| Сторінки (8/763): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 | » |
Вже сонечко на день благословило,
І жайвір небо співом розірвав.
Старий вітряк – крилате мотовило –
З вітрами що давно не загравав,
Дививсь туди, ізвідки пісня лине,
Від віку почорнів, чи від дощів.
Під ним – зелений споришевий клинець,
А ще калини поряд два кущі.
Коли і хто садив, вітряк лиш знає,
І сонце бачило, але ж мовчать.
Щоосені тут кетяги ламає
Старенька жінка із малим дівчам.
Не в’яжуть у пучечки, а складають
У кошики й з собою це несуть.
Вітри гілки поранені гойдають,
Не можуть зрозуміти ран тих суть.
Калини ж, як і жінки, щастя – в жертві,
Яку приносить людству все життя.
Гілки, що восени здаються мертві,
Весною оживають до пуття,
Щоб знову плодоносить для людини,
Чи врятувать від голоду пташа
У злу, лиху, морозяну годину.
Така їй подарована душа.
07.04.13
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587865
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 16.06.2015
Мене чарує неба глибина
І ранок тихий, й світла тепла днина,
І місяць, що з-за хмари вирина,
І перший крок маленької людини.
Мене чарує шум весняних вод
І літня ніч, коротка, з скрипалями,
І золотий осінній хоровод,
І сніговій над луками й полями.
Мене хвилює непростий цей світ,
Де місця злу й добру завжди доволі,
І журавлів над хатою політ,
І України калинова доля.
Мене хвилює вишитий рушник.
Червоне й чорне де переплелося,
Перед тобою, земле, я – боржник
За власну долю й золоте колосся.
21.08.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587661
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2015
Сиву долю свою простелю я,
Тихо пам’яттю нею пройдусь,
Смак дитинства ще раз пригублю я,
Де воскреснуть бабуся й дідусь.
Де, мов велетні, строгі тополі
Зеленіли до мене згори,
І стискається серце до болю,
Коли згадую ті явори.
Вже не раз їхнє листя опало
Й відродилось на дереві знов,
Та дитяча незраджена пам’ять
Повертає далеку любов.
Там батьків, молодих ще, портрети,
І маленьке, та рідне село,
Вірних подружок милі секрети,
Перший помах недужим крилом.
Той політ у світи, незнайомі,
Гартував мої крила не раз,
Побувала я в щастя полоні,
Материнства зустрілась пора.
І сьогодні розкована пам’ять
Заставляє усе перебрать,
Полетіти туди над степами,
Де чекає на мене мій брат.
Підв’яжу я літа перевеслом,
У польоті щоб не розгубить,
І мелькатимуть зими і весни,
Та ніщо не завадить любить.
24.01.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587657
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.06.2015
Заколисана тиша вітрами
Дивно впала в густий очерет.
Блискотять, мов підводні корали,
Зорі в річці, аж заздрість бере.
А вони, мов улюбленці долі,
Воду святять своїм серебром.
Очерет їм поставив кордони,
Миє зірці холодне ребро.
А вона вигинається, скаче,
Мабуть, лоскіт їй не до душі.
Поспішає до качечки качур,
Тож гойдають зорю вже брижі.
Ніч зірками все русло вкрила,
Заглядає в густий очерет,
Де качині зустрілися крила…
Сірий ранок ті зорі збере.
24.06.13
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587434
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.06.2015
Коли ущухне весняна пора
І забуяє травень буйнолистом,
На пасовище виженуть з двора
Худобу. Вітер у колисці,
Гойдатись буде й листям шелестіть,
Чи хвилею по річці пробіжиться.
Вже трави дружно стеляться густі,
Чекає колосу, немов дитя, пшениця.
Великий, круглий сонця жовтий диск
Повільно котиться, для ока непомітно,
І селянин, що весну всю трудивсь,
Чекає на тепло і дощик літній.
31.03.13
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587433
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.06.2015
Зі смертю під війну стрічавсь не раз,
Не два,
Рука стікала кров’ю
Й голова,
Та ніс в собі він ту святу
Любов,
Що рятувала знову його
Й знов.
Він боронив тоді
Увесь Союз,
Ні разу не зізнавсь собі:
«Боюсь…»
До Перемоги, зранений,
Дожив,
Бо надто вже землею
Дорожив.
І в мирний час він не
Спостерігав –
Розумним, добрим, вічним
Засівав
Дитячі душі. Смакував
Життям,
Не міг терпіти ницості,
Сміття…
Усюди в нього і
Товариші:
Таджики, білоруси,
Латиші –
Ділив колись із ними
Все-усе,
І пам’ятав він кожного
В лице.
Та фініш потихеньку
Наближавсь,
І голос тепер теж
Його дрижав,
Він волю свою коротко
Прорік:
«Я був лиш український
Чоловік,
Тому, коли спочину
В вічнім сні,
У рідній хочу спати
Я землі,
Вербі де вітер запліта
Косу,
Калина п’є ранкову
Де росу.
І солов’ї хвилюють
Де сади,
Й моя душа теж проситься
Сюди.»
5.06.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587170
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.06.2015
Він був єдиним сином у сім’ї,
З ім’ям святим – Василь ще й Писаренко.
Синок і донька зовсім ще малі…
Осиротіли діти, батько, ненька.
Ланцюг життя, мов нитка, обірвавсь,
Не встиг солдат заглянуть смерті в очі.
Як вірити хотілося в дива,
У справедливість, що накаже злочин!
Та… В чорний траур вбралися Коби:
З Донбасу їде син Василь додому,
Для України все, що міг, зробив –
Під Мар’їнкою стрівся із бідою.
Червневе сонце потом залило
Усіх, кому боліла смерть солдата.
Зійшлось на цвинтар все-усе село,
Герою честь останню щоб віддати.
Він із світлин тихенько посміхавсь:
Чи то впізнав когось, чи то вітався…
Заплакав Гімн – Героя він ховав,
В повітрі залп трикратний… розірвався…
Потухла ще одна свята свіча,
Й душа бійця до раю стала в чергу,
А дітки його – хлопчик і дівча –
Чекати будуть батька на вечерю.
13.06.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587169
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.06.2015
Стогнала зболена земля:
«Жила, терпіла;
Дух волі біль мені зціляв
З часів Трипілля.
Полоще час віки-роки
Вогнем-війною,
Та дух, незламний і палкий,
Живе зі мною.
Тепер ось дихає Донбас
Вогнем і димом,
Важкий настав для мене час,
Тяжка година.
Та дух і волю – не скорить:
Вони безсмертні,
Це не потоне й не згорить, –
Скажу я ствердно, –
Народ мій є, народ жиє
І буде жити,
Він засіватиме своє
Найліпше жито.»
4.08.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586964
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 12.06.2015
Уже літечка середина,
Усі ластівки на крилі…
Українська моя родина
У бентезі, і немалій.
Брат слов’янський пішов на брата,
Мило названий – «старший брат»,
Крим уже поспішив забрати,
Щоби жив той під дзвін курант.
У жалобі міста і села,
У тривозі уся земля,
Навіть сонечко невеселе,
Бо відчуло біду з Кремля.
Вона суне через кордони,
Щоби знищити наш Донбас:
Ані совість, ані ООНи
Для Росії не є указ.
Стогне-плаче земля під «Градом»,
Бо втрачає своїх дітей,
Та Донбас наш ніхто не вкраде,
І наш Схід іще зацвіте.
Під знаменом, під жовто-синім,
Іншим стане для всіх життя:
І для матері, і для сина,
Бо таким є закон буття:
Після грому-грози – погода,
І безвітряна, і ясна,
Так як після зими-негоди
Йде красуня ясна – весна!
21.07.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586960
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 12.06.2015
Благословляла мати… на війну
Єдиного улюбленого сина,
І холодом у серце жах війнув:
«Хіба ж для цього я тебе зростила?
Хіба ж на світі мало й так біди?
Хіба ж ти зайвий у моїй родині?
Не маю права я сказать – не йди,
Бо ти ще й України є дитина.
Які і де знайти такі слова,
Щоб ворога держави зупинити?
Жона твоя дитятко сповива,
Як їй сльози гіркої не зронити!
Якби всі сльози матерів зібрать
В одне велике і глибоке море
Й втопити там, ні, з Богом покарать
Того, хто війни шле й голодомори.»
Синок святий портрет поцілував,
А потім неньку у щоку, солону,
Дружину пригорнув з синком, що спав,
Й пішов, щоб мир принести у долонях.
10.03.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586715
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 11.06.2015
Постукали слова до мене,
Щоби у вірші їх ввела,
Про жито, стигле і зелене,
Про долю рідного села,
Й про неньку нашу – Україну,
І доленьку її, гірку,
І про красуню Чураївну,
І про Дніпро – святу ріку,
І про замріяну калину,
Що стереже у лузі брід,
І одиноку тополину,
Що український славить рід.
Слова… Ви друзі мої вірні
У горі й радості – завжди,
І це, мабуть, закономірно.
Врятуйте ж край мій від біди!
3.09.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586714
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.06.2015
Пам’яті Олега Івановича Міхнюка присвячую (афганець, командир однієї із сотень Майдану, «айдарівець»)
Примовк у Києві Майдан:
Героя тут ховають.
Із батальйону він «Айдар»…
Всі, як один, ридають…
Січе повітря метроном,
Серця він ріже людям …
Прощався Київ з Міхнюком ,
Героя не забуде…
Давно той юність загубив
В афганському камінні,
Та Україну так любив,
Як сонячне проміння.
Цьогоріч, у зимовий час,
Під снайперським прицілом
Не раз із смертю зустрічавсь,
Живим виходив, цілим.
І ось в гарячий серпня день
В Донбасі вогняному
В останній бій Олег піде
Й… героєм стане знову.
Мовчить Майдан, сльозу п’ючи…
В жалобі Україна.
І кожне серце біль точив:
Найкраще ж плем’я гине!
23.08.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586573
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.06.2015
Війна – то є не тільки дим, вогонь –
Руїни то, а ще людиновбивство,
Коли народ лишається всього,
Коли в дітей украдене дитинство,
Коли страшна, одна на всіх, біда
Свинцем важким здавила волю людству,
Коли вдова і матінка рида,
Й дитячі сльози з оченяток ллються.
Однакові є сльози в матерів
Дітей, які в війні по різні боки,
Коли синок, мов свічечка, згорів,
І рани в них однакові, глибокі.
О сльози! Скільки вас є в матерів,
Рясних, солоних, гіркополинових!
Ви проводжаєте й стрічаєте з доріг.
А мо’ забули ви про них, панове?
Ви, палії гібридної війни,
Синів своїх туди чом не послали?
Ніколи не позбудетесь вини,
Й ганьбу здобуде рід ваш, а не славу!.
31.08.2014
Ганна Верес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586572
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.06.2015
Не сніги то білі, косі
Впали матінці у коси
І не ранній білий квіт –
То матусина дорога
І не випита тривога,
Про дітей і про весь світ.
Де ростуть густі тополі,
Їх садив татусь від поля,
Ми ж були такі малі,
Та пішли в життя далеке,
Полетіли, мов лелеки,
Залишили солов’їв.
Де любисток пахне й м’ята,
То є неньки й тата хата
І святий їх заповіт –
Це туди ведуть дороги,
Й несемо свої тривоги
За своїх дітей і цілий світ.
Вже і нас фарбує осінь,
Солов’ї там ті і досі
Ще ведуть свої пісні.
Їх любисток слуха й м’ята,
Інші у батьків вже хати,
Лиш тополі ті ж рясні!..
15.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2015
Був ранок, весняний і незвичайний:
На призьбі хати, що тулилась край села,
Знайшли корзину люди із речами,
Там найдорожча знахідка була –
Мале хлоп’я, із ланцюжком на шиї,
Що мишкою лежало між речей,
Ледь кучеряве, носик – з горошину,
І сонечко сміялося з очей.
Господарі були не молоді вже
І мали донечку, якій п’ятнадцять літ.
«Хай на одну дитину стане більше, –
Господар рік, в солом’янім брилі.
Важкий той час. Був голод на порозі,
Та вже такий наш був і є народ:
За діток він у батьківській тривозі
Й ніколи не зважав на зайвий рот.
Павлом назвали хлопчика малого,
Немов від Бога мав собі ім’я,
Записане в сердечку медальйона.
А прізвище – нових батьків прийняв.
Так він і ріс, доглянутий і ситий.
В сім’ї, де віра, праця і добро,
Навчився і рубати, і косити,
І пасти, й дарувати всім тепло.
Його літа обпалені війною,
Жорстокий голод хлопець переміг.
Збулася мрія. Не була вона земною:
Став льотчиком він. Матері до ніг
Вклонився низько, що раніш сестрою
Була йому, коли малям знайшли.
Це не було якоюсь диво-грою –
Батьки старі, за межу відійшли.
Таких колізій у житті багато,
Коли батьками сестри і брати
Ставали меншим, будували хати.
Допомагали рідних віднайти.
Павло літав. Дружину мав і діток,
Провідував щоліта і село.
О, як вона могла тоді радіти!
Рідніших же в матусі не було.
І раптом… у одну з його відпусток,
Коли Павло приїхав, до двора
Зайшла старенька. «Пес мене пропустить? –
Спитала тихо. Поряд – дітвора.
Вологі очі і волосся сиве,
Глибокі зморшки – то життя печать.
Була колись вона, мабуть, красива.
Зайшла до хати і… Ну, як почать
Розмову, непросту для неї й віку!
Та й шлях сюди долала непростий.
Розповіла про втрату чоловіка.
І до Павла: «Синочку мій, прости…
Каралась я усе життя й шукала,
Нарешті стріла очі я твої,
Про зустріч цю я мріяла роками,
Ба, навіть ямки на щоках мої…»
Хотілось ще добавити старенькій,
Адже складала річ цю все життя…
«Пробач, та в мене інша… ненька,
Я їй завдячую своїм життям-буттям:
Освітою, становищем, сім’єю,
І може, й не твоя у тім вина –
Тебе ж ніколи не назву своєю
Я матір’ю, бо мати – ось вона…
Та, що мене з маленького зростила,
Плекала долю не свою – мою,
Я знаю, що вона б тебе простила,
Та я на інших принципах стою…»
Схилила голову старенька сива жінка,
Аж згорбилась, ступа побіля пса,
Не бачила ні стежки, ані стінки,
Від розпачу з’явилася роса…
Вона ішла, давно згубивши долю,
Не чула вітру, весняних пісень,
Не знаючи куди – у невідомість,
Назавжди втративши в житті своїм усе…
28.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586381
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 09.06.2015
Волонтером він був раніше,
Та солдатом себе знайшов,
Бо вважав, що так зробить більше:
Ворог в землю його зайшов.
Він умів добре воювати,
Не один раз обходив смерть,
Вдома жінка і діти, й мати,
А у серці – любові вщерть.
Він став воїном України,
Бо для нього – вона одна.
Був у Вільнюсі і в Берліні,
І в Канаді, і в США,
Та просторів таких широких,
Щирооких простих людей,
І озер, і річок глибоких
Не помітив, не знав ніде.
Своє місце він добре знає:
На передньому буть краю.
Оборону солдат тримає.
Ще не час бути у раю.
26.02.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586171
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.06.2015
Долю я і літа нанизала
На те вістря, що зветься життям,
Не струна – тятива мені грала,
Котру вік мені раптом натяг.
Про красу пісня та і розмаї,
Що землі доторкнулися й віт,
Я дитина поліського краю,
Йшла, неначе у казку, у світ.
На стежину неквапом ступала,
І зорили згори небеса,
Ненавиділа я і кохала,
Світ, мов ляльку, мене колисав.
І сьогодні і я, й моя доля
Знову разом ідем, бачить Бог,
Мені радість і туга відомі,
І одвічна до краю любов.
16.02.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586170
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.06.2015
Загомоніла Україна,
Бо Чорновіл пішов з життя.
Радянська влада не згноїла,
Тепер ось інший хтось затяг
Його в капкан на чистій трасі.
Хіба ж не долі парадокс?
Не жив ніколи він у страсі –
Від страху інших згинув ось.
Та пам’ятає В’ячеслава
І світ, і наша вся земля.
Він не купляв для себе славу.
Його вже бачили здаля,
Що міг змінити б Україну –
Жили б по-іншому давно.
З Росією б не на колінах
Про газ, про сир, чи про вино
Вели б ми ділову розмову
Про флот, оренду, той же газ,
Чи про другу державну мову –
На все б ми мали свій указ.
Горює й досі Україна,
Що Чорновіл пішов з життя.
Та знаєм, що не на колінах
Ідуть у світле майбуття.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585916
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.06.2015
Над нами тінь Симоненка,
Пророка і сина тінь,
Він для України-неньки
Усе зробив при житті.
Ось він іде на Голгофу,
Каміння ноги січе,
Такий молодий, та «профі»,
І правду сміло рече:
І хто, і прийшов ізвідки,
І місія в чім твоя.
Не був мовчазним він свідком…
Людина для всіх – своя.
Несла його Муза вгору,
Лишав унизу багно,
Та стрілася доля з горем,
Замовкла струна давно.
Так крила зрадливі Слави
Не встигли його піднять,
У нас же є всі підстави
Поставить поету «п’ять».
17.12.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585737
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.06.2015
[b]2015 рік - рік Василя Симоненка
[/b]
Життя твоє, немов короткий спалах,
Що не одне століття освітив,
І твій талант вже майже закопали,
А він піднявсь, полинув у світи.
У двадцять вісім мудрості – на сотню,
Козацький дух і молодеча кров –
Тому долав небачені висоти.
Старій системі влаштував погром.
Не встиг ти й літнім чоловіком стати,
Отож з портрета – очі молоді,
Бо кадебісти – дикі супостати –
Життя спинили варварськи тоді.
Не встиг ти навіть скласти заповіту,
Коли дістала сталінська рука,
Ти був і є загадкою для світу,
Твої творіння – вольності ріка.
І Україна сорокамільйонна
Смакує поетичне джерело,
Сьогодні в нас таких, як ти, колони.
Твоє бажання майже вже збулось!
16.01.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585736
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.06.2015
Знов сипле час подіями сумними:
Слов’янськ, Луганськ, Донецьк, ось Іловайськ…
Скільки життів уже загублено під ними!
А це – кусочок роду… обірвавсь!
Де стежка та, що приведе до миру?
Чом зависоку платимо ціну
Дітьми своїми? Й де святі оті кумири,
Щоби наважилися зруйнувать стіну,
Збудовану між Заходом і Сходом,
Що розділяла нас десятки літ?
Чому забули, що ми є одним народом?
Таким нас хоче бачити і світ!
10.09.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585598
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.06.2015
Солов’ї аж надривались,
Пахли чебреці,
Фрукти соком наливались,
Спека на лиці.
І вітри-брати гуляли
У лугах, полях,
Віти вербам нахиляли,
Пестили гілля.
Там, в степу, Савур-могила
Під вітрами спить;
Біля неї… діти гинуть,
А вона… мовчить!!!
Чом мовчиш? Кричи щосили,
Смерті проганяй,
Збережи матусі сина,
Україні – рай.
Чом насупила ти брови,
Людям розкажи
Про Карпати, про діброви,
Як Дніпро біжить.
Розкажи їм про гетьманів,
Про Бандери час,
Як народ у дурнях мали,
Як Сибір стрічав
Тих, хто бився до загину,
Гнутись не хотів,
Розкажи, Савур-могило,
Про отих катів,
Що не знали і Шевченка,
Славив що Дніпро,
Що одна буває ненька
Й щирим є добро.
Розкривай Донбасу очі,
В чому Правди суть:
Ті, які щодня й щоночі
Біди всім несуть,
Не сини то України –
Паростки Кремля.
Встаньмо ж всі, тоді не згине
Праведна земля.
Розкажи, Савур-могило,
Правду розкажи!..
24.07.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585595
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.06.2015
«Мій син вернувся, повернувся син!» –
Слова крізь сльози в матері злітали,
І срібло перше бризнуло з коси
Ще молодої матері. Вітало
Того, хто із Донбасу повернувсь
І став змужнілим, справжнім чоловіком,
Сором’язливо матір пригорнув,
Бо знав: для неї це найкращі ліки.
Вона ж… тулилась сину до грудей,
Сльозу зрадливу витерла рукою
І посміхалась, рада, до людей.
Її ніхто не бачив ще такою.
Вони стояли, світлі і живі,
Забувши жах і біль гіркий розлуки,
Й раділи з ними квіти польові,
Які тримали материнські руки.
3.09.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585419
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.06.2015
Відгриміла
весна дощами,
Цвіркуном
відспівало літо.
Осінь птахами
відкричала.
Жовте листячко
гублять віти.
А як лист
упаде останній,
І зима
задимить снігами,
Отоді вже
мороз дістане:
Білі лінії −
й над вустами.
Я люблю
і весну, і літо,
Й тиху осінь,
і сніг глибокий.
Поки сонце
над нами світить,
Я живу –
не існую збоку.
21.10.12
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585418
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.06.2015
Вдягши зоряну свитину
На своє плече.
Нічка річку освятила,
Що внизу тече.
Верби сиві по коліна
В воду забрели,
Тихо вітами своїми
Воду ту пили.
Бачить місяць: води чисті –
Тай поплив навстріч.
Ну, а ті вдягли намисто
Із небесних свіч.
Віти ловлять намистини –
Дістають зірки –
Золотими – не простими
Ті були свічки.
А як сонечко злякає
Сходу небеса,
Зорі з місяцем зникають.
Чи не чудеса?!
23.12.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585079
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.06.2015
Я не літечко – сонячну казку,
Загорну у ранкову росу,
На землі працюватиму важко,
Наклепаю для пісні косу.
Ранком в травах густих заблукаю,
Загублю у них свіжі сліди,
А музики вечірні заграють –
Без коси знов прийду я сюди.
Затамую не просто я подих –
Розчинюсь. Ні, вживуся в красу.
Не шматочок – всю велич природи
До кінця у собі понесу.
12.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585078
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.06.2015
Вогонь і дим, і сльози матерів,
І кров синівська, що злила майдани,
І Київ, що бентежився й горів,
Знімаючи так болісно кайдани…
(Київ під час Революції гідності 2014р.)
Вогонь і дим, і сльози, і любов –
Усе змішалося тоді у Україні:
Морози, шини і гаряча кров,
І очі, котрі свічами горіли,
І матері, що втратили синів,
Це й їх серця принесені у жертву,
І цвинтар України, що ряснів
Тими, кому ще рано було вмерти.
Вони ж тепер зорять згори на нас,
Закінчити почату просять справу,
І невблаганно мчить в майбутнє час –
Він допоможе плечі нам розправить.
І пам’ять про Майдан – не перервать,
Події забуттю ці непідвладні.
Ми кров синівську не дамо змивать
Ні ворогу, ані державній владі.
Всім прийде час постать перед судом,
Не корумпованим – великим, Божим,
Там не відкупишся грошима чи стидом,
Сіряк ти є, чи мільярдер-вельможа.
23.04.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585047
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.06.2015
Розгубились верби по Вкраїні,
В небо рвуться Пам'яті хрести,
Не забулось ще, не відболіло,
Ворогам гріхи щоб відпустить.
Ще болять у ветеранів рани,
І не зникло слово «сирота»,
Коли хтось у золоті, в коралах,
Зовсім інший знає смак життя.
Напились тепла луги і поле,
Вишні в сарафанах з білих квіт,
Восьме травня відзначаєм болем
За тими, хто врятував нам світ!
28.04.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585044
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.06.2015
Вже горне ранок веслами тумани
І теплим подихом озвалася вода,
Піснями день свій півень починає,
Ранковий морок в вікна загляда.
Кущі із маревом у піжмурки ще грають,
Купають листя вони в свіжій ще росі.
Торкнулись неба молоді заграви…
Сам Бог, мабуть, позаздрить цій красі. 25.07.13
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584694
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.06.2015
У кожного із нас своя є Україна:
Для когось – мати, рідна і свята,
Де особлива пісня солов’їна,
Де роду слава власного зліта,
Де соняхом цвіло твоє дитинство,
І заповідні слалися стежки,
Де упивався запахом любистку,
І долю стерегли твою зірки.
А є й такі, для кого Україна –
Це територія, порожній в серці звук,
Заради вигоди такий усе покине,
Терпіти не захоче зайвих мук.
Про ці позиції почуй, громадянине,
У час війни, важких випробувань,
Чим є для тебе наша Україна,
Зроби свій вибір і не забувай!
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584690
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.06.2015
Кохання – що це? Гріх?
Чи Бога нагорода?
Це безтурботний сміх,
А чи прокляття роду?
Яке воно на смак:
Гірке, а чи солодке?
З деталями всіма,
Шкода, коли коротке.
Коли радіє світ
І серця два співають.
Притулишся до віт, –
Здається, оживають…
І блиск обох очей
Несила пояснити,
І небо їм рече
Стосунки ці зміцнити.
Тоді кохання – рай
Для неї і для нього,
Радіє навіть гай
З кохання неземного!
Коли ж серця мовчать.
Не кличуть до єднання,
Нема вогню в очах,
О ні, то – не кохання.
І присмак гіркоти
Наповнить щедро душу,
Як не хотів би ти,
Кохать себе не змушуй.
Не знайдено оков
Для вільного кохання,
Не встереже закон,
Як почуття зникає… 3.01.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2015
Котилась світом дивна слава
про любов,
Що одного із двох заставить
буть рабом,
Та не змогли рабами стать
ні ти, ні я,
Тому й розпалася, мабуть,
наша сім’я.
Хотіла викреслить із пам’яті
любов,
Випробуванням що важким
була обом,
Та почуття було сильніш
від нас обох,
Прекрасне й світле, ніби сонячний
Стрибог.
Воно в калиновім намисті
й в борозні
І поселилося без нас
в тобі й мені.
Воно у зоряному небі
і вві сні,
Без нього навіть не складаються
пісні.
Ні, без кохання не продовжується
рід,
І без тепла його холодним
стане світ.
Без нього, справжнього, і квітка
не цвіте,
В усі часи воно було і є
святе.
Ні, я не викреслю з життя свого…
любов.
Вона світитиме зорею
нам обом.
Оберігай, а ще радій
за нас обох,
Володар світу, дивний сонячний
Стрибог.
6.12.2012.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2015
Уже літа в матусі притомились,
І в коси впала сріблом сивина,
Може, тому, що все життя молилась
За тих, кому життя дала вона.
А може, вибрала круту стежину,
І по такій їй важче було йти, Не забувай, що ти її дитина
Для неї щастя і прокляття – ти.
Життя людське завжди є норовливе,
Її також несло навстріч вітрам,
А може, доля стрілася сварлива,
Що тільки жменьку кинула добра.
Лети ж до неї птахом легкокрилим,
Її долоні к серцю пригорни,
Бо материнське щастя полохливе –
Втече. Його матусі поверни.
14.01.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579315
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.05.2015
Хіба буває Правда під заказ,
Та правда, що зручна чи вигідна для когось?
А з напівправдою стрічався ти хоч раз?
Й яка ціна її? Невже бува ринкова,
Що визначає: скільки і коли?..
Знай: то – не Правда – підлість впевнено ступає,
Адже у Правди – стиль один – він не змінивсь:
Вона не служить і ціни також не має.
24.10.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579310
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.05.2015
Тікають сни
Щоразу серед ночі,
І в цім Росії
Є біда й вина,
Її найбільший
На сьогодні злочин,
Що між братами
Бувшими війна.
Він із Росії,
Аж із-за Уралу,
Прибув,
Щоб заробити грошенят,
Бо вдома син –
Єдиний син… вмирає.
Мов грім, слова
Щоденно ці дзвенять.
Його коріння
В землях України,
Там навіть часом
Влітку гостював,
І під акорди,
Ніжні, солов’їні,
Уперше
Українку цілував.
Він знову тут,
Та з іншою метою:
Тепер Росії –
Доблесний солдат
Ішов на «укрів»,
Щоб Донбас відстоять,
Російськомовним
Більше прав надать.
Та у війни
Свої на все закони,
Її шляхи
Важкі і непрості.
Не зрозуміти
Правду всю такому,
Хто жив завжди
І чесно, й при хресті.
І ціль його,
Здається, благородна:
Урятувать
Прийшов своє дитя.
Для батька це –
Найвища нагорода,
Не пошкодує
Він свого життя.
Донбас гримів…
Там вибухи, мов грози,
Вогонь і дим
Змішалися, і кров…
І на воєнній,
Надскладній дорозі
Зустрів свою…
Найпершу ще любов.
Вона бійців
Як медик рятувала
Й сама потрапила
До ворога в полон,
Красою й простотою
Здивувала.
Згадав, як пив
Любов з її долонь.
Тепер зустрілись
Їхні знову очі,
Уже по різні
Боки барикад,
І почались
Безсонні довгі ночі:
Вона намітила
Будь що відціль тікать,
А він боявся
Втратить її знову,
Зізнатись іншим
Теж якось боявсь.
Одне його
Тепер безмежно тішить:
Вона тут є
І ворог, і своя…
Життя, ти справді
Дивне, загадкове,
Й душа людини
Завжди у труді.
Ніколи не кажи собі:
«Ніколи»,
Щоби не каятися
Богові тоді,
Коли постанеш
Сам на роздоріжжі:
І так – негоже,
І додому – зась,
Й ніхто уже
Тобі не допоможе,
Немов петля
На шиї затяглась.
Він вибрав шлях,
Не перший і не другий,
Хоч так манили
В прірву почуття.
Не міг над ними
Допустить наруги,
І на кону
Стояли знов… життя:
Його – одне,
І сина, теж одненьке,
І полонянки-жінки,
Що кохав,
Й для нього стала
Україна – ненька.
«Врятуй її,» –
Він Бога вже прохав.
Тепер він знав:
Його земля – Вкраїна.
Із діда-прадіда.
Проріс у ньому ген?!
Не хоче більше
Жити на колінах –
В Росії ж він
Напівабориген…
Війна завжди
Життя чиїсь ламає,
І землі кроїть
З долями людей,
Та лиш любов
У світі нас тримає
Й життя нове
Для кожного гряде.
30.03.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579155
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.05.2015
Поезія народжується серцем,
Освячується Богом і душею,
Тоді вона, немов чарівне скельце,
Умістить біль і сад в цвіту вишневий,
І перший крик народженого сина,
І місяць у холодному серпанку,
І неба глибину безмежно-синю,
І свіжий подих весняного ранку.
Поезія – жива вода з криниці,
Для спраглої душі життя краплина,
В ній – шум дібров і колосків пшениці,
І неповторні почуттів хвилини.
Поезія – то слів чарівна пісня,
Творіння найніжніших мегаструн,
Краса і велич в ній звучать первісні,
Що так нагадують залюблену весну.
28.03.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2015
Я березню, мов долі, поклонюсь,
За те що нам подарував Шевченка,
Перед його портретом ледь схилюсь,
Що вишила колись рідненька ненька.
Він шлях до волі сміло торував,
Ні муштри не лякали, ні сваволя,
Народу силу духу дарував,
Хоч вийшов із кріпацької неволі.
Поклавши власну долю на алтар,
Приніс себе у жертву Україні,
Народ, який оспівував Кобзар,
Ніколи вже не стане на коліна.
У нас у хаті два було святих:
Шевченка і Всевишнього портрети –
Це з ними я пішла тоді в світи,
Долала з ними всі падіння й злети.
Я березню, мов Богу помолюсь,
Адже несу в душі святу тривогу,
І Часу, мов Титану, поклонюсь,
Що не прибрав Шевченка із дороги.
Горджуся тим, що вірно береже
Мою Вкраїну Кобзареве слово,
Й народ ніколи не покине вже
Той дух міцний, що є життя основа. 7.01.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577426
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2015
Ген гори, мов казкові дивні велетні,
Тримають небо на своїх плечах.
Дивлюсь – не надивлюся на химери ті –
І подив, і захоплення в очах.
Мов поясом зеленим підперезані,
Хребти гірські, що падають згори.
Та зелень – то смереки із березами,
А поміж них – гіганти-явори.
На фоні сірих скель чарує рутою
Низький зелений хвойний молодняк,
І піснею звучить, хай призабутою,
Той край гірський, де жде когось рідня.
Біжить-сміється річечка між скелями,
Все русло розгубила на шляху,
То плюскотить, то краплями веселими
Складає дивну пісню на шляху.
Камінням пахнуть гори ті і хвоєю,
Там особливі і вітри, й дощі,
І люди, що повінчані із волею,
Лиш в горах мають спокій для душі! 31.10.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577425
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.04.2015
Колись залишив дім уперше
Іще безвусим юнаком,
Пройшовши шлях невдач і звершень,
Для мами був завжди… синком.
Дорога знов його до хати
На цей раз зрілого вела,
І серце стало калатати,
Коли йшов к хаті край села.
Зустрів матусю в підворітні,
Клубочком – вицвіла коса,
Лиш очі ті ж, святі і рідні,
А в них – любов, що не згаса.
Він пригорнув її рукою
Після цілунків, тихих сліз,
Хоч знав матусю не такою,
Торкавсь щокою дивних кіс:
«Пробач за всі роки розлуки
І за непрохану сльозу,
Твої тривоги, мамо, й муки
Тепер я далі понесу.»
Вона, щаслива, посміхнулась,
Здалось, молодшим став і вік.
До сина знову пригорнулась:
«Що ж, так влаштовано наш світ.»25.06.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577247
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.04.2015
Ще не згубило літечко краси,
Буяє навкруги зелене море,
Ще ранок пісню слухає коси,
Купає вечір у ставочку зорі.
Вітри частенько бігають в поля,
Їм прохолоду щоб подарувати,
Лукавий дощик душі звеселя,
Зозуля притомилася кувати.
Згори сміється сонця жовтий диск,
Скінчити день ніяк не поспішає,
Якщо потрапиш ти якось сюди,
Згадай, що і в землі також душа є,
Красива й щедра, вимита дощем,
Всьому і всім там місця вистачає,
Лиш їй довір душі своєї щем,
Знай: зради й підлості вона не пробачає. 26.08.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577244
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.04.2015
Я засинаю в обіймах святих
Тієї пісні, що жагу пізнала,
Впиватись словом і летіть в світи,
Де гарцювала України слава.
Вона в казках і думах ще жива,
І в булаві козацькій оселилась,
Вкарбована у пам’яті слова,
Крізь товщу літ дійшла і не стомилась.
Вона у тьохканні веселім солов’я,
В гіркій сльозі, тривожній, удовиці,
В журливій пісні жури-журавля,
У шепоті дозрілої пшениці.
Вона у хвилях золотих Дніпра,
Що розмовляють з далиною-небом,
Вона в важких історії вітрах,
Та кращої землі мені не треба.
Вона в пророчім слові Кобзаря,
Що свій народ будив і вів до волі,
Жив під князями і бажать царя
Народ мій не погодиться ніколи!
5.02.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2015
Летіли лебеді над Бугом,
Тікали з рідної землі.
Услід дивилися ми з другом.
Щось обірвалося в мені…
Важка-тяжка розлука з ними,
Та все ж її не обійти.
Чому в своїм краю гонимі?
Вони тікали від біди?
Птахи відчули небезпеку,
Що з хмари сипалась униз,
В дорогу вирвались далеку,
Водиці вволю напились.
А ми тоді й не здогадались,
Яка біда чекала нас:
Дорога інша простягалась,
Бо… радіація лилась.
Вертались лебеді з-за Бугу,
Вони й не знали ще того,
Що вже мого… немає друга…
А я… все згадую його.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577072
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.04.2015
Коли зустрічаються двоє,
У душах цвіте весна,
Й ясніше стає надворі.
Й здається, сам Бог послав
Його тільки їй назустріч,
Вогонь щоб палав в серцях,
І очі горіти змусив –
Найкраще то є в лиця.
Коли ж розлучаються двоє,
Навколо – суцільна ніч,
У душу самотність дзвонить,
З розмов – не святковий спіч.
І серце також палає,
Й від того вогню… болить,
Аж поки той біль здолає
Бажання – забуть і жить!
10.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576565
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.04.2015
(Присвячую своїй мамі Ходак Феодосії Іванівні)
Подаруй мені, мамо, долю,
І щасливу, і невідому,
Ще й любов подаруй, юначу,
Щоби справжня була, терпляча.
Почуттями щоб дорожила,
Добра мати була й дружина.
Заспівай мені, мамо, пісню,
Щоб жилось між людьми не тісно,
Хай навколо гуляє воля,
Дітвора щоб рясна, не квола,
І щоб сонечко їй сміялось,
А від того згоріла заздрість.
Розкажи мені, мамо, казку,
Бо без неї так жити важко,
Бо без неї життя буденне,
А вона, як вода студена:
І омиє мене, й напоїть,
Рани серця й душі загоїть.
Намалюй мені, мамо, квіти,
Кольорів щоб позичить звідти,
Більш яскравих – не хочу темних,
Хоч і не обмину я терни,
І колючі, і терпко-кислі,
Все ж без цього життя не мислю.
Подаруй мені, мамо. серце,
Щоб раділо грозі й веселці,
Щоб любити й прощати вміло,
Щедре й добре було, і сміле.
Бо без серця як жити буду?
Бо страшні безсердечні люди…
Подаруй мені, мамо, долю,
І щасливу, і невідому,
Ще й любов подаруй юначу,
Щоби справжня була, терпляча.
Щоб любила клітинка кожна –
БЕЗ ЛЮБОВІ ПРОЖИТЬ НЕ МОЖНА!
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576563
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.04.2015
Прип’ять… «Чортове» дивне колесо
В небеса рветься, височить,
І до світу, нехай без голосу,
Всі ці роки, немов кричить…
Заржавіла давно механіка,
Зупинився, здається, час.
І води теж немає в краниках,
І нема кому вибачать…
Виглядають давно до сонечка
З вікон вибитих, мов з очей,
Гілля яблуньок-дичок. Донечки
Ці зросли між людських речей.
У кімнатах колись тут бавилась
Голосна рясна дітвора.
На подвір’ї кущів добавилось –
І не стало уже двора.
Всі асфальтні шляхи зруйновані
Дикорослим давно зелом,
А як ніч нависа, згорьована,
Спить під чорним усе крилом.
І не треба уже «електрики»,
Адже нікому тут світить,
А в шухляді… чекають «метрики»…
Як господарю без них жить?
Зажурилася і колясочка,
Похилилася ледь на бік:
«Де ти, дівчинко, мила Ясочко,
Як живеться тепер тобі?
Може, й в тебе давно є донечка,
Чи синочок, а може, й два?
А я тут стою, під віконечком,
Виглядаю-чекаю вас»…
Слуха мову цю диво-колесо
Й німо світу всьому… кричить…
Вітер спить аж на верхнім поверсі –
Від біди схотів відпочить… 28.04.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576378
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 22.04.2015
Коли стою я біля п’єдесталу
І бачу Леніна руки у даль указ,
Я думаю: а чи хотів він, щоб стріляли,
Найкраще гілля для плодів пиляли
У той страшний репресій дикий час?
Питання із питань! Ну, що тут скажеш?
А відповідь на це є у твоїх руках:
Чи то чекати будеш, поки Бог накаже,
Чи власний розум щось-таки підкаже,
Щоб жах не повторився цей в віках.
Не хочу «правди» комуняк я слухать,
Бо різна є вона в народу і у них.
Від неї нудить, іноді страшна задуха:
Щоб чоловік боявсь чужого вуха,
У мирний час щоб безвісти ізник?!
Щоб не рубалось зріле вже коріння,
І не везли від нас в Сибір квітучий сад,
Я думаю, що прийде вже й твоє прозріння,
Що не пропало честі ще насіння,
Не сльози вже поллють його – роса. 25.10.2012.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576376
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 22.04.2015
Край дороги, у долині,
на краєчку поля,
Росте собі кущ калини,
а поряд - тополя.
Милуються одне одним,
шепчуться з вітрами,
А коли подме зимою,
вкриються снігами.
Ростуть собі, поглядають
знизу на дорогу
І давно у душах мають
непросту тривогу:
Чиї вони, звідки родом
і де тут взялися,
Пояснити їм не можуть
ні плоди, ні листя.
Нема й людям до них діла,
ніхто й не спитає,
Лиш зозуля у долину
щодня прилітає,
Сяде вона на калині,
закує небозі,
А потім тим, що йдуть-їдуть
по битій дорозі.
Тоді сяде на тополю,
заридає тихо,
Як згадає сіромаха,
яке було лихо!..
Колись давно на цім місці
турки-яничари
Воювали, на цій землі
і смерть зустрічали.
Забирали в полон людей
і хати палили,
А діточок малесеньких
у воді топили.
Річка текла, де долина,
й була німим свідком,
Як матері коси рвали,
як вмирали дітки.
Якось знов людей зігнали
вороги-злодюги
І нікому захистити
жінок від наруги:
Нема ж бо рук чоловічих,
щоб тримали зброю,
Загинули чи воюють
десь на полі бою.
Залишились жінки, діти
та діди негожі,
Бачать кривду, болять душі,
а чим допоможеш?
І стояла поміж усіх
дівчина Марина –
Чорні брови, карі очі
губи, як калина.
А на руках сопів синок,
ніби янголятко.
- Не підходьте, я не віддам
вам своє малятко!
Тільки це вона сказала,
як сталося диво:
Край дороги, над рікою
грім-гримучий гримнув.
Попадали яничари,
також полонені,
Заплакали малі діти,
туляться до неньок…
А Марина із дитятком
стоїть, як цариця;
Не змогла вона злій волі
турків підкориться.
Подивилася навколо –
лежать люди, речі,
Шкода було людей своїх,
а ще більш малечі.
Потім стала на коліна,
голову - до неба,
Хрест поклала собі, сину:
- Нам на той бік треба
Перебратись через річку,
(стиснула до болю).
Поможи нам, святий Боже,
вирваться на волю!
Швидко встала й пішла в воду,
підняла дитятко:
- Як перейдем, підем далі,
відшукаєм татка,
Який пішов воювати,
землю боронити,
Поки ж будем ми з тобою
гіркі сльози лити?
Розступилась вода в річці,
жінці шлях звільняє…
Раптом… матір безталанну
стріла доганяє…
А з-під неї… краплі крові
закапали в воду…
Похилилась і сховалась
її краса-врода…
Поховала річка матір
і дитя із нею,
Не дозволила красу ту
закидать землею.
А як сонечко проснулось,
промені послало,
Ані людей, ані річки
там уже не стало.
Лише кущик ледь пробився
з вродою Марини,
Краплі крові – то ягідки
стали на калині.
Трохи далі проклюнулась
гілочка тополі,
Здогадалось тепер сонце:
синок теж на волі.
Тільки ж сонце не говорить
й зозуля не може.
З України вони родом,
розкажи їм, Боже!
Кров"ю-потом поливалась
земля та багата,
Не дозвольте ж себе, люди,
у полон забрати!
Милуйтеся калиною,
шануйте тополю,
Бо дорого заплачено
за сучасну волю!!!
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576012
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 21.04.2015
Присвячую своєму батькові Ходаку Петру Григоровичу,
учаснику форсування Дніпра у роки Великої Вітчизняної війни.
Ішов листопад 1943р.
Наймолодших юнаків-українців було мобілізовано для форсування Дніпра. Завданням №1 стало визволення Києва до 7.11 (річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції ). Любою ціною…
Ненавчених, недосвідчених, беззбройних молодих хлопців кинули на взяття Києва з протилежного берега Дніпра, що дуже утруднювало операцію. Тисячі їх навіки залишилися у льодяній воді. Таку високу ціну заплатила Україна за столицю.
Вони воювали вперше
І з ворогом, і з водою –
То час був великих звершень:
Вони у бою… без зброї…
На берег спішили, правий,
Столицю аби звільнити;
Навстріч – вогняні заграви,
Ті, після яких не жити.
Охоплював дикий відчай
Їх в водах, святих, Дніпрових…
Хто право дав їх калічить,
Ще юних, а вже героїв?
Згасали їх очі-свічі…
Не бігли у хлопців сльози,
Дніпро заглядав у вічі
Й останні слова відносив.
А потім вмирали вдруге,
Коли свої… підривали,
Мовляв, то не є наруга,
Бо з трупів були завали.
Й стогнав очерет іржавий
Із заростей прибережних:
«А ви за яку державу
У жертву життя принесли?»
Мовчали… й вода, й герої,
Адже не розкажуть мертві,
Як юних їх, під конвоєм,
У пащу вкидали смерті…
Вони умирали двічі,
Щоб Київ постав Героєм.
Та він… не поставив свічі,
Історію … перекроїв…
Вони умирали двічі,
Жили щоб і ми, й столиця,
Дух волі щоб дув із Січі,
Війни не було. Й пшениця,
Й жита на полях родили,
І хвилі Дніпром гуляли,
Й народ, як одна родина,
Й історію… виправляли.
Вони умирали двічі
В холодних осінніх водах.
Їх роки… ще небо лічить
І їх пам’ятає вроду.
Вони умирали двічі,
Й забути їх – значить, зрадить…
Для них не потрібні Віче,
Салюти, гучні паради –
Лиш тиха розмова з Богом
Й запалені нами свічі,
Й ми стали самі собою…
За нас же… вмирали двічі…
6.11.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576005
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 21.04.2015
[u](Пам’яті Бориса Нємцова, російського політика-опозиціонера,котрий загинув на Краснопрєснєнському мосту 27.02.2015. за 200м від Кремля від 4-х куль.)
[/u]
І знову Майдан наш
У чорній жалобі:
Тут квіти і свічі, й світлини.
Нємцова згадали,
Що встав проти жлобів
І в центрі Москви загинув.
Вела його доля
Й через Україну –
Лицем був свого народу.
Й не мала кордонів
Натура зміїна –
Дала на убивство згоду.
Стріляли у спину,
Очей щоб не бачить
Борця, що стояв за правду.
Хто звірства зупинить
Й чи можна пробачить
Маразму гучні паради?
Як вийде Росія
«Весну» зустрічати –
Нємцов уже не в колоні,
Та слово постійно
Ще буде звучати
У кожному регіоні.
І світла душа його,
Й сотня Небесна
Пливтимуть разом у небі.
Народ не прощатиме,
Духом воскресне –
Назріє така потреба.
Та хто зна, чи стане
Московським Майданом
Ця смерть для людей Росії,
Чи знову повсталих,
Як завжди, задавлять,
Неправдою світ засіють? 28.02.2015.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575792
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.04.2015
Як опустить весна крило
На маленьке моє село,
Сонце промінь пошле згори,
Зеленітимуть явори.
Зачорніє тоді рілля –
То коріння мого земля.
Перший подих там мій і крок,
Погляд з неба ясних зірок.
Там садів яблуневий цвіт,
І калини буяє квіт,
І лелеки гніздо святе,
І немає рідніш, ніж те.
Під хрестами – моя рідня,
І криниць глибина без дна,
І рідніших нема воріт,
Бо дитинства мого там слід. 8.03.2013.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575788
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.04.2015
Чи бачив ти в очах дитячих біль,
Коли вони води чи хліба просять?
Здається, в душу дивляться тобі,
Обшарпані ті дітки, пухлі, босі.
А бачив ти в очах дитячих жах,
Як вибухають міни чи снаряди?
Здається, то остання вже межа,
В війни – свої закони і порядок.
Чи бачив ти матусину сльозу,
Що з зраненого серця витікає?
Якби ж могла вона війни грозу
Спинити, але сила не така є.
А материнську відчував печаль,
Загорнуту у траурну хустину,
«Вантаж двохсотий» коли йшла стрічать,
Того, кого, як квіточку, ростила?
Чи міряв ти матусину любов,
Оту, святу, відому тільки Богу?
Немає міри в світі їй, либонь,
Й душа без неї є пісна, убога.
І ЖІНКА-МАТИ, і її ДИТЯ,
Є НАЙВЕЛИЧНІШІ у нашім білім світі,
Неоціненний скарб – людське ЖИТТЯ,
Пізнайте істину цю й з України йдіте! 12.06.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575605
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 19.04.2015
Знов газет сторінки гортаю,
Про війну важкі сторінки,
За синочком чужим ридаю:
Чом же не вберегли зірки?
І чому брат стріляє… в брата?
Ні, земля цього не простить.
А закинуть свого за грати?
Душу ж власну занапастить!
Просинайтесь, заблудлі люди,
В нас одна і земля, й Дніпро,
Так було і так завжди буде:
Не скорити війні добро!
14.08.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575595
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2015
Загубилось дитинство в травах,
У ромашкових вітах літа,
Але в пам’яті всі забави,
Ті, найкращі, єдині в світі.
Після щедрих дощів, веселих,
По калюжах босоніж бігать,
Чи влаштовувать каруселі,
Грати в піжмурки. І поспіхом
Біля дерева, де жмурились,
Заявити щоби про себе.
Взимку біля багаття грілись,
Чи ловили сніжинки з неба.
Часто бабу ліпили з носом
І вставляли вуглинки-очі,
На шибках гріли лід, морозом
Намальований після ночі.
А весна ледь промінням бризне –
Враз проснуться найперші трави…
Розлюбити мою Вітчизну
Вже ніщо мене не заставить. 22.11.1014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575412
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2015
Він добре знав, за що мав воювати
Проти «сепарів» – наймитів Кремля,
Адже, крім рідної, була у нього мати –
Одна на всіх – Українська земля.
Від Заходу й до Сходу простяглася,
І об’єднав її старий, як світ, Дніпро.
Його прадавня мрія цим збулася,
Хоч платою була велика кров.
Він не дозволить Україну рвати
На «денеери», ще якісь шматки,
Народ потрібно у кулак збирати,
Історії згадавши ті витки,
Коли князі, щоб славу не ділити,
Поміж собою втіяли війну,
Лиш Володимир Мономах Великий
Завіт лишив, дорожчий за казну:
«У дружбі сила, в єдності народу –
Тоді ніякий ворог не страшний,
Бо весь народ ніколи не збороти –
Це ключ до перемоги в час війни.»
7.04.2015.
Ганна (Демиденко) Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575406
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2015
Це ще один із 103 віршів про Майдан 2014р. Хочу, щоб люди усвідомили ще раз, яку справу вони зробили. Що таке може повторитися, коли сьогоднішня опозиція візьме реванш. Памятаймо ми і хай памятає влада.
Тобі як спиться, пане Президент?
/ніч перед Днем Соборності 21-22.01.2014р./
Морозом дихає розгнівана зима.
Примовк Майдан. Горять багаття й… очі.
Одвіту з нас ні в кого ще нема,
Чим кінчаться години цеї ночі.
Міліція полює на людей
Тоді, коли повинна захищати,
Засновник люмпенських антилюдських ідей
Навчився лиш мільярди позичати.
Ґвалтує Україну той закон,
Який роти усім позатикає,
Перейдено давно вже рубікон,
А ти вдаєш, нічого що не знаєш.
Народ кричить. В тривозі світ увесь –
Лише глухий заяви ці не чує:
«Держава схаменутися зове,
Майдан на холоді два місяці начує.
Тобі як спиться, пане Президент?
Чи в Межигір’ї вибухів не чути?
У Києві ж – не просто інцидент –
Проти твого режиму встали люди.»
22.01.2014.
Ганна (Демиденко) Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574860
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.04.2015
3ч.
Останній бій. Під Берестечком –
Й столиця скоро упаде.
Дрімало в темряві містечко…
А до Мойсея… син іде
Тиміш. На мильному коневі
Депешу батькові привіз:
«Нема живої вже Гелени,» –
І напівмертвий впав на віз.
Водою бризнули на сина,
І, затремтівши, він сказав,
Гелена в нього як просилась,
Козацька зникла як казна.
Не міг подружню її зраду
Пробачить – вірним сином був –
І жив, як батько, лиш по правді,
Тому скарати не забув.
Мовчав Богдан… і тільки очі
Горіли нелюдським вогнем.
Їх бій чекає після ночі,
Лиш сонце сходити почне.
Й боялась глянути гетьману
В ті очі темнокрила ніч…
«Від неї не чекав обману.
О зрадо, ти страшна є річ!»
4ч.
А коли неба край на сході
Від сонця ледь порозовів,
Полки долали сушу, води –
Бій зав’язався, заревів!
Дванадцять днів кипіла битва,
Не спали стільки ж і ночей.
Богдан між ними, мов побитий,
Болить серденько і пече.
Зіщулився, аж став маленьким.
Враз гетьман, ніби постарів,
Забув про Україну-неньку,
А далі аж отетерів,
Коли татари склали зброю
(Курба-Байрам їм заважав)
Все менше козаків із бою
Виходило. Кричить душа
Гетьманська, звикла що до слави.
«Куди, Мойсею, нас завів?» –
Козацькі очі проказали
З тіл закривавлених в траві.
Й Тиміш лежав на полі брані
(А славний був таки козак).
На нім також смертельні рани,
Без вершника його рисак.
Богдан … летить тепер в Росію,
Підтримки просить у війні,
З царем великим Олексієм
Заключить не в Чигирині –
У Переяславі Угоду,
Щоб Україну врятувать.
Не знав, яку петлю народу
Накинув він. Козацька знать
Пізніш Мойсею не пробачить,
І Україна не простить.
Якби ж то міг він передбачить
Сюди б Росію не пустив!..
Так зникла Гетьманська держава
Із мапи на всі триста літ.
Душа Хмельницького дрижала,
Тримала перед Богом звіт.
«Віддав навіщо Україну
У рабство ситим москалям?» –
Кричав народ тепер у Гімні
Й покірно голову схиляв.
Краса, любов, жінки і війни –
В усі часи ці поняття
Є небезпекою для світу,
Та не бува без них життя.
Чи ж помудрієш ти, народе?
Чи осягнеш тепер ціну
Тієї рабської угоди?
Чи в прірву знову ту ж пірнув,
Коли "проффесор"* наш поклони /*"проффесор" – В. Янукович/
В Москву поїхав знову бить?
Щоб заслужити знов прокльони?
Пора вже висновки зробить!..
11.01.2014.
Ганна (Демиденко) Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574853
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 16.04.2015
Мойсей
(Поема)
2ч.
І мчить Богдан на Січ щосили –
В очах – вогонь горить. І… біль…
Він козаком побачить сина –
Дає обітницю собі.
Постоїть він іще за себе –
Суботів верне й Чигирин.
І бачило безгрішне небо,
Як Січ Хмельницький підкорив.
Умілий, запальний і мудрий –
В гетьмани вийшов – заслужив –
Він Чигирин таки здобуде,
І честю, й сином дорожив.
Татар просив про допомогу,
Щоб шляхтичів перемогти,
Лишив їм Тимоша самого,
Бо не було чим заплатить.
З Потоцьким шаблями схрестились –
Іржання, крики, піт і кров –
Ворожі голови котились
Туди, де дзенькіт був підков.
Він жовті води вже звільняє,
На черзі – Корсунь, Чигирин.
Чаплинський в Польщу сам тікає –
Хмельницький бачить це згори.
І серце знову шаленіє:
«Гелена де? Його любов!»
Тиміш вернувсь – його надія,
Козацька рідна юна кров!
Та ось нарешті до намету
Гелену-любку привели:
Ті ж очі, чорні, брови в злеті,
Сорочка біла з-під поли.
П’янів Богдан від перемоги
Й від щастя в небесах витав,
Забув про всі перестороги –
Одна була в нього мета:
Гелену взяти за дружину,
Признала церква щоб цей шлюб,
Та заодно й перепочине.
А вухо слухало: «Люблю!»
Звільнив він Київ, йде під Зборів,
На крилах слави був Мойсей –
Так нарекли козацькі збори
Тепер Хмельницького за все.
І ось він – мир, такий жаданий –
Угода Зборівська лежить:
Украйну визнала Варшава
Богдан у Чигирин спішить.
Кохана жде його Гелена.
Тепер не сотник він – гетьман.
Лежать степи навкруг зелені.
Він з козаками усіма
Святкує славну перемогу
І Богу дякує за все,
І виголошує промову.
Мойсея слава скрізь росте!..
А через два коротких роки
Король Варшавський Казимир
Козацтву відновив мороку –
Підписаний порушив мир.
Тепер у планах у Богдана –
У лігві шляхту задавить,
Мету здійснить іще прадавню –
Річ Посполиту побідить.
Гелену в губи він цілує,
Її лиша на Тимоша,
Хай знає, як її цінує –
В самого ж – корчиться душа.
І знову шаблі, коні, люди
Злились в єдиному котлі…
Так перемогу він здобуде –
В Варшаву в’їде на коні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574580
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 15.04.2015
Мойсей
(Поема)
1ч.
Ще й досі стогне Україна
І пам’ятає, як Богдан
Її учинками своїми
Росії без боїв віддав.
Кохання, кажуть, окриляє,
На подвиг кличе. Так, бува!
Й Богдану слави добавляла
Колись козацька булава.
Славетний сотник Чигиринський
Підлеглим був у короля
Владислава – Богдан Хмельницький.
Суботів – батьківська земля.
Приносили доходи скромні
І шинки, й вулики, й млини…
Впав іній на козацькі скроні;
Зростали донечки й сини –
Тиміш з Остапом. Мир усюди…
Король Хмельницькому годив –
Той бій ніколи не забуде,
Як на Московію ходив.
Тоді йому життя Богданом
Було врятовано. Та ба,
Хмельницького тепер гойдає
Також недоленька-судьба:
Дружина Ганна помирає
Після пологів непростих.
Душа її спішила к раю –
І сотник мусив відпустить.
Усе частіш козацькі очі
Спинялись не на дітворі,
А на Гелені. І щоночі –
Думки про ту, що у дворі
Його жила тепер – служила
Красуня-полька – сирота.
Й кипіла кров у сильних жилах,
Й не на заваді вже літа…
Богдан будує власні плани,
Він не боявся вже гріха:
В дружини мріє взяти пані,
Хоча Гелену лиш коха.
Не знав тоді іще Хмельницький
Це злом обернеться яким,
Як слава бряхне його низько,
Клясти як будуть козаки.
Якось вертаючись з походу,
Славетний сотник аж зомлів:
Маєток – спалений… Народу
Крові теж повно на землі.
Чаплинського та підла справа
Богдану розум відняла:
Над сином – нелюдська розправа
Й Гелена вкрадена була.
У Посполиту поспішає
Шукати правди в короля,
Його надія не лишає:
Ще вернеться його земля,
Яку Данило теж присвоїв,
Але король не поспішав –
Забув, ким був для нього воїн.
Кипить Богданова душа!..
Він справедливості бажає,
Загін збирає козаків
І на Чаплинського рушає,
Та… губить вірних смільчаків,
Адже нерівні їхні сили.
В полоні мучиться Богдан,
Поки Гелена упросила
Того, хто ключ йому подав
Від брами, що його тримала,
Гуляла воля де за крок,
Але Богдану цього мало –
Про помсту просить у зірок.
Закревський, молодий полковник
Тікати бранцеві велить,
А на вінчанні дзвін церковний
На всю околицю дзвенить.
Тепер Гелена вже дружина
Підстарости, а не його.
«Ба, почуттям не дорожила!..
Де вірного знайти? Кого?»
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574579
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 15.04.2015
Якщо ти Землі
Дитина,
Врятуй і її,
Й родину:
Від них твій і ум,
І сила:
Обом маєш бути
Сином.
Приспів: Ім’я її – Україна –
Моя це й твоя країна,
Від них твій і ум,
І сила:
Обом маєш бути
Сином.
У світі ти не
Єдиний,
Ти пагоном є
Родини,
Тож сином її
Стань гідним,
Люби Україну
Рідну.
Приспів: Ім’я її – Україна –
Моя це й твоя країна,
Тож сином її
Стань гідним,
Люби Україну
Рідну.
Ганна (Демиденко) Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574333
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2015
Весна несміло по землі ступала,
Дрімали трави в летаргічнім сні,
Струмки не всі в долини постікали,
Колишуть простір весняні пісні.
Пташок, які жили тут, зимували,
Терпіли голод, холод і вітри –
Їх першими весна поцілувала
Й чарує землю піснею згори.
17.12.2013.
Ганна ( Демиденко) Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2015
Так хочеться
у рідний край вернутись,
усістися
на пам’яті крило,
згадати пережите
і збагнути,
було для мене
чим моє село.
Адже це там
мій перший крик дитячий
і перший крок
непевних босих ніг.
Чи зможу я,
хоча б колись віддячить
тобі, село
й мій батьківський поріг?..
Літа давно
вже скроні посріблили,
але душа,
як завше. молода…
Яка ж пахуча
та долівка з глини!
Невже побачу?
Серце… виліта.
Невже погладжу
яблуневе гілля,
скуштую «Бергамоту»
щедрий сік?
Ба, поряд з ними
і моє коріння –
мій пуп,
Навіки тут осів!..
Село моє,
колиско моя мила,
твої ми діти,
ніби весен цвіт,
мов журавлі
у небі просурмили
тай подались
у небезпечний світ.
Так хочеться
у рідний сад вернутись,
усістися
на пам’яті крило,
згадати пережите
і збагнути,
чим же було
і є для нас село.
11.04.2015.
Ганна (Демиденко) Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2015
Молитва матері
Не вберегло нам мир високе небо:
Схід України – в обіймах війни,
І п’ють тривогу довгокосі верби –
В страху вони.
Необережна нічка зорі ронить,
Краєчок неба ледве заяснів.
«Хай сила Божа від біди боронить
Моїх синів, –
Молитва полилась посеред ночі,
Передранкову сколихнула рань. –
Війна у світі – то найбільший злочин.»
Болить від ран
Матусі серце, сповнене любові,
Цілодобово рветься на шматки,
Бо у Донбасі діточки обоє,
А мир хиткий.
Але не полиша її надія,
Хоча й живе в найглибшій глибині.
Прийде той час, і матінка зрадіє:
Кінець війні! 7.04.2015.
Ганна (Демиденко) Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2015
[b]Герої не вмирають[/b]
Герої не вмирають –
Вони – між нас, живі –
Їх шлях лежить до раю,
Їх Бог туди привів.
Герої не вмирають –
Безсмертні ті слова –
В кулак народ збирають,
Й міцніє булава.
Герої не вмирають –
Це істини прості –
Їх душі не згорають,
Стають для нас святі.
Герої не вмирають –
Вони з небес зорять
За українським краєм,
Щоб нас оборонять.
Герої не вмирають –
Незламний їхній дух
Він тих благословляє,
Хто далі них підуть!
Герої не вмирають –
Вони завжди живі –
І нас благословляють
На подвиги нові.
31.03.2014.
[b]Земля Донбасу тоне у печалі[/b]
Земля Донбасу тоне у печалі,
У пошуках своєї в тім вини:
Чому тепер народ, як ті прочани,
Благає миру, плаче від війни?
І небо теж від горя потемніло,
Видовищами сите на віки:
Як жертвами хапуг осатанілих
Ставали українські вояки.
Кружля, бувало, розвідка російська…
І тишу плавлять залпами з гармат
Солдати із неназваного війська,
А вслід летить російський дикий мат.
Спотворене війною слово «щастя»
(У мирний час хтось місто так назвав),
Військовий не один там підірвався,
І не один солдатиків «здавав».
І вмерти в Щасті – то несправедливо,
Ще гірш, коли там гинуть молоді,
Й так хочеться повірити у диво,
Що звільниться Донбас до холодів.
Нехай настане мир у цьому краї
Й нова весна почне нове життя;
Хто смерті сіяв, Бог тих покарає,
Відправить у безславне забуття. 9.11.2014.
Ганна Верес
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2015