| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Епоха розумних мавп, зазнає руйнування
Епоха холодних сердець скоро припинить своє існування.
Наш ворожий світ, сам себе починає губити,
І тут головне серед гнилі самому не згнити.
Я знаю, слова мої комусь здадуться жорстокими,
та правду не спрячеш як жуйку - за щоками.
Доброти в світі мало, її вже майже немає,
Зате як вбивати кожен третій знає.
Плачуть старі бабусі, сучасний світ їх лякає,
Плакали б і дідусі, але їх давно вже немає.
Що нам робити, де рятунок шукати?
Знайти б хоч одну людину,що не вміє брехати.
Ти розумієш що кругом темрява? Вона ж нас погубить.
У такій ночі і найдосвічений гід заблудить.
Тільки любов та правда його порятують,
Тільки щирість і добро цю епоху відремонтують.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2015
Сьогодні я відчула життя.Сьогодні мене обіймав вітер, гладив мої ноги піддуваючи спідницю, чіпав вітряними, холодними руками моє волосся, сміявся мені в обличчя. Сьогодні мене цілувало сонечко, пускало на мене свої сонячні зайчики, які гралися зі мною, гріло своїм промінням, наповненим любов'ю.
Сьогодні для мене з вирію повернувся соловейко, щоб відчайдушно, як в останній раз заспівати свою тужливу пісню. Сьогодні, спеціально для мене, ця пісня звучала особливо, сьогодні вона втратила звичну журливу нотку і набула якогось нового ритму, ритму щастя,ритму любові.
Сьогодні навіть квіти цвіли і пахли не так як завжди. Особливо. Для мене. Коли я йшла, то гілки сакур повертали свої голівки і проводжали мене закоханим поглядом.
Сьогодні зорі світитимуть для мене, і місяць вийде з тіні лише для того щоб побачити мене, щоб своїм холодом зігріти.
А потім я прокинулася. А потім підійшла до засніженого вікна.А потім зрозуміла, що в моєму місті навіть сакур немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576632
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.04.2015
Життя іде і ти його не спиниш,
Життя біжить немов стрімка ріка
І всі свої проблеми незачиниш,
у клітку немов безкрилого птаха.
Життя біжить, мов той вогонь воно згора,
І ти незнаєш як тепер тут бути,
Життя нове почати вже пора,
а ти старе ніяк неможеш забути.
Буденні клопоти, заїжджені турботи,
А минуле як привид всюди тебе жде,
І після важкої, довгої роботи,
ти не спочинеш, бо воно прийде.
Прийде і хриплим голосом розбудить,
тонкими пальцями у серце загляне,
Розкаже як по світу воно блудить,
Дихне на квітку і вона зів'яне.
А ти на нього дивишся безсило,
Неможеш геть його прогнать,
воно ж твоє, і як би не бісило,
своє дитя неможеш не прийнять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2015
Знаєш, інколи так хочеться закричати від болю, від сірої буденності яка проникла в кожну клітиночку твого тіла, так хочеться закричати від безсилля яке з'явилося вже так давно, що ти сприймаєш його як невідємну частину себе. Закричати так, як ніколи. Закричати так, щоб звалитися на землю як осінній лист, який знає своє призначення - згнити, але все рівно падає. Він все рівно йде на самопожертву, але чому? Тому що знає: він стане добривом для прекрасної квітки, яка зросте на його маленькій могилці.
Але ж ми не листочки! Ми не рослини! Тоді чому ми сліпо йдемо дорогою? Чому не боремося? Чому не переступаємо через межу "дозволеного", яку видумав якиїсь хворий? Чому? Чому? Чому? Так багато запитань і ні одної відповіді.
Прикро, але виходить ми і справді всього лише листя,яке восени опаде,а навесні проростуть нові листочки, які повторять долю своїх попередників. I так до безкінечності...Цей процес довгий, трішки нудний і такий безповоротній. Нам залишається тільки вірити що і наша могилка стане домівкою для якоїсь квіточки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576190
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.04.2015
І що за дурна звичка? Звичка якої я не могла ніяк позбутися - закохуватися в людей які тобою не цікавляться. Звичка зазнавати нових ножових поранень в саме серце, кожен раз коли він сміявся до когось іншого, або торкався когось іншого. Та що там, мені ніколи не дізнатися яка на дотик його шкіра, як він спить, і бурмоче щось спросоння, я ніколи не дізнаюся як він сумує, як радіє, як сердиться коли черговий раз губить ключі. Мені не дано дізнатися які на смак його губи, м'які і ніжні, а днями посіпані від вітру. Коли він насуплює брова, все навколо завмирає, і мій маленький всесвіт починає своє довге,пекельне падіння, а коли усміхається то починають цвісти червоні троянди у моєму зимньому саду. Його усмішка так збуджує сонце, що воно починає світити з пекельною силою.Інколи мені здається, що сонечко готове спалити всіх людей, для того щоб він нікому неналежав, або якщо належав то тільки йому, величному сонцю. Я так хочу дізнатися про всі його мрії, про всі думки, бажання. Та що я говорю? Я хочу бачити як він лягає спати, як прокидається, як п'є ранкову каву, як чистить зуби, як одягається і кудись поспішає, я хочу знати хто його батьки, я навіть про його дідусів і бубусь хочу знати все, все до останньої краплі. Кожного разу коли я бачу його ніжні очі, його кумедну ходу - мій світ обвалюється, замок мрій кудись пропадає,а мури і башні цього замку давлять мене з середини так, що хочеться померти. Але ж якщо помреш, то більше його не побачиш. Доводиться знову і знову відбудовувати той світ, реставрувати замок мрій, доводиться жити, щоб побачивши його, в сотий раз померти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576185
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.04.2015