’ю власною заллється.
18.07.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594659
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 19.07.2015
Звання «герой» у обмін на життя?
Це благородно,
Та дорогувато,
Адже життя лише одне, затям,
Щоб ним платить,
Хіба нас так багато?
Чи вартий сліз солдатських матерів
Отой пропащий,
Що в синів стріляє?
Адже людьми давно вже стали ми,
Чому ж найкращим
Гинуть дозволяєм?
Війна – то смерть, вогонь і дикий жах,
З ним важко жити,
Навіть неприродно.
Війна – то біль, один на всіх. Межа…
Борись, не бійсь,
Війна ж бо в нас народна!
9.09.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594240
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.07.2015
Ґвалтує України схід війна,
Росією нав’язана вона.
І кров’ю знов земля моя стіка…
Чому нам доля випала така?
Дорогу ми обрали непросту,
Казну держави маючи пусту,
Мільйонами поєднані родин,
І Бог у нас, і хрест у нас один.
В війну Велику – разом в бліндажі…
Чому ж тепер, Росіє, ми чужі?
Чому так сталось, хто нам відповість?
Чому на Україну така злість?
Може, тому, що вирвались у світ
І до Москви не надсилаєм звіт?
А мо’ тому, що вийшли на Майдан,
Й Сибір нас не лякає, й Магадан?
В Європі особливий ми народ,
Бо кожен з нас – землі то патріот.
Тож переможем ми, бо з нами – Бог,
І Правда, й віддана свята Любов!
8.09.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594239
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.07.2015
Україно, згорьована матінко сива,
Скільки раз тебе війни і біди косили?
Скільки потом і кров'ю тебе поливали,
Та щоразу з колін ти ще краща вставала.
Україно, згорьована матінко сива,
Щастя-долі не раз ти у Бога просила,
І сльозами гіркими свій шлях поливала,
Та козацький твій дух вороги не зламали.
Україно, згорьована матінко сива.
Удовиним плачем ти в піснях голосила
За тими, хто упали на бранному полі,
Заплативши життям за омріяну волю.
Україно, згорьована матінко сива,
Знов біди напилась, нею і закусила,
Знов кричать матері за своїми синами…
Люди. думаймо, що? Що ж це діється з нами?
14.07 2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594120
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 16.07.2015
Не дрімають очі в ветерана –
Навалились думи навісні:
Два онуки в нього – генерали
По обидва боки в цій війні.
Старший присягнув служить Росії,
Менший – України вірний син.
«Хто війни зерно між них посіяв?» –
Відповідь у Бога дід просив.
Розболілись рани в ветерана,
Бо ж його воює рідна кров.
Може, він тому і не вмирає:
Не поділить двом одну любов.
06.07.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593520
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.07.2015
Як воно, по своїх?
Зброя добре стріляє?
Це не сміх – це є гріх.
Весь народ аж волає.
Зупиніться на мить:
перед вами – герої,
що своїми грудьми
стіни аеродрому
берегли, як могли,
і бої вигравали –
сотні там полягли –
зупинили навалу.
Їх обожнює світ.
Подвиг «правих» – безсмертний.
Це є нації цвіт –
не дозвольмо ж умерти
тим, хто любить життя,
Україну, як матір.
народивсь для звитяг.
Взявсь систему зламати.
А ментівська рука
часто служить не правді.
будь-кого це ляка,
і Москва цьому рада.
Не стріляй по своїх,
по братах-українцях, –
Це найважчий є гріх.
Зупинись! Зу-пи-ніться-ся!!!
13.07.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593519
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.07.2015
Добре слово народжує добра душа –
Так було і так є, і завжди так і буде,
Тож творити добро ти також поспішай,
І оцінять тебе Бог і люди.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592709
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2015
Тривожать війни світ вогнем і кров’ю –
Червоний з чорним поруч кольори.
Ненависть в вічній боротьбі з любов’ю –
Чомусь давно так послано згори!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592708
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2015
Весна землі пошиє знов сорочку,
Барвінком синім виведе узор,
А поряд нього – жовті дивні очка –
Кульбабок квіти й сонце заразом,
Й веселку, ніби долі перевесло,
Згори чиясь закине теж рука…
Життя – то не лише щасливі весни,
А й те, зима зустрінеться яка!
23.12.2013
Ганна Верес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591883
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.07.2015
Купальська ніч, царівна срібноока,
З мережива прийшла тисячоліть,
Між чебреців ішла, розовобоких,
В руках – казковий папороті цвіт.
Купальська ніч, легендами повита,
Переплелись де доля і любов,
І народилася якраз під сьоме липня,
Коли вінчав закоханих Стрибог.
Купальська ніч, твої найкращі квіти
З колоссям жита поряд у вінку,
Без тебе не бува ніколи літа.
Я все життя люблю тебе таку.
5.07.2015.
ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2015
Після зими ішла замріяна весна,
В долонях теплих першу квіточку несла
Та й кинула під вільхи голі в лісі.
Зраділи горобці, навіть і ті, що в стрісі,
Адже попереду – комахи і трава,
Вода в промінні буде сріблом вигравать,
І дощик землю випере чистенько.
«Чи вміститься все те в малім серденьку? –
Хвилюється за сина мама горобця, –
І дивовижна й клопітна пора оця.»
Ба, стріли перші трави посилають...
То – сон-трава… Й чомусь не засинає…
26.02.13
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591565
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.07.2015
Заховалось сонечко,
ген за ліс,
Синій вечір в полечко
з неба зліз,
В гіллі тополиному
зачепивсь,
Тож водиці плинної –
не напивсь.
На густі кущі вечір
погляда,
Сутінками щільними
огорта.
А як перша зірочка
ізійшла,
Мандрував він пішечки
до села.
Темнокрила ніченька
із небес
Опустила ніженьки
ув овес.
В росах зачепилася,
мов дитя,
Зорі розгубила всі
нічка та.
Колисала річенька
зір розмай,
І вже чарівнішої,
ні, нема.
Забавля до ранку ніч
соловей,
Вигляда коханнячко
він нове.
Тихий місяць повагом
проплива,
Зорями він обраний
голова,
Котить понад річкою
до села.
Дивна казка нічкою
та була.
26.02.13
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591564
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.07.2015
Із неба падали зорі –
Звільняли місця для душ
Новітніх уже героїв,
Та пам’яті все ж не руш
Про тих, що давно упали
За нашу тодішню Русь,
Неслись у сідлі степами,
А вів їх «шайтан -урус».
Зірки тоді теж тремтіли
Й спішили також к землі,
В степу, де козацьке тіло
Відшукували орли.
І як половецькі зграї
Палили й топтали хліб,
Й Росія як переграла –
Забрала до рук «хохлів» –
Усе пам’ятають зорі
І істину бережуть.
Не будьмо ж короткозорі,
Відкиньмо все за межу,
А тут, у своїй державі,
Збудуймо нове життя,
Щоб зорі вже не дрижали,
Раділи мати й дитя. 2.03.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591528
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.07.2015
Лежать поля, багаті, ніби диво,
Змією ліс розрізав горизонт,
Мої тут сиві пращури ходили,
Корінням вріс у землю цю народ.
Народ, що має руки мозолясті
І волі дух, такого не збороть,
Такому не судилося пропасти –
Це український, рідний мій народ.
І війни, й голод – все тебе косило,
Та був ти гордий навіть в кайданах.
Ти проклинав і годував Росію,
І не твоя була у тім вина.
Сьогодні знов вона кусає, мучить,
І кров смакує відданих синів,
Немов вампір, немов змія гримуча,
З вождем своїм, що вже осатанів.
Та мій народ нікому не здолати –
Ми на своїй, прапрадівській землі.
Ви чуєте, кремлівські супостати,
Всевишній вас перемогти звелів.
26.02.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591526
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.07.2015
Вони зійшлись: любов і смерть –
В запеклому нерівнім герці.
Народ в чеканні, мов завмер,
І материнське рвалось серце.
Там кров’ю плакала земля
(Це Іловайськ, це вже не Крути),
Як дикі найманці Кремля
Героям розривали груди.
Й кипіла кров у тім котлі,
Гаряча, свіжа кров, синівська.
Не батальйон – там… полк поліг,
Так і не дочекавшись війська
З важкою технікою. Ні!
Таке ніколи не забути,
Й нема прощення тій брехні,
Якої би могло й не бути.
Всіх рухала свята любов,
Яку – ні вбить, ні розстріляти,
І на сторожі її – Бог,
А з нею можна все здолати.
Сьогодні воїн наш слабкий:
Напівоснащений, розбутий,
Та піднімаються полки,
Тож Україні жити, бути!
10.09.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591176
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.07.2015
(Бій відбувся недалеко від Бахмача 29 січня 1918р.)
Земля нагадує тобі
Про перший і останній бій
Під Крутами. Всі полягли
І лиш тепер перемогли…
Ішла війна… Без правил, без пощади…
Й була вона – не на життя – на смерть.
Йшли молоду країну захищати
Ті, хто шинелі вкоротив на чверть:
Студенти-хлопці, молоді, вродливі,
Талановиті – України цвіт –
Розумні, а ще трохи особливі,
Бо вірили. Їм дивувався світ,
Коли дізнався про маленькі Крути,
Де бій… ненавчені тримали вояки.
Стікали кров’ю їх розбиті груди…
А може, й нецілований який
Поліг, щоб Україна існувала,
Щоб вільною була його земля,
Їх кров на холоді швиденько застигала…
І місце іншому він, мертвий вже, звільняв.
Був музикант між ними – юний Паша,
Хоч документи в нього на Павла.
Частенько грав їм українську, «нашу»,
(Гітара з ним, як подруга, була).
Прибув він з нею і сюди, під Крути, –
Не міг лишити в Києві її,
Адже по-іншому, ну, як могло ще бути?
Гітари зойк востаннє продзвенів…
Стояли до кінця… Та сніг сховав їх подвиг…
Над тілом кожного могилку все ж намів.
У нас, сучасних, викликає подив:
Як наш народ мовчати стільки міг!?
Всі українці добрі, щедрі, дужі,
В сум’ятті дум я знов звернусь до них:
«Чому згорали люди небайдужі
В вогні незрозумілої війни?»
Та правду вже нікому не спинити,
І пісню ту закінчать молоді,
Такі ж вродливі і талановиті.
І не повториться те, що було тоді!
12.11.2012.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591174
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.07.2015
Я є приспана Правда,
Яку вже не приспати
Ні сьогодні, ні завтра
Й не сховати за грати.
Мене – не підкупити,
Бо ж ціна зависока,
Ні скалічить, ні вбити.
Я своє маю Око
І на війни, і голод,
Репресійні машини,
Революції, молодь,
Що горіла, мов шини.
Все я бачу і знаю –
Не сховати від мене,
Як і хто іде в найми –
Продає свою неню.
Я є Правда, якої
Мій народ зачекався,
І бандит Янукович
Втік від мене – злякався.
Я є Правда, що з Богом
Існувати лиш може;
Зброя – зерна любові –
Всіх і все переможе.
22.11.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591122
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.07.2015
В історії немає випадковостей –
У ній усе сплелось в один ланцюг,
Й не має вона способу умовності –
Не раз доведено вже істину оцю.
Війна чи голод, жахи інквізиції
Впливали на людей. І це є так:
Народжувались люди без позиції,
І замикались надовго уста.
Та жертви не зникають в невідомості.
Мільйони доль – така була ціна.
Тоді у голод зникли цілі області,
Вцілілих добивала вже війна.
І забувать про це нам не дозволено:
Сумління й смерть замучених дідів
Заповіли нам жити тільки з волею,
Піднявши стяг загублених життів.
22.11.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591121
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.07.2015
Приснилась матері під рік старий війна.
Аж стрепенулась: адже сон пророчий…
Пред образами клала хрест вона.
Вогнем палали неспокійні очі.
«Війна?!.. А з ким? Й за що нам воювать? –
Думки свідомість різали, мов лезом, –
Росія хоче в світі царювать? –
Підозрами ділилася колезі. –
Невже їй мало газу, чи землі?
А може, сліз, крові своєї мало?
Невже рука така є у Кремлі,
Щоби війська на мій народ послала?»
Страшний той сон у цьому ж році збувсь:
Тут Гіркіни, Бородаї воюють.
Весь світ Росії об’явив ганьбу:
Навіть дитячу іграшку… мінують,
Заводи, колії, вокзали і мости,
Майданчики спортивні, школи, хати…
Хіба можливо ці гріхи простить?
Невже не сором світові брехати!
Невже вони забули, що є Бог
І Правда, не купить яку за злото,
І діти їхні їх назвуть обох:
«Не батько ти – нікчема і сволота.»
Сльоза… скотилася і напівтихий зойк
Прорвав матусі болем білі груди:
То не намиста розірвавсь разок –
То падали безвинні мирні люди.
Втекли кудись матусі тихі сни,
Утратила давно ця ненька спокій,
Адже в Донбасі два її сини…
Спитала в Бога: «Буде це допоки?»
22.08.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590883
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.06.2015
Не стріляй! Не гріши! Не треба!
Діткам батька живим лишай.
Син і донечка є і в тебе,
І людини в тобі душа!
Не стріляй! Був тобі за брата
На початку тисячоліть,
Він не злодій, не є піратом –
На Майдані устав з колін!
Не стріляй в материнське серце,
Бо слабкі серця в матерів,
У крові будуть руки й берци.
Не повторюй Каїна гріх!
Не стріляй! Не гріши! Не треба!
Бог також просить не вбивать.
Прийде час – запитає Небо.
Про розплату не забувай!
Не стріляй!!! Не стріляй!!! Не треба!..
30.06.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590882
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.06.2015
Укотре в росах ранок умивавсь,
Чекав із штабу воякам підмогу…
Стогнав залитий кров’ю Іловайськ,
І вкотре розділяв із ним тривогу.
Здригнувся світ при слові «Іловайськ»…
Губу до болю мати закусила…
Хто хлопців так безжалісно зливав,
Чи Божа тих колись накаже сила?
Де і яке пояснення знайти,
Причина в чім російської навали,
Коли її безбожники-кати
Поранених… беззбройних добивали?
Слова красиві, що Росія – брат,
Розвіялися із смертельним димом,
Коли вкривав солдатів наших «Град»
І батько не вертався у родину.
О земле, годувальнице для всіх,
Ти й прихисток останній і єдиний,
Хай мир панує скрізь, лунає сміх –
Не для війни ж народжена Людина!
13.09.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590598
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.06.2015
Димиться неба сонна далина,
Ще бореться із ніччю сірий ранок.
Ґвалтує України схід війна,
Нові й нові наносячи їй рани.
В підвалі ще одна безсонна ніч,
В молитвах і з дитячими сльозами,
А поряд – зустріч з смертю, віч-на-віч,
І страх, непроханий, і думка заповзає:
«Кому потрібна ще одна війна?
Чому осліп, оглух народ Росії,
Адже у всьому винна лиш вона,
І прийде час – пожне те, що посіє».
2.09.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590596
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.06.2015
Як проснеться в гнізді пташина,
То не зразу покине постіль,
Небу дякує за спочинок,
Потім вклониться тричі поспіль.
Очі вмиє, почистить пір’я,
Рухом вправним розправить крила,
Дзьобик лапкою теж допіру
Миє старанно і без мила.
Потім в променях сонця ніжних
Піднімається над гніздечком,
Пошукає комашок свіжих
І поповнить гніздо яєчком.
Задивлюсь на це чудо світу
Й замилуюся мимоволі,
Знаю: скоро малеча звідти
Вилітатиме теж на волю.
25.11.12
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590245
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.06.2015
Гуляє поміж листям вітер,
В верхів’ї липи шелестить,
Мов матові, духмяні квіти
Його не хочуть відпустить:
І запахом його чарують,
І листям кучерявих віт,
І незвичайним подарунком
Є липовий цілющий цвіт.
За кілометри його чує
Комаха старанна – бджола,
Нектар збирає, всіх харчує,
Посмакувати й нам дала.
А липа світиться й радіє,
Що й джміль про неї не забув.
В житті у неї все – до діла,
На лінь, розваги – тут табу.
23.11.12
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590243
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.06.2015
Ішов важкий смертельний бій
Під Волновахою.
Тримав солдат сльозу в собі,
Піт з кров’ю змахував.
Собою друга прикривав,
Він теж поранений,
А поряд знову завивав
Снаряд, що падає.
Горіла й плакала земля,
Синочків люблячи,
Вставала теж проти Кремля,
Тіла голублячи.
Не зміг їх ворог підкорить,
Хоч кров з них капала,
Й дивилась Вічність ізгори…
Тремтіла й плакала…
17.09.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590070
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.06.2015
Понад шахтарським краєм
Колись лились пісні,
Тепер війна палає,
І сльози там рясні.
Вона і шахти, й домни –
Все знищила до тла,
А найстрашніше – долі
Людські не вберегла.
Воює Україна,
Та сили замалі…
Донбас увесь в руїнах,
І люди – в западні.
Й чеченця дике око
Полює за бійцем,
І снайпер прямо й збоку
Стріляє у лице.
Війна – то плід тиранів,
Тоді народ в журбі.
Донбас – не просто рана –
То України біль.
17.09.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590069
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.06.2015
(Присвячую Миколі Березовому, гром. діячеві, командиру одного з добровольчих батальйонів, чоловікові Тетяни Чорновол.)
Він так любив соняшникове поле,
Де колір сонця, золота й тепла,
Й любові, справжньої, глибокої, до болю.
Сім’я щаслива молода була.
В Донбасі перший крик його витає,
Він тиху Горлівку, як рідний син, любив.
І поле, сонячне, тепер його спитало:
«Для мене, хлопче, що в біду зробив?
Адже мене вже стали роздирати,
Стає глухим задимлений Донбас…»
Й пішов він командиром в зону АТО,
Для нього гірше смерті є ганьба.
І ось він тут, своє рятує поле
Від синьо-біло-красної чуми.
Не знав, що кров’ю власною напоїть
Той сонях, що… під тілом надломивсь.
Та поле все не знищити ніколи
І соняхи нові зростуть з зерна.
Пішов у вічність горлівський Микола,
Синам щоб не дісталася війна!
13.08.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589851
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.06.2015
У синьобокі впало чебреці
Гаряче літечко й потолочило трави.
Дощу краплинка збігла по щоці,
А в небі мирнім зацвіли заграви.
Така картинка сниться вже давно,
Відколи Крим Росія відібрала
І враже сіяла поміж людьми зерно,
Переорала душі чорним ралом.
А Захід пестить душі нам щодня
Солодкими про санкції речами,
Та перед зброєю російською одна
Моя країна той вогонь стрічає.
Пізнай, Європо, правди іншу суть:
У Путіна на тебе теж є плани,
Як України проковтне красу,
Через кордон до тебе теж загляне!
12.08.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589848
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.06.2015
Небеса цвіли
зорепадами,
Як зустрілись ми
листопадовим
Тихим вечором ,
срібнозоряним,
Ніжним поглядом –
не розмовами.
Ми зустрілися,
як і малося,
Зорепадами
забавлялися,
Ненароком тай…
покохалися,
Та зірки із нас
насміхалися.
Свої мрії ми
їм довірили –
Розминулися
тоді з вірою –
Бути разом нам
не судилося –
Зорепади не
знадобилися.
Вечори зорять
листопадові,
Не милуюся
зорепадами,
Лиш шкодую, як
зорі падають,
Поміж нас – життя…
Прірва-впадина…
2.10.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2015
Верес – то частинка
вересня у мові,
Вереснем назвали
місяць не дарма:
Вереснева казка –
золото в дібровах.
Верес розквітає –
розова зима.
Вересень турбують
жовті сни й морози,
Світлі й темні ночі,
довгі й мовчазні.
Верес не злякають
холоду погрози.
Голос – не жіночий –
осені пісні.
Ніжно-жовте пижмо
хвасталось у горах,
Одяглось у пишні
теплі кольори.
Ніби дивне крижмо,
впало, і просторі
Вересові крила
виросли в гори.
Вересові квіти
найдрібніші в світі,
Кинеш погляд збоку –
озером стає.
Хай чарують серце
розові озерця,
Хай милують око
і моє, й твоє.
Вересень стрічали –
гусоньки кричали,
Й погляд відвернути
вже не маєш сил.
Вересові чари
з осінню примчали;
Колір – не збагнути
в крапельках роси.
Вересневі зорі
у нічному морі
Спокушають серце
щастя пошукать.
Вересові зорі
помічні у горі,
Світять, ніби скельця,
квітами лущать.
Запахи медові,
запахи чудові
Розлилися в горах –
верес то зацвів.
Вересневі роси –
то осінні сльози.
Кришталями море
розлилось в траві.
Вересневий вітер,
як розчеше віти,
Жовтооке сонце
квіт той озорить,
З вересу причастя
подарує щастя
Нам обом з тобою
воля ізгори.
24.10.2012.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2015
У золото прибралася діброва,
І холодом повіяло з води,
Запахла квітка раптом чорноброва –
Осінні барви всі вплелись туди:
Червоний – колір зрілої калини,
А темний – колір ночі і ріллі,
Кайма і спідка – світлі, мов перлина,
У сонця взяті вже після Іллі.
То – чорнобривці, голови піднявши,
Хизуються. Весь кущик заряснів.
Панич по тину вився, як і завше,
Зібравсь на небо, квітами синів.
А чорнобривець мило посміхався –
Знав: скоро осінь упаде до ніг,
Ніхто ще з квітів в небо не забрався,
Та цей секрет для себе приберіг.
26.07.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589286
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.06.2015
Відбуяла весна вже квітом,
Жито вистрілило колоском,
Непомітно спустилось літо,
Щедре й тепле, з гарячим піском.
Ще дзвеніли гаї піснями
Клопітливих пташиних родин,
Та змагатися з солов'ями
Не наважився птах ні один.
Зацілована сонцем річка
Котить води повз очерета,
У садку дозріва порічка
І смородини теж рясота.
Запашна і пухка малина
Посміхається до абрикос,
Під метеликами в долині
В’яне перший травиці покос.
21.04.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589284
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.06.2015
Сіли дикі гусоньки на став,
Опустили крила в чисту воду,
Вітерець весну вже колисав,
І вівсянка пісеньку заводить.
Заблукали в воду небеса,
Заясніло сонце кришталями.
Райська неповторна та краса
Силоньки пташині позціляє.
Забреду у свіжі спориші,
Виткнулись весну щоб зустрічати,
Порадію щиро, від душі,
Птахом весняним почну кричати.
Мов вином, красою я уп’юсь,
Й ніби вперше, раптом захмелію,
Чистим водам ставу поклонюсь,
Помолюсь, мов матері, землі я. 21.03.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589072
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.06.2015
Ти мені приходиш в тихі сни,
Краю мій, залюблений, далекий,
В спалахах у сонячних Десни,
Де тривожать береги лелеки,
Де чарує цвіт горобини
В обіймах травневого розмаю,
І здається, час той зупинивсь.
Я світліших спогадів не маю.
В сни приходить і старий вітряк,
Що стеріг село моє в долині,
На семи історії вітрах
Він молов людське життєве мливо.
І в голодні дні, і в час війни
Теж стогнали почорнілі крила,
І нема нікого в тім вини,
Що ті крила стали вже старими.
Краю мій, прапрадіда земля,
Ні, нема ріднішої від тебе,
Де колише пісня солов’я
Молоді гаї і Боже небо.
Краю мій, за все мені прости,
Й що красою в снах я упиваюсь,
Ти мене так і не відпустив –
Все життя любов між нас триває.
15.02.2015
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2015
Всі матері у світі дуже схожі:
Бояться за дітей, їх люблять, допоможуть –
Хай білі, темношкірі, інші матері,
І неважливо, – молоді вони, старі,
Та кожна з них життя дала людині,
І найдорожча їй тепер її дитина.
А які ж різні діти на землі,
Навіть тоді, коли зовсім-зовсім малі!
І перше слово, й перші кроки також різні:
В одних – раніші, в інших – досить пізні,
А коли крила виростуть у них,
Буває, був у мами син і раптом… зник.
Тож хоч давно ти вже поважний чоловік
І досвід маєш, і солідний уже вік,
Прислухайся до тихої молитви мами,
Що йде з колиски все життя за нами,
Даруй матусі часточку тепла,
Щоби в очах сльозинка не жила,
І зацвіте тоді матусина печаль,
І прийде інше вже життя. Стрічай!
І стане небо над тобою голубіше,
І доброти навколо буде більше,
І цінуватиме ще краще власний цвіт,
І не таким жорстоким здасться світ!
27.10.2012.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588898
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.06.2015
Додому ластівка летіла
Через яруги і поля,
Несла своє легеньке тіло
Туди, де батьківська земля.
Туди, де вперше удихнула
Повітря свіжого ковток,
В гніздо де вперше зазирнула,
Нагодувати щоб діток.
Туди, де щастя смак відчула
І материнської журби.
Здалось на мить, що теж лечу я,
Польоту смак пізнать якби.
Крилом-мечем торкнусь водиці,
В високу хмару я пірну,
Прожити хочу, як годиться,
І з цього шляху не зверну.
Хай дітвора, мов ластів’ята,
Росте, окрилена й міцна,
Теж буде їжу діставати,
Батьками стане як вона…
Додому ластівка летіла,
Її шукала в небі слід,
О, як би я також хотіла
Продовжить з нею свій політ!..
8.06.2012.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588897
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2015
З Чернігівських, далеких я країв,
Де воля над землею вільно бродить,
Жита і пшениці де щедро родять,
Чарують небо співом солов’ї.
Я з тих країв, де трохи інший світ,
Творив красу де гетьман Скоропадський,
Моїх батьків зросли де мати й батько,
Й калини щедро пахне диво-квіт.
Я з тих країв, де стогне в праці люд,
Розхристані вітри в полях гуляють,
Зозулі парк, відомий, забавляють,
І особливо яблуні цвітуть.
Я з тих країв, Шевченко де гуляв
І прославляв Качанівку й Іржавець,
Черствого хліба чорного окраєць
Собі з народом з’їсти дозволяв.
Я з тих країв, де доброта – без дна,
То є земля моєї України:
Поля і гори де, і ріки, і долини,
Де всі живуть, немов одна рідня.
21.12.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2015
У білий дим укуталась калина,
Немов акорд останній то весни,
Стоїть, немов цариця, у долині,
Струмок біжить під нею голосний.
Це та моя маленька Україна,
Яку несу у серці все життя,
І пісеньку струмка, і солов’їну,
І ту, яку співають нам жита,
Я пам’ятаю колискову пісню,
Мелодія й слова яких святі,
І яблуню солодку, сортом пізню.
Дорожчого не стріла у житті!..
16.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588632
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.06.2015
Коли весна приміряє сорочку,
Що квітами рясніє і зелом,
Не тулиться ще ружа до тиночку,
І не курличе жура за селом.
В росі ще не купається травиця,
Звірина не колошкає її,
Ще колосом не хвалиться пшениця,
Хоч стебла стрімко підняла свої.
А літо як утопиться в розмаї
І житнім колоском здивує світ,
Краси буйнішої в житті я не пізнала,
Коли весь луг ромашками розквіт.
22.07.13
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588405
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.06.2015
Нічка виткала зорі в небі,
Місяць повний намалювала,
Біля річки приспала верби
В вітах їхніх гніздо сховала.
А у ньому сім'я пташина.
Спить. Там тепло, хай тіснувато,
Та найкращим є відпочинок
В рідній батька і неньки хаті.
Заглядають зірки в гніздечко,
Сон пташиний оберігають.
Рівно б'ються пташат сердечка…
Пролетіла сова до гаю,
Притулився що недалеко,
І життя у нім особливе:
Дня чекають старий лелека
Й зайченя, мале, полохливе.
Очерет вимив ноги в річці,
Теж дрімає, чекає вітру,
Вдячний місяцю, зорям, нічці,
Не втече він нікуди звідти.
01.06.13
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588403
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.06.2015
Спить під зорями в тиші місто,
Напівмертве, глухе й німе…
Тут нікому тепер не тісно –
Це Дебальцева резюме.
Мов без скальпів, стоять будинки,
Всі без вікон, мов без очей.
Невесела така картинка
Малювалась кілька ночей.
Спорожніли схрони-підвали…
Німо тужать тут іграшки,
Повзунки висять на дивані,
І порожні лежать пляшки.
Гнітить тишу німе ридання
Довгих вулиць. Лежить вокзал…
Зупинилось в парку гойдання,
Лиш роса, мов жива сльоза.
Мабуть так виглядала Троя
(Слави там не здобув Ахілл)…
Не здається війна і грою,
Коли Псков тут, Ростов, Тагіл.
Лиш надія іще не вбита,
І під «Градом» вона не вмре –
Вийде з попелу, світла, вмита,
І у місто людей збере.
Полікують вони руїни
І засудять Росії гріх,
Бо Дебальцево – Україна,
Це є істиною для всіх.
27.02.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588297
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.06.2015
Коли туман розсіявся в долині
І сонце бризнуло промовистим теплом,
Там, на кущі розлогої калини,
Червоним кетягом намисто розцвіло.
І засміялась сонечку грайливо,
І дивувалась осінь тим вогнем,
Тай напустила на калину зливу,
Гадала: ту красу заллє, зігне.
А як дощу калина напилася,
Стряхнула втому, стала ще буйніш,
І намистинка кожна налилася.
В воді стояв той кущик босоніж.
І зрозуміла осінь-чарівниця,
Що вічна є калини та краса,
Й ще довго-довго буде кущ той сниться
І їй, і сонцю, й синім небесам.
09.03.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588296
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.06.2015
Вітри війни над Сходом розгулялись
І наволоч бандитську гнуть, женуть,
А я в пошані голову схиляю
Перед тими, що людям мир несуть.
Там падають, знов падають солдати,
Під ними стогне й корчиться земля,
В хустинах чорних і дружина, й мати,
І батька вже не знатиме маля.
Донецький степ… Він тужить, він ридає,
Бо втратив найдорожче, втратив мир,
Вітри не ковилі тепер гойдають –
Країни долю. Будьмо ж мудрі ми.
Єднаймося, бо тільки в цьому сила,
І схід, і захід – ми ж один народ,
Уміймо дорожить землею й сином,
Бо лиш таким є справжній патріот.
Великий Боже, зупини це лихо,
Чим край перед тобою завинив,
Якому сняться небо й зорі тихі,
Й земля спочинку просить у війни?
29.06.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587995
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.06.2015
Вона Всевишнього благала, ні, просила,
Щоби війни спинилася гроза.
В гіркій жалобі прапор жовто-синій,
І землю кропить матері сльоза,
І знову – кров… Допоки, Україно?
Чи кров синів така тобі смачна?
Чому найкращий цвіт на Сході гине?
Нащо тобі й гібридна ще війна?
Чому тепер? За що дітей караєш,
Великий Боже, милий, схаменись!
Вони своєму так потрібні краю,
Де перші кроки зроблені колись.
Тоді ти, земле, діточкам раділа,
Любов’ю напувала їх, теплом,
Не для війни ростила їх – для діла…
Якби ж то все по-іншому було!
Та дійсність – то не казка веселкова
І інші кольори частіше в ній.
Для щастя й миру викую підкову,
Щоб край покласти цій брудній війні!
21.05.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587992
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.06.2015
Переплила вже нічка річку,
Приспала берег, скот, людей
Тай запалила місяць-свічку,
Що поміж зорями бреде.
А ті, мов з золота курчата,
По небу мовчки розбрелись
І стали снами пригощати
Та ще й такими, щоб збулись.
Дрімає-снить рясна калина,
На неї місяць погляда.
Ген, солов’їна пісня лине,
Ледь плине зоряна вода.
09.05.13
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587867
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.06.2015